Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16. частина мови в системі рівнів мови
Рівні мови — деякі "ділянки" мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.
Граматична система мови складається з двох рівнів — морфологічного і синтаксичного. Морфологічний рівень — це система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія як наука вивчає структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують синтагматичного слова, тобто словоформи. Спрямованість морфології на передачу значень саме некореневими морфемами відрізняє морфологію від лексикології, яка вивчає значення коренів і цілих слів. Традиційне членування граматики на морфологію, тобто граматику слова, і синтаксис, або граматику речення, не є універсальним. Якщо в синтетичних мовах морфологія є дуже важливою, то в аналітичних мовах вона переходить на задній план, а в так званих «аморфних» мовах її вартість нульова.
Донині в науці немає єдиного погляду на основну одиницю морфологічного рівня. Одні вчені нею вважають морфему, інші — слово, ще інші — словоформу.
Морфема — мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за певною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поділяється на простіші одиниці того самого роду.
17. видання граматик національних мов в епоху Відродження
У епоху Відродження (15-16 століття) відроджується інтерес до мови, розширюються відомості про мови світу, продовжується робота з тлумачення та видання грецьких та латинських текстів.
Біблію почали перекладати з давньоєврейської і давньогрецької на живі літературні мови. З'являється перший твір італійською мовою (не латиною) – Данте. Формується класична філологія, з'являються граматики багатьох мов (французька, англійська, польська, вірменська, угорська, японська, корейська та інші). У цей період починають формуватися нові погляди на мови, їх класифікації. Данте, автор наукового трактату «Про народну мову», аналізує рідну італійську мову. Данте поділяє мови на 2 групи: вульгарні (народні) і граматичні (літературні). Перевагу надає 1 групі – «шляхетній первісній мові». Данте порушує питання про класифікацію романських мов (італійська, французька, провансальська + італійські діалекти).
Доба Відродження характеризуються суттєвими змінами в мовознавстві, поштовхом до яких стали великі географічні відкриття, подорожі. Активно розвивається лексикографія. Створюються багатомовні або порівняльні словники («каталоги мов»).
Словники. 1. «Сравнительные словари вех языков и наречий». у Петербург, 1787 р. Виданий рос. мандрівником академіком Петром Палассом. Поданий переклад російських слів на 272 мови.
2. «Каталог мов відомих народів, їх поділ і класифікація» - Мадрид, 1804 р. автор іспанський монах Лоренсо Гервас. Представлено 307 мов Європи, Азії, Америки + відомості з лексики і граматики.
3. «Нітрідат, або загальне мовознавство» - німецьке видання Аделунга і Фатера. Містяться дані про 500 мов. 1817 р. Берлін. У ньому запропонований переклад молитви «Отче наш…» на 500 мов.
Граматики. 1. «Універсальна раціональна граматика», Париж, 1660 р., автори – абати-філософи Антуан Арно і Клод Лансло.
2.«Грамматика словенска… » Лаврентія Зизанія, видана у Вільно у 1596 р. 3. «Граматика словенска правильное синтагма» Мелетія Смотрицького, видана у 1619 р.
18. внутрішні та зовнішні закони розвитку мови
Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов. Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній території; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мова в процесі шкільного навчання.
Контактування мов може зумовити такі процеси: 1) запозичення лексики і фразеології; 2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови; 3) зміну наголосу; 4) зміни у граматичній будові мови; 5) зміни у словотворі.
У двомовних групах людей дві мовні системи вступають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, числа, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мовна, а значить і етнічна, асиміляція.
Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Унаслідок конвергентного розвитку декількох мов виникають так звані мовні союзи, тобто особливі типи ареально-історичної спільності мов, які характеризуються певною кількістю подібних чи спільних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактування і конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.
Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат. Близьким до перелічених є термін адстрат.
Внутрішні причини мовних змін. Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі: 1) антиномія позначуваного і позначувального; 2) антиномія норми і системи; 3) антиномія мовця і слухача; 4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови; 5) антиномія коду і тексту. Внутрішні причини мовних змін виявляються в таких тенденціях мовного розвитку: 1) тенденція до економії мовних засобів і зусиль мовців; 2) тенденція до вираження різних значень різними формами; 3) тенденція до обмеження складності мовних одиниць; 4) тенденція до абстрагування мовних елементів.
19. Зміст мовознавства в системі гуманітарних наук
Мовознавство, особливо загальне, найбільш органічно пов’язане з філософією. Філософія — це база, на якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв’язання основних мовознавчих проблем: суть, походження, розвиток мови, співвідношення мовної форми і змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти питання про відображення людським мисленням довкілля та про відношення мислення до мови. Зв’язки з гуманітарними науками: історією, логікою, соціологією, етнографією, археологією, літературознавством. Зв’язок мовознавства з історією, як і з іншими науками, є обопільним. З одного боку, мовознавство допомагає історії, проливаючи світло на певні історичні факти, з іншого — використовує свідчення історії для пояснення суто мовних явищ. Наприклад, той факт, що назви тварин мають спільну етимологію в більшості індоєвропейських мов (пор.: укр. корова, польськ. кгоюа, чеськ. кгаиа,) Зв’язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення — понять, суджень, умовиводів, полягає в тому, що «проникнути» в мислення можна тільки через мову і, навпаки, змістом мови є думка, мисль людини. Тісний зв’язок має мовознавство із соціологією. Цей зв’язок детермінований тим, що мова є явищем суспільним, виникає і розвивається тільки в суспільстві, впливає на суспільство і водночас стан мови великою мірою залежить від суспільства. На стику соціології і мовознавства виникла соціолінгвістика — цаука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, вплив соціальних чинників на мову і роль мови в суспільному житті. Оскільки мова — важлива етнічна ознака, то неможливим є її повноцінне вивчення без етнографії. Без даних етнографії лінгвіст не може правильно пояснити значення окремих слів та виразів, які стосуються побуту, матеріальної та духовної культури, і правильно розкрити їх етимологію. Найтіснішими зв’язки мовознавства й етнографії виявляються у процесі вивчення діалектного словника — назви селянських будівель, начиння, одягу, знарядь праці, обрядів тощо. Зв’язок мовознавства з етнографією зумовив виникнення окремої науки — етнолінгвістики, яка вивчає мову в її стосунках до культури, а також взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні й еволюції мови (вплив на структуру мови вірувань, звичаїв, побуту, загалом культури народу). Суто практичний характер має зв’язок мовознавства з археологією — наукою, що вивчає історичне минуле суспільства за виявленими під час розкопок пам’ятками матеріальної культури. Археологи знаходять стародавні предмети, а мовознавці розшифровують зроблені на них написи. Прозорим є зв’язок мовознавства з літературознавством. Мова є першоелементом літератури, її будівельним матеріалом. Тому мовознавство настільки тісно переплетене з літературознавством, що вони об’єднані в одну комплексну науку — філологію. З мовознавством і літературознавством (філологією) тісно пов’язана герменевтика — мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації, розуміння.
20.Системно-структурна організація мови
Формальне будову будь-якого компонента мови і мови в цілому називається його структурою. Таким чином, саме мовні структури (в плані змісту і в плані вираження) утворюють предмет структурної лінгвістики.
У сучасній лінгвістиці широко використовуються терміни "система" і "структура". У структурній лінгвістиці мова розглядається як знакова система, властивості системи в цілому не є сумою властивостей утворюючих її компонентів (властивість неадитивні: ціле складніше всіх компонентів, разом узятих). Наприклад: пропозицію можна розглядати як систему, що складається з лексичних одиниць, однак пропозиція в цілому має властивість комунікативності, а слово - немає.
Специфіка структурної лінгвістики враховує в першу чергу відносини між компонентами того чи іншого мовного об'єкта і їх формацію. Системність і структурність мови відзначалася ще лінгвістами початку XX століття (швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр).
Системно-структурний характер мови неодноразово підкреслювався Бодуен де Куртене та іншими лінгвістами. Бодуен де Куртене : "Усі елементи мовного мислення - фонетичні, семасіологічний та морфологічні - укладаються в розряди і групи".