Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 12: Ідентифікація людини за ознаками зовнішності.
План.
Література:
І
Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовують під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців. Зовнішність людини залишається відносно незмінною протягом усього її життя. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд суто інди відуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та у пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності є осно вою криміналістичної ідентифікації під час розв'язання ідентифіка ційних та діагностичних завдань.
Учення про ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні відображення, методи та засоби їх фіксації й використання для вста новлення фактів, які відіграють важливу роль у розкритті та розслі дуванні злочинів, називається криміналістичною габітологією, або габітоскопією. Термін "габітоскопія" (від лат. habitus – зовнішність, skopeo – розглядати) запровадив у науковий обіг В. Снєтков.
Ознака – це характеристика, відмітна риса об'єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому чи окремі її еле менти (зріст, ніс, очі, волосся тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.
Власні ознаки – це елементи й ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності. їх поділяють на загально-фізіологічні, анатомічні та функціональні (за Е. Зуєвим); загально-фізичні, анатомо-морфологічні та функціональні (за Ю. Дубягіним); анатомічні та функціональні (за І. Пантелєєвим); особливі прикмети та помітні ознаки.
Супутні ознаки – це предмети одягу, що перебувають у постій ному користуванні особи в момент її відображення (куртка, піджак, брюки, плаття, головний убір, взуття), а також посильні речі (порт фель, дипломат, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки, каб лучки, запальнички, слухові апарати тощо). Ці ознаки також інди відуалізують зовнішній вигляд особи, але їх ідентифікаційна значу щість не така суттєва, бо їх можна змінити.
Загальнофізичні ознаки – це загальні біологічні, соціально-тери торіальні та популяційні особливості людини. До них належать озна ки загальнофізичні (стать, вік) і демографічні, що характеризують пев ну расу, національність, народність, етнічну групу чи іншу популя цію, яка живе на певній території.
Анатомічні (анатомо-морфологічні, статичні) ознаки – це особ ливості зовнішньої будови тіла та скелета людини. Ознаки, які підля гають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовніш ності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється насампе ред у неповторній сукупності форм, розмірів і особливостей частин тіла. Ці ознаки відносно сталі, особливо ознаки обличчя, тому віді грають важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи. До анатомічних ознак належать зріст, загальна будова тіла, форма голо ви, лоба, брів, носа, губ, рота, вид і колір волосся, обличчя, носа та інших частин тіла.
Функціональні (динамічні) ознаки є загальними; вони характеризу ють людину як живу динамічну систему. Функціональні ознаки про являються насамперед у русі. До функціональних ознак належать хода, міміка, жести, мова, голос, спосіб поведінки, навички злочин ної професійної діяльності (способи злому, відкривання замків, про никнення у сховище, вчинення вбивства).
Особливі прикмети – це особливості зовнішності, що рідко зустрі чаються й різко вирізняють одну людину з-поміж інших через їх непов торність і незвичність. До них належать невідповідності розміру окре мих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родим ки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо.
Особливі прикмети можуть бути помітні, тобто такі, що очевид но спостерігаються, кидаються в очі. У такому разі їх називають по мітними ознаками. Вони, як правило, розташовані на відкритих час тинах тіла, тому з першого погляду привертають увагу незвичайні стю (форма, розмір, колір). Помітні ознаки дають змогу одразу ж вирізнити окрему особу з групи людей.
Особливі прикмети й помітні ознаки поділяються на анатомічні (статичні) та функціональні (динамічні).
ІІ
Опис людини за ознаками зовнішності здавна широко застосову ють як дієвий інструмент для розшуку та розслідування. Однак тільки наприкінці XIX ст. завдяки науковим дослідженням французь кого криміналіста-антрополога А. Бертильона опис розшукуваної чи встановлюваної людини перетворився на спеціальну поліцейську си стему під назвою "словесний портрет". її донині успішно застосову ють у практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу. При цьому мають бути дотримані такі вимоги.
Для успішного застосування методу словесного портрета має бути єдиний понятійний апарат. У зазначеному методі використовують такі поняття:
Ознаки зовнішності людини за обсягом класифікують на загальні (що характеризують людину в цілому) та окремі (детальні); за іден тифікаційним значенням – групові (однаковий зріст, одна національність, однаковий вік) та індивідуальні; за умовами прояву – статичні (колір волосся, очей) і динамічні (хода, міміка, жестикуляція); за природою – постійні (що можуть виникнути в людини від народження і зберігатися протягом усього життя); тимчасові (які вини кають і зникають з різних причин – волосся, зуби); необхідні (прита манні певній етнічній групі чи статі – вуса, борода в чоловіків, коси в жінок); випадкові (що виникли через певні обставини); природні (ха рактеризують різні етапи розвитку людського організму – молочні чи постійні зуби тощо); штучні (що з'явились як результат зміни зовнішності – шрами, рубці, татуювання).
Важливою умовою застосування словесного портрета є опис оз нак зовнішності з урахуванням їх величини (розміру), форми, поло ження, а в окремих випадках – і кольору.
Величина (розмір) – це кількісна характеристика людського тіла, його частин, елементів і деталей. Це може бути висота, довжина, ши рина, глибина. Величина (за винятком зросту) подається у відносних одиницях через порівняння її з іншими частинами тіла. Як правило, величину визначають за допомогою три-, п'яти- або семичленної гра дації. Тричленну градацію здійснюють за допомогою трьох термінів: "малий", "середній" і "великий"; п'ятичленну – п'яти термінів (до даванням до термінів попередньої градації термінів "дуже малий", "дуже великий"); семичленну – за допомогою додаткових термінів "нижчий (менший) від середнього" та "вищий (перевищує) від серед нього".
Форма – це загальний вид елемента чи ознаки зовнішності, що визначається за допомогою відповідних геометричних понять (квад ратний, кулеподібний, опуклий, угнутий, хвилястий, циліндричний, трикутний, ромбоподібний). Часто цю ознаку називають ще конту ром, або конфігурацією.
Положення – це розташування, як правило, окремого елемента зовнішності відносно інших. Розташуванням (у вертикальному чи горизонтальному напрямі) характеризується кожна описувана озна ка зовнішності людини.
Колір – це спектральна характеристика ознаки зовнішності (во лосся, очей, шкіри).
Для опису анатомічних (анатомо-морфологічних) ознак рекомен дується дотримуватися такої послідовності: фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, лоб, брови, очі, ніс, рот і губи, зуби, підборіддя, вуха, шия, плечі, груди, спина, руки, ноги.
Під час описування власних і супутніх ознак людського тіла та скелета у померлих, що загинули, убитих і живої людини необхідно враховувати фактори, що впливають на точність спостереження й опису зовнішності за методом словесного портрета.
ІІІ
З огляду на розв'язання ідентифікаційних завдань щодо ототож нення особи людини, яка вчинила злочин або безвісно зникла, її особливі прикмети, до яких належить і татуювання, – найбільш цінні та інформативні серед інших ознак зовнішності людини. За до помогою криміналістичного дослідження змісту татуювань можна отримати також певну інформацію про властивості особи її носія.
Серед різноманіття видів татуювань для отримання криміналіс тично значущої інформації про особу злочинця становить інтерес на самперед так зване кримінальне татуювання, а не інші його види – побутове, пам'ятне, декоративне, бо відомо, що наявність у особи кримінального татуювання насамперед пов'язане з її кримінальним минулим і криміногенною орієнтацією, які, як правило, пов'язані з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі.
Одним з перших на поширення татуювань серед злочинців звер нув увагу італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1835-1890), який вважав татуювання проявом атавізму й ознакою морально меншо-вартісних, неповноцінних людей. На його думку, татуювання у зло чинців тісно пов'язане з розумовими здібностями носіїв, здебільшо го природжених злочинців і повій. Ч. Ломброзо навів типову фразу засуджених про татуювання: "Татуювання для нас як фрак з ордена ми; що більше татуйований, то більший авторитет маєш серед прия телів, тоді як не татуйований, навпаки, не має впливу". Ю. Дубягін називає кримінальне татуювання "наочним хронічним тавром суди мості", а явище татуювання зараховує до формування злочинних типів особистості в місцях позбавлення волі. Крім того, він звертає увагу на сувору біографічність татуювань, їх відповідність даним особової справи засудженого й зазначає наявність кореляційного зв'язку між зображенням татуювання, яке обирає засуджений, з пси хологією його особистості.
Розглянемо, який обсяг криміналістично значущої інформації мож на отримати внаслідок дослідження "кримінального" татуювання особи злочинця.
Насамперед уже факт наявності в особи "кримінального" татую вання дає можливість припустити, що ця особа раніше вчинила зло чин і була засуджена до позбавлення волі. Залежно від малюнка та туювання та його змістового значення можна отримати таку інфор мацію про особу його носія:
Наведений перелік можна продовжити, що зумовлюється існуванням великої кількості варіацій "кримінального" татуювання. Так, А. Капі танський і В. Литвин за допомогою систематизації дослідженого ними кримінального татуювання за смисловим значенням виокремлюють 26 основних "блоків сигнальної інформації про особу злочинця".
Таким чином, татуювання на відміну від інших особливих прикмет є джерелом такої великої за обсягом криміналістично значущої інфор мації, що дає змогу отримати відомості не тільки про фізичні власти вості особи (ознаки її зовнішності та їх особливості), а й про біологічні та соціальні властивості особистості носія татуювання – злочинця.
Наявність такої інформації про особу злочинця має велике прак тичне значення для розкриття злочинів, висунення відповідних слідчих версій, профілактичної діяльності і реалізації одного з основних завдань кримінального покарання – виправлення та перевиховання засуджених. Правильне використання працівниками правоохорон них органів інформації, яка певною мірою характеризує особу зло чинця та її властивості, може допомогти спрогнозувати майбутню поведінку цієї особи в певній ситуації – при виконанні конкретної слідчої дії і попереднього слідства загалом, відбування покарання в місцях позбавлення волі та після звільнення.
Особливого значення ця інформація набирає при виборі правиль ної тактики розслідування за допомогою прогнозування можливої поведінки особи при виконанні слідчих дій. Татуювання надає важ ливу інформацією про певні психологічні та психічні особливості особи, тому знання його змісту має виняткове значення для слідчого, бо сприяє встановленню психологічного контакту під час допитів підозрюваних (обвинувачуваних) і виконання інших слідчих дій.
Не підлягає сумніву також значущість використання інформації про особу злочинця працівниками пенітенціарних закладів під час відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі з метою забез печення індивідуалізації застосування засобів виправно-трудового впливу до засуджених. Направлення засудженого до певного загону ВТУ з урахуванням психофізіологічних властивостей його особи, об рання певних методів роботи з ним з метою виправлення та переви ховання, ізоляція від негативно спрямованих осіб та інші засоби впливу потрібно застосовувати з урахуванням наявної інформації про властивості особи засудженого, і тільки тоді вони сприятимуть створенню необхідних умов для його ціннісної переорієнтації, кори гування поведінки та запобігання вчиненню нових злочинів як у місцях позбавлення волі, так і поза ними.
Безпосередніми джерелами відомостей про наявність певного та туювання у злочинця можуть бути його матеріальні та ідеальні сліди в навколишньому середовищі. Ідеальні сліди залишаються в пам'яті людей, які спостерігали ці татуювання, а носієм матеріальних слідів є особа злочинця, на шкірі якого виконано татуювання.
Відомості про наявність татуювання та його зміст у особи підо зрюваного, обвинуваченого чи підсудного можуть бути отримані під час попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи процесуальним і непроцесуальним способами.
Процесуально такі відомості отримують під час допитів потерпі лих і свідків, які бачили татуювання, підозрюваного та обвинуваченого, огляду підозрюваного чи обвинуваченого, який здійснюється з дотриманням вимог ст. 193 КПК України, огляду трупа, судово-ме дичної експертизи. Відомості про татуювання заносять до протоко лу відповідної слідчої дії з обов'язковою фіксацією точного розташу вання татуювань на поверхні тіла людини, їх форми, розмірів (ма люнків, символів), кольору, змісту текстів, дат тощо.
Під час допитів свідків і потерпілих про татуювання у підозрюваних або обвинувачуваних найтиповішими можуть бути такі запитання: коли, за яких обставин свідок або потерпілий бачив татуювання на тілі підозрюваного чи обвинувачуваного; в яких місцях тіла підозрювано го чи обвинувачуваного розташовувалися татуювання; які відомості про татуювання запам'ятав свідок або потерпілий (розмір, форму ма люнка, зміст тексту, дату, колір та інші індивідуальні особливості).
Для одержання точнішої та об'єктивнішої інформації про татую вання під час допитів, опитувань часто застосовують довідкову літе ратуру, а в окремих випадках запрошують художника, який за свід ченнями рідних, близьких, а також співробітників правоохоронних органів фіксує графічну інформацію про особливості малюнка, тексту чи абревіатури, які були на тілі загиблих або тих, хто пропав безвісти.
Для об'єктивізації показань свідків інформацію про татуювання доцільно одержувати від кожного свідка окремо і в разі розбіжностей скоригувати отримані дані, здійснивши спільний аналіз з допитува ними. Якщо можливо, опис татуювань слід доповнювати точнішим і об'єктивнішим методом фіксації – фотографуванням і відеозаписом.
Непроцесуальним методом такі відомості слідчий або інший пра цівник правоохоронних органів можуть отримати під час безпосеред нього спостереження (якщо татуювання нанесено на відкритих ділян ках поверхні шкіри), бесід з близькими родичами чи знайомими, здійснення оперативно-розшукових заходів. Відомості про наявність татуювання в певної особи можна одержати також з медичних та інших документів, даних криміналістичного обліку. Якщо факт наяв ності татуювання в певної особи, зазначений у медичному чи іншо му документі, має доказове значення у кримінальній справі, слідчий повинен оглянути цей документ, скласти протокол і прилучити ори гінал або копію документа до справи.
Особливість використання татуювань злочинця для отримання кри міналістично значущої інформації про властивості його особи полягає в тому, що таку інформацію отримують і використовують незалежно від його бажання про її надання. Як правило, попереднє розслідування у кримінальній справі здійснюється в умовах конфлікту між слідчим і особою, яка вчинила злочин, бо вона всіма можливими засобами протидіє слідчому у встановленні об'єктивної істини у справі. Одним з таких за собів є обмеження можливостей слідчого щодо отримання необхідного обсягу криміналістично значущої інформації (як про обставини події, так і про особу злочинця) через відмову давати свідчення або перекручене їх викладення на свою користь. Таким чином, за відсутності інших джерел у таких випадках ступінь інформованості слідчого залежить від бажан ня й особистих міркувань злочинця. Інша ситуація складається в разі от римання інформації про особу злочинця за допомогою дослідження ма люнка татуювання на його тілі. За наявності відомостей, що на тілі підоз рюваного чи обвинуваченого є татуювання, слідчий може примусово здійснити огляд і отримати необхідні відомості про особу через тлума чення малюнка татуювання незважаючи на небажання підозрюваного чи обвинуваченого надавати таку інформацію.
Отримати криміналістично значущу інформацію про особу носія татуювання з його малюнка можна тільки за допомогою дешифруван ня, тобто встановлення його смислового навантаження. З цією метою можна використовувати альбом-довідник татуювань А. Бронникова, довідковий посібник В. Бурика та В. Пилипчука, книгу-альбом А. Ка пітанського та В. Литвина.
IV
Уявний образ зовнішності людини є основою різних її матеріаль них відображень, які застосовують для ідентифікації цієї людини під час розслідування злочинів, розшуку тих, хто пропав безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів. До таких матеріальних відобра жень у габітології належать опис методом словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя за черепом (скульптурний портрет).
Опис методом словесного портрета – найпоширеніша система відображення ознак зовнішності людини за допомогою спеціальної термінології. Опис здійснюють зверху до низу у двох положеннях об личчя (анфас і правий профіль). Кожна ознака зовнішності харак теризується розміром, формою чи контуром, положенням відносно інших частин тіла, кольором.
Опис виконують за схемою класифікації анатомічних ознак. Таку саму методику опису ознак зовнішності людини застосовують під час постановки її на кримінальний облік (реєстрації).
Опис методом словесного портрета застосовують для пошуку та впізнання злочинця, пошуку особи, яка зникла безвісти, або впізнан ня трупа. Слідчий або оперативний працівник зі слів потерпілого чи свідка-очевидця складає словесний портрет злочинця за згаданою схемою і використовує його для орієнтування у процесі пошуку.
Опис ознак зовнішності здійснюють на основі даних, одержаних у результаті безпосереднього спостереження загального вигляду осо би, яка описується; зі слів інших осіб, які бачили цю людину чи зна ють її (потерпілих, родичів, знайомих); за різними документами, де зафіксовано дані про розшукувану особу (матеріалами криміналі стичного обліку, історією хвороби, особовою справою тощо); за ре зультатами вивчення виявлених предметів, які відображають зовніш ні ознаки людини (фотознімків, одягу, взуття та ін.); під час огляду трупа чи його частин.
Якщо зовнішність людини описують особи, не обізнані з методом опису словесного портрета й навичками його застосування, такі опи си мають суттєві недоліки: вони несистемні, багатослівні, розмиті.
Перевага словесного портрета перед іншими описами ознак зов нішності людини полягає в тому, що він забезпечує системне й одна кове визначення ознак елементів зовнішності людини, дає можливість формалізувати ознаки її зовнішнього вигляду, зашифрувати їх симво лами, скласти код і формулу зовнішності, як це роблять під час запов нення реєстраційних карток на невпізнані трупи й осіб, які пропали безвісти, і введення даних про зовнішність у пам'ять комп'ютера та бази даних автоматизованих інформаційно-пошукових систем.
Успішність пошуку злочинця за словесним портретом залежить передусім від якості складеного опису ознак зовнішності, їх відповід ності суб'єктивному образу, який запам'ятав очевидець. Для точні шого складання словесного портрета застосовують розроблені кри міналістами технічні засоби й тактичні прийоми.
Суб'єктивний портрет – це матеріалізований уявний образ об'єкта, що зберігається в пам'яті людини, яка раніше вже спостері гала цей об'єкт (предмет, людину). Матеріалізація, тобто закріплен ня уявного образу, здійснюється різними способами: малюванням, композицією (складанням) фотознімків, композицією малюнків техніч ними засобами.
Уявний образ у пам'яті завжди суб'єктивний. Його малювання чи композиція зі слів очевидця – також суб'єктивний процес, адже в ньому беруть участь дві особи: слідчий і очевидець, що утримує в уяві образ. Одержані в такий спосіб портрети називають суб'єктивними.
Мальований суб'єктивний портрет можуть виготовити безпосе редньо особа, пам'ять якої зберегла уявний образ; спеціаліст; безпо середньо слідчий. Методика одержання мальованих портретів така:
Для ідентифікації використовують також мальовані портрети, ви конані не зі слів свідків або потерпілих, а безпосередньо з натури.
Фотокомпозиційний портрет (фоторобот) – це суб'єктивний портрет, складений з пам'яті за допомогою набору елементів випад кових фотознімків. Методика складання фоторобота полягає у вико нанні таких дій: потерпілому чи свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, і пропонують вибрати такі, на яких зображено осіб з ознаками зовнішності, подібними до образу злочин ця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них "портрет", а дефекти склеювання ретушує. Одержаний у такий спосіб складений з частин фотознімків портрет називається фотороботом. Уперше такий спосіб суб'єктивного портрета у 1952 р. застосував фран цузький криміналіст П. Шабо. Для відтворення зовнішності злочин ця, який розшукувався, він застосував набір фотознімків різних осіб.
Для виготовлення фоторобота використовують також технічні за соби (наприклад, прилад ПКП-2 – пристрій композиційного порт рета), планшети, альбоми, які називаються планшетними фоторо ботами. Необхідно зазначити, що методика виготовлення фоторобота складна для безпосереднього використання слідчим і має певні не доліки (наявності значного набору готових фотознімків, складність їх композиції через різноманітність елементів тощо).
Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети – найнадійніший засіб матеріалізації уявних образів і їх використання у слідчій та розшуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів композиційно-мальовані виготовляють з попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя відповідно до свідчень оче видців. Мальовані елементи зовнішності виготовляють в одному масш табі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дає змогу сполуча ти їх на просвіт і отримувати (синтезувати) у цілому зображення уяв ного образу розшукуваної особи. Вперше ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США у 1959 р. Мак-Дональдом і названий "Айденті Кіт". Для складання композиційних портретів застосовують спеціальні технічні засоби: у країнах СНД – ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), прилад "Портрет"; у Польщі – ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США – "Мімік"; в Японії – багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальова них ознак зовнішності чи їх слайдів на плоскій плівці.
За конструкцією названі пристрої для композиції суб'єктивних портретів поділяють на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, "Портрет", багатоканальний японський проектор), і компактні, в яких вони об'єднані в одне ціле. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів полягає в тому, що на екрані демонструють по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх з тими, що запам'я талися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можли вість конструювати суб'єктивний портрет, який поступово уточню ється. Складений на екрані портрет фотографують; якщо потрібно, ретушують згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого і викорис товують для пошуку.
Останнім часом в органах внутрішніх справ розроблено автома тизовану систему для використання композиційно-мальованих пор третів. Вона складається з комп'ютера, графопобудовника та дис плея. До пам'яті комп'ютера вводять зображення малюнків елементів зовнішності, які там постійно зберігаються, а потім за допомогою цієї інформації складають потрібні портрети на екрані дисплея.
Для складання суб'єктивного скульптурного портрета (пластич на реконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові за лишки черепа людини. Методику виготовлення скульптурних порт ретів розробив академік М. Герасимов і вдосконалили А. Джигорян і Ю. Дубягін. Одержаний скульптурний портрет фотографують, а знімки використовують для пошуку осіб, які пропали безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів.
До найпоширеніших матеріальних видів відображень зовнішності людини, які використовують в оперативно-розшуковій і слідчій прак тиці, належать фотознімки (фотокартки, фотопортрети). Крім фото графічних зображень і їх репродукцій у слідчій практиці застосовують й інші різновиди відображень зовнішності людини – кінофільми, відеозаписи, рентгенівські знімки, друкарські репродукції та ін.
V
Ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні сліди-відображення є основою для ідентифікації особи. Існує кілька видів ідентифікації людини за ознаками зовнішності з використанням ме тодики словесного портрета. Залежно від суб'єкта ідентифікацію особи можуть здійснювати слідчий через пред'явлення особи, фото графії чи трупа для впізнання або безпосередньо порівнюючи зов нішність особи з фотознімками; оперативний працівник під час опера-тивно-розшукових заходів; експерт за допомогою криміналістично го дослідження.
Пред'явлення для впізнання виконують у вигляді процесуальної дії, передбаченої ст. 174 КПК України. Для впізнання можуть бути пре д'явлені живі особи, трупи чи фотознімки осіб або трупів.
Пред'явлення для впізнання особи за матеріальними зображення ми у вигляді суб'єктивних портретів (малюнків, фотороботів, компо зиційних мальованих портретів, скульптурних портретів обличчя за черепом) не передбачено законом, і тому згідно зі ст. 174, 175 КПК України забороняється.
Одним з видів ідентифікації особи є також безпосереднє зіставлен ня слідчим її зовнішності з фотознімками. Цей вид ідентифікації застосовують для перевірки особи, викликаної на допит як свідок, потерпі лий, підозрюваний, обвинувачений; при цьому витребовують особисті документи і порівнюють зовнішність особи з фотокарткою в них.
Ідентифікацію особи безпосереднім порівнянням її зовнішності з описом, складеним методом словесного портрета, фотознімками, ма льованими, фотокомпозиційними та композиційно-мальованими суб'єктивними портретами, скульптурним портретом здійснюють оперативні працівники під час оперативно-розшукових заходів.
Експертна ідентифікація – безпосереднє порівняння експертом із застосуванням спеціальних знань ознак зовнішності людини, збере жених на фотознімках, у кіно- та відеоматеріалах, зі зразками ознак зовнішності, відображеними на різних матеріальних носіях інфор мації. У літературних джерелах цю експертизу називають по-різному: портретно-криміналістичною, фотопортретною ідентифікаційною, експертизою з метою ідентифікації особи за рисами зовнішності.
Криміналістичну портретну експертизу призначають тоді, коли необхідно встановити особи невідомих злочинців, невпізнаних тру пів, свідків, підозрюваних, фактів належності документів, які засвід чують особу, та інші фактичні обставини, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Експертизою встановлюють, та сама чи різні особи зображені на поданих фотознімках або інших ма теріальних відображеннях.
Для цієї експертизи використовують тільки об'єктивні відобра ження людини – фотознімки, кіно- та відеокадри, які мають ознаки зовнішності конкретної людини. Криміналістична експертна іденти фікація за суб'єктивними відображеннями (мальованими портрета ми, композиціями) неможлива через відсутність методів аналізу уяв них образів зовнішнього вигляду людини.
Для криміналістичної портретної експертизи використовують візуальні, вимірювальні, графічні методи, а також суміщення та на кладання.
Візуальний метод найпоширеніший; його застосовують для до слідження одно- та різноракурсних фотопортретів за допомогою спо стереження і порівняння своєрідності форм, розміру та взаємного розташування ознак зовнішності на поданих фотознімках.
Метод лінійних і кутових вимірювань застосовують для досліджен ня одноракурсних фотознімків; він полягає в тому, що на фото знімках (фоторепродукціях) виокремлюють необхідну кількість ант ропометричних точок, відстані між якими й кути між лініями, що їх з'єднують, вимірюють за допомогою інструментів, а потім порів нюють.
Графічний метод полягає в побудові та порівнянні в системі коор динат графіків, які характеризують лінійні розміри відрізків, що з'єднують відповідні антропометричні точки, і ступінь вигину кон турних ліній відповідних частин обличчя. Довжину відрізків, що з'єднують антропометричні точки, вимірюють циркулем та лінійкою, ступінь вигину контурних кривих – спеціальним приладом.
Метод суміщення зображень полягає в тому, що на одній з по рівнюваних фотографій роблять вирізи за лініями, що перетинають найбільш інформативні та чітко визначені ознаки. Після цього фото графію накладають на іншу, а експерт визначає, чи збігаються од нойменні ознаки зовнішності.
Метод накладання (фотоаплікацїї) полягає в тому, що одноракурсні та рівномасштабні діапозитиви (або негативи), виготовлені з наданих на експертизу фотографій, накладають один на одного за однойменними антропометричними точками в наскрізному світлі і перевіряють, чи збігаються відповідні точки.
Важливою частиною портретної експертизи є оцінювання виявле них збіжностей та розбіжностей в ознаках зовнішності і оцінювання достатності цих ознак для категоричного висновку експерта. Для об'єктивізації оціночних критеріїв застосовують математичні та ймо вірнісно-статистичні методи.
PAGE 11