Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Амінокислоти — похідні карбонових кислот, у радикалі яких один або кілька атомів гідрогену заміщені аміногрупами. Відомо понад 150 амінокислот, добутих з природних джерел і методами органічного синтезу. Для біосинтезу білків організмів тварин і людини необхідно 20 амінокислот, два аміди (аспарагін і глутаміи) і дві імінокислоти (пролін і оксипролін).
Амінокислоти — основа структури білків кожного живого організму. Білки кормів поділяють на повноцінні і неповноцінні. Повноцінні білки містять у складі своїх молекул залишки незамінних амінокислот, які не можуть бути синтезовані організмом тварини: валін, ізолейцин, лейцин, лізин, метіонін, треонін, триптофан і фенілаланін, до умовно незамінних амінокислот відносять гістидин, оскільки його незначна нестача в кормах поповнюється синтезом мікрофлорою в травному каналі. Решта амінокислот замінні і можуть синтезуватися в організмі тварин: аланін, аспарагінова і глутамінова кислоти, серин. П'ять амінокислот частково замінні; аргінін, гліцин, тирозин, цистин і цистеїн. Імінокислоти пролін і оксипроліп можуть синтезуватися в організмі з деяких продуктів проміжного обміну вуглеводів, ліпідів, білків, нуклеїнових кислот.
Сульфур — обов'язковий компонент живих організмів. В організмі тварин його міститься 0,08 — 0,5% загальної маси. Сульфур є складовою частиною сульфуровмісних амінокислот — метіоніну, цистину, цистеїну, лантіоніну —та багатьох білків (до 0,3 – 2,5% їх загальної маси), глутатіону, коензиму А, вітаміну В1, глікозамінгліканів, таурохолевої кислоти, сульфатидів, продуктів знешкодження токсинів гниття білків (фенолсульфатної і крезолсульфатної кислот). На Сульфур багаті білки шкіри та її похідних (рогів, шерсті, копит, пір'я).
Будова протеїногенних амінокислот. Амінокислоти, що входять до складу природних білків та пептидів (протеїногенні амінокислоти) мають хімічну будову, що представлена загальною структурною формулою:
α-L-амінокислота
Хімічні властивості протеїногенних амінокислот.
Хімічні властивості амінокислот визначаються наявністю в них карбоксильної групи (кислотного центру) та аміногрупи (основного центру, тобто вони є амфотерними сполуками.
За карбоксильною групою амінокислоти реагують як карбонові кислоти – вони утворюють солі, естери, аміди, галогенангідриди:
1) утворення солей амінокислот:
2) утворення естерів (складних ефірів) амінокислот:
3) утворення амідів амінокислот:
4) реакція декарбоксилювання:
За аміногрупою амінокислоти реагують як первинні аміни – вступають в реакції N-алкілування, N-ацилування, утворюють гідроксикислоти:
1) N-алкілування амінокислот:
2) N-ацилування амінокислот:
3) утворення гідроксикислот:
Утворення кислотоамідних (пептидних) зв'язків. Характерною хімічною властивістю протеїногенних амінокислот є здатність їх α-карбоксильних груп взаємодіяти з α-аміногрупами інших амінокислот з виділенням елементів молекули води та утворенням кислотоамідних (пептидних) зв’язків. Продукти, що формуються (аміди амінокислот), дістали назву пептидів (дипептидів, трипептидів олігопептидів) та поліпептидів (при кількості реагуючих молекул амінокислот більше десяти). Наведемо реакцію утворення дипептиду при взаємодії α-карбоксильної групи амінокислоти аланіну з α-аміногрупою амінокислоти цистеїну:
аланін цистеїн дипептид аланіл-цистеїн
При штучному хімічному синтезі природних пептидів застосовують такі загальні методичні підходи:
1) метод послідовного нарощування амінокислотного ланцюга, що дає змогу отримати невеликі (n = 9 - 10) пептидні молекули;
2) метод блочного синтезу, який полягає у з'єднанні в одну молекулу кількох малих пептидів (n = 9 - 10), що були отримані послідовним нарощуванням пептидного ланцюга.
З метою створення оптимальних умов для формування кислотоамідних зв'язків між окремими амінокислотами усі методи хімічного синтезу пептидів та білків ґрунтуються на послідовному здійсненні таких трьох стадій (Ю. А. Овчинников, 1987):
а) блокуванні ("захисті") функціональних груп амінокислоти (амінокислот), або пептиду (пептидів), що не беруть участі в реакції утворення пептидного зв'язку;
б) конденсації активованої карбоксильної групи одного реакційного компонента з вільною аміногрупою іншого компонента;
в) видаленні захисних груп для отримання вільного пептиду (кінцевого продукту) або продовження синтезу.
Хімічні реакції, що використовуються для аналізу амінокислот. Завдяки різноманітності своїх функціональних груп, молекули α-амінокислот можуть вступати в хімічні реакції, що застосовуються в аналітичній та клінічній біохімії для ідентифікації і кількісного визначення окремих амінокислот. Ці реакції (так звані "кольорові реакції") використовуються як для визначення вільних амінокислот, що містяться в біологічних об'єктах (плазмі крові, сечі та ін.), так і при аналізі амінокислотного складу білків та пептидів, що може використовуватися як в біохімії, так і в фармацевтичній хімії.
1) Нінгідринова реакція
Нінгідрин (трикетогідринденгідрат) є високочутливим реактивом на α-амінокислоти, що при нагріванні утворює комплекс синьо-фіолетового забарвлення. За допомогою нінгідринової реакції можна детектувати 1 нмоль амінокислоти.
2) Флуорескамінова реакція
Високочутливим реагентом на α-амінокислоти є також флуорескамін, який утворює з амінокислотами флуоресціюючі комплекси. Флуорескамінова реакція є чутливішою, ніж нінгідринова, і дозволяє визначати амінокислоти в кількостях 10 - 50 пмолей.
Нінгідрин Флоурескамін
Крім зазначених, в клінічній біохімії застосовують такі кольорові реакції амінокислот, як:
- ксантопротеїнова реакція - характерна для бензольного ядра циклічних амінокислот (фенілаланіну, тирозину, триптофану), яке нітрується при дії концентрованої нітратної кислоти з утворенням нітросполук жовтого кольору;
- реакція Мілона - специфічна реакція на тирозин (амінокислоту, що містить фенольний гідроксил). В умовах нагрівання фенолів та їх похідних з реактивом Мілона (суміш Гідраргірум (І) та Гідраргірум (ІІ) нітратів) утворюються ртутні похідні цегляно-червоного кольору;
- реакція Сакагучі - реакція, що застосовується для ідентифікації гуанідинової групи аргініну. При взаємодії гуанідину з α-нафтолом та Натрій гіпохлоритом в лужних умовах утворюються сполуки з червоним забарвленням;
- реакція Ерліха - застосовується для виявлення індольного кільця триптофану, яке при реакції з р-диметиламінобензальдегідом в кислому середовищі дає сполуки з фіолетовим забарвленням;
- реакція Фоля - реакція, характерна для сірковмісних амінокислот. При кип'ятінні розчину білка або відповідних амінокислот з лугом в присутності Натрій плюмбіту утворюється чорно-бурий осад Плюмбум (ІІ) сульфіду.
Білки високомолекулярні органічні сполуки, побудовані із залишків амінокислот. Вони є структурною і функціональною основою будь-якого живого організму, оскільки з ними пов'язане саме існування живої матерії. Білки в організмі тварин виконують такі життєво важливі функції: структурну, каталітичну, захисну, транспортну, енергетичну; беруть участь у реалізації спадковості тощо. З наявністю і діяльністю білків пов'язані всі головні прояви життя: подразливість, скоротливість, здатність до росту, розвитку, розмноження, активної регуляції власного хімічного складу і функцій, пристосованість до умов навколишнього середовища, травлення та виділення кінцевих продуктів обміну, імунітет.
Білки становлять у середньому 18 21% загальної маси організму і близько 45 50% його сухої маси. Білки легко руйнуються лугами, мінеральними кислотами, високими температурами. Вони мають значну молекулярну масу (10000 322000000), складну будову молекул, амфотерні хімічні властивості.
Нині відомо понад 2000 індивідуальних білків, їх поділяють на дві групи протеїни (прості білки) і протеїди (складні білки). Протеїни поділяють на такі групи: альбуміни, глобуліни, гістони, протаміни, проламіни, глутеліни і протеїноїди. В групі протеїдів виділяють такі підгрупи: нуклеопротеїди, хромопротеїди, фосфопротеїди, ліпопротеїди, глікопротеїди і металопротеїди.
Під час гідролізу простих білків (протеїнів) утворюються простіші сполуки спочатку альбумози, потім пептони, поліпептиди, олігопептиди і, нарешті, амінокислоти. Якщо гідролізується складний білок, то відразу виникають простетична (небілкова) група і простий білок. Останній розщеплюється на продукти гідролізу, зазначені вище.
Структурна організація білків та пептидів
Всі білки та пептиди мають унікальну тривимірну просторову організацію (конформацію), яка є основою виконання білком його специфічних біологічних функцій.
Високовпорядковані конформації білкових молекул стабілізуються за рахунок утворення між амінокислотними залишками певних ділянок поліпептидних ланцюгів міцних ковалентних зв'язків та слабких фізико-хімічних зв'язків та взаємодій.
Типи зв'язків у молекулах білків та пептидів.
І. Ковалентні зв'язки.
1.1. Пептидні зв'язки - утворюються внаслідок взаємодії між α-карбоксильними та α-аміногрупами амінокислот, що утворюють пептидний ланцюг.
1.2. Дисульфідні зв'язки (-S-S-) - утворюються між залишками молекул цистеїну, що входять до одного або різних пептидних ланцюгів.
2. Нековалентні зв'язки та слабкі взаємодії - фізико-хімічні зв'язки, що приймають участь у взаємодії як певних частин одного пептидного ланцюга, так і різних, близько розташованих ланцюгів, утворюючи вищі рівні конформації білкових молекул.
2.1. Йонні (сольові) зв'язки - сполучають між собою йонізовані амінні та карбоксильні групи (головним чином, бічних радикалів діаміно- та дикарбонових амінокислот).
2.2. Водневі зв'язки - виникають між двома електронегативними атомами за рахунок атома водню, ковалентно зв'язаного з одним із електронегативних атомів. В молекулах білків водневі зв'язки найчастіше утворюються між воднем, що входить до складу груп -NН, -ОН, -SН та сусіднім атомом Оксигену.
2.3. Гідрофобні взаємодії - слабкі взаємодії, що виникають між бічними радикалами неполярних амінокислот за рахунок їх "виштовхування" з полярної (зазвичай, водної) фази. Гідрофобні зв'язки виникають здебільшого між радикалами таких амінокислот, як валін, лейцин, ізолейцин, фенілаланін та ін.
2.4. Дисульфідні зв’язки – утворюються за рахунок взаємодії SH-груп двох залишків цистеїна. Наявність дисульфідних зв’язків характерна для білків, що секретується клітиною, наприклад, в інуліні, імуноглобуліні.
2.5. Дипольні зв'язки (або Ван-дер-Ваальсові сили взаємодії) - електростатичні взаємодії постійних чи індукованих диполів, які можуть утворюватися між радикалами; полярних амінокислот (серину, треоніну, цистеїну, тирозину та ін.), що входять до складу білкових молекул.
Рівні структурної організації білків
1. Первинна структура білків.
Під первинною структурою білків розуміють лінійну будову пептидного (поліпептидного) ланцюга, що складається із залишків α-L-амінокислот. В поняття первинної структури, білка або пептиду входять його якісний, кількісний амінокислотний склад та порядок чергування (послідовність) окремих амінокислотних залишків.
Загальний вигляд первинної структури поліпептидного ланцюга,
що складається з n-амінокислотних залишків
При утворенні назв пептидів, що визначають їх первинну структуру, першим вказується залишок амінокислоти, що має вільну α-аміногрупу (так званої "N-кінцевої амінокислоти"); у назвах всіх амінокислот, що беруть участь в утворенні пептидного зв'язку α-карбоксильною групою, закінчення "-ин (-ін)" змінюється на" –ил (-іл)"; амінокислота, яка має вільну α-карбоксильну групу ("С-кінцева амінокислота") свого закінчення (-ин, -ін) не змінює.
Будова пептидної групи
Чотири атоми угрупування –СO-NН- складають пептидну групу, особливостями структури якої є такі:
- всі чотири атоми пептидної групи –СO-NН- розміщені в одній геометричній площині (компланарні);
- групи С=О та N-Н знаходяться в транс-положенні;
- довжина зв'язку між атомами С і N (0,132 нм) є проміжною між такою для одинарного С-N (0,147 нм) та подвійного С=N (0,127 нм) зв'язків; це означає, що реальною формою цього зв'язку є резонансна структура:
Резонансна будова пептидного зв'язку
- вільне обертання в поліпептидному ланцюгу з утворенням різних конформацій білкової молекули можливе лише навкруги груп -СНR сусідніх амінокислотних залишків.
2. Вторинна структура білків
Вторинна структура білків - це ряд упорядкованих конформацій, утворення яких зумовлено водневими зв'язками між окремими ділянками (переважно, пептидними групами) пептидного ланцюга або різними пептидними ланцюгами.
Розрізняють такі основні типи впорядкованої вторинної структури природних білків: α-спіраль, спіраль колагену та β-структуру.
α-спіраль - конформація, яка утворюється при просторовому скручуванні поліпептидного ланцюга за рахунок водневих зв'язків, що виникають між С=О- та NH- групами поліпептидного ланцюга, які віддалені одна від одної на чотири амінокислотних залишки. Водневі зв'язки в α-спіралі направлені паралельно осі молекули.
α-спіраль можна уявити собі у вигляді лінії, що йде по боковій поверхні уявного циліндру. Напрямок обертання поліпептидного ланцюга в природних білках - правий ("права" α-спіраль). Геометричні параметри α-спіралі: радіус - 0,25 нм; крок спіралі - 0,54 нм; на один оберт α-спіралі припадає 3,6 амінокислотних залишків.
Спіраль колагену. Можливе утворення спіральних структур, що за своїми геометричними параметрами відрізняються від α-спіралі (окремі амінокислоти (Pro, Gly, Glu, Asp, Arg та ін.) протидіють утворенню α-спіралі або дестабілізують її). Прикладом є спіраль білка колагену - головного білкового компонента сполучної тканини.
β-структура - структура типу складчастого шару, утворюється з декількох зигзагоподібних розгорнутих поліпептидних ланцюгів, що розташовані поряд (двох або більшої кількості);
β-структури формуються переважно за рахунок міжланцюгових водневих зв'язків між групами -С=О та -NН сусідніх поліпептидів.
3. Третинна структура білків.
Третинна структура білків являє собою спосіб укладання у тривимірному просторі поліпептидного ланцюга з певною вторинною структурою. В утворенні та стабілізації третинної структури приймають участь водневі, йонні, гідрофобні зв'язки та взаємодії.
Залежно від форми та особливостей тривимірної просторової організації виділяють глобулярні та фібрилярні білки.
Глобулярні білки - білки, що мають округлу (кулеподібну або еліпсоподібну) форму. Глобулярні білки можуть бути побудованими з одного або кількох зв'язаних дисульфідними місточками поліпептидних ланцюгів, що згорнуті у щільні кулеподібні форми. Це – альбумін сироватки крові, міоглобін м'язів, гемоглобін еритроцитів, більшість ферментних білків.
Фібрилярні білки - білки, структурною особливістю яких є витягнута (подовжена) форма молекул. Такі білки схильні до утворення мультимолекулярних ниткоподібних комплексів - фібрил, що складаються з декількох паралельних поліпептидних ланцюгів.
Фібрилярні білки є зазвичай структурними компонентами сполучної або інших опорних тканин організму. Прикладами структурних фібрилярних білків є: колаген - найбільш розповсюджений білок організму людини, що посідає до 30% загальної кількості тканинних білків; еластин сполучної тканини; α-кератини покривних тканин (епідермісу, волосся та ін.).
Доменні білки. Домени - структурні ділянки білкових молекул, що являть собою глобулярні утворення в середині білків з третинною структурою. Окремі домени є функціонально відносно автономними утвореннями у складі білкових молекул, і доменні білки у цьому відношенні подібні до олігомерних білків. Але, на відміну від олігомерів (білків з четвертинною структурою - див. нижче), окремі глобули в доменних білках утворюються тим самим поліпептидним ланцюгом.
4. Четвертинна структура білків.
Білки з молекулярною масою більше 50 кД (в сотні тисяч кілодальтонів і більше), як правило, складаються з декількох субодиниць (протомерів), тобто являють собою складні міжмолекулярні агрегати - так звані олігомерні білки. Такі білки називаються білками з четвертинною структурою. Олігомерні білки мають зазвичай парну кількість протомерів (2, 4, 6, 8, 10, 12).
Окремі протомери (субодиниці) – в білках з четвертинною структурою зв'язані нековалентними зв'язками; це спричиняє можливість їх дисоціації при змінах фізико-хімічних умов середовища (зміні рН, йонної сили розчинів). Разом з тим, така дисоціація призводить до втрати специфічної для даного білка біологічної активності, яка притаманна лише цілісному олігомерному утворенню, тобто білка з четвертинною структурою.
Типовим представником білків, які мають четвертинну структуру, є гемоглобін (Нb) еритроцитів, що виконує функцію транспортера кисню в організмі людини та вищих тварин. Молекулу гемоглобіну (м.м. = 68 кД) побудовано з чотирьох попарно однакових субодиниць - двох α- та двох β-поліпептидних ланцюгів. Кожен з цих ланцюгів сполучений з небілковою сполукою гемом - порфіриновим похідним, що зв'язує молекулу кисню.
Рис. 1. Четвертинна структура молекули гемоглобіну
Фізико-хімічні властивості білків
Кислотно-основні властивості білків
Завдяки наявності значної кількості йоногенних груп (α-амінні та α-карбоксильні кінцеві групи, бічні радикали кислих та основних амінокислот) білкові молекули є амфотерними електролітами. Відповідно до цього, білки у водних розчинах утворюють амфіони, знак та заряд яких залежить від їх амінокислотного складу та рН середовища. Подібно до вільних амінокислот, в кислому середовищі переважають катіонні форми білкових молекул, в лужних - аніонні.
Змінюючи рН, можливо перевести білок у стан, при якому сумарний електричний заряд білкової молекули дорівнює нулю (ізоелектричний стан). Відповідне значення рН дістало назву рН ізоелектричної точки білка (рІ). В складі білків плазми крові людини кількість аніоногенних амінокислотних залишків перевищує кількість катіоногенних залишків, тому для цих білків рІ знаходиться в кислому середовищі, і при нейтральних або слаболужних значеннях рН вони знаходяться у формі аніонів. Лужними білками є ядерні білки гістони, що містять у своєму складі значну кількість залишків позитивно заряджених амінокислот аргініну та лізину.
Наявність заряду у молекул білків визначає їх здатність до електрофорезу – руху в постійному електричному полі. Електрофоретична рухливість молекул білків залежить від їх заряду та молекулярної маси, що дозволяє застосовувати метод електрофорезу для фракціонування складних білкових сумішей.
Розчинність білків
Розчинність окремих білків у різних фізико-хімічних середовищах залежить від їх заряду та переважання в їх складі полярних або неполярних амінокислотних залишків.
Більшість глобулярних білків (зокрема, білків сироватки крові та інших біологічних рідин) містять на своїй поверхні гідрофільні залишки полярних незаряджених або заряджених амінокислот, які взаємодіють з дипольними молекулами води, утворюючи навколо білкових молекул гідратні оболонки, і тому вони легко розчинні в воді або слабких сольових розчинах солей лужних металів.
Збільшення в розчинах білків вмісту катіонів металів та амонію супроводжується нейтралізацією поверхневого заряду та дегідратацією білкових молекул і осадженням певних білків (метод висолювання). З цією метою найчастіше використовуються концентровані розчини амоній сульфату, Натрій сульфату, Натрій та Калій хлоридів.
Денатурація білків
Під денатурацією розуміють втрату білковою молекулою притаманної їй просторової структури (нативної конформації) та порушення характерних фізико-хімічних властивостей. Денатурація супроводжується зниженням або втратою специфічної для даного білка біологічної активності (ферментативної, гормональної та ін.).
Реагенти і умови, що викликають денатурацію білка
|
Денатуруючи агенти |
Особливості дії реагенту |
|
Висока температура (вище 60 оС) |
Руйнуються слабкі зв’язки у білку |
|
Кислоти та луги |
Змінюється йонізація йоногенних груп, руйнування йонних і водневих зв’язків |
|
Сечовина |
Руйнуються внутрімолекулярні водневі зв’язки в результаті утворення водневих зв’язків з сечовиною |
|
Спирт, фенол, хлорамін |
Руйнуються гідрофобні та водневі зв’язки |
|
Солі важких металів |
Утворюються нерозчинні солі білків і йонів важких металів |
Денатурація відбувається внаслідок дії на білкові розчини та білки, що знаходяться в біологічних середовищах, жорстких хімічних, фізико-хімічних та фізичних факторів. Денатурацію спричиняють: дія кислот, лугів, органічних розчинників, нагрівання білків до 60-80 °С, дія високих доз ультрафіолетового та іонізуючого випромінювання.
Механізм впливу денатуруючих агентів полягає в руйнуванні слабких зв'язків (водневих, йонних, дипольних, гідрофобних), що стабілізують впорядковані типи просторової організації білкових молекул (вторинну та третинну структуру).
Денатуруючі агенти часто застосовують у медицині та біології з різною метою. У біохімічних дослідженнях для визначення у біологічному матеріалі низькомолекулярних сполук із розчину видаляють білки. Після застосування різних агентів денатуровані білки випадають в осад і легко фільтруються. В медицині денатуруючі агенти застосовують для стерилізації інструменту та матеріалу, в якості антисептиків для обробки забрудненої поверхні, що містить патогенну мікрофлору.
4. Експериментальна частина
Реактиви і обладнання:
Водний розчин білків; їдкий натр (2н р-н), нітратна кислота (конц.), Купрум (ІІ) сульфат (0,2н р-н), хлоридна кислота (конц.), Плюмбум ацетат (2н р-н), амоній сульфат, пір'я.
Зміст роботи
4.1. Кольорові реакції на білки. Біуретова реакція
В пробірку поміщають 2 краплі розчину білку і краплю розчину лугу і 1 краплю розчину Купрум (ІІ) сульфату. Рідина забарвлюється в фіолетовий колір. Ця реакція пов’язана з наявністю пептидної групи СОNH.
Біуретова реакція дуже чутлива за її допомогою в розчинах виявляють білки при значному розбавленні (1:10000). Вона дає змогу виявити в молекулах досліджуваних сполук (біурету, пептидів та білків) пептидні зв'язки. В ході реакції ці сполуки утворюють комплексні сполуки з Купрумом, що є причиною широкої гами кольорів від фіолетово-червоного до рожево-фіолетового:
Поліпептидний ланцюг Комплексна сполука молекули білка
молекули білка з Купрумом
4.2. Ксантопротеїнова реакція.
В пробірку вводять 3 краплі розчину білку і 1 краплю НNO3. З’являється білий осад. При нагріванні реакційної суміші осад стає яскраво- жовтим. Суміш охолоджується і додають 2 краплі їдкого натру. При цьому жовте забарвлення переходить в яскраво- оранжеве. Ця реакція зумовлена наявністю в білках ароматичних амінокислот.
При нітруванні ароматичних ядер залишків амінокислот у білкових молекулах утворюються нітросполуки, забарвлені в жовтий колір, а після додавання розчину аміаку – в оранжевий колір. Частина білків гідролізується до ароматичних кислот. Дію нітратної кислоти на такі білки найкраще ілюструє реакція нітрування залишків тирозину в молекулі білків:
Тирозин Динітротирозин (жовтого кольору)
Нітропохідні амінокислот у лужному середовищі утворюють солі хіноїдної будови, забарвлені в оранжевий колір:
Диніротирозин Амонійна сіль динітротирозину
(оранжевого кольору)
4.3. Коагуляція білків при нагріванні.
В пробірку вносять 23 мл розчину білка курячого яйця і нагрівають до кипіння. Спостерігають повільне помутніння розчину білка і випадання осаду. Цей процес є незворотнім.
Під час кип'ятіння відбувається руйнування вторинної, третинної і четвертинної структур молекул білка. Поліпептидні ланцюги втрачають свою чітку конфігурацію і молекула білка набуває хаотичного просторового стану.
4.4.Осадження білків концентрованими мінеральними кислотами.
В пробірку наливають 2 краплі НNO3 (конц.) і, обережно нахиливши пробірку, по стінці добавляють 2 краплі білка. Через декілька секунд на межі утворюється кільце білка, що згорнувся. Такий самий дослід повторюють із хлоридною кислотою. Осад при збовтуванні розчиняється.
4.5. Виявлення сульфуровмісних амінокислот у білках.
4.5.1. В пробірку вносять 1— 2 г пір'я (можна волосся, шерсть, нігті), добавляють 1 – 2 мл 30%-го розчину їдкого натру і кип'ятять упродовж 3 – 5 хв. Кератин, білок похідних шкіри, частково гідролізується – в розчині з'являються сульфуровмісні амінокислоти. До розчину добавляють 2 – 3 краплі 1%-го розчину Плюмбум ацетату. Утворюється темно-коричневий осад Плюмбум сульфіду. Якщо роботу виконують у витяжній шафі, в суміш додають кілька крапель хлоридної кислоти. Відчувається запах сірководню.
Спочатку відбувається гідроліз білків (під дією лугу і кип'ятіння):
Білок Альбумози Пептони Поліпептиди Олігопептиди Амінокислоти.
Далі сульфуровмісні амінокислоти взаємодіють з лугом:
Цистеїн Серин
Після добавляння в суміш розчину Плюмбум ацетату утворюється темно-коричневий осад Плюмбум сульфід:
Якщо в пробірку додати хлоридну кислоту, виділяється сірководень:
Контрольні запитання
Завдання для самоконтролю