Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Театральне мистецтво — галузь української культури, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.
Зародження і становлення
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття).
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.
Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
20 століття
Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.
Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.
З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса.
Фестиваль «Драбина» (2008)
За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.
Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев» та «Драбина» у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді.
Театр засновано у Вінниці 1920 року спільно Гнатом Юрою, Амвросієм Бучмою та Семеном Семдором. Першим очільником театру став Гнат Юра.
Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою «Гріх» Володимира Винниченка, а протягом сезону театр здійснив 23 прем'єри.
1923 — театр був запрошений до тодішньої столиці Української СРР — Харкова. Серед найкращих вистав театру тих років — «Лісова пісня» Лесі Українки, «Ревізор» Миколи Гоголя (зокрема, у постановці режисера М. Г. Єсипенка), «Полум'ярі» Анатолія Луначарського, «Свята Йоанна» Бернарда Шоу, «97» Миколи Куліша.
28 серпня 1923 року опубліковано повідомлення, що сформована трупа Українського державного драматичного театру; до її складу увійшли артисти Вінницького театру ім. І. Франка, організованого у 1919 р. Також запрошено київських акторів Мещерську та С. Семдор, митця Романовського, митця-бутафора Крамича та на посаду завідувача музичною частиною — колишнього диригента Львівської опери Коссака. Головним режисером призначено Г. Юру, іншими режисерами — Коханенка і С.Семдор. При театрі організовано художню раду, до якої увійшли режисери та артисти Ватуля і Юрський, а при директорі — адміністративну колегію в складі директора театру Г. Юри (головою) та членів — артистів Ватулі, Коханенка, Т. Юри, представників Головосвіти та губполітосвіти, й товариства Робітничо-селянського українського театру.
Влітку 1926 року театр ім. І.Франка за рішенням уряду перевели до Києва, тоді як з Києва до Харкова переїхав театр «Березіль».
У 1920-1930-х роках акторське ядро театру складали Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Ганна Борисоглібська, Дмитро Мілютенко, Віктор Добровольський, Поліна Нятко, Катерина Осмяловська, Євген Пономаренко, Петро Сергієнко, Микола Яковченко,Микола Братерський, Олександр Романенко та інші. Серед постановок були шедеври вітчизняної та світової класики: «Весілля Фігаро» П.Бомарше, «Пригоди бравого солдата Швейка» за Я.Гашеком, «Суєта» І.Карпенка-Карого, «Дон Карлос» Ф.Шіллера, «Борис Годунов» О.Пушкіна.ї
1940 — театр одержав звання академічного.
1941–1944 — трупа працювала в евакуації — в Семипалатинську і Ташкенті.
У повоєнний період в театру працювали Б.Норд, Б.Тягно, Б.Балабан, М.Крушельницький, В.Івченко, В.Гаккебуш, від 1950-х років —В.Оглоблін, В.Крайниченко, В.Харченко, від 1960-х — Д.Алексідзе, В.Скляренко, Д.Лизогуб, Б.Мешкіс, О.Барсегян, Д.Чайковський,П.Морозенко, С.Коркошко, від 1970-х — С.Сміян та інші.
Над музичним оформленням спектаклів працювали К.Данькевич, Л.Ревуцький, О.Білаш, М.Скорик та інші композитори.
У 1978–2001 роках театр очолював Сергій Данченко. У цей час в акторському складі працюють Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська, Лариса Кадирова,Лесь Задніпровський, Олексій Богданович, Ірина Дорошенко Василь Мазур, Людмила Смородіна, Станіслав Станкевич, Лесь Сердюк, Михайло Крамар та багато інших.
Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року театру надано статус Національного.
З кінця 2001 до 2012 року театр очолював Герой та народний артист України Богдан Ступка. 25 липня 2012 за наказом Міністерства культури України виконувачем обов'язків художнього керівника театру призначено Станіслава Мойсеєва[1]