Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………….………8
Розділ 1. Характеристика банку та його структура……………….…..……….10
Розділ 2. Організація касового обслуговування клієнтів……………………..17
Розділ 3. Операції банку із обслуговування платіжного обороту…………....27
Розділ 4. Організація проведення Приватбанком операцій із залучення коштів…………………………………………………………………………….38
Розділ 5. Робота банку по залученню коштів населення………………...........43
Розділ 6. Проведення валютних операцій Приватбанком……………………47
Розділ 7. Операції Міського відділення Приватбанку із запозичення та використання коштів…………………………………………..51
Розділ 9. Кредитна політика банку………………………………..……………58
Розділ 10. Аналіз діяльності Приватбанку. Дотримання обов’язкових нормативів і оціночних показників…………………………………………….64
Розділ 11. Організація внутрішніх банківських операцій……..………...........68
Висновки…………………………………………………………………............72
Список використаних джерел
Вступ
Заснований 19 березня 1992 року, Приватбанк є найбільшим банком країни і визнаним лідером банківської системи України. За станом на 01.01.2003 р. оплачений статутний фонд банку складав 260 млн. грн., капітал – 533 млн. грн. Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал «The Banker» за результатами проведеного у 2000 і 2002 роках дослідження, присвоїв Приватбанкові звання «The Bank of Year». Інший впливовий журнал – «Euromoney» – чотири роки підряд (у 1999, 2000, 2001 і 2002 роках) визнає Приватбанк кращим банком України. За підсумками фінансового рейтингу, проведеного українською газетою «Бізнес», Приватбанк у 1999 і 2001 роках був визнаний переможцем у найпрестижній банківській номінації «Банк, у якому ви б розмістили свій депозит».
Можна визначити такі основні переваги Приватбанку: найбільш широка мережа відділень, гнучкість в обслуговуванні і ставка на електронні технології Іnternet Bankіng, E-commerce, ATM-Bankіng. Володіючи генеральною ліцензією Національного банку України, Приватбанк здійснює весь спектр наявних на вітчизняному ринку банківських послуг по обслуговуванню корпоративних і приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. Послідовно розширюючи спектр наданих послуг і їх якість, Приватбанк активно нарощує свою клієнтську базу. На ринку корпоративного банківського обслуговування клієнти Приватбанку – більш 180 тисяч найбільших українських підприємств.
За станом на 1 січня 2004 року балансовий капітал одного з найбільших українських банків складає 1 032,8 млн. грн., збільшившись з початку року на 86%. За підсумками року статутний фонд банку збільшився з 400 до 700 млн. грн., розмір чистих активів складає 9 842 млн. грн. (ріст на 59%). Чистий прибуток Приватбанку за підсумками роботи в 2003 році складає 60,549 млн. грн. На сьогоднішній день Приватбанк обслуговує більш 164 тисяч корпоративних клієнтів і 94 тисячі приватних підприємців. Кредитний портфель банку з початку 2003 року виріс на 69% до 8 114 млн. грн. У 2003 році одним із пріоритетних напрямків роботи банку став розвиток сучасного комплексу послуг для фізичних осіб. За підсумками року обсяг засобів фізичних осіб, притягнутих банком, досяг 4 300 млн. грн. у тому числі депозитний портфель фізичних осіб – 3 327 млн. грн. Обсяг виданих банком споживчих кредитів у 2003 році збільшився вдвічі до 2,1 млрд. грн. (частка банку на ринку споживчого кредитування України складає 24%). На 1 січня 2004 року Приватбанк обслуговує понад 5,5 мільйонів рахунків українських громадян. Банк протягом року запропонував індивідуальним клієнтам ряд нових, унікальних продуктів і послуг, серед яких миттєві пластикові карти, кредитні пластикові карти, карта «Найкращий подарунок», депозитні програми «Капітал», «Комбі» і ін. З початку 2003 року Приватбанк збільшив обсяг емісії пластикових карт міжнародних платіжних систем Vіsa і MasterCard у 1,8 рази до 4,1 мільйони карт, зберігши за собою лідируючі позиції на ринку (біля 43% ринку емісії карт). Активними темпами розвивалася мережа обслуговування пластикових карт Приватбанку, що за станом на 1 січня 2004 року включає 1 138 банкоматів і 13 675 POS-терміналів.
Розділ 7
Операції Міського відділення Приватбанку із запозичення та використання коштів
Запозичені кошти банку - це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.
Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших банків (в тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу.
Кошти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом, тому що облігації випускаються на певний строк, після закінчення якого ці кошти повертаються інвесторам. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики.
Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов'язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими, або позиченими, то другі - залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна.
Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної реалізації усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за угодами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу
облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, що виникли в більшості банків останнім часом, а також фактична відсутність вторинного ринку цінних паперів.
Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.
Загалом банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки перші відрізняються, як правило, більш високою надійністю.
Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох - шести місяців. Відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.
Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні у зв'язку з впровадженням електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку.
У договорі на міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень відсоткової ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку.
При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).
Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не лише комерційні банки, а й їх відділення та філії. Проте це право реалізується тільки в системі одного банку, що має філійну мережу.
НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції «репо» та ломбардне кредитування, а також надання кредитів під заставу конверсійних облігацій внутрішньої державної позики (КОВДП) та стабілізаційних кредитів.
Основною формою рефінансування комерційних банків є ломбардне кредитування та операції «репо».
Ломбардний кредит надається на строк до ЗО днів у межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.
Операції «репо» - це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною.
Використання НБУ державних цінних паперів для операцій «репо» здійснюється через «пряме «репо» - купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне «репо» - обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого «репо» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного «репо» державні цінні папери (які є в його портфелі) на певний період за умови викупу їх у комерційного банку на встановлений термін.
Національний банк може здійснювати операції «репо» купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях «репо» (у разі проведення тендера). Національний банк через свої регіональні управління не пізніше як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера з зазначенням терміну операцій «репо» та умов його проведення.
РОЗДІЛ 1
ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКУ ТА ЙОГО СТРУКТУРИ
«ПриватБанк» — найбільший за розмірами активів український банк і лідер роздрібного банківського ринку України, зареєстрований 19 травня 1992 року з головним офісом у м. Дніпропетровськ. Загальні активи ПриватБанку станом на 1 січня 2014 року становили 176,63 млрд. грн. (202,5 млрд грн. за результатами 3 кварталу 2013 року). ПриватБанк володіє другою за чисельністю мережею відділень (після Ощадбанку) та найбільшою мережею банкоматів та терміналів. На кінець 2013 року в мережі працювало 8 290 банкоматів, 10 120 терміналів самообслуговування та 71 502 POS-терміналів. Національна мережа банківського обслуговування ПриватБанку включає в себе 3 395 відділень і 33 філії по всій Україні.[4][3] ПриватБанк є найбільшим емітентом і еквайєром платіжних карток в Україні. Станом на липень 2013, банком емітовано понад 14 мільйонів карток. Банку належить власна система грошових переказів «PrivatMoney» та найбільший в Україні інтернет-банкінг і платіжна система «Приват24». Чистий прибуток ПриватБанку у 2013 році склав 1,873 млрд. грн., що на 340,632 млн. грн. (22,22%) більше ніж у 2012 році (1,532 млрд грн).[2]
ПриватБанку належать дочірні банки в таких країнах як Росія (Москомприватбанк), Грузія (ПриватБанк), Латвія (ПриватБанк), Португалія (ПриватБанк), Італія (ПриватБанк) та Кіпр (ПриватБанк).
Співвласниками ПриватБанку є українські бізнесмени та олігархи, засновники фінансово-промислової групи «Приват» Геннадій Боголюбов та Ігор Коломойський, частка яких становить 34,19% та 33,85% відповідно. Іншим великим власником банку є компанія Triantial Investments Ltd. зареєстрована в офшорній зоні на Британських Віргінських островах. Їй належить 24,99% акцій банку. Решта 6,96% володіють міноритарні акціонери.
Компанія Triantial Investments Ltd. зареєстрована в офшорній зоні на Британських Віргінських островах. Вона, в свою чергу, належить компанії Fransiano Investments Limited, власниками якої є три особи. Власниками міноритарних акцій ПриватБанку є 38 осіб.
Дубілет Олександр Валерійович - голова правління Приватбанку (посаду обіймає від 1997 року)
Юрій Пікуш - генеральный заступник голови правління Приватбанку (з 2004 р.)
Миколай Давидов - Перший заступник Голови Правління - голова Ради "Москомпріватбанк"
Микита Волков - перший заступник Голови Правління - начальник "Інформаційні технології" Менеджер (з 2004 р.)
Тімур Новіков - перший заступник голови правління (з 2004 р.)
Володимир Яценко - Перший заступник Голови Правлыння - начальник генерал-бізнес-система корпоративных клиєнтів (з 2004)
Олександр Вітязь - Заступник Голови Правління ПриватБанку - керівник Центру електронного бізнесу (з 2002)
Олег Гороховський - Заступник Голови Правління - начальник «Кредитні карти» (з 2004)
Тетяна Гур'єва - Заступник Голови Правління - начальник сервісу користувачів (з 2000)
Відділення ПриватБанку у Тбілісі (2011)
Володимир Заворотний - Заступник Голови Правління - Директор Київського керівника регіональної дирекції (з 1997)
Юрій Кандауров - заступник Голови Правління - керівник індивідуального бізнесу обслуговування клієнтів (з 2002)
Станіслав Крижанівський - Заступник Голови Правління - начальник "Служба безпеки" (з 2009)
Любовь Чмона - Заступник Голови Правління - начальник Бізнес Бюджетування Промисловості та VIP-кліентів (з 2002)
Людмила Шмальченко - Заступник Голови Правління - начальник казначейства (з 2005 р.)
Міжнародна група ПриватБанку включає 6 дочірніх банків в таких країнах як Росія (Москомприватбанк), Грузія (ПриватБанк), Латвія (ПриватБанк), Португалія (ПриватБанк), Італія (ПриватБанк) та Кіпр (ПриватБанк). Крім того, відкриті представництва в Іспанії та Німеччині.
РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ КАСОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ
Частина сукупного грошового обігу, в якому гроші функціонують як засіб платежу в безготівковій формі й готівкою. В господарській і банківській практиці основну частину П.о. становлять безготівкові розрахунки. Об'єктами безготівкових платежів є товари та послуги, будівельно-монтажні роботи, відрахування на капітальне будівництво і капітальний ремонт основних фондів та фінансові зобов'язання перед бюджетом. Платежі проводять суб'єкти підприємництва, організації, установи, фінансово-кредитні органи тощо. П.о. готівкою включає виплату підприємствами заробітної плати, платежі громадян за товари, комунальні послуги, оплату податків та ін.
Готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Безготі́вкові розраху́нки — платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр. Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплені сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т. д. Безготівкові розрахунки використовуються також населенням для внесення вкладів, розрахунків за квартиру і комунальні послуги, оплату товарів та ін. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм — платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули.
Згідно з Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні», безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:
- платіжними дорученнями;
- платіжними вимогами-дорученнями;
- розрахунковими чеками;
- акредитивами;
- платіжними вимогами;
- банківськими платіжними картками;
- векселями;
- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
Принципи організації безготівкових розрахунків:
1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.
2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.
3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата.
4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.
5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.
6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.
7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.
8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів.
9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.
Документи які необхідні для відкриття поточних/вкладних (депозитних) рахунків суб’єктів господарювання:
1. Для відкриття поточного рахунку юридичній особі, необхідно подати документи:
-заяву про відкриття поточного рахунку
-копію, належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/положення) Юридичні особи які створені/діють на підставі модельного статуту подають копію рішення про їх створення (в якому має бути зазначено відомості про найменування, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, склад засновників та учасників, розмір статутного капіталу, розмір часток кожного з учасників, порядок внесення ними вкладів, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту), підписаного усіма засновниками. При поданні оригіналу рішення, копія засвідчується уповноваженим працівником Банку. Модельний статут до Банку не подається.
-копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичної особи та фізичної особи - підприємця, що містять відомості про юридичну особу; (видана після 17.12.2012р.)
-картку із зразками підписів і відбитком печатки
2. Для відкриття поточного рахунку відокремленому підрозділу юридичної особи, необхідно подати документи:
-заяву про відкриття поточного рахунку
-клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) про відкриття рахунку із зазначенням номера поточного рахунку юридичної особи та найменування Банку, у якому він відкритий, а також інформації про те, чи є відокремлений підрозділ платником єдиного внеску
У разі одночасного відкриття в Банку поточних рахунків для кількох відокремлених структурних підрозділів однієї юридичної особи, уповноваженому працівнику Банку подається: єдине клопотання юридичної особи з вищезазначеною інформацією і переліком її відокремлених структурних підрозділів, яким відкриваються рахунки, та копії цього клопотання в кількості, потрібній для формування справ з юридичного оформлення рахунків за кожним відокремленим структурним підрозділом.копію, належним чином оформленого положення про відокремлений структурний підрозділ
копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичної особи та фізичної особи - підприємця, що містить відомості про відокремлений підрозділ юридичної особи; (видану після 17.12.2012р.)
картку із зразками підписів і відбитка печаткою
3. Для відкриття поточного рахунку фізичній особі-підприємцю, необхідно подати документи:
-заяву про відкриття поточного рахунку
-копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичної особи та фізичної особи - підприємця, що містять відомості про фізичну особу - підприємця; (видану після 17.12.2012р.)
-картку із зразками підписів і відбитком печатки
4. Для відкриття вкладного (депозитного) рахунку юридичній особі, необхідно подати такі документи:
-копії належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/положення). Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають. Юридична особа, яка створена та/або діє на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, подає копію рішення про її створення або про провадження діяльності на підставі модельного статуту, підписаного всіма засновниками
- виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що містить відомості про юридичну особу
якщо в договорі банківського вкладу передбачено перерахування коштів із вкладного (депозитного) рахунку після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення клієнта, то під час відкриття вкладного (депозитного) рахунку юридична особа додатково має подати картку із зразками підписів і відбитка печатки
5. Для відкриття вкладного (депозитного) рахунку відокремленому підрозділу юридичної особи, необхідно подати такі документи:
-клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) до банку, у якому відкривається вкладний (депозитний) рахунок відокремленого підрозділу, про відкриття рахунку із зазначенням номера поточного рахунку юридичної особи та найменування банку, у якому він відкритий
копії належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ
копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що містить відомості про відокремлений підрозділ юридичної особи
-якщо в договорі банківського вкладу передбачено перерахування коштів з рахунку після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення клієнта, то під час відкриття вкладного (депозитного) рахунку відокремлений підрозділ додатково має подати картку із зразками підписів і відбитка печатки
Переваги безготівкових розрахунків над готівковими.
Рух готівкових грошей і безготівкових платіжних засобів у грошовому обороті взаємопов’язаний. Однак у сукупному грошовому обороті переважають безготівкові розрахунки, оскільки вони мають ряд переваг над готівковими ці переваги проявляються передусім у прискоренні та зручності роз рахунків, в економії витрат, пов’язаних з перевезенням готівки, її обліком та зберіганням.
Використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.
РОЗДІЛ 3
ОПЕРАЦІЇ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"ІЗ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПЛАТІЖНОГО ОБОРОТУ
Приймання платежів від клієнтів може здійснюватися із застосуванням САБ.
За згодою сторін (банку отримувача та банку ініціатора) отримувачу переказу може бути надіслане повідомлення про надходження на його ім'я переказу в порядку, установленому банком отримувача.
Від клієнтів готівка приймається в касу так: банкноти шляхом суцільного поаркушного перерахування, монети - за кружками.
Після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Плата за послуги банку готівкою приймається від клієнта за окремим касовим документом, оформленим банком.
У частині використання реєстраторів розрахункових операцій банк застосовує їх у межах, визначених чинним законодавством України.
Після закінчення обслуговування клієнтів підраховуються суми за документами, за якими проведені касові операції, і звіряються з даними бухгалтерського обліку та залишком готівки.
Вечірні каси приймають гроші від підприємств, установ, організацій і населення після закінчення операційного дня. Жодних видаткових операцій (за винятком операцій з вкладами та з цінними паперами) працівники вечірніх кас не проводять.
Функції операційного працівника за прибутковими операціями вечірньої каси виконує бухгалтер-контролер, з яким укладається угода про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за зберігання грошей, що надходять до вечірньої каси. Бухгалтер-контролер має право контрольного підпису від імені установи банку прибуткових документів, а також супровідних відомостей до сумок з грошовою виручкою.
Порядок документообігу та приймання грошей вечірньою касою досить чітко регламентовано. Спочатку особа, що здає готівку, заповнює прибутковий документ на внесення готівки і передає його бухгалтеру-контролеру, який після відповідної перевірки, у свою чергу, передає документ касиру. Прийнявши готівку, касир підписує всі три частини об’яви про внесення готівки (власне об’яву, квитанцію, ордер) і проставляє на них штамп «Вечірня каса». Квитанція за двома підписами (бухгалтера-контролера і касира), засвідчена печаткою вечірньої каси, видається здавачу готівки.
Закінчивши приймання грошей, касир (разом із бухгалтером-контролером) звіряють суму готівки з даними касового журналу і прибуткових документів і підписують журнал.
Після закінчення оголошеного часу роботи вечірньої каси гроші, що надійшли, прибуткові касові документи, касовий журнал і печатку замикають на два ключі (касира і бухгалтера-контролера) у сейфі, який опечатують їхніми печатками і здають під охорону з розпискою в контрольному журналі осіб, що їх допущено до відмикання, замикання та опечатування грошових сховищ.
На початку наступного робочого дня працівники вечірньої каси продовжують виконувати свої функції. Вони приймають сейф від охорони, після чого здають гроші і прибуткові документи завідувачу каси під розписку в касовому журналі вечірньої каси. Після перевірки відповідності записів у журналі фактичній сумі готівки бухгалтер-контролер передає касовий журнал головному бухгалтеру.
Далі контрольні функції за проведенням касових операцій вечірньою касою виконує головний бухгалтер банку, який одержує від завідувача каси прибуткові документи вечірньої каси і підраховує за документами загальну суму надходжень.
Елементом внутрішнього контролю є факт звірки суми за документами із загальною сумою прибутку за касовим журналом. Про відповідність цих сум свідчить підпис головного бухгалтера в касовому журналі, який передається для відображення в бухгалтерському обліку. Усі прибуткові документи головний бухгалтер повертає завідувачу каси, а ордери передає операційним працівникам для запису на поточних рахунках контрагентів (клієнтів) банку.
Можна провадити операції у вечірніх касах і без бухгалтера-контролера. У цьому разі касир приймає гроші з використанням касового апарата, а тому печатка в нього вилучається.
Контрольний касовий апарат пломбує завідувач каси, який залишає собі один ключ керування лічильником-суматором, а другий ключ від лічильника видає касиру.
Приймаючи гроші, касир видає квитанцію з відбитком штампа контрольного касового апарата із зазначенням суми внеску. По суті, процедура приймання грошей не змінюється.
Касир перевіряє заповнену клієнтом об’яву про внесення готівки. Прийнявши гроші, підписує всі три документи, і на зворотному боці квитанції та об’яви проставляє штамп контрольного касового апарата. Відбиток штампа контрольного касового апарата з неправильно набраною сумою на прибутковому документі касир закреслює і за своїм підписом на ньому робить надпис «Не враховувати». Усі прибуткові документи касир залишає в себе.
Загальну суму прийнятих грошей касир записує цифрами та словами в контрольній стрічці, попередньо викресливши з неї всі неправильно занесені суми згідно із зіпсованими документами.
Підрахувавши фактичну суму грошей і звіривши її з даними контрольної стрічки, касир проводить записи в книзі обліку показників лічильників контрольного касового апарата та сум готівки, прийнятої вечірньою касою.
Уранці наступного дня касир звітує перед завідувачем каси, який, у свою чергу, виконує всі процедури контролю сум, що пройшли через касовий апарат, і передає контрольну стрічку та прибуткові документи головному бухгалтеру. Головний бухгалтер (або його заступник) підраховує за документами загальну суму надходжень і порівнює її з результатами запису в контрольній стрічці. Обов’язковою контрольною процедурою є перевірка головним бухгалтером порядкових номерів контрольної стрічки від першої до останньої операції. Контроль головного бухгалтера завершується підписанням контрольної стрічки і передачею її та всіх прибуткових документів до бухгалтерії для проведення записів у касовому журналі, який підписує той самий працівник бухгалтерії, який провів записи, а також головний бухгалтер.
Прибуткові документи повертаються завідувачу каси, а ордери передаються операційним працівникам для зарахування внесених сум на відповідні поточні рахунки контрагентів. Касовий журнал і контрольна стрічка передаються для відображення в бухгалтерському обліку. Контрольні стрічки підшиваються разом із прибутковими касовими журналами або з касовими документами.
Вечірні каси створюються для поліпшення обслуговування клієнтів і для залучення готівкових коштів. Саме тому банки значну увагу приділяють питанням приймання вечірніми касами сумок (мішків) із готівкою від інкасаторів Національного банку, залізничних станцій і підприємств зв’язку.
Слід зазначити, що діяльність вечірніх кас прямо пов’язана з функціями кас перерахунку, які функціонують як при вечірніх касах, так і окремо.
Схема руху готівкових коштів, що поступають від інкасаторських бригад, у вечірніх касах досить чітко визначена і відбувається за такими етапами.
1. Старший бригади інкасаторів здає касиру сумки (мішки) з готівкою в присутності всіх інкасаторів цієї бригади; водій автомашини повинен перебувати в приміщенні банку або в автомашині до закінчення приймання сумок з цінностями.
2. Здаючи сумки (мішки) інкасатори пред’являють бухгалтеру-контролеру накладні до сумок з грошовою виручкою, а до сумок з валютними цінностями — супровідні відомості та явочні картки.
3. Бухгалтер-контролер вечірньої каси перевіряє відповідність записів у накладних (супровідних відомостях) і явочних картках та реєструє пред’явлені інкасаторами сумки (мішки) в журналі обліку прийнятих сумок, мішків з готівкою і порожніх.
4. У міру реєстрації бухгалтер-контролер передає касиру накладні (супровідні відомості), а за даними записів у явочних картках установлює кількість і номери порожніх сумок (що не були використані в процесі інкасації), які підлягають поверненню до каси, і перевіряє відповідність кількості сумок, що їх здають інкасатори до каси, даним довідки про видачу інкасаторських сумок, мішків і явочних карток. Завершивши первинні процедури контролю, бухгалтер-контролер явочні картки повертає інкасаторам.
5. Касир, приймаючи сумки, проводить контроль їхніх зовнішніх параметрів (цілість пломб і їх відповідність засвідченим зразкам, відповідність номерів сумок, зданих інкасаторами, номерам, зазначеним у накладних).
6. Прийнявши за кожним заїздом (маршрутом) сумки і мішки, бухгалтер-контролер і всі інкасатори бригади підписують два примірники журналу прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок і другий примірник, скріплений печаткою вечірньої каси, видають старшому бригади інкасаторів.
7. Касир під контролем бухгалтера-контролера підраховує кількість сумок, що їх здають у грошове сховище (сейф), і звіряє її відповідність кількості, зазначеній у журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх. Сейф замикають двома ключами, один з котрих зберігається в касира, другий — у бухгалтера-контролера.
8. Підсумковим документом проведеної роботи є складання довідки про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою і порожні.
Під час виконання всіх зазначених процедур проводиться контроль дефектності сумок і, якщо виявляються порушення (зовнішні дефекти або невідповідність сум, указаних у накладних і явочних картках), касир у присутності бухгалтера-контролера та інкасаторів, що здали ці сумки (мішки), розкривають їх і перелічують гроші.
Після завершення роботи складається акт у трьох примірниках за підписами всіх осіб, що були присутні під час підрахунку грошей із зазначенням дати та часу розкриття сумки і її номера, описом дефектів і зазначенням суми, що її виявлено підрахунком.
Перший примірник акта залишається у справах банку разом із супровідним документом, другий — з повідомленням про факт недостачі і речовими доказами (пошкодженою сумкою, пломбою, упаковкою і т. ін.) передається правоохоронним органам (за умови виявлення недостачі), а третій надсилається організації, яка здала готівку інкасатору.
Банки можуть установити порядок здавання готівки у вечірню касу без участі інкасаторських бригад. У цьому разі кожному суб’єкту господарської діяльності банк видає парну кількість інкасаторських сумок. Зразки пломб банк засвідчує підписами службових осіб і печаткою банку. На здачу готівки клієнти виписують до кожної сумки супровідну відомість у трьох примірниках (перший вкладається в сумку, другий і третій пред’являються бухгалтеру-контролеру вечірньої каси). Процедура приймання готівки аналогічна тій, що виконується за участю інкасаторських бригад. Після
закінчення приймання сумок касир видає представнику підприємства копію супровідної відомості, підписану касиром та бухгалтером-контролером і засвідчену печаткою каси. Порожні сумки, що їх не було використано, повертаються під розписку в окремій книзі.
Дещо інший порядок установлено для приймання сумок із виручкою залізниць і підприємств зв’язку.
Представники цих організацій, доставивши в банк сумки з виручкою, розкривають у присутності працівників вечірньої каси страховий мішок і передають бухгалтеру-контролеру два примірники дорожньої відомості на збирання виручки залізничних станцій (або реєстр підприємств зв’язку) і конверт з накладними до сумок, а касиру — сумки з виручкою. Касир перевіряє сумки на предмет дефектності, а бухгалтер-контролер встановлює відповідність прийнятих сумок і накладних до них записам у дорожній відомості або реєстрі. За фактом приймання сумок видається розписка банку на других примірниках дорожніх відомостей або реєстрів за підписами бухгалтера-контролера і касира вечірньої каси, скріплених печаткою банку.
Перші примірники зазначених документів використовуються як реєстраційні журнали обліку прийнятих сумок з грошима і зберігаються в банку в окремій справі.
Про загальну кількість прийнятих від станцій залізниць і підприємств зв’язку сумок та об’явлену суму вкладених до них грошей робляться відповідні записи в довідці про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою і порожні сумки.
За підсумком роботи вечірньої каси вранці наступного дня касир і бухгалтер-контролер здають:
1) сумки з проінкасованою грошовою виручкою, накладні й супровідні відомості, а також порожні сумки — в касу перерахунку;
2) мішки (сумки) з готівкою кас банку при підприємствах і накладні до них під розписку в довідці про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою і порожні сумки — завідувачу каси. Зіставивши фактичну наявність грошей з даними супровідної відомості, завідувач каси підписує цю відомість та накладну до неї і передає накладну в операційну касу для зарахування грошей на рахунок контрагента, а супровідну відомість — для включення до касових документів дня.
Перелічування готівки, прийнятої вечірньою касою, проводиться касами перерахунку.
РОЗДІЛ 4
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ ПРИВАТБАНКОМ ОПЕРАЦІЙ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ
З розвитком карткових систем виникли різноманітні види платіжних карток, які відрізняються призначенням, функціональними і технічними характеристиками.
З огляду на сучасні тенденції ринку і розуміння суті картки, як ключа доступу до всіх послуг, що надає банк, перш за все, слід зосередити увагу на таких ознаках, як схема використання, технологічне вирішення картки, спосіб нанесення ідентифікаційної інформації та тип договірної схеми
Отже, картки можна поділити за способом нанесення ідентифікаційної інформації (ім'я власника картки, номер картки, термін дії картки тощо). Ця інформація може бути нанесена рельєфним шрифтом (видавлена) спеціальним апаратом ембосером (embosser), і тоді картка називається ембосованою. На неембосованих картках ідентифікаційну інформацію випалюють, і зазвичай ці картки призначені тільки для електронного використання (наприклад, Vise Electron - рис. 5.2).
За технологічним виготовленням картки як носія електронної інформації їх можна поділити на картки з магнітною смугою і картки з чіпом, або смарт-картки.
Картки з магнітною смугою мають на звороті магнітну смугу, де записані дані для ідентифікації особи власника картки під час її використання в банківських автоматах та електронних терміналах торговельних закладів. Картка з мікросхемою була винайдена у Франції 1974 року і набула поширення в цій країні і за кордоном. Вбудована в картку мікросхема (чіп) складається із запам'ятовувальних пристроїв для збереження інформації та процесора, який є комп'ютером і здатний обробляти інформацію, записану в запам'ятовувальних пристроях. Ці мікропроцесори постійно вдосконалюються для розширення функціональних можливостей картки і підвищення її надійності. Такі картки називають також "інтелектуальними" картками, або смарт-картками.
Картка з мікросхемою має чимало переваг перед карткою з магнітною смугою:
• якщо картка з магнітною смугою є лише пасивним засобом збереження інформації, то картка з мікросхемою може реагувати і записувати у свою пам'ять інформацію про попередньо виконані трансакції;
• інформаційні можливості смарт-картки значно ширші, ніж у карток із магнітною смугою;
• можливість оперативного поновлення даних у пам'яті мікропроцесора;
• можливість використання таких карток одночасно і для інших цілей (посвідчення особи чи паспорт, посвідчення на право управління автомобілем, медична картка, соціальна картка, бензинова тощо).
За схемою використання банківські картки поділяються на кредитні, дебетові та електронні гаманці.
Банківські кредитні картки призначені для купівлі товарів із використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів у готівковій формі. Кожний фінансовий заклад установлює свої правила, що визначають можливість одержання кредиту. У деяких системах банківську кредитну картку можна застосовувати для пільгової оплати окремих видів послуг (наприклад, телефонних розмов), а також для отримання грошей у банківських автоматах. Кредитні картки випускають у широких масштабах для платоспроможних споживачів, і вони є для них засобом самоідентифікації.
Банківські кредитні картки можна поділити на три категорії за типом погашення заборгованості, встановлення доступного балансу і за способом бухгалтерського обліку операцій із карткою:
• розрахункові (charge) картки;
• револьверні кредитні;
• револьверні овердрафтні.
Розрахункова картка - це картка багатоцільового призначення, зокрема - для керування поточним рахунком. Від дебетової картки й електронного гаманця розрахункова картка відрізняється тим, що:
• розрахункова картка не містить інформації про залишок розрахункового рахунку. Тому всі платежі виконуються в режимі on-line;
• гарантією платежу за розрахунковою карткою є банк, тому після авторизації клієнта (визначення доступності грошей на рахунку) і підтвердження покупки сума її з поточного рахунку перераховується на особовий рахунок (блокується) і не бере участі в наступних авторизаціях;
• розрахункова картка розрахована на платежі середніми і великими сумами, тому платежі проводяться в режимі on-line; це не виключає можливості використання картки для платежів малими сумами;
• для всіх операцій використовується PIN-код;
• на залишок рахунку нараховуються проценти. Використання таких карток дає переваги всім учасникам платіжної системи.
Револьверна кредитна картка відрізняється від розрахункової лише однією властивістю - револьверністю кредиту, тобто його відновлюваністю і відсутністю вимог його повного погашення. Доступний баланс коштів установлюється рівним сумі залишку на картковому рахунку і сумі кредитного ліміту.
Різновид карткового кредитування - надання позик корпоративним клієнтам. На бажання клієнта банк розраховує та встановлює ліміт
кредитування підприємства, яким підприємство може скористатися в будь-який момент, розподіливши його на корпоративні картки своїх працівників.
Згідно з багатьма прогнозами кредитні картки стануть невід'ємною частиною майбутньої системи платежів і вийдуть далеко за рамки своєї традиційної кредитної ролі.
Дебетова картка пов'язана зі спеціальним рахунком у банку (картковий рахунок) з індивідуальними даними користувача. Оскільки емітентом дебетової картки є банк, то в разі її емісії гроші клієнта заносяться на рахунок картки клієнта в банку-емітенті. Розміщені на цьому рахунку гроші зберігають у банку-емітенті свою належність конкретному власникові.
Дебетову картку називають також карткою готівкових коштів, або карткою активів, і вона має такі характеристики своїх особливостей і функцій:
• дебетова картка - це картка, на якій є прізвище та ім'я її власника як клієнта певної фінансової установи, де він має на рахунку грошові кошти; тут можуть бути також зазначені види операцій, що їх виконують за цим рахунком;
• дебетова картка має магнітне кодування і зчитується ЕОМ. Це зручний інструмент для проведення автоматизованих платіжних операцій за допомогою терміналів;
• дебетова картка є для власника зручним засобом виконання платіжних операцій шляхом прямого зменшення розмірів його фінансових активів замість збільшення зобов'язань чи боргу;
• дебетова картка з відповідною системою зв'язку є потенційно можливою заміною готівкових коштів або звичайних чеків у багатьох платіжних операціях у сфері індивідуальних розрахунків.
Дебетова картка, з юридичного погляду, може стати кредитною, якщо її наділити будь-якою специфічною рисою кредиту (наприклад, можливістю надання кредитного овердрафту). Таким чином, дебетові картки потенційно можуть задовольняти велику різноманітність споживчих потреб.
Як кредитні, так і дебетові картки за способом використання можуть бути індивідуальними і корпоративними. Індивідуальні картки видають окремим клієнтам банку, і вони можуть бути "стандартними" або "золотими". Останні призначені для осіб із високою кредитоспроможністю і передбачають пільги для користувачів. Корпоративну картку видається організації, яка на основі такої картки може видати індивідуальні картки вибраним особам (керівникам або просто цінним співробітникам). їм відкривають персональні рахунки, "прив'язані" до корпоративного карткового рахунку. Відповідальність перед банком за корпоративним рахунком несе організація, а не власники індивідуальних корпоративних карток. Корпоративні картки, що дозволяють здійснювати операції платежу за товари і послуги, можуть мати кілька різновидів реалізації. Доцільно виділити два основні варіанти: картка підзвітної особи і картка керування розрахунковим рахунком.
Корпоративні картки звичайно використовують для одержання готівкових коштів на господарські потреби, безготівкових розрахунків у закладах торгівлі, на автозаправних станціях, у закладах сфери послуг.
Особливо ефективною для банку є емісія корпоративних карток для організацій, що видають велику кількість підзвітних сум для різних цілей, що забезпечує за мінімальних вкладень великий стабільний оборот за картками і, отже, великий розмір комісійних.
Електронні гаманці - це картки, що призначені для оплати різноманітних товарів або послуг у багатьох закладах торгівлі та сфери послуг. Потенційно їх можна використовувати як в одній країні, так і в міжнародних масштабах, але іноді їх використання обмежується певним регіоном. Платіжна спроможність таких карток зумовлена певною сумою, яку власник картки попередньо вносить емітентові цієї картки або його агентові. Кошти можна вносити безпосередньо на картку готівкою або з використанням депозитного рахунку власника картки. Надається можливість багаторазового "завантаження" електронного гаманця.
Можливі два основні варіанти електронного гаманця: індивідуальний і анонімний.
Використання цих карток дає переваги всім учасникам карткової технології:
• користувач "гаманця" зменшує кількість готівкових грошей, які носить із собою, зменшується час обслуговування в торгівлі та сфері послуг;
• підприємства торгівлі чи сфери послуг зменшують витрати на роботу з готівкою, інкасацію, зменшують витрати, що пов'язані із зловживанням персоналу, зменшують ризик неоплаченого кредиту через брак коштів на рахунку власника картки (немає ризику, що пізніше платіж буде визнаний недійсним);
• для банку-емітента електронний гаманець є засобом залучення грошових коштів, еквівалентним залученню вкладів фізичних осіб. Зменшуються витрати на роботу з готівкою і дається можливість отримання прибутку від послуг щодо завантаження "гаманця" і його використання;
• для національної платіжної системи використання електронного гаманця для масових дрібних платежів зменшує потребу в готівкових коштах і затрати, що пов'язані з їх виготовленням і використанням.
На поточний момент електронні гаманці ще не набули істотного поширення в жодній державі світу, однак у багатьох країнах розгортаються експериментальні проекти щодо запровадження кількох різних схем організації такої системи. Передбачається, що, незалежно від вибору остаточної схеми функціонування "електронних гаманців", вони поступово замінюватимуть готівку в разі виконання дрібних індивідуальних (таких, що не повторюються) платежів.
Кредитні та дебетові картки можуть існувати як на основі платіжних карток із магнітною смугою, так і на основі карток із мікросхемою, але електронний гаманець може бути реалізований лише у формі смарт-картки. Більшість емітентів замінюють картки з магнітною смугою на картки з мікросхемою, щоб усі види карткових послуг (кредитні, дебетові та електронного гаманця) можна було надавати з використанням однієї картки.
Важливою класифікаційною характеристикою є тип договірної схеми, за якою картки поділяються на персоніфіковані і неперсоніфіковані, або передоплачені.
Персоніфіковані - картки, що містять реквізити, які дають змогу візуально або з використанням документів, що посвідчують особу, ідентифікувати її власника, і прикріплюються до окремого карткового рахунку. Передоплачена платіжна картка - заздалегідь випущена емітентом платіжна картка, яка дає змогу її держателю виконувати операції в межах попередньо внесених (сплачених) коштів, що обліковуються на окремому картрахунку клієнта або консолідованому рахунку банку. Передоплачена картка може бути фіксованого номіналу, що зазначається на картці. Тобто неперсоніфіковані передоплачені картки поділяють:
• на картки з відкриттям окремого рахунку - для юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців;
• картки з обліком коштів на консолідованому рахунку - лише для фізичних осіб (для зниження поточних витрат під час здійснення платежів окремими сумами та спрощення порядку видачі карток банками).
Також передоплачені картки поділяються на картки з поповненням і фіксованого номіналу, що поповненню не підлягають.
Банківські картки можна також поділити за платіжними системами чи асоціаціями карток (Card Associations), у межах яких відбувається обслуговування карток.
Найпоширенішими у світі є картки таких найбільших міжнародних платіжних систем: Visa, EuroCard/MasterCard і American Express (AMEX).
Певну картку може підтримувати й обслуговувати тільки одна платіжна система.
Визначимо особливість кредитних карток різних систем щодо поділу їх на класи. У Visa два основні класи - Classic і Gold. MasterCard - Standoff і Gold, American Express - Mass і Gold. Вибір кредитної картки того чи іншого класу істотно впливає на величину внесеного в разі одержанії я картки страхового депозиту. В іншому різниця між класами здебільшого зводиться до питання престижності. Крім основних класів, також можуть бути випущені картки класів Platinum, Silver, Basic та інших. Усередині кожного із зазначених класів картки можуть поділятися ще на низку підкласів.
З огляду на механізм розрахунків виділяють двосторонні і багатосторонні системи.
Двосторонні картки виникли на підставі двосторонніх угод між учасниками розрахунків, де власники карток можуть використовувати їх для купівлі товарів у закритих мережах, які контролює емітент карток (універмаги, бензоколонки тощо).
Натомість багатосторонні системи, що їх очолюють національні асоціації банківських карток, а також компанії, які виготовляють картки туризму та розваг (наприклад, American Express), надають власникам карток можливість купувати товари в кредит у різних торговельників та організацій сервісу, які визнають ці картки платіжним засобом. Картки цих систем дозволяють також отримувати касові аванси, користуватись автоматами для зняття готівки з банківського рахунку тощо.
Загальні засади емісії та здійснення операцій із застосуванням платіжних карток регулюються нормами Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також нормативно- правовими актами Національного банку України.
Відповідно до нормативно-правових актів НБУ визначається порядок здійснення операцій із застосуванням платіжних карток, встановлено порядок їхньої емісії, порядок розрахунків за цими операціями, а також встановлено загальні вимоги до внутрішньодержавних платіжних систем, що створюються та функціонують в Україні. Визначено також особливості застосування платіжних карток внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем.
На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами). Для здійснення емісії й еквайрингу платіжних карток, призначених для застосування в Україні, банки можуть створювати внутрішньодержавні одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи.
Одноемітента платіжна система – платіжна система одного банку, який одночасно виконує функції платіжної організації, емітента й еквайра.
Багатоемітентна платіжна система – платіжна система, яка охоплює двох і більше емітентів.
Для здійснення емісії й еквайрингу платіжних карток, призначених для застосування в Україні та за її межами, банки-резиденти мають право створювати міжнародні платіжні системи або укладати договори з платіжними організаціями відповідних міжнародних платіжних систем про членство чи про участь у цих системах.
Банки-члени платіжних систем, якщо це не суперечить правилам відповідної платіжної системи, можуть укладати договори з іншими банками-резидентами, фінансовими установами-резидентами, що не є членами цих систем, і торговцями про видачу останніми готівкових коштів за платіжними картками через власні каси або банкомати.
Банк зобов’язаний у порядку, встановленому законодавством України, ідентифікувати клієнтів, які відкривають карткові та інші рахунки
в банку, і держателів платіжних карток, котрі здійснюють операції з їхнім використанням за цими рахунками.
Ідентифікація клієнта банку не є обов’язковою під час здійснення кожної операції, якщо клієнт був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Еквайр та емітент зобов’язані проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів, суб’єктів таких переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення здійснення зазначених операцій.
Емісія спеціальних платіжних засобів (емісія) – проведення операцій з випуску спеціальних платіжних засобів певної платіжної системи.
Емісія платіжних карток у межах України проводиться винятково банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем).
Платіжна картка є власністю емітента і надається клієнту або довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом. Фізичним особам, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам- підприємцям – корпоративні платіжні картки.
У договорі про надання та використання платіжної картки мають бути визначені предмет договору, права, обов’язки клієнта й емітента, їхня відповідальність, порядок розгляду спорів та інші визначені сторонами умови.
Для обліку коштів за операціями з використанням платіжних карток клієнтам відкриваються картрахунки. Відкриття картрахунків здійснюється відповідно до вимог, визначених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України з питань відкриття поточних рахунків. Для відкриття картрахунків клієнти подають до банків документи, які потрібні для відкриття поточних рахунків і визначені нормативно-правовими актами Національного банку України з питань відкриття рахунків.
Залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна й кредитна платіжні схеми.
Дебетова схема передбачає здійснення клієнтом операцій з використанням платіжної картки у межах залишку коштів, які обліковуються на його картковому рахунку, або за рахунок коштів клієнта за наперед оплаченою платіжною карткою, що обліковуються на консолідованому картрахунку банку.
Під час застосування дебетно-кредитної схеми клієнт здійснює операції з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його картрахунку, а в разі їхньої недостатності (відсутності) на картрахунку – за рахунок наданого банком кредиту.
Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).
Кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін і в межах встановленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування.
Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та емітентом.
Наперед оплачені платіжні картки можуть емітуватися банками винятково для фізичних осіб.
Наперед оплачена платіжна картка – платіжна картка, яка надає право держателю виконувати операції в межах попередньо внесених коштів, що обліковуються на консолідованому картковому рахунку банку.
Консолідований картковий рахунок – рахунок, що відкривається емітентом для обліку коштів за емітованими ним наперед оплаченими платіжними картками. Дебетовий залишок за консолідованим картковим рахунком не допускається.
Одним із типів наперед оплачених платіжних карток є електронний гаманець.
Електронний гаманець – це смарт-картка або платіжний додаток платіжної картки, кошти за операціями з якою (яким) обліковуються на консолідованому кореспондентському рахунку емітента. Електронний гаманець дає змогу його держателю в межах встановленого ліміту виконувати платіж за товари (послуги) без введення персонального ідентифікаційного номера. Призначений переважно для здійснення розрахунків і зняття готівки на невеликі суми.
Емітент має право випустити наперед оплачену платіжну картку до замовлення її клієнтом. Наперед оплачена платіжна картка може мати фіксований номінал, що може вказуватися на платіжній картці.
Максимальна сума емітованої банком наперед оплаченої платіжної картки, кошти за якою обліковуються на консолідованому картковому рахунку банку, не може перевищувати суму 1000 грн. або її еквівалент в іноземній валюті.
Еквайринг – це діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням спеціальних платіжних засобів.
Еквайринг у межах України здійснюється винятково юридичними особами-резидентами, які уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи.
Клієнти та їхні довірені особи застосовують платіжні картки відповідно до умов договору з емітентом як засіб для:
• безготівкової оплати за товари (послуги), у тому числі в системах
електронної торгівлі (комерції);
• перерахування коштів зі своїх картрахунків на інші власні рахунки та на рахунки інших осіб;
• одержання готівки у касах банків, інших фінансових установ,
торговців і через банкомати.
Наперед оплачені платіжні картки застосовуються їхніми держателями для безготівкової оплати за товари (послуги) та одержання готівки.
Операції з платіжними картками здійснюються з урахуванням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України та законодавчими актами України. За допомогою платіжних карток забороняється здійснення інвестицій в Україну і за її межі.
У межах України переказ коштів за операціями, ініційованими із застосуванням платіжних карток, здійснюється у гривнях.
Держателі корпоративних платіжних карток можуть здійснювати операції з безготівкової оплати товарів (послуг) та одержувати готівку в таких випадках:
• одержання готівки у гривнях для здійснення розрахунків, пов’язаних із виробничими (господарськими) потребами, у тому числі для оплати витрат на відрядження в межах України, з урахуванням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України з питань регулювання готівкового обігу, а також чистого доходу фізичними особами-підприємцями;
• здійснення розрахунків у безготівковій формі в гривнях, пов’язаних зі статутною та господарською діяльністю, а також витратами на відрядження в межах України;
• одержання готівки в іноземній валюті за межами України й у встановленому порядку на території України в касі емітента для оплати витрат на відрядження;
• здійснення розрахунків у безготівковій формі в іноземній валюті за межами України, пов’язаних з витратами на відрядження та витратами представницького характеру та ін.
Корпоративні платіжні картки не застосовуються для виплати заробітної плати, інших виплат соціального характеру, а також для здійснення розрахунків за зовнішньоторговельними договорами (контрактами).
Правилами платіжної системи можуть бути передбачені також інші обмеження щодо застосування корпоративних платіжних карток.
Держатель платіжної картки зобов’язаний використовувати її відповідно до вимог законодавства України й умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання платіжної картки особами, які не мають на це права або повноважень, якщо інше не передбачено правилами платіжної системи.
Емітент зобов’язаний тимчасово призупинити здійснення операцій з використанням платіжної картки, а також вжити заходів з її вилучення та/або блокування (її реквізитів) у разі отримання заяви безпосередньо від клієнта чи держателя платіжної картки про її втрату.
РОЗДІЛ 5
РОБОТА БАНКУ ПО ЗАЛУЧЕННЮ КОШТІВ НАСЕЛЕННЯ
Організація кредитної діяльності банку
Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).
У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.
Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності балку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.
Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:
— стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;
— основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;
— принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.
Відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолює, як правило, перший керівник комерційного банку.
Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.
У загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові моменти:
— організація кредитної діяльності;
— управління кредитним портфелем;
— контроль над кредитним процесом;
— ліміти з окремих напрямків кредитування;
— механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);
— формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.
Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є:
— стандарти кредитування;
— кредитні інструкції.
Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Основне завдання стандартів кредитування — визначити практичні дії з реалізації кредитної політики.
У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:
— порядок збирання та аналізу фінансової інформації;
— вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительств;
— правила організації кредитного процесу;
— порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;
— вимоги щодо оформлення кредитної документації;
— зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).
Зміст і структура стандартів кредитування можуть відрізнятись у різних банків, але, як правило, в них містяться такі важливі моменти:
— опис системи кредитних повноважень працівників банку;
— перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;
— назви сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;
— процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;
— порядок видачі позик працівникам банку тощо. Другою складовою методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики виступають кредитні інструкції.
Кредитна інструкція — це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відстежуванням кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.
Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.
Розробка кредитної політики повинна включати підготовку Меморандуму (керівництва) з кредитної політики, покликаного забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у сфері кредитування. Підготовкою цього документа, як і здійсненням контролю за виконанням його вимог, повинен займатись Кредитний комітет банку. Меморандум є конфіденційним документом, оскільки він містить стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у межах банку доводиться до відома тільки тих працівників, що безпосередньо беруть участь у процесі банківського кредитування.
У цілому в Меморандумі з кредитної політики повинні бути відображені всі етапи кредитного процесу - від збирання інформації і вивчення кредитної історії позичальника до кредитного моніторингу та механізму формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.
Виступаючи головним інструментом реалізації кредитної політики, Меморандум служить основою для контролю та спостереження за організацією кредитного процесу, є інструктивним матеріалом для працівників підрозділів, що здійснюють кредитування, виступає інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних підрозділів. Меморандум з кредитної політики встановлює вимоги, на основі яких здійснюються перевірки позичальників співробітниками відділу кредитного аналізу банку, а також визначає механізм внесення коректив у поточну внутрішню кредитну політику банку.
Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації дохідності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.
Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація роботи з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.
Спираючись на механізми реалізації кредитної політики, практичне виконання яких є основним завданням кредитного підрозділу банку, а також на структурування процесу надання банківських кредитів (основні етапи якого розглядаються у наступному підрозділі), організаційна структура кредитного департаменту банку може бути подана у вигляді схеми.
Що стосується кадрової проблеми, то до роботи на визначальних напрямках у відповідних підрозділах повинні залучатись висококваліфіковані фахівці, які мають досвід фінансово-аналітичної роботи, добре обізнані з існуючим механізмом правового регулювання кредитних відносин, мають необхідні знання в галузі ринкової кон'юнктури, спроможні прогнозувати та відстежувати тенденції розвитку відповідних сфер господарювання, мають практичні навички управління ризиками кредитної діяльності комерційних банків.
Кожний етап процесу кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і дохідності для банківської установи.
Етапи кредитування загалом можна про класифікувати так:
• попередній, що має кілька складових:
- розгляд кредитної заяви та інтерв'ю з клієнтом;
- оцінка кредитоспроможності позичальника;
- структурування кредиту;
• поточний етап - підготовка та укладення кредитного договору, договору застави, надання кредиту;
• підсумковий етап - контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту, станом збереження забезпечення, закриття кредитної справи після остаточного погашення кредиту.
Кредитний процес розпочинається із розгляду кредитним економістом кредитної заяви, в якій обумовлено необхідну суму кредиту, його цільове використання, вид, термін та ймовірне забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були долучені документи і фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності кредиту. Це можуть бути угоди на проект, що кредитується, розрахунок техніко-економічного обґрунтування кредиту, документи на забезпечення кредиту, документи про відсутність кредитної та бюджетної заборгованості.
Банки пропонують також клієнтам-позичальникам заповнити анкету позичальника (склад засновників, форма власності, основні види діяльності тощо), інші документи, передбачені кредитною політикою.
Інтерв'ю з клієнтом - це особисте знайомство економіста кредитного відділу (керівника банку) із клієнтом у тому разі, якщо інформації з поданого позичальником пакета документів недостатньо.
Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з'ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й накреслити психологічний і професійний портрет позичальника та застрахувати кредит від ризику вже на початку угоди.
Оцінка кредитоспроможності позичальника на підставі ретельного аналізу його фінансового стану та урахування суб'єктивних чинників, що випливають із його діяльності, ще конкретніше підтвердить попередню роботу економіста кредитного відділу.
Під час структурування кредиту банк ще раз узгоджує вид кредиту, суму, термін, вид забезпечення, встановлює процентну ставку за користування кредитом, способи надання і погашення кредиту.
Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладені позичені кошти - у сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту відіграє також значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити захід, що кредитується, надмірна сума може бути використана позичальником не за ціллю та непогашена ним. Способи надання, погашення кредиту допоможуть позичальникові правильно розпоряджатися кредитними коштами.
Розмір процентної ставки та порядок її сплати встановлюється банком залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, облікової ставки Національного банку України, строку користування кредитом.
Пропозиції кредитного економіста банку після структурування кредиту можуть зовсім не збігатися з попереднім бажанням позичальника, отже, треба знаходити компромісне рішення.
У попередньому етапі процесу кредитування беруть участь ще певні служби (відділи) банку: юридична та служба безпеки, які разом із кредитним економістом оформляють у спеціальному документі висновок про можливість надання кредиту даному позичальникові.
Цей документ та, за потреби, інші документи передають на засідання кредитного комітету банку для ухвалення остаточного кредитного рішення. Остаточне рішення на видавання конкретного кредиту оформляють протоколом засідання кредитного комітету.
Поточний етап розпочинається з кінцевого узгодження з позичальником усіх умов кредитного договору, договору забезпечення кредиту та документального оформлення цих договорів.
Кредитний договір є основним розгорнутим юридичним документом, що підтверджує права та обов'язки як банку, так і позичальника. Як додаток до кредитного договору оформляють також графік погашення кредиту і процентів за ним.
Підсумковий етап процесу кредитування характеризується тим, що банк здійснює контролюючі функції, перевіряє цільове використання кредиту, надходження кредитної заборгованості та процентів за нею, оформляє акти відхилень, вирішує всі питання за несвоєчасного повернення кредиту тощо.
Після остаточного погашення позичальником кредиту кредитну справу закривають і передають в архів банку.
РОЗДІЛ 6
ПРОВЕДЕННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ ПРИВАТБАНКОМ
Валютні операції (foreign exchange operations) – операції, пов’язані з переміщенням або переходом права власності на валютні цінності. Виділяють такі валютні операції:
За умовами проведення валютні операції поділяють на:
1) «тод» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору;
2) «том» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору;
3) «спот» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору;
4) «своп» – операція за договором, умови якого передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотним її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбут ньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладення договору;
5) «форвард» – операція за форвардним договором, умови якого передбачають виконання цієї операції (з поставкою валюти за форвардним договором) пізніше ніж на другий робочий день після дня укладення договору.
Переваги проведення валютно-обмінних операцій у Приватбанку
Оперативність:
Вигідні тарифи:
Зручність:
|
відсутня |
|
дорівнює різниці між комерційним курсом і курсом НБУ |
|
безкоштовно |
|
безкоштовно |
Ви можете отримати письмову консультацію з питань ЗЕД, відправивши питання на адресу:ved@privatbank.ua
«Фіндиректор» – це мобільний додаток для iPhone, яке допоможе Вам у будь-який час дізнатись курс обміну валют, встановлений в ПриватБанку, контролювати залишки на рахунках компанії, переглядати актуальні процентні ставки за депозитами для юридичних осіб, а також відправляти заявки на розміщення коштів на депозитному рахунку.
РОЗДІЛ 9
КРЕДИТНА ПОЛІТИКА БАНКУ
Правильна організація процесу банківського кредитування, розроблення ефективної і гнучкої системи управління кредитними операціями є основою фінансової стабільності і ринкової стійкості банківських установ. Забезпечувати управління кредитною діяльністю банку, ефективне використання його кредитного потенціалу, формування оптимального для нього кредитного портфеля, чітку організацію всього кредитного процесу дає можливість кредитна політика банку. Висока роль кредитної політики у забезпеченні ефективної діяльності і високих темпів розвитку банків визначає актуальність як теоретичних, так і практичних питань, пов'язаних з її формуванням.
Вивчаючи сутність банківської кредитної політики, слід насамперед зазначити, що вона може розроблятись і провадитись як на макро-, так і на мікрорівні. На макрорівні банківську кредитну політику провалить Національний банк України, встановлюючи відповідні нормативи щодо здійснення кредитних операцій банками; рівень облікової ставки, яка є основою формування цін на кредитні послуги, тощо. На мікрорівні кредитну політику щодо проведення кредитних операцій зі своїми клієнтами - юридичними та фізичними особами розробляють і здійснюють конкретні банківські установи. Кредитна політика банку визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації процесу кредитування.
Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо спрямування коштів на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів кредитування. Тобто, кредитна політика є системою засобів банку у сфері кредитування клієнтів та конкретних механізмів здійснення кредитних операцій для реалізації загальної стратегії банку в певний період часу.
Необхідність розроблення кредитної політики та покладення її в основу діяльності банку зумовлено насамперед тим, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.
У сучасних умовах не розроблено єдиної кредитної політики для всіх банківських установ. З метою забезпечення найефективнішої організації кредитної діяльності кожен банк визначає та реалізує власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений та які впливають на ефективність його діяльності, а також ставлення керівництва банку до ризику.
В Україні банківська політика загалом і кредитна політика банку зокрема, залежить від двох груп чинників - зовнішніх та внутрішніх
Ключовою передумовою системи управління кредитним ризиком є продумана кредитна політика банку, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, а також принципи та порядок реалізації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності. Будь-які відхилення від правил кредитної політики повинні повністю документуватися, мотивуватись і мати виключний характер. Водночас положення, які характеризують кредитну політику, мусять бути достатньо гнучкими, щоб враховувати всі основні зміни політичних, економічних і правових умов.
Відповідальність за розроблення кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на кредитний комітет банку і затверджується, як правило, правлінням банку та формується в спеціальному документі. На практиці кредитну політику проводить кредитний департамент банку і саме від ефективності його роботи залежатиме успішність кредитної діяльності.
Кредитна політика банку розкриває такі основні напрями кредитної діяльності банку:
І)стандарти і критерії діяльності банківських працівників, які відповідають за видачу кредитів;
2) основні дії менеджерів, котрі приймають стратегічні рішення щодо кредитування;
3) принципи оцінки і контролю за якістю управління кредитною діяльністю банку.
Зокрема, банківська кредитна політика повинна визначати:
- умови, за яких банк може провадити видачу кредитів;
- опис повноважень у галузі кредитування, якими наділені віце-президент банку, відповідальний за кредити, голова кредитного комітету і кредитний інспектор;
- обов'язок щодо передачі прав і надання інформації в межах кредитного підрозділу банку;
- конкретні і докладні вказівки про те, хто відповідає за збереження і перевірку кредитних справ, має право доступу до них і в якому випадку;
- критерії пріоритетності розгляду на кредитному комітеті заявок на одержання кредитів;
- встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування;
- практику звертання клієнтів з проханням про видачу кредиту, перевірку, оцінку і прийняття рішення за кредитними заявками;
- перелік необхідних документів, що додаються до кредитної заявки, і документації для обов'язкового збереження в кредитній справі (кредитний договір, договір застави, фінансова звітність позичальника та ін.);
- основні правила прийому, оцінки і реалізації кредитного забезпечення, опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;
- характеристику діагностики проблемних кредитів;
- цілі, з огляду на які визначається кредитний портфель (види, терміни погашення, розміри і якість кредитів);
- правила розрахунку і створення резервів щодо сумнівних боргів тощо.
Основними етапами розроблення кредитної політики є:
1) Формування цілей кредитування. Керівництво банку мусить чітко визначити цілі кредитування, з огляду на загальну політику і стратегію розвитку банку. Вони можуть бути сформульовані як у довгостроковому плані розвитку, так і в бюджеті банку на плановий період.
2) Визначення стандартів кредитування. Основним завданням стандартів кредитування є загальна характеристика практичних дій з реалізації кредитної політики. У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти, як: порядок збирання і аналізу фінансової інформації; вимоги щодо забезпечення кредитів; правила організації кредитного процесу; порядок оцінки кредитоспроможності позичальника; зразки документів (кредитна угода, договір застави, поруки тощо).
Зміст і структура стандартів кредитування можуть відрізнятися у різних банках, але, як правило, у них містяться.
- опис системи кредитних повноважень працівників банку;
- перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;
- перелік сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;
- процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;
- порядок видачі кредитів працівникам банку тощо.
3) Розроблення вихідних документів кредитної політики включає формування відповідних внутрішньобанківських положень, кредитних інструкцій, технологічних карт здійснення кредитних операцій тощо.
Система документів з кредитної політики вводить внутрішньобанківські положення про:
- кредитування;
- кредитний комітет банку;
- заставу:
- оцінку майна, яке передасться в заставу;
- аналіз фінансового стану позичальника-юридичної особи;
- оцінку кредитоспроможності фізичних осіб;
- гарантії;
- порядок створення і використання резерву на покриття можливих збитків від кредитної діяльності;
- моніторинг кредитних проектів;
- факторинг;
- кредитну лінію;
- кредитний договір;
- лізинг;
- порядок страхування кредитів тощо.
Кредитна інструкція регламентує організацію кредитного процесу, перелік необхідних документів від позичальника і стандарти підготовки проектів кредитних договорів, правила проведення оцінки забезпечення та контролю за заставним майном тощо. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі щодо реалізації певного кредитного продукту, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків, необхідних під час проведення кредитних операцій.
Технологічні карти є детальними описами технологій здійснення конкретних видів кредитних операцій із зазначенням основних етапів їх проведення, необхідних пакетів документації від позичальника та визначення відповідальних виконавців і їх повноважень.
Система документів кредитної політики (стандарти кредитування, кредитні інструкції, технологічні карти) виступають методичним забезпеченням процесу реалізації кредитної політики банку.
Документи кредитної політики систематизують кредитну роботу в банку, роблять її зрозумілою і послідовною для всіх залучених до кредитної операції працівників на всіх етапах кредитного процесу. Дотримання положень кредитної політики дає можливість сформувати такий кредитний портфель, який сприятиме досягненню цілей банківської діяльності, а зокрема, мінімізацію кредитних ризиків, дотримання вимог законодавства та забезпечення необхідного рівня прибутковості банку.
У цілому кредитна політика банківської установи окреслює коло ключових цілей і завдань банківської кредитної діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою збільшення прибутків і мінімізації ризиків банку у сфері кредитування. У процесі проведення кредитної політики банківські установи виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.
Таким чином, чітке і детальне викладення кредитної політики має важливе значення для будь-якого банку. У ній розкривається зміст всіх процедур кредитування і обов'язки працівників банків, пов'язаних з цими процедурами. Дотримання положень кредитної політики дає змогу банку сформувати такий кредитний портфель, який сприятиме досягненню цілей, поставлених у банківській діяльності, а саме: забезпечення прибутковості банку, контролю за управлінням ризиками, дотримання вимог законів у сфері банківництва.
РОЗДІЛ 10
АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТБАНКУ. ДОТРИМАННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ НОРМАТИВІВ І ОЦІНОЧНИХ ПОКАЗНИКІВ
Однією із основних цілей діяльності комерційного банку - це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту робітників банку і т.д. Прибуток банку являє собою різницю між його валовими доходом і витратами, тобто це – фінансові результати діяльності комерційного банку, які відображаються в звіті про фінансові результати комерційного банку.
Відповідно до діючої методики, комерційні банки визначають прибуток або збитки від своєї діяльності раз в квартал, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу прибутки і витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється по підсумкам діяльності за рік відповідно до рішення загальних зборів банку.
Прибуток комерційних банків оподатковується згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" по ставці 30 %. Після сплати податків і штрафів, що накладаються податковою інспекцією, Національним банком України і іншими органами з прибутку банку проводяться відрахування в його резервний фонд в розмірі не менш ніж 5 % прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім здійснюються відрахування в фонди економічного стимулювання банку, на добродійні і спонсорські заходи, на виплату винагород керівництву банку. З суми, що залишилася виплачуються дивіденди акціонерам. Якщо і після цього залишається нерозподілений прибуток, він може бути направлений на індексацію акцій або ж на приріст капіталу банку.
Збитки банку по підсумкам діяльності за рік покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення капіталу.
При збитковій діяльності банку акціонерами (пайовиками) або Національним банком України вирішується питання про доцільність його подальшого функціонування : збереження, реорганізація або ліквідація.
Основними фондами Приватбанку є:
Статутний фонд - кошти, що внесені акціонерами (пайовиками, засновниками) банку шляхом придбання його акцій. При обчисленні нормативів до суми статутного фонду (капіталу) не включається несплачена частка зареєстрованого статутного фонду (капіталу) та не включається сплачена, але не зареєстрована сума статутного фонду (капіталу). Розрізняють сплачений зареєстрований та несплачений зареєстрований статутний фонд.
Для реєстрації комерційного банку встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу в сумі, яка еквівалентна 1-му млн. екю (євро).
Резервний фонд комерційного банку утворюється за рахунок відрахувань від прибутку і використовується для покриття втрат від операційної діяльності, поповнення статутного фонду (капіталу) і виплат дивідендів при умові, що поточного прибутку виявляється для цього недостатньо. Наявність резервного фонду забезпечує стабільність роботи комерційного банку, зміцнення його фінансової та матеріально-технічної бази, що, у свою чергу, сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами та суттєво зменшує імовірність банкрутства банківської установи.
Основним джерелом утворення резервного фонду банку є відрахування з прибутку, величина якого визначається загальними зборами акціонерів банку і фіксується у його статуті. Якщо резервний фонд буде частково або повністю витрачений на покриття непередбачених витрат і збитків, то відрахування до нього відновлюються і проводяться до досягнення встановленого розміру.
Страховий фонд, що створюється за рахунок розподіленого прибутку, також є цільовим резервом грошових коштів, що призначаються для фінансування витрат щодо усунення наслідків стихійного лиха й неочікуваних для банку обставин. Він утворюється за рахунок відрахувань від прибутку за затвердженими нормативами. Кошти фонду використовуються для:
- надання матеріальної допомоги працівникам банку у разі втрати ними працездатності та інших непередбачених обставин;
- збільшення статутного фонду (капіталу) за рішенням ради банку.
Комерційні банки утворюють також інші фонди, які призначаються для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників). Фонди і загальні резерви банку створюються згідно з установчими документами.
Розмір плати відділенням за ресурси, залучені до Фонду регіональними управліннями на договірних умовах, але не менше 70% від затверджених КУАП ставок на внутрішньо системному ринку на ресурси відповідних строків.
Повернення відділенням ресурсів, залучених регіональними управліннями до Фонду у вигляді інших ресурсів на особливих умовах, здійснюється:
В даному розділі розглянуто особливості формування прибутку ПАТ КБ «Приватбанк» та його розподіл, специфіку формування і використання фондів банку, до яких належить статутний, резервний, страховий. спільний фонд грошових ресурсів та інші фонди.
РОЗДІЛ 11
ОРГАНІЗАЦІЯ ВНУТРІШНІХ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ
Як і всі інші банківські установи Миколаївська філія Міського відділення ПАТ КБ «Приватбанк» надає своїм клієнтам широкий спектр послуг. Проте більшість із цих послуг є платними.
Також бачимо, що всі банківські послуги можна поділити на дві групи: послуги, що надаються фізичним особам та послуги, які надаються юридичним особам чи фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. Залежно від виду послуги встановлюється її вартість, яка може бути у вигляді фіксованої плати (наприклад, оформлення заяви на переказ вкладів – 1 грн) та комісії (наприклад, термінова підготовка готівки без попередньої заявки – комісія становить 0,5% від суми заявленої готівки).
У процесі встановлення ціни на банківські послуги виділяють такі етапи:
1) Вибір відповідного типу цінової стратегії, яка відповідає загальній стратегії банку.
2) Аналіз затрат на послуги у розрізі окремих операцій, типів операцій і клієнтів. Метою цього етапу є визначення мінімально допустимого рівня ціни на послуги.
3) Аналіз впливу основних факторів на ціну банківських послуг, до яких належать:
- рівень і характер попиту (згідно закону попиту існує пряма залежність між попитом і ціною, тобто зростання попиту створює можливість для збільшення ціни і навпаки - зниження попиту змушує банки встановлювати більш низькі ціни);
- ціни конкурентів (при цьому слід дотримуватися такого загального правила - продукти приблизно одного рівня якості повинні мати приблизно однакову ціну);
- діловий імідж банку (у банках, які мають високий рейтинг і бездоганну репутацію ціни на послуги можуть бути дещо вищими);
- вплив держави та інших суб'єктів ринку на цінову політику
4) Вибір методу розрахунку ціни.
До таких основних методів належать:
а) Метод ціноутворення, який орієнтований на затрати і існує у двох різновидностях:
Ціна визначається, як сума середніх затрат на певну послугу і бажаного прибутку.
Ціноутворення на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Кінцевий зміст такого методу полягає в наступному: для одержання цільового прибутку в розмірі Х необхідно провести Y операцій по ціні Z.
б) Ціноутворення на основі сприйняття та оцінки якості і результативності банківської послуги.
Даний метод ціноутворення ґрунтується як на якісних параметрах сприйняття та оцінки якості банківської послуги, так і на основі кількісних оцінок її результативності.
в) Ціноутворення на основі аналізу рівня поточних ринкових цін і стратегії цінового лідера.
При цьому банки визначають свої ціни, як середні поточні ціни на ринку або змушені орієнтуватися на рівень цін банку-лідера, який володіє найбільшою долею реалізації даного продукту на ринку.
г) Ціноутворення на основі рівня і характеру взаємовідносин з клієнтами.
Такий метод ціноутворення може мати два прояви, що полягають у встановлені як більш високих, так і більш низьких цін. Використання пільгових цін, як правило, має місце при обслуговуванні основних акціонерів банку, а також VIP- клієнтів. Одержання необхідного рівня доходу забезпечується в цій ситуації, як правило, значним обсягом операцій. Цим методом реалізується також функція розширення і підтримки клієнтської бази банку.
Більш високі ціни можуть встановлюватися для клієнтів, по відношенню до яких у банку виникли сумніви щодо рівня їх ділової репутації та ступеню ризику їхньої комерційної діяльності.
ґ) Методи, що базуються на використанні економіко-математичних моделей.
5) Встановлення остаточної ціни з урахуванням всіх скидок, надбавок, пільг і інших методів цінової диференціації, включаючи і психологічне сприйняття ціни.
Рівень нижньої межі зміни ціни визначається обсягом затрат банку на здійснення пропозиції тих чи інших видів послуг. Визначити верхню межу ціни дещо складніше, оскільки вона визначається наявністю достатнього попиту на банківські послуги. Методами цінової конкуренції банків є:
- надання знижок за заявленими тарифами;
- надання більшого обсягу послуг за діючими тарифами;
- безкоштовне надання частини послуг;
- залучення більш дешевих фінансових ресурсів;
- цінова дискримінація (пільгові умови надання послуг окремим категоріям клієнтів, більш високі ставки за депозитами для окремих категорій населення) та ін.
Банки можуть досягати конкурентних переваг за допомогою різних методів. Залежно від цього розрізняють цінову і нецінову конкуренцію.
Нецінова конкуренція Приватбанку базується на покращенні якісних характеристик банківських продуктів і проведенні активної комунікаційної політики.
Для банку критеріями якості його послуг можна вважати:
- швидкість обігу документів і інформації;
- продуктивність праці;
- ступінь ризиків;
- мотивація праці персоналу;
- витрати на виправлення помилок.
Зазначені критерії банк зіставляє із своїми затратами.
Державний вплив на ринок банківських послуг і діяльність банків на ньому здійснюється заходами грошово-кредитної та бюджетно-фіскальної політики і може бути реалізований як економічними, так і неекономічними методами. Проте необхідно відмітити, що Приватбанк є бюджетною банківською установою, саме тому держава має безпосередній вплив на його діяльність, контролює її та диктує умови його діяльності.
Отже, підсумовуючи все вищезазначене відмітимо, що на сьогоднішній день, банк має суттєві переваги перед комерційними банками у сфері обслуговування населення регіонів країни через розгалужену мережу. Та нині й інші установи, передусім - найбільші й великі банки активно розвивають свою мережу та опановують цей напрям діяльності, конкуруючи з банком не лише щодо процентних ставок і тарифів, а й щодо просування послуг на регіональному рівні через розвиток власної мережі. Тому головним завданням банку залишається збереження завойованих позицій на регіональних ринках з метою підвищення прибутку як банку в цілому, так і його філій шляхом проведення виваженої політики щодо оптимізації мережі установ. Банк проводить цілеспрямовану роботу з оптимізації та розвитку мережі установ. При цьому банк, як і раніше, залишається системоутворюючим з найрозгалуженішою мережею установ, які охоплюють найвіддаленіші куточки країни.
ВИСНОВКИ
ПАТ КБ «Приватбанк» - одна з найбільших фінансово-банківських установ в Україні, яка стабільно працює в умовах постійної конкуренції на ринку банківських послуг та прагне бути сучасним конкурентоспроможним банком.
Комплексно проаналізувавши діяльність Миколаївської філії ПАТ КБ «Приватбанк» можемо зробити наступні висновки:
1. Розрахунково-касові операції банку регламентуються „Правилами організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті”.
2. У третьому розділі охарактеризовано основні форми платіжного обороту та особливості їх трансформування одна в одну. Досліджено особливості організації проведення безготівкових розрахунків у ПАТ КБ «Приватбанк» та форми безготівкових розрахунків, які використовуються банком. Проаналізовано основні вимоги щодо оформлення розрахункових документів.
3. Депозитна політика Приватбанку – це комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій по даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.
4. Відсоткова політика комерційних банків у сфері депозитних операцій має ґрунтуватися на принципах оптимальності, ефективності, адекватності ситуації, що реально існує на ринку банківських послуг, враховувати як власні економічні інтереси, так і інтереси вкладників.
5. Валютні операції - це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу, ввезенням, переказом та пересиланням на територію країни та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.
6. У розділі проаналізовано кредитну політику Приватбанку, досліджено основні етапи кредитного процесу, види кредитів, які надаються фізичним та юридичним особам. Встановлено особливості організації контролю за цільовим використанням кредиту, перевірки стану дебіторсько-кредиторської заборгованості, а також формування обов’язкових резервів банку для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.
7. Однією із основних цілей діяльності комерційного банку - це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту робітників банку і т.д.
8. Як і всі інші банківські установи Миколаївська філія ПАТ КБ «Приватбанк» надає своїм клієнтам широкий спектр послуг. Проте більшість із цих послуг є платними.
В кредитній діяльності банку є недоліки. Щоб їх усунути необхідно насамперед:
1) вжити відповідні заходи для підвищення довіри всіх верств суспільства до влади і банківської системи, що дасть змогу збільшити залучення вільних коштів у банківський обіг;
2) підготувати легальне середовище, яке забезпечує захист вкладів та прав кредитора;
3) знизити ставки Національного банку України з резервування залучених банками коштів, що дасть змогу отримувати більший прибуток від наданих кредитів;
4) встановити кваліфікаційні вимоги до суб’єктів кредитних відносин, у тому числі в аспекті кредитоздатності позичальника;
5) більше уваги приділяти страхуванню та забезпеченню кредитів, що значно знизить кредитний ризик;
6) налагодити механізм неухильної відповідальності за кредитами;
7) більше уваги приділяти стану кредитного портфеля.