Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
ЛЕКЦІЯ 4. Галицько-Волинське князівство.
ПЛАН.
1.
Етнічна та економічна єдність князівств К.Р. забезпечувалася природними межами і давніми культурними традиціями. Така єдність зберігалася, зокрема, у Галичині та Волині.
До Володимиро-Волинського князівства входила територія колишнього племінного союзу дулібів-бужан-волинян. Ще під час князювання Володимира Вел. правління цими землями було передано сину Володимира і Рогніди Рогволодівни – Всеволодові. Осередком князівства стало м. Володимир, засноване Володимиром за 20 км. від р. Буг. В місті було багато пишних храмів, один з них – Успенський собор був більшим за Св. Софію (збуд. Мстислав Ізясл. у сер. ХІІ ст.), багато мурованих будинків. Володимир справляв велике враження на чужинців. Так угорський король у 1231 р. казав, що “такого міста він не бачив навіть у німецьких країнах”.
Після смерті Ярослава Мудрого влада у князівстві переходила з рук в руки. Окрему князівську династію тут започаткував онук Володимира Мономаха – Ізяслав Мстиславович, який вів боротьбу за київський престол, опираючись на волинські володіння.
Після смерті Мстислава Ізясловича у 1170 р. Волинь була поділена між його синами. Лише за Романа Мстиславовича (онука Ізяслава) Волинь було знову об’єднано.
2.
Основою території Галицького князівства були землі карпатських хорватів і північно-західні окраїни землі тіверців. Воно сформувалося у 1141 р., коли Володимирко Володарович приєднав до своїх володінь більшу частину Прикарпаття і зробив столицею збудоване ним на Дністрі м. Галич. Найбільшої могутності досягло за часів Володимиркового сина Ярослава Осмомисла 1153-1187 рр. (батька Ярославни зі “Слова о полку...”).
Володіння по Дністру сягали далеко на Південь. В залежність від Галича потрапили навіть землі в нижній течії Пруту і Дунаю. Підтримував добрі відносини не тільки з сусідніми Угорщиною і Німеччиною, а й з Візантією. 1165 р. визнав ленну залежність від Фрідріха І Барбароси (короля Священної Римської Імперії).
Галичина за Ярослава розцвітала економічно. Проте він був змушений рахуватися з боярством, і навіть поступатися йому. Силоміць одружений батьком з донькою Юрія Довгорукого Ольгою, Ярослав покинув її і взяв собі за позашлюбну дружину Настасію із знатного боярського роду Чагрових. Це викликало незадоволення групи бояр, які вимагали розриву стосунків між ними. Ярослав відмовився покинути кохану жінку. Тоді бояри оголосили Настасію чарівницею й спалили у 1170 р. Ярослав так і не зміг врятувати її. Все життя князь проніс у своєму серці кохання до Настасії і перед смертю заповів передати Галич їхньому синові Олегові. Однак бояри порушили заповіт, і Галицьким князем став син від правної дружини Володимирко ІІ.
Володимирко ІІ відразу ж посварився з боярами, тому що відмовився виконати вимогу бояр: покинути свою позашлюбну жінку (“попадю”). Змушений тікати до угорського короля Бели ІІІ, в якого попросив допомоги. Той допоміг: прийшов у Галич і проголосив себе (за згодою бояр) королем Галичини і призначив свого сина Андрія намісником, а Володимира ув’язнив. Це була перша окупація Галичини.
З часом боярам “чужоплемінники” теж не сподобалися, і вони починають шукати контактів з руськими князями (Ростислав Берладник - отруєний).
Володимир ІІ тікає з в’язниці до свого сюзерена Фрідріха Барбароси. Той доручив іншому своєму васалові Казиміру ІІ Краківському повернути Галич. Угри уступили без боротьби, і Володимир ІІ проправив Галичем до своєї смерті у 1199 р.
3.
Повернувшись з Новгорода на Волинь у 80-х рр., Роман почав шукати союзників серед міщан, які згодом стали його надійними помічниками у боротьбі з боярами. У 1199 р. він об’єднав Волинське і Галицьке князівства. Створенню об’єднаного князівства певною мірою сприяли традиції політичних зв’язків і етнічної близькості населення цих територій. Однак, знову починаються проблеми з боярами.
А тут ще тесть – київський князь Рюрик захотів відібрати Галич. Роман заволодів Києвом, вигнавши звідти свого тестя, залишив там свого намісника князя Інгвара. Рюрик, скориставшись відсутністю Романа, знову повернув собі Київ.
Роман повернувся, постриг Рюрика та його дружину у ченці, перед тим розлучившись з їхньою дочкою Предславою, яку теж відправив у монастир. Цим разом посадив у Києві рюрикового сина Ростислава, а сам обмежився тим, що був фактичним господарем Правобережжя.
Київські війни 1201-1204 рр. стали новим тріумфом Романа і зробили його фактичним правителем усіх давньоруських земель.
До Романа приходило посольство від Папи Римського Інокентія ІІІ, пропонуючи йому королівську корону, в обмін на прийняття латинства, але він відмовився від неї. На пропозицію папи допомогти в подальших завоюваннях Роман витягнув свій меч і запитав у послів “чи має такий меч папа, що береться допомагати йому в завоюваннях”.
Роман почав боротьбу проти бояр. Багато бояр було виселено з Галичини, в тому числі і їх вождя Кормильчича. Інших було “гублено нечуваними муками”, щоб нагнати страху. Його улюбленими прислів’ями були: “Не можна безпечно їсти меду, не винищивши рою”;
“Не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш”.
Перебивши значну частину галицьких бояр і таким чином ”обломавши роги боярським претензіям на широкі впливи та охоту правити самим іменем свого князя” Роман «імпортує» своїх старих і вірних бояр з Володимира.
Такі дії приносять шалену популярність Роману серед народних мас, і хто зна, як би повернулася історія, якби йому вдалося використати свою енергію та популярність протягом довшого часу. Однак доля розпорядилася інакше. Під час останнього походу на ляхів, коли військо стояло табором над Віслою він відлучився з малим загоном і несподівано наштовхнувся на польське військо. Роман був убитий 19 червня 1205 р. (на православне свято Гервасія і Протасія). Його тіло було відвезене до Галича і поховано там у церкві Пресвятої Богородиці.
Особу Романа в нашій історії з упевненістю можна поставити на один рівень з Володимиром Великим, Ярославом Мудрим, Володимиром Мономахом.