Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Трудову діяльність розуміють як своєрідний "функціональний алгоритм" виробництва, будь-якої іншої діяльності, що за певних організаційно-технологічних і соціально-економічних умов приводить до одержання конкретного результату. Природно, що реалізація відповідних операцій і функцій може проходити по-різному, залежно від суб'єктів трудової діяльності, комплексу належних їм якостей (кваліфікація, активність, мотивація до праці та ін.). Саме подібна специфіка реалізації пов'язує трудову діяльність із трудовою поведінкою.
Зауважимо, що поняття "трудова поведінка" пов'язане з тим, що індивід, соціальна група не є жорсткими елементами функціональної діяльності; між трудовими функціями, які "задає" суб'єкту праці "функціональний алгоритм" відповідної трудової діяльності, та особливостями, здібностями, намірами, специфікою поведінки особистості, соціальної групи завжди є певна дистанція, зумовлена безліччю найрізноманітніших соціальних, економічних, соціокультурних та інших чинників.
У такому контексті трудова поведінка — це комплекс цілеспрямованих індивідуальних і групових дій, що визначають спрямованість та інтенсивність реалізації людського фактора у процесі трудової діяльності. Трудова поведінка виступає одним із різновидів соціальної поведінки, тобто процесу цілеспрямованої активності, що відповідає найбільш значущим потребам людини, соціальної групи. У такий спосіб трудова поведінка — це свідомо регульований комплекс дій і вчинків працівника, пов'язаних з поєднанням професійних можливостей та інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничого процесу. Це процес самоналаштування, саморегуляції, що забезпечує певний рівень особистісної ідентифікації. При цьому не слід ототожнювати трудову поведінку з поняттям "виробнича поведінка". Мають рацію ті автори, які вважають, що в цьому разі не враховуються особистісні характеристики працівників (соціально-психологічні, психофізіологічні та ін.), що виступають важливими факторами їхнього трудового потенціалу. Тобто сутність трудової поведінки працівника полягає не тільки у створенні суспільно необхідного продукту, а й у відтворенні фізичних і духовних сил працівника, розширенні його знань, розвитку навичок, умінь, здібностей до саморегуляції і творчості.
Для розуміння соціальної сутності трудової поведінки важливо розглядати її як конкретно-історичне явище, яке залежить від характеру соціально-економічної системи, історичного періоду, рівня культури конкретної країни. При цьому відзначається близькість і часткова подібність понять "трудова поведінка" і "трудова мораль", на що одним із перших звернув увагу М. Вебер. Так, аналізуючи у праці "Протестантська етика і дух капіталізму" специфіку трудової поведінки, він показав, що в Німеччині, де протестанти й католики перебували в подібних соціальних умовах, першим притаманні більш активні ціннісні орієнтації на працю, що виходили з норм і цінностей пуританської протестантської культури, яка вимагала від людини аскетизму, раціонального контролю за способом життя та ін.*55.
Представники "православного підходу" до трудової поведінки розглядали основні економічні категорії (власність, багатство, прибуток і т. п.) насамперед із погляду праведності-неправедності їх виникнення й використання; ні в якому разі не заохочували отримання прибутку будь-яким шляхом; вважали, що трудова діяльність має бути обов'язково суспільно корисною, тобто людина мусить працювати не тільки на себе, а й на суспільство, та ін.
Як бачимо, система моральних вимог, норм, цінностей, що склалася серед людей праці конкретного суспільства у формі трудової моралі, виступає важливим фактором трудової поведінки.
Подібне розуміння сутності трудової поведінки відбивається в її структурі, що поєднує:
• циклічно повторювані дії, однотипні за результатами, що відтворюють стандартні статусно-рольові чи ситуаційні стани;
• маргінальні дії і вчинки, що формуються у фазах перехідного стану від одного статусу до іншого;
• поведінкові схеми та стереотипи, зразки поведінки;
• дії, в основі яких лежать раціоналізовані значеннєві схеми, трансформовані у стійкі переконання;
• акції, вчинені під диктатом тих чи інших обставин;
• спонтанні дії і вчинки, спровоковані емоційним станом;
• усвідомлене чи неусвідомлене повторення стереотипів масової і групової поведінки;
• дії і вчинки як трансформація впливу інших суб'єктів, що застосовують різні форми примусу й переконання.
Відповідно до наведеної структури трудової поведінки її основні сутнісні характеристики проявляються в тому, що вона:
• відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, являє собою поведінковий аналог трудової діяльності;
• є формою пристосування працівника до вимог та умов технологічного процесу й соціального оточення;
• виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних установок, які інтерналізовані індивідом у процесі соціалізації і конкретного життєвого досвіду;
• відображає характерологічні риси особистості працівника;
• є певним способом і засобом впливу людини на на колишнє виробниче й соціальне середовище.
Зазначимо, що адекватне уявлення сутнісних характеристик трудової поведінки є основою для її типології.
Ефективність праці людини, за інших однакових умов визнач особистим ставленням людини до праці, її трудовою поведінкою. При відповідальному ставленні до роботи, при правильному планування своєї діяльності, при економному і раціональному нормуванні часу на окремий вид робіт діяльність працівника буде ефективною, і результативною. Додержання трудової поведінки полягає не тільки у вчасному прибутті на робоче місце але і у дотриманні вимог, які висуваються керівництвом щодо кількості виготовленої продукції, обробки визначеного об”єму матеріалу тощо. Додержання встановленої трудової поведінки сприяє підвищенню продуктивності праці а також позитивно позначається на якості продукції, встановленні дружніх стосунків у колективі, що в сукупності позначається на результатах діяльності всієї фірми. 13.3.
Мотиваційний механізм управління трудовою поведінкою. Мотивація, як сукупність внутр і зовн рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначає її поведінку, форми діяльності і надає цій діяльності спрямованості і орієнтованості на досягнення власних цілей і цілей організації. мотиваційний механізм включає власне мотивацію праці, зайнятості, мотивацію до володіння засобами виробництва, підготовки до трудового процесу, до розвитку конкурентоспроможності працівника, тощо. Управління трудовою поведінкою здійсн за допомогою як зовн так і внутр мотивації. Прикладом зовн мотивації є стимулювання згідно з діючим на підприємстві преміальним положенням, правилами внутр трудового розпорядку, наказами та розпорядж керівництва, правилами поведінки. Але зміна поведінки людини, активізації її діяльності за допомогою зовн типу мотивації можлива лише за умов породження при цьому внутрішньої мотивації людини.
17. Загальні закономмірності поведінки на фінансовому ринку.
Центральным в инвестиционном поведении является понятие дисконтирования. Оно связано с принятием любого инвестиционного решения и включает в себя сравнение издержек и ожидаемой прибыли, рассматриваемых в течение определенного временного интервала. Это поня тие привлекает внимание социальных психологов и представителей пси хологии менеджмента.
В экономической психологии более популярным является понятие временного предпочтения или межвременного выбора. Фундаментальным эко номическим вопросом, с которым сталкиваются отдельные люди, семьи, ор ганизации и даже целые народы, является вопрос о том, израсходовать капи талы сейчас или же сохранить и вложить их, чтобы потратить позже.
Желание и способность отложить вознаграждение формируется сред ствами социального обучения, начиная с раннего детства. В результате экспериментов было обнаружено, что детям в различной степени свойст венно желание отложить вознаграждение (например, определенное коли чество конфет), чтобы позже получить большее вознаграждение (большее количество конфет).
Силу желания сохранить сумму денег, чтобы получить большую сумму в будущем, называют степенью выгоды, или нормой временного предпочтения и выражают в процентах. Допустим средняя степень выго ды 7%, т.е. люди согласны сохранить 100 долл., чтобы через год получить 107 долл. Но некоторые потребуют через год 130 долл., т.е. их субъектив ная норма временного предпочтения равна 30%. Чем выше субъективная степень выгоды, тем больше потребность в компенсации отсрочки возна граждения, или потребность распределять ресурсы в настоящем, а не ре зервировать.
а) нормы временного предпочтения (или степени выгоды) на кратко срочных временных интервалах существенно выше, чем на долгосрочных;
б) существует тенденция устанавливать более высокие нормы вре менного предпочтения для относительно небольших инвестиций по срав нению с крупными вложениями капитала;
в) большинство людей устанавливают более высокие нормы времен ных предпочтений для призов и выигрышей в отличие от штрафов и нака заний;
г) значительную роль в массовом сознании играет форма выражения призов и штрафных санкций, денежная форма наиболее действенна.
Субъективная степень выгоды зависит от образования. Так, студенты факультетов экономики и финансов показывают более адекватную, при ближенную к реальной, например сравнимой с годовой нормой процента банковских займов и вкладов в стране, тогда как незнакомые с экономи кой и финансами, демонстрируют субъективную степень выгоды от 35% до 139% в среднем для разных аспектов инвестиционного поведения.
Ожидаемая инфляция оказывает позитивное влияние на желание получить деньги сейчас, но у людей с высокими нормами временного предпочтения оно часто многократно превышает процент инфляционного прироста
18. Психологія ризику та управління фінансовими ризиками.
Психологічний зміст поняття ризик В даний час у психологічних дослідженнях ризику можна виділити три основні напрями.
Перше визначає ризик як «ситуативну характеристику дій (діяльності) суб'єкта, що виражає невизначеність їхнього результату для діючого суб'єкта і можливість несприятливих наслідків у випадку неуспіху» 1. Тут ризик розглядається в рамках концепції надсітуатівной активності та теорії мотивації досягнення.
Концепція мотивації досягнення успіху вивчає мотиваційну сферу людини, яка відображатиме «прагнення особистості до найкращого виконання діяльності в ситуації досягнення».
Ситуація досягнення характеризується наявністю двох умов: завдання, яку необхідно виконати і стандарту якості виконання цього завдання. У даній ситуації в діяльності особистості виявляються дві протилежно спрямовані тенденції: прагнення досягти успіху і прагнення уникнути невдачі.
У рамках надсітуатівной активності ризик завжди розрахований на «ситуативні переваги»; ризик мотивований, доцільний. Це ризик для чогось: заради самоствердження, грошей і т.п.
Як зазначає Корнілова «надсітуатівной ризик як особлива форма прояву активності суб'єкта пов'язаний з існуванням надсітуатівной активності, що представляє собою здатність суб'єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідної задачі» 2.
Другий напрямок розглядає ризик з точки зору теорії рішень як ситуацію вибору між альтернативними або можливими варіантами дій.
Ця позиція пов'язана з вимірюванням імовірності помилки чи неуспіху вибору в ситуації з декількома альтернативами.
І, нарешті, третє вивчає взаємозв'язок індивідуальної та групової поведінки у ситуаціях ризику і являє собою соціально-психологічний аспект ризику.
Спільне в перерахованих вище концепцій полягає в тому, що вони одностайно вважають ситуацію ризику ситуацією оцінки.
Ризик висловлює «прогностичну оцінку ймовірності несприятливого результату розвивається (ще не закінчилася) ситуації. Ризик - це не описова (атрибутивна) характеристика ситуації, а оцінна категорія, нерозривно пов'язана з дією людини, його оцінкою - «оцінкою себе» 1.
Відповідно з цим визначенням ситуація ризику виникає тільки тоді, коли з'являється суб'єкт, який діє у цій ситуації. При цьому важливо відзначити, що ситуація ризику може виявитися небезпечною, якщо суб'єкт змушений діяти в ній, але небезпечна ситуація не обов'язково є ризикованою. Для різних суб'єктів, що діють в одних і тих же умовах, ситуація може виявитися різною - ризикованою для одного і неріскованной для іншого.
Отже, поняття ризик нерозривно пов'язане з поданням про дію суб'єкта і може бути визначено як характеристика цієї дії. Але характеристика дії як ризикований не атрибутивна, а оцінна. Ризик є оцінкою можливості здійснення дії, можливості досягнення результату, відповідного мети.
Таким чином, ризик - це «прогностична, яка випереджає дію оцінка, що формується на стадії організації або планування дії» 2.
Крім прогностичної оцінки, необхідною умовою ситуації ризику є невизначеність. І, якщо розглядати ризик у психологічному аспекті, то головні джерела невизначеності знаходяться в самому діючому суб'єкті. Саме він «зважує» умови, в яких дія буде здійснено, фактори, що впливають на дію та її майбутній результат.
Управління фінансовим ризиком
Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту – ризик-менеджмент.
Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).
Основна мета управління фінансовими ризиками – мінімізація пов’язаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов’язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобов’язань досягається на підставі:
диверсифікації кредиторів;
максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);
мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.
В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками – системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.
Процес управління ризиками є досить складним (рис. 9.6).
Рис. 9.6. Процес управління ризиками
Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:
ідентифікацію – процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства.
оцінку ризиків – відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;
нейтралізацію ризиків – вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.
Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.
На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.
На другій стадії визначається перелік систематичних ризиків, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.
На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов’язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).
Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.
20. Ставлення до грошей та грошова поведінка.
Психологи выявили различия в обращении с деньгами, связанные с такими факторами, как имущественное положение, возраст, пол, тип личности. Показано, например, что умение планировать расходы обычно растет вместе с возрастом; что юноши проявляют большую способность к целевым сбережениям, чем девушки; что мужчины придают деньгам большую психологическую ценность и более компетентны в обращении с ними, чем женщины, но больше склонны к денежным рискам, а женщины сильнее мужчин переживают отсутствие денег и чаще завидуют тем, кто богаче; что для экстравертов больше характерно расточительство, а для интровертов — бережливость; что люди, озабоченные накоплением денег, испытывают меньшую удовлетворенность жизнью, чем те, кто жертвует деньгами во имя духовных и социальных ценностей5.
В психоаналитической концепции 3.Фрейда отношение личности к деньгам связывается с чертами характера, которые начинают складываться еще в раннем детстве. На протяжении первых трех лет жизни детская сексуальность, согласно Фрейду, проходит оральную, анальную и генитальную стадии. На каждой из них эрогенной становится определенная зона тела. В дальнейшем развитии психики инфантильная сексуальность трансформируется в нормальное половое влечение, но какие-то компоненты ее в большей или меньшей мере сохраняются и у взрослых, что сказывается в особенностях их характера и поведения. На формирование отношения к деньгам особое влияние оказывает анальная стадия. В ней источником удовольствия для ребенка является процесс дефекации, а фекалии воспринимаются им как некое богатство, которым он обладает и которое доставляет ему радость. Желая увеличить удовольствие, ребенок научается задерживать акт дефекации, сохраняя свое «богатство» в себе. К тому же от родителей он получает одобрение за то, что сумел задержаться и совершить акт своевременно (заодно это дает ему ощущение некоторой власти над родителями, поскольку он своим поведением может влиять на них, вызывая у них радость или раздражение). Позже в процессе взросления детский анальный комплекс вытесняется, а фекалии замещаются другими вещами. Первыми заменителями их становятся жидкая грязь, глина, песок, затем — всякого рода камешки, стекляшки, пластилин и другие материалы, с которыми дети с удовольствием возятся, что-то лепят, строят. С усвоением культуры в ряду замещений, наконец, появляется общий символ материальных ценностей — золото и деньги. Вытеснение анального комплекса в сферу манипулирования материальными благами, деньгами, золотом, властью создает, по Фрейду, наиболее подходящий для успешной экономической деятельности характер. Типичные черты его — бережливость, жадность, аккуратность, упрямство, властность.
Фрейд подчеркивает, что в одних культурах воспитание детей содействует формированию «экономического» характера и бережного отношения к деньгам, а в других, наоборот, не развивает необходимых для этого качеств личности. В Европе, особенно в зажиточных семьях, принято приучать детей к регулярному отправлению естественных надобностей, дисциплине, аккуратности, настойчивости, что играет важную роль в выработке типа европейского буржуа со свойственными ему стремлениями к накопительству, богатству, власти. В культуре африканских народов проявления детской сексуальности контролируются и ограничиваются не столь жестко, и вытеснение инфантильных комплексов не связано с образованием развитой системы культурных, символических замещений. Отсюда, по мнению Фрейда, проистекает слабая заинтересованность в рациональном ведении хозяйства, предпринимательстве, обогащении и неприятие буржуазного образа жизни.
В бихевиористской психологии, которая стремится объяснять поведение людей на основе схемы «стимул — реакция», хозяйственная деятельность человека рассматривается как совокупность реакций на внешние воздействия, а материальные блага, которые она дает, — как поощрительный стимул, подкрепляющий эффективную деятельность. В рыночной экономике деньги выступают в качестве общего условного стимула, который обеспечивает получение множества безусловных стимулов — товаров и услуг, которые можно за них купить. Отсюда вытекает отношение к деньгам как поощрительному подкреплению «правильного» экономического поведения, вознаграждению за него. Деньги, таким образом, являются средством нормирования экономического поведения. Люди научаются — одни лучше, другие хуже — экономически наиболее целесообразно мыслить и действовать. И, с одной стороны, преуспеть в этом больше шансов имеют те, для кого деньги служат более мощным стимулом, а с другой — те, кто преуспел и располагает большими деньгами, могут с их помощью получать большие доходы, т. е. они движимы большими по величине стимулами.
В зависимости от особенностей обращения с деньгами выделяются несколько «денежных» типов личности: «Скряга», «Транжир», «Торгаш», «Игрок», «Денежныймешок»6.
Отмечая, что вокруг денег и связанных с ними дел часто завязываются различного рода конфликты, О. С. Дейнека указывает на то, что такие конфликты могут маскировать глубинные психологические проблемы, связанные с личностными переживаниями, страхами, тревогами, чувством одиночества, комплексом неполноценности. В этой связи автор приводит вопросы, предлагаемые психотерапевтом А. М. Полеевым:
Если хоть один из этих вопросов вызвал у Вас неприятные чувства, значит он затрагивает Вашу личностную проблему. Утвердительный ответ хотя бы на один вопрос свидетельствует о связи денежных конфликтов с психологическими.
21.Типи акцентованої поведінки щодо використання грошей.
Денежную типологию личности впервые разработал Н. Форман [2]. По его мнению, невроз, связанный с деньгами, является самым распространенным. Для того чтобы идентифицировать денежные неврозы, Н. Форман разработал шкалу здравого отношения к деньгам в формате вынужденного выбора. С его данными хорошо согласуются данные Х.Голдберга и Р.Левиса. [3] По их точке зрения люди наделяют деньги символическими значениями, среди которых самыми распространенными являются безопасность, власть, любовь и свобода.
Необходимо отметить типологии денежного поведения, сделанные Э.Фроммом [4], Б. Подуской [5], американским исследователем К. Дойлем [6]. Обобщенная и расширенная типология, созданная на основе работ Н. Форман и Х. Голдберга и Р. Левиса, приведена И.В. Андреевой. В ней добавлен тип монетарного поведения, при котором деньги не являются значимым объектом материального мира [7].
Приведем обобщенную типологию денежного поведения:
«Скряга» — с увлечением копит деньги, испытывает страх потери и недоверия со стороны окружающих. Для него деньги — это способ собственной защиты.
«Транжир» — демонстрирует навязчивое и бесконтрольное поведение в отношении своих расходов, особенно в моменты депрессии и чувства отверженности.
«Торгаш» — охотится за дешевизной, поскольку приобретение вещей за минимальную сумму обеспечивает ему чувство превосходства. Чувствует себя раздраженным и подавленным, если приходится платить ту цену, которую запрашивают.
«Завистник» — испытывает чувство зависти и неприязни к преуспевающим людям, не способен взять на себя ответственность за свои неудачи. В случае денежной удачи, кичлив к тем, кто имеет меньше денег. «Паразит» — готов жить на подачки, не несет ответственности ни за кого и ни за что. Представитель социальных низов.
«Коллекционер» — деньги представляют ценность как предмет искусства. Хорошо понимает их стоимость в этом смысле. По типу деятельности ближе всего к «торгашу». По профессии может быть кем угодно, нередко коллекционирование становится основным занятием.
«Конкретик» — человек, для которого деньги представляют вполне осознанную и определенную ценность. Недостаток денег воспринимает трагически. Придерживается этики вещизма и накопительства.
«Фальшивомонетчик» — ярко выраженная наклонность получения выгоды путем обмана. Необязательно богатый человек.
«Денежный мешок» — зарабатывает деньги для достижения высокого статуса и одобрения окружающих.
«Игрок» — ощущает власть, которую приносит выигрыш, а его ожидание компенсирует риски проигрыша.
«Абстракционист» — безразличен к деньгам, накоплению, покупкам. Охотно поручает распоряжаться заработанными деньгами близким людям, высвобождая время для работы. Часто встречается среди работников творческого труда.
Формирование типа монетарного поведения достаточно сложный феномен социализации личности. Сталкиваясь с агрессивным воздействием социальной среды, личность вырабатывает наиболее полную для него форму поведения, включающую символические значения, такие как безопасность, власть, любовь и свобода.
Общая психология изучает человека самого по себе или во взаимодействии с другими людьми. Однако в реальной жизни человек находится еще по крайней мере в двух сферах - духовной и вещной. Он взаимодействует с объектным миром вещей, воспринимаемым во всей совокупности своих особенностей и в сознании людей. Как пишет О. Дейнека, в нем отражается вложенный труд, цена и стоимость, субъективная полезность, функциональность, духовность, символизм. Наличие разных вещей у различных людей устанавливает между ними определенную иерархию, которую они воспринимают естественно, и либо ей не противятся, либо стараются занять в ней более высокие ступени. Деньги являются обобщенной формализованной стороной вещного мира.
Дети иногда с 4-6 лет понимают назначение денег, знают, что, имея их, можно купить что-либо, могущее изменить их роль среди сверстников. Причем понимают и те, для которых важно и в детстве, и потом "иметь", и те, для кого важно "быть". Этапы формирования отношения к деньгам были определены при изучении экономической социализации Б. Стаси (см. табл. 4.2).
Таблица 4.2
Этапы формирования отношения к деньгам
|
Возраст (лет) |
Представления и понятия |
|
4-6 |
Элементарные понятия о деньгах и покупках |
|
6-8 |
Развитие понятий о денежной системе и осознание взаимосвязей между деньгами и работой |
|
8-9 |
Понимание ценности денег, понятие богатства и бедности |
|
10-12 |
Более дифференцированное экономическое понимание, умение строить экономические отношения |
|
12-15 |
Приближение к знаниям взрослых о функциях денег |
Представления о деньгах у детей разных стран формируются согласно степени их вовлечения во взрослую жизнь. Так, гонконгские и африканские малыши раньше усваивают понятие выгоды, поскольку раньше вовлекаются в бизнес. Причем во взрослой жизни этот опыт реализуется в зависимости от "размаха" бизнеса, от уровня экономики и от склонности самих детей. Некоторые могут превратиться в крупных дельцов, другие останутся лишь мелкими торговцами.
В работе И. и Е. Ньюсан исследовались отношения детей разных социальных групп к деньгам. Дети из рабочих семей получают вдвое больше карманных денег, чем их сверстники из среднего класса, но зато активнее тратят, связывая с ними получение удовольствия (52 % их расходуют деньги в течение недели). Дети из среднего класса чаще копят деньги впрок (даже в банке) или на конкретные вещи. По исследованиям А. Фенэм и П. Томас, родители из среднего класса дают детям фиксированную сумму денег на карманные расходы, начиная это делать с более раннего возраста, чем в рабочих семьях. Через траты денег детьми усваивается традиционная модель поведения класса. Однако другие ученые утверждают, что на понимание мира денег больше, чем родители, влияет среда - школа, сверстники, учителя.
Автор обзора западных исследований экономических представлений детей Е. В. Щедрина предлагает родителям ряд рекомендаций, согласно которым рационально давать возможность самим детям расходовать выданные суммы, планировать расходы, копить и зарабатывать деньги. С этой точкой зрения соглашаются многие отечественные исследователи, полагая, что наличная сумма позволит ребенку гармонизировать влияние родителей, сверстников, школы. Правда, экономическая социализация, полученная в семье, оказывает сильное влияние на экономическое поведение детей. Они нередко тратят деньги по той же модели, что и родители (покупают много дешевых вещей или копят на дорогие и пр.).
В любой группе отношения людей складываются согласно их положению, собственности, личному вкладу в существование группы. Отношения детей определяются их личной собственностью. Появление новой вещи изменяет положение владельца и положение детей в группе. Отечественные исследования проходили в русле этих изысканий. Удалось выяснить, что старшеклассники более сознательно относятся к деньгам, чем младшие школьники (что естественно при нашей поздней экономической социализации). Юноши аккуратнее контролируют свой бюджет, чем девушки. Новым в экономическом поведении молодежи является повышение роли денежной мотивации. Деньги стали значимым фактором при сравнении людей, появилась фрустрация при деформации семейных финансовых отношений (например, когда работает одна мать, а отец безработный).
По модифицированной методике Р. Кеттелла выяснилось, что дети с высокой самооценкой придают меньше значения факторам престижа, деньгам, а с низкой - прячутся за деньги, стремятся с их помощью укрепить свое положение хотя бы в собственных глазах. Социальная смелость проявляется в большей склонности к риску, высокий самоконтроль выражается в более сильном финансовом самоконтроле. Тревожность находит отражение и в беспокойстве по поводу трат, экономии и большом фантазировании на тему денег. Эти результаты получены при тестировании школьников, еще не включенных во все стадии воспроизводства. Вступая лишь в отдельные экономические связи, они демонстрируют преобладание личностных детерминант в денежном поведении. Аналогичное явление наблюдается в группах взрослых людей. Правда, взрослые находятся в более тесных экономических зависимостях, на их поведении сказываются прежние стереотипы, возрастные особенности, они более заинтересованы в сохранении неизменного положения, стараются объединиться в более или менее равные по статусу слои.
25. Психологія безробіття
Факторами формування безробіття можуть бути такі:
Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.
Розрізняють відкрите й приховане безробіття.
Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.
Можна виділити такі види безробіття:
Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.
В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.
Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.
Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.
У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.
Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).
Циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.
Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).
На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.
Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.
Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.
Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
Останнім часом в Україні значно зріс рівень зареєстрованого безробіття. На 1 січня 1999 р. він встановив 3,69% працездатного населення працездатного віку.
Серед безробітних, які перебували на обліку, жінки становили 48,4%, молодь у віці до 28 років — 31%.
У табл. 1 наводяться дані, що характеризують причини незайнятості у 1998 р. Основну частку безробітних (41,8%) становили вивільнені у зв'язку зі змінами у виробництві та скороченням штатів.
Основні причини незайнятості населення відбиває наведена нижче діаграма (рис. 1).
Значно поширюється і приховане безробіття. Починаючи з 1992 р. цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.
Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, Неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16—20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної і платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки.
Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.
Проведені дослідження чисельності й складу незайнятого працездатного населення дають змогу припустити, що у сфері нерегламентованої зайнятості основні доходи одержують приблизно 8—8,5 млн. осіб, тобто майже третина працездатного населення в працездатному віці. Нині незареєстрована зайнятість — це неформальний сектор економіки, проте виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, правових відносин і норм.
Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економікою відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.
Проте перехід на скорочений робочий день (тиждень) розглядається як ефективний захід щодо запобігання безробіття. Масштаби неповної зайнятості в США, Німеччині, Франції, Португалії за останні роки збільшилися в десятки разів. При цьому активно використовуються державні дотації (субсидії) підприємствам на заробітну плату працівникам для компенсацій витрат у разі скорочення збиткових і нерентабельних робочих місць.
Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасового повного безробіття (перерви в одержанні заробітної плати або зменшення її розміру з причини тимчасового Припинення виробництва без розірвання трудових відносин).
Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних "нормальних" темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.
Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.
Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.
У Великій Британії, наприклад, зменшення регіонального безробіття досягається через організацію "підприємницьких зон", в яких усі підприємства практично звільнені від сплати податку на нерухоме майно. Практикується пільговий продаж державою муніципальних земель, лібералізація правил забудови. Це сприяло підвищенню темпів зростання зайнятості в цих регіонах.
В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обґрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.
Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.
26.Причини безробіття.
Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Теорія Мальтуса пояснює його надто швидким зростанням чисельності населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Вчений стверджував, що це явище властиве всім епохам. Причину вбачав у одвічному біологічному законі, властивому всім живим істотам — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість необхідних для, існування продуктів. Ця теорія з певними змінами і нині має прихильників. Позбутися безробіття, вважав Т. Мальтус (і вважають неомальтузіанці), можна тільки завдяки війнам, епідеміям, свідомому обмеженню народжуваності та ін. У даному разі людина розглядається лише як біологічна істота, а отже ототожнюється значною мірою з явищами тваринного світу.
Технологічна теорія безробіття виникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною його є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Прихильники цієї теорії переконані, що боротися з безробіттям слід шляхом обмеження, сповільнення технологічного прогресу.
Кейнсіанська теорія безробіття — найпоширеніша в наш час. Згідно з нею причиною безробіття є недостатній попит на товари. Це зумовлено схильністю людей до заощадження і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття, на думку кейнсіанців, можна, стимулюючи попит та інвестиції держави. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати. Кейнс та його послідовники визнають, що безробіття є закономірним явищем для капіталізму епохи вільної конкуренції. Сучасна держава повинна боротися з цим негативним явищем.
Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати. Щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату.
Марксистська теорія трактує безробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. А це призводить до збільшення витрат на засоби виробництва порівняно до витрат на робочу силу. Таким чином збільшується органічна будова капіталу і зростає безробіття. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки, з процесом нагромадження капіталу. Воно отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.
Крім того, К. Маркс обґрунтував капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким утворення і зростання промислової резервної армії праці є характерною рисою економіки, яка ґрунтується на приватній власності.
Серед названих теорій найлогічнішою є та, що пояснює безробіття (головну його причину) всезагальним законом капіталістичного нагромадження та законом народонаселення, оскільки ці закони розкривають і пояснюють причини безробіття двома сторонами суспільного виробництва.
Щодо технологічного способу — це, по суті, прогрес техніки, що зумовлює скоріше зростання попиту на засоби виробництва, ніж на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але цього пояснення недостатньо, бо в гуманістичному суспільстві звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох та більше роботах), понаднормової роботи та ін.
Тому таке пояснення доповнюється особливостями з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, і резервом її стає масове безробіття. Безробіття є важливим чинником тиску щодо зниження заробітної плати працюючих.
Комплексний характер причин безробіття. Безробіття зумовлене низкою причин:
структурними змінами в економіці;
нерівномірністю розвитку продуктивних сил в народному господарстві загалом і в окремих його регіонах;
постійним прогресом техніки, особливо розгортанням НТР;
пошуком працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи;
диспропорційним розвитком економіки;
обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.
Комплексність причин безробіття зумовлює існування
різних його типів і форм.
|
27.Мотивація та адаптація до праці. Соціологія праці вивчає не тільки об'єктивні, а й суб'єктивні характеристики праці, до яких належать: ставлення до праці, мотивація праці, соціально-психологічний клімат, трудова адаптація тощо. |
28. Психология ценообразования та реклами.
Психология ценообразованияЗакон спроса предполагает, что цена является основной детерминантой количества проданного товара. Кроме того, в нем утверждается, что покупатели будут покупать больше по более низким ценам и меньше по более высоким при условии равенства других переменных. Эти оба утверждения находились бы в равновесии, если бы на акт купли-продажи не влияли другие переменные, такие как доход покупателя, вкусы и его преференции, ожидания потребителя в части цен и собственного бюджета в будущем, цены конкурентов, сезонность, усилия по рекламе и т.д. Кроме того, многочисленные исследования показывают, что кривая спроса в сравнении с ценой имеет более сложную структуру. Покупатель не всегда покупает больше при сбросе цены на определенный процент. Например, в США он больше покупает при нечетных ценах, чем при четных. При сбросе цены всегда существует порог, за которым не будет существенного увеличения спроса. Все это говорит о том, что при изучении психологии воздействия цены более целесообразно говорить не о точечной цене, а о диапазоне цен.
Особенно часто нарушение закона спроса идет в дорогих сегментах рынка. Покупатели совершают объемы покупок при высоких ценах гораздо больше. Данное явление связано с престижем и усилением собственного имиджа. Большинство людей не знают точные цены повседневных товаров независимо от того, знакомы ли они на практике с этими ценами. Предполагаемая ими цена — это индикатор того, сколько они собираются заплатить за данный продукт или какова, по их мнению, ценность продукта. Когда покупатели идут за покупкой, они приносят с собой ожидаемую цену. Данная цена в маркетинге определяется как справочная цена. Она определяет объем денежного эквивалента, который покупатель считает справедливым заплатить относительно получаемой потребительной стоимости.
Справочная цена иногда может не совпадать с реальной ценой. Однако она существенно влияет на принятие решения о покупке и является внутренним стандартом оценки-сравнения других цен. Справочная цена покупателя, как правило, есть комбинация нескольких факторов: * цена, уплаченная последний раз. Эта цена становится базой сравнения для новых цен; * наиболее часто встречаемая цена. Покупатель оценивает свой опыт потребления некоторой группы товаров и выделяет наиболее часто встречаемую цену как базу сравнения; * справедливая цена. Некая нормативная цена, которую покупатель должен заплатить; * цена любимого бренда; * средняя цена аналогичных товаров; * абсолютный лимит цен. Наиболее высокая цена исходя из потребности покупателя; * ожидаемая цена на данный продукт в будущем.
Психологія реклами «Потому, что всегда рекламируются не вещи, а простое человеческое счастье. Всегда показывают одинаково счастливых людей, только в разных случаях это счастье вызвано разными приобретениями. Поэтому человек идет в магазин не за вещами, а за этим счастьем, а его там не продают.» В. Пелевін, «Generation “П”». У наш час реклама стала невід’ємною частиною нашого світу. Вона втручається чи не в усі сфери нашого життя, і хочемо ми того чи ні, впливає на нас і на рішення, які ми приймаємо. Головна мета реклами полягає у тому, щоб спонукати людей придбати товар, який рекламується, тому в її основі лежить психологічний вплив на споживача. Психологія вивчає механізми впливу реклами на психіку людини, сприйняття рекламних матеріалів, особливості споживацької поведінки та її модифікації під впливом реклами. Психологічні характеристики цільової аудиторії продукту – базова основа для розробки та реалізації ефективних рекламних кампаній. У будь-якій рекламі, незалежно від того, на якому інформаційному носії її надано споживачу, хто її автор і що рекламується, можна знайти деяку, здавалося б, незначну психологічну деталь. На неї звичайно не звертають належної уваги найчастіше тому, що вважають очевидною. Однак саме в цій, на перший погляд зовсім незначній деталі закладена психологічна сутність будь-якої комерційної реклами. Реклама по своїй суті – величезний маніпулятор свідомістю суспільства. Багато хто знає про те, що у перегонах з конкурентами рекламодавці вдаються до, м’яко кажучи, нечесних методів (чи, скажімо, вірить у «25 кадр» і гіпнотичні відеоролики на зразок «Вайомінгського інциденту».) Але ми усе одно надаємо перевагу брендам, якщо не через довіру до реклами, то через потребу створити сприятливе враження про себе, одержати високу соціальну оцінку від авторитетних для нього людей. За допомогою товарів, які купує споживач, він створює свій унікальний образ, підтримує престиж, соціальний статус. Більше того, реклама штучно стимулює психологічне відчуття дефіциту предметів споживання, цінність яких насправді вельми сумнівна (чи то дезодорант для справжніх чоловіків, чи тонкі цигарки для витончених жінок, чи пральний порошок, який відрізняється від інших лише кольором упаковки). Однак, крім того, що реклама здатна переконувати споживача, що йому вкрай потрібен САМЕ ЦЕЙ товар, тобто бути переконливою, вона ще й має здатність запам’ятовуватися. Якщо реклама креативна, візуально приваблива, її будуть показувати одне одному, ділитися враженнями, таким чином реклама і рекламне агентство здобуватиме популярність, а водночас здобуватиме популярність і той товар, який рекламується. Цей прийом використовують і в соціальній рекламі (наприклад, принти Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) запам’ятовуються завдяки якісним фотографіям, грі слів тощо). Величезна кількість спокусливих рекламних пропозицій призводить до того, що людина перестає їх сприймати – її відчуття притупляються, а зацікавленість зникає. Тому для того, щоб цю зацікавленість пробудити, потрібен щоразу новий, ще сильніший сенсорний сигнал, щоб привернути увагу до його джерела.
Основною психологічною характеристикою ефективної комерційної реклами є те, що вона завжди дає товару і його покупцю тільки позитивну оцінку. Реклама — це завжди оцінка товарів, послуг, людей, організацій тощо. І ця оцінка завжди позитивна. У свою чергу, технологія виробництва реклами, креативні ідеї, методи впливу відіграють лише допоміжну роль і можуть згодом змінюватися, обиратися за бажанням рекламодавця. Достовірною буде оцінка чи ні, залежить лише від властивостей того, що рекламується. Навіть якщо рекламісти жартують над людиною, яка купує ту чи іншу рекламовану річ, то ці жарти не принижують переваг товару і самого покупця. У противному разі реклама виявляється психологічно й економічно неефективною, а гроші, витрачені на неї, не приносять рекламодавцю прибутку. Чому ж відбувається так, що інформація про рекламований товар, послугу, людину, організації та інше виявляється завжди позитивною? Відбувається це тому, що споживач купує товари, послуги, а також усіляку інформацію для того, щоб задовольняти свої численні фізіологічні і духовні потреби, отже, одержувати від цього задоволення, насолоду. Чим краще річ представлена у рекламі, тим більше вона справляє приємність. В ідеалі від самої реклами людина також повинна отримувати задоволення і радість, тому що реклама є невід’ємною частиною товару, його формально-динамічною характеристикою, що розуміють і продавець і покупець. Ця ідея одержала наукове обґрунтування і була покладена в основу того, що сьогодні називають маркетингом. Рекламу варто розглядати також як елемент національної культури, один з основних механізмів її формування, не побоюся навіть сказати, що реклама стала по суті своєрідним видом мистецтва. І як мистецтво є відображенням культури покоління, так і реклама в принципі може дати вичерпну характеристику тих мас, для яких вона створюється. А найбільшою проблемою є те, що об’єктами реклами є не лише товари, а й самі люди. Ще Еріх
30. Стратегії використання засобів реклами.
Рекламна стратегія - широкомасштабна довгострокова програма, спрямована на вирішення найважливішої рекламної мети. Рекламна стратегія складається з двох головних елементів - створення рекламних звернень та вибору засобів поширення реклами. У минулому більшість компаній розробляли плани для звернень і рекламних засобів окремо. Часто вибір кошти здавався вторинним по відношенню до процесу створення звернення. Спочатку у творчому відділі створювали прийнятні рекламні звернення. Потім у відділі рекламних засобів вибирали найкращий засіб для передачі цих звернень цільової аудиторії. Найчастіше це призводило до непорозумінь між творчими працівниками і працівниками відділу засобів реклами.
Проте сьогодні фрагментація засобів масової інформації, стрімке підвищення вартості реклами і звуження спрямованості маркетингових стратегій підвищують важливість планування засобів розповсюдження. В одних випадках рекламна кампанія починається зі створення вдалого звернення і подальшого вибору кошти реклами. В інших випадках кампанія починається в сприятливий момент в засобах реклами, потім слід розробка рекламних повідомлень, покликаних використовувати такі переваги. Все більше компаній відчувають користь від спільного планування цих двох важливих елементів.