Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Барбарис звичайний — Berberis vulgaris L.
Народні назви: кислянка, барбарис сибірський, кислий терен.
Родина барбарисові — Berberidaceac.
Розгалужений кущ заввишки 2,5 м, з трироздільними колюч ками. Листки розташовані по черзі, довгасті, обернено-яйцевидні, тупі, з гостропилчастими краями, зверху темно-зелені, знизу світ ліші, з короткими черешками. Квітки світло-жовті, дрібні, запашні, зібрані у пониклі китиці. Ягоди довгасті, червоні, їстівні, соковиті, кислі, з 2—3 видовженими насінинами (мал. 15).
Цвіте у травні-червні. Ягоди достигають у вересні-жовтні. Росте на піщаних пагорбах, у лісі; широко культивується в садах.
Районі! поширення — Європейська частина СРСР, особливо Крим, Кавказ.
З лікувальною метою використовують листя барбарису, а також ягоди і коріння.
Заготовляють листя барбарису звичайного після цвітіння (з се редини травня до середини червня), а ягоди — у вересні-жовтні. Збирають у рукавицях, частково зрізуючи гілки (садовими ножи цями) з достиглим, цілком розвиненим листям, яке потім обривають з гілок.
Сушать листя на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, розсти лаючії тонким шаром та періо дично перевертаючи. На смак . листя барбарису кислувате, має слабкий своєрідний запах. Збе рігають його у сухому примі щенні в коробках.
У листках, корі, гілках і корінні різних видів барбарису є алкалоїд берберин, аскорбінова кислота, вітамін К, ятрорицин та ін. У квітках, крім того, виявлено інший ал калоїд — оксіакаитин — та ефір ну олію, а в плодах — цукор, яблучну і лимонну кислоти, аскорбінову кислоту і віта мін К.
Барбарис як лікувальний засіб використовували ще в давнину в Індії та Єгипті. Піз ніше, у період середньовіччя, застосовували його настій для ліку вання різних захворювань, особливо шлунково-кишкових. У XVIII ст. барбарисом зцілювали цингу і жовтяницю. Дослідженнями, вико наними останнім часом у ВИДІ лікарських рослин; доведено, що настій з коренів барбарису виявляє кровоспинну і судинозвужувальну дію.
У медичній практиці барбарис використовують як матковий кровоспинний засіб у післяпологовий період. Крім того, його пре парати призначають при захворюваннях жовчних шляхів і печінки як жовчогінні.
Плоди барбарису багаті на аскорбінову кислоту і вітамін К, його сік за вмістом може замінити лимонний сік.
Застосовують: 1) при захворюваннях печінки, каменях жовч них шляхів, порушенні діяльності кишок — відвар 1 чайної ложки подрібнених коренів або кори в 1 склянці окропу п'ють по 1 сто ловій ложці 3—4 рази на день; 2) при кровотечах з матки за при значенням лікаря п'ють настойку листків барбарису, що є в апте ках, по 20—ЗО крапель 3 рази на день.
В аптеках продається також готовий препарат холелітин, ефек тивний при жовчнокам'яній хворобі.
Валеріана лікарська — Valenana officinalis L.
Народні назви: маун аптечний, одолян, козлик, котяча трава, бісове ребро.
Родина валеріанові — Valerianaccae.
Багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим корене вищем, густо вкритим численними бурувато-жовтнми коренями. Стеб ло пряме, циліндричне, борознисте, всередині порожнє (дудчасте), заввишки 0,7—1,5 м, вгорі розгалужене. Листки непарнопірчасті, розсічені, супротивні, при корені — черешкові, верхні — сидячі. Квіт ки дрібні, блідо-рожеві або блідо-фіолетові, пахучі, зібрані півзон тиками на верхівках стебел і бічних гілок. Плід — дрібна довгасто-яйцевидна сім'янка.
Цвіте у червні-липні.
Росте на будь-яких грантах у різних районах, але переважно у вологих місцях, на лісових галявинах, у чагарниках, понад річка ми, на болотяних луках, в ярах, на схилах гір і в горах, на суб альпійських луках.
Райони поширення — всюди на території СРСР, крім Крайньої Півночі і районів пустелі Середньої Азії.
Основні райони збирання і заготівлі — Україна (Полісся.. Лісо степ, Карпати), Молдавія, Кавказ, Воронезька і Ростовська об ласті, Краснодарський край. Культивують її у багатьох областях СРСР.
Для виготовлення ліків використовують кореневища разом з коренями.
Запах валеріани гострий, своєрідний, ароматний. Смак пряний, гірко-солодкий.
Збирають кореневища разом з коренями восени (у вересні-жовтні), після цвітіння рослини, коли стебла побуріли і засохли, а підземна частина — товсті м'ясисті корені — містить найбільше лі кувальних речовин.
На Кавказі валеріана відцвітає дуже рано і тому збирати її починають у липні.
Викопані кореневища разом з коренями старанно очищають від землі, мигать у воді (у кошиках), підв'ялюють 1—2 дні на повітрі, а потім сушать у затінку, в теплому приміщенні, на горищі, на печі або у сушарках при температурі 35° С (не вищій ніж 40° С). Свіже кореневище біле, майже без запаху, під час сушіння темніє, набу ває темно-бурого забарвлення та характерного запаху.
Кореневище валеріани містить ефірну валеріанову олію (1—3%), дубильні речовини, смоли і алкалоїди (валсрнн і хатинін), крохмаль, цукор, кислоти (яблучну, мурашину, оцтову і валеріанову). Ефірна олія валеріани складається з борнеолу та валеріанової кислоти і діє па організм заспокійливо, зніжуючи збудливість центральної нервової системи.
Препарати валеріани часто призначають у поєднанні з бромом та іншими заспокійливими засобами. Експериментальне встановлено посилення гальмівних процесів у головному мозку при введенні з організм настоїв валеріани.
Застосовують: 1) як заспокійливе при безсонні і неврозах сер цево-судинної системи — п'ють восьмигодинний настій 1 десертної ложки розтертого валеріанового кореня на 1 склянці теплої води по 2 столові ложки 3 рази на день (в аптеках продають готову спиртову настойку валеріани з конвалією і ефірну настойку вале ріани, які треба пити по 20—ЗО крапель тричі на день); 2) при спазмах гладком'язовнх органів, частому головному болю п'ють З рази на день теплий «лікарський чай», приготовлений з суміші сухих подрібнених лікарських рослин: 6 столових ложок деревію звичайного кип'ятять 10 хв в 1 л води, в цей гарячий відвар додають 1 столову ложку гіркого полину, 2 столові ложки листків холодной м'яти, 1 столову ложку дрібно посіченого кореня валеріани і все кип'ятять 1/2 год; 3) іаблетки-драже з екстракту кореневищ валеріани приймають по 1—2 шт. З—4 рази на день Препарати валеріани не спричинюють ніяких ускладнень.
Беладонна звичайна — Atropa bella donna L.
Народні назви: вовчі ягоди, сопне зілля, сонник.
Родина пасльонові — Solanaccae.
Багаторічна трав'яниста рослина з товстим багатоголовим ко реневищем. Стебло пряме, заввишки 00—200 см, товсте, соковите, зелене або фіолетове, вгорі вилоподібне розгалужене, залозисто-пухнасте. Листки великі, чергові, яйцевидні, загострені, темно-зелені, верхні ростуть попарно, не закриваючи один одного, один з них більший, другий меншин, усе листя вкрите дрібними залозками. Квітки поодинокі, великі, пониклі, буро-фіолетово-червонуваті. Плід—куляста блискуча, чорна, схожа па вишию, соковита дуже отруйна кисло-солодка ягода.
Цвіте у червні-серпні, плодоносить у липні—вересні.
Росте в гірських лісах, на галявинах, біля рік.
Райони поширення — Крим, Кавказ, західні обла сті України (Буковина), Молдавія, Краснодарський край, Закавказзя. Широко культивується п цих райо нах, а також на Україні (Полтавська область).
Для виготовлення ліків використовують листки, іно ді корені беладоіши.
Заготовляють листя на початку і під час цвітіння вручну, обриваючи великі нижні листки до '/2—'/з стеб ла. Під кінець цвітіння зби рають листки вдруге. Зі бране листя до сушіння обе рігають від сонячних про менів, зігрівання, сирості. Сушать їх якомога швидше. Корені культурної красавки заготовляють на другий рік (після висадження) восени, миють у холодній воді і рі жуть на кусочки завдовжки 10—20 см, товсті корені роз різують вподовж. Під час збирання не можна торкати ся очей, а закінчивши роботу, треба добре вимити руки.
Сушать листя беладонни в закритих темних приміщеннях, що помірно опалюються, на вільному повітрі і горищах під залізним дахом. Насипають його тонким шаром, не ламаючи. В усіх випадках треба добре провітрювати приміщення і захищати листя від соняч ного проміння. Усі частини рослини дуже отруйні.
Зберігають сировину в закритому, темному приміщенні, з доб рою вентиляцією, дотримуючи правил поводження з отруйними рос линами.
Красавка містить дуже отруйні алкалоїди — атропін, гіосціамін і скополамін, які використовують як протиспазматичний і болезаспо кійливий засіб, а також для лікування виразки шлунка і дванадця типалої кишки, ниркових і печінкових колік, спазмів кишок, для розширення зіниць очей.