Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
24
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ПОДАТКОВОЇ МІЛЦІЇ
Кафедра організації ОРД
Прим №____
ЛЕКЦІЯ
з курсу "Психологія оперативно-розшукової діяльності"
ПСИХОЛОГІЯ СУБЄКТІВ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2 ГОДИНИ
Підготували: начальник кафедри організації ОРД, к.ю.н., доцент полковник податкової міліції Мулявка Д.Г.
Заступник начальника кафедри організації ОРД майор податкової міліції Забарний Б.Г.
Обговорено та схвалено на
засіданні кафедри організації ОРД
протокол №____ від "____"_________2009 р.
Ірпінь 2009
ЛІТЕРАТУРА
ЗМІСТ
ВСТУП 4
1. Психологічна структура діяльності щодо розкриття та розслідування злочинів 5
2. Оперативний співробітник податкової міліції як об'єкт психологічного аналізу і суб'єкт ОРД. 16
3. Основні чинники екстремальних ситуацій та їх вплив на психіку правоохоронця 24
ВИСНОВОК 30
Залучення психологічної науки до оперативно-розшукової діяльності істотно збагачує розвиток її теорії та практики і все більш упевнено при цьому визнається важливішим методологічним компонентом останньої. Це обумовлюється постійно зростаючою роллю в ОРД людського фактора. Під «людським фактором» розуміється широке коло соціальних, соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних характеристик, які притаманні оперативним співробітникам, і які, так чи інакше, виявляються в згаданій діяльності, здійснюючи вплив на її ефективність і якість.
Очевидно, що тут йдеться про психологічні якості та властивості, які в найбільшій мірі відповідають психологічним особливостям самої професійної діяльності співробітників оперативних підрозділів. Ці особливості формуються як на загально-функціональному рівні існування системи ОРД, тобто виходячи із загальної мети цієї діяльності – її загального об’єкта – загального суб’єкта – загального результату, так і на видовому рівні, за рахунок предметно-діяльного змісту конкретних напрямів, різновидів, заходів ОРД.
Саме з урахуванням зазначених рівнів і може бути уявлений загальний та диференційований (видовий) психологічний зміст оперативно-розшукової діяльності, що дає можливість у подальшому визначити та забезпечити відповідні професійно-психологічні характеристики суб’єктів цієї діяльності.
Останнє є потребою, продиктованою далеко не лише теорією, а насамперед сучасною практикою ОРД, включаючи її предметно-дійові, тобто інструментальні, а також суто психічні (інтелектуальні, емоційні, вольові) складові, що особливо виявляється на кадровому стані справ у оперативних підрозділах.
Отже проблема психології суб’єктів ОРД є очевидною стосовно сучасної практики ОРД.
Відповідальна і складна праця працівників оперативних підрозділів пред'являє до них підвищені вимоги. Робота в оперативних підрозділах податкової міліції у даний час вважається престижною, хоча багато молодих людей, вибираючи для себе цю професію, не мають ясного уявлення про всю складність цієї діяльності і, головне, не припускають, які вимоги будуть пред'являтися до них.
Праця оперативного працівника припускає наявність особливих владних повноважень, наявність права й обов'язку застосовувати владу від імені закону. Поряд з цим правом у більшості цих осіб розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.
Для трудової діяльності оперативного працівника характерною рисою є організаційна сторона діяльності, що має два основних аспекти:
1) організація власної роботи протягом робочого дня, тижня, організація роботи в умовах ненормованого робочого дня;
2) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами тощо.
У кримінальному судочинстві пошук істини - процес творчий, тому оперативному працівнику необхідні чуйність, увага, людяність, уміння проникнути у внутрішній світ людини і т.д.
Психологічний аналіз діяльності оперативного робітника дозволяє виділити ряд етапів, через які відбувався рух до кінцевої мети - встановленню істини. У цій діяльності відзначаються наступні сторони:
- пізнавальна;
- комунікативна;
- конструктивна;
- організаційна;
- посвідчу вальна;
- виховна.
Основним визначальним компонентом структури діяльності оперативника і слідчого є їх пізнавальна діяльність по збиранню та дослідженню різних фактів, на підставі яких ними повністю відтворюється минула подія, усі взаємовідносини різних осіб, зв’язаних з цією подією, пізнається особистість суб’єкта, що вчинив злочин.
Пізнання входить складовою частиною в будь-яку діяльність людини. При здійсненні трудової діяльності людина пізнає об'єкт праці, її взаємозв'язки з іншими об'єктами тощо. У процесі діяльності цілі, об'єкти, способи пізнання можуть істотно змінюватися, а це означає, що змінюється структура пізнавальної діяльності. Для цього оперативник повинен володіти:
Йому повинні бути відомі розташування і робота акціонерних товариств, організацій, установ, банків, поштових відділень, баз, складів, інших місць збереження товарно-матеріальних цінностей (незалежно від форм власності), а також об'єктів дозвільної системи, аптек та інших місць. Крім того, оперативник повинний добре знати сили і засоби, які задіяні в охороні громадського порядку, їхню дислокацію, порядок і засоби зв'язку з ними.
Оперативно-розшукова і слідча діяльність не може здійснюватись без попередньої ретельної роботи по встановленню істини – подій, відносин, взаємозв’язків, що мали місце у минулому. Саме в процесі ОРД та слідства проводиться процес створення моделі минулої події злочину. Тут в найбільш концентрованому виді реалізуються всі основні особливості, властиві пізнавальної діяльності. При цьому діяльність часто здійснюється у вкрай несприятливих умовах - при нестачі часу, протидії зацікавлених у прихованні істини осіб, наявності об'єктів і обстановки, що викликають негативні емоційні стани тощо.
Пізнання події минулого – скоєного злочину здійснюється шляхом побудування уявної моделі на підставі зібраної, оціненої, систематизованої інформації, що постійно доповнюється у ході ОРД і слідства за справою. При чому не тільки відтворюється статистична модель певного об’єкту, але пізнається механізм дії, поведінки. Це визначає необхідність постійного уявного руху за певним об’єктом. Щоб відтворити розумово об’єктивний перебіг подій, треба рухатись по шляху руху предметів, скривати джерело їх розвитку, відбивати на мові понять у необхідній послідовності стадії їх змін.
Пізнання події минулого завжди засновано на фактах теперішнього. У зв’язку з цим виникає необхідність побудування уявних моделей взаємозв’язків фактів, явищ теперішньої з минулою подією. Тут обов’язково реалізується процес уявної обробки отриманої інформації, судження про зв’язки, факти, можливі шляхи розвитку події, висування і перевірки різних версії.
Пізнання включає у себе практичну діяльність, направлену на перевірку, оцінку пізнаних фактів і явищ. У процесі цієї діяльності широко застосовуються експерименти з об’єктами, виявленими у процесі пізнавальної діяльності. Особливість пізнавальної діяльності співробітника правоохоронного органу і слідчого полягає в тому, що у ході пізнання вони не тільки самі вирішують виниклі розумові завдання, але й мають можливість доручати іншим особам рішення низки розумових завдань, зв’язаних з відновленою моделі минулої події. Такими особами є:
Як правило, ідеальні сліди (психічні відображення, уявні образи, сліди пам’яті) події, яка досліджується в кримінальному процесі, недосяжні для безпосереднього сприйняття. Їх зміст можна розкрити тільки тактичними прийомами і правилами діалозі оперативника з слідчим, криміналістом та з свідками, підозрілими, обвинуваченими, іншими носіями слідів пам’яті (для цього проводиться опитування, допит, очна ставка та ін.). Маються на увазі прийоми і правила мовою та не мовного характеру. Так, наприклад, до числа з серії мовної активності оперативного працівника і слідчого відносяться опитування, а також стимулюючі, підтримуючі процес передачі йому інформації її носіям контактоформуючі оцінюючі репліки. Немовні реакції оперпрацівника і слідчого можуть бути виявлені у формі жестів, пози, пересування у зоні дії, зміни дистанції, на якій здійснюється обмін інформацією (наприклад, схвалюючи хитання головою в знак згоди і т.п.).
Процес ініціативного отримання оперативником особистісної інформації звичайно починається з того, що він в тій чи іншій формі дає зрозуміти своєму співрозмовнику, у зв’язку з чим та що його цікавить. Подібний управляючий вплив сприяє формуванню відповідної психологічної настанови носія інформації. Воно здійснюється і в подальшому на протязі всієї слідчої дії. Робиться це, як правило, шляхом постановки питань, в цілях спонукати співбесідника спочатку по пам’ятати викликати уявний образ, потім відтворити його уявно і передати словами, текстом, жестами, мімікою. У необхідних випадках уявний образ зрівнюється з реальним об’єктом та висловлюються судження про тотожність, відмінності, схожості, постфактні зміни оригіналу (наприклад при розпізнанні чи перевірці показань за містом). Слід зазначити, що в даному випадку носії інформації (слідчі, експерти - криміналісти) не завжди володіють інформацією в тому обсязі як оперативник, який при уточнені тієї чи іншої інформації одержує образну картину події.
Ці ж тактовні прийоми і правила отримання особистісної інформації, як правило, використовуються при отримані інформації і в учасників кримінальної справи (свідків, підозрюваного, потерпілого) при урахуванні як наявності, так і відсутності вільного волевиявлення носіїв інформації повідомити її як наявність бажання, так і відсутності такого спілкуватися зі співробітником правоохоронних органів і доносити інформацію до нього та інших споживачів цієї інформації. Цим і пояснюється те, що в криміналістиці і юридичної психології розроблені універсальні і так названі ситуаційні обумовлені системи прийомів і правил отримання особистісної інформації у різних її носіїв, які застосовуються у різних ситуаціях по різним категоріям справ.
Виконуючи дізнання оперативник здійснює функцію по збору інформації. Під інформацією в ОВС розуміють відомості, стан злочинності і громадського порядку, сил і засобів органів внутрішніх справ, форми і методи їхнього впливу, умови зовнішнього середовища, що впливають на стан керування та ефективність діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ. Зазначена відомості можуть міститися у заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організаціях, засобах масової інформації. Практика показує, що своєчасне і ефективне реагування на зміну оперативної обстановки можливо тільки за умови постійного аналізу всіх її складових частин.
Дуже важливі особливості мають і у процесі відбір інформації. Весь обсяг інформації, яка надходить до оперативника і слідчого значною мірою перевищує інформацію, дійсно необхідну йому для встановлення істини по справі, чи по інших окремих фактах. Значність тієї чи іншої інформації може проявлятися не відразу, а тільки в процесі послідуючого зіставлення, аналізу, синтезу з іншими фактами і обставинами справи. Це призводить до того, що дійсний обсяг інформації, який закріплюється процесуально у матеріалах справи, як правило, завжди більш тієї, яка безпосередньо має відношення до розслідуваної події, злочину.
Надмірність інформації, закріпленої процесуально у матеріалах справи, є особливістю та необмінним слідством специфічності процесу пізнання істини як оперативником, так і слідчим. Ця надмірність інформації знаходиться у прямій залежності від ступені ясності події у початковий момент розслідування: чим більше висувається версій в процесі дізнання і слідства, тим більше надмірної інформації процесуально закріплюється у матеріалах кримінальної справи.
Своєрідна надмірність інформації діалектично сполучається з постійним недоліком наявної інформації для рішення виникаючих уявних завдань, для побудови необхідних моделей подій, що сталися. Необхідність рішення цих завдань визначає у свою чергу постійний пошук все нової і нової інформації. Пізнавальна діяльність оперативника і слідчого увесь час проходить у відборі інформації з усього обсягу існуючої, у пошуках нової, необхідної інформації. У відбір необхідної інформації, і пошук нової інформації регламентується процесуальним законом, що також складає суттєву особливість пізнавальної діяльності оперативника і слідчого.
Необхідну для побудови моделі минулої події інформацію, як правило, можна отримати двома шляхами:
Пізнавальна діяльність як оперативника, так і слідчого тіснішим чином зв’язана з його посвідчуючою діяльністю, з необхідністю процесуально закріпляти всі встановлювані ними факти і явища і являє собою відмінну рису пізнавальної діяльності. Такий зв’язок цих видів діяльності потребує постійної спрямованості їх уявних процесів на рішення питань, здійснюваних паралельно з основною пізнавальною діяльністю, що саме фіксувати, за допомогою яких прийомів і технічних засобів, в якому обсязі фіксувати те чи інше явище, подію, в якій процесуальній формі. Сприймаючи факти, аналізуючи і синтезуючи їх, оперативник і слідчий одночасно повинні думати й проте, як ці факти будуть сприйняті іншими особами, прокурором, судом, після того як вони відповідним чином будуть зафіксовані ними у матеріалах справи. Така багатоплановість в спрямованості діяльності їх при здійсненні пізнання в значної ступені ускладнює дії оперативника і слідчого, потребує великої концентрації їх розумових здібностей, високої відповідальності за виконувану роботу.
Однією з функцій оперативника, а потім і слідчого є здійснення дій по закріпленню, посвідченню отриманих у ході пізнання фактів, прийнятих рішень та складення різних видів документів.
Документи в органах внутрішніх справ класифікуються за різними ознаками і підставами:
Посвідчувальна діяльність оперативника, а потім і слідчого, повинна бути спрямована на фіксації:
Посвідчувальна діяльність не тільки закріплює виявлені у процесі пізнання факти, події, але й призвана допомагати процесу їх об’єктивного сприйняття оперативником і слідчим, призвана ліквідувати, попереджати розвиток суб’єктивізму в їх діях, помилки у пізнавальній діяльності.
Організаційною основою діяльності оперативника є плани роботи, в яких повинні конкретизуватись їх завдання в будь якій сфері діяльності. Так, готуючись до проведення бесіди для успішного встановлення і розвитку контакту оперативнику доцільно підготувати план, у якому відбивалися б особистісні риси об'єкта встановлення контакту та план побудови проблемної ситуації в бесіді.
У найбільш широкому значені під конструктивною діяльністю розуміють прогнозування і планування дій для досягнення намічених цілей. Попереднє уявлення перебігу і результатів дій у тому чи іншому ступені є обов'язковим компонентом будь-якого виду професійної діяльності.
Сутність цього виду діяльності сформульована Б.Г. Ананьєвим, який розглядав працю як свідому, тобто цілеспрямовану і планомірну, продуктивну діяльність яка характеризується уявною побудовою майбутнього продукту праці і програмуванням усього порядку операцій. Починаючи процес збирання і отримання фактів, оперативний працівник і слідчий часто заздалегідь не знають кінцевого результату збору цих відомостей, не можуть уявити повну розумову модель події яка відбулась в минулому. Ця особливість пізнавальної діяльності призводить до суттєвих труднощів при збиранні, відбирання, оцінці отриманої інформації, до необхідності висування та перевірки великої кількості самих різних версій з приводу природи, дійсної цінності тих чи інших фактів, взаємозв’язку між окремими фактами.
Конструктивна діяльність може виражатися як в уявному відтворенні майбутніх дій по досягненні результату, так і в прийнятті рішення за результатами аналізу і синтезу зібраних фактів. Особливість конструктивної діяльності оперативника полягає в:
У конструктивній діяльності розкриваються вольові якості людини, її цілеспрямованість, ступінь підготовленості до здійснення даного виду діяльності. Тому в оперативно-розшуковій та слідчій діяльності суттєве значення придбають знання та досвіт, які створюють умови для розуміння наявної інформації, пошуку правильного вибору необхідної інформації. Чим більшим досвідом володіє оперативник і слідчий, чим ширше їх пізнання у криміналістиці, тим більша кількість версій вони можуть висунути в процесі встановлення істини, тим більше версій вони можуть перевірити уявно.
В оперативно-розшуковій та слідчій діяльності для отримання інформації від людей застосовуються певні правила логіко-психологічної природи, тобто прийоми і способи вивідування інформації, яка цікавить співробітників ОВС, які розглянуті в окремій частині даної роботи.
Комунікативна діяльність потребує забезпечити досягнення мети пізнавальної, конструктивної, вона розвиваються в цих видах діяльності. Сутність конкретних відношень, що складаються, визначається цілями того виду діяльності, у якому комунікація мають місце.
Специфіка спілкування в кожному конкретному випадку залежить від тієї оперативно-службової задачі, яку розв’язує оперативник, а також від психології співрозмовника, його професії, віку, статі, соціальної приналежності, стану здоров'я, національності, ставлення до міліції, а також від умов, за яких відбувається спілкування. В умовах постійного спілкування з різноманітними категоріями людей оперативник повинен вміти розпізнавати ознаки агресивності, враховуючи вікові та соціальні верстви населення, які слід враховувати.
Спілкуючись із носієм інформації, оперативник черпає її не тільки із мови співбесідника або виконаного ним письмового тексту, але й з немовних засобів передачі інформації, немовних засобів спілкування із співрозмовником. Останні дають підчас більш інформації для роздумів, ніж промовлені слова чи виконані тексти. Тому, з’ясовуючи зміст усної чи писемної мови співбесідника, оперативний працівник не повинен упускати з виду інтонацію, емоційну насиченість, міміку, тактильні дії, вегетативні та інші прояви, супроводжуючі мовну діяльність.
Необхідність у встановленні комунікативних зв'язків із заявником, очевидцем, потерпілим дозволяє здобути різноманітну інформацію, що забезпечує успіх в оперативній службовій діяльності. Спілкування дозволяє виявити осіб, які становлять оперативний інтерес для ОВС, факт злочину, предмети і документи, що зберегли сліди злочину, свідків тощо.
Узагальнення зазначеного дає змогу зробити наступні висновки:
1) діяльність по розкриттю злочинів потребує від фахівця (оперативного працівника) не тільки наявності знань наук юридичного циклу та спеціальних дисциплін, вмінь і навичок, що формуються при їх вивченні, але й знання та застосування методів психології. Це зумовлене, тим, що вона, як правило, відбувається у несприятливих для суб’єкта умовах конфліктного спілкування з людьми – об’єктами оперативної уваги. Тільки за допомогою психологічної науки можна розробити заходи по нейтралізації дії негативних чинників, зменшенню ризику помилки при пошуку, сприйманні і оцінці фактів працівниками;
2) специфічним для даного виду діяльності є також те, що розкриття злочинів та визначення ступеня причетності до його вчинення конкретних осіб здійснюється не лише за рахунок безпосередньої психічної активності працівників оперативних підрозділів. Значна кількість фактів стає відомою через свідчення інших осіб (громадян з найближчого оточення об’єкта, очевидців протиправних дій, потерпілих, а також самих правопорушників). Встановлення ступеня їх вірогідності потребує від оперативних працівників знань психологічних закономірностей, що мають місце при сприйманні і відтворенні інформації, при участі особи (суб’єкта та об’єкта) у різних процесуальних та позапроцесуальних діях тощо.
Якості, які повинен мати оперативник, можна розділити на дві групи: загальнолюдські і професійні. Розподіл цей, звичайно, дуже умовний: професіоналізм в ОРД прямо залежить від загальнолюдських якостей.
Давайте проаналізуємо кожну з цих груп.
До загальнолюдських якостей в першу чергу відноситься законослухняність. Кожний оперативних повинний знати Конституцію України і діяти відповідно до її законів, пам'ятаючи про захист прав людини і громадянина. Він повинен виконувати Закон про ОРД, вимоги кримінально-процесуального законодавства, що регламентують етапи дізнання, попереднього слідства і правосуддя, керуватися відомчими нормативними актами, що регулюють дії оперативних підрозділів. У випадках, коли ситуація не вписується у визначені норми, керуватися загальнолюдськими правилами поводження, етичними, можливо, релігійними.
Однією з найважливіших умов у роботі оперативника є чесність. Організована злочинність прагне затягти у свої тенета будь-якого працівника правоохоронних органів, не гребуючи ніякими засобами. Але є й інша сторона: оперативна обстановка може мати погані показники. Поліпшити їх можна за рахунок "прикрашання". Зустрічаються серед оперативників і "фахівці" по фальсифікації доказів.
Серед загальнолюдських якостей не можна не згадати і таку, як мужність. Професія оперативника вимагає щоденної самовіддачі, великої нервової напруги, ризику. І романтики в ній, на жаль, не так багато. Оперативнику доводиться збирати й аналізувати факти, заради не дуже чітко видимої мети. Робота, не завжди вдячна, вимотує виконавця, змушує, часом, навіть сумніватися в правильності обраного життєвого шляху. Мужність оперативника виявляється й у тому, щоб, усвідомивши, що йшов по хибному сліду, привселюдно визнавати це, висловивши свою точку зору на те, що відбулося. Зрозуміло, вона може суперечити чийсь думці і не завжди влаштовувати керівництво.
Поряд з іншими загальнолюдськими якостями оперативник повинен мати доброту. Професія відкладає відбиток не тільки на поведінку оперативних працівників, але і на їхній характер. Вони ведуть боротьбу зі злочинним світом і тут недовго озлобитися. А цього допускати не можна.
І ще про одну загальнолюдську якість оперативника варто згадати. Він повинен володіти культурою усного та писемного мовлення. Оперативник повинен уміти правильно, дотримуючись норм мови, говорити і писати. І ця якість не менше важлива ще і тому, що по роду діяльності оперативнику доводиться складати різного роду документи, вони повинні бути бездоганні.
Вирішення професійних завдань передбачає наявність у співробітників певної системи професійно-важливих якостей та властивостей. Дана система включає в себе три основні функціональні блоки:
Професійна направленість виступає як мотивуючий фактор, зміст якого формують переконання, службовий обов'язок, ціннісні орієнтації, професійні інтереси та мотиви, стабільна правосвідомість, вольові та характерологічні риси особи співробітника. Неодмінною умовою успішної діяльності оперативника є цілеспрямованість. Професія зобов'язує оперативника виявляти максимальну самостійність. Вказівки зверху можуть бути загальними і сугубо формальними. У конкретній ситуації оперативнику доводиться виявляти ініціативу, діяти швидко, рішуче і винахідливо. У більшості ситуацій усе залежить від його власного рішення, відповідальність за котре цілком лягає на його плечі.
Професійна спостережливість - інтегральна властивість особи, яка забезпечує ефективність спостереження як виду людської діяльності, спрямованого на виявлення зовнішніх та внутрішніх суттєвих елементів ситуації, які можуть мати значення для ефективності вирішення професійної пізнавальної задачі.
Чим же відрізняється професійна спостережливість оперативника? Сюди входять три елементи. Насамперед, гарна зорова (і якоюсь мірою слухова) пам'ять (особливо це стосується зовнішності людини). Побачивши якось об’єкт, через деякий час оперативник повинен впізнати його, причому нерідко в цілком іншій обстановці, одязі і т.п. Потім - уміння пізнати об'єкт по повідомлених прикметах, мистецтво скласти словесний портрет. Нарешті, знання повадок і злочинних прийомів тих чи інших кримінальних суб'єктів, що необхідно при спостереженні і затриманні злочинців.
Важливо відзначити ще одну обставину: спостережливість оперативника повинна компенсувати негативні умови розшуку, особливо те, що він ведеться таємно. А нерідко ще з контрспостереженням, що здійснюють співробітники служби безпеки великих підприємств чи організацій. Ефективність спостереження залежить від додержання деяких загальних правил:
Враховуючи, що спостережливість інтегрує в себе три базові психічні пізнавальні процеси - сприйняття, пам'ять, мислення, ця системна якість безпосередньо бере участь на всіх етапах вирішення пізнавальної задачі. У зв'язку з цим не можна не сказати про таку якість оперативного працівника, як здатність до перевтілення. Він покликаний грати різні соціальні ролі, видавати себе то за інтелігента, то за бізнесмена. Перевтілюватися переконливо, навіть талановито, інакше може бути зірвана відповідальна операція. Важливе й уміння привертати до себе увагу людей, входити в довіру, мистецтво не стільки говорити, скільки слухати. Оперативному працівнику доводиться іноді змінювати свою зовнішність, пристосовуючись до обстановки, або уникати контрепостереження.
Аналіз пізнавальної діяльності оперативника, розглянутий нами в розділі, призводить до того, що пізнавальні якості, які в них розвинуті не по одному зразку, не проявляються в однаковій мірі, а відрізняються індивідуальністю. В міру засвоєння професійного досвіду, вирішення пізнавальних завдань у суб'єкта, виробляється т.зв. індивідуальний стиль діяльності, в якому вирішального значення набуває не простий набір професійно-важливих якостей, а їх складна взаємодія, система, яка залежить як від індивідуальних особливостей співробітника, так і від умов його становлення і розвитку як професіонала. Індивідуальні особливості розвитку однієї групи якості можуть у певній мірі компенсувати деякий дефіцит розвитку інших якостей. Наприклад, недостатня здатність оперативною працівника до глибокого та всебічного аналізу складних умов пізнавальної задачі може бути компенсована здатністю швидкої переробки і аналізу різних варіантів рішення задачі, ефективного відпрацювання різноманітних слідчих та оперативно-розшукових версій події.
Не менш важливе значення з точки зору вивчення особистості носія інформації, проникнення його внутрішнього світу, визначення тактики взаємодії з ним, правильного аналізу і оцінки отриманих відомостей має урахування того, який має вигляд співбесідник, в якому стані перебуває його одяг, взуття, які особливості характеризують його руки, зачіску, чи має він татуїровки, рубці і т.д. На ці та інші ознаки співучасника у мовній комунікації, а також на деталі речей, які супроводжують оперативну діяльність, оперативнішу необхідно звертати найсерйознішу увагу, це допоможе сформувати індивідуальний стиль діяльності. Для успішної роботи оперативному працівнику необхідно мати розвинені навички спілкування, вміти швидко й легко встановлювати контакт, бути ініціативним, прагнути до успішного виконання завдань, бути впевненим у своїх силах та здатним до розумного ризику, мати розвинену уяву, творчо мислити, мати навички рольової поведінки і здатність до активного перевтілення. Не є обов'язковою умовою наявність усіх перелічених якостей, ідеться лише про їх оптимальну сукупність.
Обстановка при проведенні оперативно-розшукових заходів, як правило, мінлива. Усе передбачити складно. Головне при цьому не розгубитися, холоднокровно і швидко оцінювати усі за і проти, вчасно прийняти правильне рішення. Оперативність одна з необхідних якостей працівника оперативного підрозділу. Як складові оперативності, слід вважати такі якості, як швидкість, активність, наступальність, уміння в мінімальні терміни приймати правильні рішення і діяти згідно з ними. Оперативність передбачає спроможність самоорганізації, швидке висування і відпрацювання версій, чіткий розподіл обов'язків між суб'єктами, доки беруть участь у розкритті злочину і розшуку винних, оперативний обмін інформацією між ними, а також інтуїцію.
Розшук за своєю природою несумісний із тяганиною. Однак швидкість і поспіх понять не тотожні. Швидкість зв'язана з оперативністю, діловитістю, а поспіх - із неохайністю і помилками, тому важливе значення в роботі оперативника має дисциплінованість. Розшук - діяльність колективна, і праця багатьох людей може бути даремною через найменшу недисциплінованість одного працівника, Оперативник звичайно діє поодинці, рішення приймає самостійно і контроль за його діями практично неможливий. Особливо це стосується контактів з особами, які негласно співробітничають з оперативними підрозділами тощо. Зволікання в пошуковій роботі неприпустиме. Час працює проти оперативника. Особливо в ситуаціях переслідування по гарячих слідах. А з урахуванням високої мобільності злочинців, оперативність пошукових служб просто необхідна. Бувають випадки коли не завжди є можливість роз’їжджати в пошуках того чи іншого суб’єкта. Набагато простіше запропонувати відповідному органу на іншій території провести певні пошукові дії. Такий порядок твердо встановлений. Залишається його точно дотримуватися. На жаль, доводиться констатувати, що "чужі" справи здійснюються часом несвоєчасно і неякісно через недисциплінованість і безпам'ятність окремих працівників, надолужувати згаяний час доведеться, можливо, роками напруженої праці багатьох оперативників. Тому при розкритті злочинів особливо важлива не так дисциплінованість, як самодисциплінованість оперативника.
Перелік загальнолюдських і професійних якостей дозволяє створити модель особистості оперативного працівника. Пропонована модель буде неповною, якщо її не доповнити особливостями організаційної діяльності оперативного працівника, яка складається із самоорганізованості (вміння точно планувати свій та чужий час), волі, наполегливості, високої особистої сміливості, зібраності, цілеспрямованості, вміння аналізувати свої дії, спостерігати за собою, своєчасно виправляти свої помилки, швидко та холоднокровно приймати рішення, емоційної стійкості, знання чинного законодавства, високого почуття відповідальності за прийняті рішення та скоєні дії. До організаційних здібностей слід віднести такі якості, як вміння організувати громадськість та використовувати її допомогу у вирішенні оперативно-службових завдань.
І нарешті, ще одна якість гарного професіонала-оперативника, на якій варто зупинитися, його фізичні дані. Для затримання злочинця, крім всього іншого, погрібні фізична сила і спритність, до того ж гарний зір і відмінний слух, витривалість, постійне загартування, тренування, виховання волі і терпіння. Є декілька видів спорту, якими йому слід володіти професійно: боротьба, біг по пересіченій місцевості (крос), стрільба з особистої зброї (пістолет), автомотоспорт. Дуже корисні навики гри в шахи, та й інші вправи, що розвивають логічне мислення.
Отже, оперативник як професіонал повинний бути самостійним у вирішенні завдань, оперативним, спритним, цілеспрямованим, спостережливим, мати навики перевтілення і мати добрі фізичні дані. Це вже немало, хоча поняття "оперативник-професіонал" набагато ширше. І ще про деякі додаткові аспекти цієї професії хотілося б згадати. Насамперед про ризик. Зрозуміло, ризикувати оперативнику доводиться нерідко. У цьому особливість його роботи. Але ризик у певній ситуації може завдати і шкоди, наприклад, особам, які не мають відношення до злочинної діяльності. Не говорячи вже про власну безпеку. Через невиправданий ризик може бути невдало проведена операція, залишений непокараним небезпечний злочинець. Ризик має бути виправданим і, по можливості, мінімальним.
Про конспіративність. Певна частина розшукової діяльності є негласною. Інша має локально-конфіденційний характер. У будь-якому випадку оперативний працівник повинен, що називається, уміти тримати язика за зубами. Для співробітників оперативно-розшукових служб дана вимога, як ні для кого іншого, актуальна.
Про тверезість. Ця професія в принципі несумісна з пияцтвом. Тим більше, при виконанні службового обов'язку. Виняток один, якщо оперативний працівник впроваджується в злочинну групу, де в інтересах слідства повинен уживати спиртне, спілкуючись із злочинцями, але головне контролювати себе і не сп'яніти.
Жаргон. Оперативних повинен знати мову злочинного світу (арго), щоб розуміти, про що йдеться, а ще, щоб, видаючи себе за свого в злочинному середовищі, не осоромитися.
Інтуїція. Ця якість, безсумнівно, відіграє велику роль у діяльності будь-якого оперативника. Не треба тільки її переоцінювати. Сама по собі інтуїція - ніщо, але вона дає імпульс думкам, а потім і діям.
Використання оперативником психологічних знань складається з того, що після отримання їх в навчальному закладі ним відпрацьовуються відповідні навички, які використовуються потім для застосування цих знань в ОРД. Усе це залежить від таких професійно важливих якостей оперативника, як дисциплінованість, виконавчість, посадова вихованість та культура праці.
Як протипоказання для оперативної роботи можна назвати: підвищену сприйнятливість до негативних явищ, балакучість, легковажність, самовпевненість, нетактовність, сором'язливість, поверховість мислення, інертність, некритичність, навіюваність, нерозвинена мову, збудливість, поверховість зорового й слухового сприйняття, недостатня координованість рухів.
Екстремальні умови, ситуації, обставини оперативно-службової діяльності об'єктивно містять у собі різні чинники (причини, сили, особливості), які психологічно впливають на громадян і працівників правоохоронних органів. Можна виділити дві групи таких чинників.
Екстремальні морально-психологічні чинники:
• спостерігається й усвідомлюється порушення громадського порядку і розуміння свого обов’язку в припиненні порушення і відновленні порядку;
• людські втрати, що спостерігаються: загибель людей, трупи, жертви, страждання, горе людей, матеріальні збитки, заклики на допомогу й ін.;
• загальна дезорганізація життя на території, у місті, на дорозі й ін., незвичайна поведінка громадян (паніка, натовп, біженці, істерія, агресивність людей);
• різка активізація кримінального елементу — несподіваний його перехід від імітації правослухняності до агресії з застосуванням фізичної сили, а в зонах надзвичайних обставин — мародерство, крадіжки, пограбування, розбійницькі напади, бандитизм, використання мирних громадян для прикриття свого відступу та втечі й ін.;
• велика значимість подій, що відбуваються, розуміння особистої причетності до них;
• усвідомлення відповідальності за свої рішення, вчинки, дії і досягнення необхідного професійного результату;
• небезпека для здоров'я і життя громадян, що знаходяться в зоні екстремальних подій, а також - себе особисто,
• колективізм, солідарність, що виражаються в розумінні необхідності діяти спільно, узгоджено зі своїми товаришами по службі і взаємодіючими підрозділами, надавати взаємну підтримку і допомогу;
• приклад начальників, командирів — чинник, що особливо позначається у важких, небезпечних умовах. Військова мудрість говорить: «Якщо побіжить командир, солдат обжене його на п'ять кілометрів»;
• обіцянки, підкуп — в екстремальних умовах правопорушники і злочинці опиняються в критичних, безвихідних ситуаціях і готові пообіцяти, запропонувати, надати працівникам правоохоронних органів усі, щоб врятуватися. Це відразу психологічно ставить співробітника перед моральним вибором — професійного зрадництва чи вірності обов’язку, присязі, честі.
Ця група чинників здійснює сильний морально-психологічний вплив, вимагаючи від співробітників високої морально-психологічної підготовленості, мобілізованості, стійкості, самовладання.
Екстремальні професійно-психологічні чинники характерні своїм загальним впливом на психіку, що гальмує реалізацію звичайних, відпрацьованих раніше дій, які успішно виконувалися у відносно спокійних робочих умовах. До них відносяться:
• новизна, незвичайність. Екстремальні ситуації підвищеної складності виникають у більшості працівників правоохоронних органів не кожного дня і менш звичні для них. Вони відрізняються і визначеною унікальністю, що вимагає не шаблонних, а гнучких, винахідливих дій, вчинків розумних, з напруженням своїх можливостей;
• раптовість. Більшість складних умов чи подальше їх ускладнення відбувається різко, радикально змінюючи ситуацію. Це вимагає від працівника готовності до таких ускладнень, пильності, уміння не поставити себе в складне становище, не розгубитися;
• стрімкість подій, дефіцит часу. Екстремальні ситуації змушують професіонала діяти швидко, реагувати на зміни негайно й адекватно, не відстаючи від темпу зміни обстановки і розвитку подій;
• високі навантаження. Діяти в складних умовах, досягати результатів, що не виникають за “вимахуванням палички”, — значить використовувати усі свої можливості, гранично напружуватися, демонструючи все, на що працівник здатний. Навантаження звичайно є комплексними: розумові, емоційні, вольові, фізичні. При надзвичайних обставинах особовому складу нерідко доводиться вирішувати задачі в умовах депривації (позбавлення можливості та порушень режиму харчування, умов для відпочинку і сну, дотримання особистої гігієни тощо);
• тривалі навантаження — дуже характерний для правоохоронної діяльності чинник. Навіть кабінетна робота звичайно здійснюється в обстановці постійного поспіху, рішення складних задач, розмов з важкими в спілкуванні людьми, порушення запланованих заходів терміновими завданнями, без перерв, у тісноті й ін., що вже о другій половині робочого дня призводить співробітника до стану, який вимагає прояву високого самовладання, стриманості, уміння мобілізувати себе на продовження якісної роботи. Ще складніше тим працівникам, які знаходиться протягом доби і тижнів в польових умовах;
• невизначеність. Практично завжди працівникам правоохоронних органів доводиться діяти в обстановці інформаційної невизначеності: неясності, недостатності інформації, завеликої кількості інформації (істотної і такої, що не має значення, достовірної і брехливої, застарілої і неточної, визначеної і суперечливої). Завдання звичайно не зводиться просто до добування й уточнення інформації, оскільки час не чекає і треба діяти навіть при невизначеності ситуації, до того ж безпомилково;
• ризик. Ризик притаманний будь-якій професії правоохоронця і в будь-якій справі. В правоохоронній діяльності він присутній практично постійно, до того ж міра ризику, ймовірність невдачі в цій діяльності підвищений. Самі види ризику різноманітний: ризик зриву рішення службової задачі, ризик порушення термінів, ризик уникнення злочинця від відповідальності, ризик одержання стягнення, ризик звільнення з посади, ризик одержання фізичного ушкодження, ризик для свого життя, ризик для громадян, ризик для свого авторитету і морального престижу тощо.
Вплив екстремальних ситуацій на психіку і дії працівників правоохоронних органів. Потрапивши в екстремальні умови, кожен працівник переживає великі, а подеколи і граничні навантаження, спостерігаючи за всім, що відбувається і виконуючи необхідні професійні дії. Він напружено міркує, оцінює, робить для себе висновки, приймає рішення, пришуковує способи поведінки, мобілізує власні сили і можливості, переборює внутрішні труднощі і коливання, підкоряє свою поведінку службовому обов’язку, вирішенню професійних задач і т.п. Те, що відбувається в його психіці, неминуче відбивається на якості професійних дій працівника, причому не однозначно.
Експериментально встановлено, що екстремально-психологічні фактори позитивно впливають на психіку професіонала правоохоронця, якщо він якісно підготовлений морально і психологічно. Для його психічної діяльності в екстремальних умовах характерними є:
• загострене почуття обов’язку, відповідальності і рішучості, поєднане з бажанням безумовно і якісно вирішувати службові задачі;
• повна самомобілізованість, прояв сил і можливостей в процесі вирішення задач;
• підвищена енергійність і активність, велика наполегливість і завзятість у досягненні мети;
• діяльнісний максималізм, який виявляється в прагненні домогтися результату, причому найвищого і безумовного;
• підвищена пильність, уважність, спостережливість, швидка і чітка робота думок;
• зібраність і постійна готовність до будь-яких несподіванок, до швидких реакцій на зміну обстановки і виникнення небезпеки;
• стійкість до тимчасових невдач і ін.
Тому їхні дії відрізняються високою якістю, підвищеної чіткістю, влучністю в використанні вогнепальної зброї, результативністю. Багато хто з працівників в екстремальних умовах відчувають професійний азарт і задоволення.
Позитивні зміни мають не тільки індивідуальний, але і груповий характер. Так, у бойових групах, загонах, підрозділах, частинах, що відзначаютья високою підготовленістю, спостерігаються зміцнення морально-психологічного клімату, здорова суспільна думка й оптимістичний настрій, взаємини підкоряються бойовим і службовим інтересам, поліпшуються взаємодії, взаєморозуміння, взаємодопомога, прояви товариськості, солідарності, взаємної підтримки, додержання професійних і бойових традицій тощо.
Однак на недостатньо підготовлених у професійному, моральному і психологічному відношенні працівників екстремальні ситуації і властиві їм чинники здійснюють негативний вплив. У їх психічній діяльності переважають:
• перехід інтенсивності психічної напруги за межі корисності ;
• занепокоєння, розгубленість, нерішучість, уповільненість реакцій;
• острах невдачі, відповідальності, підпорядкування своєї поведінки мотиву уникнення невдачі за будь-яку ціну (замість прагнення до максимально можливого успіху);
• погіршення кмітливості, спостережливості, оцінки обстановки, прояву погіршення пам'яті й ілюзій сприйняття («У страху очі великі», «Лякана ворона куща боїться»);
• зниження активності, наполегливості, завзятості, спритності і винахідливості в досягненні мети, підвищення схильності до пошуку виправдовувань («Хто хоче — той шукає способи, хто не хоче — шукає причини»);
• постійне почуття слабкості, втоми, безсилля, невміння мобілізуватися;
• загострення почуття самозбереження, що охоплює часом всю свідомість і стає єдиною спонукою поведінки;
• зростання дратівливості, втрата контролю над собою й ін.
Ці негативні прояви в психічній діяльності відбиваються на діях і вчинках. При переході через межу корисності напруги і появі перенапруги (дистресу) в першу чергу втрачаються творча здатність, адекватне розуміння того, що відбувається; дії робляться стереотипними та недоцільними. При подальшому зростанні інтенсивності психічної напруги під впливом негативних психологічних явищ починають з'являтися помилки навіть у відпрацьованих уміннях і навичках , їх кількість поступово збільшується, результативність діяльності швидко зменшується. При виникненні граничної напруги з'являються фатальні помилки (наприклад, водій автомашини замість педалі гальма натискає на педаль газу, а потом, якщо залишається живим, ніяк не може пояснити, чому він це зробив); всілякі інструкції і рекомендації «вилітають з голови»; виникають прояви відвертого боягузтва, відмови від виконання ризикованих доручень, обману, нечесності, безвільності й ін.
Якщо перенапруга продовжує збільшуватися і далі переходить критичну межу, настає позамежова напруга і відбувається злам психічної діяльності — втрата здатності розуміти навколишнє і звітувати щодо власної поведінки. Злам може втілюватись в гальмуванні поведінки (ступор, психологічний шок, заціпеніння, повна пасивність і байдужість, втрата свідомості й ін.) чи істеричній поведінці (панічна, безглузда, хаотична поведінка).
Негативні явища виникають і в недостатньо підготовлених групах: безглузді і песимістичні настрої, чутки, невдоволення, негативні думки, послаблення дисципліни, порушення статутних і службових норм поведінки, схильність до непомірного вживання алкоголю, конфлікти у взаєминах, паніка.
Практичний досвід дозволяє стверджувати, що при якісній морально-психологічній і професійно-психологічній підготовці, при серйозній особистій роботі співробітника над собою всі можливі негативні впливи екстремальних умов на нього і його дії можуть бути успішно нейтралізовані.
Професійна діяльність оперативного працівника має складну психологічну структуру. Зокрема, основні завдання які поставлені в їхній діяльності реалізуються різновидами психологічних діяльностей, до яких відносяться пізнавальна, конструктивна, виховна, комунікативна, організаторська та посвідчувальна діяльність.
Прикладне використання психологічних знань для підвищення ефективності вирішення професійних завдань доцільне в двох основних напрямах. По-перше, це психологічне забезпечення і супроводження конкретних професійних функцій (діяльності). По-друге, професійно-психологічне удосконалення особистості фахівця, формування та розвиток не лише професійно-важливих, але й особистісних диспозицій, які забезпечують готовність і орієнтацію слідчого чи оперативного працівника на якісне виконання діяльності.
Основним організаційно-методичним принципом професійно-психологічної підготовки оперативного працівника має бути формування стану готовності фахівця як сукупності психофізіологічних, психодинамічних, морально-психологічних і соціально-психологічних характеристик, якостей і властивостей, які відповідають особливостям оперативно-службової діяльності і виступають внутрішньою умовою її успішного здійснення. Психологічна готовність як показник (і індикатор) професійної майстерності формується цілеспрямовано і психологічно супроводжується протягом всієї служби.