Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти та науки України
Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова
Конспект лекцій
З дисципліни: Інноваційний менеджмент
Виконала студентка
групи ЗМО-61
Кузьмінчук О.М.
Одеса 2013
Тема 1. Управління інноваціями та стратегія розвитку підприємств галузі зв’язку.
Процес переходу на ринкові засади гостро виявив відставання економічних показників нашої держави від більшості країн світу. Це обумовило пошук важелів впливу на економіку, які б сприяли скороченню розриву з економічно розвиненими країнами. На жаль, протягом тривалого часу питання економічного розвитку піднімались і розглядались в рамках всієї економіки, на загальному рівні, і більшість з них носила декларативний характер. Майже зовсім не приділялося уваги економічному розвитку окремих галузей промисловості та підприємств.
Питання розвитку підприємства є сьогодні питаннями першочергової уваги підприємців-практиків, дослідників-теоретиків та державних службовців.
Розвиток взагалі визначають як зміни від більш простого до більш складного або переведення системи на більш високий якісний рівень. Сьогодні розвиток підприємства можна розглядати в трьох основних аспектах:
1. Технічний (науково-технічний) розвиток – спрямований на вдосконалення якості продукції, технології, послуг за рахунок впровадження техніко-технологічних нововведень.
2. Ринковий розвиток – полягає в розширенні сфери споживачів, збільшенні частки ринку тощо.
3. Організаційний розвиток – зорієнтований на розвиток окремого працівника, групи, вдосконалення системи та процесів управління тощо.
Кожен з цих аспектів розвитку має інноваційний характер, а отже можна стверджувати, що базовим елементом процесу розвитку підприємства є нововведення. Технічний розвиток базується на техніко-технологічних нововведеннях, ринковий та організаційний види розвитку в свою чергу базуються на організаційно-управлінських нововведеннях.
Інноваційний характер економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку.
Інноваційна спрямованість економічних процесів, що властиві сучасній економіці, довела неефективність організаційних структур та методів традиційного менеджменту, які не враховують зростаючих нетрадиційних якісних факторів економічного росту.
Тема 2. Етапи стратегічного інноваційного розвитку підприємств зв’язку.
Розглядаються теоретичні та методичні засади розроблення та реалізації стратегії інноваційного розвитку підприємства; поглиблено поняття інноваційного розвитку; подані характеристика стратегії інноваційного розвитку та методологія її формування.
Відомо, що стратегія інноваційного розвитку – це проект (модель) проведення головних інноваційних дій необхідних для реалізації корпоративних стратегій, які направлені на певне оновлення окремих компонентів виробництва, реалізації та споживання продукції. До таких компонентів можна віднести
– номенклатуру, асортимент, масштаби виробництва та якість продукції (створення нової або удосконалення існуючої);
– поведінка підприємства на товарному ринку (інноваційні методи просування продукції та формування ціни, використання ринкових кореневих компетенцій);
– управління ресурсами підприємства (нові методи співпраці з
постачальниками ресурсів, методи управління запасами ресурсів);
– поведінка підприємства на ринку інвестиційно-фінансових ресурсів (специфічні методи залучення інвестицій та їх повернення, використання позичкових коштів та грошових надходжень);
– розробка чи нове використання технологій (використання ноу-хау, патентів технологічних ідей та раціоналізаторських пропозицій);
– засоби стосунків з партнерами та іншими суб’єктами зовнішньої інфраструктури (використання різних методів створення відносин з
суб’єктами зовнішнього середовища);
– характер управління підприємством (застосування нових технологій менеджменту).
Головні цілі при визначенні стратегії управління інноваційною діяльністю – запобігти розпаду науково-інноваційної сфери, знайти шляхи забезпечення її незалежності від кризових явищ у суспільстві та впливу на технологічну реконструкцію економіки. Вони повинні забезпечуватись через вирішення таких завдань: та ін..
Розробка стратегії інноваційного розвитку передбачає прийняття стратегічних завдань, оцінку можливостей та ресурсів для їх виконання; аналіз альтернатив; підготовку конкретних програм, проектів, бюджетів; оцінку сильних та слабких сторін діяльності суб’єктів зі врахуванням обраних цілей. Аналізується стан розвитку науково-інноваційної сфери, види існуючих науково-інноваційних структур, напрями їх діяльності та можливість конкуренції між ними, перспективи розвитку. Обираються фактори, що приймаються за основу для з’ясування інноваційної стратегії .
Виділяють такі стратегії інноваційного розвитку, як: стратегію наступу, традиційну стратегію, стратегію за нагодою та змішану стратегію. Під час формування стратегії інноваційного розвитку слід обрати метод чи модель формування інноваційної стратегії, який для аналізованого підприємства є найбільш оптимальним. Для цього застосовують SWOT- аналіз .
Для того, щоб визначити, яку обрати стратегію інноваційного розвитку, необхідно виконати певну послідовність дій (рис.1)
Рис. 1. Етапи формування стратегії інноваційного розвитку підприємства
Слід зазначити, що зображені на рис. 1 етапи формування стратегії інноваційного розвитку є взаємозалежними і в комплексі дають змогу обрати правильну стратегію. Вилучення певного етапу може призвести до одержання хибного результату.
Висновки. Вибір підприємством певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників, серед яких: умови і фактори зовнішнього середовища, сфера діяльності підприємства, номенклатура та асортимент її продукції, тривалість життєвого циклу товарів, її можливість здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій, рівень науково- технічного та технологічного потенціалу тощо. Для розроблення стратегії інноваційного розвитку можна застосовувати різні методи та моделі, але зважаючи на поведінку організації та зовнішнього середовища, формування корпоративної стратегії інноваційного розвитку підприємства повинно закінчуватися розробкою стратегічних висновків за кожним видом бізнесу щодо можливих альтернативних напрямків, які може обирати підприємство на стадії реалізації стратегії інноваційного розвитку.
Тема 3. Маркетинг інновацій.
В останнє десятиріччя в теорії маркетингу виник напрям, який називається маркетинг інновацій. Проте, вчені не мають єдиної позиції відносно суб’єкту маркетингу інновацій. Тому трактування терміну «маркетинг інновацій» залишається дискусійним.
Частина фахівців вважає, що суб’єктом маркетингу інновацій є виробник нової наукоємної продукції. Вказане трактування звужує маркетинг інновацій лише до етапу «впровадження товару на ринок». У міру проходження товару по стадіям етапу життєвого циклу товару маркетинг інновацій переходить в традиційний маркетинг товарів . Маркетинг інновацій стає складовою маркетингу товару. Така позиція фактично ототожнює маркетинг інновацій з класичним маркетингом, нівелює його специфіку. Крім того, Закон України «Про інноваційну діяльність» вказує на те, що «...інновації ? це знову створені (засновані) і (чи) удосконалені конкурентоспроможні технології, продукти чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного і іншого характеру, які істотно покращують структуру і якість виробництва і (чи) соціальної сфери, а інноваційна діяльність ? це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок, що обумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг» . Отже, інновація ? це обов’язково наукоємна продукція, що апріорі є більш конкурентоспроможною за існуючі аналоги. Виробник інновацій збутових проблем з нею на стадії впровадження не повинен мати за визначенням.
Інші фахівці ототожнюють «маркетинг інновацій» з поняттям маркетинг науково-технологічної продукції. В такому разі суб’єктом вважається науково-дослідна установа, а метою маркетингу є впровадження результатів прикладних наукових досліджень у виробництво. Саме прикладні науки за визначенням виконують виробничу функцію науки та призначені для оптимального вирішення різноманітних проблем людства. Маркетинг потрібен для перетворення наукової продукції в конкурентоспроможну товарну форму ? інновації. По суті, мова йде про маркетингове забезпечення системи комерціалізації наукових розробок чи системи трансферу технологій .
На думку автора, ці підходи безпідставно звужують контури багатоетапного процесу інноваційної діяльності. Зведення поняття маркетинг інновацій до тільки однієї стадії інноваційного циклу є помилковим і не створює маркетингового підґрунтя до інноваційного розвитку учасників економічного процесу.
Відомо, що в загальному вигляді інноваційний цикл включає наступні стадії:
· фундаментальні наукові дослідження;
· прикладні наукові дослідження (виробництво наукової продукції);
· виробництво (виробництво нової наукоємної продукції);
· реалізація (інновація).
Пропонується наступне визначення: маркетинг інновацій ? це використання концепції, методології, методів, технологій маркетингу в інноваційному циклі на етапах прикладних наукових досліджень і виробництва. В такому разі суб’єктами маркетингу інновацій є наукові організації-виробники наукової продукції і підприємства-виробники нової наукоємної продукції.
Поняття маркетинг інновацій має сенс у двох випадках.
По-перше, у випадку, якщо інноваційний цикл здійснюється у межах однієї юридичної особи. Тоді суб’єктом маркетингової діяльності є науково-виробниче об’єднання, націлена на впровадження у виробництво результатів наукових досліджень та просування їх на ринку.
По-друге, якщо інноваційний цикл здійснюється в межах добровільного об’єднання юридичних осіб — суб’єктів наукової, науково-технічної та підприємницької діяльності без обмежень форм власності.
Тема 4. Методи організації забезпечення інноваційних процесів на підприємстві зв’язку.
Інноваційні процеси — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, які безперервно виникають у часі й просторі.
Слід розрізняти поняття "новини" і "нововведення". Новини виникають як результат інноваційних процесів, як втілення творчої думки людини у певну економіко-виробничу проблему, а впровадження новин у господарську практику — це нововведення.
Оцінювання, прийняття і реалізація нових рішень у галузях техніки, технології, організаційних форм та методів господарювання становлять суть інноваційних процесів. Інноваційні процеси починаються в певних галузях науки, а завершуються у виробництві.
За сферою застосування інноваційні процеси поділяють на такі характерні види:
За масштабністю і силою впливу інновації поділяють на локальні й глобальні. Локальні новини сприяють еволюційним перетворенням у діяльності підприємства і неістотно впливають на ефективність його функціонування та розвитку. Глобальні новини здебільшого революційні, тобто принципово нові, що кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах. Особливості сучасного НТП:
Будь-яка держава з метою забезпечення високого рівня економіки і подолання відставання власного розвитку від розвитку інших країн повинна здійснювати єдину державну науково-технічну політику — цілеспрямовані заходи забезпечення комплексного розвитку науки і техніки, упровадження ефективних результатів у практику виробництва. Отже, держава на кожному етапі розвитку визначає основні напрями НТП і забезпечує умови для їх здійснення.
Загальні напрями НТП:
Пріоритетні напрями сучасного НТП розглянемо детальніше.
Тема 5. Нормативно-правове, методичне, фінансове та інформаційне забезпечення інноваційної діяльності підприємств зв’язку.
Ефективність інноваційної діяльності залежить, передусім, від ефективності управління, у той же час однією з очевидних проблем інноваційної діяльності підприємств України, на вирішення якої має бути спрямована сучасна концепція інноваційного менеджменту, є обмеженість фінансового забезпечення. Тому актуальним є питання розробки схеми управління фінансуванням інноваційної діяльності підприємства як провідної ланки системи інноваційного менеджменту на основі обґрунтування науково-методичного підходу до формування оптимальної структури джерел фінансового забезпечення.
Вирішенню теоретичних і методологічних завдань інноваційно-інвестиційної діяльності, зокрема, питанням фінансового забезпечення, підвищення ефективності інноваційної діяльності, виявленню прихованих резервів для її здійснення, оцінці інноваційно-інвестиційних проектів присвячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, таких як: В. Александрова, О. Амоша, Л. Антонюк, Ю. Бажал, І. Балабанов, В. Биковський, С. Валдайцев, О. Василик, А. Гальчинський, В. Геєць, Г. Гольдштейн, М. Долішній, П. Друкер, П. Завлін, В. Зомбарт, С. Ілляшенко, С. Ільєнкова, С. Козьменко, М. Крупка, Н.Краснокутська, Л. Крушвіц, І. Луніна, Л. Нейкова, А. Пересада, О. Попович, М. Портер, А. Пригожин, В. Савчук, Р. Солоу, Б. Твісс, М. Туган-Барановський, Ф. Фатхутдінов, Л. Федулова, Р. Фостер, Д. Черваньов, Й. Шумпетер, Ю.Яковець та ін. Проте, науково-методичні підходи до управління фінансуванням інноваційної діяльності підприємства потребують подальшого розвитку, спрямованого на удосконалення організаційно-економічних методів менеджменту, враховуючи особливості національної та регіональної економіки в нестабільних умовах сьогодення.
Сучасний стан фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств України й низький рівень інноваційної активності зумовлюють нагальність виокремлення управління фінансуванням інноваційної діяльності підприємства як провідної ланки системи інноваційного менеджменту й відповідно вдосконалення організаційно-економічного механізму реалізації даного процесу. При цьому, виходячи з особливостей інноваційно-інвестиційних проектів, зокрема, тривалого терміну окупності й значних обсягів капіталовкладень, широкого кола альтернатив фінансового забезпечення, необхідності урахування життєвого циклу інновацій, оцінки співвідношення дохідності й ризику тощо, перед підприємством виникає ряд управлінських задач: планування та прогнозування на середньо- і довгострокову перспективу з використанням дисконтування грошових потоків, бюджетування, оптимізація структури капіталу, оцінка вартості джерел фінансування та ефективності їх використання під час реалізації проектів і програм, система контролінгу з розробкою відповідного переліку контролюючих показників та ін.
Ефективне вирішення наведених вище завдань повинно базуватися на системному підході до управління інноваційною діяльністю, адже ефективність будь-якого процесу передбачає узгодженість, взаємодію і гнучкість (наявність зворотнього зв’язку) реалізації усіх складових менеджменту.
Дослідження понять «інноваційний менеджмент», «управління інноваційною діяльністю», «управління інноваційним процесом» і т.п. знайшло відображення в працях багатьох науковців, проте, кожен із них по-різному визначає сутність даних процесів. На думку Васильєва О.В., управління інноваційним процесом охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства . Проте, визначаючи сутність досліджуваного поняття, на нашу думку, необхідно не лише зосереджуватися на сукупності управлінських функцій, а враховувати те, що будь-яка система управління є системою зі зворотнім зв’язком, які забезпечуються принципами та методами менеджменту.
Герчикова П.Н. досліджує інноваційний менеджмент як напрям стратегічного управління, яке здійснюється вищим рівнем управління компанією . Проте, підприємство потребує не лише розробки стратегії інноваційної діяльності, а й раціональних тактичних дій й оперативного управління інноваційним процесом. Ільєнкова С.Д. визначає інноваційний менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю та персоналом, зайнятим цією діяльністю . Однак, при визначеннні менеджменту як «сукупності» не відображається взаємозв’язок елементів системи управління.
За Ковальовим Г.Д. інноваційний менеджмент – це система управління економічним розвитком . Завлін П.Н. розглядає інноваційний менеджмент у трьох розрізах: 1) наука та мистецтво управління інноваціями, 2) вид діяльності, 3) суб’єкт управління . А на думку Н.В. Краснокутської, інноваційний менеджмент – це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю конкретного об’єкта управління з метою одержання найоптимальнішим шляхом економічних результатів цієї діяльності . Проте, останнє визначення більшою мірою характеризує механізм управлінської діяльності, а не її сутність.
За результатами теоретичного аналізу підходів до визначення сутності інноваційного менеджменту, його структури можемо зробити висновок про недостатнє теоретичне і методичне розроблення системи управління фінансуванням інноваційної діяльності підприємства. Оскільки формування будь-якої теоретичної системи вимагає обґрунтування понятійного апарату, пропонуємо під управлінням фінансуванням інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства розуміти систему функцій, методів і принципів управління, які обумовлюють механізми та організаційні форми здійснення управлінського впливу на процеси, які стосуються забезпечення потреб у капіталі для інноваційно-інвестиційної діяльності, і спрямовані на підтримання фінансової рівноваги.
Отже, управління фінансуванням інноваційної діяльності підприємства необхідно розглядати як одну з найважливіших підсистем у системі сучасного інноваційного менеджменту. Запропоновані механізм і схема управління є передумовами не тільки підвищення ефективності управління фінансуванням, а й сталого інноваційного розвитку підприємства в цілому.
Тема 6. Основи економіки інноваційної діяльності підприємств зв’язку.
Інноваційна діяльність у вітчизняній практиці є порівняно новим явищем. Те широке поняття діяльності, що використовувалося раніше, називалося науково-технічним прогресом, застосуванням досягнень науки і техніки у виробництві. Нині термін „інновація" став активно використовуватися в перехідній економіці України як самостійно, так і для позначення низки пов'язаних з ним понять: „інноваційна діяльність", „інноваційний процес", „інноваційне рішення" тощо. Тому він вимагає, на наш погляд, певного уточнення.
У науковій літературі нараховується багато видів і визначень поняття „інновація". В наукових дослідженнях термін «інновація» вживається із значними розбіжностями в його трактуванні. Тому в першу чергу необхідно уточнити його сучасний зміст. У роботі Б. Твісса інновація - «кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об'єкту управління і отримання економічного соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту» .
За іншим підходом до трактування цього поняття, якого дотримується велика кількість авторів, під інновацією розуміється процес, в ході якого наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічних ефект; комплексний процес створення нового практичного засобу (нововведення) для нової суспільної потреби або просто процес реалізації того або іншого науково-технічного нововведення, процес формування якісного нового стану системи.
За визначенням Й.Шумпетера, інновація - нова науково-організаційна комбінація виробничих чинників, мотивована підприємницьким духом: „у внутрішній логіці нововведень - новий момент динамізації економічного розвитку" .
Не дивлячись на наявність розходжень в трактуванні поняття „інновація" головним є те, що наповнення його змісту здійснюється через процес, тобто певну діяльність, яка забезпечує існування інновації. У теорії і практиці така діяльність називається інноваційною діяльністю. За існуючими визначеннями, остання являє собою взаємозалежну та узгоджену послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і пошуково-конструкторських робіт (НДПКР) для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. У цьому контексті інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.
Інноваційна діяльність є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і є важливим аспектом відтворення виробничих відносин.
Поняття „інновація" часто вживається поряд з поняттями „новизна", „нововведення", однак вони не тотожні. Новизна означає винахід, раціоналізацію, удосконалення продукту, технології, процесу, що не обов'язково може бути впроваджене у виробництво. Нововведення означає впроваджену у виробництво новизну. При цьому комерційний ефект не завжди може бути досягнутий, тоді як інновація й інноваційна діяльність завжди зумовлюють одержання комерційного ефекту. Логічно зміст інноваційної діяльності можна виразити у вигляді такого ланцюжка: . Через такий логічний ланцюжок інновація" поширюється на новий продукт чи послугу, спосіб виробництва, нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідницькій та іншій сферах.
Вихідною сферою, де народжуються найбільш революційні інновації і доводяться до стадії практичного впровадження у виробництво, є наука. Від моменту зародження ідеї до її практичного застосування наукова розробка проходить низку стадій.
Тема 7. Управління ризиком реалізації інноваційних проектів в галузі зв’язку
Інновації та інноваційна діяльність пов'язані зі значним ризиком, оскільки сенс інновацій становлять зміни, які розглядаються як джерело доходу, а процеси і результати змін містять істотну частку елементів невизначеності і спричиненого нею ризику. При цьому раціональна поведінка полягає в тому, щоби не ігнорувати ризик, а належним чином враховувати його для обґрунтування заходів, спрямованих па його попередження, зниження чи компенсацію ризику.
Ризик інноваційного проекту — це міра невпевненості в одержанні очікуваного рівня прибутковості під час реалізації інноваційного проекту в реальних умовах господарювання. Дослідження свідчать, що в середньому з 11 наукових ідей з'являється 2 реальних технічних рішення, 49 рішень забезпечують 4 патенти, 8 патентів — 1 впроваджений у виробництво винахід, а 5 впроваджених винаходів — лише 1 очікуваний комерційний результат!
Загалом в економіці для оцінки ризику переважно використовують імовірнісний підхід. Ллє високий ступінь невизначеності і ризику інноваційних проектів потребує розробки заходів щодо його зниження, що передбачає наявність точної оцінки не лише величини можливих збитків і ймовірності їх виникнення, а й ступеню виливу окремих чинників па загальний ризик проекту .
Під час ідентифікації необхідно поділяти ризики за масштабністю: ризик, властивий конкретному інноваційному проектові; ризик, притаманний самому підприємству (наприклад, ризик недостатньої фінансової стійкості); ризик, без якого неможлива діяльність галузі та ринку загалом.
Трапляються ситуації невизначеності для загальної господарської діяльності суб'єкта, а також окремі ризики, властиві лише цьому інноваційному проекту.
Ризики під час реалізації інноваційного проекту можуть виникнути або па стадії продукування та вибору ідеї інноваційного проекту, або вже на стадії безпосередньої розробки та впровадження інноваційного проекту в реальних умовах господарювання. В будь-якому випадку, чим пізніше виявився (ідентифікувався) той чи інший ризик, тим вища імовірність виникнення збитків або тим більшою виявляється недосяжність поставлених цілей.
Основними етапами оцінки ризиків інноваційних проектів є:
1. Визначення окремих (елементарних) ризиків реалізації конкретного інноваційного проекту. При цьому необхідно ідентифікувати ризики, які можуть виникнути в будь-який момент здійснення проекту та, за можливості, систематизувати їх.
2. Оцінка інформації для визначення рівня окремих проектних ризиків. Інформація щодо зовнішнього середовища функціонування підприємства наявна завжди, проте особі, яка ухвалює рішення щодо доцільності та економічної ефективності певного інноваційного проекту, треба звертати увагу па її достовірність та можливість застосування під час аналізу. Ретроспективні дані використовують за наявності аналогій в інноваційній діяльності минулих років (при цьому умови реалізації та галузь застосування повинні бути схожими). Якщо ж інновація є новітньою для підприємства і її оцінка за рівнем ризиків здійснюється за відсутності будь-яких статистичних даних, то виникає необхідність застосування методів, що використовують інструменти оцінки суб'єктивної вірогідності.
3. Вибір та використання відповідних методів оцінки вірогідності окремих проектних ризиків. Аналіз елементарного ризику інноваційного проекту базується па оцінці ризиків, властивих його грошовим потокам (тобто ймовірності відхилення отриманого грошового надходження від запланованого значення). Враховують також рівень кореляції та характер розподілу цих ймовірностей.
Для кількісного оцінювання ризику існують різні методи, серед яких найпоширеніші статистичний (у тому числі метод статистичних випробувань чи метод Монте-Карло); аналітичний; поєднання дерева рішень та імовірнісного підходу; оцінювання фінансової стійкості або оцінювання доцільності витрат; експертних оцінок; нормативний; аналізу чутливості; використання аналогів тощо . Кожний з названих методів має переваги та недоліки і використовується у конкретних ситуаціях, а універсального методу, прийнятного для всіх випадків, не існує.
4. Визначення розміру можливих фінансових наслідків у разі настання ризикової події у зв'язку з реалізацією інновації. Розмір можливих фінансових втрат зумовлюється видом інновації, обсягом залученого інвестиційного капіталу, рівнем ризику, передбаченого цим проектом, а також межею відхилень фактично отримуваного доходу від очікуваного значення.
На підставі отриманих характеристик здійснюють позиціювання проектів відносно можливих фінансових втрат за настання ризикової події за зонами ризиків: без ризикова; припустимого ризику; критичного ризику; катастрофічного ризику .
5. Оцінка загального проектного ризику. Загальний рівень ризику конкретного інноваційного проекту теоретично оцінюють як функцію значень рівнів ідентифікованих елементарних ризиків. Сукупність цих ризиків може спричиняти синергетичний ефект, як сприятливий для підприємства, так і руйнівний за умов великого від'ємного значення приведеного чистого доходу від інновацій. При цьому потрібно також враховувати взаємний вплив реалізації інноваційного проекту па зміну дохідності активів підприємства та середньогалузеві доходи від інноваційної діяльності.
6. Зіставлення рівня проектного ризику з фінансовими можливостями підприємства. У розпорядженні підприємства повинно бути достатньо коштів не лише для реалізації певного інноваційного проекту, а й для страхування від імовірного настання тих чи інших ризикових подій, які ставитимуть під сумнів можливість отримання прибутку від інновацій. Але витрати на страхування як один із методів фінансування ризику зменшують активи підприємства, які воно могло спрямувати па інновації чи інвестиції та отримати прибуток. Тому треба виважено підходити до розміру ціни страхування, тобто до розміру страхової премії.
7. Зіставлення рівня проектного ризику з рівнем дохідності проекту. Основою діяльності будь-якого підприємця є прагнення отримати прибуток, саме тому величина ймовірних втрат повинна бути спів розмірною із величиною отриманого прибутку чи інших конкурентних переваг від впровадження інноваційного проекту.
8. Ранжунання альтернативних інноваційних проектів за рівнем ризику. Узагальнюючу порівняльну оцінку здійснюють за допомогою двох методів:
— на основі варіації усіх кінцевих показників ефективності проектів від їх середніх значень;
— на основі відхилені" пріоритетних для підприємства показників ефективності проекту.
Ризик інноваційного проекту не приймає статичного, абсолютного значення. Його природа така, що піп змінює свої характеристики залежно від стадії інноваційного проекту. Тому керівництву підприємства необхідно здійснювати постійний моніторинг процесів впровадження та управління інноваційним проектом для своєчасного виявлення слабких си піал ів та для підготовки механізму ефективного управління ризиками. Найдоступнішим методом зменшення інноваційного ризику с докладне планування та контролювання його етапів.
Ризик інноваційного проекту ніколи не приймає нульового значення, адже середовище, в якому він здійснюється, ніколи не с детермінованим та чітко визначеним. За своєю природою ризик інноваційного проекту є суб'єктивно-об'єктивним. Об'єктивність його визначається притаманною ринковим процесам недостатністю та не повнотою інформації щодо здійснення тих чи інших господарських процесів. Суб'єктивним джерелом виникнення ризику може слугувати неадекватне сприйняття такої інформації особою, що ухвалює рішення, властивість до необґрунтованого ризику як вияв характеру особистості, падання переваги іншому альтернативному інноваційному проекту. Тобто основною при цьому є суб'єктивна оцінка рівня ризику.
Тема 8. Система стимулювання інноваційної діяльності на підприємствах зв’язку.
Перехід до ринкової економіки збільшив значення активізації інноваційної діяльності, проблем формування інноваційного потенціалу країни, що дозволяє реорганізувати економіку, прискорено розвивати наукомістке виробництво, що повинно стати найважливішим фактором виходу з економічної кризи і забезпечення умов для економічного росту.
Між економічними відносинами, що існують у процесі здійснення інноваційної діяльності, мірами їхнього господарського регулювання і самими інноваційними процесами у національній економіці існують складні взаємозв'язки. Це об'єктивно вимагає теоретичного аналізу сутності і тенденцій розвитку інноваційної діяльності. Відсутність таких досліджень є однією з причин неможливості сформувати раціональний механізм стимулювання інноваційної діяльності і відставання українського виробничого потенціалу від аналогічних потенціалів інших країн.
Особливу значимість для нашої країни має творче використання досвіду розвинених країн по реалізації мір державної підтримки інноваційних процесів в економіці, що дозволить сформувати діючу вітчизняну систему стимулювання інноваційної діяльності. Актуальність дослідження даних питань зростає в зв'язку з тим, що українська економіка прагне до гідного й органічного входження у світове співтовариство. Подолання відставання практично у всіх галузях і виробництвах припускає посилення інноваційного характеру підприємницької діяльності, формування особливої інноваційної сфери.
Усе вище сказане визначає практичну і теоретичну значимість проблеми, а, отже, і актуальність даного дослідження.
Дослідженням практичних і теоретичних проблем здійснення інноваційної діяльності займалися багато вітчизняних фахівців-теоретиків (Т.У.Буніч, П.Н.Завлін, А.С.Кулагін, Л.И.Леонтьєв, А.Ю.Юданов та ін.). Закордонні дослідники В.Беренс, Р.Друккер, Д.Кларк, Р.Портер, Й.Шумпетер й ін. розвили сучасну теорію економічних відносин, які відображають інноваційний характер підприємництва у виробничій сфері. Однак велика частина робіт цих учених носить переважно загальнотеоретичний характер чи присвячена рішенню окремих аспектів проблем.
Метою даної магістерської роботи є вивчення як теоретичних основ і особливостей стимулювання інноваційної діяльності підприємств, так і практичного застосування мір і механізмів стимулювання інноваційної активності як підприємства в цілому, так і окремо узятих працівників, які і є основним джерелом інновацій на всіх рівнях здійснення підприємницької діяльності. При цьому особлива роль приділяється дослідженню закордонного досвіду державної підтримки інноваційної діяльності і механізму її стимулювання на рівні підприємства.
Як метод дослідження обраний метод якісного аналізу.
Тема 9. Управління процесами трансферту технологій.
Поняття "трансфер технологій" з'явилося в російськомовній літературі
недавно і прямо зв'язано з переорієнтацією на ринкові відносини в
більшості сфер людської діяльності. Часто його вживають у зв'язуванні з
іншим поняттям - "комерціалізація технологій", хоча значеннєвий зміст
цих понять неоднаково.
Англомовне слово "трансфер" успішно замістило насильницький термін
"упровадження", яким адміністративно-командна система нагородили
шляхетний процес натхнення, пожвавлення, перетворення в життя
інноваційної пропозиції. Однак це не просте заміщення, а істотне
перетворення змісту процесу. Замість насильницького "впровадження"
"трансфер" припускає не тільки передачу інформації про нововведення, але
і її освоєння при активній позитивній участі і джерела цієї інформації
(наприклад, автора винаходу), і реципієнта, приймача і реалізатора
інформації про нову технологію, і кінцевого користувача продукту,
виробленого за допомогою цієї технології. Тому, до речі, основний акцент
при трансфері технології робиться не стільки на технології як такий,
скільки на суб'єктах - учасниках цього процесу.
Поняття "комерціалізація технології" припускає обов'язкове комерційне
використання інформації про технологію, тобто використання з
обов'язковим витягом вигоди. Найчастіше ця вигода виміряється в
конкретних грошових одиницях безпосередньо, набагато рідше - у тих же
одиницях, але опосередковано, через, наприклад, збільшення ефективності
іншої технології. Але гроші в цих розрахунках присутні завжди і є
визначальним критерієм успішності процесу. У той же час питання про тім,
хто, який суб'єкт здійснює безпосереднє використання технології, при
комерціалізації не є першорядним, і зокрема, комерціалізацією нерідко
намагається зайнятися сам автор, першоджерело нової технології (фізична
чи особа організація).
Таким чином, у першому наближенні розходження між трансфером і
комерціалізацією можна укласти в два пункти:
комерціалізація технології припускає обов'язкове одержання прибутку і не
обов'язково зв'язано з підключенням третіх облич (крім джерела
технології і кінцевого користувача);
Тема 10. Технологічний аудит як метод інноваційного менеджмент.
Технологічний аудит проводиться, як правило, зовнішніми консультантами, але у тісній співпраці з керівництвом і персоналом компанії. Це оптимальний варіант, так як самооцінка не може дати об'єктивної картини, але точно так само в оцінках тільки стороннього аудитора можуть не знайти відображення суттєві об'єктивні характеристики потенціалу технології. Зацікавленість керівництва організації замовника - одна з основних умов успішного проведення технологічного аудиту. Друга умова - співробітники організації повинні бути проінформовані про цілі та методи аудиту, оскільки на перших стадіях їх участь і підтримка обов'язкові.
Структура технологічного аудиту
Загальна структура ТА: збір інформації - аналіз - синтез (розробка рекомендацій) - складання звіту. Після успішного завершення ТА, звіт і рекомендації обговорюються з керівництвом компанії чи організації, що веде до прийняття рішень - затвердження плану дій - реалізації дій. Для великих організацій (особливо державних) цей процес може бути дуже складним і багатокомпонентним. Тому ТА може проводитися з різним рівнем деталізації. Також, для організацій, що мають значний досвід і тривалу історію роботи, де накопичена інтелектуальна власність, може знадобитися вибір пріоритетів використання інтелектуальної власності з точки зору її ринкового потенціалу.
Тепер розглянемо, що ж власне оцінюється при технологічному аудиті, і за якими критеріями. Зібрана інформація і вибір критеріїв оцінки безпосередньо залежать від завдань аудиту і можуть досить сильно варіюватися в залежності від ступеня розвитку обстежуваної організації, галузі, до якої вона належить, від обстановки в діловій сфері регіону або країни, і просто від специфічних умов зовнішньої соціально-економічного середовища. Основні клієнти центрів комерціалізації / трансферу технологій - малі інноваційні підприємства та наукові організації. У кожного типу клієнтів є своя специфіка. Компанії можуть як пропонувати, так і споживати інновації (причому в різних сферах – це можуть бути не лише виробничі технології, а й організаційні, управлінські, допоміжні - енергетичні, екологічні та ін.) У той же час наукові організації найчастіше прагнуть запропонувати для трансферу / комерціалізації існуючу інтелектуальну власність або знайти замовлення на розробку нової в тих сферах, де вони мають напрацювання. Тому центри, що працюють в основному з певним типом клієнтів, ставлять своїм завданням збір інформації для відповіді на кілька різних питань.
Технологічний аудит компанії
Як приклад методики технологічного аудиту фірми можна назвати запропоновану в мережі IRE - Інноваційні Регіони Європи. У ній дається таке визначення:
«Спільна мета ТА - оцінити здатність фірми чи організації інтегрувати нові технології, працювати з технологічними партнерами, а також сформувати розуміння: що необхідно для того, щоб інтегрування або, навпаки, передача нових технологій відбувалися найбільш успішно».
Технологічний аудит має охарактеризувати потреби і можливості фірми в інноваційному відношенні з різних точок зору:
• позиціонування продуктів, визначення ринків, які б сприяли конкурентоспроможному і сталому розвитку компанії,
• технологічні сфери, що потребують першочергової уваги: автоматизація, інформаційні технології, хімічні препарати, упаковка тощо,
• проблеми загального плану, що вимагають інноваційних рішень: продуктивність, контроль якості, енергетика, екологія, гнучкість і т.д.
• засоби передачі технології - навчання, технологічне партнерство (на національному або міжнародному рівні), технічна допомога, право інтелектуальної власності, фінанси та ін.
• джерела і канали інновацій, відносини, які потрібно розвивати: замовники, постачальники, технічні центри, наукові організації та ін.