Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра історії і права
Реферат
За темою: «Основні поняття авторського права»
Виконав:
студент гр. ЗЕД-10с
Риндін Артур Сергійович
Перевірив:
Федорова Людмила Олександрівна
2010
ЗМІСТ
Вступ
1. Історичні передумови виникнення вітчизняної системи охорони авторського права
2. Поняття та джерела авторського права
3. Об’єкти й суб’єкти авторського права
Висновки
Перелік посилань
ВСТУП
Світ не стоїть на місці, а завжди рухається у тому, чи іншому напрямку. У теперішні часи, коли увесь світ поринув у економічні відносини, коли люди, намагаючись досягти якихось успіхів, вигадують якісь винаходи, пристрої, розробляють нові теорії, пишуть книги тощо, дуже важливим стає питання прав авторів на результати їхньої праці.
Набутки людського розуму стали об’єктами економічного обігу. Економічної цінності набула й інформація, що є основним виробничим продуктом засобів масової інформації. Нині тиражування матеріальних носіїв – об’єктів авторського права – сформувалося в потужну індустріальну галузь, яка містить підгалузеві структури: книговидання, друк періодичної продукції, тиражування кінофільмів, аудіо- та відео матеріалів.
На цьому тлі особливо актуально постало питання правомірності використання цих творів - об’єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава, тому що авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов’язані із захистом свободи слова та прав людини.
Сучасна Україна будує незалежну правову державу, засновану на системі ринкових економічних відносин. Незалежність, як складне суспільне явище, серед інших необхідних умов, передбачає постійний розвиток інтелектуального потенціалу держави. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів забезпечення прав створювачів об'єктів права інтелектуальної власності неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних інтелектуальних проектах. Гарантування прав кожної окремої особи щодо створених нею результатів є необхідною умовою інтеграції України до системи світових досягнень, участі у міжнародному розподілі праці, торгівлі тощо.
Невід'ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин у всіх сферах суспільного життя є становлення і всебічний розвиток нормативно-правової бази, зокрема інститутів права інтелектуальної власності. А враховуючи те, що в Україні не все гаразд у законодавчій сфері, нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення.
Тобто метою цієї роботи є вивчення основних понять авторського права й аналіз існуючою ситуації у цій сфері.
Задачі роботи: розкрити історичні передумови виникнення вітчизняної системи охорони авторського права, перелічити основні джерела авторського права в Україні, проаналізувати об'єкти й суб'єкти авторського права.
1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ АВОРСЬКОГО ПРАВА
Творчість людини виникла разом з людиною. Людина починає творити, як тільки вона усвідомлює навколишній світ і вирізняє себе із середовища, в якому живе.
Без будь-якого сумніву створене людиною навіть у дуже далекі часи, як особисто нею самою, так і тими, хто її оточував, усвідомлювалося, як її власність. Уже в ті далекі часи власність визнавалася священною і недоторканною. Отже, з цього випливає, що уже в ті далекі часи існували засоби охорони своєї власності, у тому числі і результати своєї творчості. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об'єкти, то існувала і їх охорона.
Простежуються чотири етапи еволюції авторського права, які істотно відрізняються один від одного і послідовно змінюють один одного [1, с. 50]:
- Перший етап — найдавніший — фактично нам невідомий. Його правові засади в історичній літературі не простежуються. Ми можемо лише припускати, — якщо були результати творчості, то були і засоби їх охорони. Цей етап існував приблизно до XII ст.
- Другий етап становлення правової охорони результатів творчої діяльності характеризується привілеями. Цей період охоплює приблизно XII—XVIII ст. Привілей надавався певній особі, як правило, наближеній до першої особи, надавав їй певне виключне право, певну перевагу перед іншими. Разом з тим привілей був монопольним правом. Він засвідчувався певною грамотою, яку видавав владика, носій вищої влади (сюзерен, король, нар, імператор, князь та ін.).
- Патентна система. Промислова революція, що відбулася у ряді країн наприкінці XIX — на початку XX ст., зумовила різке зростання винахідницької активності. Кількість виданих патентів також невпинно збільшується. У період 1815—1820 рр. США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а в період 1850—1854 рр. кожна з названих країн уже видавала більше 1000 патентів на рік.
- Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків. Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності.
Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, його становлення відбувається паралельно зі встановленням державності та формуванням правової держави. Перехід України до приватної власності й ринкової економіки зумовив необхідність реформування в цьому ж напрямі правової бази тих суспільних відносин, які пов’язані з охороною та використанням результатів інтелектуальної діяльності. Радянське законодавство характеризувалося багатьма негативними моментами:
- не забезпечувався належний рівень правової охорони як авторів, так і тих осіб, які здобували права на використання творчих досягнень;
- широке втручання держави у взаємини авторів і користувачів творів;
- широке використання творчих досягнень в інтересах держави та суспільства.
Реформа законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності почалася ще в період існування Радянського Союзу. Однак, з його розпадом ця справа в межах єдиної союзної держави виявилася незавершеною. Стрімкий розвиток інформаційних технологій, що припав на період становлення незалежності нашої держави, змусив переглянути усталені авторсько-правові категорії та оновити чинне законодавство.
2. ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА АВТОРСЬКОГО ПРАВА
Авторське право має відношення до художніх творів (поезія, романи, музика, живопис, кінофільми тощо). У більшості європейських мов використовується не англійський термін (copyright - копі-райт), що у буквальному перекладі означає - право на виготовлення копій [2, с. 14].
Авторське право — набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення [3].
Авторське право – особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням наукових літературних і мистецьких творів [4, с. 52].
Виходячи з цього визначення поняття «авторське право» права автора поділяють на особисті (немайнові) і майнові.
До немайнових прав відносять:
- вимагання визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора і його примірниках і за будь якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
- забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
- вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворення чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.
Особисті немайнові права не можуть бути передані іншим особам.
До майнових прав автора належать:
- виключне право на використання твору у будь-якій формі;
- виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами;
- відтворення творів;
- переклад творів;
- публічне використання і публічне сповіщення творів тощо [5, с. 14; 6].
Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору [2, с. 34].
Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.
Розглянемо систему нормативних актів з авторського права в Україні, до яких належать:
- Конституція України;
- міжнародні угоди;
- закони України : а) спеціальні, б) інші закони;
- Цивільний та Кримінальний кодекси України;
- підзаконні акти (Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств).
Основний Закон є найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність. Усі закони й інші нормативно-правові акти ґрунтуються на положеннях Конституції України та повинні відповідати їй. Стосовно сфери інтелектуальної творчої діяльності в Основному Законі йдеться: про свободу літературної, художньої та наукової творчості, право володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своє творчої діяльності тощо [7].
Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин.
Від здобуття незалежності Україна тривалий час послуговувалася нормами радянського Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 р. Однак унаслідок невідповідності цього документа новим суспільним умовам, у 1994 р. спеціальним законом були вилучені статті 473-513, тобто фактично всі статті, що регулювали авторські правовідносини [8 , с. 687]
Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. нового Кримінального кодексу України та подальші його редакції та зміни, зокрема від 22 травня 2003 р. та 9 лютого 2006 р.
Зміни, внесені до Кримінального кодексу України у травні 2003 р. та лютому 2006 р., встановлюють суворіші санкції, що можуть бути застосовані до порушників чинного законодавства у сфері авторського права та суміжних прав [9 , с. 3 ].
Загалом прийняття нового Кримінального кодексу України можна розглядати як політично важливий крок у напрямі європейської інтеграції та створення в Україні якісного законодавства, що регулює значну частину правовідносин у сфері захисту об’єктів інтелектуальної власності.
3. ОБ’ЄКТИ Й СУБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ще не опублікований, — важливо, щоб він був виражений у певній об'єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана твором і, отже, об'єктом авторського права. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набір на комп'ютері чужого твору або навіть його літературна обробка редагування, коректура тощо) [1 , с. 142 ].
Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 8) об’єктами авторського права є [10]:
А) літературні та художні твори, зокрема:
- романи, поеми, статті та інші письмові твори та графіки;
- лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
- драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори;
- твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
- фотографічні твори;
- твори ужиткового мистецтва;
- ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;
- переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;
- збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності;
Б) комп’ютерні програми;
В) компіляція даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
Г) інші твори.
Суб’єкти авторського права – особи, котрим належить суб’єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства. Вік фізичної особи, що є суб’єктом авторського права, не впливає на охороноспроможність твору. Суб’єктивне авторське право на твір виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До основних суб’єктів авторського права належать:
- автори;
- співавтори;
- спадкоємці;
- правонаступники;
- видавці.
Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.
Автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір
Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.
Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.
Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.
Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.
Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління – установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами.
Брак досвіду в організації ефективної системи управління авторськими правами стримує розвиток цього напряму: досі не розроблені чіткі механізми отримання та розподілу авторської винагороди, не врегульовано методи проведення експертної оцінки. На актуальну проблему для працівників сфери масової інформації перетворюється вузька спеціалізація подібних організацій колективного управління правами. Пріоритетним є управління правами авторів аудіовізуальних творів, пісенних текстів і композиторів. Одночасно права журналістів і фотографів організації колективного управління, зазвичай, не захищають, аргументуючи це нібито відсутністю попиту на повторне використання матеріалів ЗМІ. Тож для створення не лише функціональної, але й ефективної системи колективного управління правами необхідно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн, в яких організації колективного управління успішно працюють вже не один десяток років.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши основні тези авторського права, й дослідивши основні джерела авторського права в Україні, можна зробити наступні висновки:
1. Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, його становлення відбувається паралельно зі встановленням державності та формуванням правової держави;
2. Авторське право – особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням наукових літературних і мистецьких творів;
3. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору;
4. Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система;
5. Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів;
6. Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин;
7. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літературиі мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі;
8. Суб’єкти авторського права – особи, котрим належить суб’єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2004. — №3. - 670 с.
2. Драпак Г., Скиба М.Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник.-Хмельницький: ТУП, 2007. - 155 с.
3. Авторське право. <http://uk.wikipedia.org/wiki> - Завантажено 27.09.10.
4. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч.посіб. – Вид.2-ге, перероб. і доповн. – К., 2006. – 278 с.
5. Мікульонок І. О. Основи інтелектуальної власності: Навч. посіб. – 2005. – 232 с.
6. Поняття та джерела авторського права. <http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/chiv_pravo/101.php> - Завантажено 27.09.10.
7. Конституція України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 72 с.
8. Закон України “Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР” від 4 лютого 1994 р. // ВВР України. – 1994. - №24. - С.687.
9. Прахов Б.Г. Уголовный кодекс Украины и охрана интеллектуальной собственности // Защита прав интеллектуальной собственности: проблемы и пути решения. – Симферополь, 2003. – С. 3-4.
10. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. - №13. - Ст.8.