Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
1. Поняття та зміст геополітики |
|
|
|
1.1. Поняття геополітики |
Основні школи і напрямки геополітики
Третє питання лекції присвячено аналізу конкретних шкіл геополітики та основним положенням їх засновників та продовжувачів. На відміну від текстів глав у поширених на теренах України підручників проф. Ф.М. Рудича щодо геополітики, ми намагаємось більш широко розкрити сучасні геополітичні теорії найближчих і впливових стосовно України закордонних авторів, особливо російських.
Спочатку звернемось до „класичних" шкіл геополітики Заходу. Серед концептуальних геополітичних підходів виділимо теорію англійського географа і політолога Хелфорда Дж. Макіндера (1861-1947), який вважав, що вістря політичної боротьби конкретної держави слід спрямувати на "хартленд" (серце землі) — На обширну частину євразійського материку. Він стверджував, що той, хто володіє "серцем землі", той володіє усім світом. З цих теоретичних позицій він підтримував інтервенцію країн Антанти (Великої Британії, Франції, США) проти молодої радянської республіки у 20-х роках XX століття. Англійський вчений і політик Макіндер у доповіді "Географічна вісь історії" стверджував, що з геополітичної точки зору в центрі світу (хартленд) лежить Євразійський континент, "географічна вісь історії". Це геополітичне утворення майже тотожне Росії, яка "займає у цьому світі центральне стратегічне становище, що в Європі належить Німеччині". Вона може завдавати і отримувати удари з усіх напрямків, за винятком Півночі.
Виходячи з цього, Макіндер головним завданням англосаксонської геополітики ставив недопущення утворення стратегічного континентального союзу навколо " геополітичної осі історії" (Росії). Для цього необхідно відірвати максимальну кількість берегових просторів від євразійського геополітичного блоку і поставити їх під вплив "острівної цивілізації". Макіндер заклав у міжнародну політику, яка стала через півстоліття геополітикою США і НАТО, засновку підвалину: будь-якими засобами перешкоджати можливості утворення євразійського блоку, формування стратегічного союзу Росії і Німеччини, їх аполітичному посиленню й експансії, виходу до морів та світових океанів.
Німецька геополітика отримала свій розвиток у період між двома світовими війнами XX століття. Першою німецькою геополітичною концепцією можна вважати концепцію "Серединної Європи" Ф. Наум а на, що викладена ним в однойменній книзі й містить теоретичне обґрунтування "основ нової інформації", які, на думку вченого, мають бути закладені у воєнний час. "Серединна Європа" — це середньоєвропейська площа, яка простягається від Північного до Балтійського морів до Альп, Адріатичного моря та південної смуги придунайської долини. Ця площа має сприйматися як єдина величина, єдиний оборонний союз та єдина економічна область, оскільки всі держави, що знаходяться на цій площі, утворюють одне живе ціле. Першим кроком до створення Серединної Європи, на думку Ф. Наумана, мало стати злиття трьох держав, які не примикали ані до англо-франко-західного союзу, ані до Росії: Германії, Австрії та Угорщини. Франція не може розглядатися у якості складової Серединної Європи, оскільки вона "обрала свою долю на боці Англії".
Серединна Європа, окрім політико-правого та воєнного вимірів, має ще й духовний фактор у вигляді імперської свідомості. Важливість його зумовлена тим, що Серединна Європа не може бути створена шляхом "законів, розпоряджень та покарань", а захист не може гарантуватися лише міжнародними договорами. Спільність банків, синдикатів та профспілок має доповнитися спільністю ідей, історії, культури та "тисячі інших великих і малих питань". Лише у цьому випадку буде мати місце єдина воля, що демонструє "наскільки мізерними є всі дріб'язкові рахунки" (Ф. Науман).
Німецький геополітик генерал К. Хаусхофер, засновник і редактор німецького геополітичного журналу у 1922-1942 рр. теоретично обґрунтував і активно пропагував важливість "життєвого простору" Німеччини для розгортання політичних подій. Після розгрому фашистської Німеччини з 1951 року знову було відроджено "Спілку геополітиків", почав виходити журнал "Цайтшрифтфюр геополітик" з дещо зміненою концепцією "географічної обумовленості фашизму". Позитивним у оновленій геополітичній концепції Хаусхофера слід вважати винайдену тенденцію подолання "національного простору" для міжнародної політики та формування наднаціональних, наддержавних утворень, включно до всесвітнього союзу.
Політичне майбутнє Великої Німеччини бачилося в геополітичному протистоянні Заходу, і особливо англосаксонському світові. К. Хаусхофер виступав за створення міжконтинентального блоку "Берлін- Москва-Токіо", зважаючи на вислів Г. Лі ."Останній час англосаксонської політики проб'є тоді, коли німці, росіяни і японці об'єднаються". У подальшому К. Хаусхофер демонстрував політичну гнучкість - підтримуючи створення блоку „Берлін-Рим-Токіо", вважав, що Німеччина може йти на союз з Англією і США у боротьбі проти СРСР, але все ж таки провідним в його концепції було положення щодо "східної долі" Німеччини.
А. Гітлер присвятив концепції Остленду, заснованій Хаусхофсром, цілий розділ своєї роботи "Майн Камф", який мав назву "Східна орієнтація або Східна політика". Відношення Німеччини до Росії, пише А Гітлер, потребує особливого аналізу з двох причин. По-перше, ця проблема має вирішальне значення для зовнішньої політики Германії у цілому. По-друге, вона є пробним каменем здатності націонал-соціалістичного руху "ясно мислити та правильно діяти".
Зовнішня політика узагалі, писав А Гітлер, - це врегулювання стосунків одного народу з рештою народів. Виходячи з цього визначення, Німеччина має передусім прагнути встановлення природної, життєвої пропорції між кількістю свого населення і темпом його зростання, з одного боку, та кількістю та якістю своїх територій, з іншого боку. Бажаною пропорцією є таке співвідношення, яке цілковито забезпечує харчування народу продуктами власної землі. Тому велика територія є умовою справді вільного існування народу. Народ має піклуватися і про те, щоб самі ці території були достатньо захищеними. Це залежить від політичної сили держави, яка, в свою чергу, значною мірою визначається географічними факторами.
Таким чином, Німеччина, вважав А Гітлер, може забезпечити своє майбутнє лише у якості великої держави. В той час, як деякі держави світу охоплювали майже цілі континенти, територія Германії не перевищувала 500 тисяч квадратних кілометрів, вона оточена кільцем гігантських держав, порівняно з якими значення її держави є надзвичайно мізерним/Тому, Німеччина, на його думку, має звільнитися від половинчатої зовнішньої політики, характерної для довоєнного періоду, об'єднати свій народ та йти по тій дорозі, яка звільнить його від нинішньої тісноти і дасть нові землі.
При цьому територія ним розглядалась не лише як безпосередня продовольча база, але я як фактор захисту кордонів держави. Це означає, передусім, що кордони, встановлені у результаті поразки у Першій світовій війні, вже не мають ніякого значення для майбутнього німецької нації. Ці кордони, вважав А. Гітлер, не передбачають отримання німецьким народом тих територій, на які він заслуговує. Зрозуміло, що агресивність фашистської Німеччини обґрунтована було "достатньо", хоча Гітлер та Хаусхофер розійшлись як вороги.
Швецький геополітик Р, Челлеп в роботі "Держава як форма життя" (1916) розвинув ідеї Ратцеля щодо історичної ситуації у сучасній йому Європі, довів до логічного завершення його думку про "континентальну державу" відносно Німеччини, яка є динамічним простором, покликаним структурувати навколо себе решту європейських держав. Геополітичне ототожнення Німеччини з Європою є закономірним. Інтереси Німеччини (Європи) були, начебто, протилежні інтересам західноєвропейських держав (особливо Англії).
Засновником французької геополітичної школи став В. де ля Блат (1845-1918). Він створив концепцію, що політична історія має два аспекти-географічний, тобто навколишнє середовище, й історичний - власне людина, яка відіграє провідну роль в активізації простору. В цьому питанні Бланш не погоджувався з Ратцелем, який абсолютизував роль просторового фактора. Людина - це не тільки елемент геополітичного простору, а й головний актор спектаклю, який проходить на міжнародній арені.
На думку Відаля де Бланша, географія людини не є протиставленням географії без людини, оскільки остання існує лише в уяві вузького кола спеціалістів. Завдання географії людини - це вивчення взаємостосунків землі та людини; впливу географічного чинника на людину і навпаки - ролі людини, як чинника, що змінює географічне середовище. Людські асоціації, зазначає Відаль де Бланш, подібно до асоціацій рослинних та зоологічних, утворюються з різних елементів, які підпорядковані впливу середовища. Такі асоціації існують в кожній країні, яка так чи інакше накладає на них свій відбиток. "Вся країна '' у Відаля де Бланша - це сукупність елементів географічного середовища. Причому природа не є деякою нерухомою сценою, на якій розгортається людська діяльність, а саме живе та змінюється завдяки цій діяльності. Концепція Відаля де Бланша отримала тому назву "посибілізму": простір — це лише можливість, перетвориться вона надійний політичний фактор чи не перетвориться залежить від людей, які населяють цей простір.
Головним політичним суперником Франції на той час була Німеччина - могутня європейська держава, придавлена сусідами з усіх боків, політична експансія якої могла блокуватись розвиненими європейськими державами. В цій ситуації Франція стратегічно орієнтувалася В. де ля Блашем на входження до складу загального фронту світової "морської сили", яку важко було б здолати Німеччині.
Іншими відомими представниками французької географічної школи окрім Відаль де Бланша, є Реклю, Ж. Брюн та А. Деманжон.
Згідно з поглядами Реклю, політична географія вивчає людей у їх дійсній ролі, як таких, що перетворюють працею навколишнє середовище. Безкінечні зміни, що їх здійснює людська промисловість, зумовлюють один з важливіших переворотів у відношеннях людини до простору. Остання поступово позбувається домінуючого значення. Форма і висота гір, пише Реклю, розмір плоскогір'я, хвилястість берегової лінії, розміщення островів та архіпелагів, площа морів поступово втрачають свою відносну важливість в історії народів по мірі того, як останні виграють у силі та свободі дій.
У Ж. Брюна географія людини — це загальне визначення олюдненої ("окупованої") поверхні нашої планети, тобто усіх фактів поверхні, які своїм існуванням завдячують людській діяльності. Це початкова й основна частина географії людини, яка повинна завершитися „географією історії", що вивчає економічне, соціальне та політичне відображення деяких основних із зазначених фактів на історичний розвиток людських суспільств. Таким чином, вважає Ж. Брюн, географія людини у широкому розумінні поділяється на власне "географію людини '' й на "географію історії". Перша при цьому вивчає такі "основні факти": 1) факти непродуктивної окупації - будівлі і дороги; 2) факти позитивної окупації - землеробство і скотарство; 3) факти руйнівної окупації - рибальство та полювання.
Інтелектуальним творцем сучасного атлантизму як геополітичної та стратегічної доктрини вважають американського геополітика адмірала А. Мехена з США (1840-1914). Практично у кожному програмному виступі американського політичного стратега мовиться, що голова США у Європі, а живіт у Латинській Америці. Свою доктрину "морської сили" Мехен виклав у праці "Зацікавленість Америки в морській силі нині й у майбутньому". Поняття "морська могутність" заснована на визнанні суттєвого значення для американської країни свободи "морської торгівлі", а військово-морський флот є лише гарантом забезпечення цієї торгівлі." Морська сила" є особливим типом цивілізації - найкращим і найефективнішим. Мехен вважав, що у цивілізаційному розвитку США відведена " морська доля ", яка спочатку полягає в стратегічній інтеграції усього Американського континенту, а потім у встановленні світового панування США. Головну небезпеку для "морської цивілізації" складають континентальні держави Євразії - Росія і Китай, а потім Німеччина. Боротьба з континентальною масою Російської імперії визначалася для морської сили Америки головним стратегічним завданням.
Американець голландського походження Я. Слашшен (1893-1943) разом з Мехеном може бути названий "батьком атлантизму" та ідейним натхненником створення НАТО. На відміну від перших геополітиків він не приділяв великої уваги політичній географії, встановленню зв'язку народу з фунтом (землею), впливу рельєфу, географічного розташування країни на національний характер політики, а розглядав геополітику як важливий інструмент конкретної міжнародної політики, ефективної сучасної стратегії.
Спайкмен вводить в сукупність термінів нової науки важливе поняття "Серединного океану", маючи на увазі Атлантичний океан, американський і європейський береги якого є ареалом найбільш розвиненої в технологічному та економічному аспектах західної цивілізації. Нервовим центром "атлантичного співтовариства" США, а м'язами - його економічний та військово-промисловий комплекси. Якщо держава не має геополітичної могутності, то вона змушена вступити у загальний стратегічний союз з іншими. Європа є розумовим додатком США, поступово повинна скорочуватись політична суверенність європейських держав, а державна влада європейських країн переходити до особливої інституції, яка об'єднує представників усіх "атлантичних" просторів і підкорюється політичній першості США. Таким чином, в 1942 р. Спайкмен передбачив найважливіші геополітичні процеси у світі та створення Північноатлантичного Союзу (НАТО), зменшення обсягу суверенітету європейських держав внаслідок їх залежності від економіки та політики США.
П. М. Савицький (1895-1968) — один з перших російських політичних мислителів, якого в певному розумінні можна назвати вченим-геополітиком. За освітою економіст, учень В. Вернадського і П. Струве, він відводив
Росії місце особливого цивілізаційного утворення, яке визначено через якість "серединності".
Сучасні російські геополітики високо оцінюють цю політологічну галузь знання, вказуючи, що наступає "століття геополітики, науки, яка може озброїти людство (а здебільшого російських керівників) реалістичним підходом до проблеми розвитку" (І. Образцов), щоб певним чином протистояти "ідеалізму" М. Горбачова, непередбачуваності Б. Єльцина у зовнішній політиці.
Просте на перший погляд розрізнення теоретичного та прикладного рівнів геополітичних досліджень дало змогу зосередитись російським вченим на проблемах, які не мають ситуативної "прив'язки" до поточної міжнародної політики. Такими наскрізними проблемами для них стали образи Росії як "центру", "острову", концепція "євразійства" тощо. Унікальність Росії полягає, начебто, не у неосяжному просторі чи розмаїтті кліматичних та природних зон, а у концентрації спрямування різних цивілізаційних векторів розвитку.
Окремі російські дослідники, зокрема Б. Межуєв, вважають, що сакральний центр Росії знаходиться поза її межами, тому природним виглядає прагнення країни оволодіти сусідніми територіями, щоб наблизитись до власного сакрального центру, де б він не був - в Європі, на Балканах чи казковому Тибеті.
В творах В. Кочубея, Є. Самаріна, П. Струве проводилася думка, що для створення Великої Росії слід спрямувати свої зусилля туди, де вплив російської культури є дієвим і безсумнівним - на всі ті є європейські та азійські країни, що "виходять" до Чорного моря. У програмі "Великої Росії" П. Струве далекосхідні землі являються областю недоступною реальному впливу російської культури.
Розмірковуючи щодо геополітичної ідентичності сучасної Росії, російські вчені та політичні діячі виходять з того, що після розпаду СРСР для неї утворився "стиснутий простір", вона начебто опинилась замкненою у глибині континенту у просторовому відношенні, а у історичному плані - відкинутою у допетровську епоху. Так, О. Леклесса зазначає, що Росія відсунута на північний схід і позбавлена частини своєї судоходної лінії, відбувається витіснення її з Європи та пострадянського простору ще й у технологічному сенсі, інші російські вчені вказують, що їх країна стала більш "азіатською державою", аніж були Російська імперія та СРСР. Таким чином, логічним буде передбачити намагання російських політиків "розширити життєвий простір", бо інакше таке скорочення та перерозподіл російського простору загрожують їй перетворитись на "нульовий простір", вказує Б. Єрасов.
Схожої думки дотримуються і провідні сучасні західні геополітики: 36. Бжезінський визначає Росію як "чорну діру", величезну геополітичну порожнечу, яка виникла у самому центрі Євразії. Крім того, економічна сила Китаю, могутній демографічний потенціал у поєднанні з динамічною енергією революційно змінює фундаментальне історичне співвідношення потуг Китаю і Росії, бо порожнини Сибіру просто притягують китайську колонізацію регіону. Ми вже зазначали, що у геополітичних побудовах нового світового порядку Україні відведена роль не тільки сусіда Росії, стратегічного партнера, міцно пов'язаного історичними, соціокультурними, економічними зв'язками, а й з'єднуючої ланки між різними воєнно-політичними Альянсами.
Загальні положення щодо вивчення дисципліни
Важливість викладання курсів, що мають на меті ознайомити студентів напряму «Міжнародні відносини» із навчальними дисциплінами, пов’язаними із геополітикою є беззастережна , оскільки вони становлять важливий елемент підготовки фахівців цього профілю. Опанування цієї дисципліни, умовно кажучи, є підсумком двох складових «Історії геополітичних вчень», тобто курсу, що повинен ознайомити студентів із особливостями зародження і розвитку цієї науки «Основи геополітики і геостратегії», який повинен розкрити зміст специфічних понять і концепцій, які використовує світова геополітична наука при вивченні політичних взаємодій на міжнародній арені, ознайомити студентів із прикладним використанням виробленого геополітикою фундаментального знання про цю сферу громадянського життя.Нормативний курс «Історія геополітичних вчень» розрахований на студентів факультету міжнародних відносин спеціальності] «Міжнародні відносини». Він передбачає порівняльний аналіз провідних геополітичних доктрин і знайомство з процесом становлення класичних геополітичних шкіл у світовій політичній думці, а також простеження процесу зародження та розвитку геополітичних та державницьких ідей, що розроблялись українськими політиками та вченими. Адже однією з найважливіших проблем історії та політичної науки України, її геополітики як складової частини українознавства є проблеми становлення і розвитку Української держави її геополітичної орієнтації, а також ролі України як важливого суб’єкта європейських та світових процесів цивілізаційного розвитку Української держави, її геополітичної орієнтації, а також ролі України як важливого суб’єкта європейських та світових процесів цивілізаційного розвитку, вирішення проблем сьогодення через історичний досвід та практику. Предметом курсу є:• теоретико – методологічні засади геополітичної науки• сутність та особливості класичної геополітики• сучасні геополітичні теорії і школи Заходу• геополітичний контекст концепцій та моделей української державності.Мета курсу полягає в тому щоб на підставі методологій суміжних гуманітарних наук, загальнотеоретичних підходів, розкрити в історичній перспективі зміст понять і концепцій ідеологічних доктрин, які використовує світова геополітика для трактування практичної міжнародної політики народів та держав періоду новітньої історії.У підсумку викладання курсу студенти повинні знати:- предмет, методи, категорії, функції, джерела геополітики- геополітичні епохи- основні закони геополітики- ідеї та принципи класиків геополітики- зміст сучасних геополітичних доктрин та шкіл- сутність цивілізаційних теорій- етапи становлення та розвитку вітчизняної геополітичної думки- проблеми та пріоритети сучасної геополітики та геостратегії.уміти: - здійснювати порівняльний аналіз класичних парадигм із сучасною методологією політики- застосовувати отримані знання у аналізі сучасних тенденцій світової політики та глобальних трансформацій, виявляти їх глибинну взаємозалежність чи, навпаки, повну невідповідність- обґрунтовувати ймовірні способи покращення геополітичної ситуації в Україні.Таким чином, у підсумку студент повинен зрозуміти залежність міжнародних відносин, функціонування і розвитку тих чи інших країн і народів від умов географічного простору, як і те, що геополітичні доктрини не абстрактні інтелектуальні вправи, а вираз реальних планів та реальної світової політики.Структурно курс складається з 18 лекційних та 18 семінарських годин. Його освоєння передбачає самостійну роботу студентів як з вітчизняною, так і зарубіжною літературою. Оскільки через обмеження навчальних годин, вітчизняній геополітичній думці присвячена лише одна лекція студент повинен підготувати реферат (15-20 стор.) за однією з вибраних тем.Система контролю та вмінь студентів охоплює:- поточний контроль (опитування на семінарських заняттях)- оцінювання виконання самостійної роботи (реферат)- підсумковий контроль (іспит)Основні джерела, що використовуються при вивченні курсу «Історія геополітичних вчень»:- підручники та посібники українських та закордонних вчених- першоджерела класичної та сучасної геополітики- наукова література: монографії, наукові статті та доповіді
Зміст лекцій
Тема 1. Геополітика: її предмет, методи, функції.Історія геополітичних вчень як навчальна дисципліна (2 год.)Завдання, значення та предмет курсу «Історія геополітичних вчень». Поняття геополітики. Джерела геополітики. Три наукові підходи у баченні геополітичних процесів: географічний детермінізм, цивілізаційний, воєнно-стратегічний. Вестфальська, Віденська, Версальська, Потсдамська геополітичні епохи. Методологія геополітичної науки. Системний, дієвий, порівняльний, нормативний, функціональний, інституційний, антропологічний, структурно-функціональний методи досліджень. Понятійно-категоріальний апарат. Функції геополітики. Тема 2. Становлення геополітичної науки. (2 год.)Еволюціонізм, визнання впливу географічного середовища на розвиток народу, держави, роль демографічних і космічних факторів у функціонуванні політичних систем, життя етносів і держави у поглядах Фрідріха Ратцеля. Принципи просторового зростання держав, тенденція до географічної експансії. «Держава як живий організм» – основна теза Р. Челлена. Три географічні фактори, які відіграють вирішальну роль в глобальній геополітиці, сформульовані Р. Челленом: розширення, територіальна монолітність і свобода пересування. Тема 3. Геополітичні ідеї Гелфорда Маккіндера і Карла Гаусгофера у контексті західноєвропейської політичної науки поч. ХХ століття. (2 год.)Теза Маккіндера про центральне, серединне географічне положення. «Heartland» - континентальні маси Євразії. Світовий півострів – Азія, Африка, Європа. “Зовнішній і внутрішній півмісяць”. Конфлікт між “центральним материком” і країнами “зовнішнього півмісяця”, континентальними і морськими державами. Теорія “великого простору” К. Гаусгофера. Динамічні та статичні народи. Поняття політичного кордону або природного географічного кордону. Війна як засіб здобуття нового життєвого простору. Тема 4. Світова геополітична думка початку та середини ХХ ст.: А.Мехен, Н.Спайкмен, Відаль де ля Бланш. (2 год)Теорія Мехена про протистояння суші і моря, домінування морських цивілізацій. Розуміння політики приморських націй – колонізація, захоплення морських комунікацій, монополізація торгівлі. Створення історичної моделі розвитку європейського геополітичного простору Відалем де ла Бланшем. Воля та ініціатива людини як “географічний фактор”. Категорія локальності розвитку цивілізацій. Десять критеріїв геополітичної могутності держави Ніколаса Спайкмена. “Rimland” – ключ до світового панування.Тема 5. Цивілізаційний підхід до вивчення геополітичних проблем сучасності. (2 год.)Вплив релігії на формування свідомості і суспільних формацій. Відродження релігій у сучасному світі. Релігійне розмежування в контексті геополітики. Релігійна структура Європи. Взаємозв’язок релігійних та ідеологічних конфліктів. Поняття цивілізацій. Етнічні, національні, релігійні чинники, які впливають на формування культур і своєрідних синтетичних утворень цивілізацій. Класифікація цивілізацій за ступенем історичної тривалості, сферою території та впливу. Арнольд Тойнбі та його твір “Дослідження історії”. Концепція інтерпритації подій міжнародного життя С.Гантінгтона у праці “Зіткнення цивілізацій”. “Кінець історії” Ф. Фукуями. Економічне підгрунтя теорії цивілізацій Е. Тофлера. Тема 6. Російська геополітична думка. (2 год)Витоки російської геополітики. Концепція «Третього Риму» псковського монаха Фелофея. Російська ідея та формування геополітичної доктрини Кремля. Антиукраїнський зміст російських геополітичних доктрин. Євразійство як світогляд, ідеологія, політичний рух. Зародження євразійства у середовищі російських емігрантів: П.Савицький, М.Трубецький, Г.Вернадський, Г.Флоровський. Відродження євразійства в сучасній Росії та перетворення її у панівну ідеологію. Головна теза євразійців – виключність Росії та її відмінність від Європи та Азії. Це окремий, своєрідний, цілісний, вибраний світ. Зв’язок євразійства із православною релігією та церквою. Тема 7. Американська геополітика. (2 год)Проголошення геополітики під час та після ІІ Світової війни псевдонаукою та припинення наукових студій. США - центр геополітичних та геостратегічних досліджень. Теза представників атлантизму – геополітики моря, Д.Мейнінга та С.Коена, Г.Кіссінджера про винятковість та історичну ініціативу країн таласократичного блоку, зокрема т.зв. прибережних цивілізацій. Активне охоплення атлантистами двох нових елементів геополітики повітря і космосу, тісно пов’язаних із розвитком нових типів озброєнь. Мондіалізм – теоретична підстава для глобалізацій них процесів. Ідеї мондіалістів про повну планетарну інтеграцію на чолі із США. «Трьохстороння комісія» і «Більдербергський клуб». З.Бжезинський. Тема 8. Геополітичні доктрини. (2 год.)Еволюція геополітичної свідомості. Доктрина природних кордонів. Доктрина свободи народів (самовизначення). Доктрина морської переваги. Доктрина Mitteleurope. Слов’янофільство і панславізм як геополітична доктрина. Доктрина євразійства. Геополітичний вимір “російської ідеї”. Доктрина панрегіонів і сфери впливів. Доктрина Об’єднаної Європи. Інтеграція Міжмор’я як елемент інтеграції Європи. Регіоналізація як концепція дезінтеграції національних держав. Цивілізаційні доктрини.Тема 9. Українська геополітична думка. (2 год.)Здобуття державної незалежності – сутність українських геополітичних доктрин. Державотворчі концепції політичної діяльності Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика, М. Грушевського, С. Петлюри, С. Бандери. Кирило-Мефодіївське братство та М. Драгоманов – представники східної доктрини. Західна геополітична доктрина та її представники М. Грушевський, Дм.Дорошенко, С. Томашівський, Є. Маланюк, В. Кубійович, Є. Коновалець. Балтійсько-чорноморська геополітична доктрина у формуванні С. Рудницького. Чорноморська геополітична доктрина Ю. Липи. Незалежна зовнішня політика – невід’ємний атрибут держави. Функції і завдання зовнішньої політики. Зв’язок національних інтересів України із якнайповнішим використанням переваг її геополітичного положення. Різні погляди сучасних українських вчених стосовно регіональної “приналежності” України. Напрями сучасної української геостратегії. Євроатлантичний вибір України. Українсько-російські відносини: основні тенденції і проблеми. Південний вектор української геополітики.
Зміст практичних і семінарських занять
Семінарське заняття № 1.Тема: Предмет і методи геополітики.1. Поняття геополітики як науки.2. Предмет геополітики.3. Джерела геополітики.4. Місце геополітики в системі наук; зв’язок геополітики з політичною географією.5. Функції геополітики.6. Методи геополітичних досліджень.Семінарське заняття № 2.Тема: Основні ідеї та представники класичної геополітики – Фрідріх Ратцель та Рудольф Челлен.1. Історичні та теоретичні передумови виникнення класичної геополітичної думки.2. Вплив клімату та географічного середовища на життєдіяльність людей за Ф. Ратцелем.3. «Органічна школа» Ф. Ратцеля. Поняття життєвого простору та закон розширення життєвого простору.4. Геополітичні погляди Р. Челлена. Сила держави та її складові.5. Р. Челлен про роль України у першій світовій війні.6. Особливості перших геополітичних концепцій.Семінарське заняття № 3.Тема: Геополітичні погляди Гелфорда Маккіндера та Карла Гаусгофера.1. «Географічна вісь історії» Г. Маккіндера. Поняття «серця світу» або хартленду. Тези світового панування Г. Маккіндера та їх геополітичний сенс.2. «Друга геополітична концепція» Г. Маккіндера.3. Україна в концепції Г. Маккіндера.4. Карл Гаусгофер про геополітичне положення Німеччини.5. Теорія континентального блоку К. Гаусгофера.6. Концепція «великого простору» Карла Гаусгофера. Експансія по паралелях та меридіанах. Семінарське заняття № 4.Тема: Геополітичні погляди Поля Відаля де ля Блаша, Альфреда Мехена та Ніколаса Спайкмена.1. «Географія людини» Поля Відаля де ля Блаша.2. Особливості поглядів Поля Відаля де ля Блаша на Францію та її сусідів.3. Теорія А. Мехена про протистояння суші та моря, відмінність морської стратегії від сухопутної.4. Умови морської сили нації та їх геополітичне обґрунтування. Формула морської могутності А. Мехена.5. Критерії геополітичної могутності держави Н. Спайкмена. Н. Спайкмен про геополітичне положення США та можливі напрямки американської зовнішньої політики.6. Поняття Римленду та Серединного океану в Н. Спайкмена.Семінарське заняття № 5.Тема: Цивілізаційний підхід у геополітиці.1. Цивілізаційна теорія А. Тойнбі.2. С.Хантінгтон про цивілізаційні аспекти сучасного світового порядку. Феномен зіткнення цивілізацій.3. О. Тоффлер про три етапи у розвитку світової цивілізації.4. «Занепад Європи» Освальда Шпенглера.5. «Кінець історії» Френсіса Фукуями.Семінарське заняття № 6.Тема: Основні геополітичні доктрини.1. Поняття про геополітичну ідею, концепцію, доктрину.2. С. Коен про геостратегічні та геополітичні типи регіонів.3. Теорія «обмеженої війни» Г. Кіссінджера та її актуальність для сьогодення.4. Євразійська геостратегія атлантизму З. Бжезінського.5. Феномен євразійства: сутність та теоретичні передумови виникнення. Сучасне євразійство: різновиди та перспективи.6. Сучасні роздуми про майбутнє Європи: тенденції й концепції.Семінарське заняття № 7.Тема: Українська геополітична думка.1. Загальна характеристика українських геополітичних концепцій і проблеми облаштування східноєвропейського простору.2. Державотворчі концепції в діяльності Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика.3. Федералістичні доктрини української політичної думки. Кирило-Мефодієвське братство, М. Драгоманов.4. Національне відродження ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст. і геополітичні візії України М. Грушевського, Д. Дорошенка, С. Томашівського.5. Балтійсько-чорноморська геополітична доктрина С. Рудницького. Чорноморська геополітична доктрина Ю. Липи.6. Проблеми національного розвитку України у міжвоєнний період та під час ІІ світової війни. Погляди Є. Маланюка, В. Кубійовича, Є. Коновальця.
Критерії виставляння оцінок
Основна навчальна література
Рекомендована література1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. – М., 1997. 2. Актуальные проблемы Европы: Пробл.-темат. Сб. / РАН. ИНИОН; Редкол.: Пархамена Т.Г. (гл.ред.) и др. – М.: ИНИОН, 1995. 3. Андрианова Т.В. Геополитические теории, 20 век. – М.: ИНИОН, 1996. 4. Апанович О. Богданові статті: правда і міфи // Урядовий кур’єр. – 1994. – 26 травня.5. Большой энциклопедический словарь. М.: Большая российская Энциклопедия: СПб.: Норинт, 2002. 6. Бургонов О. В. Международная интеграция – тенденция ХХІ века. – СПб, 1999. 7. Бурковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 1996. 8. В’ячеслав Липинський – ідеолог українського державотворення: Зб.наук. праць / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Луцьк: Волин. обл. друкарня, 2001. 9. Валевський О.Л. Гончар М.Н. Структура геополітичних інтересів України. – К., 1995. 10. Василенко И. Геополитика: теоретические модели и политические реалии // Власть. – 1995. - № 4 – С. 62-67. 11. Василенко И. Политическая глобалистика. – М., 2000. 12. Василенко М.Д. Василенко С.Д. Регіоналізм: політико-економічні аспекти розвитку Чорноморського регіону // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. Праць. – Одеса: ОРІДУ, 2002. – Вип. 12 – С. 264-276. 13. Василенко М.Д., Василенко С.Д. Україна: міжнародні зв’язки. – Одеса: Юридична література, 2004. 14. Василенко Н.А. Геополитика современного мира. – М.: Гардарики, 2006. 15. Василенко С Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. – Одеса, 2000. 16. Василенко С.Д. „Чорноморська доктрина” україни та її сучасні виміри // Людина і політика. – 2002. - № 4. – С. 11-25. 17. Василенко С.Д. Вітчизняна політична думка про геополітику і геостратегію України // Досдлідження світової політики. Зб. наук.праць. – К. – Ін-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України, 2000. – Вип. 11. – С. 61-67. 18. Василенко С.Д. Європейський вибір України: Монографія. – Одеса: «ВидавІнформ» ОМА, 2003. 19. Василенко С.Д. Європейський політичний процес і Україна: діалог на межі століть // Дослідження світової політики. Зб. наук. Праць. – К.: І-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України, 2000. – Вип. 10. – С. 64-69. 20. Василенко С.Д. На шляху до нової Європи: деякі аспекти законотворчої діяльності Верховної Ради // Науковий вісник Одеського державного політехнічного університету. – 1998. - №7. – С. 15-20. 21. Василенко С.Д. Україна і ЄС: на шляху до спільного Європейського дому // Нова політика. – 1999. -№4. – С. 16-20. 22. Василенко С.Д. Українська геополітика часів козацько-гетьманської доби // Трибуна. – 2002. - № 3-4. – С. 34-36. 23. Василенко С.Д. Українська геополітика. Вектор визначено // Віче. – 2000 - №9. – С. 62-71. 24. Василенко С.Д. Українська геополітика: південний вектор // Віче – 2002. - № 6. – С. 59-63. 25. Василенко С.Д. Через ЧЕС до Європи // Дослідження світової політики. Зб. наук. Праць. – К.: Ін-т світової економіки і міжнар. Відносин НАН України, 2000. – Вип. 9. – С. 32-38. 26. Впереди ХХІ век: перспективы, прогнозы, футурология. Антология современной классической прогностики / Ред. И.В.Бестужев – Лада. – М., 2000. 27. Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. – К., 1997. 28. Гаврилишин Б. Дороговказ в майбутнє: Доповідь Римському клубові. – К., 1993. 29. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М. 2000. 30. Гаджиев К.С. Геополитика: история и современное содержание дисциплины // Полис. – 1996. 31. Геополитика: теория и практика / Под ред. Э.А. Позднякова. – М., 1992. 32. Геополитика: теория и практика / Под. ред. Э.А.Позднякова. – М., 1992. 33. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус., Д.Г. Лук’яненко та ін. Керівник колект. і наук. ред.. О.Г. Білорус. – К., 2001. 34. Голандский М. М. Новые тенденции в мировой экономике и участие отставших стран (Глоб. тоталитаризм). – М., 1995. 35. Гречанінов В. Після розпаду біполярної системи. Новий світовий порядок та глобалізація на початку ХНІ століття // Політика і час. – 2002. - № 1. – С. 3-8. 36. Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння. – Львів, 1997. 37. Грищенко Т. Геостратегія пост біполярності (сучасні американські концепції та Україна) // Політична думка. – 1997. - № 1. 38. Ден В.Э. Учение Рудольфа Челлена о предмете и задачах геополитики // Известия Русского географического общества. – 1997. – Т.129. – Вып. 1, Вып.2. 39. Дергачев В.А. Геополитика. – Киев: ВИРА. – Р, 2000. 40. Дністрянський М.С. Геополітичні доктрини і підходи: критичний аналіз методології. Монограф. – Львів, 2003. 41. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі. – Л.: Світ, 2000. 42. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: В 2 т. – К., 1991. 43. Дугин А.Г. Основи геополітики. М. 1999. 44. Европейская интеграция: современное состояние и перспективы. – Минск, 2001. 45. Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития – М.: УРСС, 2001. 46. Ефименко А.Я. История украинского народа. – К., 1990. 47. Європейський вибір україни та сучасні геополітичні реалії // Актуальні проблеми політики: Зб. наук праць. – Одеса: Юрид. Література, 2000. – Вип. 9. – С. 73-78. 48. Європейський Союз: політика, економіка, право. – Львів: Піраміда, 2005. 49. Європейський Союз: структура, функції, механізми. – Львів: Простір-М, 2002. 50. Жан К., Савона П. Геоэкономика. Господство экономического пространства. – М., 1997. 51. Жан. К. Савона П. Геоэкономика. Господство экономического пространства. – М., 1997. 52. Зіма І.І. Ніколаєв І.М. Інформаціна війна та інформаційна безпека (огляд думок зарубіжних політологів та воєнних спеціалістів) // Наука і оборона. – 1998 - № 1. – С.11-19 53. Зінько С. Іслам в сучасній світовій політиці. – Львів: Простір – М, 2005. 54. Ильин В.Н. Евразийство // Ступени. Философский журнал. – 1992. - № 2 (5) – С.69. 55. Іванченко Р. Історія без міфів. – К.: Укр. письм. , 1996. 56. Історія України / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.; Під ред.. В.А.Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. 57. іТранснациональные корпорации в мировом развитии / Международная экономика и международные отношения. – 1994. - № 8. 58. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція у русі опору 60-х – 80-х років. – К., 1995. 59. Класики політичної думки: від Платона до Макса Вебера. Пер. з нім. – К.: Тандем, 2002. 60. Ковтун В. Історія Народного Руху України. – Київ. – 1995. 61. Козик В.В. Панкова Л.А. Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. – К.: Знання прес, 2000. 62. Колосов В.А. Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география. Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2005. 63. Костин А.И. Экополитика и глобалистика: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2005. 64. Кругла шов А. Інтеграційні орієнтири України: Декларації та реалії // Віче. – 1998. - № 9. 65. Куликов М.И. Мир на пороге ХХІ столетия: Всемирно-ист. Процесс и глобальные проблемы мировой цивилизации: Учебн. пособие. – Новгород, 1995. 66. Лебедева М.М. Мировая политика.Учебник. – М.: Аспект пресс, 2006. 67. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ сторіччя // Політична думка. – 1994. - №3. – С. 20-26. 68. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994. 69. Лотоцький С., Трохимчук С. Україна в світовому геополітичному просторі. – Л: Простір-М, 2002. 70. Мадіссон В.В. Шахов В.А. Сучасна українська геополітика. Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. 71. Мадіссон В.В. Шахов В.А. Сучасна українська геополітика. Навч. посіб. – К.: Либідь, 2003. 72. Маккиндер Х. Географическая ось истории // Полис. 1995. № 4. 73. Мальський М., Мацях М. Теорія міжнародних відносин. – К., 2007. 74. Матеріали І-го українсько-італійського симпозіуму «Україна ХVІІ ст. Між Заходом і Сходом Європи» 13-14 вересня 1994 р. – К.: Венеція: АртЕк, 1996. 75. Мироненко Н.С. Страноведение: Теория и методы: Учебное пособие для вузов: М.: Аспект пресс, 2001. 76. Міжнародні відносини (Історія. Теорія. Економіка): Навч.посіб. / За ред. М.З.Мальського, Ю.М. Мороза. – Л.: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. 77. Міжнародні відносини та зовнішня політика 1980-2000 роки: Підручник для студ. вищ. навч. закладів – К.: Либідь, 2001. 78. Міжнародні організації: Навч. посібник / За ред. О.С. Кучика. – К.: Знання, 2005. 79. Мхитрян Н. І. Туреччина і Україна в рамках регіонального співробітництва // Вісник Київ. ун-ту. Міжнародні відносини. – К., 1997. – С. 94-96. 80. Мхитрян Н.І. Чес і відносини України з державами Закавказзя // Нова політика. – 1997. - №3. – С. 39-45. 81. Нартов Н.А. Геополитика: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999. 82. Орнатский И.А. Экономическая дипломатия. – М., 1980. 83. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред.. Б.Кухти. – Ч.4: Міжнародна політика. – Л.: Кальварія, 1999. 84. Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование: Учебник. – М., 2000. 85. Парахонський Б. Місце та роль України в сучасному геополітичному просторі // стратегічна панорама. – 1998. - №1-2. – С. 35-42. 86. Під луцький О. Ялта-99: за Європу без розділювальних ліній // Україна і світ сьогодні. – 1999. – 17-23 листоп.87. Політологічний енциклопедичний словник. – К.: Ґенеза, 1997. 88. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - К.: Либідь, 1993. – Т. 2: Від середини ХVІІ ст. до 1923 р.89. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1. До середини ХVІІ століття. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1993. 90. Попович М. Європа – Україна – праві і ліві. – К.: Центр громад. просвіти «Київське братство», 1997. 91. Потульницький В.А. Історія української політології. – К.: Либідь, 1992. 92. Потульницький В.А. Нариси з української політології. – К.: Либідь, 1994. 93. Регіон Балтійського моря: культура, політика, суспільство. – Львів: Піраміда, 2005. 94. Романюк Р. Українська державність в європейській політичній думці початку ХХ ст.. – Львів, ЛНУ імені Івана Франка, 2003. 95. Рудич Ф. Україна в геополітичному контексті // Віче. – 1998. - № 11. – С. 3-19. 96. Салимов К.Н. Современные проблемы терроризма. – М., 1999. 97. Світова та європейська інтеграція. Організаційні засади: Навч. посіб. / За ред. Я. Малика, М. Мальського. – Л.: Вид-во ЛНУ імені Івана Франка, 2001. 98. Стейкерс Роббер. Теоретическая панорама геополитики // Элементы. – 1992. - № 1. 99. Стус В. Деколонізація СРСР – єдиний гарант миру у всьому світі. – У кн.: Стус В. Твори: - Т. 4. – Львів, 1994. 100. Тихонравов Ю.В. Геополитика. – М., 1998. 101. Тихонравов Ю.В. Геополитика: Учебн. пособие. – М., 1998. 102. Трохимчук С.В., Федунь О.В. Політична географія світу. Навчальний посібник. – К., 2007. 103. Україна 2000 і далі: Геополітичні пріоритети та сценарій розвитку. – К., 1999. 104. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: Колективна монографія / За ред.. Ф.М. Рудича. – К.: МАУП, 2002. 105. Україна на зламі тисячоліть: Історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. – К., 2000. 106. Філософський словник. – К.: Абрис, 2002. 107. Храмов В. Поле геополитики // Персонал. - -1999. - №4. – С. 16-22. 108. Цыганков А.П., Цыганков П.А. Социология международный отношений. – М.: Аспект Пресс, 2006. 109. Шаблій О. А. Академік Степан Рудницький – фундатор української географії. – Л.: Мюнхен: Світ, 1993. 110. Шаблій О. Володимир Кубійович: Енциклопедія життя: творення / Наук. тов-во імені Тараса Шевченка в Європі. – Л.: Фенікс, 1996. 111. Шевельов Юрій. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). – Мюнхен, 1987. – С.17-18. 112. Ясько А. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної боротьби. – 1998. - № 1. 113. Moczulski Leszek. Geopolityka/ Potęga w czasie i przestrzeni. – Warszawa, 2000.