на тему- Поліпшення використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність підпр
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
з Економіки підприємства
на тему: «Поліпшення використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність підприємства»
Студента 2 курсу, 1 групи
Спеціальності 7.03050401 «Економіка підприємства»
Ярощук Марії Олегівни
Керівник : Мазур Л.С.,
асистент кафедри економіки підприємства
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії ________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали
Рівне – 2013
Зміст навчально-дослідницької роботи студента
Вступ
1. Теоретичні засади поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-со ціальне значення
1.2. Поліпшення використання основних виробничих фондів як економічна категорія
1.3. Механізм впливу поліпшення використання основних ви ро б ничих фондів на господарську діяльність підприємства
1.4. Заходи, що забезпечують поліпшення використання ос но в них виробничих фондів
Література
Вступ
Підприємство – основна господарська ланка народного господарства країни, від результатів господарювання яких залежить економічний розвиток держави в умовах ринкових відносин; підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансування, і тому воно саме в першу чергу зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшенні прибутковості.
У вирішенні цього завдання велика роль відводилась проблемі підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства, які підвищують рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяги виробництва продукції. Проте ефективність виробництва продукції. Проте ефективність виробництва продукції на підприємстві залежить не тільки від забезпечення його основними виробничими фондами, але і від ступеня їх використання в часі.
Задоволення потреб населення на ринку в тій чи іншій продукції залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від її пропозиції. Про те обсяг виробництва продукції на підприємстві залежить не тільки від забезпечення підприємства основними виробничими фондами та іншими виробничими ресурсами, але й від того, наскільки основні виробничі фонди повно використовуються.
Крім того, поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва.
Поліпшення використання основних виробничих фондів також зменшує потреби підприємства у капітальному вкладенні для розвитку матеріально-технічного обсягу виробництва продукції; тобто відбувається економія коштів на усі цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання; ефект від поліпшення використання основних виробничих фондів реалізується значно швидше, ніж від нових капітальних вкладень.
Таким чином, в умовах ринкової економіки, коли на підприємстві відтворення основних виробничих фондів підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності використання основних виробничих фондів, на основі якого можна зробити висновки про рівень їх використання і передбачити заходи по поліпшенню забезпечення збільшення виробництва продукції, обсяг якої реалізують на ринку, та підвищення ефективності виробництва.
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-со ціальне значення
В процесі виробництва на підприємстві беруть участь так звані три основні фактори:
- засоби праці;
- робоча сила;
- предмети праці.
Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться.
Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму.
На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл втрачаються повністю.
Іншими словами, засоби праці — це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги.
Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці — в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі фонди — з основних і оборотних фондів.
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1.).
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість. [2,c.71].
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Рис. 1.1. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами [4,c.55].
Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи:
- невиробничого призначення;
- виробничі.
Кожна організація чи підприємство при створенні наділяються необхідними виробничими фондами, що з розвитком підприємства чи організації поповнюються та оновлюються.
До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть участі у процесі виробництва, але забезпечують його нормальне функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема:
-житлово–комунальні приміщення;
- побутові,спортивні приміщення;
-будинки та устаткування медичного призначення;
- дитячі дошкільні заклади;
- багаторічні насадження та ін.
Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме підприємство відповідає за їх утримання, експлуатацію і ремонт.
До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства.
Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.
Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:
• виробничо–технологічних особливостей підприємства;
• науково–технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
• ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
• вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
• територіального розміщення підприємства та ін. [4,c.58].
Звичайно, підприємцям не байдуже, яким є співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально–технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60–70%; будинки, споруди та передавальні пристрої — 20—25%; силові, робочі машини та устаткування — 3–5%; тоді як в інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів становить 2—4% загальної вартості основних виробничих фондів.
За сукупністю промислових підприємств України в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у межах: будівель і споруд — 45–47%; машин і устаткування — 40–42%; транспортних засобів — 2,5–3%.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовують групову класифікацію, що охоплює засоби праці аналогічного виробничо–технологічного призначення з приблизно однаковим терміном експлуатації. Наведемо видову класифікацію основних виробничих фондів підприємства, що використовується в системах бухгалтерського обліку та статистики:
I. Будівлі, до яких належать будинки, зайняті цехами, майстернями, складами, адміністративні корпуси та ін.
II. Споруди, до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди, погреби, споруди для зберігання сировини, заправні колонки, водонапірні башти та ін.
III. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв'язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення та ін.).
IV. Силові машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірювальне і регулювальне устаткування та ін.).
V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад, тягачі, контейнери, платформи, вагони та ін.).
VI. Інструменти, термін використання яких щонайменше один рік, а вартість регулюється законодавчо залежно від кількості неоподатковуваних мінімумів.
VII. Виробничий інвентар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції та ін.).
VIII. Господарський інвентар (меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп'ютери та ін.).
IX. Робоча і продуктивна худоба.
X. Багаторічні насадження.
XI. Капітальні витрати на покращання та рекультивацію земель.
XII. Інші основні виробничі фонди.
Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів [6,c.121].
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства. Їх структура зображена на рис. 1.2.
Рис. 1.2. Структура основних фондів підприємства.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).
Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФ, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
- виробничо-технологічних особливостей підприємства;
- науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
- ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
- відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
- вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
- територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВФів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами [2,c.83].
Структура ОВФів, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні пристрої – 20-25%; силові, робочі машини та устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФів.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку ОВФ до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар за строком експлуатації до одного року і вартістю до сто одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строки використання й вартості.
Видова класифікація ОВФ використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
Перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
Друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;
Третя – основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів – 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці тощо.
Соціальне значення основних виробничих фондів полягає в тому, що вони поліпшують умови праці і сприяють відтворенню робочої сили. В інтересах суспільства і окремих підприємств є досягнення такої видової (технологічної) структури основних фондів, яка дозволяє здійснювати ефективну організацію процесів виготовлення продукції (надання послуг) високої якості та конкурентноспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тому поряд з намаганнями збільшувати активну частину основних фондів підприємства, яка характеризує підвищення його технічного рівня, треба постійно дбати про необхідну кількість і утримання в належному стані інших груп основних засобів. Досягнення оптимального співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів дає змогу досягти злагодженого функціонування підприємств і високих результативних показників їх діяльності.
1.2. Поліпшення використання основних виробничих фондів як економічна категорія
Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів – важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві.
Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціональніше використовувати основні фонди і виробничі потужності.
Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:
- запровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей
- поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей.
Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.
Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, будучи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати наявний у промисловості виробничий апарат.
Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують із діючих основних фондів і виробничих потужностей, що в кілька разів перевищують щорічно введені нові фонди і потужності.
Одним з найважливіших завдань підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне впровадження в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів впровадження в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш досконалих основних фондів, прискорити їхній оберт і тим самим сповільнити настання морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому. [7,c.67].
Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знову впроваджених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:
- підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;
- підвищенню екстенсивності їх навантаження. Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного вдосконалювання останніх.
Практика промислових підприємств показує, що тут відбувається процес збільшення одиничної потужності устаткування:
- у верстатах, машинах і агрегатах зміцнюються найбільш відповідальні деталі і вузли;
- підвищуються основні параметри виробничих процесів (швидкість, тиск, температура);
- механізуються й автоматизуються не тільки основні виробничі процеси й операції, але і допоміжні і транспортні операції, що нерідко стримують нормальний перебіг виробництва і використання устаткування;
- застарілі машини модернізуються і замінюються новими, більш досконалими.
Матеріальною основою і технічною базою кожного суспільного виробництва є, насамперед, засоби праці, які відіграють визначну роль у розвитку суспільства. Засоби праці, що використовуються в процесі виробництва як елемент продуктивних сил , самі по собі не є економічною категорією. Економічною категорією є спосіб використання засобів праці, характер застосування яких визначається власністю на засоби виробництва і являє собою одне з відношень економічного ладу. Тому економічна природа засобів праці в повних суспільних формаціях різна. Як технічна категорія засоби праці у всіх формаціях виступають у ролі виробничого апарату.
Участь основних фондів у виробничому процесі має деякі особливості:
1. Повністю беручи участь у виробничому процесі, засоби праці лише частково споживаються у кожному його циклі. Вартість основних фондів переноситься на продукти поступово, протягом усього строку їх служби.
2. Перенесена на виготовлений продукт частина вартості основних виробничих фондів, які брали участь у процесі виробництва, втілюються у вигляді вартості виготовленої продукції. Отже, вартість основних фондів у процесі використання їх набуває подвійного існування: одна її частина продовжує функцію вати у споживній формі засобів праці, а друга – входить у створений ними продукт.
У відтворенні основних фондів визначального створення являється відтворення їх споживної вартості. В цьому також проявляється єдність відтворення основних фондів.
На основі руху споживної вартості основних фондів базується рух їх вартості. Тільки в останній рік служби основних фондів, коли вони вибувають із сфери виробництва та заміняються новими, загальна сема кругообігу вартості приймає вигляд: зношування – амортизація – повне відшкодування. В періоди проведення модернізації і капітального ремонту рух вартості основних фондів протікає за стадіями: зношування – амортизація – часткове відшкодування. В іншій рік життя основних фондів, рух вартості здійснюється за стадіями: зношування і амортизація.
Використання основних виробничих фондів на підприємстві характеризується певними показниками, такими як:
- рівень продуктивності
- коефіцієнт змінності використання
- коефіцієнт використання внутрішнього часу
- коефіцієнт використання календарного часу
- фондовіддача, характеризує обсяг продукції в грошовому виразі, що припадає на одиницю основних виробничих фондів
- фондоємкість, характеризує обсяг основних виробничих фондів, що припадає на одиницю обсягу виробленої продукції.
Відтворення основних фондів в рамках окремого підприємства характеризується послідовною зміною різних стадій. Ця сторона відтворення припускає вивчення як одиничного так і сукупної споживчої вартості основних фондів. [7,c.69].
Змінність використання основних виробничих фондів характеризується коефіцієнтом змінності. Підвищення коефіцієнта змінності використання основних виробничих фондів забезпечує збільшення тривалості роботи цих фондів, особливо їх активної частини, що впливає на збільшення обсягу виробництва продукції підприємством.
Коефіцієнт змінності відноситься до числа найважливіших показників, що характеризують рівень використання основних виробничих фондів у часі, тобто він відноситься до показників екстенсивного завантаження обладнання. Його величина характеризує ступінь інтенсифікації виробництва. Коефіцієнт змінності показує, скільки змін протягом доби працює устаткування. Він розраховується по окремих групах устаткування, окремим виробничим підрозділам підприємства, а також у цілому по підприємству.
Одні науковці вважають, що коефіцієнт змінності використання основних виробничих фондів визначається як відношення загальної кількості відпрацьованих устаткуванням даного виду на протязі доби станко-змін до кількості встановленого чи працюючого в найбільшу зміну устаткування:
де ∑СЗ – сума відпрацьованих станко-змін за добу;
n – кількість встановленого устаткування.
Інший не менш відомий вчений-економіст Н. М. Бондар вважає, що коефіцієнт змінності роботи обладнання показує скільки змін у середньому обладнання підприємства працювало протягом доби. Він обчислюється за формулою:
або
де МЗ – кількість відпрацьованих протягом певного періоду машино-змін; МД – кількість відпрацьованих протягом певного періоду машино-днів; ФРЧд – дійсний фонд робочого часу всього обладнання, год; ФРЧд1 – дійсний фонд робочого часу всього обладнання при однозмінній роботі, год.
Справедливим є твердження про те, що коефіцієнт змінності роботи устаткування являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного устаткування, установленого, запланованого до роботи.
Коефіцієнт змінності, обчислений за кількістю не лише працюючого, а й установленого устаткування, більш повно відбиває резерви підвищення ефективності використання основних фондів підприємства.
Щоб врахувати внутрі-змінні втрати робочого часу, коефіцієнт змінності методологічно обчислюють виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи. Тому коефіцієнт змінності роботи устаткування показує, як використовується парк наявного на підприємстві обладнання протягом доби. Він розраховується як відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін всіма одиницями обладнання (∑NМЗМ) до кількості працюючих одиниць обладнання в максимально завантажену зміну (Nmax) тобто за формулою:
Відомий вчений економіст А. С. Гордійчук дещо по-іншому підходить до визначення формули для обрахунку коефіцієнта змінності використання основних виробничих фондів. Ця формула є найбільш вживаною і найпростішою для обчислення даного коефіцієнта. Він визначається як відношення балансової вартості основних виробничих фондів, що використовувались у різні зміни доби, до балансової вартості основних виробничих фондів підприємства:
де БВі – балансова вартість основних виробничих фондів, які використовувались в і-ті зміни (і = 1,2,3); БВ – балансова вартість основних виробничих фондів.
Найбільше ефективна безперервна робота основних фондів протягом трьох змін. Проте, при безперервній протягом трьох змін (цілодобовій)роботі устаткування зношується інтенсивніше, скорочується термін його життя, при цьому погіршуються й умови його обслуговування. При роботі устаткування в одну або дві зміни є можливість проводити профілактичні огляди і поточні ремонти, тим самим, підтримувати його у працездатному стані і продовжити термін його життя.
У той же час підвищення коефіцієнту змінності означає, що за певний календарний проміжок часу обсяг продукції збільшиться. Крім того, оскільки загальний час використання обладнання у виробничому процесі скорочується, можна впроваджувати устаткування більш досконалих видів, тобто відкриваються великі можливості для технічного прогресу, що особливо важливо для тих видів основних фондів, що схильні до морального зносу.
Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв’язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивільненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.
Збільшення змінності використання ОВФ приводить до збільшення робочих місць, а відповідно до збільшення чисельності працівників підприємства. Потребу в додатковій чисельності працівників підприємства, в зв’язку із збільшенням коефіцієнту змінності використання ОВФ підприємства можна визначити, виходячи із балансової вартості ОВФ, що будуть додатково залучатись до використання в першу, другу та третю зміни роботи підприємства і фондоозброєності праці працівників.
Головне призначення підвищення змінності використання устаткування – це удосконалювання формування основних фондів. Саме в процесі їхнього формування з урахуванням специфіки даного підприємства повинна бути досягнута головна пропорція – між робочою силою й основними фондами, повинні дотримуватися відповідність росту основних фондів і збільшення обсягу продукції, а також співвідношення між активною і пасивною частинами основних фондів, повинна постійно удосконалюватися структура основних фондів, повинне удосконалюватися допоміжне виробництво, за рахунок якого можна досягнути визволення робітників і направити їх в основне виробництво, тобто підвищити змінність використання устаткування.
Велике значення в підвищенні коефіцієнта змінності устаткування в рамках підприємства мають розширення зони багатоверстатного обслуговування і сполучення професій. Можливості для розширення зони обслуговування створюються за рахунок технічного удосконалення устаткування, розвитку комплексної механізації й автоматизації виробництва [6,c.152].
У практиці підприємств склалися дві основні форми багатоверстатного обслуговування: закріплення за одним робітником двох чи більше верстатів однотипного технологічного призначення; застосування бригадного методу організації праці (бригада обслуговує кілька одиниць устаткування, забезпечуючи їхню ефективну роботу в 2 чи 3 зміни). При багатоверстатному обслуговуванні, як показує господарська практика, тарифні ставки робітника при відрядній оплаті в середньому збільшуються на 25 – 30 %.
При сполученні професій (наприклад, наладчик і верстатник; верстатник і ремонтник і т. д.) також повинна вироблятися доплата.
Один з важливих напрямків підвищення змінності устаткування – усунення його надлишку на підприємствах. Складність полягає в тому, що устаткування, що використовується лише 3 – 4 години у зміну, не можна реалізувати чи передати іншому підприємству, тому що воно все-таки необхідно виробництву.
На успішне вирішення проблеми поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей і зростання продуктивності праці значно впливає створення великих виробничих об'єднань. Разом із цим необхідно більше уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва і технічного переозброєння діючих підприємств, виведення із цих підприємств невластивої їхньому профілю продукції, створення спеціалізованих промислових об'єктів в прагнучих до великих індустріальних центрів невеликих і середніх містах, де є резерви робочої сили.
Проводячи курс на розвиток спеціалізації діючих підприємств, слід мати на увазі, що це спрощує їхню виробничу структуру, вивільнює робочу силу з допоміжних і обслуговуючих підрозділів, комплектує тим самим другі зміни основних цехів і підвищує коефіцієнт змінності.
Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей із важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.
Прискорені темпи механізації підйомно-транспортних, вантажно-розвантажувальних і складських робіт є основою для ліквідації наявної диспропорції в рівні механізації основного і допоміжного виробництва на промислових підприємствах, вивільнення значної кількості допоміжних робітників, забезпечення поповнення основних цехів робочою силою, підвищення коефіцієнту змінності роботи підприємств і розширення виробництва на діючих підприємствах без додаткового залучення робочої сили.
Ефективним способом збільшення змінності роботи виробничого устаткування є скорочення його простоїв. У нинішніх умовах функціонування української економіки, коли простоює значна частина виробництва, такий спосіб використання основних фондів є неможливим, але його слід мати на увазі й пам’ятати, що при завантаженні виробничого устаткування відповідає потреба в додаткових коштах.
Наявність на підприємствах устаткування, яке лише частково використовується у виробничому процесі, не дає змоги протягом строку його корисного використання перенести свою вартість на виготовлену продукцію (послуги). В результаті матиме місце значна недо-амортизація такого устаткування, що негативно впливатиме на економічні показники діяльності підприємства. Досвід діяльності багатьох підприємств показує, що позбутися надлишку устаткування можна шляхом зміни його структури, наприклад, реалізації або списання застарілих верстатів і їх машин, придбати нове устаткування, і за рахунок високої продуктивності якого більш повно завантажити все наявне устаткування. Вирішення проблеми повного завантаження устаткування можливе шляхом розвитку госпрозрахункового кооперування підприємств з метою ефективності використання наявних у них резервів виробничих потужностей.
Значного підвищення змінності роботи устаткування можна домогтися шляхом розширення сітки госпрозрахункових організацій, покликане здійснювати прокат машин і устаткування та інших елементів основних фондів. Такі госпрозрахункові організації скуповують у підприємств зайве устаткування, здійснюють у випадку необхідності їх ремонт і модернізацію і віддають на прокат підприємствам, споживачам. Від такої діяльності економічну вигоду отримують всі її учасники: підприємства, які продали зайве у них устаткування такій госпрозрахунковій організації, мають змогу отримувати суму коштів значно більшу, ніж у випадку, коли таке устаткування демонтується і підготовлюється для здачі його на металобрухт. В той же час, підприємства, яким необхідні відповідні види машин і устаткування на свої кошти мають змогу оперативно його придбати і залучити до використання у виробничому процесі, оскільки значна частина таких машин і верстатів перебуває в доброму технічному стані.
Важливе значення в підвищенні використання основних виробничих фондів мають соціальні фактори. Так, проведені соціологічні дослідження на ряді підприємств дали змогу виявити низку причин, які негативно впливають на організацію використання активної частини основних засобів в другу зміну.
Фондовіддача - найважливіший показник використання основних фондів. Підвищення фондовіддачі - найважливіше завдання підприємства.
Фондовіддача - це показник, який показує кількість виручених коштів з одного рубля, вкладених коштів в основні фонди. Слід зазначити, що в умовах науково-технічного прогресу значне збільшення фондовіддачі ускладнено швидкою зміною устаткування, що потребує в освоєнні, а також збільшенням капітальних вкладень, що спрямовуються на поліпшення умов праці, охорону природи і т.п.
Фондомісткість - величина, зворотна фондовіддачі. Вона показує скільки потрібно вкласти коштів в основні фонди, щоб отримати один карбованець виручки. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість - до зниження.
Зростання фондовіддачі дозволяє знижувати обсяг накопичення і відпо-венно збільшувати частку фонду споживання. Отже, не змінюючи загального обсягу накопляемой частини національного доходу, можна підвищити частку коштів на розвиток невиробничої сфери (наприклад, на житлове будівництво, медичне обслуговування та ін.) Підвищення фондовіддачі сприяє:
- поліпшенню проектування, скорочення часу розробки технічної документації, прискоренню будівництва і зменшення термінів освоєння знову введених основних фондів, тобто максимальному скороченню циклу "наука-виробництво - продукція ";
- поліпшенню структури основних фондів, підвищення питомої ваги їх активної частини до оптимальної величини з встановленням раціонального співвідношення різних видів устаткування;
- екстенсивного використання основних фондів, збільшення коефіцієнтів змінності, ліквідації простоїв обладнання;
- інтенсифікації виробничих процесів шляхом впровадження передової технології, підвищення швидкості роботи машин і устаткування, впровадження синхронного виконання однієї машиною двох операцій або декількох, розвитку наукової організації праці;
- поліпшенню умов та режиму праці з урахуванням виробничої есте-тики, створення необхідних соціальних умов (житлових, побутових, чіткої роботи транспорту тощо);
- скорочення ремонту активної частини основних фондів шляхом спеціалізації та концентрації ремонтного господарства;
- поліпшенню матеріально-технічного постачання основних фондів.
В умовах ринкової економіки ефективність виробництва на підприємстві нерозривно пов'язана із проблемою економії всіх видів ресурсів, серед яких важливе місце належить основним виробничим фондам. До недавнього часу у відтворенні та ви користанні основних фондів переважали екстенсивні тенденції, тобто багато уваги приділялось збільшенню обсягу основних виробничих фондів на підприємстві. Це призвело до виперед ження росту основних виробничих фондів у порівнянні з ростом обсягу виробництва продукції, що призводить до її подорожчан ня. Крім того, спостерігається низький коефіцієнт вибуття зно шених і морально застарілих основних фондів.
Кількість продукції, що виробляється підприємством, або обсяг виконаних робіт залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними виробничими фондами, але і від того на скільки вони повно використовуються. Тому поліпшення ви користання основних виробничих фондів має велике народно господарське значення. Підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів знаходить свій ви раз у збільшенні виробництва валової продукції, в рості про дуктивності праці і фондовіддачі, зниженні собівартості продукції. Поліпшення використання основних виробничих фондів є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат, які утворюють со бівартість продукції (робіт), пов'язана з використанням основ них виробничих фондів. Так, у собівартості продукції витрати на експлуатацію обладнання становлять біля 20 %, транспортні витрати - 10... 12 відсотків.
Поліпшення використання основних виробничих фондів забезпечує зменшення витрат на експлуатацію обладнання в собівартості робіт (продукції). Зменшення цих витрат проходить за рахунок зменшення постійної величини (амортизаційних відра хувань) у витратах на експлуатацію обладнання - амортизації, величина якої є постійною і не залежить від обсягу виробництва продукції, тобто чим більші обсяги робіт виконуються основни ми фондами, тим менша питома вага амортизаційних відраху вань у собівартості одиниці продукції (робіт).
Крім того, від стану використання основних виробничих фондів залежить обсяг виробленої продукції, рівень продуктив ності праці, тривалість виконання робіт, які в свою чергу є важ ливими резервами зниження собівартості продукції, підвищення ефективності виробництва тощо.
Поліпшення використання основних виробничих фондів зменшує потребу підприємства у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази та зменшує втрати від мо рального зносу. Господарська практика свідчить, що ефект від поліпшення використання основних виробничих фондів реалі зується значно швидше ніж від капітальних вкладень.
Таким чином, в умовах ринкових відносин, коли відтворен ня основних виробничих фондів здійснюється за рахунок влас них або позичкових коштів, поліпшення використання основних виробничих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві.
Підвищення ефективності використання основних вироб ничих фондів (активної частини) забезпечується двома шляха ми:
а) збільшення тривалості роботи основних виробничих
фондів протягом року - екстенсивний шлях;
б) підвищення продуктивності основних виробничих фондів в одиницю часу - інтенсивний шлях.
Збільшення часу роботи машин і обладнання протягом року досягається за рахунок: збільшення змінності (перехід на дво-трьох змінну роботу); скорочення величини змінних і внутрізмінних простоїв; скорочення часу перебування машин в ремонті і технічному обслуговуванні; ліквідація сезонності робіт тощо.
Інтенсивність використання виробничих фондів досягається за рахунок: впровадження прогресивних методів організації і технології виробництва; підвищення кваліфікації кадрів; впро вадження прогресивних форм організації й оплати праці; удос коналення структури основних виробничих фондів; матеріаль ного стимулювання працівників за досягнення високих показ ників у використанні основних виробничих фондів.
1.3. Механізм впливу основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства.
При зменшенні робочого часу основних виробничих фондів збільшується продуктивність праці та обсяг виробництва і зменшується собівартість продукції.
Продуктивність праці показує співвідношення між витратами робочого часу та кількістю виробленої продукції. Чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або чим менше витрачається робочого часу на виробництво одиниці продукції, тим вища продуктивність праці, тим праця є більш плодотворною і економічною.
Продуктивність живої праці на підприємстві вимірюється кількістю подукції, що виготовляється за одиницю часу, або величиною втрат праці, що витрачається на виготовлення одиниці продукції. В цьому випадку чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або менше витрачається робочого часу на виготовлення одиниці продукції, тим вища продуктивність живої праці.
Підвищення продуктивності праці має насамперед економічне значення, яке виражається у наступному:
- забезпечує збільшення виробництва продукції;
- забезпечує скорочення витрат живої праці на виробництво продукції та економію робочого часу;
- створює передумови для скорочення робочого дня;
- забезпечує скорочення витрат на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції, а за умови випереджувальних темпів росту продуктивності праці у порівнянні і ростом середньої заробітної плати забезпечує здешевлення продукції;
- сприяє підвищенню ефективності використання та економії витрат матеріалізованої праці;
- виступає вирішальним мотивом поліпшення матеріального добробуту працівників підприємства.
Можна виділити кілька варіантів зростання продуктивності праці на підприємстві:
- збільшення виробництва продукції випереджає ріст витрат праці;
- виробництво продукції збільшується, а витрати праці зменшуються;
- виробництво продукції залишається незмінним, а витрати праці зменшуються;
- виробництво продукції зменшується, а витрати праці зменшуються ще більш високими темпами.
Соціальне значення росту продуктивності праці заключається в тому, що за рахунок підвищення продуктивності праці збільшується середня заробітна плата працівників, що призводить до поліпшення їх добробуту, до розшереного відтворення робочої сили.
Таким чином, чим вища продуктивність праці окремих працівників, окремого колективу або суспільства у цілому, тим більше виробляється матеріальних благ для особистого і виробничого споживання, тим більше є матеріальних можливостей для розширення виробництва [2,c.97].
Зниження витрат виробництва є важливою умовою підвищення ефективності виробництва, тобто його прибутковості. Тому у зниженні собівартості повинні бути зацікавлені всі.
Грошовий вираз витрат на виробництво і продаж продукції називається собівартістю продукції.
За своєю економічною природою собівартість виражає поточні витрати на виробництво продукції, а відповідно, характеризує ефективність виробництва.
Зниження собівартості вказує на економію витрат уречевленої і живої праці на одиницю продукції. Вона характеризує ефективність використання робочої сили, продуктивності праці, оскільки рівень собівартості продукції залежить від продуктивності праці працівників підприємства та величини заробітної плати. У зниженні собівартості продукції має бути зацікавлена держава, оскільки зниження собівартості продукції забезпечує зниження витрат ресурсів, зниження ціни. Зекономлені ресурси створюють умови для збільшення обсягу виробництва продукції. Підприємство зацікавлене у зниженні собівартості продукції, бо забезпечується зростання продуктивності праці. Працівник також зацікавлений у зниженні собівартості продукції, бо це повинно забезпечувати зростання заробітної плати. В собівартості відображається ефективність використання основних виробничих фондів, яка впливає на її величину в залежності від рівня фондовіддачі, їх використання і структури. У собівартості продукції відображаються ступінь використання оборотних матеріальних ресурсів, яке вимірюється матеріало- та енергоємністю продукції.
На кожному підприємстві собівартість продукції носить індивідуальний характер і її рівень залежить від конкретних умов (технічних, технологічних, економічних, організаційних, природних).
Зниження собівартості продукції на підприємстві відбувається за рахунок:
- зниження матеріальних витрат, за рахунок зменшення їх у натуральному виразі;
- зниження витрат у вартісному виразі;
- за рахунок поліпшення використання основних виробничих фондів;
- поліпшення використання персоналу підприємства (рівень продуктивності праці);
- зменшення витрат на організацію і управління підприємством.
1.4. Заходи, що забезпечують поліпшення використання ос но в них виробничих фондів звернуть саме на це увагу
Однією з найбільш важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.
Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:
1) запровадження в дію нових основних фондів і виробничих потужностей;
2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей.
Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.
Підвищення економічної ефективності використання основних фондів знаходить свій вираз у збільшенні обсягів виробництва продукції, підвищенні продуктивності праці і фондовіддачі. Крім того, значна частина витрат, які утворюють собівартість продукції, пов’язана з використанням основних фондів (амортизація, витрати на ремонт, транспортні витрати тощо). Тому підвищення ефективності основних засобів є резервом підвищення ефективності в цілому.
При збільшенні змінності роботи основних фондів знижується собівартість продукції за рахунок умовно-постійної частини витрат, тобто амортизаційних відрахувань.
Як я вже зазначала розрізняють такі шляхи підвищення ефективності використання основних фондів:
- екстенсивний – передбачає збільшення тривалості роботи основних фондів на протязі року. Здійснюється за рахунок:
а) збільшення змінності роботи
б) зменшення тривалості ремонтів
в) ліквідації сезонності виробництва
г) скорочення часу на перебазування машини з об’єкта на об’єкт
- інтенсивний – передбачає підвищення продуктивності основних фондів за одиницю робочого часу. Здійснюється за рахунок:
а) підвищення кваліфікації кадрів
б) впровадження нових технологій
в) впровадження нових форм організації та оплати праці
г) матеріальне стимулювання за ефективне використання основних фондів
Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, що у кілька разів перевищують нові фонди, що вводяться щорічно, і по потужності.
Однією з найважливіших задач підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне введення в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів введення в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш зроблених основних фондів, прискорити їхній оборот і тим самим сповільнити настання морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому [7,c.55].
Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина — на складі. Своєчасний монтаж невстановленого устаткування, а також запровадження в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно поліпшує використання основних фондів.
На успішне рішення проблеми поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей і росту продуктивності праці значно впливає створення великих виробничих об'єднань. Разом з цим необхідно більше уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва і технічного переозброєння діючих підприємств, висновок з цих підприємств невластивої їх профілю продукції, створення спеціалізованих промислових об'єктів у невеликих і середніх містах, де маються резерви робочої сили.
Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств укладений у скороченні часу внутрі-змінних простоїв устаткування, що на ряді промислових підприємств досягають 15—20% усього робочого часу.
Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування.
Творче і сумлінне відношення працівників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей. Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів. Аналіз техніко-економічних показників промислових підприємств, що працюють у нових умовах планування й економічного стимулювання, свідчить, що новий економічний механізм, у тому числі введення плати за виробничі фонди, перегляд оптових цін, застосування нового показника для визначення рівня рентабельності, створення на підприємствах заохочувальних фондів, сприяють поліпшенню використання основних виробничих фондів.
Для більш ефективного використання основних засобів підприємство
може прийняти наступні заходи:
- введення в дію невстановленого обладнання, заміна і модернізація його;
- підвищення коефіцієнта змінності, яке може бути досягнуте застосуванням оптимального графіка роботи підприємства, включаючи ефективний план проведення ремонтних і налагоджувальних робіт;
- більш інтенсивне використання обладнання на підприємствах;
- впровадження заходів НТП;
- підвищення кваліфікації робочого персоналу, яке забезпечує більш ефективне і дбайливе поводження з обладнанням;
- економічне стимулювання основних і допоміжних робітників, що передбачає залежність зарплати від випуску і якості вироблюваної продукції. Формування фондів стимулювання а також заохочення робітників , що досягли високих показників у процесі своєї роботи;
- проведення соціальних робіт, що передбачають підвищення кваліфікації робітників, поліпшення умов труда і відпочинку, оздоровчі заходи, що позитивно впливають на фізичний і духовний стан робочого [5].
Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є досить значними.
Література
Гордійчук А.С., Стахів О.А. Економіка підприємства: Навч. по сіб. – Рівне: РДТУ, 1999
Економіка підприємства: Підручник/ за заг. ред. С.Ф.Покропив ного. – Вид. 3-є, без змін. – К.: КНЕУ, 2006
3. Економічна теорія у 2-х книгах. Кн. 1. Макроекономіка: навчальний
посібник (За ред. З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчішина) – К.:Заповіт, 97р.
4. Економіка підприємства. Підручник. За загальною ред. д. е. н.,
профессора С.Ф.Покропивного. – Київ, 2001 р.
5. Примак Т.О. “Економіка підприємства”, навчальний посібник. – Київ,
“Вікар”, 2001р.
6. Самуельсон П. Економіка. – Львів: Світ, 2003
7. Шегда А.В. Економіка підприємства: навчальний посібник. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2003
2. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук Київ ~ 2002 Дисер
3. Сущность трудовых ресурсов
4. Мир духов
5. культурная сфера ~ сложное неоднозначное понятие
6. докт удостщий с соблюд
7. XII 400312 від 24.02.94 ВВР 1994 N 25 ст
8. Сухая гангрена конечности 1 2
9. Аналіз іпотечного кредиту в різних банках м Єкатеринбурга
10. тематических и естественнонаучных дисциплин Кумертауского филиала ГОУ ОГУ З
11. тема отрасли российского КП ее источники; 2
12. Отрицательное воздействие на эти процессы оказало отсутствие в переходный период четкой долгосрочной про
13. реферату- Вплив шкідливих речовин на організм людиниРозділ- БЖД Вплив шкідливих речовин на організм людини
14. Развитие переработки мясной продукции Развитие перер
15. Выставка шагаем сами
16. Праздник и насилие
17. Хозяйство Дагестана III в до нэ IV вдо н э
18. Статья посвящена разработке проблем теоретического и методологического харак тера связанных с анализом ф
19. г зачетной книжки Заявление Прошу восстановить в число
20. особистість належить до базових понять