Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
19
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.Н.КАРАЗІНА
Соломенна Тетяна Валеріївна
УДК 94(470+571)(092) “17/18”
07.00.02 –всесвітня історія
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Харків - 2004
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник - доктор історичних наук, професор
ЯЧМЕНІХІН КОСТЯНТИН МИХАЙЛОВИЧ,
Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, завідувач кафедри всесвітньої історії.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ХАРИТОНОВ ВОЛОДИМИР ЛЬВОВИЧ,
Харківська державна академія культури, професор кафедри історії України та музеєзнавства;
Кандидат історичних наук
ЗІНЧЕНКО ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА,
Українська інженерно-педагогічна академія (м. Харків), доцент кафедри українознавства і політології.
Провідна установа: Донецький національний університет (кафедра всесвітньої історії), Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.
Захист відбудеться “23” квітня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077 м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. IV-65.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4)
Автореферат розісланий “5” березня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИССЕРТАЦІЇ
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що вивчення такої постаті як О.А.Аракчеєв допомагає краще зрозуміти особливості державної політики самодержавного уряду Росії першої чверті ХІХ ст., оскільки саме він, особливо після закінчення Вітчизняної війни 1812 р. і закордонних походів справляв значний вплив на формування і реалізацію значної кількості заходів, переважно внутрішньополітичного характеру. Найбільш яскравим прикладом цього є керівництво ним військовими поселеннями, які були започатковані з ініціативи Олександра І. Крім того, для кращого розуміння самої постаті О.А.Аракчеєва, запропоноване комплексне дослідження його життя та політичної діяльності, що вперше робиться в історіографії. Дослідження особистих стосунків, приватного життя, естетичних смаків й уподобань дозволяють значною мірою скоригувати його усталений образ, глибше дослідити ментальність цієї епохи, краще зрозуміти її не тільки соціально-економічні, політичні, але й духовні особливості.
Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною проблеми “Внутрішня політика уряду Олександра І”, а також торкається низки важливих тем, які стосуються питань культури та побуту вказаної епохи і розробляються на кафедрі всесвітньої історії Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка.
Об'єктом дисертаційного дослідження є постать Аракчеєва, його політична кар'єра і приватне життя.
Предмет дисертаційного дослідження становить його діяльність, як державного і військового діяча, різні аспекти приватного життя, особливості характеру, взаємини з оточуючим світом, сприйняття сучасниками.
Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють роки життя О.А.Аракчеєва (1769-1834 рр.).
Мета і завдання дослідження. Зважаючи на відсутність в історіографії комплексного наукового дослідження особистості О.А.Аракчеєва, ми поставили за мету здійснити науковий аналіз усіх аспектів його біографії. Такий аналіз передбачає розкриття чинників, що вплинули на формування і становлення особистості О.А.Аракчеєва, його місця в соціальній структурі та державній ієрархії, сприйняття сучасниками. Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:
Методи дослідження добиралися із урахуванням поставлених завдань. Передусім, ми користувалися загальнонауковими методами: конкретно-історичним та логіко-теоретичним, що постають в органічній єдності. Це проявилося в дослідженні історичних умов формування О.А.Аракчеєва як особистості, а також у виявленні особливостей його характеру та способу життя. Було використано також методи сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного, що дозволило шляхом детального аналізу фактичного матеріалу скоригувати окремі деталі біографії нашого героя, скласти уявлення про нього, яке значною мірою відрізняється від прийнятого в історіографії.
Історико-генетичний метод дозволив реконструювати психологічний портрет О.А.Аракчеєва, проаналізувати його естетичні смаки й уподобання та прийоми господарської діяльності. В результаті робота носить проблемно-описовий характер, бо деякі епізоди життя Аракчеєва довелося реконструювати заново, особливо у дослідженні його діяльності як поміщика, стосунків з родичами та близьким оточенням. Емпіричний метод дослідження дозволяє більшою мірою позбутися метафізичних оцінок та висновків.
Методологічною основою роботи став відхід від жорсткої соціально-економічної детермінованості історичного процесу. В дослідженні був використаний антропоцентричний підхід з елементами культурологічного аналізу, яких дотримується “нова історична наука”. Послуговуючись цими принципами, ми визнаємо, що історичні процеси складаються як з об'єктивних так із суб'єктивних чинників. В конкретних історичних обставинах кожен з них відіграє або головну, або другорядну роль. В історії самодержавної Росії першої чверті ХІХ ст. суб'єктивний чинник відігравав неабияку роль, інколи домінуючи над іншими. Також ми поділяємо точку зору, що історичні знання мають релятивний характер, бо зміна методологічних парадигм призводить до зміни уявлень про ті чи інші факти історичного буття. Але слід визнати, що саме історичний факт, його наукове, а не емоційне визначення і оцінка складає стрижень наукового дослідження. Вважаємо, що стан розвитку філософії та методології сучасної історичної науки потребує досить уважного і всебічного системного підходу до всіх проблем як на макро, так і на мікрорівнях історичного дослідження.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у спробі комплексного реконструювання основних етапів біографії О.А.Аракчеєва, рис його характеру, господарської діяльності, естетичних поглядів та приватного життя. Ці питання в такій постановці не були дослідженні ні у вітчизняній, ні у зарубіжній історіографії. Зважаючи на це, робота має за мету заповнити певну інформаційно-концептуальну прогалину, що існує у науковій літературі з цієї проблеми. Це стало можливим в результаті залучення до наукового обігу нових архівних матеріалів та переосмислення основного корпусу джерел. Зокрема дисертанткою:
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його результатів у навчальному процесі у вищій школі, зокрема при вивченні тем “Внутрішня політика уряду Олександра І”, “Соціально-економічний розвиток Росії кінця ХVІІІ –першої половини ХІХ ст.”, “Культура та побут першої половини ХІХ ст.” Наведені у роботі дані можуть бути використані дослідниками при розробці кола проблем, пов'язаних із дореформеною історією селянства, зокрема із впливом суб'єктивних чинників на стан розвитку сільського господарства і матеріального становища селян, основних напрямків розвитку архітектури та скульптури, садово-паркового мистецтва, дворянського побуту, ментальності тощо.
Апробація дисертаційного дослідження протягом кількох років проходила у спецсемінарі під керівництвом доктора історичних наук, професора Чернігівського державного університету імені Т.Г.Шевченка К.М.Ячменіхіна та на Конференціях молодих науковців Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (1999 - 2002 рр.), ХХVII та ХХVIII сесіях симпозіуму з питань аграрної історії Східної Європи (м. Вологда, 2000 р.; м. Калуга, 2002 р.), міжнародній науковій конференції “Слов'янський світ на порозі третього тисячоліття” (м. Гомель, 2001 р.), в науковій робітні “Виклики сучасної історіографії: світовий та український контекст” (м. Львів, 2001 р.), Всеукраїнській конференції “Вивчення всесвітньої історії в Україні: традиції, сучасний стан та перспективи” (м. Чернігів, 2002 р.).
Структура дисертації обумовлена, перш за все, логікою дослідження, його метою і завданнями. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, додатків: таблиць, що містять статистичні дані, зображальні матеріали та неопубліковані архівні матеріали. Її загальний обсяг становить –сторінок (з них 185 основного тексту).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано вибір теми, її наукова актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, окреслено хронологічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення та форми апробації роботи.
У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” проаналізовано стан її наукової розробки, здійснено класифікацію та аналіз використаних джерел.
У відповідності до практичних завдань та методологічних засад, що вирішувались та використовувались дослідниками, нами виділено кілька періодів у історіографії проблеми. Перший період (1850-ті –ті рр.) позначений накопиченням джерел особового походження і початком їх критичного осмислення; другий період (1870-ті –початок ХХ ст.) є часом значного розширення джерельної та методологічної бази досліджень, з'являються перші наукові роботи аналітичного характеру; третій період (1920-ті –середина 1980-х), коли розвиток вітчизняної науки проходив в межах марксистсько-ленінської методології, виняток становили роботи, які писалися та побачили світ за кордонами радянської держави; четвертий (кінець 1980-х –-ні рр.) пов'язаний з радикальними змінами в галузі проблематики та методології наукових досліджень.
Перші біографії О.А.Аракчеєва з'явилися на початку 1860-х рр.,2 в них подаються лише загальні відомості про його кар'єру, базовані, головним чином, на спогадах сучасників, висвітлюють деякі особливості, риси характеру графа, його стосунки з Олександром І. Робота В.Ф.Ратча користується чи не найбільшою популярністю серед тих, хто вивчав і вивчає постать Аракчеєва. Слід зауважити, що біографічні дані доведені автором лише до 1798 р., в роботі допущено багато фактологічних помилок, які повторюються на сторінках наукової літератури й до наших днів.
З кінця 1860-х рр. на сторінках періодичної преси побачили світ чимало нотаток, спогадів, статей, в яких тим чи іншим чином відображене життя та діяльність Аракчеєва, а також публікувалося його офіційне і приватне листування. Більша частина цих публікацій торкається його діяльності на посаді Головного начальника військових поселень.3
Хоча самостійних аналітичних робіт, присвячених вивченню постаті Аракчеєва в цей період не з'явилося, але вийшли перші грунтовні роботи, присвячені правлінню російських імператорів Павла І та Олександра І, автори яких не могли уникнути аналізу та оцінок політичної діяльності Аракчеєва та його особистих характеристик.4 Основними джерелами розділів цих робіт, які стосуються висвітлення життя та діяльності графа є спогади і мемуари сучасників, його офіційне та особисте листування. Досить спорідненими є як методологічне, так і концептуальне вирішення цих праць.
М.І.Богданович, поділяючи, головним чином, методологічні принципи романтизму, значну увагу приділяє суб'єктивному чиннику, ідеалізуючи свого героя –Олександра І, виправдовує всі його дії та вчинки за рахунок несприятливих обставин, а частіше чиєїсь недоброї волі. Таким антигероєм та прикрою помилкою російської дійсності автор вважає саме Аракчеєва. Вже з переплетінням позитивістських вкраплень, робота М.К.Шильдера майже повторює концепцію Богдановича щодо двох етапів правління Олександра І. Час до 1812 р. вважається періодом ліберальних реформ, а з 1816 р. настає період реакційних дій “всемогутнього графа Аракчеєва”. Такий доволі спрощений поділ олександрівського правління досить довго домінував у науковій історичній літературі.
Дещо іншим підходом до висвітлення постаті Аракчеєва відзначені роботи О.О.Кізеветтера і вел. кн. Миколи Михайловича.5 Предмет їхніх досліджень різниться. Для Кізеветтера –це постать Аракчеєва і його взаємини з імператором Олександром І. Для вел. кн. Миколи Михайловича - це олександрівська епоха, феномен Олександра І, його оточення й оцінка ліберальних реформ, їх можливість і необхідність для тогочасної Росії. Але не проходить він і повз взаємин Олександра І з Аракчеєвим, торкаючись ролі і місця графа у державній політиці імперії. На відміну від Богдановича і Шильдера, обом авторам притаманна більш конструктивна критика постаті монарха і, особливо, його особистих якостей та рис характеру. На наш погляд, дослідження Кізеветтера і вел. кн. Миколи Михайловича вперше в дослідницькій літературі максимально наблизилися до наукового вирішення головних особливостей правління Олександра І, з'ясування ролі Аракчеєва у державницьких процесах, його впливу на урядову політику.
Першу й єдину на сьогодні спробу створити психологічний портрет Аракчеєва зробив В.Ф.Чиж.6 Робота написана на підставі джерел особового походження, надрукованих у великій кількості на сторінках багатьох наукових та науково-популярних видань цього часу. Йдучи багато в чому за авторами спогадів, мемуарів, нотаток, Чиж аналізує постать Аракчеєва як типового злодія. Така концепція автора, на нашу думку, виражає більш емоційне ставлення до предмету дослідження, ніж наукове обгрунтування.
Наприкінці ХІХ –початку ХХ ст. побачили світ роботи Д.П.Струкова, П.П.Потоцького та ряду інших авторів,7 в яких висвітлюється роль О.А.Аракчеєва у реформуванні артилерії і керівництві військовим відомством.
Таким чином, вже в дорадянський період в історіографії проблеми з'явилися професійні наукові дослідження по нашій темі. Головним недоліком історичної літератури цього часу, як нам здається, був значний ступінь упередженості, дещо однобокого, суб'єктивного сприйняття особистості графа, його людських якостей та психологічних особливостей. Це заважало більшості авторів адекватно оцінити політичну і соціальну ситуацію, яка склалася в країні в першій чверті ХІХ ст., що в свою чергу, не дозволило їм вірно зрозуміти зміст і сенс деяких державних перетворень, реформ та нововведень.
Новим етапом у вивченні життя та діяльності Аракчеєва став радянський період. Зрозуміло, термін з 1917 р. до середини 1980-х рр. включає декілька етапів з власною специфікою, але й досить стійкими спільними методологічними рисами. У цей час спеціальних робіт, присвячених постаті О.А.Аракчеєва не з'явилося. Дослідники торкалися його особистості лише в контексті вивчення політики олександрівського правління. Головною ж темою, з якою асоціювалося прізвище графа у радянських вчених –це історія військових поселень.
Більшість робіт, присвячених цій проблемі, носить науково-популярний характер і була покликана, насамперед, продемонструвати негативні риси військових поселень, викрити класовий зміст політики самодержавства.8 З цього потоку літератури з позитивного боку слід відзначити науковий доробок О.Д.Багалій-Татаринової, який присвячений історії військових поселень в Україні, вивченню опору селян і козаків, дослідженню оцінки французькими дипломатами та публіцистами поселенської системи відразу ж після її запровадження.9
Радянська ж історіографія в цілому тяжіла до вивчення глобальних історичних явищ, епох, подій. Вони розглядалися переважно крізь призму об'єктивних чинників історичного процесу, суб'єктивні ж майже ігнорувалися, вважалися другорядними. Історичні персоналії з консервативними поглядами спеціально не досліджувалися, хоча олександрійвська епоха взагалі, Вітчизняна війна 1812 р., зокрема зайняли гідне місце у вітчизняній історіографічній спадщині.
Помітний внесок в розробку низки проблем, пов'язаних з епохою царювання Олександра І зробили представники ленінградської школи історії Росії.10 Одним з пріоритетних напрямків багатогранної наукової діяльності А.В.Предтеченського була історія суспільно-політичного життя Росії першої чверті ХІХ ст. Поділяючі пануючі принципи історичного матеріалізму, автор використовує їх і для дослідження історії військових поселень, зокрема і для діяльності їхнього керівника графа Аракчеєва. Історична наука завдячує цьому вченому науковій постановці проблеми військових поселень, зміни ставлення до терміну “аракчеєвщина” тощо.
Певною окремішністю відрізняється робота П.Н.Богдановича.11 Її автор –колишній полковник Генерального Штабу царської Росії, цілком присвятив своє дослідження життю й діяльності Аракчеєва. Хоча воно не позбавлене відвертих вад, вільного трактування певних історичних подій та обмеженістю джерельної бази, проте робота цікава своїм концептуальним рішенням, свободою методологічних принципів та методичних прийомів, спробою історичної реабілітації Аракчеєва.
В українській історіографії 1990-2000-х рр. постать Аракчеєва продовжує вивчати К.М.Ячменіхін. Він перший в історіографії спробував створити неупереджений історичний портрет і зміг реконструювати основні етапи його службової кар'єри.12 Залучаючи нові архівні матеріали, спираючись на антропоцентричний підхід до проблеми, вченому, на нашу думку, вдалося довести, що формування особистості Аракчеєва відбувалося у діалектичному поєднанні історичної епохи тогочасної Росії. У вивченні питання приватного життя і його діяльності як поміщика зроблено лише перші кроки.13
Постать Аракчеєва і його державницька діяльність не залишилися поза увагою зарубіжних дослідників. Перші згадки його імені зустрічаються на початку 1820-х рр. і пов'язані із запровадженням військових поселень.14 Відзначаючи добре налагоджену систему підготовки кантоністів і підкреслюючи в цьому роль Аракчеєва, Р.Лайель застерігає західноєвропейського читача від легковажного ставлення до нового явища в політиці російського уряду. Хоча робота носить більш публіцистичний ніж дослідницький характер, проте вона стала базовою для формування позиції інших дослідників А.Рабба і А.Егрона,15 які в цілому повторюють концептуальні положення свого попередника.
З робіт, що з'явилися на початку ХХ ст. необхідно відзначити дослідження німецького історика Т.Шимана,16 який вважає що невдачі військових поселень стали наслідком надто суворих методів керівництва, які вживав Аракчеєв. З висновками автора погоджується П.Рен і М.Палеолог.17 Їхні роботи –це не досить вдалі запозичення (за фактологічними даними) з досліджень російських дореволюційних істориків з повтором тих самих помилок та міфологем стосовно особистості Аракчеєва.
Схожої концепції стосовно військових поселень і ролі Аракчеєва дотримувалися післявоєнні автори. Відомий політолог-русист Р.Пайпс підкреслював, що без такої яскравої постаті, як Аракчеєв, реалізація ідеї поселенської системи була б неможливою.18 Вперше у зарубіжній історіографії було поставлене питання про адміністративний талант першого міністра імперії.
Єдиним монографічним дослідженням, присвяченим політичній діяльності Аракчеєва в зарубіжній історіографії залишається робота М.Дженкінса.19 Приватне життя, риси його характеру залишилися поза увагою автора, що робить дослідження дещо однобоким.
Аналіз історіографії далекого зарубіжжя свідчить, що політична діяльність Аракчеєва вивчалася найчастіше в зв'язку з царюванням Олександром І. Матеріали запозичувалися авторами, здебільшого з робіт російських і деяких радянських істориків, які найчастіше стосувалися історії військових поселень і тому у концептуальній частині компілятивні.
Зміна методологічних парадигм, що відбувалася в російській історіографії у 1990-ті рр. сприяли більш науковій розробці багатьох історичних процесів, подій, фактів, зокрема і постаті О.А.Аракчеєва. Тема військових поселень, яка пов'язана з державною діяльністю Аракчеєва, стає вагомою у науковій літературі. Всі сучасні автори досить обгрунтовано вважають, що авторство ідеї військових поселень належить Олександру І.20 Багато авторів порівнюють аракчеєвські методи управління військовими поселеннями з системою функціонування його Грýзинської вотчини.21 Цим авторам, на нашу думку, вдалося певною мірою історично реабілітувати й виправдати Аракчеєва, зняти з графа необгрунтовані звинувачення. В роботі С.В.Мироненка22 була зроблена перша в історіографії спроба аналітичного розгляду проекту визволення селян, складеного Аракчеєвим за особистим дорученням імператора.
Історіографічний аналіз проблеми засвідчує, що для її наукового вирішення зроблено досить багато. Проте вивчалася переважно державницька діяльність Аракчеєва, яка була на видноті суспільної думки і знайшла відображення у багатьох документах епохи. Не публічний, приватний бік його життя залишався поза увагою дослідників. Тому його історичний портрет виглядає на сьогодні дещо однобоким і неповним. Комплексний підхід до проблеми, вивчення постаті Аракчеєва і в аспекті його діяльності як державного діяча, і його приватного життя зможе, на нашу думку, більш цілісно уявити цю непересічну історичну персоналію.
Джерельна база дисертаційного дослідження значна і репрезентативна. Вона налічує багато видів як документальних так і наративних джерел. Важливим моментом в інструментарії наукового дослідження є класифікація джерел. Класифікація за типами, родами і видами є, на наш погляд, найбільш доцільною, науково обгрунтованою і максимально відповідає головному завданню джерелознавчого аналізу. Більшість з них належить до типу письмових, були також використані і матеріали зображального характеру. Серед родових ознак виділяються наративні та документальні. Найбільш чисельними видом наративних джерел, використаних в роботі є джерела особового походження: мемуари, щоденники, нотатки тощо. До документальних відносяться джерела офіційного походження: статистичні та канцелярські матеріали, офіційне листування, накази, маніфести тощо.
Значна кількість спогадів і нотаток чиновників різних рангів, офіцерів та генералів, які близько знали графа Аракчеєва, була опублікована у другій половині ХІХ ст. на сторінках періодичних видань.23 Великий обсяг як службового так і приватного листування Аракчеєва був виданий М.Ф.Дубровіним.24 Значний корпус джерел цього виду було нещодавно опубліковано, добре прокоментованим виданням.25 Аналізуючи джерела особового походження, особливу увагу ми приділили тому, наскільки автор був наближеним до Аракчеєва, як складалися їхні особисті стосунки, до якого угрупуванням він належав, як ставився до інституту військових поселень –головного доробку всемогутнього графа.
Досить репрезентативним видом джерел є листування самого Аракчеєва. Коло його кореспондентів було дуже великим. Пошук таких матеріалів ускладнюються тим фактом, що не існує єдиного фонду, в якому була б зібрана вся документація, що стосується життя та діяльності Аракчеєва, оскільки після його смерті всі матеріали його власної бібліотеки та архіву були розпорошені по різних державних установах і приватних колекціях.
Найповніший корпус джерел і різноманітних матеріалів присвячених Аракчеєву зберігається у ф. 154 Російського державного військово-історичного архіву (РДВІА м. Москва), який нараховує 985 справ за 1711-1834 рр. Значний фонд Аракчеєва (ф.471) знаходиться у Відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ВР РДБ м. Москва), який нараховує 422 справи. Відділ рукописів Російської національної бібліотеки (ВР РНБ м.С.-Петербург) теж зберігає фонд Аракчеєва (ф. 29) і нараховує 64 справи за 1786-1833 рр. Значний інтерес представляє фонд Аракчеєва, який зберігається у Відділі письмових джерел Державного історичного музею(ВПД ДІМ м. Москва) (ф. 190, 14 справ за 1720-1833 рр.).
Джерела схожого виду, а також матеріали офіційного походження, зосереджені в інших фондах вказаних архівосховищ: фф. 1, 35, 405 Російського державного Військово-історичного архіву (м. Москва); фф. 17, 18, 199, 282, 439 Відділ Письмових джерел державного історичного музею (м. Москва); ф. 859 Відділ рукописів Російської національної бібліотеки (м. С.-Петербург). Значна кількість документів, яка дає досить чітке уявлення про особистість Аракчеєва, являє собою службове листування з різними особами, документи, які готувалися й оголошувались Аракчеєвим у Комітеті Міністрів та в Державній Раді.26 Формулярних списків збереглося небагато і, переважною більшістю за павлівський період його кар'єри. Основний комплекс документів, який дає уявлення про його приватне життя та риси характеру, розпорошений по фондах вищезгаданих архівосховищ. Аракчеєва відзначала ретельність та педантизм стосовно паперових справ, завдяки чому в архіві його маєтку знаходиться багато цікавих матеріалів про господарську діяльність власника Грýзинської вотчини, про роботу вотчинної адміністрації, стосунки з селянами та дворовими людьми. Заслуговує на увагу звітна документація (рапорти грýзинського голови, різноманітні статистичні дані), які дозволяють простежити динаміку розвитку маєтку, його рентабельність.
Таким чином, джерельна база дослідження дозволяє досить детально реконструювати державну діяльність, приватне життя та риси характеру Аракчеєва, деталізувати й уточнити деякі факти його біографії, що, у свою чергу, дає можливість скоригувати усталений образ Аракчеєва як державного діяча і людини.
У другому розділі “Соціально-політичний портрет” відтворено основні віхи життя, державної та господарчої діяльності як поміщика. О.А.Аракчеєв народився 23 вересня 1769 р. у с. Гарусово Вишневолоцького повіту Тверського намісництва в родині дрібного поміщика. Дитячі роки він провів на батьківщині, де і здобув домашню початкову освіту. З 1783 р. навчався у інженерному та артилерійському кадетському корпусі, який успішно закінчив з чином підпоручика. Враховуючи його здібності, керівництво корпусу залишило його на посаді викладача та завідуючого корпусною бібліотекою. За протекцією директора корпусу П.І.Меліссіно він потрапив до гатчинських військ цесаревича Павла Петровича й очолив артилерію. Саме тут він проявив свої здібності адміністратора і був не тільки поміченим майбутнім імператором, але й відзначеним чинами та нагородами.
Стрімкий зліт його кар'єри почався після смерті Катерини ІІ 6 листопада 1796 р.: сходженням на престол Павла І. Аракчеєв обійняв ряд значних, але не головних посад у державі. Аракчеєв отримує послідовно чини генерал-майора, а потім генерал-лейтенанта, спочатку баронський, пізніше графський титули, численні нагороди, Грýзинську вотчину (2 тис. душ кріпаків) у Новгородській губернії. Не зважаючи на значні успіхи у кар'єрі, яка тривала до осені 1799 р. (потім були дві опали і повна відставка вже до травня 1803 р.), назвати Аракчеєва фаворитом Павла І не можна, бо його вплив на політику уряду та імператора особисто був незначним, а його діяльність стосувалася лише питань артилерії й армії.
Інша річ, коли мова йде про діяльність Аракчеєва часів царювання Олександра І, особливо після закінчення Вітчизняної війни 1812 р. і закордонних походів. В цей період вплив Аракчеєва на політичні процеси в країні був досить значним, його можна вважати фаворитом Олександра І, проте назвати останнє десятиліття правління - “аракчеєвщиною” –неможливо, бо імператор ніколи не усувався від управління державою, а Аракчеєв ніколи не був самостійним політиком. Вважаємо, що усталеність цієї тези в історіографії пов'язана із запровадженням та функціонуванням військових поселень, створених за ініціативи Олександра І і керованих графом Аракчеєвим.
Причинами падіння Аракчеєва в царювання Миколи І стали і негативне ставлення до графа як самого монарха, так і неприйняття громадською думкою російського суспільства військових поселень. До смерті (у квітні 1834 р.) Аракчеєв мешкав у Грýзино, де займався маєтком, благодійницькою діяльністю, упорядкуванням садиби тощо.
Окремий пункт дисертації присвячено його діяльності як поміщика. На підставі архівних даних зроблено спробу довести, що з часом Аракчеєвим було створене зразкове підприємницьке господарство, орієнтоване на ринок, чому значною мірою, сприяла мережа транспортних комунікацій, близькість великого споживача сільськогосподарської продукції –Петербурга, а також раціональні засоби ведення господарства.
Аракчеєв перевів усі селянські господарства на грошовий оброк, головною статтею прибутків зробив тваринництво і продаж сіна та дров. Статистика свідчить, що більшість селянських господарств мала досить високий рівень розвитку: достатню кількість землі, угідь, худоби. Грýзинський маєток відзначала добре розвинута інфраструктура: гарні шляхи сполучення, регулярна забудова сіл і селищ, шпиталь, ощадний банк. Багатьом сучасникам він нагадував затишний куточок Західної Європи.
Аналіз біографії О.А.Аракчеєва засвідчує, що він пройшов складний шлях становлення і формування як активний державний діяч, талановитий адміністратор і господар. Його самостійність, свідоме ігнорування будь-яких двірцевих угрупувань, теплі стосунки з Олександром І викликали несприйняття, навіть озлоблення частини громадськості, що з часом знайшло відображення у мемуарній і науковій літературі.
Третій розділ “Особистість О.А.Аракчеєва” присвячений аналізу приватного життя Аракчеєва, його психологічним характеристикам. Зроблено аналіз здібностей, умов формування його особистості, стилю виховання й особистих стосунків. Життєвий шлях Аракчеєва не відрізнявся особливими збігами обставин, проте всі шанси, які дарувала йому доля він використав максимально. Блискуча кар'єра Аракчеєва часів двох імператорів стала наслідком власної наполегливості, працьовитості, здібностей і розуму.
Увійшовши з часом до аристократичної частини суспільства й отримуючи значні прибутки, Аракчеєв став збирати твори мистецтва, які мали підкреслювати його значимість людини державного рівня. Його естетичні смаки розвивалися поступово, а ставлення до прекрасного мало певні специфічні відтінки. Столичне життя, спілкування з провідними архітекторами, художниками, літераторами і музикантами сформували в нього погляди і смаки, які були реалізовані у вирішенні й оздобленні садово-паркового й архітектурного ансамблю Грýзинського маєтку, у повсякденному побуті.
Проектування і спорудження садиби виконували архітектори Ф.І.Демерцов і В.П.Стасов, але замовником не тільки у фінансовому, але й у художньому плані був Аракчеєв. Його тяжіння до фундаментальності, монументальності і меморіалізації мали бути враховані. Забудова садиби відбувалася поступово і зазнала з часом радикальних стилістичних змін: від суворого класицизму (Ф.І.Демерцов) до раннього ампіру (В.П.Стасов). Будівлі органічно гармоніювали із пейзажною частиною садиби –парком, садом, озерами з островами і т.ін. Два приклади з життя Аракчеєва можуть засвідчити амбіційність графа: собор Андрія Первозванного у Грýзино був єдиною в Росії соборною церквою у сільській місцевості, а пам'ятник Олександру І –єдиним увіковіченням пам'яті монарха у приватному маєтку, збудованого на власний кошт господаря.
Аракчеєву не зраджував смак й у побуті: він зумів створити у власному будинку вишуканий інтер'єр, багато уваги приділяв своєму зовнішньому вигляду, на що витрачав значні кошти. Коло читання було різноманітним, а власна бібліотека налічувала 14 тис. примірників з різних галузей знань.
Коло спілкування було досить великим, проте тісні зв'язки він підтримував лише з декількома родичами. Шлюб Аракчеєва з Наталією Хомутовою взятий у лютому 1806 р., не склався. Супутницею життя, коханою жінкою, другом протягом 25 років була для нього Настасія Федорівна Мінкіна, а її син, вихованець графа Михайло Андрійович Шумський, стали рідними для Аракчеєва. Трагічна доля цих людей сильно вплинула на Аракчеєва, його становище в суспільстві. Близькими друзями Аракчеєва можна назвати таких відомих людей як Є.Ф.Канкрін, Б.Б.Кампенгаузен, М.П.Рум'янцев.
Проведений аналіз приватного життя Аракчеєв доводить, що як особистість, дворянин, поміщик він цілком був людиною свого часу, з досить прогресивними поглядами. За ментальністю він був росіянином, а стосовно способу життя, деяких звичок та життєвих принципів нагадував скоріше європейця. Це цілком узгоджується з його психологічним портретом: людини педантичної, амбітної, відповідальної, з явними рисами лідера і неабияким хистом адміністратора. Збочень, розладів, або патологій аналіз особистості Аракчеєва не виявив. Зі своїми вадами, недоліками і чеснотами він був звичайною людиною, що цілком відбилося на його особистих стосунках з родичами, коханими, друзями.
У четвертому розділі “Сучасники про О.А.Аракчеєва” проаналізовано ставлення до нього громадської думки, яка знайшла відображення у чисельних мемуарах спогадах і нотках сучасників. Для цього використані як свідчення людей, які добре знали його (М.І.Греч, Ш.Массон, В.Р.Марченко) так і тих, хто не знав Аракчеєва близько (Ф.Ф.Вігель, П.А.Вяземський). Мемуаристи торкались різних сторін життя та діяльності Аракчеєва: його службової кар'єри, стосунків з імператорами Павлом І й Олександром І, вищими урядовцями, офіцерами і поселенцями у повсякденному житті, описували Грýзинську вотчину, стиль керівництва, риси характеру тощо.
Дані наративних джерел свідчить, що ставлення сучасників до Аракчеєва було дуже різним: від хвалебних од й лестощів до принизливих, образливих звинувачень. Позиція авторів залежала, насамперед, від особистих стосунків з графом, рівня обізнаності у політичних і суспільних подіях, власних світоглядних позицій. Особливо цікавими є чисельні анекдоти, плітки, художні твори, які, до речі, активно цитувалися у спогадах багатьох сучасників. Мемуаристика, присвячена постаті Аракчеєва, має переважно описовий характер, лише іноді спостерігаються спроби аналітичної роботи. Більшість цих спогадів з'явилася у другій половині ХІХ ст., яка характеризується лібералізацією суспільних відносин. Цей чинник не міг не вплинути на характер і зміст спогадів про Аракчеєва. З позицій лібералізму й гуманізму діяльність Аракчеєва, стиль його керівництва військовими поселеннями, методи і заходи управління імперією здавалися реакційними й консервативними. Тому особистий образ графа, його управлінська манера й незрозумілі прояви його поведінки дратували, озлоблювали більшу частину громадськості. Постать Аракчеєва закарбувалася у пам'яті нащадків у темних фарбах, з негативними рисами, яка з часом набула міфологізованого характеру.
У висновках підбиті основні підсумки дисертаційного дослідження, наведене узагальнення і представлено нове вирішення проблеми вивчення постаті О.А.Аракчеєва. Залучення до наукового обігу та аналіз досить широкого кола джерел дали змогу зробити такі висновки, які виносяться на захист:
Основні положення і висновки дисертації викладені у таких публікаціях:
Соломенна Т.В. О.А.Аракчеєв –політик і людина. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 –всесвітня історія. –Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2004.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню життя і діяльності графа Олексія Андрійовича Аракчеєва, одного з видатних державних діячів Російської імперії першої чверті ХІХ ст. У роботі визначено комплекс чинників, які вплинули на формування його світогляду та становлення державного діяча. Проаналізовано його внесок у розвиток російської армії взагалі і артилерії зокрема. Розкрито його роль у запровадженні та управлінні військовими поселеннями. Авторкою дослідження проаналізовано його психологічні особливості, естетичні смаки й уподобання, господарська діяльність, взаємини з оточенням. Все це дозволило по-новому оцінити його життя і діяльність, зняти з нього ряд несправедливих звинувачень, які існували в історіографії.
Ключові слова: Олексій Андрійович Аракчеєв, Росія, Павло І, Олександр І, військові поселення, Грýзино, садово-парковий й архітектурний ансамбль, громадська думка, ментальність.
Соломенная Т.В. А.А.Аракчеев –политик и человек. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 –всемирная история. –Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2004.
Диссертация посвящена комплексному исследованию жизни и деятельности одного из выдающихся государственных деятелей России первой четверти ХIХ в. Алексея Андреевича Аракчеева. Характер, цель, и задачи исследования обусловлены введением в научный оборот значительного числа исторических источников, извлеченных из архивохранилищ Российской Федерации.
В работе предпринят анализ историографии данной проблемы и источниковой базы ее изучения, выделены отдельные этапы исследования, определены критерии предлагаемой периодизации. Это позволило определить имеющиеся лакуны в исследуемой проблеме.
На основе анализа обширного круга источников определен комплекс причин, повлекший блистательный карьерный рост Аракчеева, его столь необычных отношений с императором Александром I. Значительное внимание в диссертации уделено деятельности Аракчеева на посту военного министра и руководителя военных поселений. Подчеркивается его талант руководителя, организатора, умение много и плодотворно работать. Определяется его место в государственной иерархии России того времени. Производится попытка обосновать неправомерность определения “аракчеевщина” для периода 1815-1825 гг., принятому в историографии. Предлагается трактовка этого термина как определенного проявления фаворитизма, но не абсолютной власти Аракчеева, поскольку это не соответствовало историческим реалиям.
Подробно анализируется его деятельность как помещика. На основе архивных документов установлено, что он сумел в условиях крепостнических отношений превратить свое имение в рентабельное хозяйство, создать хорошо функционирующую инфраструктуру, значительно повысить благосостояние своих крестьян. Благодаря усилиям Аракчеева Грýзинская усадьба со временем превратилась в один из шедевров архитектуры и садово-парковой застройки России первой половины ХIХ в.
В разделе, посвященном частной жизни, исследованы основные черты характера Аракчеева и доказывается, что он не был ни психопатом, ни самодуром, ни злодеем, как это отмечается в литературе. Быт его был достаточно скромен, но не лишен главных отличий сановника-аристократа того времени. Фонды его библиотеки и архива свидетельствуют о разносторонности его интересов, широком круге чтения художественной и специальной литературы. Круг друзей не был значительным, он приближал к себе только тех людей, которым доверял, уважал и любил, а те отвечали ему взаимностью.
Анализ свидетельств современников зафиксировал значительный разброс мнений об Аракчееве и как государственном деятеле, и как человеке. Преобладание негативных оценок и предопределило его отрицательное восприятие многими авторами как в дореволюционной, так и в советской историографии. Со временем его личность приобрела мифологизированный характер и все его действия объявлялись реакционными.
Проведенное исследование позволяет в значительной степени скорректировать представление об этой неординарной, весьма интересной личности, реабилитировать его как государственного деятеля, и как человека.
Все это позволило в значительной степени изменить в положительную сторону оценку Аракчеева, сложившуюся в историографии.
Ключевые слова: Алексей Андреевич Аракчеев, Россия, Павел I, Александр I, военные поселения, Грýзино, архитектурный ансамбль, общественная мысль, ментальность.
Solomenna T.V. O.A. Arakcheyev - a politician and a person. –Manuscript. –Thesis for the candidate’s degree in history by the specialty 07.00.02. – World history. –V.N. Karazyn National University of Kharkiv, 2004.
The dissertation presents the study of private life and political activity of count Oleksiy Andriyovych Arakcheyev, a prominent statesman of the Russian empire of the beginning of 19 A.D. The set of factors that influenced the formation of his personality and professional qualities is defined. His contribution to the development of the Russian army, artillery in particular, is analysed. Special emphasis is laid onto his role in implementation and management of military settlements. The work also focuses on Arakcheyev’s psychological traits, aesthetic preferences, economic and social activities. The research resulted into a new approach to his life and activities’estimation as well as rebuffing a few unjust accusations existing in historiography.
Key words: Oleksiy Andriyovych Arakcheyev, Russia, Paul I, Oleksandr I, military settlements, Hruzyno, park-type architectural complex, social opinion, mentality.
2 Глебов Л. Слово об Аракчееве // Военный сборник. – 1861. - №6. – С. 455-466; Ратч В.Ф. Сведения о графе Алексее Андреевиче Аракчееве // Военный сборник. – 1861. - №5. – С. 101-142; Богословский Н.Г. Рассказы о былом. Времена военных поселений. – Новгород, 1865. – 315 с.
3 Лубяновский Ф.П. Воспоминания. – 1872. – 214 с.; Крымов М.А. Отрывки из воспоминаний офицера Новгородских поселений // Военный сборник. – 1862. - №4. – С. 437-444; Из аракчеевской переписки 1805-1833 гг. // Вестник Европы. – 1870. – Т. IV. – Кн. 8. – С. 467-486; Пенкин Ф.А. Воспоминания о Военно-Учительском институте // Военный сборник. – 1864. - №12. – С. 389-415.
4 Богданович М.И. История царствования императора Александра I и России в его время. – В 5- ти т. – СПб., 1868-1871; Шильдер Н.К. Император Павел Первый. – М., 1896. – 542 с; Його ж. Император Александр Первый, его жизнь и царствование. – Т. IV. – СПб., 1898. – 653 с.
5 Кизеветтер А.А. Император Александр I и Аракчеев в их взаимоотношениях // Русская мысль. – 1911. - №2. – С. 1-33; Його ж. А.А.Аракчеев // Русская мысль. – 1910. - №11. – С. 42-72; Його ж. А.А.Аракчеев // Русская мысль. – 1910. - №12. – С. 1-31; Николай Михайлович, вел. кн. Император Александр I. Опыт исторического исследования. – М., 1999. – 320 с.
6 Чиж В.Ф. Психология злодея, властелина, фанатика. – М., 2001., - 416 с.
7 Струков Д.П. Аракчеев граф Алексей Андреевич. – СПб., 1894. – 160 с.; Потоцкий П. История гвардейской артиллерии. – СПб., 1896. – 400 с.; Фабрициус И.Г. Военные поселения // Столетие военного министерства. – 1802-1902. – Т. VII. – Ч. I. – Кн. 4. – СПб., 1902. – С. 497-598; Аракчеев А.А. // Русский биографический словарь. – Т. II. – СПб., 1900. – С. 272-287.
8 Гессен С.Я. Аракчеевская барщина. Исторические зарисовки из эпохи военных поселений. – М., 1932. – 116 с.; Кункль А.А. Аракчеевщина. – М., 1929. – 63 с.; Константинов Н.А. Аракчеевщина // История в средней школе. – 1934. - №3. –С. 12-25.
9 Багалій-Тараринова О.Д. Нариси з історії військових поселень на Україні // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. – 1927. - №5. – С. 93-153; Її ж. Нариси з історії військових поселень на Україні. Проект військової поселень Аракчеєва 1817 р. // Наукові записки науково-дослідчої катедри історії культури. – 1927. - №6. – С. 131-143.
10 Предтеченский А.В. Очерки общественно-политической истории России в первой четверти ХІХ века. – М.-Л., 1957. – 498 с.; Окунь С.Б. История СССР. Конец XVIII – начало ХІХ века. Лекции. – Ч. І. – Л., 1974. – 221 с.; Його ж. История СССР 1812-1825 гг. Лекции. – Ч.2. – Л., 1978. – 232 с.
11 Богданович П.Н. Аракчеев. Граф и Барон Российской империи (1769-1834). – Буэнос-Айрес, 1956. – 138 с.
12 Ячменихин К.М. Алексей Андреевич Аракчеев // Вопросы истории. – 1991. - №12. – С. 37-50; Його ж. Алексей Андреевич Аракчеев // Российские консерваторы. – М., 1997. – С. 18-62.
13 Соломенная Т.В., Ячменихин К.М. А.А.Аракчеев-помещик (к вопросу о роли субъективного фактора в истории зажиточного крестьянства России первой половины ХIХ века // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 8. – История. – 2002. - №5. – 52-57.
14 Lyall R. Account of the Organisation and present State of the Military Colonies in Russia. - London, 1824. - 72 р.
15 Rabbe A. Histoire d'Alexandre Ier, empere de toutes Russies et de principaux evenements de son regne. – Brusselles, 1826. – 112 p.; Egron A. Vie d'Alexandre Ier, empereur de Russie. – Paris, 1826. – 485 p.
16 Шиман Т. Александр Первый. Пер. с немецкого. – М., 1908. - 158 с.
17 Rain P. Un tzar edeologue Alexandre Ier (1777-1825). – Paris, 1913. – 460 p.; Paleologue M. Alexandre Ier un tzare enigmatique. – Paris, 1937. – 310 p.
18 Pipes R.E. The Russian military colonies, 1810-1813 // The Journal of modern History. – 1950. – Volume 22. – Issue 3. – P. 205-219.
19 Jenkins M. Arakcheev. Grand Visier of the Russian Empire. A Biography. – New-York, 1969. – 317 p.
20 Мироненко С.В. Самодержавие и реформы. Политическая борьба в России в начале ХIХ в. – М., 1989. – 238 с.; Томсинов В.А. Временщик (А.А.Аракчеев). – М., 1996. – 272 с.
21 Коваленко А.Ю. Роль А.А.Аракчеева в управлении военными поселениями // Вопросы отечественной истории и историография. – Межвузовский сборник научных трудов. – Вып. 3. – М., 2000. – С. 90-118; Федоров В.А. М.М.Сперанский и А.А.Аракчеев. – М., 1997. – 225 с.
22 Мироненко С.В. Самодержавие и реформы. Политическая борьба в России в начале ХIХ в. – М., 1989. – 283 с.
23 Батеньков Г.С. Граф Сперанский и граф Аракчеев (по воспоминаниям) // Русская старина. – 1887. - №10. – С. 126-148; Брадке Е.Ф. Автобиографическая записка // Русский архив. – 1875. - №1. – С. 13-51; №3. – С. 257-294; Шенинг Н.И. Воспоминания Шенинга об Аракчееве // Русский архив. – 1880. - №2. – С. 321-325; Гриббе А.К. Граф Алексей Андреевич Аракчеев // Русская старина. – 1875. - №1. – С. 84-123; Европеус И.И. Воспоминания Европеуса о службе в военных поселениях и об отношении к графу Аракчееву // Русская старина. – 1872. - №9. – С. 225-242; №11. – С. 547-558.
24 Письма главнейших деятелей в царствование Александра I 1807-1829 год / Под ред. Н.Ф.Дубровина. – СПб., 1883. – 410 с.
25 Аракчеев: свидетельства современников / Вступ. статья Е.Э.Ляминой; сост. Е.Е. Давыдова, Е.Э.Лямина и А.М.Песков. – М., 2000. – 496 с.
26 Сборник исторических материалов, извлеченных из архива Первого Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии / Под ред. Н.Ф.Дубровина. – Вып. 1-15. – СПб., 1876-1906.