Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Твір В. Сосюри «Мазепа»
Тривалий час, починаючи з 1929 року по 1960 рік, В. Сосюра працював над твором «Мазепа». Повертаючи із забуття зневаженого царатом гетьмана, поет веде мову про боротьбу за волю і щастя народу:
Я серцем хочу показати
страшну трагедію Мазепи
і в ній, в той час страшний незгоди,
страшну трагедію народу...
...Любив Вкраїну він душею
і зрадником не був для неї...
Він серцем біль народу чув,
що в даль дивився крізь багнети...
Отримавши клеймо «забороненого твору», поема разом із ґрунтовним літературознавчим аналізом лише 1988 року була опублікована в журналі «Київ». Цей великий, замислений в епічних вимірах твір ще раз підтвердив ліричний талант В. Сосюри, для якого переживання подій було завжди ближчим за їх осмислення. Поему «Мазепа» В. Сосюра писав тоді, коли його шалено цькували за вірш «Любіть Україну!». Публічно поетові доводилось «каятись» і друкувати такі вірші, що невдовзі склали збірку «Мир».
Володимир Сосюра, на відміну від своїх попередників, по-своєму трактує постать Мазепи. Не ідеалізуючи його як неординарну особистість, поет творить, насамперед, художній образ, а не політичний портрет гетьмана. Він намагається розкрити психологію особистості Мазепи і через його образ піднести ідею державності України, її незалежності. Тому щирість і громадянська мужність у розмові з читачем про найскладніші періоди в історії України є головними ознаками поеми «Мазепа».
Автор розповідає про причини трагедії Мазепи:
Бо не пішов за ним народ
Шляхом і радості й надії.
Не зрозумів його він мрії...
Та Мазепа не звинувачує своїх співвітчизників, бо «помиляється й народ, коли немає ще держави» — так пояснює сам поет помилку українців. І в цьому сам Мазепа вбачає не лише особисту, але й національну трагедію:
Хіба народу не любив я!
Собі на горе й безголів'я
Не зрозумів мене народ.
Мазепа до останньої хвилини життя залишається вірним своїй любові до народу й України, ім'я якої було останнім словом на його устах у хвилину смерті: «Прощай, Україно, прощай!».
Ідея трагедії пронизує весь твір Сосюри; щоб посилити її, автор вдається до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком і слухає розповідь учительки — черниці про Україну. Мені здається, що саме в цьому сні Сосюра найвиразніше розкрив внутрішній світ Мазепи: «Я України не забуду, вона для мене як зоря!». І вже далі лунає його життєве кредо:
Ми візьмемо ворога в клинки
І на кістках його проклятих
Знов зацвіте Вкраїна — мати!
Весь час звучить у поемі пристрасне зізнання Мазепи в любові до своєї України, до своїх співвітчизників. Але вони «...його покинули в біді», не зрозуміли його намірів. Сосюра досить принципово підходить до оцінки цієї трагедії: він доводить, що трагедію народу, України деякою мірою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху для досягнення своєї мети, не зрозумів до кінця, що царській «сталі» треба протиставити ще більш могутню силу — «гнів, народний гнів!». Поет зазначає, що саме «народ останнє скаже слово». Основну думку поеми В. Сосюра висловив так:
Хай про Мазепу спів мій лине,
Хоч він був пан, серце мав.
За суверенність України
Боровся він і в цім був прав.