Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27
Львівський національний університет
імені Івана Франка
Терешкун Оксана Федорівна
УДК 323.1+323.215
Спеціальність .00.01. теорія та історія
політичної науки
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Львів-2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат політичних наук, доцент
МОСКАЛЮК МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ,
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника.
Офіційні опоненти: ВАРЗАР ІВАН МИХАЙЛОВИЧ,
доктор політичних наук, професор кафедри політології Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова;
ОСТУДІН ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ,
кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Провідна установа: Дніпропетровський національний університет.
Захист відбудеться 11 листопада 2005 р. 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 з політичних наук при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м. Львів, вул. Університетська, 1.
Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 17).
Автореферат розісланий "7" жовтня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої Вченої ради О. Б. ШУРКО
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної політології помітно підвищилась увага вчених до проблематики становлення і розвитку політичної культури й політичної свідомості українського народу. Особливий інтерес викликає політичний досвід творення партій, громадських організацій, демократичної культури Галичини, яка, будучи тривалий час відірваною від Наддніпрянської України, зберегла національну самосвідомість і політичну волю до національного демократичного державотворення. Зясування специфіки ґенези та подальшої еволюції національної політичної ідеї як духовного ядра політичної самосвідомості і політичної субєктності нації в Західному регіоні України в історично насичений період другої половини ХІХ ст. та ХХ ст. дає змогу повніше реконструювати політичну історію сучасної української нації, врахувати набутий демократичний політичний досвід збереження політичних цінностей у розбудові сучасної української політичної системи та громадянського суспільства.
Переломний характер сучасної доби, зумовлений "помаранчевою революцією", поступово стає чинником прискореного формування політичної субєктності української нації. Соціологічні дослідження засвідчують, що політичні симпатії електорату Заходу і Сходу до політики нового уряду і Президента України істотно різняться. Жителі Західного регіону, порвавши з тоталітарним режимом, відкрито підтримують політику уряду на зближення з країнами Європи, водночас схвалюють рівноправні відносини з Росією. Населення Сходу і Півдня України ідеологічно більше орієнтоване на зближення з Російською Федерацією. Отже, тканина політичної свідомості українського суспільства не суцільна, вона має розриви, що неминуче супроводжується конфронтацією. Відбувається суперечливе політичне й громадянське структурування українського суспільства.
Серед чинників структурування політичної нації з відповідною політичною свідомістю дедалі суттєвим стає здатність громадян всіх регіонів України використати можливості загальноєвропейської політичної культури, в межах якої тривалий час розвивалася політична самосвідомість українського народу Галичини. Високий ступінь національно-патріотичної й політичної самоідентифікації громадян Західного регіону зі своєю державою Україною як цілісною країною свідчить про те, що упродовж другої половини ХІХХХ ст. в етнічну память і свідомість вкорінювалися загальноєвропейські політичні цінності, що й сприяло формуванню зрілої, за європейськими мірками, політичної субєктності нації.
Симптоматичним у політичному аспекті видається вже той факт, що українці Галичини виступили активною політичною силою в руйнації СРСР після путчу. Очевидно, що розвиток політичної національної самосвідомості на західноукраїнських землях мав власну внутрішню логіку. Проблема обґрунтування ролі Галичини як найбільш національно, політично зрілого ядра українського народу цікавила зокрема М. Грушевського, С. Дністрянського і В. Старосольського, І. Франка, М. Драгоманова, В. Липинського.
Разом із тим системне дослідження проблеми становлення політичної субєктності українського народу та її ґенези у другій половині ХІХ упродовж ХХ ст. відсутнє. В окремих вищеназваних працях ця проблема висвітлюється фрагментарно. Відповідно існує необхідність концептуалізації та системного підходу до досліджуваної проблеми з метою відтворення цілісної картини історії розвитку політичної субєктності української нації.
Разом із тим системне дослідження проблеми становлення політичної субєктності українського народу та її ґенези у другій половині ХІХ упродовж ХХ ст. відсутнє. В окремих вищеназваних працях ця проблема висвітлюється фрагментарно. Відповідно існує необхідність концептуалізації та системного підходу до досліджуваної проблеми з метою відтворення цілісної картини історії розвитку політичної субєктності української нації.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана для дисертаційного дослідження тема повязана з планами кафедри політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника відповідно до тематики досліджень історії української політичної думки та з тематикою планів науково-дослідних робіт університету "Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування"(0197У013273).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертації полягає у виявленні й дослідженні закономірностей і особливостей становлення та розвитку політичної субєктності української нації в контексті історичних реалій.
Досягнення поставленої мети передбачає розвязання таких завдань:
Обєкт дослідження. Обєктом дослідження є теорія і практика націотворення (формування, розвиток та модернізація української нації наприкінці Х1Х та в ХХ ст.).
Предмет дослідження. Предметом дослідження є ґенеза , стан та тенденції розвитку політичної субєктності української нації.
Методологічна основа дослідження. В основу дисертаційного дослідження закладено структурно-функціональну парадигму, яка дала змогу здійснити аналіз політичної субєктності української нації через призму єдності та звязку всіх складників цього феномену. Наукова робота ґрунтується на загальнонаукових, філософських принципах і методах пізнання. Спираючись на принцип обєктивності та світоглядного плюралізму здійснений неупереджений підхід до розкриття змісту основних теоретичних моделей формування і розвитку політичної субєктності нації, розроблених українськими та зарубіжними мислителями кінця ХІХ та ХХ століть, враховані різні позиції у вирішенні даної проблеми. Принцип історизму дозволив розглянути феномен політичної субєктність нації в історичному виникненні й становленні, а також через призму історичних перспектив його розвитку, через генетичний зв'язок з іншими феноменами дійсності. Застосування принципу діалектики до процесу пізнання політичної субєктності української нації, на основі законів та категорій діалектики, дав змогу розкрити закономірності становлення політичної субєктності. Принцип активного творчого відображення обєкта і предмета дослідження дозволив розкрити обєктивний зміст суспільно-політичних процесів як діалектичної єдності дійсності і можливості.
Робота ґрунтується на науково-філософських методах сходження від абстрактного до конкретного та єдності історичного і логічного. У дисертації застосовано і системно-структурний метод, який надав дослідженню цілісного характеру. Використання аналізу, синтезу, функціонального та інших загальнонаукових методів дало змогу розкрити основні суспільно-політичні й соціокультурні чинники, які вплинули на становлення політичної субєктності української нації.
Наукова новизна одержаних результатів визначається актуальністю запропонованої проблеми та розвязанням поставлених завдань на основі опрацювання значної кількості вітчизняної та зарубіжної літератури. Дисертаційне дослідження є однією з перших спроб комплексного аналізу становлення політичної субєктності української нації та її ґенези в другій половині ХІХ упродовж ХХ ст. Дотепер в Україні досліджувалися лише окремі аспекти, повязані з етнонаціональним розвитком українського суспільства, з становленням національного "Я", формуванням політичної свідомості українського народу. В межах здійсненого автором дослідження одержано ряд результатів, котрі окреслюють наукову новизну:
Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною в полягає у можливості їх застосування з науковою, навчальною та прикладною метою. Органічно вплітаючись в теоретичний фундамент політології, здійснене дослідження дає змогу концептуально поглибити розуміння сутності формування, розвитку і модернізації української нації, та державотворчих процесів в Україні. Матеріали дисертації можуть бути використані у написанні навчальних посібників з політології, історії політичних рухів України та політичної соціології, а також курсових, бакалаврських, магістерських дипломних робіт. На основі категорій ("нація", "політична культура", "політична еліта", "національна ідея", "політична соціалізація" тощо), які застосовані до аналізу процесу формування політичної субєктності української нації, будуть формулюватись та практично розвязуватись проблеми сучасності, особливо нагальна потреба політичної консолідації всіх верств українського суспільства. Дослідження та основні висновки можуть бути використані в навчально-виховному процесі студентської молоді; прогнозуванні результатів виборів представницьких органів влади і підтримання тих чи інших політичних партій та їх блоків.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни автор одержала самостійно. Усі публікації дисертанта одноосібні.
Апробація результатів дослідження. Основні висновки та теоретичні положення дисертації пройшли апробацію на таких наукових конференціях: Всеукраїнській науковій конференції "Україна між минулим і майбутнім" (Івано-Франківськ, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції "Громадянськість інтелігенції: шляхи формування в кризовому суспільстві" (Харків, 2001); науково-практичній конференції "Нові політичні реалії України на межі тисячоліть" (Донецьк, 2001); "Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства на регіональному рівні на прикладі Західної України" (Львів, 2005), а також обговорювалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали дисертації було також використано в лекційних курсах з політології, соціальної філософії.
Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у пяти наукових публікаціях. Всі публікації надруковані у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Поставлені мета і завдання дослідження зумовили структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, кожний з яких містить два параграфи, висновків і списку використаних джерел і наукової літератури. Загальний обсяг дисертації складає 197 сторінок, кількість використаних джерел становить 241 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, показано ступінь її наукової розробки, висвітлено звязок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначені мета і завдання дослідження, його обєкт і предмет, схарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертації, її структуру й обсяг.
У першому розділі "Теоретико-методологічні основи дослідження" проаналізовано логічний зміст, обсяг основних категорій дослідження; виокремлено поняття "політична субєктність нації", "політична самосвідомість нації", "політична свідомість нації" тощо; зясовано їх взаємозвязок та відмінність відповідно до теми дослідження; визначено методологічні засади, основні суспільно-політичні чинники, які спричинили процес становлення політичної свідомості українського народу Галичини в складі конституційної Австро-Угорської монархії.
У підрозділі 1.1. "Стан дослідження проблеми формування політичної субєктності української нації" зазначено, що цілісний аналіз підходів українських мислителів кінця ХІХ першої чверті ХХ ст. стосовно проблеми становлення політичної субєктності української нації не був предметом дослідження. Однак багато дослідників, які осмислювали історичні форми національно-визвольного руху в контексті конкретної епохи або ж творчості окремого мислителя, частково торкалися досліджуваної проблеми, давали визначення деяким поняттям, категоріям, які творять каркас методології. У суспільно-політичній літературі проблема становлення політичної субєктності української нації зазначеного періоду досліджена фрагментарно. Мислителі національно-визвольного руху звертали увагу на окремі націотворчі сили українського народу. Політичні провідники українського визвольного руху поділяли думку, що український народ виробив власну національну культуру, яка базується на демократичних засадах (І. Франко, М. Драгоманов); що в основі громадсько-політичного життя українського народу був і є принцип громадської та індивідуальної автономії; що державний лад тяжіє до республіканської форми (М. Драгоманов, М. Міхновський). До ґрунтовних досліджень, в яких проаналізовано складники політичної культури української нації, належать праці М. Грушевського, Ю. Бачинського, Д. Донцова, О. Бочковського, В. Старосольського, Ю. Липи, М. Сціборського.
Отже, до методологічних проблем цього дослідження належить передусім визначення самого феномену політичної свідомості й політичної субєктності нації. Національна політична свідомість є специфічним соціальним явищем. У її структурі є національно-патріотичні почуття, ідеальні форми відображення етнічної соціокультури та історичної памяті; розуміння своєї ідентичності, національних інтересів та відносин з іншими народами; бажання, воління до державної суверенізації. Носієм національної політичної субєктності є український народ як субєкт суспільно-політичної діяльності, спрямованої на самоутвердження в геополітичному просторі шляхом державотворення. Всі складники політичної субєктності нації національно-патріотичні почуття, ідеальне відображення етноспільноти в її історичному й територіальному вимірах, національна воля продукуються в процесі національно-визвольного руху до національного державотворення і в межах розбудови демократичних інститутів влади. Основна функція політичної субєктності нації полягає в тому, щоб дати змогу світові визнати право нації на суверенну державу та осмислити політичну стратегію і тактику власної політичної дії.
У підрозділі 1.2. "Концептуальні виміри політичної субєктності" проаналізовано концептуальні підходи до проблеми становлення політичної субєктності української нації як одного з найбільш дискусійних питань у націології, а також осмислено структурні складники цього феномену. Виокремлено суспільно-політичний досвід народу, який сформував із себе націю і продукував політичну культуру. Політична культура стає основним мірилом розвитку політичної субєктності нації, її визначальним чинником. У структурі політичної культури вирізняються найістотніші для політичної субєктності нації складові (зокрема прапор, герб, гімн).
У підрозділі зазначено, що національна еліта та інституалізація її націотворчої діяльності є неодмінною передумовою становлення політичної субєктності нації. Водночас визначено найважливіші для націотворення риси політичної еліти: її комунікативність, моральність, здатність усвідомлювати національні інтереси та їх теоретично осмислювати.
До концептуальних вимірів належить легітимізація політичної еліти і її організаційних осередків. Виділено типи легітимізації, які є водночас і складниками політичної субєктності нації. Одним із найважливіших вимірів політичної субєктності нації є національна ідеологія. Остання в структурі політичної субєктності нації виконує функцію інтелектуального і емоційно-вольового знаряддя. Неодмінним виміром політичної субєктності нації є її здатність сформувати спосіб своєї геополітичної легітимізації і державного самоствердження.
У розділі зроблено висновок, що політична культура нації має ґрунтуватися, по-перше, на вироблених історично політичних традиціях та модернізованих відповідно до політичних реалій дійсності; по-друге, на національну ідеологію і політичну еліту, яка продукує і використовує ідеологію для спрямування народу на політичну мобілізацію.
Другий розділ "Формування модерної політичної субєктності" складається з двох параграфів і присвячений аналізові стадій розвитку національної самосвідомості, місцю і ролі національної еліти та суспільно-політичних чинників, які впливали на формування політичної субєктності української нації.
У підрозділі 2.1. "Місце і роль національної еліти у формуванні політичної субєктності української нації" розкритозначення феномену національної еліти для становлення та розвитку політичної субєктності української нації. Національна еліта є носієм політичних ідей, які творять ядро політичної субєктності нації. Такою національною елітою української нації були: Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко, М. Міхновський, Л. Цегельський, М. Грушевський, В. Винниченко, В. Липинський, Д. Донцов та ін. Вже наприкінці ХІХ ст. національна еліта посіла чільне місце в продукуванні української політики, ідеології і формуванні політичної субєктності нації. В роботі відображено трагічні сторінки історії української еліти.
У роботі розкрито ґенезу національної еліти в Україні, виокремлено історичні етапи формування української національної еліти та специфічні особливості цього процесу в Галичині та Наддніпрянщині. У Галичині першою провідною соціальною верствою, яка відіграла важливу роль у поширенні освіти та пробудженні національної свідомості, була греко-католицька інтелігенція (священнослужителі). М. Грушевський назвав цей період "попівським". На відміну від Галичини, в Наддніпрянській частині України священики Руської православної церкви були своєрідним ідеологічним корпусом царського імперського деспотизму. Тому вони не сприяли національному пробудженню українського народу.
На другому етапі формування національної еліти провідну роль відігравала "народовська" інтелігенція. Представники "народовської" еліти сформували громадські інституції трьох напрямів: науково-дослідницького, просвітницького, культурологічного.
Водночас Наддніпрянська Україна сформувала національно-патріотичну еліту, яка успадкувала ідеї декабристів. Серед них, до прикладу, І. Котляревський, із сільської інтелігенції найяскравіша постать Т. Шевченка. Спільним для Галичини і Наддніпрянщини було те, що український народ виробив здатність до етнокультурної самоідентифікації.
Наступний етап характеризується тим, що інтелігенція Галичини і Наддніпрянщини організовувала спільні дії для захисту інтересів українського народу, передусім культурно-мовних. Було налагоджено видання журналів, альманахів, підручників. Внаслідок такої діяльності національна свідомість почала політизуватися, що зумовило формування політичної еліти: в Галичині Руська Рада з політичними лідерами І. Франком та М. Драгомановим, а на території Наддніпрянщини братства і товариства. Тут політичними лідерами стали М. Костомаров та П. Куліш.
Наступну фазу формування української еліти можна визначити як становлення саме політичної еліти і політичних партій, а також формування національно-визвольної політичної ідеології. Русько-Українська Радикальна партія була першою політичною силою, яка чітко сформулювала національну ідею і стала субєктом національного визволення. Відтоді становлення політичної субєктності нації стало історичним фактом.
Після поразки української революції, з 1923 по 1939 роки, національно-патріотична інтелігенція акцентує увагу на радикальних методах досягнення державної незалежності української нації, як наслідок зявляється радикальна націоналістична ідеологія. Вона стала складовою політичної субєктності української нації.
Отже, становлення національної еліти та її ролі у формуванні політичної субєктності нації відбувалося в контексті історичних суспільно-політичних подій. Саме це й визначило стадіальність і поступальність якісних змін у національній свідомості еліти та її роль у формуванні політичної субєктності нації. Істотним у формуванні політичної субєктності нації є те, що еліта охопила своєю патріотичною діяльністю всі сфери життя українського народу: побутову, економічну, культурну, освітянську та політичну аж до організації громадського самоврядування (на території Галичини крайовий сейм, з його представницьким началом, та місцеві виборчі органи влади; на Наддніпрянщині земські управи та різні громадські фонди допомоги найбіднішим соціальним верствам населення). Це сприяло національній інтеграції.
У підрозділі 2.2. "Громадсько-політичний рух як передумова становлення політичної субєктності" виокремлено чотири типи суспільно-політичних рухів, проаналізовано їхню діяльність, вказано на організаційні та ідейні принципи їх діяльності. Акцентовано увагу на громадсько-просвітницькому русі, що оформився як "Просвіта". Виокремлення освітянського осередку серед громадських рухів цілком виправдане, оскільки представники цієї широко розгалуженої мережі зуміли за короткий час не лише дати освіту селянським масам, але й відродити історичну пам'ять, піднести національну свідомість від етнокультурної до політичної. Зосереджено також увагу на ідеологічному складнику освітньої і пропагандистської роботи різних осередків.
Громадсько-політичний рух сформував у свідомості українського народу здатність усвідомлювати свої економічні й культурно-мовні інтереси і свідомо консолідуватись у націю. Поділяючи громадсько-політичний рух на дві основні типові групи культурно-просвітницькі й політичні, дається аналіз їх впливу на зміну та розвиток політичної субєктності нації.
Отже, громадсько-політичний рух, що зародився у другій половині ХІХ ст., склався в соціальній структурі українського народу у формі його інституалізованої системи з двома галузевими видами діяльності: культурно-просвітницької і суто політичної. Цей рух забезпечив консолідацію всіх соціальних верств у єдину свідому спільноту, здатну до саморефлексії себе і своїх інтересів.
Теорія й практика національного визволення українського народу Галичини в другій половині ХІХ ст. показала, що в ідеології просвітницьких організацій відсутня ідея класової боротьби, національного розбрату та знищення приватної власності. Важливим у формуванні політичної самосвідомості українського народу було й те, що в Галичині чітко відмежовували релігійний критерій української національної визначеності й топографічні ознаки, дотримуючись територіального, культурно-мовного і господарського обєднання українців та інших етнічних груп, які проживали на історичній території України. Зайве казати, що цей чинник відкривав шлях до політичного усвідомлення нації як значно ширшої спільноти людей.
Отже, починаючи від революції 1848 - 1849 рр. в Австрії, український національно-визвольний рух із слабо розвиненою політичною свідомістю, організаційно неоформленою силою через відкриту постановку перед суспільством української національної проблеми у формуванні ідеї національної політики пройшов важкий шлях до визначення власної моделі української державності. Колишня Галичина, нині Прикарпаття, стала центром українського національного політичного відродження. Політичні ідеї, погляди, переконання національно-визвольного руху українського народу Галичини стали основою національної згоди всіх земель. Рух українців за свої політичні права на збереження і розвиток української мови, культури, традицій, політичної історії й віри набув загальнонаціонального політичного характеру, а також світоглядної національної ідеї неодмінного чинника політичної субєктності, без якого неможливе існування політично свідомої нації.
У третьому розділі "Стан і тенденції розвитку політичної свідомості в сучасному українському суспільстві" проаналізовано сучасну політичну самосвідомість української спільноти, подано її характеристику при домінуючій ролі національно-патріотичних почуттів із соціально-політичною активністю захисту національної мови, культури, традицій та історичної памяті. Акцент на державотворчий характер національної мови, культури, традицій відображає загальнозначущі суспільно-політичні інтереси і цілі, які реалізуються через стратегічні напрями руху до демократичних цінностей західноєвропейських держав.
У підрозділі 3.1. "Політична соціалізація як фактор становлення політичної субєктності" висвітлено специфіку привласнення субєктами політичної культури. Наголошено на питанні про співвідношення національного і громадянського начал у політичній субєктності нації. Зроблено висновок, що громадянське начало має поглинати національне і тим самим підносити національне на вищий рівень. У процесі діалектичного поєднання національного і громадянського у політичній субєктності нації формується здатність якісно нової рефлексії самоідентифікації людини в суспільстві за державним критерієм.
У підрозділі подано стислий аналіз поняттям соціалізації та політичної соціалізації крізь призму категорії "політична субєктність нації". Водночас досліджено одну з найпомітніших тенденцій розвитку модерної політичної субєктності нації набуття нацією таких цінностей, як толерантність; ліберальних поглядів, подолання уявлень про соціалістичну справедливість, визнання приватної власності, як недоторканної та ін. і збереження свого національно-культурного здобутку.
Осмислено зміст та характерні особливості політичної соціалізації українського суспільства, звернено увагу на типові для суспільства ознаки, зокрема, професійну, економічну, політичну, правову, соціокультурну, регіональну, громадянську стратифікацію. Зясовано соціально-психологічний механізм подолання сформованих за часів Радянського Союзу уявлень про політичну ідентифікацію. Модернізація політичної субєктності української нації обтяжена соціально-психологічними та побутовими чинниками, що уповільнює політичну інтеграцію окремих соціальних верств. Звернено увагу на політичний конфлікт між Заходом і Сходом України, який постійно провокують лідери опозиційних партій.
Отже, трансформація модерної політичної субєктності української нації стає можливою за наявності розвиненої структури громадянських інституцій, які б протистояли свавіллю державно-бюрократичного чиновництва та унеможливлювали б утворення олігархічно-політичних груп.
У підрозділі 3.2. "Політична субєктність в перебудовчий період та в незалежній Україні" доводиться, що суспільно-політична активність громадян Західного регіону в 90-х роках ХХ ст. органічно взаємоповязана із захистом права української нації на державну самостійність і вихід зі складу СРСР та взаємозумовлена бажанням припинити русифікацію української спільноти.
Вибори Президента України наприкінці 2004 року чітко виявили дві тенденції еволюції політичної свідомості українського народу. Захід і Центр продемонстрували виразну тенденцію до політичної свідомості, орієнтованої на європейські демократичні політичні цінності. Їх протестна акція на фальшування результатів другого туру голосування на виборах Президента України 21 листопада 2004 року засвідчила наявність у політичній самосвідомості відчуття громадянської відповідальності. Політичний протест супроводжувався співом гімну України, що є маніфестацією національно-державного патріотизму. Сполученість політичної протестної дії та спосіб відстоювання демократичного вибору і політичного думання про потребу усунути корумповану владу з політичної арени набули в "помаранчевій революції" вигляду виразної тенденції політичного усвідомлення громадянами себе як субєкта й носія влади. Виборці продемонстрували своє розуміння демократії, що ґрунтується на їхньому конституційному праві бути джерелом і носієм влади в Україні.
Отже, нинішній стан розвитку національної політичної субєктності дає всі підстави кваліфікувати ситуацію, що склалася внаслідок виборчого процесу, як протодемократичну, що нерозривно повязана з перспективою подолання наслідків тоталітарної кланово-олігархічної влади. Це також означає, що в суспільстві існує реальна потреба пошуків політичного порозуміння регіонів України і формування на практиці політичної нації з розвинутою демократією.
У висновках подано основні підсумки результатів дослідження відповідно до поставленої мети і завдань:
Проаналізувавши основні категорії (політична культура, політична свідомість, національна ідея, еліта, національна свідомість та ін.) у контексті категорії політична субєктність нації доходимо висновку, що цей зріз проблеми мало досліджений. Категорію "політична субєктність нації" в політичній науці не виокремлювали, а отже, не досліджували. Це визначає актуальність нашого дослідження, а також його теоретичну і практичну значущість. Категорія "політична субєктність нації" має фундаментальне, на наш погляд, значення для зясування і висвітлення процесів націотворення та державотворення.
Осмислений понятійно-категоріальний апарат "нація", "політична свідомість нації", "політична самосвідомість нації", "національна само ідентифікація" та інші терміни акумулював найкраще з теоретичних напрацювань сучасної політичної думки, дав змогу визначити категорію "політична субєктність нації", яка стала концептуальним методологічним орієнтиром у розумінні ґенези націотворчості та національної державності.
Отже, виявлено, що у політології до цього часу не розроблено категорію "політична субєктність нації", що не сприяє глибокому й всебічному осмисленню нації як субєкта політичних, економічних і соціокультурних відносин з іншими націями, державами. У дисертації дано авторське визначення категорії "політична субєктність нації", суть якого полягає в історичній здатності етнокультурної спільноти усвідомити себе субєктом політичних відносин на основі національної свідомості, політичної волі та національно-патріотичних відчуттів. Будучи складним соціополітичним феноменом політична субєктність нації охоплює соціальний, інституційний і персоніфікований виміри.
В дисертаційному дослідженні вказується на відмінність таких категорій як "нація субєкт політики" і "політична субєктність нації". Нація як субєкт політики це певна спільнота, якій властиві певні політичні інтереси. Реалізація цих інтересів можлива за умови легітимності цієї спільноти в системі політичних владних відносин. Політична субєктність нації це здатність нації бути активним чинником політичного життя і одночасно це соціальна, персоніфікова та інституційна система. Нація як субєкт політики є реалізована в геополітичному просторі політична субєктність.
Визначені концептуальні виміри політичної субєктності нації, які дають змогу теоретичного аналізу політичних змін у становленні та модернізації української нації. До концептуальних вимірів політичної субєктності слід віднести політичну культуру, яка є важливим чинником утворення нації як політичної спільноти. Концептуальною формою виміру політичної субєктності нації є націоналізм, як ідеологія, змістом якого служить національна ідея. Чільне місце у концептуальному вимірі політичної субєктності нації належить політичним інститутам, формам державного устрою, політичним орієнтаціям (лібералізм, консерватизм), установкам (демократизм, авторитаризм, тоталітаризм), принципам (толерантність, ненасильство), а також наявність політичної і громадянської еліти (її якісний склад), спільних для суспільства та еліти моральних та правових норм.
Висвітлено основні соціально-економічні, мовно-культурні, політичні чинники, що істотно впливали на процес становлення політичної субєктності української нації, зокрема виділено політико-правові чинники українського національного відродження в Галичині, реформи в галузі освіти, скасування кріпосного права у 1848 р., впровадження конституційного права і крайової конституції Галичини, які стали юридичною підставою демократизації суспільно-політичних відносин, закріпили рівноправні міжетнічні відносини та утвердили принцип рівності всіх громадян перед законом, започаткували самоврядування.
Розкрито характер і масштаби впливу української інтелігенції, українських політичних рухів, партій, громадських обєднань, організацій, які були складниками розгортання українського національно-визвольного руху, які розгорнули пропаганду національних цінностей та сформували національну ідею, яка й стала визначальною у структурі політичної свідомості нації, тобто вони формували політичну субєктність української нації. Значну увагу приділено проблемі формування національної еліти, починаючи з греко-католицьких священиків, інтелектуальної еліти з вузьким колом мислителів, культурно-просвітницької верстви і далі політичної провідної сили. Вони забезпечили підвищення національної свідомості та її трансформацію в політичну субєктність нації.
Виокремлено такі етапи розвитку політичної субєктності української нації пробудження етнокультурної самосвідомості та формування мовно-культурної самоідентифікації, національної свідомості й самосвідомості українського народу, розділеного територіально Австрією і Росією, становлення національної політичної самосвідомості і насамкінець політичної субєктності. Перший етап історично починається у другій чверті ХІХ ст. і закінчується революцією 1848 р., характеризується організацією греко-католицькими священиками просвітницької діяльності українського народу. Другий етап датується з травня 1848 р., коли утворилася суспільно-політична організація Головна Руська Рада, до створення першої політичної партії Русько-Української Радикальної партії. Із жовтня 1890 р. починається третій етап розвитку політичної субєктності української нації і закінчується груднем 1895 р., упродовж якого було обґрунтовано ідею політичної самостійності, соборності українського народу та державного самовизначення; він характеризується розробленням політичної програми та національної ідеї, а також створенням політичних партій. Внесення до програми Русько-Української Радикальної партії тези про боротьбу за незалежність і державну соборність української нації слід вважати визначальним чинником, що характеризує якісний стрибок у розвитку національної самосвідомості до політичної субєктності української нації. Після цього етапу національного саморозвитку українського народу дедалі більша частина національного інтелекту узагальнює набутий досвід визвольного змагання та визначає політичні шляхи руху до самостійної української держави. Процес самоконструювання й самоорганізації української нації закінчився утворенням УНР. Четвертий етап це період становлення політичної субєктності української нації в період будівництва національної держави. Листопад 1918 р. був початком становлення української модерної держави, що стало свідченням стабілізації політичної субєктності нації. Пятий етап (20-30-ті рр.) формування націоналістичної ідеології Д. Донцовим та його однодумцями. Шостий етап радянський період. Сьомий від здобуття незалежності України 1991 року до початку 2005 р., який характеризується спадщиною комуністичного тоталітаризму і зародженням громадянського суспільства. З народженням політичної нації в ході “помаранчевої революції” можна стверджувати про восьмий етап, який триває і донині.
В дисертації доводиться, що громадсько-політичний рух був передумовою становлення політичної субєктності української нації. Зародження та розвиток політичних установок, політичної та національної свідомості відбувалися наприкінці ХІХ ст. під впливом громадсько-політичних організацій та рухів, які охоплювали значну частину населення. Саме там поширювалася ідея необхідності боротьби за українську державність, автономію.
Визначено основні критерії політичної субєктності нації. Їх можна класифікувати як духовні сили нації й інституційно-організаційні. Духовні сили нації репрезентовані політичною свідомістю, національною свідомістю, національною самосвідомістю, політичною культурою, до складу якої входить національна символіка, національна ідея, національна ідеологія, а також мораль і право. Інституційно-організаційні чинники представлені політичною самоорганізацією. Під політичною самоорганізацією нації слід розуміти форму державного устрою (авторитарний, тоталітарний чи демократичний), наявність стратифікованої спільноти, наприклад, юристів, працівників освіти, філософів, письменників, діячів мистецтва, громадсько-політичних діячів, провідної верстви еліти, а також громадських і політичних інститутів: рухи, партії, братства, організації, товариства, спілки, які є носіями політичної субєктності нації.
У роботі здійснено глибокий аналіз політичної соціалізації як важливого фактора становлення політичної субєктності української нації. Нація виступає субєктом соціалізації. Політична соціалізація сприяє підвищенню активності членів суспільства в захисті своїх прав і свобод, в управлінні державними і громадськими справами. На процес політичної соціалізації впливають політична освіта, політична культура, державний устрій, менталітет нації з її культурою, традиціями, цінностями, стереотипами, формами спілкування.
Проаналізовано основні тенденції становлення політичної субєктності української нації та її вплив на громадсько-політичний рух, який ще не привернув достатньої уваги суспільствознавців. Хоча державницька самореалізація української нації спирається на діяльність політичних партій, досвід Галичини й Наддніпрянщини у другій половині ХІХ ст. дає якісно інші виміри, а саме: розгортання різноманітних форм самоорганізації соціальних верств у товариства, братства, інші громадські обєднання, які були домінуючою силою у розвиткові продуктивних сил та соціальної консолідації нації. Особливу увагу приділено конституюванню політичної самоорганізації української нації та громадянської самовизначеності, яка є складовою сучасної політичної субєктності української нації. Вияви громадської й політичної самоорганізації української нації мають свою особливість, але вони дуже тісно взаємоповязані між собою та з процесом становлення політичної субєктності української нації.
Висвітлено основні тенденції розвитку політичної субєктності української нації в сучасному суспільстві. В Україні політична субєктність не однорідна, не суцільна, що і спричиняє міжрегіональну конфронтацію. Звичайно, джерела конфронтації історично зумовлені. Суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, можна визначити як типову конфронтацію політичної субєктності політичних сил Заходу і Сходу. Головне завдання у формуванні цілісної політичної субєктності полягає в тому, щоб розробити політико-правові нормативні принципи для узгодженої взаємодії регіональних субєктів, які активно прагнуть захистити свої культурно-мовні цінності. Орієнтація політичної субєктності нації на європейські ліберально-демократичні цінності зумовлюють потребу видозмінити національну ідею. Політичний плюралізм, вільне волевиявлення думок, багатопартійність це нові тенденції у політичній субєктності української нації в період становлення незалежності України.
Список опублікованих праць за темою дисертації
АНОТАЦІЯ
Терешкун О. Ф. Політична субєктність української нації: ґенеза, стан, тенденції розвитку Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01. теорія та історія політичної науки. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2005.
В дисертації на основі матеріалів політичної історії Галичини та Наддніпрянської України кінця ХІХ ХХ ст. досліджено процес, чинники та тенденції становлення і розвитку політичної субєктності української нації. З історичних порівняльних позицій проаналізовано суспільно-політичні процеси, рушійні сили формування політичної субєктності, зародження національно-визвольного громадсько-політичного руху. З політичних позицій аналізуються специфічні тенденції формування національної політичної субєктності й політичної інституалізації українського народу Галичини. Розглянуто вплив австрійського політико-правового чинника на розвиток політичної свідомості, становлення національної ідеї, діяльність громадських і політичних організацій, органів самоврядування як інститутів самоорганізації і становлення політичної субєктності, а також найважливіші етнополітичні чинники, які зумовили вияв національної самосвідомості українського народу та тенденції політичного самовизначення при внутрішній національній злагоді й спільній співпраці всіх соціальних верств.
Ключові слова: національно-визвольний рух, національна свідомість, національна самосвідомість, нація, політична субєктність нації, політична культура, національна ідея, еліта.
АННОТАЦИЯ
Терешкун О. Ф. Политическая субъектность украинской нации: генезис, состояние, тенденции развития Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01. теория и история политической науки. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. Львов, 2005.
В диссертации на основе материалов политической истории Галичины и Надднепрянской Украины в конце ХІХ ХХ ст. исследуется процесс, факторы и тенденции становления и развития политической субъектности украинской нации. Из исторических сравнительных позиций анализируются общественно-политические процессы, движущие силы формирования политической субъектности, зарождение национально-освободительного общественно-политического движения в Галичине. Из политических позиций анализируются специфические тенденции формирования национальной политической субъектности и политической институализации украинского народа. Рассматривается влияние австрийского политико-правового фактора на развитие политического сознания, становление национальной идеи, деятельность общественных и политических организаций, органов самоуправления как институтов самоорганизации и становление политической субъектности, а также наиболее важные этнополитические факторы, которые обусловили проявление национального самосознания украинского народа и тенденции политического самоопределения при внутреннем национальном согласии и общем сотрудничестве всех социальных слоев.
Становление политической субъектности украинской нации на территории Галичины происходило при тесном сотрудничестве греко-католической духовной элиты, культурно-просветительской интеллигенции на основе признания общецивилизационных политико-правовых ценностей с глубоким пониманием национально-культурных и языковых факторов. Сотрудничество многочисленных религиозных, светских общественных организаций создало реальные условия для подъема национального самосознания и его трансформации в политическую субъектность нации.
Вместе с тем в Надднепрянской Украине в составе Московского государства духовная элита служила верой и правдой царской власти. Именно поэтому наследие московского тоталитаристского менталитета дает о себе знать и в современном обществе. Путь к демократии как источника политической легитимности власти и гражданских институтов современной украинской нации отягощен в значительной мере искаженной политической субъектностью населения восточных и частично южных регионов, где особенности пророссийского политического сознания и комплекса недоверия к "галицкому национализму" как ее составного элемента довольно живучие.
В диссертации доказано, что общественно-политическое движение было предпосылкой становления политической субъектности украинской нации. Зарождение и развитие политических установок, политического и национального сознания происходили в конце ХIХ ст. под влиянием общественно-политических организаций и движений, которые охватывали значительную часть населения. Именно в этой среде распространялась идея необходимости борьбы за украинскую государственность, за автономию.
В диссертации определены концептуальные измерения политической субъектности нации, которые дают возможность теоретического анализа политических изменений в становлении и модернизации украинской нации. К концептуальным измерениям политической субъектности нации относят политическую культуру, которая является фактором формирования нации как политической общности. Концептуальной формой измерения политической субъектности нации выступает национализм, как идеология, содержанием которого выступает национальная идея. Значительное место среди концептуальных измерений принадлежит политическим институтам, формам государственного строя, политическим ориентациям, установкам, принципам, а также наличию политической и гражданской элиты, совместных для общества и элиты нравственных и правовых норм.
В работе осуществлен глубокий анализ политической социализации как значительного фактора влияющего на становление и развитие политической субъектности украинской нации. Нация выступает субъектом социализации. Политическая социализация содействует повышению активности членов общества в защите своих прав и свобод, в управлении государственными и общественными делами.
Диссертант доказывает, что глубинное значение украинского языка для национального политического сознания и развития демократического государства состоит в том, что национальный язык вбирает в себя национальную историю и культуру, которые и имеют настоящее духовное богатство. Для внутренней целостности нации необходимо твердо придерживаться принципа единения всех этнических групп на общем гражданском праве и едином государственном языке. Это не означает принудительное общение на государственном языке. В регионах, где совместно проживают группы людей с другой культурой и языком, следует предоставить официальный статус тому языку, который есть средством общения. Очевидно, что национальное государство имеет потребность в правовом закреплении государственного национального языка. Из этой потребности знание украинского языка есть гражданским долгом. Украинский язык как критерий национальной государственности становится обязательным, если речь идет о современном самоопределении политической нации Украины.
Ключевые слова: национально-освободительное движение, национальное сознание, национальное самосознание, нация, политическая субъектность нации, политическая культура, национальная идея, элита.
SUMMARY
Tereshkun O.F. The Ukrainian nation as a political subject: genesis, status, progress tendencies. Manuscript.
The thesis is submitted for receiving the Academic Candidate Degree in speciality 23.00.01. theory and history of the political science. Іvan Franko National University, Lviv, 2005.
In the thesis the processes, factors and tendencies of formation and development of the Ukrainian nation as a political subject are investigated on the basis of the materials of the political history of Galychyna and Naddniprianshchyna of the end of the ХІХ the ХХ centuries. The social-political processes, the motive forces of formation of the natin as a political subject, the beginning of the national-liberation social-political movement in Ukraine are analysed according to the historical-comparative approach. The specific tendencies of formation of the nation as a political subject and formation of political institutions of the Ukrainian people are analysed from the political point of view. The influence of Austrian and Russian political-legal factors on the development of political consciousness of the Ukrainian people, the process of development of the Ukrainian national idea, the work of public and political organizations, local authorities as institutions of self-organization and formation of the nation as a political subject are dealt with in the thesis.
Besides, the most essential ethnic and political factors than caused the display of the national self-awareness of the Ukrainian people and the tendencies of the political self-determination are investigated.
Key words: national-liberation movement, national consciousness and self-consciousness, political nation, political nation as a political subject, political culture, constitutionalism, national idea.
Підписано до друку 05.10.2005 р. Формат 60х90/16.
Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.
Наклад 100 прим.
Надруковано: Видавництво “Гостинець”
м.Івано-Франківськ, тел. 8-03422-45182
e-mail: teoacadm@il.if.ua