Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
17
PAGE 18
|
План
1) Умови, що передували виникненню Києво-Могилянської Академії. 2) Київська братська школа – родоначальниця Києво-Могилянської Академії . 3) Виникнення Лаврської школи. 4) Об’єднання Лаврської та Київської братської шкіл. 5) Внесок Петра Могили у розвиток Колегії.
1) Стан російської освіти. 2) Союзні відносини України з Росією та їх вплив на Києво-Могилянську Академію. 3) Надання Києво-Могилянській Колегії статусу академії. 4) Роль І. Мазепи у розвитку Академії. 5) Діяльність Києво-Могилянської у 1709 – 1776 рр.
1) Тривалість курсу навчання. 2) Різноманітність мов, які вивчалися в Академії 3) Вивчення поетики та риторики. 4) Зародження професійного театру. 5) Розвиток філософської думки 6) Започаткування Ф. Прокоповичем математики; 7) Архітектура. 8) Введення природничих наук. 9) Становлення медицини; 10) Формування історичної науки 11)Вивчення різних прийомів малювання, графіки й живопису 12) Розвиток музичного мистецтва.
Історія Києво-Могилянської Академії. Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карлів університет для чехів, Ягеллонський – для поляків. Ще до виникнення Києво-Могилянської колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та єзуїтами. З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1874) дізнаємось, що в кінці ХVІ на початку ХVІІ ст. в Україні існувало близько десяти таких колегій. А генуезці заснували свою колегію в Києві ще століттям раніше. Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті. Але через конфесійно-культурну відмінність й відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкоренитися. Попри всю їх привабливість, вони служили справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до універсалій європейської культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національного, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури і школи були неможливими, оскільки вели до цілком протилежних результатів. Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів. І. Від Київської братської школи до Києво-Могилянської Академії. Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави. Виникненню Києво-Могилянської Академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячими колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного життя стає Київ. Ось чому до Києва потягнулись культурно-освітні діячі з різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним. Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Захарія Копистеньский, письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622); Памва Беринга – лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросського"(1627), удостоєний в Києві титулу "архитипографа церкви Руської"; Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор; Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл; педагог, Кирило Дорофейович, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та ін. Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архімандрита Єлисея Плетенецького. Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна, дружина мозирського маршала Лозки. 15 жовтня 1615р. вона вписала до Київських магістрацьких книг дарчу, за якою свій дім з землею на Подолі і "всіма до нього належностями" дарувала під монастир та "школу дітям, так шляхетським, як і містським . . . народу руського, православного. . . А щоб тая фундація скуток свій брала, – писала Гулевичівна, – то зараз... в той двір. . . школу впровадила й впроваджую". Таким чином 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію я Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії. Школа була поставлена добре: в ній було чотири відділи, в яких вивчали граматику, риторику, філософію, мови – грецьку, слов’янську, польську та українську (руську).Все навчання велося в дусі релігійному, православному. Варто згадати й перших ректорів. Посада ректора з'явилася з самого початку заснування школи. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому освіченому слов'янському світі: Йов Борецький (1615 – 1618), Мелетій Смотрицький (перед 1620 р.), Касіян Сакович (1620 – 1624). У 1615 – 1618 рр. ректорував Іов (в миру – Іван Матвійович) Борецький, родом із села Бірча (Галичина), навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замоській академіях, викладав у Львівській братській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому русі України. Був гарячим прихильником поширення освіти серед народу. З 1619р. Борецький – настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, у 1620р. обраний митрополитом Київським. Для швидкого розвитку Київської братської школи були сприятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України. Мала підтримку Війська Запорізького. А ще – досвід своїх попередниць – братських шкіл, особливо Львівської і Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручник та освічених вчителів. А також – Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку. Острозька школа – це перша спроба створення школи вищого типу. З Острога вийшло багато визначних вчених, громадських та політичних діячів, зокрема, Іван Борецький, Мелетій Смотрицький, гетьман Петро Сагайдачний, брати Дем'ян та Северин Наливайки. Першим її ректором був Герасим Смотрицький. Одночасно він був перекладачем й разом з іншими вченими упорядником знаменитої "Острозької Біблії"- першого повного видання Біблії слов'янською мовою, яка вийшла в світ 1581 р. Її примірники за честь вважали мати бібліотеки Оксфорда, Риму й інших країн. Коли Галшка Гулевичівна дарувала свою землю на школу й монастир, то саме цим вона підтримала Київське братство, яке на той час формувалося в Києві, але не маючи притулку, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству під його опіку й передавалася заснована Галшкою школа. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до братства, що мало неабияку вагу в становленні і розвитку Київської братської школи. За дарчим записом Гулевичівни, на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й монастир. То була також традиція українських братств: вони гуртувалися біля монастирів, або створювали їх з метою підтримки шкіл, їх учителів й неімущих учнів, друкарень. Таким став і Братський Богоявленський учительний монастир у Києві, історія якого тісно пов'язана з історією Києво-Могилянської Академії. Першу церкву – Богоявленську з приділом Благовіщення збудував у ньому гетьман Петро Конашевич Сагайдачний. У 1639 р. на місці старої, дерев'яної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову кам'яну в козацькому бароковому стилі. Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подола. На жаль, 1934 р. Богоявленський храм був зруйнований радянською владою, яка завзято боролася з традиційною духовністю українського народу. Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем котрої був Сагайдачний, він цікавився справами захисту вітчизни й православної релігії від утиску чужинців. У 1620 р. гетьман Сагайдачний вступає до Київського братства "зі всім Войськом". Таким чином Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема конче необхідну для становлення української державності науку і освіту. Окрім того, як член Братства й опікун Києво-Братського училищного монастиря Сагайдачний підтримував їх матеріально. А помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві Сагайдачний майже все майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених... дітям християнським... за чим би наука тривати могла вічнії і потомні часи". 1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме – Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила за типом західноєвропейських шкіл. Перед тим він вирядив у тій цілі кількох молодих людей за кордон, щоб вони підготовилися до викладання в школі. З львівської школи запросив видатних учених: о. Ісаю та о. Сильвестра Косова. Викладання в школі велося польською та латинською мовами. Від цієї школи залишилася пам’ятка: панегірик Петрові Могилі під назвою „Євхаристіон албо вдячність”, підписаний 23 учнями. Заснування школи в Лаврі викликало невдоволення серед членів братства та козаків, які бачили в цьому конкуренцію з Братською школою. Опозицію очолив сам митрополит Ісая Косинський. Цей конфлікт закінчився злиттям у вересні 1632 р. двох шкіл – Лаврської та Київської братської. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колегія. Її керівником, проректором й опікуном став Петро Могила. Викладовою мовою залишилася слов’янська, хоч деякі курси викладали латинською мовою, – так читав психологію Інокентій Гизель.
Реформа Братської школи, надання їй західноєвропейського характеру викликала протест поляків-католиків, які 1634 р. добивалися навіть заборони православним мати "латинські школи". Це викликало 1635 р. відповідь Сильвестра Косова під назвою "Екзеґезис", в якій він доводив що українці не можуть обходитися без латинської мови, яка панувала тоді в усіх польських установах, судах, сеймах. 1635 року Владислав ІV надав православним привілей, яким дозволялося вивчати в школах польську мову, але не дозволялося викладати богословських дисциплін. Так Петрові Могилі не вдалося зробити Київську колегію високою школою з повним курсом навчання. Це обмеження було зроблено з метою, щоб українці вступали до польських католицьких академій. Києво-Могилянська колегія мала великий вплив на культуру України. "Школи Могили, – писав М.Возняк, – далеко поширили круг братських шкіл. Маючи професорами людей із західноєвропейською освітою, вони розвивали й серед українського громадянства та й у письменстві серйозний науковий напрям, ознайомлювали з західноєвропейською наукою й методами наукових дослідів"; знання латинської мови відкривало шлях до європейської науки. Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, проймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, захищаючи свої станові інтереси, увірувавши "вищість" польської культури й католицької релігії приставали до унії проголошеної 1596 р. або католичились. Але все більше й більше діячів, що вболівали долею України, вихід із становища вбачали у її культурно-національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення України до складу вільних Європейських держав. 20 років він керує видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковнослов’янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує православні храми – Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається фресковий портрет Петра Могили), Михайлівську церкву у Видубичах, церкву в Луцьку, Куп'яничах. Ним була "викопана із темряви підземної і відкрита денному світлу" Десятинна церква Великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, заснував друкарні й школи. Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Франко зазначав: "Головна справа його життя – заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати забралом православ'я і південно-руської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога – наукою і просвітництвом". Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, ґрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались церковнослов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів. Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. "Могилянська колегія, – пише М. Чубатий, – стала правдивим першим українським університетом, що виховував сотні української освіченої інтелігенції за зразками західної культури". Тут вивчався курс наук, властивий для західно європейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. |
Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.
Києво-Могилянська колегія була не тільки школою, але й прикладом і зразком православного християнського життя. За статутом, що його уклав Петро Могила ("Антологія", в Колегії були дві "конгрегації", або "младенчеські братства", старша – під покровом Богородиці і менша – під покровом св. Володимира. В них учні привчалися до самодіяльності, обирали свою управу, вступаючи до конгрегації, давали присягу шанувати свій монастир.
Такі організації існували з початку ХVІІ ст. В різних школах України: 1606 року "юнацьке братство" у школі в Замості дістало благословення Гедеона Балабана; 1620 року в Київській Братській школі було студентське братство; 1625 року в Могилеві постало юнацьке братство; 1655 року і Вільні існувала "студентська конгрегація св. Константина й Олени".
Учні Київської колегії урочисто брали участь у всіх святах; за Петра Могили в колегії влаштовували шкільні драматичні вистави на теми релігійного та морального характеру.
Петро Могила забезпечував викладачів та неімущих студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, яка є й сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відома під назвою Трапезна або Святодухівська церква). Братські школи, а головним чином Києво-Могилянська колегія, прислужилася до ширяння освіти в народі. Учні шкіл та „спудеї” – слухачі колегії або „бурсаки”, що жили в гуртожитку – „бурсі” – на вакації розходилися по селах України і там вчителювали, давали вистави, показували „вертеп”, співали колядки.
Одним з привілеїв вищих навчальних закладів Європи в ті часи було право відкривати підлеглі їм школи. Саме так діє Петро Могила: за прикладом Київської Колегії, він відкриває свої "училищні колонії": в 1634 році він заснував філію колегії у Вінниці, а року 1639 переніс її в Гощу, де вона існувала до 1672 року, у 1636 році – в Яссах , а також 1638 року – в Кремінці.
Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність – бібліотеку (2131 книгу), а також – будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентарю з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини – адамаск і камку – на одяг студентам тощо. І на останок Могила "слізно" просив берегти Колегію, "єдине його надбання".
Після смерті Петра Могили Братська школа стала йменуватися на його честь "Києво-Могилянською колегією". Єдине чого не встиг Могила – це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочати ним справу. Оскільки польський уряд не визнавав її за високу школу і не дозволяв викладати в ній богословських наук, щоб примусити учнів вступати до польських колегій, 1658 року гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна, як Князівство Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі Посполитої. У Гадяцькому договорі Виговський вимагав зрівняти Київську Колегію в правах з Краківською Академією і надати їй титул Академії. Але цей договір не був реалізованим.
Але сучасники ще з 30-их років ХVІІ ст. й безтитульну Колегію визнавали Академією. Ось кілька прикладів. Перебуваючи на початку 30-их років ХVІІ ст. у Києві, французький інженер і картограф Гійом Левасар Де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі "Київ" слова: "У києві, на Подолі, при Братській церкві міститься Університет, або Академія". І ще одне свідчення західноєвропейського історика Жан Бенуа Шерера, який досліджував історію запорізького козацтва. Розповідаючи про захоронення Сагайдачного на території Академії, він пише: "Під академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом. Київський університет аж до часів Петра I був лише один як в Малоросії, так і у Великоросії. Його заснування сягає давно минулого часу".
ІІ. Діяльність Києво-Могилянської Колегії після смерті Петра Могили.
Історик і археолог, автор численних праць з ранньої і середньовічної історії України, теорії і методології історії, дійсний член Української Вільної Академії Наук у США, голова Осередку УІТ ім. М.Грушевського у Києві, професор Києво-Могилянської Академії, співробітник Археологічного інституту НАН України, д-р Михайло Брайчевський пише:
"Повертаючись до нашого питання про відносини між Україною та Росією в період, наступний за Переяславською Радою, відзначимо: думати, що "возз'єднання з Росією забезпечило благотворний вплив прогресивної російської культури, що розвивалася, на українську культуру" [Історія Української РСР, т. І, с. 261], можна хіба що в порядку гіркої іронії.
Бо російська культура в XVII-XVIII ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати "благотворний вплив" на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої.
Відомо, що грамотність в Росії була дуже низькою, тоді як на Україні вона була набутком не лише заможних верхів, а й широких демократичних верств. Українська старшина в переважній більшості складалась з осіб, що мали прекрасну освіту, і тим вона кардинально відрізнялась від російського боярства, в переважній більшості неписьменного або малописьменного.
Київська Академія до середини XVIII ст. (до заснування Московського Університету) була єдиним вищим учбовим закладом в Росії і справжнім поставником кадрів інтелігенції для всієї країни.
Українська література, образотворче мистецтво, архітектура, музика, театр стояли на незрівнянно вищому щаблі, аніж в Росії.
Ще до національно-визвольної війни 1648-1654 pp. московський уряд запрошував українських учених і митців, доручаючи їм важливі культурно-ідеологічні справи. Так, в 30-ті роки XVII ст. Єпіфаній Славинецький і Арсеній Сатанівський були залучені до перекладу і виправлення богослужебних книжок у зв'язку з підготовлюваною церковною реформою.
В нових політичних умовах, коли Україна вступила в союзні відносини з Росією, Московський уряд в 1666 році, після пожежі, коли припинено навчання в Київській Колегії, спробував ліквідувати її, "як латинську", але сам воєвода Київський П. Шереметьєв рішуче висловився за збереження Колегії (в ній вчився син його, Б. П. Шереметьєв). Проте, увесь час, поки царем був Олексій, московський уряд ставився до Колегії вороже. Лише за царя Федора надано Колегії право викладати богослов’я. Року 1701 Колегія була перейменована на Академію, їй надано право володіти маєтками та призначено субсидію в сумі 1 000 золотих.
Велику роль відіграв у справі відродження Академії гетьман І. Мазепа, якого митрополит Варлаам Ясінський називав "прислівником і благодітелем", а Теофан Прокопович – "ктитором преславної Академії Могило-Мазеповіянської". Єпископ Антоній Стаховський називав Академію "Києво-Могилянськими Афінами", укріпленими Мазепою.
Зі свідчення надзвичайного посла французького короля в Москву Жана де Бал юза про гетьмана Івана Мазепу (1704 р.): "<...>
З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька днів гостем принца Мазепи, що виконує найвищу владу в цій країні. <...>Загально кажучи, він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного і досконалого знання цієї мови може реалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна; правда, коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі – два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька у гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не добре володіє французькою, хоч у молодих літах відвідав Париж і південну Францію, був на прийнятті в Луврі, коли святкували Піренейський мир (1659 p.). He знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські. <...> Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці; на протилежність до москвинів, слідкує і знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки." [Пам’ятки України. – 1991. – №6. – с. 34 -35.]
Тісний зв’язок Київської Академії з Мазепою позначився в тих "панегіриках", які відмічали роль Мазепи, як вождя України. Мазепа дійсно був меценатом і опікуном Академії. Він збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, в якому відбувалися урочисті Служби Божі і в якому професори виголошували проповіді. Мазепа сам часто відвідував Академію, бував на її диспутах та виставах. В Академії вчилися обидва Мазепині небожі – І. Обидовський та А. Войнаровський. В добі піднесення української культури часів Мазепи Академії належало центральне місце.
Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ректором Йосафом Кроковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Повертається ректор з царською грамотою, якою підтверджується попередня грамота від 1694 р., тобто – всі володіння Академії, а також її статус вищого навчального закладу: "Академии их Киево Могилянской, что от прежнего своего основания имеет равные привилегии, как обыкновенно иные Академии во всех государствах иноземческих, право свободы иметь подтверждаеться".
Але ж за зв’язки з Мазепою Академія заплатила тяжку ціну: протягом майже 30-ти років вона не могла цілком отрястися від репресій Петра І. Першою й най тяжчою репресією була заборона вчитися в Академії "чужинцям", себто підданим Польщі. В лютому 1709 року замість 2 000 учнів було тільки 161. Лише за Єлизавети кількість студентів знову зростає: в 1744 році було їх 1 100.
Петро Пекарський, історик, член Імперської Академії Наук 1862 р. писав: "При Петре русское образование слагалось из двух стихии – киевской учености... и европейского просвещения", і при цьому "киевская ученость имела перевес, потому что имела за собой право давности; европейское же образование, вследствие причин исторических, усваивалось с трудом" і "не имело в России замечательных представителей" (1)
Оправлятися від удару, якого завдав Академії Петро І, вона за Данила Апостола. Після блискучих професорів часів Мазепи, якими були Стефан Яворський, Йоасаф Крокоський і особливо Теофан Прокопович, "мабуть, найвизначніший учений-енциклопедист (теологія, філософія, література, історія, математика, астрономія) тогочасної України", як характеризує Прокоповича О. Оглоблин, настав занепад. Характеристична для цієї доби "еволюція" Т. Прокоповича: в 1705 році він, присвячуючи Мазепі свою драму "Володимир", "славив його, як гідного спадкоємця Володимира Великого", і в "Слові" у день Володимира називав Київ "Другим Єрусалимом" – як антитезу "Третього Риму" – Москві. А в 1709 році, після Полтавської катастрофи, речник "Другого Єрусалиму" став неофітом "Третього Риму" – Петербургу.
Повернути Києву та Академії блиск і славу часів Мазепи не міг уже ніхто. Але за Данила Апостола та митрополита Рафаїла Заборовського Академія почала знову поволі підноситися зі стану занепаду. Гетьман затвердив за нею всі маєтки, які залишалися в її володінні. Митрополит Рафаїл Заборовський з власних коштів підтримував Академію та її професорів, посилав здібніших учнів до закордонних університетів, допомагав бідним учням, прибудував другий поверх на будинку Академії, спорудженому Мазепою.
Нову добу піднесення пережила Академія за царювання Єлизавети та гетьманування Кирила Розумовського. Про стан її свідчать імена професорів 1740-их років: Юрій Кониський, Сильвестер Ласкоронський, Юрій Щербицький, Давид Ніщинський, Танасія Максимович та інші, що "зробили б честь кожному західноєвропейському університетові", – пише О. Оглоблин.
Кількість учнів Академії змінювалась.
1685 – 1686 роках 240 учнів
на початку ХVІІ ст. 1 000 учнів
За Мазепи було 2 000 учнів
1709 року 161 учень
1736 – 1737 роках 367 учнів
1737 – 1738 роках 494 учня
1744 року 1 100 учнів
1754 – 1756 роках 1 000 учнів
1764 – 1765 роках 1 159 учнів
1775 – 1776 роках 769 учнів
ІІІ. Структура Навчання в Києво-Могилянській Академії.
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму і просвітництва Академія поширювала освіту, знання. Її вихованці відкривали школи, засновували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники і професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.
Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороба, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т. ін. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть на третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".
Навчання в Київській Колегії було побудоване за зразком єзуїтських польських колегій. Всього в академії було 8 так званих ординарних класів, які поділялись на три цикли: нижчий – граматичний (фара, інфіма, граматика та синтакса), що були по суті підготовчими, середній – риторичний (піїтика та риторика) і вищий – філософський (діалектика, логіка та теологія). Останній клас був розрахований на 4 роки. Кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії – фарі, інфимі, граматиці й синтаксисі, вивчались мови: церковно-слов'янська, грецька, руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис.
Знання класичних мов – грецької та латинської – було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській Академії також викладались латинською мовою. За методом навчання Колегія була схоластичною школою, як були схоластичними всі школи Західної Європи того часу.
Ще в 1649р. Єрусалимський патріарх Паїсій, відвідавши Київську колегію, писав, що вона має вчителів "високого мистецтва", які навчають ґречну молодь "слов'янській мові, як властивій і латинській як, необхідній. . . ".
Руська або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.
Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753 р. – французька мова. З середини ХVІІ ст. вивчається російська мова, а також староєврейська. Остання – з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел.
Відомо, що починаючи від Петра I, ведеться наступ на українську мову, її знищення. Приймається ряд заходів, "дабы народ малоросийский не почитал себя отличным от великоросийского", в тому числі закони про заборону друку (з1720 р. ), а потім – і викладання українською мовою. Академії спочатку "рекомендується" перейти на російську мову, а з 1784 р. – суворо забороняється читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково "с соблюдением выговора, который соблюдаеться Великороссией", що фактично Академію перетворило на вищу духовну школу. Незважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова, в розвиток якої внесла свій вклад і Академія, в повній красі зазвучала в творах І. Котляревського, Т. Шевченка та інших Українських поетів і письменників.
Вивчалися в Академії поетика – мистецтво складати вірші, а також риторика – цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились такими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах. Не менш популярними були й промови: поздоровні, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята та інші. Студенти красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру вдячність й матеріальну винагороду.
В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання – читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами і студентами, увінчання вправних віршотворців лавровими вінками з присвоєння звання "лавроносного поета" (лауреата). Жодне академічне свято, жодна знаменита подія в Академії чи місті не відбувались без поетів. Дні ангела ректора, префекта, професора, дні свят, особливо Різдва і Паски, відвідини митрополита, чи інших почесних гостей, вибори до студентського товариства (конгрегації), походи за місто – все це було благодатною нагодою для віршування, для виявлення молодих талантів, справжнім святом для студентів і всіх киян.
Любов'ю до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Київської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоревім". В рукописі, зробленому із списку ХVІ ст., "Слово. . . " зберігалося в бібліотеці вихованця академії Івана (Іола) Биковського. Як і багато інших могилянців він був викликаний до Росії, працював в Шляхетському Кадетському корпусі, згодом став архімандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. І всюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так, "Слово…" опинилося в руках доброго знайомого архімандрита обер-прокурора Синоду О. Мусіна-Пушкіна. Подальша доля його невідома.
В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. В народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, в селах – біля церков, на майданах, на цвинтарях – студенти розігрували свої дійства. Масу відвідувачів приваблювали театральні вистави, особливо на Різдво, коли студенти Академії виставляли п’єси на біблійні та моралістичні теми, з інтермедіями побутового характеру. Авторами їх були переважно професори Академії, серед них Йоаникій Галятовський, Теофан Прокопович та інші. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи "тружеників науки".
Багато людей брало участь в урочистих церковних процесіях, в яких виступали ректор професори та всі учні. Такі процесії бували в день Богоявлення, Воздвиження Хреста, Трьох Святителів, Благовіщення. Особливо урочистим було "шествіє з вербою" – з церкви св. Юрія, біля св. Софії, на Поділ, до Братського монастиря.
Колегія, а потім й Академія, були тісно зв’язані з Церквою. Ректорів Академії, що були завжди архімандритами Братського монастиря, обирали професори і затверджував митрополит і гетьман. З другої половини ХVІІІ ст. Входить у життя інший порядок: ректора стали призначати самі митрополити. Професори були переважно духовного звання.
Києво-Могилянська Колегія й Академія жили спільним життям з Києвом, з Україною. Вона була центром філософської думки в Україні. Тут з участю професорів і старших учнів відбувались диспути, які притягали багато людей з міста. Деякі з диспутів були великими подіями в житті Києва. Наприклад, диспут 1646 року, на тему про сходження Святого Духа, коли проти єзуїта Биховського виступав ректор Інокентій Гізель, або диспут 1663 року, коли ректор Йоаникій Галятовський виступав проти єзуїта Пекарського на тему вищої влади в Церкві. Особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професору І. Гізелю, Й. Конановичу-Горбацькому, С. Яворському, Ф. Прокоповичу. Автор одного з тогочасних літописів оцінив Ф.Прокоповича так: "Сей премудрый родом был з Украины, обучался в Риме и инде, был префектом и ректором в Києве, проповиди его удивительны; жесток был". Також Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії) вищу математику.
В другій половині ХVІІІ ст. були відкриті спеціальні класи чистої математики, де викладались алгебра і геометрія, змішана математика, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Відомим викладачем математики був професор Іреней Фальковський.
Прикладом отримання добрих знань з архітектури може служити діяльність визначного випускника Академії Івана Григоровича-Барського, киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належать більше 30 споруд. Серед них ротонда "Самсон", церкви Миколи Набережного, Покровська, Надбрамна в Кирилівському монастирі.
В Академії започатковуються природничі науки – астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії.
Лише в 1802 р. був вперше відкритий медичний клас, але природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалії, Бекона, Гіппократа, а також чудове знання латині часто були вирішальним у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи. А з другої половини ХVІІІ ст. й до Госпітальних шкіл Росії.
В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик; Іван Полетика, професор Кельнської Академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю; Данило Самойлович, який довів можливість протичумового щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій; основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський. Випускником Академії був Петро Чайка, який працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Росія) – дід знаменитого композитора П. І. Чайковського.
В Києво-Могилянській академії формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. Їх "козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць. Києво-Могилянська Академія дала й таких відомих істориків як Петро Симоновський, автор "Краткого описания козацком малороссийском народе", Василь Рубан, який видав "Краткую летопись Малой России", з додатком "Землеописание Малой России"(1777 р.); Микола Бантиш-Каменський – вчений, історіограф, управитель московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей; Максим Берлінський – археолог та історіограф Києва.
В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в Академії, були Іван Митура, Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широковідомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. У продовж всього мандрівного життя Василь Григорович-Барський вів "Записки", які щедро ілюстрував. Повернувшись у 1747 р., був запрошений викладачем грецької мови до Академії, але невдовзі помер і був похований на території Києво-Могилянської Академії.
Серед вихованців Академії були й визначні іконописці, творці монументального і портретного живопису. Художня школа Києва впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн (за визначенням мистецтвознавця Павла Білецького).
Неабиякого розвитку в академії досягло музичне мистецтво. З середини ХVІІ ст. в академії існує хорова школа; хори, академічний та Братського монастиря нараховували часом до 300 і більше чоловік.
Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх київських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі подолу. Музика органічно впліталась в академічне життя. Студентський хор і оркестр обов'язково запрошувались на травневі рекреації й літні гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, Глибочиці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братського монастиря й великому диспутному залі. Всі урочистості – зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора й професорів, день поминання Петра Могили, диспути – все супроводжувалось музикою і хоровим співом. Численні пісні й канти створені в Академії, йшли в світ, їх розносили студенти, які відправлялись на вакації або просто просити у добрих людей милостині. Академія дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський (1745 – 1777) й Артем Ведель (1767 – 1808), музичний геній яких до теперішнього часу хвилює серця.
ІV. Історія бібліотеки Києво-Могилянської Академії.
Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була, очевидно, ще в Братський школі. П. Могила передав Колегії всю свою бібліотеку – 2131 вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Там були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле та інші. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи – хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.
|
|
Початок свій вона бере ще з часів Київської братської школи (1615 р.), коли Петро Могила за кілька днів до смерті заповів Академії всю свою книжкову колекцію різними мовами з 2131 вітчизняних і зарубіжних видань. Такий великодушний жест Петра Могили з часом перетворився на добру традицію жертвування власних книгозбірень багатьма видатними діячами України, випускниками, професорами Академії та іншими доброзичливими особами. На кінець ХVII ст. у Бібліотеці нараховувалось 3000 – 3500 книжок, у тому числі видань з ХVІ ст. і першої половини ХVIIст. – 1813 р., а з другої половини ХVIII ст. – 857. Характер цих книжок засвідчує каталог, складений тоді професором Іринеєм Фальковським: богословських – 525 томів, історичних – 253, філософських – 90, з риторики, поетики і граматики – 236, різних лексиконів – 69, з медицини, математики та астрономії – 76. Переважали підручники та посібники різними мовами, передусім латинською. Комплектування здійснювалося за рахунок купівлі та передплати книг, періодики. Видання надходили до бібліотеки надходили з таких великих центрів книгодрукування Західної Європи, як Венеція, Рим, Флоренція, Париж, Берлін, Лейпциг, Базель, Амстердам, Краків, Варшава, Вільно та інші. У 1759 році митрополит Арсеній Могилянський виписав власним коштом для Академії французькі, німецькі та російські газети, зокрема "Трудолюбивую пчелу"(2). У 1768р. при бурсі почала створюватися "особая библиотека" для найбідніших студентів, які не мали можливості за власний рахунок купувати книги (засновник М.М.Бантиш-Каменський). Бурсацька й академічна бібліотеки були об`єднані в 1780 році. Об`єднана бібліотека нараховувала близько 12 000 томів вітчизняних і зарубіжних видань з богослов`я, історії, літератури, географії, філософії, риторики, піїтики, граматики, медицини, математики, астрономії, публіцистичної літератури, словників тощо. Бібліотека декілька раз постраждала від пожеж. Так, у 1780 році згоріло близько 9 000 томів, у 1811р. – 1 000 томів. У кінці ХIX ст. бібліотека Києво-Могилянської академії, що перейшла до Духовної Академії, нараховувала 150 тисяч томів російською, французькою, німецькою, польською та іншими мовами видань, починаючи від елементарних підручників до творів стародавніх і сучасних класиків науки і культури.(3) Закриття Духовної Академії на початку 1920 року, відомі соціально-політичні події призвели до майже повного знищення бібліотеки. За роки тоталітарного режиму більшість книжок було або втрачено назавжди, або передано до інших інституцій. Біля 150 тисячі примірників – колекція Київської Духовної Академії – зараз зберігається у Центральній науковій бібліотеці ім. Вернадського НАН України. У лютому 1992 року Бібліотека, як і славетна Академія, відновила свою діяльність, не маючи жодної книжки. Сьогодні фонд наукової бібліотеки Національного Університету "Києво-Могилянська Академія" містить понад 300 тисяч томів, близько 1000 назв періодичних видань. |
V. Видатні Вихованці Києво-Могилянської академії.
Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії, в ній мали право навчатись всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священиків і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляли своїх дітей відомі українські сім’ї.
Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі – писарі, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, а також – правники, дипломати, перекладачі. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування Івана Мазепи.
Києво-Могилянська академія дала не мало освічених ієрархів – єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами за слугували на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро (Туптало), митрополит Ростовський, Іван (Максимович), митрополит Тобольський; Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський, Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, Феодосій (Углицький), архієпископ Чернігівський, Петро (Могила), митрополит Київський.
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для всієї східної Православної Європи. Уже в 40-их рр. ХVІІ ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з таких віддалених, як Чебоксари, Царицин, Тобольськ, Арзамас. Серед росіян, що закінчили Академію в ст. ХVІІ були: Порфирій Зеркальников, який виконував дипломатичні доручення царя під час Визвольної війни, потім співробітничав з Є. Славинецьким у Москві, Каріон Істомін, автор першого ілюстрованого російського "Букваря", й "Малої граматики", Конон Зотов, відомий військовий діяч, автор першої російської книги по техніці корабельного управління; Б. Шереметьєв, сподвижник Петра I, та ін. Їх відношення до Академії висловив П. Зеркальников, який від’їжджаючи до Москви подарував свій будинок Академії "в ознаменование любви своей, за восприятие премудрости на том месте святом Киево-Могилянском".
У першій половині ХVІІ ст. в академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як К. Щепін, перший російський доктор медицини. Він прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою, Андрій Денисов – основоположник російського документального джерелознавства й палеографії; Михайло Ломоносов, який прийшов до Києва у 1734р., будучи студентом Слов'яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвитку його таланту майбутнього вченого.
VІ. Культурні зв’язки Академії з іншими країнами.
Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусі. Це Є. Славинецький – вчений, педагог, письменник, філософ і богослов. Він відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С. Полоцький, просвітитель, вчений, поет, відкрита ним у Спаському монастирі школа стала попередницею Слов'яно-греко-латинської академії.
Культурні зв'язки Києво-Могилянської Академії сягали далеко за межі нашої країни. Іван Франко оцінював Києво-Могилянську Академію як, "інституцію значною мірою інтернаціональною, вплив якої простягся далеко за межі України".
В Академію по науку приходили волохи, молдовани, сербі, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких Костянтин Секура, який прибув до Академій з Венеції у 1743р. писав: "Зачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське. . . й пустився на глас Академії".
Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Цьому сприяло навчання академічної молоді в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії.
Такі вчені як С. Тодорський, Г. Бужинський, В. Лащевський, Т. Прокопович підтримували зв'язки з вченими зарубіжних країн, зокрема, університетів Галле і Кенігсберга, Берліна і Браденбурга, Константинополя. Міжнародні зв’язки українських вчених сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури й культури інших народів, в першу чергу слов'янських, та встановленню і зміцненню дружніх відносин між ними. Таким чином з Києво-Могилянською академією, яка заклала основи вищої освяти в нашій країні пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва у формуванні світогляду українського народу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованні в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії.
З другої половини ХVІІ ст. після заснування університетів у Харкові й Москві, Києво-Могилянська академія природно почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на Університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини ІІ та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення її бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив й Києво-Могилянську академію – осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14. 08. 1817 р. Академію було закрито.
Тільки у наші часи було відроджено даний навчальний заклад, який знову береться готувати справжніх науковців та патріотів України.
VІІ. Значення Києво-Могилянської Академії в історії української освіти.
Значення Київської Академії в історії України було велике. За 150 років її існування навчалося в ній коло 25 000 українців. З цієї кількості вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина тієї свідомої інтелігенції, яка протягом ХVІІІ ст.. займала урядові місця. Переглядаючи біографії видатних людей ХVІІІ ст., рідко можна зустріти людину, що не вчилася в Академії. З Академії вийшло те "знаменитое сословие войскових канцеляристов", як назвав їх М. Грушевський, що "подготовляет национальное украинское возрождение ХІХ ст.", себто та армія урядовців полкових та генеральних канцелярій, серед яких були письменники, вчені, дипломатичні діячі, а головне – українські патріоти-автономісти, як характеризує їх О. Оглоблин.
Київська Академія була науковим осередком не тільки на Україну-Гетьманщину та правобережну Україну, її професорів та вихованців з другої половини ХVІІ ст. Запрошувано до Московії, а пізніше – до Російської імперії. Вони були організаторами і професорами шкіл у Московщині, займали місця архімандритів, єпископів, митрополитів. Вихованці Академії були також єпископами на Сибіру. Навіть Синод у своєму першому складі мав правлячу верхівку з українців: С.Т. Яворський, Т. Прокопович, А. Лопарський та інші. Кількість єпископів-українців була так велика, що 1754 року цариця Єлизавета видала наказ, яким дозволяла Синодові "представляти" кандидатів на вакантні місця архієреїв та архімандритів – "великоросіян", а не тільки українців. За час з 1721 по 1750 рік не менше як 2000 вихованців Академії займали світські посади в Росії, як професори російських університетів, перекладачі в різних установах (Г. Полетика), міністри (П. Завадовський, О. Безбородько, канцлер Російської імперії) та ін.
Київська Академія була зразком для інших шкіл України. Архієпископ Лазар Баранович заснував Колегіюм у Новгород-Сіверську, який року 1689 перенесено до Чернігова. Ввесь час ним опікувався Мазепа. Року 1722 Білгородський єпископ, Єпифаній Тих орський, заснував в Білгороді Колегіюм з богословським курсом, який року 1726 – 1727 перенесено до Харкова, де розвивався він дуже добре: в 1729 році було в ньому 500 учнів. 1738 року відкрито заходами єпископа Арсенія Берло семінарію в Переяславі, яку 1762 року перенесено до Полтави, де вона стала культурним осередком Полтавщини.
Література.
(1) Пекарский П. Наука и литература в России при Петре Великом. – С-Птб., 1862. –Т.1. – С.5
(2) Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академией. Ч.2. – К., 1856. – С.302.
(3) Сотниченко П. А. Бібліотека Києво-Могилянської Академії. Філософські джерела//Від
Вишенського до Сковороди. – К., 1972. – С.531.