Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2.Предмет і задачі конят-проц.права як навчальної дисципліни. Як навчальна дисципліна конституційно-процесуальне право України являє собою сукупність знань, що випливають із системи науки цієї галузі, а також практики реалізації наукових досягнень. Конституційно-процесуальне право як нормативний курс покликаний допомогти здобути комплекс знань про зміст конституційно-процесуального права, зокрема про поняття, предмет і методи, норми цієї галузі, а також правовідносини, джерела і систему конституційно-процесуального права. Першчерговим завданням курсу є висвітлення питання про пріоритет людини, її прав і свобод, гарантій їх здійснення державою та її органами, які відіграють службову роль стосовно людини і громадянина.У курсі приділяється велика увага висвітленню загальних засад конституційного ладу, за допомогою якого з'ясовуються питання, що стосуються характеристики Української держави в цілому; форм її територіального устрою, правління та демократичного режиму; народного волевиявлення; розподілу влади; верховенства права; законності; політичної, економічної, соціальної, культурної основ держави; статусу державної мови; функцій держави; її символів. Кожна наука має свій предмет, тобто коло питань, які вона досліджує. предмет будь-якої науки —це область пізнання об’єктивної реальності, на яку спрямоване наукове дослідження. поряд з іншими галузевими юридичними науками наука конституційно-процесуального права також має свій предмет і об’єкт вивчення. саме через розуміння предмета і об’єкта конституційно-процесуального права як науки і навчальної дисципліни можна розкрити її сутнісне поняття.
3.Система конят.проц права як навч.дисципліни. Як навчальна дисципліна конституційно-процесуальне право України являє собою сукупність знань, що випливають із системи науки цієї галузі, а також практики реалізації наукових досягнень. Конституційно-процесуальне право як нормативний курс покликаний допомогти здобути комплекс знань про зміст конституційно-процесуального права, зокрема про поняття, предмет і методи, норми цієї галузі, а також правовідносини, джерела і систему конституційно-процесуального права. Система конституційно-процесуального права є багатоелементною конструкцією, що об'єднує конституційно-процесуальні принципи, інститути та норми.Принципи конституційно-процесуального права України - це основоположні, керівні ідеї, які закріплені в нормах права та знаходять своє відображення в його окремих нормах та інститутах.До загальних принципів конституційно-процесуального права України належать ті, які характерні для всіх підгалузей та інститутів конституційного права України. Це - принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності тощо.До спеціальних принципів можна віднести:1. Принцип компетентності, який полягає у тому, що уповноважені органи можуть вчиняти дії та приймати рішення тільки з питань і в обсягах, передбачених законом.2. Принцип процесуальної економії, який означає необхідність мінімальної кількості дій для досягнення певного позитивного правового результату, які утворюють відповідний процес.3. Принцип кворуму і більшості при прийнятті колегіальних рішень, який випливає з одного із постулатів сучасності про те, що керувати має більшість..4. Принцип пропорційності голосування, який тісно пов'язаний із принципом рівності та полягає в тому, що при прийнятті рішень кожен суб'єкт голосування має пропорційно однакову кількість голосів порівняно з іншими суб'єктами конституційно-процесуального права.
4.Розвиток і тенденції науки конят-проц.права. Наука конституційно-процесуального права це галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, концепцій та ідей з приводу реалізації суб’єктами конституційно-правових відносин своїх прав та обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення публічної влади.Кожна наука має свій предмет, тобто коло питань, які вона досліджує. предмет будь-якої науки —це область пізнання об’єктивної реальності, на яку спрямоване наукове дослідження. поряд з іншими галузевими юридичними науками наука конституційно-процесуального права також має свій предмет і об’єкт вивчення. саме через розуміння предмета і об’єкта конституційно-процесуального права як науки і навчальної дисципліни можна розкрити її сутнісне поняття.Наука конституційно-процесуального права не стоїть на місці, предмет її досліджень не залишається незмінним, адже життя ставить перед нею нові завдання, які необхідно виконувати, досліджуючи, узагальнюючи, переосмислюючи і розробляючи нові концепції розвитку. дослідження правових проблем дає можливість більш детально прогнозувати розвиток правових явищ і адекватно застосовувати їх в юридичній практиці. традиційна проблематика будь-якої науки, у тому числі й науки конституційно-процесуального права, поповнюється новими напрямами досліджень, пов’язаними зі сферою інших галузей юридичних знань (і в першу чергу тих, що відносять до сфери публічного права). практика свідчить, що від об’єднання, злиття різних наук у комплексному дослідженні відповідних об’єктів виграють усі науки, які долучаються до цих інтегративних процесів. У цьому контексті науку конституційно-процесуального права можна розглядати як логічне продовження конституційно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку правотворчого і правореалізаційного процесів в Україні.
5. Джерела науки конст-проц.права.Наука конституційного процесуального права України, як і будь-яка юридична наука, має складний предмет дослідження, який утворюють:а) норми права, що складають галузь конституційного процесуального права в Україні;б) практика їх реалізації; в) суспільні відносини, які регулюються цими нормами;г) теоретичні (наукові) погляди щодо норм галузі консти-туційного процесуального права Україні, практики їх реалізаціїта суспільних відносин, які регулюються цими нормами.1) Конституція України; Закони України, підзаконні норма¬тивно-правові акта, рішення Конституційного Суду України, акти органів місцевого самоврядування, публічно-правові та міжна¬родні договори, які містять у собі конституційно-процесуальні норми. Неважко помітити, що до цієї групи джерел науки консти¬туційного процесуального права входять нормативно-правові акти, які є джерелами галузі конституційного процесуального права. Наука досліджує поняття, що містяться в указаних нормах, кон¬цепції, які в них втілено, встановлює і пояснює взаємозв'язки між ними тощо;2) практика реалізації норм конституційного процесуаль¬ного права України та інших країн, досліджуючи яку наука встановлює фактори, що сприяють реалізації конституційно-нроцесуальних норм або утруднюють її;3) дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, що мають пряме або опосередковане відношення до предмета науки конс¬титуційного процесуального права України
Система джерел конституційно-процесуального права, яка являє собою організовану сукупність взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що містять конституційно-процесуальні норми, включає: •акти всеукраїнського та місцевих референдумів як акти без¬посередньої влади народу, що виступає її єдиним носієм; •закони України, інші нормативні акти Верховної ради Украї¬ни; •нормативні укази президента України; нормативні постанови Кабінету Міністрів України; накази, інструкції та інші підзаконні акти центральних та міс¬цевих органів виконавчої влади; •рішення та висновки Конституційного суду України; •правові акти Верховної ради автономної республіки Крим і рішення ради міністрів автономної республіки Крим; •статути територіальних громад, інші акти органів місцевого самоврядування; •нормативно-правові та міжнародно-правові договори України.
6.Взаемозвязок конят.проц.права і конституційного права. Конституційно-процесуальне право є похід¬ним від конституційного права і покликане забезпечувати потреби ефективної реалізації останнього. Предмет правового регулювання є основним знаряддям поділу системи права на відповідні галузі. З одного боку, він безпосередньо впливає на якісно визначений вид суспільних відносин, які вимага¬ють відповідного правового регулювання, з іншого —суспільні від¬носини є тією об’єктивною основою, яка викликає право до життя і вносить у нього відповідні системотворчі ознаки. Кожна галузь права, в тому числі і галузь конституційно-процесуального права, регламентує певний вид суспільних відносин, які потребують належного правового врегулювання. як відомо, пред¬мет правового регулювання —це сукупність якісно однорідних суспіль¬них відносин, врегульованих правовими нормами. предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив конкретних норм права. а оскільки конституційно-процесуальні норми спрямовані на регулювання порядку здійснення юридичних прав і обов’язків, визначених нормами конституційного матеріаль¬ного права, предметом правового регулювання конституційно-процесуального права можна вважати ті суспільні відносини, які ви¬никають у зв’язку з реалізацією суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, що складаються в процесі організації і здійснен¬ня верховної державної влади, реалізації народовладдя, здійснення місцевого самоврядування, реалізації прав, свобод та законних інтер¬есів людини і громадянина, взаємодії держави і особи тощо.. Конституційно-процесуальне право це система процесу¬ально-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють порядок суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізаці¬єю суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення верховної державної влади. Конституційне право України —провідна галузь національного
7.Понятта структура види процесуальних норм конституційного права..
конституційно- процесуальні норми —це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки загального характеру, встановлені або санкціо¬новані державою як регулятор суспільних відносин, що становлять предмет конституційно-процесуального права, і забезпечуються усіма юридично обґрунтованими заходами і засобами державного- правового впливуСтруктура конституційно-процесуальних норм має певну специфіку. Як і норми матеріального права, вони мають три¬членну логічну структуру, тобто складаються з гіпотези, диспо¬зиції і санкції. Проте, встановлюючи зміст кожної структурної частини норми, слід звертатися до аналізу норм конституційного права, що закріплюють права чи обов'язки, процедуру реалізації яких встановлює процесуальна норма. 1. За методом правового регулювання:а) імперативні —норми, що прямо вказують на відповідну по-ведінку суб’єктів за чітко визначених обставин;б) диспозитивні —норми, що містять процедурні настанови, які за певних умов і за добровільною згодою учасників можна де¬якою мірою скоригувати на власний розсуд, проте у встанов¬лених процесуальними вимогами межах.2. За характером регулятивних приписів, що містяться у нормі:а) дозвільні —норми, що вказують на певний спосіб здійснення юридично значущих дій, певний спосіб реалізації суб’єктами належних їм прав і обов’язків; б)зобов’язуючі —норми, що вказують на необхідність здійсню-вати певні дії у певний, чітко визначений спосіб;в) заборонні —норми, що виключають можливість здійснення певних дій у певний спосіб.3. За сферою дії:а)загальні —їх дія поширюється на всіх суб’єктів;б)спеціальні —орієнтовані на певну групу однорідних суб’єктів (наприклад державних службовців);в)виняткові —у передбачених законом випадках усувають дію норм щодо певних суб’єктів.
8.Поняття,система джерел процесуальних норм констит.праванорма конституційного права —це прийняте законодавчою, а іноді Президентом України формально-обов'язкове правило фізичної поведінки особи, що має загальний характер, встановлюється і санкціонується державою з метою регулювання політико-правових суспільних відносин у процесі організації, здійснення та загальної взаємовідносин публічної влади з людиною-громадянином, яке забезпечується владною, організаційною, виховною і примусовою діяльністю цієї влади. особливості. По-перше, ці норми приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом; по-друге, вони мають державно-владний характер і їх порушення тягне за собою конституційно-правову відповідальність; по-третє, конституційно-правові норми відрізняються від інших правових норм підвищеним ступенем стабільності і більшим ступенем охорони з боку Конституції України; по-четверте, відміну від інших правових норм, вони мають більшу юридичну силу і особливості предмета та методу правового регулювання. За призначенням у механізмі правового регулювання:1) матеріальні норми, які вказують на те, що потрібно робити для їх здійснення;2) процесуальні норми визначають як, яким чином, в якому порядку їх потрібно реалізовувати. За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає конституційно-правові норми, можна виділити: норми Конституції України, норми актів Кон-ституційного Суду; норми конституційних законів; дея-кі інші конституційно-правові норми.Зв'язок норм конституційного права з правовідносинами зумовлює існування матеріальних і процесуальних норм.Матеріальні норми конституційного права поділяються на забороняючі, зобов'язуючі, уповноважуючі (дозволяючі) та установчі. Що стосується процесуальних норм, то їх зміст неоднозначно трактується у юридичній науці. Уявля-ється, що під процесуальними нормами конституційного пра-ва слід розуміти правила поведінки, що регулюють діяль-ність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності.У той же час процесуальні норми є засобом реалізації ма-теріальних норм, вони створюють юридичні передумови до-держання прав учасників процесуальної діяльності, гаранту-ють користування конституційними правами і свободами, слугують необхідною умовою конституційної законності та правопорядку.І, нарешті, процесуальні норми є по суті єдиним засобом переведення матеріальних норм із статичного стану в дина-мічний.За формою виразу виділяються нормативно-правові ак-ти, в яких містяться ситуаційні, факультативні, конституцій-но-правові норми цієї галузі.За способом встановлення диспозиції конституційно-правових норм виділяються імперативні і диспозитивні норми.Залежно від характеру диспозиції виділяються упов-новажуючі (дозволяючі), зобов'язуючі та забороняючі нор-ми конституційного права.
9.Систематизація процесуальних норм конят.права:тенденції та перспективи. Конституційно-правові норми —це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою з метою охорони і регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Ці норми є особливим різновидом норм національної правової системи. їм властиві такі самі ознаки, як і всім іншим правовим нормам. Разом з тим конституційно-правові норми мають специфічні якості й ознаки, які дають змогу виокремити конституційне право в самостійну галузь. За змістом конституційно-правові норми поділяють на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми права відтворюють зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм права. Матеріальні норми відповідають на запитання "що робити?", а процесуальні —"як робити?", а їх взаємозв'язок —це зв'язок змісту і форми Процесуальні норми є складовою практично всіх інститутів конституційного права України. їх функціональне призначення —обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Особливо це характерно для таких інститутів, як виборче право, парламентське право (законодавча влада), зокрема законодавчий процес, місцеве самоврядування. Особливу роль процесуальні норми відіграють у конституційному праві. Без них неможлива реалізація конституційних інститутів і норм. Вони визначають порядок діяльності державних органів, прийняття рішень з питань, що входять у їх компетенцію, а також порядок реалізації цих рішень. Процесуальні норми мають виняткове значення для юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, що вирізняється чітко окресленим процедурно-процесуальним характером, дотримання якого є неодмінною умовою ефективного функціонування Суду.
Конституційне право специфічно поєднує елементи матеріальних та процесуальних норм, тобто є, так би мовити, матеріально-процесуальним. Поки що немає достатніх підстав для виокремлення з конституційного права конституційно-процесуальної галузі. До того ж часто практично неможливо поділити конституційно-правові норми на матеріальні та процесуальні й зосередити останні в одному процесуальному акті, тобто існують проблеми кодифікації таких норм.
10. Понятта зміст види проц..відносин у конят.правіУ загальному виді правові відносини (правовідносини) мож¬на визначити як суспільні відносини, що виникають і здійсню¬ються на основі норм права. Виходячи з цього конституційно-процесуальпі нідпосини —це суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації прав і обов'язків, встановлених нормами конституційного права, і здійснюються в порядку, передбаче¬ному нормами конституційного процесуального права.Субєкти:1) фізичні особи: *громадяни України; *іноземні громадяни; *особи без громадянства; *особи з подвійним громадянством; 2) юридичні особи: *державні органи, підприємства, установи, організації *органи місцевого самоврядування; *комерційні організації; *громадські об’єднання; 3) держава: *власне держава; *державні утворення; *адміністративно-територіальні одиниці; 4) соціальні спільноти: *народи; *нації; *етнічні групи. Об’єкти конституційно-процесуальних відносин —це соціальні явища, з приводу яких суб’єкти конституційно-правових відносин вступають у відносини з приводу реалізації їх взаємних прав і обов’язків, визначених нормами конституційного матеріального права. Конституція України до переліку таких об’єктів відносить: конституційний лад, народний і державний суверенітет, громадянство, державну територію, державну символіку, мову, політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність, землю, державний бюджет, природні об’єкти права власності народу тощо. специфічним об’єктом конституційно-процесуальних відносин є публічна влада і способи її здійснення. Зміст конституційно-процесуальних відносин характеризується складною структурою. Він виявляється через конституційно-правовий статус їх суб’єктів. для таких відносин характерним є особливий механізм реалізації їх суб’єктами своїх прав і обов’язків. так, у значній частині цих відносин права та обов’язки суб’єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші правовідносини, що виникають внаслідок реалізації різних видів правових норм і мають конкретний характер.
11.Поняття принципи та прв.регулювання виборчого процесу. Виборчим процесом називається врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп з підготовки та проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади та місцевого самоврядування. ринцип загальності виборів в Україні означає, що всі її громадяни, які на день виборів досягли 18 років, мають право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у судовому порядку визнано недієздатними.Пряме виборче право забезпечує остаточність вирішення питання про зайняття виборної посади, шляхом голосування безпосередньо "за" чи "проти" кандидата.Таємність голосування передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.Рівність виборчого права - це наявність у виборців однакової кількості голосів, можливість в однаковій мірі впливати на результати виборів.Конституція України встановлює, що вибори є вільними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань. . Прав.регулюв.Конституція України2. Закон України "Про Центральну виборчу комісію"3. Закон України "Про вибори Президента України"4. Закон України "Про вибори народних депутатів України"5. Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"6. Закон України "Про місцеве самоврядування"7. Закон України "Про об’єднання громадян"
12принципи териториальної організації виборів в Украхні.
Усі принципи поділяються на загальні і спеціальні (міжгалузеві, галузеві, інституціональні).
Загальними принципами виборів як основної форми безпосередньої демократії є принципи:
* суверенності народу;* єдиновладдя народу;* повновладдя народу;* безпосереднього волевиявлення народу;* поєднання безпосередньої і представницької демократії;
* пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії;* політичного плюралізму;
* конституційності й законності; * загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя;
* рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя;* відкритості та гласності тощо.
До загальних принципів виборчого права відносяться, насамперед принципи вільного, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування при здійсненні виборчого права.
До спеціальних принципів виборчого права відносяться принципи:
* альтернативності;* багатопартійності виборів;* публічності та відкритості виборчого процесу;* гласності виборів;* політичного плюралізму та багатопартійності;* організації виборів спеціальними незалежними органами;* територіальної організації виборів;* спеціального фінансування виборів;* рівних можливостей для всіх кандидатів і організацій політичних партій і їх блоків у проведенні передвиборної агітації;* рівного доступу всіх кандидатів і політичних партій –суб’ктів виборчого процесу до ЗМІ, незалежно від форми їх власності;* неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій –суб’єктів виборчого процесу;* юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства України тощо.
Коротко розглянемо зміст основних принципів виборчого права України.
Принцип вільних виборів є одним із основних принципів виборів. Цей принцип означає, що в процесі їхньої організації і проведення повністю виключається будь-який примус щодо участі або неучасті як у виборах у цілому, так і власне у самій процедурі голосування, а також тиск на виборця при визначенні ним, як йому голосувати на виборах.
Принцип періодичності проведення виборів означає, що вибори мають проводитися з оптимальною періодичністю. Періодичність проведення виборів залежить безпосередньо від строків повноважень відповідних органів. У Конституції та виборчому законодавстві України визначено строки та періодичність проведення виборів.
Принцип справедливих виборів також є міжнародним стандартом організації і проведення виборів. Він тісно пов’язаний із реалізацією громадянами як суб’єктів своїх виборчих прав: права обирати та бути обраним.
Не менш важливим для проведення справді демократичних і вільних виборів є принцип дійсних і чесних, несфаьсиіфікованих виборів.
Принцип загальності виборчого права означає, що суб’єктивне активне виборче право, тобто право обирати, відповідно до ст.. 70 Конституції України мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатним.
субекти виборчого процесу
Суб’єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов’язками стосовно організації та проведення виборів
Суб'єктами виборчого процесу є:
1) виборець;
) Центральна виборча комісія, а також інша виборча комісія, утворена відповідно до цього Закону;
) партія, що висунула кандидата у депутати;
) кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом;
) офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, від кандидата у депутати в одномандатному окрузі, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом.
З А К О Н У К Р А Ї Н И Про вибори народних депутатів України (ст.12) м. Київ, 17 листопада 2011 року N 4061-VІ
У виборчому законодавстві регламентація виборчого процесу здійснюється: по-перше, закріпленням засад виборів і виборчого процесу; по-друге, детальним регулюванням усіх стадій (етапів) виборчого процесу; по-третє, визначенням порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу; по-четверте, встановленням засад фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготування і проведення виборів.
14.Стадії виборчого процесу
Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів –стадій виборчого процесу. Виборче законодавство передбачає такі стадії виборчого процесу:
) складання та уточнення списків виборців;2) утворення виборчих округів;3) утворення виборчих дільниць;4) утворення виборчих комісій;5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;6) проведення передвиборної агітації;7) голосування;8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення;10) припинення діяльності виборчих комісій.
У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:
повторне голосування;2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів.
15.Судовий контроль у виборчому процесі.донедавна спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим процесом, розглядались у порядку цив судочинства. Після набрання чинності КАСУ процедура оскарження рішень, дій чи бездіяльності учасників виборчого процесу зазнала істотних змін з урахуванням характеру виборчих спорів, необхідності їх оперативного розв’язання та впливу цього чинника на стабілізацію політичної ситуації в державі. Відповідно до КАСУ правосуддя у справах, пов’язаних із виборчим процесом, здійснюється Вищим адм судом У, апеляційними адм, окружними адм та, в окремих випадках, місцевими судами загальної юрисдикції як адм судами.
А ст. 172-179 КАСУ встановлені особливості розгляду справ, пов'язаних з виборами, під час виборчого процесу, зокрема, визначено: коло позивачів, які можуть звернутися до адміністративного суду з такими позовами; строки звернення до суду; підсудність таких справ; строки їх розгляду; строки подачі апеляційної скарги; особливості розгляду цих справ судом першої та апеляційної інстанцій; особливості здійснення представництва та обчислення строків у таких справах. Суд вирішує адм справи у дводенний строк після надходження позовної заяви. Адм справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, вирішуються судом у дводенний строк, але не пізніше ніж за 2 години до початку голосування. Адмі справи за позовними заявами, що надійшли у день голосування вирішуються судом до закінчення голосування. Щоб забезпечити своєчасний розгляд виборчих спорів, адм суди під час виборчого процесу повинні працювати цілодобово. З цим завданням під час виборів 2012 р. вони впоралися - хоча і були окремі скарги від суб'єктів виборчого процесу на незабезпечення роботи в такому режимі, але під час перевірки ця інформація не підтвердилася.Вищий адм суд У розглядав виборчі спори як суд першої та апел інстанцій. І його робота на виборах була організована на високому рівні. Зокрема, суд працював у встановленому законом режимі, було організовано чергування суддів другої судової палати у вечірній і нічний час, а також у вихідні та святкові дні. У той же час, судді забезпечили розгляд виборчих спорів ВАСУ як судом апеляційної інстанції в установлені законодавством строки. Саме на їх плечі ліг тягар розгляду цих спорів, і це випробування вони гідно витримали.
16 призначення Виборів Президента України: строки,порядок ,субекти
ЗАКОН УКРАЇНИ "Про вибори Президента Стаття 9. Види виборів і порядок їх призначення
1. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.
2. Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України.
3. Вибори Президента України призначаються на неділю. Про день виборів Верховна Рада України повідомляє через засоби масової інформації.
Стаття 10. Строки призначення виборів
1. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Постанова Верховної Ради України про призначення чергових виборів приймається не пізніш як за 180 днів до дня виборів.
2. Позачергові вибори Президента України проводяться в разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення повноважень. Рішення про призначення позачергових виборів приймається не пізніш як на п'ятий день після припинення повноважень Президента України.
3. Повторні вибори Президента України призначаються Верховною Радою України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.1. Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України.
2. Для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості населення. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частин.
3. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як за 160 днів до дня виборів за поданням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборців.
4. Список територіальних виборчих округів із зазначенням їх номерів, територіальних меж та центрів округів публікується Центральною виборчою комісією в пресі у триденний термін від дня прийняття нею відповідного рішення.
17 територіальна організація виборів президента україни
Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України.
2. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості виборців на підставі даних центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах.
3. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як за сто десять днів до дня виборів. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборців.
4. Список територіальних виборчих округів із зазначенням їх номерів, територіальних меж, а також центрів округів публікується Центральною виборчою комісією в офіційних засобах масової інформації у триденний термін від дня прийняття нею відповідного рішення.
Виборчі дільниці
1. Для проведення голосування та підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.
2. Виборчі дільниці поділяються на звичайні, спеціальні та закордонні.
3. Звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання.
4. Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.
5. Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України.
. Звичайні виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а у разі відсутності таких органів - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження. Територіальна виборча комісія своїм рішенням визначає межі кожної звичайної виборчої дільниці та перелік будинків, що входять до неї, а також місцезнаходження дільничної виборчої комісії.
7. Спеціальні виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за місцем розташування відповідних закладів чи установ або за місцем приписки судна чи полярної станції.
8. Закордонні виборчі дільниці утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України. Закордонні виборчі дільниці складають окремий закордонний виборчий округ.
9. Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від двадцяти до трьох тисяч осіб. Якщо на відповідній території, у відповідному закладі чи установі налічується менше або більше від зазначеної чисельності виборців і їх (або їх надлишок) неможливо віднести до іншої виборчої дільниці або неможливо утворити додаткову виборчу дільницю на цій території, у відповідному закладі чи установі, виборча дільниця може бути утворена з меншою або більшою чисельністю виборців.
10. Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за п'ятдесят днів до дня виборів. У винятковому випадку спеціальна або закордонна виборча дільниця може утворюватися Центральною виборчою комісією не пізніш як за сім днів до дня виборів за поданням відповідної територіальної виборчої комісії або Міністерства закордонних справ України.
. Територіальна виборча комісія своїм рішенням встановлює єдину нумерацію виборчих дільниць у межах територіального виборчого округу, надає пропозиції Центральній виборчій комісії щодо номера виборчої дільниці в разі утворення спеціальної виборчої дільниці відповідно до частин четвертої та десятої цієї статті.
. Рішення територіальної виборчої комісії про утворення виборчих дільниць із зазначенням їх номерів, меж, орієнтовної кількості виборців, місцезнаходження відповідних дільничних виборчих комісій оприлюднюється у друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п'ятий день після дня прийняття цього рішення. У разі утворення спеціальної чи закордонної виборчої дільниці відповідно до частини десятої цієї статті рішення Центральної виборчої комісії оприлюднюється у тому ж порядку не пізніш як за п'ять днів до дня виборів.
порядок формування виборчих комісій для проведення виборів Президента України
ЗУ»про цетральну виборчу комісію»Стаття 6. Склад Комісії та порядок її формування
1. Верховна Рада України призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України.
2. У поданні Президента України про призначення на посаду членів Комісії враховуються пропозиції депутатських фракцій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України.
3. До складу Комісії входять 15 членів Комісії. 4. Кандидатури осіб на посади членів Комісії попередньо обговорюються в депутатських фракціях і групах, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідного профільного комітету Верховної Ради України. 5. Із числа членів Комісії в порядку, передбаченому цим Законом, обираються Голова Комісії, два заступники Голови Комісії та секретар Комісії. 6. Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менше п'яти інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту. 7. Комісія працює на постійній основі. Член Комісії є державним службовцем. 8. Строк повноважень члена Комісії - 7 років.
Про вибори Президента України"Стаття 13. Система виборчих комісій
Вибори Президента України організовують і проводять: 1) Центральна виборча комісія; 2) територіальні виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії.
)висунення та реєстрація кандидатів на пост Президента України: строки,порядок ,субекти
Стаття 10. Право висування кандидата на пост Президента України
1. Право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі - партії (блоки), а також самовисуванням у порядку, визначеному цим Законом.
. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента Україн
Право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через:
* політичні партії та їх виборчі блоки. Кандидата може висувати тільки та партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніш як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост
Висунення кандидата партією здійснюється на її з'їзді (зборах, конференції), а блоком - на міжпартійному з'їзді (зборах, конференції) партій, що входять до блоку. У з'їзді (на зборах, конференції), на якому здійснюється висування кандидата, повинно брати участь не менше 200 делегатів. Керівник партії (блоку) повідомляє у письмовій формі ЦВК не пізніш як за два дні до дня проведення з'їзду (зборів, конференції), на якому за дорученням Голови ЦВК має право бути присутнім член ЦВК. Про час і місце проведення з'їзду (зборів, конференції) з метою висунення кандидата на пост Президента України заздалегідь повідомляються ЗМІ;
Висування кандидатів на пост Президента України партіями (блоками) та самовисування розпочинається за 89 днів і закінчується за 71 день до дня виборів.
Реєстрація кандидата на пост Президента України здійснюється ЦВК за умови отримання таких документів:
) анкети кандидата на пост Президента України за формою, встановленою ЦВК (заповнюється кандидатом особисто);
) автобіографії особи, висунутої кандидатом, обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов'язково повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, відомості про громадянство, освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім'ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку;
) передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до дванадцяти тисяч друкованих знаків;
) документа про внесення грошової застави;
) декларації про майно та доходи. Декларація про майно та доходи кандидата на пост Президента України та членів його сім'ї за рік, що передує року виборів, заповнюється власноручно кандидатом за формою декларації про майно та доходи державного службовця першої категорії, затвердженою Міністерством фінансів України станом на 1 січня року проведення виборів. Достовірність відомостей перевіряється Державною податковою адміністрацією України за дорученням ЦВК. Помилки і неточності, виявлені в декларації, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата на пост Президента України;
) фотографій кандидата за розмірами та у кількості, встановленими ЦВК.
Для реєстрації кандидатом у Президенти України особи, висунутої партією (блоком), крім зазначених документів, подаються такі відомості:
) подання про реєстрацію кандидата, підписане керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріплене печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку);
) копії свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчені безоплатно Міністерством юстиції України після початку виборчого процесу;
) витяг з протоколу з'їзду (зборів, конференції) кожної партії, що увійшла до складу виборчого блоку, про утворення виборчого блоку, засвідчений підписом керівника партії та скріплений печаткою цієї партії - у разі висунення кандидата блоком;
) угода про утворення виборчого блоку;
) витяг з протоколу з'їзду (зборів, конференції) партії, (міжпартійного з'їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку) про висунення кандидата на пост Президента України від партії (блоку);
) заява особи, висунутої кандидатом, про згоду балотуватися кандидатом на пост Президента України від цієї партії (блоку) та у зв'язку з цим на оприлюднення біографічних відомостей та декларації про майно та доходи, зобов'язання в разі обрання передати у порядку, встановленому законом, протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права та припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з зайняттям посту Президента України.
20)встановлення результатів виборів президента україни та їх офіційне оприлюднення
Центральна виборча комісія на своєму засіданні протягом десяти днів, але не пізніше ніж на третій день з дня отримання всіх протоколів окружних виборчих комісій про підсумки голосування
в межах відповідних територіальних виборчих округів встановлює результати голосування у день виборів Президента України, про що складає протокол.
Центральна виборча комісія може продовжити не більш як на один день зазначений термін у разі необхідності надання окружній виборчій комісії часу для подання протоколу з позначкою "Уточнений".
У разі неподання до Центральної виборчої комісії у терміни, передбачені Законом, протоколу окружної виборчої комісії про встановлення підсумків голосування (у тому числі уточненого)
Центральна виборча комісія встановлює результати виборів у цьому окрузі на підставі наявних протоколів дільничних виборчих комісій.
До протоколу про результати голосування у день виборів Президента України заносяться прописом та цифрами такі відомості:
) кількість виготовлених виборчих бюлетенів; 2) кількість виборчих бюлетенів, одержаних окружними
виборчими комісіями; 3) кількість виборчих бюлетенів, одержаних дільничними виборчими комісіями; 4) кількість виборців, внесених до списків виборців на виборчих дільницях; 5) кількість невикористаних виборчих бюлетенів; 6) кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені;
) кількість виборців, які взяли участь у голосуванні; 8) кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними; 9) кількість голосів виборців, поданих закожного кандидата на пост Президента України; 10) відсоток голосів виборців, поданих за кожного кандидата на пост Президента України, у відношенні до кількості виборців, які взяли участь у голосуванні;
) кількість виборців, які не підтримали жодного кандидата на пост Президента України; 12) відсоток голосів виборців, які не підтримали жодного кандидата на пост Президента України,
21)призначення виборів народніх депутатів:строки,порядок,субекти
Стаття 15. Види виборів депутатів та порядок їх призначення
1. Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними.
2. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення.
3. Позачергові вибори депутатів призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією України.
4. Повторні вибори депутата призначаються в одномандатному окрузі Центральною виборчою комісією у разі визнання виборів депутатів в цьому окрузі такими, що не відбулися, або якщо особа після її обрання не набула депутатського мандата в порядку, встановленому цим Законом.
5. Проміжні вибори депутата призначаються Центральною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному окрузі.
Стаття 16. Строки проведення виборів
1. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України.
2. Виборчий процес чергових виборів депутатів розпочинається за дев'яносто днів до дня голосування. Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу не пізніш як за дев'яносто один день до дня голосування.
3. Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, виданого відповідно до Конституції України.
4. Виборчий процес позачергових виборів депутатів починається з дня, наступного після дня опублікування Указу Президента України, зазначеного у частині третій цієї статті.
5. Повторні вибори в одномандатному окрузі призначаються не пізніш як через тридцять днів від дня визнання виборів такими, що не відбулися, або прийняття Центральною виборчою комісією рішення про визнання обраної особи такою, що не набула депутатського мандата. Повторні вибори відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення. Виборчий процес повторних виборів депутатів починається з дня, наступного після дня опублікування рішення Центральної виборчої комісії про їх призначення.
6. Рішення про призначення проміжних виборів депутата в одномандатному окрузі приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як у тридцятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому окрузі. Проміжні вибори відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Центральною виборчою комісією
22) територіальна організація виборів народних депутатів україни
Вибори народних депутатів України проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України та за¬кордонний виборчий округ.
Для проведення виборів народних депутатів тери¬торія України поділяється на 225 територіальних виборчих окру¬гів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною вибор¬чою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості виборців. територіальні виборчі округи утво¬рюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць, виходя¬чи з кількості виборчих дільниць, які були утворені під час попере¬дніх чергових виборів президента України або народних депутатів України. територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах. Не допускається включення до одного територіального виборчого округу частин території двох чи більше регіонів.
Закордонний виборчий округ складають усі закордонні виборчі дільниці.
Рішення про утворення територіальних виборчих округів при¬ймається Центральною виборчою комісією не пізніш як за сто десять днів до дня виборів.
Для підготовки організації і проведення голосування та підра¬хунку голосів виборців територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.
Виборчі дільниці можуть бути звичайними, спеціальними або за¬кордонними.
Виборчі дільниці на виборах народних депутатів утворюються з кількістю виборців від двадцяти осіб до двох тисяч п’ятисот осіб,
Територіальна організація місцевих виборів територіальна організація місцевих виборів має свої особливос¬ті. для виборів депутатів сільської, селищної ради відповідна тери¬торіальна виборча комісія не пізніше ніж за 80 днів до дня проведен¬ня місцевих виборів утворює виборчі округи з приблизно однаковою кількістю виборців у кожному виборчому окрузі (одномандатні ви¬борчі округи). Кількість виборчих округів дорівнює чисельності за¬гального складу відповідної ради.
23 порядок формування виборчих комісій лдя проведення виборів народних депутатів україни
Порядок утворення окружної виборчої комісії
. Окружна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за шістдесят два дні до дня голосування у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості не менше дванадцяти і не більше вісімнадцяти осіб.
. Суб'єктами подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій (далі - суб'єкт подання) є:
) політична партія, депутатська фракція якої зареєстрована в Апараті Верховної Ради України поточного скликання;
) політичні партії - суб'єкти виборчого процесу.
3. До складу окружної виборчої комісії обов'язково включаються (за наявності відповідного подання) по одному представнику від суб'єкта подання, зазначеного у пункті 1 частини другої цієї статті. Не більше ніж по одному представнику від суб'єктів подання, зазначених у пункті 2 частини другої цієї статті, включаються до складу окружної виборчої комісії шляхом жеребкування, що проводиться Центральною виборчою комісією у встановленому нею порядку, не пізніш як на третій день після закінчення строку внесення подань, зазначених у частині четвертій цієї статті. Кандидатури, внесені до складу окружної виборчої комісії, можуть бути відхилені лише з підстав їх невідповідності вимогам, зазначеним у статті 26 цього Закону, порушення вимог частин четвертої - сьомої цієї статті або застосування механізму жеребкування, передбаченого цією частиною.
. Центральний керівний орган суб'єкта подання не пізніш як за шістдесят сім днів до дня голосування подає на паперових носіях та в електронному вигляді до Центральної виборчої комісії за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією, список осіб від цього суб'єкта, не більше однієї кандидатури до однієї комісії, для включення їх до складу відповідних окружних виборчих комісій. Подання підписується керівником суб'єкта подання (або особою, яка виконує його повноваження) та скріплюється печаткою відповідного суб'єкта подання.
. У поданні кандидатур до складу окружних виборчих комісій зазначаються:
) прізвище, ім'я (усі власні імена), по батькові (за наявності) особи;2) число, місяць, рік народження;3) громадянство особи;4) місце проживання та адреса житла особи, а також контактні телефони;5) володіння державною мовою;6) освіта;7) місце роботи та займана посада особи;8) наявність досвіду щодо участі в роботі виборчих комісій;9) для осіб, що претендують на керівну посаду у складі окружної виборчої комісії, - проходження навчання, визначеного частиною сьомою статті 26 цього Закону;10) посада в комісії, на яку пропонується особа;11) відомості про відсутність у особи судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину чи злочину проти виборчих прав громадян.
. До подання додаються власноручно написані заяви осіб, запропонованих до складу окружної виборчої комісії, про згоду на участь у її роботі від відповідного суб'єкта подання, а у разі пропонування цієї кандидатури на посаду голови, заступника голови або секретаря комісії - про згоду виконувати відповідні посадові обов'язки.
. Технічні описки та неточності, допущені у поданні, не є підставою для відхилення внесених кандидатур. Про виявлення таких описок і неточностей Центральна виборча комісія невідкладно повідомляє відповідного суб'єкта подання. Зазначені описки та неточності можуть бути виправлені шляхом внесення уточненого подання стосовно відповідних кандидатур не пізніше наступного дня після дня отримання вказаного повідомлення. Якщо уточнене подання не надійшло у цей строк, відповідні кандидатури відхиляються.
. У разі якщо у встановлений частиною четвертою цієї статті строк не надійшли подання щодо складу окружної виборчої комісії або якщо кількість запропонованих до складу окружної виборчої комісії осіб становить менше дванадцяти, окружна виборча комісія утворюється у строк, визначений частиною першою цієї статті, Центральною виборчою комісією за поданням Голови Центральної виборчої комісії, внесеним з дотриманням вимог, передбачених у статті 26 цього Закону, у кількості дванадцяти осіб з обов'язковим урахуванням поданих кандидатур від відповідних суб'єктів подання, передбачених частиною другою цієї статті.
. Кожний суб'єкт подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій має право на пропорційну частку кожної категорії керівних посад в окружних виборчих комісіях. Частка керівних посад для кожного суб'єкта подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій в межах загальнодержавного округу визначається відповідно до кількості кандидатур, включених від цього суб'єкта до складу окружних виборчих комісій, у відношенні до загальної кількості осіб, включених до складу окружних виборчих комісій. Особа, включена до складу окружної виборчої комісії за поданням Голови Центральної виборчої комісії, не може бути призначена на керівну посаду у виборчій комісії, крім випадків, коли до складу відповідної виборчої комісії не надійшли або надійшли у недостатній кількості подання щодо призначення відповідних осіб на посаду голови, заступника голови та секретаря комісії. Розподіл керівних посад між суб'єктами подання в межах часток, визначених відповідно до цієї частини, визначається Центральною виборчою комісією. При цьому повинна бути дотримана приблизна рівномірність територіального розподілу посад, отриманих представниками кожного суб'єкта подання.
. Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої комісії повинні бути представниками різних партій - суб'єктів подання, передбачених частиною другою цієї статті.
. Рішення про утворення окружних виборчих комісій та про їх склад, прийняте відповідно до вимог цього Закону, оприлюднюється на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії не пізніше наступного дня від дня його прийняття. Витяг із цього рішення про утворення окружних виборчих комісій у відповідному регіоні та про їх склад публікується Центральною виборчою комісією у регіональному друкованому засобі масової інформації у семиденний строк від дня прийняття зазначеного рішення. Рішення про зміни у складі окружної виборчої комісії оприлюднюється у порядку та у строки, встановлені цією частиною, однак не пізніше останнього дня перед днем голосування.
24висунення та реєстрація кандидатів в народні депутати україни: строк порядок,субекти
Стаття 10. Право висування кандидатів у депутати
1. Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування відповідно до цього Закону.
Стаття 12. Суб'єкти виборчого процесу
. Суб'єктами виборчого процесу є:
) виборець;2) Центральна виборча комісія, а також інша виборча комісія, утворена відповідно до цього Закону;3) партія, що висунула кандидата у депутати;4) кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом;5) офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, від кандидата у депутати в одномандатному окрузі, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом.
25. Встановлення результатів виборів народних депутатів України та їх офіційне оприлюднення.
Ст. 100 ЗУ Про вибори народних депутатів України від 17.11.2011 № 4061
. Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр". Список обраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їх прізвища, власного імені , по батькові , року народження, освіти, посади , місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування, виборчого округу , у якому обраний депутат.
. Офіційне оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів є підставою для звільнення з роботи , не сумісної з депутатським мандатом, та прийняття рішення про припинення дії іншого представницького мандата особи, обраної депутатом.
26. Правове регулювання, принципи та процедура формування Кабінету Міністрів України.
Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни —вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України,Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.
Стаття 3. Принципи діяльності Кабінету Міністрів України
1. Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
1. Прем'єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.
. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем'єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України(фракції, яка має права коаліції), в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.
. Пропозиція коаліції депутатських фракцій (фракції, яка має права коаліції) подається Президенту України за підписом керівників усіх депутатських фракцій, які утворили коаліцію (керівника фракції, яка має права коаліції), на підставі рішення загальних зборів коаліції (фракції, яка має права коаліції).
1. Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.
. При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем'єр-міністр України вносить до Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України та цього Закону. У цьому поданні пропонується повний посадовий склад Кабінету Міністрів України.
27. Правове регулювання, принципи та процедура призначення посадових осіб місцевих державних адміністрацій.
Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
) підготовку та виконання відповідних бюджетів;
) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Місцеві державні адміністрації діють на засадах:
відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;
верховенства права;
законності;
пріоритетності прав людини;
гласності;
поєднання державних і місцевих інтересів.
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.
28. Правове регулювання, принципи та процедура формування органів зі спеціальною компетенцією ( на прикладі Конституційного Суду України та Вищої ради юстиції України) Конституці́йний Суд Украї́ни —єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Розпочав діяльність за новою Конституцією 18 жовтня 1996 року.
Президент України проводить попередні консультації з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України. У разі узгодження пропонованих кандидатур Президент України видає відповідний указ, що має бути скріплений підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України.
Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом поданнябюлетенів.
Затверджує положення про тимчасові комісії, а також їх персональний склад та голів.
Пленарне засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду України приймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду України.
Вища рада Юстиції
Загальні положення про Вищу раду юстиції, порядок її утворення, організація роботи, вирішення питань, що належать до її компетенції, організаційне та інформаційне забезпечення її діяльності викладені в Законі України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998р., а також в Конституції України та в регламенті Вищої ради юстиції. Який затверджується на її засіданні.
До її відання належить внесення подання про призначення суддів на посади чи їх звільнення з посад; прийняття рішень стосовно порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності;. Діяльність Вищої ради юстиції покликана, з одного боку, не допустити проявів корпоративності у формуванні суддівського корпусу, а з іншого –забезпечити гарантію незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого тиску з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної влади шляхом використання процесу призначення суддів. Особливістю структури Вищої ради юстиції –створення секцій з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад і дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. Діяльність секцій є тільки попередньою. Вони готують матеріали. Всі рішення приймаються тільки на пленарному засіданні Вищої ради юстиції.
29. Правове регулювання , принципи та процедура формування Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
1. Діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим ґрунтується на принципах верховенства права, конституційності, законності, пріоритетності прав людини, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, гласності, відкритості та прозорості, поєднання інтересів Автономної Республіки Крим та держави, розмежування повноважень між органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим є колегіальним органом, який формується Верховною Радою Автономної Республіки Крим на строк її повноважень та очолюється Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
. До складу Ради міністрів Автономної Республіки Крим входять Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, перший заступник та заступники Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, заступник Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим - керівник апарату Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністри Автономної Республіки Крим, голови республіканських комітетів Автономної Республіки Крим (далі - члени Ради міністрів Автономної Республіки Крим).
3. Посадовий склад (кількість та перелік посад) Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим за поданням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим одночасно з призначенням персонального складу Ради міністрів Автономної Республіки Крим у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону. У разі прийняття Верховною Радою Автономної Республіки Крим рішення про утворення, реорганізацію або ліквідацію міністерств Автономної Республіки Крим, республіканських комітетів
30. Правове регулювання , принципи та процедура формування виконавчих комітетів сільських, селищних, сільських рад.
Виконавчий комітет утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Персональний склад виконкому затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради -- за пропозицією голови відповідної ради. Він утворюється у складі: відповідно сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради -- голови відповідної ради; заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради; керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету; керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради; інших осіб. До його складу за посадою входить також секретар відповідної ради. У виконкомі сільської ради функції секретаря комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.
Основні функції виконавчого комітету ради:
) попередній розгляд проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проектів рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;
) координація діяльності відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховування звітів про роботу їх керівників;
) право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їхніх посадових осіб (п. 2 ст. 52 Закону).
31. Правове регулювання організації діяльності Верховної Ради України.
Верховна Рада - парламент України здійснює ряд функцій, напрямків діяльності й має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією України.
Правові, організаційні та матеріально-технічні норми і нормативи, складають стандарт забезпечення діяльності Апарату. Система джерел правового регулювання статусу Апарату –правові акти, які закріплюють і регулюють питання організації і діяльності апарату парламенту, визначають елементи його правового статусу. Це нормативні, інтерпретаційні акти та акти застосування норм права. Не менш важливе значення мають міжнародно-правові акти, згода на обов’язковість яких на території України наданаВерховною Радою та статутні акти.
Основним джерелом конституційно-правового статусу Апарату є Конституція України.
Центральним нормативним актом, який регулює конституційно-правовий статус Апарату, є Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» № 1861-VI від 10.02.2010 рВ аспекті комплексного дослідження певних елементів статусу Апарату особливе значення мають Закони України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 р. №2790-XII, «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.1995 р. №116/95-ВР, «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. №393/96-ВР, «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII, «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. №2939-VI, «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-XII, «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011 р. №3206-VI, «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. №5029-VI, Про Державний бюджет України, Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII, Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. №2456-VI та інші.
32. Конституювання Верховної Ради України.
Наприклад, статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. І хоча в конституційній дефініції Верховної Ради відсутня згадка про її представницький характер, це не можна однозначно вважати недоліком. Представницького мандата парламенту загалом не існує, і відповідного характеру цей орган набуває завдяки мандатам його членів. Інакше кажучи, представницький характер парламенту відбиває сутність депутатського мандата в колегіальному вимірі.
Наявність у народного парламенту України представницького мандата випливає зі змісту положення частини першої статті 76 Конституції України, за яким депутати обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права. До того ж представницький мандат народного депутата (депутатський мандат) прямо згадується в низці інших її статей.
Представницький характер парламенту засвідчується його власними і, більшою мірою, юридичними титулами членів. Так, найпоширенішою назвою парламенту або його нижньої палати є Національні збори. В інших відповідних назвах також чи не обов'язково наявне слово «збори» (асамблея, конгрес), чим вказується на колегіальний характер органів. Колегіальність парламенту (окремої палати) відображає присутність у його офіційній назві слова «рада». Свідченням колегіальності треба визнати й таку назву верхньої палати парламенту, як Сенат. У свою чергу, колегіальність виступає однією з головних ознак будь-якого представницького органу влади.
33. Поняття, види, порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України.
Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) —єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальну будову і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. 450 народних депутатів.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України, законами України "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України", "Про Регламент Верховної Ради України" та ін.
Сесії Верховної Ради України становлять засідання Верховної Ради України, засідання комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, робота народних депутатів України у депутатських фракціях та з виборцями.
Чергові сесії Верховної Ради України, крім першої сесії, починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. У законодавстві не визначено терміну завершення роботи чергових сесій, проте проміжок між сесіями не може бути меншим як 45 днів (зазвичай, влітку) і 10 днів (відповідно взимку). Проте Верховна Рада України може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України").
Інформація про дату і час початку чергової сесії Верховної Ради України, а також про місце і час реєстрації народних депутатів України Апаратом Верховної Ради України не пізніш як за три дні до початку роботи чергової сесії Верховної Ради України доводиться до відома кожного народного депутата України та публікується в газеті "Голос України". Парламент процедурним рішенням може доручити окремим комітетам, певним комісіям продовжити роботу після закінчення чергової сесії Верховної Ради України.
34. Організаційно-правові форми роботи комітетів Верховної Ради України.
Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України та регламентом Верховної Ради. Згідно зі ст. 82 Конституції України Верховна Рада працює сесійно. Вона є легітимною за умови обрання не менше як двох третин народних депутатів від її конституційного складу, тобто не менше 300 депутатів.
Сесія являє собою головну організаційно-правову форму, за допомогою якої парламент України реалізує свої повноваження. Це загальні збори народних депутатів України, що проходять у вигляді засідань, скликаються у встановленому законом порядку для вирішення питань, які включаються у компетенцію Верховної Ради України. Сесії складаються з пленарних засідань і засідань комітетів та тимчасових (спеціальних і слідчих) комісій. У процесі проведення сесії найбільшою мірою виявляється принцип колективізму.
Сесії Верховної Ради поділяються на чергові та позачергові
Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого
вівторка вересня. У звўязку з такою чіткою визначеністю у Конституції,
чергові сесії не скликаються.
Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються
Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від
конституційного складу Верховної Ради, або на вимогу Президента.
35. Відповідальність за порушення порядку діяльності Верховної Раді України.
Поставнова ВРУ: порушення законодавства України про порядок висвітлення діяльності Верховної Ради України
У зв'язку з порушенням статей 5 і 9 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", що виявилося у невиконанні Постанови Верховної Ради України"Про порядок висвітлення роботи першої сесії Верховної Ради України нового скликання" Верховна Рада України постановляє:
1. Генеральній прокуратурі України здійснити перевірку фактів порушення встановленого законом порядку висвітлення діяльності Верховної Ради України, вжити заходів прокурорського реагування та про результати перевірки проінформувати Верховну Раду України до 15 травня 1998 року.
. У разі подальшого невиконання вимог Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" включити до порядку денного першої сесії Верховної Ради України питання про відповідальність Кабінету Міністрів України відповідно до статті 87 Конституції України.
. Доручити Президії першої сесії Верховної Ради України:
звернутися до Президента України як гаранта додержання Конституції України з пропозицією вжити заходів до припинення дій, що спрямовані проти Верховної Ради України і народних депутатів України та штучно провокують протистояння гілок влади;
забезпечити 13 травня 1998 року, в тому числі за рахунок передачі "Трибуна депутатських фракцій (груп)", трансляцію в запису Національного телекомпанією України ранкового засідання Верховної Ради України.
36. Поняття і зміст законодавчого процесу.
Законодавчий процес —це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій —самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.
І. Передпроектна стадія.
1. Законодавча ініціатива —внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами.
II. Проектна стадія.
. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроекти их робіт.
. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді
4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.
. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок
III. Стадія ухвалення законопроекту.
. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні —/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу.
IV. Засвідчувальна стадія.
. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні --15 днів).
V. Інформаційна стадія.
. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.
. Опублікування закону —друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні —«Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Юридичний вісник України»),
37.Пр регул законотворчого процесу. Закони, які приймаються ВРУ, є результатом з-вчої діяльності і безпосередньо залежать від тих процедур, які сприяють доопрацюванню закону і забезпечують високий якісний і кількісний рівень кожного закону, що приймається і це є важливою передумовою формуванню в У пр держави. Якщо ми прагнемо досягти ефективнішого законодавства, то повинні удосконалювати саме норм-пр процедури з-вчої діяльності. З-вчий процес хоч частково, але врегульований. Процесуальні питання регул КУ, Регламентом ВРУ, ЗУ «Про комітети ВРУ», ЗУ «Про статус народного депутата У», ЗУ «Про міжнародні договори У», Указом През У «Про порядок роботи з законопроектами та ін документами, що вносяться През У на розгляд ВРУ», Указом През «Про опублікування актів з-вства У в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник У»», постановою КабМінУ «Про порядок опрацювання проектів актів КабМінУ», та проектів законів У і актів През У, що подаються КабМін У до ВРУ і Президентові У, з урахуванням основних положень з-вства ЄС.
38.Принципи законодавч процесу. В юр науці виділяють 4 основні принципи з-вчої діял: пр адекватного відображення норм-пр потреб;пр понятійної визначеності;пр модальної збалансованості; пр ретрибутивної забезпеченості.Пр адекватного відображення норм-пр потреб - Кожна пр норма повинна мати свій логічний фундамент, зміст її має бути визначено закономірностями суспільного розвитку, обумовлено його реальними потребами.Воля законодавця, як регулююча сторона його свідомості, повинна бути оптимально вмотивована. Мотивація є особливою логічною стадією з-вчого процесу,лише науково обґрунтований норматив може бути втілений в офіційну пр норму, і це має бути закріплено конституційно.Не менш важливим є питання про підготовку плану з-вчих робіт на перспективу, який мав би на наступні два-три роки визначати тематику найважливіших законопроектів із вказівкою на те, хто і в які строки має їх підготувати. деякі вчені зауважують, що в такому випадку знадобиться “мораторій” на деякі закони, що, так би мовити, забігли наперед, акти для збалансування їх приписів з реаліями політичного та економічного життя суспільства, його дійсними можливостями і ресурсним потенціалом.Пр понятійної визначеності. Мова закону єдиний спосіб вираження думки законодавця. Мова норм-пр акту має бути зрозумілою і загальновжив, але їй належить бути чіткою, ясною. Логічність тексту закону —заг вимога для процесу нормотворчості, досягається через ясність мови викладу. Доступність мови можна виразити через 2 основних критерії: кожен має точно і правильно розуміти свої права і обов’язки, які породжує закон; кожен має розуміти загальний зміст юр припису у зв’язку з його призначенням в системі соц норм. Вимога до пр визначень —вони мають бути дискурсивними, тобто знаходяться в заг логічному зчепленні з попередніми загальновизнан визначеннями. Принцип модальної збалансованості. Модальний феномен будь-якої норм реальності виражається в модусах: “дозволено”, обов’язково”, “заборонено” і т. ін. пр х-ру . Кожен модус має конкретні логічні передумови. Будь-яке, навіть найменш значуще протиріччя в з-встві —це функціональна похибка, прогалина, що деформує і дестабілізує правозастосовний процес. Принцип ретрибутивної забезпеченості. ретрибутивна забезпеч є функціональною специфікою права, умовою його ефективної дії. Закон без санкцій втрачає своє практичне призначення. ств механізм юр захисту на випадок виникнення правопоруш, санкції визначають зміст і реальну силу принципу невідворотності юр ретрибуції, ігнорування якого чи непослідовне проведення в дію можуть призвести до деградації або навіть ліквідації самої пр державності як такої. В справжній пр державі домінує справедливий закон. ідея справедливості лежить в основі демократичної системи права, визначає культуру і специфіку взаємовідносин держ та її громадян, міру пр свободи. соціально несправедливе не повинно мати юр сили. В пр державі акти суспільного протесту, що не порушують громадського порядку, юр ретрибуціям не підлягають.
39.Суб”єкти законодавч процесу. Суб'єктами з-вчого процесу в У є визначені КУ суб'єкти права законодавчої ініціативи та ВРУ.Право розробляти законопроекти, пропозиції до чинного з-вства мають усі фіз та юр особи. Однак на розгляд ВРУ їх вносять лише від імені суб'єктів з-вчої ініціативи. Відповідно до КУ та Регламенту ВРУ право законодавчої ініціативи у ВР належить През У, народним депутатам та Каб Мін У. Законодавча ініціатива —це пропозиція прийняти новий або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право.Проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнар договорів У вносить През У або Каб Мін У.КабМін У має виключне право на внесення проекту закону про Держ бюджет У.З метою забезпечення участі всіх гілок влади у здійсненні права з-вчої ініціативи пропонується надати право з-вчої ініціативи Верх Суду У та Ген прокуророві У з питань їх відання. Також є пропозиція віднести до суб'єктів права законодавчої ініціативи народ У.
40. Етапи законодавчого процесу. З-вчий процес –це процедура ухвалення закону, яка скл з певних стадій –самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-техн дій. З-вчий процес має такі стадії:І. Передпроектна стадія.1. З-вча ініціатива –внесення проекту закону в офіційному порядку до з-вчого орг певними органами й особами. Відповідно до КУ,право з-вчої ініціативи в парламенті належить През, нар депутатам, КабМін, Нац банку. Президент має право вносити законопроект позачергово. II. Проектна стадія.
. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроекти їх робіт.
. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у ВРУ; ств для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених гром організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів.
III. Стадія ухвалення законопроекту.6. Ухвал законопроекту в результаті голосування (в У звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні –/3 від конституційного складу ВРУ) і підготування відповідної постанови з-вчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені ВРУ, у 5-денний строк підписуються Головою ВРУ і невідкладно передаються на підпис През У.IV. Засвідчувальна стадія.7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені КУ строки (в У –днів).V. Інформаційна стадія.8. Промульгація закону –це не лише підписання його главою держави, а й видання спец акта, який містить, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави –указом, наказом та ін подібними документами, текст якого в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульго-вується.
. Включення закону до Єдиного держ реєстру норм актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.10. Опублікування закону –У –«Відомості ВРУ», «Офіційний вісник У», газети «Голос У»,
41. Представни́цький о́рган місце́в самоврядува́ння —виборний орган (рада), який скл з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. ЗУ «Про місцеве самоврядування в У», який закріплює пріоритетне значення представницьких органів шляхом встановлення їх виключної компетенції . До представницьких орг КУ та ЗУ «Про місцеве самоврядування в У» відносять сільські, селищні, міські ради —вони представляють сільські, селищні, міські громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені КУ та законами У.Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених КУ, ЗУ «Про місцеве самоврядування в У» та ін законами, та повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи не підпорядковуються будь-якому вищестоящому державному органу, вони лише є підзвітними та відповідальними перед територіальною громадою, яка їх обрала. 46.Поняття і зміст референтного процесу. Реф процес є похідним від конс та юр процесу в цілому. реф процес слід розуміти в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному сенсі реф процес —це інститут конс права, що об’єднує конс-пр та інші галузеві норми права, які регул суспіл відносини, пов’язані з ініціюванням,організацією й проведенням всеукр та місцевих реф, а також реалізацією їх рішень на практиці.Реф процесу, в його об’єктивному значенні, властиві такі юр ознаки:предметом реф процесу є суспільні відносини, пов’язані з ініціюванням, організацією і проведенням всеукр та місцевих референдумів, а також із реалізацією їх рішень;йому властиві ті ж методи пр регулювання, що й конспроцесу в цілому;реф процес об’єднує у своєму складі переважно процесуальні норми та інститути конс права й ін галузей права, що регулюють правові відносини, пов’язані з реалізацією громадянами У права на участь у референдумі.У суб’єктивному значенні реф - це сукупність низки нормативно визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадян на участь у референдумі. Ці дії (ініціювання, організація та проведення референдумів і реалізація їх рішень) визначаються як стадії референдного процесу. тобто, у суб’єктивному значенні референдний процес —це сукупність нормативно визначених стадій реалізації права громадян на участь у референдумах.Основними ознаками референдного процесу в його суб’єктивному значенні є: цілеспрямований і послідовний х-р діяльності суб’єктів реф процесу; системний х-р стадій реф процесу; об’єктивізація реф процесу в нормах чинного з-вства;інваріаційний х-р реф процесу залежно від виду референдуму;свобода вибору громадян У щодо участі у реф процесі на будь-якій його стадії та свобода прийняття рішення щодо питань, які виносяться на всеукр та місцеві референдуми.
42.Конституювання орг. місцев само вряд.(ОМС) становлення служби в ОМС як самостійного інституту конс права пов’язане з прийняттям КУ. Адже конс положення про те, що «народ здійснює владу безпосередньо і через органи держ влади та ОМС», а «громадяни користуються рівним правом доступу до держ служби, а також до служби в ОМС», стали нормативною та методологічною базою для конституювання та прарової ідентифікації публ служби та її диференціації на держ службу та службу в ОМС. Спираючись на конс принципи, було прийнято ЗУ «Про місцеве самоврядування в У» від 21 травня 1997 р. В КУ Ст 140. Місцеве самовряд є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах КУ і ЗУ.Особливості здійснення місцевого самоврядування в м Києві та Севастополі визначаються окремими З.Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою і через ОМС: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі орг.ОМС, що представляють спільні інтереси територ громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
43.Порядок організації та проведення сесії представницьких органів місцевого самоврядування(ОМС) Відповідна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія ради скл з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою, а районної у місті - головою ради в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.Робочими орг сесії є лічильна і редакційна комісії, а також секретаріат ради. Лічильна комісія створюється для підрахунку голосів і обирається радою за пропозицією головуючого, за звичай, з трьох депутатів за алфавітним переліком. Зі свого складу лічильна комісія обирає голову. У роботі лічильної комісії не можуть брати участь депутати, кандидатури яких включено до бюлетенів таємного голосування. Редакційна комісія обирається радою процедурним рішенням за пропозицією головуючого із числа депутатів. У її роботі беруть участь автори проекту ухвали. Секретаріат створюється для забезпечення роботи ради. У своїй діяльності він керується відповідним положенням, що затверджується радою.
44.Суб”єкти муніципального нормотворч процесу. Існує два види суб’єктів муніцип нормотворчих правовідносин: суб’єктів нормотворення та суб’єктів-учасників нормотворчої діяльності. Зазначається, що суттєвою відмінністю між ними є виключне право суб’єкта нормотворення приймати пр акт, надаючи йому юр сили. Пр статус суб’єктів-учасників нормотворчої діяльності х-ся неможливістю їх втручання в дії суб’єкта нормотворення на стадії прийняття норм-пр акта. Доводиться, що суб’єктом нормотворчості є представницький орган МСВ. Коло суб’єктів-учасників нормотворчої діяльності є значно ширшим. У муніципальному нормотворчому процесі вони можуть набувати різного статусу.
45.Стадії муніцип нормотворч процесу. Запропоновано стадійність муніципального нормотворчого процесу моделювати шляхом її рубрикації по п’яти пунктах, кожен з яких включає або одну однойменну стадію, або декілька різнойменних стадій: 1) підготовка проекту норм-пр акта (визначення предмета регулювання, підготовка тексту, розробка концепції); 2) офіційне внесення проекту норм-пр акта до місцевої ради; 3) проходження проекту норм-пр акта в місцевій раді (попереднє обговорення проекту в постійній комісії; обговорення проекту на пленарному засіданні; прийняття рішення за проектом); 4) промульгація норм-пр акта (підписання уповноваженою особою; присвоєння реєстраційного номера); 5) офіційне оприлюднення норм-пр акта. Муніципальний нормотворчий процес повинен складатися з усіх наведених стадій.
46. поняття і зміст референдного процесуРеферендний процес, як і юридичний процес в цілому, слід розуміти в об'єктивному та суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні референдний процес слід розуміти як інститут (підгалузь) референдного права та субінститут конституційного права. Виходячи із зазначеного, референдний процес - це інститут конституційного права, що об'єднує конституційно-правові й інші галузеві норми права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з ініціюванням, організацією та проведенням всеукраїнського і місцевих референдумів, а також реалізацією їх рішень.
Референдному процесу, в Його об'єктивному значенні, властиві такі юридичні ознаки (кваліфікації): предметом референдного процесу є суспільні відносини, пов'язані з ініціюванням, організацією та проведенням всеукраїнського та місцевих референдумів, а також із реалізацією їх рішень; референдному процесу властиві ті самі методи правового регулювання, що й конституційному процесу в цілому, - установчий, регулятивний тощо; референдний процес об'єднує у своєму складі переважно процесуальні норми та інститути конституційного права й інших галузей права, що регулюють правовідносини, пов'язані з реалізацією громадянами України права на участь у референдумі.
Референдний процес має схожі з виборчим процесом ознаки (є формою реалізації політичного права громадян України; склад суб'єктів референдного процесу частково співпадає з системою учасників виборчого процесу; існують певні схожі стадії - складання списків виборців, утворення дільниць для голосування; голосування, оприлюднення результатів тощо), але суттєво відрізняється за предметом правового регулювання. Якщо виборчий процес є нормативно визначеною формою формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то референдний процес є формою безпосереднього вирішення громадянами України найважливіших питань загальнодержавного та місцевого значення.
47.Пр регул та принципи референтного процесу. Референдний процес здійснюється на основі системи принципів, керівних начал, які умовно поділяються на заг та сп принципи реф процесу У. Реф процес грунтується на заг принципах: на принципах свободи, справедливості, рівності (єдності прав і обов'язків і взаємної відповідал держави та особи), гуманізму, демократизму, верховенства права, законності та ін. Спец принципи реф процесу У, поділяються на дві групи: пр виборчого процесу та спец принципи реф процесу. Заг пр виборчого процесу, визначені в ст. 71 КУ, є важливими і для реф процесу, до орг держ влади та орг місцев самовряд є вільними і відбуваються на основі загал, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Волевиявлення громадян У на реф здійснюється шляхом таємного голосування. Порушення таємниці голосування тягне за собою дисципл, адм та крим відповідальність.КУ містить І спец принципи реф процесу. "Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення реф зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області". У разі дотримання всіх процесуальн вимог щодо процедури ініціювання всеукраїнського реф, передбаченого ст. 72 КУ, ПУ зобов'язаний здійснити таку нормативно визначену процесуальну дію як проголошення всеукр реф.Найбільш повно спец принципи реф процесу визначаються в ЗУ "Про всеукр та місцеві реф". Стаття 8 "Демократичні засади підготовки і проведення референдумів" цього Закону декларує принцип безперешкодної агітації; принцип рівності суб'єктів референдної агітації, що виражається у забезпеченні для них приміщень для зборів, використання засобів масової інформації; принцип гласності при обговоренні проекту рішення, закону, що виноситься на референдум; принцип відкритості та гласності діяльності держ і громадських організацій, які беруть участь у підготовці і проведенні референдуму; принцип безперешкодного висвітлення ЗМІ всіх стадій реф процесу.Принцип публічності та гласності при ознайомленні громадян зі списками громадян, які мають право брати участь у реф закріплює ч. І ст. 34 ЗУ "Про всеукр та місцеві реф". Громадянам гарантується право можливість ознайомитися із списком і перевірити правильність його складення в приміщенні дільничної комісії з референдуму, а також оскаржити невключения, неправильне включення в список або виключення із списку, а також допущені в ньому неточності в зазначенні даних про нього. Ст. 42 ЗУ "Про всеукр та місцеві реф" закріплює принцип гласності при визначенні результатів реф, а ст. 10 і ст. 19 цього Закону визначають принципи юр відповідальності за порушення чинного референдного з-вства, зміст яких полягає у незворотності дисципл, адмін та крим відповідальності за порушення.
48. етапи референдного процессу
слід розуміти як сукупність ряду нормативно визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадян України на участь у референдумі.
Ці дії (ініціювання, організація та проведення референдумів і реалізація їх рішень) визначаються якстадії референдного процессу.. З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний процес (іноді його називають референдарним процесом), який складається з відносно само-стійних процедур, що здійснюються у певній послідов-ності:
- призначення референдуму;
- підготовка і проведення референдуму;
- голосування і визначення підсумків референдуму;
- опублікування і введення у дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.
Всі стадії референдного процесу підпорядковані за-гальним принципам, властивим виборчому процесові.
49. територіальна організація референдного процесу.
референдний процес слід розуміти як сукупність ряду нормативно визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадян України на участь у референдумі.
50. визначення результатів референдумів.значення.
На підставі протоколів дільничних комісій з референдуму міська (міст без районного поділу), районна в місті, селищна, сільська комісія з референдуму визначає: загальну кількість
громадян, які мають право брати участь у референдумі, кількість громадян, які одержали бюлетені; кількість громадян, які взяли
участь у голосуванні; кількість громадян, які голосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення, і
кількість громадян, які голосували проти його схвалення; кількість бюлетенів, визнаних недійсними.
Результати підрахунку голосів розглядаються на засіданні відповідної комісії і заносяться до протоколу, який надсилається до вищестоящої комісії з референдуму. На підставі поданих
протоколів комісія Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, обласна, районна, міська (міст з районним поділом) комісія з
референдуму провадить підрахунок голосів у межах адміністративно-територіальної одиниці, результати якого заносяться до протоколу, що надсилається до вищестоящої комісії з референдуму.
Результати всеукраїнського референдуму встановлюються і заносяться до протоколу на засіданні Центральної комісії з всеукраїнського референдуму на підставі протоколів обласних
комісій з референдуму. Протокол з результатами підрахунку голосів або результатами
референдуму підписується головою, заступниками голови, секретарем і членами відповідної комісії з референдуму. Проект закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто
взяв участь у референдумі.
Повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією не пізніш як на десятий день після референдуму.
51. поняття і зміст конституційного судового процесу
Судовий конституційний процес є процесуальною формою відправлення правосуддя.
Судовий конституційний процес, порівняно із адміністративним, кримінальним, цивільним процесами, має істотні особливості. Серед них можна відзначити наступні. Поперше, судовий конституційний процес здійснюється єдиним державним органом –Конституційним Судом. По-друге, чинне вітчизняне законодавство не передбачає процедур перегляду судових рішень. По-третє, статус єдиного органу конституційної юрисдикції визначений Основним Законом держави, на відміну від статусу вищих судових інстанцій у сфері відправлення правосуддя адміністративними,
загальними та господарськими судами. І, насамкінець, характер впливу судових рішень
Конституційного Суду України на розвиток
державності є ключовим, на відміну від рішень у справах інших судових юрисдикцій.
Засади формування судового конституційного процесу доцільно систематизувати у такі три групи: а) історичні; б) політичні; в) правові.
52.правове регулювання.принципи конс.суд.процесу.
Відповідно до ст. 4 Закону “Про Конституційний Суд України”, діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах :
Верховенство права, будучи загальним принципом діяльності Конституційного Суду України, є водночас і принципом конституційного провадження. Його зміст полягає у підпорядкованості конституційного судочинства праву, визнання Конституційним Судом України і учасниками конституційного провадження пріоритету права.
Незалежність Конституційного Суду України полягає у створенні таких умов здійснення конституційного судочинства, які б виключили сторонній вплив на нього, забезпечили його самостійність у здійсненні визначених законодавством повноважень.
Принцип колегіальності означає, що усі справи, віднесені до компетенції Конституційного Суду України, він вирішує колегіально. На відміну від інших видів судочинства конституційне провадження не передбачає одноособового розгляду і вирішення справ. Воно здійснюється в різних організаційно-правових формах, але у кожному разі колегіально.
Рівноправність суддів полягає в тому, що під час розгляду справ на засіданні колегій суддів, на засіданні, пленарному засіданні Конституційного Суду України усі судді Конституційного Суду України мають рівні права, а при прийнятті підсумкових рішень –один голос. Гласність .
Принцип повного і всебічного розгляду справ і обґрунтованості прийнятих рішень, Рівноправність сторін
53.субєкти конст.суд.процесу
Розгляд справ у Конституційному Суді України здійснюється за участю певних суб’єктів. Вони мають різний правовий статус, неоднакову мету участі у конституційному провадженні. За роллю в процесі і характером зацікавленості учасники конституційного провадження поділяються на такі види:
- Конституційний Суд України;
- сторони (їх представники);
- особи, залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи (експерти, свідки, перекладачі тощо).
Коло учасників конкретного конституційного провадження визначається характером розглядуваної Конституційним Судом справи.
Конституційний Суд України є специфічним учасником конституційного провадження. Він є головним і обов’язковим його суб’єктом.
Сторонами в конституційному провадженні є:
- суб’єкти права на конституційне подання, конституційне звернення, які звернулися до Конституційного Суду України; президент,кму,вру,врарк,орг.місц.самовряд.,громадяни,іноземці
- органи або посадові особи, якими були прийняті чи підписані правові акти, конституційність яких оспорюється.
Представництво інтересів сторін у конституційному провадженні здійснюють представники сторін. Вони не є відособленими учасниками провадження, оскільки покликані представляти не свої інтереси, а інтереси сторін. Особи, залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи, є допоміжними учасниками конституційного провадження, участь яких у процесі повинна сприяти об’єктивному і повному розгляду справи. Такими особами є експерти, свідки, перекладачі тощо. Вони залучаються до розгляду справи за ініціативою Суду, судді-доповідача або сторін з метою надання допомоги Суду у встановленні обставин справи.
54.строки у конст.суд.процесі.
конституційно-процесуальним строком називається період часу, протягом якого повинна бути вчинена певна процесуальна дія сторонами й іншими учасниками конституційного процесу, органами, що виконують рішення органів конституційної юрисдикції. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, —встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. В окремих випадках строки обчислюються в годинах або хвилинах. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в органах, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку.
55.процес.особлив.розгляду окремих категорій справ у Конст.Суді
Свої особливості має провадження у справах щодо конституційності правових актів, які викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Підставою для конституційного подання є наявність спору стосовно повноважень конституц ійних органів державної влади України, органів влади автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування, якщо один із суб’єктів права на конституційне подання вважає, що правові акти, згадані вище, і якими встановлено повноваження зазначених органів, не відповідають Конституції України.
Підставами для порушення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав та свобод людини і громадянина є:
наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів;
виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених у процесі загального судочинства;
виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених органами виконавчої влади у процесі їх застосування та Уповноваженим Верховної ради України з прав людини у процесі його діяльності.
Предметом є вирішення спірних питань щодо конституційності норм двох чи більше законів або актів міжнародного права, визнаних обов’язковими на території України, що встановлюють різний порядок реалізації одних і тих самих конституційних прав та свобод, чим суттєво обмежуються можливості їх використання.
56.процедура усунення презедента з поста ВРУ
імпічмент –позасудова конституційна процедура розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста, наслідком якої може бути дострокове припинення його повноважень. спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України (далі - комісія) –колегіальний тимчасовий орган Верховної Ради України, що утворюється у складі народних депутатів України, спеціального прокурора і спеціальних слідчих, завданням якого є проведення розслідування обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину, викладених у підписаному не менш як однією п'ятою народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України поданні про необхідність ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
не менш як 226 народних депутатів ініціюють питання про усунення Президента України з поста;
парламент створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі;
висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України;
за наявності підстав не менш як 300 народних депутатів приймають рішення про звинувачення Президента України;
Конституційний суд виносить висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент;
Верховний Суд України підтверджує наявність у діях обвинувачуваного ознак державної зради чи іншого злочину;
не менш як 338 парламентаріїв приймають рішення про усунення Президента України з поста;
виконання обов'язків Президента України покладається на Прем'єр-міністра України
причини:у разі вчинення ним державної
зради або іншого злочину.
57.ПІДСТАВИ І ПРОЦЕДУРА ВІДСТАВКИ КМУ
Відставка Кабінету Міністрів України настає внаслідок:
) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України; Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропозиції розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України, на
яке запрошуються всі члени Кабінету Міністрів України. У разі розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України
за пропозицією Президента України у пленарному засіданні Верховної
Ради України бере участь Президент України.
2) відставки Прем'єр-міністра України; Верховна Рада України розглядає питання про відставку
Прем'єр-міністра України не пізніше ніж на десятий день після надходження заяви про відставку, якщо вона надійшла під час
чергової сесії Верховної Ради України, і не пізніше першого пленарного тижня наступної чергової сесії, якщо така заява надійшла у міжсесійний період. Прем'єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні
Верховної Ради України.
3) смерті Прем'єр-міністра України. Припинення повноважень Прем'єр-міністра України у разі
його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
58. дострокове припинення повноважень представницьких колегіальних органів публічної влади
Верховна Рада України –колегіальний представницький орган. Можливість дострокового припинення повноважень Верховної Ради України визначена ч. 2 ст. 90 Конституції України. Дострокове припинення повноважень парламенту - виняткове право глави Української держави. Ініціатива розпуску Верховної Ради України належить Президентові України, будь-яка інша посадова особа чи державний орган не уповноважені вчиняти такі дії. Водночас розпуск парламенту - це право Президента України, а не обов'язок.
Достроково припинити повноваження Верховної Ради України Президент України має право, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч. 2 ст. 90 Конституції України). 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 Конституції; 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України; 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.
59. процедура дострокове припинення повноважень депутатів
Дострокове припинення повноважень народних депутатів України
Причини та процедура дострокового припинення повноважень народних депутатів України визначаються Конституцією та Законом України «Про статус народного депутата України».
Суб’єктами прийняття рішень виступають (відповідно до статті 81 Розділу IV Основного Закону):
І. Верховна Рада України у разі:
· cкладення повноважень за особистою заявою народного депутата;
· набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
· визнання депутата судом недієздатним або безвісно відсутнім;
· припинення громадянства або внаслідок виїзду депутата на постійне проживання за межі України.
ІІ. Суд. якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини депутатом не усунуто.
До цих вимог відноситься: заборона мати інший представницький мандат, знаходитися на державній службі та обіймати інші оплачувані посади, займатися оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (стаття 78).
ІІІ. Вищий керівний орган політичної партії (виборчого блоку політичних партій) у випадку:
невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції (цей пункт набрав чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році, згідно з Законом України від 08.12.2004 р. № 2222-IV.).
у Законі України "Про статус народного депутата України" (Розділ І, стаття 5). Зокрема:
1. у всіх випадках, окрім питань несумісності представницького мандата з іншими видами діяльності та питань взаємовідносин депутата із фракцією (пункт 6 статті 81 Конституції), «рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата приймається у десятиденний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу Верховної Ради України»;
2. у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності комітет Верховної Ради України, Дострокове припинення повноважень депутатів місцевих рад в Україні:
. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад»
І. Відповідно до статті 5 Закону, повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності відповідних офіційних документів та без прийняття рішення відповідної ради у разі:
1. відкликання депутата виборцями;
3. припинення громадянства України або виїзду депутата на постійне проживання за межі України;
4. обрання або призначення депутата на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;
5. обрання його депутатом іншої місцевої ради;
6. визнання депутата судом недієздатним або безвісно відсутнім;
7. набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким депутата засуджено до позбавлення волі;8. смерті депутата.
по відношенню до народних депутатів
ІІ. За рішенням відповідної ради у випадках:
ІІІ. Важливою особливістю статусу депутатів місцевих рад є поширення на них такого елемента імперативного мандата, як відкликання депутата виборцями (відповідно до Розділу V Закону).
60. дострокове припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування
1. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках:
1) якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом;
) якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені цим Законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання.
. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті ради за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, та в інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму. Порядок проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень ради визначається законом про місцеві референдуми.
. Питання про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті ради за рішенням місцевого референдуму може бути порушене сільським, селищним, міським головою, а також не менш як однією десятою частиною громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу.
. За наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада України може призначити позачергові вибори сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради може порушуватись перед Верховною Радою України сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації.
. Порядок проведення позачергових виборів рад визначається законом про вибори.
. Сільська, селищна, міська, районна в місті рада, повноваження якої достроково припинено за рішенням місцевого референдуму, а також рада, щодо якої Верховна Рада України прийняла рішення про проведення позачергових виборів, продовжує діяти до обрання нового складу відповідної ради.
. Повноваження сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради вважаються достроково припиненими у разі:
1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;
) припинення його громадянства;
) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
) порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених цим Законом;
) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;
) його смерті.
. Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.
. Повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, та в інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Порядок проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови визначається законом про місцеві референдуми.
1. Повноваження органу самоорганізації населення припиняються достроково у разі:
1) невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, її виконавчого комітету, загальних зборів громадян або невиконання своїх повноважень;
) його саморозпуску.
. Рішення про дострокове припинення повноважень органу самоорганізації населення приймається загальними зборами громадян, що утворили даний орган, або відповідною радою.