Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
22
Інститут Філософії імені Г.С. Сковороди
Національної Академії Наук України
Стрелкова Анастасія Юріївна
УДК 1 (52) + 294.3
Принципи дзен-буддизму
у філософії Дōґена
09.00.05 –історія філософії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (відділ історії зарубіжної філософії).
Науковий керівник: доктор філософських наук, професор
Лях Віталій Васильович
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, завідувач відділу історії зарубіжної філософії
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Цюрупа Михайло Володимирович
Університет туризму, економіки і права,
професор кафедри філософії і соціальних наук
кандидат філософських наук
Капранов Сергій Віталійович
Інститут сходознавства імені А. Кримського НАН України, старший науковий співробітник відділу класичного Сходу
Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії філософії, м. Київ
Захист відбудеться 24.03.2006 р. о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий 20.02. 2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.А. Ситніченко
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. У сучасній західній філософії дедалі зростає інтерес до східної думки, у якій виявляється чимало паралелей з найновішими філософськими розробками Заходу. Відтак вельми актуальним є наукове вивчення східної філософії, яке відкриває широкий горизонт для пошуку нових підходів до розв’язання філософських проблем сучасності.
З іншого боку, знання культури та розуміння способу мислення її носіїв є конче необхідним для розуміння розгортання історичних процесів, формування морально-етичних цінностей, розвитку політико-економічних стосунків. З огляду на це незаперечною є актуальність досліджень з дзен-буддизму, який відіграв та продовжує відігравати надзвичайно важливу роль у формуванні світогляду японців.
Японського наставника дзен Дōґена Кіґена 道元希玄 (1200-1253), вшановують як засновника школи сōтō 曹洞, найпотужнішої дзенбуддійської школи у сучасній Японії, і водночас його вважають одним з найвидатніших японських мислителів, як західні науковці, так і сучасні японські філософи. Відомій німецький дослідник, автор фундаментальної праці з історії дзен-буддизму Г. Дюмулен називає його одним з “чотирьох гігантів дзенської думки” поряд із такими знаними дзенськими мислителями, як Хуй-нен 慧能, Лінь-цзі 臨濟, Хакуін 白隠. Центральний твір філософсько-релігійної спадщини Дōґена, трактат-антологію “Сьōбōґендзō” 正法眼藏 (“Скарбниця ока істинної Дгарми”), який є унікальним взірцем дзенської рефлексії, характеризують як “вершину дзенської думки”.
Натомість філософія Дōґена Кіґена майже зовсім невідома в Україні. Відтак надзвичайно актуальним завданням є заповнення цієї лакуни, яке дасть змогу не лише ввести в обіг вітчизняної філософської науки ім’я одного з найзначніших мислителів Японії, а й дозволить глибше дослідити принципи дзен-буддизму як такого. Таке дослідження, у свою чергу, дасть новий матеріал для актуальних наразі досліджень з вивчення типів раціональності, а саме раціональності східного типу.
Отже, актуальність дослідження принципів дзен-буддизму у філософії Дōґена Кіґена, зумовлена її непересічним науково-теоретичним та практичним значенням.
Стан наукової розробки проблеми. У вітчизняній науці філософія Дōґена Кіґена, як і філософія дзен-буддизму взагалі, дотепер не була предметом спеціального наукового дослідження. В контексті психоаналітичного підходу до філософських проблем дзен-буддизму зверталися В.В. Лях, Р.В. Лях, дзен у західній культурі досліджували Я.В. Боцман, С.П. Черняєв, синкретичний характер становлення традиції дзен-буддизму вивчав В.В. Гладких.
Окремі філософські аспекти розглянуто у контексті дослідження дзенбуддійського світогляду Дōґена російським дослідником І.Є. Гаррі, монографія якого наразі є єдиним у даному регіоні дослідженням, спеціально присвяченим цьому видатному мислителеві. Побіжно торкалися деяких філософських проблем у вченні Дōґена Л.М. Єрмакова, А.М. Кабанов, Ю.Б. Козловський, С.Ю. Лепехов, А.Г. Фесюн. Стислий перелік головних понять його релігійно-філософського вчення наведено у виданнях з історії дзен-буддизму та з історії буддизму в Японії.
Отже, стан наукової розробки проблематики, пов’язаної з філософією Дōґена, в Україні та у близькому зарубіжжі є вкрай незадовільним, з огляду на суцільну відсутність спеціальних фундаментальних наукових досліджень з філософії цього мислителя.
Натомість західне “дōґенознавство” має вже півстолітню історію. В англомовній сходознавчій науці дослідженням спадщини Дōґена спеціально займалися: М. Абе, К. Більфельдт, С. Гайне, Ю. Йокоі, Т.П. Казуліс, Х.Дж. Кім, Т. Клірі, Ф. Кук, Д. Лой, Р. Масунаґа, Д.К. Міккельсон, К. Ольсон, Д. Путні, Т. Райт, К. Танахасі, Н. Уодделл, Д.А. Фокс, Б. Фор, Д. Форенкамп, Т.Е. Фошей, Д.Е. Шейнер та інші. Втім, незважаючи на те, що у сучасній англомовній науково-дослідній літературі висвітлено широке коло питань й доволі глибоко розроблено окремі аспекти, поняття і терміни філософії Дōґена, тим не менш й до сьогодні у західному сходознавстві не існує спеціального дослідження філософії Дōґена як такої.
Отже, завданням цього дисертаційного дослідження є вивчення не окремих понять та категорій, а власне принципів філософії Дōґена, на яких ґрунтується його філософсько-релігійне вчення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертаційне дослідження пов’язане з темою наукового дослідження відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України “Зміна вимірів раціональності: історико-філософський аналіз” № 72-405.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясувати та розкрити принципи філософії Дōґена Кіґена як видатного представника школи дзен, визначити їх співвідношення з філософськими принципами класичного буддизму, а також з настановами попередньої дзенської традиції.
Реалізація мети дослідження передбачає виконання таких завдань:
- з’ясувати головні принципи дзен-буддизму на підставі аналізу оригінальних першоджерел та сучасних наукових уявлень про філософію дзен-буддизму;
- дослідити принципи дзен-буддизму у філософії японського мислителя дзен Дōґена Кіґена на матеріалах його філософсько-релігійного трактату-антології “Сьōбōґендзō”;
- встановити за допомогою застосування структурно-генетичного методу до аналізу принципів дзен-буддизму, в яких напрямках відбувалася трансформація принципів класичного буддизму у принципи дзен-буддизму;
- з’ясувати особливості тлумачення мислителями дзен й, зокрема, Дōґеном Кіґеном центральних понять буддійської філософії (anātman, śūnyatā, nirvāna, samsāra, advaita тощо);
- розглянути у світлі сформульованих принципів дзен-буддизму головні оригінальні поняття філософії Дōґена, як от: му-буссьō無佛性 (“не-природа будди”), ґендзьō-кōан 現成公案 (“виявлення-становлення”), удзі 有時 (“буття-час”) та ін.
Об’єктом дослідження є філософська проблематика класичного буддизму, чань(дзен)-буддизму та вчення Дōґена Кіґена.
Предметом дослідження є принципи дзен-буддизму у філософії наставника дзен Дōґена Кіґена та їх співвідношення з класичною буддійською та дзенбуддійською філософською традицією.
Методологічні засади дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на таких методологічних засадах: постулюванні принципової пізнаваності східної традиції мислення, необхідності спеціального філософського аналізу логіко-дискурсивного зрізу буддизму, опертя на структурно-генетичну методологію, застосування комплексного підходу до передання буддійської термінології та здійснення самодостатнього філософського аналізу (без залучення компаративістського методу на даному етапі).
У дослідженні враховано методологічні розробки в галузі буддійської філософсько-релігійної думки, запропоновані такими дослідниками як: Н.В. Абаєв, В.П. Андросов, Т.П. Григор’єва, Т.В. Єрмакова, О.М. Ігнатович, О.М. Мещеряков, А.А. Накорчевський, Є.П. Островська, О.О. Розенберг, В.І. Рудой, Є.О. Торчинов, Ф.І. Щербатськой, Л.Є. Янгутов та ін.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше сформульовано головні принципи дзен-буддизму та з’ясовано специфіку їх репрезентації у філософії японського наставника дзен Дōґена Кіґена, а також встановлено їхній зв’язок з попередньою філософською традицією буддизму.
Новизна отриманих результатів міститься у таких положеннях:
- сформульовано головні принципи дзен-буддизму: принцип “не-Я”, принцип “порожнечі”, принцип “неподвоєння реальності”, принцип динамічної повноти реальності та принцип особистого зусилля суб’єкта;
- доведено, що між дзен-буддизмом та класичним буддизмом немає розриву, а є неперервна лінія розвитку філософської думки, яка йде від самого Будди Шак’ямуні, а отже й погляд Дōґена на принципи власного вчення як на принципи буддизму як такого є закономірним наслідком послідовного розгортання філософських принципів буддизму;
- встановлено, що мислителі школи дзен істотно переосмислили філософські засади класичного буддизму, насамперед, в деконструктивному (звільнення головних доктринальних понять буддизму від метафізичних нашарувань), діалектичному (зняття поділу на абсолютну та феноменальну реальність, ствердження миттєвості актуального буття) та екзистенційному ключі (наголос на індивідуальному переживанні та вільному творенні буття суб’єктом);
- з’ясовано, що буддійське вчення про “не-Я” (санскр. anātman, кит. у-во 無我, яп. муґа) та вчення про “порожнечу” (санскр. њūnyatā, кит. кун 空, яп. ку) переосмислено у дзен-буддизмі й, зокрема, у філософії Дōґена, з одного боку, як провідну гносеологічну настанову, а з іншого – як принцип свободи, який є онтологічною базою мислення як такого;
- встановлено, що буддійську концепцію неподвійності (санскр. advaita, кит. буер 不二, яп. фуні) мислителі дзен й, зокрема, Дōґен Кіґен тлумачать як принцип “неподвоєння реальності”, та досліджено функціонування цього принципу на прикладі базових філософських опозицій буддизму, як от: суб’єкт та об’єкт, сутність та явлення, тіло та дух тощо;
- переглянуто уявлення про відкидання мислителями дзен будь-якого розрізнення й показано, що згідно з принципами дзен реальність може існувати лише як ціле, в якому збережено розрізнення його частин;
- з’ясовано, що поняття нірвани (nirvāna) та сансари (samsāra) мислителі дзен й, зокрема, Дōґен Кіґен розуміють як два онтологічно рівноправні й нерозривно пов’язані, але не тотожні, аспекти однієї реальності;
- розкрито причини здійсненого Дōґеном перегляду не лише класичних буддійських понять, а й деяких традиційних дзенських настанов. Зокрема, з’ясовано причини, які спонукали мислителя до створення радикально нової філософії мови, яка повертає статус істинної реальності дискурсивним структурам;
- у світлі виокремлених принципів дзен-буддизму з’ясовано зміст головних оригінальних понять філософії Дōґена: поняття “не-природа будди” (му-буссьō 無佛性) передбачає розуміння природи будди як “порожнечі”, у понятті “виявлення-становлення” (ґендзьō-кōан 現成公案) відображено ідею динамічної природи реальності у її таковості, через поняття “буття-часу” (удзі 有時) розкрито ідею онтологічної єдності буття та часу та їх включення в структуру творчого суб’єкта тощо.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використані у наукових дослідженнях з філософії та історії всесвітньої філософії, релігієзнавства, буддизму країн Далекого Сходу (Японія, Китай тощо) та інших країн поширення цієї філософсько-релігійної традиції, у дослідженнях широкого кола проблем духовної культури Японії, а також у сучасних компаративістських дослідженнях з філософії.
Матеріали дисертації можуть бути залучені для читання курсів зі східної та світової філософії, релігієзнавства, культури Японії, Китаю тощо, а також для написання підручників та методологічних посібників з цієї тематики.
Апробація дослідження. Результати та висновки дослідження було викладено та обговорено на засіданнях відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.
Основні положення дисертаційного дослідження апробовано на міжнародних наукових конференціях Інституту Сходознавства НАН України “VIІІ Сходознавчі читання А.Кримського” (Київ, 2004) та “ІX Сходознавчі читання А.Кримського” (Київ, 2005).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені в 5 наукових публікаціях загальним обсягом 2 друкованих аркуші, у тому числі у 3-х статтях, надрукованих у фахових виданнях, загальним обсягом 1,8 друкованих аркушів.
Структура дисертації зумовлена логікою побудови дослідження, що випливає з його мети, основних завдань та методологічного підходу. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг основного тексту – стор.), списку використаних джерел (272 позиції на 22 стор.), а також двох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки.
Основний зміст роботи
У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми наукового дослідження, визначено ступінь наукової розробленості проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами та планами, мету, об’єкт та завдання дослідження, його методологію. Розкрито практичне та теоретичне значення дослідження, наведено апробації та публікації результатів дослідження.
У розділі 1 “Огляд літератури за темою та методологія дослідження” здійснено критичний огляд літератури за темою та вироблено методологію дослідження.
У розділі 1.1. “Огляд літератури за темою” наведено огляд наукової літератури за темою дослідження, який показав, що у вітчизняній науці філософія Дōґена Кіґена, як і філософія дзен-буддизму взагалі, дотепер не була предметом наукового дослідження. Окремі її аспекти розглянуто у контексті дослідження дзенбуддійського світогляду Ейхея Дōґена російським дослідником І.Є. Гаррі, монографія якого на разі є єдиним на теренах СНД дослідженням, спеціально присвяченим цьому видатному мислителеві. Проте у цій праці в центрі уваги перебувають світоглядні аспекти, тоді як власне філософська проблематика не є її об’єктом.
Решта наукових публікацій, присвячених Дōґену (включаючи коментарі до перекладів його творів) є незначними, як за обсягом, так і за глибиною розробки філософської проблематики його вчення (І.Є. Гаррі, А.М. Кабанов, Ю.Б. Козловський, А.Г. Фесюн). Існує також низка досліджень з більш загальних історико-культурологічних та філософсько-релігійних питань, у яких погляди Дōґена наведено як ілюстрацію тієї чи іншої досліджуваної концепції (Л.М. Єрмакова, С.Ю. Лепехов) або в історико-філософському ключі (колективна монографія “Буддизм в Японії”). У цих публікаціях власне Дōґену присвячено лише кілька абзаців чи, у кращому випадку, сторінок.
Натомість значних успіхів у царині “дōґенознавства” досягнуто в англомовній сходознавчій науці, в якій дослідженням спадщини Дōґена спеціально займалися: М. Абе, К. Більфельдт, С. Гайне, Ю. Йокоі, Т.П. Казуліс, Х.Дж. Кім, Т. Клірі, Ф. Кук, Д. Лой, Р. Масунаґа, Д.К. Міккельсон, К. Ольсон, Д. Путні, Т. Райт, К. Танахасі, Н. Уодделл, Д.А. Фокс, Б. Фор, Д. Форенкамп, Т.Е. Фошей, Д.Е. Шейнер та інші. Втім, незважаючи на те, що у сучасній англомовній науково-дослідній літературі висвітлено широке коло питань й доволі глибоко розроблено окремі аспекти, поняття і терміни філософії Дōґена, тим не менш й до сьогодні у західному сходознавстві не існує спеціального дослідження філософії Дōґена як такої. Навіть у класичній праці Х.Дж. Кіма ми “отримуємо виразний портрет Дōґена як майстра дзен, фундатора школи сōтō, проте лише за рахунок уявлення про Дōґена як мислителя, яке подано як подекуди неясний конспективний начерк”.
З огляду на результати огляду літератури дисертантка бачить завданням свого дослідження поглянути на філософію Дōґена не як на випадковий набір окремих понять та категорій, а як єдине ціле, яке розгортається, постаючи на своїх власних принципах, ціле, зорганізоване за своїм власним внутрішнім законом, завдяки якому воно і є цілим, а не набором окремих частин.
У розділі 1.2. “Методологія дослідження” визначено основні методологічні засади дисертаційного дослідження, яке виходить з таких методологічних настанов: принципової пізнаваності східної традиції мислення, необхідності спеціального філософського аналізу логіко-дискурсивного зрізу буддизму, опертя на структурно-генетичну методологію, застосування комплексного підходу до передання буддійської термінології та здійснення самодостатнього філософського аналізу (без залучення компаративістського методу на даному етапі).
З точки зору змісту, базовим для здійснюваного дослідження є підхід, який враховуючи специфіку предмету дослідження, розглядає буття завжди як буття суб’єкта. Цей методологічний підхід дає змогу виділити основні принципи дзен-буддизму: принцип “не-Я”, принцип “порожнечі”, принцип “неподвоєння реальності”, принцип динамічної повноти реальності та принцип особистого зусилля суб’єкта.
У розділі 2 “Принцип “не-Я” та принцип “порожнечі” у дзен-буддизмі і філософії Дōґена” розглянуто два центральні принципи дзен-буддизму та філософії Дōґена: принцип “не-Я” (санскр. anātman, кит. у-во 無我, яп. муґа) та принцип порожнечі (санскр. śūnyatā, кит. кун 空, яп. ку).
У розділі 2.1. “Принцип “не-Я” у дзен-буддизмі та філософії Дōґена” розглянуто зміст та значення вчення про “не-Я” у буддизмі та трансформацію концепції “не-Я” у філософії Дōґена як мислителя школи дзен.
В ключі постановки проблеми авторка ставить запитання, чому саме принцип “не-Я” є однією з сутнісно важливих концепцій буддизму, без якої буддизм не був би буддизмом. Звідси виникає необхідність простежити, як народилася ідея “не-Я” й чому виявилася необхідною її поява.
Аналіз класичного буддійського вчення про anātman (“не-Я”, “не-душу”) показав, що воно народилося як відповідь Будди Шак’ямуні на запитання про причину людського страждання. Цією причиною є наше незнання (avidyā) справжньої природи речей, яке виявляється насамперед у нашій прив’язаності до власного “Я” у формі приписування “Я” того, що насправді йому не належить. Це означає, що в буддизмі розв’язання психологічної проблеми страждання лежить у філософській площині, де воно постає вигляді вчення про анатман.
Заперечення “Я” слугувало роз’ясненню того, що “Я” є іменем, ідеєю і його може спостерігати лише розум, поза яким немає ніякого “Я”. Натомість реальним визнавали невпинний потік миттєвих психофізичних елементів (дгарм). Все, що перебуває за межами миттєвого буття нашого “Я”, нам не належить, а те, що нам не належить, не є нашим “Я”, адже якщо цього чогось нас позбавляють, то цим нищать і нас самих. Отже, страждання виявляється лише ілюзією.
Дослідження принципу “не-Я” у дзен-буддизмі та філософії Дōґена засвідчило, що Дōґен протиставляє два способи мислення: “коли всі дгарми є буддгадгармою” та “коли всі десять тисяч дгарм не є “Я”, тобто мислення, яке породжує ілюзорні сутності, та мислення, вільне від цієї помилки. Згідно з Дōґеном, все, що існує як продукт мислення суб’єкта, неодмінно залежить від нього.
Водночас мислитель зовсім не відкидає можливості адекватного пізнання реальності – концепція “не-Я” у філософії Дōґена стає головним гносеологічним принципом: осягати вчення Будди означає “забувати себе”, “забувати себе” означає не привносити “Я” у речі, а також не привносити речі у “Я” (не прив’язуватися до речей), яке правильніше тепер назвати “не-Я”, оскільки у ньому вже не залишилося нічого конкретного.
Отже, принцип “не-Я” втілює в собі діалектику заперечень, якою слідом за своїми попередниками користується Дōґен: вона дозволяє за “речами”, за конкретними формами 相 (думками) побачити “безформність істинної форми” 實相無相 (яп. дзіссō-мусō), –мислення як таке.
У розділі 2.2. “Принцип “порожнечі” у дзен-буддизмі та філософії Дōґена” розглянуто переосмислення в дзен-буддизмі одного з ключових понять буддійської філософії – поняття “порожнечі” (śūnyatā).
Розгляд проблеми авторка починає з аналізу поняття śūnyatā (порожнеча) у класичному буддизмі. Поняття “порожнечі” генетично пов’язане з поняттям “не-Я”. Принцип “не-Я”, “відсутності Я”, тобто відсутності “Я” як вічного і незмінного у своїй реальності, а не в ідеї, сущого, розгортається у буддизмі в ідею мінливості всіх речей світу (sarvam anityam), їх “порожньості”, адже те, що ми приймаємо за справжні реальні речі, є не більш ніж “порожніми” назвами. Так учення про “не-Я” особистості переростає у вчення про “не-Я” всіх речей.
На підставі аналізу поняття “порожнечі” у дзен-буддизмі та філософії Дōґена, дисертантка дійшла висновку, що виходячи з відмінного ніж у класичному буддизмі розуміння принципу “не-Я”, у філософії школи дзен класичне буддійське поняття порожнечі теж починають тлумачити у принципово іншому ключі: не як принцип тотальної взаємної детермінації, а як принцип незв’язаності, свободи самого мислення.
У дзен-буддизмі ця ідея набула подальшого розвитку у таких поняттях, як “не-мислення” (“не-думання”) 無念 (кит. у-нянь, яп. мунен) або “не-розум” (“не-серце”, “не-свідомість”) 無心 (кит. у-сінь, яп. мусін); Дōґен у цьому значенні послуговується словом хісірьō 非思量, яке також перекладають як “не-думання”.
Метафорою думки, яка є невіддільною від свого предмета, але водночас сама відрізняється від нього, є простір, який вміщує у собі всі речі, але водночас сам завжди залишається порожнім. Дōґен тлумачить порожнечу, як онтологічну базу мислення як такого (тут підхід дзен перегукується з класичним буддійським поглядом на ākāśa, яку у традиційній класифікації дгарм віднесено до дгарм, непідвладних буттю, які і є умовою досягнення стану нірвани).
Таким чином, класичне буддійське поняття “порожнечі”, розгортаючись із дзенського тлумачення концепції “не-Я”, стає одним з головних принципів філософії дзен-буддизму й, зокрема, вчення наставника дзен Дōґена, який ніколи не відділяючи себе від традиції буддизму, прагнув розвивати найглибинніші шари вчення Будди.
У розділі 2.3. “Поняття му-буссьō 無佛性 (“не-природа будди”) у філософії Дōґена” розібрано реінтерпретацію Дōґеном класичного буддійського терміну “природа будди” 佛性 (буссьō), в результаті якої перед нами постає “не-природа будди” або “відсутність природи будди” 無佛性 (му-буссьō), природа будди як відсутність, як ніщо або “природа будди [як] Небуття”.
Му-буссьō є одним з головних понять, які характеризують філософію Дōґена. Дисертантка доходить висновку, що так само, як і “Я” перетворюється на “не-Я”, природа будди у Дōґена, набуваючи рис “порожнечі”, стає “не-природою будди”, динамічною порожнечею самого мислення на противагу класичному буддійському розумінню її як благого, вічного й незмінного абсолюту.
У розділі 2.4. сформульовано висновки до другого розділу: дзен-буддизм поглиблює філософський аспект буддійського вчення і пропонує власне розуміння принципів “не-Я” та “порожнечі”, які стверджують свободу мислення як його онтологічну базу. На цих принципах базований й славетний метод сидячої медитації, запропонований Дōґеном (сікан-тадза 祇管打坐).
У розділі 3 “Принцип “неподвійності” у дзен-буддизмі та філософії Дōґена” на підставі аналізу співвідношення у дзен-буддизмі понять сансара та нірвана встановлено, що буддійську концепцію неподвійності (санскр. advaita, кит. буер 不二, яп. фуні) переосмислено у дзен-буддизмі й, зокрема, у філософії Дōґена як принцип неподвоєння реальності, а також досліджено, як цей принцип функціонує в низці базових філософських опозицій буддизму.
У розділі 3.1. “Постановка проблеми” на матеріалах першоджерел показано, що всупереч поширеному явленню про відкидання дзен-буддизмом будь-яких дискурсивних структур на користь недискурсивного, інтуїтивного пізнання, мислителі дзен, наполягаючи на “не-подвійності”, водночас стверджують необхідність розрізнення. Проте оскільки будь-яке розрізнення є подвоєнням, виникає парадокс, розв’язанню якого і присвячено даний розділ.
У розділі 3.2. “Сансара та нірвана” запропоновано розв’язання парадоксу розрізнення та неподвійності у дзен-буддизмі на підставі дослідження понять сансари та нірвани у буддизмі та у дзен-буддизмі й, зокрема, у філософії Дōґена.
Розгляд проблеми починається з аналізу поглядів на нірвану та сансару у різних напрямках та школах класичного буддизму. Дисертантка доходить висновку, що незважаючи на особливості тлумачення цих доктринальних понять у різних буддійських течіях, їх об’єднує ставлення до сансари як феноменального буття, пов’язаного із стражданням, та до нірвани як до неявленого актуального буття безконечного, яке передбачає відсутність страждання.
Наступним кроком проаналізовано ставлення до нірвани та сансари у дзен-буддизмі та філософії Дōґена і показано, що воно є подвійним: з одного боку дзен-буддизм не відкидає цих класичних буддійських термінів, проте з іншого боку, ставиться до них критично як до явища буддійської метафізики.
Як і в дзен-буддизмі взагалі, у Дōґена нірвана не є окремим предметом розгляду, а виступає лише як метафора просвітленої свідомості, адже для мислителя дзен нірвана має смисл лише як пробудження-бодгі.
Дōґен доводить славетне твердження буддизму магаяни про єдність феноменального та абсолютного буття (сансара – це і є нірвана) до його логічного завершення, остаточно знімаючи подвоєння реальності. Таким чином, якщо класичний поділ на сансару та нірвану дозволяв мислити реальність метафізично, розкладаючи її на феноменальну та абсолютну, то зняття подвоєння реальності перенесло протиріччя у середину неї самої.
Дисертантка обґрунтовує думку про те, що в дзен-буддизмі між полюсами опозиції нірвана-сансара немає онтологічного протистояння: навпаки, сансара та нірвана виявляються двома нероздільними сторонами однієї реальності, а не двома окремими реальностями з протилежними атрибутами.
Специфіка передання ієрогліфами поняття нірвана зумовила підвищений інтерес Дōґена до сансари порівняно з нірваною. Перетворюючись на “народження та смерть”, сансара постає як спосіб існування реальності як такої: актуальна безконечність нірвани реалізується лише у феноменальності сансари.
Отже, у дзен-буддизмі, з одного боку, знято подвоєння реальності як сансари та нірвани, а, з іншого боку, знято подвоєння реальності та прагнення реальності.
Дисертантка доходить висновку, що принцип неподвійності у дзен-буддизмі покликаний не знищити розрізнення (приміром, нірвани та сансари) як спосіб мислити реальність, а запобігти онтологічному подвоєнню самої реальності.
У розділі 3.3. “Суб’єкт та об’єкт” досліджено тлумачення мислителями дзен й, зокрема, Дōґеном Кіґеном суб’єкт-об’єктного відношення у світлі принципу неподвійності. Розуміння мислителями дзен суб’єкта розкрито через класичні дзенські метафори дзеркала, води тощо. Розуміння об’єкта подано насамперед через поняття “таковості”. Згідно з буддійськими уявленнями, речі є такими, якими вони є, і в цьому вони всі є однаковими – це класичне буддійське розуміння таковості (tathatā). Проте у Дōґена ми натрапляємо на зовсім інше тлумачення таковості: таковість речей вже не передбачає розірвання їх природи-сутності та їх явлення. Таковість – це існування речей як “не подвійності” протилежностей.
У розділі 3.4. “Сутність та явлення (性相)” поняття сутності та явлення поставлено у відповідність з поняттями нірвани та сансари. Нірвана як актуальне буття безконечного є світом “невиявлених сутностей” (性), сансара ж є світом їхніх конечних проявів (相). Так перед нами постає світ сутностей, який набуває ознак класичної нірвани, і світ проявів, який набуває ознак сансаричного буття. Тут також показано, що з ключової для Дōґена ідеї “неподвійності сутності та явлення” 性相不二 (яп. сьōсō-фуні) випливає його радикально нова філософія мови, яка повертає статус істинної реальності дискурсивним структурам (поняття куґе 空華 та ґабьō 畫餠).
У розділі 3.5. “Тіло та дух (身心)” розглянуто неподвійність тіла та духу, адже неподвійність сансари та нірвани, сутності та явлення по відношенню до людського існування постає як “неподвійність тіла та духу”, проблема душі та тіла.
Дōґен переконаний, що “тіло та дух суть одне [ціле]” (身心一如), так само, як “сутність та явлення суть не два” (性相不二). Стверджуючи це, Дōґен апелює до самої буддійської традиції і на цій підставі відкидає поширене уявлення, про те, що душа може існувати після загибелі тіла.
Дисертант відзначає, що фуні 不二 (неподвійність) та ітіньо 一如 (єдність) є взаємодоповнювальними поняттями: перше підкреслює наявність двох аспектів, друге наголошує їх належність одній реальності. Таким чином, розрізнення не знищується, але й реальність не подвоюється. Отже, термін “ітіньо” позначає не “тотожність” (адже у такому разі дух нічим би не відрізнявся від тіла), а “неподільну єдність”.
Таким чином показано, що дзен повертає єдність тілу та духу, яка була втрачена у буддійській метафізиці, змушує визнати не лише дух, а й реальність існування тіла як істинну реальність. Цим пояснюється й характерна жорсткість поводження наставників дзен з учнями, спрямована на змітання стереотипу щодо необхідності ігнорування тіла заради духовного розвитку. Змітаючи докорінне подвоєння реальності існування самої людини, дзен відкриває досвід реального переживання “неподвійності”.
У розділі 3.6. на підставі вивчених концепцій сформульовано висновки до розділу 3: згідно з дзен, реальність може існувати лише як “неподвійність подвійності”, як ціле у розрізненні (не випадково дзеркальним синонімом терміну “не-два” (不二) є термін “суть одне [ціле]” (一如). Заперечуючи “подвійність”, дзен заперечує не реальність самої подвійності, а подвійність реальності. Відтак принцип “неподвійності” у дзен-буддизмі й, зокрема, у філософії Дōґена – це діалектичний принцип “неподвоєння реальності”.
У розділі 4 “Принцип динамічної повноти реальності та принцип особистого зусилля суб’єкта” висвітлено дві важливі проблеми, які постають після зняття “подвоєння” реальності: проблему повноти реальності у кожний конкретний момент та проблему зв’язку між миттєвими моментами реальності. У термінології Дōґена це проблема “[коану] виявлення-становлення” (現成[公案]) та проблема “буття-часу” (有時).
У розділі 4.1. “Виявлення-становлення (現成)” розглянуто поняття現成 (“виявлення” або буквально – “виявлення-становлення”), яке входить до філософської формули “ґендзьō-кōан” (現成公案), яка висловлює ключову для філософії Дōґена ідею – ідею щодо способу існування реальності як принципово динамічної актуалізації буття у його таковості.
Текстологічний аналіз свідчить, що терміну “кōан” (公案) Дōґен надає власного тлумачення: він майже не вживає слово кōан у традиційному значенні “оповіді”, “діалогу”, “дзенської історії”. Оскільки розв’язання коану є проривом до правильного розуміння реальності, то словом кōан Дōґен позначає “те, що є”, “реальність”, наприклад, кōан води – це “те, якою є вода”, або іншими словами “реальність води”.
З іншого боку, кожна мить цього виявлення-становлення є досконало повним виявленням реальності 全機 (дзенкі). Дисертантка показує, як цей принцип дає Дōґену змогу, не відмовляючись від уявлення про причиново-наслідковий зв’язок та навіть про карму, увести у підвладний закону детермінації світ принцип свободи.
У розділі 4.2. “Буття-час (有時)” дисертантка обґрунтовує важливість філософії часу для дзен-буддизму, адже особливістю сансари як світу явленого, якому притаманне народження та смерть, виникнення та знищення, є її розгортання у часі. Проблема часу не поставала у філософії шкіл, які надавали статус реальності лише нірвані, вічному спокою, у якому ніщо не змінюється, а відтак плину часу у нірвані немає. Теорія часу, якщо так узагальнено назвати міркування про час у буддійській традиції, розвивається у зв’язку із сансарою. Оскільки для Дōґена як для наставника дзен, який виходить з принципу “неподвійності”, сансара є реальною, причому істинно реальною, то проблема часу у його філософії постає з усією необхідністю та гостротою.
Якщо у класичному буддизмі до проблем часу підходили насамперед з позицій теорії моментальності або під кутом реальності минулого, теперішнього та майбутнього, то Дōґен винайшов власний, цілковито оригінальний підхід. Мислитель розвиває власну філософію “буття-часу” 有時 (удзі), зміст якої полягає у тому, що буття завжди є часом, а час завжди є буттям.
Показано, що однією з особливостей концепції часу Дōґена є включення часу в структуру суб’єкта, тобто час для Дōґен є завжди часом суб’єкта. Проте, оскільки Дōґен вважає реальною лише актуальну реальність, то й час суб’єкта виявляється його миттєвим “тепер” 爾今 (нікон). Ще одним важливим поняттям філософії часу Дōґена є поняття “плину” 經歴 (яп. кьōряку), яке розкриває неперервну динамічну природу часу, як інший бік статичної миттєвості тепер. Доведено, що, згідно з Дōґеном, час має також екзистенційну складову: оскільки буття є водночас часом, а час є завжди “нашим” часом, часом нашого “тепер”, то буття, щоб бути, потребує нашого актуального зусилля.
У розділі 4.3. “Опертя на власні сили (自力) та віра (信) у дзен-буддизмі” розвинуто ідею необхідності актуального зусилля суб’єкта у дзен-буддизмі.
Одним з головних принципів дзен-буддизму є опертя на себе, свої власні сили (自力 дзірікі), на противагу принципу опертя на сили іншого (他力 тарікі), поширеному у школах буддизму, в яких релігійний момент переважає над філософським.
Втім, дисертантка обґрунтовує точку зору, згідно з якою принцип опертя на власні сили не суперечить поняттю віри у дзен-буддизмі, адже віра у дзен-буддизмі – це не те, на що ми спираємося ззовні, а те, що тримає нас зсередини, іншими словами, це не віра в когось або щось інше, а віра в себе.
У розділі 4.4. наведено висновки до розділу 4, в якому досліджено низку положень філософії Дōґена, об’єднаних навколо принципу динамічної повноти реальності (ґендзьō-кōан, дзенкі) та принципу особистого зусилля суб’єкта (удзі, дзірікі, “віра”), який доповнює принципи порожнечі та не-подвоєння реальності, пояснюючи як відбувається рух від одного моменту реальності до іншого.
Висновки
У Висновках дисертантка підсумовує результати здійсненого дослідження:
Здійснений у дисертаційному дослідженні аналіз принципів дзен дав змогу по-новому поглянути на дзен-буддизм як на філософію, яка постає на власних принципах, головними з яких є: принцип “не-Я”, принцип “порожнечі”, принцип “неподвоєння реальності”, принцип динамічної повноти реальності та принцип особистого зусилля суб’єкта.
В ході дослідження доведено, що принципи дзен-буддизму, які, істотно відрізняються і навіть суперечать деяким важливим положенням класичного буддизму, водночас є закономірним результатом розвитку філософських принципів буддизму як такого. А отже, у дзен-буддизмі йдеться про розвиток попередньої традиції, і погляд Дōґена на власне вчення як передачу Дгарми Будди є обґрунтованими самою логікою його вчення.
З’ясовано, що мислителі дзен й, зокрема, Дōґен Кіґен переосмислили філософські засади буддизму насамперед у деконструктивному, діалектичному та екзистенційному ключі. Так вчення про “не-Я” (anātman) та про порожнечу (śūnyatā), яке спочатку було спрямоване на зняття ілюзорних установок свідомості щодо речей та їх назв та щодо самодостатнього існування речей, переосмислються як принцип свободи самого мислення. Ідея неподвійності осмислюється діалектично і постає як принцип неподвоєння реальності. Буття в цілому розглядається як результат діяльності активного суб’єкта.
У дослідженні показано, що у своєму філософському вченні Дōґен послідовно дотримувався принципів дзен і тому був змушений переглянути деякі радикальні положення дзен-буддизму, які насправді не відповідають його головним принципам. Зокрема, важливим внеском Дōґена у розвиток філософії дзен-буддизму є повернення дискурсивним структурам статусу реальності.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави твердити, що значення філософського доробку Дōґена полягає у тому, що він, хоч й у властивій мислителям дзен метафоричній та парадоксальній манері, гранично розвинув філософські настанови буддизму, а також дзен-буддизму, прагнучи остаточно звільнити його від останніх хибних метафізичних установок.
Список опублікованих праць за темою дисертації
Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України:
Тези доповідей наукових конференцій:
Анотації
Стрелкова А.Ю. Принципи дзен-буддизму у філософії Доґена. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. – К., 2005.
У дисертації сформульовано та розкрито головні принципи дзен-буддизму та філософії японського мислителя дзен Доґена Кіґена (1200-1253) як видатного представника школи дзен. Показано, які концептуальні трансформації в межах буддизму зумовили появу філософії дзен і доведено, що погляд Доґена на власне вчення як на передачу істинного вчення Будди Шак’ямуні має під собою достатні підстави, адже принципи дзен-буддизму являють собою більш глибоке переосмислення засадничих принципів самого буддизму.
У світлі виокремлених принципів дзен-буддизму з’ясовано зміст головних оригінальних понять філософії Дōґена: му-буссьо, ґендзьо-коан, удзі тощо й особливо у його філософії мови, яка радикально відрізняється від традиційного ставлення школи дзен до вербальних структур.
Ключові слова: буддизм, дзен-буддизм, японська філософія, анатман, шуньята, недуальність, сансара, нірвана, ґендзьо-коан, удзі.
Стрелкова А.Ю. Принципы дзэн-буддизма в философии Догэна. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. – Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины. – К., 2005.
В диссертации на материалах оригинальных первоисточников сформулированы и раскрыты основные принципы дзэн-буддизма и философии японского мыслителя дзэн Догэна Кигэна (1200-1253) как выдающегося представителя школы дзэн: принцип “не-Я”, принцип “пустоты”, принцип “неудвоения реальности”, принцип динамической полноты реальности и принцип собственного усилия субъекта. Задачей исследования является изучение не отдельных понятий и категорий, а собственно принципов философии Догэна, на которых основано его философско-религиозное учение.
В исследовании установлено, какие концептуальные трансформации в рамках буддизма обусловили появление философии дзэн и показано, что осмысление Догэном своего учения как передачи истинного учения Будды Шакьямуни имеет под собой справедливые основания, так как принципы дзэн-буддизма являются более глубоким переосмыслением основополагающих принципов самого буддизма.
Проведенное на материалах трактата “Слбогэндзо” исследование свидетельствует о том, что Догэн, вслед за предыдущими мыслителями дзэн, переосмыслил под углом принципов дзэн-буддизма ключевые доктринальные понятия буддизма, прежде всего, в деконструктивном, диалектическом и экзистенциальном ключе.
Так учение про “не-Я” (анатман) и учение про “пустоту” (шуньята) становятся, с одной стороны, главной гносеологической установкой философии Догэна, а с другой осмысливаются как принцип свободы, который является онтологической базой мышления как такового. В этом контексте мыслитель развивает оригинальное понятие “не-природа будды” (му-буссл), отвергающее идею вечного и неизменного абсолюта и предполагающее понимание природы будды как “пустоты”. На этих принципах основан также знаменитый метод сидячей медитации, предложенный Догэном (сикан-тадза).
Проблематизация понятия “различения” позволила автору диссертации установить, что буддийская концепция недвойственности понята мыслителями дзэн как принцип “неудвоения реальности”, согласно которому отвергается не “двойственность” реальности как таковой, а ее “удвоение”. В этом свете такие важнейшие доктринальные понятия буддизма как нирвана и сансара переосмысливаются Догэном как два онтологически равноправные, но не тождественные, аспекты реальности. В исследовании показано, как этот принцип функционирует в ряде базовых дуальных оппозиций буддизма, таких как: субъект и объект, сущность и явление, тело и дух и др. Исследование показало, что, исходя из принципа “неудвоения реальности”, Догэн пересмотрел не только классические буддийские, но и некоторые важные дзэнские установки и, в частности, отношение дзэн к слову: по-новому истолковывая буддийские термины габл и кугэ, характеризующие иллюзорность словесного выражения, он развивает собственную философию языка и возвращает статус истинной реальности дискурсивным структурам.
Раскрывая содержание принципа динамической полноты реальности и принцип собственного усилия субъекта, диссертантка указывает, что они тесно связаны с проблемой времени и развиваются у Догэна в таких понятиях как: “явление-становление” (гэндзл-коан), в котором отражена идея динамической природы реальности в ее таковости, идея “полного проявления реальности” (дзэнки), которая помогает Догэну разрешить проблему причинно-следственной связи, понятие “бытия-времени” (удзи), утверждающее онтологическое единство бытия и времени и его включенность в структуру творчески активного субъекта.
Ключевые слова: буддизм, дзэн-буддизм, японская философия, анатман, шуньята, недуальность, гэндзл-коан, удзи.
Strelkova A.Yu. The Principles of Zen-Buddhism in the Philosophy of Dogen. –A manuscript.
The dissertation submitted in fulfillment of the requirements for the scientific degree of Candidate in Philosophy in the field of History of Philosophy (09.00.05). –H. Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine. –Kyiv, 2005.
The dissertation examines the main principles of Zen-Buddhism and of the philosophy of Japanese Zen thinker Dogen Kigen (1200-1253) as an outstanding representative of the Zen School. It is demonstrated which conceptual transformations within the marks of Buddhism motivated the birth of the Zen philosophy and proven that the claim of Dogen to transmit the True Dharma of Buddha Sakyamuni is provided with sane foundations, since the principles of Zen-Buddhism are a deeper reconsideration of the fundamental principles of the Buddhism itself.
In the light of the formulated principles of Zen-Buddhism the sense of the main original conceptions of Dogen’s philosophy is disclosed: mu-bussho, genjo-koan, uji and so forth, and especially in his philosophy of language, which radically differs from the traditional Zen view of the verbal structures.
Key words: Buddhism, Zen, Japanese Philosophy, anatman, sunyata, nonduality, samsara, nirvana, genjo-koan, uji.