Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Філософія виникає не на підставі утилітарної користі, але й не безпідставно, а У відповідь на найбільш ґрунтовні духовні потреби людини.Така життєва укоріненість філософії і пояснює підстави її багатотисячолітнього існування як невід’ємної частки духовної культури людства.Філософія у перекладі з грецької означає любов до мудрості. Мудрість це особливого роду знання. Знання, яке дає можливість людині осягнути таємниці її буття, розібратися в найскладніших питаннях і ситуаціях її життя. Розглядаючи філософію саме у такому ракурсі слід пам’ятати, що людина має не тільки тілесні потреби, але й духовні. Людський дух так само, як і тіло людини, потребує їжі, тепла і світла. ІФілософія з'являється як необхідна передумова духовного життя і саморозвитку людини. Тому Цицерон і визначив філософію як культивування душі. У цьому контексті ми бачимо, що даремним було б шукати у філософії якусь утилітарну, безпосередню користь. Навряд чи філософія допоможе людині добре влаштуватися у житті, заробити більше грошей, здобути матеріальний комфорт. Але коли стародавньогрецького філософа Діогена запитали, що йому дала філософія, він відповів: “Крайньою мірою готовність до будь-якого повороту долІ”. І мабуть це не так вже замало. Які ж саме духовні потреби задовольняє філософія?
По - перше, це Потреба у осмисленні світу, у внесенні у життя смислу. Філософія розмірковує над питаннями що є світ і людина, яке місце людина займає у світі, які можливості і перспективи вона має, у чому полягає смисл життя та які можливості досягнення щастя.
Російський філософ Микола Бердяєв писав з цього приводу: ”Філософія завжди прагне осягнути смисл світу, завжди опирається безглуздю світової необхідності. Основна передумова будь-якої справжньої філософії - це припущення про існування смислу і можливість осягнути смисл, можливість прориву до смислу через безглуздя.”
Характеристика філософії як форми осмислення світу дає нагоду осягнути її життєву значущість. Справа у тому, що ставлення людини до світу завжди визначається смислом. Смисл співвідносить будь-яке явище, будь-який предмет з людиною: якщо щось не має смислу, то воно перестає існувати для людини. Смисл – це зміст людського буття (зокрема внутрішнього), який береться у особливій ролі – бути посередником між людиною і світом, людиною і собою. Саме смисл визначає, що ми шукаємо у світі і що осягнемо у ньому і у себе самих.Отже від того як ви засвоїте філософію, які філософські концепції оволодіють вашим розумом і серцем, буде залежати смислове наповнення вашого життєвого світу. Буде залежати чи виробити ви власну точку зору на світ, яка визначена певним філософсько - смисловим горизонтом, чи будете мати “кочку” зору на світ, яка укорінена у ваших буденних забобонах.
Таким чином філософія задовольняє фундаментальну психологічну потребу людини – Потребу у життєвій орієнтації. Якщо людина не знає де південь і північ, захід і схід, вона може заблукати, збитися зі шляху. Так само, якщо людина байдужа до кінцевих питань власного існування вона дуже легко у кризових обставинах, може заблукати у власному житті, збитися зі життєвого шляху. Отже філософія допомагає людині жити життям свідомим, самостійним, визначеним, долати обмеженість власного буденного існування. Радянський філософ Трубніков писав: “Ми задихаємось, заслані у зону вторинних, проміжних питань. Нам потрібна уся перспектива, з переднім та заднім планом, а не спотворений обрій, який не має манливих мерехтливих далей.”
Далі можна зазначити, що мудрість – це не нагромадження знання. Геракліт зазначав: “нагромадження знання не навчає мудрості”. Мудрість – це знання про причини і начала, про сутність, про суще як таке взагалі. Отже, ще одна потреба, яка спонукає людину до філософських міркувань - це Потреба осмислити світ як єдиний і цілісний у своєї основі. Цілісне, загальне осмислення світу допомагає людині не тільки в визначенні її буттєвих орієнтирів, але і при визначені орієнтирів для її практичної і пізнавальної діяльності. Загальне репрезентує реальність не тільки такою, якою вона є, була, або буде насправді, але й в усьому багатстві її можливостей. Тому Ортега-і-Гассет визначив філософію як пізнання Універсуму – усього того, що ми маємо.
Філософія як форма осмислення світу як єдиного та цілісного в своїй основі, допомагає зрозуміти, що є людина, яке місце вона займає у світі, якими можливостями та перспективами вона володіє, у чому сенс життя та які можливості досягнення щастя. Коли стародавньогрецького філософа Діогена запитали, що йому дала філософія, він відповів: “Крайньою мірою готовність до будь якого повороту долі”. Отже засвоєння філософії в першу чергу передбачає усвідомлення внутрішнього невідривного взаємозв’язку філософії з найбільш ґрунтовними проблемами людського існування.
Аристотель підкреслював, що філософія розпочинається з подиву перед світом. Тому початком вивчення філософії повинно бути розуміння того, що людина, її буття у світі, буття світу людини та Всесвіту взагалі, зовсім не самозрозумілі речі і потребують серйозного філософського обміркування.
Філософія не пропонує готових рішень, орієнтує на самостійний пошук можливих відповідей, отже її засвоєння потребує самостійних, творчих зусиль. Мабуть тому Платон й назвав філософію наукою людей вільних.
Філософія виникає у середині І тисячоліття у трьох найбільш розвинутих осередках цивілізації того часу - у Стародавній Індії, Китаї, Греції. Вперше застосовує поняття “філософія” як назву особливої науки грецький філософ Піфагор.
Далі Платон пов’язує її з мудрістю, тобто прагненням зрозуміти світ як єдиний та цілісний у своєї основі. Пізніше розгорнуту характеристику філософії як науки дає Аристотель, який визначає її як вчення про всезагальні початки буття, його першопричини та принципи. Він твердить, що філософія досліджує суще як таке, те, що йому належить само по собі.
Виходячи з усіх цих міркувань можна дати таке визначення філософії - Філософія (від грецької любов до мудрості) - Це теоретична форма суспільної свідомості та самосвідомості, яка відображає світ та людину у їх цілісності та взаємозв’язку і виявляє всезагальні форми їх буття.