Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№ 1 Предмет, с-ма, завдання науки криміналістики
Криміналістика – це наука про закономірності механізму злочину, виникнення джерел інформації і його учасників, закономірності збору, дослідження, оцінки та використання доказів і розроблених на грунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів судового дослідження злочинів і запобігання їм.
Розуміння предмету крим. дозволяє визначити її зміст, систему і місце у проф. підготовці фахівців для правоох. орг.
Предметом Ганс Гросс визначив: кримінологія по своїй сутті починається там, де встановлюється: яким саме способом вчинено злочин; як дослідити ці способи і розкривати їх; які були мотиви, що спричинили злочин; яка була мета. Злочин є складним соц. явищем. важливим у даному аспекті є механізм злочину-складна механічна с-ма, що включає в себе: суб. з-ну і його відношення до свої дійі наслідків; співучасників. предмет злочинного посягання; спосіб вчинення і приховування; наслідки з-ну; обстановку; поведінку і дії ос., що стали випад. учасниками.
Система – це сукупність якісно визначених елементів між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія і криміналістика не виняток. Система містить 4 розділи, що розміщені в певній послідовності і яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх зв’язків: 1. наукові, теоретичні і методологічні основи криміналістики; 2. криміналістична техніка (загальні положення КТ, судову фотографію, звуко і відео запис, трасологію, судову балістику, холодну зброю, криміналістичний дослід документів, габітоскопію, одорологію, кримінальну реєстрацію); 3. тактика (загальні положення, понят. тактич. прийому, їх класиф., комбінаці, операція і їх види, тактика проведен. СД); 4. загальні положення крим. методики розслідування окремих видів і груп злочинів.
Завдання поділяються на: 1) Загальні – забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів та попередження і призупинення всіх злочинних посягань; 2) Спеціальні: А) Подальше вивчення об’єктивних закономірностей дійсності, що базується на механізмі вчинення злочину і виникнення джерел доказової інформації, а також розробка методів та створення засобів дослідження джерел доказової інформації. Б) Розробка нових і вдосконалення існуючих ТКЗ, тактичних прийомів і методів рекомендацій щодо збору, дослідження, оцінки і використання доказів. В) Розробка слідчих і експертних методів та прийомів, виявлення причин і умов злочинності і на їх основі головних напрямків криміналістичної діяльності. Г) Розробка і вдосконалення організаційних, тактичних, методичних основ досудового слідства і судового розгляду. Д) Активне вивчення, дослідження, узагальнення слідчої, судової практики для забезпечення розслідування і попередження злочину.
№ 2 Методологічні основи і методи науки криміналістики
Під методологією розуміють систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності.
Метод – це сукупність вимог, які орієнтують суб’єкта у його пізнавальній і предметно-перетворювальній діяльності стосовно вибору способу, засобів і необхідних операцій, які повинен здійснити суб’єкт діяльності, щоб досягнути поставленої мети. Основою методології в криміналістиці є діалектичний метод пізнання.
Загальнонаукові методи: 1 група – логічні методи пізнання (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, абстрагування);
2 група – психологічні методи (спостереження, опис, порівняння, моделювання); 3 група – математичні методи (аналітична і проектна геометрія, теорія ймовірності, матем статистика); 4 група – природничо-наукові (використ фіз, хім методів);5 група – кібернетичні методи (використ. електронно-обчислювальних механізмів); 6 група – антропологічний і антропометричний метод (опис зовнішності людини); 7 група – соціологічні методи (анкетування, опитування).
Спеціальні методи – розробляються для вирішення техніко-криміналістичних, слідчо-тактичних і приватно-методичних завдань (метод криміналістичної ідентифікації, методи організації розслідування і застосування тактичних прийомів при ведені слідчих дій, метод планування).
Всі методи можуть використов. за умови, що вони науково обґрунтовані, екологічно безпечні, ефективні, економічні і надійні, відповідають нормам етики і діючого законодавства.
№ 3 Критерії допустимості застосування методів криміналістики
Всі методи можуть використов. за умови, що вони науково обґрунтовані, екологічно безпечні, ефективні, економічні і надійні, відповідають нормам етики і діючого законодавства.
Наукова обґрунтованість – вони мають базуватись на результатах і узагальненнях слідчої, судової і експертної практики. Допустимість – не повинні суперечити законодавству або бути прямо ним передбаченими, і не порушувати п-ва і законні інтереси людей. Ефективність – доцільно застос. той метод, який принесе найбільш ефективний результат. Економічність – повинен бути мало коштовним. Простота – повинен бути зрозумілим, щоб могли користуватись усі учасники процесу, без допомоги спеціалістів. Надійність – при дотриманні методу, він має забез. досягнення постійних завдань Безпечність – забезпечення належної безпеки, виключає можливість заподіяння фізич. чи матер. збитку. Етичні критерії – методи не можуть бути побудовані на обмані, не можуть бути пов’язані з погрозами і шантажем, з фізичним чи психічним насильством, не можуть принижувати честь та гідність, спонукати до аморальних вчинків, включати почуття помсти, ревнощів, національної ворожнечі, не можуть бути засновані на використ. реліг. почуттів.
№ 4 Поняття, наукові основи і об’єкти криміналістичної ідентифікації
Крим. ідентифікація – це встановлення факту тотожності або розрізнення шляхом співставлення ідентифікуючого об’єкта з ідентифікованим. Науковою основою криміналістичної ідентифікації є положення діалектичного матеріалізму стосовно: 1. індивідуальності об’єктів і явищ матеріального світу; 2. відносна незмінність, стійкість об’єктів матеріального світу; 3. взаємозв’язок, взаємозалежність, взаємообумовленість об’єктів матеріального світу; 4. важливість достовірного аналізу змін, що виникли в об’єктах. Об’єкти теорії ідентифікації мають 2 значення:
1)Матеріальні об’єкти – фізичні тіла (тверді, сипкі, рідкі), як органічного так і не органічного походження щодо яких необхідно встановити тотожність або групову приналежність. (такі об’єкти називають ототожнюваними або ідентифікованими).
2)Об’єкти, які є засобами для встановлення тотожності (їх називають ототожнюючими або ідентифікуючими). Це можуть бути порівняльні або експериментальні зразки, які задіюються при неможливості чи утрудненні безпосереднього співставлення ідентифікованого з ідентифікуючим (напр. куля і зброя).
№ 5 Види ідентифікації і стадії ідентифікаційного дослідження
Класифікація видів ідентифік. здійснюється за різними підставами, серед яких найважлив. є: 1.За рівнем індивідуалізації: родову (групову) і індивідуальну; 2.За природою ідетифікуючих об’єктів: сигнальна і знакова; 3. За способом відображення: ідентифікація цілих структур, ділення цілого і ідентифікація джерела походження; 4.За видами відображень: ідентифікація за матеріально-фіксованими відображеннями і за ідеальними слідами (уявним образом); 5.По характеру інформації, що підлягає порівнянню: за особливостями зовнішньої будови, за особливостями зовнішньої будови і складу і за функціонально-динамічними особливост.
Форми ідентифікації: 1.ідентифікація експертизи; 2.предявлення для впізнання; 3.огляди і освідування; 4.обшук і виїмка; 5.обліки та ідентифікація за оперативними матеріалами; 6. використ. крим. реєстрації.
Процес дослідження, що проводиться з метою вирішення питань про тотожність складається з 3 основних етапів: 1. роздільне дослідження; 2. порівняльне дослідження (зіставлення, суміщення і накладання) і оцінка етапів порівняння; 3. обгрунтування висновків. При оцінці результатів порівняльного дослідження можливий один з таких висновків: встановлена тотожність; встановлено розрізнення; не можливо встановити ні те, ні інше.
№ 6 Поняття криміналістичної версії, етапи її побудови
Криміналістична версія – обгрунтоване припущення суб’єктів пізнавальної діяльності (слідчий, прокурор, оперативний працівник, суддя, експерт) яка охоплює склад злочину і дає одне із можливих і допустимих пояснень уже виявлених вихідних даних (фактична база), що дозволяє на їх базі у взаємодії з теоретичною базою вірогідно (неоднозначно) встановити ще не відомі обставини, які мають значення по конкретній справі.
Динамічна структура побудови версії склад. із 6 основних етапів: 1. Дослідження за допомогою аналізу, синтезу, узагальнення, аналогії, абстрагування, моделювання та інших методів всього масиву, який зібрано по кримінальній справі, внаслідок чого здійсн. попереднє упорядкування відомостей. відкидання очевидно невірогідної інформації та визнач. цінності певних відомостей; 2. Визначення шуканого, ще не відомої обставини; 3. Виявлення проблемної ситуації – визначаємо проблему і ситуацію; 4. Формування фактичної бази версії, яка утворюється з інформації, що грунтується навколо невстановлених обставин; 5. Найбільш складний етап в тому, що в формуванні теоретичної бази версії залучається доказова інформація: - теоретичні, практичні, професійні і загально-життєві знання, акумульовані у пам’яті; - узагальнені і не узагальнені відомості, які містяться у спеціальній літературі; - поодинока інформація, що міститься у кримінальних справах, відказних матеріалах та оперативних даних по відношенню до інших подій, фактів; - документація воєнних комісаріатів, медичних закладів; - особистий і колективний досвід керівників і співпрацівників; - дані групових криміналістичних характеристик; - дані, які містяться в відповідних системах і обліках МВС. З цих даних більша кількість приєднується до матеріалів кримінальної справи і стають доказами. 6. Формування версійного умовиводу за допомогою фактичної і теоретичної бази.
№ 7 Класифікація криміналістичних версій і процес перевірки версій
1. По суб’єкту висунення: слідчі; оперативно-розшукові; експертні; судові; 2. В залежності від конкретно висунутих припущень: типові і специфічні; 3. За змістом і характером обставин, що підлягають встановленню: загальні і приватні; 4. За ступенем складності внутрішньої структури: комплексні і прості. Існують ще версії: ретроспективні, передбачувальні, основні, контрверсії – найбільш важливого значення, тому, що виконують функцію однобічності і необ’єктивності, пошукові – пошук інформації, дослідницькі – поділ дослідженої інформації.
Перевірка на відміну від процесу побудови є практичною діяльністю осіб, якими висунуто версії, тобто це цілеспрямований збір доказів в передбаченому законом порядку – шляхом СД і іншими способами. ЇЇ мета підтвердити чи спростувати припущення. Перевірки гіпотез: 1)Полягає у прямому встановлені висунутого припущення; 2)Заключається у підтверджені гіпотези за допомогою загальнонаукового положення, що поясн. чи встанов. більш приватний акт; 3)Основний шлях перевірки, який пов’язаний з виведенням всіх можливих слідств з їх співставленням за результатами спостереження.
Для перевірки версії в кримінально-судовій діяльності застосовуються 2 способи формування достовірної інформації.
1)Головним є лінійний метод - полягає у прямому підтверджені єдиної правильної версії, внаслідок чого інші рахуються спростованими. 2)Альтернативний метод – після відпрацювання виключаються практично всі версії, а та, яка залишилась неспростованою, рахується підтвердженою. В практичній діяльності ці методи перевірки повинні застосовуватись спільно.
В криміналістичній і кримінальній діяльності процес перевірки повинен закінчитися одним з 3 варіантів: 1. Не підтверджено наслідків виведених з версії – не виявляються факти; 2. Спростування наслідків виведених з версії – виявлені обставини, що суперечать наслідкам виведеним з версії; 3. Підтвердження наслідків.
№ 8 Поняття, с-ма, завдання, принципи застосування техніко-криміналістичних засобів
КТ- це розділ науки крим., що містить с-му науково обґрунтованих теоретичних положень, принципів і заснованих на них технічних засобів і методів, які застос. для збору, обробки, дослідження і подання кримінал. інформації при розкрит., розслідуванні і запобіганні злочинам. Науково-технічні засоби криміналістики (НТЗК) – це технічні прилади, пристрої, матеріали, наукові прийоми, методи, які придатні для вирішення завдань повязані з виявленням, розкриттям, розслідуванням, попередженням злочину. Як НТЗК може виступати будь-який предмет, який відповідає встановленим КПК умовам його використання щодо збору і дослідження доказів, а в ОРД і для виявлення фактичних даних, які можуть бути доказами чи використанні для виявлення осіб злочинців.
Система КТ містить галузі: 1)судова фотографія і відеозапис; 2)криміналістична трасологія – вчення про матеріальні сліди; 3)судова балістика; 4)криміналістичне дослідження документів; 5)криміналістична габітоскопія – опис особи за ознаками зовнішності; 6)системи криміналістич. реєстрації. Виділ. і комплекс інших крим. досліджень: дослідження матеріалів, речовин; дослідження вибух. пристроїв і слідів вибуху.
Завдання КТ: 1)Розробка технічних засобів і методів, які б забезпечували впровадження в процес доказування нових джерел криміналістичної інформації; 2)Встановлення умов взаємодії з утворенням слідів та їх виявлення і вилучення; 3)Встановлення властивостей і стану групової належності і тотожності об’єктів – джерел інформації; 4)Обробка і використання кримін. інформації для розкриття, розслідування і запобіг. злочинам; 5)Розробка прийомів і технічних засобів, оцінки і подання криміналістичної інформації в правоохоронну діяльність.
Принципи: 1) загальні – розповсюджуються на КТ (законність, гуманність, демократичність, неминучість покарання; 2) спецальні: правомірність застосування ТКЗ; наукова обґрунтованість; додержання прав особи і етичності; безпечність, ефективність, доцільність; застосовується лише уповноваженими особами; збереження досліджуваного об’єкта і економічність.
№ 9 Поняття, с-ма, завдання, практичне значення судової фотографії і відеозапису
Судова фотографія – це галузь КТ, що представляє собою систему наукових положень і розроблених на її основі фотозасобів, прийомів і методів, які використовуються при збиранні і дослідженні доказів в процесі розкриття, розслідування злочину та запобігання їм.
Система: 1. Зберігальна (панорамування, вимірювальна, стереоскопічна, телефотографування, макрозйомка, репродукційна, пізнавальна); 2. Дослідницька фотозйомка(методи, що змінюють контрастність, макрозйомка, зйомка в особливих умовах освітлення, зйомка в невидимих променях спектра).
Завдання: 1)збільшення научності, безпосередності сприйняття фактів; 2)збереження для подальшого сприйняття і використання зафіксованої обстановки та співвідношення об’єктів; 3)виявлення маловидного і невидимого і їх фіксація; 4)збереження етапів дослідницької діяльності слідчого, експерта, судді та інших фахівців; 5)виконання попереджувальних і виховних функцій.
Практичне значення суд. фотографії полягає у ому, що розроблені нею засоби, прийоми та методи в поточний час активно використовуються в ОРД, розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ та при проведенні експертиз. Фото і відеозапис можна використ. для побудови слідчих версій та при перевірці і оцінці доказів, показань підозрюваних, свідків, і потерпілих при ВОіОП та з іншою метою.
№ 10 Прийоми, види, методи фотозйомки і відеозапису
Прийоми зйомки-це сукупність правил і рекомендацій, спрямованих на вирішення інформаційних і оперативно-тактичних завдань застосування фотографії: яким чином, що саме, в якій послідовності необхідно фотографувати та що повинно бути зафіксовано на знімках.
Види фотозйомки це сукупність методів і прийомів зйомки стосовно особливостей криміналістичних об’єктів, що підлягають фотографуванню. Види: 1)місця події (прийоми – орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна); 2)слідів і предметів (детальна і детально-крупномасштабна); 3)слідів транспортних засобів (детальна і детально-масштабна); 4)слідів рук (детально-крупномасштабна); 5)трупа (оглядова, вузлова, детальна і детально-масштабна); 6)при проведенні СД (різновиди фотозйомки пов’язаної з оглядом місця події).
Методи: 1. Зберігальна (панорамування, вимірювальна, стереоскопічна, телефотографування, макрозйомка, репродукційна, пізнавальна); 2. Дослідницька фотозйомка(методи, що змінюють контрастність, макрозйомка, зйомка в особливих умовах освітлення, зйомка в невидимих променях спектра).
Для фотозйомки об’єктів, які мають великі габарити або протяжність, а також, якщо об’єкт не вміщується в кадр застосов. метод панорамування (шляхом зйомки об’єкта по частинам, потім йде монтаж, склеювання частин).Він поділяється на: 1)лінійну зйомку – провод. з декількох точок, які повинні бути однаково віддалені як по висоті так і протяжності; 2)кругову зйомку – фотограф. здійсн. з однієї точки, але камера після кожного кадру повертається навколо вертикальної осі; 3)ярусну зйомку – здійсн. повертанням камери навколо горизонт. осі і застосов. для зйомки високих об’єктів.
Вимірювальна фотозйомка – дає можливість визначити розмірні характеристики різних об’єктів та відстані між ними. Її види: 1)з лінійним і глибинним масштабом (стрічка, квадрат); 2)масштабна зйомка (найбільш розповсюдж. вид, об’єкт фотограф. разом з лінійкою). Метод телефотографування – коли не можливо наблизитися до віддаленого об’єкта для отримання зображення необхідного розміру ( використовуються довгофокусні об’єктиви). Макрозйомка – метод отримання фотозображень об’єктів в натуральних розмірах чи з деяким збільшенням без використання мікроскопів. Репродукційна фотозйомка – метод отримання фотокопій різних документів та інших площинних об’єктів. Мікрофільмування – отримання фотокопій з великим зменшенням. Впізнавальна зйомка – метод отримання фотознімків для наступного використання при впізнаннях, розшуку і затриманні осіб, криміналістичної реєстрації злочинців та для впізнання невстановлених осіб, що померли (загинули).
№ 11 Визначення діафрагми і витримки при зйомці
Зміна відносного отвору об’єктиву здійснюється за допомогою діафрагми, яка встановлюється вручну (в неавтоматич. або напівавтоматич. камерах) або за допомогою механізму приводу (в автомат. камерах). Неавтомат. фотокамери обладнані ручним встановленням діафрагми після наведення на різкість, а напівавтомат. та автомат.- стрибаючою діафрагмою, яка при наведенні на різкість залишає об’єктив повністю відкритим і спрацьовує до встановленого числа діафрагми тільки перед спрацюванням затвору витримки, при натисненні на кнопку спуску затвора.
На фотоапараті є диск механізму встановлення витримок з нанесеними на ньому індексами витримок.
Цифрові позначки на диску витримок позначають спрацювання затвора у відповідних долях секунди, а літера “В” – витримка від руки. Установка витримок в даних камерах можлива як до, так і після взводу затвора. Поруч з диском на корпусі нанесено індекс, супротив якого встановлюється визначене значення витримки. Повертати диск встановлення витримок у короткому інтервалі між позначками “В” і “500” стосовно індексу на корпусі категорично заборонено – пошкодиться механізм спрацювання затвору. Заборонено також провертати диск витримок при встановленій у напрямку літери “Т” позначці на кнопці спуску затвора, а також у режимі роботи автоспуску.
№ 12 Х-ка негативних фотоматеріалів і фотопаперу
Фотоматеріали – це світлочутливі матеріали, що використ. у фотографії і кінематографії для отримання зображень. Вони бувають галоїдносрібні, в яких світлочутливим елементом слугують мікрокристали галоїдного срібла і безсрібні – з не срібними світлочутливими з’єднаннями. Всі фотоматеріали від сфери і способу призначення поділ. на матеріали загал. і спец. призначення, вони бувають негативні (використ. для зйомки), позитивні(використ. для друку) та обертальні(для отримання прямого позииву). Здебільшого використ. фотоплівки загал. призначення, які випускаються катушечними з перфорацією і без неї і пласкими пластинами. перфорована плівка має ширину 36 мм і довжину 65 см і розрах. на 36 знімків, розміром 24 на 36 мм. Кожна котушка плівки загорт. у вологоі світлонепроник. папір, металеву фольгу і поміщ. в картонну коробку. Неперфоровані фотоплівки випускають у вигляді стрічки і вона разом із світлозахисним папером намотана на котушку9залежно від кадрової рамки можна отримати-6, 12, 16 негативів).
Фотопапір характеризується відносно низькою світлочутливістю(здат. утворюв. затемнення під дією світла), можливістю досягнення високої контрастності(перед. яскравість об’єктів), що є важливим при друці фотознімків з негативів різної щільності і контрастності, а також високою вуалестійкістю(погіршен. якості) і малою зернистістю(неоднорідності на ділянках фото). По методу друкування фотопапір поділяється: папір для контактного і для проекційного друкування; За характером поверхні: глянцевий, напівматовий, матовий; По структурі поверхні – гладка і структурна (тиснена, зерниста, оксамитова);По основі: тонкий, напівкартон, картон; Основа буває білою і забарвленою; За форматом: листовий і рулонний; По контрастності: м’який( якщо негативи дуже контрастні), напівм’який( з помірною контрастністю), нормальний, контрастний(друк м’яких негативів), особливо контрастний(для в’ялих негативів); В залежності від галоїдного складу світлочутливого шару: бромосрібний, хлоросрібний, хлоробромосрібний, йодобромосрібний, йодохлоробромосрібний.
№ 13 Підготовка фотоапарата до фотографування. Техніка фотографування
Підготовка фотоапарата складається з таких етапів: 1)зарядки в абсолютній темряві світлочутливої фотоплівки в касету; 2)перевірки дії вузлів і елементів оптико-механічної с-ми фотоапарата; 3)зарядки фотоапарата касетою із світлочутливою плівкою. Існує 2 види касет металеві (з верх. і нижньою кришками) і пластмасові (тільки з нижньою). Практичні рекомендації щодо зарядки:Вихідне положення: верхня кришка у металевої(нижня у пластмасової) відокремлена. Котушка касети утримується в лівій руці великим і середні пальцем так, щоб головка котушки знаходилась на великому пальці. Вказівним пальцем віджимається і утримується фіксуючий пристрій котушки. Фотоплівка повинна утримуватись за краї перфорації. Фотоплівку не бажано тримати за емульсію, бо залишаться сліди пальців. Кінець плівки поміщують у фіксуючий виріз котушки, кінець плівки перегинають на 180о , натягують і перевірять чи закріпилася плівка, котушку крутять проти год. стрілки, намотуючи на неї плівку, після чого її вставляють у корпус касети. Для перевірки дії затвора, відкривається кришка касетного відсіку, затвор важелем взводу ставиться на спрацювання, вистав. позначка «В» витримки і здійсн. спрацювання затвора нажимом кнопки спуску. Зарядка фотоапарата зі світлочутливою плівкою здійс. при звичайному освітленні, але розряджати і заряджати фотоапарат бажано у приміщенні або у затінку, щоб запобігти попаданню прямих сонячних променів. Лічильник кадрів, який розміщений зверху на важелі зводу затвора, встановлюють на «0» і фотоапарат готовий до зйомки, у фотоап. облад. напівавтомат. і автомат. експонометричним пристроєм потрібно встанов. світлочутливість. Після підготовки фотоапар. до фотограф., визначають об., що підлягає зйомці, відстань і точки зйомки. Потім об. розміщують в кадрі максимально використ. площу кадру. Приводять наведення фотоап. на різкість, встанов. діафрагму. Правила користування: небажано залишати фотоап. на довгий час із зведеним затвором; при фотозйомці об. на всіх витримках, крім «В», індекс на кнопці спуску затвора і на щитку має бути на 1-ній лінії; затвор потрібно зводити до повного упору, щоб запобігти пропуску кадрів; при великих перервах при зйомці з напівавтом. і автомат. камер потрібно виймати живлення; при зйомках в холодну погоду фотоап. потрібно носити під верхнім одягом; при занесенні фотоап. з вулиці(при холодній погоді), потрібно потримати його у футлярі, щоб оптика не покрилась вологою; не дотор. до оптики руками, протирати оптику тільки чистою матерією.
№ 14 Фотозйомка місця події. Особливості фотозйомки місця події при виявлені на ньому трупа
Фотозйомка МП повинна відповідати тактиці огляду обстановки МП і її опису в протоколі. Її потрібно здійсн. до внесен. б-я змін в процесі огляду, вона має передувати іншим методам фіксації. Використ. орієнтовна, оглядова, вузлова і детальна. Орієнтовна – фотограф. ділянки огляду відносно оточуючої обстановки місцевості або приміщення (тобто відображ. зовн. умов обставин події). Можливе використ. методу панорамування, якщо терит. дуже велика Оглядова – це відображен. безпосеред. МП, на якому проходила подія, що розслідується і залишились сліди, що містять інформацію. Фіксується вся терит. МП (фіксується розташув. об на які були спрям. злочинні дії, наслідки, сліди). Вузлова – призначена для відображення окремих вузлів чи об. на МП. Фотограф. окремі предмети чи їх групи, чи ділянка терит., що містить найбільше ознак матер. слідів події. Детальна – це зйомка окремих предметів, слідів, речових доказів(знаряддя вбивства, інструменти злому, сліди рук, ніг, зубів, т/з, сліди застос. вогнепальної зброї). Зйомка здійс. як звичайним способом, так і шляхом макрозйомки. Вимірювальний прилад(лінійка) має знаход. в 1-ній площині з об. зйомки.
Фотографування МП в деяких випадках пов’язана з фотозйомкою трупа. Важливість пояснюється низкою обставин: 1)ніяким описом неможливо так наочно і точно передати позу трупа і його місцезнаходження відносно оточуючої обстановки; 2)без фотознімків значно важче розкрити взаєморозташування і конфігурацію наявних пошкоджень, одягу і взуття. Фотозйомка трупа може бути орієнтовна, оглядова, вузлова, детальна. В першу чергу труп фотографують з прилеглою оточуючою обстановкою (орієнтовна фотозйомка). Якщо труп замасковано, то спочатку фотографують орієнтовним способом в тому вигляді, в якому був виявлений, а потім після розкриття. Обмежув. зйомкою з 1-єї точки не бажано, краще проводити з 2-4 точок. Потім труп фотографують з обмеженим колом оточуючої обстановки з 2-4 боків (оглядова). Замасковані, замерзлі трупи фотографуються спочатку так як виявили, потім розмерші. Трупи, які знаходяться у висячому або сидячому стані фотограф. з 4 боків. Якщо труп брудний – спочатку фотографувати брудний, а в морзі після відмивання. Вузлова зйомка, здійс. декількома знімками, бо вузловий знімок має відзеркал. розташування трупа відносно оточуючого середовища, його позу, стан одягу і взуття, індивід. особливості, за якими можна було б провести впізнання. Вузлова і детальна зйомка спочатку провод. на МП, а потім в суд.-медич. закладі. Проводячи огляд трупа, його перевертають, а тому всі виявлені при цьому пошкодження необхідно фотографувати детальною та детальною крупномасштабною зйомкою. Частини розчленованого трупа фотографують спочатку на місці їх виявлення з оточуючою обстановкою – орієнтовною і оглядовою зйомкою, а потім вузловою і детальною та пакувальний матеріал. При знайдені всіх частин – фотографуються всі частини.
№ 15 Впізнавальна фотозйомка
Впізнавальна зйомка – метод отримання фотознімків для наступного викор. при впізнаннях, розшуку і затриманні осіб, кримінал. реєстрації злочинців та для впізнання невстановлених осіб, що померли (загинули). Може провод. як в стаціонарних умовах, так і в ході провед. СД. За загальним правилом з живих осіб роблять 2 погрудні знімки. Спочатку особу фотограф. в анфас (вид спереду), а потім у правий профіль. При наявності особливих прикмет на лівій половині обличчя фотограф. і лівий профіль. У випадках, коли фотознімки будуть використ. для впізнання, то крім знімків і анфас і профіль доцільно робити і знімки в ¾ повороту голови в право та ліво. В разі необхідності особа може додатково фотограф. в анфас на повний зріст. На погрудних знімках особа повинна зображатися без головного убору і окулярів, а волосся не повинно покривати чоло і вушні раковини (при зйомці у профіль). Положення голови повинно бути суворо вертикальним. Погляд особи, що підлягає фотограф., повинен бути горизонтальним, звернутим прямо перед собою. Зображення при друці позитивів повинно бутив масштабі 1:7 таким чином: фотозбільшувач піднімають або опускають з таким розрахунком, щоб зображення 7см. еталону на екрані дорівнювало 1см. Отримати масштаб 1:7 можна і без еталона, шляхом виміру відстань між зіницями очей, повинна дорівнювати 1см. у дорослої особи. Умовна горизонтальна лінія осі об’єктива, при зйомці в анфас, повинна проходити по зовнішнім кутам очей і верхній третині вушних раковин, а при фотографуванні у профіль – проходити через козелок вушної раковини і зовнішній кут ока, та утворювати з лінію горизонту кут в 15 градусів. Зйомку здійснювати з близької відстані. Наведення на різкість при зйомці в анфас здійснювати по очах, а при фотограф. у профіль – по вушній раковині. Фон – світло-сірого кольору, повинен знаходитись на відстані 1-1,5 м за особою, яку фотографують. Джерело світла повинно знаходитись зліва і дещо вище рівня голови, а з правого боку розміщається білий екран – для висвітлення відбитими променями затемнених частин обличчя. Зображення в анфас і профіль друкують на фотопапері розміром 9 на 12 см.
Впізнавальна зйомка трупів, невстановлених осіб здійснюється з дотриманням вищевказаних вимог тільки стосовно фону, освітлення, масштабу зображення і умовної лінії осі об’єктива. Кількость знімків повинна дорівнювати 5: анфас, правий і лівий профілі та з поворотом голови в право і вліво під кутом 45 градусів. Крім цього, трупи фотографують в анфас на повний зріст у одязі, в якому його було знайдено. У випадках коли на тілі трупа є особливі прикмети, то труп фотографують оголеним на повний зріст і окремо масштабно-детальною зйомкою особливі прикмети. Перед зйомкою, в необхідних випадках, трупу надають прижиттєвий вигляд – роблять туалет. Туалет трупу можна робити тільки по закінченню зовнішнього огляду і це доцільно доручати судовому медику чи спеціалісту-криміналісту. Якщо умови не дозволяють надати трупу сидячий стан, то його фотографують лежачим, але зображення на знімках повинно наближатися до вигляду людини, яка сидить. Для цього виду зйомки можливе застосування і відеозапису.
№ 16 Репродукційна фотозйомка
Репродукційна фотозйомка – спосіб отримання фото-копій різних документів та інших площинних об’єктів, з дотриманням усіх правил масштабної зйомки, що забезпечує найбільшу точність копії. Має бути зафіксовано загальний вигляд об. з усіма наявними помітками, відбитками печаток і штампів, підписами, пошкодженнями та іншими особливостями. Об. репродукції бувають: штрихові(дактилокарти), напівтонові(фото), прозорі(креслення на тонкому папері), напівпрозорі(документи на кальці), непрозорі(д-ти на цупкому папері). За кольором бувають чорно-білими і кольоровими. Види репродукційної зйомки: 1)з використанням репродукційних установок; 2)фотоапаратами загального призначення із використанням подовжуючих кілець; 3)контактний на контактних друкувальних приладах типу КП та шляхом прижиму об’єкта зйомки і фотопаперу між 2 кусками скла. 1. Репродукційні установки є 2 типів: стаціонарні і портативні. Стаціонарні використ. в лабораторних умовах. В своїй основі вони мають станину з предметним столиком, 2 бокових освітлювача, стійку, на якій змонтована рухома площадка під фотокамеру. Сучасні стаціонарні установки здебільшого комплектуються середньо- і малоформатними фотокамерами. Наведення на різкість здійсн. шляхом переміщення фотокамери вверх чи вниз по стійці. Необхідне діафрагмове число встанов. після наведення на різкість, витримка визнач. дослідним шляхом. Портативні використ. як в стаціонарних, так і в польових умовах при проведенні окремих СД і ОРЗ, де є відповідне джерело живлення. Такі установки сконструйовані на базі мало- і напівформатних фотокамер (зеніт, чайка) і камер спеціального призначення. В своїй будові ці установки мають предметний столик, стійку, на якій змонтовано фотокамеру, та 2 бокових освітлювача. Предметний столик в деяких установках (С-64) має розмірні позначки з цифрами під відповідні розміри об’єктів зйомки. Такі цифрові позначки на установці С-64 нанесено також на стійці та об’єктиві фотокамери, що забезпечує можливість встановлення різкості. На інших портативних установках наведення на різкість здійснюється через візир – шляхом переміщення фотокамери по стійці. Експозиція визначається дослідним шляхом, встановлення діафрагмового числа здійснюється після наведення різкості. Освітлення має бути однаковим по всій площині, може як природним, так і штучним.
2. Репродукційна зйомка фотоапаратами загального призначення (якщо використ. подовж. кільця потрібно розташ. машабну лінійку) здійснюється малоформатними дзеркальними фотокамерами типу Зеніт, конструкція яких дає можливість здійснювати зйомку з менших відстаней, що вказані на шкалі навідника на різкість кожного об’єктива, використовуючи при цьому подовжуючі кільця.
3. На контактних друкувальних приладах здійс. за допомогою фотопаперу загал. і спеціал. призначення. Для отримання негативів при червоному або оранжевому засвітленні на об’єкт зйомки емульсійним шаром накладається листок фотопаперу і кришкою приладу міцно прижимається та здійс. засвітлення за витримкою, визнач. дослідним шляхом. При притискуванні між 2 кусками скла, береться кусок скла при червоному або оранжевому засвітленні на об’єкт зйомки емульсійним шаром доверху накладається листок фотопаперу, а потім на нього змістовою частиною донизу накладається документ-об. зйомки, і міцно притискається другим куском скла.
№ 17 Поняття, завдання, значення і класифікація слідів у трасології.
Сліди злочину – виникн. різних матеріал. змін (при вчиненні, підготовці, приховувані злочину). Сліди розглядають: 1. В широкому розумінні – будь-які матеріальні наслідки, що пов’язані з подією злочину: сліди-відображення – сліди, які утвор. від дії одного предмета на інший; сліди-предмети – випадково або навмисно залишені речі; мікро- і мікрочастки; сліди матеріалів і речовин – це сліди виділень людини 2. Вузькому розумінні – належать лише сліди відображення, тобто матеріальні утворення, які відображають зовнішню будову взаємодіючих об’єктів (рук, ніг, знарядь злому, трансп. засобів). Трасологія вивч. сліди у вузькому розумінні. Принцип. положен. трасології є: індивід. об. матеріал. світу; здатність зовніш. структури предмета достат. точно відображ. у інших об’єктах у вигляді слідів; відносна стійкість об’єктів.
Завдання: трасологія вивчає механізм утворення слідів механічного впливу і особливості відображень взаємодіючих об’єктів з метою їх кримінал. ідентифікації.
Значення слідів-відображень: 1. встановити об’єкт, яким вони утворені; 2. визначити механізм слідоутворення і пов’язані з ним обставини вчинення злочину; 3. з’ясувати окремі анатомо-фізіологічні особливості особи, якою утворені сліди; 4. використовується для створення і ведення криміналістичної реєстрації.
Класифікація: 1. Залежно від того, якими об’єктами утворенні: людини (рук, ніг, губ, чола, зубів); знарядь злому, інструментів,виробничих механізмів і машин; зброї; транспор. засобів; тварин; 2. За механізмом утворення: статичні – сліди, які утв в момент спокою (сліди взуття людини, яка стоїть) і динамічні – утв при переміщенні, коли кожна крапка поверхні залишає слід у вигляді лінії (сліди свердління, розпилу, гальмування). Статичні і динамічні сліди можуть бути поверхневими (коли обидва об’єкти по твердості приблизно рівні) і об’ємними (сліди, які мають глибину). Поверхневі сліди поділ. на сліди нашарувань – утвор. в результаті прилипання частинок, які відокремились від слідоутворюючого об’єкта на слідосприймаючу поверхню(взуття на підлозі) і сліди відшарувань – утвор. тоді, коли на слідоутворюючий об’єкт прилипають частинки від слідосприймаючої поверхні(вліз у фарбу). 3. Залежно від місця розташування і змін, які сформували сліди: локальні (утвор. на закінченнях взаємодії контактуючих поверхонь) і периферійні (утвор. внаслідок зміни за їх закінченнями); 4. За ступенем сприйняття: видимі, маловидимі, невидимі.
№ 18 Сліди рук людини і їх поділ, способи виявлення, фіксації, вилучення
Сліди рук (відбиток) – відображення рельєфу шкіри, долонних поверхонь, кистей рук. Цим займається дактилоскопія. Рельєф шкіри долонних поверхонь кистей рук складається з: флексорних ліній є найбільшим елементом рельєфу шкіри разом з міжфаланговими складками, вузьких складок – зморшок – можуть бути на різних ділянках, вони не є постійними, папілярних ліній – лінії підвищення, які розділенні між собою боріздками (покривають всю долонну поверхню рук і утвор. малюнки – папілярні узори - він є індивід., відновлювальним, стійким), пори – воронкоподіб. поглиблення, є вивідними потожирових залоз, є найдрібнішим елементом. Узори на нігтьових фалангах пальців поділяються на 3 групи: дугові (5%) – утворюються 1-2 потоками папілярних ліній, які ідуть від одного краю пальця до другого, утворюючи в середній частині дугоподібні фігури. (дельт у них немає) завиткові (30%) – мають внутр малюнок у вигляді кола, овалу, спіралі повного обертання, 2-3 петель, головки яких огинають одна одну або напівкола, випуклість якого повернута до основи узору. (ці узори мають 2 дельти і >); петльові (65%) – мають не менше 3 потоків папілярних ліній і 1 дельту, а їх внутр малюнок має 1 чи > папілярних ліній, що переходять у вільну петлю: а)радіальні – ніжки петель на правій руці повернуті в сторону великого пальця, а на лівій руці навпаки) б)ульнарні – ніжки петель на правій руці повернуті в сторону мізинця, а на лівій – навпаки.
Існує 3 способи виявлення слідів рук: 1. Візуальні – за допомогою лупи та на просвіт прозорих об’єктів; 2. Фізичні – засновані на здатності речовин, що входять у склад потожирових виділень, утримувати частинки, що в них попали (використ. для виявлення маловидимих і невидимих слідів). Як засоби виявлення, використовуються різновиди: глиноземних порошків (наносять на поверхню за допомогою дактилоскоп. пензлика, виготовл. з м’якого білячого волоса); порошків на магнітній основі – мають різні кольорові відтінки і мають назву кольорових каменів -топаз, малахіт, сапфір, рубін; 3. Хімічні – виявлення невидимих слідів полягає в обробці слідосприймаючих поверхонь реактивами, що дозволяють пофарбувати потожирові виділення. (поверхня має вбирати рідину реактиву – напр папір). Хімічні реактиви: 1-2% розчин нінгідрина в ацетоні; 5-10% розчин азотнокислого срібла у воді (ляпис); 1% розчин алоксана в ацетоні; лейкомалахітова зелень в ефірі; 1-2% розчин перманганату калію у воді з домішкою 1 мілілітра сірчаної кислоти (в 1л води).
Способи фіксації слідів: 1)опис в протоколі: місцезнаходження слідів, місце розташування на предметі, механізм утворення, кількість і їх види, розміри і їх форми, тип папілярного узору і його особливості, спосіб вилучення слідів; 2)масштабне фотографування; 3)складання схем і замальовування; 4)копіювання поверхневих слідів і моделювання об’ємних; 5)закріплення слідів на предметі. Упаковка, в яку поміщається предмет зі слідами, обв’язується шпагатом і опечатується печаткою, робляться відпов. пояснюв. надписи (найменув. предмета, час і місце вилучення, вид події, до якої предмет відноситься), засвідчується підписами понятих і слідчого. Якщо сліди відкопійовані на лист дактилоплівки, то він прошивається з країв ниткою, кінці якої виводять на бирку, зав’язують і опечатують, а на бирці роблять відповідні пояснюв. надписи, що засвідчуються підписами понятих і слідчого (якщо не прошивають, то поміщають в конверт, який опечатують і засвідчують підписами понятих і слідчого, та наносять відповідні пояснювальні надписи). Якщо сліди рук відкопійовують за допомогою стрічки “ЛТ”, то вона закріплюється на спеціальному бланку або чистому аркуші паперу. Робляться відповідні пояснювальні надписи під кожним відрізком стрічки. Все це засвідчкється підписами понятих і слідчого. З об’ємних слідів виготовляють моделі за допомогою силіконових паст “К” або “У-1”, “У-4”, клею “ПВА” з відповідними кольоровими наповнювачами.
№ 19 Сліди ніг людини і їх класифікація. Способи виявлення, фіксації і вилучення
Класифікація: 1. За слідоутворюючим об’єктом розрізняють: сліди босих ніг і сліди взутих ніг (шкарпетки, взуття); 2. По механізму слідоутворення: статичні – сліди утвор., коли особа стоїть, іде або біжить, якщо біжить, то утв сліди коливань і динамічні – сліди, які виникають при ковзанні низу взуття по опорній поверхні та при ударі ногою по перешкоді. 3.Сліди ніг можуть бути: 1)об’ємними – утв на м’якому грунті, піску, снігу (поділ. на вдавлені і випуклі) 2)поверхневі, якщо вони утворені на твердій недеформованій поверхні за рахунок процесу нашарування або відшарування. Поверхневі сліди бувають: видимі – належать сліди об’ємні та нашарування (добре видно на поверхні); мадовидимі – утвор. за рахунок малої контрастності по відношенню до фону. Такі сліди утв внаслідок нашарувань або відшарувань на рівних глянцевих, добре пофарбованих поверхнях. (використовуються освітлювачі або світлові фільтри); невидні – сліди можна виявити та зафіксувати за допомогою спеціальних засобів та методів. 4. По взаємозв’язку між собою сліди ніг бувають: одиночні – один окремо ізольований слід; групові – взаємоповязані сліди, які послідовно залишені правою і лівою ногою при здійсненні кроків (доріжка слідів). Якщо слід залишений босою ногою, то його пошук і фіксація здійснюється такими ж засобами і методами, як і слідів рук.
Для виявлення маловидимих слідів взуття необхідно використовувати інтенсивне косонаправлене кутове освітлення (освітлювачі “КВ-1000”, “Світло-1000”). Для виявлення слідів взуття на шорстких поверхнях (папір, тканина), застосовується потужне розсіяне освітлення. Невидимі сліди взуття на лінолеумі, пофарбованих поверхнях виявляються за допомогою порошків і їх сумішей, які використовуються для виявлення слідів рук. Для виявлення невидимих і маловидимих поверхневих слідів, які утв пилом та іншими мікрочастинками, на килимах, паркеті, використовується електростатичний килимок. Крім опису в протоколі, сліди підлягають фотографуванню (масштабним способом) або схематичному замальовуванню із вказуванням розмірних характеристик. Вилучення поверхневих слідів взуття можливе із об’єктом, а в разі неможливості – шляхом копіювання за допомогою дактилоскопічних плівок, відфіксованого і зволоженого фотопаперу.
Із об’ємних слідів виготовляють зліпки. Способи виготовлення зліпків: 1)вологий (1 частина води, 1,5 частина гіпсу) 2)сухий (коли слід заповнений мокрим снігом чи водою, засип. гіпс, клад. арматура, нитка з біркою) 3)комбінований (з почат. насипаєм сухий гіпс, а потім вологим способом).
№20 Сліди транспортних засобів і їх види. Значення цих слідів у розкритті і розслідуванні злочинів, вчинених із застосуван. т/з.
Колган розкаже на консультації!!!
№ 21 Сліди знарядь злому, класифікація знарядь злому
Сліди знарядь злому – сліди, що утворюються в результаті взаємодії знаряддя злому з перешкодою при її руйнуванні або подолані без видимих порушень. Залежно від механізму взаємодії ці сліди утвор. в статиці і в динаміці та можуть бути об’ємними і поверхневими. Виявлені в ході ОМП сліди знарядь злому в першу чергу мають значення для з’ясування механізму злому, а також для розшуку і викриття осіб, якими вчинено злочин. Класифікація предметів, які використовуються як знаряддя злому: 1. За природою механізму дії: 1. знаряддя механічної дії: ріжучі (ножі, ножиці), рубання (сокири, тиски), пиляння (ножівки по металу, пилки по дереву), довбання (зубило, долото), колючі (шило), свердління (бурав, свердла),тиснучі (домкрати, монтировки), затискні (кліщі); 2. знаряддя термічної дії: утвор. на металевих перешкодах сліди різки або плавлення та сліди кіптяви.; 3. знаряддя, що засновані на енергії вибуху – спеціально виготовлені пристрої із сукупністю ознак, що вказують на їхнє призначення і придатність для проведення вибуху. Вибуховий пристрій складається з: заряду з’єднаного із засобом підриву, корпуса, допоміжних елементів, які забезпечують функціонування вибухівки. Від дії вибух. пристроїв утвор. руйнування, роздріблення, сильна пластич. деформація, сліди кіптяви і розпаду вибухових речовин Види вибухівки: промислова(військова, господарська) і саморобна; 2. За призначенням знаряддя злому: предмети виробн. признач. (дриль, ножиці для арматури); спеціал. виготов. для вчинення злому (гусяча лапа, балерина, фомка); предмети, які повністю або частково непридатні для виконання своїх початкових функцій (шматки труб, арматури), предмети природного походження; 3. За енергетичним джерелом дії: ручні; механізовані; знаряддя, дія яких забезпечується енергією хімічних реакцій різних речовин або іншими формами енергії; 4. За способом виготовлення: предмети саморобного виготовлення; кустарного виготовлення; заводського виготовлення; 5. За джерелом появи на місці злочину: принесені злочинцем; ті, які використовувались злочинцем із тих, які були знайдені на місці події.
№ 22 Сліди знарядь злому механічної дії і їх поділ, фіксація, вилучення та криміналістичне значення цих слідів
Сліди механічної дії поділяються: 1)Тиснення (удару) – утвор. при зломі перешкод різними тупими предметами. Утвор. об’ємний слід у вигляді вм’ятини, а якщо сильно, то може бути наскрізне пошкодження. Утвор. вм’ятин і пробоїв можуть передувати поверхневі сліди – виникають при невеликих зусиллях, що докладаються до знаряддя злому. Можуть утвор. сліди відбитки або відбиток з відшаруванням. Сліди тиснення бувають статичні і динамічні (утвор. при взаємному переміщенні об’єктів). Динамічні поділяються на сліди ковзання і різання: 1. Сліди ковзання (утв., коли знаряддя злому ковзає по поверхні перепони, не заглиблюючись в її товщину). У слідах ковзання кожна точка рельєфу грані застосованого інструмента відображається у вигляді лінії (траси). Виділ.: кут зустрічі – це кут, що лежить у площині сліду, утвореного робочою гранню інструмента і лінією його руху, розкритого вперед у напрямку руху знаряддя злому (кут може змінюватись від 0 до 180 градусів, оптимальний – 90 градусів). і фронтальний кут – кут зіткнення знаряддя з перепоною. Сліди ковзання поділ. на: А) Одиничні – подряпини, що утворюються від загостреного або якого-небудь іншого кінця знаряддя злому Б) Лінійні – утв в разі переміщення чітко визначених ліній рельєфних точок знаряддя злому Г) Площинні – утв від множинності рельєфних точок, розташованих на площині контактуючої ділянки знаряддя злому; 2. Сліди різання (утв від ріжучих інструментів, які використовуються як знаряддя злочину. Виділ.:А) Простий розріз (розруб) – це коли перепона поділяється на частини за допомогою клиновидних ріжучих інструментів.Б) Зустрічний розріз – полягає в розділі предмета на частини за допомогою двох ріжучих лез, що рухаються назустріч одне одному (кусачки, бокорізки, слюсарні і саперні ножиці).В) Розріз з відокремленням мілких часток (стругання).
2)Розпилу – не відображають ідентифікаційних ознак знаряддя, а тому встановити по них конкретний екземпляр інструмента практично неможливо, але можна встановити тип інструменту.
3)Свердління – утв свердлами різних видів і діаметрів.
Фіксація слідів знарядь злому: 1)сліди фотографують за правилами вузлової і детальної зйомки або роблять замальовування вузлових і детальних планів; 2)потім описують в протоколі ОМП:вид перешкоди; матеріал з якого виготовлена перешкода; матеріал будівельної конструкції, на якій знаходиться зламаний запираючий пристрій (замок); стан поверхні предметів, на якій виявлені сліди; місцезнаходження слідів на перешкоді та їх вид в залежності від механізму їхнього утворення; форма, розміри слідів; наявність нашарувань, відшарувань.
Вилучення слідів повинно здійснюватись з об’єктом, на якому ці сліди знаходяться, у разі неможливості – виготовляються копії. Виготовлення копій можливе тільки з об’ємних слідів (силіконова паста). У процесі ОМП можуть бути виявлені інструменти, які могли бути використані як знаряддя злому, а тому їх фотографують, вивчають. Вилучені трасологічні сліди підлягають дослідженням – трасологічна експертиза.
№ 23 Поняття судової балістики і її взаємозв’язок та об’єкти. Поняття вогнепальної зброї і критерії її визначення
Судова балістика – це галузь криміналістичної техніки, що займається вивченням і розробкою науково-технічних прийомів і засобів виявлення, огляду, вилучення та криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів і компонентів їхнього спорядження, а також слідів їх застосування з метою розкриття і розслідування злочинів.
Суд. балістика щільно пов’язана з такими галузями науки кримін., як трасологія, теорія ідентифікації(встанов. групової та індивід. приналежності), суд. фотографія. У ній застос. сучасні досягнення фізики, математики, хімії, біології тощо. Також вона щільно пов’язана із суд. медициною.
Найбільш розповсюдженими об’єктами її вивчення і дослідження є: ручна вогнепальна зброя заводського виготовлення як сучасна, так і старовинна, перероблена, кустарна та саморобна; пристрої та предмети, що не є вогнепальною зброєю, але схожі з нею; окремі частини зброї та приналежності; місця сховищ і зберігання; боєприпаси і їх складові елементи; засоби і інструменти для виготовлення і спорядження боєприпасів;сліди-відображення на снарядах і гільзах, прокладках та клейтухах; перешкоди з основними та додатковими слідами застосування вогнепальної зброї.
Вогнепальна зброя – це механізм, в якому снаряд приводиться в рух тиском газів, що утворюються при згорання вибухових речовин (пороху), і конструктивно характеризується наявністю ствола, в якому здійснюється згорання вибухових речовин та спрямування снаряду до цілі, з’єднаного з пристосуванням для запалення бойового заряду.
При визначенні вогнепальної зброї, об’єкти повинні відповідати загальним і спеціальним критеріям. Загальний критерій визначається цільовим призначенням – знищувати живу силу та технічні спорудження. Згідно з цим критерієм зброєю по конструкції може бути будь-який предмет (пристрій), який володіє вражаючою дією. З криміналістичної точки зору, для того, щоб цей предмет (пристрій) був віднесений до вогнепальної зброї він повинен відповідати таким спеціальним критеріям: 1)Рух снаряда повинен здійснюватися за допомогою енергії вибухових речовин, що утворюються при їх згоранні; 2)Предмет (пристрій) у своїй конструкції повинен мати ствол – порожню трубку для спалення в ній вибухової речовини;3)Даний предмет у своїй конструкції повинен мати пристрій для спалаху займистої і вибухової речовини;4)Снаряд повинен мати достатню вражаючу дію;5)Конструкція предмета – зброї повинна мати достатню міцність.
№ 24 Класифікація вогнепальної зброї. Основні частини вогнепальної зброї
Класифікація: 1. За цільовим призначенням: бойова, мисливська, учбово-спортивна; 2. За довжиною ствола: коротко ствольна до 16 см.; середньо ствольна до 55 см.; довгоствольна більше 55 см.; 3. По кількості стволів: одно, двух і багато ствольна; 4. По конструкції особливого каналу ствола: нарізна, гладко ствольна, комбінована; 5. За калібром: малокаліберна до 6, 5 мм, середньокаліберна від 6,5 до 9 мм, крупнокаліберна більше 9 мм.; 6. За дією ударно-спускового механізму: напівавтоматична, автоматична, комбінована(автомат калашникова); 7.По кількості набоїн: однозарядна і багатозарядна; 8. За способом виготовлення: заводська (стандартна) і нестандартна (переробна).
Різновиди моделей вогнепальної зброї в своїй будові мають: ствол в який поміщується патрон; запираючий і ударно-спусковий (запалювальний) механізм, він буває курковий, курково-ударний, безкурковий; механізм вилучення гільзи (окрім револьверів і шомпольної зброї), які змонтовані в рамці або рукоятці (ложе).
№ 25 Види боєприпасів і їх складові елементи
Для стрільби із сучасної вогнепальної зброї найчастіше використовуються унітарні патрони, складові частини яких (снаряд, заряд пороху і капсуль з запальною речовиною) об’єднанні в одній гільзі. Складовою частиною патрона є порох, який може бути димний і бездимний. Патрони до мисливської зброї споряджаються ще й клейтухами та прокладками. Окрім куль, в мисливських боєприпасах, як снаряди в більшості випадків застосовуються шріт і картеч, які в залежності від діаметра умовно позначаються відповідними номерами.
Гільзи патронів здебільшого цільнометалеві, а для мисливської зброї випускають з металевою основою і картонним або пластиковим корпусом. В них розрізняють: корпус, дульце, дінце з капсульним гніздом. На дінцях гільз штампуються маркувальні позначення заводу виробника, рік виготовлення, номер партії, а інколи і інші дані.
Види боєприпасів: 1. В залежності від розміщен. капсуля в гільзі: патрони бокового і центрального займання;2. По формі гільзи: циліндричні і пляшкоподібні. 3. По кострукції дінця гільзи бувають:фланцеві і без фланцеві; 4. Кулі унітарних патронів по конструкції поділяються на: цільно-металеві, напівоболонкові, безоболонкові, оболонкові із свинцевою серцевиною та сталевим сердечником; 5.За формою головної частини:гострокінцеві, напівсферичні,закругленні, плоско кінцеві; 6.Спосіб закріплення куль в гільзах: суцільний, поясків, сигментно-поясковий, обтиски, кернення; 7. До мисливських рушниць як снаряди можуть використовуватись кулі, які бувають:кульовими, стріловидними, турбінними, турбінно-стріловидними.
№ 26 Сліди пострілу на гільзах і снарядах
На гільзах патронів утворюються сліди від частин зброї при її заряджанні, виконані пострілу та вилучені стріляної гільзи, за якими можна ідентифікувати застосовану зброю. Ці сліди в напівавтоматичній та автоматичній магазинній зброї утвор. від губ та подавача магазина; зачіпки викидача і відбивача, бійка вдарника, переднього зрізу затвора, наявних дефектів окремих частин механізму зброї (патронника). В деяких видах зброї сліди утворюються і від дії країв вікна викидача. В неавтоматичній вогнепал. зброї утворення слідів на гільзах у більшості залежить від конструкції запираючого і ударно-спускових механізмів та механізму вилучення гільзи із патронника та його можливих дефектів.
На снарядах (кулі, шроті, картечі) сліди утвор. при стрільбі від дії стінок каналу ствола.
№ 27 Сліди застосування вогнепальної зброї на різних перешкодах, правила їх виявлення, огляду, фіксації і вилучення
Під слідами застосування вогнепальної зброї та боєприпасів в широкому понятті розуміють: стріляні гільзи, кулі, шріт, картеч, клейтухи, прокладки; сліди від частин зброї на гільзах і снарядах; кіптява на гільзах, снарядах, частинах зброї, перешкодах, а також зміни, які утвор. на перешкоді пострілом.
На об’єктах і перешкодах утвор. сліди пошкоджень та нашарувань частинок, які винесенні з каналу ствола. Ці сліди поділ на: 1. Основні сліди – це пошкодження, які бувають наскрізними і ненаскрізними (сліди рекошету,сліпими) отворами та вм’ятинами, що утвор. від дії снаряда, а також опіки, опалення, розмиви і тріщини, що спричиняються полум’ям і дією ударної хвилі при пострілах з близької відстані; 2. Додаткові сліди пострілу утвор. на перешкодах від динамічної і термічної дії газів та механічного впливу незгорілих і напівзгорілих крупинок пороху, кіптяви, краплинок мастил, винесених з каналу ствола.
Виявлення, огляд, фіксація і вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів та слідів їхнього застосування у більшості здійснюється у процесі ОМП, при обшуках та виїмці, а також при проведенні такої СД, як ВОіОП. Практика огляду місця події, де застосовувалась вогнепальна зброя, переконує, що для виявлення зброї, стріляних куль і гільз, слідів пострілу необхідно активно застосовувати пошукові прилади, наявну криміналістичну техніку та спеціально натренованих собак. застос. вогнепал. зброї завжди утворює матер. сліди, за якими можливо отримати необхідну інформацію стосовно виду зброї, зясув. обставини вчинення злочину, чи міг статися довільний постріл тощо.
№ 28 Поняття документа і їх види та поділ по процесуальній природі. Завдання технічного дослідження документів.
В криміналістиці під докум. в широкому понятті розуміється матеріальний об’єкт в якому тим чи ін. способом зафіксов. відомості про будь-які факти або обставини що підлягають дослідженню в процесі досудового слідства чи судового розгляду кримінальної (цивільної) справи. До широкого поняття включено: 1.Традиційні – це різні види паперових докум. (держ цінні папери, посвідчення, паспорти, свідоцтва, дипломи, різні перепустки, докум. бухгал обліків), з якими доводиться стикатися працівникам правоохор. та ін. органів у своїй д-сті, і які можуть бути об’єктом злочинного посягання – засобом підготовки, вчинення або прихов. злочину; 2.Нетрадиційні – це докум. (матер носії інформ) що виконуються на сучасній електор.-обчисл. техніці (безпапірні докум, що зберігаються на матер носіях у довгочасній пам’яті електор. пристроїв) та такі що виготовлені із застосуванням фото-, кінозйомки, аудіо- і відеозапису.
У криміналістиці документи поділяються на: 1. Докум. як письмовий доказ має значення для встановл істини у справі завдяки своїй змістовності, і він може бути замінений копією чи ін докум, який містить такі ж відомості; 2. Якщо докум слугував засобом вчинення злочину або зберіг на собі сліди, чи став об’єктом злоч. посягання, то такий докум. стає речовим доказом і замінні не підлягає. Також документи, з якими доводиться стикатися, поділяються на: справжні і підроблені (це такі докум. в яких реквізити або зміст в цілому не відповідають дійсності). Справжні можуть бути: дійсними і недійсними (закінчився термін дії).
Завданням науки криміналістики щодо техніч. дослідження докум. є: 1)встановл. способу виготовлення докум. в цілому чи окремих його реквізитів; 2)встановл. внесених змін та підробок що є в докум.; 3)встановл змісту пошкоджених докум.; 4)відновлення первинного змісту витравлених, закреслених, забруднених, залитих, вицвілих та ін. текстів, а також відбитків печаток і штампів, підписів, тощо; 5)дослідження посвідчувальних знаків; 6)встановл. засобів і знарядь, які використав. для виготовлення докум. в цілому або окремих його фрагментів; 7)встановлення групової приналежності, спільності джерела походження чи тотожності.
29. Види підробки документів та правила поводження з документами речовими-доказами при огляді, фіксації та вилученні.
Розрізняють 2 види підробки:
Інтелектуальну - це такий вид підробки, при якій в документі всі реквізити дійсні, але викладені в них дані не відповідають дійсності.
Факт такої підробки можливо встановити тільки слідчим шляхом або оперативно-розшуковими заходами.
Матеріальну - це зміна змісту дійсного докум шляхом внесення в нього не вірних відомостей шляхом підчистки, дописки, додруквання, травлення, заміни фотокартки, або повного виготовлення підробленого докум. Виявляються слідчим оглядом або через експертизу. Матеріальна поділ. на:
А) часткова матеріальна підробка - полягає у внесенні часткових змін до змісту тексту або в інші реквізити дійсного документа.
Б) повна матеріальна підробка - докум. відтворюється цілком і повністю з імітацією дійсного.
Загальні правил поводження:
1)перш ніж взяти докум у руки його необх зафіксувати за місцем його виявлення 2)необх памятати, що на папері докум можуть бути сліди рук виконавця, мікрочастки стороніх речовин з місць їхнього виконання чи зберігання, а тому ці докум необх брати так, щоб не знищити можливих наявних слідів (а також не нанести своїх), які можуть бути обєктом наступних відповідних досліджень 3)заборонено наносити будь-які позначки на докум, перегинати по нових лініях, скріплювати скріпками, наклеювати на підложку, а також проставляти відбитки печаток і штампів 4)до справи не підшивати а поміщати їх в справу тільки в окремому конверті відповідного розміру з нанесеними на нього відповідними пояснювальними надписами 5)зберігати від дії прямих джерел освітлення (сонячного, ультрафіолетового) 6)не обробляти хім реактивами (за винятком експертного дослідження) та поміщати під дію високочастотних полів 7)старі та розірвані докум при їх використ в ході слідчих дій, поміщати під прозорими пластинами (склом) 8)пересилати тільки в щільних конвертах між листками чистого паперу таким чином, щоб докум не був проколотий або прошитий нитками, залитий або забруднений клеєм чи сургучем.
30. Види підробок документів (повна, часткова). Поняття фіктивного документа.
При повній підробці докум відтв цілком і повністю з імітацією дійсного. Підробленими в ньому будуть як бланк, так і всі реквізити (записи, підписи, відбитки печаток, штампів). Частіше всього повністю підробляється посвідчення особи, права на здійснення конкр д-сті, атестати, дипломи. Ознаки повної підробки можуть встановлюватися тільки в ході порівняльного дослідження сумнівного докум з дійсним зразком та в деяких випадках шляхом дослідженням бланка докум за друкарськими та спец. захисними і водяними знаками, тому що точність відтворення дійсного докум залежить від цих ознак.
Найбільш часто зустрічаються повністю підроблені докум які виготовлені такими способами: -набору друкарського шрифту; -форм високого друку, виконаного ручним способом (гравірування на металі, органічному склі, вирізання на гумі, лінолеумі та ін синтетичних матеріалах); -форм, виконаних фотоцинкографічним способом (цинкографічних кліше); -кліше, виготовлених з полімерних мас; -фотополімерних друкованих форм; -форм площинних печаток; -шовкотрафаретним способом.
Часткова підробка полягає у внесенні часткових змін до змісту тексту або в інші реквізити дійсного документа.
Криміналістиній практиці відомі такі види часткової підробки докум: -дописки; -додрукування; -підчистка; -вклеювання; -заміна листів; -травлення; -переклейка фотографічних карток; -підробка відбитків печаток і штампів; -технічна підробка підпису.
Від повністю підроблених докум необхідно відрізняти фіктивні - такі, які оформлені від імені не існуючих, вигаданих орг.-й, установ чи осіб, чи складені не тією установою і не тією особою від яких вони за змістом виходять. Характерною особливістю фіктивних докум є те, що при їх складанні використовуються дійсні (придбанні, викраденні, загубленні) бланки, печатки, штампи. З формального боку, тобто з точки зору правильності оформлення, фіктивні докум можуть не викликати підозри, але їх зміст завідомо неправдивий або не має юридичної сили. Для встановлення фіктивності документа спочатку необхідно зясувати чи існує така установа, і за посадою особи, від імені якої складено документ, встановити чи належать ці бланки та печатки даній установі, чи відповідає зміст докум. його формі, чи вірно оформлені і завірені окремі частини докум.
31. Ознаки дописки, домалювання, додрукування, підчистки, травлення, заміни фотографії
Дописка - це зміна змісту докум шляхом добавлення в нього нових слів, фраз або окремих знаків, а також частин елементів письмового знаку. Дописки м.б. зроблені спочатку, в середині і в кінці слів або окремих фраз.
Різновидами дописки є:
- Домалювання є в тих випадках, коли зміну проведено шляхом доповнення окремих штрихів, які змінюють попередні цифри або літери.
- Вставка - це добавляння слова або літери чи окремого її елемента (цифри) над графою, під графою або на вільному місці в графі.
Якщо дописка не була передбачена заздалегідь, то вона проводиться залежно від наявності і розміру вільної від тексту ділянки документа. В таких випадках спостерігається інше, порівняно з рештою тексту, розміщення літер, слів, цифр, більш стиснуті або збільшенні проміжки між словами, цифрами. Можуть бути викривлення ліній графи, скорочення слів, різне розміщення знаків відносно ліній графи і країв документа. Як правило, при дописці використ. аналог. пишучий прилад, той самий або такого ж кольору барвник, написи розміщ. так, щоб дописка не впадала в очі. Дописки виявляються шляхом огляду документа за допомогою лупи при денному освітленні. Іноді підготовчим етапом до дописки є підчистка або травлення частини тексту з їх ознаками.
Додрукування - зустрічається в документах, виконаних машинописним текстом.
Ознаками додрукування можуть бути: -непаралельність рядка текту; - розрізнення в інтервалах між літерами і знаками; -нерівномірне розміщення додрукованого відносно основного тексту; -відмінність інтенсивності забарвлення додрукованого або вімінність в конфігурації літер; -наявність можливих протиріч в загальному змісті тексту; -можливі сліди підчистки, а також подвоєність окремих літер чи знаків при спробі правильно поставити листок паперу у друкувальний пристрій.
Підчистка - це механічне видалення штрихів або будь-якого іншого позначення з метою зміни змісту тексту. Підчисткою м.б. видалені окремі елементи цифр, літер, фрагменти тексту, відбиток печатки, підпису.
Здійснюється підчистка 2-ма способами: - стиранням - видаляється в основному речовина барвника без значного порушення поверхневого шару паперу високої якості; - зіскоблюванням штрихів барвника - більше всього видаляються контури штрихів, які підлягають видаленю, що пов'язано з порушенням цілісності поверхневого шару паперу.
Ознаки підчистки: - пошкодження поверхневого шару паперу; - скуйовдженість волокон і втрата глянцю поверхневого шару паперу; - порушення ліній захисної сітки, ліній графлення та знаків найближчих штрихів; - розплив і більш глибоке проникнення в тощу паперу барвника штрихів записів, виконаних на місці підчистки; - стоншення паперу в місці підчистки та наявність залишків барвника, видалених підчисткою.
Травлення - це один із розповсюджених способів підробки документів.
Види травлення:
-повне, коли документ повністю піддається хім обробці (змиванню)
-часткове, при якому видаляються лише окремі фрази, літери, цифри, штрихи.
Ознаки травлення:-невідповідність реквізитів загальному змісту документа або незвичайне розташування нових шаписів, виконаних на витравленні ділянці; -наявність матових ділянок на глянцевій поверхні паперу внаслідок руйнування проклейки паперу; -стовщення паперу на ділянці, що підлягала травленню, з можливим скуйовдженням волокон поверхневого шару паперу; -зміна кольору барвника захисної сітки та можливі тріщини паперу, які виявляються оглядом документа на просвіт; -наявність залишків фарбника від штрихів витравленого змісту; -розпливи фарбника в штрихах заново написаного тексту, або зміна кольору цього фарбника через деякий час після внесених змін (тому що реактив, який проник в тощу паперу, частково обезбарвлює колір барвника); -різниця в кольорі люмінесценції місця травлення стосовно інших частин документу.
При повному травленні документа (змиванні) вираженість ознак травлення буде менш помітною, тому що зміна глянцю, відтінку паперу і захисної сітки будуть спостерігатися не в окремих місцях, а по всій поверхні документу.
Заміна фотографії володаря документа фотографією ін.. ос. - м.б. повна і часткова.
Ознаками повної заміни фотографії можуть бути: -відсутність поверхневого шару паперу на ділянці, що прилягає до місця наклеїної фотографії; -збільшення розмірів фото з метою перекриття відокремлених часток поверхневого шару паперу документу
-незбігання частин мастичного чи релєфного відбитка печатки на фото і бланку документа за взаємним розташуванням, розмірами радіуса кола, кольору барвника, змісту; -наявність слідів зволоження - розпливи барвника в штрихах близько розташованого тексту або матові плями, що утв при відклеюванні фото шляхом відпарювання; -перекриття частин відбитка печатки на бланку документа заново наклеїною фотографією; -наявність на межах фото залишків клею; -наявність слідів домальовування відбитка чи слідів площинного кліше.
Часткова заміна -фотографію на документі розрізають по зовнішньому колу відбитку печатки, після чого частину фото з зображенням видаляють, а на її місце наклеюють фотографію ін.. ос. Ознаки часткової заміни фотографії: -наявність на фото наскрізного розрізу по зовнішньому обідку відбитка печатки; -незбігання контурів зображення по лінії розрізу; -різні фони і щільності зображення на змонтованих частинах; -різна товщина основи на змонтованих частинах; -пошкодження емульсії по лінії розрізу у вигляді складок, подряпин і надрізів, які утв при розрізі фото; -пошкодження поверхневого шару бланка поряд з фотографією і під нею, що виникли при відокремлені від бланка документа частини фото, що не має відбитка печатки.
32. Види підробок відбитків печаток і штампів та ознаки їх виявлення
На практиці відомі різні способи підробки відбитків печаток і штампів. Найбільш розповсюдженими є малювання зображення відбитка безпосередньо в документі і особливо часто на частині видаленої фотографії. Ознаками мальованих відбитків є:
-наявність граматичних помилок у тексті; -нерівні штрихи літер, неоднакові інтервали між ними; -нерівномірне розташування барвника; -різне накреслення однойменних літер; -нерадіальне розміщення літер тексту; -сліди підготовки до виконання відбитка.
Ознаки копійованих: -розпливчастість штрихів відбитка і слабке їх забарвлення; -наявність в ряді випадків у відбитку або поряд з ним сторонніх штрихів, які відкопіювались разом з відбитком; -порушення проклейки паперу на ділянці відбитка і навколо нього, втрата глянцю;-відрив волокон паперу в результаті дії липкої поверхні проміжного кліше; -різниця в люмінесценції при огляді документа в ультрафіолетових променях.
Через слабовираженість відбитків, нанесених даним способом, дуже часто відбитки на проміжному кліше піддаються повному або частковому обведенню.
Розповсюдженим способом підробки печаток і штампів є нанесення їх за допомогою саморобного кліше, виготовленого шляхом його вирізання на щільній гумі, лінолеумі, шкірі. Ознаки:- спрощений малюнок літер, що пояснюється утрудненнями ручного вирізання; - літери переважно без зачісок; - овали, напівовали та ін дугоподібні елементи літер з більш кутовою будовою штрихів чи зі зломами;- перерви в штрихах від надрізів, які утв інструментом на кліше; скошені кути в місцях зєднання штрихів літер; - загострені закінчення штрихів; - нерівномірне забарвлення штрихів внаслідок порівняно твердого матеріалу, з якого виготовлено кліше.
У злочинних цілях підробка відбитків печаток і штампів може здійснюватися за допомогою кліше, виготовлених з набору типографської фурнітури. Ознаки цієї підробки проявляються: -в нерівномірності розподілу забарвлюючої речовини у відбитку, що пояснюється поганим змащуванням металевого кліше; -релєфності відбитку або картині загальної вдавленості внаслідок жорсткої поверхні кліше;-несиметричному розміщенні тексту; -неповноті шрифту з можливим домальовуванням відсутніх літер, знаків; -неоднорідності складу друкуючих і пробільних елементів, а також окремі літери можуть бути перевернутими.
33. Встановлення первинного виду і змісту пошкоджених документів
Для використання їх в розслідуванні необхідно відтворити документ, як ціле, прочитати його зміст і визначити його відношення до події злочину. Дослідження розірваних, зімятих і пожованих документів починається з огляду і вилучення на місці їх виявлення. Знайденні частки збирають на білий лист паперу, вологі частки просушують, розпрямляють і накривають кусками скла. Потім, перемішуючи кусочки пінцетом, намагаються скласти їх в одне ціле по лініях розриву. Таким чином встановлюють вид документу, його зміст і звязок з подією, що розслідується. Подальша робота переноситься в кабінет, де в ході попереднього дослідження оглядом на них виявляють наявність інших слідів. Розірвані документи при їх сполученні не можна склеювати або наклеювати на основу і їх рекомендується вкладати між листками прозорого матеріалу. Обгорілі, обвугленні документи рекомендується закріплювати розчином силікатного клею у воді (1ч ложка на склянку), цукру (1ст л на склянку води). Ці документи необхідно акуратно вилучати і пакувати в коробки, ящики, стінки яких попередньо змастити клеєм і покрити ватою, а потім закривати кришкою, яка також повинна бути вистелена ватою. Для дослідження спалених документів необхідно призначати тільки експертизу. Маловидимі і згаслі тексти утворюються в результаті навмисного стертя, змиву, закреслювань, замазувань барвниками, травленням або внаслідок неправильного зберігання документа.Відновлення мало видимих текстів зводиться до збільшення контрастності між барвником штрихів тексту і фоном документу. Дослідження необхідно починати з огляду документа в розсіяному коловому освітленні через світлофільтри. Крім цього використовується інфрачервона і ультрафіолетова люмінесценсія (ЕОП, ОЛД-41). Повністю видаленні тексти на папері можливо встановити тільки в лабораторних умовах експертним дослідженням (дефузно-копіювальний метод).Встановлення і прочитання залитих, закреслених і закритих текстів барвниками та ін речовинами зводиться до посилення контрасту між барвником тексу і маскуючим барвником.
34. Поняття письма і почерку. Ознаки письмової мови і топографії.
Письмо - це засіб збереження думок людини, передачі мови на відстані і закріплення у часі за допомогою спеціально створених умовних знаків, наочно віддзеркалює еволюцію людини. Письмова мова - це зміст документа та мовні засоби, якими воно передається, а почерк - це віддзеркалення на папері системи рухів при виконанні письмових знаків. При дослідженні письма аналізу підлягає весь комплекс як змістових, так і графічних характеристик рукописного тексту, незважаючи на те, що письмовою мовою встановлюється автор, а почерком - виконавець.
Ознаки письмової мови: 1) Загальні ознаки характеризують письмову мову особи в цілому і дозволяють диференціювати автора насамперед за ступенем володіння письмовою мовою на підставі граматичних, лексичних і стилістичних ознак. Граматичні ознаки (рівень грамотності) відзеркалюють ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови. До граматичних ознак належать особливості літерного складу слів, побудова речень і розтановка розділових знаків. Лексичні ознаки - сукупність мовних засобів (слова, вилови, звороти мови) і особливості їх вживання особою, що пише (друкує) при викладенні своїх думок на папері. Стиль письма - це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних і зображальних засобів мови, манера вибору слів, мовних зворотів, структура фраз, побудова тексту в цілому, яка характерна конкретному автору.
2) Спеціальні ознаки це навикові особливості конкретної особи, які відображаються в стійких лексичних і граматичних помилках, своєрідному конструюванні речень, використанні мовних слів, зворотів, професіоналізмів тощо. Топографічні ознаки (ознаки просторової орієнтації) - це стійкі звички розміщення тексту на папері, які відпрацьовуються у людини в результаті тривалих навичок письма. З топографічних ознак підлягають встановленню і дослідженю такі: -Особливості розміщення самостійних фрагментів документа; -Розміщення змісту тексту на папері відносно зрізів аркуша паперу; -Розміщення початкових рухів у першому рядку абзацу відносно початку попередніх та наступних рядків змісту текста; -Розміри інтервалів між рядками тексту; -Форма лінії письма в рядку; -Розмір інтервалів між словами; -Розміщення ліній письма відносно бланкового рядка типографського лініювання; -Напрямок ліній письма у строчці відносно горизонтального зрізу аркуша паперу; -Розміщення рухів при виконанні розділових знаків відносно попереднього слова, ліній письма
35. Ознаки почерку (загальні, приватні)
Почерк - це не тільки графічна сторона письма, як засіб збереження думок людини, за допомогою спеціально створених умовних знаків, але й зафіксована у рукопису система відпрацьованих рухів, в основі формування яких лежить автоматизовані письмово-рухові навички, які передбачають стійке індивідуальне виконання особою необхідних дій. Загальні ознаки почерку залежно від того, які особливості рухів вони відображають, поділяються на 3 групи. До першої групи належать загальні ознаки, які відображають ступінь і характер сформованості письмово-рухових навичок. До цих ознак належать виробленість почерку, координація рухів, темп письма, а також будова почерку за ступенем складності рухів. В другу групу входять ознаки, які відображають структурну характеристику траекторії рухів. Це ознаки, що характеризують: переважну форму, напрямок та протяжність рухів; ступінь звязності (безперервності) рухів; ступінь і характер натиску. Третя група - ознаки просторової орієнтації при виконанні рукопису (топографічні ознаки) Повільний, середній, швидкий, уповільнений, прискорений, нерівномірний, маловироблений, середньовироблений, високовироблений, прості, спрощенні, ускладнені, прямолінійний, криволінійний, округлий (лівокруглий, правокруглий), малий (2 мм), середній (2-4мм), великий, слабкий натиск, середній натиск, сильний натиск. Приватні ознаки почерку - це індивідуальні особливості почерку особи-виконавця, які свідчать про письмово-руховий навик конкретної особи. Першу групу утворюють ознаки, які відображають ступінь і характер сформованості письмово-рухових навичок за темпом рухів при виконанні окремих письмових знаків та будову літер за ступенем складності рухів. У другу групу входять ознаки, які віддзеркалюють характеристику структури рухів, серед яких найбільш важливими є:- форма рухів при виконанні літер та їх елементів; - форма рухів при зєднанні літер та елементів у літерах; - напрямок і протяжність рухів;
- вид зєднання; - кількість і послідовність рухів при виконанні літер а їх елементів. До третьої групи відносяться ознаки просторової орієнтації рухів.
36. Методика дослідження рукописів (підпису) та підготовка матеріалів на почеркознавчу експертизу.
Методика дослідження містить такі етапи: А) Підготовку до дослідження; Б) Виявлення ознак незвичайного виконання; В) Роздільне дослідження; Г) Порівняльне дослідження; Д) Оцінка виявлених збігів і розрізнень та висновок. В ході підготовчого етапу експерт зовнішнім оглядом визначає цілісність упаковки, наявність печаток та посвідчувальних написів на упаковці, перевіряє збереженість доставлених матеріалів і їх відповідність і достатність з перерахованими у постанові та наявністю необхідних відомостей щодо обставин виконання. Знайомиться з завданням дослідження і поставленими питаннями та визначає можливість їх вирішення в рамках призначеної експертизи. Роздільне дослідження починається з огляду дослідних документів з метою виявлення ознак почерку чи ознак письма. Відібрані ознаки формують у сукупність стійку і характерну для досліджуваного документа. Відмічається варіаційність ознак і пояснюється їх проходження та звязок зі стійкою групою ознак.
Порівняльний етап - це процедура порівняння шляхом зіставлення комплексу ознак, які характеризують письмо (почерк), що досліджується, з комплексом ознак, притаманним порівняльним зразкам особи, від якої вони взяті. Оцінюючий етап - це виділення ознак, що збігаються (розрізняються) в дослідному і порівняльному матеріалі, обєднання їх у сукупність на підставі внутрішнього переконання та даних порівняння, оцінка цієї сукупності як індивідуальної, що належить одній особі. Для проведення експертизи в експертну установу, крім постанови (ухвали), підлягають наданню: 1)Документи, що підлягатимуть дослідженню; 2)Порівняльні матеріали зі зразками письма (почерку, підпису); 3)Матеріали справи, що містять відомості про гаданого автора (виконавця), а також документи, за якими можна прослідкувати умови виконання обєкта дослідження.
Почеркознавча експертиза
Для проведення експертизи слідчий (суддя), крім обєкта, що буде підлягати дослідженню, повинен надати експерту порівняльні матеріали: вільні, умовно-вільні і експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка буде ідентифікуватися. Вільні зразки - це рукописи (підписи) особи, яка ідентифікується, що виконані нею до порушення справи і не повязані з нею. Умовно-вільні - це рукописи (підписи), які виконані конкретною особою у звязку зі справою, що розслідується, але не для експертизи (заяви, пояснення, скарги, власноруно написані протоколи допитів та ін). Експериментальні зразки - це власноручно виконані рукописи (цифрові записи, підписи) особи, яку необхідно ідентифікувати за завданням слідчого (судді), спеціально для експертизи. Вільні і експериментальні зразки літерного чи цифрового тексту бажано надавати не менше ніж на 5 аркушах (чим коротший досліджуваний текст, тим більше необхідно зразків). Вільні зразки підпису надаються по можливості не менше ніж на 5-8 документах, а експериментальні не менше 20 зразків, по 2-3 підписи на окремому аркуші.
37. Правила опису зовнішніх ознак людини і основні принципи опису.
В практичній д-сті фіксацію ознак прийнято проводити шляхом опису, який м.б. невпорядкованим- це опис ос. в довільній формі (свідками чи потерпілими) про зовнішність людини, яку вони бачили, із вживанням при цьому слів і виразів опису, які залежать від життєвого досвіду, освіти тощо; і впорядкованим - це систематизований опис, що має назву в криміналістиці "словесний портрет", який дозволяє одностайно характеризувати однакові прикмети й однаково сприймати ці описи різними ос. Впорядкованість досягається за рах. дотримання основних п-пів опису зовнішності: 1. максимальної повноти опису (всебічна характеристика елементів будови голови, обличчя, тулуба, кінцівок, одягу, предметів); 2. суворої послідовності опису (від загального до приватного і з верху до низу); 3. обов'язкового використання спеціальної термінології, що усуває різне сприймання зафіксованих ознак і забезпечує одностайність і точність опису; 4. опис частин голови (обличчя) зд. в анфас і профіль; 5. опис окремих частин і деталей тіла провод. з зазначенням їх величини, форми (контуру), положення, кольору (якщо можливо) та особливостей. Величина частин тіла визначається шляхом співставлення розмірів одного елемента до розмірів ін.. частин і деталей тіла. При описі величин частин тіла застосов. трьохчлена (малий, середній, великий) або пятичлена (дуже малий, малий, середній, великий, дуже великий) системи. За положенням елементи зовнішн. можуть хар-ся так: горизонтальні, вертикальні, скошені, виступаючі, косо внутрішні, опущені прилеглі, відставлені, вигнуті тощо. Колір вказується в загальноприйнятих термінах (чорний, білий) відносно волосся, очей, шкіри обличчя, шрамів, родинних плям, татуювань.
38. Опис анатомічних і функціональних ознак, особливих прикмет, одягу, інших речей і предметів
Спочатку описується зріст (низький, середній, високий). Для чоловіків низький - до 165см, середній - до 175см, високий - до 180см і вище. Для жінок зменшення на 8-11см. Наступним описується: - будова тіла (слаба, середня, кремезна, атлетична); - ступінь жирових відкладень (худорлявий, нормальний, повний, гладкий). В подальшому ретельно описується анатомічні ознаки окремих елементів: - голова описується за розмірними характеристиками відносно до тулуба (мала, середня, велика), формі тімяної частини (плоска, куполоподібна, яйцевидна) і потилиця за положенням відносно вертикалі (скошена, вертикальна, виступаюча). - обличчя описується за загальною конфігурацією (колова, овальна, трикутникова, квадратна, прямокутна, ромбовидна). За обличчям описується волоссяний покрив на голові за довжиною, формою, густотою кольору, лінії росту волосся, виду зачіски, наявності і виду сивини чи облисіння. Також проводиться і опис рослинності обличчя (наявність бороди, вусів, бакенбардів та їх форма, розміри, особливості і інші деталі). Опис лоба проводиться у профіль і анфас. В профіль відмічається його нахил від вертикалі (вертикальний, виступаючий, відхилений назад). За шириною лоб може бути широкий, середній і вузький, а за висотою - високий, середній і низький. Фіксується також значне виступання надбрівних дуг, наявність лобних бугрів та зморшок і їх особливості. Брови описуються за контуром, положенням, висотою відносно краю орбіти ока, шириною і густотою. При описі очей вказується їх величина, контур, форма їх положення, колір, ступінь розкриття та особливості. Вії описуються за довжиною і формою. Ніс описується за розмірами відносно інших елементів обличчя: висота, ширина (за ніздрями), контур спинки, глибина перенісся, основа і форма кінчика носа та особливостями. Рот - за лінією стулення, положенню кутів рота відносно горизонталі, особливостями. Губи описуються за їх загальними виступами, товщиною і особливостями. Зуби (вказуються лише видимі) за величиною, кольором, відсутності зубів, наявністю протезів (коронок) і особливостями. По підборіддю вказується висота, ширина, виступання, контур і особливості. По вушній раковині (описується тільки праве вухо при відсутності особливих прикмет на лівому) вказується величина, форма, прилягання (випнутість) а аткож особливості будови мочки, козелка, протикозелка, завитка і протизавитка, з формою і величиною. Шия характеризується довжиною, товщиною і особливостями. Плечі - за положенням, шириною і особливостями. Груди характеризуються за формою і шириною грудної клітини, а також ступенем вираженості грудних мязів. Спина описується за формою і індивідуальними особливостями. Руки - за довжиною, товщиною і кістями рук (довжина і товщина пальців, наявність волосся та особливості).Ноги описуються за формою, довжиною, товщиною і особливостями. Описуючи анатомічні ознаки окремих елементів зовнішності необхідно особливу увагу приділяти особливим прикметам - рідкісним (яскравим) ознакам, які мають найбільш важливе значення. Ретельно підлягають опису і функціональні ознаки, які характеризують рухові, мовні і інші зовнішні прояви функцій людини. Серед цих ознак найбільш важливим є: -осанка -хода -міміка -жестикуляція -голос -мова -манера поведінки. Після анатомічних і функціональних ознак докладно дописується одяг, взуття та інші предмети та речі, які особа постійно носить при собі. Здійснюючи їх опис необхідно вказувати їх назву, вид, форму, фасон, розмір, покрій, колір, ступінь зовнішності, особливості і яскраві прикмети.
39. Види кримінальних обліків і правила їх побудови
В залежн. від зосередження зареєстров. об'єктів або відомостей стосовно них обліки бувають: - загальнодержавні (ведуться в Департаменті інформаційних технологій та ДНДЕКЦ при МВС України) - регіональні (ведуться в відділах інформаційних технологій НДЕКЦ ГУМВС) - місцеві (область, місто, район). Відомості про деякі обєкти реєструються як на місцях, так і в масштабах всієї держави. Такий облік є централізовано місцевим. Окрім того, існують міжнародні (ведуться в Національному бюро Інтерполу МВС України) обліки та відомчі масиви і реєстраційно-довідкова документація. Обліки поділяються на: -основні; -допоміжні. Всі види обліків, що входять до системи кримінальної реєстрації, в залежності від основної функції обліку, змісту зосередження в них відомостей і місця зосередження також поділяються на 2 групи. 1-шу групу утворюють інформаційно-пошукові системи оперативного призначення 2-гу - криміналістичні обліки і колекції. В свою чергу інформаційно-пошукові системи оперативного призначення поділяються на 3 підсистеми, з яких в першу входить: - алфавітна і дактилоскопічна картотеки; - відеобанки і відеотеки; - облік правопорушень і злочинів вчинених іноземцями чи особами без громадянства; - облік антикваріату і культурних цінностей, нарізної вогнепальної зброї, документів загальнодержавного обігу і номерних речей; - автотранспорту безхозного та того, що розшукується, які утворюють оперативно-довідковий облік. Даний облік ведеться російською мовою. Зосереджений в Департаменті інформаційних технологій МВС України, відділах інформаційних технологій УМВС областей нашої держави. В другу підсистему входять: оперативно-розшукові обліки (невпізнаних трупів, викрадених речей, втраченої зброї) а третю - утворюють автоматизовані інформаційно-пошукові обліки оперативно-розшукового призначення. Основний вид обліку - це оперативно-довідковий, в структуру якого входить 2 взаємоповязані картотеки: -алфавітн; -дактилоскопічна. На кожну особу, що взята на цей вид обліку і значиться в цих картотеках заповнюється алфавітна картка і дактилоскопічна карта.
40. Оперативно-довідкові обліки та відомості, що містяться в цих обліках
Оперативно-розшукові обліки поділяються на: -облік осіб безвісно відсутніх невпізнаних трупів і невстановлених хворих; -облік втраченої і виявленої нарізної вогнепальної зброї; -облік викрадених і вилучених номерних речей; -облік викрадених і вилучених предметів антикваріату (предметів данини і образотворчого мистецтва); -облік викрадених, втрачених паспортів (бланків паспортів) і паспортів злочинців, які переховуються. Дані обліки, а також інформаційно-пошукові обліки оперативно-розшукового і профілактичного призначення є централізовано-місцевими.
41. Криміналістичні обліки і колекції
Криміналістичні обліки і колекції зосередженні і ведуться науково-дослідними експертно-криміналістичними центрами (НДЕКЦ) при УМВС областей, а централізований - ДНДЕКЦ при МВС нашої держави.
У НДЕКЦ при УМВС областей ведуться наступні картотеки: - картотека фотознімків слідів рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів; дактилоскопічна картотека осіб, взятих міліцією на облік; - колекція куль, гільз і патронів зі слідами зброї, вилучених з місць нерозкритих злочинів;- колекція фальшивих грошових знаків і цінних паперів; - колекція підроблених рецептів та отримання наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів; - колекція зразків почерку осіб, які займаються підробкою, або виготовленням медичних рецептів на наркотичні і сильнодіючі засоби; - колекція слідів знарядь злому і інструментів вилучених з місць нерозкритих злочинів. Окрім того, в залежності від розповсюдження окремих видів злочинів, на місцевому рівні можуть створюватися і інші обліки чи колекції. ДНДЕКЦ при МВС України паралельно з НДЕКЦ при УМВС областей створено і ведеться: -колекція куль, гільз і патронів зі слідами зброї, вилучених з місць нерозкритих злочинів;-колекція фальшивих грошових знаків і цінних паперів; -колекція слідів занрядь злому і інструментів, вилучених з місць нерозкритих злочинів.
42. Поняття, мета, завдання, які вирішуються ВОіОП
ВОіОП - сд,яка проводиться з метою перевірки і уточнення об'єктивної можливості і істотної для обставин справи шляхом відтворення події чи обстановки, яка перевіряється. Мета відтворення - (ст..194 КПК) перевірка і уточнення даних, які мають значення для встановлення істини у справі. Це дані і результати допиту процесуальних осіб, дані,отримані ОМП чи проведенні ін. сд. Безпосередньою метою є встановлення об'єктивних даних відносно можливості з'ясування механізму дії чи події, що розслідується в цілому чи окремих елементів, здійснення б-я дій в визначених умовах, сприйняття б-я явищ, подій, факту в певних умовах. ВОіОП вирішують такі завдання:1)встановлення шляхів підходу і зникнення з місця вчинення злочину чи ін. місця,яке має значення для розслідування, 2)виявлення конкретного місця, що цікавить слідство та виявлення речових доказів 3)уточнення поведінки,дій окремих осіб на МП, 4)вивчення обстановки на місці з урахуванням наданих в ході перевірки показань, 5)перевірка можливості вчинення окремих дій при визначених умовах, 6)з'ясування можливості сприйняття б-я явищ, подій чи фактів особою в умовах, про які відомо з матер. справи, можливість побачити, впізнати що-небудь у визначених умовах,
7)проведення дослідних дій, які дозволяють з'ясувати механізм або окремі деталі якої небудь події чи факту.
43. Питання і дії, які підлягають вирішенню та здійсненню на підготовчому етапі при прийнятті рішення про провадження ВОіОП
Вирішуючи питання стосовно проведення ВОіОП, треба, щоб в матеріалах справи були закоментовані дані про умови, обстановку і обставини, при яких відбувались і які супроводжували подію, явища або факт, що підлягатиме перевірці. Рішення про проведення даної СД можна приймати лише при наяноств наступних умов:1) наявність показань, які отримані при допиті особи по конкретному епізоду або обставинах, що потребують перевірки або уточнення безпосередньо на місці, шодо якого є покази 2)коли перевірити і уточнити ці покази за допомогою ін. СД неможливо або не будуть отримані певні результати 3)коли особа, що надала свідчення добровільно погоджується підтвердити з виходом, де проходила подія 4)є впевненість, що місце збереглося на момент перевірки без змін. Приймаючи рішення щодо проведення цієї сд, слід мати на увазі, що відтворювати самі злочинні дії неможливо. При підготовці слід додатково вивчити матеріали справи, які стосуються фактів, що підляг. перевірці. При вивченні матеріалів бажано складати план щодо проведення цієї сд, де визначити мету і обставини, що будуть перевірятись і уточнюватись, місце, час і умови проведення сд, зміст і послідовність,склад учасників і роль кожного, порядок проведення і розміщення учасників, визначення в технічних засобах фіксації та транспортному забезпеченні, письмове планування конкретних дій у разі складних ситуацій. Щодо місця, якщо воно відоме доцільно побувати на ньому з метою встановлення на ньому тих змін, які м.б. внесені та визначатись в тактиці проведення в складі СОГ необхідних заходів з охорони транспортних і техн.. засобів. Якщо місце невідоме треба спробувати отримати від ос. показання, які підляг. перевірці, більше і-ї про це місце і за можлив. побувати на ньому. Якщо місцем м.б. вулиця (громад. місце) вирішити питання щодо забезпечення охорони і визначення заходів безпеки громадян, але при цьому враховувати, що ці обставини можуть вплинути на повед. особии. Якщо це квартира - вирішити питання про присутність близьких, тому при підготовці визначитись з їх присутністю, а також мету і порядок проведення сд. Початок проведення може плануватися з декількох місць: 1. місця, з якого ос. вирушила на місце події 2. безпосередньо по місцю події 3. з місця події до ін.. місця. Щодо часу, то виходячи з обставин, при яких відбувалась подія, планувати на першу частину дня. Тактикою рекомендується проведення ОМП. Коли місце відтворення житл. буд. чи квартира -планувати на робочий час, щоб більшість мешканців була відсутня. Виходячи з положення ст..194 КПКУ можуть ще залучатись і представники органу дізнання, якими буде надаватись допомога. Поняті мають залучатись перед початком цієї сд,тому що вони мають приймати участь у вільній розповіді, уточнення моменту виходу руху і до закінчення відтворення. Спеціалісти - для фото-відеозйомки,дачі консультацій, роз'яснень.
44. Тактичні рекомендації стосовно проведення ВОіОП по місцю і часу цієї СД.
Щодо місця, якщо воно відоме доцільно побувати на ньому з метою встановлення на ньому тих змін, які м.б. внесені та визначатись в тактиці проведення в складі СОГ необхідних заходів з охорони транспортних і техн.. засобів. Якщо місце невідоме треба спробувати отримати від ос. показання, які підляг. перевірці, більше і-ї про це місце і за можлив. побувати на ньому. Якщо місцем м.б. вулиця (громад. місце) вирішити питання щодо забезпечення охорони і визначення заходів безпеки громадян, але при цьому враховувати, що ці обставини можуть вплинути на повед. особии. Якщо це квартира - вирішити питання про присутність близьких, тому при підготовці визначитись з їх присутністю, а також мету і порядок проведення сд. Початок проведення може плануватися з декількох місць: 1. місця, з якого ос. вирушила на місце події 2. безпосередньо по місцю події 3. з місця події до ін.. місця. Щодо часу, то виходячи з обставин, при яких відбувалась подія, планувати на першу частину дня. Тактикою рекомендується проведення ОМП. Коли місце відтворення житл. буд. чи квартира -планувати на робочий час, щоб більшість мешканців була відсутня. Виходячи з положення ст..194 КПКУ можуть ще залучатись і представники органу дізнання, якими буде надаватись допомога. Поняті мають залучатись перед початком цієї сд,тому що вони мають приймати участь у вільній розповіді, уточнення моменту виходу руху і до закінчення відтворення. Спеціалісти - для фото-відеозйомки,дачі консультацій, роз'яснень.
45. Тактичні особливості проведення ВОіОП та фіксація результатів цієї слідчої дії
Виходячи з характеристики злочину особливості місця перевірки показань застосовується тактичний прийом - розчленування на окремі етапи, при цьому особа, покази якої перевіряються перед кожним наступним етапом дає пояснення відносно об'єктів, що розташовані на ньому, а також про події, які відбувались при цьому. Цей такт. прийом доцільно планувати і здійснювати при великих відстанях (крадіжка).Певну такт. користь може принести і залучення до відтворення потерп. і свідка. Можна використовувати такий такт. прийом як заміна деяких речей в обстановці. ВОіОП - пов'язане з перевіркою дій, сприйняття, побачити, відчути, визначити що-небудь в такт. прийомах; проведення дослідних дій зі зміною умов. Тактичні особливості проведення обшуку. Загальний порядок ст..194 КПКУ,але перед початком слідчий має перевірити і переконатись в наступному, що все необхідне зроблено на місці проведення і це місце наближене до тих умов, в яких відбулась подія, що буде досліджуватись, що в наявності є всі предмети, речі, докази + присутні всі особи, участь яких необхідна та поняті, додержані всі умрви за часом і факторами. Впевнившись у всіх умовах слід провести інструктаж з урахуванням характеру утворення. У разі, якщо вітворення буде проводитись на місці, що підлягало додатковій фіксації за допомогою фотозйомки чи відеозапису,то фактичною особливістю є те, що точки і напрямок вибирати тільки ті, які використовувались при ОМП. Якщо по місцю буде проводитись відтворення з декількома учасниками відносно з'ясування декількох обставин, точки м.б. одні. Проводячи відтворення обов'язкове застосування такт. прийомів, що визначені на підготовчому етапу. Починати відтворення слід у визначений умовами час або по спец. сигналу, який узгоджується з усіма учасниками цієї сд. Поруч з фіксацією в протоколі та фото чи відео зйомкою,слідчий може проводити вимірювання, складати план і креслення. Фіксація. Згідно КПКУ результати цієї сд фіксуються в протоколі (ст..195), який складається з дотриманням вимог ст..85. Протокольна форма + фото-відеозйомка, використання яких доцільне для фіксації маршруту руху до місця перевірки, та найбільш значимі об'єкти на ньому, саме місце з обстановкою та окремими найбільш значимими об'єктами, безпосередні дії осіб, покази яких перевіряються та можливі контрольні дії з іншими особами. Має вказуватись тип відеокамери, швидкість запису, день про час зупинення і відновлення,дані про все, шо було зроблено,оглянуто, доповнення. В разі застосування аудіо-відео запису при провадженні ст..185-1,крім звичайного протоколу зі змістової частини, має складатись протокол застосування відеозапису обов'язково.
46. Поняття, мета, види і підстави проведення обшуку
Обшук - це слідча дія, змістом якої є цілеспрямоване примусове обстеження приміщень, ділянок місцевості, транспортних засобів, а також осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з метою виявлення і вилучення предметів, речей або документів, що можуть мати значення для встановлення істини у справі, виявлення, затримання осіб, які переховуються від слідства і суду (основна мета), а також предметів і речей, які вилучені з цивільного обігу та виявлення майна і цінностей для забезпечення можливого відшкодування збитків і конфіскації згідно з вироком суду (додаткова мета).
Виходячи з мети і завдань обшуку здійснюється класифікація за: 1)Видами об'єктів:-обшук місцевості; -приміщень; -транспортний засіб; -особистий обшук. 2)Обсягом: -основний; -додатковий.
3)Черговістю: -первинний; -повторний (проводиться у вип.. коли проведено невміло, недост.. ретельно, не були використані ТКЗ чи не залучався спеціаліст, коли первинний обшук проводився при несприятливих умовах і не дав позитивного результ.) 4) По кількості одноч. обшуків: поодинокий (обшуку підлягає один обєкт) і груповий (проводиться одночасно у декількох ос., які проходять по одній справі або в одної ос., але на різних об'єктах, що мають відношення до ос.). Проведення обшуку можливо при наявності достатніх даних (це відомості, що містяться в протоколах СД, заявах, повід. громадян і дані, одержані в ході ОРЗ) і процес. основи (постанова слідчого, дізнавача органу дізнання санкціонов. прокурором або його заступником, а для обшуку житла - ухвала судді).
47. Питання і дії, які підлягають вирішенню при підготовці до проведення обшуку
Рішення про проведення обшуку втілюється у формі постанови і приймаються заходи щодо підготовки, яка складається з 2 етапів: 1. Організаційні і інші заходи, які проводяться слідчим до моменту прийняття рішення і прибуття на місце обшуку; 2. Заходи по прибуттю до об. обшуку.
Заходи І етапу: 1) Вивчення і аналіз матеріалів справи відносно збору інформації щодо об'єкта, який підлягатиме обшуку і особи (членів сім'ї), в якої буде проводитись обшук. 2) Визначення часу початку СД- бажано зранку. 3) Вирішення питання тактично-технічного забезпечення. 4) Визначення кількісного складу учасників з врахуванням їх професійних якостей та попередній розподіл роботи між цими членами. 5) Вирішення питання стосовно заходів з охорони об'єкта 6) Визначення способів зв'язку і взаємодії як на місці обшуку, так і поза ним. 7) Вирішення питання щодо понятих.
Заходи ІІ етапу: 1)попередня стадія (заходи до початку обшуку); 2)оглядова (загальний огляд об'єкт, що підлягає обшуку);
3)детальна (дослідження і пошук необхідного); 4)заключна (стадія фіксації).
Попередня - включає прибуття до місця обшуку і зд. ін.. заходів: усунення опору; пристосування охорони; до місця опер група повинна прибути непомітно у повному складі;виставляються зовн. пости охорони. Зайшовши в приміщення ос., яка керує обшуком називає себе і пред'являє своє службове посвідчення, знайомить з постановою, зясовує особистість кожного з присутніх. Виставляється охорона дверей. Зд. поверхневий огляд приміщення і прилеглих терит. Особи, що знаходь. у приміщенні повині бути в одному приміщ. і їм буде заборонено розмовляти між собою, звонити, виходити з обшук. приміщ. При зявленні стороніх ос. - вони терміново затрим. до закінч. обшуку. Оглядова - ос., яка керує обшуком, визнач. місця схову, фіксує підозрілі місця та організовує пошук в цих місцях. Детальна - зд. пошук предметів і речей щодо яких провод. обшук і він повинен проводитися планомірно; за черговістю досліджуваних ділянок розрізн.: послідовний (визначається вихідна точка і від неї зд. пошук у визнач. напрямах з дослідж. усього) і вибірковий методи (черговість визначається близькістю об'єктів і диктує визнач. міркування).
48. Тактика і тактичні особливості проведення обшуку у житлових приміщеннях
Бажано починати з дослідження стін і внутр.. перегородок, матеріалів з якого вироблено. Пустота виявляється постукуванням і за допомогою ТКЗ. Отвори в стінах і підлогах досліджуються за допомогою дзеркал і пошукових ліхтарів. Звертається увага на візерунок стіни, щілини. Вікна і дверні отвори дослідж. на наявність деталей, де можна прихов. матер. цінності, зброя, боєприпаси. Предмети внутр.. обстановки дослідж. з усіх сторін і ті, які прихов. від спостерігача, якщо посуд наповнений продукт. то щупом або ложкою перевір. Дослідж. підлягає і підлога, земля в горщиках - щупом. У більшості сховища зд. під підлогою, деревяних стінах прикритих картинами, меблями, коврами. Якщо є піч, то її дослідж. з метою пошуку в ній місць схову і зона в якій м.б. виявл. залишки кісток і речовин, що входять в склад спаленого. Рідини переливаються, сипучі - пересипаються. Обшук службового приміщ. - є складним, бо тяжко визнач. кордони, як при обшуку в житл. приміщ.; крім того необх. мати спец. знання і дотримуватися виробнич. санітарії і техн.. безпеки. Обшук почин. з роб. місця, місць зберіг. інструментів чи роб. одягу, залуч. до обшуку відпов. спеціалісти і з їх допомог. обслідуються місця. В гуртожитку або готелі почин. обшук з відведеного для прожив. місця і місць спільн. дверей, особ. речей сусідів по гуртожитку. Особам, що прожив. з обшукуваним пропон. оглянути під контролем слідчого свої місця з метою зясув. чи немає серед їх речей об'єкта, що обшукується.
49. Тактика проведення обшуку на відкритій місцевості. Тактика проведення особистого обшуку.
Обшук ділянок місцевості.
Вирішуючи питання про обшук ділянок місцевості в першу чергу необхідно визначитись з її межами, постійними орієнтирами, які є на ній, місцем ймовірного схову, і після цього ділянку розбивають на менші. За кожною закріплюється особа, яка несе відповідальність як за пошук, так і мету. Ці особи в разі виявлення місця схову повідомляють слідчому, який разом з понятими приймає заходи щодо виявлення і вилучення шуканого. Цим ділянками можуть бути підвищення і западини, невідповідне розміщення рослинності, незвичайна обробка цих ділянок, неоднорідність ґрунту, пошкодження поверхневого шару грунту чи свіжо покриття. В процесі дослідження приділяється увага насадженням, досліджуються дерева і їх розміщення, вулики, стоги сіна, соломи, обов'язково досліджується щупом. Головне керівництво зд. слідчий і 2 понятих. Якщо є покриття плитами, то досліджуються проміжності між ними, кущі підлягають обов'язковому дослідженню, будівельні матеріали переміщені в інше місце, паливні матеріали перемішені в інше місце. Дослідженю підлягають дупла дерев, шпаківні, вулики. Якщо на ділянці місцевості є водоймище - воно досліджується баграми, кішками, траленням. Якщо це не можливо, то залучаються водолази.
Обшук особи.
Бажано проводити в окремому приміщенні з видаленням осіб. Повинен проводитися по мотивованій постанові з санкції прокурора, або без постанови. При можливій протидії обшук проводити 2 особами, з яких 1-й - здійснює пошукові дії (проводить обшук) 2-й - забезпечує міри безпеки (слідкує за повед. обшуку). Обшук здійснюється зверху до низу і від одягу, взуття до тіла, западин та отворів. Перед початком обшуку особі пропонується стати під кутом 450 до стіни, транспортного засобу чи будь-якого іншого об'єкта з широко розставленими ногами і руками. Одна особа забезпечує міри безпеки, а інша починає промацування одягу, вилучаючи усе що знаходиться в кишенях. Потім особа встає нормально і здійснюється подальше дослідження шляхом промацування одягу, досліджується взуття. При цьому особі може бути запропоновано роздягнутись. Після обшуку одягу здійснюється дослідження впадин (під мишками) та отворів.
50. Особливості тактики проведення групових обшуків
Проводиться у с-вах групових злочинів різних осіб по одній крим. справі або однієї особи в різних місцях, які мають відношення до цієї особи. Для проведення обшуку необх. підстави: наявність стійкої групи, члени якої не взяті під варту; наявність між членами злоч. угрупування постійн. зв'язку. Для проведення групового обшуку, який нічим не відрізняється від поодинокого - готується тактична операція, яка проводиться по одному плану і під одним керівництвом, а тому необхідно: 1. утворити пошук. групи по числу об'єктів з призначенням керівників по кожному, які будуть займатися не лише організ., а й безпосередн. обшуком; 2. керівник усіх пошук. груп, який безпосер. участі в обшуку не приймає, а займ. координат. д-стю усіх; 3. повинні забезпеч. пост. зв'язком і обміном і-цією між керівником і пошук. групами; 4. одночасно почин. провед. обшуку по об'єктах.
51. Поняття, предмет і класифікація допитів
Допит - слідча, судова дія, яка полягає в отримані слідчим (суддею, судом) безпосередньо від допитуваної особи у встановлений крим.-процесуал. законом формі показань про відомі їй обставини, інші дані, що мають значення для справи, яка розслідується.
Предмет - будь-які обставини, що підлягають встановленню і доказу, а також інші данні, що мають пряме або побічне відношення до факту, який розслідується і які сприяють встановлення істини у справі.
Класифікація:
1. за суб'єктом проведення:
" слідчим
" особою що проводить дізнання
" начальником слідчого підрозділу
" прокурором
" судом
" суддею
2. за процесуальним становищем допитуваної особи:
" свідка
" потерпілого
" підозрюваного
" обвинуваченого
" експерта
3. за віком допитуваної особи:
" дорослого
" неповнолітнього
" малолітнього
" особи похилого віку
4. за місцем проведення:
" кабінет слідчого
" місцезнаходження особи
" на МП
5. залежно від використання ТКЗ:
" з використанням
" без використання
6. за послідовністю проведення і змісту:
" первинний
" повторний - проводиться у вип.., коли на першому допиті не були надані необхідні покази від допитуваної ос. про відомі їй обставини чи виникли сумніви в достовірності
" додатковий - проводиться коли первинним і повторним не були встановл. відомості чи не було з'ясовано чого-небудь нового, що раніше не мало значення для справи.
52. Тактичні прийоми допиту
Прийоми що застосовуються при підготовці:
" вивчення особи,
" організації допиту
" встановлення психологічного контакту
В процесі допиту застосовують такі тактичні прийоми:
1. що спонукають допитуваного до міркувань і дачі показань:
" постановка уточнюючих питань
" нагадування в загальних рисах про події що відбулися
" уточнення емоційного стану допитуваного
" обстановки, умов при яких формувались покази
" пожвавлення асоціативних зв'язків з метою відновлення в пам'яті сприйнятого
2. що здійснюють психологічний вплив на допитуваного:
" спонукання відмовитись від протидії і введення слідства в оману
" створення враження про безнадійність обраної ним педагогічної позиції
" раптове пред'явлення найбільш важливих доказів
3. що використовуються в безконфліктних ситуаціях:
" створення доброзичливої обстановки, що сприятиме дачі правдивих достовірних показань
" надання допомоги у згадуванні сприйнятого і постановка уточнюючих питань
4. що використовуються в конфліктних ситуаціях:
" створення суворо робочої обстановки, яка б була несприятливою для вираження неприязні до слідчого, а навпаки, викликала б повагу
" подолання негативної позиції
" створення враження про повну обізнаність щодо обставин справи
" переконання в недоцільності конфліктувати
Тактичні прийоми в конфліктних ситуаціях можна поділити на кілька груп:
1 - прийоми що направлені на розпізнання правдивих і неправдивих показань:
" створення не відволікаючої обстановки та уваги до допитуваного
" уточнення і конкретизація невизначеного, неповного
" постановка додаткових і контрольних питань з метою повторного викладу окремих і всіх фактів
" формування уявлення про неможливість говорити неправду або приховувати факти
2 - прийоми що направлені на відмежування умисно логічних показань від помилок:
" уточнення умов сприйняття
" постановка питань які збуджують або послаблюють емоційний стан допитуваної особи
" раптовий перехід до з'ясування іншого
" постановка питань які можуть вказувати на неправдивість показань (в більшості це з'ясування ознак і особливостей)
3 - прийоми що направлені на використання якостей особи:
" використання якостей
" звернення до совісті за сумлінного виконання своїх обов'язків щодо сприяння в боротьбі зі злочинністю
4 - прийоми що направлені на викриття неправдивих показань:
" створення суворої робочої обстановки і конкретної поведінки
" формування у допитуваного уявлення про те, що давати неправдиві покази недоцільно і будь-яка неправда буде викрита
" створити у допитуваного уявлення про повну обізнаність слідчим про подію що відбулась і доказах
" пред'явлення найбільш вагомих доказів
Найбільш ефективні результати дає пред'явлення речових доказів. Існують такі прийоми пред'явлення:
1. роздільне пред'явлення в тій чи іншій послідовності
2. одночасне пред'явлення всього комплексу доказів
3. пред'явлення спочатку побічних, а потім прямих доказів
4. несподіване, раптове пред'явлення після бесіди з цього приводу
5. пред'явлення доказів у зростанні їх значимості
6. пред'явлення комплексу доказів після попереднього інформування про їх наявність або переліку з роз'ясненням джерел їх походження чи без роз'яснення
7. пред'явлення доказів зненацька
8. надання можливості самій особі вивчити і оцінити докази і ступінь їх значимості
9. супроводження процесу пред'явлення поясненням умов і механізму утворення та обставин виявлення
10. пред'явлення доказів з демонструванням можливості ТКЗ стосовно виявлення і розшифровки інформації, що міститься в цьому доказі
53. Тактика допиту свідка і потерпілого
Приступаючи до допиту необхідно встановити не лише анкетні дані, але і коло його оточення, умови життя, праці, навчання, інтереси що полегшують встановленню психологічного контакту і створити сприятливі умови для дачі правдивих показань. Згідно з законом ці особи попереджаються про кримінальну відповідальність в коректній формі, що засвідчується їх підписом. В разі якщо допитуваний уперто не бажає давати свідчення або дає завідомо неправдиві покази - додатково повторно попередити в більш суворій формі, дати зачитати норму закону. Переходячи до стадії вільної розповіді необхідно правильно сформулювати питання, в тактичній формі пропонувати розповісти все що йому відомо, а потерпілому викласти обставини щодо вчиненого стосовно нього злочину. Якщо є підстава вважати, що допитуваний дає неправдиві показання, то тему вільної розповіді звузити і запропонувати розповісти про інші обставини, які відомі слідству та були досліджені в процесі розслідування. Виходячи з того, що в процесі вільної розповіді в більшості надаються свідчення тільки в загальних рисах, а факти упускаються, а тому ці відхилення необхідно усувати на стадії "запитання - відповіді". На цій стадії спочатку ставляться основні питання та додаткові, що дозволяє з'ясувати джерела отриманих відомостей, усунути прогалини відхилення. Нагадувальні задаються з метою згадати певні факти, пожвавити асоціативні зв'язки, пам'ять. Уточнюючі задаються у випадку, коли надані не чіткі розмиті покази з певних обставин або в них є протиріччя. Контрольні задаються в будь-який час, але в більшості в кінці допиту, щоб перевірити достовірність показань. Забороняється задавати навідні питання.
Для усунення ненавмисної неправди можливе застосування таких прийомів:
" пожвавлення асоціативних зв'язків з метою відновлення в пам'яті забутого
" пред'явлення малюнків, фотознімків, відео зйомок, які стимулюють згадуванню дійсної картини що відбулася
" постановка уточнюючих і нагаду вальних питань
54. Тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого
З точки зору принципів і підходу до цієї с/д має явну схожість з тактикою допиту свідка, потерпілого, але вона повинна бути більш глибокою, продуманою, умілою і ретельно підготовленою та наступаючою. Допит здійснюється відповідно до КПК У.
Тактика допиту підозрюваного обумовлюється тим, що по відношенню нього зібрано мало доказів, вони не достатньо надійні, а тому приступаючи до допиту слід пам’ятати що підозрюваний може виявитись помилковим, факт затримання може зламати його волю і він може обмовити себе, враховуючи те, що йому властиві суперечливі психологічні переживання, тому що з одного боку він розраховує що слідство не має достатніх доказів і спорів. Приступаючи до допиту обвинуваченого, йому роз’яснюють його процесуальні права та повідомляють в чому він підозрюється. В ході допиту необхідно надати можливість викласти свою позицію з приводу виниклої до нього підозри та можливість дати покази по суті справи. Питання повинні лежати: в площині підстав і обставин затримання; обставин злочину у вчинені якого він підозрюється; наявності в нього алібі; минуле місце і спосіб життя; особисті зв’язки; а також чи не вчиняв він інших злочинів та яких конкретно, чи поніс за них покарання; чи знайомий з потерпілим або свідками, які повідомили, якщо знайомі в яких відносинах з ними, в силу яких обставин знаходився на місці вчинення злочину; де, коли і при яких обставинах на його тілі, одязі утворилось виявленні сліди та яке дж. походження.
В разі заперечення – пред’явити тільки ті докази, які достатні для підтвердження підозри, а ін. Замінити на подальше. При відмові давати свідчення – запевнити, що це для нього не вигідно, тому вина має бути значно легшою або взагалі буде визнаний не винний. При участі захисника тактика ускладнюється, а тому ретельно готуватись з передбаченням позицій, яку він займе, щоб не упустити ініціативи і не дати можливостей перешкоджати встановленню істини при несумлінних намірах.
Допит починається з роз’яснення пред’явленого обвинувачення і його прав на досудовому слідстві. Після цього з’ясовується визнає він себе винним чи ні та що може заявити по суті обвинувачення. Якщо визнає : допит проводити по всім відомим йому обставинам, не зважати на те, чи він був раніше допитаний, але в іншому процесуальному статусі. Після вільної розповіді можуть задаватись запитання по суті справи. В конфліктній ситуації при незазнані здійснюється допит з деталізацією показань, детальна фіксація, особі пропонується надати докази по суті обвинувачення.
При частковому визнанні вини з’ясовується в чому визнає, а в чому ні, надається можливість надати докладні покази щодо питань пов’язаних з фабулою обвинувачення, заняті ним позиції та кваліфікації вчиненого.
В конфліктних ситуаціях може застосовуватись такі тактичні прийоми:емоційний вплив; обізнаність слідчого; роз’яснення наслідків щирого каяття;визнання своєї вини; пред’явлення доказів; використання позитивних рис особи.
Коли особа відмовляється від дачі показань, роз’яснити, що відмова не є перепоною для провадження розслідування у справі і він тим самим позбавляє себе можливості захищатись від пред’явленого обвинувачення і якщо особа наполягає на відмові і називає мотиви то необхідно все це зафіксувати в протоколі.
Коли особа не бажає вступати в конфлікт і дає категоричну відмову давати покази, в таких випадках проводиться заміна слідчого на більш кваліфікованого; застосовуються такі прийоми залишення на самоті у повній невідомості відносно подальшого. В деяких випадках виходячи з особистих якостей особи обвинуваченого, можуть застосовуватись такі тактичні прийоми як м’який, жорсткий і почергова їх зміна.
55. Особливості допиту неповнолітніх. Неповнолітні мають менший розвиток аналітичних здібностей при сприйняті і оцінці сприйнятого, тенденції до з’єднання реальності і фантазій, емоційності міркувань та міркувань і дій, поступається дорослим у здатності оцінити подію в цілому, внаслідок чого звертається увага на окремі деталі, частіше допускаються помилки у визначенні відстаней, відрізку часу, послідовності дій, подій, використані терміни, які застосовують дорослі не розуміючи їх змісту. В той же час їм властива точність сприйняття, міцність запам’ятовування і утримання в пам’яті деталей, властивостей предметів, які їх зацікавили. При дачі показань у них сильніше розвинуті позитивні якості говорити правду, що може дати відправні пункти для перевірки їх свідчень. Необхідно мати дані стосовно : умов життя і виховування; рівня розвитку в зв’язках і інтересах; особливостях характеру як його самого так і його членів сім’ї. Допит неповнолітнього (підозрюваного, обвинуваченого) бажано проводити в кабінеті, де умови спонукають до усвідомлення дійсного становища і дають зрозуміти, що це допит по кримінальній справі, а не виховна робота. Свідків і потерпілих допитують за місцем проживання (малолітніх) або створюють необхідну обстановку.
На початку допиту необхідно привернути до себе увагу, викликати на відвертість особу і розмову починати на відхилену тему, що викликає інтерес у неповнолітнього. Згідно психологічним роз’ясненням неповнолітніх у віці 14-17р. можуть бути уважними і зосередженими близько 1 год. (робити перерви), а у віці 8-13р близько 30 хв. менші 8 не більше 15хв. Для допиту обов’язково складати письмовий план (короткі записи, питання), коло учасників - виходячи з віку особи, виходячи з його процесуального становища та взаємовідносини які можуть негативно вплинути на допитуваного.
З цими особами попередньо провести бесіду з питань проведення допиту і допустимої обстановки питань, так і манеру поведінки вибирати з обліком поведінки допитуваного, звертатись на „Ви”. При допиті виключати жаргони, нецензурні репліки, цинічні репліки. На початку допиту роз’яснити у зрозумілій формі права і обов’язки, звернути увагу на обов’язок говорити правду і нічого не приховувати. Починати з роз’яснення хто присутній і з якою метою – перший крок до завойовування довіри. Наступний крок - це дати можливість ознайомитись і освоїтись з незвичайною обстановкою для цього необхідно використовувати вивчення питань з анкети, його процесуальне становище, позицію яку він зайняв та коло його інтересів та відношення до вчиненого.
Вільна розповідь у більшості осіб є довільною уривчастою – спрямованою не походу подій а по асоціації. В таких випадках недоцільно договорювати за нього, перебивати. А впорядкування краще здійснювати після вільної розповіді на стадії запитань – відповіді. Запитання і відповіді потрібно ставити до рівня його освіти і розвитку.
Тактичні прийоми використовувати такі, які можуть допомогти отримати докладні і правдиві докази: демонстрація обізнаності про деталі біографії, зв’язки умови проживання; про злочин відомо все, а допит проводиться з метою перевірки правдивості неповнолітнього; прийоми про обставини які вже досліджені і не мають великого значення з постановкою раптових питань між іншим; відволікання від надуманої неправди і запевнення в тому, що вона буде викрита; пред’явлення доказової бази (12 способів). При допиті неповнолітнього після пред’явлення йому обвинувачення необхідно роз’яснити детальніше ніж дорослому тому що він не може в повному обсязі усвідомити сутність обвинувачення та вказати які обставини пом’якшують, а які обтяжують його вину, пояснити дійсність мотиву вчиненого. Ефективним буде і перерва з наступним проведенням ВОіОП.
МАЛОЛІТНІ Школярі : Тактика допиту – форма бесіди Дошкільнята: Форма допиту – елементи гри, а постановка питань в зрозумілій формі і ці питання у більшості мають ставитись особі до якої дитина звикла в присутності слідчого.
Протокол у віці 12-14 років (свідкам, потерпілим) дається їм на підпис, а меншим віком залежно від ступеня їх розвитку може і ними підписуватись, а може і дорослими учасниками допиту.
56. Тактичні прийоми, що застосовуються при допитах в конфліктних ситуаціях.
В конфліктній ситуації (при допиті підозрюв., обвинувач.) здійснюється допит з деталізацією показань, детальна фіксація, особі пропонується надати докази по суті обвинувачення. При частковому визнанні вини з’ясовується в чому визнає, а в чому ні, надається можливість надати докладні покази щодо питань пов’язаних з фабулою обвинувачення, заняті ним позиції та кваліфікації вчиненого.
В конфліктних ситуаціях може застосовуватись такі тактичні прийоми: емоційний вплив; обізнаність слідчого; роз’яснення наслідків щирого каяття; визнання своєї вини; пред’явлення доказів; використання позитивних рис особи.
Коли особа відмовляється від дачі показань, роз’яснити, що відмова не є перепоною для провадження розслідування у справі і він тим самим позбавляє себе можливості захищатись від пред’явленого обвинувачення і якщо особа наполягає на відмові і називає мотиви то необхідно все це зафіксувати в протоколі.
Коли особа не бажає вступати в конфлікт і дає категоричну відмову давати покази, в таких випадках проводиться заміна слідчого на біль кваліфікованого; застосовуються такі прийоми залишення на самоті у повній невідомості відносно подальшого. В деяких випадках виходячи з особистих якостей особи обвинуваченого, можуть застосовуватись такі тактичні прийоми як м’який, жорсткий і почергова їх зміна.
При конфліктних ситуаціях(при допиті свідка) дії слідчого повинні бути спрямовані не на викриття у неправдивих показах, а на викриття лжесвідка безпосередньо під час допиту аналізом протиріч як в його показах так і в показах інших осіб.
57. Умови і особливості тактики проведення очної ставки
Очна ставка – це одночасний допит двох раніше допитаних осіб в показаннях яких є важливі протиріччя тих обставин, що важливі для справи. Факт присутності іншого учасника дає можливість скласти чітке уявлення та ускладнює дачу одного з них неправдивих показань. Може проводитись між будь-якими процесуальними учасниками та в будь-якій послідовності. Якщо в очні ставці бере участь неповнолітній чи визнаний розумово відсталий, то проводити цю с/д необхідно в присутності педагога чи одного з батьків або закон. представників, захисників. Вимоги : - проводити тільки у випадках коли учасники були раніше допитані і допити процесуально оформлені; - в показах є суттєві протиріччя, що входять в предмет доказування. Суттєві протиріччя – це обставини, що підлягають доказуванню.
Питання про доцільність провед. очної ставки виріш. в кожному конкретному випадку окремо. Доцільно проводити тоді, коли використ. всі способи усунення протиріч. Необхідна детальна підготовка під час якої визнач. причина протиріч, ретельно підготувати питання, визначити черговість і ос. з якої починати допит. Бажано починати допит з тієї ос., покази якої підтвердж. наявними доказами. Тактика розробл. в залежн. від причин суттєвих притиріч, вся різноманвт. ситуацій зводиться до: 1.одни учасн. говорить правду, а інший неправду; 2.обоє дають неправд. покази; 3.обоє дають неправд. покази, але по ріному обгрунт. розбіжності. У конфліктн. ситуац. застос. такі прийоми: залучення для допиту ос., які корист. авторитетом у допитуваного; повторні очні ставки; серії очних ставок з б.-я. першою ос. та різними учасн. Особливості ходу: 1. роибит лише чорнові записи, а потокол склад. по закінченню; 2.в процесі провед. застос. відеозапис, що дозволяє зафікс. покази – це зниж. можливість змови; 3.про застосув. ТКЗ повідомл. до початку, а по закінч. переглядати.
58. Фіксація ходу і результатів допиту
Допит – це слідча, судова дія, сутність якої полягає у отриманні слідчим (судом) безпосередньо від допитуваної ос. у встановл. КПК формі показань про відомі їй обставини, ін дані які мають значення по справі, що розслід. Перший спосіб :
- ставиться загальне питання і в строчку на нього відповідь першої і другої особи, які вони підписують. Сторінка паперу розділяється на дві частини : питання – відповідь.
Можливе також (обов’язково) застосовувати аудіо-відое запис з оформленням :
- тип плівки
- камера
- підстави призупинення
- час відновлення.
59. Поняття, види і умови пред'явлення для впізнання.
Пред’явлення для впізнаня –це СД ідентифікац. характеру, що полягає в впізнанні об’єкта, суб’єкта, який спостерігався раніше впізнаючим, при обстановці, що цікавлять слідство по встановлених правилах.
В залежності від того чи пред’являється об’єкт внатурі чи ні, впізнання ділиться на:
- безпосереднє
- опосередковане - впізнають за фотознімками, голосом, мовою, озн. зовнішн., аудіо та відеозаписами...
Класифікація впізнання:
Умовами пред’явлення для впізнання є:
Після прийн. рішення про провед. впізнання, слідчий провод. ряд обов’язкових дій. Необхідно передбачити конкретну мету – отриман. нових документів, перевірка наявних, виріш. пит відносно місця і часу проведен.
Відносно часу – чим раніше тим більша можливість отримати достовірну інформацію.
Місцем проведення – є службовий кабінет або інше приміщення.
Умови проведення:
Вирішуються питання щодо кола часників, щодо залучення спеціалістів, статистів – які повинні мати схожість між собою та з особою яку будуть впізнавати. Важливим є – підбір об’єктів які будуть впізнаватись і які повинні мати схожість з об’єктом що підлягає впізнанню. Якщо здійсн впізнання живої особи, то виріш. пит. щодо її охорони та доставки.
Структура даної СД скл. із:
Пред’явлення для впізнання живих осіб:
Прийнявши рішення, слідчий забезпечує розміщення ос., які беруть участь у впізнанні. Впізнаючий запрош. після того як всі учасники займуть місця, а особа яку впізнаватимуть вибере серед них місце на розсуд. Після того як запрош. ос. займуть місця, слідчий упевневшись в особах роз’яснює права і обов’язки, попередж. про крим.відпов., роз’яснює суть даної с/д, пропоню уважно подив. на осіб чи немає серед них того щодо якого давались показання. На прохання ос., що впізнає дозвол. провед. окремих дій повязан. із зміною пози ос., зміною освітлення. У разі впізнання слідчий пропонує особі яку впізнали назвати себе ПІБ та відношення до факту впізнання. Коли впізнаючий не впізнав нікого слідчий повинен переконатись чи він впевнений в цьому щодо безпомилковості свого висновку. Після цього склад. протокол.
62. Тактика проведення впізнання по голосу і мові.
Для цього учасники СД діляться на 2 групи і розміщаються у 2 кімнатах.
В 1 кімнаті – помічник слідчого і 2 понятих, ос. голос якої будуть впізнавати і не менше 3-5 статистів з подібними голосами.
2 кімната – слідчий, 2 поняті, особа яка буде впізнавати.
Для проведення цієї СД готується зміст текст,у де є слово що запам’ятав впізнаючий.
По команді слідчого – особа, голос якої впізнають, статисти почергово зачитують текст щоразу із зміною голосу.
Після кожного слідчий запитує у впізнаючого чи впізнав він якийсь голос по черговості. Це повторюється 3-5 разів. По закінчен. помічник слідчого заход. до слідчого і ос., яка впізн. голос, називає яким по черговості він впізнав.
Комбінов. впізнання провод в 2 етапи: спочатку по голосу, потім за озн. зовнішн.
Голос:
Для цього учасники СД діляться на 2 групи і розміщаються у 2 кімнатах.
В 1 кімнаті – помічник слідчого і 2 понятих, ос. голос якої будуть впізнавати і не менше 3-5 статистів з подібними голосами.
2 кімната – слідчий, 2 поняті, особа яка буде впізнавати.
Для проведення цієї СД готується зміст текст,у де є слово що запам’ятав впізнаючий.
По команді слідчого – особа, голос якої впізнають, статисти почергово зачитують текст щоразу із зміною голосу.
Після кожного слідчий запитує у впізнаючого чи впізнав він якийсь голос по черговості. Це повторюється 3-5 разів. По закінчен. помічник слідчого заход. до слідчого і ос., яка впізн. голос, називає яким по черговості він впізнав.
Ознаки зовнішності:
Прийнявши рішення, слідчий забезпечує розміщення ос., які беруть участь у впізнанні. Впізнаючий запрош. після того як всі учасники займуть місця, а особа яку впізнаватимуть вибере серед них місце на розсуд. Після того як запрош. ос. займуть місця, слідчий упевневшись в особах роз’яснює права і обов’язки, попередж. про крим.відпов., роз’яснює суть даної с/д, пропоню уважно подив. на осіб чи немає серед них того щодо якого давались показання. На прохання ос., що впізнає дозвол. провед. окремих дій повязан. із зміною пози ос., зміною освітлення. У разі впізнання слідчий пропонує особі яку впізнали назвати себе ПІБ та відношення до факту впізнання. Коли впізнаючий не впізнав нікого слідчий повинен переконатись чи він впевнений в цьому щодо безпомилковості свого висновку. Після цього склад. протокол.
В разі неможлив. пред’явлення в натурі, то впізн. по фото. Для цього виготовляють фото таблицю – додаток до протоколу впізнання. Фотокарток на табл. повинно бути не менше 3-4. Ці знімки повинні бути виконані в одних умовах, з одним масштабом, скріплюються печаткою і пронумеровані. Будь-яких написів на фотознімках робити не можна.
Після цього слідчий в присутн. понятих запрош. ос., що буде впізнавати, з’ясовуються її дані, роз’яснюються права, обов’язки, мету, роль - тоді пропонується уважно подивитись на знімки і вказати чи немає серед них того відносно кого давались показання. Слідчиц повинен задав. питання відносно прикмет, що зафіксов. на фотознімках. В окрем. випад. можливе впізнання за фотоальбомами, які ведуться в орг. міліції. Впізнання закінчується записом в протоколі.
Також пред’являється для впізнання і – аудіо, відео стрічки. Якщо на стрічці зафіксов. не менше 3-4 ос., то слідчий повинен роз’яснити понятим, вказати кого впізнають, за якми ознаками, ідентифікувати цей запис. Запрош. ос., яка буде впізнавати. Якщо на стрічці зафіксов. 1 ос., то готуються 2-3 подібні записи ін. осіб, про що складається протокол монтажу. Понятим до початку повинен бути показ. змонтований фільм. Потім запрош. впізнаючий, в процесі перегляду, він маю право робити повтори, призупиняти.
Виріш. питання про впізнання, необхідно з’ясувати які родові, групові ознаки несе об’єкт впізнання. На підставі цього слідчий готує порівняльні об’єкти, які повинні мати загальний подібний вигляд. Предмети і речі покладаються на розсуд понятих, а потім слідчий під об’єктами розміщує порядкові номери і запрошує ос., яка буде впізнавати. Після з’ясування анкетних даних, слідчий пропонує ос. уважно подивитися і сказати який об’єкт вона впізнає. Перед проведенням впізнання провод. фотозйомка на кольоровий матеріал. Особа яка впізнає має право брати речі в руки, розкривати без значних порушень. В разі впізнання об’єкту, повинна бути здійснена вузлова та детальна зйомка, особливості знімають масштаб. зйомкою. Впізнання предметів за фотознімками аналог. впізнання ос. за фото.
Впізнання тварин здійснюється за певних умов: 1. крім ос., що буде впізнавати, має бути присуд. зоотехнік або ветеринар; 2.провод. в стаді і окремо, але не менше 5-6 тварин такої ж масті; 3.обов’язкова кольорова фотозйомка (загальна, детальна, детально-масштабна); 4.потрібно звертати увагу на поведінку тварин. Слідчий запрошує ос., яка буде впізнавати. Після з’ясування анкетних даних, слідчий пропонує ос. уважно подивитися і сказати яку тварину вона впізнає.
Дане впізнання проводиться на місці виявлення та в морзі після розтину. Пред’являється для впізнання окремо від інших трупів, в тому одязі в якому було його виявлено, якщо одяг знятий, то пред’являється окремо як речі. В морзі впізнання можливе тільки після розтину. Якщо труп має будь-які пошкодження обличчя то робиться «туалет трупа». Перед пред’явленням для впізнання з близькими родичами потрібна психолог. підготовка, треба провести розмову на можливість проведення даної СД. Важливо забезпеч. огляд всіх ділянок тіла. Оголений труп має прикриватися до шиї простирадлом. Потім його відкривають. Частини трупа пред’являються окремо за чергов. їх виявлення, а потім у повному складі.
Слідчий огляд – процесуальна дія, яка полягає в виявленні об’єктів, що мають значення для встановлення істини у справі, їх ознак. ОМП – це огляд приміщень чи ділянок місцевості де стався злочин.
Місце події і місце події злочину – не збігаються. М.п.- поняття більш широке, пов’язане з виявленням ознак. Місце події - є місцем вчин. злочину; це територія(наземна) підземна, водний простір або приміщення, де сталась дія , що містить ознаки злочину, інші ділянки, приміщення, де знайдено сліди. Місце злочину – місце вчинення злочинного наміру, яке спричинило матеріальні зміни. О.М.П. може бути первинним, вторинним, додатковим і основним. Повторний – проводиться, коли виникає сумнів у повноті і ретельності первинного. Додатковий – проводиться, коли в ході розслідування з’ясувалося, що окремий об’єкт або дія при первинному виявились неоглянутим. Принципи: 1.Єдине керівництво органом; 2.Своєчасність огляду; 3.Об’єктивність і повнота огляду; 4.Планомірність; 5.Застосування н.т.з.
Підготовка до ОМП ділиться на 2 стадії:
Слідчий одержавши повідомлення, уточнює характер події згідно з повідомленням, що надійшло. До виїзду на МП слідчий дає розпорядження щодо(Тактика):
Виїжджаючи на МП слідчий має ознайомити всіх з тим що сталося (Прийоми):
Тактика слідчого огляду визначається його видом, конкретними обставинами злочину. Залежно від об’єкта:
Огляд може бути: первинним, вторинним.
За обсягом: основним, додатковим.
Повторний ОМП проводиться тоді коли виникає сумнів в повноті проведення первинного.
Додатковий – коли з’ясовано що в ході розслідування окремий об’єкт або ділянка залишились неоглянуті.
Етапи огляду є 3:
Стадій ОМП є 3:
Слідчий в ході огляду робить окремі записи, помітки, а по закінченню огляду використовує їх для оформлення протоколу. Протокол повинен достовірно і об’єктивно, повно і послідовно відобразити всю обстановку МП.
В той же час він не повинен мати зайвого, яке захаращує зміст, непотрібного чи явно не відноситья до справи. Загальна вимога – складається протокол безпосередньо на МП. Повинен бути виразним і точним, складеним достатньо докладно і послідовно; речові докази описуються в тому вигляді, в якому вони знаходилися під час огляду. Складається з 3 частин: вступна, описова і заключна. Вступна – зясування данних про слідчого, понятих... Описова – дається загальна хар-ка МП, описується місцевість, яка оточує МП, саме МП; предмети, які пошкоджені під час вчинення злочину; предмети, що містять сліди злочинця і злочину; предмети, залишені на місці злочину; різні сліди і речові докази, які характеризують спосіб, особливості злочину і особу злочинця; припустимі шляхи проникнення та зникнення з місця злочину; місце, звідки, можливо, бачили подію або злочинця; негативні обставини і т.д. Складається протокол з дотриманням логіки висловлення чітких, зрозумілих висловах, без вживання невизначених понять і спеціальних термінів, лише зрозумілі лише спеціалістам. Не вказуються властивості об’єктів, які можуть бути з достовірністю визначені безпосереднім спостереженням чи без лабораторного дослідження (сліди крові – плями схожі на кров). В заключній перераховуються знімки і предмети, що вилучаються з МП; що і в якій послідовності в ході огляду було сфотографовано; чи проводився відеозапис – яким апаратом, яким об’єктивом, на яку плівку, при якому освітлені, і які технічні засоби застосовувалися додатково. В кінці вказуються зауваження, якщо такі були. І до протоколу повинні даватись: плани, схеми, замалювання, фотознімки і негативи, плівки відеозапису.
Методика розслідування окремих видів злочинів це самостійний заключний розділ науки криміналістики, який спільно з іншими частинами утворює єдину систему криміналістичних знань.
Джерела методики: КУ, ЗУ, норми ККУ І КПКУ, слідча і експериментальна практика і положення науки.
Завдання – головне – це розробка науково-обґрунтованих методик розслідування і попередження злочинів.
Спеціальні завдання:
Методика складається з 2 основних частин:
1. Загальні положення – це засновані на закономірностях і узагальненні слідчою практикою вимоги і криміналістичні рекомендації, які сприяють найефективнішому розслідування злочинів усіх видів.
2. Методика розслідування окремого виду злочину – це система положень та наукових рекомендацій, які визначають порядок діяльності слідчого при розслідування конкретного виду злочину.
Принципи:
Криміналістична характеристика – це опис спільних рис властивих всім злочинним діянням, які мають значення для розкриття і розслідування злочинів.
Для класифікації використані філософські категорії «одиничне-особливе-загальне».
Відповідно до цього характеристики класифікуються за 3-ма рівнями:
Функції криміналістичної характеристики:
Криміналістична характеристика – це опис спільних рис властивих всім злочинним діянням, які мають значення для розкриття і розслідування злочинів.
До елементів відноситься:
Додаткові:
Вчинення цих злочинів утворює взаємодію 4 елементів: злочинець, жертва, місце злочину, знаряддя злочину.
Залежно від обсягу і характеру первинної інформації дані злочини поділяються на 2 групи:
1. очевидні злочини;
2. неочевидні - злочини, що вчиняються в умовах таємності.
Під очевидним розуміється злочин, що вчинений відомою особою в присутності інших осіб або без них; особою, що одразу затримана на МП або з’явилась з повинною без спроби приховати факт вчинення. Вчин. в більш. випад. без обтяжуючих обставин і є результат. конфлікту або неправд. повед. в громад. місцях.
Злочини, що вчиняються в умовах неочевидності, таємності – розслідув. почин. з виявлення трупа з ознаками насильн. смерті або із зникненням ос., але є дані які свідчать про її можливе вбивство або виявлення її в тяжкому стані. Одним із основних елем. Кримі. характеристики є дані про спос. вчинення. Це цілий комплекс дій злочинця які направлені на підгот., здійсн. злочинного задуму, прихов. слідів. В крим хар-ці особлива увага приділяється місцю( джерело інформації щодо способу, механізму його здійснення, обстановці злочину та особи як злочинця так і потерпілого) та часу( для прийняття невідкладних орз- виявлення, встановлення; перевірка посилання на алібі, з’ясування механізму).
Важливе значення мають дані особи потерпілого, які його характеризують – автобіографія, характеристики, відомості про стан здоров’я, спосіб життя, коло знайомих, інтереси, судимості.
Обов’язково досліджуються і збираються дані стосовно особи злочинця – спосіб життя, особливі якості, коло знайомих, зв’язки і стосунки з жертвою, судимість. Ці особи часто характеризуються прихованістю або неприхованістю негативних якостей( жорстокість, зневага до чужих інтересів, почуттів). Сліди в більшості матеріальні, але можуть бути і ідеальні(свідки).Матеріальні – пов’язані з місцем вчинення злочину,знаряддям; ідеальні – свідки та очевидці, які дають відповідні характеристики злочинця і потерпілого. Додатковим елементом є мета, мотив, які характеризують поведінку як до, так і в процесі, так і після вчинення злочину. Обставини що підлягають встановленню:
На початковій стадії – такі типові ситуації:
Визначення напрямку розслідування залежить від способу вчинення( очевидний таємний) і слідової картини, що є в матеріалах розшукової справи. В основі розслідування лежать загальні версії, які можна висувати як за фактом виявлення слідів, так і за інформацією стосовно злоч. Загальний розгорнутий план розслідування розробляється на початковому етапі на підставі версій, висунутих із даних, отриманих першочерговими с/д і орз. В розгорнутому плані врах-ся особливості злочину, вид і рід смерті, спосіб заподіяння, знаряддя, спосіб приховування , дані про потерпілого та інш причетних осіб, мотиви. Крім розгорнутого плану по окремих с/д і такт. операц., також повинно проводитись планування, де передбачаються умови підготовки і проведення, учасників і їх обов’язки , необхідні ТКЗ.
На подальшому етапі розслідування зд-ся реалізація розгорнутого плану.
Головне завдання – встановлення чи вчинено цей злочин конкретно виявленим підозрюваним, чи були співучасники і хто вони, деталізація обставин вчиненого і причин та умов, що сприяли.
На цьому етапі зд-ся пред’явлення обвинувачення і 1-й допит, на якій можливе виникнення таких ситуацій – 1.визнає вину повністю, 2. частково, 3.заперечує вину. Серед с/д найбільш важлив. є:
При виявленні частини розчленованого трупа в процесі огляду особл. увагу приділяти способу наявних розчленувань, пакувальному матеріалу. Якщо труп не впізнаний, а збереження його неможливе – проводять впізнавальну зйомку, дактилоскопіюють , одяг в цілому чи зразки крові мають зберігатись при крим. справі.
Ці злочини можна поділити на 4 групи:
Зґвалтування – це статеві зносини з особою всупереч її волі, поєднане із застосуванням насильства чи погрози чи з використанням безпорадного стану особи.
Поведінка потерпілої особи може бути:
Обставини що підлягають встановленню:
Типові ситуації:
В першу чергу здійснюється:
- допит потерпілого
- виїмка
- огляд одягу як потерпілої так і винного
- СМЕ
Час і послідовність проведення СД визн вихідними даними.
Типові версії:
Якщо особа якою вчинено злочин невідома, то висуваються версії щодо збору даних про неї.
Типові ситуації подальшого етапу:
По 1 ситуації – версії:
По 2 ситуації – версії:
По 3 – версії – щодо ретельної перевірки посилання на алібі, підтверджується чи відкидається обвинувачення
Особливості тактики проведення окремих СД:
Допит потерпілої має важливе значення бо тільки вона має дані стосовно ґвалтівника.
Допит проводиться в сприятливій обстановці. При допиті зясовують найнеобхідніші відомості стосовно ґвалтівника.
При допиті неповнолітнього прийму ч представники. Зясовуєтьсч вік неповнолітнього. Допит малолітньої особи проводиться в формі вільної розповіді. Весь процес фіксується з допомогою звуко та відеозапису.
Якщо потерпілий відомий злочинець, то зясовуються такі питання:
Важливе місце має і СМЕ, томущо нею встан:
Статевий акт встановлюється до 3 діб після нього.
Про водиться також і освідування затриманого злочинця.
85. Методика розслідування вбивства при виявленні трупа невідомої особи. При виявленні трупа розслідування починається з ОМП і огляду трупа. Якщо особа невідома встановлюються дані щодо неї: фіксуються ознаки зовнішності, одягу, речей; пред’явлення для впізнання. Проводяться допити свідків, очевидців або осіб, які першими виявили труп стосовно можливих прикмет злочинця, здійснюється опитування громадян. СД – присутність СМЕ, допит свідків і ін.. осіб, дослідження слідів і речових доказів, збір відомостей стосовно потерпілої особи.
Ці злочини економічні направлені на заволодіння чужим майном, вчиняються умисно.
Дані злочини діляться на 2 види:
Елементами криміналістичної характеристики є: 1. Спосіб. 2. Місце, час, обстановка. 3. Предмет. 4. Особа потерпілого. 5.особа злочинця. 6. Сліди. 7. Місце знаходження чи збуту.
Обставини, що підлягають встановленню (загальні):
при крадіжках :
1)чи мала місце крадіжка;
2)час, місце, спосіб вчинення;
3)чи застосовувались тех. чи ін. пристрої;
4)у кого вчинено та кому належало викрадене;
5)що конкретно викрадено, прикмети, розмір збитку;
6)де знаходиться викрадене;
7)хто вчинив, кількість злочинців і роль кожного з них, чи була попередня змова;
8)чи не вчинено ін. крадіжки;
9)обставини які сприяли вчиненню крадіжки.
при грабежі і розбої (додатково):
1)чи застосовувалось насильство та в чому воно полягало, чи було небезпечним для життя і здоров’я потерпілого;
2)які тілесні ушкодження спричинені, їх тяжкість;
3)чи був злочинець озброєний і чим конкретно де взяв зброю;
4)хто знав про підготовку і вчинення злочину.
? Класифікація:
Приводом до порушення крим справи є повідомлення яке надійшло від службових осіб, чи осіб, що виявили.
Першочерговими СД є ОМП, допит осіб, які перші виявили, допит мат-відповідальних осіб, обшук затриманого, огляд і вилучення майна, що знах при цій особі, огляд місця затримання. ОРЗ – відпрацювання каналів збуту, кр. обліки і колекції.
По крадіжках – після ОМП проводиться опитування, призначається ревізія чи інвентаризація і при наявності необхідної к-ті викраденого особа допитується, по вилученим слідам призначається експертиза.
Типові версії перевірки:
Типові версії щодо злочинця:
На подальшому етапі типові ситуації:
Розслідування розпочинається з визначення даних стосовно особи якою вчинено злочин. ОРЗ спрямовані на знаходження злочинця і викраденого.
Способи вчинення визначаються способом проникнення в приміщення серед яких найбільш розповсюдженим є : 1. руйнування вхідних дверей і запираючого пристрою поштовхом плечей і ногами чи зняття дверей з навісних петель, але без застос. тех. засобів; 2. застосування тех. засобів( гусяча лапа, балерина, слон, вудочка) чи побутових знарядь (сокира, лом); 3. вільний доступ (використання заздалегідь викраденого ключа).
Підготовка: 1. вибір об’єкта шляхом самостійного розвідування або по наводці в тому числі і потерпілого; 2. вивчення об’єкта крадіжки і обстановки; 3. створення відповідної обстановки (діє під виглядом іншої особи: мед. працівник тощо); 4. вибір ефектив. способу вчинення і підготовка тех.засобів; 5. вибір способу приховування слідів і збуту викраденого; 6. попередня змова співучасників, розподіл викраденого, алібі.
Особу злочинця поділяють на дві групи: 1. особи, які вчиняють злочини через конкретні обставини, що склалися. Ним викрадається те що лежить на видному місці і вони швидко покидають місце крдіжки; (незамкнені двері); 2. професійні злодії (раніше судимі).
Обставини, що пілягають з’ясуванню: 1. встановлення факту таємного викрадення майна; 2. місце, час, умови викрадення; 3. предмет, вартість і ознаки; 4. спосіб вчинення і які тех. засоби використовувались; 5. тривалість перебування і конкретні дії злочинця; 6. хто вчинив, вина, мотив; 7. наявність злочинного угрупування і роль кожного; 8. місце знаходження(збуту)викраденого; 9. обставини, що сприяли вчиненню.
Далі порушується крим. справа, якщо не достатньо даних проводиться попередня перевірка.
На початковому етапі виникають такі типові ситуації:
Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з реч. доказами або по гарячих слідах. Версії по цій ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманими; затриманий придбав викрадене або взяв для схову; затриманий випадково знайшов викрадене;затриманого використали як перенощика. СД по цій ситуації: особистий обшук і вилучення виявленого; слідчий огляд вилученого( спеціалістом); обшук по місцях пов’язаних із затриманням; допит осіб які стали свідками чи брали участь у затриманні; по виявленому у затриманого призначити експертизу; допит потерпілого; ОМП; допит свідків на яких посилався потерпілий; допит затриманого.
Факт крадіжки встановлено є відомості про гаданого злочинця(групу осіб), але нікого не затримано. СД і ОРЗ спрямовані на збір і пошук інформації щодо прикмет, напрямку руху, можливих місць знаходження та пошуку викраденого – тактичними операціями(розшук злочинця, розшук викраденого, встановлення свідків).
Дані про особу злочинця відсутні - дії спрям. на виявлення особи злочинця і пошук викраденого.
Свідки: 1. Очевидці; 2. Особи, які характ. потерпілого; 3. Особи, які дають покази про підозрюваного.
Версії щодо злочинця: 1. Ос. судима за аналогічні злочини; 2. Раніше вчиняла злочини таким же способом; 3. Неповнолітній; 4. Немає постійного м/п і роботи.
Типові версії щодо злочину: 1. Вчинено групою ос.; 2. Найближчим оточенням; 3. По наводці; 4. Незнайома особа.
Обставини, що підлягають встановленню (загальні):
при крадіжках :
1)чи мала місце крадіжка;
2)час, місце, спосіб вчинення;
3)чи застосовувались тех. чи ін. пристрої;
4)у кого вчинено та кому належало викрадене;
5)що конкретно викрадено, прикмети, розмір збитку;
6)де знаходиться викрадене;
7)хто вчинив, кількість злочинців і роль кожного з них, чи була попередня змова;
8)чи не вчинено ін. крадіжки;
9)обставини які сприяли вчиненню крадіжки.
при грабежі і розбої (додатково):
1)чи застосовувалось при нападі насильство та в чому воно полягало, чи було небезпечним для життя і здоров’я потерпілого;
2)які тілесні ушкодження спричинені, їх тяжкість;
3)чи був злочинець озброєний і чим конкретно де взяв зброю;
4)хто знав про підготовку і вчинення злочину.
Заг крим х-ка розкрадань складається з таких елементів:
Додаткові:
До цих осіб відносять:
Розкрадання що вчиняється цими особами ділиться на:
Розкрадання діляться на :
Підготовка полягає в: 1. отриманні відомостей про надходження цінностей на адресу, 2. розвантаженняа їх у визначеному місці і незабезпечення охорони з можливим списання на крадіжку, 4. Підшукування ТЗ. 5. Втягнення співучасників, розподіл обов’язків. 6. Створення найбільш зручного часу. 7.вивчення пропускної системи, 9. встановлення каналів збуту.
Приховування – це повна або часткова підробка документів, утаювання викраденого; умисний підпал приміщення з документами.
Для розкрадань характерно те що вони здійснюються:
Сліди – незалежно від їх маскування завжди залишаються (на док.., мат. Об’єктах)
Кримінальні справи щодо розкрадань в більшості випадків порушуються за матеріалами контрольно-ревізійних органів, ПДА, органів дізнання.
Встановивши ознаки розкрадань за матеріалами контр-ревіз. Органів право ох органам має надаватись:
При наявності цих ознак порушується крим справа.
? Кримінальні справи щодо розкрадань в більшості випадків порушуються за матеріалами контрольно-ревізійних органів, ПДА, органів дізнання.
Встановивши ознаки розкрадань за матеріалами контр-ревіз. Органів право ох органам має надаватись:
При наявності цих ознак порушується крим справа.
На початковому етапі такі типові ситуації:
1.Ревізією встановлено недостачу товарно-мат.. цінностей, про що свідчать матеріалт ревізії, відомі мат.-відповідальні особи, але не з’ясовано внаслідок чого вона утворилась По (версії: -недостача є наслідком розкрадань мат-відповід..ос. - вчинено крадіжку сторонніми особами . - халатне ставлення до своїх службових обов’язків мат відпов особи. -Природне зменшення
2.Виявлено не облікові надлишки майна у мат відпов особи але причина не відом. (Версії: - з метою привласненн. - з метою покриття недостачі. - помилки при отриманні чи відпуску тов-мат цінностей)
3.Виявлено підробку документів. (Версії: - з метою привласнення, чи створення надлишків приховування недостачі
Завдання початкового етапу:
? При порушенні кр. справи за матеріалами ревізії, інвентаризації – СД: огляд і вилучення документів, зразки продукції; груповий обшук в помешканні, робочому місці; накладення арешту на майно; призначення суд-мед.. експертизи; допит свідків; ОРЗ.
Якщо справа порушена за мат.. о-в дізнання – СД: затримання на МП чи з речовими доказами; обшук у затриманого; допит свідків; вилучення док.., які були підроблені; накладення арешту на майно; ОРЗ; перевідка свідчень; проведення відтворення.
Завдання:
Типові ситуації:
Напрямок розслідування СД: обшук, огляд, допит, експертиза.
СД:допит,огляд, експертиза
Надлишки можуть утв.:
3 . Встановлено що обвинувачений живе незаконними прибуткам, але при обшуціне знайдено цінностей нажитих злочинним шляхом, і немає майна, що може підлягати конфіскації.
Напрямок розслідування:
- Встановлення цінностей і місць їх знаходження
СД:огляд, дослідження документів.
Криміналістична характеристика шахрайства – 1. Спосіб. 2. Місце, час, обстановка. 3. Предмет. 4. Особа потерпілого. 5.особа злочинця. 6. Сліди
Шахрайству х-рний - Обман – це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин чи зловживання довірою.
Шахрайство, вчинене щодо юр.ос. характеризується такими способами:
Місце злочину обирається з врахуванням можливої реалізації обраного способу; предмету посягання; обраної жертви.
Обстановка – пов’язана з способом.
Час – дозволяє встановити черговість розвитку різних явищ і процесів в часі.
Предмет – мат. Цінності у всій різноманітності.
Ос.. злочинця – ос., які володіють значними знаннями з психології людини і вміння використовувати особливості поведінки, хитрі, брехливі, уміють схиляти оточуючих.
Криміналістична характеристика шахрайства – 1. Спосіб. 2. Місце, час, обстановка. 3. Предмет. 4. Особа потерпілого. 5.особа злочинця. 6. Сліди
Шахрайству х-рний - Обман – це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин чи зловживання довірою.
Способи стосовно фізичних осіб:
Вимагання – 1. Предмет 2. Спосіб. 3. Місце, час. 4. Особа потерпілого. 5.особа злочинця. 6. Сліди
Предмет злочину – цінні папери, ювелірні вироби, теле-, радіа апаратура, гроші. Злочинні угрупування мають постійних спостерігачів, які займаються пошуком нової жертви.
Способи вчинення 3 групи вимагань:
Складається з 3 елементів: 1. Підготовка. 2. Вчинення 3. Приховування
Потерпілий – особа, що займається комерційною д-тю.
Особа злочинця: 1. Ос., що вчиняють злочини спонтанно без підготовки. 2. Ос. Зі стійкими злочинними напрямками
Злочинні угрупування мають:
При отриманні повідомлення про вимагання слідчий складає план перевірки: 1. Виявлення ос.. потерпілого, його оточення, д-ть. 2. Заходи щодо забезпечення безпеки. 3. Встановлення ос.. вимагача. 4. Зд.. заходів пов’язаних з затриманням
?Типові ситуації початкового етапу:
1.Вчинене діяння є вимаганням і особу затримано (Версії - чи є в діях затриманого ознаки вимагання чи була добровільна передача)
2.Особа відома але вона зникла з м.п.( Версії - злочинець місцевий або гастролер. За ознаками зовнішності робиться висновок про національність)
3.Вчинене діяння є вимаганням але щодо нього зібрано мало інф. (Версії - злочинець місцевий або гастролер. За ознаками зовнішності робиться висновок про національність, але не конктетно)
Першочергові СД після затримання:
Подальший етап: х-ється реалізацією розгорнутого плану. Завдання: 1. Встановити всіх співучасників. 2. Зясувати х-р їх причетності.
Крим. Характеристика цих злочинів складається: 1. Особа злочинця. 2.Місце, час, обстановка. 3. Предмет. 4. Спосіб. 5. Сліди
Еколог.. злочин – це передбачене кр.. законом сусп..-небезпечне діяння, що посягає на НПС і його компоненти.
Суб’єкта впливу (особа злочинця) –посадова чи інша особа.
Обстановка- система різного роду об., які взаємодіють між союою, природо-кліматичі, виробничо-технічні умови.;
Місце – мат.. середовище, яке скл.. з об.. природокористування і джерел впливу на них.
Час- має значення для визначення початку і закінчення злочину, тривалість.
Предмет злочинного посягання: здоровя людини, атмосферне повітря, водоймища, рослинний, водний і тваринний світ, природні об’єкти, земля і її континентальний шель ;
Механізм слідоутворення. Сліди злочину виявлення і аналіз яких дозволяє встановити причини порушення екологічних правил та їх розповсюдження і локалізацію. Групи слідів: 1. Сліди в док. 2. На механізмах і устаткуваннях. 3. На людині. 4. На знаряддях злочину. 5. На об.. рослинного і тваринного світу.
Обставини. Що підлягають встановленню:
10)умови, що сприяли порушенню екологічних правил
Даня злочини вважаються закінченими з моменту забруднення, за умови, що забруднення створило реальну можливість заподіяння шкоди.
Типові ситуації обумовлюють наступними факторами: 1. Х-ром первинних фактичних даних 2. Об., сісце, х-р спричинених наслідків. 3. Час з моменту забруднення до затримання 4. Ступенем збереження слідів. 5. Х-ром збереження початкових джерел забруднеяя.
Для початкового етапу характерні типові ситуації:
При порушені кримінальної справи комплекс невідкладних слідчих дій по двом першим ситуаціям: огляд місця події, огляд агрегатів, установок, очисних споруд, колекторів і ін. об’єктів; вилучення, огляд і вивчення необхідної технічної документації щодо екологічних норм, санітарних, технологічних та ін. правил, наказів, інструкцій, положень, лабораторних журналів, наявних вказівок і висновків контролюючих органів; допит свідків; вивчення технологічних циклів очистки та інколи призначення експертиз.
По 3-й ситуації спочатку: огляд місця події, допит свідків, які першими виявили факт шкідливості речовин чи постраждали від них; експертизи речовин, що забруднили; витребування інформації про підприємства регіону, які використовують такі речовини та можуть бути основним джерелом забруднення.
Своєрідність подальшого етапу в значній мірі залежить від обсягу і якості фактичного матеріалу, який був зібраний при проведенні слідчих дій на початковому етапі і від того, наскільки вдалося просунутись в перевірці висунутих версій. Продовжується збір, перевірка і аналіз доказів, пред’являється обвинувачення, проводяться допити, очні ставки, експертизи,відтворення. Обвинувачені по цим злочинам у більшості займають керівні посади, володіють специфічними професійними знаннями, а тому їх допит має особливу складність і потребує спеціальної підготовки. При підготовці обов’язково вивчається особа обвинуваченого, його ставлення до виконання службових обов’язків та рівень професійної підготовки (загальний і спеціальний).
Виходячи з цього по кожному обвинуваченому докази повинні систематизуватись і на підставі цього вирішуватись питання про черговість їх допиту.
В процесі допиту зясувати обставини, що призвели до порушення охорони довкілля, мотиви, особи (крім обвинуваченого), які брали участь, та роль кожного з них в порушені технологічного процесу, форма контролю за їх діями та як він здійснюється. По цим злочинам обов’язкове призначення державної екологічної експертизи. Може призначатися судово-екологічна експертиза, технологічна, хімічна, біологічна.
Складовим елементами Криміналістичної характеристики є:
Додатково - Наслідки , що спричинили пожежу.
Залежно від того мав місце підпал чи пожежа з’ясовують:
Основним джерелом про обставини злочину і ос.. злочинці на початковому етапі розслідування є: ОМП, допит свідків; проведення експертиз; ОРЗ.
Якщо з’ясовано, що пожежа виникла у зв’язку з підпалом висуваються версії:
Виникнення вогню в місцях зберігання мат. Цінностей чи знайдено труп з ознаками насильницької смерті.
СД – допит підозрюваного, допит обвинуваченого, виїмка, ВОіОП.
Спосіб вчинення – різноманітний і для підпалів характерна підготовка, яка включає в себе: 1. збір інформації щодо предмета злочинного посягання і ознайомлення з ним, 2. прораховування злочинного задуму, 3. збір технічних знарядь і засобів, 4. пристосування до обстановки що склалась або зміна її з метою приховування підпалу і слідів.
Підготовка визначається наявністю слідів і кількістю вогнищ і виявленим і вилученим речовин і засобів.
Підпали за способом поділяються на види:
Спосіб приховування
Способи приховування: 1. Маскування слідів шляхом знищення приладів. 2. Внесення змін в обстановку. 3. Фальсифікація док., що свідчить про порушення правил. 4. Інсценування підпалу.
Складовим елементами Криміналістичної характеристики є:
Додатково - Наслідки , що спричинили пожежу.
Залежно від того мав місце підпал чи пожежа з’ясовують:
Якщо з’ясовано, що пожежа виникла у зв’язку порушенням встановлених законодавством вимог щодо пожежної безпеки висуваються версії:
СД – допит підозрюваного, допит обвинуваченого, виїмка, ВОіОП.
Загальними елементами по цих злочинах є:
Додатково:
Важливим елементом є дані про обставини, в якій мало місце злочину (сукупність виробничо-технічних, технологічних і ін.. факторів). Безпосередня обстановка визначає вид в-ва і х-р праці; рівнем організованості. Механізм злочинів неоднозначний
Найбільш розповсюдженні порушення правил безпеки:
Порушення в формі бездіяльності:
Обставини що підлягають встановленню:
Перед початком зясовують: що сталося; наслідки; чи є ознаки злочину.
Початковий етап:
Головні завдання:
СД – допит очевидців, потерпілих, відповідальних осіб; огляд і виїмка документів; ознайомлення з технічними документами.
Типові ситуації на початковому етапі:
Подальший етап:
Типові ситуації:
Коли особа визнає вину, то її допитати щодо:
Коли особа заперечує вину, то треба провести його допит по висунутим запереченням.
Головні завдання:???
1.Які відступи від правил безпеки мали місце чи які порушення допущені
2.Причина події
3.Які настали наслідки чи яка створена загроза для життя і здоров’я
4.Особа яка порушила правила безпеки
Типові ситуації:
1.Зібрано на початковому етапі розслідування достатньо даних які повністю встановлюють порушення правил безпеки виробництва службовою особою
Версії: щодо причин
СД:
- огляд і вилучення документів
- допит свідків
- відтворення
- експертизи
2.Проведеною експертизою встановлено обставини які свідчать про раніше невстановлені порушення техніки безпеки, нового суб’єкта злочину
Версії:
- щодо обставин та причинного зв’язку між діяннями і наслідками
СД:
- допит
- експертиза
- ВОіОП
3.Особа на яку покладено службові обов’язки щодо забезпечення правил техніки безпеки в одному випадку визнає свою вину а в іншому заперечує
СД:
Криміналістична характеристика: 1. Спосіб. 2. Місце, час, обстановка. 3. Особа злочинця, особа потерпілого. 4. Сліди.
За х-м події ДТП поділяються: зіткнення; перевертання; наїзд на нерухомі перешкоди, пішоходів, тварин.
Для дорожньо-транспортних подій характерний зв'язок суб'єктивних і об'єктивних факторів, які проявляються, в кожному випадку, у різному сполученні.
До суб'єктивних відносяться дії водіїв, поведінка пішоходів, пасажирів та інших осіб, які користуються транспортними засобами і шляхами.
Об'єктивні - це умови дорожньої обстановки, технічний стан транспорту, метеорологічні умови тощо.
Причини виникненя ДТП поділяються на 4 групи:
- порушення правил руху та експлуатації транспорту
- несправність ТЗ які виникають в процесі руху раптово
- несприятливі дорожні умови
Випадкові прчини – осідання і обвал грунту, розрив колеса
У процесі розслідування кримінальних справ по цих злочинах підлягають встановленню наступні обставини:
На початковому етапі розслідування можуть виникати такі типові ситуації:
1)обстановка на місці вчинення дорожньо-транспортної події знаходиться на початок розслідування без особливих змін;
2)обстановка, що характеризувала дорожньо-транспортну подію, змінена1-м чи обома учасниками події;
3)обстановка, яка характеризує фактичні ознаки дорожньо-транспортної події, збереглася, але відсутній водій чи транспортний засіб із водієм;
4)обстановка в зоні дорожнього руху відображає злочинний факт, але відсутні ознаки дорожньо-транспортної пригоди (на проїжджій частині шляху чи вулиці, обочині чи в кюветі знайдено труп);
5)обстановка, при якій виявлено труп, розташована за зоною руху транспортних засобів (ліс, сквер, яруга тощо), але характер пошкоджень на трупі та його одязі специфічний для спричинення їх транспортними засобами (сліди шин, характер пошкоджень тощо).
СД: ОМП ТЗ, огляд трупів осіб що загинули, освідування потерпілих та працівників ТЗ з метою виявлення алкогольного сп’яніння, допит свідків і потерпілих, допит членів екіпажу, проведення експертиз, розшук ТЗ і водія; встановлення місця і часу вчинення ДТП; встановлення причетних до події ТЗ; вилучення мат.. слідів.
На подальшому етапі розслідування здійснюється відпрацювання висунутих версій.
Так при зіткненні і перевертанні – версії стосовно причин:
порушення правил проїзду розтоку (перехрестя);
неправильний обгін і прийоми керування транспортом;
перевищення швидкості руху на поворотах з малим радіусом;
невідповідність дорожніх умов вимогам правил безпеки руху;
недотримання дистанції та ін.
Версії стосовно вини в таких випадках можуть бути наступними:
- винний один чи обидва водії;
-. винні особи, які відповідають за додержання правил експлуатації транспортних засобів.
При наїздах:
неправильний вибір швидкості руху;
невірні прийоми керування транспортним засобом в несприятливих умовах;
відмова системи гальмування;
груба необережність потерпілого на шляху або при переході вулиці, перехрестя;
випадковий збіг обставин, які не могли передбачити ні водій, ні пішохід.
Поруч з загальними будуються і відпрацьовуються і приватні версії. Так, наприклад, стосовно з'ясування характеру порушень правил руху водієм версії можуть бути наступними:
свідоме порушення правил руху;
легковажний розрахунок на запобігання небезпеки;
невірна оцінка дорожньої обстановки;
не передбачав виникнення небезпеки, хоча з обставин повинен був і міг передбачати.
Невірна дія водія на порушення правил руху.
Здійснюється шляхом повторного допиту свідків, очевидців, водіїв, ТЗ. Допит потерпілого і пішоходів та осіб виявлених на подальшому етапі. Допит обвинуваченого.
Ці злочини умовно можна поділити на 4 групи:
Складовими елементами крим х-ки є:
спосіб вчинення (підготовка приховування)
місце час обстановка, засоби, знаряддя
особа злочинця
сліди в широкому розумінні
Найбільш складним є встановлення особи злочинця. Це питання вирішується своєчасним виявленням і постановкою на облік ос., які займаються незаконними діями в сф.. обігу наркозасобів.
Найбільш поширеним приводом є безпосереднє виявлення факту злочинних дій пов’язаних з посівом, вирощуванням, придбанням, зберіганням, пересиланням, збутом, схилення до вживання і ін.. дій.
При цьому виникає 2 ситуації:
В цій ситуації складається план невідкладних СД і ОРЗ направлених на затримання та обшук підозрюваних, виявлення інших осіб причетних до виготовлення придбаня зберігання збуту, а також джерел надходження наркозасобів. А також обшук та ОМП. В цій ситуації у більшості порушується кр.. справа зодо злочинних дій організацій і утримання місць для незаконного тримання. При отриманні повідомлення в конкретному місці – затримка осіб, особистий обшук, обшук приміщення, допит, освідування. ОМП, фото і відео фіксація. Вилучення речових доказів.
2. Випадково виявили наркомана чи інших осіб в момент їх операції з наркозасобами В цій ситуації відбираються пояснення. Здійснюється упакуваня наркозасобів. Встановлюються дані щодо затриманого і ос., що були на місці, їх оточення, зв’язки. Про факт затримання повідомляють родичів. Відомості щодо схилення і вживання можна отримати від родичів, сусідів
Проводиться – особистий обшук. Обшук ТЗ, обшуки по місцям пов’язані з затриманням та в родичів, знайомих, огляд вилученого. Визначається його вага, упаковується підписується. Бажано використовувати собак.
Висунення слідчих версій починається з аналізу слідчих ситуацій:
Версії щодо особи яка займається збутом:
виготовляла наркотики
закупівля в місцях вирощування а потім збут
є співучасником злочинної організації яка здійснює незаконне придбання або виготовлення
Версії стосовно покупця:
є споживачем але інколи займається збутом для покриття особистих витрат
скуповлював з метою переправлення малими дозами
закупівля для розповсюдження для вживання в домах-кублах
При затриманні в момент перевезення версії стосовно затриманого:
є скупником
є тільки перевізником по найму
є особою що вживає ці засоби
є членом злочинних угруповань
При організації планування даної категорії злочинів:
СД:
допити свідків
допит підозрюваного
експертизи (агротехнічна, біологічна, криміналістична, комплексна медико-психіатрична)
Огляд місця затриманого – м.б.. виявлені викинуті, розірвати, розсипані мат.
Допит свідків очевидців – 1. Очевидці затриманого з поличним. 2. Родичі, сусіди. 3. Свідки-наркомани. 4. Свідки, що можуть підтвердити факт пов'язаний зі злочином. Пи допиті очевидців зясовуєтьс: де і при яких обставинах проводилося затримання; поведінка затриманого;які речі у нього були і що вилучено; чи був замах викинути предмети. У родичів, знайомих – зясовують спосіб життя, поведінку, коло знайомих, чи є зв’язки з мед.. прац. Чи вживав наркотики, де брав. У свідків наркоманів – скільки вживав наркотики, які; де і в кого купував.
Допит підозрюваного – тактичні прийоми – деталізація показів; використання протиріч і раптовості; створення уяви про повну обізнаність; предявленння доказів.
Дані злочини можна клас. на 3 види:
2.службова недбалість
3.пов’язані з хабарами.
Кримінальну характеристику цих злочинів складають – відомості про спосіб вчинення і приховування, типових наслідків, система загальних та спеціальних вихідних даних, які служать підставою для розслідування, типові особи злочинів, мета, мотиви, обставини вчинення.
Для навмисних злочинів основними елементами кримінальної характеристики є спосіб вчинення – бо ці злочини заздалегідь ретельно готується і здійснюється визначеним способом, залишаючи при цьому матеріальні сліди.
Підлягає встановленню:
При розслідуванні злочинів пов’язаних з хабарами:
При розслідуванні зловживань владою або службовим становищем перелік вказаних обставин доповнюються наступними:
При розслідуванні злочинів пов’язаних з хабарами:
Справа щодо хабарництва порушується в більшості за заявами громадян щодо встановлення фактів чи підозри щодо злочину. Тому обов’язкова перевірка здійснюється оперативними підрозділами органів дізнання з максимальною обережністю яка необхідна з 2-ох причин заява може бути наклепом і офіційна перевірка скомпрометує службову особу у випадку правдивості – це настороженість осіб , що в подальшому утруднює розслідування. перевірка повинна закінчуватись відбором пояснень у майбутніх підозрюваних. відбираються пояснення та проводяться першочергові СД.
Безпосередньо СД що хабарництва:
ОМП з метою з’ясування обставин зустрічі учасників злочину та виявлення на ньому матеріальних слідів, які свідчать про перебування на даному місці обумовлених осіб.
У разі якщо немає конкретного факту дачі хабара і про характер свідчать побічні дані то розслідування необхідно починати з огляду документів щодо виявлення в них порушень проходження документації, незаконності виконаної службової дії , неправомірна затримка виконання або спрощення порядку розгляду, порушення черговості чи можливості виявлення підробки.
На подальшому етапі щодо хабарництва висуваються типові версії: