Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Періодизація історії психології
У своєму розвитку психологія пройшла кілька етапів.
Донаукових період закінчується приблизно в VII-VI ст. до н.е., тобто до початку об'єктивних, наукових досліджень психіки, її змісту і функцій. У цей період уявлення про душу грунтувалися на численних міфах і легендах, на казках і первісних релігійних віруваннях, що пов'язують душу з певними живими істотами (тотемами).
Другий, науковий період починається на рубежі VII-VI ст. до н.е. Психологія в цей період розвивалася у межах філософії, а тому він отримав умовну назву філософського періоду. Також кілька умовно встановлюється і його тривалість - до появи першої психологічної школи (ассоцианизма) і визначення власне психологічної термінології, що відрізняється від прийнятої в філософії чи природознавстві.
У зв'язку з умовністю періодизації розвитку психології, природної практично для будь-якого історичного дослідження, виникають деякі різночитання при встановленні тимчасових границь окремих етапів. Іноді поява самостійної психологічної науки пов'язують зі школою В. Вундта, тобто з початком розвитку експериментальної психології. Однак психологічна наука визначилася як самостійна значно раніше, з усвідомлення незалежності свого предмета, унікальності свого становища в системі наук - як науки та гуманітарної та природної одночасно, що вивчає і внутрішні і зовнішні (поведінкові) прояви психіки. Таке самостійне положення психології було зафіксовано і з появою її як предмета вивчення в університетах уже наприкінці XVIII - початку XIX ст. Таким чином, правильніше говорити про появу психології як самостійної науки саме з цього періоду, відносячи до середини XIX ст. становлення експериментальної психології.
Але в будь-якому випадку необхідно визнати, що час існування психології як самостійної науки значно менше, ніж період її розвитку в руслі філософії. Природно, що цей період не однорідний, і протягом більш ніж 20 століть психологічна наука зазнала істотні зміни.
Змінювалися і предмет психології, і зміст психологічних досліджень, і взаємовідношення психології з іншими науками.
Протягом тривалого часу предметом психології була душа (див. табл. 1), проте в різний час в це поняття вкладався різний зміст. В епоху античності душа розумілася як першооснова тіла, за аналогією з поняттям «архе» - першоосновою світу, основним цеглинкою, з якої складається все суще. При цьому головною функцією душі вважалося додання тілу активності, так як, на думку перших вчених-психологів, тіло є інертною масою, яку приводить у рух саме душа. Душа не тільки дає енергію для активності, але і направляє її, тобто саме душа керує поведінкою людини. Поступово до функцій душі додалося пізнання, і, таким чином, до дослідження активності додалося вивчення етапів пізнання, яке незабаром стало однією з найважливіших проблем психологічної науки.
В епоху Середньовіччя душа була предметом вивчення насамперед для богослов'я (див. табл. 1), що істотно звужувало можливості її наукового пізнання. Тому, хоча формально предмет психологічної науки не змінився, фактично в область дослідження в той час входило вивчення видів активності тіла і особливостей пізнання, передусім чуттєвого пізнання світу. Регулятивна функція, вольове поводження, логічне мислення вважалися прерогативою божественної волі, боговдохновленность, а не матеріальної душі. Недарма ці аспекти душевного життя не були частинами предмета наукового вивчення в концепціях деїзму і томізму (Авіценни, Ф. Аквінського, Ф. Бекона та інших вчених).
У Новий час психологія, як і інші науки, позбавлялася від диктату богослов'я. Наука прагнула знову, як і в період античності, стати об'єктивною, раціональної, а не сакральної, тобто заснованої на доказах, на розумі, а не на вірі. Проблема предмета психології знову встала з усією актуальністю. У цей час ще було неможливо повністю відмовитися від богословського підходу до розуміння душі. Тому психологія змінює свій предмет, стаючи наукою про свідомість, тобто про зміст свідомості і шляхи його формування. Це дозволило відокремити предмет психології від предмета богослов'я в дослідженнях душі і її функцій.
Однак цей перехід призвів до того, що вже до XVIII в. фактичним предметом психології стали пізнавальні процеси, в той час як поведінка, а також емоційні процеси, особистість і її розвиток не увійшли в цей предмет. Таке обмеження області дослідження на перших порах мало і позитивне значення, так як давало психології, як уже говорилося, можливість позбавитися від сакральності, стати об'єктивною, а пізніше і експериментальною наукою. Це також дозволяло їй виділитися в самостійну науку, відокремивши свій предмет, свою область дослідження від предмета філософії. З іншого боку, такий підхід починав перешкоджати розвитку психології, тому вже до середини XIX в. він був переглянутий.
Завдяки розвитку біології, в тому числі теорії еволюції Ч. Дарвіна, роботам Г. Спенсера та інших дослідників, психологія не тільки відійшла від філософії, ідентифікувавши себе з природними дисциплінами, але й розширила свій предмет, вивівши його, як сказав І.М. Сеченов, «з поля свідомості в поле поведінки». Таким чином, крім пізнавальних процесів в предмет психології були включені поведінку і емоційні процеси. Важливо, що прагнення стати об'єктивною наукою не привело ще до появи нових методів дослідження психіки, так як до 80-х років XIX ст. провідною залишається інтроспекція.
Найважливіший етап у розвитку психології пов'язаний з появою експериментальної лабораторії В. Вундта, який зробив психологію не тільки самостійною, але й об'єктивною, експериментальною наукою. Однак ассоціаністіческій підхід, на базі якого і вибудовував свою модель психології В. Вундт, не міг уже пояснити нові факти душевного життя, не міг бути поширений на вивчення структури особистості, емоційних переживань, творчої активності людини. Обмеженим було і застосування тих експериментів і тестів, які існували в психології на початку XX ст.
Це змусило вчених шукати новий предмет і нові методи дослідження психіки. Перші школи, що зародилися в той час (структуралізм, функціоналізм, вюрцбурзьких школа), проіснували недовго. Однак вони показали, що серед психологів не існує вже єдиної думки про те, що і як повинна вивчати психологія. Так почався період шукань психології, адекватної нової ситуації і вимогам часу, який отримав назву періоду методологічної кризи (див. табл. 1).
Неможливість прийти до єдиної точки зору привела до того, що вже в 10-30-х роках XX ст. психологія розділилася на декілька напрямів, в кожному з яких був свій предмет і свій метод дослідження того, що розумілося даними психологічним напрямком під психікою. Так, в психології з'являються: глибинна психологія, біхевіоризм, гештальтпсихології, марксистська психологія, а також такі школи, як французька соціологічна, або розуміюча, психологія.
У другій половині XX в. виникають нові школи та напрямки - гуманістична психологія, генетична (або епістемологічна) психологія, а також когнітивна психологія, яка сформувалася вже в 60-і роки. Це остання з з'явилися в XX в. психологічна школа. Таким чином, можна сказати, що з середини XX в. психологія вступила в сучасний нам етап свого розвитку, для якого характерно вже не дроблення на все нові школи, а тенденція до об'єднання.