правової відповідальності Особливістю сучасного міжнародного права є те що за невиконання його розпорядж
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності
Особливістю сучасного міжнародного права є те, що за невиконання його розпоряджень суб'єктами міжнародного права для них наступає відповідальність. Отже, можливо стверджувати, що відповідальність суб'єктів міжнародного права є необхідною умовою й елементом визнання їх саме в якості таких суб'єктів.
Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень міжнародного права.
Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових розпоряджень виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями порушила сформований міжнародний правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду іншій державі.
Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідкі правопорушення. Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою.
Слід мати на увазі, що на практиці поведінка суб'єктів міжнародного права виражається в діях їхніх органів і посадових осіб, що виступають саме в цій якості. Але держава за їхні дії відповідає в повному обсязі й, у принципі, всім національним надбанням. Отже, у сфері міжнародно-правової відповідальності держава розуміється як єдине ціле, незалежно від того, який її орган, посадова або інша уповноважена особа вчинили діяння, що кваліфікується як правопорушення. Причому дії посадових осіб спричиняють відповідальність для держави незалежно від того, чи діяли ці особи в межах своїх повноважень або вийшли за ці межі. Але якщо особа діяла як приватна, держава за її дії відповідальності не несе, хоча ця особа займає певну державну посаду, носить певний титул або звання. Прикладом тут може слугувати поведінка особи, яка має дипломатичний ранг, що, знаходячись на відпочинку в третій державі, допустила образливі висловлення щодо глави цієї держави. У цьому випадку вона може відповідати лише як приватна особа, за поведінку котрої її держава відповідальності не несе.
Підставами міжнародно правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності:
— юридичні;
— фактичні;
— процесуальні.
Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те або інше діяння вважається міжнародним правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів додержуватися її розпорядження, що містить міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права. Юридичними підставами відповідальності є:
— міжнародний договір;
— міжнародний порядок;
— рішення міжнародних судів і арбітражів;
— резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН);
— односторонні міжнародно-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.).
Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов'язання.
Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших — його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує міри відповідальності.
Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом міжнародного права. Його норми і принципи носять в основному характер міжнародного порядку, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах.
Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані. Вперше питання про це виникло у 1930 році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питання відповідальності держав, у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 році була прийнята відповідна резолюція Генеральної Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісія ООН з прогресивного розвитку і кодификації міжнародного права призначила з цього питання спеціального доповідача, що, проте, не виконав своєї місії.
Тому Комісією був призначений інший спеціальний доповідач — італійський професор Р. Аго, який діяв більш успішно. Протягом 1969-1980 років їм було подано 8 доповідей, що пізніше були покладені Комісією в основу частини 1 Проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 року комісія працює над частинами 2 і 3 проекту статей «Зміст, форми й обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та'врегулювання спорів».
Відповідно до прийнятих Комісією в 1984 році в попередньому порядку статей:
— усяке протиправне міжнародне діяння держави спричиняє міжнародно-правову відповідальність держави;
— діяння держави може бути кваліфіковане як міжнародно-правове лише на підставі міжнародного права;
— порушення державою міжнародного зобов'язання в наявності лише в тому випадку, коли поводження або діяння цієї держави не відповідають тому, що вимагає від нього зазначене зобов'язання, поза залежністю від того, чи носить воно звичайний або договірний характер.
Крім того, безсумнівною перевагою проекту статей про відповідальність держав постало встановлення двох видів відповідальності держав:
а) за правомірні дії — що включає обов'язок відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність);
б) за неправомірні дії — що включає обов'язок суб'єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб'єкту, у результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання. У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права ООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що проводилася з 1947 до 1954 років і відновилася в 1982 році.
Міжнародно-правова відповідальність признається одним із загальновизнаних принципів міжнародного права, тобто практично виступає основою загального міжнародного права і міжнародного правопорядку. Згадки про міжнародну відповідальність містяться в ряді найважливіших міжнародних документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами, від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру, що спричиняє відповідальність з міжнародного права. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 1975 року також містить положення, що згадують про міжнародну відповідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав одержали свою кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, частіше всього двосторонніми або багатосторонніми на регіональному рівні.
КЛАСИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
Міжнародне правопорушення являє собою складне правове явище.
З юридичної точки зору, в якості міжнародного правопорушення розглядається міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.
Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки:
- міжнародна суспільна небезпека;
- протиправність;
- причинно-слідчий зв'язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили;
- карність.
У сучасній міжнародній практиці і доктрині розрізняють три види міжнародних правопорушень, що визначаються за суб'єктною і суб'єктивною сторонами складу таких правопорушень:
1. Міжнародні злочини;
2. Злочини міжнародного характеру;
3. Інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти).
Міжнародні злочини - це злочини, що порушують міжнародні зобов'язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому. Міжнародні злочини: здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями; здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою; зазіхають на міжнародний мир і безпеку; загрожують основам міжнародного правопорядку; спричиняють відповідальність держави як суб'єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції.
Під злочином міжнародного характеру розуміють діяння фізичної особи, що посягає на права й інтереси двох або декількох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб. До таких злочинів належать: захоплення заручників; зазіхання на осіб, що користуються міжнародним захистом; підробка грошових знаків; незаконне захоплення повітряних суден та ін. Злочини міжнародного характеру: торкаються інтересів двох або декількох держав, юридичних осіб і/або громадян; здійснюються окремими фізичними особами поза зв'язком із політикою держави; спричиняють персональну відповідальність правопорушників у рамках національної юрисдикції.
Міжнародні делікти визначаються за залишковим принципом, до них належать правопорушення, що не ввійшли в перші дві групи. До них належать: порушення державою своїх односторонніх зобов'язань; невиконання рішень міжнародних судів і арбітражів; порушення державою договірних зобов'язань, що не мають основного значення, і т.д. Міжнародні делікти: не носять характеру злочинів і не мають суспільної небезпеки міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру; можуть здійснюватися будь-якими суб'єктами міжнародних правовідносин, що порушують положення розпоряджень міжнародно-правових норм; спричиняють відповідальність суб'єктів, що може виражатися у формі самообмежень, які випливають у результаті офіційного визнання протиправності поведінки суб'єкта.
Види і форми відповідальності
Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: політична і матеріальна. Деякі автори поділяють таку відповідальність на матеріальну і нематеріальну, виходячи з того, що міжнародно-правова відповідальність завжди буде виступати в політичній формі.
Політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням у відношенні держави-порушниці примусових заходів і сполучається з матеріальною відповідальністю.
Найбільш поширеними формами політичної відповідальності є: сатисфакція, ресторація, різноманітні форми обмежень суверенітету (наприклад, призупинення членства або виключення із міжнародної організації декларативні рішення.
Сатисфакція (задоволення) як форма політичної відповідальності припускає обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення не матеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.
Сатисфакція може виявитися в таких діях держави-деліквента (винного суб'єкта, що зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну правопорушенням):
—офіційне вираження жалю або співчуття;
—приношення вибачень;
—приношення запевнень у тому, що подібні акції не повторяться в майбутньому;
—карне покарання винних осіб;
—видання нормативного акту з визнанням своєї провини з тим, щоб подібні дії не повторювалися в майбутньому;
—посилання спеціальної делегації в ображену державу;
—вшанування постраждалої держави шляхом підняття прапора постраждалої держави в столиці держави-деліквента, або віддання їй честі військовим формуванням з артилерійським салютом або виконанням її державного гімну, або сполученням того й іншого і т.п. Застосування певних видів сатисфакцій залежить від заподіяної шкоди і конкретної політичної ситуації.
Ресторація — це такий вид політичної відповідальності, що являє собою відновлення правопорушником колишнього стану (статуса-кво) і виконування ним усіх несприятливих наслідків цього. Прикладом ресторацій можуть служити звільнення незаконно зайнятої території і несення в зв'язку з цим майнових витрат.
Обмеження суверенітету держави може виступати в різних формах. Класичним прикладом цього виду відповідальності, застосовуваного в комлексному виді, можуть слугувати засоби, прийняті у відношенні фашистської Німеччини за підсумками Другої світової війни. Німеччина, зокрема, не тільки позбавилася значної частини своєї території, але на частині, що залишилася, був установлений режим повоєнної окупації. Була зроблена демілітаризація країни, її збройні сили були розпущені; ряд державних інститутів був ліквідований, деякі з них були визнані злочинними; до кримінальної відповідальності були притягнуті вищі посадові особи Німеччини, а також службовці злочинних організацій і військові злочинці.
Матеріальна відповідальність наступає в зв'язку з порушенням державою своїх міжнародних зобов'язань, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди, і покликана покласти на винну державу обов'язок загладити цей збиток, заподіяний правопорушенням.
Матеріальна відповідальність може бути виражена у формі репарації, реституції і субституції.
Під репараціями — розуміють відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди.
При репарації відшкодування матеріального збитку відбувається як у грошовій формі, так і в натуральній: товарами, послугами та ін.
Реституція являє собою відшкодування правопорушником матеріального збитку в натурі (повернення неправомірно захопленого майна: того ж самого — конкретні твори мистецтва, транспортні засоби, устаткування заводів та ін.).
Різновидом реституції виступає субституція — заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна однорідним майном.
Обставини, що виключають відповідальність держав.
Звільнення від відповідальності — це зняття із суб'єкта міжнародного права обов'язку ліквідації наслідків здійсненого ним діяння, яке спричинило відповідальність.
Обставини, що виключають відповідальність держав (спричиняють звільнення від відповідальності) - це факти, дії та явища, доведеність існування яких на момент здійснення правопорушення знімає із суб'єкта міжнародного права обов'язок відшкодування збитків, якщо правопорушення було спричинене цими фактами, діями чи явищами.
При цьому склад правопорушення не повний чи відсутній взагалі, відповідно і не настає міжнародна відповідальність. Відповідальність може виключатися як за наявності вини суб'єкта, так і за її відсутності (абсолютна відповідальність).
Традиційно до обставин, що виключають настання міжнародно-правової відповідальності, відносять:
1) вину потерпілої сторони (дії, що спричинили завдання шкоди, груба недбалість);
2) форс-мажор (непереборна сила);
3) непередбачувані зовнішні події надзвичайного характеру (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, а іноді - явища соціального характеру (збройні конфлікти тощо);
4)стан крайньої необхідності, тобто наявність загрози життєво важливим інтересам суб'єкта.
Обставини, що звільняють від відповідальності, необхідно відрізняти від фактів та дій, які виключають кваліфікацію діяння суб'єкта в якості правопорушення. Серед таких фактів та дій можна назвати:
• згоду потерпілої сторони на здійснення діяння, яке спричинило завдання шкоди;
• допустимі в рамках міжнародного права дії суб'єкта у відповідь на протиправну поведінку потерпілого (самооборона).
Прикладом вини потерпілої сторони може бути ситуація, коли держава, знаючи, що готується замах на її посольство, не сповіщає про це владу країни перебування посольства. Коли замах таки буде здійснено, держава перебування повинна нести відповідальність за порушення чи невиконання зобов'язання щодо забезпечення безпеки дипломатичного представництва іноземної держави. Якщо ж вона може довести, що посольство чи держава, яка його акредитувала, володіли інформацією про замах, що готувався, але не поділилися нею для спільного успішного захисту, то ця обставина може розглядатися як така, що спричиняє звільнення від відповідальності.
Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб
Фізичні особи (громадяни держав та особи без громадянства), які вчинили міжнародні злочини, кримінальні злочини міжнародного характеру та інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти), можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності відповідно до чинних міжнародних договорів, що передбачають покарання за такі правопорушення, а також національним законодавством держави, громадянами якої вони є або на території якої вони постійно проживають. За вчинення окремих злочинів, наприклад за піратство або викрадення повітряного судна, фізичні особи можуть бути притягнуті до відповідальності за законами держави захопили піратів або викрадачів повітряного судна.
До фізичних осіб можна застосувати положення Конвенції про незастосовність терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р., конвенцій, що передбачають видачу злочинців за окремими видами злочинів (наприклад, за крадіжку повітряного судна), конвенцій, укладених державами з питань надання правової допомоги у кримінальних , сімейним та цивільних справах. Головний принцип, якого дотримуються практично всі держави, полягає в невідворотності покарання за вчинене правопорушення міжнародне, особливо за міжнародні злочини, що зачіпають життєво важливі інтереси більшості держав або всього міжнародного співтовариства.
У середині 90-х років з метою залучення фізичних осіб до кримінальної відповідальності створені Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої Югославії, і Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші подібні порушення, скоєні на території сусідніх держав. Ці трибунали повноважні здійснювати судове переслідування фізичних осіб, відповідальних за вбивство, винищування, поневолення, депортацію, ув'язнення в тюрму, тортури, згвалтування, переслідування за політичними, расовими або релігійними мотивами і інші нелюдські акти.
Міжнародна конференція 17 липня 1998в Римі прийняла Статут Міжнародного кримінального суду. Юрисдикція Суду обмежується самими серйозними злочинами, що викликають заклопотаність всього міжнародного співтовариства. Відповідно до ст. 5 Статуту Суд має юрисдикцію щодо таких злочинів: а) злочин геноциду; б) злочини проти людяності; в) військові злочини; г) злочин агресії (докладніше див голову XXV).
Міжнародний кримінальний суд (МКС) — перший постійно діючий правовий інститут, в компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. Заснований на основі Римського статуту, прийнятого в 1998 році. Існує з липня 2002 року.
На відміну від інших міжнародних і змішаних кримінальних судів, МКС є постійно діючою установою. У його компетенцію входять злочини, здійснені після набуття чинності Римського статуту. Розташований у місті Гаазі, проте за бажанням Суду засідання можуть проходити у будь-якому місці. Міжнародний кримінальний суд не слід плутати з Міжнародним судом ООН, який також засідає в Гаазі, але має іншу компетенцію. МКС не входить в офіційні структури Організації Об'єднаних Націй, хоча може порушувати справи за поданням Ради Безпеки ООН.
Станом на серпень 2010 року, 113 країн приєдналися до Суду, у тому числі майже вся Європа і Південна Америка та половина країн Африки. Сейшельські острови та Сент-Люсія стануть 112-м і 113-м членами організації з 1 листопада 2010 року. Сейшельські острови ратифікували Статут 10 серпня 2010, а 18 серпня 2010 Сент-Люсія передала документи для ратифікації Римського Статуту до Генерального Секретаря ООН.
Ще 35 держав підписали проте не ратифікували Римський Статут.
До складу Міжнародного кримінального суду входять 18 суддів, що обираються на термін в 9 років асамблеєю держав учасників суду, причому кожна з вищеперелічених груп має бути представлена принаймні 2 суддями. В наш час 2 судді представляють Східну Європу, 2 — Азію, 3 — Африку, 4 — Латинську Америку, а інші 7 — Західну Європу та інші держави.
Компетенція суду обмежена трьома видами злочинів:
Геноцид — намір цілком або частково винищити національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку.
Злочини проти людяності — частина масштабного або систематичного переслідування, спрямованого проти мирного населення, причому про можливе переслідування злочинцеві заздалегідь було відомо.
Воєнні злочини — порушення законів і звичаїв ведення війни, що регулюють поведінку збройних формувань під час війни і захищають цивільне населення, військовополонених, культурне надбання і таке інше.
У компетенцію Міжнародного кримінального суду пропонувалося також включити агресію. Проте під час переговорів в Римі сторони не змогли прийти до єдиного визначення цього злочину і тому було вирішено, що наразі Суд не може здійснювати правосуддя з питань, пов'язаних із злочинною агресією.
2. Президент Российской Федерации правовой статус и полномочия.html
3. Вклад Леона Вальраса в экономическую науку
4. Тема- Оптимизация топологии ЛВ
5. Том 2 Самый объемный роман Б
6. а Группа- CИ02 Работа выполнена
7. Российская академия правосудия Кафедра гуманитарных и социальноэкономических дисциплин
8. Сестринская помощь в хирургии специальность- 060501 Сестринское дело 59 Техника наложения повязки н
9. Тема- Новое время ~ торжество эпохи
10. внешними организациями государственными или частными например консультативными внедренческими фирмами
11. Лекция 20. Графы Графы Граф ' это множество вершин и соединяющих их ребер
12. 20 р
13. ЗАДАНИЕ 1 Рассматривается иерархия классов геометрических фигур
14. ЛЕЧЕБНОЕ ДЕЛО Экзаменационные вопросы Возникновение и развитие гистологии и цитологии как самос
15. принцип осуществления правосудия только судом 2обязанность суда прокуратуры следствия и органов дозна
16. Латентный период ~ между воздействием стимула и ответной реакцией проходит некоторое время
17. нормативный подход
18. 1 Лабораторная работа
19. Лирика Бориса Пастернака
20. тематического обеспечения Прикладное программноматематич обеспечение может быть классифицируемослед об