Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Однією з найбільш найстаріших проблем шкільного навчання є формування мотивації до навчання. Шкільний вік, як і всі віки, є переломним. Він визначається моментом вступу дитини до школи. У школяра починається нова, по-своєму змісту і по всій функції діяльність - діяльність навчання. Перехід до нового положення, відношенню з дорослими і однолітками, а також у сім'ї визначаються, тим як вони виконують свої перші і важливі обов'язки, і все це веде до тих проблем, які пов'язані не тільки з сім'єю, але і з навчанням.
Поряд з питаннями формування в учнів мотивації до навчання, також необхідно вирішувати питання формування потреби до самостійних і систематичних занять фізичною культурою на базі створення уявлень про здоровий спосіб життя. Придбання даних знань сприяє зміні ставлення учнів до фізичної культури, спонукаючи стати сильними, добре фізично розвиненими.
Теоретична і практична значущість і недостатня розробленість проблеми зумовили вибір теми курсової роботи: "Формування мотивів занять фізичною культурою у молодших школярів".
Актуальність теми - Соціально-економічні зміни, що відбуваються в нашій країні і за кордоном, висувають нові вимоги до педагогічної теорії та практиці в галузі підготовки підростаючого покоління до життя і праці в умовах становлення нових відносин. Особливої актуальності в сучасних умовах набуває проблема формування мотивів до навчання, зокрема до занять фізичною культурою.
Мета – вивчення ефективного застосування ігрового та змагального методів у фізичному вихованні учнів молодших класів .
Основні завдання:
класів;
фізичного виховання;
Предметом- виступає ігровий та змагальний методи .
Об’єктом- процес формування мотивацій до занять фізичною культурою у молодших школярів.
Структура курсової роботи – курсова робота складається зі вступу , чотирьох розділів , висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ І
Суть поняття «мотивація» її головні компоненти
Мотивація – це один із найважливіших факторів (поряд зі здібностями, знаннями, навичками), який забезпечує успіх у діяльності. Стадії формування мотиву та їх зміст залежить від стимулів, під впливом яких починається формування мотиву: фізичних – зовнішніх (подразники, сигнали), внутрішніх (дефіцит чогось в організмі); соціальних (прохання, вимога, наказ, спонукання).
У формуванні мотиву беруть участь й емоції. На першій стадії це переживання нестатку, на другій – це емоційна пам’ять, яка визначає переваги засобів та шляхів задоволення потреб залежно від того, які емоційні переживання були пов’язані у людини з тією чи іншою метою та засобом досягнення її в минулому. Емоційно забарвлене і передбачення результату дії або вчинку, а інколи метою вчинку є саме емоційне переживання (н-д, отримання задоволення від зробленого комусь подарунка). Таким чином, усі перелічені психологічні феномени можуть впливати на формування мотиву, обумовлюючи його структуру, але жодний з них не в змозі замінити мотив у цілому. [25]
Мотивам приписують різні функції. Спочатку відокремлювали збуджуючу і стримуючу функції. Перша відображає енергетику мотиву, друга – спрямованість цієї енергії на певний об’єкт, на певну активність. М. Магомет-Емінов і ряд інших психологів вважають, що збуджуючої і стримуючої функції мотиву недостатньо для пояснення детермінації діяльності, і визначають регулюючу функцію, яка є центральною в процесах мотивації [21]. Близькою до цієї функції мотиву є керуюча, яку визначає Є.Ільїн, оскільки саме до останньої входить і планування дії (результату і способу), у той час як регуляція є частиною керування і спрямована на стабілізацію функціонуючої системи за допомогою контролю .[18] І саме про контролюючу функцію говорив А.Запорожець, зазначаючи, що вона здійснюється не прямо, а через механізм “емоційної корекції”. За своїм змістом ця функція близька до змістоутворюючої, яку визначив О.Леонтьєв, в основі якої лежить особистісний смисл [27].
Науковці розглядають ще відображуючу функцію мотиву. Це відображення у свідомості людини потреб і цілей, засобів їх досягнення і своїх можливостей, наслідків для себе і морального самопочуття. Саме через неї формується структура і зміст мотиваційної сфери особистості. Н. Єрошина, С. Головаха та інші визначають пояснюючу функцію мотиву, під якою розуміють свідоме формулювання особистістю джерел її поведінки. Визначення даної функції є доцільним, оскільки мотив є обґрунтуванням дії або вчинку [19].
Є. Ільїн визначає психологічні компоненти, які можуть входити до структури мотиву. Ці компоненти, відповідно до стадій формування мотиву, згруповує у три блоки: потребнісний, “внутрішнього фільтру” і цільовий. У потребнісний блок входять наступні компоненти: біологічні і соціальні потреби, усвідомлення необхідності, обов’язковості (“квазіпотреби” за К. Левіним); у блок “внутрішнього фільтру” – моральний контроль, оцінка зовнішньої ситуації, оцінка своїх можливостей (знань, умінь, якостей), переваги (інтереси, нахили, рівень домагань); у цільовий блок – образ предмета, що може задовольнити потребу, предметні дії (налити воду, розв’язати задачу), потрібна мета (задовольнити спрагу, голод та ін.), уява процесу задоволення потреби (поїсти, порухатися). Усі ці компоненти мотиву можуть проявлятися у свідомості людини у вербальній або образній формі, причому не всі одразу [18].
Молодший шкільний вік характеризується первинним входженням дитини в навчальну діяльність, оволодінням видами навчальних дій. Кожне з навчальних дій зазнає свої процеси становлення.Молодший шкільний вік серед інших етапів життя виділяється найменшою захворюваністю і найбільшим накопиченням сил для переходу до наступного періоду. Триває активне зростання розвиток і зміцнення м'язової тканини, зв'язок, кісток скелета, серцево-судинної системи, органів дихання, а головне - нервової системи, керуючої надскладним з механізмів - людським організмом. ЧСС в цей період коливається між 84 і 90 ударами в хвилину, частота дихання від 20 до 22 разів. ЖЕЛ доходить до 2000 мл. Починається процес вдосконалення рухів, зокрема, робочих рухів кисті і пальців. Хребет, хоча вже придбав свою характерну форму, все ще м'який і рухливий, тому легко піддається всіляким викривленням під впливом однобічного навантаження або неправильного положення тіла протягом тривалого часу [13].
Цей вік сприятливий для розвитку координаційних і кондиційних здібностей, витривалості до помірних навантажень і швидкісно-силових якостей. У зв'язку недостатності розвитку ЦНС дитини його організм не здатний працювати в тривалому м'язовому напрузі, тому у дітей швидко наступає стомлення. У цей період не можна допускати перевтома у дітей.
З перших же днів вимоги в школі у дітей виникають позиція суспільно значущою і суспільно оцінюваної діяльності. Однак така широка мотивація, обумовлена новою соціальною позицією, не може підтримувати навчання протягом тривалого часу і поступово втрачає своє значення [10].
Заняття фізичною культурою на шкільних уроках дозволяють лише підтримувати нормальний фізичний стан, але не покращують фізичний розвиток учнів. Для цього необхідні і велика частота занять, і велике фізичне навантаження. Зробити це можна або шляхом залучення школярів до занять у спортивних секціях, або шляхом самостійних занять учнів фізичною культурою у вільний час [4].
Учитель фізкультури повинен розвивати в учнів потребу самостійно займатися фізичною культурою на базі створення у них уявлення про здоровий спосіб життя. Придбання цих знань змінює ставлення учнів до фізичної культури і спорту, спонукаючи їх стати сильними, добре фізично розвиненим [17].
Мотивація навчання в молодшому шкільному віці розвивається в декількох напрямках. Широкі пізнавальні мотиви (інтерес до занять) можуть вже до середини цього віці перетворитися у навчально-пізнавальні мотиви (інтерес до способів придбання знань), мотиви самоосвіти представлені поки найпростішою формою - інтересом до додаткових джерелом знання, епізодичним читанням додаткових книг. У першому і другому класах школярі здійснюють вольові дії головним чином за вказівкою дорослих, але вже в третьому класі набувають здатність здійснювати вольові акти відповідно до власними мотивами.
Школяр може проявити наполегливість у навчальній діяльності, при заняттях фізкультурою. Соціальні мотиви в цьому віці представлені бажанням дитини отримати головним чином схвалення вчителя. Молодші школярі проявляють активність лише для того, щоб бути хорошими виконавцями, перш за все для того, щоб заслужити прихильність до себе дорослих, в тому числі вчителя.
Мотиви співробітництва та колективної роботи широко присутні у молодших школярів, але поки в самому загальному прояві. Інтенсивно розвивається в цьому віці цілепокладання в навчанні. Молодший школяр навчається розуміти і приймати цілі, які виходять від вчителя, утримує ці цілі протягом тривалого часу, виконує дії за інструкцією [8].
Мотиви занять фізичною культурою умовно ділять на загальні та конкретні, що втім, не виключає їх співіснування. До перших можна віднести бажання школяра займатися фізичною культурою взагалі, чим же займатися конкретно - йому байдуже. До других можна віднести бажання займатися улюбленим видом спорту, певними вправами. У початкових класах майже всі учні віддають перевагу іграм: хлопчики - спортивним, дівчинки - рухливим. Потім інтереси стають більш диференційованим: одним подобається гімнастика, іншим легка атлетика, третім - вільна боротьба [4].
Мотиви відвідування уроків фізкультури у школярів теж різні: ті хто задоволений уроками ходять на них заради свого фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, а ті хто не задоволений уроками фізкультури (в основному дівчатка), відвідують їх заради позначки і щоб уникнути неприємностей через прогули.
Мотиви занять фізичною культурою можуть бути пов'язані з процесом діяльності і з її результатом. У першому випадку школяр задовольняє потребу в руховій активності, в отриманні вражень від суперництва (відчуття азарту, радість перемоги). У другому випадку він може прагнути до отримання наступних результатів:
- Самовдосконалення (поліпшення статури, розвиток фізичних і психічних якостей, зміцнення здоров'я).
- Самовираження і самоствердження (бути не гірше інших, стати привабливих для протилежної статі і т.д.)
- Підготовка себе до праці та службі в армії.
- Задоволення духовних потреб (через спілкування з товаришами, через почуття приналежності до колективу і т.д.)
Велика роль у розвитку потреби до самостійних занять фізичною культурою належить батькам. Опитування 5000 батьків у різних регіонах країни, проведений А.М. Гендиним і М.І. Сергєєвим, показав, що при високому рівні розуміння батьками ролі фізичної культури в житті дітей 38% останніх охоче виконують ранкову зарядку і фізичні вправи, а при низькому рівні розуміння батьками ролі фізичної культури таких дітей виявилося тільки 16%.
Школярі самостійно або з батьками займаються фізичною культурою, але роблять це епізодично, лише у вихідні дні або під час канікул. Завданням вчителя фізичної культури є зробити ці заняття регулярними. А це може здійснитися тільки в тому випадку, якщо в учнів буде сформована потреба в самостійних систематичних заняттях фізичною культурою або, іншими словами, якщо у них буде сформована звичка до фізичного навантаження, до активної рухової діяльності [3].
Звичка - це дії і вчинки, виконання яких стало для людини потребою.
Говорячи про роль позитивних звичок, ": Саме переконання тільки тоді робиться елементом характеру, коли переходить в звичку. Звичка і є той процес, за допомогою якого переконання робиться схильністю і думка переходить у справу". Два шляхи виховання звичок: організація життєвого досвіду і переконання, роз'яснення. Перший більш придатний для молодших школярів. Звички формуються в результаті багаторазового тривалого використання певних дій або форм поведінки. Тому їх вироблення проходить через ряд етапів, кожен з яких повинен бути організаційно забезпечено вчителем фізичної культури[24].
Перший етап - формування позитивного ставлення до фізичної культури. З першого класу вчитель повинен ненав'язливо підкреслювати позитивну роль занять фізичними вправами в розвитку дітей та зміцненні їх здоров'я.
Другий етап - формування у учнів самостійно займатися фізичною культурою. Намір, за визначенням, є внутрішньою підготовкою відстроченого дії або вчинку. Це зафіксована рішенням спрямованість на здійснення мети. На цьому етапі завдання вчителя фізкультури - пробудити в учнів бажання самостійно і регулярно займатися фізичною культурою. Він може припустити школярам щодня виконувати вдома зарядку. Сформувавши в учнів це бажання, вчитель може переходити до наступного етапу. [6]
Третій етап - здійснення школярем наміри самостійно займатися фізичною культурою. Цей етап пов'язаний зі створенням умов для самостійного виконання школярами фізичних вправ. До таких умов відносяться: придбання батьками необхідного спортивного інвентарю, розробка учнями разом з учителем фізкультури режиму дня, в якому знайшлося б місце і для самостійного виконання фізичних вправ; розучування на уроці комплексу вправ, які хлопці будуть виконувати вдома.
Четвертий етап - перетворення бажання школярів самостійно і регулярно займатися фізичними вправами у звичку. У силу вікових психологічних особливостей молодших школярів і підлітків (легка зміна інтересів і бажань, недостатній розвиток наполегливості, цілеспрямованості) регулярне, самостійне виконання ними фізичних вправ представляють значні труднощі. Дитина може 3-4 рази встати раніше і зробити зарядку, але потім це йому набридне і він знайде для себе багато виправдань, які звільнять його від докорів совісті в тому, що він не здійснив задумане (наприклад, "пізно ліг спати, тому проспав, і на зарядку не залишилося часу "і т.д.). При цьому виникають захисні мотивування: "і без зарядки можна стати сильним, он Коля зарядку не робить, а у нього другий розряд з гімнастики" [28].
У зв'язку з цим вчителю необхідно здійснювати низку заходів, які підтримували б сформовані наміри учнів самостійно займатися фізичною культурою.Враховуючи, що молодші школярі часто виконують завдання не стільки для себе, скільки для інших і що у них швидко втрачається інтерес до виконання будь-якого завдання, якщо вони не бачать на собі зацікавленого погляду батьків або старших братів чи сестер, кращим варіантом на перших порах було б спільне виконання фізичних вправ молодшими школярами і старшими в сім'ї, або необхідно просто присутність старших [28].
Інтерес учнів до самостійного систематичного виконання фізичних вправ буде стимулюватися і в тому випадку, якщо вчитель забезпечить постійний контроль за тим, виконують школярі будинку фізичні вправи чи ні. Цей контроль іноді виявляється навіть дієвіше, ніж контроль батьків, тому що авторитет вчителя для молодших школярів часто вагоміше слів і умовлянь батьків.
Необхідна умова для створення у учнів інтересу до змісту навчання і до самої навчальної діяльності - можливість проявити до вчення розумову самостійність і ініціативність. Чим активніше методи навчання, тим легше зацікавити ними учнів. Основний засіб виховання стійкого інтересу до навчання - використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від учнів активної пошукової діяльності.
Велику роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення учнів з трудністю, яких вони не можуть дозволити при позиції, наявного у них запасу знань або застосування старих в новій ситуації. Цікава тільки робота, яка вимагає постійної напруги. Легкий матеріал не вимагає розумової напруги, не викликає інтересу. Подолання труднощів у навчальній діяльності - найважливіша умова виникнення інтересу до неї [11].
Найвищою формою самостійності учнів є виконання ними громадських доручень. Стійкість мотивів суспільної роботи багато в чому залежить від задоволення учнів цією роботою. Чим молодша школяр, тим у великій мірі він знаходить задоволення в корисності своїх справ для всіх, в їх суспільної користі. Для того щоб пробудити і підтримувати інтерес школярів до суспільних доручень, необхідно дотримуватися ряду умов:
Що дається школяреві доручення повинно мати суспільну значимість і доцільність. Учитель повинен показати, що виконується учнями завдання важливо для всього класу, спортивної команди. Так, чергування на уроці фізичної культури забезпечує своєчасне. Даються доручення повинні бути конкретними.
Часто, призначення школяра фізоргом в класі носить формальний характер. Учитель повинен роз'яснювати, у чому конкретно полягають функції фізорга.
Якість і терміни виконання завдань повинні контролюватися вчителем. Якщо учень бачить, що вчитель не дуже цікавиться, як виконано його доручення, то виникає байдужість і у самого учня. Наступного разу він буде вважати за необхідне виконання даного йому доручення [9].
В учня повинна формуватися віра в можливість виконання доручення. При необхідності вчитель фізичної культури повинен допомогти школяреві в організації його громадської роботи .
Школярам повинна надаватися певна самостійність у виконанні громадської роботи [14]. Наприклад, хлопці самі можуть розробити програму спортивного вечора, підготувати стінну газету на спортивну тему і т.д.При розподілі громадських доручень важливо враховувати психологічні особливості школярів різного віку: їх інтереси, здібності, соціальний статус у групі і в спортивному колективі. Наприклад, школяреві з низьким соціальним статусом у класі на початку не слід давати завдання, потребують керівництва товаришами. Термінові завдання не слід доручати школярам з високою тривожністю, інертністю: вони звикли заздалегідь планувати свою діяльність і в несподівано виниклої ситуації почуваються невпевнено, знервовано. Їм потрібен час, щоб звикнути зі своєю роллю, з отриманим завданням.
Враховуючи схильність учнів до зміни діяльності, доцільніше давати їм разові і тимчасові доручення, а не постійні. Особливо це стосується школярів з сильною нервовою системою, які часто бувають пасивними у громадських справах тільки тому, що даються їм доручення одноманітні і не змушують їх долати труднощі. Групові та колективні доручення повинні превалювати над індивідуальністю [19].
Мета поставлена вчителем повинна стати метою учня, між мотивами і цілями існує вельми складні стосунки. Найкращий шлях руху - від мотивів до мети, тобто коли учень вже має мотив, що спонукає його прагнути до заданої вчителем мети.Таким чином, виникає питання: Що лежить в основі навіщо дитина йде до школи? Що лежить в основі мотивації вченні?
Підставою того навіщо дитина йде до школи не є пізнавальний інтерес, у нього ще не сформована навчальна потреба, його інтерес у новій соціальній ролі - бути школярем. Дитину манить до школи не вчення, а стати людиною шановним (йому цікаво стати учнем). Мотив лежить соціальної ролі учня - стати людиною [14].
До школи в іграх здійснювалося самореалізація дитини. Він вживався в статус суб'єкта, а школі він починає втрачати цей статус, тобто потреба самореалізації себе як суб'єкта діяльності починає падати через організації навчального процесу.У традиційному навчанні виникає необхідність в особливій формі навчання, в основі якого "лежить" непізнавальних потреба, а сама зміна суб'єкта.У традиційному навчанні, як відомо, ЗУН - самоціль, в силу якого характер вчення пристосувальний - зовнішні мотиви потреби. У концепції ]йдеться від умінь до знання, як основи вміння, а від нього до навички, що відповідає дитячій логіці і дозволяє сформувати інші знання і навички [22].
В оновленому традиційному навчанні мова йде про зміну характеру навчання, що передбачає зміну позиції учня. А суть зміни полягає в тому, що в учня буде не тільки мотив - потреба бути суб'єктом, а й з'явиться потреба - мотив змінити себе, бути іншим завтра, ніж сьогодні. У нього вирощуються внутрішній мотив, і формування мотивації вченні має будується, на наш погляд, через три наступні здібності:
хочу, тобто це моя потреба - мотив;
хочу, тобто це я вмію робити;
треба, тобто це мені потрібно знати.
ВИСНОВОК ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
Так як молодший шкільний вік серед інших етапів життя виділяється найменшою захворюваністю і найбільшим накопиченням сил для переходу до наступного періоду. Виходячи з цього можна залучити школярів до занять у спортивних секціях, або самостійні заняття учнів фізичною культурою у вільний час.Соціальні мотиви в цьому віці представлені бажанням дитини отримати головним чином схвалення вчителя.
Мотиви занять фізичною культурою можуть бути пов'язані з процесом діяльності і з її результатом. Велику роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення учнів з трудністю, яких вони не можуть дозволити при позиції, наявного у них запасу знань або застосування старих в новій ситуації. Найвищою формою самостійності учнів є виконання ними громадських доручень.Враховуючи схильність учнів до зміни діяльності, доцільніше давати їм разові і тимчасові доручення, а не постійні.
РОЗДІЛ ІІ
Психофізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку
Вступ до школи підготовлений як рівнем розвитку психіки і особистості дитини, так і дозріванням її організму. Зростає ріст і вага тіла дитини, а водночас і її розумова працездатність. Відбувається інтенсивний розвиток нервової системи, її можливості значно розширюються, збільшується вага лобних відділів головного мозку, що створює можливості для здійснення довільної поведінки, планування, виконання і контролю програми дій. Зростає сила гальмування та врівноваженість процесів вищої нервової діяльності. Разом з тим, процеси збудження ще превалюють над процесами гальмування, тому дитина залишається досить непосидючою й нестриманою, хоча значно меншою мірою, ніж дошкільник. Організм 6-річної дитини відзначається добре розвиненими серцем і судинами, дозволяє їй витримувати ті навантаження, які передбачені шкільною програмою. У свою чергу, шкільна програма орієнтована на психофізіологічні можливості дитини цього віку. Так, у ній передбачені менша тривалість уроку - 35 хв., значний вміст рухливих вправ, ігрових ситуацій тощо [25].
Соціальна ситуація психічного розвитку молодшого школяра відзначається системою вимог і очікувань дорослих щодо інтеграції дитини в шкільне середовище. У взаємовідносинах змінюється позиція як дитини, так і дорослих, насамперед, батьків. Дорослі очікують від дитини більшої самостійності, відповідальності, витривалості. Значно зростає обсяг обов'язків дитини. З іншого боку, молодший школяр, усвідомлює соціальну значущість свого навчання в школі, вважаючи його необхідним етапом підготовки до дорослого життя. Найавторитетнішою особою серед оточуючих стає вчитель.
Дитина, яка добре підготовлена до школи, швидко адаптується до умов навчального закладу, тобто виконує вимоги вчителя, режим школи, цікавиться
змістом навчальних предметів, установлює відносини з ровесниками, перебуває в позитивному настрої [11].
Для молодшого школяра провідною діяльністю виступає навчальна, яка у дошкільника ще не була сформованою. З початку шкільного навчання в учня активно формується повна структура навчальної діяльності, від якої залежить подальший успіх дитини в оволодінні основами наук, а потім і в професійному навчанні.
Таким чином, учитель у своїй роботі над розвитком особистості молодшого школяра орієнтується на формування в нього навчальної діяльності, у процесі виконання якої в учня розвиваються основні новоутворення психіки та особистості [8].
Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, посилює відповідальність за виконання навчальних завдань. Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, якщо вона має не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оцінюється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особистість у цілому (не говориться, що школяр взагалі хороший чи поганий) [8].
Важливе значення в навчанні має і ставлення учнів до вчителя. Прийшовши до школи, першокласники, особливо ті, що відвідували дитячий садок, не зразу звикають до того, як вчитель ставиться до них. Лише з часом, тривалість якого здебільшого залежить від особистих якостей вчителя, встановлюються нові для дітей ділові й водночас довірливі стосунки з ними.
Конкретна й об'єктивна оцінка, вільна від заниження й завищення досягнень учня, спрямовує його на подолання недоліків у роботі, спонукає домагатися кращих результатів. Йдеться передусім про оцінювальні судження, а не тільки про оцінку в формі бала, що виставляє вчитель здебільшого не за одну дію та її результат, а за ряд дій і результати учбової роботи [5].
Цілісний розвиток інтелекту у молодшому шкільному віці відбувається за
За такими напрямами :
1) засвоєння й активне використання мови як засобу мислення. Цей напрям пов'язаний із розвитком мовлення дітей, активним його використанням під час розв'язування різноманітних завдань. Важливо навчити їх роздумувати вголос, словесно відтворювати думки і вербалізовувати (виражати в словах) процес та отриманий результат розв'язування задач і виконання вправ;
2) поєднання і взаємозбагачення всіх видів мислення: наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного. З цією метою дітям пропонують завдання, для розв'язування яких необхідні одночасно і практичні дії, і вміння оперувати образами, поняттями, висловлювати судження на рівні логічних абстракцій;
3) виокремлення підготовчої та виконавчої фаз розв'язання завдання. На підготовчій фазі здійснюють аналіз його умов і виробляють план, на виконавчій реалізують його практично. При цьому обов'язкова перевірка отриманого результату.
ВСНОВОК ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
Отже хронологічні межі молодшого шкільного віку становлять період життя дитини з 6-7 до 10-11 років ,психічний розвиток сучасних школярів зумовлений станом системи шкільної освіти, при зміні якої змінюються і показники розвитку, навчальна програма початкової школи орієнтована на психофізіологічні можливості дитини цього віку. Розвиток пам'яті молодших школярів характеризується зміною способів запам'ятовування: у І та ІІ класі повторюються окремі слова, в ІІІ -повторюються групи слів (слова групуються за певними ознаками), в IV класі використовуються логічні прийоми запам'ятовування. Поступово підвищується здатність заучувати і відтворювати. Зростає продуктивність, обсяг, міцність, точність запам'ятовування. Відбувається зміна співвідношеннями мовільного і довільного запам'ятовування (у бік другого) та образної і словесно-логічної пам'яті.
Мислення молодших школярів починає функціонувати на рівні конкретних операцій. Операції аналізу і синтезу починають пов'язуватись при порівнянні об'єктів. Аналіз поступово переходить в абстрагування. Узагальнення спочатку відбувається перцептивно-практичним способом, потім переходить в уявно-мовний спосіб. Зростає кількість індуктивних та дедуктивних умовисновків.
Уява в молодшому шкільному віці є надзвичайно бурхливою, яскравою, некерованою. Відтворювальна уява вдосконалюється: вона стає більш реалістичною і керованою. Відбувається перехід від репродуктивних форм уяви до творчої. Зростає вимогливість дитини до образів уяви. Зростає швидкість утворення образів фантазії. Виникають бажання, здійснення яких випереджає можливості сучасної науки.
У молодших школярів переважає мимовільна увага (яка досить активно розвивається). Відповідно цьому будується навчальний процес, в якому використовується яскраве методичне забезпечення. Поступово розвивається довільна увага.
РОЗДІЛ ІІІ
Особливості проведення уроків фізичної культури у початкових класах
Під час проведення уроків фізичної культури учні здобувають необхідні знання, навички та вміння.Внаслідок цього зміст уроку фізкультури, його організація проведення визначаються відповідними методами навчання, методичними прийомами, способами організації діяльності учнів, умінням управляти цією діяльністю.
До методів навчання на уроках фізкультури належать:
• метод слова (розповідь, пояснення, бесіди, розбір, оцінка, команда підрахунок);
• практичні методи (по частинах, у цілому, ігровий, змагальний)
• методи наочності (пряма і непряма наочність).
Словесні методи відіграють важливу роль у навчанні учнів фізичних вправ, в активізації пізнавальної діяльності та озброєнні відповідними знаннями.
Пояснення - це опис техніки виконання рухової дії, особливостей правил її виконання. На відміну від простого опису, пояснення доказує ефективність визначеного способу виконання даного руху. [2]
Бесіда - це форма навчання, де використовуються питання-відповіді. Спираючись на знання та досвід вивченого матеріалу, вчитель питаннями спрямовує розкриття суті виконання визначених рухів при повторені.
Команда - це наказ, який зобов’язує виконувати рухи за строго встановленою формою. Команда може подаватись голосом, сигналом, особистим прикладом. Команда, яка подається голосом, ділиться на попередню (вимовляється протяжне, голосно, чітко і вказує, що потрібно виконувати) і виконавчу (вимовляється голосно, енергійно, відривно, вказує момент дії).
Розпорядження - це наказ, висловлений у довільній формі.
Підрахунок - це прийом, за допомогою якого відраховуються проміжки часу, частини руху, час виконання вправи. Підрахунок дозволяє давати учням необхідний темп виконання руху [1].
Використання словесних методів у навчанні фізичних вправ сприяє активізації розумової діяльності учнів, пізнанню особистих рухів, свідомому та практичному засвоєнню фізичних вправ, набуттю необхідних знань про них.
Практичні методи навчання в своїй основі мають активну рухову діяльність учнів. Залежно від ступеня регламентації умов виконання фізичних вправ ці методи діляться на дві групи: метод строго регламентованої вправи (навчання по частинах, в цілому) та частково регламентованої (ігровий, змагальний). Різниця між цими методами відносна [16].
Методи наочності забезпечують зорове та слухове сприйняття рухової дії, яка вивчається. Найпоширенішим методом навчання є показ учителем або учнем. Перший показ, як правило, повинен створити цілісну характеристику вправи. Тому до нього ставляться такі вимоги: чіткість і точність виконання вправи, вибір місця показу вправи, концентрація уваги учнів на сприйнятті техніки виконання вправи, повторення вправи учнем.
Для створення в учнів правильної уяви про рухову дію необхідно використовувати наочні посібники, технічні засоби - таблиці, малюнки, схеми, фотографії, кінофільми. Ці посібники повинні допомогти розкрити основні вимоги до виконання рухової дії.
Під час проведення уроків фізичної культури в молодших класах використовуються різні методи організації діяльності учнів під час виконання програмового матеріалу [19].
До них належать: фронтальний, потоковий, груповий, індивідуальний. Фронтальний метод забезпечує високу щільність на уроці. При ньому всі учні одночасно виконують певну роботу. Його використовують при виконанні загальнорозвиваючих вправ без предметів та з ними, під час ходьби, бігу, танцювальних кроків та з’єднань, пересуванні на лижах, шикуванні, перешикуванні і т.д.
При потоковому методі учні виконають вправи по черзі, один за одним. Широко використовується цей метод при стрибках у довжину, висоту, при виконанні акробатичних вправ, лазінні та перелізанні тощо.
Груповий метод передбачає ділення учнів на групи. Кожна група виконує вправи. Часто його використовують в основній частині уроку. Він також дає можливість більш ущільнити урок та забезпечити різнобічний вплив на учнів. Місце вчителя при такому методі там, де вивчається нова вправа, або вправа технічно складна і потребує страхування. Індивідуальний метод використовується переважно при виконанні учнями вправ, тестів, нормативів на оцінку [24].
При виборі методі організації учнів на уроці фізичної культури важливо забезпечити раціональне використання часу, оптимальне фізичне навантаження на учнів, поступове його збільшення від початку уроку і зниження навантаження в кінці уроку, дотримання потрібних інтервалів відпочинку між виконанням вправ.
Методи організації учнів на уроці безпосередньо впливають на щільність уроку.
Щільність - це відношення раціонально використаного часу до загального часу, відведеного на урок. На щільність уроку великий вплив має така організація уроку, при якій одночасно виконують вправи якомога більше учнів А це досягається організаційними і методичними прийомами, в основі чого є:
• забезпечення уроку необхідним інвентарем та обладнанням, своєчасною їх підготовкою;
• використання фронтального та потокового способів організації учнів;
• чіткість показу та пояснення вчителем;
• організованість та дисципліна учнів (своєчасний прихід на урок, чітке виконання команд).
Проведення уроків з високою щільністю забезпечує раціональну фізичну та розумову активність дітей, підвищує ефективність навчально-виховного процесу і сприяє вихованню в дітей організованості та дисципліни [11].
У більшості шкіл уроки фізичної культури в 1-4 класах проводять учителі початкових класів, а тому вимога до них така:
• забезпечити високу якість проведення уроків фізкультури та виконання програмового матеріалу;
• спільно з лікарем забезпечити проведення медичного огляду учнів та врахувати його результати в своїй роботі:
• створювати належні санітарно-гігієнічні вимоги до місць занять;
• заняття проводити у відповідній спортивній формі;
• брати участь в організації і проведенні позакласних заходів з фізичної культури, залучати до них всіх учнів;
• проводити серед батьків роз’яснювальну роботу про значення фізичної культури і спорту для дітей;
• розширювати свої знання в області фізичного виховання дітей;
• сприяти підвищенню інтересу до фізичної культури і спорту, формувати у них стійкий інтерес до самостійних занять фізичними вправами.
ВИСНОВОК ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ
Отже, можна зробити такі висновки:
Специфіка виховання молодших школярів зумовлена їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями. У молодшому шкільному віці провідний вид діяльності - це гра, тому уроки з фізичного виховання необхідно планувати з урахуванням цієї дуже важливої особливості. Одне з провідних місць в системі засобів фізичного виховання і навчання дітей молодшого шкільного віку належить грі. Саме гри сприяють засвоєнню самих різних знань, умінь, розвитку рухових здібностей. Взаємозв'язок ігри і вчення виявляється у впливі гри на формування елементів навчальної діяльності .
Зміст уроків фізичної культури в молодших класах повинно бути наповнене казковими та ігровими сюжетами, що дає можливість підтримувати високий емоційний настрій учнів, підвищувати інтерес до рухової діяльності на заняттях і в позаурочний час, легко і успішно адаптуватися до шкільного життя. На уроках фізичної культури в молодших класах рекомендується проводити загально-розвиваючі вправи різної спрямованості з використанням музичного супроводу. Особлива увага повинна приділятися спеціальним вправам для формування правильної постави та корекції плоскостопості.
З учнями молодших класів доцільно проводити на уроках гри з виконанням різноманітних вправ. Тобто ігри з бігом, зі стрибками, з лазіння, ігри з метанням і ловлею та ін Щоденне проведення таких ігор дозволяє успішно вирішувати проблеми перевантаження учнів, раціональної організації фізичного і трудового виховання, активного повсякденного відпочинку, такого необхідного для гармонійного розвитку дітей .Доцільно з дітьми молодшого шкільного віку проводити свята, дні здоров'я, спортивні розваги, походи. Вони сприяють підвищенню функціональних та адаптаційних можливостей дитячого організму, надають загальнозміцнювальний вплив, виступають як потужний засіб формування всебічно розвиненої особистості.
РОЗДІЛ IV
Вибір з літератури джерел зразків конспектів уроків для молодших школярів
Мета уроку. Формувати в учнів правильну поставу. Повторити комплекс вправ ранкової гімнастики. Удосконалити техніку виконання стрибка в довжину з місця. Повторити ігри «Квач парами», «Горобці-стрибунці», «Потяг», «Кар лики і велетні». Виховувати в учнів любов до щоденних занять фізичними вправами.
Інвентар і обладнання: картинки із журналів, секундомір, свисток, крейда, пово ротні стійки для (1,5 м), вимпели для нагородження, газети і журнали на спортивну тематику, плакати.
Місце проведення: стадіон, спортивний майданчик, парк.
План уроку (45 хв)
1. Підготовча частина уроку — 13 хв.
Організація учнів до уроку.
Шикування класу, перевірка постави, привітання, оголошення завдання уроку.
Повторення стройових (організаційних) вправ.
Повторити гру «Квач парами».
Повторити комплекс вправ ранкової гімнастики.
ІІ. Основна частина уроку -—27хв.
Повторити гру «Горобці-стрибунці».
Удосконалити техніку стрибка в довжину з місця.
Сприяти розвитку витривалості у грі «Потяга.
ІІІ. Заключна частина уроку — 5 хв.
Шикування класу.
Повторити рухливу гру «Карлики і велетні»
Бесіда «Чисте повітря».
Події фізкультури і спорту в країні і світі.
Підведення підсумків уроку.
Домашнє завдання.
|
Зміст основного навчального матеріалу |
Дозування |
Організаційно- методичні вказівки |
Підготовча частина уроку |
13 хв |
|
|
1 . Організація учнів до уроку. |
1 хв |
|
|
2. Шикування класу в одну шеренгу, перевірка правильної постави, привітання, оголошення завдань уроку. 3. Повторення стройових (організуючих) вправ: а) ходьба і повороти на місці; б) перешикування з однієї шеренги у дві. притулитись один до одного спиною. 4. Повторити гру «Квач парами»: а) підготовка до гри; 6) пояснення гри; в) проведення гри; г) підведення підсумків гри. 5. Повторити комплекс вправ ранкової гімнастики. Впр. 1. В. п. — о.с.; 1 — руки в сторони; 2 — руки вгору; 3 — руки в сторони; 4 — в.п. Впр. 2. В. п. — стійка ноги нарізно, руки в сторони; 1-2 — нахили вліво; 3-4 — нахили вправо. Вправи 3,4,5,6 виконують учні класу. Закінчується комплекс стрибками і ходьбою на місці. Основна частина уроку1. Повторити гру «Горобці-стрибунці»: а) підготовка до гри; б) пояснення гри; в) проведення гри; г) підведення підсумків гри. 2. Удосконалити техніку стрибка в довжину з місця. а) показ і пояснення вчителя; б) виконання стрибка в довжину з місця |
1 хв 3 хв 1 хв 2 хв 3-4хв 0,5 хв 0,5 хв 2-2,5 хв 0,5 хв 4-5 хв 7-8 впр. 6-8 разів 10-12 разів Кожну впр. виконують 8- 10 разів 27 хв 5 хв 0,5 хв 0,5 хв 3,5 хв 0,5 хв 10хв 1 хв |
Підрахунок ЧСС
Вчитель використовує картинки про правильну поставу.
Вчитель звертаєувагу на правильну техніку виконання вправ. Учні самі командують і виконують вправи.
Вчитель застосовує позмінний. фронтальний метод організації |
|
по частинах; в) виконання стрибка в довжину з місця в цілому; г) підведення підсумків. |
1-2хв 6-7 хв 1 хв |
учнів.
|
|
3. Сприяти розвитку витривалості у Ірі «Потяг». а) підготовка до гри; б) пояснення гри: в) проведення гри; г) підведення підсумків, нагородження д) пробіг «Кола пошани» в повільному темпі двома командами. |
12хв 0,5 хв 0,5 хв 8-9 хв 0 5 хв 1 хв |
Підрахунок ЧСС. Інтенсивність: 150-1 70 уд/хв.
|
Заключна частина уроку |
5хв |
|
|
1. Шикування класу в дві шеренги, обличчям один до одного |
0,5 хв |
Підрахунок ЧСС. |
|
2. Повторити рухливу гру «Карлики і велетні»: а) підготовка до гри; б) пояснення і проведення гри; в) підведення підсумків гри |
2хв 0,5 хв 1 хв 0,5 хв |
|
|
3. Бесіда «Чисте повітря» |
2 хв |
Валеологічне виховання. |
|
4. Події з фізкультури і спорту в країні і світі. |
1 хв |
Розповідають учні. |
|
5. Підведення підсумків уроку, виставлення оцінок. |
1,5хв |
Проводить вчитель. |
|
б. Домашнє завдання: показ, пояснення і дозування фізичних вправ. |
1 хв |
Проводить вчитель. Підрахунок ЧСС. |
Зразок плану-конспекту уроку основ здоров’я і фізичної культури для учнів 2 класу.
Завдання уроку: Формувати в учнів правильну поставу. Повторити комплекс вправ ранкової гімнастики. Удосконалити техніку виконання стрибка в довжину з місця. Повторити ігри „Квач парами”, «Горобці стрибунці», „Потяг”, „Карлики і велетні”. Виховувати в учнів любов до щоденних занять фізичними вправами.
Інвентар і обладнання: картинки із журналів, секундомір, свисток, крейда, поворотні стійки для (1,5 м), вимпели для нагородження, газети і журнали на спортивну тематику,плакати.
Місце проведення: стадіон, спортивний майданчик, парк.
|
Зміст навчального матеріалу, засоби |
Дозу |
Організаційно-методичні вказівки |
|
Підготовча частина уроку (10 хв) |
||
|
1. Організація учнів до уроку. |
1хв. |
|
|
2. Шикування класу в одну шеренгу, перевірка правильної постави, привітання, оголошення завдань уроку. |
1хв. |
Підрахунок ЧСС
|
|
3. Повторення організуючих вправ: |
2хв. |
Вчитель використовує картинки про правильну поставу
|
|
4. Повторити гру „Квач парами”: |
2хв. 0,5хв. |
|
|
5. Повторити комплекс вправ ранкової гімнастики. |
4хв. |
Вчитель звертає увагу на правильну техніку виконання вправ.
|
|
Основна частина уроку (25 хв) |
||
|
1. Повторити гру „Горобці-стрибунці” |
5 хв. |
|
|
2. Удосконалити техніку стрибка в довжину з місця. |
10 хв. |
Вчитель застосовує позмінний, фронтальний метод організації учнів. |
|
3. Сприяти розвитку витривалості у грі „Потяг” |
10 хв. |
Підрахунок ЧСС. Інтенсивність: 150-170 уд/хв.
|
|
Заключна частина уроку (5 хв) |
||
|
1. Шикування класу в дві шеренги, обличчям один до одного. |
0,5 хв. |
Підрахунок ЧСС. |
|
2. Повторити рухливу гру „Карлики і велетні” |
2 хв. |
|
|
3. Бесіда „Чисте повітря” |
2 хв. |
МПЗ. Я і Україна |
|
4. Події фізичної культури і спорту в країні і світі. |
1 хв. |
Розповідають учні. |
|
5. Підведення підсумків уроку. |
1,5 хв. |
Проводить вчитель. |
|
6. Домашнє завдання: показ, пояснення і дозування фізичних вправ. |
1 хв. |
Проводить вчитель. Підрахунок ЧСС. |
ВИСНОВОК ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ
Отже, правильно складений конспект впливає на:
- загальну і моторну щільність уроку;
- ефективність виконання поставлених завдань;
Складаючи конспект уроку потрібно дотримуватися таких вимог:
- урок повинен бути сюжетно-рольовий, потрібно використовувати елементи казки;
- дозування навантажень повинно відповідати віковій групі школярів;
- урок повинен містити освітні, оздоровчі і виховні завдання;
- бути послідовним продовженням попередніх занять й те водночас мати власну цілісність, одночасно з цим він повинен не значною мірою передбачати завдання й зміст наступного чергового уроку;
- відповідати за змістом, певному складу у відношенні віку, статі, фізичного розвитку та фізичної підготовленості;
- бути цікавим, спонукати учнів до активної діяльності;
- правильно поєднуватися з іншими уроками в розкладі навчального дня;
ВИСНОВКИ
Мотивація – це один із найважливіших факторів (поряд зі здібностями, знаннями, навичками), який забезпечує успіх у діяльності. Стадії формування мотиву та їх зміст залежить від стимулів, під впливом яких починається формування мотиву: фізичних – зовнішніх (подразники, сигнали), внутрішніх (дефіцит чогось в організмі); соціальних (прохання, вимога, наказ, спонукання).
Отже зміст уроків фізичної культури в молодших класах повинно бути наповнене казковими та ігровими сюжетами, що дає можливість підтримувати високий емоційний настрій учнів, підвищувати інтерес до рухової діяльності на заняттях і в позаурочний час, легко і успішно адаптуватися до шкільного життя.· На уроках фізичної культури в молодших класах рекомендується проводити загально-розвиваючі вправи різної спрямованості з використанням музичного супроводу.
Особлива уваги повинна приділятися спеціальним вправам для формування правильної постави та корекції плоскостопості. · З учнями молодших класів доцільно проводити на уроках гри з виконанням різноманітних вправ. Тобто ігри з бігом, зі стрибками, з лазіння, ігри з метанням і ловлею та інше. Щоденне проведення таких ігор дозволяє успішно вирішувати проблеми перевантаження учнів, раціональної організації фізичного і трудового виховання, активного повсякденного відпочинку, такого необхідного для гармонійного розвитку дітей. Доцільно з дітьми молодшого шкільного віку проводити свята, дні здоров'я, спортивні розваги, походи. Вони сприяють підвищенню функціональних та адаптаційних можливостей дитячого організму, надають загальнозміцнювальний вплив, виступають як потужний засіб формування всебічно розвиненої особистості.
Під час проведення уроків фізичної культури в молодших класах використовуються різні методи організації діяльності учнів під час виконання програмового матеріалу.
До них належать: фронтальний, потоковий, груповий, індивідуальний. Фронтальний метод забезпечує високу щільність на уроці. При ньому всі учні одночасно виконують певну роботу. Його використовують при виконанні загальнорозвиваючих вправ без предметів та з ними, під час ходьби, бігу, танцювальних кроків, пересуванні на лижах, шикуванні, перешикування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
спеціалісту): Навчальний посібник для студентів навчальних закладів ІІ-
IV рівнів акредитації. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001 –384с.
1993. С. 144.
