Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Фінанси підприємств – система економічних відносин окремих суб’єктів господарювання, яка використовує фінансові методи, фінансові важелі, нормативно-правову документацію та інші правові джерела.
Об’єктом фінансів підприємства є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.
Безпосередньо сферою фінансових відносин підприємства є процеси первинного розподілу вартості ВВП (C+V+M); C – вартість матеріальних витрат; V – вартість необхідного продукту; M – вартість додаткового продукту
ВВП можна представити як додану вартість виробленого у країні виробниками товарів робіт, послуг у поточному році
Рента;
Позик.%;
ВВП= амортиз. + з/п + прибуток + непрямі
Податки
Функції фінансів підприємств:
Раціональна організація фінансів підприємства базується на принципах:
Раціональна організація фінансів підприємства повинна сприяти виконанню основної мети діяльності підприємства-його самофінансування, максимального прибутку.
Схема кругообігу капіталу, в якій фінанси перетворюються з грошової форми в товарну:
Г—Т—В—Т’—Г’
1) 2) 3)
1)відбувається кругообіг грошового капіталу, коли грошовий капітал перетворюється на елементи продуктового (виробничого) капіталу;
2)фінанси відсутні, бо відбувається процес виробництва, вони не приймають участі в перетворенні виробничого капіталу на товарний;
3)капітал перетворюється з товарної форми в грошову.
В процесі обороту у вигляді податків відбувається вилучення частини грошового капіталу (надходження до Пенс.фонду, фонду соц.страх, фонду страх. від нещасних випадків, податок з доходу фізичних осіб)
Фінансова діяльність-система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємства.
Основні завдання фінансової діяльності підприємства:
Фінансова робота — це система економічних заходів визначення фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств, контролю за їх цільовим та ефективним використанням.
До основних завдань фінансової роботи належать:
• мобілізація фінансових ресурсів у розмірі, необхідному для підтримки нормального виробничого процесу і розширення виробничих фондів в обсягах, встановлених планами;
• пошук шляхів збільшення прибутку і підвищення рентабельності виробництва;
• своєчасне виконання зобов'язань перед ланками фінансово-кредитної системи, зокрема:
- перед бюджетом — зі сплати встановлених податків і платежів;
- перед централізованими позабюджетними фондами — зі сплати встановлених платежів;
- перед банками — з повернення кредитів і сплати відсотків за ними;
• своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, перед працівниками — з оплати праці;
• контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;
• контроль за раціональним і цільовим використанням фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за напрямками:
І. Фінансове прогнозування та планування-найважливіша ділянка фінансової роботи (визначається загальна потреба у грошових коштах та джерела їх отримання.)
Опираючись на розроблені фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани.
Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний- у формі платіжного календаря.
ІІ. Аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності підприємства включає:
1.Аналіз фінансових результатів та рентабельності;
2.Аналіз фінансового стану підприємства (ліквідності балансу, фінансової стабільності підприємства, комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства);
3.Визначення величини і динаміки прибутку.
ІІІ. Оперативна, поточна фінансово-економічна робота підприємств направлена на забезпечення платежеспроможності підприємства і включає:
У процесі купівлі(продажі) товару відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Сукупність усіх платежів формує або складає грошовий оборот. Він охоплює процеси розподілу і обміну. Особливо велике значення він має у процесі реалізації продукції. Під час реалізації перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та потребою ринку в ньому.
Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг. У загальній грошовій масі виділяють:
Тобто, маса грошей в обороті буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання.
Маса грошей в обороті має 2 форми :
Розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий є інструментом регулювання грошової маси.
Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано:
Важливим фактором нормалізації розрахунків в економіці є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.
Безготівкові розрахунки є цілісною системою, яка включає:
І. Класифікацію розрахунків.
Відповідно до територіального розміщення підприємства виділяють розрахунки:
ІІ. Організація розрахунків передбачає їх здійснення з записом (переказуванням) коштів з рахунку покупця на рахунок продавця.
ІІІ. Форми відповідних документів:
Платіжні вимоги та інкасове доручення застосовують при стягненні сум в безспірному порядку.
ІУ. Взаємовідносини платників з банками.
Регламентуються законодавчими, інструктивними документами.
Види банківських рахунків і порядок їх відкриття регламентуються Законом України “Про внесення змін щодо відкриття банківських рахунків” та інструкція №3. Підприємство може відкривати 2 і більше поточних рахунків в НВ та рахунки в іноземній валюті.
Банк повідомляє про відкриття рахунків податковий орган за місцем реєстрації їх власника та НБУ протягом 3 робочих днів. Операції за рахунками ведуться після взяття цих рахунків на облік. Виділяються основний рахунок та додатковий. Банк, де відкриваються додаткові рахунки, повинен впродовж 3 робочих днів повідомити про це банк, в якому відкрито основні рахунки.
Виділяють рахунки в національній валюті:
- поточні (для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій);
- бюджетні (відкриваються підприємствам , яким виділено кошти з бюджету);
- кредитні (відкриваються в банку, який видає кредит);
- депозитний (відкриваються на визначений термін).
Для відкриття поточних рахунків в банк подають документи:
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на :
поточні;
розподільчі (для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті);
кредитні;
депозитні.
Об’єктивність функціонування економіки та підприємства залежить від організації розрахунків. Використовують наступні форми безготівкових розрахунків:
1) платіжне доручення – письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму грошей зі свого рахунку на рахунок постачальника в розрахунках за товари, роботи. Забезпечують відносно простий і швидкий документооборот прискорення руху коштів;
2)розрахунки платіжними вимогами-дорученнями -- комбінований документ з двох частин:
а) верхня – вимога постачальника до покупця сплатити вартість товару:
б) нижня – доручення покупця його чи своєму банку переказати кошти з його рахунку на рахунок постачальника.
Розрахунки можуть бути з акцетом або без акцепту. Платники мають право відмовитись від акцепту, якщо товари не були замовлені, доставка з порушенням строку, недоброякісні товари, непогодження за ціною. Про відмову від акцепту платник зобов”язаний повідомити банки постачальника (Акцепт — согласие на оплату)
3) Розрахунки чеками. Виділяють для отримання готівки наступні чеки:
а) розрахунковий чек- заповнює платник документ, доручення чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чеку;
б) грошові чеки – для отримання підприємствами готівки для виплати заробітної плати, на господарські витрати;
Недоліки чеку: недостатність гарантії платежу, складність оформлення чека
4) Розрахунки акредитивами.
Акредитив – доручення однієї кредитної установи іншій оплатити на основі товарно-транспортних документів вартість відвантаженого товару.
Види акредитивів:
А) покритий –передбачає попереднє депонування коштів;
Б) непокритий – платежі постачальнику гарантує банк;
В) відзивний –може бути замінений або анульований на вимогу покупця;
Г) безвідзивний – не можна замінити або анулювати без погодження з постачальником.
Використання акредитивів обумовлюється угодою між постачальником і покупцем. Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено.
5) Вексель – письмове безумовне виконання зобов”язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк.
Виділяють векселі:
а) кредитора (трасанта);
б) боржника (трасата);
в) отримувача платежу.
Вексель підписує трасант. Банк зобов’язується віддати гроші.
Найважливішою стороною діяльності підприємства є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасного виконання зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку.
Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” грошові надходження (доходи) підприємств в залежності від їх характеру, умов одержання і предмета діяльності підприємства підрозділяються на:
1) доходи від звичайних видів діяльності:
А) від операційної діяльності:
· від основної операційної діяльності, тобто доходи від діяльності, пов’язаної з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходів – доходи від реалізації продукції, товарів, робіт та послуг;
· від іншої операційної діяльності, тобто від діяльності, що не належить до основної, інвестиційної та фінансової – доходи від реалізації інших оборотних активів; від реалізації іноземної валюти; від операційної оренди; від операційних курсових різниць; отримані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; відшкодування раніше списаних активів; одержані гранти; тощо;
Б) від іншої діяльності:
· від фінансової діяльності, тобто діяльності, яка приводить до зміни розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства – доходи від інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; від спільної діяльності; одержані дивіденди; одержані відсотки за облігаціями та іншими цінними паперами; тощо;
· від інвестиційної діяльності, тобто діяльності, пов’язаної з придбанням і реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів – доходи від реалізації фінансових інвестицій; від реалізації основних засобів; від реалізації нематеріальних активів; від реалізації інших необоротних активів; від не операційних курсових різниць; від безоплатно отриманих оборотних активів; від переоцінки необоротних активів та фінансових інвестицій; тощо;
7. Доходи (виручка) від реалізації продукції
Виручка від реалізації продукції - це сума грошей, що надійшла на рахунок підприємства, чи в касу за реалізовану продукцію(виконані роботи, надані послуги).
В Україні застосовуються два методи визначення надходжень від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та виконання інших операцій:
- касовий метод, відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та виконання інших операцій визначають за коштами, що надійшли на рахунки у вигляді платежів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги, оприбуткованих матеріальних цінностей, а також від виконання інших операцій та фінансової діяльності;
- метод нарахування, відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та інших матеріальних цінностей визначають за вартістю відвантажених (переданих)товарів (підписання документа про виконані роботи, надані послуги) на відповідну дату. Застосування методів визначення доходу (виручки) від виконання господарських операцій та фінансової діяльності тісно пов'язане з чинним податковим законодавством, яке передбачає відповідальність будь-якої юридичної особи з моменту юридичного визнання дійсності проведених операцій.
Основною частиною грошових надходжень підприємства є виручка від реалізації продукції. Враховуючи те, що в Україні для визначення фінансових результатів та під час податкового обліку використовуються два методи роз-рахування надходжень від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а саме: касовий метод та метод нарахувань, - є доцільною мінімізація часу між відвантаженням продукції й отриманою сумою грошових коштів, що може досягатись із допомогою планування виручки різними методами.
Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:
- кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації. Збільшення кількості реалізованої продукції збільшує розмір виручки. У той же час ця кількість залежить від обсягів виробництва і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Збільшення асортименту реалізованої продукції за більш високими цінами збільшує виручку і навпаки;
8. Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності
В ринкових умовах роль фінансової діяльності різко зростає. При цьому важливим напрямком фінансової діяльності підприємства є :
раціональне використання вільних фінансових ресурсів;
пошук ефективних напрямків інвестування коштів ( вкласти гроші в спільне підприємство, в асоційоване підприємство, придбати акції, облігації інших підприємств.)
Інвестуються лише надлишкові фінансові ресурси. Тимчасово вільні грошові засоби підприємство може вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки.
Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.
Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб’єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об’єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об’єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.
Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.
Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.
Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.
У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємст ва порушують фінансові зобов’язання, умови господарських догово рів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, він зобов’язаний сплатити штрафи, пені, не устойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з’явитися прибуток минулих років тощо.
Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.
9. Економічний зміст прибутку та його склад
Прибуток — найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і зрештою свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення фінансового стану підприємства, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.
Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства становить собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво й реалізацію продукції"
Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.
Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат — прибуток від звичайної діяльності.
Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).
Чистий прибуток — це сума прибутку підприємства після сплати податку на прибуток; її обчислюють як алгебраїчну суму прибутку від звичайної діяльності, надзвичайного прибутку та податку з надзвичайного прибутку.
Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства за П(С)БО розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку.
Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.
Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками.
До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та ін. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно вплинути на величину прибутку.
Внутрішні фактори поділяються на виробничі і поза виробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.
До поза виробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.
При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а отже і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально й економно витрачаються матеріальні ресурси, адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %
10. Сутність і методи обчислення рентабельності
Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. Таке порівняння, тобто співвідношення прибутку з понесеними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність (Р).
Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.
Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.
Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (доходу) підприємства. З цієї причини вони є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.
Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансової вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.
Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:*
показники рентабельності продукції;*
показники рентабельності капіталу (активів);*
показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.
Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовувати: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, прибуток від інших видів діяльності.
При цьому поточні витрати можуть прийматись у таких варіантах; собівартість продукції, собівартість продукції за винятково матеріальних витрат, вартість продукції в оптових цінах.
До авансових витрат можна віднести: весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал.
Під податковою політикою відносно підприємств розуміються використовувані державою податкові важелі, що стимулюють інвестиційну діяльність, яка сприяє зростанню продуктивності праці та фонду споживання.
Податки — це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб, які забезпечують фінансування державних витрат.
Обов'язкові платежі можуть здійснюватись у кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.
Суспільне призначення податків виявляється у двох функціях:
• фіскальній;
• регулюючій.
Застосовуючи податки, держава вилучає у підприємств та населення частину їхніх доходів на свою користь. Реалізація фіскальної функції податків, пов'язаної з формуванням дохідної частини державного бюджету, забезпечує перерозподіл національного доходу і створює умови для ефективного державного управління.
Регулююча функція податків проявляється через вплив державного податкового механізму на процеси виробництва й обігу, стимулювання чи уповільнення їхніх темпів, збільшення чи зменшення накопичення капіталу, впливає на зростання чи зниження платоспроможного попиту населення.
Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленому відповідними законами держави.
До поняття податкової системи включається також сукупність принципів, форм, методів встановлення податків, порядку їх зміни; методів податкового контролю та системи відповідальності за порушення податкового законодавства.
Законом України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. визначено такі важливі принципи її побудови:
• стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності;
• стимулювання науково-технічного прогресу; технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на міжнародний ринок високотехнологічної продукції;
• обов'язковість;
• рівнозначність та пропорційність;
• недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
• соціальна справедливість;
• економічна обґрунтованість;
• рівномірність сплати;
• єдиний підхід;
• компетентність;
• доступність.
Аналіз системи оподаткування в Україні дає змогу зробити висновок про її серйозні недоліки. Серед них можна назвати такі:
— нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах стосовно окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності;
— основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків;
— система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.
Система оподаткування складається з двох підсистем: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
В Україні використовуються три види непрямих податків:
• акцизний збір;
• податок на додану вартість;
• мито (ввізне (імпортне)).
Непрямі податки включають у ціну товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючими елементами і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.
Платниками непрямих податків є покупці товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи — суб'єкти господарської діяльності і установи, що не є суб'єктами господарювання.
Населення сплачує непрямі податки зі своїх доходів.
Юридичні особи сплачують податки, коли купують товари. Водночас, реалізуючи свої товари, роботи, послуги, юридичні особи у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами).
При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів господарювання залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах:
1) сплата непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт, отриманих послуг здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів господарювання, тобто має місце іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі враховуються такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків;
13. Місцеві податки і збори
Особливості стягнення місцевих податків і зборів та їх впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання такі:
1) місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподаткованого прибутку;
2) місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.
Органи місцевого самоврядування мають право:
• запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;
• встановлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;
• встановлювати додаткові пільги для окремих платників податків (встановлення ставки, нижчої за мінімальну, звільнення від податку).
Податковий кодекс України у статті 10 до місцевих відносить такі податки та збори:
14. Сутність оборотних коштів та їх організація
Оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції, які беруть участь у виробничому процесі один раз і повністю переносять свою вартість на собівартість продукції.
Організація оборотних коштів включає:
• визначення складу і структури оборотних коштів;
• визначення потреби підприємства в оборотних коштах;
• визначення джерел формування оборотних коштів;
• розпорядження та маневрування оборотними коштами;
• відповідальність за зберігання та ефективне використання оборотних коштів.
Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.
Структура оборотних коштів — це частка вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.
Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків (наприклад, вугільна промисловість, легка та харчова промисловість, машинобудування, нафтохімічна промисловість).
Склад і структура виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції є важливим індикатором комерційної діяльності підприємства.
Розуміння специфіки структури оборотних активів на підприємстві дає змогу не лише краще управляти ними, а й концентрувати увагу саме на тих ділянках, де має бути забезпечене найефективніше їх використання. Це можна віднести не лише до нормованих статей оборотних активів, а й до тієї їх частини, яка обслуговує сферу обігу.
Важливого значення також набуває класифікація оборотних коштів, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів.
Оборотні кошти класифікуються за 3 ознаками:
І. Залежно від участі їх у кругообігу коштів на оборотно-виробничі фонди та фонди обігу.
ІІ. За методами планування – нормовані і ненормовані.
ІІІ. За джерелами формування виділяють:
власний та прирівняний до власних оборотних коштів;
залучений;
інший.
Класифікація оборотних коштів дозволяє підприємству визначити оптимальний склад, структуру, потребу та джерела їх формування.
15. Джерела формування оборотних коштів
Джерела формування оборотних активів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, зумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів має забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками.
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Власні джерела. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:
• статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);
• відрахування від прибутку;
• цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);
• приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).
На підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.
Покрити цю проблему практично неможливо та економічно недоцільно, тому підприємство вимушене залучати фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту.
Банківські кредити. Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних із придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із збільшенням дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.
Кредити банку дають змогу органічно поєднати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.
Комерційний кредит. Використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію і від споживача замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.
Його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.
16. Показники стану та ефективності використання оборотних коштів
Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.
Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною їх наявністю. Він може виникати з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно, через стихійне лихо та з інших причин.
Надлишок власних оборотних коштів може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету, безоплатного надходження товарно-матеріальних цінностей від інших організацій, неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та інше.
Ефективність використання оборотних коштів не можна виміряти за допомогою одного показника. Для цього необхідна система показників, найважливішим з яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.
де О — термін обертання оборотних коштів (днів);
С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);
Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);
Р — обсяг реалізованої продукції (грн).
Цей показник водночас відображає обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів.
Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і до окремих їх статей.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання (Ко), який визначається за формулою
де Р — обсяг реалізованої продукції (грн);
С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн).
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.
Коефіцієнт завантаження визначається за формулою
де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).
Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.
Коефіцієнт ефективності (Ке) визначається за формулою:
де П — прибуток від реалізації товарної продукції (грн).
Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.
В результаті прискорення обертання оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні — до обігу залучаються додаткові активи.
Вивільнення оборотних активів може бути абсолютним і відносним. Абсолютне має місце у випадку, коли фактичні залишки оборотних активів менші від нормативу або залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за визначений період.
Відносне вивільнення має місце у випадках, коли прискорення їх обертання відбувається одночасно зі зростанням виробничої програми підприємства, причому темп зростання залишків виробництва випереджає темп зростання залишків оборотних активів.
Прискорення обертання оборотних активів і вивільнення в результаті цього їх певної суми дає змогу підприємству спрямувати їх за своїм бажанням і обійтись без залучення додаткових фінансових ресурсів.
17. Різновиди банківських кредитів та принципи кредитування
Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський кредит. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.
Банківський кредит класифікують за такими ознаками.
Залежно від мети кредит може надаватися на:
• фінансування оборотного капіталу;
• фінансування основного капіталу;
• викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.
Не можуть отримати кредити підприємства:
• проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);
• під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в постачаннях товарів;
• коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.
• короткостроковий;
• середньостроковий;
• довгостроковий.
Підприємства можуть одержувати кредити з відсотковою ставкою:
• плаваючою;
• фіксованою.
Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін.
Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.
Підприємства можуть отримувати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.
1. Кредити:
• позика на строк;
• кредитна лінія;
• контокорентний кредит (овердрафт);
• кредит під облік векселів.
2. Кредитно-гарантійні послуги:
• акцептний кредит;
• авальний кредит.
3. Послуги кредитного характеру:
• факторинг.
Підприємства отримують кредити на принципах терміновості, повернення, цільового використання, забезпечення, платності.
Принцип терміновості означає, що кредит має бути поверненим у визначений строк.
Принцип повернення — кредит має бути повернений у повній сумі.
Розрізняють кредити:
• строкові (виплачені своєчасно);
• пролонговані (за згодою банку прострочений термін погашення у зв'язку з браком коштів з причин, не залежних від результатів діяльності підприємства);
• прострочені (коли у підприємства немає коштів для повернення кредиту).
Принцип цільового використання і цільовий характер кредитування припускає вкладення позикових коштів у конкретні господарські проекти, підприємства. Від дотримання цього принципу значною мірою залежить своєчасність погашення кредиту, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано позику, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.
Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту. Такими документами можуть бути:
а) заставне зобов'язання (згідно з законом України "Про заставу");
б) договір-гарантія;
в) договір-поручительство.
Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.
Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва за період більше 1 року, зберігаючи при цьому матеріальну форму і властивості, а також переносять свою вартість на готову продукцію частинами у вигляді амортизаційних відрахувань.
Співвідношення окремих груп основних фондів (ОФ) становить їх структуру:
– основні виробничі фонди (виробничі корпуси, обладнання, транспортні засоби). Основні виробничі фонди функціонують в сфері матеріального виробництва та обслуговують постачальницьку, збутову та комерційну діяльність підприємства;
– основні фонди невиробничого призначення (адміністративні будівлі, складські приміщення, оргтехніка, об’єкти соціально-культурного та побутового обслуговування). Основні фонди невиробничого призначення функціонують в сфері нематеріального виробництва, створюють умови для нормального виробництва та відтворення робочої сили.
Виробничі основні фонди є частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, .у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.
Невиробничі основні фонди - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які знаходяться на балансі підприємства.
На відміну від виробничих основних фондів невиробничі основні фонди не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих фондів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства. На зростанні продуктивності праці.
Показники стану та ефективності використання основних фондів підприємства:
1 Фондомісткість - характерізує забезпеченість під приємства основними фондами
2. Фондоозброєність - показує величину основних фондів на одного працівника
3. Коефіцієнт реальної вартості основних фондів у майні підприємства - відображає питому вагу залишкової вартості основних фондів у загаль ній вартості майна підприємства
4. Коефіцієнт зносу основних виробничих фондів - показує ступінь зносу основних ви робничих фондів
5. Коефіцієнт придатності ос новних виробничих фондів - відображає частину основних фондів, придатну для експлуатації
6. Коефіцієнт оновлення ос новних виробничих фондів - показує частку введених нових основних фондів у загальній вартості основних фондів
7. Коефіцієнт вибуття основ них виробничих фондів - характеризує інтенсивність вибут тя основних виробничих фондів
8. Коефіцієнт приросту осно вних виробничих фондів - показує ступінь збільшення основ них фондів у звітному періоді про ти минулого періоду
9. Фондовіддача - характеризує ефективність вико ристання основних виробничих фондів. Відображає суму виробле ної продукції на одну гривню ос новних виробничих фондів
10. Рентабельність основних виробничих фондів - визначає ступінь використання ос новних виробничих фондів
19. Оцінювання фінансового стану підприємства, його необхідність і значення. Показники фінансового стану підприємств.
Оцінка фінансового стану дає можливість визначити керівництву п-ва щодо платоспроможності (ліквідності0, рентабельності, прибутковості і спрогнозувати, спланувати роботу таким чином, щоб досягти найкращих результатів.
Для цього аналізують показники (коефіцієнти, ще можна використовувати фінансист, фінансовий менеджер алгоритм), що базується на розрахунках економічних даних по фінансовій звітності.
Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.
Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан
Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.
Аналіз коефіціентів дає можливість розробити фінансову стратегію п-ва, яка є основою формулою реалізації цілей п-ва. На підставі цієї стратегії визначають:
Ця діяльність може бути направлена:
Після оцінки фінансової діяльності складається фінансовий план.
Також баланс і звіт про власний капітал.
Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством.
У цілому 65 показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства.
Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.
Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.
А. Показники оцінки майнового стану
1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні.
2. Питома вага активної частини основних засобів.
3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості.
4. Коефіцієнт оновлення основних засобів.
5. Коефіцієнт вибуття основних засобів.
Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності
1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів.
2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.
3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю.
4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси).
5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. - 0,2.
6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. 50%
В. Показники оцінки фінансової стійкості
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому.
1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.
2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника.
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності.
4. Коефіцієнт довгострокових вкладень .
5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів
20. Ліквідність підприємства
Ліквідність підприємства— це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Вона характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Результат розраховується як коефіцієнт ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.
Для визначення спроможності підприємства погасити свої зобов'язання необхідно:
• проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів;
• проаналізувати структуру кредиторської заборгованості підприємства; визначити, є вона "стійкою" чи простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.
Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.
Фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності вважається нормальним у межах 0,2—0,35.
21. Платоспроможність підприємства
Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом порівняння наявності і надходження коштів із платежами першої необхідності. Найбільш чітко платоспроможність виявляється при аналізі її за відносно короткий строк (тиждень, півмісяця). Платоспроможність виражається коефіцієнтом платоспроможності, тобто співвідношенням наявних грошових коштів із сумою термінових платежів на визначену дату або на очікуваний період.
Якщо коефіцієнт платоспроможності дорівнює або перевищує одиницю, це означає, що господарюючий суб'єкт платоспроможний. Якщо він менше одиниці, то в процесі аналізу слід встановити причини нестачі платіжних коштів (зниження зростання обсягу виручки, доходів, прибутків, невірне використання оборотних коштів, наприклад великі запаси сировини, товарів, готової продукції).
22. Фінансова стійкість підприємства
Фінансово стійким вважається таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.
Оцінювання фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.
Можна визначити такі типи фінансової стійкості підприємства:
1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється дуже рідко) — коли власні кошти забезпечують запаси й витрати;
2) нормальний стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;
3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;
4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування, і підприємство наближається до межі банкрутства.
Головним у фінансовій діяльності є правильна організація і використання оборотних коштів. Тому в процесі аналізу фінансового стану питанням раціонального використання оборотних коштів приділяється переважна увага.
Оцінювання фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу таких показників.
23. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства.
Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.
Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.
Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.
До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.
Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності.
Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:
Р = (П/С) 100,
де Р - рівень рентабельності, %;
П - прибуток від реалізації продукції, грн.;
С - собівартість продукції, грн.
Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.
На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.
У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.
Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.
Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства).
Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства.
Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підпр., особливо в акціонованих підпр., відіграє 3 із розглянутих показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.
24. Зміст, завдання та методи фінансового планування
Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.
Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
• установлення раціональних фінансових відносин з суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;
• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінювання раціональності його використання;
• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
Методи фінансового планування — це конкретні способи планових розрахунків. Планування фінансових показників здійснюється за допомогою кількох методів. До них належать:
1) балансовий;
2) нормативний;
3) розрахунково-аналітичний;
4) оптимізація планових розрахунків;
5) економіко-математичне моделювання.
Балансовий метод — полягає в тому, що балансуються не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. Застосовується при прогнозі надходжень і виплат їх грошових фондів, квартального плану доходів та витрат, платіжного календаря та ін.
Нормативний — полягає в тому, що на основі встановлених норм та техніко-економічних нормативів (ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів) розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів.
Розрахунково-аналітичний — планові показники розраховуються на основі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни у плановому періоді.
Оптимізація планових розрахунків — полягає у складанні кількох варіантів планових розрахунків. З метою отримання найоптимальнішого варіанта планових рішень проводять їх оптимізацію. Для цього можуть використовуватись різні критерії вибору:
• максимум прибутку на грошову одиницю вкладеного капіталу;
• мінімум фінансових витрат;
• мінімум поточних витрат;
• мінімум вкладень капіталу за максимально ефективного результату;
• максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Економіко-математичне моделювання — дає змогу знайти кількісне вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів.