Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
[1] Зміст
[2]
[3]
[4]
[5]
[6]
[7] [8] 6. Розробка пропозицій по вдосконаленню роботи по забезпеченню населення лікарськими препаратами
[9]
[10] |
Питання сьогодення полягає в тому, що право громадян України на медичну та фармацевтичну допомогу декларується державою за надзвичайно низьким рівнем соціального захисту у сфері фармацевтичного забезпечення населення. Така система не дозволяє реалізувати провідні положення статті 49 Конституції України щодо ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
В останні роки при зростанні захворюваності населення спостерігається неадекватний рівень споживання ліків, причому обсяг їх споживання одним жителем України у вартісному вимірі у десятки разів нижчий, ніж у країнах ЄС. Середні витрати на ліки на рік складають близько 60 дол. США, причому за рахунок бюджетних коштів сплачується лише до 20%, решта – власні кошти наших громадян.
Аптека, як заклад охорони здоров'я, сьогодні насамперед повинна виконувати соціальну функцію, що повинно стати визначальним в державній політиці. Сьогодні в Україні має місце значний дефіцит фінансування фармацевтичної допомоги й тому здійснюється вона, як правило, не в повному обсязі. Основними шляхами покращання фармацевтичного забезпечення населення є раціональне використання бюджетних коштів, надання первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, впровадження соціального медичного страхування (СМС), створення та впровадження ефективного механізму компенсації вартості лікарських засобів. За відсутності досвіду з розробки та застосування ефективних механізмів компенсації витрат на лікарські засоби, за умов СМС аптечні заклади не виконують повною мірою своєї соціальної функції, а держава, у свою чергу, не може виступати гарантом якісної, ефективної, доступної медичної та фармацевтичної допомоги для своїх громадян.
В умовах зростання безконтрольного використання ліків населенням, порушення порядку відпуску ліків із аптек (за рецептом або без рецепта), виключно важливе значення має вирішення організаційно-правових проблем рецептурного та безрецептурного відпуску ЛЗ. Рішення таких проблем не може бути одномоментним, воно вимагає системного, науково обґрунтованого підходу. Особливо це стосується соціально небезпечних хвороб, наприклад, туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, наркоманії, розповсюдження яких породжує соціальну напругу та навіть проблеми національної безпеки. Проблема зловживання наркотичними засобами створює безпосередню загрозу здоров'ю нації, забезпеченню правопорядку, національній безпеці країни і є не тільки національною, вона турбує всю світову спільноту, а тому розв'язуватися повинна за допомогою як національних, так і міжнародних стратегій.
Актуальність теми роботи визначається необхідністю трансформації вітчизняної системи лікарської допомоги у соціально-ефективну систему фармацевтичного забезпечення населення України.
На основі вивчення джерел наукової літератури проаналізовано світовий досвід забезпечення населення лікарськими засобами, визначені загальні світові тенденції, принципи розвитку і розміщення аптечної мережі.
Проведений аналіз соціальних засад у сфері лікарського забезпечення населення дозволив визначити чотири основні інституційні форми соціального захисту населення:
В Україні почався принциповий перехід від соціального забезпечення радянського зразка до соціального захисту, від забезпечення всіх – до адресної допомоги, від універсальності – до індивідуальності, що відповідає міжнародним вимогам. Проте, на жаль, реальне трансформування системи соціального захисту гальмується неефективними структурними змінами, перерозподілом функцій. Сьогодні в Україні у формуванні вітчизняної соціальної політики спостерігається плутання і вільне тлумачення категорій, термінів, понять. Так, поняття «соціальне забезпечення» підмінюється поняттям «соціальний захист» як законодавчо, так і в практичній діяльності. З метою розвитку системи соціального захисту за умов нестабільної соціально-економічної ситуації в країні, що швидко змінюється, необхідно визначити пріоритети соціальної політики держави, ту її модель, яка найбільш ефективна в нинішніх умовах, з урахуванням національних особливостей, визначених історією розвитку соціального захисту, перш за все, для реалізації конституційних гарантій медичного та лікарського забезпечення населення.
Світова практика свідчить, про те, що практично у кожній країні діють відповідні соціально-економічні методи управління, які враховують національні особливості, економічні можливості та визначеність пільгових категорій. Формування пільгових категорій знаходить своє відображення в соціальній сфері та охороні здоров'я майже всіх країн. Незадовільний стан лікарського забезпечення пільгових категорій населення в Україні пояснюється відсутністю соціального та обов'язкового медичного страхування, недосконалістю системи компенсації вартості ЛЗ і механізмів регулювання цін на ліки. Першочерговими завданнями у вирішенні проблеми є: упорядкування переліку та обліку пільгових категорій населення; формування формулярної системи забезпечення ЛЗ, особливо у разі лікування основних груп захворювань; впровадження соціального та обов'язкового медичного страхування з метою компенсації вартості лікування тяжких захворювань; розробка та впровадження ефективних механізмів реімбурсації вартості ЛЗ.
Значення рецепта в наданні якісної й доступної медичної та фармацевтичної допомоги в теперішній час набуває ще більшої ваги й пов'язане з вирішенням проблем забезпечення ліками найбільш незахищених верств населення. В умовах впровадження обов'язкового медичного страхування рецепт, крім соціальної функції, повною мірою буде виконувати й страхову, особливо у разі фармацевтичної допомоги пільговому контингенту населення.
Досвід розвинутих країн світу свідчить, про те, що наведення порядку щодо обігу рецептурних та безрецептурних ЛЗ вимагає значних зусиль, матеріальних витрат, тривалого часу, тому потрібен перехідний період до перегляду законодавчих та нормативних актів, що регулюють даний процес, та їх виконання усіма ланками системи охорони здоров'я. Раціональне використання ЛЗ суттєво залежить від їх статусу, тобто характеру відпуску із аптеки. Умовою виконання рецептом своїх функцій є формування у правовому полі відповідної нормативно-правової бази, яка регулює обіг ЛЗ. Віднесення препарату до рецептурних та безрецептурних в більшості країн світу передбачає визначення переліку перш за все рецептурних препаратів, а потім – безрецептурних. Основною проблемою, що породжує порушення рецептурного відпуску ЛЗ, і, як наслідок, безпідставне зростання відпуску безрецептурних ЛЗ та самолікування, є законодавча норма ст.21 Закону «Про лікарські засоби». Відповідно до цієї норми, в Україні діє принцип регулювання обігу безрецептурних ЛЗ, що є головним протиріччям до міжнародних норм. Як результат неадекватної норми, рецепт перестає виконувати перш за все юридичну та соціальну функції.
На початку XXІ століття в світі мала місце зміна пріоритетів: якщо раніше вирішення проблем охорони здоров’я та фармації здійснювалось здебільшого в паралельному напрямку, при цьому пріоритет віддавався охороні здоров’я, то сьогодні існує рівноправне положення охорони здоров’я та фармацевтичної галузі, а також єдиний комплексний підхід до вирішення їх проблем. Сучасні завдання первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) та фармацевтичної допомоги потребують комплексного вирішення проблем впровадження сімейної медицини в Україні. Проблеми, що розглядаються, належать до особливо складних соціально-економічних завдань, у зв’язку з чим потребують використання моделювання процесу формування національної лікарської політики (НЛП), що й було здійснено відносно НЛП, яка зорієнтована на ПМСД населенню за умов упровадження сімейної медицини (рис. 1).
Для розробки системи моделей, що описують взаємозв’язок показників фармацевтичної допомоги та ПМСД за умови впровадження сімейної медицини, необхідні такі передумови науково-практичних обґрунтувань: складання та удосконалення загальнодержавних стандартів ПМСД, фармакоекономічний аналіз стандартів фармакотерапії розповсюджених захворювань у практиці сімейних лікарів; розробка та впровадження механізмів відшкодування вартості ОЛЗ з диференціацією співучасті населення в оплаті залежно від рівня сімейного доходу; моніторинг показників, що характеризують фактичний рівень фармацевтичної допомоги, яка здійснюється лікарями загальної (сімейної) практики та фармацевтичними працівниками.
Найважливішим показником НЛП є доступність фармацевтичної допомоги населенню, перш за все при наданні ПМСД. У розробці та впровадженні механізмів відшкодування вартості ліків постає завдання підвищення доступності (ОЛЗ), які використовуються в стандартах фармакотерапії при наданні населенню ПМСД. Проведений комплексний аналіз схем фармакотерапії розповсюджених захворювань у практиці сімейних лікарів, а також ОЛЗ, що включені до Національного переліку: таких ОЛЗ виявилось 275 найменувань із 740 загальної кількості, тобто 37%.
Рис. 1. Моделювання національної лікарської політики, яка зорієнтована на ПМСД населенню за умов впровадження сімейної медицини
Попередній аналіз очікуваних результатів згідно із запропонованими моделями НЛП за умов розвитку сімейної медицини показав, що досягнення максимального рівня раціонального використання ЛЗ можливе у разі проведення фармакоекономічної оцінки схем (стандартів) лікування найбільш поширених захворювань, що зустрічаються у практиці сімейного лікаря. Фармакоекономічний підхід дає можливість сімейному лікарю та провізору обґрунтовано рекомендувати стандарти фармакотерапії, враховуючи не тільки клінічні показники (ефективність і безпека ЛП), а й економічні (витрати на придбання ЛП у вартісному виразі), та значною мірою фармакоекономічні, які є їх співвідношенням. У процесі моделювання визначено, що сучасні методи комплексної клініко-економічної оцінки повинні бути засновані на взаємопов'язаному аналізі вартості й ефективності, який дозволяє одержати комплексну, інтегральну характеристику ЛЗ з медико-соціальної точки зору, що враховує клінічні, економічні та соціальні аспекти.
На сьогодні практично у всіх країнах Європи функціонують системи компенсації (відшкодування) вартості ЛЗ населенню. Підвищення ефективності видатків державного бюджету та мінімізація видатків громадян на придбання ліків є результатом діючих систем реімбурсації. Проте, зазначені системи мають низку методологічних та організаційних відмінностей, характерних для кожної окремої країни. Основними серед них є: джерела фінансування реімбурсації; умови надання компенсації (відшкодування) пацієнтам; принципи відбору ліків для реімбурсації; методи державного регулювання цін на ЛЗ, що підлягають реімбурсації.
Взагалі, система реімбурсації (загально прийнята назва в міжнародній практиці) являє собою соціально-економічну систему, метою якої є забезпечення доступності лікарських засобів та фармацевтичної допомоги населенню, з суб'єктом – уповноважені органи, об'єктом – певні групи населення та категорії хворих та механізмами відшкодування вартості лікарських засобів. Проведений нами аналіз систем реімбурсації, що існують в світі, дозволив поділити їх на дві системи: державну – має суто соціальний характер; недержавну – переважає приватний характер фармацевтичної допомоги. До класифікаційних ознак систем реімбурсації відносять: визначені групи населення та категорії хворих; вид фармацевтичної допомоги (стаціонарна, амбулаторна); цінова характеристика препарату (можливість віднесення до позитивного переліку); фармакоекономічна характеристику. До механізмів компенсації належать механізм компенсації для застрахованих осіб і механізм компенсації для аптечних закладів (рис. 2). Використання того або іншого механізму реімбурсації залежить, насамперед, від особливостей системи охорони здоров'я країни. Наприклад, у Франціїї введено перший механізм, в Німеччині діє другий, в Україні також діє другий механізм, проте найбільш доцільним в сучасних умовах боротьби з корупцією в країні є введення першого механізму реімбурсації – для застрахованих осіб.
Рис. 2. Узагальнення систем реімбурсації ЛЗ та фармацевтичної допомоги населенню
Основною проблемою фармацевтичної допомоги в Україні є істотне недофінансування й відсутність фондів обов'язкового медичного страхування. За деякими державними програмами дефіцит фінансування досягає 80%, не всі з 13 пільгових категорій населення можуть скористатися своїм правом на пільги. Одним із найбільш ефективних напрямків реформування вітчизняної системи охорони здоров'я та фармації є формування та впровадження моделі соціального медичного страхування. На сьогодні медичне страхування є проблемою соціально-економічного й медико-фармацевтичного характеру, вирішення якої потребує комплексного підходу з урахуванням історичних, законодавчих, наукових, ринкових, інформаційних, кадрових та інших питань.
У рамках переходу до бюджетно-страхової системи охорони здоров'я методологічні засади та складові організації систем реімбурсації виглядають таким чином: суб’єкти управління – вищі органи законодавчої (ВР) та виконавчої влади (КМУ) за розглянутими повноваженнями, а також уповноважений орган, що координує медичну та фармацевтичну допомогу, страховий фонд, страхові організації, ЛПЗ, аптеки та ін.; об’єкти управління – групи населення (І, ІІ, ІІІ) та категорії хворих А, В, С, D; механізми компенсації вартості ЛЗ та фармацевтичної допомоги з позначенням джерел фінансування – основного (страховий фонд), додаткового (гуманітарні програми, благодійні фонди, фонди ДМС та ін.), спеціального (державні та регіональні програми) (рис. 3).
Рис. 3. Методологічні засади та складові організації систем реімбурсації вартості ЛЗ в межах соціального медичного страхування
Об’єктами управління в системі реімбурсації, що пропонується, доцільно виділити три групи населення та чотири категорії хворих з урахуванням специфіки вітчизняної охорони здоров’я та відповідно до міжнародних норм, що регламентують умови медико-соціального захисту населення, а саме:
І група населення – пільговий контингент, статус якого визначений органами соціального забезпечення, а також спеціальні уповноважені на це медичні установи. Цю категорію складатимуть інваліди І та ІІ груп, пенсіонери, безробітні, які зареєстровані фондами зайнятості, бездомні, діти без батьків або залишені без батьківської опіки до 18 років та ін. ІІ група населення – громадяни та непрацездатні члени їх сімей з сумою доходу на одного члена сім’ї нижче мінімального прожиткового рівня, який встановлюється КМУ. ІІІ група населення – громадяни та непрацездатні члени їх сімей з сумою доходу на одного члена сім’ї вище мінімального прожиткового рівня, який встановлюється КМУ.
З урахуванням вітчизняного досвіду щодо визначення пільгових категорій доцільно виділити чотири категорії хворих, а саме: А – дитячий контингент хворих; В – хворі загальнотерапевтичного профілю (з гострими формами захворювань); С – хронічні хворі (онкологічні, цукровий діабет та ін.); D – хворі на соціальнонебезпечні хвороби (ВІЧ-інфіковані, туберкульоз та ін.) (рис. 4).
Одним із найважливіших завдань розробки базової програми ОМС є визначення обсягів необхідної фармацевтичної допомоги хворим. Це потрібно як з точки зору показників доступності та якості ЛЗ, так і для ефективного функціонування таких елементів моделей, як аптеки, що обслуговують страхові рецепти. Обсяг необхідної фармацевтичної допомоги (ОНФД) хворим в системі реімбурсації, це показник вартості ЛЗ, потрібної для проведення раціональної фармакотерапії, яка має клініко-економічне обґрунтування.
Для розрахунків ОНФД усі хворі розподіляються на основні нозологічні категорії, а потім на клініко-статистичні групи (КСГ) за випадками схожих захворювань, що мають приблизно однакову методику обстеження, а також схожу (подібну) медичну й фармацевтичну допомогу. Відповідно до світової практики, в т.ч. у Росії, схожої до вітчизняної практики фармакотерапії, виділяються близько 300 КСГ.
Рис. 4. Об’єкти управління в системі реімбурсації вартості ЛЗ
З урахуванням умов сьогодення основним джерелом фінансування повинен залишитися державний бюджет, в подальшому доцільним є введення інституцій сімейного страхування. Базова програма обов'язкового медичного страхування повинна встановлювати гарантований державою рівень, обсяг та умови надання медичної та фармацевтичної допомоги, і являти собою соціальний стандарт, нижче якого не можуть бути встановлені ні обсяги, ні умови надання допомоги.
У сучасній Україні можна констатувати становлення системи соціального захисту. У той же час слід зазначити, що вона ще не прийнята суспільною свідомістю в нашій країні як самостійний соціальний інститут, у зв’язку з чим її діяльність потребує наукових досліджень як загальнометодологічного, так й галузевого спрямування в соціально орієнтованих сферах, до яких належать фармацевтичне забезпечення населення.
Світовий досвід підтверджує, що формування соціальної політики ліквідує диспропорції та прояви незахищеності в суспільстві, проте, необхідно зазначити, що питання про кількість моделей соціальної політики відносять до дискусійних, оскільки необхідно враховувати специфіку різних країн за наявності загальних ознак. Аналіз сучасних досліджень у даному напрямку свідчить про доцільність використання підходів, які були запропоновані вченими А. Поповим, І. Проскуровською, Е. Рижковою, А. Султановою, оскільки вони більше адаптовані до вітчизняної охорони здоров’я стосовно моделювання соціальної політики. Такий підхід дозволяє краще враховувати специфіку різних моделей, визначати напрями їх трансформації, виходячи з особливостей соціально-економічних принципів компенсації фармацевтичної допомоги.
Використання зазначеного підходу з метою вибору найбільш оптимальної моделі соціальної політики в забезпеченні населення ЛЗ дозволило розробити три універсальні комплекси моделей соціальної політики за класифікаційними ознаками (критеріями): вид базового напрямку, вид суб’єкта соціальної відповідальності та вид участі держави у сфері фармацевтичного забезпечення населення (рис. 5).
Рис. 5. Класифікаційні ознаки визначення моделей соціальної політики
Користуючись розглянутим комплексом моделей як векторами, можна побудувати тримірну систему моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення населення, очевидно, що вибрані вектори можуть змінюватися відповідно до визначених критеріїв. Вибір конкретних моделей та їх значущість визначалась на основі експертних оцінок групи фахівців. Виходячи з цього, чинну в Україні систему моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення можна описати таким чином: за видом базового напрямку – соціальна допоміжність і соціальне опікування з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта соціальної відповідальності – патерналістська модель з елементами соліданості; за видом участі держави – адміністративна модель з елементами добродійної.
Враховуючи сучасні тенденції, як перспективну доцільно запропонувати таку систему: за видом базового напрямку – соціальний розвиток з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта відповідальності – ліберальна модель з елементами корпоративної та солідарної; за видом участі держави – стимулювальна модель з елементами добродійної.
За результатами проведеного моделювання визначено, що ключовими проблеми, в системі фармацевтичного забезпечення населення в Україні є: недосконалість законодавчих та нормативно-правових актів в системі охорони здоров’я, які впливають на підвищення ефективності використання людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки; нераціональне використання бюджетних ресурсів для ефективної діяльності системи фармацевтичного забезпечення; застосування методів адміністративно-командного управління; недосконалість організації надання фармацевтичної допомоги, брак сучасних інформаційних технологій.
Виходячи з надзвичайної складності питання методології комплексного обґрунтування системи обігу ЛЗ та організації аптечної справи нами розроблено Концепцію пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення (рис. 10). Розробка концепції передбачала моделювання складових проблеми, що розглядається, а саме її структуризацію та систематизацію. В процесі моделювання нами визначено, що проблему слід розглядати на двох рівнях: макроекономічному – аналіз системи обігу ЛЗ, а також організації фармацевтичного забезпечення населення; мікроекономічному – аналіз організації аптечної справи.
Проведення комплексного аналізу проблем як організації фармацевтичного забезпечення населення (рис. 6, блок І), так і організації аптечної справи (блок ІІ) дозволяє визначити комплекс наукових обґрунтувань та методичних розробок (блок ІІІ), а також обов’язково передбачити комплекс заходів щодо впровадження таких розробок (блок ІV).
|
Структуризація та систематизація проблеми |
||
|
I. Макроекономічний рівень: система обігу ЛЗ, організація лікарського забезпечення населення |
II. Мікроекономічний рівень: організація аптечної справи |
|
|
1.1. Вивчення світового досвіду в організації фармацевтичного забезпечення населення: переваги та проблеми |
Міжнародний досвід |
2.1. Дослідження основних принципів та концептуальних засад впровадження стандартів GDP та GPP |
|
1.2. Дослідження принципів регулювання рецептурного та безрецептурного відпуску ЛЗ, в т.ч. ОТС в різних країнах |
2.2. Вивчення світового досвіду організації аптечної справи: переваги та проблеми |
|
|
1.3. Аналіз механізмів компенсації вартості ЛЗ за умов медичного страхування |
2.3. Аналіз досвіду країн, що впровадили стандарти належних практик GDP та GPP |
|
|
Вітчизняна система |
||
|
1.4. Оцінка стану організації лікарського забезпечення населення в Україні |
2.4. Аналіз історичних передумов та традицій вітчизняної аптечної справи |
|
|
1.5. Аналіз соціальної ефективності лікарського забезпечення хворих за нозологіями та категоріями населення, а також фінансування пільгових категорій |
2.5. Оцінка сучасного стану та визначення тенденції розвитку аптечної мережі в Україні |
|
|
1.6. Аналіз переліків, що регулюють обіг ЛЗ в Україні |
2.6. Аналіз сучасних проблем розвитку аптечної мережі: аптечних закладів комунальної власності виготовлення екстемпоральних ліків, та ін. |
|
1.7. Оцінка ефективності регулювання рецептурного та безрецептурного відпуску ліків |
2.7. Оцінка стану рецептурного та безрецептурного відпуску ліків в аптеках |
|
|
III. Наукове обґрунтування та методичні розробки |
||
|
3.1. Розробка теоретичних підходів до визначення соціальних стандартів фармацевтичного забезпечення (допомоги) населення |
||
|
3.2. Обґрунтування методології пріоритетного розвитку соціально-ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення та впровадження стандартів належних практик (GDP та GPP) |
||
|
3.3. Розробка Етичного кодексу фармацевтичних працівників |
||
|
3.4. Розробка національних положень впровадження належних практик GDP та GPP (оптової та роздрібної реалізації) |
||
|
3.5. Створення національних стандартів фармацевтичної діяльності за основними пріоритетними напрямками розвитку оптової та роздрібної реалізації, а також аптечної справи |
||
|
IV. Впровадження наукових розробок в практику |
||
|
4.1. Організація широкого публічного обговорення національних стандартів (проектів) фармацевтичної діяльності з оптової та роздрібної реалізації ЛЗ, а також Етичного кодексу фармацевтичних працівників |
||
|
4.2. Вдосконалення нормативно-правових актів з регулювання оптової та роздрібної реалізації, а також аптечної справи, що затверджені як національні стандарти належних практик |
||
|
4.3. Прийняття Етичного кодексу фармацевтичних працівників та державних заходів щодо підвищення значення аптеки як закладу охорони здоров’я й підвищення ролі та іміджу фармацевтів |
Рис. 6. Концепція пріоритетного розвитку соціально – ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення
Ефективна діяльність у сфері обігу ЛЗ, як свідчить світовий досвід, неможлива без визначення чітких норм етичної поведінки, тому в багатьох країнах значна увага приділяється створенню Етичних кодексів фармацевтичних працівників, що визначають механізм дії (саморегуляції), функціонування якого забезпечить ефективність положень та принципів у професійній діяльності. Незважаючи на значний прогрес в розвитку вітчизняної фармацевтичної етики і деонтології, вітчизняна фармацевтична спільнота не володіє досвідом розробки етичних кодексів фармацевтів.
Враховуючи важливість такого напрямку діяльності та відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення» від 06.12.2005 р. № 1694/2005, що передбачає відповідно до п. 1.25 прийняття Фармацевтичного етичного кодексу, була створена робоча група із провідних вчених Національного фармацевтичного університету та представників практичної фармації – членів Правління Громадської організації «Харківська обласна асоціація фармацевтичних працівників».
Проект кодексу підготовлений з урахуванням матеріалів, що запропоновані ВООЗ та FIP, а також чинних кодексів країн світу.
Законодавчою базою кодексу є закони України про основи законодавства охорони здоров’я, про лікарські засоби, захист прав споживачів, про рекламу, Громадянський кодекс та інші законодавчі акти України.
Метою Етичного кодексу фармацевтичних працівників України є декларація фундаментальних принципів професії, що заснована на моральних зобов’язаннях і цінностях. Кодекс визначає етичні норми професійної поведінки та відповідальності, які мають стати керівництвом для провізорів та фармацевтів у їх взаємовідносинах із суспільством, спрямованих на формування довіри до професійної діяльності провізорів і фармацевтів та підвищення статусу й іміджу фармацевтичної професії у суспільстві.
Розробка та введення в дію Етичного кодексу фармацевтичних працівників України є важливим кроком вперед, оскільки він регулює відносини в тій частині фармацевтичного ринку, яка не врегульована на законодавчому рівні. В процесі розробки нами визначено, що кодекс можна розглядати як етичний стандарт фармацевтичної діяльності. Новизна цього документа й принципи роботи в межах кодексу полягають у тому, що фармацевтична спільнота, яка приєднається до Кодексу, може оперувати правилами, визначеними в документі, та використовувати їх переваги в своїй діяльності. З іншого боку, робота згідно з правилами кодексу, вимагає більшої відповідальності, організації належної та прозорої процедури контролю за етикою взаємовідносин суб'єктів фармацевтичного ринку.
Враховуючи світовий досвід та сучасні тенденції, які мають місце на фармацевтичному ринку України, вважаємо, що важливим напрямком у забезпеченні дотримання етичних норм та принципів поведінки усіх учасників фармацевтичного ринку є створення Комітету з етики при фармацевтичних асоціаціях, які у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної незалежності, компетентності, плюралізму, справедливості, прозорості.
Аптечна мережа «Аптекар» на сьогодні компанія на фармацевтичному ринку, що динамічно розвивається в Україні і, зокрема, в м. Вінниця.
ТОВ «Аптекар» сьогодні це:
Нині відкриті 26 аптек, більшість з яких відкритої форми обслуговування. Відвідуваність аптек близько 10 000 чоловік в день. Зараз в аптечній мережі працює близько 150 співробітників. Усі вони професіонали своєї справи.
З 2009 року Аптекар став партнером некомерційної міжнародної асоціації незалежних аптек Алфега, яка включає більше 2000 аптек у багатьох країнах Європи, що дає можливість переймати продуктивний досвід незалежних аптек Європи і динамічно розвиватися.
Аптекар постійно розширює сферу послуг для своїх покупців, що по праву робить фірму Аптекар однією з найуспішніших компаній на аптечному ринку України, дозволяє успішно вирішувати питання забезпечення лікарськими засобами жителів м. Вінниця.
Стратегічною метою компанії є створення достовірно національної роздрібної мережі і становлення переважним джерелом товарів для краси і здоров'я для мільйонів росіян. Компанія ставить перед собою мету добитися мінімум 10-15% частки Українського фармацевтичного ринку в найближчі 3-5 років.
Основу стратегії Компанії, спрямованою на прибуткове і ефективне зростання, складають наступні елементи:
Одним з пріоритетних завдань охорони здоров'я є привертання уваги до проблем лікарського забезпечення найуразливіших груп населення. Уразливість може бути обумовлена різними чинниками:
Частина людей можуть опинитися в групі уразливих у зв'язку з обставинами, наприклад, опинившись в лікарні в результаті травми або при необхідності надання екстреної допомоги.
Важливо представити відношення лікарів до проблеми, виявити, наскільки проблеми є знайомими лікарям, оцінити уявлення медичних працівників про доступність лікарського забезпечення в місті. З цією метою, в 2010 р. було проведено анкетування 100 працівників сфери охорони здоров'я. Для проведення дослідження була розроблена анкетаопросник, що складається з 9 розділів :
З кожного питання передбачалася п’ятибальна оцінка доступності. Проводилося анкетування працівників сфери охорони здоров'я м. Вінниця.
При аналізі анкет з'ясувалося, що більше половини опитаних утруднювалися дати оцінку, а найменша обізнаність (більше 80%) серед них виявилася з питань лікарського забезпечення військовослужбових, пенсіонерів, що ув'язнених і знаходяться в СІЗО.
Більшість медичних працівників (від 60 до 80%) не знають про доступність ЛС на амбулаторному етапі для таких захворювань, як паркінсонізм, епілепсія, цукровий діабет 1 і 2 типів, залізодефіцитна анемія. Оцінка менеджерів в цьому плані виявилася дещо оптимістичнішою (17-36%).
Медичні працівники оцінили лікарське забезпечення як хороше при цукровому діабеті 1 і 2 типів і залізодефіцитної анемії. Менеджери охорони здоров'я вважають, що добре амбулаторно ЛС забезпечуються хворі з гіпертонією, інфарктом міокарду, стенокардією, цукровим діабетом 1 і 2 типів, бронхіальною астмою, залізодефіцитною анемією. Медичні працівники і менеджери охорони здоров'я виявилися неінформованими про доступність ЛС в стаціонарі при туберкульозі, наркозі, а також в травматології.
Медичні працівники по лікарському забезпеченню медичної допомоги визнали хорошим стан лікарської складової медичної допомоги у хворих з інсультом, а менеджери - ще і в травматології.
По незнанню серед медичних працівників і менеджерів охорони здоров'я на перше місце виходять доступність лікарського забезпечення по наданню медичної допомоги на усіх етапах при мукополисахаридозах, хоча і для усіх інших груп хворих з рідкісними захворюваннями переважна більшість лікарів продемонстрували своє незнання теми (70-90% лікарів і 40-60% управлінців утруднювалися відповісти).
Медичні працівники оцінили доступність ЛС як «задовільне».
Таким чином, лікарі в переважній більшості випадків нічого не знають про лікарське забезпечення уразливих груп населення, дещо краще обізнані менеджери в охороні здоров'я, але і те лише в тих областях, які обговорюються в ДЛО, програмі 7 нозологій і тому подібне
З метою вивчення фармакоекономічного ринку лікарських засобів для соціально незахищених груп населення, було проведено соціологічне опитування серед відвідувачів аптеки №22 аптечної мережі «Аптекар» (м. Вінниця, пр-т. Юности, 43-А).
Відвідувачам аптек було запропоновано відповісти на нижче приведені питання, усього було опитано 100 чоловік
Таблиця 1
Характеристика споживачів аптеки
|
Показники |
% |
|
|
Стать |
чоловіки жінки |
37,6 62,4 |
|
Вік |
до 20 років від 21 до 30 років від 31 до 45 років від 46 до 60 років старше 60 років |
7 32 37 17 7 |
|
Соціальний статус |
учень, студент працівник службовець підприємець пенсіонер безробітний |
19 23 24 16 11 7 |
|
Кількість членів сім'ї |
1-2 3 4 і більше |
32 58 9 |
Таблиця 2
Частота відвідування аптеки залежно від розміру сім'ї, %
|
1 чол. |
2 чол. |
3 чол. |
4 чол. |
5 чол. |
6 чол. |
|
|
1 р./тижд. |
10 |
5 |
5 |
23 |
50 |
|
|
2-3 р./міс |
26 |
18 |
28 |
21 |
34 |
20 |
|
1 р./ міс |
39 |
47 |
32 |
39 |
16 |
|
|
1 р./2-3 міс |
18 |
14 |
10 |
9 |
15 |
|
|
1 р./3 міс |
6 |
7 |
3 |
3 |
||
|
по різному |
17 |
5 |
19 |
23 |
9 |
Таблиця 3.
Чинники, що впливають на вибір споживачів при купівлі лікарських засобів, %
|
ефективність |
безпека |
ціна |
популярність |
виробник |
дозування |
вид лек форми |
колич в уп |
дизаин упаковки |
|
|
пенсіонери, учні, студенти |
9,3 |
9,6 |
10 |
8,8 |
8,3 |
6,5 |
7 |
6 |
0 |
|
безробітні |
9,8 |
9,5 |
9,9 |
8,4 |
8,4 |
7,3 |
7,5 |
6 |
1 |
|
працюючі |
9,7 |
9,7 |
8,1 |
8,3 |
8,3 |
7 |
5 |
4,2 |
2,3 |
Таблиця 4
Придбання лікарських засобів певних груп для різних категорій споживачів, %
|
Для себе, % |
Для дитини, % |
Для літніх членів сім'ї, % |
Для інших членів сім'ї, % |
Для декількох членів сім'ї, % |
|
|
для лікування шлунково-кишкового тракту |
39 |
10 |
13 |
18 |
18 |
|
препарати знижують тиск |
50 |
13 |
14 |
14 |
|
|
антисептики |
68 |
25 |
16 |
||
|
противовосполительные засоби |
48 |
12 |
8 |
15 |
13 |
|
препарати для лікування серцево-судинної системи |
66 |
11 |
22 |
||
|
вживані при застуді |
54 |
4 |
4 |
13 |
13 |
|
вживані при болі в горлі |
47 |
17 |
3 |
12 |
9 |
|
вживані при кашлі |
65 |
10 |
15 |
5 |
|
|
антигістамінні |
44 |
13 |
11 |
8 |
18 |
|
вітаміни |
28 |
20 |
10 |
10 |
20 |
За результатами анкетування можна зробити наступні виведення: основними покупцями аптеки є жінки (майже 70%, оскільки придбавають товари найчастіше для усієї сім'ї; соціальний статус на відвідування аптеки не робить особливого впливу, оскільки усі групи населення практично однакова кількість разів звертається в аптеку; головними споживачами аптеки (58%) є сім'ї з кількістю 3 членів; частота відвідування аптеки 1, рідко 2 в місяць; основні чинники, що впливають на вибір споживачів при купівлі лікарських засобів в аптеці, - ефективність, ціна, безпека (близько 10%).
Приведемо загальні принципи пропонованої моделі лікарського забезпечення, інтегрованого в систему обов'язкового медичного страхування:
Підготовка нормативної бази.
Інформаційна підготовка населення, лікарів і фахівців.
Підведення підсумків пілотних проектів.
Внесення коректив в прийняту модель лікарського забезпечення.
Однією з проблем інтеграції системи лікарського забезпечення в систему ОМС є участь зараз в системі лікарського забезпечення спеціалізованих установ, не включених в систему ОМС.
Таким чином, в одній моделі провайдером виступає аптека, а в іншій лікувально-профілактична установа. Можливий і третій варіант, де цю роль можуть виконувати органи управління охороною здоров'я.
На підставі проведеного аналізу форм та методів організації забезпечення населення ЛЗ в світі та в Україні визначено основні напрямки трансформації вітчизняної системи фармацевтичного забезпечення населення, а саме: адаптація до світових стандартів з урахуванням національних особливостей та розвитку соціального захисту пацієнтів; вдосконалення нормативно-правового регулювання системи обігу ЛЗ; впровадження нових форм та методів у здійсненні соціального захисту відповідно до сучасної моделі соціальної політики, що формується.
На підставі узагальнення світового досвіду з фармацевтичного забезпечення пільгових груп та категорій, визначено, що формування цих категорій має суттєве значення в охороні здоров'я та соціальній сфері практично усіх країн. Важливим напрямком вирішення проблеми пільгового забезпечення є удосконалення компенсації вартості та ціноутворення на ЛЗ.
Першочерговими заходами у вирішенні проблеми фармацевтичного забезпечення пільгових категорій населення в Україні є: введення особистого обліку громадян щодо внесення їх до пільгових груп або категорій та упорядкування цих категорій населення; впровадження соціального та обов'язкового страхування з метою компенсації вартості лікування тяжких захворювань; розробка та впровадження ефективних механізмів реімбурсації вартості ЛЗ; визначення переліку державних соціальних стандартів лікування із зазначенням видів та обсягів медичної та фармацевтичної допомоги, що надається громадянам безоплатно за рахунок бюджетів всіх рівнів і коштів обов'язкового медичного страхування.
Нераціональність та безконтрольність прийому ЛЗ в Україні можна констатувати як соціально-економічну проблему, яка потребує негайного вирішення шляхом розробки відповідної нормативно-правової бази, упорядкування рецептурного відпуску; впровадження соціального медичного страхування. Встановлено, що в сучасних умовах рецепт має виконувати такі функції: медична, технологічна, юридична, економічна та соціальна, умовою виконання яких є формування в правовому полі відповідної до міжнародних норм нормативно-правової бази, що регулює рецептурний, а не безрецептурний відпуск ЛЗ, як прийнято в чинному законодавстві.
На підставі аналізу обігу ЛЗ доведено, що основною проблемою, яка породжує порушення рецептурного відпуску ЛЗ і, як наслідок, безпідставне зростання безрецептурного відпуску та самолікування, є законодавча норма ст. 21 Закону України «Про лікарські засоби», згідно з якою в Україні визначено принцип регулювання обігу безрецептурних препаратів, що є основним протиріччям до міжнародних норм.
На засадах визначених передумов розвитку сімейної медицини, нами вивчено моделювання процесу формування національної лікарської (фармацевтичної) політики, яка зорієнтована на первинну медико-санітарну допомогу, а також досліджено концептуальну модель стандарту медичної та фармацевтичної допомоги, в якій центральне місце посідає модель пацієнта.
Обґрунтовано визначення доступності ОЛЗ, що надається в умовах загальної практики (сімейної медицини). Проведено фармакоекономічне дослідження стандартів фармакотерапії, що використовуються в практиці сімейних лікарів, на прикладі фармакотерапії ГРВІ та грипу.
Описано теоретичний підхід до визначення організаційних засад та принципів, правового й соціально-економічного характеру систем реімбурсації вартості ЛЗ як складової фармацевтичного забезпечення населення. Розкрито сутність, конкретизовано зміст поняття реімбурсації як соціально-економічної системи з виділенням суб'єкта (уповноважені органи, що здійснюють компенсаційні виплати з певних джерел фінансування), об'єкта (певні групи населення та категорії захворювань), а також механізму відшкодування вартості лікарських засобів та фармацевтичної допомоги, визначено значення категорії реімбурсації в забезпеченні доступності фармацевтичної допомоги населенню.
З метою вдосконалення вітчизняної системи компенсації вартості ЛЗ запропоновано на державному рівні визначення груп населення та категорій хворих з урахуванням чинників вітчизняної охорони здоров'я та відповідно до міжнародних норм, що регламентують умови соціального захисту громадян. Показані перспективні моделі реімбурсації вартості ЛЗ та фармацевтичної допомоги за умов обов'язкового медичного страхування.
Відповідно до сучасних тенденцій розвитку соціального захисту громадян в Україні, запропонована перспективна система моделей соціальної політики у сфері фармацевтичного забезпечення з урахуванням визначених ознак: за видом базового напрямку – соціальний розвиток з елементами соціального страхування; за видом суб'єкта соціальної відповідальності – ліберальна модель з елементами корпоративності та солідарності; за видом участі держави – стимулювальна модель з елементами добродійності.
Встановлено, що однією з проблем формування соціально-ефективної системи фармацевтичного забезпечення в Україні є недосконалість організаційно-правового механізму фармацевтичного забезпечення населення й лікувально-профілактичних закладів.