Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Методика викладання іноземних мов у ВНЗ. Заліковий кредит 2
ЛЕКЦІЯ 1
Цілі та організація навчання іноземної мови
у немовному вищому навчальному закладі (2 год.)
План:
Цілі навчання іноземних мов (ІМ) у немовних ВНЗ визначаються завданнями підготовки фахівців для народного господарства країни.
Сьогодні цілі навчання ІМ у немовних вишах визначаються стратегічним курсом України на Європейську інтеграцію і приєднання України до Болонського процесу, який передбачає створення Європейського простору вищої освіти. Це, в свою чергу, передбачає посилення мобільності студентів, налагодження ефективного міжнародного спілкування, полегшення доступу до інформації та краще взаєморозуміння і співпрацю фахівців.
У галузі ІМ це означає формування іншомовної комунікативної компетенції і стратегій, які необхідні студентам для успішної участі в процесі навчання і в ситуаціях професійного спілкування, в яких вони можуть опинитися. Останнє, тобто професійне спілкування, вносить суттєві корективи у формулювання конкретних цілей навчання з урахуванням профілю ВНЗ. Наприклад, акцент у навчанні ІМ майбутніх музикантів, спортсменів, студентів-міжнародників буде робитися на усному спілкуванні, оскільки їхня професійна діяльність пов’язана з гастролями, міжнародними змаганнями, перемовинами, в той час як підготовка майбутніх лікарів, інженерів, юристів, економістів вимагає більшої уваги до писемних форм спілкування – читання фахової літератури та ділового письма.
Водночас загальною вимогою до бакалавра є забезпечити його рівень володіння мовою (РВМ) В2, незалежного користувача. Цей рівень є достатнім для академічної й професійної мобільності студентів, дозволяє випускникам немовних ВНЗ компетентно функціонувати у професійному та академічному контекстах, забезпечує їм базу для навчання протягом усього життя, а також дозволяє рухатися до РВМ С1 для здобуття рівня магістра.
Отже, метою навчання ІМ у немовному ВНЗ є формування професійної комунікативної компетенції (ПКК), яка розглядається як мовна поведінка, що є специфічною для академічного і професійного середовища.
ПКК передбачає набуття лінгвістичної компетенції (мовленнєві навички й уміння і мовні знання), соціолінгвістичної та прагматичної компетенцій. Формування ПКК відбувається відповідно до здатності студентів навчатися, їх предметних знань та попереднього досвіду, здійснюється в межах ситуативного контексту, пов’язаного з навчанням та спеціалізацією.
ПКК розвивається завдяки тому, що студенти виконують професійно орієнтовані завдання (проекти, дослідження), які вимагають використання вузькоспеціалізованої лексики та професійно орієнтованої поведінки. Суттєво важливою є співпраця викладачів мови та спеціальних предметів.
Посередницькі уміння (медіація / переклад) не виносяться в окремі навчальні цілі у немовному ВНЗ, а розглядаються як „другорядний продукт навчання”, необхідність у використанні якого виникає там, де користувач мовою ”покликаний не висловлювати свої власні думки, а лише діяти як посередник між співрозмовниками, неспроможними зрозуміти один одного безпосередньо” (ЗЄР 2001: 87). Посередництво може включати усний та письмовий переклад, резюмування і переказ текстів тією ж мовою тощо.
Компетенцію в медіації С.М. Щур розглядає як інтегровану єдність, що складається з декількох компонентів, і визначає її як здатність здійснювати мовленнєву діяльність адекватно ситуації міжкультурного спілкування, переключаючись з одного мовного / культурного коду на інший, проявляючи сенситивність до відмінностей у двох культурах і налагоджуючи взаєморозуміння між комунікантами.
Узагальнюючи викладене, сьогодні перед українськими немовними вишами стоять шість основних цілей навчання ІМ: практична, освітня, пізнавальна, розвивальна, соціальна і соціокультурна.
Практична – сформувати загальні та професійно орієнтовані комунікативні компетенції (лінгвістичну, соціолінгвістичну, прагматичну) для забезпечення ефективного спілкування в академічному та професійному середовищі;
Освітня – сформувати загальні компетенції (декларативні знання, вміння й навички, компетенцію існування та вміння вчитися), які сприяють розвитку здібностей до самооцінки та самостійного навчання не лише в стінах ВНЗ, але й протягом усього життя;
Пізнавальна – залучати студентів до таких видів діяльності, які активізують і розвивають весь спектр їхніх пізнавальних здібностей; робота над автентичною фаховою літературою розширює світогляд студентів;
Розвивальна – розвивати загальні компетенції, стимулювати користування мовою, позитивне ставлення до подальшого вивчення мови; заняття ІМ сприяють розвитку логічного мислення, здатності до абстрагування явищ, які зазвичай не аналізуються в рідній мові (наприклад, узгодження часів); вивчення ІМ розвиває спостережливість, навчає працювати з текстом, виділяти головне, будувати дискурс у логічній послідовності, звертаючи увагу на форму висловлюваної думки;
Соціальна – сприяти становленню критичного самоусвідомлення та вмінь спілкуватися і робити внесок у міжнародне середовище, що постійно змінюється; здійснювати посередницьку функцію між співрозмовниками, які не володіють ІМ;
Соціокультурна – досягти широкого розуміння важливих і різнопланових міжнародних соціокультурних проблем, з тим щоб діяти адекватно у професійних та академічних ситуаціях.
Загальні підходи до навчання ІМ для спеціальних цілей сформульовані в Типовій програмі (Програма з англійської мови для професійного спілкування. Колектив авторів: Г.Є.Бакаєва, О.А.Борисенко, В.О. Іваніщева та ін. – К.: Ленвіт, 2005. – 119 с.). Вони можуть переноситися на різні спеціалізації.
Розробники робочих навчальних програм мають користуватися загальними навчальними цілями та адаптувати їх до конкретної спеціалізації, щоб вони відповідали конкретним потребам студентів. Предметні сфери, ситуації та типи текстів мають бути конкретизовані відповідно до пов’язаних з роботою академічних і професійних потреб і контекстів.
Типовий курс навчання бакалаврів охоплює етап навчання від РВМ В1+ до рівня В2 – рівень незалежного користувача. Це означає, що студент повинен бути здатним спілкуватися іноземною мовою у професійному середовищі, щоб:
В перелічених завданнях реалізуються всі вказані вище цілі навчання ІМ у немовному ВНЗ.
У цьому розділі ми коротко розглянемо чотири питання, пов’язані з організацією навчання ІМ у немовному виші. Насамперед це особливості організації навчання ІМ у немовному ВНЗ, затим ступені навчання ІМ (за Й.М.Берманом та О.Б.Тарнопольським), різновиди програм ІМПС та матеріальне забезпечення навчального процесу.
а) Особливості організації навчання ІМ у немовному ВНЗ коротко і ясно сформулював Й.М. Берман ще 1970 р. Це:
б) Ступені навчання ІМ (за Й.М.Берманом):
Ступені навчання ІМ (за О.Б. Тарнопольським) співпадають з виділеними Й.М. Берманом, але мають інші назви:
Макроетап широкої спеціалізації поділяється на базовий (1 семестр), коли закладається пороговий рівень навчальної КК, і завершальний (2 семестр), коли формування навчальної КК завершується.
Макроетап вузької спеціалізації також поділяється на базовий (3 семестр), коли використовуються ще полегшені, адаптовані за формою і змістом вузькоспеціальні навчальні матеріали, і завершальний (4 семестр), коли завершується вироблення спеціалізованої КК.
в) Різновиди програм ІМПС
Відповідно до нормативних документів Міністерства освіти і науки України кредитно-модульна система організації навчального процесу та модульно-рейтингова система контролю, що запроваджена в Україні, прирівнюються до Європейської кредитно-трансферної системи. Ця система зорієнтована на студента і базується на його навчальному навантаженні, необхідному для досягнення мети, визначеної програмою. Програма дає чітке визначення результатів навчання для кожного з рівнів і презентує варіанти і форми диференціації, щоб розвивати диверсифіковані мовні компетенції у студентів. Така програма забезпечує послідовність, варіативність та індивідуалізацію процесу навчання ІМ.
Досягнення бакалавром рівня незалежного користувача В2 вимагає мінімум 270 год. аудиторної та 126 год. самостійної роботи студента. Додатково до цього мінімуму за рахунок регіональних та університетських компонентів можна виділити ще якусь кількість годин, що дозволить ВНЗ підвищити РВМ бакалаврів до рівня С2 для тих спеціальностей, які вимагають більш інтенсивної комунікації. Звісно, що академічна мобільність таких студентів значно зросте. За рахунок таких годин може бути також запропонований перехідний / корективний курс для тих студентів, які мають рівень володіння ІМ нижчий за рубіжний В1+.
Організація курсу ІМПС для магістрів залежить від професійних потреб спеціальностей та рішення вишу щодо кількості годин у навчальному плані. Очікується, що при вступі до магістратури студенти мають рівень незалежного користувача В2, який є достатнім для успішного функціонування у своєму професійному середовищі.
ВНЗ, які активно співпрацюють із зарубіжними закладами та організовують обмін студентами, можуть підняти РВМ студентів магістратури до С1 (досвідчений користувач). Це дозволить студентам скористатися можливостями міжнародної освіти.
Залежно від потреб ВНЗ можуть пропонувати факультативні курси ІМ на замовлення. Модулі таких курсів можуть бути зосереджені на характерних для конкретної спеціалізації вміннях, ситуаціях та функціях для задоволення особливих потреб студентів, напр., академічне письмо, дебати тощо. Необхідність включення в курс програми з ІМ змісту спеціальної дисципліни (напр., на спеціальності „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” – АКД Зої Михайлівни Корнєвої, 2006) потребує співпраці викладача ІМ з викладачами-предметниками або ж здобуття додаткової освіти, що досить поширено в Україні сьогодні. Відомі методи, що використовуються у такому випадку, – це „контент навчання” (content-learning ) та „метод занурення” (immersion teaching), коли спеціальні дисципліни частково чи повністю викладаються іноземною мовою.
Перехід від рівня В2 до рівня С1 може відбуватися шляхом самоосвіти студента. Це забезпечується заняттями з мови, а також майстернями, семінарами, лекціями фахівців, у тому числі й іноземних.
Навчальний курс на кожному кваліфікаційному рівні складається з модулів. Змістові модулі – логічні, завершені, самодостатні частини дисципліни – зосереджені на загальних професійних уміннях, ситуаціях та галузях, спільних для всіх спеціалістів незалежно від їхньої спеціальності.
На початку навчання визначається вхідний РВМ студентів, аналізуються їхні потреби, формулюються цілі та завдання для кожного модуля, конкретизується зміст кожного модуля (ситуації, теми, вміння, мовленнєві функції тощо). Потім відбираються й адаптуються навчальні матеріали. Відбираються типи завдань і види діяльності для аудиторної та самостійної роботи. Студентів інформують про цілі кожного модуля та очікувані результати, про форми та критерії оцінювання.
Для оцінювання результатів роботи використовуються поточне, модульне й підсумкове оцінювання. Бали, отримані студентами за всі модулі, підсумовуються та враховуються під час вихідного оцінювання за певний курс.
г) Матеріальне забезпечення навчального процесу з ІМ.
Кредитно-модульна організація навчального процесу з ІМ з урахуванням індивідуальних потреб і РВМ студентів, а також перенесення відповідальності за власне навчання на студента унеможливлюють використання певного підручника, адже жоден підручник неспроможний задовольнити потреби кожної окремої групи студентів. Викладачі мають самі розробляти власні „комплекти” ресурсних матеріалів. Основними джерелами таких комплектів є автентичні матеріали в галузі обраної спеціалізації. При цьому використовуються такі три стратегії:
Відповідні навчальні матеріали мають інтегрувати сучасну методику зі спеціалізованим змістом, включати орієнтовані на спеціальність матеріали (напр., ділове листування, академічне письмо), надавати можливості для самоосвіти, розвивати не лише мовленнєві, але й професійні вміння.
3. Організація самостійної роботи студентів немовного ВНЗ з іноземної мови
„...Альфою і омегою нашої дидактики
є пошук та створення такого способу,
за допомогою якого вчителі менше б працювали,
а учні більше б училися.”
Ян Амос Коменський
Самостійна робота студентів – це та робота, яку вони виконують без допомоги викладача. СРС є продовженням аудиторної роботи під керівництвом викладача. У кінцевому рахунку вона покликана забезпечити перехід навчання у самоосвіту, виховання у самовиховання, контролю в самоконтроль. Вища освіта таким чином стає джерелом та гарантом освіти вищої якості.
Види самостійної роботи визначаються умовами її виконання, залежно від цих умов СРС може бути:
Аудиторна СР виконується під час заняття, відображається в його плані, спрямована на розвиток уміння працювати самостійно і на контроль засвоєних знань і вмінь. Вона завжди короткотермінова, може бути усною й письмовою, індивідуальною й колективною, репродуктивною і творчою.
Позааудиторна СР включає:
Планування самостійної роботи здійснюється на рівні навчальних планів та робочих навчальних програм і коливається залежно від характеру дисципліни (теоретична / практична), обсягу курсу та ступеня навчання від 1/3 до 2/3 загальної кількості годин, відведених на вивчення дисципліни. У робочих навчальних програмах подається тематичне планування самостійної роботи, її змістове наповнення, форми та календарні строки її контролю.
Самостійна робота є невід’ємною частиною курсу ІМПС і вимагає регулярного і послідовного оцінювання. В умовах самостійного навчання та зростання відповідальності студента за результати своєї роботи здатність студентів до об’єктивної самооцінки набуває великого значення. Це ставить завдання перед викладачами дати студентам надійні та практичні інструменти для самооцінювання.
Підготовка матеріалів для самостійної роботи також вимагає особливої уваги з боку викладача. Доводиться враховувати особливості національної системи освіти, яка ще не сформувала у студентів необхідних навичок організації свого навчання без пильного контролю з боку викладача. Тому завдання для самостійної роботи мають бути ретельно продумані й сплановані для виконання у незалежному режимі. Вони повинні
Бажано також розробляти рекомендації студентам щодо розвитку вмінь учитися, щоб компенсувати недостатність цього уміння у окремих студентів особливо на початковому ступені навчання.
Результати СРС можуть бути представлені в різних формах (тести, журнали обліку прочитаного матеріалу, письмові звіти, усні презентації, конференції і таке інше).
4. Система оцінювання професійної комунікативної компетенції (ПКК)
У навчанні ІМ використовують систему оцінювання ПКК студентів викладачами та самооцінювання результатів своєї навчальної діяльності студентом. Спочатку зупинимось на особливостях системи оцінювання в межах кредитно-модульної організації навчального процесу.
Система оцінювання – важлива частина програми і повинна:
У робочих навчальних програмах повинні бути чітко визначені об’єкти контролю відповідно до цілей програми. Студентів слід оцінювати за тими ж критеріями, які застосовуються для визначення цілей, тобто як студенти вміють користуватися своєю ПКК.
Оцінювання проводиться на різних етапах впродовж усього курсу навчання. Універсальна схема оцінювання має включати ті типи й технології оцінювання, які відповідають цілям і контексту навчання. Процедури оцінювання мають відповідати методам навчання, використовуватись послідовно і підлягати моніторингу. Результати повинні давати репрезентативну інформацію щодо рівня сформованості ПКК.
Розрізняють поточне й підсумкове, вступне й випускне оцінювання.
Поточне оцінювання розробляється кожним ВНЗ і може включати відгуки про мовленнєву поведінку студента від однокурсників, викладачів, само оцінювання, оцінювання проектної роботи і звітування. Поточне оцінювання здійснюється протягом курсу і дає змогу отримувати негайну інформацію про хід виконання робочої програми, про необхідність її модифікації.
Підсумкове оцінювання є всебічним за своїм характером, забезпечує звітність і застосовується для встановлення РВМ наприкінці курсу.
Вступне оцінювання проводиться з метою розподілу студентів у групи за РВМ і проводиться за допомогою офіційних вступних іспитів або внутрішнього вхідного / діагностичного тестування. Тести мають бути стандартизованими, враховувати Державні стандарти базової і повної середньої освіти та співвідноситися з ЗЄР. Це тестування покликано виявити прогалини у знаннях студентів, щоб потім врахувати їх при розробці робочих програм. Для такого тестування рекомендується використовувати Оксфордський тест та IELTS.
Випускне оцінювання має на меті вимір ПКК студентів і проводиться за допомогою комбінованих тестів, які зосереджені на мовних компетенція студентів. Випускне оцінювання магістрантів залежить від змісту та організації курсу і РВМ, встановленого для них. Форми оцінювання визначає ВНЗ.
Міжнародно визнаними є тести Cambridge PET, FCE, CAE, IELTS, BEC, CELS. Вони забезпечують валідні і надійні вимірники мовленнєвої компетенції студентів. Поряд з ними рекомендується застосовувати й інші форми і технології оцінювання, до яких відносяться оцінювання однокурсниками та самооцінювання, оцінювання групової роботи, ведення навчальних щоденників, письмові роздуми тощо.
Оцінювати слід не лише лінгвістичну компетенцію, але й соціокультурну (лінгвістичні маркери соціальних стосунків, правила ввічливості, реєстр). Їх слід інтегрувати у тестові завдання. Об’єктами оцінювання можуть бути:
Самооцінювання використовується як стандарт, з яким порівнюються результати навчання. Студенти мають отримати чіткі дескриптори складників ПКК і знати критерії їх оцінювання. Самооцінювання може зосереджуватися на трьох аспектах:
Самооцінювання допомагає студентові визначитися, наскільки успішно він посувається вперед, і таким чином виховувати вдумливий підхід до навчання. Він також вчиться користуватися шкалами та дескрипторами Ради Європи, які допомагають сформувати об’єктивну самооцінку. Навчаючись оцінювати свою лінгвістичну компетенцію (володіння лексикою, структурами, вимовними навичками), студенти розвивають здатність моніторити, коригувати та вдосконалювати свою мовленнєву поведінку, що в результаті додає їм впевненості на офіційних екзаменах.
Самооцінювання не заміняє зовнішнє оцінювання, але допомагає зробити студента активним співучасником навчального процесу. Більше того, досвід використання критеріїв самооцінювання може бути надзвичайно корисним у подальшому самостійному вивченні ІМ після закінчення обов’язкового курсу.