Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
(36М-) И. Паевский. Портрет Евдокии Журавлихи с дитьми.1697р. потерянный
Траплялись ще настроєві портрети, скажімо, портрет Євдокії Журавки з дітьми (1697) роботи І. Паєвського. Здається, портрет побудовано за тими ж композиційними канонами. Молода вагітна жінка стоїть коло столу, поклала руку на книгу, у рамі - розп’яття, та дивиться Журавка на глядача сумирно, ніби аж з посмішкою в довірливих очах. Але чому вона не дивиться на трійко своїх дітей? Її вже нема в живих. Старшеньке, мабуть, розуміє цю ситуацію і, склавши руки, тривожно відвертається від маминої тіні, середульше ще дивиться у її бік, але вже із сумнівом, а третє, найменше, тягнеться ручкою до мами, але вона вже не може відповісти на його порух увагою.
Ось така психологічна ситуація. Звичайно, такий портрет зворушував рідних до сліз. При всій інтимності величаво-оптимістичний образ Журавки вражає філософським ставленням до своєї долі: її забрав до себе Бог і в її очах злагода і відчуття вічного смирення і вдоволення. Велике розуміння Божої благодаті у художника-монаха.
Окремий різновид живописних творів парсунного типу становлять портрети-епітафії. Такі твори писалися на згадку про померлу людину, тому такий відчутний тут настрій печалі, скорботи, а конфлікт між життям і смертю відчувається особливо гостро. Для портретів-епітафій характерна така композиція: померла людина стоїть з молитовно складеними руками, звертаючись з молитвою до Богородиці чи Іісуса, які зображені у верхньому куті картини. Поряд із померлим нерідко зображалися непропорційно маленькі фігурки дітей (або онуків), яких любив, але покинув померлий. Контраст розміру фігури дорослої людини й дітей підкреслює їх особливу беззахисність, а контраст темряви і світла (світлі фігури на темному тлі) свідчать про приреченість людини – як дорослої, так і дитини, про її безсилля перед примхами долі, перед вічністю. Портрет Євдокії Журавки з дітьми не був задуманий як епітафія, це був портрет вагітної жінки, яка чекала четверту дитину. Однак жінка померла під час пологів, і художнику довелося переробити портрет на епітафію, дописавши маленькі фігурки дітей. Крім згаданих вище контрастів, на картині простежується ще й контраст почуттів: діти тягнуться до матері, а вона їх зовсім не помічає. Її задумливий погляд спрямований кудись далеко, обличчя лагідне, але вона не може виявити свою любов і ласку, бо перебуває в іншому світі. Присутнє тут також поєднання реального та ірреального, реальності й видіння. Простір картини є умовним, ілюзорним, незвичайним – це ніби якась темна кімната, причому глибини простору майже немає, але розп’яття в рамці на стіні нагадує вікно, через яке розкривається безмежний простір. Можливо, це своєрідний натяк на обмеженість людського життя порівняно з вічністю. У такому сенсі життя реальних людей видається ілюзією, а ілюзорна безмежність – реальністю.