Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 3
Болонський процес і перспективи розвитку вищої освіти в Україні.
Ключові слова:
Болонський процес, вища освіта,мовна освіта, Загальноєвропейських рекомендацій, Національна доктрина розвитку освіти.
Проблема врегулювання розвитку вищої освіти в Україні у контексті Болонського процесу надзвичайно актуальна, оскільки порушує питання адаптування вітчизняної системи вищої освіти до загальноєвропейського освітнього простору. Однак освітяни прикладали чимало зусиль, щоб зберегти здобутки вітчизняної освіти за будь-яких освітніх реформ. Серед них для вищої школи основними є
1. Фундаментальність
2. Гуманізація
3. Системність і дієвість виховного процесу
Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована на її розвиток і набуття нових якісних ознак. Водночас слід зважити на те, що ці зміни не мають привести до втрати кращих традицій, заперечення національних ознак якості освіти. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до невиправданої перебудови традицій вітчизняної системи вищої освіти, які є національним надбанням української вищої школи, зокрема, широкий спектр знань студентів у галузі суспільних і гуманітарних наук, що формують світогляд майбутнього фахівця.
Приєднання України до Болонського процесу, яке відбулося 19 березня 2005 року, слід розцінювати не як революційну подію, що розтрощить устої вітчизняної вищої освіти, а як планомірну інтеграцію української вищої школи до європейського і світового освітнього і наукового простору. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу —це не стільки "впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу", скільки тривалий процес узгодження рекомендацій, вироблених країнами-учасницями процесу, створення зони європейської вищої освіти та пріоритетів національної системи освіти.
Інтеграція освітніх систем має супроводжуватись і підтримуватися створенням відповідного правового поля. Радою ЄС було продеклароване бажання сприяти процесу адаптації законодавства України до норм ЄС. Проте потрібна воля і зусилля освітян, науковців, законодавців щодо створення такого правового поля, яке б відповідало інтересам українського суспільства і адекватно сприймалося Європейським Союзом.
Однією з передумов входження України до єдиного європейського освітнього простору є досягнення системою вищої освіти України основних цілей Болонського процесу, а саме:
•побудови Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування;
•формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України як складової Європи;
•посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;
•змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж;
•підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей (університети як носії національної та європейської свідомості);
•досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти.
Для цього в Україні введено ступеневу структуру вищої освіти, формується система стандартів вищої освіти із застосуванням прийнятих у Європі критеріїв, механізмів та методів оцінювання якості вищої освіти.
Досягнення цілей Болонського процесу неможливе без застосування таких складних і багатоаспектних механізмів та інструментів, як:
•перехід до чіткої структури ступенів освіти (ясність, порівнянність);
•впровадження Європейської кредитної трансферної системи (далі —ECTS —European Credit Transfer System);
•забезпечення зближення систем контролю якості вищої освіти та акредитації.
Першочергова мета Болонського процесу —не уніфікація освітніх систем, а їхня взаємовідповідність, порівнюваність, сумірність. Це досягається через розроблення близької за структурою і змістом моделі додатка до диплома, розробленого Євро пейською комісією, Радою Європи і ЮНЕСКО/SEPES, яка передбачає, серед іншого, зведення про загальну структуру освітньої системи і місце в ній певної кваліфікації. Без цього диплом фактично не дійсний.
Очевидним завданням є ретельний аналіз освітньої системи, що наявна сьогодні в Україні. Адже в нас дотепер немає повної ясності в співвідношенні різних освітніх циклів, ступенів та різних кваліфікацій. Норми закону і постанови уряду погано погоджені між собою.
Основними напрямками цієї роботи є:
—адаптація до українських умов системи, побудованої на двох основних циклах навчання;
—впровадження в практику системи залікових одиниць (система кредитів) і відповідних механізмів оцінювання;
—участь у створенні й роботі наднаціональних систем оцінювання якості освіти, наприклад, шляхом включення в проекти Асоціації європейських університетів.
Перше завдання —впровадження додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО, Радою Європи і Європейською комісією. Друге завдання —формування системи дворівневої освіти, що включає доступеневий цикл (3—роки) з одержанням ступеня бакалавра і післяступеневий (1—роки після першого циклу) з одержанням ступеня магістра і (або) доктора (за загальної тривалості навчання 7—років). Третє завдання —упровадження системи кредитів (залікових одиниць трудомісткості) на кшталт ECTS —європейської системи пере зарахування залікових балів, що передбачає перезалік обсягу вивченого матеріалу і термінів навчання за кордоном. Четверте завдання —сприяння мобільності викладацького персоналу і студентів, її розвиток здійснюється з ініціативи як уряду, так і самих ВНЗ. П'яте завдання — співробітництво в забезпеченні якості освіти. Шосте завдання — сприяння забезпеченню привабливості зони європейської вищої освіти, європейського підходу до неї
Отже, інтеграція в європейський освітній простір потребує певних системних змін в організації та державному регулюванні вищої освіти. Для реалізації завдань Болонської декларації потрібні заходи правового, економічного, ідеологічного характеру. Подальший розвиток законодавства може йти шляхом зміцнення правової бази двоциклового навчання, закріплення правових гарантій академічної мобільності студентів, розвитку автономії університетів, демократизації системи вищої освіти в цілому.
Національна доктрина розвитку освіти в Україні була прийняті в Україні 17 квітня 2002 року. Вона визначає освіту як основу розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запоруку майбутнього України, яка є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства та яка відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.
Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.
Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:
особистісна орієнтація освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; розширення україномовного освітнього простору; органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти; створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення; інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів та ін.
Окрім цього у документі детально розглядаються питання національного характеру освіти і національного виховання, стратегії мовної освіти; безперервності освіти, навчання протягом життя; інформаційних технологій в освіті; управління освітою; підготовки педагогічних і науково-педагогічних працівників; міжнародного співробітництва та інтеграція у галузі освіти та ін..
Згідно стратегії мовної освіти у державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість опановувати рідну (національну) і практично володіти хоча б однією іноземною мовою. Освіта сприяє розвитку високої мовної культури громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур. Реалізація мовної стратегії здійснюється шляхом комплексного і послідовного впровадження просвітницьких, нормативне-правових, науково-методичних, роз'яснювальних заходів.
6. У сучасному світі, який виходить у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури. Згідно зі "Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженої Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.
Проблеми, пов`язані із реформуванням вищої освіти, зокрема у галузі викладання іноземних мов, розглянуті у ряді документів, таких як, “Конвенція про визнання кваліфікацій, які належать до вищої освіти у Європейському регіоні”(Лісабон, 1997), Сорбонська декларація (Париж, 1998), “Національна доктрина розвитку освіти в Українї у ХХІ столітті”(2001), “Закон про вищу освіту”(2002), “Про лінгвістичну діверсифікацію та вивчення мов”(Комісія європейських общин, Брюсель, 2002).
Одним із головних напрямів реформування мовної освіти є вивчення та викладання мов згідно з вимогами Ради Європи, які були розроблені представниками країн-учасників проектів у сфері сучасних мов при Раді Європи (“Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання”, Відділ сучасних мов, Страсбург, 2001). Рекомендації Ради Європи (далі - РРЄ) слугують головній меті Ради Європи, яка визначена так: “досягти більшої єдності членів європейської спільноти і йти до цієї мети шляхом об'єднання спільних зусиль у галузі культури” із дотриманням трьох головних принципів, викладених у передмові до Рекомендацій:
•багатий спадок різних мов і культур у Європі є цінним спільним джерелом для захисту і розвитку, і тому головним завданням освіти є перетворення цієї розмаїтості з перешкоди у спілкуванні на джерело взаємного збагачення та розуміння;
•лише шляхом кращого володіння сучасними європейськими мовами можна полегшити спілкування та взаємодію між європейцями з різними рідними мовами заради підтримки європейської мобільності, взаєморозуміння і співпраці, та подолати упередження і дискримінацію;
•держави-члени Ради Європи, приймаючи або розвиваючи національну політику в галузі викладання та вивчення сучасних мов, можуть досягти вимог для подальшої співпраці та координації політики.
Визначаючи пріоритетною освітньою метою підготовку до життя у демократичному суспільстві Комітетом Міністрів Ради Європи було визначено “запровадження методів викладання сучасних мов, які стимулюють незалежність думки, судження та дії у зв`язку з соціальними вміннями та відповідальністю”. Одним із важливих понять у межах підходу до викладання мов є “плюрилінгвізм”, який, на відміну від більш поширеного поняття “мультилінгвізму” (диверсифікація та урізноманітнення мов), передбачає формування комунікативної компетенції із взаємодією мовних знань та досвіду у процесі розширення індивідуального мовного досвіду особистості в різних культурних аспектах і далі до мов інших народів.
При визначенні рекомендацій щодо викладання іноземних мов у контексті реформи мовної освіти доцільним може вважатися прийняття діяльно-орієнтованого підхіду, коли користувачі мови й ті, що її вивчають, є, насамперед, “соціальними агентами”, або ж членами суспільства. При цьому вивчення мови, як й її використання, включає в себе дії, що виконуються особами, які в ролі окремих індивідів чи соціальних агентів розвивають ряд компетенцій, як загальних, так і –особливо –комунікативних мовленнєвих компетенцій. Комунікативна мовленнєва компетенція може розглядатись як така, що складається з певних компонентів: лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного. До кожного з цих компонентів входять, зокрема, знання, вміння і навички. Лінгвістичні компетенції включають лексичні, фонологічні, синтаксичні знання і вміння та інші параметри мови як системи незалежно від соціолінгвістичного значення їх варіантів та від прагматичних функцій їх реалізації.
Для організації вивчення мови РРЄ запропоновані шість головних рівнів володіння мовою (далі –РВМ):
A1 Я можу розуміти прості інструкції або брати участь у розмові про факти на простому рівні на очікувані теми. Я можу розуміти прості оголошення, інструкції чи інформацію. Я можу заповнювати прості анкети, робити нотатки, що включають час, дату та місце.
A2 Я можу виражати прості думки чи вимоги у знайомому контексті. Я можу розуміти конкретну інформацію у знайомій області, наприклад написи на продуктах чи знаках, прості підручники чи звіти про знайомі питання. Я можу заповнювати анкети та писати короткі прості особисті листи чи листівки.
B1 Я можу коротко виражати свою думку на загальні/культурні теми, давати поради зі знайомих мені тем, розуміти інструкції чи публічні оголошення. Я можу розуміти повсякденну інформацію і статті, та загальний зміст інформації у знайомій мені сфері. Я можу писати листи та робити нотатки на знайомі мені чи очікувані теми.
B2 Я можу розуміти та брати участь у розмові на знайомі мені теми та підтримувати розмову на широке коло тем. Я можу проглядати тексти, шукаючи необхідну інформацію, та розуміти детальні інструкції чи поради. Я можу робити нотатки слухаючи когось, чи писати листи з нестандартними проханнями.
C1 Я можу брати активну участь у зустрічах та семінарах на професійні теми, які мені знайомі, а також підтримувати розмову на повсякденні теми без очевидних утруднень у доборі виразів. Я можу читати достатньо швидко, щоб упоратися з академічним курсом, знайти інформацію у пресі або зрозуміти нестандартне листування. Я можу підготувати професійний лист, робити достатньо точні нотатки на зустрічах чи написати есей, що доводить уміння спілкуватися.
C2 Я можу давати поради та обговорювати складні чи чутливі теми, розуміючи нелітературні звороти та впевнено вирішуючи складні питання. Я можу розуміти документи, листування та звіти, а також тонкощі складних текстів. Я можу писати листи на будь-які теми та повністю виразно та точно занотовувати зустрічі та семінари.
Встановлення складу загальнорекомендованих рівнів ніякою мірою не обмежує спосіб, який різні інститути різних педагогічних культур можуть обрати для організації або опису власних систем рівнів та їх модулів.
Комунікативна мовленнєва компетенція (КМК) того, хто вивчає мову (користувача), реалізується у виконанні різних видів мовленнєвої діяльності, а саме: сприймання, продукція, інтеракція або медіація (зокрема усна або писемна). Кожен з цих типів діяльності може бути пов'язаний з текстами в усній або письмовій формах, або в обох.
Рецептивні види діяльності включають читання про себе та сприймання джерел інформації. Вони також відіграють важливу роль у численних формах навчання (розуміння змісту лекції, користування підручниками, опрацювання рекомендацій і робота з документами). Продуктивні види діяльності виконують важливу функцію у численних академічних та професійних сферах (усні презентації, писемне тренування (навчання, завдання та доповіді).
Будь-який мовленнєвий акт здійснюється у контексті певної ситуації в рамках однієї із сфер діяльності та організації суспільного життя. Вибір сфер до діяльності, в яких мають бути підготовлені ті, хто вивчає мову, має першочергове значення для подальшого відбору ситуацій, цілей, завдань, предметів мовлення і текстів для навчальних і контрольних матеріалів та видів роботи. Користувачі повинні пам'ятати мотиваційне значення вибору сфери, близької інтересам сьогодення, поряд з їх корисністю у майбутньому. У контексті головних цілей процесів вивчення та викладання мови може бути корисним виділити, зокрема, такі сфери:
•особиста сфера (сфера особистих інтересів)
•публічна сфера, в якій суб'єкт навчання діє як член загальної спільноти або якоїсь організації. Він/вона виконує різноманітні види діяльності з різними цілями;
•професійна сфера, в якій суб'єкт навчання виконує свої посадові чи професійні обов'язки;
•освітня сфера, в якій суб'єкт навчання бере участь в організованому навчальному процесі, особливо (але не обов'язково) у певній освітній установі.
Серед заходів щодо впровадження реформи мовної освіти у ВНЗ України є створена типова навчальна програма для викладання англійської мови професійного спрямування “National ESP Curriculum for Universities”, що є спільною ініціативою Міністерства освіти та науки України та Британської Ради в Україні. Вона базується на рекомендаціях Ради Європи та передбачає розроблення навчальних модулів, які відповідатимуть вимогам національної кредитно-модульної системи. Програма має на меті формування у студентів професійних мовних компетенцій, що сприятиме їхньому ефективному функціонуванню у культурному розмаїтті навчального та професійного середовищ.
ЛІТЕРАТУРА