Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Особливого поширення набув у французькій літературі жанр афоризму. Письменники-афористи не створювали ні романів, ні повістей, ні новел, лише короткі, дуже стислі прозаїчні мініатюри або записували свої думки — плід життєвих спостережень та роздумів.
Інтерес до жанру афоризму, коріння якого сягає античності, виник у французькій літературі ще в середині XVI століття, проте тільки під пером Ларошфуко, Паскаля і Лабрюйєра афоризм став жанром, "у якому знайшли відображення вік і сучасна людина". У духовному житті Франції він займав не менш важливе місце, ніж театр. Що ж таке "максима", афоризм як жанр?
Перша і найважливіша особливість афоризму— здатність жити поза контекстом, зберігаючи при цьому всю повноту свого смислового змісту. Проте жити поза контекстом — значить бути виключеним із часового потоку мовлення, існувати поза зв'язком із минулим і майбутнім, виражати щось вічне. Ця властива афоризмові риса виявилася близькою мистецтву французького класицизму, для якого естетичну цінність мало лише стійке, вічне, непорушне, те, над чим не владна руйнівна сила часу.
Не менш важливою особливістю афоризму була відточеність стилю, здатність у не багатьох словах сказати про головне. До того ж у класицистів джерелом прекрасного була форма, тому особливого значення надавалося віртуозній майстерності.
Ф. Ларошфуко, Ф. Лабрюйєр, Вовенарг, Шамфор — блискучі майстри афоризму —дали класичні зразки цього жанру.
Жанр афоризму вимагав величезної майстерності. Думка афоризму глибока та безмежна, форма ж надзвичайно обмежена. Слово тут цінилися дуже дорого. В афоризмі небуло нічого зайвого. Лаконізм — одна із головних його переваг.
Блискучим майстром афоризму вважався Франсуа де Ларошфуко (1613—1689). Аристократ, який досить безтурботно та бездумно провів свою молодість, а на схилі років звернувся до літератури і створив книгу "Роздуми, або Моральні вислови і максими" (1665).
Ларошфуко малював риси людини взагалі, він створив певну універсальну психологію людства, яка однаково підходила до всіх часів і народів. Цей метод абстрагування зблизив його із класицистами.
Ларошфуко належав до тієї соціальної групи, яка сходила з історичної арени, тому, власне, його творчість наскрізь песимістична. Він не вірить ні у правду, ні у добро. Навіть у актах гуманності ладен був побачити зневагу до людей, ефектну позу, майстерно підібрану маску, яка ховав за собою корисливість та самолюбство.
Ось деякі із афоризмів Ларошфуко:
— "Суждения наших врагов о нас ближе к истине, чем наши собственные",
— "Любовь одна, но подделок под неё тысячи".
— "Одним людям идут недостатки, а другим и достоинства не к лицу".
— "Истинная любовь похожа на привидение: все о ней говорят, но мало кто её видел".
— "Тот, кто думает, что может обойтись без других, сильно ошибается; но тот, кто думает, что другие не могут обойтись без него, ошибается ещё сильнее".
— "Истинное красноречие — это умение сказать всё, что нужно, и не больше, чем нужно".
Ці мізантропічні спостереження, викладені із блиском великого і неперевершеного стиліста, розхвилювали Францію, вищий світ впізнав себе.
Сучасники досить часто звинувачували Ларошфуко у мізантропії, у песимістичному погляді на людину. Він усе це передбачив: "Все любят разгадывать других, но никто не любит быть разгаданным сам". Ларошфуко хотів допомогти людині "пізнати саму себе" і вважав найвеличнішим подвигом дружби відкрити другові очі на його власні недоліки. Це він і зробив у своїх "Максимах".
Блез Паска́ль (фр. Blaise Pascal; 1623 — 1662) — французький філософ, письменник, фізик, математик
I Паскаль, і Ларошфуко шукали джерело зла і добра у самій природі людини.
«Громадська думка править людьми.»
«Человека иногда больше исправляет вид зла, чем пример добра.»
«Сердце имеет доводы,которых не знает разум»