Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ”ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Повідомлення з Історії України
на тему:
ОУН-УПА в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу
Студент I курсу ПМ-11
Керівник:
ЛЬВІВ-2001
„Нехай вічна буде слава,
же през шаблі маєм права!"
(Гетьман Іван Мазепа)
Боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу— як передумову і єдине забезпечення волі, творчої пра ці та свобідного росту всієї української нації і кожної української людини зокрема — це зміст змагань всіх по колінь українського народу від найдавніших часів його історії. Само-собою, що форми тієї боротьби бували різні, відповідно до даної ситуації. В часах нашої державності — це була боротьба в її обороні перед ворожою агресією в формі відвертої війни з імперіалістичними сусідами; в часах національного поневолення — це була боротьба за відновлення української державності в формі полі тичних і революційних дій, чи таж у формі всенаціональних збройних повстань.
Так мусило бути й тепер, коли зовсім нову політично-правну ситуацію на українських землях створи ла німецько-большевицька війна: український нарід му сив виступити збройне проти обох окупантів, як зовсім самостійний чинник і як єдиноправний властитель укра їнських земель, якщо мала бути збережена славна тради ція, геройської збройної боротьби за свої права, — оця основа незнищимості нашої нації, та чистота великої ідеї — боротьби за суверенні права української нації проти кожного окупанта, який допче ці права. Згляд на жертви, які треба було скласти у цій титанській боротьбі на два фронти — проти Німеччини і проти Москви, — ні безвиглядність ефективно-позитивного закінчення цієї бо ротьби вже в даній ситуації, не могли мати значення, бо ж ішло не про долю одного покоління в даний мент, а про конечне звено, яке мусить лучити славне минуле з великим майбутнім; про гідну політично-моральну поста ву українського народу в аспекті минулого, сучасного і майбутнього.
Зрозумів хвилину і її наказ весь український на род, І тому, своєю поставою в час другої світової війни і в роках після неї, він створив одну з найсвітліших сторі нок своєї історії.
Українська Повстанська Армія постала, як це стверджує офіційно Головне Командування УПА у своїй заяві з 25. вересня 1947 р., „з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовах завзятої боротьби укра їнського народу проти гітлерівських загарбників». Та свій несподівано скорий і могутній ріст завдячує УПА тому фактові, що унапрямлюючо-формуюча ініціатива ОУН зустрілася з народною стихією, яка пливла в тому са мому напрямі — в напрямі збройного спротиву обом оку пантам України. Ця стихія була так сильна, що керівни цтво ОУН під її тиском зрезиґнувало "зі свого первісного плану одностайного виступу повстанських збройних сил в той сам момент на всіх теренах України і погодилась на створення відділів УПА відповідно до політичного й пси хологічного стану кожного терену зокрема. Немає най меншого сумніву, що при тодішньому політично-психо логічному наставленні українських мас повстанські зброй ні загони були б появилися й без ініціативи ОУН, тільки що тоді, не маючи унапрямлюючого політично й органі заційного центру, вони були б виявлялись у такій же фор мі, як 1917-23 рр., у формі дій самостійних отамансь ких загонів. Завдяки ОУН народна стихія влилась політично й організаційно у величаві форми одностайної Укра їнської Повстанської Армії з виразним політичним облич чям, під одним командуванням і одним політичним ке рівництвом.
Перший відділ Української Повстанської Армії зорга нізував, як відомо, уродженець Полісся Остап (Сергій Качинський) з поліщуків, на Поліссі. На перший погляд Це виглядає курйозом, бо ж Полісся це одна з найбільш віддалених від центрів українського самостійницького ру ху та найбільш гноблених окупантом частин Західньої України.
Подібні як на Поліссі боєві настрої панували й на Во лині і тому в скорому часі й ціла Волинь вкривається ме режею повстанських загонів УПА.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПА Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій. Все ж та ки, виростаючи з боєвих відділів революційної ОУН (Революційну ОУН названо тоді ОУН-СД, — «Організацією Українських Націоналістів — Самостійників Державників», для відрізнений і протиставлення ОУН полк. Мельника, яка в тодіш ній політичній ситуації відмовилась від ведення самостійної ук раїнської політики і не наголошувала важливості питання укра їнської держави.), УПА, головно в початках, була організаційно тісно по в'язана зі структурою ОУН. Ця пов'язаність не перерива лась ніколи, а з моментом повороту більшовиків на укра їнські землі вона знов скріпилась з причин, про які гово ритимемо окремо. Тому керівні становища в УПА зай мають звичайно провідні члени ОУН на відповідних по стах.
Основним завданням УПА була оборона українського населення. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА був зв'язаний з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності
Ціла УПА поділяється на чотири групи: 1. УПА-Північ, Що її терен дії обіймає Волинь і Полісся; 2. УПА-Захід, з тереном дій: Галичини, Буковини, Закарпаття і Закерзоння; 3. УПА-Південь на терені областей: Кам'янець-Подільської, Житомирської, Вінницької і південної час тини Київської; 4. УПА-Схід, на теренах північної смуги Житомирської області, північної частини Київської області і на терені Чернігівської області.
Кожна із груп поділяється на Воєнні Округи (ВО), а Воєнні Округи, у свою чергу на Тактичні Відтинки.
ПІД ОДНИМ ПОЛІТИЧНИМ ПРОВОДОМ Українська Повстанська Армія стала вже в перших місяцях свого існування загальнонаціональною армією, збройним раменем всього українського народу. Свою бо ротьбу провадила вона за інтереси цілої української на ції. В скорому часі опанувала вона великі простори Ук раїни,
стаючи у висліді цього перед конечністю приймати на себе теж завдання політичного й адміністративногоо характеру, що виходили далеко поза рамки військових дій. Наближення кінця війни гітлерівської Німеччини з більшовицькою Москвою створювали нову політичну си туацію на українських землях. Все це разом — висувало конечність створення єдиного політичного проводу укра їнського народу, який керував би боротьбою всього на роду на всіх фронтах і всіх ділянках життя. В виду цього Головне Командування УПА вже восени 1943 р. зініційовує акцію творення загальнонаціонального, всеукраїнського політичного центру, який взяв би на себе найвище політичне керівництво визвольною бороть-бю за Українську Самостійну Соборну Державу та ре презентував би цю боротьбу назовні.
Таким керівництвом не могло стати Українське Дер жавне Правління, створене в червні 1941 р. з тієї про стої причини, що частина членів його у висліді німець ких репресій загинула, а друга частина перебувала в ув'язненні в німецьких концтаборах. Йшло, отже, про створення нового керівного центру. Для підготовчої пра ці було з ініціативи УПА окремий ініціативний комітет.
Беручи за основу формування загальнонаціонального керівництва українського народу демократичний прин цип, Ініціативний Комітет змагав цим способом якнай краще; якнайповніше відбити в цьому тимчасовому українському парламенті всі, існуючі в той час в Україні, здо рові національно-політичні сили. Особливо багато уваги Ініціативний Комітет приділяв притягненні до проекто ваного органу представників східно-українського гро мадянства, що стояло в опозиції до більшовицького ре жиму. Тут особливий натиск покладено на притягнення до цього представництва самостійників молодої ґенерації, вихованих уже в умовах більшовицької окупації.
...Поза акцією мусили опинитися, очевидно, групи, які одверто співпрацювали з німцями. Також поза акцією мусили опинитися групи, які були ворожо наставлені до УПА і які нерідко, як методу міжпартійної боротьби стосували денунціацію перед ворогом. Крім представни ків кіл суто політичних, Ініціативний Комітет притягнув до Представництва ще декількох визначних громадян, які репрезентували інші, позаполітичні українські гро мадські кола. В червні 1944 р. праця Ініціативного Комі тету була закінчена.
11. липня 1944 р., далеко від непрошеного ока, в Кар патах, почалися наради нового Українського Революцій ного Парламенту. Курінь УПА охороняв місце нарад пе ред можливим наскоком німців чи большевицьких пар-
тизанів. Зібралися представники всіх Українських Зе мель, при чому особливо численно були представлені Східноукраїнські Землі. Зійшлися люди різних полі тичних поглядів. Збори святочне проголосили себе Тимчасовим Україн ським Парламентом і назвали себе Українською Голов ною Визвольною Радою (УГВР).
На знак підчинення Української Повстанської Армії єдиному урядові України Українській Головній Визволь ній Раді, УПА зараз після сформування УГВР склала їй присягу.
ПОВЕРНЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В другій половині 1944 р. вже всі українські землі опи нилися знов під більшовицькою окупацією. На українські землі поверталися більшовики з позою визволителя. Про свою допомогу „братньому українському народові" в його боротьбі проти німецького наїздника трубіли більшовики при кожній нагоді: на мітінґах, улаштованих в кожній оселі, по радіо, в пресі, на афішах, приправляючи при тому свою пропаганду обіцянками го сподарських та політичних полекшень та всяких інших благ.
А дійсність була така, якої можна було від більшовиків сподіватися; привернення каторжної праці, нужда і голод— в господарській ділянці, русифікація й винищування всього самостійницького елементу — в політичній, і пово рот до більшовицького примітивізму — в культурній. Першим „благом" більшовицьких „визволителів" був примусовий загальний набір до війська. В армію забрано всіх, хто тільки міг носити кріс. Мобілізованих не висилано на ніякі, хоча б кількатижневі вишколи, а від разу висилано на фронт. Не дивлячись на величезне воєнне спустошення укра їнських земель, більшовики негайно після свого вмаршу наложили на українські села контингенти хліба і м'яса, незмірно високі, і стягали їх з жорстокою безоглядністю.
БОРОТЬБА УПА Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА про довжувала зростати. У 1944—1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело людських ресурсів становили члени підпілля ОУН, яке й далі існу вало паралельно з УПА. Багато з них колись чинили опір масовим депортаціям чи колективізації. До УПА у великих кількостях приєднувалися також дезертири з Червоної армії, а також ті, хто втік до лісу від мобілізації й волів краще битися в її лавах, ніж слугувати радянським гарматним м'ясом на фронті. Таким чином, у той час як переможна Червона армія штурмувала Берлін, на Західній Україні великі, чи сельністю в батальйон, загони антирадянських партизанів установили контроль над значними територіями й впровадили там свою структуру управління. Щодо полі тики УПА та її політичної надбудови — УГВ Р, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході (й сподіватися на початок нової війни між союзними дер жавами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити вста новленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого — тим, що радянських військ на Західній Україні було обмаль. Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. радянський режим зміг ор ганізувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1945— 1946 рр. його війська (що переважно складалися з військ МВС і НКВС, оскільки в регулярних частинах Червоної армії було багато українців, які не бажали воювати проти УПА) організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір'їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосував цілий ряд жорсто ких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних україн ців. Майже в кожному селі діяли «стукачі». Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували україн ських селян. Нерідко певної вірогідності цим радянським провокаціям надавало, зі свого боку, безжальне винищення прорадянських елементів СБ — таємною полі цією ОУН. Одночасно більшовики засипали
партизанів, котрі жили взимку на гра ні голоду в підземних бункерах, пропагандистськими листівками про безнадійність їхнього становища, неодноразово пропонуючи їм амністію.Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947—1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Деякі з членів УПА приєдналися до цивільного підпілля ОУН, але оскільки багато членів ОУН загинули, потрапили до рук ворога, емігрували або втратили своє «прикриття» в період відкри тої боротьби, її мережа також більше не була такою ефективною й широкою, як раніше. Іншим серйозним ударом по УПА стало поширення колективізації, оскільки колгоспники, що перебували під суворим контролем, уже не могли постачати пар тизанам провізію.
На цій прикінцевій стадії загони УПА та підпілля ОУН, які встановили слабкі й спорадичні контакти з британською та американською секретними службами, зо середилися на антирадянській пропаганді та саботажі. Вони перешкоджали колек тивізації, депортаціям, розгортанню радянського адміністративного апарату, вби вали офіцерів НКВС, партійних активістів і тих, хто підозрювався у співпраці з ра дянською владою. Так, у 1948 р. було вбито отця Гаврила Костельника (що припи сується членам ОУН, а деякі факти вказують на причетність до цього НКВС) за йо го роль у ліквідації греко-католицької церкви. Через рік підпілля ОУН знищило відомого радянського пропагандиста — журналіста Ярослава Галана. Але у бе резні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару, коли в сутичці піді Львовом загинув її командир Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Хоч окремі невеликі заго ни УПА продовжували діяти до середини 50-х років, з усіх практичних міркувань УПА та ОУН на Україні перестали існувати як організації саме після смерті Шухевича.
Окремим розділом в історії УПА є її діяльність по польський бік кордону на те ренах, населених українськими лемками. Між 1944 та 1947 рр. ОУН користувалася сильною підтримкою й зберігала значну присутність у цьому регіоні: завдяки ретель ним дослідженням УПА польськими воєнними істориками (які незрівнянно більш інформативні, ніж пропагандистські трактати їхніх радянських колег) відомо, що її сили включали близько 2 тис. бійців самої УПА, а також мережу з понад 3 тис. чле нів ОУН. Неодноразові намагання польського війська витіснити українських парти занів завдавали полякам тяжких втрат. У березні 1947 р., коли один із загонів УПА влаштував засідку і вбив славетного польського генерала й заступника міністра оборони Кароля Сверчевського, УПА провела одну з своїх найуспішніших операцій у цьому регіоні — й водночас поклала початок своїй загибелі.
Розлючений цією подією польський уряд вирішив ліквідувати «українську про блему». У квітні 1947 р. він провів операцію під кодовою назвою «Вісла», що мала як військовий, так і цивільний виміри. Близько ЗО тис. польських солдатів, спираю чись на підтримку численних чеських і радянських сил, оточили українських парти занів і в запеклих боях знищили або захопили багато з них. Декому вдалося про рватися в Радянську Україну, а декілька сотень з боями пройшли Чехословаччиною й досягли союзницької зони окупації в Німеччині. Така ж трагічна доля спіткала українських лемків, котрі переховували партизанів: майже всіх лемків (близько 150 тис.) без попередження викорінили із землі їхніх предків і розселили по всій Польщі, аби запобігти відродженню УПА в цьому регіоні. В такий спосіб поляки на решті позбулися «української проблеми», що переслідувала їх протягом століть.