Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського
Інститут психології
Кафедра теорії вікової та педагогічної психології
Особливості міжособистісного спілкування у підлітків
Курсова робота
Студентки 2 курсу 1 групи
Бойченко Марії
Науковий керівник
Кандидат психологічних наук, доцент
Прокоф’єва-Акопова С. А.
Одеса 2008
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення міжособистісного спілкування у підлітків
1.1 Спілкування як процес взаємодії між людьми
1.1.1 Структура, види, етапи, процес та функції спілкування
1.2 Психофізіологічні особливості підліткового віку
1.2.1 Міжособистісне спілкування підлітків
1.2.2 Розвиток самосвідомості підлітка у конфліктах з дорослими і однолітками
1.3 Конфлікт та стратегії поведінки в конфлікті
Розділ 2. Психодіагностичне дослідження міжособистісних стосунків у підлітків
2.1 Організація, умови та методи дослідження
2.2 Обробка і аналіз отриманих даних
2.3 Інтерпретація результатів дослідження
Висновки
Література
Актуальність теми: для дитини період з 10 до 15 років (підліток) - це найважчий з усіх дитячих віків, що являє собою період становлення особистості. Разом з цим, це найвідповідальніший період, оскільки у цьому віці закладаються основи моральності, формуються соціальні установки, відношення до себе, до людей, до суспільства. Крім того на даному етапі життя, стабілізуються риси характеру й основні форми міжособистісної поведінки. Головні мотиваційні лінії цього вікового періоду, що пов’язані з активним прагненням до особистісного самовдосконалення, - це самопізнання, самовираження й самовдосконалення. Розвиток самосвідомості у підлітка виражається в зміні мотивації основних видів діяльності – навчання, спілкування й праця. [16] Ведучий вид діяльності в цьому віці – інтимно-особистісне спілкування.
Особливо інтенсивний розвиток спілкування дітей із своїми однолітками здійснюється саме в підлітковому віці. Залучання підлітка в орбіту уже недитячих інтересів спонукає його до ініціативної перебудови взаємовідносин з оточуючими людьми. Як реакція у підлітка на нерозуміння зі сторони дорослої людини нерідко вникають різні види протесту, непокори.
В підлітковому віці у дітей складаються дві різні за своїм значенням для психічного розвитку системи взаємовідносин – одна з дорослими, а інша з однолітками. Граючи одну й ту саму рол (соціалізуючу), ці дві системи взаємовідносин нерідко входять у протиріччя одна з іншою за змістом і за регулюючими їх функціями.
Об’єкт дослідження – особливості міжособистісного спілкування.
Предмет дослідження - особливості міжособистісних стосунків у підлітків.
Мета роботи –показати особливості міжособистісних стосунків у підлітків, ознайомити з поняттям спілкування взагалі, із поняттям конфлікту.
Завдання роботи:
Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури, яка стосується заданої теми та огляд сучасної преси, тест описання поведінки К. Томаса (адаптація Н. В. Грішиної), тест на оцінку рівня конфліктності (за А. А. Ківшевою та А. А. Рябчиковою), тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко, тест на оцінку рівна товариськості Ряховського .
Структура роботи: робота складається з двох частин: перша теоретична, друга – практична.
Перша частина включає в себе такі питання: визначення, функції, структуру, етапи і види спілкування, основні відомості про підлітковий вік, проблеми спілкування підлітків з дорослими та однолітками та питання конфліктів.
В другій частині буде представлено психодіагностичне дослідження міжособистісних стосунків у підлітків, що основане на тесті описання поведінки К. Томаса (адаптація Н. В. Грішиної), тесті на оцінку рівня конфліктності (за А. А. Ківшевою та А. А. Рябчиковою), тесті на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко та тесті на оцінку рівна товариськості Ряховського, потім висновки за цим дослідженням. [17, 21]
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення міжособистісного спілкування у підлітків
Мовленнєве спілкування широко використовується у всьому світі. Створені спеціальні центри вивчення спілкування (наприклад, Центр Карнегі). При цьому до сих пір остаточно не досягнуто компромісу в тлумаченні самого поняття "спілкування", його форм, механізмів.
Дослідники по різному, з різних точок зору інтерпретують цей процес, створюючи різноманітні його моделі, пропонуючи різні підходи її вивчення: комунікативно-інформаційні, інтерактивні, дійові та ін. [2, 6, 7, 8, 12, 23] з позиції дійового підходу дослідники Леонтьєв А. Н., Андрєєва Г. М. вважають, що спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що зароджується на базі потреб в спільній діяльності і той, що включає в себе обмін інформацією, виробку єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини. [7]. Ствердження єдності спілкування і діяльності в той же час не надає однозначності пояснення, тобто спілкування розглядають як вид діяльності (Щедровинський Г. П., Леонтьєв А. Н., Рижов В. В., Гусєв Г. І.). Спілкування, по-перше, - це особливий тип діяльності (комунікативна діяльність), по-друге, умова здійснення будь-якої діяльності, по-третє, результат спеціально заданої діяльності. [8]
Далі мною запропонована одне з багатьох визначень цього поняття.
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також в сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб’єктами спілкування є люди. Взагалі, спілкування є характерним для будь-яких живих істот, але тільки на рівні людини процес спілкування стає свідомим, та пов’язаним вербальними та невербальними актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, а людина, що отримує – реципієнтом.
В спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мету і засоби. Розглянемо їх трохи детальніше.
Зміст спілкування – інформація, котра в міжіндивідуальних контактах передається від однієї людини іншій.
Мета спілкування – відповідає на питання "Заради чого людина вступає в спілкування?". У людини мета може бути досить різноманітною і являти собою засоби задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.
Засоби спілкування – способи кодування, передачі, обробки і розшифровування інформації, котра передається в процесі спілкування від однієї людини іншій. Кодування інформації – це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів відчуття, мови та інших знакових систем, писемності, технічних засобів записування і зберігання інформації.
Структуру спілкування можна розглядати по різному, в даному випадку буде охарактеризована структура шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємопов’язаних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної.
Комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами під час спілкування (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння.
Вживання цих термінів умовне, іноді в більш-менш аналогічному розумінні вживаються і інші: в спілкуванні виділяють три функції – інформаціонно-комунікативна, регуляціонно-комунікативна, афективно-комунікативна.
Види спілкування
В залежності від змісту, мети і засобів спілкування можна поділити на декілька видів.
Етапи спілкування як взаємодії
Спілкування як взаємодія передбачає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співпрацю. Для того, щоб спілкування як взаємодія проходило без проблем, воно повинне складатися з наступних етапів: встановлення контакту (знайомство). Має на увазі розуміння іншої людини, представлення себе іншій людині, орієнтування в ситуації спілкування, осмислення того, що відбувається, витримання паузи, обговорення проблеми, що цікавить, вирішення проблеми, завершення контакту (вихід з нього). [14]
Процес спілкування
Процес спілкування складається, по-перше, безпосередньо з самого акту спілкування, комунікації, в якому беруть участь самі комунікатори, ті, хто спілкується (в нормальному випадку їх має бути не менше двох). По-друге, комунікатори повинні виконувати саму дію, яке і називаємо ми спілкуванням, тобто робити щось (говорити, жестикулювати і т.п.).По-третє, необхідно далі визначити в кожному конкретному комунікативному акті канал зв’язку (словесно-зоровий, візуально-вербальний, рухово-дотиковий, зоровий, вербальний).
Функції спілкування
Спілкування виконує ряд функцій в житті людини:
1)Соціальні функції спілкування (організація спільної діяльності; керування поведінкою і діяльністю; контроль.
2)Психологічні функції спілкування (функція забезпечення психологічного комфорту особистості; задоволення потреб в спілкуванні; функція самозатвердження. [1]
Для розвитку людини важливим є кожний етап. Але, все ж таки підлітковий вік займає особливе місце в психології. Період, коли дитина-підліток – це найскладніший з усіх дитячих періодів, що являє собою період становлення особистості.
Головний зміст цього віку складає перехід від дитинства до дорослості.
Цей період поділяється на два етапи – підлітковий і юність (рання і пізня). Однак хронологічні рамки цих віків часто визначаються абсолютно по-різному. Процес акселерації порушив звичні вікові рамки періоду підліткового віку. Медична, психологічна, педагогічна, юридична, соціологічна література визначає різні рамки цього віку: 10-14 років, 14-18 років, 12-20 років і т.д. [3, 4, 5, 10, 11, 13, 18, 19, 20, 21, 28].
Звертаючись до вітчизняної історії, можна побачити, що навіть термінологія вікова, що стосується даного віку не була однозначною. В толковому словнику В. І. Даля підліток визначається як "дитина на підрості" 14-15 років. В академічному словникові російської мови 1983 року пояснюється, що підліток – це "хлопець або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці від 12 до 16 років. [10] На сучасному етапі рамки підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в середніх класах від 11-12 років до 15-16 років.
Треба відзначити, що основним критерієм для періодів життя є не календарний вік, а анатомо-фізіологічні зміни в організмі. Найбільш суттєвим в підлітковому віці є статеве дозрівання. Показники його і визначають рамки підліткового періоду. Активізація і складна взаємодія гормонів росту і статевих гормонів призводить до інтенсивного фізичного і фізіологічного розвитку. З'являються вторинні статеві ознаки – зовнішні ознаки статевого дозрівання – і теж в різний час у різних дітей.
У зв’язку зі швидким розвитком виникають труднощі у функціонування серця, нирок, кровопостачання головного мозку. Тому для підлітка є характерним перепади судинного і м’язового тонусу.
В підлітковому віці продовжує розвиватись теоретичне рефлексійне мислення. Набуті в молодшому шкільному віці операції стають формально-логічними. Підліток, абстрагуючись від конкретного, логічного матеріалу, мислить в чисто словесному плані.
В підлітковому віці послідовно з'являються дві форми самосвідомості: почуття дорослості і "Я-концепція"
Як проявляється почуття дорослості у підлітка? Передусім, в бажанні, щоб всі – і дорослі і однолітки – відносились до нього не як до маленького, а як до дорослого. Він претендує на рівні права у відносинах з дорослими і йде на конфлікти, відстоюючи свою "дорослу" позицію. Почуття дорослості проявляється в прагненні до самостійності, бажанні відгородити деякі сторони свого життя від втручання батьків.
Поряд із почуттям дорослості Д. Б. Ельконіним розглядається підліткова тенденція до дорослості – прагнення здаватись і вважатись дорослим. Бажання виглядати в чужих очах дорослим посилюється, коли не знаходить відгуку в оточуючих.
Почуття дорослості стає центральним новоутворенням молодшого підліткового віку, а до кінця періоду, приблизно в 15 років, підліток робить ще один крок у розвитку самосвідомості. Після пошуків себе, особистісної нестабільності у нього формується "Я-концепція" - система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів "Я".
Підліток має сильні, іноді гіпертрофовані потреби в самостійності і в спілкуванні з однолітками. Підліткова самостійність виражається в основному в прагненні до емансипації від дорослих, визволенні від їх турботи, контролю, а також в різноманітних захопленнях – не учбових заняттях. Ці потреби так ярко проявляються в поведінці, що кажуть про підліткові реакції.
Захоплення – сильні, часто змінюючи один одного, іноді "запойні" - характерні для підліткового віку. Обираючи собі заняття, підліток задовольняє і потребу в самостійності, і пізнавальну потребу, і деякі інші.
Як правило, захоплення мають неучбовий характер. Перетинатись із шкільними можуть лише захоплення інтелектуально-естетичні (за класифікацією А. Є. Личко), і то не всі. Вони пов’язані з глибокою зацікавленістю улюбленим заняттям.
На інтелектуально-естетичні захоплення зовнішньо схожі так звані егоцентристські. Будь яка справа стає лиш засобом демонстрації своїх успіхів. Дітям з аналогічною індивідуальною направленістю бувають властиві і лідерські захоплення, котрі зводяться до пошуку ситуації, в якій можна щось організувати, керувати однолітками.
Тілесно-мануальні захоплення пов’язані з наміром закріпити свою силу, витримку, набути мануальні навички.
Накопичувальні захоплення – перед усім колекціонування у всіх його видах.
Найпримітивніший вид захоплень – інформативно-комунікативні захоплення. У них проявляється жага отримання нової, не занадто змістовної інформації, що не потребує ніякої критичної обробки, і потреба в спілкуванні з однолітками – в багатьох контактах, що дозволяють цією інформацією обмінюватись.
У підлітковому віці всі сторони розвитку піддаються якісним змінам, утворюються і формуються нові психічні новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, формуються соціальні установки.
Цей процес перетворення й визначає всі основні особливості індивідуальності дітей підліткового періоду. Розглянувши ці особливості, використовуючи дані вітчизняної психології, в працях Л. І. Божович, В.В. Давидова, Т.В. Драгунової, І. В. Дуровиної, А.Н. Маркової, Д. І. Фельдштейна, Д. Б. Ельконіна та ін. [3, 4, 9, 14, 13, 18, 19, 20, 23, 24, 26]
Одним із найголовніших факторів формування особистості є спілкування. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль в формуванні особистості розвивалися далі в працях вітчизняних психологів: В. Г. Ананьєва, А. А. Бодальова, Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, Б. Ф. Ломова, А. Р. Лурії, В. Н. Мясіщева, А.В. Петровського та ін. [2, 6, 7, 8, 12, 24]
Треба зазначити, що розвиток взаємовідносин виступає в ролі ведучої діяльності в віці немовля , дошкільному і підлітковому віці. При цьому на різних етапах розвитку особистості вона мА свої особливості: в віці немовля це безпосереднє емоційне спілкування [12], в дошкільному періоді це ігрова діяльність, по мірі якої дитина засвоює відносини між людьми [28], в підлітковому віці - подальше освоєння взаємовідносин між людьми, але вже на більш високому рівні у порівнянні з дошкільним віком. [4, 28, 29] Слід зазначити, що щодо питання визначення конкретного виду ведучий діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору:
Всі психологи, які вивчають підлітковий вік так чи інше сходяться в тому, що велике значення для підлітка має саме спілкування з однолітками, тому однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з батьками, вчителями і взагалі тими, хто доросліше на однолітків, більш-менш рівних за положенням. А. В. Мудрик зазначає, що потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, з’являється у дітей рано і з віком стає все більшою. Поведінка підлітків, вважає він, за своєю специфікою, є колективно-груповою. Таку специфіку поведінки підлітків він пояснює так: по-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим каналом отримання інформації, по якому підлітки дізнаються багато речей, які по тим чи іншим причинам не повідомляють їм дорослі; по-друге, це специфічний вид механічних відносин. Групова та інші види спільної діяльності виробляти необхідні навички соціальної взаємодії, вміння знаходитись під колективною дисципліною і в той же час відстоювати свої права; по-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Створення групової притаманності, солідарності, взаємодопомоги дає підлітку почуття благополуччя і врівноваженості. [14]
Д. І. Фельдштейн виділяє три форми спілкування підлітків: інтимно-особистісну, стихійно-групову, соціально-орієнтовану. [24] Інтимно-особистісне спілкування – взаємодія, що основана на особистих симпатіях, - "я" і "ти". Змістом такого спілкування виступає співучасть в проблемах один одного. Інтимно-особистісне спілкування виникає при умові спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, почуттів і намірів один одного, емпатією. [25] Вищими формами інтимно-особистісного спілкування є дружба і кохання. Їх ми розглянемо пізніше.
Стихійно-групове спілкування – взаємодія, що основане на випадкових контактах – "я" і "вони". Стихійно-груповий характер спілкування підлітків домінує в тому випадку, якщо не організована суспільно-корисна діяльність підлітків. [8]
Такий тип спілкування призводить до появи різного роду підліткових компаній, неформальних груп. У процесі стихійно-групового спілкування стійкий характер набувають агресивність, жорстокість, підвищена тривожності, замкнутість і т.д. Соціально-орієнтоване спілкування – взаємодія, основане на спільному виконанні суспільно-важливих справ "я" і "суспільство". Соціальне-орієнтовне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є фактором, що сприяє розвитку форм суспільного життя груп, колективів, організацій і т.д. [16] Дослідження, що були проведені Д. І. Фельдштейном [18], показують, що потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні в основному задовольняються в 31% і 34%, потреба в соціально-орієнтованому спілкуванні залишається незадоволеними в 38,5% випадках, що обумовлює перевагу стихійно-групового спілкування (56%), хоча потреба в даній формі виражена в мінімальній кількості.
Спілкування та поведінка підлітка
Як вже було зазначено, у науковій літературі є багато праць, присвячених проблемам підліткового віку. Так, Л. Виготський у своїй книзі "Педологія підлітка" виділяв кілька критичних, поворотних пунктів психічного розвитку (кризи одного, трьох, семи і тринадцяти років), вважаючи, що "кризи – необхідні етапи розвитку, які, якби не були відкриті емпіричним чином, слід було б вивести теоретично. Більше того – чим яскравіше, гостріше, енергійніше проходить криза, тим продуктивніше йде процесс формування особистості".[17]
Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з однолітками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності.
Для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, а посідати серед них становище, що задовольнить його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших – непорушним авторитетом у якійсь cправі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків, супроводжується і підвищеною комфортністю підлітків щодо підліткових компаній.
Крім того, слід зазначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками
Значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо вчителями. Для підлітків переживання щодо спілкування з ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з вчителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.
Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку можна подати так: якщо у 5-му класі домінуючим мотивом у спілкуванні з однолітками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі однолітків.
У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків.
Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхня дитина. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу "у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна та міжособистісна рефлексія", унаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з однолітками.
Важливість для підлітка його спілкування з однолітками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками ті вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?
Основне джерело цих проблем – непорозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших учинків, прагнень.
Чим старше стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих.
Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визнається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну само звинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають "психологічним примиренням", пов’язуючи її з прийняттям формальних відносин "слухняності", що нав’язуються їм, ламання позиції "психологічного примирення" найчастіше призводить до "психологічного бунту". [17]
Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з вчителями – з іншого, то при всій напруженості першого, значно більш складним, малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.
Молодші підлітки значно менше спілкуються з дорослими і дуже багато з однолітками. Останні для них важливіші, бо виступають ареною само затвердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійні групи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром питань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій. Для підлітка головне – дія. Тому він намагається спілкуватись з ровесниками там, де можна щось робити.
Спілкування з однолітками
Спілкування пронизує все життя підлітків, накладаючи відбиток і на навчання, і на не учбові заняття, і на відношення з батьками. Ведучою діяльністю, повторюючи вже сказане, стає інтимно-особистісне спілкування. Найбільш змістовне і глибоке спілкування можливе при дружніх відносинах. Підліткова дружба – складне, часто неоднозначне явище. Підліток бажає мати близького, вірного друга і часто змінює друзів. Звичайно він шукає в другові схожість, розуміння і прийняття своїх власних переживань і установок. Друг, що вміє вислухати і поспівчувати, стає своєрідним психотерапевтом. Він може не лише допомогти краще зрозуміти себе, але й подолати невпевненість в своїх силах, нескінчені сумніви у власній значущості, відчути себе особистістю. Якщо ж друг, зайнятий своїми, теж складними підлітковими справами, виявить неувагу, або по-іншому оцінить ситуацію, що має значення для обох, то досить можливий розрив відносин. І тоді підліток, відчуваючи себе самотнім, знов буде шукати ідеал і прагнути до якомога більшого розуміння, при якому тебе, незважаючи ні на що, цінують і люблять.
В дружніх відносинах підлітки дуже виборні. Але їхнє коло спілкування не обмежується близькими друзями, навпаки, воно стає набагато ширше, ніж у попередніх віках. У дітей в цей час з'являється багато знайомих і, що ще більш важливо, утворюються неформальні групи чи компанії (про них буде йтися нижче). Підлітків може об’єднувати в групу не лише взаємна симпатія, але й спільні інтереси, заняття, розваги, місце проведення вільного часу. Те, що отримує підліток від групи і те, що він може дати їй, залежить від рівня розвитку групи, до якої він належить.
В цей віковий період дітей так тягне один до одного, їхнє спілкування настільки інтенсивне, що кажуть про типово підліткову "реакцію групування". Незважаючи на цю загальну тенденцію, психічний стан підлітка в різних групах може бути різним. Для нього важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми і моралі орієнтується. Входити до будь-якої групи, що приймає, недостатньо для підлітка. Нерідко підліток почувається самотнім поруч з однолітками в голосній компанії. Крім того, не всіх підлітків приймають в групи, частина їх стає ізольованою. Це, як правило, невпевнені в собі, замкнуті, нервові, занадто агресивні діти, що потребують до себе особливої уваги, байдужі.
Емоційні відносини підлітка з однолітками
Як вже зазначалось, в підлітковому віці різко зростає значимість спілкування з однолітками і інтенсивність пов’язаних з ним емоцій і почуттів. Це вік міжособистісних потягів, близької дружби, першого кохання. Об’єм спілкування з однолітками і потреба в ньому виходить на перше місце, залишаючи позаду спілкування з близькими родичами і вчителями. Емоційні відносини справляють значний вплив на розвиток психіки підлітка, виконуючи наступні функції:
Основні різновиди емоційних відносин підлітків з однолітками – дружба і кохання.
Дружба
Дружні сосунки для підлітків мають дуже велике значення, що багаторазово підкреслювалось як в працях психологів, так і в творах художньої літератури, автобіографіях видатних людей і т.п. Дружбу можна визначити як "взаємовідносини, основані на взаємній відкритості, повній довірі, спільності інтересів, відданості людей один одному, їх постійній готовності прийти на допомогу один одному".[17]
В 75 % випадків дружні відносини з однолітками встановлюються з дітьми, приблизно рівними за віком. Ключовими моментами, які характеризують дружбу і дозволяють надійно відрізнити її від інших видів взаємовідносин, є:
Кохання
Кохання супроводжується інтенсивними хвилюваннями, які в суб’єктивному відношенні випереджають інші її компоненти. Ясно, що кохання не можна уявити у вигляді якої-небудь одиничної емоції, вона є складним феноменом, що має властивість амбівалентності , тобто може проявлятися як через позитивні, так і через негативні хвилювання.
За визначенням Н. Н. Обозова [24], кохання – це найвищий ступінь емоціонально-позитивного відношення людини до людини. Дати більш конкретне наукове визначення кохання важко, так як це явище само по собі дуже неоднорідне, в сучасній соціальній психології виділяють більше шести її видів.
Відносини з дорослими
В той же час для підлітків є характерним прагнення до емансипації від близьких дорослих. Маючи потребу в батьках, їх любові і піклуванні, в їх думці, вони мають сильну потребу бути самостійними, рівними з ними в правах. Те, як складуться відносини в цей складний для обох сторін період, залежить головним чином від стилю виховання, що уклалось в сім'ї, і можливості батьків прийняти почуття дорослості дитини.
Основні важкі моменти в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів і т.д. Контроль може бути принципіально різним. Крайні, найнеблагоприятніші для розвитку підлітка випадки – жорсткий, тотальний контроль при авторитарному вихованні і майже повна відсутність контроль, коли підліток опиняться наданим самому собі, без нагляду. Існує багато проміжних варіантів: батьки регулярно кажуть дітям, що їм робити; підліток може сказати свою точку зору, але батьки, приймаючи рішення, цього думку не беруть до уваги; підліток може приймати окремі рішення сам, але повинен знайти їх підтвердження у батьків; підліток і батьки мають майже рівні права, приймаючи рішення; рішення часто приймає сам підліток; підліток сам вирішує, підкорятися йому батьківським рішенням або ні.
Окрім контролю в сімейних відносинах важливі очікування батьків, піклування про дитину, послідовність або непослідовність вимог, що йому ставлять, і, звичайно емоціональна основа цих відносин – любов, приймання чи неприймання дитини. Залежність відносин від почуттів батьків до дитини і особливості контролю його поведінки показано на малюнку нижче (мал.1)
Мал. 1. Стилі сімейного виховання (схема Е. Шефера)
Коли кажуть про труднощі підліткового періоду, мають на увазі загострені протиріччя між поведінкою підлітка і зовнішнім світом, передусім, вимогами соціального оточення. Але аналогічне загострення настає і у внутрішньому світі підлітка, в його уявленнях про себе і розумінні себе. І те, і інше призводить до інтенсивних і тяжких хвилювань.
Значне неузгодження між зовнішніми умовами і вимогами, власними можливостями і зміненими потребами відображує стан кризи. Різке ускладнення взаємовідносин підлітка із зовнішньою соціальною середою означає, що для нього, кажучи словами Л. С. Виготського, ця ситуація є соціальною ситуацією розвитку.
О. Р. Веретіна спробувала розглянути, як відбувається пошук самототожноті і як це проявляється в конфліктних взаємовідносинах підлітка з його найближчим соціальним оточенням. Можуть чи ні стійкі переваги у виборі тієї чи іншої стратегії поведінки в конфлікті служити соціальним індикатором статусу его-ідентичності (Дж. Марсиа), якщо співвіднести їх з особливостями образів "Я" і "інших" як сторін конфлікту?
Передусім, була спроба з'ясувати, яких підлітків вважають конфліктними оточуючі (батьки, вчителі, однолітки). Серед визначних ознак конфліктності були відзначені наступні:
Виявлені стратегії поведінки, яким надають перевагу так звані конфліктні і неконфліктні підлітки (див. таблицю 1.1).
Таблиця 1.1 Стратегії поведінки "конфліктних" і "неконфліктних" підлітків
|
стратегії, яким віддаються переваги в конфлікті |
розповсюдженість в % |
|
|
|
"конфліктні" |
"неконфліктні" |
|
Суперництво |
74 |
22,2 |
|
Співпраця |
10 |
33,3 |
|
Компроміс |
4 |
8,9 |
|
Уникнення |
6 |
2,2 |
|
пристосування |
6 |
6,6 |
|
поєднання стратегій |
- |
26,6 |
Що ж таке конфлікт? В психології конфлікт визначається як "сутичка протилежно напрямлених, несумісних одна з одній тенденцій, окремо взятого епізоду в свідомості, в міжіндивідуальних відносинах індивідів чи груп людей, пов’язаних з негативними переживаннями". [1]. Звідси видно, що основу конфліктної ситуації між окремими людьми складає сутичка між протилежно напрямленими інтересами, думками, метою, різними уявленнями про спосіб їх досягнення.
Крім того, кожний конфлікт має більш-менш чітку структуру. В будь-якому конфлікті є об’єкт конфліктної ситуації. Другим елементом конфлікту виступає мета, суб’єктивні мотиви його учасників, зумовлені їх поглядами і думками, матеріальними і духовними інтересами. Далі конфлікт повинен включати опонентів, конкретних людей, що є його учасниками. І, нарешті, в будь-яком конфлікті має бути безпосередній привід сутички. Для припинення конфлікту необхідно усунути хоча б один з елементів структури конфлікту.
Також виділяють стадії конфлікту. Вони, незважаючи на специфіку і не одиничність, мають в цілому спільні стадії:
Стратегії поведінки в конфлікті
Розглянемо психологічні передумови тих чи інших переваг у виборі стратегії поведінки в конфлікті з точки зору вирішення актуальних задач особистісного розвитку підлітка, а саме, пошуку его-ідентичності в умовах нової соціальної ситуації розвитку.
Стратегія суперництва
Більшість підлітків, яких оточуючі вважають конфліктними, тобто часто приймаючих участь в інцидентах з неконструктивним виходом, обирають стратегію суперництва. Вони активно намагаються захищати свої позиції, ігнорують інтереси інших, проявляють емоційність в спілкуванні, поводять себе імпульсивно.
Відносини в сім'ї та зі шкільними вчителями розцінюються такими підлітками як основні сфери протиріч. Темами для спілкування з батьками частіше за все є навчання і оцінки (71,5%), а також заборони (43%). Для сімей властиві проблеми, пов’язані із нестачею грошей (25%), забагато турботи ("вони відносяться до мене, як до дитини" - 37,5%), з відсутністю взаєморозуміння (28,5%).підлітки, що обирають суперництво як стиль поведінки у конфлікті, у своїх відповідях вказують, що їх батьки дуже часто сваряться, сварять їх без причини, не хочуть розуміти, ставляться до них несерйозно, забороняють робити їм те, що хочеться.
Більша частина підлітків з цієї групи при виникненні труднощів намагаються не звертатись до батьків: намагаються вирішити проблему самостійно (71,4%) або звертаються до друзів (28,6 %).
У рамках стратегії суперництва підлітки займають позицію активної або пасивної протидії батькам.
Дії батьків, що розцінюються підлітками як ограничення їхньої свободи і незалежності, визивають агресію.
Другою сферою осмислених конфліктів є взаємовідносини з вчителями. У зрівнянні з іншими групами учнів, ці підлітки найбільш критичні до вчителів. На їхню точку зору, від вчителів потребується не лише професіоналізм, але й можливість і бажання зрозуміти.
Проблеми можуть виникнути через зовнішній вигляд, так як прагнення виділитись , характерне для цієї групи учнів, не завжди сприймається з розумінням справжніх мотивів.
Таким чином, підлітки, що спираються на суперництво, в конфлікті частіш за все обирають активний спосіб поведінки. Вони не осмислюють причин, що викликали протиріччя, пошуків шляхів для їх конструктивного вирішення. Агресивність, властива їм при захисті власних інтересів, провокує ескалацію конфлікту і заважає конструктивному вирішенню проблеми.
Стратегія співробітництва
Підлітки, що обирають стратегію співробітництва, проявляють товариськість та доброзичливість у відносинах , бажання взаємодії з метою припинення конфлікту, високу активність, демонструють властивість брати на себе відповідальність за взаємовідносини.
Підлітки, які обирають стратегію співробітництво, вважають поведінку батьків правильним і відмічають, що скоріш за все вчинили б так само на їхньому місці (75%), цікавляться їхньою думкою і піклуються про них (60%), орієнтовані на спільну діяльність (80%).
Основні причини зіткнення з батьками ці діти характеризують дуже зовнішньо: "ми погано вчимося" (35%), "я інколи з ними сперечаюсь" (75%); згадується також алкоголь і паління (37,5%), демонстрація вищості (25%), брехня, егоїзм (25%), неохайність.
Стратегія компромісу
Підлітки, які обирають компроміс, товариські, напрямлені на спільну діяльність, в якій прагнуть задовольнити потреби всіх сторін.
Дослідження показали, що 60% дітей, що обирають стратегію компроміс, мають не досить чітке уявлення про своїх батьків, але в цілому вважають, що батьки "добрі по відношенню до дітей" і цікавляться їх справами.
Підлітки хоча й приймають себе із своїми превагами і недоліками, але чекають, що оточуючі ставляться негативно до них. Тривожність і напруга заважають їм правильно прогнозувати хід подій, а невдачі негативно впливають на самооцінку.
Для цієї групи підлітків характерні такі переживання, які пов’язані з однолітками, до яких запити є дуже високі і категоричні. Відсутність відкритості, чесності (25%), розуміння (25%), уваги (25%), готовності допомогти (33%), вміння зберігати таємниці і т.п. може призвести до конфлікту. Тому діти відмічають, що справжній друг зустрічається дуже рідко, так як більшість дівчат та парубків думають лише про себе (17%).
Стратегія уникнення
Підлітки, які частіше за все обирають стратегію уникнення, намагаються якомога швидше анулювати конфліктну ситуацію, тому відмовляються від реалізації власних інтересів, не приймають участь в прийнятті рішень.
При виникненні конфліктних ситуацій 75%таких дітей взагалі не відстоюють свою точку зору.
При цьому свої відносини з батьками вважають нормальними 50% підлітків; "схожими на бокс" - 25%; конфліктні відносини лише одним з батьків мають 25%.
Уступаючи і прилаштовуючись, ці діти зовсім не в усьому згодні з дорослими. Тільки 30% з них вважають, що батьки в основному праві.
Звичка, що батьки все вирішують за них, призводить до відмови від відповідальності, невміння відстоювати свої інтереси.
Сферами, в яких конфлікти переживаються найбільш гостро, є взаємовідносини з батьками, а також з однокласниками.
Стратегія пристосування
У підлітків, що віддають перевагу пристосуванню, особливості самооцінки виражаються в байдужості до власного Я, тенденції недооцінювати свою духовність, сумнівах. Через це вони очікують, що оточуючі будуть сприймати їх негативно, в першу чергу звертаючи увагу на їх недоліки. обираючи такий стиль, вони діють разом з іншими і не намагаються відстоювати власні інтереси.
Такі підлітки не завжди відверто сприймають інтереси іншої сторони.
Причини конфліктів вони звичайно шукають в самих собі, в своїй неправильній поведінці чи в невмінні пояснити чи довести правомірність своїх інтересів.[17]
28 квітня 2008 року мною була проведена експериментальна робота в дев’ятому класі Маріїнської гімназії. Виборка складалась з 26 досліджувальних віком від 14 до 15 років. Діти активно приймали участь в дослідженні. За вимогами етичного кодексу психолога досліджування проводилось анонімно, при обробці результатів досліджувані зашифровані під порядковими номерами.
У своїй роботі я використовувала наступні методики [17, 21]:
1. Тест описання поведінки К. Томаса. Тест адаптовано Н. В. Грішиною і використовується для виявлення типу поведінки в конфліктній ситуації.
В опитувальникові для виявлення типових форм поведінки К. Томас описує кожен з п’яти перерахованих можливих варіантів 12-ма виразами про поведінку людини в конфліктній ситуації. В різних ситуаціях їх сгруповано в 30 пар. Після проведення підраховується кількість відповідей за кожним типом поведінки у конфлікті (від 0 до 12).
2. Тест на оцінку рівня конфліктності (за А. А. Кіршевою та А. А. Рябчиковою). Запропоновано 14 питань і учням необхідно було обрати один із трьох запропонованих варіантів відповіді.
Після підрахування кількості балів робимо висновок: 14-23 бали – низький рівень конфліктності; 24-32 бали – середній; 33-42 – високий рівень.
3. Тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко. Відмінністю даної методики є не тільки доступність, але й широта і інтегральність діагностичного діапазону. Вона дозволяє окрім тонких проявлень агресії і потрібність в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи переключення агресивності. Запропоновано 55 питань, на які потрібно дати відповідь "так" або "ні". Виводимо "індекс агресії" з урахуванням 11 параметрів, кожен з яких оцінюється окремо в інтервалі від 0 до 5 балів.
4. Тест на оцінку рівна товариськості Ряховського. Тест оцінки рівня товариськості, комунікативності дає можливість виявити рівень комунікабельності особистості. В тесті необхідно відповісти на 16 питань, використовуючи відповіді "так", "ні" або "інколи". Результати згруповано наступним чином: 0-13 балів – високий рівень товариськості; 14-24 балів – середній рівень; 25-31 бал – низький рівень товариськості.
1.Тест описання поведінки К. Томаса. Тест адаптовано Н. В. Грішиною і використовується для виявлення типу поведінки в конфліктній ситуації.
Таблиця 2. Результати тесту описання поведінки ( за К. Томасом)
|
№ |
тип стратегії |
|||||||||
|
|
суперництво |
співпраця |
компроміс |
уникнення |
пристосування |
|||||
|
|
наявність |
бали |
наявність |
бали |
наявність |
бали |
наявність |
бали |
наявність |
бали |
|
1 |
+ |
5 |
+ |
4 |
+ |
7 |
+ |
6 |
+ |
8 |
|
2 |
+ |
9 |
+ |
8 |
+ |
7 |
+ |
5 |
+ |
1 |
|
3 |
+ |
9 |
+ |
6 |
+ |
9 |
+ |
3 |
+ |
2 |
|
4 |
+ |
5 |
+ |
4 |
+ |
9 |
+ |
10 |
+ |
2 |
|
5 |
+ |
4 |
+ |
6 |
+ |
4 |
+ |
7 |
+ |
9 |
|
6 |
+ |
2 |
+ |
8 |
+ |
10 |
+ |
4 |
+ |
6 |
|
7 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
9 |
+ |
8 |
+ |
8 |
|
8 |
+ |
1 |
+ |
8 |
+ |
7 |
+ |
5 |
+ |
9 |
|
9 |
+ |
6 |
+ |
5 |
+ |
8 |
+ |
5 |
+ |
6 |
|
10 |
+ |
11 |
+ |
6 |
+ |
6 |
+ |
2 |
+ |
5 |
|
11 |
+ |
5 |
+ |
10 |
+ |
7 |
+ |
4 |
+ |
4 |
|
12 |
+ |
4 |
+ |
6 |
+ |
11 |
+ |
6 |
+ |
3 |
|
13 |
+ |
2 |
+ |
7 |
+ |
9 |
+ |
8 |
+ |
4 |
|
14 |
+ |
9 |
+ |
5 |
+ |
4 |
+ |
8 |
+ |
4 |
|
15 |
+ |
6 |
+ |
6 |
+ |
6 |
+ |
5 |
+ |
7 |
|
16 |
+ |
4 |
+ |
3 |
+ |
11 |
+ |
7 |
+ |
5 |
|
17 |
+ |
10 |
+ |
7 |
+ |
3 |
+ |
7 |
+ |
3 |
|
18 |
+ |
6 |
+ |
4 |
+ |
10 |
+ |
5 |
+ |
5 |
|
19 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
8 |
+ |
7 |
+ |
9 |
|
20 |
+ |
5 |
+ |
8 |
+ |
6 |
+ |
8 |
+ |
3 |
|
21 |
+ |
7 |
+ |
6 |
+ |
5 |
+ |
6 |
+ |
6 |
|
22 |
+ |
7 |
+ |
5 |
+ |
12 |
+ |
6 |
- |
- |
|
23 |
+ |
4 |
+ |
8 |
+ |
7 |
+ |
6 |
+ |
4 |
|
24 |
+ |
3 |
+ |
6 |
+ |
9 |
+ |
5 |
+ |
7 |
|
25 |
+ |
10 |
+ |
4 |
+ |
6 |
+ |
3 |
+ |
7 |
|
26 |
+ |
7 |
+ |
2 |
+ |
7 |
+ |
5 |
+ |
9 |
За кожну відповідь, що співпала з ключем, відповідному типу поведінки в конфліктній ситуації нараховується один бал. До 5 балів – низький рівень, від 5 до 7 – середній, а більше 7 – високий рівень (домінуючий).
Проаналізувавши результати таблиці 2.1, ми можемо сказати, що суперництво є домінуючим типом у 7 досліджуваних (2,3,10,14,17,21,25); співпраця – у 3 досліджуваних (10,20,23); компроміс – у 9 досліджуваних (6,7,9,12,13,16,18,22,24); уникнення притаманне 1 із учасників (4);пристосування домінує у 6 досліджуваних (1,5,8,15,19,26).
2. Тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко.
Опитувальник дозволяє вивести "індекс агресії" з урахуванням 11 параметрів, кожен з яких оцінюється окремо в інтервалі від 0 до 5 балів. За кожну відповідь, що співпадає з ключем, нараховується 1 бал, чим вища відмітка, тип більше проявляється вимірювальний показник агресивності.
Виділяються наступні параметри: 1)спонтанність агресії,2) неможливість гальмувати агресію,3) невміння переключити агресію на діяльність або неживі предмети,4) анонімна агресія,5) провокація агресії,6) схильність до відображеної агресії,7) аутоагресія,8) ритуалізація агресії,9) схильність заражатися агресією натовпу, 10)задоволення від агресії,11) розплата за агресію. У таблиці ці параметри будуть позначатися відповідними цифрами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11.
Проаналізуємо дані таблиці 2.2. Наявність спонтанності агресії ми спостерігаємо у 26 досліджуваних (1-26); неможливість гальмувати агресію – у 19 досліджуваних (1-3,5,6,9-14,17,18,20-25); невміння переключити агресію на діяльність або неживі предмети – у 23 осіб (1-3,5-16,18,19,21-26); анонімна агресія – у 12 досліджуваних (2-4,7,9-12,15,16,19,22,23,26); провокація агресії – 24 особи (2-18,20,21-26); схильність до відображеної агресії – 25 осіб (1-20,22-26); аутоагресія – 23 досліджуваних (1-12,14-22,24,25); ритуалізація агресії – 20 осіб (1-5,7,9-12,14-18,21,23-26); схильність заражатися агресією натовпу – 23 особи (2-7,9-22,24-26);задоволення від агресії – 22 досліджуваних (2-5,7-16,18-22, 24-26); розплата за агресію – 23 особи (2-5,7-16, 18-22,24-26).
Тобто найбільш властиве досліджуваним групи спонтанність агресії (у всіх досліджуваних), а найменш властива учасникам групи анонімна агресія.
Таблиця 2.2 Результати тесту на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (за В. В. Бойко)
|
№ |
показники |
|||||||||||||||||||||
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
|||||||||||
|
|
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
н. |
б. |
|
1 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
1 |
- |
- |
- |
- |
+ |
6 |
+ |
7 |
+ |
1 |
- |
- |
- |
- |
+ |
1 |
|
2 |
+ |
4 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
5 |
+ |
5 |
+ |
2 |
+ |
3 |
+ |
4 |
+ |
2 |
+ |
3 |
|
3 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
2 |
+ |
3 |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
1 |
|
4 |
+ |
1 |
- |
- |
- |
- |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
1 |
- |
- |
|
5 |
+ |
5 |
+ |
2 |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
5 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
2 |
|
6 |
+ |
4 |
+ |
1 |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
4 |
- |
- |
+ |
2 |
- |
- |
+ |
1 |
|
7 |
+ |
2 |
- |
- |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
4 |
|
8 |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
3 |
+ |
4 |
+ |
4 |
- |
- |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
2 |
|
9 |
+ |
4 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
5 |
+ |
5 |
+ |
3 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
5 |
+ |
2 |
|
10 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
3 |
+ |
4 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
1 |
|
11 |
+ |
3 |
+ |
3 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
5 |
+ |
3 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
4 |
+ |
2 |
|
12 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
5 |
+ |
4 |
+ |
5 |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
2 |
|
13 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
3 |
- |
- |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
1 |
|
14 |
+ |
2 |
+ |
3 |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
3 |
+ |
3 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
1 |
|
15 |
+ |
2 |
- |
- |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
4 |
+ |
4 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
1 |
|
16 |
+ |
4 |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
6 |
+ |
5 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
3 |
+ |
1 |
|
17 |
+ |
1 |
+ |
3 |
- |
- |
- |
- |
+ |
5 |
+ |
3 |
+ |
4 |
+ |
1 |
+ |
4 |
- |
- |
+ |
2 |
|
18 |
+ |
4 |
+ |
2 |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
1 |
+ |
4 |
|
19 |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
4 |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
4 |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
1 |
+ |
2 |
+ |
3 |
|
20 |
+ |
2 |
+ |
4 |
- |
- |
- |
- |
+ |
4 |
+ |
2 |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
3 |
+ |
3 |
+ |
2 |
|
21 |
+ |
5 |
+ |
1 |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
3 |
- |
- |
+ |
3 |
+ |
1 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
3 |
|
22 |
+ |
4 |
+ |
3 |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
4 |
+ |
1 |
- |
- |
- |
- |
+ |
1 |
+ |
1 |
+ |
3 |
|
23 |
+ |
1 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
1 |
+ |
2 |
- |
- |
- |
5 |
- |
- |
|
24 |
+ |
2 |
+ |
2 |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
1 |
+ |
4 |
+ |
3 |
+ |
1 |
+ |
2 |
+ |
1 |
+ |
4 |
|
25 |
+ |
3 |
+ |
4 |
+ |
4 |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
3 |
+ |
5 |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
4 |
+ |
2 |
|
26 |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
3 |
+ |
2 |
+ |
5 |
+ |
1 |
- |
- |
+ |
2 |
+ |
3 |
+ |
2 |
- |
- |
(Примітка: н.-наявність агресії; б.-бали).
Проаналізувавши результати таблиці 2.3, можна зробити висновок, що низький рівень (9-20 балів) показали 7 осіб (4,7,8,13,19,22, 29), середній рівень агресії показали 16 осіб (1,3,5,6,10-12,14-18, 20,21,23,24), високий рівень – 3 досліджуваних (2,9,25).
Таблиця 2.3 Результати тесту на визначення рівня агресії (за В. В. Бойко)
|
№ |
рівні агресії |
|||||
|
|
низький |
середній |
високий |
|||
|
|
наявн. |
бали |
наявн. |
бали |
наявн. |
бали |
|
1 |
- |
- |
+ |
21 |
- |
- |
|
2 |
- |
- |
- |
- |
+ |
34 |
|
3 |
- |
- |
+ |
24 |
- |
- |
|
4 |
+ |
12 |
- |
- |
- |
- |
|
5 |
- |
- |
+ |
28 |
- |
- |
|
6 |
- |
- |
+ |
21 |
- |
- |
|
7 |
+ |
14 |
- |
- |
- |
- |
|
8 |
+ |
19 |
- |
- |
- |
- |
|
9 |
- |
- |
- |
- |
+ |
36 |
|
10 |
- |
- |
+ |
30 |
- |
- |
|
11 |
- |
- |
+ |
27 |
- |
- |
|
12 |
- |
- |
+ |
30 |
- |
- |
|
13 |
+ |
14 |
- |
- |
- |
- |
|
14 |
- |
- |
+ |
22 |
- |
- |
|
15 |
- |
- |
+ |
21 |
- |
- |
|
16 |
- |
- |
+ |
28 |
- |
- |
|
17 |
- |
- |
+ |
23 |
- |
- |
|
18 |
- |
- |
+ |
26 |
- |
- |
|
19 |
+ |
19 |
- |
- |
- |
- |
|
20 |
- |
- |
+ |
23 |
- |
- |
|
21 |
- |
- |
+ |
23 |
- |
- |
|
22 |
+ |
19 |
- |
- |
- |
- |
|
23 |
- |
- |
+ |
21 |
- |
- |
|
24 |
- |
- |
+ |
21 |
- |
- |
|
25 |
- |
- |
- |
- |
+ |
32 |
|
26 |
+ |
19 |
- |
- |
- |
- |
3. Тест на оцінку рівня конфліктності.
Підраховується загальна кількість балів після відповіді на 14 питань (варіанти відповіді "а", "б", "в") і з’ясовується рівень розвитку конфліктності особистості. 14-23 бали – низький рівень конфліктності; 24-32 бали – середній; 33-42 – високий рівень.
Таблиця 2.4 Результати тесту на оцінку рівня конфліктності
|
№ |
Рівні |
|||||
|
|
високий |
середній |
низький |
|||
|
|
наявність |
бали |
наявність |
бали |
наявність |
бали |
|
1 |
- |
- |
+ |
27 |
- |
- |
|
2 |
- |
- |
+ |
32 |
- |
- |
|
3 |
- |
- |
+ |
25 |
- |
- |
|
4 |
- |
- |
- |
- |
+ |
23 |
|
5 |
- |
- |
+ |
30 |
- |
- |
|
6 |
- |
- |
+ |
30 |
- |
- |
|
7 |
- |
- |
+ |
24 |
- |
- |
|
8 |
- |
- |
+ |
27 |
- |
- |
|
9 |
- |
- |
+ |
26 |
- |
- |
|
10 |
- |
- |
+ |
28 |
- |
- |
|
11 |
- |
- |
- |
- |
+ |
23 |
|
12 |
- |
- |
+ |
28 |
- |
- |
|
13 |
- |
- |
+ |
25 |
- |
- |
|
14 |
+ |
33 |
- |
- |
- |
- |
|
15 |
- |
- |
- |
- |
+ |
24 |
|
16 |
- |
- |
- |
- |
+ |
26 |
|
17 |
- |
- |
+ |
28 |
- |
- |
|
18 |
- |
- |
+ |
25 |
- |
- |
|
19 |
- |
- |
+ |
28 |
- |
- |
|
20 |
- |
- |
+ |
24 |
- |
- |
|
21 |
|
- |
- |
18 |
+ |
23 |
|
22 |
- |
- |
+ |
25 |
- |
- |
|
23 |
- |
- |
+ |
29 |
- |
- |
|
24 |
+ |
33 |
- |
- |
- |
- |
|
25 |
+ |
34 |
- |
- |
- |
- |
|
26 |
- |
- |
+ |
25 |
- |
- |
Як видно з таблиці 2.4, у 3 (14,24,25) досліджуваних високий рівень конфліктності (33-42 балів), у 18 (1,2,3,5,6,7,8,9,10,12,13,17,18,19,20,22,23,26) - середній рівень (24-32 бала) і у 5 (4,11,15,16,21) досліджуваних низький рівень (14-23 бала).
4. Тест на оцінку рівня товариськості Ряховського.
Обробка результатів: після відповіді на 16 питань ("так", "ні", "інколи") підраховується загальна кількість балів. "Так"-2 бала, "інколи"-1 бал, "ні"-0 балів.
Таблиця 2.5 Результати тесту на оцінку рівня товариськості Ряховського
|
№ |
Рівні |
|||||
|
|
високий |
середній |
низький |
|||
|
|
наявність |
бали |
наявність |
бали |
наявність |
бали |
|
1 |
+ |
4 |
- |
- |
- |
- |
|
2 |
- |
- |
+ |
24 |
- |
- |
|
3 |
+ |
9 |
- |
- |
- |
- |
|
4 |
+ |
9 |
- |
- |
- |
- |
|
5 |
+ |
6 |
- |
- |
- |
- |
|
6 |
+ |
6 |
- |
- |
- |
- |
|
7 |
- |
- |
+ |
19 |
- |
- |
|
8 |
+ |
12 |
- |
- |
- |
- |
|
9 |
+ |
11 |
- |
- |
- |
- |
|
10 |
- |
- |
+ |
14 |
- |
- |
|
11 |
+ |
12 |
- |
- |
- |
- |
|
12 |
+ |
11 |
- |
- |
- |
- |
|
13 |
+ |
7 |
- |
- |
- |
- |
|
14 |
- |
- |
+ |
17 |
- |
- |
|
15 |
+ |
7 |
- |
- |
- |
- |
|
16 |
+ |
5 |
- |
- |
- |
- |
|
17 |
- |
- |
+ |
16 |
- |
- |
|
18 |
+ |
10 |
- |
- |
- |
- |
|
19 |
+ |
8 |
- |
- |
- |
- |
|
20 |
+ |
11 |
- |
- |
- |
- |
|
21 |
- |
- |
+ |
18 |
- |
- |
|
22 |
- |
- |
+ |
14 |
- |
- |
|
23 |
+ |
8 |
- |
- |
- |
- |
|
24 |
+ |
13 |
- |
- |
- |
- |
|
25 |
- |
- |
+ |
20 |
- |
- |
|
26 |
+ |
10 |
- |
- |
- |
- |
Проаналізувавши дані таблиці 2.5, ми можемо сказати, що у 18 (1, 3-6,8,9,11-13,15,16,18-20,23, 26) досліджуваних високий рівень товариськості (0-13 балів), у 8 (2,7,10,14,17,21,22,25) - середній рівень (14-24 бала) і у жодного з досліджуваних нема низького рівня.
1. Тест на оцінку рівня товариськості Ряховського.
За даними таблиці 2.6 можна зробити висновок, що високий рівень товариськості у 69.23 % досліджуваних (18 осіб), середній у 30.77 % (8 осіб), а низький рівень – відсутній.
Таблиця 2.6 Кількісні показники тесту на оцінку рівня товариськості
|
Рівні |
Кількісні показники |
|
|
Абсолютні (люди) |
Відносні (%) |
|
|
високий |
18 |
69.23 |
|
середній |
8 |
30.77 |
|
низький |
0 |
0 |
2.Тест на оцінку рівня конфліктності.
За даними таблиці 2.7 можна констатувати, що високий рівень конфліктності у 11.54 % досліджуваних (3 особи), середній у 69.23 % (18 осіб), а низький рівень – у 19.23 % (5 осіб)
Таблиця 2.7 Кількісні показники тесту на оцінку рівня конфліктності
|
Рівні |
Кількісні показники |
|
|
Абсолютні (люди) |
Відносні (%) |
|
|
високий |
3 |
11.54 |
|
середній |
18 |
69.23 |
|
низький |
5 |
19.23 |
3.Тест описання поведінки К. Томаса (адаптація Грішиної).
Всім досліджуваним в якійсь мірі притаманна та чи інша стратегія в конфліктній ситуації.
Кількісні відношення показників типів стратегій поведінки в конфлікті представлена в таблиці 2.8. Проаналізувавши яку, робимо висновок, що із п’яти виділених стратегій поведінки в конфліктній ситуації серед досліджуваних виділяється як найпоширеніший тип компроміс 34.6 % (9 осіб), суперництву віддають перевагу 26.9% (7 досліджуваних), пристосуванню -23.2% (6 осіб), співпраці – 11.5; (3 особи), уникнення – 3.8% (1 особа).
Таблиця 2.8 Кількісні показники типів стратегій поведінки в конфлікті
|
стратегія |
кількісні показники |
|
|
абсолютні (люди) |
відносні (%) |
|
|
суперництво |
7 |
26.9 |
|
співпраця |
3 |
11.5 |
|
компроміс |
9 |
34.6 |
|
уникнення |
1 |
3.8 |
|
пристосування |
6 |
23.2 |
4. Тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко.
Кількісні відношення рівнів комунікативної агресії представлені в таблиці 2.9. За даними таблиці, ми можемо спостерігати, що низький рівень показали 26.92 % досліджуваних (7 осіб), середній – 61.54 % (16 осіб), високий – 11.54 % (3 особи).
Таблиця 2.9 Кількісні відношення рівнів комунікативної агресії
|
рівні |
кількісні |
|
|
абсолютні (люди) |
відносні (%) |
|
|
низький |
7 |
26.92 |
|
середній |
16 |
61.54 |
|
високий |
3 |
11.54 |
Дослідження, що було проведено, констатує той факт, що у більшості підлітків рівень товариськості високий, а низький рівень відсутній у учасників дослідження. Це нам ще раз показує, що ведучий вид діяльності підлітків – міжособистісне спілкування. Рівень конфліктності переважає середній, але є і такі досліджувані, що показали як низький, так і високий рівень. При цьому і рівень агресивності переважно середній (але також є і невисокий і підвищений). Далі проаналізуємо стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Всі досліджувані надають перевагу поєднанню стратегій, бо в тій чи іншій ситуації обирають одну із запропонованих стратегій, але, як показало дослідження, все ж частіше використовується така стратегія як компроміс, а рідше за все – уникнення і співпраця, а суперництво і пристосування обрала середня кількість досліджуваних.
Кожний вік є важливим для розвитку людини (як фізичного, так і психічного). Але, все ж таки, підлітковий вік займає особливе місце у віковій психології. Цей період є найскладнішим з усіх дитячих періодів, він являє собою період становлення особистості, саме в цей період відбувається той важливий для кожного з нас момент – перехід від дитячого віку до дорослого. Ведучим видом діяльності виступає міжособистісне спілкування. У підлітковому віці всі сторони розвитку піддаються якісним змінам, утворюються і формуються нові психічні новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, формуються соціальні установки.
Взагалі, якщо казати про спілкування, то це – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також в сприйнятті і розумінні партнерами один одного.
Структура спілкування - три взаємопов’язані сторіни: комунікативна, інтерактивна і перцептивна.
Комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами під час спілкування (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння.
Також спілкування має декілька видів: воно поділяється за змістом, метою спілкування і засобами.
Виділяють соціальні та психологічні функції спілкування.
Також нагадаємо, що щодо питання визначення конкретного виду ведучий діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору: спілкування приймає статус ведучого виду діяльності і має інтимно-особистісний характер, предметом спілкування виступає інша людина однолітка, а зміст і є побудовою і підтриманням особистих відносин з нею. [4] Цієї точки зору дотримуються Д. Б. Ельконін, Т. В. Драгунова, М. С. Коган.[28], а також як ведучий вид діяльності підлітка виступає суспільно корисна діяльність, в процесі якої відбувається подальше засвоєння різноманітних форм взаємовідносин з однолітками, з дорослими і розгортаються, як вважає Д. І. Фельдштейн, нові форми спілкування "як прилучення підлітків до суспільства".[24]
Основні важкі моменти в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів і т.д.
В психології конфлікт визначається як "сутичка протилежно напрямлених, несумісних одна з одній тенденцій, окремо взятого епізоду в свідомості, в міжіндивідуальних відносинах індивідів чи груп людей, пов’язаних з негативними переживаннями". [1]
Існує п’ять стратегій поведінки у конфлікті. Підлітки, що спираються на суперництво, в конфлікті частіш за все обирають активний спосіб поведінки. Вони не осмислюють причин, що викликали протиріччя, пошуків шляхів для їх конструктивного вирішення. Агресивність, властива їм при захисті власних інтересів, провокує ескалацію конфлікту і заважає конструктивному вирішенню проблеми.
Підлітки, що обирають стратегію співробітництва, проявляють товариськість та доброзичливість у відносинах , бажання взаємодії з метою припинення конфлікту, високу активність, демонструють властивість брати на себе відповідальність за взаємовідносини.
Підлітки, які обирають компроміс, товариські, напрямлені на спільну діяльність, в якій прагнуть задовольнити потреби всіх сторін.
Підлітки, які частіше за все обирають стратегію уникнення, намагаються якомога швидше анулювати конфліктну ситуацію, тому відмовляються від реалізації власних інтересів, не приймають участь в прийнятті рішень.
У підлітків, що віддають перевагу пристосуванню, особливості самооцінки виражаються в байдужості до власного Я, тенденції недооцінювати свою духовність, сумнівах. Через це вони очікують, що оточуючі будуть сприймати їх негативно, в першу чергу звертаючи увагу на їх недоліки. обираючи такий стиль, вони діють разом з іншими і не намагаються відстоювати власні інтереси.
Відношення з оточуючими – найважливіша сторона життя підлітків. Якщо потреба в повноцінному спілкуванні з дорослими і однолітками, що мають значення для дитини, не буде задоволена, то у дітей з'являються тяжкі переживання. Ці переживання можуть бути пом’якшені і навіть зовсім усунені при розумінні проблем підлітка і бажанні їх усунути.
На підставі проведеного нами психодіагностичного дослідження можна зробити наступні висновки: високий рівень товариськості у 69.23 % досліджуваних, середній у 30.77 %, а низький рівень зовсім відсутній. Також можна робити висновки щодо того, що високий рівень конфліктності у 11.54% досліджуваних, середній у 69.23 %, а низький рівень – у 19.23 %. Тепер зробимо висновки щодо стратегій поведінки в конфліктній ситуації: із п’яти виділених стратегій поведінки в конфліктній ситуації серед досліджуваних виділяється як найпоширеніший тип компроміс 34.6%, суперництво переважає у 26.9%, пристосування – у 23.2%, співпраця – у 11.5%, а уникнення всього у 3.8%. За даними тесту на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко, ми підбиваємо підсумки: низький рівень агресії показали 26.92 % досліджуваних, середній – 61.54 % (16 осіб), а високий – 11.54 %.
Література