Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
11. Методика вивчення нарисів. Вибір видів робіт над нарисами.
Нарис – це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображуються дійсна життєві факти, події, конкретні люди. Введення до читанок такого жанру творів методично виправдане. Вони розширюють пізнання учнів, оскільки їхня тематика різноманітна. Тут й розповідь про сьогоднішнє суспільне життя людей, про історію нашого народу, про гордість української літератури (“Антарктика” Д.Красицького, “І.Я.Франко” А.Кримського; “Древній Київ” та “Старовинне місто” Н.Забіли й інші).
Матеріали цього жанру відкривають учням історію й сучасний навколишній світло. У цьому їхні пізнавальне значення. Разом із цим смердоті містять великий виховний потенціал. Цю особистість нарисів вчитель зобов’язаний використати в повній мірі для розвитку у своїх вихованців почуття любові до рідної Батьківщини, гордість за наш народ. Опрацювання цих текстів потрібно спрямувати на прищеплення дітям бажання самим трудитися, зробити добро й корисне діло, сумлінно виконувати свої обов’язки.
Переважна більшість нарисів характеризується тим, що у них виклад наукових даних базується на основі розгортання сюжету, в якому діють люди. Введення героїв у розповідь надає відтінку художності, що проявляється у використанні прийомів, відомих художній літературі.
У роботі над нарисами необхідно враховувати своєрідність викладу. Насиченість тексту фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям із їхні досвіду. Коли ж до прийомів в аналізі таких текстів, то цих випадках бажано дотримуватися тієї форми, якої запропонував автор. Наприклад, якщо автор запросивши читача здійснити похід по місту, то цей прийом слід продовжити й вчителеві, сказавши: “Коли ж ми побачили, подорожуючи із автором по місту?” чи “Де ми побували й із чим познайомилися, ходячи із автором по місту?”. Розмова в такому ключі відкриє вчителеві можливість показати один з способів передачі думок – виклад від імені першої особини множини. Алі над яким бі різновидом науково-художніх статей не велася робота й котрі б форми їхні опрацювання не застосовувалися, вимога до їхні читання залишається незмінною: уроки ознайомлення із нарисами мають давати учням деяку суму знань, розширити їхні світогляд. А цого можна досягти лише при активній пізнавальній діяльності. Коли ж може сприяти організації і успішному проведенню уроку?
Насамперед, урахування змісту матеріалу, щоб правильно зверни форму підготовки дітей до сприймання тексту. У одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавити їхні, а інших – необхідно роз’яснити, про що йдеться у творі; коли й де події відбувалися, яку значення смердоті малі в історії й чому ми, сучасні люди, повинні не забувати про них.
У матеріалі “Весна в лісі” письменник О.Копиленко розповідає про те, якими народжуються білченята, зайченята та ін. Виникає запитання, чи є потреба вчителеві, готуючи дітей до читання цого тексту, своїми словами переказувати його зміст? Безперечно, немає такої потреби. Мета уроку – ознайомити учнів із одним із цікавих явищ природи. Ця позначка досягається прочитуванням тексту, доступного дитячому розумінню. Тому підготовку до сприймання твору можна обмежити лише інформацією про ті, що із настанням весни оживає природа, просипаються звірі, котрі протягом зими спали, народжуються малята у лісових й польових звірів. Про ті, якими смердоті бувають после народження розказує письменник О.Копиленко.[34]
Інші вимоги пред’являються до етапу уроку, який готує школяр до слухання таких, наприклад, текстів, як “Антарктика” Д.Красицького. Без роз’яснення того, у якої епоху живий Великий Кобзар, діти не збагнуть, що таке панщина, куди ходив батько Тараса чи у якої дорогу він вирушив із “панською хурою”, де і застудився. І розповідь про великого українського поета слід запровадити й незрозумілі учням слова “пан”, “панщина”, котрі трапляються у тексті. Поряд із поясненням історичних фактів, зрозумілих молодшим школярам, корисно ознайомити дітей із книжками, картинами поета.
Позитивні результати читання нарисів залежать також й від того, як організовано їхні аналіз, точніше, як ведеться розбір й усвідомлення частин розглядуваного матеріалу.
як правило, кожна стаття містить нові для учнів дані. Вони втілюють в невідомі школярам слова, терміни й вирази. Перша вимога – це якомога точніше давати уявлення про зміст зрозуміти, котрі називаються новими для учнів словами.
Зразок для вчителя, як можна будувати розповіді про не знані учням речі, дає вміщення у “Читанці” для 2 класу тема матеріалу-загадки под назвою “Який це місяць?”. Щоб привести учнів до назви місяця-квітня, автор твору-загадки розкриває його типові риси: розлилися річки, затопили низини та луки; загуркотіли в полі трактори – почалася весняна сівба; цвітуть в’язи, клени; ось-ось буйно розквітуть садки. Най-більший ефект дає образне тлумачення смислу слів, яку спирається на речі, відомі учням, на дитячий життєвий досвід.
Перевіркою результативності роботи над нарисом має статі узагальнююча бесіда. Вона проводитися после розбору частин. У її основу кладуться запитання, котрі передбачають повторення матеріалу, розповідь про ті нове, що учням стало відоме сьогодні, формулювання свого ставлення до опрацьованого матеріалу.
12. Уроки узагальнення знань
Завдання уроків узагальнення знань
Тематичний добір матеріалу для читання дає можливість підвести підсумки вивченого, закріпити здобуті знання. Здійснюється це на узагальнюючих уроках читання, які вводяться після опрацювання відповідних тем. Їх завдання: а) відновити в пам'яті учнів опрацьоване, тобто повторити і закріпити вивчене; б) навчити їх знаходити асоціативні (тобто коли одні уявлення, почуття викликають інші) зв'язки у тематиці, змісті прочитаних творів, інакше кажучи, розкрити учням прийом узагальнення; в) залучаючи широкий матеріал, сприяти розвиткові логічного мислення: порівняння спільних рис героїв, встановлення причинових зв'язків в описуваних явищах; г) добором нового матеріалу до теми розвивати пізнавальну діяльність дітей,
Як і кожен урок рідної мови в початкових класах, узагальнюючі уроки покликані сприяти розвитку мовлення молодших школярів. Для цього є всі необхідні умови: визначена конкретна тема, учні залучаються до діалогічного монологічного мовлення, аналіз значного матеріалу потребує від учнів самостійних суджень і втілення їх у відповідний мовний матеріал.
Узагальнюючі уроки вводяться протягом роботи над читанками. В усіх класах до кожної з тем читанки передбачені запитання і завдання, розміщені під рубрикою «Ти прочитав розділ...», їх слід брати за основу проведення уроків узагальнення знань. Пропоновані в них запитання спрямовані на досягнення різних результатів. Запитання типу: «Які оповідання про Радянську Армію ви читали?» — націлюють на відновлення в пам'яті вивченого матеріалу/ Зовсім іншого спрямування запитання на зразок: «Які твори про осінь вам найбільше сподобалися?». Запитання вимагає відповіді оціночного характеру. А будь-яка оцінка потребує доведення. Учитель повинен скористатися цією можливістю: спитати, чому відповідний твір справив найбільше враження.
Автори читанок вводять і такі запитання та завдання, які спонукають дітей до роздумів, зіставлень. У кінці теми «У колі рідної сім'ї» учням другого класу можна запропонувати, наприклад, такі запитання: Кого б ти хотів наслідувати? Ким ти мрієш стати, як виростеш? Подумай, чи відповідають малюнки наведеним висловам.
Залежно від класу, теми опрацьованого матеріалу учитель може дати дітям запитання чи завдання, що вимагають пошуків того, що пов'язує дану тему з раніше вивченим. Так, при вгадуванні вірша М. Ісаковського «Тут боєць похований» цілком доречно буде звернутися до класу з проханням назвати твори, в яких говориться про вшанування радянських воїнів-визволителів. Відновлення в пам'яті таких творів, аналіз змісту їх дозволять учителеві привести учнів до сформулювання узагальненої думки: ніхто з героїв Великої Вітчизняної війни не забутий, вони — в нашій пам'яті.
Виправдовують себе також завдання чи запитання, відповіді на які потребують осмислення свого власного життєвого досвіду, власних спостережень, наприклад: що робиться в нашій країні (у нашому місті, селі) для охорони природи?
Отже, різноманітний характер запитань і завдань допомагає вчителеві у виконанні завдань узагальнюючих уроків, їх питома вага, формулювання (узяті з читанки чи дібрані самим учителем) залежать від мети узагальнюючого уроку, її задоволенню підпорядковується і підготовча робота до його проведення.
Підготовка до узагальнюючого уроку і його проведення
До такого типу уроку вчитель готується заздалегідь: визначає мету і зміст уроку, накреслює план його проведення, продумує систему застосування наочності, визначає обсяг і характер завдань, які він дасть учням.
Ще розпочинаючи вивчення розділу, вчитель інформує учнів про те, що по завершенні теми буде проведено узагальнюючий урок. Тема узагальнюючого уроку може збігатися з назвою розділу, який діти починають вивчати, наприклад, «У труді зростаємо». Класовод вправі запропонувати свій девіз, за яким опрацьовуватиметься розділ. Так, приступаючи до вивчення розділу «У час великих випробувань», він націлює четвертокласників на те, що узагальнюючий урок проводитиметься під гаслом «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».
На одному з перших уроків з відповідної теми вчитель дає дітям завдання: прочитати додаткову літературу, дібрати ілюстрації, підготувати малюнки, вироби з пластиліну, вивчити напам'ять, вірші, уривки з творів, прислів'я, загадки. Певна річ, що кількість і спрямування цих завдань диктуються темою узагальнюючого уроку. Доцільно давати учням диференційовані завдання: для всього класу, для групи учнів й індивідуальні.
У процесі роботи над розділом здійснюються екскурсій ведуться, спостереження за певними об'єктами, складаються словнички. Увесь зібраний такими способами матеріал неодмінно слід ввести в тканину узагальнюючого уроку. Щоб узагальнюючий урок став уроком узагальнення, необхідно на ньому виставити все, що діти виготовили протягом усього часу роботи над розділом. Це має велике виховне значення і спонукає дітей до спогадів.
Узагальнюючий урок будується не за такою схемою, як урок пояснення нового матеріалу. У ньому немає перевірки домашнього завдання за попередньою темою. Домашнє завдання на цьому уроці — це все підготовлене до цього уроку. З плану уроку випадає і пояснення нового матеріалу, не відомий учням текст не читається, а значить, випускається і робота над його частинами. Основна частина узагальнюючого уроку — повторення й узагальнення опрацьованого. Перед цим лише називаються тема уроку і план його проведення. У кінці учні почують висновок учителя (що нового вони дізналися) і оцінку їх підготовки.
Хід основної частини уроків може і повинен бути різноманітним у кожному випадку їх проведення. Слід прагнути до того, щоб такий урок відкривав дітям щось нове, заохочував їх до читання книжок.
Методика рекомендує кілька видів роботи на узагальнюючих уроках, які ефективно застосовуються у сучасній школі.
1. Повторювальне-узагальнюючі бесіди. У ході таких бесід діти перелічують твори, присвячені тим чи іншим подіям чи відповідають певній темі, читають уривки з творів для підтвердження характеристик героїв тощо. На кожному уроці бесіда має закінчитися узагальненням, оцінкою прочитаного.
13. Методика позакласного читання. Мета і завдання позакласного читання. Зв'язок позакласного читання з класним.
ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ - це поняття багатоскладове; це невід'ємна складова курсу читання в початковій школі. До позакласного читання входить:
- ознайомлення учнів із творами, рекомендованими програмою початкових класів;
- розширене читання творів письменника, який вивчається за програмою, з метою поглибленого засвоєння його творчості й епохи , в яку він жив й творив й творив майстер художнього твору.
Цими двома видами позакласного читання керує вчитель, проводить їх відповідно до програми з літератури.
- стихійне самостійне читання.
Воно менш за все кероване, а в такому читанні найяскравіше виявляються смаки читача, спрямованість зацікавлень особистості, внутрішній світ учнів.
ОСОБЛИВОСТІ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ:
- це один із важливих шляхів літературного розвитку;
- це один із шляхів морально-естетичного виховання учнів;
- це система, що формує всебічно розвинену особистість;
- позакласне читання передбачає багату скарбницю для саморозвитку;
- уроки позакласного читання спрямовують учнів на самостійну роботу з творами;
- позакласне читання виробляє потребу в читанні;
- позакласне читання передбачає свободу вибору книжок;
- уроки позакласного читання можуть мати р.ізноманітні форми навчання (виставки книг, читацькі конференції, літературні диспути, уроки бесіди тощо).
Уроки позакласного читання збагачують знання з літератури, поглиблює вміння і зміцнює навички молодших школярів.
Мета та завдання позакласного читання в молодших класах.
Провідною ідеєю позакласного читання в молодших класах було, є і буде поглиблення інтересів до читання і художньої літератури (не тільки до української художньої літератури, а й до зарубіжної), зокрема, усвідомлення значення читацької діяльності як засобу успішності навчання і розвитку особистості, свого „я”.
Основною метою позакласного читання в молодших класах являється формування в учнів стійкої потреби самостійного й осмисленого читання, формування потреби систематичного читання книг, спираючись на знання й навички. Досягти цієї мети можна лише на основі вироблення в школярів позитивного ставлення до читання за власною ініціативою.
У першому та другому класах молодших школярі спочатку треба навчити вірно та добре читати, методично вірно працювати з книжкою і доступним колом читання. Необхідно прищеплювати любов до самої книжки, до різних жанрів літератури (казки, байки, фольклор тощо), до рідної та зарубіжної літератури. Якщо за ці навчальні роки учнів навчити всьому цьому, то в них сформуються навички самостійної роботи з книжкою і можна вже сміливо переходити до наступних етапів навчання.
У третьому та четвертому класах вже постають завдання перед вчителем такі як: продовжувати формувати навички та потребу самостійно і свідомо вибирати і осмислено читати доступні дитячі книжки; розширювати читацькі уміння учнів, формувати тип правильної читацької діяльності. Відповідно до цих етапів вчителем мають бути розв'язанні завдання, які визначенні Державним стандартом України з курсу читання молодших класів, тобто програмою 1- 4 класів.
Завдання позакласного читання в початкових класах:
- ознайомити учнів з широким та доступним колом дитячого читання;
- формувати спеціальні уміння самостійно та продуктивно працювати з дитячою книжкою, орієнтуватися у світі книжок і вибирати їх для задоволення власних пізнавальних потреб;
- формувати в учні вміння самостійно працювати з різними джерелами друкованої продукції для знаходження потрібної інформації;
- накопичення у школярів досвіду спілкування з дорослими та однолітками на основі прочитаного;
- ознайомити дітей з різними формами проведення цікавого і змістовного дозвілля з книжкою;
- виховувати кваліфікованого читача, здатного вбирати в себе інтелектуальний, морально-етичний, естетичний досвіди людства у творах дитячої літератури;
- навчити користуватися довідковою літературою та бібліотечно-бібліографічними позначками;
- вчити читати і вміло представляти великі за обсягом твори;
- розширення та поглиблення знань молодших школярів з навколишнього середовища. Формування елементів наукового світогляду;
- моральне, естетичне та трудове виховання молодших школярів;
розвиток мовлення (головним чином, усного) та мислення;
- формування уявлень про літературні елементи.
Кожна з цих задач має свої конкретні шляхи реалізації, але розв'язуються в взаємозв'язку з рештою у процесі всієї роботи на уроках класного та позакласного читання.
Зв'язок класного та позакласного читання.
Позакласне і класне читання не ізольовані і не відірвані одне від одного. Позакласне читання ґрунтується на знаннях і уміннях, здобутих учнями на уроках класного читання. Успіх позакласного читання залежить передусім від сформованості навичок читання вголос і про себе. Без цього використати програмові вимоги позакласного читання неможливо. Звідси й залежність уроків позакласного читання від класного. Уроки класного читання розвивають у дітей свідоме читання, без чого не уявляється ефективна робота над вихованням активного читача.
Позакласне читання сприяє ефективному виконанню завдань класного читання. Розширення читацького кругозору дозволяє вчителеві вводити до класного читання елементи зіставлення, порівняння, узагальнення, що збагачує методику проведення класного читання.
Але тематична методика не рекомендує прив'язувати позакласне читання до класного. Це однак не означає, що вчителеві взагалі не дозволяється пов'язувати тематику позакласного читання з класним.
До взаємозв'язку між позакласним і класним читанням слід вдаватися лише тоді, коли для цього є умови і виникає необхідність. Взагалі позакласне і класне читання можуть не збігатися ні тематично, ні за авторами, ні за жанрами. Залежить це від віку учнів, від їх підготовленості, від умов роботи школи.
14. Уроки позакласного читання на всіх етапах: підготовчому, початковому, основному.
Уроки позакласного читання на підготовчому етапі
У системі прилучення учнів самостійно читати виділяється три етапи: підготовчий, початковий, основний.
Підготовчий етап припадає на той час, коли діти оволодівають грамотою. Вони ще не вміють читати, але в уроки навчання грамоти вводиться робота з дитячими книжками. Для неї відводиться щотижня на одному з уроків грамоти 15-20 хвилин.
Уроки позакласного читання на початковому етапі
Основне завдання уроків позакласного читання на початковому етапі (2 клас) – пробудити і сформувати інтерес до самостійного читання книжок.
На цьому етапі для позакласного читання відводяться окремі уроки. Структура уроку залишається приблизно такою, як і на підготовчому етапі. Спочатку коротка бесіда вчителя, за нею – читання вчителем твору, з метою збудження інтересу до самостійного читання. За цією частиною уроку іде колективний розгляд книжки і розмова з приводу прочитаного, потім триває кількахвилинний самостійний розгляд нової книги. Після цього дітям пропонується самостійне мовчазне читання твору. Завершується урок бесідою за змістом прочитаного твору.
Названа послідовність ходу уроку може бути змінена. До вказаних пунктів уроку може бути внесена додатково робота над загадками, прислів’ями…
У чому особливості підготовки і проведення уроків на цьому етапі навчання? Перша – вводиться самостійне мовчазне читання. Діти читають не повністю знайомий їм твір, а той, який щойно вголос прочитав учитель. Друга – діти працюють на уроці не з одним твором, а з кількома, принаймні з двома. Третя особливість полягає в тому, що книги для читання на кожен урок позакласного читання відбирає учитель, при потребі пов’язуючи їх з тематикою творів класного читання.
Нове завдання потребує нових організаційно-методичних умов: тривалість заняття розраховано на цілий урок (45 хв.), урок позакласного читання проводиться два рази на місяць, на уроці основне місце посідає тепер самостійне читання – розгляд нових дитячих книжок з допомогою учителя і під його постійним керівництвом.
З приводу цього, учителеві слід перейнятися думкою, що сучасна методика початкового навчання, в тому числі і методика навчання читанню - це наука. Методичну науку треба ж розвивати на рівні закономірностей, формулювання понять, аналітико-критичної реалізації цих закономірностей.
Учитель має бути переконаний, що методика досліджує закономірності навчання дітей не окремому навчальному предмету, а тільки через навчальний матеріал, тобто через усвідомлення фактів, явищ, процесів оточуючого дітей реального світу, через правильно організовану діяльність з об’єктами, фактами, явищами і процесами, він зуміє допомогти кожній дитині на доступному йому рівні пізнати не тільки «чужий» світ, але і самого себе.
Отже, провідною діяльністю в цей період стає індивідуальна робота дитини з книжкою.
Структура навчального процесу тепер така:
1. Розв’язування завдань на орієнтування в дитячих книжка – 5 хв.
2. Виразне читання вчителем твору 5-7 хв.
3. Бесіда – роздуми про прочитане – 6 хв.
4. Самостійне ознайомлення з новою книжкою 4-5 хв.
5. Самостійне читання учнями вказаного твору про себе – 10-12 хв.
6. Виявлення і оцінки якості самостійного читання-розгляду – 5-7 хв.
7. Рекомендації до позаурочної роботи з книжками на наступні тижні – до 3 хв.
Як бачимо, на уроці позакласного читання виразно виділяються вступ до читацької діяльності ( п.1), рекомендації до позаурочної роботи (п. 7) і дві основні частини, перша з яких (п.2-3) подібна до занять на підготовчому етапі навчання. Різниця тільки в тому, що класовод читає твір із книжки, в якій діти вже самостійно зорієнтувались шляхом читання – розгляду до початку уроку. Така закономірність обов’язкова і для другої, нової частини уроку (п. 4-6): в учнів є всі необхідні знання й уміння, щоб звикнути самостійно думати над книжкою до читання, передбачити її зміст, перевірити якість читання супровідним розглядом ілюстрації, а далі для підтвердження правильності сприймання прочитаного і роздумів над ним відтворювати не тільки уривки текстів, але й зміст ілюстрацій.
Учитель в цей час доброзичливо оцінює самостійні зусилля читачів – початківців. Доступними запитаннями, аналогіями, співставленнями вчить дітей прийомів роздумів про прочитане після того, як книжка закрита. Цим самим забезпечується просування молодшого школяра в загальному інтелектуальному й літературному розвитку.
Читання для себе і про себе займає на уроці 10-12 хв. На перший погляд – начебто замало часу. Але вголос учні перечитують текст, коли відповідають на запитання вчителя, коли в процесі бесіди хочуть переконати слухачів у правомірності своєї думки (вибіркове читання). В окремих випадках, якщо твір всім дуже сподобався, можна перечитати текст від початку до кінця. Це допускається замість заключної бесіди про прочитане.
Щоб виконати навчальне завдання початкового етапу (сформувати інтерес до самостійного читання), треба мати до 15-16 книжок «колективом» - комплектів однакових книжок за кількістю учнів.
Уроки позакласного читання на основному етапі
Якщо молодші школярі оволоділи знаннями, уміннями і навичками роботи з дитячою книжкою на підготовчому і початкову етапах, то можна переходити до навчання дітей на основному етапі.
Основний етап триває протягом третього і четвертого року навчання. Уроки позакласного читання проводяться один раз на два тижні. Їхнє завдання – добиватися оформлення читацьких умінь на основі індивідуальних особливостей кожного читача, закріплення загальних читацьких умінь.
Завдання позакласного читання на третьому етапі не змінюється. Протягом усього часу учні повинні працювати над виробленням навичок, а потім і потреби самостійно й осмислено вибирати і за всіма правилами читати доступні їм книги. При цьому і раніше, основний навчальний матеріал, тобто конкретні дитячі книги, які читають учні, визначається реальним книжковим фондом, розмір і тематика якого залежать від умов роботи школи: наявності дитячої бібліотеки, розташування школи (в місті чи селі), рівнем підготовки батьків. Це обов’язково повинен передбачати і враховувати вчитель, готуючись здійснювати на уроці навчально-виховну роботу. Зокрема, у доборі книжок для позакласного читання необхідно орієнтуватися не тільки на те, що є у вчителя, а й на те, що можуть принести учні. У них, можливо, немає того, що є у вчителя, і навпаки. Класовод зобов’язаний враховувати це. Однак у яких би умовах він не працював, його мета – звести дітей на вищу сходинку оволодіння самостійним читанням.
Мета цього етапу – формувати навички і потребу самостійно, осмислено добирати і за всіма правилами читати доступні дитячі книжки. Тепер учень переходить повністю до самостійного і вдумливого засвоєння змісту незнайомих дитячих книжок з наступним аналізом якості сприйняття на спеціальному уроці позакласного читання.
15. Методика формування уявлень про мову і мовлення. Вироблення в учнів навичок культури мовлення.
В учнів початкових класів формуються такі уявлення про мову і мовлення:
1.Мова є найважливішим засобом спілкування між людьми.
2.Найважливішими ознаками мови є звуки, слова, сполучення слів, речення і текст.
3.Мова пов’язана з мисленням.
4.Українська мова - мова українського народe/
5.Українська мова споріднена з російською і білоруською мовами.
6.Знання з мови застосовуються у практичному мовленні.
7.Дві форми мовлення : усна і письмова.
8.Усне мовлення має допоміжні засоби виразності: міміка, жести, інтонація, зорові умовні знаки, звукові сигнали.
Слів у мові дуже багато і словниковий запас весь час поповнюється. І , навпаки, є багато застарілих слів, які ми перестали вживати. Діти повинні знати, що у світі є багато мов. Кожен народ має свою мову.
Мовлення – процес спілкування за допомогою мови здійснений мовцем.
Є дві форми мовлення: усна і писемна.
Усна форма призначена для спілкування того, хто говорить з тим, хто слухає. Допомагають порозумітися міміка, жести, інтонація, повтор нечітко вимовленого слова, перебудова фрази. Усна мова більш динамічна, легше піддається виправленню й доповненню.
Писемне мовлення формується у результаті навчання і є складнішою, тому що немає допоміжних засобів увиразнення.