ТЕМА 1 СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ Предмет вивчення науки про міжнародні фінанси.html

Работа добавлена на сайт samzan.net:

•  як економічна категорія — це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення 4, с. 11.
•  з інституційного погляду — сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків 4, с. 11.
•  як економічні відносини — це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу;
•  як економічний важіль — застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб’єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, що був вкладений у міжнародний бізнес.

Особливості міжнародних фінансів як економічних відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і світових господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв’язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжнародних фінансів).

Дисципліна «Міжнародні фінанси» вивчає:

•  потоки грошових коштів і пов’язані з ними відносини у сфері міжнародної економіки;
•  види і форми, яких набуває міжнародний перелив капіталів;
•  зміни спрямованості та інфраструктуру міжнародних валютно-фінансових потоків.

Вивчення міжнародних фінансів сприяє:

•  ефективному керуванню приватними грошовими коштами;
•  успішній праці у світі бізнесу (бізнесмени та інвестори, які не знають законів міжнародних фінансів, мають мало шансів ефективно конкурувати чи досягати оптимальних показників);
•  успішній кар’єрі на будь-якій роботі;
•  можливості приймати свідомі цивільні рішення, які впливають на економічну політику країни;
•  розширенню кругозору і кращому розумінню механізму функціонування реального світу.

1.2. Функції міжнародних фінансів

Саме поняття функція (function) означає виконання. Функції міжнародних фінансів означають їх призначення.

Розглянемо дві основні функції міжнародних фінансів: розподільну і контрольну.

1. Розподільна функція. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту.

Розподіл та перерозподіл світового продукту визначається:

•  об’єктивними закономірностями:
•  капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку;
•  важливим чинником руху капіталу є ризики, пов’язані з отриманням прибутку;
•  рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку;
•  політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин.

Політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин та об’єктивні закономірності можуть збігатися або суперечити одне одному.

2. Контрольна функція. Міжнародні фінанси, як зазначалося, відображають рух суспільного продукту у грошовій (універсальній, зіставній) формі. Це дає можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту у грошовій формі у будь-який час, на будь-якому етапі.

Практична реалізація контрольної функції:

•  полягає в:
•  прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів;
•  розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.
•  залежить від:
•  ступеня розуміння можливості реалізації міжнародної фінансової політики;
•  політики держав;
•  характеру та рівня економічного розвитку держав;
•  технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.

1.3. Чинники становлення та розвитку
міжнародних фінансів

До основних чинників становлення та розвитку міжнародних фінансів можна віднести: по-перше, виникнення світових ринків, особливо товарних; по-друге, міжнародний поділ праці; по-третє, інтернаціоналізацію і глобалізацію економічних зв’язків; по-четверте, посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах.

Об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому — постійно з’являється попит на них.

Міжнародні фінанси почали формуватися в період, коли ще:

•  складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин;
•  виникали зобов’язання сплатити данину;
•  почала застосовуватись сплата контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів тощо;
•  почала розвиватися торгівля між купцями не тільки в межах певних держав, а й з іншими країнами;
•  розроблялася монетна справа, карбування феодалами власних монет та їх псування;
•  розвивалася міняльна та вексельна справи (міняли та міняльні контори обмінювали іноземні монети на місцеві й були посередниками під час платежів);
•  стали надаватися перші грошові позики (поява банкірів).

1.4. Світове фінансове середовище
та його взаємозв’язок зі світовим
економічним середовищем

Виділяють кілька складових світових фінансів. Це:

1.  світовий фінансовий ринок;
2.  міжнародна банківська справа;
3.  міжнародні портфельні інвестиції;
4.  фінанси транснаціональних корпорацій.

Названі чотири складові світових фінансів об’єднує, по суті, світове фінансове середовище. Адже саме у фінансовому середовищі функціонують перелічені складові і між ними існує фінансовий зв’язок. Цю структуру міжнародних фінансів запропонували американські фахівці Максімо В. Енг, Френсіс А. Ліс, Лоуренс Дж. Мауер 5, с. 3.

Світове фінансове середовище — це середовище, яке визначає умови зростання світового фінансового ринку і впливає на рішення, що приймаються керівниками банків, керівниками фінансів корпорацій та інвесторами.

Розвиток світового фінансового середовища тісно пов’язаний зі змінами у світовому економічному середовищі. Зміни, що відбуваються в останньому, помітно впливають як на формування, так і на функціонування світового фінансового середовища.

Упродовж повоєнних років формування структури світової економіки було позначено впливом найважливіших тенденцій світового економічного розвитку. Серед них: перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил; пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу трудомісткому у промислово розвинутих країнах; зростання впливу багатонаціональних корпорацій у міжнародному інвестуванні; посилення значення міжнародного руху капіталу у світовій економіці.

Основні зміни в економічному середовищі ХХ ст. і початку ХХІ ст. можна характеризувати через чотири головні структурні тенденції.

По-перше, відбулися зміни у відносинах між промислово розвиненими країнами та сировинними країнами. Ці зміни можна поділити на три основні етапи.

1914 р. — початок 1950-х років — відновлення світових господарських зв’язків, які фактично було згорнуто під час двох світових воєн, революцій, громадянських війн, економічної кризи 30-х років. Понад сорок років знадобилося для того, щоб обсяги світової торгівлі та руху факторів виробництва досягли рівня 1913 р. Це період домінування двох сил — СРСР та США.

1950—1970-ті роки — посилення інтеграційних процесів, поява угруповань ЄС, СЕВ, НАФТА, розвиток ТНК, швидке переміщення приватного капіталу, технологій трудових ресурсів. Зміцнення позицій соціалістичних країн та країн «третього світу» у світовій економіці. Високі темпи економічного зростання в таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, і перетворення їх на розвинуті країни. Утворення трьох полюсів усередині розвинутих країн: Європейський Союз (20 % світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24 %) та Японія (7 %).

1980—1990-ті роки — значні зміни у розвитку окремих груп країн: колишні соціалістичні країни розпочали ринкову перебудову, тоді як у найбільш розвинутих країнах помітними стали ознаки постіндустріального суспільства. Наприкінці 1980-х років визначальний прорив здійснила головна країна з перехідною економікою — Китай. Його частка у світовому ВВП перевищила 10 %. З кінця 90-х років Китай — друга за економічною могутністю держава світу та лідер Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

По-друге, перехід промислово розвинутих країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва. Автоматизація та комп’ютеризація виробництва у цих країнах обумовила зростання попиту на висококваліфікованих й освічених працівників, збільшився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх комірців». Інвестування у «людський капітал», тобто у здібності і трудові навички, які приносять дохід, стало чинником підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

По-третє, зростання транскордонних фінансових потоків, яке відбувається значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. Так, щоденний обіг валюти з 80-х до 90-х років ХХ ст. зріс: у Лондоні з 90 млрд до 303 млрд дол.; у Нью-Йорку — з 50 млрд до 192 млрд дол.; у Токіо з 48 млрд до 128 млрд дол. Світовий експорт становив у 1981 р. 2000 млрд дол. та 3447 млрд дол. у 1991 р.

Якщо з 1982 до 2002 р. щорічний приріст світового ВВП становив 3,47 %, світової торгівлі — 6,02 %, то приріст випуску облігаційних позик зростав у середньому на 64,6 % щорічно, а накопичений обсяг вихідних прямих іноземних інвестицій збільшувався у середньому на 44 % щороку. Отже, на кожні 10 % зростання світового виробництва припадає близько 17 % збільшення обсягу світової торгівлі, 186 % приросту облігаційних позик та 126 % накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій.

По-четверте, виникнення та посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку світового господарства. Наприкінці XX ст. кількість материнських компаній ТНК становила близько 64 тис., а їхніх філій у різних країнах світу — близько 870 тис. На них припадало близько 25 % загальносвітового обсягу виробництва та дві третини обсягу світової торгівлі. Валовий продукт іноземних філій ТНК зріс з 1982 до 2002 р. у 5,4 раза, загальні активи — в 12,7 раза. До групи ТНК належать і транснаціональні банки (ТНБ), які мають розгалужену мережу підрозділів за кордоном.

Після Другої світової війни спостерігаються також певні зміни в основних формах міжнародної економіки, які обслуговує світова валютна система. До цих змін відносять:

•  постійне зростання міжнародного товарообороту; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5—6 %; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства;
•  посилення міграції робочої сили; наприкінці ХХ ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою, з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980—1990-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками на 27 %;
•  полегшення доступу на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн з кінця 1960-х — на початку 1970-х років унаслідок поступового пом’якшення валютного контролю; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 1990-х років досяг понад 1 трлн дол. США.

Усі розглянуті зміни в основних формах міжнародної економіки сприяють розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі.

1.5. Глобалізація фінансового ринку
і фінансова революція

Зміна напрямів і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбувалася на ґрунті загальносвітової тенденції глобалізації економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних валютно-фінансових відносин.

У річному звіті Міжнародного валютного фонду за 1997 р. «Глобалізація: можливості і проблеми» дається визначення глобалізації як «зростаючої економічної взаємозалежності країн усього світу в результаті зростаючого обсягу і різноманітності міжнародних угод з товарами та послугами, світових потоків капіталу, а також унаслідок прискореного і повсюдного поширення сучасних технологій».

Глобалізація — це за своєю сутністю вища стадія інтернаціоналізації, вона перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Глобалізація визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей між національними ринками товарів, робочої сили, а також валютними і фінансовими ринками. За даними експертів МВФ, БМР і ЮНКТАД, у 2000 р. загальний обсяг світового експорту товарів і послуг оцінювався на рівні 7,5 трлн дол., річний обсяг прямих інвестицій — 800 млрд дол., загальний розмір іноземних активів світової банківської системи — 6,7 трлн дол. і середньоденний обсяг валютних операцій — 1,5 трлн дол. Стрімке зростання обсягу фінансових угод і міжкраїнових потоків капіталу як один з найбільш значних і динамічних процесів у світовій економіці останніх двох десятиріч ХХ ст. дає підстави для твердження, що тенденція глобалізації фінансової системи збережеться і в ХХІ ст.

Аналітики фінансових ринків відзначають, що в основі глобалізації фінансової системи лежить взаємодія таких явищ:

•  технічний прогрес, який дозволяє здійснювати міжнародні фінансові угоди у режимі реального часу і значно скоротити витрати на транспорт та комунікацію;
•  зростаюча конкуренція, з одного боку, між кредитними і фінансовими інституціями на фінансових ринках, а з іншого — між самими фінансовими ринками внаслідок значного розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій;
•  реструктуризація кредитних і фінансових інституцій шляхом їх злиття і поглинання як наслідок зростаючої конкуренції між ними;
•  широка інтернаціоналізація бізнесу через посилення транснаціонального характеру діяльності корпорацій;
•  консолідація регіональних інтеграційних об’єднань (в Європі — Економічний і валютний союз);
•  послаблення жорсткого контролю щодо здійснення міжнародних угод, пов’язаних з рухом капіталу дерегулювання фондових бірж як в індустріальних, так і в інших групах країн;
•  макроекономічна стабілізація і реформи у ряді країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, що створили сприятливий клімат для іноземних інвесторів; приватизація у країнах, що розвиваються, і трансформуючих, що сприяло виникненню нових комерційних боргових інструментів;
•  широке використання «принципу важеля» (значне позичання коштів для своїх інвестицій) і розвиток процесів сек’юритизації активів у промислово розвинутих країнах.

З 1980 р. система фінансових ринків стала функціонувати на глобальному рівні. Виникла світова фінансова мережа, яка об’єднала провідні фінансові центри різних країн: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують із космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури.

Зміцнення зв’язків між зазначеними центрами, по суті, означало фінансову революцію, яка має три ключові аспекти: по-перше, глобальна присутність міжнародних фінансових інституцій; по-друге, міжнародна фінансова інтеграція; по-третє, швидкий розвиток фінансових інновацій.

Розглянемо кожний аспект фінансової революції. Так, перший аспект полягає в тому, що особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інституцій, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інституції, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами «третього світу» й у зв’язку з необхідністю вирішення їхніх економічних проблем.

Другий аспект. Провідні країни світу — США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль над рухом капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979 р., а в 1986 р. у країні було проведено реформування ринку акцій — так званий великий шок. США у 1980-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочали лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та переплетення національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові, і навпаки.

Третій аспект. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явилися фінансові інструменти. Прискорення руху потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій. Спостерігалося значне зростання фінансових інновацій.

1.6. Фінансова інновація: фінансові
інструменти та технології

Фінансова інновація — це нові фінансові інструменти та фінансові технології.

Фінансові інструменти поділяються на:

•  концептуальні засоби — поняття і концепції, що лежать в основі фінансів як неформальної дисципліни (теорія вартості, теорія хеджування й ін.);
•  фізичні засоби — інструменти і процеси, які можна використати досягнення якої-небудь конкретної мети (інструменти — звичайні акції, цінні папери з фіксованим доходом і т. п.; процеси — електронна система торгівлі цінними паперами й ін.).

До нових (відносно) фінансових інструментів належать брокерські рахунки управління готівкою, облігації, забезпечення пулом іпотек, процентні свопи, конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою і ще багато інших.

Фінансова технологія — це економічна і фінансова теорія, математичні й статистичні методи. Обізнаність про готові фінансові розробки, комп’ютерна та телекомунікаційна техніка і т. п. Прикладом нових фінансових технологій виступає поява на Н’ю-Йоркській фондовій біржі комп’ютерної системи для поточного звіряння обсягу купівлі і продажу, відомої під назвою ДОТ-системи (Designated Order Turnaround (DOT) System).

Технологічні інновації прискорили і посилили процес глобалізації. Так, нові засоби зв’язку підвищили швидкість здійснення міжнародних операцій та сприяли збільшенню їх обсягу, зокрема через створення розрахунково-платіжних систем СВІФТ, ТАРГЕТ тощо.

Як вважають експерти, інновації, що з’явилися останнім часом, створюють на фінансових ринках атмосферу невизначеності, невпевненості, нервозності, що підвищує нестабільність і можливість різких коливань, особливо на ринках держав, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Взагалі фінансова інновація як поняття означає:

1.  якісний стрибок у наших уявлення. Це вид творчості, який веде до появи зовсім нової, революційної технології, наприклад своп, перший інструмент на основі пулу іпотек, перша облігація з нульовим купоном чи введення «смітникових» облігацій для фінансування викупу;
2.  новий поворот у використанні вже відомої ідеї. Прикладом такої творчості служить розширення сфери строкових контрактів на торгівлю товарами і фінансовими інструментами, які раніше не використовувалися на ф’ючерсних майданчиках, введення нових варіантів свопів чи створення нових типів взаємних фондів;
3.  об’єднання вже існуючих технологій чи процесів для створення інструмента, що пристосований до якої-небудь конкретної ситуації. Цей останній тип часто ігнорують у дискусіях з питань фінансового інжинірингу, хоча за ступенем важливості він не поступається першим двом. Прикладом є випадки застосування вже існуючих інструментів для зменшення фінансового ризику фірми, зниження вартості її фінансування, отримання користі з деяких існуючих особливостей бухгалтерського обліку і податкового законодавства чи з метою використання неефективного ринку.

Дуже важко зрозуміти різницю між інноваціями, що являють собою справді якісний стрибок у мисленні, і тими, що визначають новий поворот у використанні відомих технологій. Розглянемо як приклад програмну торгівлю, прибуток у якій отримується як різниця між готівковим ринком акцій і ф’ючерсами на фондові індекси. Вихідна арбітражна стратегія, тобто купівля (продаж) готівкових активів за одночасного продажу (купівлі) ф’ючерсних контрактів, сама по собі не нова. Фактично у торгівлі зерном вона використовується вже понад століття. Але перенесення цієї стратегії на готівкові акції та індексні ф’ючерси потребувало створення складних математичних моделей, потужних комп’ютерів і електронних систем торгівлі цінними паперами. Якщо ми сконцентруємо свою увагу на базовій стратегії, то дійдемо висновку, що програмна торгівля є новим поворотом у розвитку старої ідеї. З іншого боку, якщо ми акцентуємо на зростанні ролі у роботі фінансових інженерів складного моделювання, розробок програмного забезпечення і комп’ютерних мереж зв’язку, то мусимо визнати, що дана інновація містить певний якісний стрибок.

Процес розроблення нових фінансових інструментів і операційних схем (нових фінансових технологій) має назву фінансовий інжиніринг.

Термін «фінансовий інжиніринг» з’явився у 1991 р. Фінансовий інжиніринг, за визначенням Дж. Фінерті, включає проектування, розроблення і реалізацію інноваційних фінансових інструментів і процесів, а також творчий пошук нових підходів до вирішення проблем у сфері фінансів. Особлива увага у визначенні спирається на «інноваційний» та «творчий» підхід.

З погляду практики фінансовий інжиніринг охоплює багато різних сфер. Основними з них є: фінанси акціонерних компаній; торгівля; управління довгостроковими і короткостроковими вкладеннями грошових коштів; управління ризиками.

1.7. Суб’єкти міжнародних фінансів
та їх характеристика

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є:

•  держава;
•  міжнародні організації;
•  юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:
•  транснаціональні корпорації;
•  транснаціональні банки;
•  фінансово-кредитні організації;
•  біржі;
•  фізичні особи.

Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів.

Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу належить державі).

Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.

Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі:

•  центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу;
•  є банкіром уряду;
•  виконує роль банку для інших банків (банк банків);
•  проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.

Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом’якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов’язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов’язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні.

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:

•  правоздатність — здатність мати права та обов’язки;
•  дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:

1.  мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;
2.  існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;
3.  забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.

Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:

•  посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ);
•  розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;
•  необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:

об’єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у темах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна банківська справа».

Ключові терміни і поняття

Міжнародні фінанси — international finance

Світове фінансове середовище — world financial environment

Глобалізація фінансового ринку — globalization of financial market

Фінансова революція — financial revolution

Фінансова інновація — financial innovation

Фінансовий інструмент — financial instrument

Фінансова технологія — financial technology

Фінансовий інжиніринг — financial engineering

Суб’єкти міжнародних фінансів — agents of international finance

Центральний банк — the bank central

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації — international monetary and financial organization

Контрольні питання

1.  Дайте визначення поняття «міжнародні фінанси».
2.  Які функції міжнародних фінансів Вам відомі? У чому полягає їх практична реалізація?
3.  Назвіть основні причини виникнення та розвитку міжнародних фінансів.
4.  Які сфери формують міжнародні фінанси?
5.  Розкрийте поняття «світове фінансове середовище» та покажіть його взаємозв’язок зі світовим економічним середовищем.
6.  Які явища лежать в основі глобалізації фінансової системи?
7.  Назвіть основні аспекти фінансової революції.
8.  У чому полягає сутність «фінансової інновації»?
9.  Дайте визначення поняття «фінансовий інжиніринг».
10.  Назвіть основних суб’єктів міжнародних фінансів і дайте їм характеристику.

Проблемні питання

1.  Які зміни в економічному середовищі, на Вашу думку, особливо вплинули на формування сучасного стану міжнародних фінансів?
2.  Обґрунтуйте, використовуючи статистичні дані, глобалізацію фінансової системи?
3.  Яке місце посідає Україна у системі міжнародних фінансів?

Література

1.  Банківська енциклопедія / За ред. д-ра екон. наук., проф. А. М. Мороза — К.: Ельтон, 1993 р. — С. 287.
2.  Банковское дело: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. О. И. Лаврушина. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 672 с.
3.  Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы: Учеб. пособие: Пер. с англ. — М.: Вильямс, 2000. — С. 509—554.
4.  Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 311 с.
5.  Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер. с англ. — М.: ДеКА, 1998. — 768 с.
6.  Маршалл Джон Ф., Бансал Випул К. Финансовая инженерия: Полное руководство по финансовым нововведениям: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1998. — С. 32—48, 692—735.
7.  Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 608 с.
8.  Международные финансы: Учеб. пособие / Под ред. О. И. Лаврушина. — Донецк: ДонНУ, 2003. — 247 с.
9.  Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси / Пер. с англ. В. Ф. Овсієнка, В. Я. Мусієнка. — К.: Вік: Глобус; 1992. — С. 5—16.
10.  Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 432 с.
11.  Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 14—15.
12.  Пищик В. Я. Евро и долар США. Конкуренция и партнерство в условиях глобализации. — М.: Консалтбанкир, 2002. — С. 10—15 (с. 304).
13.  Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 119 с.
14.  Словник фондового ринку / Автори-укладачі: А. Т. Головко, В. Ф. Кобзар, О. О. Науменко та ін. — К., 1999. — 288 с.
15.  Словник термінів ринкової економіки / За заг. ред. В. І. Науменко. — К.: Глобус, 1996. — С. 153.
16.  Федоров Б. Г. Англо-русский толковый словарь валютно-кредитных терминов. — М.: Финансы и статистика, 1992. — 240 с.
17.  Финансы, деньги и кредит: Учебник / Под ред. О. В. Соколовой. — М.: Юристъ, 2001. — 784 с.
18.  Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник / Л. А. Дробозина, Л. П. Окунева, Л. Д. Андросова и др.; Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. — С. 63.
19.  Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2000. — 336 с.
20.  Шмырева А. И., Колесников В. И., Климов А. Ю. Международные валютно-кредитные отношения. — СПб: Питер, 2001. — 272 с.

PAGE  26

1.  

1. тематических выездов с 5 по 7 классы на каникулярный выезд Кругосветка с Учимся играя по направлени
2. тематики возникшее в связи с потребностью с одной стороны отыскивать функции по их производным например на
3. Правовое положение осужденных к наказаниям без изоляции от общества
4. Тюменский государственный университет Филиал в г
5. На тему- Разработка стратегии предприятия ОАО АвтоВАЗ на основе анализа внешней и внутренней среды
6. Общая характеристика аномального развития личности
7. мир Общепринятым для нас понятием является то в котором слово мир является противоположностью войны
8. Государственноправовые дисциплины МИЭМП В
9. а Данная функция гражданскоправового договора была бы невыполнимой без закрепленного в законодательстве п
10. ртутных парортутных паромасляных
11. Господство над народами
12. вариантность бухгалтерских решений
13. то столь же изящному
14. Петербург ул.Смоленская д
15. тематику кібернетику філологію мистецтво психологію економіку тощо
16. Культура доколумбовой Америки
17. Тема- Облік взаєморозрахунків з контрагентами 1
18. О выплате пенсий гражданам выезжающим на постоянное жительство за пределы Российской Федерации1
19. Проектирование производственных участков предприятия, работающего по индивидуальным заказам населения.html
20. один из важных шагов в человеческой жизни

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе