Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат
з дисципліни: системи технологiй.
Основні характеристики води, їх визначення.
Виконав:
студент групи Ф1-12
Кольцов Д. Л.
Перевiрив:
Солодуха В.П.
Марiуполь 2013
Основні характеристики води, їх визначення.
1. Концентрація іонів водню
>Концентрацию іонів водню (вірніше, їх активність) висловлюють величиною рН. У стічних водах рН визначаютьелектрометрическим способом, користуючись скляним електродом. Метод грунтується у тому, що з зміні рН на одиницю потенціал скляного електрода змінюється при 25 °З на 59,1мВ, при 20С на 58,1мВ.
Для виміру рН випускаються спеціальні прилади —рН-метри (наприклад,ЛП-5,МТ-58,ЛПУ-01 та інших.), яких додаються інструкції з їхньої застосуванню.
>Стеклянние електроди цих приладів мали бути зацікавленимипрокалибровани побуферним розчинів, у яких певні значення рН. Оскільки залежність між потенціалом електрода і значенням рН розчину, до якого вона занурений,линейна, длякалибрования вистачило б двох буферних розчинів. І все-таки відхилення від лінійної залежності іноді спостерігаються, тому бажано проведення перевіркибуферним розчином, рН якого максимально близький до рН аналізованої стічної води. Тому нижче наводяться способи приготування кількох буферних розчинів, які мають різні значення рН.
>Буферний розчин, рН = 1,68 при 20 "З.Растворяют 12,710 ргидрооксалата каліюКНз(С204)2->2Н20чда всвежепрокипяченной і охолодженою дистильованої води та доводять при 20 °З обсяг до 1 л.
>Буферний розчин, рН = 4,00 при 20 °З (4,01 при 25 °З).Растворяют 10,211 р висушеного при 110 °Згидрофталата калію КНП8М404 >чда всвежепрокипяченной і охолодженою дистильованої води та доводять обсяг при 20 °З до 1 л.
>Буферний розчин, рН = 6,88 при 20 °З (6,86 при 25 °З).Растворяют 3,40 безводного дигідрофосфату каліюКН2>Р04 і 3,55 р безводногогидрофосфата натріюNa2>HP04, попередньо висушених при 110—130 °З, всвежепрокипяченной і охолодженою дистильованої води та доводять обсяг при 20 °З до 1 л.
>Буферний розчин, рН = 9,23 при 20 "З (9,18 при 25 °З).Растворяют 3,814 рNa2B4>C>7-10Н2Прочда,сохранявшегося тривалий час надраспливающимися кристаламибромида натрію, всвежепрокипяченной і охолодженою дистильованої води та доводять обсяг при 20 °З до 1 л.
>Буферний розчин,рН=11,0 при 20 °З.Приготовляют два розчину: 1) розчиняють 12,367 р борної кислоти М3>В03 всвежепрокипяченной і охолодженою дистильованої воді, доливають 100 мл 1 зв. розчину їдкого натра зв розбавляють до 1 л; 2) готують точно 0,1 зв. розчин їдкого натраNaOH. Потім змішують 501 мл розчину 1 з 499 мл розчину 2.
>Буферние розчини бережуть у склянках з поліетилену чи скла типу ">пирекс".
З використаннямрН-метров визначення рН стічних вод мовби необхідно приділяти особливу увагу чистоті обох електродів, оскільки стічні води часто містять жири, олії, нафтопродукти й інші речовини, що покривають електроди плівками.Электрод слід обтирати тонкої, м'якої тканиною, змоченою ефіром чи розчином синтетичного миючого речовини, потім промивати кілька разів дистильованої водою, витираючи після кожного промивання настільки ж шматком тканини видалення миючого речовини. За необхідності електрод регенерують, занурюючи його за 2 год в2%-ний розчин соляної кислоти, і старанно промивають дистильованої водою. У час електрод слід зберігати в дистильованої воді.
2.Грубодисперсние домішки (зважені речовини), сухі і прожарені
Стічні води містять зазвичай крім істинно розчинених речовин такожколлоидно-растворенние ісуспендированние (зважені) частки різного рівнядисперсности. Про масштабидисперсности можна скласти певне уявлення (дуже близьке) по зовнішнім виглядом досліджуваної води, який характеризують словами: "вода каламутна", "водаопалесцирует", "вода містить грубу завись". Такі якісні описи мають деяку цінність, тому вони мають включати у протокол дослідження стічні води, але перелічені терміни вимагають уточнення.
>Опалесцирующей називають воду, прозору в що проходить світлі, але каламутну в відбитому світлі; каламутній називають воду, непрозору й у що проходить світлі, окремі зважені частки у ній нерозрізнимі неозброєним оком, і за відстоюванні протягом 5—6 год зважені частки з розчину не виділяються; грубої суспензією називають частки, помітні неозброєним оком, більш-менш повно котрі виділяються з розчину при відстоюванні його використовують протягом 5—6 год.
Рекомендується назва позначення супроводжувати додаваннями: "слабка", "помітна", "значна" тощо. п. Слід зазначити також колір зважених частинок чи осаду і наявність що спливла на поверхню води плівки, якщо вона плівка помітять.
Кількісне визначенняглубокодисперсних домішок слід, наскільки можна, реалізувати зараз після відбору проби, тільки у виняткових випадках застосовуючи консервування проби (див.разд. 3.2). Для визначення домішок їх відокремлюють, фільтруючи воду через різні пористі матеріали,— мембранні фільтри, скляні, кварцові чи порцелянові фільтруючі платівки, паперові фільтри не рекомендуються внаслідокгигроскопичности фільтрувальної папери.
Оскільки розміри пір у матеріалах різні, визначеннягрубодисперсних домішок лише у й тієї воді (але із застосуванням різних фільтрів) можуть призвести до різним результатам, і саме поняття "кількістьгрубодисперсних домішок" стає невизначеним. Тому рекомендується завжди у записи результатів аналізу вказувати, через який фільтруючий матеріал проводилося фільтрування.
Ці фільтринегигроскопични (на відміну паперових), фільтрування них відбувається швидко. Застосування мембранних фільтрів особливо рекомендується щодо невеликих кількостейгрубодисперсних домішок.
3. Визначення фільтруванням через мембранний фільтр
Прилади
Прилад для фільтрування. Для фільтрування через мембранні фільтри є велика число різних приладів. Дуже зручний приладОлихова, показаний на рис. 1. Цей прилад то, можливо легко зібрано у будь-якій лабораторії.
Скляна трубка 1 міцно закріплена у своїй гнізді (наприклад, з допомогою розплавленою сірки).Отверстие в металевої частини оправи 2 закрито згори латунною сіткою.
Крім приладуОлихова можна використовувати прилад Зейтца з металевою трубкою замість скляній трубки 1.
Мембранні фільтри № 6, звані "попередні". Для видалення наявного у тому порах повітря фільтри кип'ятять в дистильованої воді 5—10 хв.Кипячение проводять 2—3 разу, зливаючи після кожного разу води і замінюючи його свіжої, після чого фільтриподсушивают в сушильній шафі 1 год при 60 °З. Хід визначення. Змістгрубодисперсних домішок. Підготовлений мембранний фільтр, висушений в сушильній шафі при 60 °З, зважений на аналітичних терезах і позначений олівцем, вміщують у прилад для фільтрування. Через фільтр пропускають 100—500 мл досліджуваної води (обсяг води залежить кількостігрубодисперсних домішок). Якщо фільтрат недостатньо прозорий, його вдруге пропускають через хоча б фільтр. Необхідний вакуум в приладі досягається з допомогоюводоструйного чи олійного насоса, можна також ознайомитися відсмоктувати повітря ротом чи гумової грушею.
>Приставший до стінок приладу осад змивають на мембранний фільтр порцією фільтрату.Промивание осаду на фільтрі дистильованої водою заборонена. Після закінчення фільтрування фільтр з осадомподсушивают спочатку надворі, потім у сушильній шафі при 60 °З протягом 1 год, після чого зважують.
Розрахунок. Змістгрубодисперсних домішок (x) в мг/л обчислюють за такою формулою
де а — маса мембранного фільтра з осадом, мг; b — маса мембранного фільтра без осаду, мг; V — обсяг профільтрованої аналізованої стічної води, мл.
Залишок післяпрокаливания. Для визначення залишку післяпрокаливаниягрубодисперсних домішок (прожаренихгрубодисперсних домішок) зважений мембранний фільтр берутьтигельними щипцями чи пінцетом і дуже обережно спалюють над порцеляновимтиглем, попередньопрокаленним і зваженим.Золупрокаливают 5—20 хв у тому тиглі.
Розрахунок. Зміст прожаренихгрубодисперсних домішок (x) в мг/л обчислюють за такою формулою
де з — маса порцелянового тигля з золою, мг;d — маса порожнього порцелянового тигля, мг; V — обсяг профільтрованої аналізованої води, мл.
Припрокаливании порожнього мембранного фільтра виходить такі малі золи, що вона при розрахунку можна знехтувати.
4. Визначення фільтруванням через фільтруючі тиглі
Для фільтрування можна буде застосувати скляні і кварцові фільтруючі тиглі № 4 і порцелянові тиглі з пористим дном.
>Стеклянние фільтруючі тиглі використовують тільки тоді, коли обмежуються визначенням в стічної воді змістугрубодисперсних домішок, висушуючи їх при 100—105 °З повагою та зважуючи. Якщо ж треба потім визначити масу залишку післяпрокаливания цих домішок, треба застосовувати кварцові чи порцелянові тиглі.
Перед визначенням фільтруючий тигель (скляний, кварцовий чи порцеляновий) старанно промивають дистильованої водою, висушують 1 год при 100—105 °З, охолоджують вексикаторе і зважують. Потім з'єднують тигель з допомогою пробки чи гумової муфти з колбоюБунзена, яку приєднують доводоструйному насмокчу.
Хід визначення. Змістгрубодисперсних домішок.Пропускают через тигель 100—500 мл (залежно від змістугрубодисперсних домішок) досліджуваної стічної води при невеличкому вакуумі.Приставшие до посуді частки змивають порцією фільтрату і переносять той самий тигель. Після фільтрування старанно витирають зовнішні стінки тигля, висушують його 2 год при 100—105 °З повагою та по охолодженні зважують.Висушивание повторюють кілька разів до постійної маси.
Залишок післяпрокаливания.Прокаливать порцеляновий чи кварцовий тигель зотфильтрованнимигрубодисперсними домішками рекомендується в електричної муфельної печі 10—15 хв при 600 °З.
5.Кинетика випадання і спливаннягрубодисперсних домішок
При розрахунку відстійних споруд (відстійників для зважених речовин і смол, пасток для олій і нафтопродуктів, шламонакопичувачів тощо. п.) дані про швидкості осадження чи спливання (про так званої гідравлічноїкрупности) зважених частинок, які забезпечують необхідну чи можливу ступінь очищення води. Таку швидкість визначають виходячи з кінетики осадження чи спливаннягрубодисперсних домішок.
>Кинетику осадження чи спливання слід визначати відразу ж після відбору проб стічних вод мовби, бо тільки у випадках виходять результати, які можна використовуватимуться розрахунків апаратури. Пояснюється це тим, як і змістгрубодисперсних домішок, ідисперсность нерозчинною у питній воді фази змінюються при стоянні. Утворюються смоли з речовин, розчинних у питній воді, можуть утворитися опади внаслідок виділення водою діоксиду вуглецю чи, навпаки, внаслідок поглинання нею ЗІ2 з повітря, може відбутися агломерація частинок зваженого осаду, що позначиться на кінетиці їх випадання, тощо. буд. Щільність одному й тому ж смоли в різних температурах може більше менше одиниці, т. е. при однієї температурі смола виявиться потопаючої, за іншої —>вспливающей.
Роль температури води настільки велике, що в багатьох випадках рекомендується визначати кінетику випадання обох крайніх із можливих температур — максимальної і мінімальної. За максимальну температуру можна взяти ту, коли він стічна вода вступає у відстійник, а й за мінімальну умовно можна взяти 16—20 °З.
Вимірювання обсягу, займаного осілими (чивсплившими)грубодисперсними домішками
Старанно перемішавшианализируемую стічну воду, переносять їх у циліндр Лисенка місткістю 500 чи 1000 мл, наливаючи до верхньої мітки, вкотре перемішують і крізь певні часові відтинки (наприклад, через 5, 10, 15, 20, 30, 45, 60, 90 і 120 хв) відзначають обсяг, яку він обіймав осілими частинками. Через 20 хв з початку відстоювання і поза 3 хв до усіх наступних вимірів обережно 3 разу надають рідини в посудині обертальне рух. Якщо за 2 год стічна вода не повністю відстоялося, продовжують спостереження (протягом 3— 12 год).
Результати визначення висловлюють як відносини (у відсотках) обсягу, займаного що випали осадом, обсягу взятій визначення стічної води. Цю величину знаходять кожному за часу відстоювання.
Отримані результати представляють зазвичай, у вигляді кривих, відкладаючи по осі абсцис період від початку досвіду, протягом якого відбувалося відстоювання, а, по осі ординат — зазначена вище відсоткове співвідношення.
Події з часом ущільнення котра зібралася дно якої циліндра осаду і, отже, зменшення займаного їм обсягу призводить до викривлення одержуваних цим методом результатів осіданнягрубодисперсних домішок. Одержуваний у разі крива неспроможна характеризувати швидкість осіданнягрубодисперсних домішок, і тому до розрахунку відстійників непридатна. Але якщо осад з відстійника періодично видаляється, таку криву можна використовуватиме розрахунку обсягу шламонагромаджувача. При визначенні цим методом кінетики спливання легкихгрубодисперсних домішок застосовують циліндр Лисенка із добре: притертої корком. Циліндр заповнюють догори аналізованої стічної водою (він мусить переливатися вінця), закривають циліндр корком, стежачи те, щоб у рідини не залишилося повітряних бульбашок і, перевернувши його корком вниз, залишають стояти. Через самі часові відтинки, що й заoпределении кінетики осідання важких частинок, відзначають обсягвспливших на поверхню частинок смоли чи інших спливаючих речовин, після чого викреслюють криву, аналогічну описаної вище.
6. Сухий залишок
Сухий залишок — це маса залишку, одержуваного випарюванням профільтрованої проби стічної води тависушиванием при 103—105 °З чи 178—182 °З. Величина ця висловлювати сумарне кількість розчинених у пробі речовин, неорганічних і органічних. Одержувані результати, проте, задовольняють цієї вимоги лише наближено, при який з зазначених двох температур ні проводилося висушування залишку.
Якщо залишок висушували при 103—105 °З, у ньому збережеться вся чи вводити майже всякристаллизационная вода солей, їхнім виокремленнямкристаллогидрати, і навіть частково іокклюдированная вода. З іншого боку, привипаривании і висушуванні видаляються все леткі з водяникам пором органічні речовини, розчинені гази, і навітьС02 згидрокарбонатов, які за цьому перетворяться накарбонати.
Якщо залишок висушували при 178—182 °З, тоокклюдированная вода буде видалена повністю.Кристаллизационная вода також піде, але певна кількість може залишитися, особливо як у пробі присутні переважно сульфати.Гидрокарбонати перетворяться накарбонати, але США можуть частково розкластися із заснуванням оксидів чиоксисолей. Може незначна втрата нітратів. Органічні речовини губляться більшою мірою, порівняно з першим разі.
>Висушивание при 178—182 °З слід віддати перевагу під час аналізу вод, містять переважно неорганічні солі, бо тоді отримуваний результат наближається більшою мірою від суми результатів окремих визначень катионів і аніонів в пробі.
Хід визначення. Упрокаленную, охолоджену і зважену порцелянову чи кварцову чашку поміщають 50—250 мл аналізованої стічної води, попередньо профільтрованої. Воду випарюють на водяній бані насухо. Потім переносять чашку із залишком в сикатив шафу і висушують при 103—105 °G чи 178—182 °З до постійної маси.
Розрахунок. Зміст сухого залишку (x)вмг/л обчислюють за такою формулою
7.Прокаленний залишок
Мета цього визначення — отримати близьке уявлення про практичний зміст органічних і неорганічних речовин, у пробі (в мг/л): припрокаливании органічні речовини видаляються, неорганічні залишаються. Але такий поділ далеко ще не точно. Разом з органічними речовинами припрокаливании видаляються ЗІ2з карбонатів,кристаллизационная вода, що залишилося післявисушивания залишку, все амонійні солі. Частково, із газоподібних продуктів, можуть розкластися та інші неорганічні речовини. З іншого боку, частина органічних речовин (леткі з водяником пором) зникне ще першої операції — висушуванні осаду, і тому буде тут враховано.
Хід визначення.Чашку з сухим залишком вміщують у муфельну піч, попередньо розігріту до575—600°С, іпрокаливают 15—20 хв. Потім дають охолонути спочатку трохи надворі, потім уексикаторе. Після повної охолодження чашку із залишком зважують.Прокаливание повторюють до постійної маси.Рассчитивают результат тієї ж формулі, що й за визначенні сухого залишку.
8.Пенистость
>Пенистость води, т. е. здатність зберігати штучно створену піну лежить на поверхні досліджуваної проби, можна використовуватиме якісної оцінки присутності таких речовин, яксапонини чисапонати натурального і штучного походження.
Хід визначення.Пробу води 500 мл вливають в колбу місткістю 1 л з притертої корком, потім колбу закривають і інтенсивно збовтують 30 з. Результат визначення розцінюють як у разі, якщо піна, яка утворювалася при збовтуванні проби, зберігається лежить на поверхні в колбі більше 1 хв. Значення рН проби щодо має бути, у межах 6,5—8,5.
9. Лужність
>Щелочностью називають вміст у воді речовин, йдуть на реакцію з сильними кислотами, т. е. з іонами водню. До цих речовин відносять: 1) сильні підстави, повністюдиссоциирующие в розбавлених розчинах із заснуваннямгидроксид-ионов (їдкий натр, уїдливе розжарюй тощо. п.); 2) слабкі підстави (аміак, анілін, піридин тощо. п.); 3) аніонислабих--кислот (>НСОз,ОСз, М2РВ4~,НРОГ,HSO3,SO3, аніони гумінових кислот,HS-, P.S2- тощо. буд.).Аниони слабких кислотгидролизуются із заснуваннямгидроксид-ионов, наприклад:
Прититровании речовин другої групи соляної кислотою наприкінці титрування розчин мусить мати відповідні цим підставах позитивно заряджені іони, наприклад;
які,гидролизуясь,придаютрастворуслабокислую реакцію:
>Слабокислая реакція створюється в розчині і наприкінці титрування аніонів, які входять у третю групу, бо за такомутитровании утворюються відповідні слабкі кислоти, частководиссоциирующие із заснуванням іонів водню, наприклад:
Через це визначення загальної лужності води треба застосовувати індикатор, колір якого змінюється вслабокислой середовищі, чи проводити титруванняпотенциометрическим методом.
Найкращим індикатором є метиловий жовтий, колір якого змінюється від жовтого до червоного у межахрН=4,0—2,9 досить різко, чибромфеноловий синій, якщо титрування з нею проводити до суто жовтого кольору. Трохи менш придатний метиловий помаранчевий, перехід забарвлення якого менш різкий. При користуванні цим індикатором рекомендується додавати кілька крапель розчину синього барвника, котрий має індикаторними властивостями (наприклад,индигокармица). Тоді перехід забарвлення стає виразнішим (особливо це при вечірньому висвітленні). Прититровании аніонів щодо слабших кислот (>рК=7—8) можна застосовувати і метиловий червоний чибромкрезоловий зелений. Прититровании аніонів щодо сильних кислот (>рК = 4) доводиться застосовувати такі індикатори, яктропеолин 00 чи тимоловий синій, але точність визначення у своїй зменшується.
>Веществ,титруемих соляної кислотою, значна частина, тому загальна лужність води недостатньо характеризує її складу. Дуже бажаним буває визначити, з яких речовин, чи навіть з яких груп речовин складається знайдена загальна лужність. В багатьох випадках такі роздільні визначення вдасться зробити. Вони грунтуються насамперед тому, що зтитровании сильної кислотою реакції, які відбуваються між нею і різними речовинами, які зумовлюють лужність води, Закінчуються що за різних значеннях рН розчину. Отже, якщо проводити титруванняпотенциометрически, т. е. приНепреривном вимірі рН розчину, то, на кривою обсягприбавленной кислоти — рН розчину вийде кілька точок перегину, відомих більш-менш чітко. Другий спосіб роздільного визначення грунтується у тому, деякі підстави може бути відігнані шляхом тривалого кип'ятіння (леткі підстави) і поповнення надлишкутитрованного розчину сильної кислоти можна відігнати леткі кислоти, аніони яких викликали лужність води. Комбінуючи обидва способу, можна визначити вміст у воді кількох різних груп речовин, що обумовлюють її лужність, і якщо цих речовин мало, знайдене зміст тій чи іншій групи може у той час змістом окремого речовини. Зрозуміло, у своїй необхідно попередньо знати якісний склад стічної води. Найчастіше якісний склад стічної води відомий з її походженню, т. е. відомо, від якої виробничої операції ця стічна вода отримали; за іншими випадках доводиться проводити попереднє дослідження якісного складу води.
>Потенциометрическое титрування часто може бути заміненебичнимититрованиями, проведеними з цими двома індикаторами, інтервали переходу яких у різних галузях рН. Однією з них індикатор, застосовуваний визначеннябидей лужності, його забарвлення змінюється у кислому середовищі (рН " 3—4), інший індикатор повинен мати інтервал переходу фарби в лужної середовищі. Найчастіше застосовуютьфенолфталеин, пурпурова забарвлення якого з'являється чи зникає при рН = 8,4- Цей індикатор має особливої цінності у разі,отому що зазначений значення рН відповідає тому рН, який мають розчини чистихгидрокарбонатов (>НСОз), які водами. Якщо стічна вода при додаванні до їйфенолфталеина забарвлюється в пурпуровий колір, це на наявність у ній забрудненьсильнощелочнимивещетвами. Зміст цих забруднень визначають,титруя таку оду до зникнення забарвленняфенолфталеина. Однак у деяких випадках замістьфенолфталеина краще застосовуватитимолфталеин і таїмо чином встановлювати кордон поділу при рН = 9,4.
Проводячи титрування з цими двома індикаторами і відганяючи леткі речовини, варто виокремити такі групи речовин, зумовлюючих лужність води.
Летючі підстави. У водах, містять сильні лугиNaOH,КОН) і леткі підстави (наприклад,NH4>OH), постеживши може бути відділені досить тривалим шляхом кип'ятіння, після якого пробу охолоджують, не допускаючи поглинання ЗІ2 з повітря, ітитруют кислотою. Різниця між результатами титрування, отриманими без попереднього кип'ятіння після кип'ятіння, показує зміст летючих підстав.
Ще краще, відганяючи леткі підстави, поглинати їх розчином борної кислоти чититрованним розчином сильної кислоти і закінчувати визначення.
2. Сумагидроксил-ионов (ядучих лугів) і аніонів, зумовлюючих внаслідок гідролізу у водному розчині рН > 8,4. Цю групу речовин визначають титруванням аналізованої води кислотою з індикаторомфенолфталеином. У неї входять іони ВІН,СОз (>титруются доНСОз), P.S2 (>титруются доHS),РОГ (>титруются доНРО4),S1O3 та інших.
3. Сума слабких підстав і аніонів щодо сильніших кислот (аніонів, що б у водному розчині рН = 8,4). Цю величину знаходять, віднімаючи із загального витрати кислоти на титрування зметиловим жовтим, що його кількість, яке знадобилося на титрування зфенолфталеином. У цю групу входять аніониНСОз (титрування до М2>С03),НРОГ (титрування доН2РО4),SH- (титрування до H2P.S), аніони гумінових кислот та інших.
4.Аниони летючих інелетучих слабких кислот. Вхідні до груп 2 і трьох аніони слабких кислот можна розділити на аніони летючих інелетучих слабких кислот. І тому після титрування зметиловим жовтим (чи зметиловим помаранчевим) дотитруемой рідини додаютьтитрованний розчин сірчаної кислотинадміру. Летючі кислоти відганяють випарюванням, охолоджують розчин, розбавляють його водою (не що міститьС02) ітитруют; розчином їдкою луги, якщо врахувати чисельність його, витрачений на титрування від точки зміни забарвлення метилового помаранчевого чи метилового жовтого із червоної в жовту до появи забарвленняфенолфталеина. Так встановлюють зміст аніонівнелетучих слабких кислот і з різниці знаходять зміст аніонів летючих слабких кислот.
Якщо досліджувана вода містить аніони лише летючих слабких кислот, їх можна визначити точніше. І тому додають надмірутитрованний розчин сірчаної кислоти, видаляють випарюванням леткі кислоти, розбавляють дистильованої водою, не що містить ЗІ2, іоттитровивают надлишок сірчаної кислоти їдкою лугом.
Оскільки з перелічених вище аніонів (наприклад,фосфат-иони,сульфид-иони) можуть визначити окремо спеціальними методами, то, віднімаючи їхній вміст із загального змісту іонів, які входять у той чи інший з вище перерахованих груп, можна за дуже складному складі стічної води більш-менш точно обчислити зміст іонів, котрим спеціальні методи визначення відсутні.
>Метиловий жовтий,0,1%-ний розчин в90%-ном спирті, чибромфеноловий синій,0,1%-ний розчин в20%-ном спирті, чи змішаний індикатор (0,1 р метилового помаранчевого і 0,25 риндигокармина розчиняють в 100 мл води).
Соляна чи сірчана кислота, 0,1 зв. розчин. В'їдлива луг, 0,1 зв. розчин.
Хід визначення. Якщо стічна вода каламутна, її слід профільтрувати, і якщо забарвлена — розбавити дистильованої водою.Разбавление проводять у мірних колбах місткістю 100-— 200 мл. Спочатку наливають в мірну колбу 20—30 мл дистильованої води, потімотмеренний обсяг аналізованої води, розчин перемішують, доливають дистильовану воду до мітки і знову перемішують. Узятий обсяг аналізованої води враховують при обчисленні результату аналізу.
У конічну колбу поміщають 100 мл аналізованої води, взятій безпосередньо чи попередньо розведеною, як описано вище; доливають 5 крапельфенолфталеина і вміст колбититруют білому тлі соляної чи сірчаної кислотою до зникнення рожевою забарвлення.Израсходованное на титрування кількість кислоти відповідає лужності води пофенолфталеину, т. е. змісту у ній речовин другої групи.
Потім у колбу доливають 5—6 крапель розчину метилового жовтого чибромфенолового синього чи змішаного індикатора. У іншу конічну колбу наливають той самий обсяг аналізованої води та стільки ж індикатора, скільки впровадили перший розчин. Ставлять обидві колби на білий папір ітитруют рідина У першій колбі кислотою до того часу, поки колір її вирізнятиметься від кольору рідини на другий колбі. Якщо відомий якісний і наближений кількісний склад проби, то краще приготуватираствор-свидетель, склад якого має бути близькими до складу проби наприкінці титрування, додати у цей розчин індикатор ітитровать пробу до збіги її забарвлення з забарвленнямраствора-свидетеля.
Витрататитрованного розчину кислоти на друге титрування показує вміст у воді речовин третьої групи, а загальна кількість витраченого на титрування розчину кислоти — загальну лужність аналізованої води.
За бажання визначити окремо вміст у воді аніонів летючих інелетучих слабких кислот (група 4) як індикатор застосовують метиловий жовтий чи метиловий помаранчевий (не додаючи синього барвника), додають дооттитрованному розчину ще кілька мілілітрів розчину кислоти надміру і відганяють леткі кислоти. Потім закривають колбу корком з вставленої у ній трубкою знатронной вапном, охолоджують під краном і, вийнявши трубку, розбавляють рідина дистильованої водою, не що містить ЗІ2, після цього нині жтитруют розчином їдкоюЩелочи. Спочатку забарвлення розчину із червоної перетворюється на жовту, і відразу ж починають відлік обсягу їдкою луги,расходуемой на титрування.Титрование закінчують, колислабо-розовое забарвлення відфенолфталеина.
Визначення солей летючих слабких кислот за відсутності солейнелетучих слабких кислот див. вище.
Промислові стічні води, обробленігипохлоритом кальцію чи хлорним вапном очищення шкідливих органічних речовин чи то з ціанідів, зазвичай містять певний надлишокгипохлорид-ионовв. Визначення лужності таких вод утруднено, оскільки надлишок окислювачаобесцвечивает індикатор. У таких випадках визначення рекомендується проводитипотенциометрическим титруванням кислотою зі скляним електродом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бедрань Н. Г. Машины для обогащения полезных ископаемых. - К., Донецк: Вища шк., 1980. - 426 с.