Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1Поняття економіка. Предмет курсу:
Предмет економічної науки складають відносини між людьми в процесі їх господарської діяльності. Центральна проблема економічного життя – визначення оптимальних способів використання обмежених ресурсів.
Предмет економічної науки складають відносини між людьми в процесі їх господарської діяльності. Центральна проблема економічного життя – визначення оптимальних способів використання обмежених ресурсів.
2Підприємство. Функції підприємства:
Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Функції підприємництва:
1) новаторська – продукування нових ідей, створення нових товарів та ін.;
2) організаційна – впровадження нових форм та методів організації виробництва тощо;
3) господарська – ефективне використання різних ресурсів;
4) соціальна – сприяння реалізації соціальної мети суспільства;
5) особистісна – реалізація та розвиток потенціалу особистості.
Функції підприємств:
1. Виробничо-технологічні функції, пов'язані з забезпеченням процесу виробництва
новітніми технологіями та їх використанням, раціоналізацією процесу виробництва.
2. Економічними функціями підприємства є:
управління процесами виробництва та збуту товарів;
укладання контрактів;
наймання працівників;
розподіл доходів;
вивчення ринку.
3. Соціальні функції підприємства такі:
поліпшення умов праці та відпочинку співробітників;
створення сприятливого психологічного клімату в колективі;
надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей;
благодійна діяльність.
4. Зовнішньоекономічні функції підприємство виконує за участі у міжнародному обміні товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві.
3 Поясни поняття інфляція:
Інфляція – знецінення грошей у результаті перевищення грошових знаків, що перебувають в обігу.
4Мета і функції економічної теорії:
Спостерігаючи навколишній світ, Ви, напевне, намагались дати відповіді на такі питання, як:
від чого залежить розмір заробітної плати?
чому змінюються ціни?
чому частина людей не знаходить роботи?
як стають підприємцем?
чим займаються банкіри?
що впливає на зміни курсу національної валюти?
чому одні країни є розвиненими і багатими, а інші – ні?
Знайти відповіді на ці та інші не менш важливі питання Вам допоможе цей збірник. У ньому викладаються загальні основи економіки. Без їх розуміння жодна людина не може вважати себе сучасною та освіченою.
Видатний українець, всесвітньо відомий філософ Григорій Сковорода писав так: «Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом». Ці слова варто сприймати як заклик до цивілізованих форм досягнення добробуту. А економічні знання саме і є одним із шляхів до цивілізованості.
Опрацювавши матеріали лекцій ви повинні:
знати:
сутність економічних явищ та процесів;
економічний зміст відносин власності, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг;
механізм дії і використання економічних законів;
зміст основних понять, категорій, законів ринкової економіки;
механізм становлення різних форм господарювання;
особливості і місце економіки України в системі світового господарства.
вміти:
дати наукове тлумачення особливостей формування і розвитку товарно-грошових відносин;
орієнтуватися в глобальних проблемах економічного розвитку;
приймати практичні рішення щодо оптимального застосування набутих знань при виконанні своїх професійних обов’язків;
розв’язувати економічні задачі.
визначати ціну ринкової рівноваги;
визначити види доходу;
розподіляти підприємства за їх видами і типами;
розрізняти види акцій;
визначати переваги та недоліки різних типів підприємств;
визначати ефективні прийоми керівництва та управління підприємством.
5Види підприємств та їх характеристика:
Відповідно до форм власності підприємства бувають таких видів:
Індивідуальне підприємство – засноване на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці.
Сімейне підприємство – засноване на власності і праці громадян, що є членами однієї сім’ї які проживають разом і ведуть спільне господарство.
Приватне підприємство – засноване на власності однієї людини з правом найму робочої сили.
Колективне підприємство – засноване на власності трудового колективу підприємства.
Державне комунальне підприємство – засноване на власності місцевих органів влади.
Державне підприємство – засноване на загальнодержавній власності.
Спільне підприємство – засноване на поєднанні майна різних власників, у тому числі з залученням іноземного капіталу.
Орендне підприємство – засноване на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і повне відання колективу засобів виробництва та майна, що залишається у власності орендодавача.
Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
6Поясни поняття : капітал:
Капітал – чинник виробництва, що дає його власнику доход. Попит та пропозиція на ринку капіталів визначаються величиною процентної ставки. Пропозиція капіталу знаходиться у прямій залежності від рівня процентної ставки, попит – в оберненій.
7Виникнення та історичне становлення економічної науки:
- Основні етапи розвитку економічної теорії:
Класична політична економія (до перш. пол. ХІХ ст. – засновник У.Петі (англ.) найвище досягнення Адам Сміт, Давид Рікардо.
Марксистська політична економія (К.Марс, Ф.Енгельс).
Історична школа – напрям західної економічної думки (Німеччина, серед. ХІХ ст., В.Рошер, М.Вебер.)
Маржиналізм (граничний) (серед. ХІХ ст., К.Менгер – австр.)
Неокласична економічна теорія (ост. третина ХІХ ст., А.Маршалл – англ.ек.)
Монетаризм (гроші) (сер. 50-х рр. ХХ ст. – США , м.Фрідмен).
Інституціоналізм (кінець ХІХ – поч. ХХ ст., америк. Т.Веблен, У.Гамільтон)
Кейнсіанство – провідний напрям сучасної економічної теорії. (англ. Джон Кейнс) - державне регулювання економіки.
Посткейнсіанство
Неокласичний синтез (П.Самуельсон).
Сучасна економічна наука розглядає економіку на мікрорівні та макрорівні.
Мікроекономіка вивчає поведінку окремої фірми, споживача, домогосподарства, а саме:
механізм ціноутворення;
взаємодію попиту та пропозиції;
витрати підприємств;
вплив держави на поведінку фірми;
раціональну поведінку споживача тощо.
Макроекономіка вивчає:
економіку держави як одне ціле;
економіку сфер, галузей господарства;
оперує такими показниками: інфляція, безробіття, валовий внутрішній продукт тощо.
8. Організаційні форми підприємств:
- одноосібні фірми, де власником є одна людина або сім'я (одноосібне володіння є нестійкими формами бізнесу. «Життєвий цикл» такого підприємства – 3–5 років);
- партнерство (або товариство), коли власниками підприємства є двоє і більше людей (найпоширеніша форма такого бізнесу – товариства з обмеженою відповідальністю);
- корпорація, де власниками підприємства є численні власники акцій (найпоширеніша форма – акціонерні компанії, що формується шляхом злиття капіталів засновників, а також випуску цінних паперів та їх продажу).
9Поясни поняття : бюджетний дефіцит:
Бюджетний дефіцит – перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною.
10Зміст та еволюція виробництва. Фактори виробництва:
Виробництво – поєднанням факторів виробництва з метою створення економічних благ.
Виробництво має різні форми: натуральне виробництво, товарне та безпосередньо суспільне.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи та створення матеріальних та духовних продуктів, відповідно до інтересів та потреб людей і суспільства в цілому.
Метою виробництва є задоволення потреб суспільства, але здійснити його можна тільки застосувавши необхідні фактори виробництва.
Фактори виробництва.
1. Земля.
2. Праця.
3. Підприємницький талант.
4. Капітал.
5. Інформація.
Праця – продуктивна цілеспрямована діяльність людини задля створення корисних продуктів з метою задоволення своїх потреб.
Предмети праці – це все те, на що спрямована діяльність людини заради задоволення своїх потреб.
Засоби праці – речі або комплекси речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб. Поняття «засоби праці» охоплює інструменти, прилади, обладнання, машини, виробничі будівлі, транспортні засоби, резервуари тощо.
Предмети і засоби праці належать до матеріальних ресурсів виробництва. В сукупності їх називають засобами виробництва.
Етапи розвитку виробничих технологій
1. Ремісничий (XIII-XVI ст.) – основна рушійна сила виробництва на цьому етапі – м'язова з використанням деяких інструментів.
2. Машинний (XVIII-XIX ст.) – м'язова сила значною мірою замінюється машинами. З'являється паровий двигун, який починає широко використовуватись у виробництві.
3. Автоматизований (від ХІХ ст.) Контрольовані та керовані людиною машини стають основою автоматизованого виробництва.
Структура виробництва
11Види підприємницької діяльності:
Види підприємницької діяльності:
- виробнича;
- комерційна;
- фінансова;
- посередницька;
- страхова.
Посередники — фірма або окремі люди (агенти, брокери, дилери, маклери, комівояжери та ін.), які на професійних засадах за визначену угодою плату сприяють встановленню ділових партнерських контактів, зв'язків, укладанню контрактів на купівлю-продаж товарів, цінних паперів, послуг тощо.
Конса́лтинг (англ. consulting — консультування) — діяльність спеціалізованих компаній із надання інтелектуальних послуг виробникам, продавцям, покупцям (поради і рекомендації) з різноманітних питань виробничої діяльності, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності, створення та реєстрації фірм, дослідження і прогнозування ринків товарів і послуг, розробки бізнес-проектів, маркетингових програм, інноваційної діяльності, пошуку шляхів виходу з кризових ситуацій, підготовки статутних документів у разі створення нових підприємств і організацій тощо.
Страхування – це формування грошових фондів та їхнє використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя.
12Поясни поняття : девальвація:
девальвація - зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої.
13Результативні показники суспільного виробництва:
для обчислення результативності суспільного виробництва (і матеріального і нематеріального) застосовують показники валового внутрішнього та волового національного продукту.
Валовий внутрішній продукт (ВВП ) — макроекономічний показник, який вира-жає ринкову сукупну вартість кінцевих товарів та послуг, які були вироблені в країні за визначений період часу всіма виробниками.
Валовий національний продукт (ВНП) — макроекономічний показник, який виражає сукупну вартість кінцевих товарів та послуг, створених факторами вироб-ництва, які є у власності громадян даної країни не лише в межах цієї країни, а й за кордоном.
14Акціонерні товариства, їх характеристика:
Акціонерні товариства. До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство (ВАТ) та закриті акціонерні товариства (ЗАТ).
Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ.
Товариством з додатковою.
Повне товариство.
Командитне товариство.
15Поясни поняття гроші:
Гроші – це особливий товар, який служить загальним еквівалентом, на який обмінюються всі інші товари.
16Організаційні форми виробництва. Шляхи розвитку виробництва:
Організаційні форми виробництва.
1. Концентрація – це зосередження виробництва на великих підприємствах.
2. Поділ праці, спеціалізація та кооперація. Поділ праці – це виділення окремих виробничих операцій з метею подальшої спеціалізації виробництва. Спеціалізація – це, коли працівники виконують тільки певні операції, які з'явилися як результат поділу праці. Підприємства виступають постачальниками продукції один одному, що являє собою кооперацію.
3. Комбінування – це зосередження на одному підприємстві різних технологічних стадій обробки сировини та виробництва продукції.
4. Централізація як організаційна форма пов'язана з управлінням виробництвом і є к ординацією дій через зосередження управління в одному центрі.
Шляхи розвитку виробництва.
Розрізняють екстенсивний та інтенсивний шляхи розвитку виробництва. Екстенсивний являє собою збільшення виробництва за рахунок залучення додаткових ресурсів. Інтенсивний являє собою збільшення виробництва за рахунок досягнень науково-технічного прогресу, використання більш досконалого виробничого обладнання на виробництві, нових більш високопродуктивних сортів рослин, застосування біотехнологій, методів агромеліорації і веде до підвищення продуктивності праці.
17Акції. Види акцій:
Акція (від лат. action – дія) – закріплює право її власника-акціонера на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, участь в управлінні акціонерним товариством, отримання частини майна акціонерного товариства після його ліквідації. За функціональним призначенням акція є пайовим цінним папером.
Розрізняють привілейовані та звичайні акції.
18Поясни поняття ВНП
Валовий національний продукт (ВНП) – вартість всіх виготовлених і використаних в країні товарів та послуг за 1 рік.
Складовими частинами національного продукту є:
1) вартість спожитих населенням предметів споживання і послуг;
2) вартість державних закупок, серед яких основну частину в багатьох розвинутих країнах світу становлять військові закупки;
3) капітальні вкладення;
4) сальдо платіжного балансу.
19Власність. Форми власності.
Власність – це відносини між людьми, що відображають певну форму привласнення життєвих благ, насамперед засобів виробництва.
Форми власності, що існують в Україні
1. Індивідуальна, яка поділяється на:
особисту власність;
приватну власність (є стрижнем ринкової економіки).
Приватна власність характеризується тим, що приносить своєму власнику дохід.
2. Колективна власність, тобто власність декількох осіб, трудового колективу, членів одного кооперативу тощо. Так, господарські товариства являють собою форму колективної власності.
3. Державна власність, яка в свою чергу поділяється на (є опорою приватного підприємництва):
комунальну – власність місцевих органів влади;
загальнодержавну – об'єкти власності, які перебувають у розпорядженні центральних органів влади.
20Поняття ефективності суспільного виробництва та її показники.
Економічна ефективність – досягнення найбільших результатів при найменших затратах.
Показники економічної ефективності:
Продуктивність праці – виробіток на одного працюючого.
Трудомісткість – кількість витраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.
Капіталовіддача (фондовіддача) – кількість продукції, виробленої на одиницю основних виробничих фондів.
Фондомісткість – вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.
Матеріаловіддача – виробіток продукції на одиницю витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо).
Матеріаломісткість – вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.
21Поясни поняття нуліфікація:
Методи боротьби з інфляцією:
1) нуліфікація – (знищення) знецінені гроші анулюються (обмін грошей, грошова реформа);
22. Фактори суспільного виробництва.
- Метою виробництва є задоволення потреб суспільства, але здійснити його можна тільки застосувавши необхідні фактори виробництва.
Фактори виробництва.
1. Земля.
2. Праця.
3. Підприємницький талант.
4. Капітал.
5. Інформація.
23Маркетинг, його види і принципи.
Маркетинг – явище ХХ ст. Походить від анг. слова market – ринок, що дослівно перекладається "ринкознавство" і означає діяльність у сфері ринку.
Отже: маркетинг – це діяльність, спрямована на вивчення потреб споживачів та їх найкраще задоволення.
Або: маркетинг – це управління процесом просування товарів до споживача.
Основні функції маркетингу
1. Комплексне дослідження ринку.
Маркетингові дослідження – це дослідження, які дозволяють збирати, обробляти певну інформацію.
Маркетингові дослідження поділяються:
- кабінетні;
- польові;
- первинні;
- вторинні.
Сегментація ринку – це поділ його на частини з урахуванням певних особливостей споживачів, які однаково реагують на однакові товари.
2. Аналіз виробничо-збутових можливостей підприємства.
3. Розробка маркетингової стратегії і програми.
Стратегія маркетингу – плани реалізації маркетингових цілей.
4. Здійснення товарної політики.
Життєвий цикл – послідовність стадій, які проходить товар у своєму "ринковому житті".
5. Здійснення цінової політики – це визначення цінової поведінки фірм на ринку в розрахунку на перспективу і на короткий термін часу для кожної групи і кожного виду товарів.
6. Вивчення конкурентів.
7. Здійснення збутової політики припускає планування і формування каналів збуту товарів прямим або непрямим методом.
8. Комунікаційна політика – це планування і здійснення комплексу заходів, спрямованих на просування товару на ринок.
Реклама – це планування і здійснення комплексу заходів, спрямованих на просування товару на ринок.
У залежності від цілей реклама поділяється на:
а) інформативну;
б) переконуючу;
в) нагадуючу.
Функціями реклами є стимулювання попиту і створення привабливого іміджу фірми.
9. Маркетинговий контроль.
Складові маркетингу
Маркетинг можна визначити як систему, яку утворюють так звані "4P".
Продукт – товар певної якості та властивостей здатних задовольнити особливі потреби споживачів.
Продажна ціна – загальна вартість товару, яка складається з усіх витрат, необхідних для виробництва і реалізації його на ринку (в тому числі податків), та відповідного розміру прибутку, необхідного для розширення та оновлення виробництва, впровадження новітніх технологій та науково-технічного прогресу, стимулювання праці робітників тощо.
Просування – всі можливі заходи, пов’язані з інформуванням або переконанням споживача у доцільності придбання цього товару.
Позиція – знаходження товару в необхідний час у потрібному місці.
24Поясни поняття ревалоризація
Метод боротьби з інфляцією
ревалоризація – повернення до попередньої купівельної сили грошей (з обігу вилучаються зайві гроші); (при невеликих масштабах інфляції).
25Основні форми доходів населення та їх характеристика
Робоча сила – здатність людини до праці; це сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує у процесі виробництва товарів і послуг.
Основними видами доходів в ринковій економіці є:
заробітна плата;
рента;
процент;
прибуток.
Заробітна плата – це ціна праці.
Заробітна плата — це винагорода за послуги, надані у вигляді праці.
Рента (фр. rente від лат. Reoldita - віддана назад) – особливий вид відносно стійкого доходу. В побуті під рентою розуміють просто плату за користування чим-небудь (наприклад, житловим приміщенням або автомобілем).
Процент – дохід, який отримує власник грошей, що надав їх у позику.
Прибуток визначається як плату підприємцю за виконання ним особливих функцій:
за послуги підприємницької діяльності;
за новаторство, за талант в управлінні підприємством;
за ризик та невизначеність результатів підприємницької діяльності.
26Закон попиту і пропозиції
Величина попиту тим більша, чим нижча його ціна (і навпаки).
Чим вища ринкова ціна, тим більшою буде величина пропозиції (і навпаки). Ця залежність називається законом пропозиції.
Ціна рівноваги – це ціна, за якою продавці готові запропонувати певну кількість товару, а покупці за цією ж ціною купити цю ж саму кількість товару впродовж певного часу.
Рівноважна ціна – це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.
Закон пропозиції означає, що із збільшенням ціни обсяг пропозиції зростає, а зі зниженням – падає. Тобто величина пропозиції на ринку перебуває у прямій залежності від цін на товари та послуги. У ринкових умовах виробник готовий запропонувати більшу кількість товару за вищої ціни на нього.
27Поясни поняття інтенсивність праці.
Інтенсивність праці – напруженість праці, яка визначається витратами робочої сили за одиницю часу, її динаміку вимірюють затратами фізичної, розумової, нервової енергії протягом однієї години, робочого дня, тижня та ін.
28Заробітна плата її форми та функції.
Заробітна плата – це ціна праці.
Заробітна плата — це винагорода за послуги, надані у вигляді праці.
Погодинна форма заробітної плати встановлює розмір винагороди за відпрацьований час. У цьому випадку підраховується оплата за одну годину, день, тиждень, місяць і перемножується на відпрацьований час.
Відрядна або поштучна заробітна плата – це оплата робочої сили залежно від розмірів виробітку продукції за одиницю часу.
Номінальна заробітна плата – це та кількість грошей, яку отримує найманий працівник.
Реальна заробітна плата – це та кількість товарів та послуг, які він може придбати за отриману заробітну плату.
29Товарне виробництво
Товарне виробництво – така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхомкупівлі-продажу.
Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:
відкрите господарство
розподіл праці
непрямі зв'язки.
Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.
Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.
По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.
30Поясни поняття продуктивність праці
Продуктивність праці – кількості продукції, яка виготовляється за одиницю робочого часу.
31Економічна система та її типи
Типи економічних систем
Економічна система – історично сформована сукупність економічних відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ.
Виділяють такі економічні системи:
І. Традиційна економічна система.
II. Ринкова економічна система.
III. Командно-адміністративна (планова) система.
IV. Змішана економічна система.
Економічна (господарська) система — це особливим чином упорядкована, скоординована система зв'язку між суб'єктами національної економіки.
Виділяють такі основні типи економічних систем:
традиційна (натуральне господарство);
ринкова;
адміністративно-командна (АКС);
змішана (ринкова економіка змішаного типу);
перехідна.
Кожен з них має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС — планово-державний (адміністративно-командна система управління), ринкової економіки змішаного типу — змішана система регулювання.
Ринковий механізм — спосіб (форма) організації та функціонування відносин між суб'єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції.
Планово-державний механізм (адміністративно-командна система управління) — це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.
Механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки змішаного типу — система макроекономічних регуляторів, що складається з таких основних елементів:
ринкові регулятори;
важелі державного впливу на економіку (державне регулювання);
корпоративне управління;
інститут соціального партнерства.
32Рекламна політика компанії. Види реклами
Реклама – це планування і здійснення комплексу заходів, спрямованих на просування товару на ринок.
У залежності від цілей реклама поділяється на:
а) інформативну;
б) переконуючу;
в) нагадуючу.
33Поясни поняття заробітна плата
Заробітна плата – грошова винагорода за працю: номінальна – в грошовому вираженні; реальна – у засобах існування працівника і його родини.
34Товар. Властивості товару.
Товар – продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і вироблений для обміну
Товари поділяють на дві великі групи:
1) для задоволення особистих потреб;
2) для задоволення виробничих потреб.
Щоб бути товаром, певна річ або послуга повинні:
а) бути продуктами праці;
б) задовольняти потреби інших людей;
в) виготовлятися для обміну.
Споживча вартість – річ (кілька речей) або послуга, яка своїми корисними властивостями задовольняє різноманітні потреби людини, трудового колективу і суспільства.
Корисність – конкретна форма якості споживної вартості, яка виражає відношення внутрішніх властивостей речей до людських потреб, використання людьми цих властивостей.
Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на II інші у певних кількісних пропорціях, форма вияву вартості.
35Ринок, як економічна форма організації виробництва.
Ринкове виробництво – тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються попитом і пропозицією.
Ринок – це сукупність економічних відносин людей стосовно обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу виробничих ресурсів.
Ринок – це економічний простір, в межах якого відбувається рух товарів.
ФУНКЦІЇ РИНКУ
КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКІВ
Ринок предметів споживання (товарів) і послуг призначений для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини.
Гуртова торгівля – діяльність з продажу товарів, ресурсів з метою їх
подальшого перепродажу або переробки.
Роздрібна торгівля - продаж товарів кінцевому споживачеві.
Ринок засобів виробництва (ринок капіталів та грошей) має на меті задоволення виробничих потреб. Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю.
Ринок нерухомості (ринок природних ресурсів) — торгівля землею, об'єктами, що на ній збудовані, зокрема житловими будинками.
Ринок науково-технічних розробок та інформації. На ньому здійснюється купівля-продаж науково-технічної продукції, технічних засобів, інформації, інформативних систем.
Фондовий ринок — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів.
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — це ринок цінних паперів. Терміни «фондовий ринок» і «ринок цінних паперів» практично є синонімами. Цінний папір — це різновид грошового капіталу, який засвідчує майнові права, може самостійно обертатися на ринку, бути джерелом регулярного або разового доходу.
Види цінних паперів:
Акція (від лат. action – дія) – закріплює право її власника-акціонера на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, участь в управлінні акціонерним товариством, отримання частини майна акціонерного товариства після його ліквідації. За функціональним призначенням акція є пайовим цінним папером.
Розрізняють привілейовані та звичайні акції.
Ринок золота є складовою ринку загального товарного виробництва, що виконує роль механізму розподілу й перерозподілу цього металу у загальному товарному виробництві, заснованому на співвідношенні попиту і пропозиції.
Валютний ринок є специфічним, предметом купівлі-продажу на ньому є різні національні валюти.
Ринок праці (робочої сили) – одна з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі. Його існування означає, що кожна людина має право на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором.
Вільний ринок – це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного.
Монополізований ринок – це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин.
Регульований ринок – це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.
Світовий ринок – це сукупність національних ринків, пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами. Він ґрунтується на міжнародному поділі праці.
36Галопуюча інфляція – пояснити поняття
«галопуюча» – зростання цін від 10% до 200% на рік;
37Типи ринку, система і структура ринку.
Сучасний ринок характеризується розгалуженою і багаторівневою структурою. Вона являє собою сукупність окремих елементів ринку, які взаємодіють між собою. Ринок охоплює елементи, безпосередньо пов'язані з забезпеченням безперервності процесу відтворення, його цілісності та економічної ефективності. Це зумовлює різноманітну структуру ринку, різноманітність його типів.
Структура ринку визначається суб'єктами та об'єктами ринкових відносин. Основними суб'єктами ринкового господарства виступають: домашнє господарство (населення), підприємницький сектор (підприємці), різні форми господарювання, державний та міжнародний сектори. Тобто суб'єктами ринкових відносин є всі учасники ринку - фізичні і юридичні особи. Об'єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання і послуги, науково-технічні розробки та інформація), робоча сила, гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, векселі), земля та її надра. Тобто, об'єктами ринкових відносин є сукупність товарів і послуг, що постачають ринок.
За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин розрізняють ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок платних послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок грошей, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інтелектуальної власності, страховий ринок та ін. Кожний з цих ринків має свою структуру.
Залежно від об'єкту ринкових відносин розрізняють три групи ринків: товарні, фінансові і ринки праці. В кожній із них виділяють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи належать споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок нерухомості. До другої групи - інноваційний, кредитний, цінних паперів, грошей і валютний ринки. До ринків праці належать ринки робочої сили різного рівня кваліфікації та спеціалізації.
Крім того, розрізняють адміністративно-територіальну структуру ринку, що охоплює місцевий ринок у вигляді селищного, міського, районного, обласного чи регіонального ринків; національний - внутрішній ринок, який охоплює всі ринки країни, світовий - зовнішній ринок, який становить сукупність і взаємодію національних ринків. Структуру національного ринку з огляду на складові його формування та функціонування наведено на рисунку 8.1.
Залежно від умов, за яких діють суб'єкти ринкових відносин, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.
Вільний ринок — це ринок з великою кількістю незалежних виробників однорідних товарів, які не в змозі впливати на рішення один одного, на рівень цін. Немає обмежень з інформації про попит, пропозицію, ціну, якість продукції тощо. Йде вільне ціноутворення, що складається внаслідок співвідношення між суспільним попитом і суспільною пропозицією певного товару. Відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього. Цей ринок існував з початку XVI до кінця XIX століття.
Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників товарів певного виду, існує дефіцит необхідної інформації, обмежений доступ до ресурсів. Дії учасників ринкових відносин погоджуються. Монополізований ринок може бути монополістичним і олігополістичним. Монополістичний - це такий ринок, на якому домінує один виробник або продавець. Олігополістичним називають ринок, на якому панує невелика кількість суб'єктів господарювання.
Регульований ринок - це ринок, який регулюється і контролюється державою за допомогою спеціальних заходів адміністративного та економічного характеру.
Проте слід мати на увазі, що в сучасній ринковій економіці розвинених країн жодного з цих ринків не існує. Нині, як правило, відбувається поєднання ринкового і державного механізмів регулювання сучасної економіки, їх взаємодія. Ринковий механізм визначає ринкові ціни і виробництво у багатьох сферах, у той час як держава регулює ринок за допомогою адміністративних і економічних методів, не порушуючи при цьому механізмів ринку. До адміністративних методів регулювання належать насамперед антимонопольне законодавство, а до економічних - оподаткування, ціноутворення, фінансово-кредитні важелі. Поєднання державного і ринкового регулювання сучасної ринкової економіки забезпечує ефективний механізм господарської діяльності суб'єктів ринку.
Розрізняють легальний, або офіційний ринок, і нелегальний, або тіньовий ринок. Останній - це ринок несанкціонованої діяльності, заборонений державою. Тіньовий (нелегальний) ринок - складова частина тіньової, підпільної, або "чорної" економіки, яка охоплює наркобізнес, корупцію, економічну діяльність, пов'язану із забороненим виробництвом, рекет та інші види злочинної діяльності.
Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони виділяють ринок продавця і ринок покупця. Перший - це такий ринок, на якому більше "влади*' мають продавці, і найактивнішими "діячами" виступають покупці. Другий - це ринок, на якому, навпаки, більше "влади" мають покупці і найактивнішими "діячами" виступають продавці.
Типовою тенденцією у розвитку сучасного ринку є зростання в його структурі ролі платних послуг, патентів, ліцензій, інформації, комп'ютерних програм та інших видів інтелектуальної власності.
У сучасній ринковій структурі вирізняють такі види ринків.
1. Головною складовою ринкової економічної системи є ринок праці (робочої сили). Він являє собою сукупність соціально-економічних відносин між найманими працівниками і підприємцями-роботодавцями щодо організації, купівлі-продажу і використання робочої сили. Тобто, ринок праці - це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між підприємцями-роботодавцями (власниками засобів виробництва) та найманими працівниками (власниками робочої сили) щодо задоволення попиту перших на товар - робочу силу і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів, необхідних для відтворення робочої сили. Попит на ринку праці формують власники засобів виробництва - роботодавці, а пропозицію створює усе працездатне населення, яке бажає працювати. Отже, ринок праці складається з попиту на робочу силу і, водночас, з пропозиції робочих місць.
Ринок праці виникає за умов існування юридично вільного продавця товару "робоча сила", відсутності у нього основних засобів виробництва, наявності однакових з покупцем (підприємцем) громадянських прав (вільного вибору професії або виду господарської діяльності, вільне переміщення в межах національного ринку і за його межами тощо), за наявності покупця-роботодавця.
Становлення і функціонування ринку праці характеризується:
1) особливостями умов формування ринку праці;
2) особливостями товару "робоча сила", що функціонує на ринку праці;
3) особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції товару - робочої сили;
4) особливостями механізмів функціонування ринку праці. Суб'єктами ринку праці є особисто вільні власники робочої сили,
тобто наймані працівники; підприємці-роботодавці (власники засобів виробництва) й уповноваженні ними особи; громадські організації (професійні спілки, асоціації тощо), які відстоюють інтереси найманих працівників і підприємців (роботодавців); а також опосередковано держава. Безпосереднім учасником ринку праці держава стає на підприємствах та установах державного сектору економіки.
Основними елементами, за допомогою яких функціонує ринок праці, є:
1) товар - робоча сила;
2) ціна - у формі заробітної плати найманих працівників;
3) попит - потреба в товарі "робоча сила";
4) пропозиція - чисельність і структура наявної робочої сили.
Нині змінилося ставлення підприємців-роботодавців до робочої сили, зокрема щодо її якості (кваліфікації, професійної підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості праці), а також соціальних гарантій.
Купівля-продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну. Результати продажу товару "робоча сила" фіксуються у колективних та індивідуальних контрактах, де зазначаються умови й обсяги роботи, величина заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток тощо. В умовах розвиненої ринкової економіки кожній людині надається право на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором виду діяльності на засадах трудового найму (контракту). Заробітна плата найманих працівників залежить від вартості робочої сили, попиту на неї та пропозиції.
В сучасних умовах механізм ринку праці вийшов за межі процесу обміну робочої сили, він охоплює й інші фази її відтворення: фази виробництва, розподілу та використання робочої сили. Зауважимо, що виробництво і відтворення самої людини, збереження її нормальної життєдіяльності можливе лише шляхом задоволення її життєвих потреб.
2. Наступним за значенням ринком у розвинутій ринковій системі є ринок засобів виробництва, який спрямований на задоволення виробничих потреб.
Ринок засобів виробництва - це система економічних відносин, які формуються на вартісній основі між різними суб'єктами підприємницької діяльності щодо організації, купівлі-продажу засобів виробництва (машин, устаткування, обладнання, енергії, палива, сировини, матеріалів тощо). Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. Саме розвинена торгівля засобами виробництва, а не їх розподіл, сприяє розвитку підприємницької діяльності, зацікавленості суб'єктів господарювання у найбільш раціональному використанні матеріально-технічних ресурсів.
Попит на засоби виробництва залежить від ринкового попиту на товари споживання і послуги, для виготовлення яких використовуються ці засоби виробництва, а обсяг пропозиції - від рівня ринкових цін на засоби виробництва та споживчі товари і послуги, що виготовленні за їх допомогою.
Сучасному ринку засобів виробництва країн з високо розвинутою ринковою економікою властивий високий попит на лазерну техніку, роботи, системи автоматизованого проектування, інтернет - технологій у сфері науки, освіти, телекомунікацій, біотехнології тощо.
Розвинений ринок засобів виробництва в Україні має вирішити надзвичайно важливу проблему - забезпечити матеріальну збалансованість національної економіки. Саме цей ринок здатний примусити економічних суб'єктів господарювати ощадливо, вибирати і купувати тільки ті засоби та предмети праці, що справді потрібні для підприємницької діяльності.
3. У структурі сучасного ринку важливою ланкою є ринок нерухомості. Він спрямований на задоволення як особистих, так і виробничих потреб. Об'єктами ринку нерухомості с земельні ділянки, а також майнові об'єкти, що розташовані на цих ділянках землі, в тому числі житлові будинки. Суб'єктами відносин на цьому ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об'єкти нерухомості — земельні ділянки, будівлі, житло тощо відповідно до законодавства.
4. З ринком засобів виробництва тісно пов'язаний ринок споживчих товарів і платних послуг. Він призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб населення країни.
Ринок товарів споживання і послуг — це система економічних відносин, які формуються на вартісних засадах між виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) щодо організації, купівлі-продажу Ц споживчих товарів і послуг. Він безпосередньо відображає попит і пропозицію предметів споживання та послуг. Суб'єктами цього ринку є все населення, бо основну частину економічних благ люди купують саме на такому ринку. Відтак є й товаровиробники, які створюють ці блага.
Ринок споживчих товарів та послуг - це активна форма зворотного впливу на економічне виробництво. Швидке доведення товарів спожи-пан 11 я і послуг до споживачів (покупців) створює умови і додаткові стимули для розвитку виробництва, підприємництва.
Для створення сучасного ринку предметів споживання і послуг в Україні, швидкого зростання виробництва споживчих товарів і послуг потрібна структурна перебудова інвестиційного ринку, підвищення питомої ваги виробництва новітніх засобів праці, потрібних для виробництва конкурентоспроможних товарів споживання та послуг.
5. Складовою частиною ринкової економіки є фінансовий ринок. Він охоплює ринки кредитів, цінних паперів, інвестицій (капіталів), валюти.
Фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин щодо купівлі-продажу фінансових ресурсів. Він спрямовує в єдине русло рух вільних грошових коштів суб'єктів господарювання і населення, цінних паперів та інших форм капіталу. Фінансовий ринок у розвинутій ринковій системі створює ефективний механізм мобілізації та перерозподілу вільних грошових коштів для забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів підприємницької діяльності, соціально-економічного розвитку суспільства.
На фінансовому ринку продавцями капіталу є комерційні та інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо, а покупцями - підприємницькі структури, держава (уряд) та населення. Вони можуть бути і продавцями цього товару.
6. Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів, який охоплює як кредитні відносини, так і відносини власності
Об'єктом цього ринку є цінні папери - акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі тощо, які мають власну вартість і можуть розміщуватися, обертатися (продаватися-купуватися) і погашатися на фондовому ринку.
Суб'єктами відносин на ринку цінних паперів є його учасники, які здійснюють емісію (випуск) та інші операції з цінними паперами. До суб'єктів цього ринку належать:
1) суб'єкти господарювання різних форм власності (юридичні особи), що здійснюють випуск цінних паперів з метою отримання додаткових коштів і несуть відповідальність перед власниками цінних паперів;
2) різноманітні фінансово-кредитні організації, які здійснюють операції з цінними паперами;
3) фізичні та юридичні особи, що купують цінні папери з метою отримання доходу у вигляді дивідендів або відсотків. Вид доходу залежить від виду цінних паперів.
Ринок цінних паперів поділяється на окремі його складові. Насамперед визначають первинний та вторинний ринки цінних паперів.
Первинний ринок цінних паперів являє собою випуск емітентами цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про цей випуск (емісію). На цьому ринку відносини виникають між емітентами (суб'єктами, які здійснюють випуск цінних паперів в обіг) з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками - з іншого.
Вторинний ринок цінних паперів характеризується операціями перепродажу раніше випущених цінних паперів. На цьому ринку, як правило, обертаються найбільш ліквідні цінні папери. Вторинний ринок не створює нових фінансових ресурсів, а лише їх перерозподіляє.
Отже, ринок цінних паперів забезпечує максимальну мобілізацію фінансових ресурсів, їх оптимальний розподіл та ефективне використання, що сприяє економічному зростанню.
7. Валютний ринок. Його формування є неодмінною умовою переходу до ринкової економічної системи, відкритої для широкого співробітництва із зарубіжними країнами.
Валютний ринок — це система економічних відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют. Цей ринок має сприяти розширенню доступу до валютних ресурсів для всіх суб'єктів господарської діяльності. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за ринковим курсом, який складається на основі попиту та пропозиції. Центрами проведення законних операцій з іноземною валютою на основі ринкового курсу є валютні біржі, що постійно діють.
8. В сучасних умовах динамічним ринком є розвиток ринку інтелектуального продукту (капіталу). Він являє собою сукупність економічних відносин між різними суб'єктами господарської діяльності щодо організації купівлі-продажу і використання інтелектуального капіталу: ліцензій, патентів, програм для ЕОМ, товарних знаків і торговельних марок, авторських прав, інформаційних послуг тощо.
В Україні першочерговою умовою формування сучасного ринку інтелектуального капіталу є прискорене створення ефективної нормативної бази для захисту і впровадження ноу-хау, патентів на винаходи, товарних знаків, авторських прав, технологічних карт, нових моделей і зразків промислового устаткування. Україна має інтелектуальний потенціал світового рівня, що дає їй змогу бути активним учасником на міжнародному ринку інтелектуального капіталу.
9. Важливу роль в сучасній ринкової системі відіграє ринок інформації. Товаром цього ринку є інформація про конкурентів, особливості організації виробництва, рівень витрат виробництва, їх структура, рівень запасів, а також теле- та радіореклама тощо. Плата за рекламу є своєрідною ціною інформації.
В умовах інформаційної революції особливо цінним товаром є інформація, бо від її якості та обсягу залежить правильність прийнятого рішення, а отже, підвищення конкурентоспроможності та прибутковості суб'єктів підприємницької діяльності.
Складовою сучасної ринкової системи є страховий ринок. Без розвиненого страхового ринку неможливе зростання економічної системи, її престиж.
Страховий ринок — це сукупність соціально-економічних відносин щодо організації надання, купівлі-продажу страхових послуг. На страховому ринку здійснюється суспільне визначення страхової послуги. На цьому ринку об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист (страхова послуга). Суб'єктом відносин на страховому ринку є страховики, страхувальники, страхові посередники та держава. Коротко розглянемо ці структурні ланки страхового ринку.
Страховики - це різноманітні за формами власності та видами страхування організації (страхові компанії), які діють на підставі відповідної ліцензії на здійснення страхової діяльності, беручи на себе зобов'язання щодо створення страхового грошового фонду і виплати з нього страхового відшкодування при настанні страхового випадку. Тобто, страховик — це звичайна підприємницька структура, що діє на основі комерційного розрахунку, яка за певну плату надає розроблену страхову послугу.
Страхувальники - це учасники господарських відносин (дієздатні громадяни та юридичні особи), які уклали зі страховиками договори страхування та сплачують страхові внески до страхового фонду. Страхова сума обумовлюється у страховому полісі (свідоцтві). При цьому страхувальник водночас є і застрахованим.
Посередники - це різні страхові агенти і брокери, туристичні компанії, автосалони, відділення зв'язку тощо. Всі вони діють на основі договору зі страховиками (страховими організаціями), в їх інтересах за комісійну плату (винагороду).
Активним учасником ринку страхових послуг є держава. Вона створює правові основи страхової діяльності, регулює відносини, що виникають на страховому ринку та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства.
В Україні державне регулювання страхового ринку згідно із Законом України "Про страхування" здійснюється Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю.
Незважаючи на існуючі проблеми, в Україні є великі потенційні можливості для розвитку та якісного вдосконалення страхового підприємництва.
Всі названі види, типи ринків взаємозв'язані, утворюють розгалужену ринкову систему господарювання, яка діє не тільки в межах певної країни, а й охоплює своїм впливом значну частину світової економіки.
38. Економічні закони і категорії та методи їх пізнання
- Закон – внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.
Класифікація економічних законів:
Загальні економічні закони – властиві всім суспільним способам виробництва.
Особливі економічні закони, що діють в декількох суспільно-економічних формаціях (закон попиту і пропозиції, закон вартості).
Специфічні економічні закони – діють в межах одного суспільного способу виробництва
Стадійні економічні закони, що діють на одній стадії суспільного способу виробництва.
39Пояснити поняття банк
Банк – економічна ланка, фінансово-кредитна установа, що здійснює емісію грошей, регулює рух грошової маси в обігу, надає кредити, необхідні для нормального функціонування економіки.
40. Фактори, що впливають на величину попиту і пропозиції
Величина попиту – та максимальна кількість товару, яку погоджуються придбати споживачі за певною ціною за певних умов за одиницю часу.
Ціна попиту – найвища ціна, яку здатні заплатити споживачі за певну кількість товарів.
Величина попиту тим більша, чим нижча його ціна (і навпаки).
Пропозиція – це згода виробника запропонувати той чи інший товар за певною ціною.
Ціна пропозиції – та найнижча ціна, за якою виробник згоден запропонувати певну кількість товару.
Величина пропозиції – це максимальна кількість певного товару, яку згоден запропонувати продавець за одиницю часу за тією чи іншою ціною.
Чим вища ринкова ціна, тим більшою буде величина пропозиції (і навпаки). Ця залежність називається законом пропозиції.
Ціна рівноваги – це ціна, за якою продавці готові запропонувати певну кількість товару, а покупці за цією ж ціною купити цю ж саму кількість товару впродовж певного часу.
Рівноважна ціна – це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.
Закон пропозиції означає, що із збільшенням ціни обсяг пропозиції зростає, а зі зниженням – падає. Тобто величина пропозиції на ринку перебуває у прямій залежності від цін на товари та послуги. У ринкових умовах виробник готовий запропонувати більшу кількість товару за вищої ціни на нього.
Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги.
Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін
41. Менеджмент. Функції менеджменту, загальна характеристика.
Менеджмент (англ. manage – управляти) – це особливий вид діяльності, який забезпечує вплив на систему чи діяльність для досягнення певних цілей.
Менеджмент - це діяльність з координації роботи інших людей.
Поняття «менеджмент» тотожне з поняттям «управління».
Функції менеджменту:
планування;
організація;
мотивація;
контроль.
Планування є найважливішою з усіх управлінських функцій. Це сукупність методів, засобів, дій, що забезпечують спрямованість зусиль всього колективу на досягнення спільної мети.
Організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно співпрацювати для досягнення цілей організації.
42. Поясни поняття інфраструктура ринку.
Інфраструктура ринку – це сукупність допоміжних організацій, установ, посередників та інших господарських утворень, діяльність яких покликана прискорити просування товарів, послуг, цінних паперів і капіталів від виробників до споживачів на різноманітних ринках.
43. Гроші. Функції грошей.
Гроші – це особливий товар, який служить загальним еквівалентом, на який обмінюються всі інші товари.
Функції грошей:
1) міра вартості – вартість всіх товарів виражається в грошах;
2) засіб обігу – гроші служать засобом реалізації товарів, виступають посередником в їх обміні. (цю функцію виконують тільки реальні гроші);
3) засіб утворення скарбів – гроші вилучаються з обігу і перетворюються в скарб, у засіб нагромадження. (Нагромадження золота називається тезаврацією);
4) функція засобу платежу – засіб сплати боргового зобов’язання (кредити); засобом обігу в таких випадках є вексель – торгове зобов’язання;
5) функція світових грошей – обіг між країнами. Роль світових грошей довго виконувало золото.
44. Монополія, її зміст та класифікація.
Монополія – ринок, на якому є лише один продавець.
Серед причин, що зумовлюють існування монополії, найвагомішими є такі:
Володіння основними видами сировини. Одна фірма може цілком контролювати постачання основного виду сировини для виробництва продукту.
Патентні права. Фірма може стати монополістом, володіючи патентом на певний продукт або технологічний процес, що використовується під час виробництва продукту.
Патент – це документ, який посвідчує авторство на винахід та виключне право на його використання впродовж певного строку.
Авторські права – це вид монополії, згідно з яким держава забезпечує авторам оригінальних творів виключне право на їх продаж, тиражування чи використання.
Товарні знаки – спеціальні малюнки, назви або символи, які представляють товар, послугу чи фірму. Конкурентам заборонено використовувати зареєстровані товарні знаки або подібні до них.
Інколи виникає ситуація, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем. Таку монополію називають двосторонньою.
Картель – угода про квоту (кількість) випуску продукції та розподіл ринку збуту.
Синдикат — об'єднання з метою організації спільного збуту продукції.
Трест — монополія, в якій поєднуються і власність, і виробництво, і збут продукції фірм, що входять до її складу.
Концерн —монополія з єдиним фінансовим центром фірм різних галузей, що входять до його складу, але зі спільною технологією.
Конгломерат — об'єднання, засноване на проникненні великих корпорацій в галузі, що не мають виробничих і технологічних зв'язків зі сферою діяльності головної фірми.
Монопсонія — господарське об'єднання, що виступає на ринку певних товарів єдиним покупцем.
Технологічна монополія — виникає внаслідок того, що фірма монополізує виробництво чи збут не багатьох продуктів і навіть не одного продукту, а певного його виду, скажімо, однієї з модифікацій спортивного автомобіля.
Природна монополія — це ринкова ситуація, яка в умовах певного рівня технологічного розвитку характеризується повним пануванням єдиного господарюючого суб'єкта, який володіє безальтернативною владою внаслідок потужного ефекту масштабу (ефекту на різноманітності — у разі багатопродуктового підприємства), унікальності продукції, що виробляється, та низької еластичності попиту на неї.
45. Пояснити поняття : « повзуча інфляція»
«повзуча» – зростання цін до 10% за рік;
46. Історія розвитку грошових відносин.
6.1. Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей
Виникнення загальної, чи грошової, форми вартості.
Еволюція і типи грошей.
Виникнення загальної, чи грошової, форми вартості. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: х товару А = утовару Б. У цьому випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого. В основі обміну лежить вартість як внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.
Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.
У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.
Еквівалентна форма вартості має певні особливості. Перша полягає в тому, що корисність (споживна вартість) товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А). Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.
Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмін мав епізодичний і нерегулярний характер, а ні товари, які обмінюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відповідна форма вартості (х товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів.
Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої. Її формулу можна виразити так: х товару А = у товару
Б = z товару В = q товару Г = w товару Д. Отже, на відміну від простої форми вартості при її розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.
Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.
Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які взагалі властиві догрошовому обміну і створюють відповідні труднощі у відносинах між товаровиробниками. До них належать, по-перше, незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що ускладнювало проведення обмінних операцій. По-третє — неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку. По-четверте — зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.
Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших — зерно, у третіх — хутро тощо. В одного й того самого народу в різні часи та на різних місцевих ринках і в різних народів в один і той самий час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль головних предметів обміну та загальних еквівалентів для всієї іншої товарної маси. Однак сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента, є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової. Отже, загальна, чи грошова, форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.
Формулу загальної, чи грошової, форми вартості можна виразити таким чином: х товару А; у товару Б; z товару В; q товару Г = w товару Д. При цьому важливим є той факт, що продаж власного товару здійснюється не тільки для того, аби відразу придбати певний інший товар для власного споживання, а й для того, щоб просто отримати еквівалент, за допомогою якого можна буде в подальшому задовольнити свої потреби в будь-який час. Тобто завдяки такій операції відбувається ліквідація тих незручностей, які викликані існуванням бартерного обміну. Закріплення ж функцій загального еквівалента за окремим товаром означало, по суті, появу грошей. Таким чином, загальна, чи грошова, форма вартості відрізняється від повної тим, що в ній замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги. Саме через це обмін перетворюється на постійну життєву потребу.
З того моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини. Товарні відносини, які встановлюються між товаровиробниками, доповнюються складною системою грошових відносин. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування.
Еволюція і типи грошей. Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому треба зауважити, що в того товару, який стає ще і грішми, з’являється крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання ще й додаткова корисність загального еквівалента.
На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.
Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади як загальний еквівалент. Це, в першу чергу, неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих.Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.
Такі споживчі властивості матеріалу, з якого виготовлялись металеві гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того, що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом історії людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші. Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов’яні та інші металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов’яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Північній Америці. І тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної. Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб’єктів економіки, так і для держави. Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як гроші лише один метал. І в ХІХ ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної. Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.
Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з’явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми — загальним еквівалентом. Тобто, з одного боку, повноцінна монета — це не стільки грошовий знак, скільки реальні гроші, а з іншого — реальні гроші виступають у цій формі саме як грошовий знак. Таким чином, повноцінна монета — це безпосередня єдність грошового знаку та реальної кількості грошей. При цьому сам по собі грошовий знак є зовнішнім відносно вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, а грошовий знак залишиться тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.
Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних та нової форми грошової вартості — знаково-грошової. Але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від повноцінних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має власні етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагових монет з дорогоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, потім була використана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу монетно-знакової форми грошової вартості. Перехід до неповноцінних монет дозволив не тільки уникнути втрат, пов’язаних зі стиранням монети з дорогоцінних металів, але й дав змогу значно зменшити потребу у видобутку самих цих металів, що дозволило більш доцільно використати виробничі ресурси суспільства. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на матеріальному тілі, що просто нагадує матеріальне тіло попередника. З переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а грошовий знак остаточно відокремлюється від реальної вартості, позначуваної ним.
Паперові гроші — це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші початково випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов’язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.
Якщо монетно-знакова форма грошової вартості являє собою початок зникання реального вартісного змісту грошей, то паперово-знакова значно розширює і поглиблює цей процес. Паперові гроші є моментом заперечення реальної вартості, оскільки паперові гроші — це не стільки реальна вартість, скільки знаки вартості. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов’язання та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове збереження їх обміну на золото. Тобто реальна вартість паперових грошей зникає настільки, наскільки грошові знаки перестають мати внутрішню вартість, але зберігається тією мірою, якою залишається зв’язок руху повноцінних грошей з цими знаками.
Дальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це торгове боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов’язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з’являться. Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі отриманим від власного боржника зобов’язанням кредитор сам може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис — індосамент. Таким чином векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг. Однак його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов’язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкноти — боргового зобов’язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачуювались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин.
Поява кредитних грошей, з одного боку, заперечує повноцінні гроші у такій їх істотній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого — останнє саме починає обертатися. На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Саме тому рух кредитних і паперових грошей поєднується в єдине ціле. Нині випуском паперових грошей займається не казначейство, а центральний банк відповідної країни, який випускає власні боргові зобов’язання (монети та банкноти). Це приводить до того, що паперові гроші перетворюються за сучасних умов на кредитно-паперові, економічною основою яких є боргові зобов’язання держави в цілому. З припиненням вільного обміну паперових грошей на золото за твердо встановленим курсом воно перестає навіть номінально бути загальним еквівалентом, залишаючись при цьому звичайним товаром. Тобто втрачається останній зв’язок реальної вартості з її знаком на боці загального еквівалента у формулі обміну (х товару А = у товару Б).
Потрібно зазначити, що і нині процес розвитку матеріальної основи грошової форми вартості не припинився. Сьогодні у грошовому обігу все більше відбувається заміна руху навіть кредитно-паперових знаків вартості (монети та банкноти), які є борговими зобов’язаннями центральних банків відповідних країн, на рух певних доручень (чеки, квитанції тощо).
Виникнення цих доручень є результатом існування депозитів, тобто внесків певних сум грошей клієнтів банку на власний рахунок у цьому банку, а чеки та квитанції є дорученнями банку перерахувати кошти з належного власникові рахунку на інший. Усе це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей — грошей депозитних, які існують у формі записів на банківському рахунку, і хоча самі по собі ці доручення ще вільно не обертаються, але така перспектива не виключена.
Також досить значного поширення у промислово розвинутих країнах набули кредитні картки, що являють собою пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про розміри кредиту, що наданий власнику картки банком. У цьому разі під час купівлі товарів продавець відразу одержує свої гроші від банку, а покупець — банківський кредит на суму конкретної покупки. Через певний час цей кредит має бути повністю погашений власником картки. Кредитні картки є іменними і не обертаються.
Починають широко застосовуватися також і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається. Потрібно зазначити, що кредитні та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам’яті банківського комп’ютера.
Розглянутий вище процес характеризує логіку історичного розвитку грошової форми вартості. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, у ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес та його етапи може бути подано у вигляді такої логіко-історичної схеми еволюції грошової форми вартості:
А. Товарно-продуктово-грошовий етап.
Б. Товарно-металево-грошовий етап [а) металево-зливковий; б) металево-монетний].
В. Знаково-грошовий етап [а) монетно-знаковий; б) паперово-знаковий; в) кредитно-паперово-знаковий; г) кредитно-паперово-електронно-знаковий].
Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні. Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів. Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей.
47. Товарне виробництво та його сутність. Товар і його властивості.
Товарне виробництво – така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.
Продукт праці – матеріальний результат праці людини.
Товар – продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і вироблений для обміну
Товари поділяють на дві великі групи:
1) для задоволення особистих потреб;
2) для задоволення виробничих потреб.
Щоб бути товаром, певна річ або послуга повинні:
а) бути продуктами праці;
б) задовольняти потреби інших людей;
в) виготовлятися для обміну.
Споживча вартість – річ (кілька речей) або послуга, яка своїми корисними властивостями задовольняє різноманітні потреби людини, трудового колективу і суспільства.
Корисність – конкретна форма якості споживної вартості, яка виражає відношення внутрішніх властивостей речей до людських потреб, використання людьми цих властивостей.
Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на II інші у певних кількісних пропорціях, форма вияву вартості.
48. Поясни поняття гіперінфляція.
«гіперінфляція» – зростання цін 200% до 1000% на рік.
49. Грошова система та її елементи.
Грошова система — це певна форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою.
Грошова система складається з:
1) грошової одиниці;
2) масштабу цін;
3) видів грошових знаків;
4) порядку випуску та регулювання грошей.
Грошові системи є двох типів:
1) металевого обігу;
2) паперово-кредитного обігу.
50. Ринкові установи: біржі, банки, та інші фінансово кредитні посередники.
Ринкова інфраструктура охоплює такі основні елементи:
біржі (товарні, фондові);
служби зайнятості;
банки;
аукціони;
ярмарки;
торгово-промислові палати;
брокерські, страхові, аудиторські компанії.
Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює onтові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному місці, за цінами, що складаються на умовах вільної конкуренції.
Біржова угода – це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки.
На товарній біржі заключаються угоди щодо продажу-купівлі певного товару. Розрізняють реальні біржові угоди, форвардні та ф'ючерсні угоди.
Реальні угоди укладаються під реально поставлений товар (близько 10% торгівлі).
Форвардна угода являє собою двосторонній контракт між продавцем і покупцем про продаж-купівлю певної кількості товару в майбутньому за ціною, обумовленою в угоді.
Ф'ючерсна угода являє собою придбання права на продаж-купівлю певної кількості товару в майбутньому за цінами, що складуться на товарній біржі.
Фондова біржа – частина інфраструктури ринку, де здійснюється купівля-продаж цінних паперів.
Емітент цінних паперів - юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.
Маклером називають посередника, який виконує свої функції, не маючи права здійснювати угоди власним коштом і брати на себе зобов'язання контрагента. Такий тип посередництва є типовим для бірж, що організовані як публічно-правові заклади.
Брокери - посередники, які діють від імені клієнтів та за їхні кошти.
Ділери діють на біржі від власного імені й за власні кошти. Брокери і ділери є членами біржі, це право вони собі купують, при цьому брокери одержують від клієнтів платню у вигляді комісійних відсотків зацікавлені у збільшенні кількості угод. Ділери задовольняються доходом, отриманим як різниця між ціною продажу і ціною купівлі.
Банки – це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулювати (залучати і накопичувати) тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій і населення та надавати їх у кредит своїм клієнтам.
Банківська система охоплює низку банків, серед яких:
емісійний ;
комерційний;
спеціалізовані;
інвестиційні;
• зовнішньоторговельні;
• венчурні.
Банківський прибуток – це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку.
Небанківські кредитні установи:
Каса взаємної допомоги – це громадська кредитна установа, яка об’єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців – членів профспілки, в колгоспах – для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад – для пенсіонерів.
Кредитна спілка – це юридична форма кооперування фізичних осіб з метою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та комерційних кредитів.
Державна служба зайнятості – спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України.
Аукціон (ціно́вка; нім. Auktion, від лат. auctio – збільшення ) –спеціально організований і періодично діючий ринок продажу товарів, майна з публічного торгу покупцеві, який запропонував найвищу ціну.
Ярмарок (нім. Jahrmarkt – річний ринок) – періодичні торги та місця, де відбувалася гуртова й роздрібна торгівля різними товарами; продавці й покупці з'їжджалися на ярмарок з різних сторін, у тому числі й з-за кордону.
Торгово-промислова палата (також Господарча палата) – є формою бізнесової мережі (об'єднання підприємств), спрямованої на представлення, захист та лобіювання інтересів учасників.
Брóкерська фíрма – посередницька (між покупцями і продавцями товарів, цінних паперів, патентів, ліцензій і т.п.) організація, яка займається комерцією, і діє за дорученням і за рахунок клієнтів. Брокерська фірма та її агенти не укладають угод за свій рахунок.
Страхові компанії – це комерційні, фінансово-кредитні організації, які здійснюють страхові операції й на цій основі отримують прибуток.
Страхові компанії гарантують повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вони зазнали за непередбачених обставин (внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими фірмами тощо).
Аудиторська фірма – організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається винятково наданням аудиторських послуг.
Аудит (лат. auditore – слухати) – перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
51. Поясни поняття: натуральне господарство
Натура́льне господа́рство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу.
52. Інфляція. Види інфляцій.
Інфляція – знецінення грошей у результаті перевищення грошових знаків, що перебувають в обігу.
Розрізняють наступні типи інфляції:
1. В залежності від темпів знецінення грошей:
- «повзуча» – зростання цін до 10% за рік;
- «галопуюча» – зростання цін від 10% до 200% на рік;
- «гіперінфляція» – зростання цін 200% до 1000% на рік.
Стагфляція – становище в країні, коли гіперінфляція співпадає з загальною економічною кризою.
2. В залежності від зовнішнього прояву:
- відкрита інфляція (зростання цін очевидне);
- прихована інфляція (ціни утримуються на попередньому рівні адміністративними методами).
3. В залежності від причин виникнення:
- інфляція попиту;
- інфляція пропозиції.
53.Керівництво в системі менеджменту.
Стиль керівництва – це звична манера поведінки керівника щодо підлеглих.
Основні стилі керівництва:
54. Пояснити поняття суспільне виробництво.
- Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи та створення матеріальних та духовних продуктів, відповідно до інтересів та потреб людей і суспільства в цілому. Форми і моделі ринкової конкуренції
55. Закон грошового обігу.
Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.
Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:
де
M — об'єктивно необхідна маса грошей;
ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;
ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;
V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;
56. Форми і моделі ринкової конкуренції
|
Форми і моделі ринкової конкуренції |
Ознаки |
Ступінь контролю за цінами |
|
Досконала чиста конкуренція |
Велика кількість компаній, що виробляють певний продукт. Однорідність продукції. Знання ринку споживачами та виробниками. |
Контроль за цінами не здійснюється |
|
Недосконала конкуренція: а) чиста монополія |
Певний продукт виробляє тільки одна компанія. |
Дуже високий ступінь контролю за цінами. |
|
б) олігополія |
Певний продукт виробляють кілька компаній. |
Частковий контроль за цінами. |
|
в) монополістична конкуренція |
Багато виробників виробляють продукцію з істотними відмінностями, новими конструктивними та якісними характеристиками. |
Дуже слабкий контроль за цінами. |
57. Поясни поняття: товарне виробництво.
Товарне виробництво – така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.
58. Економічний зміст поняття ринок. Функції ринку.
Ринок – це сукупність економічних відносин людей стосовно обміну результатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу виробничих ресурсів.
Ринок – це економічний простір, в межах якого відбувається рух товарів.
ФУНКЦІЇ РИНКУ
59. Світове господарство.
Світове господарство – це багатогалузева глобальна економіка, яка зв’язує національні господарства в єдину систему обміном результатами економічної діяльності, міжнародним поділом праці.
60. Поясни поняття фінанси.
Фінанси (від фр. "finance", лат. "financia" – готівка, дохід) – завершення розрахунків (платежів) в грошових відносинах між населенням і державою.
61. Структура ринку. Попит, пропозиція, ціна, як елементи ринку.
62. Міжнародний поділ праці.
Міжнародний поділ праці (МПП) являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції, послуг у межах світового господарства.
63. Пояснити поняття товарна біржа.
Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює onтові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному місці, за цінами, що складаються на умовах вільної конкуренції.
64. Інфраструктура ринку.
Ринкова інфраструктура охоплює такі основні елементи:
біржі (товарні, фондові);
служби зайнятості;
банки;
аукціони;
ярмарки;
торгово-промислові палати;
брокерські, страхові, аудиторські компанії.
65Міжнародна валютна система.
Міжнародна валютна система – це форма організації міжнародних валютних відносин, обумовлена розвитком світового господарства і закріплена міждержавними угодами.
66. Поясни поняття бюджет.
Бюджет – грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, села), підприємства, установи за певний період.
67. Конкуренція. Методи конкуренції.
Конкуренція — це суперництво між учасниками ринку за кращі умови виробництва, купівлі та продажу товарів і послуг.
68. Валюта та її види. Валютний курс.
Валюта (від іт. Valuta – ціна, вартість) – загальна назва грошових одиниць різних країн, обов’язкових для приймання як плату за будь-які товари, послуги та роботи, що купуються на території відповідної країни.
Види валют:
Національна валюта – законний платіжний засіб на території країни, що її випускає.
Іноземна валюта – платіжний засіб інших країн, що законно чи незаконно використовується на території даної країни.
Резервна валюта – валюти, в яких країни тримають свої ліквідні міжнародні активи, що використовуються для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу.
Валюта, що вільно використовується – активно продається і купується на головних валютних ринках: долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна.
Тверда валюта – характеризується стабільним валютним курсом, зміни якого пов’язані головним чином із фундаментальними макроекономічними закономірностями.
Вільно конвертована валюта – валюта, що може легально обмінюватись на іноземні валюти без прямого втручання держави в процес обміну.
SDR – (спеціальні права запозичення) – міжнародні активи (резервні платіжні засоби) у вигляді кредитованих записів на спеціальних рахунках МВФ, складених пропорційно до квот країн – учасниць.
69. Поясни поняття стагфляція.
Стагфляція – це стан повільного економічного зростання і порівняно високий рівень безробіття – час застою – в супроводі зростання цін, або інфляції.
70. Системи заробітної плати.
Системи заробітної плати: тарифна, преміальна, колективна, акордна.
При тарифній системі зарплата залежить від тарифної ставки. Тарифна ставка залежить від кваліфікації виконавця, розумових та фізичних зусиль, відповідальності за устаткування, умов праці.
Тарифна система відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.
Професія характеризує трудову діяльність, і зайнятість працівника відповідно до одержаних ним підготовки, придбаних теоретичних знань і практичних навичок.
Спеціальність відображає внутрішньо професійний поділ праці. Це поняття вужче порівняно з поняттям “професія”.
Кваліфікація виражає сутність підготовленості працівників до виконання професійних функцій обумовленої складності.
Тарифна сітка – це шкала кваліфіційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації.
Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу.
Преміальна система. Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.
Колективна (бригадна). Застосовується в бригаді, заробіток кожного члена бригади визначається на підставі загальних результатів роботи бригади. Загальний колективний заробіток бригади розподіляється між членами бригади відповідно до їх кваліфікації і відпрацьованого часу. При цьому застосовується коефіцієнт трудової участі.
Акордна система оплати праці. Вона застосовується для окремих груп робітників, її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок
71. Світова валютна система та її основні елементи.
Світові валютні центри – валютні ринки, які характеризуються широким спектром інструментів фінансового ринку; всесвітньою участю у внутрішньому і зовнішньому секторах; ефективними міжнародними системами зв’язку.
Найбільші валютні центри: Лондон, Нью-Йорк, Токіо значно перевищують інші за масштабами операцій (декілька сотень млрд.. доларів на добу).
Значущі валютні центри: Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо, Гонконг, Сінгапур та деякі інші міста.
Валютне котирування – числовий запис пропорції валют ($ 1/8,03 гнр.)
Міжнародний рух капіталів – це рух фінансових ресурсів між країнами.
Транснаціональні корпорації – це міжнародні монополії, які, долаючи національні кордони, поширюють свою діяльність у всьому світі, маючи численні філії в багатьох країнах.
72. Пояснити поняття вексель.
Кредитні гроші.
векселі;
банкноти;
чеки;
Вексель — це письмове боргове зобов'язання, яке надає його власникові (векселеодержувачу) право після закінчення визначеного строку вимагати від боржника сплати грошової суми. Вексель бере участь і виступає у товарообігу як гроші.
73. Міжнародні фінансові організації. Валютний курс.
Валютні курси – це пропорції обміну валют.
Валютний курс – це ціна валюти однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої.
74. Фінансово кредитні організації.
Кредитно-фінансові інститути:
Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.
Інвестиційні фонди – це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, вони акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств.
Лізингові компанії – це кредитно-фінансові формування, які займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують та надають їх в оренду з правом наступного викупу. Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, неминучих при звичайній купівлі.
Фінансові компанії – це кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов'язань – облігацій або векселів, а також отримання короткострокових кредитів від комерційних банків.
Ломбарди – кредитні установи, що надають грошову позику під заставу рухомого майна цінних речей.
75. Структура кредитної системи:
a) центральний (національний) банк, який здійснює керівництво всією кредитною системою країни;
б) комерційні банки, які становлять "арматуру" кредитної системи й здійснюють різні фінансові операції;
в) спеціальні кредитно-фінансові інститути, до яких належать:
* інвестиційні компанії, фінансові корпорації, будівельні об'єднання, фондові біржі. Їхня діяльність має допоміжний характер, доповнюючи операції комерційних банків;
* страхові компанії, які отримують внески від тих, хто страхує своє майно, життя, й виплачують страхові відшкодування у випадках аварій, пожеж тощо;
* ощадні установи: ощадні банки; позичково-ощадні асоціації й кредитні союзи, що використовують позичковий капітал для кредитування житлового будівництва та інших цілей;
* пенсійні фонди, які володіють значним капіталом і фінансують великі промислові компанії шляхом купівлі акцій та облігацій;
* особливе місце в кредитній системі займають фондові біржі, головною метою яких є забезпечення ефективного ринку для продажу й купівлі цінних паперів, створення капіталу для промисловості
Пояснити поняття ССП
ССП – це товари і послуги, створені працею сукупного виробника у всіх галузях виробництва за 1 рік.
76. Бюджет. Бюджетний дефіцит.
Бюджет – грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, села), підприємства, установи за певний період.
Бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Бюджетний дефіцит – перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною.
Дефіцит бюджету – це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень.
Причини виникнення дефіциту:
— спад виробництва;
— зниження ефективності функціонування окремих галузей;
— несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;
— великі воєнні витрати;
— інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни.
77. Глобалізація світової економіки.
Глобаліза́ція (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.
Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу єміжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.
Процес утворення світового ринку розпочався на зорі XX століття в епоху становлення великих міжнаціональних монополій. Він дещо призупинився в період поділу світу на ворожі табори та холодної війни між ними, коли економічний і культурний розвиток окремих країн світу, таких як СРСР та КНР, відбувався відусоблено від розвитку решти світу. Особливих темпів глобалізація набрала в останні десятиліття XX століття і на почату XXI століття. З одного боку це пов'язано з падінням залізної завіси та інтеграцією Китаю в світову економіку, з іншого — із швидким розвитком інформаційних технологій, завдяки яким зросли можливості доступу до будь-якої інформації у світі.
Хоча процес глобалізації об'єктивний, навколо нього відбується політична боротьба. Глобалізація на сучасному етапі, тобто на початок 21 століття, має як палких прихильників, так і опонентів.
78. Пояснити поняття національне багатство.
Національне багатство – сукупність створених і нагромаджених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня, освіти, виробничого досвіду, майстерності.
Структура НБ:
1) виробничі фонди (основні і оборотні);
2) основні невиробничі фонди;
3) домашнє майно;
4) товарні запаси;
5) природні ресурси.
79. Споживчі блага. Структура споживчих благ.
- Споживчі блага (економічні блага) – це товари і послуги, які задовольняють потреби людей.
Благо – загальне поняття для позначення цінності предметів і явищ.
Ресурси – це природні, сировинні, трудові, матеріальні запаси і засоби, фінансові цінності, кошти, які можуть бути використані у господарській діяльності людини.
Товари – продукти праці, які задовольняють певні потреби людини і виготовляються для продажу, обміну. Товари ще називають продуктами, або продукцією.
Послуга – це така дія або вчинок людини, що дає користь чи допомогу іншій людині.
Послуга – це діяльність, результатом якої буде певний корисний ефект.
Структура споживчих благ виглядає таким чином
Корисність товару – це його здатність задовольняти потреби людей, які вже існували раніше чи виникли після того, як цей товар з'явився у продажу.
80.Етапи розвитку виробничих технологій.
81. Закон вартості та його функції.
Закон вартості – особливий економічний закон (тобто закон, що діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.
Функції закону вартості:
1. Стихійне регулювання товарного виробництва.
2. Рушійна сила стихійного розвитку продуктивних сил.
3. Основа диференціації товаровиробників.
82. Пояснити поняття засоби праці.
Праця – продуктивна цілеспрямована діяльність людини задля створення корисних продуктів з метою задоволення своїх потреб.
Предмети праці – це все те, на що спрямована діяльність людини заради задоволення своїх потреб.
Засоби праці – речі або комплекси речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб. Поняття «засоби праці» охоплює інструменти, прилади, обладнання, машини, виробничі будівлі, транспортні засоби, резервуари тощо.
Предмети і засоби праці належать до матеріальних ресурсів виробництва. В сукупності їх називають засобами виробництва.
83. Біржові угоди.
Біржова угода – це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки.
На товарній біржі заключаються угоди щодо продажу-купівлі певного товару. Розрізняють реальні біржові угоди, форвардні та ф'ючерсні угоди.
Реальні угоди укладаються під реально поставлений товар (близько 10% торгівлі).
Форвардна угода являє собою двосторонній контракт між продавцем і покупцем про продаж-купівлю певної кількості товару в майбутньому за ціною, обумовленою в угоді.
Ф'ючерсна угода являє собою придбання права на продаж-купівлю певної кількості товару в майбутньому за цінами, що складуться на товарній біржі.
84. Пояснити поняття ліквідність.
Ліквідність — це можливість використання певного активу як засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою вартість незмінною.
85. Господарські товариства в Україні.
Акціонерні товариства. До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство (ВАТ) та закриті акціонерні товариства (ЗАТ).
Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ.
Товариством з додатковою.
Повне товариство.
Командитне товариство.
Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.
Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).
Промислово-фінансова група – це об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва.
Асоційовані підприємства. Холдингові компанії. Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів господарювання – юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та управлінні. Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства, визнається холдинговою компанією.
Венчурні (ризикові) – фінансова організація, що спеціалізується на інвестиціях і фінансуванні підприємств, звичайно таких, котрі не мають тривалої історії розвитку, але з перспективою значного росту.
Інжинірингові фірми – це сполучна ланка між науковими дослідженнями і розробками, з однієї сторони, і між нововведеннями та виробництвом – з іншої.
Некомерційні організації не всі створюються з метою отримання прибутку.
86.. Приватизація, недоліки і переваги.
Приватиза́ція — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів.
87. Пояснити поняття світовий ринок.
Світовий ринок – це сукупність національних ринків, пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами. Він ґрунтується на міжнародному поділі праці.
88. Складові маркетингу.
89.Міжнародна торгівля та її складові.
Міжнаро́дна торгі́вля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.
«Міжнародна торгівля» полягає у реалізації угод, укладених за межами національних кордонів, з метою задоволення потреб власних підприємств та бізнесу зарубіжжя.
«Міжнародна торгівля» — це комерційна діяльність, що перетинає національні кордони. Вона включає переміщення майна, товарів, послуг, капіталу чи персоналу.
«Міжнародна торгівля» — сукупність зовнішньої торгівлі різних країн світу.
«Міжнародна торгівля» — торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту). В її основі лежить міжнародний поділ праці.
«Міжнародна торгівля» — це важлива і найпоширеніша сфера міжнародних економічних відносин, яка відображає стан і перспективи просування різних товарних форм як між національними економіками, так і внутрі- та між транснаціональними корпораціями, що розглядають світ як єдиний світогосподарський простір.
90. Пояснити поняття рівноважна ціна.
Рівноважна ціна - ціна на конкурентному ринку, при якій кількість товарів і послуг, які бажають придбати споживачі, абсолютно відповідає кількості товарів і послуг, які виробники бажають запропонувати