Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тичина як дитячий письменник
План
Література
1. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Первоцвіт (1).
2. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Читанка 3(2).
3. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я., Волошина Н.Й. Читанка 3 (4).
4. І Соболєв Вивчення Тичини в школі.
Ах, скільки радості,
коли ти любиш землю,
коли гармонії шукаєш у житті!
Павло Тичина
Його дебют нагадує собою несподіваний спалах сонця. Як майстерно Тичина змальовує перед нами справжню картину українського життя. Здається, перед нами – богатир Гераклової статуї й прометеївських пристрастей, богоборець і громовержець у слові...
А був він простий і незвичайний. Скромний і делікатний у поводженні з людьми. Майже непомітний на вулиці чи в президії урочистого засідання. Завжди уважний до чужої думки – чи то говорить він із школярами, чи то з міністром.
Та найбільшої слави зажив він як поет... Про нього можна сказати і найніжніший лірик. І це правда. Про нього можна мовити: поет з громовим голосом, один з найбільших поетів ІІ століття. Поезія Павла Тичинин – попри всю її розмаїтість, попри всю популярність, навіть іноді взаємо виключність окремих її мотивів, - явище надзвичайно цілісне. Вона не тільки здається. А і є вираженням стиснутого в могутню пружину людського духу.
Його перу належить збірка "Сонячні кларнети" (1918). Могутні емоційні сплески радості, юнацької надії, тривоги, чекання. Якими переповнена ця книжка, немовби сповіщали про народження нової поезії революційного світу. Збірка "Сонячні кларнети" своїми образами й поетикою споріднена з творчістю М.Коцюбинського, С.Васильченка та інших попередників Тичини.
До цієї збірки ввійшли такі дитячі твори як: "Хор лісових дзвіночків", "Гаї шумлять", "А я у гай ходила, які наділені мелодійністю, співчуттю, використаною поетикою і фольклорикою і якими автор прагне виховати, прищепити дітям любов до природи.
Вірш "Хор лісових дзвіночків" увійшов у дитяче коло читання. Він своєрідний і за змістом, і за образністю, і за побудовою. Вивчаючи його необхідно створити в уяві дітей чарівну картину життя лісу в яскравий, сонячний і теплий день і все після того вчитель зачитує вірш, збагативши образами цієї поезії створені тільки що в уяві учнів картини мальовничої природи. Вірш "Хор лісових дзвіночків" відзначається насамперед своєю мелодійністю, музичністю, побудовою. Кожний рядок передає велику любов поета до природи, його захоплення нею.
Дружні синьоокі лісові дзвіночки співають прекрасну й радісну пісню весни. Так здається поетові. Який напружено вслухається в голоси рослинного царства лісу. Про що ж співають ці ніжні мов з кольорового павутиння виткані, квіти? Вони славлять, зустрічаючи дзвоном, новий день, вони люблять сонце, світлу тінь, розкішні сни в затишному гаї. Зворушливо й ніжно звертаються вони у своїй пісні до хмар, які жене легкий вітерець, прохаючи: "Окропіте, нас нашелестіте..." А коли прилинуть хмари. По золотому полю ляже тінь і краплі жаданого освіжаючого дожу вмиють і дзвіночки, і жито. А жито, відчувши приємну вологу прохолоду (тож родитиме щедріше), усміхнеться.
Уривок із поеми «Дзвінкоблакитне»
Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, —
Ясний день
Окропіте,
Нас нашелестіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться
Жито усміхнеться:
Тінь!
Тінь.
Уважний і спостережливий, Тичина вміє точно передати ті чи інші особливості предметів, явищ. Привертає увагу вираз "світла" тінь". Адже в яскравий, сонячний день тінь дійсно здається світлою. "Бо прохання "окропіте, нас нашелестіте", з яким звертаються лісові дзвіночки до хмар. Дійсно, краплі дощу в лісі. Якщо прислухатися, м'яко шелестять, торкаючись листочків дерев, квітів, трави.
Загальному тонові поезії цілком відповідають епітети, які підсилюють вплив твору на наші почутя. Так, сни – розкішні, гаї – затишні, день – ясний, поле – золоте. Повторюваними словами день-день, тінь-тінь передано багатоголосе дзеленчання лісових дзвіночків – веселе, грайливе.
В окремих віршах "Сонячних кларнетів" поет досягнув повної гармонії у змалюванні почуттів і природи. Показовим щодо цього є вірш "Гаї шумлять". Привертають увагу оригінальні засоби вірша, за допомогою яких молодий поет малює пейзажні картини. Рядки
Ген неба край –
Як золото.
Мов золото – поколото...
розкривають перед нашою уявою цілу картину: на обрії – брали хмар, що в промінні гарячого сонця здаються золотими, а під ними – в тому ж золоті – "Горить – тремтить ріка". У високохудожніх образах поезії відбиваються схвильовані удари серця митця, ліричну творчість якого вдало названо музичною.
Щоправда, поряд з такими, які сприймаються легко, у вірші Гай шумлять..." зустрічаються і складніші образи. Відчувається: уява поета випереджала думку; не завжди встигав поет передати словами те, що малювала його свідомість, творив його внутрішній світ. Саме тому деякі образи втілюють не думки і почуття в їх конкретному завершенні, а уривки думок, об'єднують часом різнорідні чи безпосередньо не зв'язані між собою поняття або об'єкти. Уривчаста мова – свідчить про схвильованість митця.
Прислухавшись до голосів природи, поет чує дзвін. Далекі відгомони звуків дзвону не породжують у митця бажання дізнатися про їх джерела. Важливо, що ці звуки, переливаючись над нивами запліднюють його почуття. Мелодія дзвону захоплює. Полонить, огортає, оточує поета з усіх боків. І письменник у цьому дістає творчу наснагу і насолоду.
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
Iздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
1914
Мозаїка уривчастих думок, напластування художніх деталей, передати які ледве встигало перо, синтезовані в багатошаровій, нелегкий для розуміння образ, грані якого щільно притикаються до граней інших образів цієї чудової поезії. У ній простежується збереження "Найважливішої ознаки наспівності – симетрію ритміко-синтаксичної будови вірша". Що можна побачити і в іншій поезії П.Тичини. "А я у гай ходила", який не випадково став хрестоматійним. З тонким знанням дитячої психіки Тичина виписав характер дівчинки, знову вдаючись до засобів мальовничості, елементів театральності та музичності. Для досягнення живописно-зорового ефекту вводиться і тут слово, що вимагає супроводу жестом: "А я у гай ходила по квітку ось яку!" І знову зорові образи знаходять естетичну підтримку в образності звуковій. Дівчинка не тільки бачить предмети казкового для неї гаю, а й чує, як відгукується той казковий гай своєю музикою, живим співом птахів:
А там дерева – люді
І все отак зозулі:
Ку-
Ку!
Акумулюючи в собі велику творчу енергію, П.Г.Тичина – всією своєю динамічною особистістю, універсальною діяльністю, новаторським віршотворенням – служив унікальним "передатчиком" художнього досвіду із сфери національного в сферу загальнолюдського, з минулого – в майбутнє.
Гортаючи сторінки дитячих поезій Павла Тичини ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічно живим полум'ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов поет півстоліття свого життя. Високі, благородні почуття й слова про рідний край зливаються в єдиний, монолітний образ – розум, честь і совість, - створений поетом.
А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
Ку-Ку!
Я зайчика зустріла
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала
Зозуля ізлякала:
Ку-Ку!
ТРАВНЕВА ПІСНЯ
В травні трави молоді,
Ніби хвилі по воді,
Розливаються широко,
Аж радіє наше око.
В травні — праця на полях,
На городах, у садках:
Праця з піснею дзвінкою,
Як сестра живе з сестрою.
Травень кожен трудівник
Зустрічать піснями звик,
Як же нам, трудящих діти,
Не співати, не радіти!