Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
АВСТРАЛІЯ
План
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Австралія (Аи$(?'аІіа, від лат. аизігаїіз — південний) — ма терик у Південній півкулі, а також незалежна держава, офіцій на назва якої — Австралійський Союз. До складу цієї держави, крім самого материка, входять острів Тасманія, а також Коко сові острови й острів Різдва в Індійському океані, острови Норфолк, ЛордХау й острови Коралового моря в Тихому океані, острови Херд і МакДоналд у приантарктичних водах. Материк омивається водами Тихого океану на сході, Індій ського океану — на заході й півдні. Материк Австралія відділе ний Бассовою протокою завширшки 240 км від о. Тасманія на південному сході й Торресовою протокою завширшки 145 км від о. Нова Гвінея на північному сході. Австралія простяга ється на 3180 км із півночі на південь і на 4000 км зі сходу на захід, або від 10°4Ґ до 43°39' пд. ш. і від 113°9' до 153°39' сх. д. Це найменший материк: його загальна площа, включаючи о. Тасманію, складає 7686,85 тис. кв. км. Площа суші — 7617,93 тис. кв. км; площа рік і озер — 68 920 кв. км. Довжи на берегової лінії — 36 700 км.
На півночі материка глибоко врізається в сушу затока Карпентарія, а на півдні — Велика Австралійська затока. Уз довж північносхідного узбережжя Австралії тягнеться Вели кий Бар'єрний риф. Австралія — найспекотніша частина суші Південної півкулі, у якій клімат приблизно на 2/3 пустельний і напівпустельний. Більша частина Австралії лежить у тропі ках, північ — у субекваторіальних широтах, південний захід — у субтропіках. Середні температури липня — від 12 до 20°С, січня — від 20 до 30°С і більше. Кількість опадів зменшується зі сходу на захід від 1500 мм на рік до 300—250 мм і менше.
Хоча Австралійський материк — один із найдавніших у світі, він протягом тривалого часу був відчленований від ін ших масивів суші, тому там збереглося багато унікальних тва рин, включаючи різних сумчастих (кенгуру і коала) і яйцеклад них (качкодзьоб і єхидна). Імовірно, першопоселенці Австра лії мігрували з півночі 40—60 тис. років тому. Європейці від крили цей материк тільки на початку XVII ст. (це були голланд ські мореплавці). Англія оголосила його своєю колонією в 1770 р. Формування сучасної австралійської держави поча лося з часу заснування першого англійського поселення в 1788р. Корінні жителі (аборигени) у колоніальний період були переміщені в особливі райони — резервації, і їхня чисель ність на сьогодні складає близько 375 тис. чоловік, або 2% усього населення країни.
Австралія — індустріальноаграрна країна з високим рів нем розвитку ринкової економіки. Частка у валовому внутріш ньому продукті (1991—1992,%): промисловість — 29,6, сіль ське, лісове господарство й рибальство — 3,2. Добувають заліз ну руду (115 млн т у 1991 р.), боксити, ільменіт, рутил, вісмут, свинець, цинк, нікель, уран, вольфрам, золото, срібло, кам'яне й буре вугілля, нафту, природний газ. Виробництво електро енергії — 157 млрд кВт. годин (за даними 1991 р.), за виробни цтвом електроенергії на душу населення Австралія займає одне з перших місць у світі. Розвиваються чорна і кольорова мета лургія, нафтопереробна й нафтохімічна промисловість. Най більш розвинуті: машинобудування (електротехнічне й радіо електронне, станко і локомотивобудування, автомобілебуду вання), хімічна (виробництво сірчаної кислоти, суперфосфа ту, синтетичного каучуку, пластмас), харчова промисловість, продукція якої (м'ясо, борошно, молочні консерви, олія й ін.) іде головним чином на експорт.
Сільське господарство високотоварне. Панує велике зем леволодіння. Близько 2/3 вартості сільськогосподарської про дукції дає тваринництво. За поголів'ям овець (148 млн у 1991/92, переважно мериносові) і настрижу вовни (1,1 млн т у 1991/92) Австралія займає одне з провідних місць у світі. Оброблювані землі — близько 6% території, луги й пасови ща — 59%, близько 1/2 ріллі під шеницею (збір 15,7 млн т у 1991/92). Довжина залізниць 37,3 тис. км, автодоріг — 810 тис. км. Тоннаж морського торговельного флоту складає 3,8 млн т (1992). Основні порти: Сідней, Мельбурн, Фрімантл, Ньюкасл. Експортуються в основному сільськогосподарська продукція (вовна, пшениця, м'ясо, олія, сир) і мінеральна си ровина (руди кольорових металів, кам'яне вугілля, залізна руда, боксити). Основні зовнішньоторговельні партнери: Япо нія, США, країни ЄЕС і Нова Зеландія.
В Австралії діє федеративна система управління. Загаль нонаціональний уряд був створений у 1901 р. угодою про утво рення федерації 6 штатів. Серед них — Новий Південний Уельс (площа 801,6 тис. кв. км; населення 6,3 млн чоловік), Вікто рія (227,6 тис. кв. км і 4,6 млн чоловік), Квінсленд (1727,2 тис. кв. км і 3,4 млн чоловік), Південна Австралія (984 тис. кв. км і 1,5 млн чоловік), Західна Австралія (2525,5 тис. кв. км і 1,8 млн чоловік) і Тасманія (67,8 тис. кв. км і 0,5 млн чоловік). Є також дві території, які за конституцією знаходяться під юрисдикцією центрального уряду, але мають усі великі права самоврядування, наближаючись до рівня шта тів. Це Північна територія (1346,2 тис. кв. км і 0,2 млн чо ловік) і Австралійська столична територія (2,4 тис. кв. км і 0,3 млн чоловік), де знаходиться місто Канберра — столиця країни й резиденція уряду.
Виконавча влада належить королеві Великобританії, пред ставлена генералгубернатором. Законодавча влада — у дво палатного парламенту, що складається із Сенату (76 місць — по 12 представників від кожного з 6 штатів і по 2 від кожної території) і палати представників (148 місць — не менше 5 пред ставників від штату). Законодавча система ґрунтується на ан глійському загальному праві, визнає верховенство Міжнарод ного Верховного Суду, що має штабквартиру в Гаазі. Юридич на влада представлена Верховним судом; верховний суддя і 6 інших суддів призначаються генералгубернатором.
Державна мова — англійська, грошова одиниця — австра лійський долар (100 центів).
ПРИРОДНІ РАЙОНИ
Вигляд ландшафтів Австралії в основному визначається великими монотонними рівнинами й плато, менш розповсю дженими хвилястими пагорбами і розчленованими столовими плато, а також багнистими долинами рік, що часто повністю пересихають. У результаті геологічного розвитку Австралія виявилася чітко розділеною на 3 нерівні фізикогеографічні райони. Більше половини всієї площі материка займає Західне плато з рівною поверхнею, виробленою переважно в давніх гранітних і метаморфічних породах. Гори Східної Австралії, що охоплюють шосту частину площі материка, відрізняються найбільш різноманітним і нерівним рельєфом. Між цими дво ма районами знаходяться Центральні низини — широкий від критий коридор площею близько 2,6 млн кв. км, що простяга ється від затоки Карпентарія до затоки Спенсер.
Західне плато, яке іноді називають Австралійським щи том, включає всю Західну Австралію, майже всю Північну те риторію і більше половини Південної Австралії. Тут розташо вується більшість пустель і солоних озер, таємничих скель і химерних пагорбів, а також безліч рудників. Цей регіон є рідконаселеним. Найяскравіша його особливість — монотонний характер рельєфу — результат тривалого вивітрювання й еро зії. Більшість плато розташована на висотах від 300 до 900 м над рівнем моря, і чимало вершин становлять собою ізольова ні останці, залишки денудованих товщ.
Вища точка — гора Зіл (1510 м) у горах Макдоннелл. Прибережні рівнини обривисті й зазвичай неширокі. Принайм ні половина цього великого району одержує менше 250 мм опадів на рік, і тільки на північній і південнозахідній окраї нах кількість опадів перевищує 635 мм. Унаслідок нестатку опадів і загальної положистості рельєфу у внутрішніх части нах району дуже мало річок і навіть ті, котрі існують, не досягають моря. Численні озера, вказані на картах, — зазви чай сухі солончаки або глинисті кріки, центри внутрішніх водозбірних басейнів. Більшість рік, навіть прив'язаних до окраїн материка, пересихає й відрізняється значними сезон ними коливаннями стоку. Внутрішня частина району — пере важно рівна або слабохвиляста поверхня, яка зрідка перери вається скелястими хребтами й останцями. Виділяються чо тири найбільш пустельні райони: Велика Піщана пустеля, пустеля Танамі, пустеля Гібсона і Велика пустеля Вікторія. Там простежуються тисячі рівнобіжних гряд червоного піс ку заввишки від 9 до 15 м і завдовжки до 160 км. Найзначніші форми рельєфу у внутрішній частині району — гори Макдоннелл в окрузі АлісСпрінгс і гори Масгрейв на межі Північної території і Південної Австралії. Найвідоміші вер шини, розташовані на захід і північний захід від гір Мас грейв, — Олга, ЕрсРок і Коннер.
На більшій частині Західного плато рослинний покрив розріджений і складається переважно зі злаків, деревоподіб них акацій і пустельних чагарників; після дощу на нетривалий час з'являється трав'яниста рослинність. Південна окраїна пла то — рівнина Налларбор, складена могутніми товщами майже горизонтально залеглих морських вапняків потужністю до 245 м. Круті, часто стрімкі уступи вапняків заввишки до 60 м починаються біля мису Фаулера в Південній Австралії і про стягаються на захід більше ніж на 965 км. Ця рівнина простя гається в глиб материка на 240 км, поступово підвищуючись майже до 300 м. Плоский характер поверхні рівнини Наллар бор простежується уздовж траси трансконтинентальної залі зниці, яка протягом 480 км ідеально пряма. У цьому районі випадає всього 200 мм опадів на рік, які легко просочуються у вапняки. Озера і поверхневий стік відсутні, однак завдяки підземному стокові утаорилися химерні лабіринти печер і під земних галерей, що зборознили вапняки. Через нестачу води й убогість рослинності рівнина Налларбор є однією з найбільш пустельних куточків материка.
Розташоване в межах Північної території плато Барклі площею 129,5 тис. кв. км — ще одна значна вирівняна поверх ня, яку принаймні місцями підстилають вапняки. Фактично це широка відкрита пологохвиляста рівнина із середньою висо тою 260 м. За рік тут випадає близько 380 мм опадів. Цього досить для існування природних пасовищ — основи екстенсив ного фермерського тваринницького господарства. Найбільш розчленованим рельєфом у межах щита відрізняється область Кімберлі на півночі Західної Австралії, де високі хребти, інтен сивно зім'яті в складки, одержують більше 750 мм опадів на рік. Півострів Арнемленд (Північна територія), що представ ляє собою піднятий блок, розбитий незвичайно довгими й пря мими тріщинами, також сильно розчленований, хоча більша його частина розташована на висотах менше 300 м. Рослин ність в обох районах — евкаліптові ліси, які перемежовуються великими саванами. На Західному плато розташовані два ра йони, що мають важливе економічне значення. Південнозахід на окраїна — єдина частина щита, де клімат і ґрунти сприяють розвиткові сільського господарства. Там розводять овець і вирощують пшеницю, фрукти, виноград і овочі. Він постачає сільськогосподарську продукцію у Перт — єдине велике місто на усьому плато. Пілбара, розташована віддалік від прибереж них поселень Дампір і ПортХедленд, — піднесена сильно роз членована частина плато із середніми висотами близько 750 м. Саме тут зосереджені величезні запаси високоякісної залізної руди.
Гори Східної Австралії. Уздовж східного берега'Австралії від мису Йорк до центральної Вікторії і далі до Тасманії про стягається піднесена смуга завширшки від 80 до 445 км і з площею 1295 тис. кв. км. Традиційна назва — Великий Водо дільний хребет — не відповідає дійсності, тому що там немає безперервного хребта, лише зрідка зустрічаються форми, по дібні до хребтів, і ніде немає посправжньому значних висот. Хоча насправді саме в цьому районі розташований головний вододіл материка, який має субмеридіональну довжину, у ба гатьох місцях він слабко виражений у рельєфі. За винятком півострова КейпЙорк, корінні породи району утворилися від опадів, що накопичувалися в Тасманській геосинкліналі в ін тервалі від раннього палеозою до крейдового періоду і були перекриті могутніми вулканічними товщами.
У межах гір Східної Австралії висоти сильно коливають ся і досягають найменших величин на прибережній рівнині, що безперервно обрамляє .східне й південносхідне узбережжя.
Щирина цих рівнин усюди, крім пригирлових ділянок рік, не перевищує 16 км. Над поверхнею часто піднімаються невисокі пагорби, і між рівниною і крутими, зверненими убік моря схи лами, які позначають край гір, нерідко виражена зона пагорбів завширшки в кілька кілометрів. Зовнішні гірські схили наба гато крутіші, ніж схили, звернені в глиб материка, і місцями такі бічні відроги підступають зовсім близько до берега Тихо го океану, закінчуючись урвистими мисами. На півночі найви щі точки знаходяться на східному краю плато Атертон, де вер шина БартлФрір сягає 1622 м. Однак південніше цих місць аж до Брісбена дуже мало висот понад 600 м над рівнем моря, і середній фон височин не перевищує 300 м. Потім висоти знову збільшуються приблизно до 1500 м у хребті НьюІнгленд і складають приблизно 750 м у Блакитних горах, а в Сніжних горах сягають позначки 2228 м, найвищої на матери ку (гора Косцюшко, найвища точка Австралії).
У горах Східної Австралії дві системи стоку, що розрізня ються між собою. Більшість рік, що течуть до берега океану, мають постійний стік. Чимало з них починаються на захід від осьової зони гір, і їхні водозбірні басейни мають складну кон фігурацію. Деякі ріки прорили глибокі ущелини, і там є спри ятливі можливості для спорудження водоймищ і електростан цій. На південь від Тувумби на протилежному схилі гір ріки, що течуть на захід, утворюють частину найбільшого на мате рику водозбірного басейну Муррею й Дарлінгу. Вони почина ються менш ніж за 160 км від східного берега, і чимало з них мають постійне русло лише у верхів'ях.
На півострові КейпЙорк, найпівнічнішій частині гір ського району Східної Австралії, вододіл розташований на відстані 25—30 км від східного берега на абсолютних висотах 500—600 м. Рослинність — зімкнуті евкаліптові ліси, що пере межовуються густими вологими тропічними лісами. Найпівнічніша рівна поверхня гірського району, плато Атертон площею 31 тис. кв. км, піднімається на захід від Кернса. Перехід від поверхні плато з висотами 900—1200 м до тропічної прибереж ної рівнини характеризується крутими схилами, і вологі вітри, що дмуть з.океану, приносять у цей район багато опадів. На його розчленованій поверхні розвинуті родючі вулканічні грун ти, на яких раніше росли густі вологі ліси. Дотепер тут зберег лися ділянки лісів із цінних листяних порід. Однак більшість їх вирубана, і поверхня плато оброблена.
На південь від плато Атертон вододіл відхиляється в глиб материка, але його середні висоти складають усього близько 600 м аж до району Хьюендена, де будьяка подібність із гірсь кою місцевістю втрачається. Потім протягом понад 800 км во' доділ дедалі більше відходить від східного берега Австралії (більш ніж на 400 км). У басейні Боуен сконцентровані великі запаси коксівного вугілля. На захід від Тувумби розповсюдже ні в межах пологогорбистого району ДарлінгДаунс родючі вулканічні грунти, які сприяють розвиткові рослинництва. Це найбільш розвинутий сільськогосподарський район Квінсленда. Протягом 525 км між Тувумбою і долиною ріки Хантер сму га гір Східної Австралії розширюється і їхня висота зростає. Тут розташовано плато НьюІнгленд, найбільше і найрозчленованіше з платоподібних височин у гірській смузі. Площа його скла дає близько 41,4 тис. кв. км. Положиста горбкувата поверхня місцями піднімається до 1600 м над рівнем моря. У межах пла то вододіл знаходиться на 70—130 км від східного берега, а від стань від найвищих точок до моря не перевищує 32 км. Спуск до вузької й нерідко горбкуватої прибережної рівнини крутий, схили вкриті помірновологим лісом. Більшість первинних ев каліптових лісів і лугів розчищена під пасовища. Блакитні гори з крутими східними схилами піднімаються над прибережною рівниною Камберленд, розташованою на захід від Сіднея. Під впливом ерозії рік ЇЇІолхейвєн і Хоксбері утворилися мальовничі ущелини й водоспади. Цей район, поки ще значною мірою вкритий густими евкаліптовими ліса ми, має важливе рекреаційне значення. Основна частина гір заввишки 1200—1350 м над рівнем моря віддалена на 160 км від берега і сконцентрована навколо міста Батерст, що займає широку улоговину. Південніше більш низькі гори зосередже ні навколо міста Гоулберн. Канберра розташована на півден ній окраїні горбкуватого плато, більша частина якого викорис товується під овечі пасовища.
Найвища частина гір Східної Австралії утворює дугу за вдовжки 290 км на південь і південний захід від Канберри. Хоча цей район називається Австралійськими Альпами, навіть його найвищі вершини, які піднімаються вище 1850 м, явля ють собою просто останці древніх споруд, що височать над ступенями сильно розчленованих плато. Однак місцями по верхня має досить нерівний характер. Снігові гори — єдиний район материка, де щорічно бувають сильні снігопади. Тут зна ходиться система гідррспоруджень Снігових гір, що постачає воду для вироблення енергії і зрошення долин Муррею й Маррамбіджі.
На схилах гір, звернених у глиб материка, ліси нижнього поясу були вирубані, а звільнені землі широко використову ються під овечі пасовища, тоді як у верхньому поясі гір і" на крутих схилах, звернених до моря, ще збереглися густі евка ліптові ліси. Верхня межа лісу тут сягає 1850 м над рівнем моря, вище стеляться альпійські луги. На південь від основ ної смуги гір у штаті Вікторія розташована область Гіпсленд — сильно розчленована зона передгір'їв, колись вкрита густим помірновологим лісом. Більшість цієї території те пер використовується під ріллі й пасовища. Проте тут доте пер розвинута лісопильна промисловість. У Вікторії пасмо гір тягнеться зі сходу на захід майже до самого кордону зі штатом Південна Австралія, причому висоти скрізь склада ють близько 900 м. Це багатий район тваринництва й виро щування пшениці.
Тасманія поряд із великими островами в Бассовій прото ці являє собою продовження пасма гір Східної Австралії. Це пагористе плато із середніми висотами від 900 до 1200 м, над яким окремі вершини піднімаються ще на 150—395 м. На пла то розташовані кілька великих неглибоких озер і безліч дріб них, деякі озера використовуються для гідроенергетичних ці лей. Центральне плато оточене розчленованими місцевостя ми, що прорізані ріками, які беруть початок у внутрішніх ра йонах; окремі південнозахідні ділянки майже не досліджені. Густі помірновологі ліси ростуть на заході й півдні, але були вирубані уздовж північного узбережжя й у низинному кори дорі між Лонсестоном і Хобартом. На острові вирощують фру кти, здебільшого яблука, і розводять овець.
Центральні низовини. Приблизно одну третину всієї пло щі Австралії займають Центральні низовини, що утворюють широкий відкритий коридор між горами Східної Австралії і Західним плато. У структурному відношенні це система запа дин, утворених осадовими товщами, які перекривають глибо ко занурені кристалічні породи фундаменту. Уздовж перифе рії низовин, а місцями й у межах самих низовин знаходяться хребти МаунтЛофті, Фліндерс і Великий Вододільний. Це залишки древніх гірських споруд, навколо яких відкладалися більш молоді осади. Пологість рельєфу й брак опадів —, най більш яскраві особливості низовин. Вони дуже рідко підніма ються вище 300 м над рівнем моря, а в багатьох місцях не сягають і 150 м. Найвищі місцевості знаходяться там, де низо вини підходять до хребта Фліндерс і гір Східної Австралії. Територія площею близько 10,4 тис. кв. км навколо озера Ейр, включаючи саме озеро, розташована нижче рівня моря. Поверхня низовини здебільшого монотонна і слабохвиляста; над нею на кілька десятків метрів піднімаються тільки ерозійні останці з пласкими вершинами і крутими схилами. Більшість цього регіону щорічно одержує менше 380 мм опадів, а в най більш посушливому районі Австралії — навколо озера Ейр — середні річні суми опадів не перевищують 125 мм.
Невисокі вододіли розділяють низовини на три основні басейни. У центральному Квінсленді нечітко виражена водо дільна гряда тягнеться від гір Східної Австралії до Західного плато, відрізаючи рівнину біля берега затоки Карпентарія від басейну озера Ейр. Далі на схід настільки ж низька вододільна гряда відокремлює басейн Муррею й Дарлінгу. Положиста і рівна Карпентарійська низовина має чітку межу на заході з нерівним районом Клонкаррі — МаунтАйза, складеним силь но мінералізованими породами фундаменту, і на сході — із горами Східної Австралії. На відстані приблизно 480 км на південь від затоки Карпентарія південну межу рівнини скла дає низька вододільна гряда. Ріки Гілберт, Фліндерс, Лайкхардт, що мають положисті подовжні профілі, впадають у за току. Під час повеней великі ділянки рівнини затоплюються. Ґрунти району сприяють виростанню евкаліптового рідколіс ся й лугів. У межах цієї рівнини випадає найбільша кількість опадів у порівнянні з будьякою іншою частиною Централь них низовин. При цьому на вододілі середня річна сума опадів складає 380 мм, а на березі затоки Карпентарія — 970 мм. Прибережна рівнина в основному використовується під пасо вища для великої рогатої худоби.
На південь від вододільної гряди низовини охоплюють південний Квінсленд і північносхідну частину Південної Ав стралії. Найбільша їхня довжина з півночі на південь складає приблизно 1130 км, а із заходу на схід — 1200 км. Уся ця велика територія характеризується внутрішнім стоком і поді ляється на кілька водозбірних басейнів. Найбільший з них — басейн озера Ейр площею 1143,7 тис. кв. км. Він включає біль шу частину пустелі Сімпсон і живиться від численних рік, які періодично пересихають. Нахили тут настільки низькі, що ріки буквально розпластуються на поверхні, а потім знову з'явля ються, іноді під іншою назвою. У такий спосіб Томсон і Барку, що починаються в горах Східної Австралії, дають початок КуперЛементу, Дайамантину з головними притоками Гамільтоном і Джорджиною перетворюються на Уорбертон. Рідко :тік із Західного плато може досягти озера Ейр через ріки УІакамбу й Ніле. Зазвичай ці водотоки являють собою лабі ринт сухих русел, вкритих заростями евкаліптів. Випадкові глибокі відрізки русел утворюють цінні постійні водозбірні вирви. Стік у таких руслах буває не щороку. Але коли це трапляється, безсумнівним є їхній зв'язок із тропічними зли ми, часом досить інтенсивними, що випадають у розташова.их на північ й схід горяних районах. Паводки, що виникають при цьому, широко розсіюються на території, і можуть минути тижні, перш ніж потік води зійде вниз за течією. Подібні паводки обумовлюють багатий ріст трав на пасовищах, але це лише тимчасове явище, на яке не можна розраховувати.
Низовини, розташовані на межі Південної Австралії і Квінсленда, використовуються під пасовища, а район навко ло озера Ейр фактично залишається в природному стані. Значна частина цього району входить до складу Великого Артезіанського Басейну, і там пасовищне господарство за безпечене водою. У південносхідній частині Центральних низовин розташований басейн Муррею й Дарлінгу, що являє собою найбільшу водозбірну систему материка. Це великий низинний район, який дренується ріками з досить нерегуляр ним стоком. Незважаючи на велику площу дренованих зе мель (1072,8 тис. кв. км) і велику довжину основних рік, обсяг стоку в цій системі невеликий.
Ріки Муррей і Дарлінг, що беруть початок у горах Східної Австралії, течуть на захід і південний захід через низинні тери торії, де опадів мало, а випаровування високе. Ці фактори в поєднані з інтенсивним мандруванням русел призводять до зменшення витрат на більшій частині течії рік. Територія, дре нована рікою Дарлінг, в основному використовується під ове чі пасовища, але в східних частинах вівчарство поєднується з рільництвом.
Область Ріверайна, розташована між ріками Лаклан і Муррей, поряд із землями уздовж нижньої течії Муррею і його приток у Вікторії — найважливіший район тваринництва і зернового господарства Австралії. Рельєф і ґрунти там спри яють проведенню великомасштабного зрошення. Найбільші масиви зрошуваних земель зосереджені між ріками Маррамбіджі й Лаклан (іригаційна система Маррамбіджі), у частині ба сейну Муррею, що знаходиться в Новому Південному Уельсі (іригаційна система Ріверайна) і у Вікторії (система ГоулбернКампаспеЛоддон). Крім того, є кілька невеликих ареалів зро шуваних земель у низов'ях Муррею. У цих місцевостях роз водять велику рогату худобу і вирощують фрукти, виноград і овочі. З уведенням у дію гідроенергосистеми «Снігові Гори» здійснене додаткове перекидання стоку в басейн Муррею і Маррамбіджі, і там удалося розширити площі зрощуваних зе мель. Однак для зрошення всіх земель води всетаки недо статньо.
НАСЕЛЕННЯ АВСТРАЛІЇ
За оцінкою на грудень 1997 р., населення Австралії скла дало 18 631 тис. чоловік, у т. ч. у Новому Південному Уельсі проживало 6 306,3 тис., Вікторії — 4 627,3 тис., Квінсленді — 3430,4 тис., Західній Австралії — 1 811,1 тис., Тасманії — 471,8 тис., на Австралійській столичній території — 309 тис. і на Північній території — 189,2 тис. Вікторія й Австралійська столична територія — найбільш густонаселені райони; великі пустельні області Північної території і Західної Австралії най менш населені. Зростання населення залежить від природного приросту й міграції. Темпи природного приросту населення Австралії за останні 50 років значно скоротилися^ і сьогодні народжуваність сягає 1,8 дитини в розрахунку на одну жінку, що набагато нижче багаторічної норми відтворення населення (2,1 дитини). Тривалість життя значно збільшилася — 81 рік для жінок і 75 років для чоловіків.
Корінні жителі. Ймовірно, першопоселенці Австралії міг рували з ПівденноСхідної Азії 40—60 тис. років тому через сухопутний міст, що існував під час покривного заледеніння, коли рівень Світового океану значно знизився. Деякі мігран ти проникли на Тасманію теж по сухопутному мосту. Гадають, що під час заснування першого англійського поселення в 1788 р. в Австралії нараховувалося не менше 250 мов абори генів. Сьогодні переважна більшість населення має європей ське і переважно англійське походження, а з кінця 1970х ро ків значно зросла частка осіб азіатського походження. Усього 2% населення складають нащадки корінних жителів Австралії. Поява європейців в Австралії виявилася згубною для абори генів. Припускають, що коли наприкінці XVIII ст. почалося заселення материка європейцями, там проживало близько 1,2 млн аборигенів, однак зустрічаються і набагато менші оцін ки — аж до 300 тис. Аборигенів відтісняли від джерел води і мисливських угідь, особливо на півдні й сході, чимало їх заги нуло від голоду і спраги або були вбиті під час зіткнень з , білими поселенцями, а інші вмерли від хвороб, завезених єв ропейцями. У Вікторії за ЗО років місцеве населення чисельні стю 10 тис. чоловік скоротилося до 2 тис. Відомо, що остання чистокровна корінна жителька Тасманії Труганіні померла в 1876 р. Однак аборигени, які живуть на островах у Бассовій протоці, тепер називають себе прямими нащадками тасманій ських племен. У 1921 р. загальна чисельність аборигенів Авс тралії скоротилася до 60 тис. чоловік. У XIX ст. деякі абори гени стали джерелом дешевої робочої сили у тваринницьких господарствах (ранчо) білих поселенців у внутрішніх райо нах країни, а закони того часу закріплювали сегрегацію й по неволення аборигенів. Положення аборигенів почало поліп шуватися в другій половині XX ст., коли суспільна думка за судила дискримінаційну політику попереднього періоду. Об меження для аборигенів були зняті, і ці люди були зрівняні в соціальних правах з іншими австралійцями. Було також ужи то зусиль, щоб закріпити землю за аборигенами в місцях їх нього проживання і сприяти поширенню серед них освіти. Лише невелика частина австралійських аборигенів більшменш інтегрована в сучасне австралійське суспільство. При цьому вельми небагато аборигенів зберігають життєвий уклад своїх предків. За даними перепису 1996 р., в Австралії проживало близько 370 тис. чоловік, що вважали себе аборигенами (вклю чаючи жителів островів Торресової протоки). Більшість або ригенів проживає у великих містах — Сіднеї, Мельбурні і Брісбені. Однак чимало аборигенів живуть у віддалених місцевос тях і нерідко складають там більшість населення. Зокрема, на їхню частку припадає понад 27% населення Північної терито рії. Жителі островів Торресової протоки в основному прожи вають у Квінсленді.
Імміграція була найважливішим фактором формування населення Австралії після заснування першого англійського поселення в 1788 р. Виділяють три стадії міграційного проце су. Перша з них, що'тривала до кінця 1940х років, йшла нерів номірно і відбувалася переважно з Великобританії. На зорі ко лоніального періоду в Австралію засилали ув'язнених, яких анг лійські суди засуджували до каторжних робіт. Однак епізодично до країни прибувало чимало добровільних переселенців. Іммі гранти і їхні нащадки заклали фундамент державного устрою й політики Австралії. В основу протекціоністської політики з кінця XIX ст. були покладені принципи так званої «білої Авст ралії» із метою захисту від імміграції з Азії (у країні був досвід масового переселення китайців у другій половині XIX ст. і особ ливо під час золотої лихоманки 1850х років) і від притягнен ня жителів тихоокеанських островів для роботи за контракта ми на цукрових плантаціях Квінсленда. У період світової еко номічної кризи і Другої світової війни імміграція сильно ско ротилася, і до середини 1940х років напередодні післявоєнної реконструкції господарства склад населення Австралії залиша вся відносно однорідним. За даними перепису 1947 р., менше 10% населення не були уродженцями цієї країни (це був ре кордно низький показник у всій історії заселення XIX—XX ст.). Понад 90% населення було британського походження (тобто нащадки переселенців з Великобританії й Ірландії), а більшість решти легко асимілювалася в англомовне суспільство (пере важно особи європейського походження).
Друга стадія розпочалася наприкінці 1940х років. Уряд Австралії був змушений удатися до широкомасштабної іммі граційної програми, що призвела до непередбачених наслід ків. Спочатку переслідувалися дві мети — збільшити населен ня країни для забезпечення її надійного захисту (у пам'яті ще була свіжа загроза японського вторгнення) і привабити малокваліфікованих і некваліфікованих робітників, у яких відчу вала потребу обробна промисловість, що розвивалася висо кими темпами. Протягом наступних 25 років імміграція в Ав стралію різко зросла. У цей період переважала імміграція спо чатку з країн Східної Європи (біженці наприкінці 1940х ро ків), потім з Північної Європи і, нарешті, особливо з кінця 1950х років, з Південної Європи (переважно з Італії й Гре ції). У 1969—1970х роках до Австралії переселилося 185 тис. чоловік (рекордно високий показник).
Третя стадія почалася з перегляду імміграційних квот наприкінці 1970х років і триває дотепер. Попит на дешеву робочу силу в цей період набагато випереджав імміграційні квоти. Австралійська влада скасувала етнічні, расові й націо нальні критерії добору іммігрантів. Наприкінці 1970х років Австралія прийняла багато біженців із В'єтнаму й інших кра їн Індокитайського півострова, і з того часу частка переселен ців азіатського походження почала зростати. З липня 1997 по червень 1998 р. до Австралії офіційним шляхом прибуло 80,8 тис. переселенців, у тому числі 32% уродженців країн Азії, 19% — Нової Зеландії, 13% — Великобританії й Ірландії, 12% — інших країн Європи, 8% — країн Африки і 7% — країн Близького Сходу і Північної Африки. Ці даніпереконливо свідчать прд те, наскільки змінилася імміграційна політика Австралії. Близько 21% нинішніх жителів Австралії не є уро дженцями цієї країни і ще 21% — нащадки іммігрантів дру гого покоління, у яких хоча б один із батьків не був уро дженцем цієї країни. Вплив різних культур очевидний: він проявляється у вигляді вулиць, у популярності ресторанів, що спеціалізуються на національних кухнях, у поширенні футболу (раніше його вважали «іммігрантською» грою), "' зростанні частки прихильників православного, мусульма; ського, індуїстського, сикхського і буддистського віроспої дань і в розмаїтості преси іноземними мовами. Наступною чисельністю після англомовної групи населення є вихідці Італії: близько 240 тис. австралійців є уродженцями цієї кр їни, ще у 340 тис. принаймні один із батьків — італійське походження, крім того, у багатьох є італійські предки в тг тьому поколінні й далі. В Австралії є також значні гр населення грецького, німецького, голландського, В'єтнам кого й китайського походження.