Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2.Законодавчі документи та положення з охорони праці затверджені і видані в різний час Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Державним Комітетом України з нагляду за охороною праці.
Законодавство про охорону праці складається із Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю та інших нормативних актів.
Закон України ''Про охорону праці" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Державна політика в галузі охорони праці закріплена Законом (стаття 4) і базується на принципах:
• пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
• соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;
• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;
• забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її безпеки.
3. Відповідальність за порушення положень
В Україні встановлені такі види відповідальності за порушення вимог охорони праці:
-Дисциплінарну;
-Адміністративну;
-Кримінальну (кримінальну);
-Матеріальну.
До дисциплінарної відповідальності залучаються всі категорії робітників і службовців у порядку підлеглості. На них накладається стягнення особою або органом, від якого, у відповідності з існуючими правилами, залежить призначення працівника на цю посаду.
Кодекс Законів про Працю (КЗпП) України встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право піддавати дисциплінарному стягненню працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу (обрання, призначення на посаду, затвердження на посаді) цього працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, уповноважених приймати на роботу.Дисциплінарне стягнення може бути оголошено протягом 30 днів від дня виявлення порушення, але не пізніше шести місяців з для його здійснення.
Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови праці, крім випадків, якщо з одного боку, такі порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, з іншого - якщо відсутні підстави для звільнення від адміністративної відповідальності. До адміністративних правопорушень відносяться:
1) порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці;
2) створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу на працівників і, зокрема, службових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств або уповноважених ними осіб .
Штраф не може бути накладено пізніше місяця з дня вчинення порушення.Постанова про штраф, не виполненноя протягом трьох місяців з дня накладення його, втрачає силу.
Кримінальна відповідальність настає за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя чи здоров'я громадян. Зазначена стаття 135 передбачає таку міру покарання, як виправні роботи або штраф до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Слід звернути увагу на те, що відповідно до цієї статті винуватці несуть відповідальність за створення небезпеки для життя або здоров'я не тільки працюючих, але й для всіх громадян, які знаходяться на підприємстві, в тому числі стажисти, студенти-практиканти й навіть сторонні особи.
Поняттям "порушення правил охорони праці" охоплюється недотримання загальнодержавних, галузевих і локальних - для даного підприємства правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів, розроблених і прийнятих відповідно до Закону України "Про охорону праці" та КЗпП України. Це, зокрема, правила техніки безпеки, виробничої санітарії, правила зберігання і використання легкозаймистих або їдких речовин.
У тій же постанові (пункті 8) зазначено, що за ст. 135 КК України можуть нести відповідальність посадові особи, на яких по їхньому службовому становищу на підставі наказу, посадової інструкції безпосередньо возоложени обов'язки забезпечувати дотримання правил охорони праці або здійснювати контроль за їх виконанням іншими підлеглими працівниками. Керівні працівники за допущені на підприємстві порушення правил охорони праці можуть нести відповідальність за статтями КК України про службові злочини (зловживання владою або службовим становищем).
Матеріальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці може наступати як для підприємства, так і для посадових осіб, винних у тому, що завдали збитки підприємству внаслідок порушення правил і норм охорони праці. З іншого боку, особи, винні в нанесенні своїми неправильними діями матеріальної шкоди підприємству, можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності незалежно від того, притягувалися чи до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Якщо потерпілий від нещасного випадку або професійного захворювання став інвалідом, а шкода здоров'ю заподіяна з вини адміністрації, підприємство зобов'язане виплачувати потерпілому різницю між втраченим заробітком і призначеною пенсією, а також відшкодувати інші витрати, пов'язані з ушкодженням здоров'я (лікування в санаторії, проїзд до місця лікування , виготовлення протезів і т.п.).
Законодавством передбачено два види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену і повну, які залежать від того, ким заподіяно шкоду і за яких обставин. Збиток, заподіяний, наприклад, з вини керівника підприємства або його заступника, стягується з винного в розмірі не більше середнього місячного заробітку. У разі заподіяної шкоди з вини майстра або бригадира збиток відшкодовується цими працівниками в розмірі не більше ніж однієї третини місячного окладу (ставки) - обмежена матеріальна відповідальність. Збиток, заподіяний працівником, в діях якої є ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку, стягується в повному розмірі (повна матеріальна відповідальність) незалежно від посади, яку займає працівник.
До збитків у зв'язку з порушенням законодавства з охорони праці, крім вищезазначених виплат, пов'язаних з травмуванням або смертю працівника, відносяться також збитки, заподіяні:
-Знищенням майна, обладнання, будівель власника внаслідок вибуху, пожежі, руйнувань;
-Псування матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, обладнання;
-Виплатами сум страхувальникам у зв'язку з пошкодженням чи знищенням застрахованого майна;
-Виплатами штрафних санкцій за договорами поставки за порушення термінів постачання;
-Оплатою роботи експертних комісій, установ, призначених слідчими і судовими органами для проведення розслідування кримінальної справи та її розгляду в суді, а також інші збитки.
Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику неправомірними діями осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, регулюється трудовим законодавством, і вона істотно відрізняється від цивільно-правової відповідальності при договірних і позадоговірних відносинах.
Так, якщо відповідно до норм трудового законодавства може настати як повна, так і обмежена матеріальна відповідальність, то цивільно-правові відносини передбачають лише повну матеріальну відповідальність або в межах, визначених договором (угодою).
Повна матеріальна відповідальність працівника передбачена, зокрема, заподіянням шкоди в нетверезому стані, при навмисному знищенні, пошкодженні матеріалів, виробів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих працівникові в користування якщо шкода заподіяна не при виконанні своїх трудових обов'язків.
4.Організація навчання і перевірки знань з питань охорони
праці на підприємстві
Працівники під час прийняття на роботу і в процесі
роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час
трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за
рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з
питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від
нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення
аварії.
Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони
праці працівників, у тому числі під час професійної підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємстві
здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким
роботодавцем доручена організація цієї роботи.
Навчання з питань охорони праці може проводитись як
традиційними методами, так і з використанням сучасних видів
навчання - модульного, дистанційного тощо, а також з використанням
технічних засобів навчання: аудіовізуальних, комп'ютерних
навчально-контрольних систем, комп'ютерних тренажерів.
Особи, які суміщують професії, проходять навчання,
інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці як з їхніх
основних професій, так і з професій за сумісництвом.
Перед перевіркою знань з питань охорони праці на
підприємстві для працівників організується навчання: лекції,
семінари та консультації.
Перевірка знань працівників з питань охорони праці на
підприємстві здійснюється комісією з перевірки знань з питань
охорони праці (далі - комісія) підприємства, склад якої
затверджується наказом керівника
Перелік питань для перевірки знань з охорони праці
працівників, з урахуванням специфіки виробництва, складається
членами комісії та затверджується роботодавцем.
Формою перевірки знань з питань охорони праці
працівників є тестування, залік або іспит. Тестування проводиться
комісією за допомогою технічних засобів (автоекзаменатори,
модульні тести тощо), залік або іспит - за екзаменаційними
білетами у вигляді усного або письмового опитування.
Результат перевірки знань з питань охорони праці з
робіт з підвищеною небезпекою, а також там, де є потреба у
професійному доборі, до виконання яких допускається працівник,
оформлюється протоколом засідання комісії з перевірки знань з
питань охорони праці.
Особам, які під час перевірки знань з охорони праці виявили
задовільні результати, видається посвідчення про перевірку знань з
питань охорони праці . При цьому в протоколі та
посвідченні у стислій формі зазначається перелік основних
нормативно-правових актів з охорони праці та з безпечного
виконання конкретних видів робіт, в обсязі яких працівник пройшов
перевірку знань.
Не допускаються до роботи працівники, у тому числі
посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку
знань з питань охорони праці.