Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Охорона праці
2 Інтенсивний розвиток вчення про охорону праці збігається
3.Стан охорони праці в україні
4.Основні законодавчі акти про охорону Праці
5.Державна політика в галузі охорони праці, її принципи
6.Права працівників на охорону праці під час роботи
7.пільги й компенсації за важкі й шкідливі умови
8.Охорона праці жінок.
9.Гарантії прав на охорону праці при укладанні трудового договоруПрава
10.Стимулюванння охорони праці До працівників можуть застосовуватися
12.Обовязкові медичні огляди
13.Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників
14.Фінансування охорони праці. здійснюється роботодавцем.
15.Штрафи…За порушення законодавства про охорону праці
16.Держгірпромнагляд України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку
17.Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.
18.Вимоги до Закону України "Про охорону праці" щодо розслідування та обліку нещасних випадків.
19.Дослідження виробничих нещасних випадків.
20.Види розслідування.
21.Визначення показників частоти та тяжкості травматизму.
22.Порядок і термін розслідування нещасних випадків.
23.Склад комісій з розслідування нещасних випадків.
24.Форми актів розслідування нещасних випадків.
25.Понятгя про управління охороною праці.
26.Система управління охороною праці (СУОП).
27.Функції та задачі управління охороною праці на виробництві.
28.Органи державного управління охороною праці.
29.Обов'язки власника щодо дотримання вимог з охорони праці.
30.Служба охорони праці на підприємстві.
31.Економічне значення заходів з поліпшення умов та охорони праці.
32.Показники ефективності заходів поліпшення умов та охорони праці.
33.Методи оцінки соціальної та соціально-економічної ефективності заходів по поліпшенню умов та охорони праці.
34.Методи економічної оцінки ефективності заходів, направлених на поліпшення умов і охорони праці.
35.Визначення понять виробниче приміщення, робоче місце, організація робочого місця.
36.Причини виробничих нещасних випадків.
37.Вплив параметрів мікроклімату на людину.
39.Оздоровлення повітряного середовища приміщень.
40.Вентиляція, види вентиляції
41. Кондиціювання повітря.
42.Природне освітлення, його значення для працюючих
43. Освітлення виробничих приміщень, світлотехнічні величини нормування освітлення, види виробничого освітлення
44.Вимоги до штучного освітлення.
45.Розрахунок освітлення
46.Загальна характеристика та вплив іонізуючих випромінювань на людину
47.Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань
48.У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм
50. Основною властивістю іонізуючого випромінювання є його всепроникаюча здатність
51. захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання таких принципів
52.При оцінці впливу на людський організм
53.Методи захисту від ЕМП
54. Відомо, що електромагнітне випромінювання (ЕМВ)
55.Дослідження вчених за останні 20 років показали, що електромагнітні поля,
57. Особливості вібрації, вплив на людину, нормування, захист від вібрації
58.Шум
59. Інфразвук (від лат. infra — нижче, під) — пружні хвилі
60. Ультразву́к — пружні коливання і хвилі
61. Випромінювання оптичного діапазону
62. Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови
63. Вимоги до розміщення підприємств в залежності від їх класу.
64.Небезпечна зона
65. Обладнання, яке призначене для промивання, пропарювання
66.Безпека при експлуатації систем, що працюють під тиском.
67. Безпека при експлуатації підйомно-транспортних засобів.
68.Загальні вимоги безпеки до посудин, що працюють під тиском.
69.Безпека при експлуатації балонів.
70.Актуальність питань електробезпеки.
71.Основні визначення електробезпеки.
72.Дія електричного струму на організм людини.
73.Термічна дія струму.
74.Електролітична дія струму.
75.Біологічна дія струму.
76. Чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним
80. Напруга кроку.
81. Причини електротравм.
82. Класифікація приміщень за небезпекою електротравм.
84. Електрозахисні засоби.
85. Надання першої долікарняної допомоги ураженому електричним струмом
86. Основні законодавчі та нормативні документи, що регламентують вимоги до пожежної безпеки.
87. Статистика та динаміка пожеж в Україні
88. Основні причини пожеж
89. Суть процесу горіння. Види горіння
90. Класифікація приміщень за вибухопожежонебезпечністю
91. Класифікація пожежонебезпечних зон в приміщеннях та поза н
92. Організаційні та технічні заходи забезпечення пожежної безпеки.
93. пожежна безпека електроустаткування
94. Пожежна сигналізація
95. Принцип дії та класифікація вогнегасник засобів
96. Принципи дії вогнегасник засобів (води, вогнегасників різних типів
1). Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю. Методологічноюосновою дисципліни “ООП” є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, обладнання робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляють заходи щодо усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створення здорових і безпечних умов праці. Основна мета дисципліни – надати майбутнім фахівцям знання з основ ОП, реалізація яких на практиці сприятиме покращанню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійним захворюванням, виробничому травматизму, аваріям.Основне завдання ОП – звести до мінімуму ймовірність уражень або виключення травматизму та професійних захворювань працівників з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці.
Структура, зміст: Основи охорони праці (ООП) – це комплексна дисципліна, яка базується як на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування виробництва).Наукова організація праці займається вивченням, розробкою та впровадженням у практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров’я працівників, збільшується термін їх трудової діяльності.
Ергономіка – це дисципліна, яка досліджує, розробляє та надає рекомендації щодо конкретного виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині під час праці зручності, збереження сили, працездатність та здоров’я.Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою і встановлює функціональні можливості людини і зберігання високих психофізіологічних можливостей людини.
Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень – всього, що оточує людину на виробництві.
2). Інтенсивний розвиток вчення про охорону праці збігається з почат-ком розвитку машинного виробництва, яке разом із підвищенням про-дуктивності праці, її полегшенням несло небезпеку для життя і здоров’я працюючих. початку ХІХ ст., внаслідок зростання на виробництві травматиз-му, професійних захворювань, кількості аварій, з’явились публікації вчених з різних питань охорони праці. Так, у 1847 р. О.М. Нікітін (1793-1858) видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджуваль-них заходів», в якій вперше було описано близько 120 професійних за-хворювань і запропоновано заходи, що мали попереджувати професійні захворювання, травматизм та аварії.
Проблемі безпеки промислового обладнання присвятив свої праці перший ректор Харківського технологічного та Київського політехніч-ного інститутів В.Л. Кірпичов (1845-1913). Академік А.А. Скочинський (1874-1960) зробив значний внесок у розвиток техніки безпеки на вугі-льних шахтах, сконструювавши прилад для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.
Значних здобутків у розвитку охорони праці досягла група вчених Московського університету під керівництвом Ф.Ф. Ерисмана (1842-1915), вивчаючи умови праці і побуту робітників. Класичним твором у галузі гігієни праці стала книга Ф.Ф. Ерисмана «Професійна гігієна, або гігієна фізичної та розумової праці», видана у 1887 р.
Видатний вчений-фізіолог І.М. Сєченов у своїй книзі «Нариси рухів людини під час роботи» (1901) теоретично обґрунтував необхідність 8-годинного робочого дня, запропонував метод активного відпочинку. У 1915 р. академіком М.Д. Зелінським (1861-1953) був створений протигаз, що став одним з найбільш відомих засобів індивідуального захисту, котрим належить суттєва роль у забезпеченні безпеки праці.Бурхливий розвиток промисловості у XX ст. сприяв ще більшому підвищенню уваги до питань охорони праці. Значну увагу цій проблемі приділили такі вчені, як С.І. Вавілов, Б.О. Патон, Л.І. Медвідь, В.О. Ле-вицький, С.В. Бєлов, К.Н. Ткачук, Є.М. Гряник, Г.М. Крикунов, Г.Г. Го-гіташвілі, А.С. Бєліков, А.М. Бандурко, М.І. Ануфрієв, Я.Ю.Кондартьєв, В.Ц. Жидецький та ін.
Багато вчених своїми розробками у різних галузях науки сприяли розвитку охорони праці: зокрема, академік С.І. Вавілов (1891-1951) від-крив люмінесцентне освітлення, яке будучи за своїм спектром близьким до природного дало можливість краще з меншими затратами енергії но-рмувати освітлення приміщень; вченим-гігієністом Л.І. Медведєм роз-роблені методи зниження небезпечної дії пестицидів та інших хімічних речовин на людей і тварин; вчені інституту електрозварювання ім. Па-тона НАН України розробили і впровадили у виробництво різні способи електрозварювання з використанням промислових роботів та автомати-зованих пристроїв. Створенню роботів на виробництві надається велике значення, оскільки вони замінюють людей в особливо небезпечних умо-вах праці: космосі, під водою тощо.На сьогодні у виробництві з метою запобігання травматизму, про-фесійних захворювань, аварій широко використовують технічні засоби безпеки праці, розроблені як вітчизняними, так і зарубіжними вченими.
Значний вклад у висвітленні та вирішенні проблем особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ та охорони праці в галузі внесли відомі вчені із проблем управління персоналом ОВС – О.М. Бандурко, Я.Ю. Конд-ратьєв, М.І. Ануфрієв, В.А. Лаптін, С.Д. Філатов, Л.М. Колод кін, з питань юридичної психології – В.Г. Андросюк, Л.І Казміренко, П.Я. Пригунов, С.А. Тарарухін, Г.О. Юхновець, з питань психології професійної безпеки – А.В. Буданов, А.І. Папкін, А.М. Столяренко та інші.
Перший підручник з охорони праці в діяльності органів внутрішніх справ України був виданий у 2003 р. (О.М.Бандурка та ін.).
Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з охорони праці проводяться у Національному науково-дослідному інституті охорони праці Національної академії наук України, галузевих науково-дослідних інститутах та навчальних закладах.В Україні створений навчальний та науково-інформаційний центр з охорони праці. Видавництво «Основа» започаткувало тиражування нор-мативних актів, посібників, навчальної та іншої літератури з охорони пра-ці. Створюються комп’ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджу-ються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших питань охорони праці з перспективою їх подальшого об’єднання в єдину автома-тизовану інформаційну систему Держпромгірнагляду.
3). Стан охорони праці в україні
За статистичними даними МОП кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн. чол. щорічно, з них близько 220 тис. гине.Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, в країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис. гине. В Україні у 1998 р. на виробництві травмовано 47 тис. чол. (з них 1551— смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис. чол.
Статистичні дані свідчать, що:— кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання в світі помирає одна людина;
— в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;— кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи; .— в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина; ,— кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.
Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис. працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис. працюючих) і найвищий серед країн СНД. В рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травматизму у 10 разів нижчий ніж у нас. Однак, слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються по окремих галузях промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.
На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного \ контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80%) засобів виробництва.
4). Основні законодавчі акти про охорону Праці
Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція Украй , Закони України: „Про охорону праці", „Про охорону здоров'я", „Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", а також Кодекс законів про працю України (КЗпП).
В ст. 43 Конституції України записано: „Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом", „Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України „Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.
5). Державна політика в галузі охорони праці, її принципи
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; - соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; - адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству; - інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; - використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
6). Права працівників на охорону праці під час роботи
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.
7). пільги й компенсації за важкі й шкідливі умови
Законодавство про охорону праці передбачає створення здорових і безпечних умов праці згідно з тим рівнем розвитку науки й техніки, що існує в державі й передбачений діючими нормативними актами про охорону праці. Там де неможливо забезпечити належні умови праці , передбачене надання працівникам різних пільг і компенсацій .До них відносяться :
· Надання працівникам спецхарчування, молока.
· Надбавки до тарифної ставки (окладу) від 2% до 24 % за роботу в шкідливих й в особливо шкідливих умовах праці.
· Щорічні додаткові відпустки. Вони відповідно до Закону «Про відпустки» надаються :
· за роботу у шкідливих й важких умов праці - до 35 календарних днів;
· за особливий характер праці. Тривалістю до 35 календарних днів.
Також передбачене надання додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем тривалістю до 7 календарних днів.
· Пільгові пенсії відповідно до Закону « Про пенсійне забезпечення » надаються за результатами атестації робочих місць відповідно до Списку №1 професій для працівників, які працюють на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці й у гарячих цехах. Для цих професій вік, що надає право на пенсію, знижений на 10 , а стаж на 5 років.
Для працівників, зайнятих на інших роботах з важкими умовами праці, передбачених Списком № 2, обсяг пільг менше : знижений тільки вік, що надає право на пенсію, причому не на 10, а на 5 років.
Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що
надаються в порядку, визначеному законодавством.
У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на
умовах, передбачених колективним договором.
Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.
8). Охорона праці жінок.
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних
роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до ереліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.
Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.
Не дозволяється використання праці жінок на підземних роботах і гірничодобувній промисловості та на будівництві підземних споруд, за винятком жінок, які займають керівні пости і не виконують фізичної роботи; жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням; жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах стажування; жінок, які повинні спускатися час від часу у підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт.
Кабінет Міністрів України постановою від 27 березня 1996 р. № 381 затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 р. Припинено, починаючи з 1996 p., прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Такий Перелік затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 256.
Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення важких речей. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 р. № 241. Гранично допустима вага вантажу, що може підійматися при чергуванні з іншою роботою, при цьому підкреслено — до двох разів на годину, — становить 10 кг. Гранично допустима вага вантажу при підійманні і переміщенні постійно протягом робочої зміні не повинна перевищувати 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується постійно протягом робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо.
9).Гарантії прав на охорону праці при укладанні трудового договоруПрава громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.
Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладенні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.
Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Основи законодавства України про охорону здоров'я розглядають охорону здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з Діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ). При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.
Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для оточуючих його людей і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки й уповноваженого трудового колективу, а за період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-місячного заробітку (ч. 3 ст. 38, ст. 44 КЗпП).
На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом державного нагляду або службою охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи.
Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у передбаченому законодавством порядку. Власник також може за свої кошти додатково встановлювати працівникам за колективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.
Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обов'язок безкоштовної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджуючих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кошти, - компенсувати йому витрати.
Серед гарантій прав громадян на охорону здоров'я під час праці особливо необхідно виділити обов'язок власника відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
10). Стимулюванння охорони праці До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.
При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.
Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою цієї статті, провадиться відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
|
12). Обовязкові медичні огляди Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. |
13). Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці. — один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.
Основні напрямки та положення щодо навчання з питань охорони праці визначені:
— Державною програмою навчання та підвищення рівня знаньпрацівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000роки (постанова KM України від 18. 04. 1996 р. № 443); Указом Президента України від 18. 10. 1997 р. № 1166/97
„Про основні напрямки соціальної політики на 1997—2000 роки";
— Типовим положенням про навчання з питань охорони праці(ДНАОП 0.00-4.12-99);
— рекомендаціями Міжвідомчої науково-методичної ради з питань освіти в галузі охорони праці і комісії з охорони праці та безпеки
життєдіяльності Науково-методичної ради Міносвіти.
До основних науково-методичних принципів побудови системи безперервного навчання з питань охорони праці, її цільових функцій та методологічних основ належать:
— наступність та безперервність навчання з питань безпеки життя,діяльності та охорони праці усіх вікових категорій населення України;
— формування суспільної свідомості і рівня знань населення України, що відповідають вимогам часу;
— навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих, відповідних норм поведінки вихованців в дошкільних закладах освіти;
— навчання з питань охорони праці в середніх, позашкільних та професійно-технічних закладах освіти;
— навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охорони праці студентів вищих навчальних закладів освіти;
— навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці,перепідготовці, підвищенні кваліфікації, при прийнятті на роботу та в період роботи; навчання працівників, які виконують роботи з підвищеною небезпекою та роботах, де є потреба у професійному
доборі, інструктування працівників з питань охорони праці, дотримання порядку допуску до виконання робіт;
— навчання населення в цілому з питань безпеки життя, діяльності та охорони праці.
Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є ДНАОП 0.00-4.12-99 ..Типове положення про навчання з питань охорони праці". Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи 'безперервного навчання з питань охорони праці, яка проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти.
Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, асоціаціями, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності.
На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва та вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств та формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань працівників з охорони праці, з якими вони повинні бути ознайомлені. Відповідальність за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах — на керівників цих підрозділів. Контроль за її своєчасним проведенням здійснює служба охорони праці або працівники, на котрих покладені ці обов'язки.
Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами Типового положення. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питану охорони праці забороняється.
Навчання з питань охорони праці та відповідна перевірка знань можуть проводитися як традиційними методамиг так і з використанням сучасних технічних засобів навчання: аудіовізуальних засобів, комп'ютерних навчально-контролюючих систем.
Відповідальність за дотримання навчальних планів і програм навчання з питань охорони праці, використання в повному обсязі відведеного для цього навчального часу, якість навчання в закладах освіти працівників, студентів, учнів та вихованців несуть керівники відповідних закладів освіти.
Контроль за дотриманням Типового положення про навчання з охорони праці здійснюють органи державного нагляду за охороною праці та служба охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади.
14). Фінансування охорони праці. здійснюється роботодавцем.
Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.
Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.
Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
15). Штрафи…За порушення законодавства про охорону праці та невиконання приписів посадових осіб органів виконавчої влади з нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами виконавчої влади з нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку, встановленому законом. Сплата штрафу не звільняє юридичну або фізичну особу, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, від усунення виявлених порушень у визначені строки.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
За порушення вимог, передбачених частинами третьою і четвертою статті 19 цього Закону, юридична чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, сплачує штраф із розрахунку 25 відсотків від різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період.
Несплата або неповна сплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування пені на несплачену суму штрафу з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такої несплати, за кожен день прострочення.
Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.
Притягнення до відповідальності посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про
16). Держгірпромнагляд України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку:
1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців (за їх згодою), працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;
2) одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;
3) скликати наради, створювати комісії та робочі групи;
4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;
5) безперешкодно здійснювати заходи державного нагляду суб'єктів господарювання, а також об'єктів виробництва фізичних осіб у присутності роботодавця або його представника з питань додержання законодавства, що належать до її компетенції;
6) визначати обсяги та періодичність проведення заходів державного нагляду (контролю) у межах компетенції;
7) одержувати від роботодавців і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та про вжиття заходів щодо їх усунення;
8) здійснювати комплексні перевірки за участю інших органів державного нагляду;
9) видавати у визначеному порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові до виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у сфері промислової безпеки, охорони праці, геологічного вивчення, використання, охорони надр та безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;
10) видавати у визначеному законодавством порядку рішення на підставі матеріалів за результатами проведення технічного розслідування обставин та причин виникнення аварій, пов'язаних із використанням газу в побуті, які обов'язкові до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами;
11) зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень та інших виробничих об'єктів, виготовлення та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов'язаних з користуванням надрами, застосуванням нових небезпечних речовин, реалізацію продукції шляхом видачі розпорядчого документа про заборону зазначеного у випадках, передбачених законодавством, а також анулювати видані дозволи і ліцензії до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;
12) притягати у межах компетенції до адміністративної відповідальності посадових осіб, працівників і громадян за порушення законодавства;
13) притягати за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, до сплати штрафу;
14) надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення осіб до відповідальності, встановленої законом;
15) надсилати подання про зупинення та анулювання дії спеціальних дозволів на користуванням надрами;
16) представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів;
17) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;
18) залучати вчених, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), представників громадських організацій (за згодою) до розгляду питань, що належать до її компетенції;
19) скликати у визначеному порядку наради з питань, що належать до її компетенції;
20) утворювати за погодженням з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади комісії, експертні та робочі групи;
21) організовувати і провадити видавничу діяльність з метою висвітлення державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду;
22) заслуховувати звіти посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з питань промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, геологічного вивчення, використання та охорони надр, безпеки поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення;
23) здійснювати захист своїх прав та законних інтересів у суді.
17). Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.
Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.
Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.
Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:
на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188 КУпАП тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 10 до 14.
Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:
порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими для виконання ;
невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах:
головою департаменту — до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;
начальниками територіальних управлінь — до 1 %;
начальниками інспекцій — до 0,5 %.
Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду зарплати.
Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:
нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;
нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;
смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого.
Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі.
За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.
Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски,
18). Вимоги до Закону України "Про охорону праці" щодо розслідування та обліку нещасних випадків.
Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 25) власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій згідно з ДНАОП 0.00-4.03-98 „Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях". Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, що діють на території України, всіх громадян (в тому числі іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами, а також на громадян, які виконують на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств.
Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студентами навчальних закладів під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти.
Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі — нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.
За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 (додаток 1) і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:
- перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;
- приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни та ін..
За результатами розслідування беруться на облік і складаються акти за формою Н-1 також і в інших випадках, зазначених у Положенні.
За результатами розслідування не складаються акти за формою Н-1 і не беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками:
- під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству і не використовувався в інтересах цього підприємства;
- за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ (за наявності тимчасової або постійної прописки);
- під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу власника, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів, інструментів;
- внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами,
Якщо за підсумками розслідування буде вирішено, що нещасний випадок не підлягає обліку і на нього не повинен складатися акт за формою Н-1, то в такому разі складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм). Вимоги Положення на такий випадок не поширюються.
Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.
Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції.
На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом власника покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва.
Спеціальному розслідуванню нещасних випадків підлягають нещасні випадки:
- із смертельним наслідком;
- групові, які сталися одночасно з двома І більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я.
Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним наслідком власник зобов'язаний негайно передати повідомлення за встановленою формою (додаток 4):
- відповідному місцевому органу державного нагляду за охороною праці;
- прокуратурі за місцем виникнення нещасного випадку;
- органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності — місцевому органу виконавчої влади);
- санепідстанції у разі гострих професійних захворювань (отруєнь);
- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;
- вищестоячому профспілковому органу;
- місцевому штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій та іншим (у разі необхідності).
Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, нещасного випадку із смертельним наслідком проводиться комісією (якщо постраждав сам власник — органом, до сфери управління якого належить це підприємство, а у разі його відсутності — місцевим органом виконавчої влади). Розслідування цього випадку проводиться комісією, яка призначається наказом керівника територіального органу держачого нагляду за охороною праці за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії з розслідування.
До складу комісії з розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за охороною праці (голова комісії), представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності — місцевого органу виконавчої влади, власника, профспілкової організації, членом якої є потерпілий, представник з питань охорони праці її вищестоячого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування гострих професійних захворювань (отруєнь) — також спеціаліст санепідстанції. Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих наслідків аварії) до складу комісії можуть бути включені спеціалісти відповідного штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, представники органів охорони здоров'я та інших.
19).Дослідження виробничих нещасних випадків.
Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві. Для цього необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділяти їх на організаційні, технічні, психофізіологічні та санітарно-гігієнічні.
Організаційні: порушення законодавчих актів з охорони праці, вимог інструкцій, правил і норм, відсутність або неякісне проведення інструктажу і навчання, невиконання заходів щодо охорони праці, невідповідність норм санітарно-гігієнічних факторів, несвоєчасний ремонт або заміна несправного і застарілого обладнання.
Технічні: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту; конструктивні недоліки обладнання.
Психофізіологічні: помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності.
Санітарно-гігієнічні: надмірні рівні шуму, вібрації; несприятливі метеорологічні умови; підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; наявність різних випромінювань вище допустимих значень; недостатнє або нераціональне освітлення; порушення правил особистої гігієни та інше.
Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.
Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за декілька років. Дані для цього аналізу містяться в актах за формою Н-1 і в звітах по формі 7ТНВ. Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, характеру отриманих травм, виду обладнання. Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.
Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасних випадків і, за необхідності, виконуються відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, що сталися, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.
Економічний метод полягає в визначенні економічної шкоди від заподіяного травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.
Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають визначені фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини до конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота.
Статистичний, економічний, ергономічний методи аналізу травматизму трудомісткі, тому для більш ефективного використання інформації необхідно застосовувати ЕОМ.
20).Види розслідування.
Розрізняють звичайне розслідування і спеціальне. При групових нещасних випадках, або при нещасних випадках з важкими наслідками, зі смертельним результатом, або при зникненні працівника під час виконання ним трудових обов’язків, призначають спеціальне розслідування із залученням органів прокуратури. Звичайне і спеціальне розслідування розрізняються порядком проведення. Звичайне розслідування: Термін - 3 дні. Комісія розслідування: фахівець із служби охорони праці підприємства (голова комісії), представник профспілки чи уповноважений трудового колективу, керівник структурного підрозділу (але не той, хто безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався НВ) або головний спеціаліст, інші особи. Результат розслідування – складання акту за формою Н- 1, що є основним документальним свідченням про нещасний випадок, або за формою НПВ в 6 примірниках. Спеціальне розслідування: Термін - 10 днів. Власник повинен повідомити відповідному місцевому органу державного нагляду за охороною праці, робочому органу Фонду соціального страхування, місцевому органу державної виконавчої влади, прокуратурі, профспілковій організації свого підприємства і вищестоящому профспілковому органу, санепідемстанції у випадку гострого отруєння, органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та іншим органам в разі необхідності. Комісія з розслідування: посадова особа держнагляду за охороною праці, що є головою комісії, представник відповідного робочого органу Фонду соціального страхування, представники органу, до сфери управління якого належить підприємство, або відповідної місцевої державної адміністрації, власник підприємства, представник профспілки або уповноважений трудового колективу, у випадку гострого отруєння - фахівець санепідемслужби. Прокуратура проводить незалежне розслідування. Результат розслідування – акт за формою Н-1. Один екземпляр акту за формою Н-1 залишається на підприємстві і зберігається 45 років, один екземпляр видається потерпілому, один – керівникові структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, один – надсилається в органи держнагляду за охороною праці, один – у профспілку, один – у санепідемстанцію у випадку отруєння, один – у відповідний робочий орган Фонду соціального страхування.
21.Визначення показників частоти та тяжкості травматизму.
травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні і якісні відносні показники, засновані на вивченні первинних документів про травматизм (актів за формою Н-1 і звітів по формі 7ТНВ). Коефіцієнт частоти травматизму Кч розраховується на 1000 працюючих:
Я"ч = #-1000/С, де Н - число нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше;
Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці
С - середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві за той самий звітний період часу.
Тобто, коефіцієнт частоти травматизму Кч - це кількість нещасних випадків або профзахворювань, які сталися у відповідний період часу (півріччя, рік), на 1000 працюючих.
Якісний показник травматизму Кт, або коефіцієнт тяжкості травматизму (нещасних випадків), характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:
кт-д/н,
де Д - сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на добу і більше під час звітного періоду.
До цього показника не включаються випадки стійкої втрати працездатності, що не закінчилася за звітний період, і тому він повністю не характеризує тяжкості травматизму. Тобто, коефіцієнт тяжкості нещасних випадків - це середня довготривалість непрацездатності одного потерпілого, яка виражена в робочих днях за відповідний звітний період (півріччя, рік).
Крім цих показників, застосовується показник, за яким визначається кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1000 працюючих. Його називають коефіцієнтом мінімальних матеріальних збитків або коефіцієнтом трудових втрат. Він підраховується як добуток двох вищенаведених показників:
Ктв = Кч-Кт = 1000 Д/С.
Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: часу травмування, кваліфікації; спеціальності і віку потерпілого; видам робіт; причинам нещасних випадків та інші. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі ділянки в організації робіт та фактичний стан умов праці в цеху, на підприємстві.
22.Порядок і термін розслідування нещасних випадків.
Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги. Керівник робіт або уповноважена особа підприємства, у свою чергу, зобов’язані:
терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, доставку його у разі необхідності до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося роботодавця, а також відповідну профспілкову організацію;
зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.
Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним наслідком та групових :
повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за формою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, — це підприємство, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, — відповідні органи державної пожежної охорони, а при виявленні гострого професійного захворювання (отруєння) — відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;
організує його розслідування й утворює комісію з розслідування.
До складу комісії з розслідування включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії); керівник структурного підрозділу чи головний спеціаліст; представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.
У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. При виявленні гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії з розслідування включається також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.
На підприємствах, де відсутні структурні підрозділи або головні спеціалісти, до складу комісії з розслідування включається представник роботодавця.
Комісія з розслідування нещасного випадку зобов’язана протягом трьох діб:
обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;
визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;
з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку;
визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти акти розслідування нещасного випадку за формами Н-5 і Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого;
у разі виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1 складається Карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.
До першого примірника акта за формою П-5 додаються акт за формою Н-1 або НТ; пояснення свідків, потерпілого; витяги з експлуатаційної документації; схеми, фотографії й інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машин, апаратури тощо); у разі необхідності медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю чи отруйних наркотичних речовин.
Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі. Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, — протягом доби після одержання необхідних матеріалів. Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:
потерпілому або його довіреній особі;
керівникові цеху чи іншого структурного підрозділу, ділянки, місця, де стався нещасний випадок, для вжиття заходів щодо запобігання подібним випадкам;
відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду разом з копією акта розслідування нещасного випадку;
відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;
профспілковій організації, членом якої є потерпілий;
керівникові (спеціалісту) служби охорони праці підприємства або посадовій особі, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці.
Комісія направляє акт за формою Н-1 органу, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі відсутності такого органу — відповідній держадміністрації чи виконавчому органу місцевого самоврядування. При виявленні гострого професійного захворювання копія акта за формою Н-1 та картка обліку гострого професійного захворювання за формою П-5 надсилається до відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Акти за формою Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування повинні зберігатися протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий.
Спеціальному розслідуванню підлягають:
нещасні випадки зі смертельним наслідком;
групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров’я;
випадки смерті на підприємстві;
випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків.
Повідомлення про груповий нещасний випадок зі смертельним наслідком роботодавець зобов’язаний негайно передати:
відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;
органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;
відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;
органу, до сфери управління якого належить дане підприємство;
відповідному органу місцевої держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування;
відповідній установі (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострих професійних захворювань; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; відповідному органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
Розслідування проводиться комісією зі спеціального розслідування, яка призначається керівником територіального органу Держнаглядохоронпраці за погодженням з органами, представники яких входять до складу цієї комісії. Підлягають розслідуванню всі випадки хронічних професійних захворювань.
Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.
Наслідком нещасного випадку може бути: переведення потерпілого на легшу роботу; одужання потерпілого; встановлення потерпілому інвалідності;
смерть потерпілого.
23. Склад комісій з розслідування нещасних випадків.
Відповідно до п. 10 Порядку розслідування та обліку підприємство наказом створює комісію з розслідування нещасного випадку в складі не менше трьох чоловік. До складу такої комісії включаються:
– керівник (спеціаліст) служби охорони праці чи посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з охорони праці, – голова комісії;
– керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок;
– представник робочого органу Фонду за місцезнаходженням підприємства (за погодженням). Якщо нещасний випадок має тяжкі наслідки для потерпілого, у тому числі і з можливою інвалідністю, до складу комісії обов'язково включається такий представник.
– представник первинної профспілкової організації, членом якої є потерпілий, чи уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, та інші особи.
При цьому до складу комісії не може включатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.
Якщо виявлено гостре профзахворювання (отруєння), до складу комісії обов'язково повинні входити представник СЕС, що обслуговує підприємство, та працівник Фонду.
Сам потерпілий чи особа, яка представляє його інтереси, не може входити до складу такої комісії. Однак це не означає, що він не бере участі у проведенні розслідування. Так, відповідно до п. 11 Порядку розслідування та обліку потерпілий має право:
– брати участь у засіданнях комісії;
– висловлювати свої пропозиції;
– додавати до матеріалів розслідування документи стосовно нещасного випадку, що стався;
– надавати необхідні пояснення, у тому числі викладати в усній та письмовій формі власну думку щодо причин того, що сталося;
– одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування.
Члени ж комісії, у свою чергу, мають право одержувати письмові та усні пояснення роботодавця, посадових осіб та інших працівників підприємства, а також опитувати потерпілого та свідків нещасного випадку.
24.Форми актів розслідування нещасних випадків.
Комісія зобов’язана протягом трьох діб:
обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;
визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;
з’ясувати обставини і причини нещасного випадку; визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом;
установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;
скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5, а також акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 у шести примірниках, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов’язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов’язаний з виробництвом, за формою НПВ, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов’язаний з виробництвом, і передати їх на затвердження роботодавцю;
у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов’язаного з виробництвом, крім акта форми Н-1 скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.
Роботодавець, а у разі нещасного випадку, що стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - керівник робочого органу виконавчої дирекції Фонду, який призначив комісію, повинен розглянути і затвердити примірники актів форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) протягом доби після одержання матеріалів, підготовлених комісією за підсумками її роботи (матеріали розслідування).
До першого примірника акта форми Н-5 додаються примірник акта форми Н-1 (або форми НПВ), примірник карти форми П-5 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння), пояснення свідків та потерпілого (у разі їх наявності), витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії, інші документи, що характеризують стан робочого місця (машини, механізму, устаткування, апаратури тощо), а у разі потреби - також висновок лікувально-профілактичного закладу про стан сп’яніння, наявність в організмі потерпілого алкоголю, наркотичних чи отруйних речовин.
На вимогу потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, голова комісії зобов’язаний ознайомити його з документами, що містяться в матеріалах розслідування.
Нещасні випадки реєструються у журналі роботодавцем, а у разі нещасного випадку, що стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - робочим органом виконавчої дирекції Фонду, в якому зареєстровано цю особу.
Матеріали розслідування нещасного випадку роботодавець повинен протягом трьох днів надіслати:
потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;
робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.
Примірник затвердженого акта форми Н-1 (або форми НПВ) протягом трьох діб надсилається роботодавцем:
керівникові структурного підрозділу підприємства, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;
територіальному органу Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства;
первинній організації профспілки, представник якої брав участь у роботі комісії, або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.
Копія акта форми Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі відсутності такого органу - місцевій держадміністрації.
Також, в згаданому Порядку окремим розділом висвітлено питання щодо проведення спеціального розслідування нещасного випадку, обов’язків спеціальної комісії, оформлення матеріалів такого розслідування.
При цьому, необхідно відмітити, що розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів, а спеціальне розслідування нещасного випадку - протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.
25.Понятгя про управління охороною праці.
В Україні виділяють наступні напрямки впливу на керовану систему: − державне управління охороною праці; − державний нагляд за охороною праці; − громадський контроль за охороною праці. Державне управління зводиться до створення нормативних і законодавчих актів. Державний нагляд вимагає дотримання нормативних і законодавчих актів. Органи управління: Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві Ради народних депутатів, Міністерство праці і соціальної політики, Головне управління державного нагляду за ОП. Органи нагляду: головне управління державного нагляду за ОП, Державний комітет України з ядерної і радіаційної безпеки, органи санітарно- епідемічного нагляду, генеральний прокурор і підлеглі йому прокурори. Громадський контроль за ОП: профспілки, трудові колективи. Організація служби охорони праці на підприємстві. На будь-якому підприємстві існує служба охорони праці. На підприємстві з чисельністю до 50 чоловік функція фахівця з охорони праці поєднується з функцією іншої посадової особи, а з чисельністю понад 50 чоловік передбачається окрема посадова одиниця – інженер з охорони праці.
26. Система управління охороною праці (СУОП).
Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством, установою. При автоматизованих системах управління управління охороною праці є її складовою частиною, або підсистемою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємства, установи, організації, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороною праці підприємства або установи в цілому здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Завдання служби охорони праці та її функції викладені в Типовому положенні про службу охорони праці.
27.Функції та задачі управління охороною праці на виробництві.
Основними завданнями управління охороною праці є:
1) опрацювання заходів щодо здійснення державної політики з охорони праці на регіональному та галузевому рівнях;
2) підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямованих на забезпечення:
- належних, безпечних і здорових умов праці;
- утримання в належному стані виробничого устаткування, будівель і споруд, інженерних мереж, безпечного ведення технологічних процесів;
- необхідних засобів індивідуального захисту для працівників;
- організації і проведення навчання працівників з питань охорони праці;
- пропаганди охорони праці;
- обліку, аналізу та оцінки стану умов і безпеки праці; -професійного добору працівників окремих спеціальностей;
- страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювань;
3) організаційно-методичне керівництво на регіональному та галузевому рівнях;
4) стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему загального управління організацією виробництва;
5) широке впровадження позитивного досвіду у сфері охорони праці.
Основні функції управління охороною праці:
а) організація та координація робіт у галузі охорони праці;
6) облік, аналіз та оцінка показників стану умов та безпеки праці;
в) планування та фінансування робіт;
г) контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці.
28. Органи державного управління охороною праці.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.
У компетенції Кабінету Міністрів України: забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони праці; затвердження національної програми щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; визначення функцій міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визначення порядку створення і використання державних, галузевих і регіональних фондів охорони праці. Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-Прем'єр-міністр України.
Державний комітет України по нагляду за охороною праці: здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі; розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання; координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрацї та об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров'я систему показників обліку умов і безпеки праці; бере участь в міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрацї та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань. Рішення Державного комітету України по нагляду за охороною праці з питань охорони праці, що належать до його компетенції,
Основними завданнями Держнаглядохоронпраці України є: здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці в частині безпечного ведення робіт, державного гірничого нагляду, здійснення державного управління питань, що належать до його компетенції, у галузі геологічного вивчення, використання та охорони надр; комплексне управління охороною праці; координація здійснення органами виконавчої влади заходів з питань безпеки, гігієни праці, виробничого середовища, інших питань охорони праці; участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони праці щодо промислової безпеки, страхування ризиків виробничої безпеки, а також у галузі використання та охорони надр.
Держнаглядохоронпраці України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Державний комітет України з нагляду за охороною праці.
У межах своїх повноважень Держнаглядохоронпраці України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Держнаглядохоронпраці України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
29.Обов'язки власника щодо дотримання вимог з охорони праці.
Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:
- Створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції з їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;
-Розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
-Забезпечує усунення причин, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
-Організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, контролює виконання заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
-Розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних, міжгалузевих і галузевими нормативними актами з охорони праці, забезпечує безплатно працівників нормативними актами з охорони праці;
-Здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог охорони праці;
-Організовує пропаганду безпечних методів роботи та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.
працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я).
Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством.
З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці.
30. Служба охорони праці на підприємстві.
Згідно з Законом України „Про охорону праці” служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установках, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.
Служба охорони праці вирішує завдання:
· забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
· забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
· професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці;
· вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працівників;
· професійного добору виконавців для визначених видів робіт.
Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації, як одна з основних виробничо-технічних служб.
Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом.
Працівники служби охорони праці у своїй діяльності керуються законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.
Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків.
Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці.
Працівники служби охорони праці не можуть бути притягнуті до виконання функцій, не передбачених Законом „Про охорону праці” та Типовим положенням.
Служба охорони праці створюється на підприємствах, у виробничих і науково-виробничих об’єднаннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік.
Служба охорони праці виконує такі основні функції:
· опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;
· проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;
· складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми досягнуті), а також розділ „Охорона праці” у колективному договорі, проводить для працівників увідний інструктаж з питань охорони праці, організовує:
· забезпечення працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;
· паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці;
· облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;
· підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці;
Служба охорони праці бере участь у:
· розслідуванні нещасних випадків та аварій;
· формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів;
· роботі комісії з питань охорони праці підприємства;
· роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об’єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування;
· розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють в межах підприємства;
· роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці.
31. Економічне значення заходів з поліпшення умов та охорони праці.
Розглядаючи охорону праці в умовах ринкової економіки особливу увагу необхідно звернути на економічні аспекти охорони праці. Здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці чинить стимулюючий вплив як на економічні, так і на соціальні результати виробництва.
До позитивних економічних результатів впливу умов праці на людину слід віднести підвищення продуктивності праці, раціональне використання основних виробничих фондів. Сприятливі умови забезпечують піднесення продуктивності праці за рахунок як інтенсивних змін (скорочення витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції), так і екстенсивних (збільшення ефективності використання робочого часу завдяки зниженню цілоденних втрат за тимчасовою непрацездатністю та виробничим травматизмом).
Зростання продуктивності праці супроводжується також досягненням високої якості виробленої продукції або послуг, а скорочення витрат робочого часу сприяє зменшенню собівартості продукції. За даними досліджень, комплекс заходів з поліпшення умов праці може забезпечити приріст продуктивності праці на 15--20 % . Так, нормалізація освітлення робочих місць збільшує продуктивність праці на 6--13 % та скорочує брак на 25 %. Раціональна організація робочого місця підвищує продуктивність праці на 21 %, а раціональне фарбування робочих приміщень -- на 25% .
Збільшення ефективного фонду робочого часу може бути досягнуто за рахунок скорочення тимчасової непрацездатності працівників унаслідок хвороб та виробничого травматизму. Втрати робочого часу внаслідок тимчасової непрацездатності на різних підприємствах різноманітні й становлять приблизно 2,5 % річного фонду робочого часу на підприємствах із сприятливими умовами праці і 5--10 % -- на підприємствах з небезпечними та шкідливими умовами.
Поліпшення умов і впровадження заходів по забезпеченню безпеки праці скорочують плинність кадрів. За мотивами «важкі і несприятливі умови» звільняються в промисловості до 20 % усіх вивільнених, а в будівництві -- понад 25 %.
Слід зазначити, що позитивні економічні результати тісно пов'язані як з особистими факторами (дієздатність, працездатність), так і з соціальними наслідками. Зростання продуктивності праці пов'язано зі скороченням цілоденних витрат робочого часу, зумовлених тимчасовою непрацездатністю, підвищенням використання робочого часу і продовженням періоду активної трудової діяльності.
Несприятливі умови призводять до зворотних результатів: різних форм та ступенів втомлюваності працівників, функціонального напруження організму. До негативних економічних результатів належать недоодержання додаткового продукту, затримка з уведенням нових фондів, непродуктивне споживання робочої сили, зниження продуктивності праці.
32. Показники ефективності заходів поліпшення умов та охорони праці.
Показники соціальної і соціально-економічної ефективності витрат на охорону праці розраховуються як відносини величин соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних на їхнє здійснення (або навпаки), і використовуються для визначення і порівняння фактичного рівня питомих витрат, необхідних для зниження частки працюючих у несприятливих умовах праці, рівня травматизму, захворюваності, плинності кадрів на різних підприємствах і в галузях.
Розрахунок економічної ефективності впровадження заходів щодо поліпшення охорони праці на підприємстві проводиться з цілями:
– визначення фактичної економічної ефективності здійснених заходів;
– економічного обґрунтування планованих заходів, у тому числі вибору оптимального варіанта проектних рішень;
– розрахунку нормативів витрат на приведення умов праці на робочих місцях у відповідність з вимогами ССБП, БНіП, СЛМ (відповідно, систем стандартів безпеки праці, будівельних норм і правил, системи людина – машина чи виробниче середовище).
Показник ефективності витрат підприємства на заходи щодо охорони праці.
де Ер – річна економія поточних витрат від поліпшення охорони праці на підприємстві (прибуток чи зменшення збитків), грн.;
Зо.п. – загальні витрати підприємства на охорону праці, грн.
Визначення ефективності поточних витрат підприємства на охорону праці передбачає облік двох альтернативних видів економії від поліпшення охорони праці, що можуть бути розраховані за:
– економічними показниками, обов’язковими для обліку і статистичної звітності – форми статистичної звітності №1-ПВ (умови праці), №1-УБ (відомча), №7-ТНВ й ін.;
– показниками, що отримані в результаті поточного обліку основних соціально-економічних результатів за визначений час (зниження рівня виробничого травматизму і захворюваності, суми пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах, скороченні плинності кадрів та ін).
33. Методи оцінки соціальної та соціально-економічної ефективності заходів по поліпшенню умов та охорони праці.
Для оцінки результатів проведення заходів щодо поліпшення умов та охорони праці згідно з методиками, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС та ННДІОП України запропоновані чотири групи показників:
зміна стану умов і охорони праці;
соціальні;
соціально-економічні;
економічні.
Зміна стану умов і охорони праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних показників.
Підвищення рівня безпеки праці супроводжується збільшенням кількості машин і механізмів, виробничих будівель, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів.
Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму й вібрації, посиленням освітленості.
Зростання психофізіологічних показників визначається скороченням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонності праці.
Поліпшення естетичних показників характеризується раціональним компонуванням робочих місць та машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.
Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після впровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям, гранично допустимим рівням або заданим рівням. Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.
Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці визначаються наступними показниками:
збільшенням кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами), й скороченням чисельності працюючих у незадовільних умовах праці;
зниженням рівня виробничого травматизму;
зменшенням кількості випадків професійної захворюваності, пов'язаною з незадовільними умовами праці;
скороченням кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;
зменшенням плинності кадрів через незадовільні умови праці.
Для оцінки соціальних результатів можуть використовуватися також інші показники -- ступені задоволення працею та її престижності тощо. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розраховуються як відношення величини соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення.
Згідно з методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці для оцінки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці. Річна економія підприємства від поліпшення безпеки праці (табл. 9.2) складається з:
економії від зниження професійної захворюваності;
економії від зменшення випадків травматизму;
економії від зниження плинності кадрів;
економії від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.
34. Методи економічної оцінки ефективності заходів, направлених на поліпшення умов і охорони праці.
Для оцінки результатів проведення заходів щодо поліпшення умов та охорони праці згідно з методиками, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС та ННДІОП України запропоновані чотири групи показників:
зміна стану умов і охорони праці;
соціальні;
соціально-економічні;
економічні.
Економічні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок, зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.
Згідно з методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці для оцінки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці. Річна економія підприємства від поліпшення безпеки праці (табл. 9.2) складається з:
економії від зниження професійної захворюваності;
економії від зменшення випадків травматизму;
економії від зниження плинності кадрів;
економії від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.
Останніми роками питання, пов'язані з економічною ефективністю заходів щодо охорони праці, широко обговорювались. Дискусія розгорталася на рівні як Європейського Союзу і країн, що входять до нього, так і окремих компаній. В м. Гаазі (Нідерланди) пройшла перша Європейська конференція з питань економічної ефективності заходів щодо охорони праці , яка визначила існування низки методичних підходів до економічної оцінки заходів щодо охорони праці. Найважливішими з них є аналіз витрат і доходів (АВД), аналіз ефективності витрат (АЕВ) та методи розрахунку сукупних витрат, пов'язаних з виробничим травматизмом і захворюваністю.
Аналіз витрат і доходів -- це метод оцінки сукупних витрат та доходів у грошовому виразі на рівні суспільства чи конкретного проекту. АВД зіставляє витрати на профілактичні заходи з доходами (зниження витрат чи збитків плюс додатковий прибуток). Фактично він є інструментом, що виявляє економічні наслідки і може бути використаний при вдосконаленні внутрішньофірмової системи прийняття рішень. За традицією АВД досить успішно пристосовується до виробничих витрат і робіт, у яких розподіл вартості на витрати та доходи є чітким. При розподілі ж грошової вартості, що відноситься до безпеки і гігієни праці, виникають проблеми, особливо в частині доходів.
В аналізі ефективності витрат (АЕВ) розраховується баланс між результатами заходів та грошовими витратами. АЕВ застосовується особливо успішно при зіставленні кількох варіантів рішення однієї і тієї самої задачі.
Аналіз витрат через захворюваність (АВЗ) -- це метод розрахунку витрат, що можуть бути пов'язані з виробничим травматизмом та захворюваністю працівників. АВЗ виявляє масштаб проблеми в кількісному вираженні, тоді як АВД і АЕВ призначені для вибору оптимального рішення. Він пристосовується як до фінансових, так і до соціально-економічних витрат залежно від адресата, для якого проводиться розрахунок.
35. Визначення понять виробниче приміщення, робоче місце, організація робочого місця.
Виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей.
Робоче місце - місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності
Робоче місце — це зона трудової діяльності працівника, або групи працівників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.
Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.
Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну й допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.
Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.
36.Причини виробничих нещасних випадків.
Для аналізу і профілактики травматизму важливе значення має класифікація причин. При цьому необхідно враховувати комплекс факторів, що визначають безпечні та нешкідливі умови праці на виробництві.
При встановленні причин нещасного випадку зазначаються і кодуються три групи причин відповідно до класифікатора:
І — технічні:
• конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва;
• конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів;
• неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об'єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;
• неякісне виконання будівельних робіт;
• недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;
• незадовільний технічний стан:
- виробничих об'єктів, будинків, споруд, території;
- засобів виробництва;
— транспортних засобів;
• незадовільний стан виробничого середовища (несприятливі метеорологічні умови, підвищена концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони; наявність шкідливих опромінень (випромінювань); незадовільна освітленість, підвищений рівень шуму і вібрації та ін.);
II — організаційні (що залежать від рівня організації праці на виробництві та діяльності самої людини):
• незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;
• недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, у тому числі:
— відсутність або неякісне проведення інструктажу;
— допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці;
• неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх відсутність;
• відсутність у посадових інструкціях функціональних обов'язків з питань охорони праці;
• порушення режиму праці та відпочинку;
• відсутність або неякісне проведення медичного обстеження (професійного відбору);
• невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;
• виконання робіт із відключеними, несправними засобами колективного захисту, системами сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;
• залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);
• порушення технологічного процесу;
• порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів;
• порушення правил дорожнього руху;
• незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);
• незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності);
• порушення трудової і виробничої дисципліни, в тому числі:
— невиконання посадових обов'язків;
— невиконання вимог інструкцій з охорони праці;
III - психофізіологічні (пов'язані з несприятливою особливістю людського фактора; невідповідність анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей організму людини умовам праці):
• алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння;
• незадовільні фізичні дані або стан здоров'я;
• незадовільний психологічний клімат у колективі;
• травмування внаслідок протиправних дій інших осіб, інші причини.
Серед причин, не внесених у класифікатор, слід також враховувати соціальні причини, зумовлені станом особистості в певний момент, якостями особистості:
• недостатня ефективність норм трудового права;
• побутові умови;
• рівень доходу в родині;
• рівень освіти;
• належність до тих чи інших соціальних верств тощо.
При розгляді нещасного випадку зазначається основна причина і супутня. Як свідчать статистичні дані, психофізіологічним (людським) факторам приділяється другорядна (супутня) роль, незважаючи на те, що, як свідчить міжнародна статистика, через вину людини відбувається близько 90% нещасних випадків. Це пояснюється недосконалістю об'єктивних методів оцінки впливу цих причин на виникнення нещасного випадку.
37.Вплив параметрів мікроклімату на людину.
Мікроклімат виробничих приміщень — це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як фактор виробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини в процесі праці.Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:температура повітря (0С), відносна вологість повітря (%),швидкість руху повітря (м/с),інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні і т. ін.). При виконанні роботи в організмі людини відбуваються певні фізіологічні (біологічні) процеси інтенсивність яких залежить від загальних затрат на виконання робіт і які супроводжуються тепловим ефектом і завдяки яким підтримується функціонування організму. Частина цього тепла споживається самим організмом, а надлишки тепла повинні відводитись в оточуюче організм середовище. Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають на самопочуття та працездатність людини і, як наслідок цього, рівень травматизму. Тривала дія високої температури повітря при одночасно підвищеної його вологості приводить до збільшення температури тіла людини до 38-40 0С (гіпертермія), в наслідок чого здійснюється різноманітні фізіологічні порушення у організмі: зміни у обміні речовин, у серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нірок), змінні у системі дихання, порушення центральної та периферичної нервових систем .При підвищенні температури значного збільшується потовиділення, в наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюються також при холодовому впливу, яке приводить до переохолоджуванню організму (гіпотермія) . Найбільш виражені реакції на низку температуру є звуження судин м’язів та шкіри.
38. Методи нормалізації параметрів мікроклімату.заходи щодо зниження негативного впливу мікроклімату.
До цих заходів належать:1)впровадження раціональних технологічних процесів (наприклад, заміна гарячого засобу обробки металу холодним);2)механізація та автоматизація виробничих процесів;3)дистанційне управління, що дозволяє вивести людину в більшості випадків з несприятливих умов;4)захист працівників різними типами екранів;5)раціональна теплова ізоляція устаткування;6)раціональне розміщення устаткування;7)раціональне планування та конструкторське рішення виробничих приміщень (гарячі цехи розміщуються в одноповерхових приміщеннях);8)раціональні вентиляція та опалювання;9)раціоналізація режимів праці та відпочинку (додаткові перерви);10)спеціальний питний режим (білково-вітамінні напої, хлібний квас, підсолена вода).
39. Оздоровлення повітряного середовища приміщень.
Повітряне середовище - компонент середовища проживання людини, що представляє собою певний обсяг навколишнього повітря, склад і властивості якого безпосередньо впливають на фізіологічні процеси і підлягають гігієнічному нормуванню. Виробниче приміщення - простір висотою до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, де знаходяться робочі місця.
Забезпечення чистоти повітря і нормальних метеорологічних умов в робочій зоні виробничих приміщень є одним з необхідних умов здорової і високопродуктивної праці. Необхідну стан повітряного середовища виробничих приміщень може бути забезпечене виконанням певних заходів, до основних з яких відносяться:
1. Механізація і автоматизація виробничих процесів, дистанційне керування ними. Ці заходи мають велике значення для захисту від впливу шкідливих речовин, теплового випромінювання, особливо при виконанні важких робіт. Автоматизація процесів, що супроводжуються виділенням шкідливих речовин, не тільки підвищує продуктивність, але і покращує умови праці, оскільки робітники виводяться з небезпечної зони. Наприклад, впровадження автоматичного зварювання з дистанційним управлінням замість ручної дає можливість різко оздоровити умови праці зварника, застосування роботів-маніпуляторів дозволяє усунути важка ручна праця.
2. Застосування технологічних процесів і обладнання, що виключають утворення шкідливих речовин або попадання їх у робочу зону. При проектуванні нових технологічних процесів і обладнання необхідно домагатися виключення або різкого зменшення виділення шкідливих речовин у повітря виробничих приміщень. Цього можна досягти, наприклад, заміною токсичних речовин нетоксичними, переходом з твердого та рідкого палива на газоподібне, електричний високочастотний нагрів; застосуванням пилоподавлення водою (зволоження, мокрий помел) при подрібненні і транспортування матеріалів і т. д.
Велике значення для оздоровлення повітряного середовища має надійна герметизація, обладнання, в якому знаходяться шкідливі речовини, зокрема, нагрівальних печей, газопроводів, насосів, компресорів, конвеєрів і т. д. Через нещільності у з'єднаннях, а також внаслідок газопроникності матеріалів відбувається витікання перебувають під тиском газів. Кількість випливає газу залежить від його фізичних властивостей, площі нещільностей і різниці тиску зовні і всередині обладнання.
3. Захист від джерел теплових випромінювань. Це важливо для зниження температури повітря в приміщенні і теплового опромінення працюючих.
4. Пристрій вентиляції та опалення, що має велике значення для оздоровлення повітряного середовища у виробничих приміщеннях.
5. Застосування засобів індивідуального захисту, а саме: спецодяг, що захищає тіло людини; захисні окуляри і фільтруючі засоби захисту (при продувці від пилу і стружки статора двигуна стисненим повітрям); захисні мазі, що захищає шкіру рук від нафтопродуктів і мастил (при змащування підшипників і деталей двигуна ); захисні рукавиці (при виконанні транспортувальних робіт).
40. Вентиляція, види вентиляції.
Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. За способом переміщення повітря вентиляція буває з природним спонуканням (природною) і з механічним (механічною). Можливо також поєднання природної і механічної вентиляції (змішана вентиляція).
Вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжної в залежності від того, для чого служить система вентиляції, - для подачі (припливу) або видалення повітря з приміщення або (і) для того й іншого одночасно.
За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.
Дія загальнообмінної вентиляції засноване на розведенні забрудненого, нагрітого, вологого повітря приміщення свіжим повітрям до гранично допустимих норм. Цю систему вентиляції найчастіше застосовують у випадках, коли шкідливі речовини, теплота, волога виділяються рівномірно по всьому приміщенню. При такій вентиляції забезпечується підтримка необхідних параметрів повітряного середовища у всьому об'ємі приміщення.
Повітрообмін у приміщенні можна значно скоротити, якщо вловлювати шкідливі речовини в місцях їх виділення. З цією метою технологічне устаткування, що є джерелом виділення шкідливих речовин, постачають спеціальними пристроями, від яких проводиться відсмоктування забрудненого повітря. Така вентиляція називається місцевою витяжкою.
Місцева вентиляція порівняно з загальнообмінною вимагає значно менших витрат на влаштування та експлуатацію.
У виробничих приміщеннях, у яких можливе раптове надходження у повітря робочої зони великої кількості шкідливих парів і газів, поряд з робочою передбачається пристрій аварійної вентиляції.
На виробництві часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінну з місцевою, загальнообмінну з аварійною і т.п.). Природна вентиляція
Повітрообмін при природній вентиляції відбувається внаслідок різниці температур повітря в приміщенні і зовнішнього повітря, а також в результаті дії вітру.
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.
При неорганізованої вентиляції надходження і видалення повітря відбувається через нещільність і пори зовнішніх огороджень (інфільтрація), через вікна, кватирки, спеціальні прорізи (провітрювання).
Організована природна вентиляція здійснюється аерацією і дефлекторами, і піддається регулюванню. Механічна вентиляція
У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється вентиляторами і в деяких випадках ежекторами.
Припливна, витяжна, припливно-витяжна вентиляція
При роботі витяжної системи чисте повітря надходить у приміщення через нещільності в захисних конструкціях. У ряді випадків ця обставина є серйозним недоліком даної системи вентиляції, так як неорганізований приплив холодного повітря (протяги) може викликати простудні захворювання.
Повітря подається в приміщення припливною вентиляцією, а видаляється витяжною вентиляцією, що працюють одночасно.
Місцева вентиляція
Місцева вентиляція буває припливною і витяжною.
Місцева припливна вентиляція служить для створення необхідних умов повітряного середовища в обмеженій зоні виробничого приміщення. До установкам місцевої припливної вентиляції належать: повітряні душі й оази, повітряні і повітряно-теплові завіси. Місцева витяжна вентиляція. Її застосування засноване на уловлювання та видалення шкідливих речовин безпосередньо у джерела їх утворення.
Пристрої місцевої витяжної вентиляції роблять у вигляді укриттів або місцевих відсмоктувачів. Укриття з відсмоктуванням характерні тим, що джерело шкідливих виділень знаходиться всередині них. Вони можуть бути виконані як укриття-кожухи, повністю або частково укладають устаткування (витяжні шафи, вітринні укриття, кабіни і камери).
41. Кондиціювання повітря.
Кондиціювання повітря - автоматичне підтримування в закритих приміщеннях усіх або окремих параметрів повітря (температури, відносної вологості, чистоти, швидкості руху) з метою забезпечення головним чином оптимальних метеорологічних умов, які найспри тливіші для самопочуття людей, ведення технологічного процесу, забезпечення збереження матеріальних цінностей. Кондиціонування повітря застосовують у випадках коли параметри повітряного середовища в приміщенні повинні постійно відповідати певним величинам (кондицій). Кондиціювання зазвичай поєднують з припливною вентиляцією, а іноді і з повітряним опаленням. Повітря кондиціонує шляхом очищення в системі фільтрів різних конструкцій підігрівається або охолоджується, зволожується або осушується і подається за системою повітря шляхи в приміщення. Задані параметри повітряного середовища в приміщенні підтримують за допомогою автоматичного регулювання обробки повітря в установках кондиціювання в залежності від стану зовнішнього повітря, виділення тепла і вологи в приміщеннях. Кондиціонери проектуються центральними або місцевими (підвіконними). Від центральних кондиціонерів повітря подається у приміщенні по повітря шляхи, довжина яких може складати 60-70 м. Місцеві кондиціонери подають повітря в приміщення безпосередньо без повітря шляхи. Місцевий кондиціонування застосовується у відносно невеликих приміщеннях - житлових кімнатах, лікарняних палатах та пр.
43. Освітлення виробничих приміщень, світлотехнічні величини нормування освітлення, види виробничого освітлення.
Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлення має важливе значення для виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою умовою роботи зорового аналізатора, але й біологічним фактором розвитку організму людини в цілому Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижують рівень збудженості центральної нервової системи і, природньо, активність усіх життєвих процесів. Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури виробництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у приміщені, в якому напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані.
Стан освітлення виробничих приміщень відіграє важливу роль і для попередження виробничого травматизму. Багато невгасних випадків на виробницві стається через погане освітлення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, головне, людина може загинути або стати інвалідом. Раціональне освітлення повинно відповідати таким умовам: бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним; не утворювати тіней на робочій поверхні; не засліплювати працюючого; напрямок світлового потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи. Це сприяє підтримці високого рівня працездатності, зберігає здоров'я людини та зменшує травматизм.
За своєю природою світло - це видиме випромінювання електромагнітних хвиль довжиною від 380 до 780 нм (1 нм дорівнює 10~9 м). Видиме світло (біле) є складовою цілого ряду кольорів, які залежать від довжини електромагнітних хвиль: фіолетовий 380...450 нм; синій 450...510 нм; зелений 510...575 нм; жовтий 575...620 нм; червоний 620...750 нм. Випромінювання вище 780 нм називають інфрачервоним, нижче 380 нм - ультрафіолетовим.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:
1. Природне - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огоро-джувальних конструкціях.
2. Штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщеннь, які не мають природного освітлення.
3. Сполучене (суміщене) - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель. Основною нормованою величиною природного освітлення є КПО, або (є) - коефіцієнт природної освітленості. Нормування КПО залежить від виду природного освітлення та ряду супутніх факторів. При боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО - етіп. У випадку однобічного - в точці на відстані 1 м від стіни -найбільш віддаленої від світлових отворів, але не більш ніж 12 м від них. При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО. Нормоване значення КПО (ен) залежить від характеру зорової роботи (розряду), системи природного освітлення та особливостей світлового клімату і сонячності клімату в районі розташування будівлі, які визначають через коефіцієнти т - світлового клімату і с - сонячності клімату. Штучне освітлення поділяється в залежності від призначення на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне. Розрізняють такі системи штучного освітлення: загальне, місцеве та комбіноване. Нормами встановлюються мінімально допустимі величини освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та громадських будівель, територій виробничих підприємств, відкритих просторів та залізничних шляхів. Мінімальна освітленість встановлюється залежно від характеру зорової роботи за найменшим розміром об'єкта розрізнення, контрастом об'єкта з фоном і характеристикою фону. Враховується система робочого освітлення (загальне або комбіноване) та джерела світла (лампи розжарювання або газорозрядні). Згідно з нормами всі роботи в залежності від розміру об'єкта розрізнення поділяються на 8 розрядів, більшість з яких ділиться на 4 підрозряди (а, б, в, г) за характером фону р та величиною контрасту об'єкта з фоном К. На промислових підприємствах робоче освітлення більшості виробничих приміщень відповідає III...VIII розрядам зорових робіт. Приміщення в основному обладнуються системами комбінованого освітлення. На поточних лініях воно локалізоване.
44. Вимоги до штучного освітлення.
Джерела штучного освітлення. Штучне освітлення буває: загальним, місцевим і комбінованим.За функціональним призначенням штучне освітлення буває робочим, аварійним, евакуаційним та охоронним.Аварійне освітлення проектується на випадок виходу з ладу робочого освітлення. Аварійне освітлення буває двох видів:
- для продовження роботи;
- для безпечної евакуації людей.
Аварійне освітлення для продовження роботи проектується у тому випадку, коли вихід з ладу робочого може спричинити вибух, пожежу, отруєння людей або порушення технологічного процесу, нормальної роботи життєво важливих об’єктів (електростанції, вузлів зв’язку, насосних станцій і т. ін).Аварійне освітлення має автономне джерело струму, що гарантує не менше 10% робочого освітлення, але не менше як 2лк всередині приміщення.Евакуаційне освітлення проектується для забезпечення евакуації людей при аварійному вимкненні робочого освітлення. Мінімальна освітленість у цьому випадку має бути не менше 0,5лк, а на відкритих майданчиках не менше 0,2лк.Найбільш розповсюдженими джерелами штучного освітлення є лампи розжарювання (нормальні, дзеркальні та прожекторні) хоч вони мають відповідні недоліки. До недоліків можна віднести велику яскравість і блисткість, що спричиняє сліпучу дію і може призвести до травм і аварій. Окрім цього в спектрі ламп домінують жовто-червоні промені з недостатньою кількістю синіх та фіолетових, що змінює кольорову передачу та не дозволяє ефективно використовувати їх при роботах, пов’язаних з необхідністю точного розпізнавання кольорів. Суттєвим недоліком також є висока температура нагрівання (140С), що робить їх пожежонебезпечними.Відкриття люмінесцентних ламп розширило можливості використання світла у житті людини. Залежно від люмінофору, лампи мають різний спектральний склад і служать джерелом денного, білого, м’якого й кольорового освітлення.Люмінесцентні лампи мають невисоку температуру нагрівання (40-50С), незначний ступінь яскравості, не чинять сліпучої дії, дають м’яке розсіяне світло з відсутністю тіней і блисків. Основним недоліком є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту (явища спотворення здорового сприйняття об’єктів, що рухаються чи обертаються).При штучному освітлені можна створити умови здорової роботи навіть кращі, ніж при природному, але світловий режим за світлотехнічними, біологічними та психологічними показниками не буде еквівалентним природному світлу.Освітлювальні установки для освітлення близько розміщених предметів називають світильниками, а віддалених предметів-прожекторами.Залежно від умов середовища тип світильника повинен мати необхідний ступінь захисту, (пилозахищений, вологозахищений, вибухозахищений і ін.). особливо жорсткими бувають вимоги до світильників у вибухо- та пожежонебезпечних приміщеннях.Невідповідність світлотехнічних характеристик світильника до призначення приміщення знижує рівень безпеки і може спричинити пожежу або вибух.
42.Природне освітлення, його значення для працюючих
Природне освітлення має велике гігієнічне значення, що виявляється в значній тонізуючій дії на організм людини внаслідок того, що організм людини мільйони років пристосовувався до такого освітлення. Тривала відсутність природного (сонячного) світла пригнічено діє на психіку людини. З цієї причини санітарні норми передбачають обов'язкове безпосереднє природне освітлення виробничих, адміністративних, підсобних і побутових приміщень. Природне освітлення не використовується у виняткових випадках (використовується електричне штучне освітлення), наприклад, у приміщеннях, де обслуговуючий персонал перебуває короткочасно і де не проводяться спостереження за виробничим процесом, у складах, що розташовуються в підвалах і т.ін.
Природне освітлення:бічне – здійснюється через світлові прорізи в зовнішніх стінах;верхнє – через світлові ліхтарі в дахах, а також прорізи в місцях перепадів висот суміжних прольотів будинку;
комбіноване – через прорізи для бічного і верхнього освітлення.
45.Розрахунок освітлення
, де Еср – середня освітленість; n – число ламп у приміщенні; Fл – світловий потік однієї лампи, лм (табл. 4.1 і 4.2); η – коефіцієнт використання світлового потоку світильника; S – площа робочої поверхні, м2; k – коефіцієнт запасу; він приймається: для люмінесцентних ламп при малій кількості пилу – 1,5, при середньому і великому відповідно – 1,8 і 2,0; для ламп розжарювання при малому виділенні пилу – 1,3, при середньому і великому – відповідно 1,5 і 1,7.Коефіцієнт використання світлового потоку показує, яка частина світлового потоку лампи Fл досягає освітлюваної поверхні у тому числі завдяки відбиттю світлового потоку від стін і стелі.Коефіцієнт η, що залежить від показника приміщення j і коефіцієнтів відбиття стін ρз і стелі ρп приміщення, обчислений для різних типів світильників, наведений в довідниках.Показник приміщення відображає геометричні розміри приміщення
,де А и В – довжина і ширина освітлюваного приміщення, м;
hр – висота підвісу світильників над робочою поверхнею, м. Внаслідок того, що санітарними нормами передбачається не середня і мінімальна освітленість, у вираз (4.1) уведено поправочний коефіцієнт Z = Еср/Емін. Значення коефіцієнта Z при найвигіднішому розташуванні світильників приймється рівним 1,1...1,2.На практиці, при відомій нормі освітленості Ен, визначають світловий потік однієї лампи Fл з урахуванням коефіцієнта нерівномірності освітлення Z за формулою.Потім, знаючи світловий потік лампи Fл, згідно з табл. 4.1 і 4.2 визначають потужність лампи.
46.Загальна характеристика та вплив іонізуючих випромінювань на людину
випромінювання поділяється на: іонізуюче, ультрафіолетове, електромагнітне, лазерне. Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення електричних зарядів різних знаків. До іонізуючих випромінювань належать α-, β-, γ-випромінювання, потоки нейронів та інших ядерних часток. Іонізуюче випромінювання, проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, порушує функції центральної нервової системи, що в свою чергу, викликає порушення функції залоз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Внаслідок цих змін порушується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту. Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами:ізоляцією чи огородженням джерел випромінювань за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів;обмеженням часу перебування персоналу в радіаційно-небезпечній зоні;віддаленням робочого місця від джерел випромінювання; використанням дистанційного керування та застосуванням приладів сигналізації і контролю; використанням засобів індивідуального захисту.
47. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань
Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання. Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам'ятати, що радіоактивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн. років), активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в бекерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк. Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно розрізняють è експозиційну, è поглинену та è еквівалентну дози іонізуючого випромінювання. Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, вимірюється в кулонах на І кг (Кл/кг); позасистемна одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання. Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що* поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в греях Гр (1 Гр=1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад = 0,01 Гр= 0,01 Дж/кг). Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючого випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об'єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб врахувати цей ефект, введено поняття еквівалентної дози. Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та а, - випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.
|
До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони) та електромагнітні випромінювання (рентгенівське та гамма-випромінювання), котрі при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони. Альфа-випромінювання — це потік ядер гелія, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектровольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність. Бета-частинки — це потік електронів та протонів. Проникна здатність (2,5 см в живих тканинах і в повітрі — до 18 м) бета-частинок вища, а іонізуюча — нижча, ніж у альфа-частинок. Нейтрони викликають іонізацію речовини та вторинне випромінювання, яке складається із заряджених частинок і гамма-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють. Гамма-випромінювання — це електромагнітне (фотонне) випромінювання з великою проникною і малою іонізуючою здатністю з енергією 0,001—3 МеВ. Рентгенівське випромінювання — випромінювання, яке виникає в середовищі, котре оточує джерело бета-випромінювання, в прискорювачах електронів і є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювань, енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ. Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома. Гальмівне випромінювання — це фотонне випромінювання з неперервним спектром, котре виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок. |
48. У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі.
В залежності від поглинутої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть носити зворотний або незворотний характер. При незначних дозах опромінення уражені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окремих органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби. Віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини.
При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінювання були виявлені такі особливості:
- висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;
- присутність прихованого періоду негативних змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;
- малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися;
- випромінювання може впливати не тільки на даний живий організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);
- різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи;
- різні організми мають істотні відмінні особливості реакції на дози опромінення;
- ефект опромінення залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання. Одноразове опромінення у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі.
При одноразовому опроміненні всього тіла людини можливі такі біологічні порушення в залежності від сумарної поглинутої дози випромінювання:
Доза 60 Гр (6000 рад) призводить до того, що смерть, як правило, настає протягом декількох годин або діб. Якщо доза опромінення перевищує 60 Гр, людина може загинути під час опромінення ("смерть під променем").
Репродуктивні органи та очі мають особливо високу чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім'яників при дозі лише 0,1 Гр (10 рад) призводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза понад 2 Гр (200 рад) може призвести до сталої стерильності (чи на довгі роки). Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр (300 рад) можуть призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж одноразова, на відміну від інших органів людини.
Очі людини уражаються при дозах 2...5 Гр (200...500 рад). Встановлено, що професійне опромінення із сумарною дозою 0,5...2 Гр (50...200 рад), отримане протягом 10-20 років, призводить до помутніння кришталика.
Небезпека радіоактивних елементів для людини визначається здатністю організму поглинати та накопичувати ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних речовин усередину організму уражаються ті органи та тканини, у яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод - у щитовидній залозі; стронцій - у кістках; уран і плутоній - у нирках, товстому кишечнику печінці; цезій - у м'язовій тканині; натрій поширюється по всьому організму. Ступінь небезпеки залежить від швидкості виведення радіоактивних речовин з організму людини. Більша частина людських органів є мало чутливою до дії радіації. Так, нирки витримують сумарну дозу приблизно 23 Гр (2300 рад), отриману протягом п'яти тижнів, сечовий міхур -55 Гр (5500 рад) за один місяць, печінка - 40 Гр (4000 рад) за місяць.
Ймовірність захворіти на рак знаходиться в прямій залежності від дози опромінення. Перше місце серед онкологічних захворювань займають лейкози. їх дія, що веде до загибелі людей, виявляється приблизно через 10 років після опромінення.
50. Основною властивістю іонізуючого випромінювання є його всепроникаюча здатність.
Під час роботи з радіоактивними елементами значення має не їх маса, а кількість ядер, що розпадаються за секунду. Час, протягом якого кількість ядер внаслідок самочинних перетворень зменшується вдвічі, називається періодом напіврозпаду. Період напіврозпаду для різних ізотопів коливається від долі секунди до багатьох мільярдів років.
При випромінюванні радіоактивних речовин середовище (об’єкт) поглинає відповідну кількість енергії, тому зміни, що будуть в ньому відбуватися, залежать від кількості поглинутої їм енергії та маси. Позасистемна одиниця поглинутої дози – рад.
На організм людини різні види іонізуючого випромінювання навіть при однаковій поглинутій дозі будуть чинити різну біологічну дію. Тому для оцінки ступеня опромінення людини необхідно знати не лише поглинуту дозу, а й вид випромінювання.
Для оцінки біологічної дії радіації на організм людини вводиться поняття еквівалентної дози, що визначається як добуток поглинутої дози на коефіцієнт якості даного випромінювання. Одиницею еквівалентної дози є бер (біологічний еквівалент рада).
Одиницею експозиційної дози, яку використовують для кількісної оцінки іонізуючої дії є рентген (Р).
Дозу в 1Р створює джерело випромінювання масою 1кг за 1годину на відстані 1м.
Організм людини не може відчути навіть згубної дози переопромінення, без спеціальних приладів не може дізнатися про наявний рівень радіації.
Іонізуюче випромінювання, проходячи через біологічні тканини, викликає їх іонізацію, призводить до утворення позитивних і негативних іонів, до складних функціональних і морфологічних змін. Молекули води, що входять до складу організму розпадаються утворюючи вільні атоми та радикали, які мають велику окислювальну здатність. Вільні радикали пошкоджують тканини і порушують нормальні біохімічні процеси у живій тканині.
Залежно від поглинутої дози ці зміни можуть бути зворотними і незворотними.
Ураження органів людини унаслідок дії різних видів іонізуючого випромінювання називається променевою хворобою. Існує гостра і хронічна форма променевої хвороби.
Надходження радіоактивних речовин в організм можливе при:
- вдиханні забрудненого повітря;
- через шлунково-кишковий тракт;
- шкіряні покриви.
Певні радіоактивні речовини вибірково діють на організм, тому чутливість різних органів до дії опромінення неоднакова. У зв’язку з цим введено таке поняття як критичний орган.
Критичним органом називається орган або частина тіла людини опромінення якого завдає найбільшої шкоди здоров’ю.
Радіоактивні речовини виводяться з організму через шлунково-кишковий тракт, нирки, дихальні шляхи, шкіру, а також через молочні залози. Залежно від періоду піврозпаду деякі речовини швидко виводяться, інші - повільно, утворюючи так зване депо. Наприклад, радій і стронцій накопичуються у кістковій тканині, полоній - у печінці, селезінці, плутоній – у кістках, легенях і ін.
Вибіркова здатність дії радіоактивних речовин обумовлює в першу чергу, захворювання критичних органів.
Найчутливішими до радіації є клітини, що швидко ростуть, відносно стійкою є м’язова тканина. При опроміненні дозами, що значно перевищують допустимі, людина може миттєво загинути – так звана “ смерть під променем ”.
51. захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання таких принципів:
-використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопу;
-скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;
-віддалення робочого місця від джерела-іонізуючого випромінювання;
-екранування джерела іонізуючого випромінювання. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання.
Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання. Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.
З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з великою масою.
З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).
Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких_матеріалів (свинець-поліетилен).
Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.
В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.
Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.
52. При оцінці впливу на людський організм електромагнітного випромінювання (ЕМВ) різноманітних частот особливий інтерес викликають високі (ВЧ), ультрависокі (УВЧ) й надвисокі частоти (НВЧ), бо тканини живого організму погано розсіюють високочастотне ЕМВ. Підвищена увага до НВЧ-випромінювання (й особливо до вкрай високочастотного (ВВЧ) випромінювання) пояснюється широким його застосуванням у сучасній радіолокації, промисловості, медицині, проведенні аварійно-рятувальних робіт й т. ін.
До так званої проблеми резонансних біоефектів, за твердженням Ю. Г. Григор'єва (Роль модуляции в биологическом действии электромагнитного излучения // Радиационная биология. Радиоэкология. – 1996. – Т. 36. – Вып. 5., тісно торкається гіпотеза про можливий інформаційний вплив (чи дію) ЕМВ. Ще в 1964 році А. С. Пресман (Электромагнитные поля и живая природа. – М.: Наука, 1968.) сформулював гіпотезу про так званий інформаційний вплив та інформаційну значущість ЕМВ. Як вважає К. А. Іванов-Муромський (Электромагнитная биология. – К.: Наукова думка, 1977.), біологічну дію й роль ЕМВ й ЕМП в організмі слід розглядати не тільки з позиції енергетичних ефектів, але й з погляду інформаційної взаємодії з біологічними підсистемами.
У дослідженнях з ЕМП міліметрового діапазону були встановлені гострорезонансні ефекти. Ці ефекти слабо змінюються при варіаціях граничних порогів модуляції (ГПМ) в межах кількох порядків величин і виникають при дуже низьких ГПМ, що дає змогу авторам сформулювати гіпотезу про нетепловий вплив на організм міліметрового випромінювання (ВВЧ) (Дев'ятков Н. Д., Голант М. Б., Бецький О. В. та ін. Нетепловые эффекты миллиметрового излучения / – М.: ИЗЭ АН СССР, 1981.). Автори вважають, що вплив ЕМВ мм-діапазону має інформаційний характер й реалізується через внутрішні системи прийому, обробки й передачі інформації організму. Під керівництвом академіка Н. Д. Дев'яткова було організовано широкий спектр досліджень ЕМВ мм-діапазону, на основі яких сформульовано ряд, з нашого погляду, важливих висновків: 1) біологічні ефекти ЕМВ практично не залежать від інтенсивності ЕМВ; 2) характерною особливістю ЕМВ, яке діє на живі організми, є його "резонансний" характер; 3) відносна ширина активних частотних смуг досить мала – не перевищує одиниць процентів, а частіше становить навіть десяті й соті долі відсотка; 4) спостерігається ефект "запам'ятовування" організмом впливів ЕМВ.
53.Методи захисту від ЕМП
Якщо характеристики ЕМВ перевищують вимоги нормативних актів, застосовують різні засоби і способи захисту персоналу. Вибір того чи іншого способу захисту залежить від робочого діапазону частот, характеру виконуваних робіт та умов опромінення, від параметрів ЕМВ і необхідного ступеня захисту.
Найбільшого поширення одержали наступні методи захисту від ЕМВ:
1. Зменшення потужності випромінювання в джерелі. Як видно з формули (3.68), інтенсивність опромінення/прямо пропорційна потужності випромінювача Р й обернено пропорційна квадрату відстані між джерелом і робочим місцем Я.
Зменшення параметрів випромінювання безпосередньо у самому джерелі досягається раціональним вибором генератора, застосуванням узгоджених навантажень і спеціальних пристроїв - поглиначів потужності (еквівалент антени і навантаження). Останні застосовують як навантаження генераторів замість відкритих випромінювачів. Поглиначі потужності - це коаксіальні та хвилеводні лінії, частково заповнені поглинаючими матеріалами (чистим графітом або графітом у суміші з цементом, піском і Гумою; пластмасами; порошковим залізом у бакеліті; керамікою; деревом; водою тощо).
2. Захист відстанню. Якщо неможливо послабити інтенсивність опромінення цими методами, використовують захист відстанню і її збільшенням. Уже зазначалося, що напруженості електричних і магнітних полів убувають у міру збільшення відстані. Захист відстанню забезпечується за рахунок механізації й автоматизації виробничих процесів, застосуванням дистанційного управління і спеціальних маніпуляторів, раціональним розміщенням устаткування та робочих місць.
На підставі інструментальних вимірювань характеристик ЕМП для кожного конкретного випадку розміщення апаратури виділяють зони випромінювання, межі яких позначають яскравою фарбою на підлозі. Передбачаються сигнальні кольори та знаки безпеки відповідно до ГОСТу 12.4.026-76 ССБТ "Цвета сигнальные и знаки безопасности".
Для захисту від електричних полів промислової частоти, що утворюються ЛЕП, збільшують висоту підвішування фазних проводів і встановлюють санітарно-захисні зони. Наприклад, для повітряних ліній електропередач напругою 330 кВ установлюють межу санітарно-захисної зони в один бік на відстані 20 м; для 500 кВ - 30 м; для 750 кВ - 40 м; для 1150 кВ - 55 м. У межах цих зон забороняється розміщати житлові та громадські будівлі, дачні ділянки й інші місця для перебування людей, майданчики для стоянки чи зупинки всіх видів транспорту, підприємства з обслуговування автомобілів, сховища нафти і нафтопродуктів.
Відстань від ліній електропередач до меж населених пунктів має бути не меншою ніж 250 м при напрузі 750 кВ і 300 м при напрузі 1150 кВ.
3. Архітектурно-планувальні рішення. Діючі установки потужністю понад 10 кВт слід розміщати у спеціально виділених приміщеннях регламентованої площі з капітальними стінами і перекриттями, покритими матеріалами, що поглинають ЕМП радіочастотного діапазону — цеглою, шлакобетоном; а також матеріалами, що здатні відбивати ці випромінювання, наприклад, олійними фарбами. Такі приміщення мають бути обладнані безпосереднім виходом у коридор чи назовні. Для цього підходять кутові приміщення першого й останнього поверхів будинку.
При використанні радіолокаційних антен для захисту персоналу від опромінення на відкритій території за межами будинків необхідно раціонально розпланувати територію радіоцентру і винести службові приміщення за межі антенного поля, встановити безпечні маршрути людей, та екранувати окремі приміщення і будинки, а також ділянки території.
4. Екранування джерел випромінювання та робочих місць. Екранування - одне з найбільш ефективних і найчастіше застосовуваних засобів захисту від ЕМВ.
Екрани поділяють на відбивальні і поглинальні. Від би вальні екрани виготовляють у вигляді листа чи сітки з металів, що добре проводять струм - міді, латуні, алюмінію, сталі. Захисна дія ґрунтується на тому, що ЕМП створює в екрані струми Фуко, які наводять вторинне поле, за амплітудою майже рівне, а за фазою протилежне первинному полю. Сумарне поле, що виникає при дії цих двох полів, дуже швидко убуває в екрані, проникаючи в нього на незначну глибину. Чим більша магнітна проникність екрана і вища частота випромінювання, тим меншою буде глибина проникнення. Екран потрібно заземлити.
Для оцінки функціональних якостей екрана використовують поняття ефективності Еф (дБ), що визначається логарифмом відношення густини потоку енергії І0 у даній точці при відсутності екрана до густини потоку енергії І за наявності екрана:
Відбивальні екрани роблять у вигляді камер чи шаф, у які вміщують передавальну апаратуру, а також у вигляді кожухів, ширм захисних козирків. Так, для відкритих розподільних пристроїв промислової частоти поряд із комутаційними апаратами, шафами управління і контролю рекомендують розміщувати стаціонарні й тимчасові екрани у вигляді козирків, навісів і перегородок з металевої сітки, яку обов'язково заземляють.
Для візуального спостереження за джерелами ЕМВ обладнують оглядові вікна, захищені металевою сіткою.
Поглинальні екрани, кожухи та інші засоби виготовляють із матеріалів, що здатні поглинати енергію ЕМП. Це можуть бути тонкі гумові килимки; тверді аркуші поролону чи волокнистої деревини, які просочені відповідною речовиною; феромагнітні пластини. Для зазначених матеріалів коефіцієнт відбиття не перевищує 1-3%.
6. Установлення раціональних режимів роботи. Коли немає можливості знизити інтенсивність опромінення до нормативних значень, застосовують захист часом, тобто обмежують час перебування персоналу в ЕМП.
7. Застосування індивідуальних засобів захисту. До них належать переносні парасолі, халати, куртки з каптуром, комбінезони, фартухи з металізованої тканини, які захищають організм людини за принципом сітчастого екрана із заземленням. Наприклад, від дії ЕМП НВЧ застосовують халати радіозахисні, виготовлені з тканини "Щит".
Для захисту очей від ЕМВ у діапазоні частот 3*10 у 7 ступені – 3*10 у 11 ступені Гц призначені захисні окуляри з металізованими стеклами, що містять двоокис олова (ГОСТ 12.4.013-85 ССБТ. "Очки защитные. Общие технические условия" (СТ СЭВ 4564-84).
8. Організаційні заходи. Необхідно регулярно проводити дозиметричний контроль (не менше одного разу на 6 місяців); медогляд (не менше одного разу на рік). Робітникам, що працюють із джерелами ЕМВ, має бути надана додаткова відпустка, скорочений робочий день та ін.
54… Відомо, що електромагнітне випромінювання (ЕМВ) комп’ютерів, іншої побутової електроніки, стільникових телефонів згубно для здоров’я людини. Багато хто наївно вважають, що для ослаблення шкідливого впливу потрібно будь-якими методами знизити інтенсивність ЕМІ. Дійсно, якщо знизити інтенсивність потужного ЕМІ, його шкідливість знижується, але інтенсивність ЕМІ комп’ютерів, стільникових телефонів тепер мала. Дослідження вчених інституту біофізики клітини РАН (директор член-кореспондент Російської Академії наук Е. Е. Фесенко) показують, що надзвичайно слабкі ЕМІ, ледве уловлюваних фізичними приладами, можуть надавати на біологічні об’єкти набагато більш сильний вплив, ніж потужні ЕМІ. Захисні екрани побутової електроніки не знижують, а часто підвищують згубність ЕМІ.
55… Дослідження вчених за останні 20 років показали, що електромагнітні поля, створені технічними системами, навіть у сотні разів слабші природного поля Землі, можуть бути небезпечними для здоров'я людини. Якщо не змінити принципи побудови електронних та радіотехнічних систем, то тенденція їх розвитку і негативний вплив на біологічні системи на рівні дії полів можуть призвести до катастрофічного за своїми наслідками впливу на біосферу та людину.
Плоди науково-технічного прогресу, які повинні служити на благо людства, стають агресивними по відношенню навіть до своїх творців. Стрімко зростає енергонасиченість побуту людей. Електроніка підступає все ближче до людини. Комп'ютер, телевізор, відео-системи, мікрохвильові печі, радіотелефони - ось далеко не повний перелік технічних засобів, з якими людина постійно взаємодіє. Павутиння проводів електропостачання в будинках та в службових приміщеннях оточують людину. Людина знаходиться тривалий час під дією штучних полів, створених електронними системами та системами електропостачання.
Особливо стрімко в наше життя входять комп'ютери і телевізійні системи. Сьогодні у всьому світі комп'ютери займають важливе місце у роботі, житті та відпочинку людей. Без них вже неможливо уявити сучасний світ. Одним із шкідливих апаратних забезпечень ЕОМ для людського організму є дисплеї. Дисплеї, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного та високочастотного електромагнітного випромінювання (ЕМВ). Вплив комплексу ЕМВ чи окремих його видів на виникнення різних захворювань почали вивчати з моменту їх використання. В кінці 50-х років у СРСР були введені перші нормативи, що обмежують радіочастотний вплив. Наприкінці 60-х років радянські вчені встановили вплив електромагнітних полів, навіть дуже слабких, на нервову систему людини. У 70-ті роки ця проблема стала предметом широких дискусій і досліджень.
Джерелами електромагнітних випромінювань є мережі живлення (частота 50 Гц), система рядкового розгорнення (2-400 кГц), блок модуляції променя (5-10 МГц).
Було встановлено, що випромінювання низької частоти, в першу чергу, негативно впливають на центральну нервову систему, викликаючи головні болі, запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу, причому нервова система реагує навіть на короткі за тривалістю впливу щодо слабких полів частоти: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Все це відображається на процесах навчання і запам'ятовування.
Низькочастотне електромагнітне поле може стати причиною шкірних захворювань (вугреве висипання, себороїдна екзема, рожевий лишай тощо), хвороб серцево-судинної системи та кишково-шлункового тракту, воно впливає на білі кров'яні тільця, що призводить до виникнення пухлин, у тому числі й злоякісних.
Особливу увагу медики приділяють дослідженням впливу електромагнітних випромінювань на жінок в період вагітності. Статистичні дані свідчать про те, що робота за комп'ютером порушує нормальний хід вагітності, часто є причиною появи на світ дітей із вродженими вадами, з яких найпоширенішими є дефекти розвитку головного мозку. Тому необхідно, щоб керівництво своєчасно переводило вагітних жінок на роботу, не пов'язану з використанням моніторів.
Існують переконливі докази несприятливого комплексного впливу моніторів ПК на організм працюючих. У табл. 15.3 наведені результати медико-біологічних досліджень впливу ПК нарентгенівське випромінювання дійсно відсутні в рідкокристалічних екранах, та щодо змінних електромагнітних полів, то твердження про безпеку портативних комп'ютерів за цими параметрами явно передчасне.
Часто можна почути думку, що портативні комп'ютери типу Notebook безпечні для користувачів і не мають потреби в таких додаткових заходах захисту, як приекранні фільтри: їх можна вважати пристроями, що зберігають здоров'я людей і споживають значно менше енергії, ніж їхні електронно-променеві попередники. В основі подібних міркувань лежить той факт, що в портативних комп'ютерах використовуються екрани на основі рідких кристалів, що не генерують шкідливих випромінювань, властивих звичайним моніторам з електронно-променевою трубкою. Однак результати досліджень, проведених у науково-дослідних центрах, показали, що електромагнітне випромінювання портативних комп'ютерів типу Notebook значно перевищує екологічні нормативи. Беручи до уваги результати досліджень щодо величини електромагнітного випромінювання Notebook, можна прийти до висновку, що інформаційна торсійна компонента за рівнем негативного впливу на користувача нічим не відрізняється від моніторів на основі електронно-променевої трубки (ЕПТ). Необхідно зазначити, що рівні електромагнітних випромінювань портативних комп'ютерів перевищують нормативні параметри для багатьох комп'ютерів з моніторами на основі ЕПТ.
57. Особливості вібрації, вплив на людину, нормування, захист від вібрації
Вібрація - механічні коливання, що виникають у пружних тілах та передаються на тіло людини.
Людина може відчувати вібрацію у діапазоні частот від частки герца до 8000 Гц. Вібрація зі ще вищою частотою сприймається як теплове відчуття. При підвищенні частоти коливань до 16 Гц вібрація супроводжується появою шуму.
Основними характеристиками гігієнічної оцінки вібрації є середньогеометричні частоти /, Гц, у третинооктавних та октавних смугах і відповідні їм середньоквадратичні значення віброприскорення а, м/с2, або віброшвидкості V, м/с, а також їх логарифмічні рівні:
Залежно від тривалості, інтенсивності дії, частоти, а також умов праці вібрація спричиняє стійкі патологічні зміни в нервовій системі (порушення процесів збудження та гальмування), опорно-руховому апараті (деформація суглобів, втрата сили м'язів) та кровоносній системі (звуження або розширення периферійних судин).
Особливо небезпечними для людини є коливання з частотою 4-8 Гц, що збігаються з власною частотою коливань ряду внутрішніх органів, які пружно закріплені на скелеті (серце, печінка, нирки та ін.), і близько 30 Гц (частота власних коливань тіла людини).
Найбільш шкідливим для людини є одночасний вплив вібрації, шуму та низької температури, а оскільки у виробничих умовах шум та вібрація є супутниками, то їхній спільний вплив може призвести до професійного захворювання - віброшумової хвороби. Ця хвороба тяжко піддається лікуванню і може стати причиною інвалідності. Особливо небезпечною ця хвороба є для жінок через ризик втрати репродуктивної функції. Гігієнічне нормування вібрації проводять згідно з ГОСТ 12.1.012-90 окремо для загальної та локальної вібрацій.
Нормований діапазон частот встановлюється:
• для локальної вібрації у вигляді октавних смуг із середньогеометричними частотами 1; 2; 4; 8; 16; 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000 Гц;
• для загальної вібрації - октавних та 1/3-октавних смуг із середньогеометричними частотами 0,8; 1,0; 1,25; 1,6; 2,0; ...; 50; 63; 80 Гц.
Нормованими параметрами вібраційного навантаження на оператора на робочих місцях у процесі праці є: а) одночислові параметри:
• коректоване за частотою значення контрольованого параметра (0) або його логарифмічний рівень (Ь0): Вібрація серед всіх видів механічних впливів для технічних об'єктів найбільш небезпечна. Знакозмінні напруження, викликані вібрацією, сприяють накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин те руйнуванню. Найчастіше і досить швидко руйнування об'єкта настає при вібраційних впливах за умов резонансу. Вібрації викликають також й відмови машин, приладів.
За способом передачі на тіло людини вібрацію поділяють на загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини, та локальну, котра передається через руки людини. У виробничих умовах часто зустрічаються випадки комбінованого впливу вібрації— загально та локальної.
Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною хворобою. Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді головного болю, заніміння пальців рук, болю в кистях та передпліччі, виникають судоми, підвищується чутливість до охолодження, з'являється безсоння. При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинногс мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин та суглобів, змінюється капілярний кровообіг. Функціональні зміни, пов'язані з дією вібрації на людину-оператора — погіршення зору, зміни реакції вестибулярного апарату, виникнення галюцинацій, швидка втомлюваність. Негативні відчуття від вібрації виникають при прискореннях, що складають 5% прискорення сили ваги, тобто при 0,5 м/с2. Особливо шкідливі вібрації з частотами, близькими до частот власних коливань тіла людини, більшість котрих знаходиться в межах 6...ЗО Гц.
Резонансні частоти окремих частин тіла наступні:
— очі —22...27
— горло — 6... 12
— грудна клітка — 2... 12
— ноги, руки — 2...8
— голова — 8...27
— обличчя та щелепи — 4...27
— пояснична частина хребта — 4... 14
— живіт — 4...12
Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на:
— транспортну, котра виникає внаслідок руху по дорогах;
— транспортно-технологічну, котра виникає при роботі машин, які виконують технологічні операції в стаціонарному положенні або при переміщенні по спеціально підготовлених частинах виробничих приміщень, виробничих майданчиків; — технологічну, що впливає на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.
Вібрації, що впливають на операторів різних машин, поділяються на категорії згідно ГОСТ 12.1.012-90:
— трактори, автомобілі вантажні, будівельно-дорожні машини, снігоочищувачі — 1;
— екскаватори, крани промислові та будівельні, самохідні бурильні установки, шляхові машини, бетоновкладачі — 2.
— Підлоговий виробничий транспорт, верстати метало- та деревообробні, ковальсько-пресове обладнання, ливарні машини, електричні машини, насосні агрегати та вентилятори; бурильні вишки та установки, бурові верстати, обладнання промисловості будматеріалів — 3.
58. Шум — неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують її працездатність.
В деяких галузях техніки, зокрема в електроніці та акустиці існує абстрактне поняття кольору шуму, що приписує шумовому сигналу певний колір виходячи з його статистичних властивостей. Одним з таких властивостей, за допомогою якого можна розрізняти види шуму, може бути спектральна густина (розподіл потужності по частотах). Прийнято розрізняти такі різновиди шумів за кольорами: Білий шум, рожевий шум, червоний (коричневий) шум та сірий шум. Іноді виділяють й інші різновиди.
Захист населення та навколишнього середовища від шуму.
Ряд нормативних актів України містить положення щодо захисту населення та навколишнього середовища від шкідливого впливу шуму.
Відповідно до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища“, Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення“ органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов`язані вживати необхідні заходи щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров`я людини. Використання джерел, що генерують цей фізичний фактор у виробництві, побуті та з іншою метою, допускається за умови дотримання санітарних норм, які передбачені Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів від 19 червня 1996 року.
Правила розрізняють джерела зовнішнього техногенного та біогенного акустичного забруднення. Джерелами техногенного акустичного забруднення в населених пунктах є всі види транспорту, промислові підприємства, комунальні об`єкти (котельні, трансформатори, компресорні станції тощо). До джерел біогенного акустичного забруднення відносять стадіони, базари, майдани для мітингів, танцмайданчики, спортмайданчики, дискотеки, зоопарки, ринки для продажу тварин, тваринницькі ферми.
З метою відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів повинні забезпечуватися певні заходи, як це передбачено в ст. 21 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”:створення і впровадження малошумних машин і механізмів;
удосконалення конструкцій транспортних та інших пересувних засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличного покриття;
розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об'єктів з джерелами шуму під час планування і забудови населених пунктів відповідно до встановлених законодавством санітарно-гігієнічних вимог, будівельних норм та карт шуму;
виробництво будівельних матеріалів, конструкцій, технічних засобів спорудження житла, об'єктів соціального призначення та будівництво споруд з необхідними акустичними властивостями;
організаційні заходи для відвернення і зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи запровадження раціональних схем і режимів руху транспорту та інших пересувних засобів і установок у межах населених пунктів.
Громадяни зобов'язані дотримувати вимоги, встановлені з метою зниження побутового шуму у квартирах, а також у дворах жилих будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.
Відповідно до Закону України “Про охорону атмосферного повітря” в галузі охорони атмосферного повітря встановлюються нормативи гранично допустимого впливу фізичних факторів стаціонарних та пересувних джерел. Нормативи гранично допустимих рівнів впливу на атмосферне повітря встановлюються для кожного стаціонарного джерела та для кожного типу пересувних джерел з врахуванням сучасних технічних рішень щодо зниження рівнів впливу фізичних факторів, в тому числі шуму.
Рівні впливу цього фактору на стан атмосферного повітря, вимоги до їх скорочення встановлюються відповідним дозволом на основі затверджених відповідно до санітарних норм нормативів. Господарська чи інші види діяльності, якщо вони пов‘язані з порушенням передбачених дозволом рівнів акустичного впливу на стан атмосферного повітря, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства (ст. 12 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”).
Як це передбачено Державними будівельними нормами України (ДБН 360—92), допустимі рівні шуму на різних об`єктах, територіях різного господарського призначення не повинні перевищувати показників наступних санітарних норм: Державні санітарні правила планування і забудови населених пунктів встановлюють допустимі рівні звуку на території житлової забудови (характеристикою джерел з непостійними акустичними характеристиками (транспорту і т.ін.) є еквівалентні та максимальні рівні звуку —
59. Інфразвук (від лат. infra — нижче, під) — пружні хвилі, аналогічні звуковим, але з частотами нижче рівня сприйняття людського вуха (від 0,001 Гц до 16 Гц). Цей частотний діапазон використовується в сейсмографах для визначення землетрусів. Інфразвукові хвилі характеризуються можливістю долати великі відстані та оминати об'єкти з малим поглинанням. Виявлено, що інфразвук пагубно впливає на організм людини і оточуюче середовище. Це зумовлене тим, що частота інфразвуку збігається з власною частотою предмета, а це, як відомо — явище резонансу. Хвилі різної частоти негативно впливають на людські органи. 3. Методи захисту навколишнього природного середовища. Нові технологічні принципи
Під методами захисту НПС розуміють комплекс технологічних, технічних і організаційних заходів спрямованих на зниження або повне виключення антропогенного забруднення біосфери. Універсальних методів звичайно не існує, тому радикально вирішити проблему забруднення НПС на сьогоднішній технічній стадії розвитку людства неможливо (пригадайте рівень споживання ресурсів і кількість відходів, масштаби впливу на НПС). Отже, лише поєднання декількох раціонально підібраних і науково обґрунтованих заходів в кожному конкретному випадку може привести до бажаних ефектів, результатів по захисту (охороні) НПС.
Для цього використовують такі методи:
1) технологічні – це безпосередній вплив на технологічні процеси, які виступають джерелом забруднення, внаслідок чого з’являються нові технології (утилізаційні, зберігаючі, чисті і т. д.).
2) організаційно-технічні – зменшення концентрації та рівня забруднення на шляхах їх розповсюдження від виробництва до біосфери, тобто використання технічних засобів захисту та проведення організаційно-планувальних заходів.
Перша група методів вирішує проблему значно ефективніше, але є досить трудоємкою та значно дорожчою: відбувається реконструкція підприємств, закриття старих і будівництво нових з використанням альтернативних технологій, проводяться спеціальні науково дослідні роботи, вирішується цілий ряд завдань соціально-економічного плану, наприклад, перекваліфікація працюючих, автоматизація, комп’ютеризація виробництва.
Друга група методів є дещо вигіднішою, але вони мають локальний характер дії і не знищують причину, яка викликає забруднення.
Загальна класифікація методів захисту НПС від антропогенних забруднень приведена на рис.12, з розгляду якої слідує, що при проведені технологічних заходів по боротьбі з забруднювачами НПС використовують прямі та побічні методи.
Прямі методи дозволяють знизити масу, об’єм, концентрацію і рівень забруднення безпосередньо в джерелі їх утворення в технологічному процесі. Приклад: зменшення вмісту сірки в паливі; створення електромобілів і т. д.
Побічні методи не забезпечують безпосереднього зниження рівня забруднення в його джерелі, але мінімізують його або виключають утворення забруднювачів при проведенні наступних технологічних процесів. Приклад: використання прогресивних методів литва; заміна газової зварки на електричну, а далі на лазерну і т. д.
Найвища форма удосконалення технології виробництва – створення замкнутих технологічних процесів, систем оборотного водопостачання і безвідходної технології, що можливо тільки при узгоджені прямих та побічних методів.
Під безвідходною технологією розуміють замкнуті технологічні процеси, при яких відходи кожного попереднього процесу виступають вихідною сировиною для наступного. Прикладом цієї технології є кругообіг речовин та енергії в природі.
Майбутнє за технологічними методами захисту НПС як самими прогресивними і екологічними. Саме втілення на всіх етапах виробництва безвідходної технології дозволить повністю зняти проблему антропогенного забруднення біосфери.
Організаційно-технічні методи, використання яких не зв’язано з безпосереднім впливом на джерело забруднення, використовується для захисту НПС шляхом:
- розосередження джерел забруднення; воно не захищає безпосередньо НПС від забруднень, але дозволяє знизити локальне навантаження шкідливих речовин на біосферу до допустимих концентрацій і рівнів, з нейтралізацією яких природа справляється ще сама;
- локалізація джерел забруднення за рахунок ізоляції, герметизації, екранування, а також захоронення відходів, що дозволяє обмежити розповсюдження забруднювачів в біосфері;
- очистки (повної чи до допустимих концентрацій) викидів, які надходять в біосферу з допомогою спеціальних технічних устаткувань і апаратів, що використовують фізичні, хімічні, фізико-хімічні і біохімічні способи очистки і обеззараження забруднювачів.
На цьому рівні розвитку технології використання організаційно-технічних методів виступають основним способом боротьби з забруднювачами НПС.
Основні напрямки екологізації виробництва.
1. Розробка ефективних засобів очищення промислових, комунальних та тваринницьких стічних вод і промислових та транспортних викидів в атмосферу. Воно частково запобігає забрудненню довкілля, але повністю не ліквідує його, хоча ефективність окремих очисних технологій сягає 99% - 99,9%, їм не може належати провідна роль, коли мова йде про гармонізацію взаємодії суспільства і природи (дуже висока ціна сучасних очисних технологій). Основні види очистки: механічні, хімічні, біологічні, електричні і т. п.
2. Значно перспективнішими є заходи спрямовані на зменшення або повну ліквідацію шкідливих відходів, що забруднюють довкілля. Головний напрям – це перехід до використання замкнутих технологій, для яких характерна відсутність обміну речовин із зовнішнім середовищем. Стосовно технологічної операції це можна розуміти як процес, у якому відсутні викиди твердих, рідких і газоподібних речовин – відходів. Важливе значення тут відводиться розробці
60. Ультразву́к — пружні коливання і хвилі з частотами приблизно від 20 000 Гц і до одного мільярда Герц, іншими словами, коливання з частотами понад частоту чутного звуку. Верхня межа частот ультразвуку умовна.
61. Випромінювання оптичного діапазону Цим терміном позначається випромінювання видимого діапазону хвиль (0,4—0,77 мкм), а також межуючих з ним діапазонів —'• інфрачервоного (ІЧ) з довжиною хвилі 0,77—0.1 мкм та ультрафіолетового (УФ) з довжиною хвилі 0,4—0,05 мкм.
Таким чином, з боку довгих хвиль між оптичним діапазоном та НВЧ лежить маловивчений та поки що маловикористовуваний діапазон субміліметрових хвиль (0—0,1 мм), а з боку коротких хвиль — перехід до рентгенівського випромінювання.
Радіоелектронні прилади, як і будь-які інші, мають ККД менше 100 %, і частина енергії джерел живлення витрачається на покриття втраті та в кінцевому рахунку переходить у тепло, тобто, в ІЧ випромінювання.
Джерелами ІЧ випромінювання є багато елементів та вузлів радіоапаратури — електровакуумні, напівпровідникові та квантові прилади, індуктивності, резистори, трансформатори, з'єднувальні проводи тощо. Аналогічним чином електровакуумні прилади у скляних балонах дають випромінювання у видимій області спектра. Але такого роду випромінювання порівняно малої інтенсивності не викликає помітного екологічного впливу. Це ж стосується і некогерентного УФ випромінювання, яке використовується у технологічному процесі фотолітографії при виробництві мікросхем.
Лазерне випромінювання має ряд особливостей. Воно характеризується великою часовою та просторовою когерентністю — кореляцією (сумісністю) фаз коливань у деякій точці простору на певну величину моменту часу, а також кореляцією фаз коливань у різних точках простору в один і той же момент часу.
Часова когерентність зумовлює монохроматичність (одно-частотність) випромінювання, що випливає із самого принципу дії лазера як квантового прилада. У реальних умовах з ряду причин ширина спектра лазерного випромінювання обмежна, хоча й досить немала.
Просторова когерентність зумовлює високу скерованість лазерного випромінювання, тобто малу кутову розбіжність променя на великих відстанях. У зв'язку із малою довжиною хвилі лазерне випромінювання може бути сфокусоване оптичними системами (лінзами та дзеркалами) невеликих геометричних розмірів, обмежених дифракцією, завдяки чому на малій площі досягається велика густина випромінювання.
Вказані властивості та їх поєднання є основою для широкого використання лазерів. За їх допомогою здійснюється багатоканальний зв'язок на великих відстанях (причому кількість каналів тут у десятки тисяч разів може перевищувати можливості НВЧ діапазону), лазерна локація, дальнометрія, швидке опрацювання інформації.
Вплив лазерного випромінювання на біологічні тканини може призвести до теплової, ударної дії світлового тиску, електрострикції (механічні коливання під дією електричної складової ЕМП), перебудови внутріклітинних структур. Залежно від різних обставин прояв кожного ефекту зокрема чи їх сумарна дія можуть відрізнятися.
При великій інтенсивності і дуже малій тривалості імпульсів спостерігається ударна дія лазерного випромінювання, яка розповсюджується з великою швидкістю та призводить до пошкодження внутрішніх тканин за відсутності зовнішніх проявів.
Найважливішим фактором дії потужного лазерного випромінювання на біологічне середовище є тепловий ефект, який проявляється у вигляді опіку, іноді з глибинним руйнуванням — деформацією і навіть випаровуванням клітинних структур. При менш інтенсивному випромінюванні на шкірі можуть спостерігатися видимі зміни (порушення пігментації, почервоніння) з досить чіткими межами ураженої ділянки. Шкірний покрив, який сприймає більшу частину енергії лазерного випромінювання, значною мірою захищає організм від серйозних внутрішніх ушкоджень. Але є відомості, що опромінення окремих ділянок шкіри викликає порушення у різних системах організму, особливо нервової та серцево-судинної.
У зв'язку з різною поглинальною здатністю живих тканин при відносно слабких ушкодженнях шкіри можуть виникати серйозні ураження внутрішніх тканин — набряки, крововиливи, змертвіння, згортання крові. Результатом навіть дуже малих доз лазерного випромінювання можуть бути такі явища, як майже при НВЧ опроміненні — нестійкість артеріального тиску, порушення серцевого ритму, втома, роздратування. Звичайно, такі порушення зворотні і зникають після відпочинку.
Найсильніше впливає лазерне випромінювання на очі. Тут найсерйознішу небезпеку становить випромінювання УФ діапазону,
яке може призвести до коагуляції білка, рогівки та опіку слизової оболонки, що викликає повну сліпоту. Випромінювання видимого діапазону впливає на клітини сітківки, внаслідок чого настає тимчасова
сліпота або втрата зору від опіку з наступною появою рубцевих ран.
Випромінювання ІЧ діапазону, яке поглинається райдужною оболонкою, кришталиком та скловидним тілом, більш-менш безпечне, але також може спричинити сліпоту.
Таким чином, лазерне випромінювання ушкоджує (часом безповоротно) усі структури ока.
Внаслідок лазерного опромінення у біологічних тканинах можуть виникати вільні радикали, які активно взаємодіть з молекулами та порушують нормальний хід процесів обміну на клітинному рівні. Наслідком цього є загальне погіршення стану здоров'я, (як і при впливі іонізаційних випромінювань).
62. Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені — через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів
Для підприємств, що є джерелами забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділень тощо), встановлені такі розміри санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м. До І, II та НІ класу відносяться в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства по видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів.
До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств текстильної, легкої, харчової промисловості.
До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.
Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму. На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від значення нормативу.
Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.
63. Вимоги до розміщення підприємств в залежності від їх класу.
Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.
Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.
Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням) великого значення слід надавати переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбільшої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну).
Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.
Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені — через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів.
Для підприємств, що є джерелами забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділень тощо), встановлені такі розміри санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м.
До І, II та НІ класу відносяться в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства по видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів.
До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств текстильної, легкої, харчової промисловості.
До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.
Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.
На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від значення нормативу.
Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.
Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.
Основні вимоги до будівель виробничого призначення викладені в СНиП 2.09.02-85.
При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування.
Об'єм виробничих приміщень на одного працівника згідно з санітарними нормами повинен складати не менше 15 м3, а площа приміщень — не менше 4,5 м2.
Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються різні вимоги, то необхідно їх групувати таким чином, щоб вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва — на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (наприклад, механоскладальні, інструментальні, ЕОМ тощо), а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.
Приміщення, де розташовані електрощитове, вентиляційне, компресорне та інші види обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно зачиненими на ключ, з тим, щоб в них не потрапили сторонні працівники.
З метою запобігання травматизму у виробничих приміщеннях необхідно застосовувати попереджувальне пофарбування будівельних конструкцій та знаки безпеки (ТОСТ 12.4.026-76 „Цвета сигнальньїе й знаки безопасности"). Наприклад, жовтим кольором (або із чорними смугами) фарбують низько розташовані над проходами конструкції, звуження проїздів, малопомітні сходинки, виступи та перепади в площині підлоги.
Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не менше 1,5 м, а ширина проїздів — 2,5 м.
Двері та ворота, що ведуть безпосередньо на двір, необхідно обладнати тамбурами або повітряними (тепловими) завісами.
Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропривід, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м — зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи тощо) можна ставити впритул до конструктивних елементів будівлі — стін, колон.
Для обробки та захисту внутрішніх поверхонь конструкцій приміщень від дії шкідливих та агресивних речовин (наприклад, кислот, лугів, свинцю) та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку штукатурку, олійну фарбу, які перешкоджають сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь.
Висота виробничих приміщень має бути не менше 3,2 м, а для приміщень енергетичного та складського господарства — 3 м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття — 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики повинні бути завширшки не менше 1 м і загороджені поруччями висотою 1 м і внизу повинні мати бортики висотою 0,2 м.
Всі майданчики, які розташовані на висоті понад 260 мм від підлоги повинні мати поруччя. Санітарні металеві сходи для обслуговування обладнання встановлюються під кутом, що не перевищує 45° з відстанню між сходинками 230—260 мм і шириною сходів 250—300 мм. Для обслуговування обладнання, котре відвідується 1—2 рази на зміну і яке розташоване на майданчиках з різницею у відмітках не більше 3 м, допускається кут нахилу сходів 60°.
Поруччя фарбують у жовтий (червоний) колір, а стояки — у білий. Сходи виготовляються ребристими або із смугастої сталі.
Ширина виходів з приміщень має бути не меншою 1 м, висота — 2,2 м. При русі транспорту через двері їх ширина повинна бути на 0,8 м більше з обох боків габариту транспорту.
Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях — волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не повинні проникати вода, мастила, шкідливі речовини, гази.
До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:
— санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);
— медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);
— громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі);
— культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);
— адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські бюро.
Допоміжні приміщення різного призначення, як правило, розташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та інших шкідливих факторів.
Вимоги щодо складу, розміщення, розмірів та обладнання допоміжних приміщень викладені в СНиП 2.09.04-87.
Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним наближенням до робочих місць, щоб не було зустрічних потоків людей, а також переходів через виробничі приміщення зі шкідливими виділеннями, неопалювані частини будівлі та відкриті простори.
Розрахунок санітарно-побутових приміщень проводиться в залежності від санітарної характеристики виробничих процесів та кількості працюючих в найбільш чисельну зміну.
Відповідно до санітарної характеристики виробничі процеси поділяються на чотири групи, а кожна з них — ще на 2—5 підгруп.
До першої групи (має три підгрупи) відносяться виробничі процеси, що проходять при нормальних метеорологічних умовах та при відсутності шкідливих газів та пилових виділень.
До другої групи (має п'ять підгруп) відносяться виробничі процеси, що проходять при несприятливих метеорологічних умовах або пов'язані з виділенням пилу чи напруженою фізичною роботою.
До третьої групи (має чотири підгрупи) відносяться процеси, що характеризуються наявністю різко виражених шкідливих факторів.
До четвертої групи відносяться процеси, що вимагають особливого режиму для забезпечення якості продукції, а саме: пов'язані з переробкою харчових продуктів, виробництвом стерильних матеріалів, що вимагають особливої чистоти.
Розташування, розміри, обробка тощо допоміжних приміщень обумовлюються цілою низкою санітарних вимог. Наприклад, вбиральні розташовують, як правило, на кожному поверсі на відстані не більше 75 м від найбільш віддаленого робочого місця, а душові слід влаштовувати в кімнатах, суміжних з гардеробними біля внутрішніх стін.
Виробничі приміщення повинні бути обладнані системами виробничого, протипожежного та господарсько-питтєвого водопроводів, господарсько-побутовою та виробничою каналізацією. Виключення складають невеликі виробництва (з кількістю до 25 чоловік в зміну), що розміщені в районах без центральної системи водопроводу та каналізації.
При проектуванні систем водопостачання та каналізації необхідно впроваджувати найбільш прогресивну технологію і устаткування для підготовки та подачі води, відведення та очистки промислових стоків, забезпечувати найменшу забрудненість стічних вод, можливість утилізації та використання відходів виробництва.
Норма витрат води на пиття та побутові потреби для цехів зі значним надлишком тепла на одну людину в одну зміну повинна складати 45 л, а в інших цехах та відділеннях — 25 л.
В проходах між цехами, вестибюлях, приміщеннях для відпочинку необхідно передбачати фонтанчики чи установки з газованою водою. В гарячих цехах повинні бути передбачені місця площею 2—3 м2 для установок з охолодженою підсоленою газованою водою (5 г солі на 1 л води).
Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до пристроїв питтєвого водопостачання не повинна перевищувати 75 м. Не допускається з'єднання мереж господарсько-питтєвого водопроводу з мережами спеціальних виробничих та протипожежних водопроводів, що подають непиттєву воду.
Всі стічні води спускаються в міську каналізаційну систему. Зливання в каналізаційну мережу відпрацьованих розчинів кислот, лугів, електролітів та інших хімічних речовин допускається лише після їх нейтралізації та очищення. Забороняється зливати в каналізаційну мережу толуол, ацетон, бензин, мінеральні мастила.
На дільницях шліфування, полірування та при застосуванні мокрих способів обробки пилових матеріалів стічні води повинні надходити до системи загальної каналізації через відстійники. На окремих дільницях каналізаційних мереж необхідно розташовувати пристрої для вловлювання нафтопродуктів.
64. Небезпечна зона
Небезпечна зона - зона аварії, у межах якої є загроза ураження від вибуху, пожежі, отруєння, опромінення, опіків, обмороження людей і тварин.
міністерство транспорту україни н а к а з про затвердження правил безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом (ст.3) N 567 від 16.10.2000 м.Київ (див. текст)
Небезпечна зона - простір, в якому є можливість впливу на працівника небезпечного і (або) шкідливого виробничих факторів.
міністерство праці та соціальної політики україни наказ про затвердження правил безпечної експлуатації тепломеханічного обладнання електростанцій і теплових мереж (Правила, розд.2) N 485 від 15.11.2001
Небезпечна зона - частина повітряного простору, в межах якої у визначені періоди часу може провадитися діяльність, що є небезпечною для польоту повітряних суден.
кабінет міністрів україни постанова про затвердження Положення про використання повітряного простору України (Положення, п.2) від 29 березня 2002 р. N 401 м.Київ
Небезпечна зона - частина повітряного простору, у межах якої у визначені періоди часу може здійснюватися діяльність, що є небезпечною для польотів повітряних суден.
міністерство транспорту україни наказ про затвердження Правил польотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованому повітряному просторі України (Правила, п.1.6) 16.04.2003 N 293
Небезпечна зона - частина повітряного простору, в межах якої у визначені періоди часу може провадитися діяльність, що є небезпечною для польоту повітряних суден.
міністерство транспорту україни н а к а з Про затвердження Положення про організацію та виконання демонстраційних польотів (Положення, гл.2) 08.04.2003 N 269
Небезпечна зона (D - Danger area) - частина повітряного простору, у межах якої у визначені періоди часу може здійснюватися діяльність, що є небезпечною для польотів повітряних суден.
державна служба україни з нагляду за забезпеченням безпеки авіації н а к а з Про затвердження Інструкції з планування та використання тимчасово зарезервованого повітряного простору та умовних маршрутів обслуговування повітряного руху (Інструкція, п.1.5) 22.05.2006 N 354
Небезпечна зона - простір, у якому можливий вплив на працівника небезпечного та (або) шкідливого виробничого чинників.
міністерство україни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи н а к а з Про затвердження Правил безпеки праці під час експлуатації судноплавних гідротехнічних споруд (Правила, розд.2) 14.06.2006 N 363
Небезпечна зона - простір, у якому можлива дія на працівника небезпечного і (або) шкідливого виробничого чинника.
міністерство україни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи н а к а з Про затвердження Загальних вимог охорони праці працівників гірничодобувних підприємств (Загальні вимоги, розд.2) 19.07.2006 N 459
Небезпечна зона - простір, у якому можлива дія на працівника небезпечного і (або) шкідливого виробничого чинника.
міністерство аграрної політики україни міністерство україни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи н а к а з Про затвердження Правил пожежної безпеки для підприємств з переробки ефірно-олійної сировини (Правила, розд.2) 10.04.2007 N 252/235
Небезпечна зона (D-зона) - частина повітряного простору, в межах якої у визначені періоди часу може провадитися діяльність, що є небезпечною для польоту повітряних суден.
міністерство оборони україни міністерство транспорту та зв'язку україни н а к а з Про затвердження Інструкції зі складання заявок на використання повітряного простору під час планування проведення відповідного виду діяльності (Інструкція, п.1.5.1) 14.10.2009 N 518/1063
Небезпечна зона - будь-яка зона усередині та/або ззовні машини, у якій особа наражається на ризик для здоров'я або небезпеку.
65. 9.1. Обладнання, яке призначене для промивання, пропарювання, дегазації, ремонту цистерн і вагонів-бункерів тощо, повинно відповідати вимогам ГОСТ 12.2.003-91 і вимогам для роботи у відповідному класі пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон, розташовуватися у, передбачених технологічним процесом, місцях, утримуватися в справному стані і не заважати роботі і вільному проходу на естакаді.
9.2. Естакади повинні мати справні поздовжні бар’єри і поручні висотою не менше 1м, перехідні містки і робочі площадки такої ширини, яка забезпечує безпечний перехід працівників із естакади на котел цистерни.
9.3. Настил естакади, перехідних містків, східці драбин мають бути виготовлені із неслизьких матеріалів (просічно-витяжної сталі, залізобетону тощо), систематично очищатися від нафтопродуктів, льоду, снігу і бруду.
9.4. Залізничні колії в межах естакад мають бути заземлені.
9.5. Будова, експлуатація і випробування паропроводів і водопроводів для гарячої води повинні відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.22-72.
9.6. Розпізнавальне забарвлення і попереджувальні знаки для трубопроводів, вакуумних систем, підведення мийних розчинів і хімічних продуктів повинні відповідати вимогам ГОСТ 14202-69.
9.7. Пускати паросилове обладнання дозволяється тільки після перевірки його справності.
9.8. Під час вмикання тепловикористовуючих установок в роботу повинно здійснюватись їх повільне прогрівання шляхом поступового відкриття запірного вентиля (засува або автоматичного клапана) на паропроводі. З появою навіть слабких гідравлічних ударів або вібрацій доступ пари в установку повинен бути скорочений до їх зникнення шляхом прикриття запірного органу. Після припинення гідравлічних ударів і вібрацій подача пари може продовжуватися із швидкістю, яка не викликає їх появу.
9.9. Роботи з поточного обслуговування, ремонту і випробуванню виробничого обладнання повинні проводитися тільки після видачі розпорядження, відключення і зупинки обладнання, вивішування попереджувального плаката і проведення інструктажу з працівниками відповідно до “Положення про навчання з питань охорони праці”, яке розроблено з урахуванням специфіки виробництва і затверджено керівником підприємства згідно з ДНАОП 0.00-4.12-99.
9.10. Знімати попереджувальний плакат після закінчення ремонту або випробувань має право тільки працівник, який його вивісив або який прийняв його по зміні, якщо ремонтні роботи або випробування до зміни не були закінчені.
9.11. Металеві елементи естакади, резервуари, трубопроводи, насоси, зливно-наливні пристрої, які призначені для зберігання і транспортування легкозаймистих рідин (із температурою спалаху парів 61°С і нижче), а також залізничні колії в межах естакад мають бути заземлені.
9.12. Під час заповнення резервуарів нафтопродуктами і їх відходами рівень повинен бути на 50-60 мм нижче краю і контролюватися поплавковими реле або електронними сигналізаторами рівня.
9.14. Перекачування етильованого бензину повинно проводитись насосами спеціального призначення, пофарбованими в жовтий колір.
9.15. Вентиляційні установки для вентилювання котлів цистерн мають бути встановлені в ізольованих від основних цехів приміщеннях.
В закритих приміщеннях об’єднувати установки для вентилювання котлів цистерн із установками припливної вентиляції не дозволяється.
9.16. Для відкачування повітря із котла цистерни необхідно передбачити місцеві відсмоктувачі – зонти із об’ємом витяжки біля 3 м3/с із розрахунку на чотиривісну цистерну, які розраховуються по відношенню до горловини цистерни.
9.17. Вентиляційні установки для вентилювання котлів цистерн на естакадх, які розташовані в закритих цехах, повинні мати шибери або дросель-клапани для регулювання кількості повітря, яке подається в залежності від конкретних умов.
9.18. Вентиляційні камери, короби і повітропроводи мають бути виготовлені із негорючих матеріалів, а вентиляційні агрегати мають бути у вибухобезпечному виконанні.
Використання вентиляційних агрегатів для дегазації цистерн не дозволяється.
9.19. Повітря у вентиляційні установки необхідно забирати із найменш забрудненої зони, яка розташована з навітряного боку.
9.20. Зонти місцевої витяжної вентиляції з пристроями для очищення повітря мають бути розташовані над люками цистерн.
9.21. Для подачі повітря у дихальні прилади слід передбачити спеціальну установку, яка забезпечує подачу повітря 200 л/хв. з тиском не більше 0,03 МПа (0,3 кгс/см2).
9.22. На кожну вентиляційну установку повинен бути паспорт випробувань, в якому повинні фіксуватися значення стану повітряного середовища кожного приміщення або робочого місця.
9.23. Промивальна вода повинна надходити в відстійні споруди, які очищаються не рідше одного разу на рік. Товщина шару нафтопродуктів в нафтоуловлювачах не повинна перевищувати 100-150 мм. Під час експлуатації нафтоуловлювачі і відстійники повинні регулярно очищатися від сміття.
Фільтри повинні очищатися не рідше одного разу на 5 – 7 днів.
9.24. Під час використання відкритого нафтоуловлювача відстань до виробничих приміщень, споруд, резервуарів має бути не менше 30 м, а до насосних і резервуарів, які обслуговують нафтоуловлювач, не менше 10 м.
9.25. У фільтрах-нейтралізаторах систематично повинен замінюватися фільтруючий матеріал, періодичність встановлюється на підставі аналізів проб профільтрованої води і мийних розчинів.
9.26. Електрообладнання на ППС має бути у вибухобезпечному виконанні і відповідати вимогам ГОСТ 12.1.019-79 і ГОСТ 12.2.007.0-75.
9.27. Експлуатація електрообладнання повинна відповідати вимогам ДНАОП 0.00-1.21-98.
9.28. Розміщення електророзподільчих пристроїв у приміщеннях очищення цистерн не дозволяється.
9.29. Частини електродвигунів машин і механізмів, які рухаються і обертаються, повинні мати суцільне або сітчасте огородження.
9.30. Електричний ручний інструмент і електричні машини повинні задовольняти вимогам ГОСТ 12.2.013.0-91.
9.31. Електричний інструмент і переносні електричні світильники повинні підлягати періодичним оглядам і випробуванням у встановлені терміни.
9.32. Інструмент, пристрої, переносні драбини і інший інвентар, який застосовується під час обробки цистерн, повинен виготовлятися із матеріалів, які не викликають іскроутворювання під час тертя і ударів.
Виготовлення інструменту слід проводити за діючими кресленнями виготовлення неіскроутворюючого інструмента.
9.33. Порядок забезпечення робочих місць необхідним інструментом і пристроями повинен встановлюватися місцевим технологічним процесом.
9.34. Увесь інвентар, який застосовується під час робіт з етильованим бензином і іншими нафтопродуктами, щоденно після роботи, а також перед кожним ремонтом повинен бути промитий знешкоджуючою речовиною в ізольованому приміщенні, яке вентилюється.
66.Безпека при експлуатації систем, що працюють під тиском.
1. Загальні вимоги до посудин, що працюють під тиском
На підприємствах широко використовуються системи з судинами, що працюють під тиском: газові і водогрійні котли, компресорні установки, автоклави, паро-і газопроводи, газові балони, цистерни та бочки для транспортування та зберігання.
Посудини, що працюють під тиском, представляють потенційну небезпеку тому внаслідок порушення режиму експлуатації і дефектів можуть відбуватися вибухи з руйнуванням будівель, споруд, обладнання та загибелі людей через вивільнення при руйнуванні судини величезної енергії.
Під час вибуху відбувається розширення, що знаходиться в ньому стисненого газу (Адіабатний процес), практично без втрат енергії в навколишнє середовище.
До судинах, що працюють під тиском, відносяться герметично закриті ємності, які призначені для здійснення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стиснених, зріджених газів і рідин.
Основні вимоги до пристрою, монтажу, ремонту та експлуатації посудин, що працюють під тиском, викладені у ДНАОП 0.00-1.07-94 "Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском". Ці правила поширюються на:
посудини, що працюють під тиском води з температурою вище 115 о С або з іншою рідиною з температурою, яка перевищує температуру кипіння при тиску 0,07 МПа (0,7 кгс / см 2), без урахування гідростатичного тиску;
посудини, що працюють під тиском пари або газу вище 0,07 МПа;
балони, призначені для транспортування і зберігання зріджених і стислих газів під тиском вище 0,07 МПа;
цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск газів в яких, при нагріванні до 50 о С, перевищує тиск 0,07 МПа;
цистерни і посудини для транспортування і зберігання зріджених і стислих газів, рідин і сипучих тіл, у яких тиск вище 0,07 МПа, що відкриваються періодично для їх спустошення;
барокамери.
Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском не поширюються на:
прилади парового і водяного опалення;
судини і балони місткістю не більше 25л, в яких добуток ємності в літрах на робочий тиск (МПа) становить не більше 20 л МПа;
судини з не металевих матеріалів;
посудини, що працюють під тиском води при температурі не вище 115 о С і судини під тиском інших рідин при температурі не вище точки кипіння і тиску 0,07 МПа.
У залежності від температури і тиску експлуатації судини підрозділяються на 4 групи (табл.3.3.1).
Судини до пуску в експлуатацію повинні бути зареєстровані в експертно-технічних центрах (ЕТЦ) Держнагляду. Реєстрації в ЕТЦ підлягають:
посудини, що працюють під тиском, не їдких і не вибухонебезпечних середовищ з температурою стінок понад 200 о С і підкоряються нерівності (2,3 і 4 групи)
- рабочее давление, МПа (кгс/см 2 ); де P - робочий тиск, МПа (кгс / см 2);
- объем, м 3 (л). V - об'єм, м 3 (л).
Судини з їдкими та вибухонебезпечними середовищами з температурою понад 200 о С, що підкоряються нерівності (1 група), балони місткістю більше 200 л для транспортування і збереження зріджених, стиснутих і розчинених газів.
Не підлягають реєстрації в ЕТЦ:
судини 1 ї групи, які працюють при температурі не більше 200 о С, в яких добуток тиску в МПа (кгс / см 2) на обсяг у м 3 (л) не перевищує 0,05 (500);
судини 2, 3 та 4 груп, що працюють при зазначеній вище температурі, в яких добуток тиску в МПа (кгс / см 2) на обсяг у м 3 (л) не перевищує 1 (10000);
бочки для транспортування зріджених газів, балони місткістю до 100л включно, які встановлюються стаціонарно, а також призначені для транспортування і збереження зріджених, стиснутих і розчинених газів;
посудини для збереження або транспортування зріджених газів, рідких і сипучих тіл, які знаходяться під тиском періодично при їх спорожнення;
судини із стисненими та зрідженими газами, які призначені для забезпечення паливом двигунів транспортних засобів, на які вони встановлені; деякі інші посудини.
Таблиця 1. Групи судин в залежності від розрахункового тиску. Реєстрація судин здійснюється за письмовою заявою власника посудини з пред'явленням: паспорти на посудину, посвідчення про якість складання, схеми включення посудини (із зазначенням робочих параметрів), паспорта запобіжного клапана з зазначенням розрахункової пропускної здатності.
Дозвіл на пуск в роботу судин, що підлягають реєстрації, видається інспектором нагляду після їх реєстрації та технічного огляду.
Дозвіл же на пуск в роботу судин, що не підлягають реєстрації в органах нагляду, видається особою, призначеною наказом по підприємству для здійснення нагляду за ними, на підставі результатів технічного огляду. Ці дозволи (із зазначенням терміну наступного технічного огляду) записуються в паспорт і "Книгу обліку і огляду судини".
Технічний огляд посудин, що підлягають реєстрації в ЕТЦ, проводять представники Держнагляду охорони праці у присутності представників технічної служби підприємства. Судини, які не підлягають реєстрації в органах Держнагляду охорони праці особою, яка відповідає за їх технічний і безпечний стан на підприємстві. Технічний огляд включає зовнішній і внутрішній огляд і випробування тиском, згідно з паспортом на посудину.
При перестановці судини на нове місце або передачі іншому власнику, а також зміну схеми його роботи посудину підлягає обов'язковій перереєстрації.
Для обслуговування посудин, що працюють під тиском, можуть бути допущені особи не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, навчені за затвердженою програмою, атестовані з видачею посвідчення на право виконання робіт.
Атестація персоналу, який працює з судинами під тиском шкідливих речовин 1, 2, 3 та 4 го класів небезпеки за ГОСТ 12.1 007 проводиться комісією з обов'язковою участю представника Держнагляду охорони праці (в інших випадках участь представника Держнагляду охорони праці в комісії не обов'язково). Перевірка знань персоналу, який обслуговує посудини, що працюють під тиском, проводиться не рідше 1 разу на рік.
Позачергова перевірка знань персоналу проводиться в наступних випадках:
при перерві в роботі більше 12 місяців; на вимогу представника Держнагляду охорони праці при виявленні порушень у роботі персоналу або технічного стану посудини; при зміні місця роботи; при зміні типу або групи посудин, що працюють під тиском; при зміні схеми та режиму роботи посудини під тиском.
Враховуючи високу потенційну небезпеку посудин, що працюють під тиском, на робочому місці повинна бути вивішена інструкція безпечної роботи, порядок допуску та включення. Заборонено знаходитися на робочому місці з судинами під тиском стороннім особам.
67. Безпека при експлуатації підйомно-транспортних засобів.
При експлуатації підйомно-транспортного устаткування можливе виникнення небезпечних і шкідливих виробничих чинників, що визначені: машинами, що рухаються, механізмами або їх частинами; вантажами, що переміщуються; невідповідністю стану умов праці обслуговуючого персоналу (підвищена забрудненість, загазованість, високий рівень шуму, вібрація, підвищена або знижена температура повітря в кабіні або робочій зоні, недостатня оглядовість, освітленість) санітарно-гігієнічним нормам: замиканням електричного ланцюга через тіло людини: фізичними і нервово-психічними перевантаженнями працюючих. Вантажопідйомні механізми, зйомні вантажозахватні приладдя і пристосування повинні утримуватися й експлуатуватися відповідно до Правил устрою і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів. Для керування вантажопідйомними машинами, строповці вантажів і до такелажних робіт допускаються особи не молодші за 18 років, що пройшли медичний огляд, спеціальні навчання і мають відповідне посвідчення. До експлуатації вантажопідйомних машин, керованих з підлоги, а також до підвішування вантажів на гак цих машин допускаються робітники інших професій без навчання за фахом стропальщика. Вантажопідйомні механізми не рідше одного разу на три роки мають проходити повний технічний огляд і щорічний частковий, що складається з огляду вантажопідйомної машини. Для визначення тривалості механізмів вантажопідйомних машин і окремих їх елементів проводять статичний іспит вантажем, що перевищує номінальну вантажопідйомність на 25%. Для цього вантаж піднімають на висоту 100-200 мм - для кранів стрілового типу і 200-300 мм - для пересувних консольних і мостових кранів і витримують 10 хв. Після опускання вантажу контролюють появу тріщин або інших ушкоджень, а також відсутність залишкових деформацій. Вантажопідйомні механізми, що витримали статичний Іспит, піддаються динамічному Іспиту, який проводиться з метою перевірки дії гальм. Такий іспит виконується вантажем, що на 10% перевищує номінальну вантажопідйомність механізму. Результати технічного огляду записуються в паспорт механізму з обов'язковою вказівкою терміну такого іспиту. На кран встановлюється табличка (бірка), із вказівкою найменування організації, інвентарного номера механізму, його вантажопідйомності й дати такого іспиту, а також записів про виконані ремонти. Аналогічні записи проводяться у журналі з урахуванням огляду. При виконанні робіт варто враховувати такі вимоги безпеки. Зона, в якій працюють вантажопідйоні машини, називається небезпечною. Тому тут Під час роботи крана або підіймача не повинні знаходитися люди чи рухатися транспортні засоби.
Вантаж варто піднімати суворо прямовисно. При цьому забороняється: підтягувати вантаж по землі або підлозі; відтягати його під час підйому, переміщення або опускання; піднімати вантажопідйомним механізмом примерзлий, засипаний або затиснений вантаж; спрямовувати канат руками при намотуванні його на барабан: переміщувати вантажі при недостатньому освітленні робочого місця; проносити вантажі над людьми. Під час навантаження або розвантаження контейнерів водію й іншим особам забороняється перебувати в кузові або в кабіні автомобіля, під стрілою та в зоні дії крана. По дахах контейнерів ходити забороняється. Проїзд людей у кузові автомобіля, що перевозить контейнери, не допускається. Номінальний діаметр тягових канатів не менше: для вантажних ліфтів без провідника - 6,3 мм: для інших - 8 мм. Коефіцієнт запасу тривкості канатів для пасажирських ліфтів має бути не менше 11-кратного розміру вантажопідйомності. Загальний вигляд ліфта показано на рис. 5.1. Для безпечної роботи ліфта передбачені такі пристрої:
• вловлювачі - спеціальні пристрої, що захоплюють і утримують кабіну на направляючих рейках у випадку обриву робочих канатів або неприпустимо великої швидкості прямування кабіни;
• гальма, що утримують систему кабіна - противага в нерухомому стані при відключеному електродвигуні, тобто при зупиненні;
• кінцеві вимикачі, що обмежують прямування кабіни вгору й униз за межі передбачених поверхів будинку;
• автоматичні замки, що фіксують двері шахти в закритому положенні за відсутності кабіни на даному поверсі:
• дверні контакти в ланцюзі дистанційного керування електродвигуном, що не дозволяють переміщуватися кабіні з пасажирами (або вантажем) при відкритих дверцятах кабіни:
• підпільні контакти в ланцюзі керування електродвигуном, що вимикають виклик кабіни, зайнятої пасажирами (при опусканні підлоги кабіни під вагою вантажу контакти розмикаються):
• дверні контакти на дверях шахти, вмонтовані в автоматичний замок і перешкоджають пересуванню кабіни при відкритих дверях шахти;
• сигнальні лампи, які попереджають про те, що кабіна ліфта зайнята:
• дзвоник або телефон (мікрофон) для виклику електромеханіка при неполадках у роботі ліфта. Ліфтами управляють провідники не молодші 18 років, що пройшли медогляд, спеціальне навчання, атестацію й інструктаж з охорони праці.
68.Загальні вимоги безпеки до посудин, що працюють під тиском.
Посудини, що працюють під тиском-це герметично закриті ємності, призначені для хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стиснених, зріджених і газів і рідин, які знаходяться під надлишковим тиском. Правила, які визначають вимоги безпеки до оснащення, виготовлення, монтажу, ремонту та експлуатації посудин, що працюють під тиском, поширюються на:
-Посудини, що працюють під тиском понад 0,07 МПа (0,7 кгс/см2) без урахування гідростатичного тиску;
-Цистерни та бочки для перевезення зріджених газів тиск пари яких при температурі до 500С перевищує 0,07 МПа; -Посудини, що працюють під тиском води з температурою вище 1150С, і судини під тиском інших рідин з температурою вище точки кипіння при тиску 0,07 МПа;
Правила не поширюються на:
-Прилади парового і водяного опалення;
-Судини та балони місткістю менше ніж 25 л, в яких добуток ємності в літрах на робочий тиск в атмосферах не перевищує 200;
-Частини машин, які не представляють собою самостійних посудин;
-судини з неметалічних матеріалів;
-Трубниие печі незалежно від діаметра труб;
-Судини, які складаються з труб з внутрішнім діаметром не більше ніж 150 мм;
-Повітряні резервуари гальмового обладнання транспортних засобів;
-Посудини, що працюють під тиском води з температурою не вище 1150С, і судини під тиском інших рідин з температурою не вище точки кипіння при тиску 0,07 МПа;
-Судини спеціального призначення військового відомства.
Кожна посудина, виготовлений за проектом, поставляється заводом-виробником замовнику з паспортом та інструкцією щодо її монтажу та безпечної експлуатації. Всі посудини, що працюють під тиском, повинні виготовлятися за технологією, яка забезпечує високу герметичність і міцність зварних швів. Зварні з'єднання контролюються ультразвукової дефектоскопії і просвічуванням рентгенівським або гамма-променями. Дозвіл на експлуатацію посудин, які не підлягають реєстрації в органах Держгірпромнагляду, видає особа, призначена наказом по підприємству для нагляду за судинами, на підставі результатів їх технічного огляду.
69.Безпека при експлуатації балонів.
Балони – це закриті металеві посудини різних ємностей, що працюють під тиском.
Стійкість балонів у вертикальному положенні досягається за допомогою стального башмака, впресованого у нижню частину конструкції.
Вибухи балонів від миттєвого розширення газу супроводжуються потужною вибуховою хвилею, яка розносить осколи на відстань понад 150м.
Причиною вибухів може бути:
-переповнення їх рідиною зріджених газів;
-підвищення тиску;
-нагрівання або переохолодження;
-потрапляння у балон жирових речовин;
-накопичення у них металевих часток;
-тривале зберігання газу без використання;
-помилкове заповнення балона іншим газом і ін.
Для запобігання неправильному наповненню іншим газом введено чітке міркування корпусів балонів різними кольорами, залежно від їх призначення.
Особливу небезпеку для балонів становить їх падіння або удар в умовах низьких температур (-30 - -400С), що веде до хладоломкості металу. Граничний тиск у балоні приймається для стиснених газів при температурі +200С, а для зріджених +500С. Збільшення температури газу всього на 100С збільшує тиск у балоні на 0,5 атм., що веде до неминучого вибуху. Враховуючи таке об’ємне розширення газів у балоні не дозволяється їх переповнення. Незаповнений об’єм має становити 10% від об’єму балона. Зберігання балонів має виключати перегрівання їх будь-якими джерелами тепла. При швидкому відкриванні вентиля на горловині балона різко підвищується температура газу, що призводить до спалахування, тому що у балоні і не вентилі завжди знаходиться іржа, окалина від зносу різьби вентиля. Забруднення горловини кисневих балонів маслом або жиром може викликати їх займання внаслідок активного окислення при виході кисню з балону. Перевірка якості і огляд балонів здійснюється з метою визначення придатності їх до подальшої експлуатації. Балони з виявленням корозії, тріщин, вм’ятин та інших пошкоджень повинні вибраковуватись. Усі балони, крім ацетиленових при періодичних технічних оглядах підлягають гідравлічному випробовуванні пробним тиском, що в 1,5 рази перевищує робочий тиск.
Терміни випробовування балонів залежать від ступеня небезпечності і токсичності газів. За цими ознаками гази бувають:
-горючі і вибухонебезпечні;
-інертні і негорючі;
-такі, що підтримують горіння;
-отруйні. Результати огляду балонів заносяться у журнал випробувань. Забороняється експлуатація балонів у яких:
-закінчився термін періодичного огляду;
-несправні вентилі або відсутні, встановлені клейма;
-пошкоджений корпус (корозія, зміна форми та ін.)
Балони з газами зберігають на складах окремо відповідно до групи небезпеки у вертикальному положенні закріплені хомутами. Заборонено зберігати в одному приміщенні балони з киснем і горючим газом.
Перевезення балонів здійснюють в горизонтальному положенні в прокладками їз дерев’яних брусків, що мають вирізані гнізда, вкладають балони вентилями в одну сторону з навернутими ковпаками. Посадові особи, інженерно-технічні робітники і працівники, що займаються проектуванням, виготовленням, монтажем, ремонтом або експлуатацією балонів, зобов’язані виконувати вимоги правил безпеки при роботі з посудинами, що працюють під тиском. Посадові особи, винні у порушенні вимог цих правил, в порядку встановленому чинним законодавством, несуть відповідальність незалежно від того, чи призвели ці порушення до аварії, нещасних випадків чи інших наслідків з людьми.
70.Актуальність питань електробезпеки.
За багаторічними статистичними даними електротравми в загальному виробничому травматизмі складають біля 1%, а в смертельному — 15% і більше. Кількісно електротравматизм в Україні, наприклад, за 1998 р. характеризується такими показниками: всього зафіксовано виробничих електротравм біля 500, у тому числі смертельних біля 150.
В тому ж році загальний виробничий травматизм в Україні складав біля 50 000 випадків, у т. ч. 1350 зі смертельними наслідками.
Наведені показники підтверджують дані багаторічної статистики щодо частки електротравм у загальному елетротравматизмі по Україні.
Крім виробництва, електроенергія з кожним роком знаходить все більше застосування в побуті. Недотримання вимог безпеки в цьому випадку супроводжується електротравмами, щорічна кількість яких значно перевищує виробничі електротравми.
Так, у тому ж 1998 р. загальна кількість електротравм зі смертельними наслідками (на виробництві і поза виробництвом) в Україні склала майже 1600, а в усьому світі, за даними міжнародних організацій, зафіксовано біля 25 000 смертельних електротравм.
Таким чином при чисельності населення України менше 1% від світової, кількість смертельних електротравм перевищує 6% від загальносвітової.
Наведене вище свідчить про наявність в Україні серйозної! проблеми з електротравматизмом. За кожною електротравмою, особливо тяжкою, стоять трагедія особи, сім’ї, суспільства, матеріальні втрати і втрати трудових ресурсів, несприятливі дляр суспільства морально-етичні та соціально-політичні наслідки.
Досягнення позитивних змін в динаміці електротравматизму потребує удосконалення нормативної бази з питань електробезпеки, дотримання вимог безпеки при розробці електроустановок, їх спорудженні та експлуатації, підвищення рівня навчання електротехнічного персоналу, всього населення щодо розуміння небезпеки ураження електричним струмом, безпечного поводження при виконанні робіт в електроустановках та при користуванні ними.
71.Основні визначення електробезпеки.
Електробезпека — система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля і статичної електрики (ГОСТ 12.1.009-76.ССБТ. Злектро-безопасность. Термины и определения).
Наведене визначення включає 4 фактори. Два з них (електричний струм і електрична дуга) належать до безпосередньо небезпечних і є предметом розгляду даного розділу. Питання охорони праці, пов’язані з електромагнітними полями і статичною електрикою, розглядаються у відповідних розділах підручника.
Електротравма – травма, спричинена дією на організм людини електричного струму і (або) електричної дуги (ГОСТ 12.1.009-76).
Електротравматизм – явище, що характеризується сукупністю електротравм.
Електроустановки – машини, апарати, лінії електропередач і допоміжне обладнання (разом зі спорудами і приміщеннями, в яких вони розташовані), призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії та перетворення її в інші види енергії («Правила устройства злектроустановок» – ПУЗ).
Виходячи з наведеного визначення, кожен окремо взятий електродвигун, комп’ютер, внутрішня електромережа в приміщенні, будь-який побутовий споживач електроенергії підпадає під поняття “електроустановка”.
Електроприміщення — приміщення, або відгороджені, наприклад, сітками частини приміщень, доступні тільки для кваліфікованого обслуговуючого персоналу, в яких розміщені електроустановки (ПУЗ). І І Щ Відкриті або зовнішні електроустановки — електроустановки, не захищені будівлею від атмосферного впливу (ПУЗ).
Закриті або внутрішні електроустановки — установки, захищені будівлею від атмосферного впливу (ПУЗ). Електроустановки, захищені тільки навісами, сітковими огородженнями і т. ін., розглядаються як зовнішні.
72.Дія електричного струму на організм людини.
Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, які експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.
Аналіз нещасних випадків у промисловості які супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілих, свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією електрики, порівняно невелика складає 0,5-1 % від загальної Кількості нещасних випадків, ідо трапляються у промисловості.
Проте слід зауважити, що із загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20-40 % трапляється внаслідок ураження електрострумом, що більше, ніж унаслідок дії інших причин, причому близько 80% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроприладах напругою до 1000 В.
Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких електроприладів і тим, що їх обслуговують практично всі особи, що працюють у промисловості а електроприлади напругою понад 1000 В обслуговуються малочисельним колом висококваліфікованого персоналу.
Електротравма — це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги. Електротравми поділяються на два види: електротравми, які виникають при проходженні струму через тіло людини, і електротравми, поява яких не пов’язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов’язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття «електротравматизм».
Електротравматизм — це явище, яке характеризується сукупністю електротравм, які виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.
Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.
Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводить до електротравм, які умовно поділяються на два види:
-місцеві електротравми, які означають місцеве ушкодження організму;
-загальні електротравми електричні удари), коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.
Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму у промисловості за вказаними видами травм має такий вигляд:
-місцеві електротравми — 20 %;
-електричні удари — 25 %;
-змішані травми, (одночасно місцеві електричні травми та електричні удари) — 55 %.
Приблизно 75 % випадків ураження людей струмом супроводжується виникненням місцевих електротравм.
За видами травм ці випадки розподіляються таким чином, %:
-електричні опіки — 40;
-електричні знаки — 7;
-металізація шкіри — 3;
-механічні пошкодження — 0,5;
-електроофтальмія — 1,5;
-змішані травми — 23;
-усього —75.
73.Термічна дія струму.
Протікання струму через тіло людини супроводжується термічним, електролітичним та біологічним ефектами.
Термічна дія струму полягає в нагріванні тканини, випаровуванні вологи, що викликає опіки, обвуглювання тканин та їх розриви парою. Тяжкість термічної дії струму залежить від величини струму, опору проходженню струму та часу проходження. За короткочасної дії струму термічна складова може бути визначальною в характері і тяжкості ураження.
Електролітична дія струму проявляється в розкладі органічної речовини (її електролізі), в тому числі і крові, що призводить до зміни їх фізико-хімічних і біохімічних властивостей. Останнє, в свою чергу, призводить до порушення біохімічних процесів у тканинах і органах, які є основою забезпечення життєдіяльності організму. Біологічна дія струму проявляється у подразненні і збуренні живих тканин організму, в тому числі і на клітинному рівні. При цьому порушуються внутрішні біоелектричні процеси, що протікають в організмі, який нормально функціонує, і пов'язані з його життєвими функціями. Збурення, спричинене подразнюючою дією струму, може проявлятися у вигляді мимовільного непередбачу-ваного скорочення м'язів. Це, так звана, пряма або безпосередня збурююча дія струму на тканини, по яких він протікає. Разом із цим, збурююча дія струму на тканини може бути і не прямою, а рефлекторною — через центральну нервову систему. Механізм такої дії полягає в тому, що збурення рецепторів (периферійних органів центральної нервової системи) під дією електричного струму передається центральній нервовій системі, яка опрацьовує цю інформацію і видає команди щодо нормалізації процесів життєдіяльності у відповідних тканинах і органах. При перевантаженні інформацією (збуреннях клітин і рецепторів) центральна нервова система може видавати недоцільну, неадекватну інформації виконавчу команду. Останнє може призвести до серйозних порушень діяльності життєво важливих органів, у тому числі серця та легенів, навіть коли ці органи не знаходяться на шляху проходження струму.
Крім зазначеного, протікання струму через організм негативно впливає на поле біопотенціалів в організмі. Зовнішній струм, взаємодіючи з біострумами, може порушити нормальний характер дії біострумів на тканини і органи людини, подавити біоструми і тим самим спричиняти специфічні розлади в організмі.
74.Електролітична дія струму.
Дія електричного струму на живу тканину на відміну від дії інших матеріальних факторів (пари,
несприятливим. При збільшенні частоти (вище 50 Гц) сила відчутного і невідпускаючого струмів зростає. Також зростає сила цих струмів при зменшенні частоти. Наприклад, встановлено, що сила фібриляційного струму при 400 Гц приблизно в 3,5 рази перевищує струм при частоті 50 Гц, тому підвищення частоти струму застосовують як один із заходів підвищення хімічних речовин, випромінювання та ін.) носить своєрідний і різнобічний характер. Проходячи через організм людини, електричний струм здійснює термічну, електролітичну і механічну дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні як живій, так і неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині:
• - термічна дія струму проявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які знаходяться на шляху струму, що викликає в них серйозні функціональні розлади;
• - електролітична дія струму проявляється в розкладанні органічних рідин, у тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічні складу;
• - механічна (динамічна) дія струму виявляється у розриві, розшаруванні та інших пошкодженнях різних тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини та ін.;
• - біологічна дія струму проявляється в подразненні й порушенні живих тканин організму, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що протікають при нормальному функціонуванні організму.
Електричний струм, проходячи через організм, подразнює живі тканини, викликаючи в них відповідну реакцію – збудження, яке є одним з основних фізіологічних процесів і характеризується тим, що живі утворення переходять зі стану відносного фізіологічного спокою в стан специфічної для них діяльності.
Так, якщо електричний струм проходить безпосередньо через м'язову тканину, то збудження, зумовлене подразнюючою дією струму, проявляється у вигляді мимовільного скорочення м'язів. Це так звана пряма, або безпосередня, подразнююча дія струму на тканини, по яких він проходить.
Однак дія струму може бути не тільки прямою, а й рефлекторною, тобто здійснюватися через центральну нервову систему. Інакше кажучи, струм може викликати збудження тих тканин, які не знаходяться у нього на шляху. Справа в тому, що електричний струм, проходячи через тіло людини, викликає подразнення рецепторів – особливих клітин, яких є велика кількість у всіх тканинах організму і які володіють високою чутливістю до дії факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.
Центральна нервова система переробляє нервовий імпульс і передає його як виконавчу команду до робочих органів: м'язів, залоз, судин, які можуть знаходитися поза зоною проходження струму.
За допомогою експериментальних досліджень було встановлено, що людський організм починає відчувати подразнюючу дію змінного струму промислової частоти силою 0,6-1,6 мА і постійного струму 5-7 мА. Такі струми не є серйозною небезпекою для діяльності організму людини.
Дослідження з визначення впливу роду струму на небезпеку ураження людини показали, що змінний струм частотою 50 Гц є найбільш електробезпеки.
75.Біологічна дія струму.
Біологічна дія струму на живу тканину проявляється небезпечним збудженням клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих порушень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу. Подразнення тканин організму внаслідок дії електричного струму може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо через ці тканини, та рефлекторним (через центральну нервову систему), коли тканини не знаходяться на шляху проходження струму.Збурення, спричинене подразнюючою дією струму, може проявлятися у вигляді мимовільного непередбачуваного скорочення м'язів. Це, так зана, пряма або безпосередня збурюючи дія струму на тканини, по яких він протікає Разом з цим, збурюючи дія струму на тканини може бути і не прямою, а рефлекторною – через центральну нервову систему. Механізм такої дії полягає в тому, що збурення рецепторів під дією електричного струму передається центральній нервовій системі, яка опрацьовує цю інформацію і видає команди щодо нормалізації процесів життєдіяльності у відповідних тканинах і органах.Зовнішній струм, взаємодіючи з біострумами, може порушити нормальний характер дії біострумів на тканини і органи людини, подавити біоструми і тим самим спричиняти специфічні розлади в організмі.
76. Чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним
Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом, поділяються на три групи: електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничого середовища. Основні чинники електричного характеру - це величина струму, що проходить крізь людину, напруга, під яку вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму.
Величина струму, що проходить крізь тіло людини, безпосередньо і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють:
- відчутний струм — викликає при проходженні через організм відчутні подразнення;
- невідпускаючий струм — викликає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто провідник; - фібриляційний струм — при проходженні через організм викликає фібриляцію серця. Відповідно до наведеного вище:
- пороговий відчутний струм (найменше значення відчутного струму) для змінного струму частотою 50 Гц коливається в межах 0,6-1,5 мА і 5-7 мА - для постійного струму;
- пороговий невідпускаючий струм (найменше значення не-відпускаючого струму) коливається в межах 10-15 мА для змінного струму і 50-80 мА - для постійного;
- пороговий фібриляційний струм (найменше значення фібри-ляційного струму) знаходиться в межах 100 мА для змінного струму і 300 мА для постійного.
Гранично допустимий струм, що проходить крізь тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки, не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для постійного.
Величина напруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість ураження електричним струмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної до тіла напруги зменшується опір тіла людини. Останнє призводить до збільшення струму в мережі замикання через тіло людини і, як наслідок, до збільшення тяжкості ураження. Гранично допустима напруга на людині при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна перевищувати 2-3 В для змінного струму і 8 В для постійного. Електричний опір тіча людини. Тіло людини являє собою складний комплекс тканин. Це шкіра, кістки, жирова тканина, сухожилля, хрящі, м'язова тканина, кров, лімфа, спинний і головний мозок і т. ін. Електричний опір цих тканин суттєво відрізняється, а питомий об'ємний опір (Ом-м) знаходиться в межах: шкіра суха 3-Ю3...2-Ю4 кістки Ю4...2-106 жирова тканина ЗО...60 м'язова тканина 1,5...3 кров 1...2 спинномозкова рідина 0,5...0,6 Із наведених даних видно, що шкіра є основним фактором, що визначає опір тіла людини в цілому. Опір шкіри різко знижується при ушкодженні її рогового шару, наявності вологи на її поверхні, збільшенні потовиділення, забрудненні. Крім перерахованих чинників, на опір шкіри впливають щільність і площа контактів, величина прикладеної напруги, величина струму і час його дії. Зі збільшенням величини напруги, струму і часу його дії опір шкіри, а також і тіла людини в цілому падає. Так, якщо при напрузі в декілька вольт опір тіла людини перевищує 10 000 Ом, то при напрузі 100 В він знижується до 1500 Ом, а при напрузі більше 1000 В — до 300 Ом. Опір тіла людини залежить від її статі і віку: у жінок він менший, ніж у чоловіків, у дітей менший, ніж у дорослих, у молодих людей менший, ніж у літніх. Спричиняється така залежність товщиною і ступенем огрубіння верхнього шару шкіри. Враховуючи багатофункціональну залежність опору тіла людини від великої кількості чинників, при оцінці умов небезпеки ураження людини електричним струмом опір тіла людини вважають стабільним, лінійним, активним і рівним 1000 Ом. Частота і вид струму. Через наявність в опорі людини ємнісної складової, збільшення частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла людини і, як наслідок, збільшенням величини струму, який проходить через людину. Останнє дає підставу вважати, що тяжкість ураження електричним струмом має зростати зі збільшенням частоти. Але така закономірність спостерігається тільки в межах частот 0...50 Гц. Подальше збільшення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, не супроводжується зростанням небезпеки ураження. При частотах 450-500 кГц вірогідність загальних електротравм майже зникає, але зберігається небезпека опіків дугових за рахунок проходження струму через тіло людини. При цьому струмові опіки спостерігаються на шкірі і прилеглих до неї тканинах — за рахунок поверхневого ефекту змінного струму. Як подразнюючий чинник постійний струм викликає подразнення в тканинах організму при замиканні і розмиканні струму, що проходить через людину. В проміжку часу між замиканням і розмиканням цієї мережі дія постійного струму зводиться, переважно, до теплової. Змінний струм викликає більш тривалі інтенсивні подразнення за рахунок пульсації напруги. З цієї точки зору, змінний струм є небезпечнішим. В дійсності, ця закономірність зберігається до величини напруги 400-600 В, а при більшій напрузі постійний струм більш небезпечний для людини. Основними чинниками неелектричного характеру є шлях струму через людину, індивідуальні особливості і стан організму людини, тривалість дії струму, раптовість і непередбачуваність дії струму. Шлях струму через тіло людини суттєво впливає на тяжкість ураження. Особливо небезпечно, коли струм проходить через життєво важливі органи і безпосередньо на них впливає. Якщо струм не проходить через життєво важливі органи, то він може впливати на них тільки рефлекторно - через центральну нервову систему, а вірогідність ураження цих органів менша. Можливі шляхи струму через тіло людини називають петлями струму: "рука-рука", "голова-ноги", "рука-ноги" і т. ін. Серед випадків із тяжкими і смертельними наслідками частіше спостерігаються петлі "рука-рука" (40%), "права рука-ноги" (20%), "ліварука-ноги" (17%). Особливо небезпечними є петлі "голова-руки" і "го-лова-ноги", але трапляються вони досить рідко. Індивідуальні особливості і стан організму. До індивідуальних особливостей організму, які впливають на тяжкість ураження електричним струмом, при інших незмінних чинниках належать: чутливість організму до дії струму, психічні особливості та риси характеру людини (холерики, сангвініки, меланхоліки, флегматики). Аналіз електротравматизму свідчить, що більш чутливі до дії електричного струму холерики і меланхоліки. Вони більше потерпають від дії струму, а фізично здорові і міцні люди — менше. Крім індивідуальних особливостей організму, тяжкість ураження електричним струмом значною мірою залежить від стану організму. До більш тяжких уражень електричним струмом призводять: стан збурення нервової системи; депресії; захворювання шкіри; серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів; різного характеру запалення, що супроводжуються підвищенням температури тіла; пітливість тощо. Більш тяжкі наслідки дії струму чітко спостерігаються в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а тому допуск до роботи працівників у такому стані забороняється. Тривалість дії струму. Зі збільшенням часу дії струму зменшується опір тіла людини за рахунок зволоження шкіри від поту та електролітичних процесів в тканинах, поширюється пробій шкіри, послаблюються захисні сили організму, підвищується вірогідність збігу максимального імпульсу струму через серце з фазою Т кардіо-циклу (фазою розслаблення серцевих м'язів), що, в цілому, призводить до більш тяжких уражень.
Чинник раптовості дії струму. Вплив цього чинника на тяжкість ураження обумовлюється тим, що за несподіваного потрапляння людини під напругу захисні функції організму не налаштовані на небезпеку. Експериментально встановлено, що якщо людина чітко усвідомлює загрозу можливості потрапити під напругу, то у разі реалізації цієї загрози значення порогових струмів на 30-50% вищі. І, навпаки, якщо така загроза не усвідомлюється, і дія струму проявляється несподівано, то значення порогових струмів будуть меншими. Чинниками виробничого середовища, які впливають на небезпеку ураження людини електричним струмом, є температура повітря в приміщенні, вологість повітря, запиленість повітря, наявність у повітрі хімічно активних домішок тощо. Із підвищенням температури повітря посилюється потовиділення, зволожується одяг, взуття. Це призводить до зниження опору на ділянці включення людини в електричну мережу. Вологість повітря аналогічно впливає на опір на ділянці включення людини в електричну мережу. Крім того, підвищення вологи знижує опір ізоляції електроустановки, що є одним із важливих чинників електробезпеки.
Запиленість повітря, особливо струмопровідним пилом, також негативно впливає на опір ізоляції установки, сприяє переходу напруги на неструмовідні частини установки, коротким замиканням тощо і, таким чином, підвищує небезпеку електротравми. Забруднення повітря хімічно активними речовинами, а також біологічне середовище, що у вигляді плісняви утворюється на електрообладнанні, негативно впливає на стан ізоляції електроустановок, зменшує опір на ділянці включення людини в електромережу за рахунок зниження перехідного опору між струмовідними частинами і тілом людини і, таким чином, підвищує небезпеку ураження електричним струмом. За чинниками виробничого середовища ПУЭ виділяють такі типи приміщень:
- гарячі, температура в яких впродовж доби перевищує 35 С;
- сухі, відносна вологість в яких не перевищує 60%, тобто знаходиться в межах оптимальної за гігієнічними нормативами;
- вологі, відносна вологість в яких не перевищує 75%, тобто знаходиться в межах допустимої за гігієнічними нормативами;
- сирі, відносна вологість в яких більше 75%, але менше вологості насичення;
- особливо сирі, відносна вологість в яких близька до насичення, спостерігається конденсація пари на будівельних конструкціях, обладнанні;
- запилені, в яких пил проникає в електричні апарати та інші споживачі електроенергії і осідає на струмовідні частини, при цьому такі приміщення діляться на приміщення зі струмопровідним і неструмопровідним пилом;
- приміщення з хімічно агресивним середовищем, яке призводить до порушення ізоляції, або біологічним середовищем, що у вигляді плісняви утворюється на електрообладнанні.
80. Напруга кроку.
У разі обриву проводу електролінії, дотику стрілою заземленого крана до проводу ПЛ, тощо відбувається однофазне коротке замикання струму на землю. Якщо людина стоятиме на поверхні землі в зоні розтікання електричного струму, то на довжині кроку виникне напруга, що дорівнює різниці потенціалів у місцях розташування його ступнів, і через її тіло проходитиме електричний струм. Величина цієї напруги, що називається напругою кроку, залежить від довжини кроку і місця розташування людини. Чим ближче людина стоїть до місця замикання, тим більшою є величина напруги кроку. Розподіл потенціалів на поверхні землі в зоні розтікання струму має нелінійний характер. Останнє зумовлене тим, що поперечний переріз провідника «земля» із збільшенням відстані від місця замикання на землю збільшується пропорційно квадрату цієї відстані, а опір проходженню струму відповідно зменшується.
Величина небезпечної зони напруги кроку залежить від величини напруги електролінії. Чим вище напруга ПЛ, тим не безпечнішою є зона. Вважається, що на відстані 8 м від місця замикання на землю електричного проводу напругою понад 1000 В небезпечна зона напруги кроку відсутня. При напрузі електричного проводу нижче ніж 1000 В величина небезпечної зони напруги кроку становить 5 м. Щоб уникнути ураження електричним струмом, людина повинна виходити із зони напруги кроку, роблячи короткі кроки, не відриваючи одну ногу від другої. За наявності захисних засобів із діелектричної гуми (боти, калоші) можна скористатися ними для захисту від напруги кроку. Забороняється вистрибувати із зони напруги кроку на одній нозі, тому що в разі падіння людини (на руки) значно збільшиться величина напруги кроку, а отже, і величина електричного струму, що проходитиме через її тіло, і через життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок.
81. Причини електротравм.
Електротравми можуть бути наслідком технічних, організаційно-технічних, організаційних і організаційно-соціальних причин. До технічних причин належать: недосконалість конструкції електроустановки і засобів захисту, допущені недоліки при виготовленні, монтажі і ремонті електроустановки. Крім перерахованих, технічними причинами електротравм можуть бути несправності електроустановок, що виникають в процесі їх експлуатації, несправність захисних засобів, невідповідність будови електроустановок і захисних засобів умовам їх застосування, використання електрозахис-них засобів із простроченою датою чергових випробувань. До організаційно-технічних причин належать: невиконання вимог чинних нормативів щодо контролю параметрів та опосвідчен-ня технічного стану електроустановок; помилки в знятті напруги з електроустановок при виконанні в них робіт без перевірки відсутності напруги на електроустановці, на якій працюють люди; відсутність огороджень або невідповідність конструкції і розміщення вимогам чинних нормативів та відсутність необхідних плакатів і попереджувальних та заборонних написів; помилки в установленні і знятті переносних заземлень, або їх відсутність. До основних організаційних причин електротравм належать:
- відсутність (непризначення наказом) на підприємстві особи, відповідальної за електрогосподарство або невідповідність кваліфікації цієї особи чинним вимогам;
- недостатня укомплектованість електротехнічної служби працівниками відповідної кваліфікації;
- відсутність на підприємстві посадових інструкцій для електротехнічного персоналу та інструкцій із безпечного обслуговування та експлуатації електроустановок;
- недостатня підготовленість персоналу з питань електробезпеки, несвоєчасна перевірка знань, невідповідність групи з електробезпеки персоналу характеру робіт, що виконуються;
- недотримання вимог щодо безпечного виконання робіт в електроустановках за нарядами-допусками, розпорядженнями та в порядку поточної експлуатації;
- неефективний нагляд, відомчий і громадський контроль за дотриманням вимог безпеки при виконанні робіт в електроустановках та їх експлуатації.
До основних організаційно-соціальних причин електротравм належать: змушене виконання не за спеціальністю електронебезпеч-них робіт; негативне ставлення до виконуваної роботи, обумовлене соціальними чинниками; залучення працівників до понадурочних робіт; порушення виробничої дисципліни; залучення до роботи осіб віком до 18 років.
Безпосередніми причинами потрапляння людей під напругу є:
- дотик до неізольованих струмовідних частин електроустановок, які знаходяться під напругою, або до ізольованих за фактично пошкодженої ізоляції — 55%;
- дотик до неструмовідних частин електроустановок або до електрично зв'язаних з ними металоконструкцій, які опинилися під напругою в результаті пошкодження ізоляції — 23%;
- дія напруги кроку — 2,5%;
- ураження за виникнення електричної дуги — 1,2%;
- інші причини — менше 20%.
82. Класифікація приміщень за небезпекою електротравм.
Відповідно до ПУЭ, приміщення за небезпекою електротравм поділяються на три категорії:
- без підвищеної небезпеки;
- з підвищеною небезпекою;
- особливо небезпечні. Категорія приміщення визначається наявністю в приміщенні чинників підвищеної або особливої небезпеки електротравм. До чинників підвищеної небезпеки належать:
- температура в приміщенні, що впродовж доби перевищує 35°С;
- відносна вологість більше 75%, але менше повного насичення (100%);
- струмопровідна підлога — металева, бетонна, цегляна, земляна тощо;
- струмопровідний пил;
- можливість одночасного доторкання людини до неструмовід-них частин електроустановки і до металоконструкцій, що мають контакт із землею. До чинників особливої небезпеки електротравм належать:
- відносна вологість близька до насичення (до 100%); - агресивне середовище, що пошкоджує ізоляцію. Якщо в приміщенні відсутні чинники підвищеної і особливої небезпеки, то воно належить до приміщень без підвищеної небезпеки електротравм. За наявності одного з чинників підвищеної небезпеки, приміщення належить до приміщень підвищеної небезпеки електротравм.
За наявності одночасно двох чинників підвищеної небезпеки або одного чинника особливої небезпеки, приміщення вважається особливо небезпечним. Із наведеного видно, що класифікація приміщень за небезпекою електротравм враховує тільки особливості цих приміщень, стан їхнього середовища і не враховує електротехнічних параметрів електроустановок. Категорія приміщень є одним з основних чинників, які визначають вимоги щодо виконання електроустановок, безпечної їх експлуатації, величини напруги, заземлення (занулення) електроустановок. Умови поза приміщеннями прирівнюються до особливо небезпечних.
84. Електрозахисні засоби.
На виробництвах різного типу завжди присутня можливість враження електричним струмом, особливо, якщо на підприємствах є багато електричних пристроїв (верстатів, ЕОМ, іншої електротехніки). Тому велике значення мають електрозахисні засоби. В першу чергу вони мають бути у тих працівників, чия робота пов’язана з використанням електроприладів. Так,електромонтери мають використовувати електронепровідні інструменти, мати захисні рукавиці, при необхідності – дозвіл для робіт з електроустаткуванням тощо.
Організм зазнає впливу від шкідливе електричної, або піддаючи впливу розрядів атмосферної електрики (удар блискавки), або при випадковому зіткненні з електричним струмом. Явища, що виникають від зіткнення з електричним струмом, залежать від ряду умов, серед яких головну роль грають властивості електричного струму і функціональний стан самого організму. Властивості електричного струму визначаються характером струму (постійний чи перемінний), напругою і частотою його, напрямком, тривалістю дії. Постійний струм діє швидше, ніж пепременный, але перемінний небезпечніше постійного при відносно невеликій його напрузі і низкою частоті, тому що опір тканин перемінному струму слабкіше, ніж постійному. Збільшення частоти періодів зменшує шкідлива дія струму. Високочастотні струми не небезпечні і застосовуються в лікувальних цілях. Сила струму виражається у відношенні напруги струму до тому, опору, що роблять при цьому тканини. При тому самому напрузі вона тим більше, чим менше опір тканин. Шкідливий вплив струму буде значно великим при впливі на вологу шкіру, тоді як суха шкіра чинить більший опір електричному струму. В опорі електричному струму істотну роль грає величина поверхні тканини, що стикається з електродами. Істотне значення має те, через які органи проходить струм, що можна установити, з'єднуючи думкою місця входу і виходу струму. Особливо небезпечне проходження струму через серце, головний мозок, тому що це може викликати зупинку серця і подиху. Узагалі при будь-який электротравме мається поразка серця. У важких випадках розвивається картина, що нагадує кардиошок: частий м'який пульс, низьке ПЕКЛО, потерпілий блідий, наляканий, відзначається задишка, нерідко спостерігаються судороги, зупинка подиху. Ступінь порушень, викликуваних електричним струмом, залежить від тривалості дії струму. Відомо, що струм навіть високої напруги і великої сили не є смертельним ести діє менш 0,1секунди. Чутливість до електричного струму різна в різних видів тварин і дажюе індивідів одного виду. Функціональний стан організму, його нервової системи грає в цьому відношенні значну роль: чим більше збудлива нервова система, тим різкіше її реакція при пропущенні струму. Електричний струм великої сили діє і безпосередньо на тканину. У місцях входу і виходу струму (найчастіше на руках і ногах) спостерігаються важкі электроожоги аж до обвуглювання. У більш легких випадках маються так називані мітки струму - округлі плями від 1 до 6 див у діаметрі, темні усередині і синюваті по периферії. На відміну від термічних опіків волосся не обпалені. Загальна дія електричного струму на організм (у залежності від сили) виявляється головним болем,нудотою, нерідко частішанням серцевого ритму і подиху, підвищенням ПЕКЛО і наступним деяким його падінням, паралічем м'язів, набряком і водянкою.
Дія сильного струму (100ма і вище) унаслідок порушення нервової системи спочатку викликає підвищення ПЕКЛО і задишку. Потім настає гальмування ЦНС, що супроводжується значним зниженням ПЕКЛО, ослабленням і навіть тимчасовою зупинкою подиху, потьмаренням свідомості, іноді його втратою. Такий стан може проявитися у виді "мнимої смерті". При наданні своєчасної допомоги нерідко удається відновити життєві функції. При електрошку можуть наступити судороги, параліч подиху і повна зупинка тривалості серця. НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА Насамперед потерпілого звільняють від контакту з електрострумом (якщо це не зроблено раніше). Виключають джерело електроживлення, а якщо це неможливо, те скидають обірваний провід дерев'яним сухим ціпком.
Якщо оказывающий допомогу одягнений у гумові чоботи і рукавички, то можна відтягнути потерпілого від електропроводу.
При зупинці подиху проводять искуственное подих, уводять серцеві і серцево-судинні засоби ( 0.1% розчин адреналіну - 1 мол, кординамин - 2 мол, 10% розчин кофеїну - 1 мол підшкірно), засоби, що стимулюють подих ( 1% розчин лобелина - 1 мол внутрівенно чи повільно внутремышечно).
Накладають стерильну пов'язку на электроожеговую рань.
Штучне дихання не припиняють протягом тривалого часу. При зупинці серця - непрямий масаж серця, внутрісерцеве введення розчину адреналіну і 10 мол 10% розчину хлориду кальцію. Госпіталізація. Транспортування лежачи на носилках в опікове чи хірургічне відділення.
85. Надання першої долікарняної допомоги ураженому електричним струмом
Врятування життя людини, ураженої електричним струмом, багато в чому залежить від швидкості і правильності дій осіб, що надають допомогу. Долікарську допомогу потрібно почати надавати негайно, по можливості на місці події, одночасно викликавши медичну допомогу. Перш за все потрібно якомога швидше звільнити потерпілого від дії електричного струму. При неможливості відключити електроустановку від мережі потрібно відразу ж приступити до звільнення потерпілого від струмопровідних частин, не доторкаючись при цьому до потерпілого. Якщо потерпілий знаходиться на висоті, потрібно запобігти можливості його травмування при падінні. При звільненні людини від напруги до 1000 В можна скористатися канатом, палицею, дошкою та іншим сухим предметом, не проводять струм. Можна відтягнути потерпілого за сухий одяг. При відтягування за ноги не слід торкатися взуття чи одягу потерпілого без ізоляції своїх рук, так як взуття та одяг можуть бути сирими і проводити електричний струм. Для ізоляції рук краще всього скористатися діелектричними рукавичками, а при їх відсутності - обмотати руку будь-якою сухою матерією. Рекомендується при цьому діяти однією рукою. Від струмоведучих частин напругою понад 1000 В потерпілого потрібно звільняти за допомогою штанги або ізолюючих кліщів, розрахованих на відповідну напругу, надівши при цьому діелектричні рукавички і боти. Слід пам'ятати про небезпеку крокової напруги, якщо провід лежить на землі. Якщо не можна швидко вимкнути живлення лінії електропередачі, потрібно замкнути дроти накоротко, накинь-сів на них гнучкий провід достатнього перетину, один кінець якого попередньо заземлити (приєднати до металічних опорах, заземлювального спуску та ін.) Якщо потерпілий торкається одного проводу, то часто достатньо заземлити тільки цей провід. Заходи долікарської допомоги після звільнення потерпілого залежать від його стану. Якщо він у свідомості, потрібно забезпечити йому на деякий час повний спокій, не дозволяючи йому рухатися до прибуття лікаря.
Якщо потерпілий дихає дуже рідко і судорожно, але прощупується пульс, треба відразу ж робити штучне дихання за способом «з рота в рот» чи «з рота в ніс». При відсутності дихання і пульсу, розширених зіницях і наростаючою синюшності шкіри і слизових оболонок потрібно робити штучне дихання і непрямий (зовнішній) масаж серця. Надавати допомогу потрібно до прибуття лікаря, оскільки відомо багато випадків, коли штучне дихання і масаж серця, що проводяться безперервно протягом 3 ... 4 год, повертали потерпілих до життя.
86. Основні законодавчі та нормативні документи, що регламентують вимоги до пожежної безпеки.
Загальна характеристика законодавчої! нормативно-правовоїбази України про пожежну безпеку
Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України «Про пожежну безпеку» та інші закони України,постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Згідно з Положенням про порядок розроблення, затвердження, перегляду, скасування та реєстрації нормативних актів з питань пожежної безпеки, затвердженим наказом МВС України 07.12.96 №833, створено Державний реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки (НАПБ), до якого включено близько 360 найменувань документів, які поділені на 8 груп різних рівнів та видів: загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві нормативні акти, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки, державні стандарти України (ДСТУ) з питань пожежної безпеки, галузеві стандарти з питань пожежної безпеки, нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки. Окрім документів, що увійшли до вищезгаданого реєстру, існує низка нормативних актів спеціального призначення, окремі розділи яких регламентують вимоги пожежної безпеки. Серед таких документів слід особливо відзначити ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", які визначають вимоги до типу виконання електрообладнання, що має використовуватись у відповідних умовах залежно від класу по-жежонебезпечних і вибухонебезпечних зон (див. блок 4, рис. 21.1).Основні положення Закону України «Про пожежну безпеку». Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Згідно з Законом, забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, всього населення України. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) і статутах підприємств, установ та організацій, посадових інструкціях тощо.
Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх власників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.
Забезпечення пожежної безпеки в житлових приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в житлових будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму
Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі - власники), а також орендарі зобов'язані:
- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати передові досягнення науки;
- забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
- організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
- у разі відсутності нормативних актів вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідні заходи, погоджуючи 'їх з органами державного нагляду;
- утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
- створювати, у разі потреби, відповідно до встановленого порядку, підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;
- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої автоматики;
- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;
- проводити службове розслідування випадків пожеж.
Обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди. Відповідно до статті 6 Закону, громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані:
- виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати
будівлі, які їм належать за правом особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і пожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;
повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів для її ліквідації, рятування людей і майна.
Закон відводить важливу роль у справі попередження пожеж і мінімізації їх наслідків навчанню працівників, усього населення України з питань пожежної безпеки.
Навчальні плани загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладів, вищих навчальних закладів, закладів підвищення кваліфікації і підготовки кадрів повинні передбачати вивчення питань пожежної безпеки.
Організація та забезпечення навчання населення за місцем проживання покладається Законом на місцеві органи державної виконавчої влади та підпорядковані їм житлові установи.
Закон передбачає обов'язкове навчання усіх працівників при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи. Форми навчання (інструктажі, попереднє спеціальне навчання, протипожежний техмінімум тощо) регламентуються Законом залежно від категорії працівників, особливостей виконуваної роботи та функціональних обов'язків. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Новостворені підприємства починають свою діяльність після отримання дозволу в органах державного пожежного нагляду. Експертиза проектів щодо пожежної безпеки та видача дозволу на початок роботи підприємства здійснюється органами державного пожежного нагляду в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ці органи також беруть участь у прийнятті об'єктів в експлуатацію.
Забороняється застосування в будівництві та виробництві матеріалів та речовин, на які немає даних щодо пожежної безпеки. У статтях 14-18 викладені мета, завдання, види пожежної охорони та їх функції.
Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах. Основними завданнями пожежної охорони є:
- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
- запобігання пожежам і нещасним випадкам на них; - гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха. Забороняється використання пожежної охорони для виконання завдань, не передбачених цим Законом. Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.
Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Державна пожежна охорона складається з підрозділів, апаратів управління та допоміжних служб, а також пожежно-технічних навчальних закладів і науково-дослідних установ.
Державна пожежна охорона є одночасно самостійною протипожежною службою цивільної оборони, а також службою, яка в межах своєї компетенції виконує мобілізаційну роботу.
На об'єктах міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, створюються підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони, які здійснюють свою діяльність згідно з положеннями, погодженими зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади. Підрозділи відомчої пожежної охорони, що мають виїзну пожежну техніку, залучаються до гасіння пожеж у порядку, який встановлюється державною пожежною охороною.
У місцевих населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються місцеві пожежні команди.
На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння можуть створюватися з числа робітників, службовців, інженерно-технічних працівників та інших громадян добровільні пожежні дружини (команди).
З метою об'єднання зусиль трудових колективів, вчених, фахівців пожежної охорони та окремих громадян у галузі забезпечення пожежної безпеки можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні протипожежні об'єднання громадян, які здійснюють свою діяльність згідно з чинним законодавством України.
За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Громадський контроль за дотриманням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки здійснюється добровільними пожежними дружинами (командами) та протипожежними об'єднаннями громадян у межах їхньої компетенції.
87. Статистика та динаміка пожеж в Україні
Щодня в нашій країні виникає більше 100 пожеж, в яких гине 5—6 чоловік. Наносяться значні матеріальні збитки (прямі та побічні збитки від пожеж складають близько 2,0 млрд. грн. на рік). На рис. 4.1 та 4.2 показана динаміка пожеж та загибелі людей на пожежах в Україні у 1994—1998 pp.
За останні п'ять років помітна стійка тенденція до зниження кількості пожеж в Україні. Частково це пояснюється скороченням промислового виробництва, споживання електричної та теплової енергії, кількості працюючого виробничого устаткування, а значить і скорочення потенційних причин і обставин виникнення пожеж.
|
95. Принцип дії та класифікація вогнегасник засобів
Успішне гасіння пожежі зв'язане з правильним вибором типу і виду вогнегасника. Класифікація пожеж дозволяє вибрати необхідний вогнегасник, тому що в кожений клас об'єднані пожежі, зв'язані з горінням речовин, які мають подібні характеристики. Для успішної боротьби з пожежами і щоб уникнути застосування непризначеного чи неефективного для гасіння даного класу пожежі вогнегасника необхідне знання цих класів, тому що їх символи (див рис.10.1) вказуються на корпусах вогнегасників. У даний час для захисту від пожеж застосовуються первинні засоби пожежогасіння – вогнегасники.
Вогнегасники підрозділяються:
за способом транспортування на: переносні (ручні і ранцеві) і пересувні;
за видом вогнегасної речовини на: водяні, пінні (повітряно-пінні і хімічні пінні), порошкові, вуглекислотні, хладонові, комбіновані;
за способом створення надлишкового тиску:
– за рахунок стиснутого газу, що знаходиться:
а) у балоні високого тиску, б) у корпусі вогнегасника (такі вогнегасники отримали назву накачних),
– за рахунок стиснутого газу, що утворюється в результаті хімічної реакції: а) компонентів газогенеруючого пристрою, б) компонентів вогнегасної речовини (хімічні пінні вогнегасники).
Вогнегасник складається з корпуса для збереження вогнегасної речовини чи компонентів для її одержання, пристрою підготовки вогнегасної речовини і подачі її на вогнище пожежі, пристроїв, що охороняють від перевищення тиску понад допустимий і від випадкового спрацьовування, джерела надлишкового тиску (стиснутий газ може знаходитися в корпусі вогнегасника). Загальний принцип роботи вогнегасників полягає в створенні надлишкового тиску в корпусі (за винятком накачних), під дією якого вогнегасна речовина подається на вогнище пожежі. Цей спосіб втілився в різні моделі вогнегасників, кожна з яких має свої особливості. Далі наводяться дані про конструкції вогнегасників (див. рис.10.3-10.6). Ілюстративний матеріал дає можливість ознайомитися з особливостями будови вогнегасників, одержати відомості про те, як загальні принципи роботи вогнегасників втілені в їх конкретних моделях.
На лабораторному стенді (рис.10.2) подані найбільше поширені зразки вогнегасників: хімічний пінний ОХП-10, вуглекислотний ОУ-5, порошковий ОП-5, стовбур ручний пожежний РС-70, стовбур ручний пожежний РС-50, сполучна рукавна голівка ГР, сповіщувач пожежний тепловий ИП-105-2/1, сповіщувач пожежний тепловий ИП-104-1, пожежний рукав.
Крім вогнегасників на стенді наведені: пожежні стволи, що встановлюються на кінці напірної рукавної лінії і призначені для формування і спрямування струменів вогнегасних речовин; сполучні голівки, призначені для швидкого, герметичного і тривкого з'єднання рукавів, а також для приєднання їх до рукавного обладнання; пожежні теплові сповіщувачі, що реагують на зміну температури навколишнього середовища.
Технічні характеристики найбільш поширених вогнегасників наведені нижче.
96. Принципи дії вогнегасник засобів (води, вогнегасників різних типів
Вогнегасники розрізняють за способом спрацьовування:
автоматичнi - стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.
ручні (приводяться в дію людиною) - розташовуються на спеціально оформлених стендах.
Вогнегасники різняться за принципом дії:
-вуглекислотні,
-повітряно-пінні,
-порошкові,
-водні.
За обсягом корпуса:
-ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л;
-промислові ручні з обсягом корпуса від 5 до 10 л;
-стаціонарні й пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.
За способом подачі вогнегасного складу:
-під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду;
-під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;
-під тиском газів, закачаних у корпус вогнегасника;
-під власним тиском вогнегасного засобу.
По виду пускових обладнань:
-з вентильним затвором;
-із запірно-пусковим обладнанням пістолетного типу;
-з пуском від постійного джерела тиску.
Вогнегасники маркіруються буквами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість.
Вогнегасники пінні - Призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами: хімічної або повітряно-механічної. Хімічну піну одержують із водних розчинів кислот і лугів, повітряно-механічну утворюють із водних розчинів і піноутворуючих речовин потоками робочого газу: повітря, азоту або вуглекислого газу. Пінні вогнегасники застосовують для гасіння піною загорянь, що починаються, майже всіх твердих речовин, а також горючих і деяких легкозаймистих рідин на площі не більш 1 м². Гасити піною електричні установки, що загорілися, і електромережі, що перебувають під напругою, не можна, тому що вона є провідником електричного струму.
Використовувані вогнегасні порошки Вогнегасні порошки - це мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню й комкуваню.
Особливості застосування порошкових вогнегасників
-Відсутність при гасінні охолоджуючого ефекту, що може привести до повторного запалення вже погашеного пального від нагрітих елементів будівельних конструкцій або устаткування;
-У результаті утворення порошкової хмари при гасінні утвориться багато пилу і різко знижується видимість (особливо в приміщеннях невеликого розміру);
-Маючи високу дисперсність, вогнегасні порошки при зберіганні проявляють схильність до комкання й злежування, що може призвести до втрати вогнегасної здатності. Тому при використанні порошків у вогнегасниках необхідно суворо дотримуватися рекомендованого режиму зберігання.
Вогнегасники газові
До їхнього числа відносятья вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні й вуглекислотно-брометиловi, зарядом у яких слугує галойодованi вуглеводні, при подачі яких у зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18 %).