Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВСТУП
Добрий день, шановне журі та учасники конкурсу! Я – Маслова Катерина Олександрівна, учениця 10 класу Донецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 72.
Для декламування я обрала поезію Михайла Миколайовича Петренка «Дивлюсь я на небо…». Уродженець міста Слов’янська, поет-романтик, справжній патріот передав нам у спадок усього дев’ятнадцять поезій, і саме цей твір став перлиною літератури рідного краю, перетворившись навіть на народну пісню, що свідчить про загальну любов жителів Донеччини до творчості поета.
Проте іншою – і не менш важливою – причиною, яка спонукала мене представити саме цю поезію, є зв’язок її самої та її автора з гордістю всієї української літератури – Тарасом Григоровичем Шевченком, чий почесний ювілей відбудеться в цьому році – двохсотріччя від дня народження. Таким чином, я б хотіла вшанувати його життя й творчість, довести, що й поети нашої рідної Донеччини є «красномовними»!
Як же пов’язана поезія з Тарасом Шевченком?
Михайлові Миколайовичу Петренку було тоді тридцять два роки. Він жив разом із дружиною, сином Миколою та донькою Людмилою у дерев’яному будиночку в Лебедині. Тут і відбулася зустріч Михайла Миколайовича з Тарасом Григоровичем Шевченком. До Лебедина Тарас Григорович прибув 6 червня 1857 року і знаходився тут до 9 червня. Вони були знайомі давно, читали твори один одного. Тарас Григорович переписав до свого альбому вірш Петренка «Дивлюсь я на небо…», який став його улюбленим.
Їх об’єднала спільна справа – боротьба за свободу й розвиток української літератури, прагнення до визволення й розквіту нашої батьківщини, що й відбилося в цій поезії…
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!
ВИСНОВОК
Нарешті, як я вважаю, саме ця поезія дуже тонко й точно відбиває настрої, постійний душевний стан неспокою – взагалі життя – Тараса Григоровича Шевченка, його невтомний дух, поривання до свободи й недосяжної прекрасної високості, до якої дуже часто прагнемо й ми з вами, адже сенс людського життя – прагнення до ідеалу, чистого, блакитного неба й волі!
Дякую за увагу!!!