Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9 Основні положення по управлінню виробництвом ТОіР автомобілів
9.1 Поняття про управління
Однією з основних задач ТЕА (технічна експлуатація автомобіля) є визначення шляхів і методів найбільш ефективного управління технічним станом і роботоздатністю автомобільного парку,а тому управління є однією з найважливіших функцій спеціаліста з автотранспортного менеджменту. Зміст і методи управління змінюються в залежності від місця спеціаліста в ієрархії управління ІТС: керівництво безпосередньо робітниками, спеціалістами, техніками; дільницею, цехом чи підприємством;групою підприємств чи галуззю.
Однак у суті управління,його технології є багато рис притаманних для всіх рівнів управління системами. Під системою розуміється сукупність елементів(підсистем),що знаходяться у взаємодії і які утворюють певну цілісність.
Управління представляє собою процес перетворення інформації в певні цілеспрямовані дії, що переводять систему якою управляють (автомобіль, цех, підприємство, галузь) з вихідного у заданий або оптимальний стан. Якщо при цьому досягається покращення стану системи,то управління рахується раціональним,а при досягненні оптимального стану – оптимальним.
До основних етапів управління відносять:
- визначення цілей системи;
- отримання інформації про стан системи;
- обробка та аналіз інформації,прийняття управлінських рішень;
- доведення рішень до виконавців;
- реалізація управляючого рішення і отримання реакції системи.
Відомі два крайніх методи управління – реактивний і цільовий.
При реактивному методі планування здійснюється перед початком дії або у його процесі,рішення приймаються без аналізу можливих шляхів і часто змінюються,і є певною реакцією на поточні події.
В загальному вигляді сутність цільового,або програмно-цільового методу управління полягає у чіткому визначенні кінечної цілі системи і, в об’єднанні у формі програми всіх видів діяльності для досягнення цієї цілі. Програма – це закінчений у часі і просторі комплекс заходів,що забезпечують досягнення поставленої цілі (або цілей).Програма ув’язує цілі з ресурсами,тобто визначає необхідну кількість ресурсів на кожній стадії,для їх перетворення у кінечний (цільовий) продукт або результат. Таким чином у програмах представлена сукупність матеріальних засобів,персоналу і виду діяльності,згрупованих за ознаками спільності цільового призначення.
Програми поділяються на цільові,які носять як правило соціально – економічний характер і ресурсні які є програмами забезпечення.
Програмно – цільовий підхід припускає наступну логіку планування і управління: цілі → програми → ресурси → план(рішення) → реалізація плану → нові або скориговані цілі.
Звичайно система або підсистема має декілька цілей,а поставлені перед системою цілі можуть досягатися різними способами.
Цілі системи характеризуються цільовими нормативами (ц.н.) які кількісно чи якісно характеризують стан системи при повному задоволенні потреб або реалізації поставлених задач.
Цільові показники (ц.п.) визначають можливий стан системи,тобто ступінь виконання ц.н. в умовах діючих обмежень у часі,ресурсах або інших обмежень. Відношення ц.п. до ц.н. характеризує рівень реалізації цілі.
Найважливішим елементом управління є інформація,збір і аналіз якої потребує часу,матеріальних і трудових витрат. Такий аналіз потрібний,по-перше тому,що інформація,як правило ,носить вибірковий характер,тобто за станом частини елементів (вибірці) роблять заключення про стан всіх елементів (генеральній сукупності).
По-друге,будь яке збільшення вибірки,підвищує точність,збільшує вартість і час отримання інформації,а також затягує прийняття рішення.
У технічній експлуатації автомобілів, як вже згадувалось,використовується ймовірнісна інформація,яка характеризує поведінку або стан сукупності автомобілів,і індивідуальна дискретна інформація,що визначає стан або показники роботи конкретного виробу чи матеріалу-деталі,агрегату,автомобіля, мастила і т.і.
Доцільність використання того чи іншого виду інформації або пропорції їх поєднання визначається техніко – економічними розрахунками,оцінкою представництва,точності,важливості і вартості отримання даної інформації,а також важливістю рішення що приймається.
Оцінка представництва має на меті визначення відповідності властивостей вибірки і генеральної сукупності,з якої вибірка отримана і для якої на основі вибіркової інформації буде прийматись рішення.
Оцінка точності необхідна для визначення об’єму вибірки. Якщо відомо,що випадкова величина у генеральній сукупності розподіляється по нормальному закону то обсяг необхідної вибірки для визначення середнього значення у генеральній сукупності
де σ – середнє квадратичне відхилення випадкової величини, Δ- абсолютна точність,ν - коефіцієнт варіації, = ∆ / - відносна точність ( – середня вибірки ); - нормоване відхилення, що залежить від β.
Кількісна оцінка інформації пов’язана з можливістю зняття невизначеності при прийнятті рішення. Кількісна оцінка інформації звичайно подається на основі поняття ентропії ( Н ),що є мірою свободи вибору чи невизначеності стану системи
де – ймовірність знаходження системи в і-му стані; n- можливе число станів.
Оцінка вартості отримання інформації зводиться до порівняння ціни за нову або додаткову інформацію з отриманим від неї ефектом.
Тема 10 Форми, методи та стиль управління
10.1 Види,суть і методи управління
Управління-це цілеспрямована дія на якийсь об’єкт. Поняття “управління” можна застосовувати до найрізноманітніших галузей і сфер. Управління здійснюється як у неживій, так і у живій природі: у людському суспільстві,в біологічних системах (організмах),у техніці.
Розрізняють такі види управління: у біологічних системах, автоматичне, соціальне, яке у свою чергу поділяється на громадське, державне, господарське, управління у межах організованої системи,управління у рамках виробничого колективу.
Методом управління є закони,які передбачають системне дослідження процесу управління.
Керуючу систему можна уявити як сукупність органів управління. У АТП це лінійне управління: директор, його заступники, керівники філіалів і т.д. До цієї системи належать функціональні відділи, служби, підрозділи АТП, управлінський персонал філіалів, котрий здійснює управлінські функції щодо забезпечення процесів управління АТП.
До керованої системи або об’єктів управління належать: робочі місця, лінії, бригади, зміни, дільниці, майстерні.
На об’єктах управління відбувається процес неперервного управління технічною підготовкою автомобілів до експлуатації.
Керуюча і керована системи перебувають у кількісних, якісних, інформаційних, зовнішніх і внутрішніх зв’язках та залежностях.
Кількісні зв’язки проявляються у розмірах керованої системи.Чим вона більша, тим більша керуюча система. Однак треба враховувати, що тут не просто пряма пропорційна залежність, оскільки керуюча система залежить також від інших факторів: ступеня автоматизації і механізації управління, організованості керованої системи.
Методи управління за своєю суттю об’єктивні, зумовлені певним способом виробництва і відображають загальні методи управлінської дії. Вони дуже відрізняються як від методів управлінської роботи, що характеризують суб’єктивні здібності і прийоми діяльності конкретних керівників (органів), так і від методів прийняття рішень, що відображують одну зі сторін технології управління. Методи управління повинні діяти одночасно і в сукупності(щоб весь механізм у цілому працював синхронно).
Методи управління – це способи впливу на колективи людей. Вони нерозривно зв’язані з метою управління. Мета управління визначає вибір методів, а сукупність мети – арсенал методів. Метод управління виступає у вигляді способу реалізації принципу управління. Методи управління можна розуміти як способи діяльності на тих чи інших стадіях суспільного виробництва (постачання, фінансування, збут і т.д), способи(прийоми) здійснення і реалізації певних функцій управління (планування, організація, координація, облік і контроль та ін.).
Використання тих чи інших методів управління багато в чому залежить від того, по відношенню до кого їх застосовують. Методи призначені для середовища з відносно низьким культурним рівнем працівників, можуть бути неефективними в колективі, що складається з самостійних, ініціативних людей. Одні підлеглі відчувають потребу в незалежності, інші люблять, щоб їх “водили за руку”. Одним подобається відповідальність, інші воліють отримувати точні інструкції. Ось чому один метод ефективніший в одній ситуації, інший- в іншій. Навіть в одному колективі одним працівникам потрібно давати поради, а іншим - безумовні накази. Тому, конкретні методи управління неминуче стають не тільки галуззю теорії управління, а й галуззю мистецтва.
Методи управління об’єктивно зумовлені існуючими у виробництві відносинами і мотивами діяльності. Класифікація методів управління за видами відносин у виробництві багато у чому збігається з класифікацією за мотивами діяльності:
Розглядаючи методи управління, треба розрізняти два цикли дії:
Пряма дія Непряма дія
Правові акти; адміністративні акти; Науково-технічне і соціальне прогнозування
накази; вказівки; розпорядження. та його окремі методи; методи кібернетики при
дослідженні і моделюванні інформаційних
процесів; методи статистики для збирання
інформації; методи дослідження операцій.
Пряма дія здійснюється в тому разі, коли керівникові точно відомо кому, що і коли треба робити.
Непряма дія здійснюється тоді, коли керівник відчуває певні труднощі у виборі якогось рішення.
10.2 Організаційні методи управління
Суть організаційних(адміністративних) методів управління полягає у визначенні специфіки взаємин між керівниками і підлеглими у процесі виробництва; встановленні прав, обов’язків і відповідальності посадових осіб, ланок управління і кожного працівника, які закріплюються посадовими інструкціями, положеннями про функції і завдання різних ланок управління; забезпеченні персональної відповідальності працівників за виконання постанов, розпоряджень вище стоячих органів управління.
Організаційні (адміністративні) методи не можна протиставляти економічним, які не мають свого особливого механізму здійснення. Тому багато актів управління – постанови, інструкції, рішення управлінських органів, виступаючи за формою як організаційні методи,мають економічний зміст, регламентують економічні відносини, є механізмом здійснення економічних методів.
Організаційні (адміністративні) методи управління існують у формі організаційного проектування; організаційного регламентування; організаційного нормування та розпорядницької дії.
Організаційне проектування охоплює проектування організаційної структури й управління; розробки комплексних господарсько-розрахункових положень на підприємствах по всіх ступенях управління (хто за що відповідає, хто має право приймати рішення, право контролю, оскарження, тощо); організацію робочих місць робітників і службовців; проектування автоматизованих систем управління; організацію документообігу і діловодства.
Організаційне регламентування – визначення статусу повноважень відповідальності і правил функціонування органу управління, завдань і границь діяльності кожного елемента організаційної структури. Воно визначається єдиною системою управління у державі і виходить із принципів єдності системи управління на всіх рівнях ієрархії. Державні органи визначають границі управління на кожному рівні.
У результаті регламентування на підприємстві мають бути розроблені: положення про підприємство, організаційна структура управління, загальні положення про лінійні і функціональні ланки управління та положення про окремих осіб і ланки.
Організаційне нормування – один з основних видів організаційного впливу на підприємстві і полягає у розробці та вдосконалюванні нормативного господарства підприємства. Воно визначає нормативи чисельності управлінського персоналу, штати, схеми, структури управління, категоризацію керованих об’єктів, тобто нормує різні види діяльності щодо управління і виробництва. Організаційне нормування складається з двох складових частин: нормативного господарства підприємства і нормативів керуючої та керованої системи.
Розпорядницька дія спрямована на усунення відхилень, виявлених у процесі контролю виробничо-господарської діяльності підприємства. Вона спирається на методи організаційного впливу і являє собою повсякденне оперативне забезпечення злагодженої роботи усіх підрозділів та органів управління; її оформлюють у вигляді наказів, розпоряджень і вказівок. Такі можуть бути у письмовій або усній формі і завжди повинні ґрунтуватися на відповідних актах організаційно-розпорядницького впливу.
Наказ – це письмова або усна вимога керівника до підлеглих виконувати певне завдання із зазначенням термінів виконання або інших особливостей. Накази видають тільки лінійні керівники (директор, керівник виробництва, цеху, відділення) на підставі юридичного права.
Розпорядження – це письмова або усна вимога до підлеглих при вирішенні окремих питань. Видають їх тільки функціональні керівники. Наприклад, головний економіст видає розпорядження по планово-економічному відділу.
Від наказу воно відрізняється тим, що його можна оскаржити у директора підприємства.
Усна вказівка – це одна з форм впливу, якою найчастіше користуються керівники нижніх рівнів управління.
Всі види розпорядницьких дій (наказ, розпорядження, усна вказівка) неодмінно потребують контролю і перевірки виконання.
10.3 Економічні методи управління
Економічні методи управління випливають із закономірностей і принципів управління.
Планування – один з найвпливовіших методів управління. Для вдосконалення планування треба здійснити перехід до програмно-цільового методу планування. Інакше кажучи, при вирішенні того чи іншого завдання потрібна програма, яка має певну мету, необхідні комплексні бригади спеціалістів, які виявили резерви, приховані у проміжних ланках ланцюжків, що зв’язують виробництво і споживання.
Господарський розрахунок – це метод ведення господарства підприємства, який ґрунтується на принципі самоокупності. Основні економічні важелі госпрозрахунку – ціни, прибуток, кредит, премії, відповідальність підприємства за виконання прийнятих зобов’язань.
Ціноутворення як метод управління виконує роль регулятора на виробництві.
Ціна = собівартість + рентабельність.
Матеріальна заінтересованість – один із найважливіших економічних методів управління. Принцип матеріальної заінтересованості полягає в організації заробітної плати, преміюванні та порядку розподілу заохочувальних фондів.
10.4 Соціально-психологічні методи управління (СПМУ)
Базою СПМУ є моральне стимулювання, заохочення до праці, виховання ініціативи і відповідальності, підвищення ділової кваліфікації, розробка планів соціального розвитку.
СПМУ – це способи впливу на працівників, що ґрунтуються на використанні взаємин між людьми, створенні нормальних матеріально-психологічних умов праці, вони охоплюють формування виробничого колективу, етики взаємин керівника і підлеглих, соціального планування.
Тема 11 Структура та персонал інженерно-технічної служби автомобільного транспорту
11.1 Основні завдання ІТС
Основні задачі ІТС автомобільного транспорту на різних рівнях управління можуть бути зведені до слідуючих:
1. Визначення технічної політики відомства, об’єднання і підприємства по технічній експлуатації автомобілів;
2. Розробка і доведення до виконавців нормативно-технологічної і проектної документації, що забезпечує створення умов для реалізації технічної політики;
3. Планування, організація і управління ТО і Р та зберіганням рухомого складу автомобільного транспорту. Ресурсне і оперативне коректування нормативів з врахуванням умов експлуатації;
4. Створення, вдосконалення і раціоналізація виробничо-технічної бази (ВТБ) і проведення заходів по її підтриманню, реконструкції та технічному переозброєнню, механізації і роботизації ТО і Р;
5. Організація матеріально-технічного забезпечення та зберігання запасних частин, експлуатаційних матеріалів, технологічного обладнання;
6. Розробка заходів по економії усіх видів ресурсів (трудових, паливно-енергетичних, а також капіталовкладень). Збір, повторне використання і регенерація експлуатаційних матеріалів;
7. Аналіз технічного стану рухомого складу, виробничо-технічної бази, технологічного обладнання, виробничих запасів;
8.Організація внутрішньогосподарського госпрозрахунку, обліку ТО і Р рухомого складу, технологічного і іншого обладнання, елементів виробничо-технічної бази;
9. Складання плану надходження і списання автомобілів та технологічного обладнання. Управління віковою структурою автомобільного парку;
10. Комплектація ІТС персоналом, підвищення кваліфікації, покращення умов праці і побуту, вдосконалення нормування, морального і матеріального стимулювання персоналу;
11. Проведення заходів по підготовці підприємства до прийому і ефективної експлуатації автомобілів нової конструкції, використання нових експлуатаційних матеріалів, обладнання, комп’ютерів;
12. Узагальнення, розповсюдження і реалізація передового досвіду технічної експлуатації автомобілів;
13. Організація внутрішньогосподарського госпрозрахунку, комерційних відносин зі службою перевезень;
14. Висування вимог до автомобілебудівної і інших галузей промисловості по вдосконаленню конструкції рухомого складу, якості експлуатаційних матеріалів, будівництва і експлуатації доріг;
15. Відновлення і часткове виготовлення деталей, матеріалів, обладнання;
16. Модернізація і переобладнання рухомого складу, виготовлення деяких типів спеціалізованого рухомого складу.
11.2 Організаційно-виробнича структура ІТС автомобільного транспорту
Один з варіантів схеми організації та управління ІТС регіонального (теріторіального) виробничого об’єднання автомобільного транспорту слідуючий:
11.3 Загальна характеристика персоналу ІТС
Персонал ІТС складається з інженерно-технічних працівників, що мають вищу та середню-спеціальну освіту, ремонтних і допоміжних робітників, службовців і молодшо-обслуговуючих працівників.
Склад персоналу автомобільного транспорту загального користування такий:
(у чисельнику – всього, в знаменнику – у тому числі ІТС)
Водії – 60,3/8,0*
Ремонтні і допоміжні робітники – 24,6/22,8
ІТП – 8,1/3,6
Службовці – 4,3/2,0
Інші – 2,7/1,0
* – водії, що беруть участь у ТО і Р
Таким чином у ІТС працює до 29%, а з врахуванням водіїв, що беруть участь у ТО і Р – 37% всього персоналу автомобільного транспорту.
З загальної чисельності спеціалістів АТП на ІТС припадає спеціалістів з вищою освітою – 40%, з середньою спеціальною – 50%.
11.4 База і ресурси ІТС автомобільного транспорту
База і ресурси ІТС автомобільного транспорту – це сукупність слідуючих складових:
1. Матеріально-технічна або виробничо-технічна база, що включає у себе будівлі, споруди, технічні засоби для зберігання, ТО і Р автомобілів. Стан виробничо-технічної бази характеризується рівнем забезпечення, тобто відношенням фактичних і нормативних показників. В якості показників, що характеризують виробничо-технічну базу використовують узагальнені показники, – капіталовкладення у виробничо-технічну базу, що припадають на один автомобіль.
Цей показник складає для АТП на 100 і 300 автомобілів відоповідно: (тис.грн.)
Таксомоторні АТП 4,68 3,86
Вантажні АТП 8,09 5,35
Автобусні АТП 14,70 10,21
До окремих показників відносяться: число робочих постів, що припадає на 1 млн. км. сумарного пробігу; площі виробничо-складських і допоміжних приміщень на 1 автомобіль; площі стоянок на 1 автомобіль; рівень механізації
ТО і Р і т.і.
2. Рухомий склад певних техніко-експлуатаційних властивостей, що є предметом праці ІТС і характеризується:
– типом рухомого складу, призначенням і модифікацією, вантажопідйомністю і вмісткістю, видом палива і надійністю, рівнем уніфікації конструкції, габаритними розмірами, масою і т.і.
3. Матеріально-технічні ресурси у вигляді запасних частин, шин, мастил, металів, палива, електричної і теплової енергії.
4. Фінансові ресурси, що необхідні для: фінансування капіталовкладень у будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння виробничо-технічної бази; купівлю автомобілів, технологічного обладнання і знаряддя, оплату праці персоналу ІТС, купівлю експлуатаційних матеріалів і забезпечення запасів.
5. Кадри наукових, інженерно-технічних, ремонтних і допоміжних робітників.
11.5 Специфіка впливу персоналу ІТС на ефективність виробництва з ТО і Р автомобілів
Вплив персоналу ІТС на показники ефективності технічної експлуатації автомобілів зі всієї сукупності факторів системи технічної експлуатації автомобілів складає у середньому 20%. До основних підфакторів персоналу системи технічної експлуатації автомобілів відносять: кваліфікацію персоналу, забезпеченість персоналом, моральну і матеріальну зацікавленість у результатах своєї роботи, стабільність і самокерованість трудових колективів.
За попередніми оцінками сукупного впливу водіїв і ремонтних робітників на рівень технічної готовності і витрат на ТО і ПР автомобілів, на долю водіїв припадає 33-36%, а ремонтних робітників – 64-67%. Вплив водіїв на показники надійності технічної експлуатації автомобілів проявляється у виборі раціональних режимів роботи агрегатів і автомобіля у конкретних умовах перевезень, та у здатності своєчасно фіксувати ознаки відказів і несправностей, що наближаються і приймати заходи до їх запобігання і попередження.
Перші два фактори характеризують професійну майстерність водія і можуть бути привиті йому у процесі навчання, розвинуті і поглиблені при стажуванні і практичній роботі. Реалізація третього фактора – зацікавленості у використанні раціональних режимів водіння і роботи агрегатів, слідкуванні за технічним станом автомобіля – залежить від системи контролю, оцінки діяльності водія, а також від його моральної і матеріальної зацікавленості. Для ремонтних робітників на долю фактора кваліфікації ремонтного персоналу припадає 45-50%.
Підвищення кваліфікації ремонтних робітників скорочує потребу у них, але одночасно збільшує витрати пов’язані з їх підготовкою і оплатою праці.
Тема 12 Організаційна структура управління технічною службою АТП
12.1 Принципи побудови організаційної структури управління ІТС АТП
Під організаційно-виробничою структурою ІТС розуміється впорядкована сукупність виробничих підрозділів, що визначає їх кількість, розмір, функціональне призначення, взаємозв'язок, методи і форми взаємодії.
Під структурою системи управління розуміють склад і взаємопідлеглість ланок, що здійснюють керівництво виробничими підрозділами.
Для розробки організаційно-виробничих структур управління найбільш перспективним є програмно-цільовий метод, визначальною рисою котрого являється орієнтація системи на найбільш ефективні шляхи досягнення поставлених перед нею цілей. Тому головною вимогою, що покладена в основу розробки організаційно-виробничої структури ІТС і системи її управління є встановлення цілей і задач системи підтримання роботоздатності транспортних засобів. При цьому враховується як відповідність поставлених цілей з цілями системи більш високого структурного рівня ієрархії, так і внутрішніми вимогами високого розвитку і функціонування самої системи.
Для розв'язання питань готовності рухомого складу до перевезень ІТС АТП вирішує ряд задач, виконання яких пов'язане з створенням виробничих підрозділів, що складають її організаційно-виробничу структуру і які дозволяють проводити:
- постові роботи ТО і ПР, що виконуються безпосередньо на автомобілі;
роботи по відновленню знятих з автомобіля несправних агрегатів, вузлів і деталей, які виконуються у спеціалізованих цехах чи на дільницях;
роботи по забезпеченню підготовки виробництва, запасу агрегатів, вузлів і деталей на складах різних рівнів, переганяння автомобілів у виробничих зонах і т.і.;
роботи пов'язані з утриманням, реконструкцією і технічним переозброєнням виробничо-технічної бази.
В загальному випадку організаційно-виробнича структура ІТС АТП має вигляд:
На формування структури ІТС АТП мають вплив як зовнішні(по відношенню до виробничого процесу) так і внутрішні фактори.
До основних внутрішніх факторів можливо віднести: розміри і структуру парка рухомого складу, режим роботи виробництва і інтенсивність експлуатації рухомого складу, характер розташування виробничих зон, наявність їх територіальної розділеності, чисельність виробничого персоналу і інше.
До основних зовнішніх факторів відносять: фактори, що визначаються підлеглістю цілям системи більш вищого рангу(регіональному, територіальному, виробничому об'єднанню автомобільного транспорту). Це фактори централізації, концентрації, спеціалізації і кооперування.
12.2 Централізована система організації і управління виробництвом ТОіР автомобілів
Концентрація процесу перевезень призводить до створення великих АТП, у свою чергу ІТС таких підприємств, що забезпечує виконання ТО і ПР рухомого складу стає недостатньо керованою, що негативно впливає на продуктивність праці і величину витрат по підтриманню рухомого складу в технічно справному стані.
Проходить переплітання, дублювання і нечітке розділення окремих функцій. Ці обставини впливають на нерівномірне і малоефективне завантаження персоналу керування.
Причиною такого положення є виникнення протиріч між традиційними методами управління і зростаючою потребою великих виробництв.
Як відомо технічна служба у своїй повсякденній діяльності вирішує ряд питань планування і управління виробництвом, які умовно можна віднести до наступних чотирьох комплексів взаємопов'язаних задач:
1.Визначення програми робіт, тобто кількості автомобілів, що плануються на Д1 Д2 і ТО та номенклатури і обсягів ремонтних робіт;
2.Розподіл наявних запасних частин і матеріалів по автомобілях ,агрегатах і постах та поповнення їх запасів;
3.Розподіл автомобілів по виробничих постах в залежності від спеціалізації і зайнятості;
4.Розподіл завдань між ремонтними робітниками і робітниками постів та дільниць.
Досягнення найбільшої ефективності у вирішенні цих питань можливе на основі
централізації управління виробництвом ТО і ПР рухомого складу. Ця нова система отримала назву централізованої системи управління (ЦУВ). Система ЦУВ передбачає дотримання наступних принципів:
1.Чіткого розподілу адміністративних і оперативних функцій між керівним персоналом і концентрацією функцій оперативного управління у єдиному центрі
Адміністративна підлеглість Оперативна підлеглість Діловий зв’язок
Рис.12.1 Структура ЦУВ
або відділі управління виробництвом(ЦУВ або ВУВ);
2.Організація виробництва ТО і ПР рухомого складу основується на технологічному принципі формування виробничих підрозділів, який найбільше відповідає вимогам централізованої системи управління;
3.Виробничі підрозділи(бригади, дільниці), що виконують технологічно однорідні роботи, об'єднуються у виробничі комплекси з метою зручності управління ними;
4.Підготовка виробництва, тобто комплектування оборотного фонду запасних частин і матеріалів, зберігання і регулювання запасами, доставка агрегатів, деталей і вузлів на робочі пости, миття і комплектування оборотного фонду і т.і. здійснюється централізованим комплексом підготовки виробництва;
5.У системі ЦУВ використовуються засоби зв'язку, автоматики, телемеханіки, обчислювальної техніки.
Структура ЦІУВ має вигляд як на рис. 12.1.
14