Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Тема 6. Людина – основне джерело соціально-економічного прогресу
План
виробництва.
1. Людина як елемент продуктивних сил, суб’єкт суспільних відносин і кінцева мета виробництва
Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються. Незмірно змінюються – місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу.
Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку людини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а іноді й неможливо людині виявити свій талант. Створення умов для реалізації здібностей усім людям – один з основоположних принципів розвитку суспільства.
Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів
виробництва.
Головна роль відіграє особистій фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить у дію. Людина – головна продуктивна сила суспільства.
Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продуктивні сили суспільства, засоби виробництва, учеревлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірно зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспільну продуктивну силу.
Суперечлива взаємодія матеріально-речового та особистого елементів продуктивних сил об’єктивно спрямовує людей на забезпечення прогресивного розвитку в їх єдності.
З часом змінюються потреби людини у галузі матеріально забезпечення, охорони здоров’я, фізичного розвитку, освіти, культури, духовного життя. Від цього залежить розвиток суспільного виробництва. Це потреби зміни умов відтворення робочої сили.
Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкретно-історичну та соціально-економічну форму. Тому і людина як головний фактор продуктивних сил в той час є суб’єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей.
Виробничі відносини – це відносини між людьми у процесі виробництва.
Панівні виробничі відносини визначають суспільно-економічний тип людини (рабовласник і раб, феодал і кріпак, колективний власник у системі соціально-організованого ринкового господарства ). Форма власності на засоби виробництва визначає місце людини у системі суспільного виробництва, частку її у створюваному продукті, інтереси та мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами виробництва для здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних або економічних методів.
Людина є головним елементом продуктивних сил і суб’єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдосконалює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу виробничі відносини активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжує у неї заінтересованість у вдосконаленні та ефективному використанні засобів виробництва.
Виробництво підпорядковане споживанню, без якого втрачає сенс. Тому споживання людини, задоволення її потреб, розвиток фізичних і розумових здібностей-це кінцева мета будь-якого суспільства виробництва.
2. Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогресу
Науково-технічний прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступового, але невпинно. І сьогодні ще поряд з високотехнічним виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю. Одне з найважчих не тільки економічних, а й соціальних завдань – зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Сьогодні багато уваги приділяються «безлюдним технологіям», тобто такими автоматизованими, гнучкими системами, які нібито повністю усувають людину з виробництва. За цих умов розумова діяльність людини обмежувалася, усувалася від виробничого процесу. Це призводило до зниження ролі професійних знань робітників, їх інтелектуального рівня.
Сучасна НТР внесла історичні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно переважати зміну поколінь працівників. Тепер за життя одного покоління людей у передових галузях виробництва змінюється кілька поколінь техніки.
Ще на початку ХХ ст. людині вистачало на весь період її трудової діяльності знань, здобутих підчас загального та професійного навчання. НТР змінила ситуацію докорінно. Все широким стає коло професій і спеціальностей, знання у яких швидко старіють, а набута кваліфікація знецінюється. Щоб підтримувати необхідний рівень знань, людина повинна періодично підвищувати свою кваліфікацію.
На сучасному етапі посилюється процес перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, органічне поєднання науки і виробництва. У загальному обсязі виробництва швидко зростає наукоємна продукція, яка є результатом втілення наукових розробок.
Науково-технічний прогрес як фундаментальний закономірний процес дає змогу суттєво розширити виробничі можливості працівників, збільшуючи плідність їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.
3. Гуманізація виробництва і мотивація праці
Процес гуманізації виробництва – створення матеріально-технічних,
організаційно-економічних і соціальних умов для ефективної та творчої праці людини.
Гуманізація виробництва – це складна багаторівнева проблема. Базовою є
зміна змісту та умов праці, яка безпосередньо пов’язана з удосконаленням техніки виробництва. Щоб залучити робочу силу для її виконання, потрібно вводити плату її за завищеними розцінками, а також скорочений робочий день, безплатне харчування, додаткові відпуски та ін.
Гуманізація виробництва ускладнює мотивацію праці, методи її стимулювання.
Отже, співвідношенням мотивів праці та відповідних їм стимулів визначається рівнем розвитку продуктивних сил та доходів населення.
4. Сутність суспільного виробництва
Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із
перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.
У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор – підприємницький талант.
По-перше, будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб'єкти господарювання об'єднані взаємними зв'язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво. Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв'язку, не може бути «справжнім» виробником, що відповідає його економічній природі.
По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.
По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є в той же час процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.
По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об'єктивних законів.
Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів:
власне виробництво;
розподіл;
обмін;
споживання.
Важливою складовою суспільного виробництва є також його організація і управління. Не потребує доказу те, що кожний економічний процес має бути певним чином організований – розвиток поділу праці, спеціалізації і кооперування; зростає значення чіткої організації всіх ланок економіки.