Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Перед незалежною Україною постало надзвичайно важливе і складне питання щодо створення нової юридичної бази земельних відносин, яка б істотно відрізнялася від тогочасної, по суті, соціалістичної, існуючої схеми, побудованої за принципами монопольного права державної власності на землю.
Наріжним каменем в фундаменті реформування земельних відносин стало прийняття Земельного кодексу Української РСР та Постанова Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року, в якій було проголошено, що всі землі України є об’єктом земельної реформи.
Щоб створити щось нове, сучасне, досконале, з перспективою на майбутнє, необхідно детально проаналізувати, правильно оцінити процеси у минулому. Якщо охарактеризувати історію розвитку земельного права в радянські часи кількома словами, то вона показує, що держава, маючи монопольне право власності на землю, здійснювала розпорядження цим багатством найчастіше засобами виконавчо-розпорядницької діяльності своїх органів, тому і в земельному праві переважали норми адміністративно-правового характеру.
Новий Земельний кодекс, який був прийнятий 18 грудня 1990 року, принципово відрізнявся від попередніх двох кодексів (1922 та 1970 років). У ньому містилася сукупність кардинальних і одночасно революційних для того часу правових норм.
Земельний кодекс передбачав реформування існуючого права на землю – користування землею – за трьома формами:
1) довічне успадковуване володіння для громадян;
2) постійне володіння для сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств і організацій;
3) користування (постійне і тимчасове, в тому числі на правах оренди) для несільськогосподарських та інших підприємств, установ, організацій і громадян.
Таким чином, Земельний кодекс функції власника – володіння, користування і розпорядження землею – передав народу України.
Кодекс передбачав рівноправний розвиток різних форм господарювання на землі на основі добровільного вибору громадянами видів землеволодіння і землекористування із запровадженням системи захисту та гарантії їхніх прав.
Виробникам сільськогосподарської продукції – землеволодільцям – був наданий статус самостійності, їхні права охоронялися законом.
Кодексом встановлювався порядок вибуття з колгоспу, радгоспу й надання земель для організації селянського (фермерського) господарства.
Законодавчо закріплювалися граничні розміри ділянок, що надавалися громадянам, а саме: для ведення селянського (фермерського) господарства до 50 га сільгоспугідь і до 100 га усіх земель; для особистого підсобного господарства до 2 га; для садівництва до 0,12 га; городництва до 0,15 га; дачного будівництва до 0,10 га; для сінокосіння і випасання худоби до 1 га, для будівництва й обслуговування житлового будинку у містах до 0,10 га, селищах до 0,15 га, у селах до 0,25 гектара.
Одночасно передбачалася реальна передача функцій щодо розпорядження землею радам народних депутатів з одночасною децентралізацією їхніх прав із тим, щоб питання, пов’язані із землекористуванням громадян і будівництвом об’єктів, що обслуговують населення, вирішувалися радами базового рівня.
Уперше в земельному законодавстві був визначений перелік особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культурними об’єктами, що особливо охоронялися, вилучення яких не допускалося.
Норми земельного законодавства спрямовувалися на всебічну екологізацію землеволодіння і землекористування із введенням нових категорій земель – природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, а також на запровадження системи використання й охорони земель.
Передбачалося економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель за рахунок державних коштів.
Суттєво змінювалася і система управління земельними ресурсами. Вона передбачала платність землеволодіння і землекористування у вигляді земельного податку та орендної плати, посилення контролю з боку держави за використанням й охороною земель із запровадженням моніторингу земель і зміни у веденні Державного земельного кадастру, порядку вирішення земельних спорів.
Реалізація положень Земельного кодексу поставила питання про необхідність розробки 20 законодавчих актів, проведення великого обсягу землевпорядних робіт, а саме: проведення суцільної інвентаризації земель усіх категорій; розробка Генеральних схем перерозподілу земель по адміністративних районах; виготовлення й видача державних актів на володіння і користування землею; оцінка земель.
Земельний кодекс Української РСР та постанова “Про земельну реформу” (грудень 1990 – березень 1991 рр.), Закон Української РСР “Про селянське (фермерське) господарство” (грудень 1991 року), Постанова Верховної Ради Української РСР “Про форми державних актів на право володіння або користування землею” і положення “Про порядок надання і вилучення земельних ділянок” (березень 1991 року) – це важливі правові документи земельної реформи, які визначали перший етап реформування земель в Україні.
Продовження земельної реформи, її Рубікон, настає в січні 1992 року, коли був прийнятий Закон України “Про форми власності на землю”, який закріпив такі форми власності на землю: державну, колективну та приватну. Всі вони є рівноправними. Зміни й доповнення, відповідно до цього Закону, до Земельного кодексу фактично перетворилися у новий Земельний кодекс. Нова редакція Земельного кодексу України від 13 березня 1992 року була однією з форм реалізації земельної реформи і спрямована на перехід до ринкових відносин. З прийняттям Земельного кодексу в новій редакції відкрився шлях до дуже важливих законодавчих та інших нормативно-правових актів. Постанова Верховної Ради “Про прискорення земельної реформи і приватизацію землі” затвердила нові форми державних актів на право приватної власності на землю, постійного користування нею.
На основі інвентаризації земель сільськогосподарського призначення був сформований фонд земель запасу, за рахунок якого 1,3% усіх сільськогосподарських угідь країни відводилися для створення фермерських господарств.
Почалися роботи з роздержавлення й приватизації земель сільськогосподарських підприємств, передачі громадянам ділянок у приватну власність.
Досить детально визначався поділ землекористувань сільськогосподарських підприємств на землі державної власності та землі, які передавалися у колективну власність. Землі державної власності розподілялися за категоріями земель – природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду, а також передбачався резервний фонд у розмірі до 15% площі сільськогосподарських угідь, який призначався для розширення особистого підсобного господарства, потреб громадян у землі при появі нових сімей, міграції населення. Під час цих робіт виникали проблеми, серед яких чи не найголовнішою була проблема передачі у колективну власність малопродуктивних еродованих та інших деградованих угідь, що в багатьох випадках після паювання цих земель унеможливлювало створення екологобезпечних умов землекористування. Виникали проблеми і з правильним формуванням списків співвласників земель. До резервного фонду віднесено гірші землі. Наслідки цих прорахунків відчуваються й нині.
Наступні шляхи земельного реформування визначив Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666 “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”.
Як результат проведення земельної реформи з 1994 по 2000 рік із загальної площі земель в 60,3 млн га 26,7 млн га було передано у власність недержавних сільськогосподарських підприємств, що становило 44,2% земельного фонду держави. Площа земель у власності та користуванні громадян зросла у 2,7 раза і сягала 7 млн га, з них 0,8 млн га залишалося у фермерів.
За період з 1994 по 1999 рік, незважаючи на суперечливість оцінок його результатів, зроблено перший вагомий крок до реалізації кінцевої мети земельної реформи, яка полягає в безоплатній передачі землі у власність тим, хто на ній працює, до формування платних орендних відносин і ринку земель.
Реалізація напрямів земельної реформи в Україні надалі починає здійснюватися поетапно відповідно до Указу Президента України
від 30 травня 2001 року № 372 “Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки”, де визначено комплекс правових, організаційних, фінансових, науково-технічних та інших заходів, що мають забезпечити прискорення завершення у країні земельної реформи, а також створити ефективний механізм регулювання земельних відносин і державного управління земельними ресурсами.
З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року більше третини статей чинного на той час Земельного кодексу суперечило її положенням. Назріло питання радикальної зміни Кодексу.
У травні 2000 року на перше читання до Верховної Ради України був поданий проект Земельного кодексу, авторський колектив якого визначався таким складом: А.С. Даниленко – голова Держкомзему, А.М. Третяк – перший заступник голови Держкомзему, В.В. Жмуцький – начальник Департаменту Мін’юсту, В.Ф. Присяжнюк – заступник голови Держбуду, П.Ф. Кулинич – старший науковий співробітник Інституту держави і права НАНУ, Л.Я. Новаковський – директор інституту землеустрою УААН, О.М. Сонін – головний спеціаліст Юридичного департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, М.Л. Томахін – головний спеціаліст Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України, А.Д. Юрченко – начальник управління Держкомзему, Я.М. Конопада – радник голови Держкомзему. Це був кістяк законотворчого процесу, який заклав підвалини нового Земельного кодексу.
6 липня 2000 року після досить гострого обговорення проекту Земельного кодексу більшістю народних депутатів він був прийнятий у першому читанні. Після доопрацювання, з урахуванням зауважень і пропозицій, Земельний кодекс України був прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001 року й з 1 січня 2002 року набрав чинності.
Новий Земельний кодекс України найбільш наближений до норм європейського законодавства, нормативно-правової системи і являє собою земельну конституцію, майже кожна стаття якої є базою для формування цілісного масиву законодавства, що регулюватиме весь комплекс відносин з приводу використання основного національного багатства – землі.
З метою розвитку положень нового Земельного кодексу прийнято близько 50 законодавчих та інших нормативно-правових актів. Вони спрямовані на поглиблення й завершення земельної реформи, розбудову цивілізованих ринкових земельних відносин.
З прийняттям 25.10.2001 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, окреслилися напрями земельної політики держави, яка концентрується на розв’язанні проблем розвитку відносин власності на землю, формуванні цивілізованого ринку земель, розвитку іпотечного кредитування, посилення державного контролю за використанням та охороною земель тощо.
Загалом, у розвиток Земельного кодексу прийнято понад 60 законів, які регулюють земельні відносини в сфері використання та охорони земель та є базовими для формування ринку земель як несільськогосподарського, так і сільськогосподарського призначення.
Ключовими серед них є закони: “Про землеустрій”, “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, “Про охорону земель”, “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, “Про особисте селянське господарство”, “Про фермерське господарство”, “Про оренду землі”, “Про використання земель оборони”, “Про оцінку земель”, “Про державну експертизу землевпорядної документації”, “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, “Про захист конституційних прав громадян на землю”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення вимог земельного законодавства”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю”, “Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності”, “Про Державний земельний кадастр” тощо.
Закон України “Про землеустрій” від 22.05.2003 № 858-ІV визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування;
Закон України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 05.06.2003 № 899-ІV визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками;
Закон України “Про охорону земель” від 19.06.2003 № 962-ІV визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля;
Закон України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 № 963-ІV визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля;
Закон України “Про особисте селянське господарство” від 15.05.2003 № 742-ІV визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства та майна, що належать громадянам, які ведуть особисте селянське господарство;
Закон України “Про фермерське господарство” від 19.06.2003 № 973-ІV визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України;
Закон України “Про оренду землі” від 06.10.1998 № 161-XIV (в редакції Закону від 02.10.2003 № 1211-ІV) усунув колізії, що існували в орендних правовідносинах, сприяє залученню продуктивних земель в активний господарський обіг. Закон покращив правовий захист орендодавців і орендарів, розширив базу справляння орендної плати, а також забезпечив суспільний контроль за ставками орендної плати;
Закон України “Про використання земель оборони” від 27.11.2003 № 1345-ІV встановлює порядок використання земель, наданих для дислокації військових частин, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних сил України, Служби безпеки України та інших силових структур, утворених відповідно до законодавства. Законом визначено проведення землеохоронних заходів для забезпечення раціонального використання земель, зайнятих об’єктами оборони, інших військових формувань, встановлено порядок використання земель в зонах особливого режиму, передбачено контроль за цільовим використанням цих земель, а також відповідальність за порушення вимог земельного законодавства;
Закон України “Про оцінку земель” від 11.12.2003 № 1378-ІV створює правові засади проведення оцінки земель та земельних ділянок в Україні та професійної діяльності з їх проведення;
Закон України “Про державну експертизу землевпорядної документації” від 17.06.2004 № 1808-ІV дозволив суттєво підвищити якість землевпорядної та землеоціночної документації; підвищити рівень законності при прийнятті управлінських рішень та вчиненні розпорядницьких дій щодо земельних ділянок усіх форм власності і як наслідок створити реальні гарантії набуття і реалізації суб’єктивних прав на землю громадян, юридичних осіб; забезпечити перевірку відповідності об’єктів принципам державної земельної і аграрної політики, вимогам екологічної безпеки, економічної доцільності;
Закон України “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 № 1952-ІV (в редакції Закону від 11.02.2010 № 1878-VI) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна;
Закон України “Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності” від 17.11.2009 № 1559-VI визначає правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
Закон України “Про Державний земельний кадастр” від 07.07.2011 № 3613-VI установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
Крім того, прийнято цілий спектр підзаконних та відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання та розвиток земельних відносин та завершення земельної реформи.
Зокрема, протягом 2011 року ухвалено 11 Законів України, супровід яких забезпечувало Держземагентство України:
- від 14.01.2011 № 2949-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів”;
- від 17.02.2011 № 3041-VI “Про правовий режим земель охоронних зон об’єктів магістральних трубопроводів”;
- від 03.03.2011 № 3123- VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення управління землями на території Автономної Республіки Крим”;
- від 17.03.2011 № 3159-VI “Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах”;
- від 07.07.2011 № 3613-VI “Про Державний земельний кадастр”;
- від 22.09.2011 № 3774-VI “Про внесення зміни до статті 28 Закону України “Про землеустрій” щодо скорочення строку складання документації із землеустрою”;
- від 20.12.2011 № 4173-VI “Про внесення зміни до пункту 1 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів” щодо набрання чинності”;
- від 20.12.2011 № 4174-VI “Про внесення змін до розділу X “Перехідні положення” Земельного кодексу України щодо заборони на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення”;
- від 20.12.2011 № 4188-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення контролю за укладенням договорів застави та іпотеки земельних ділянок та прав на них”;
- від 22.12.2011 № 4215-VI “Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо скорочення строку відведення земельних ділянок для містобудівних потреб”;
- від 22.12.2011 № 4226-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму використання земель оборони”.
Ключовими з них є:
Закон України від 07.07.2011 № 3613-VI “Про Державний земельний кадастр”, який врегульовує питання щодо ведення Державного земельного кадастру. Законом змінено сутність та чітко визначено процедуру здійснення державної реєстрації земельної ділянки (підстави, процедура та строки здійснення державної реєстрації, визначений виключний перелік документації із землеустрою, на підставі якої така реєстрація може здійснюватись). Визначено виключний перелік документації із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення даних до Державного земельного кадастру; вимоги щодо відкриття, ведення та закриття Поземельної книги – документу Державного земельного кадастру, який містить відомості про конкретну земельну ділянку. Визначено порядок обміну інформацією між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно;
Закон України від 22.09.2011 № 3774-VI “Про внесення зміни до статті 28 Закону України “Про землеустрій” щодо скорочення строку складання документації із землеустрою”, яким запроваджено норму щодо виконання робіт із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором, але не більший, ніж шість місяців з моменту укладення договору;
Закон України від 20.12.2011 № 4173-VI “Про внесення зміни до пункту 1 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів” щодо набрання чинності”, яким відтерміновано до 1 січня 2013 року необхідність розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, та настання відповідної адміністративної відповідальності.
Протягом 2012 року ухвалено 9 Законів України, супровід яких забезпечувало Держземагентство України:
- від 21.06.2012 № 5003-VI “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законів України щодо проведення робіт із землеустрою, пов’язаних із встановленням і зміною меж сіл, селищ, міст, районів”;
- від 05.07.2012 № 5070-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення права користування земельними ділянками при відведенні їх для суспільних потреб”;
- від 05.07.2012 № 5077-VI “Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону”;
- від 06.09.2012 № 5245-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”;
- від 02.10.2012 № 5303-VI “Про внесення змін до додатка № 3 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2012 рік”;
- від 02.10.2012 № 5394-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт)”;
- від 02.10.2012 № 5395-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення”;
- від 16.10.2012 № 5419-VI “Про внесення змін до додатка № 3 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2012 рік”;
- від 20.11.2012 № 5494-VI “Про внесення змін до Земельного кодексу України”.
Найбільш значущими серед них є такі.
Закон України від 21.06.2012 № 5003-VI “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законів України щодо проведення робіт із землеустрою, пов’язаних із встановленням і зміною меж сіл, селищ, міст, районів”, яким визначено процедуру встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Запроваджено норму щодо можливості встановлення існуючих меж населених пунктів без розроблення генеральних планів, що значно здешевило процедуру такого встановлення і призвело до економії бюджетних коштів. Визначено склад проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) адміністративно-територіальних одиниць. Знижено рівень прийняття рішень: з обласного на районний рівень передано повноваження радам щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району.
Закон України від 05.07.2012 № 5077-VI “Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону”, яким внесено зміни до Земельного кодексу України (у новій редакції викладено статті 135-139 цього Кодексу) та законодавчо врегульовано порядок проведення земельних торгів, що сприяє наповненню Державного та місцевих бюджетів коштами від продажу земельних ділянок державної та комунальної власності. Унормування функціонування ринку земель несільськогосподарського призначення значною мірою вичерпали предмет правового регулювання законопроекту про ринок земель.
Закон України від 06.09.2012 № 5245-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, яким запроваджено концептуально новий підхід до розмежування земель державної та комунальної власності, що мало на меті завершити розмежування земель в силу закону. Такий підхід не потребував прийняття рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також додаткових фінансових витрат, дозволив уникнути конфлікту інтересів між органами влади.
У межах населених пунктів комунальною власністю оголошено усі землі, крім земельних ділянок, визначених законом, які не можуть передаватися до комунальної власності та земельних ділянок приватної власності, а за межами населених пунктів усі землі залишено у державній власності, крім сформованих земельних ділянок, які на момент розмежування були надані у користування комунальним підприємствами, установами та організаціям. Виписано механізм передачі земель із державної власності до комунальної і навпаки після завершення розмежування земель. Врегульовано питання надання земельних ділянок за межами адміністративно-територіальних одиниць.
Закон України від 02.10.2012 № 5394-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення”, який дозволив скоротити та спростити процедури відведення земельних ділянок у власність або користування (у тому числі на умовах оренди), та зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, що сприяє реалізації конституційних прав громадян та юридичних осіб на землю, поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, забезпечує сприятливі умови для розвитку економіки та ведення бізнесу.
Законом ліквідуються комісії з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації із землеустрою. При зміні цільового призначення максимально скорочено кількість дозвільних органів, які беруть участь у погодженні документації із землеустрою.
Закріплено на законодавчому рівні порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, склад та зміст проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що дозволяє уникати зловживань з боку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування стосовно необґрунтованих вимог у наданні додаткових матеріалів під час погодження та затвердження документації із землеустрою.
Закон України від 02.10.2012 № 5395-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт)”, яким скасовано ліцензування господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою та запроваджено сертифікацію інженерів-землевпорядників, інженерів-геодезистів, утворено Кваліфікаційну комісію та ведеться Державний реєстр сертифікованих інженерів-землевпорядників, інженерів-геодезистів. Сертифікація виконавців робіт запровадила інститут персональної відповідальності за виконувані ними роботи та надані послуги. Така відповідальність забезпечує відсутність поняття безкарності або правового нігілізму при порушенні ними вимог законодавства, норм чи стандартів.
У 2013 році Держземагентство України активізувало роботу щодо удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази у сфері земельних відносин. Верховна Рада ухвалили низку законодавчих актів, супровід яких забезпечувало Держземагентство України.
Зокрема, набули чинності закони України:
- від 14 травня 2013 року № 233-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв’язку з їх розмежуванням” (спрямований на розблокування процесів реєстрації прав на земельні ділянки державної і комунальної власності та реального спрощення її процедури для громадян і місцевих органів влади),
- від 02.07.2013 № 365-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок” (спрямований на деталізацію процедури і конкретизацію повноважень органів виконавчої влади у процесі узгодження документації із землеустрою);
- від 02.07.2013 № 366-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок” (направлений на введення принципу “мовчазної згоди” на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якщо в установленому порядку відповідний орган не надав дозволу або вмотивованої відмови в його наданні на розробку такої землевпорядної документації; запровадження відповідальності чиновників органів виконавчої влади за порушення терміну погодження (відмови у погодженні) документації із землеустрою);
- від 02.07.2013 № 367-VII “Про внесення змін до Закону України “Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність” та Закону України “Про землеустрій” (визначає технічне та технологічне забезпечення топографо-геодезичної і картографічної діяльності; розширює порядок здійснення державного геодезичного нагляду; підстави та повноваження для зупинення топографо-геодезичних і картографічних робіт; відповідальність сертифікованого інженера-геодезиста; уточнює механізм здійснення державного нагляду у сфері землеустрою та усунення відповідних порушень).
Крім того, прийнято 2 постанови Кабінету Міністрів України:
від 20.02.2013 № 154 “Про внесення змін до Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України”;
від 05.06.2013 № 398 “Про затвердження Порядку визнання статусу саморегулівної організації у сфері землеустрою”.
Видано 6 відомчих наказів, які зареєстровано в Мін’юсті:
- наказ Мінагрополітики від 25.01.2013 № 40 “Про внесення змін до наказу Мінагрополітики України від 10 травня 2012 року № 258” (зареєстровано в Мін’юсті 14.02.2013 за № 260/22792):
- наказ Мінагрополітики від 11.02.2013 № 79 “Про затвердження Переліку питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері землеустрою та Уніфікованої форми акта перевірки, який складається за результатами відповідних заходів” (зареєстровано в Мін’юсті 15.02.2013 за № 279/22811);
- наказ Мінагрополітики від 15.02.2013 № 103 “Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Держкомзему України від 10 липня 2002 року № 114” (зареєстровано в Мін’юсті 05.03.2013 за № 356/22888);
- наказ Мінагрополітики від 25.02.2013 № 130 “Про внесення зміни до Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації” (зареєстровано в Мін’юсті 28.02.2013 за № 335/22867);
- наказ Мінагрополітики від 11.04.2013 № 255 “Про затвердження Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців (розробників) робіт із землеустрою” (зареєстровано в Мін’юсті 29.04.2013 за № 694/23226);
- наказ Мінагрополітики 26.04.2013 № 283 “Про затвердження Порядку консервації земель” (зареєстровано в Мін’юсті 24.05.2013 за № 810/23342).