Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 249
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ:
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ
Харків 2008
Рецензент:
Історія України: Навчальний посібник (програма, курс лекцій, плани семінарських занять, завдання та рекомендації для самостійної роботи, тести) / С.М. Домбровська.- Харків: ХІФУДУФМТ, 2008.- 249 с.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: навчальний посібник (програма, курс лекцій, плани семінарських занять, завдання і рекомендації для самостійної роботи, тести) В навчальному посібнику запропонована програма дисципліни, сформовано тексти лекцій для самостійної підготовки студентів, визначені теми семінарських занять, завдання і рекомендації для самостійної роботи, підібрана необхідна література. Додаються тести для самоконтролю знань студентів.
УДК 330.1
Укладач: Домбровська С.М.., канд. іст. наук., доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
З М І С Т
Тематичний план курсу «Історія України» 5
Програма курсу 7
Курс лекцій 17
Тематика та плани семінарських занять 185
Завдання для самостійної роботи 207
Тематика індивідуальних завдань 210
Запитання для підготовки до іспиту Історія України» 212
Список рекомендованої літератури 215
Тестові завдання 217
Навчально-тематичний план
|
Теми |
Кількість годин для денної форми навчання |
фор- ма конт-ролю |
||||
|
у тому числі |
||||||
|
всьо го |
лекції |
семі нар- ські занят тя |
самостій на робо та |
консульта ції |
||
|
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ1. ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ |
|
|
||||
|
Тема 1. Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності Київської Русі і державності . |
8 |
2 |
2 |
4 |
Т, О, ПК* |
|
|
Тема 2. Українські землі у складі іноземних держав (ХІV – ХVІ ст.. Україна ХVІ – першій половині ХVІІ ст.) |
12 |
2 |
1 |
9 |
Т,О,ПК |
|
|
Тема 3. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, її політичні результати. |
12 |
2 |
1 |
8 |
1 |
Т,О,ПК |
|
Тема 4. Україна в другій половині ХVІІ ст.. «Руїна»: її соціально-політична суть і наслідки. |
12 |
4 |
1 |
7 |
Т,О,ПК |
|
|
Тема 5. Гетьманщина у складі Російської імперії . Остаточна ліквідація української державності. |
12 |
4 |
1 |
6 |
1 |
Т,О,ПК |
|
Тема 6. Капіталістична еволюція України у складі Російської імперії, її особливості (друга половина ХІХ ст.) |
10 |
2 |
1 |
8 |
Т,О,ПК |
|
|
Контроль зі змістовного модулю |
1 |
МК |
||||
|
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ В НОВІТНІЙ ПЕРІОД Тема 7.Україна на початку ХХ ст. Українська Національно-демократична революція 1917-1920 р. р. |
12
|
4 |
1
|
6 |
1 |
О,ПК МК |
|
Тема 8. Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 р. р.) |
12 |
2 |
1 |
7 |
1 |
Т,О,ПК |
|
Тема 9. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 р. р.). |
10 |
4 |
1 |
4 |
1 |
Т,О,ПК |
|
Тема 10. Становищ в Україні у повоєнний період (1946-1953 рр.) |
12 |
2 |
1 |
6 |
1 |
Т,О,ПК |
|
Тема 11. Соціально-економічний розвиток України в умовах «відлиги» та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.) |
13 |
4 |
2 |
6 |
1 |
Т,О,ПК |
|
Тема 12. Відродження незалежності України. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності. |
14 |
4 |
2 |
8 |
1 |
ПК |
|
Модульна контрольна робота |
2 |
2 |
|
|||
|
Індивідуальне завдання |
3 |
3 |
||||
|
Усього годин |
144 |
36 |
18 |
82 |
8 |
іспит |
* Примітка: Т - тестування, О - опитування, МК - модульний контроль,
ПК - підсумковий контроль( іспит).
Програма курсу „Історія України”
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1. Історична спадщина становлення української державності.
Вступ до курсу “Історія України”.
Найдавніші писемні та археологічні джерела про слов’ян. Проблема „прабатьківщини” слов’ян в історіографії. Походження слов’ян та їх розселення на території України. Розвиток землеробства, скотарства, ремесел. Суспільний устрій, побут, звичаї, вірування східних слов’ян.
Державне об’єднання антів. Східнослов’янські об’єднання племен на території України.
Тема 1. Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності Київської Русі і державності.
Передумови утворення держави у східних слов’ян. Концепції походження держави Київська Русь та їх оцінка в сучасній історіографії. Утворення давньоруської держави та основні етапи її розвитку. Внутрішня і зовнішня політика київських князів. Становлення феодальних відносин та їх вплив на життя Русі. Запровадження християнства як державної релігії.
Суспільно-політичний лад Київської Русі. Соціальна структура та економічний розвиток давньоруської держави. Етнічні процеси в Київській Русі. Початок формування української народності.
Культура Київської Русі.
Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі. Боротьба давньоруських князівств проти монголо-татарської навали. Сутність та наслідки золотоординського іга.
Економічне і політичне зростання Галицького князівства. Ярослав Осмомисл. Об’єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. Данило Галицький. Соціально-економічний та політичний розвиток Галицько-Волинського князівства.
Тема 2. Українські землі у складі іноземних держав (ХІV – ХVІ ст..) Україна у ХVІ – першій половині ХVІІ ст..
Зростання політичної могутності Великого князівства Литовського. Входження частини Українських земель до складу Литовської держави. Політика литовських князів на українських землях. Суспільно-політичний устрій держави.
Кревська унія 1385 року. Литовський князь Вітовт, його зовнішня і внутрішня політика. Зміна політичного курсу Литви. Ліквідація удільних князівств.
Соціальний устрій та господарське життя в Україні в ХІV - ХV ст.. Аграрна реформа 1557 року. Зростання залежності селян від магнатів і шляхти. Зростання міст, надання їм Магдебурзького права.
Люблінська унія 1569 року. Адміністративно-політичний устрій українських земель у складі Речі Посполитої. Юридичне оформлення кріпосного права. Соціально–економічний розвиток посилення панщини. Розвиток ремесла, промислів, торгівлі.
Культурний розвиток українських земель. Становлення української православної церкви. Виникнення братств. Берестейська церковна унія 1596 року. Причини, час виникнення та джерела поповнення козацтва. Територія, чисельність, заняття, побут, звичаї козацтва. Заснування Запорізької Січі, її військовий та суспільно-політичний устрій. Розвиток землеробства і скотарства в Запорізькій Січі.
Створення реєстрового козацького війська.
Роль козацтва у боротьбі проти турецько-татарських загарбників. П. Конашевич–Сагайдачний, його політична, військово, просвітницька діяльність. Участь українського козацтва у Хотинській війні.
Козацько-селянські повстання під проводом К. Косинського, С. Наливайка. Повстання 20-30-х. років ХVІІ ст. під проводом М. Жмайла, Т. Федоровича, І. Сулими, П. Бута, Я. Острянина, Д. Гуні. Значення козацьких повстань у розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу.
Тема 3. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, її політичні результати.
Україна напередодні Визвольної війни, її соціально-політичні, економічні, релігійні передумови. Характер, рушійні сили і мета Визвольної війни. Б. Хмельницький. Початок повстання. Перемоги під Жовтими Водами та Корсунем, поширення повстанського руху на всі українські землі. Перемога під Пилявцями та визволення західноукраїнських земель.
Битва під Зборовим. Зборівська угода 1649 року. Початок формування Козацької держави.
Поразка під Берестечком та її наслідки. Білоцерківський договір 1651 року. Воєнні дії у 1652 - 1653 рр. Жванецька угода.
Українсько-російські зв’язки у роки війни. Рішення земського собору 1653 року. Переяславська Рада 1654 року, її мета та значення. „Березневі статті” та їх оцінка в історичній літературі.
Суспільно-політичний та економічний устрій української козацької республіки. Перетворення козацтва в привілейований стан суспільства. Зміни в структурі землеволодіння.
Політика гетьмана П. Дорошенка на Правобережжі. Боротьба П. Дорошенка за збереження єдності України. Гетьмани Д. Многогрішний та І. Самойлович. Вічний мир 1686 року і остаточне закріплення поділу України.
Поразка Української національної революції XVІІ ст. її особливості та історичне значення.
Тема 4. Україна в другій половині ХVІІ ст. «Руїна»: її соціально-політична суть і наслідки.
Воєнно-політичні події 1654-1657 рр.. Віленське перемир’я 1656 року.
Гетьман І.Виговський та основні напрями його державної політики. Гадяцька угода 1658 року.
Період „руїни”. Андрусівське перемир’я 1667 р. та його наслідки для України. Гетьманство Ю.Хмельницького. Переяславські статті 1659 року. Слободищенський трактат 1660 року. Територіальний розкол України на Лівобережжя і Правобережжя. Гетьмани П.Тетеря та І.Брюховецький. Україна у політичних планах Росії, Польщі та Туреччини.
Тема 5. Гетьманщина у складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності.
Правління гетьмана І.Мазепи. Зміцнення влади козацької старшини.
Участь України у Північній війні 1700-1721 рр. Вступ шведських в Україну і перехід І.Мазепи на бік Карла XІІ. Причини та наслідки поразки І.Мазепи. П.Орлик та його Конституція.
Особливості територіально-політичного устрою Гетьманщини. Зростання феодального старшинського та монастирського землеволодіння. Цехове ремесло та промисли.
Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо Украйни. Перша Малоросійська колегія. Наказний гетьман П.Полуботок. Гетьманування Д.Апостола і К.Розумовського. Обмеження козацького самоврядування на Слобожанщині. Остаточна ліквідація гетьманства. Друга Малоросійська колегія.
Скасування полково-сотенного устрою Гетьманщини. Ліквідація Запорізької Січі та подальша доля козацтва.
Тема6.. Капіталістична еволюція України у складі Російської імперії, її особливості (друга половина ХІХ ст.).
Адміністративно – територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі іноземних держав. Розвиток товарних відносин і криза феодальної системи господарства. Стан сільського господарства. Початок промислового перевороту в Україні. Загострення соціальних суперечностей. Антикріпосницька боротьба народних мас.
Селянська реформа 1861 р. та особливості її проведення. Наслідки реформи. Реформи адміністративно-політичного управління.
Соціально-економічна модернізація України у пореформену добу. Особливості і перебіг промислового перевороту. Міста. Торгівля, розширення внутрішнього ринку. Розвиток товарного виробництва у сільському господарстві. Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель. Причини і початок еміграції з України.
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2. Українська державність в новітній період
Тема 7. Україна на початку ХХ ст.. Українська Національно-демократична революція 1917-1920 р. р.
Соціально-економічний розвиток українських земель. Суспільно-політичний та національний рух в Україні. Утворення Українських політичних партій, їх програмні вимоги. Діяльність загальноросійських партій в Україні.
Революція 1905-1907 рр. В Україні. Маніфест 17 жовтня 1905 року. Ставлення до нього політичних партій. Українська думська громада у І та ІІ державних думах. Активізація національно-визвольного руху в Україні. Діяльність “Просвіти”.
Третьочервневий державний переворот у Росії, Посилення царизмом політики національного гноблення та великодержавного шовінізму в Україні.
Столипінська аграрна реформа та її проведення в Україні. Економічні і політичні наслідки реформи.
Перша світова війна. Україна у планах іноземних держав. Ставлення до війни різних класів і партій. Утворення „Спілки Визволення України”. Головна Українська Рада. Українські січові стрільці.
Успіхи і невдачі російських військ на Південно-Західному фронті. Господарська розруха. Становище Українців У Східній Галичині. Назрівання революційної кризи. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Утворення Української Центральної Ради, її соціальна база, партійний склад, програма. Початок українізації армії. Український Національний Конгрес і його значення. Початок боротьби за політичну автономію у квітні-травні 1917 року.
1-й та 2 –й Універсали Центральної Ради. Утворення Генерального секретаріату.
Більшовицький переворот в жовтні 1917 року. 3-й Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Національної Республіки.
1-й Всеукраїнський з’їзд Рад. Проголошення Радянської влади. Протистояння Центральної Ради і Раднаркому. Прийняття 4-го Універсалу Центральної Ради. Проголошення незалежності України.
Брестський мирний договір УНР з Німеччиною. Вступ німецьких та австро-угорських військ в Україну. Криза Центральної Ради навесні 1918 року.
Проголошення української держави гетьмана П.Скоропадського, її внутрішня та зовнішня політика. Повстансько-партизанська боротьба в Україні .
Утворення Директорії, її склад, соціальна база, політика.
Революційні події 1918 року на західноукраїнських землях. Утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Акт злуки УНР та ЗІНР 22 січня 1919 року.
Відновлення радянської влади в Україні в 1919 році. Введення політики „воєнного комунізму”. Наступ військ А.Денікіна і С.Петлюри.. Визволення України від денікінських військ і відродження УСРР наприкінці 1919 року.
Причини поразки та основні уроки української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.
Тема 8. Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 р. р.)
Соціально-економічна і політична криза початку 20-х років. Причини переходу до непу. Сутність непу, особливості його здійснення в Україні.
Утворення СРСР. Конституційний статус УСРР у складі СРСР.
Відмова від нової економічної політики. Курс на форсовану індустріалізацію: мета, методи проведення, наслідки.
Українське село наприкінці 20-х років : хлібозаготівельна криза 1928-1929 рр. Поворот до суцільної колективізації. Політика „розкуркулення” селянства: масштаби, наслідки. Голодомор 1932-1933 років, його причини та наслідки. Колгоспи в системі командної економіки.
Причини прийняття політики коренізації , її особливості і наслідки. Вплив українізації на процес національного відродження. Згортання політики українізацій в 30-х роках.
Монополізація комуністичною партією всіх сфер державного, політичного і культурного життя. Утворення сталінського тоталітарного режиму. Репресії та їх наслідки в Україні. Конституція УРСР 1937 року та її оцінка.
Українське питання у міжнародній політиці напередодні і на початку Другої світової війни. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 року та його оцінка.
Возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Політика „радянізації”. Радянсько-німецький договір про дружбу і кордони (вересень 1939 р.)
Тема 9. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 р. р.).
Початок Великої Вітчизняної війни. Причини поразок Червоної армії. Оборона Києва, Одеси, Севастополя. Бої за Донбас.
Нацистський окупаційний режим в Україні.
Боротьба в тилу ворога. Утворення радянського підпілля і початок партизанського руху. Діяльність ОУН-УПА.
Визволення України Червоною армією. Битва за Лівобережну Україну і Донбас. Визволення Києва. Бої на Правобережжі і в західних областях. Возз’єднання Закарпатської України з УРСР. Внесок українського народу в розгром фашистської Німеччини та її сателітів. Втрати України в Другій світовій війні.
Тема 10. Становищ в Україні у повоєнний період (1946-1953 рр.)
Об’єктивні та суб’єктивні труднощі переходу до мирного будівництва. Міжнародна діяльність України. Період посилення сталінського тоталітарного режиму . Територіальні зміни в Україні після Другої світової війни. Возз’єднання українських земель. Україна на міжнародній арені. Відбудова господарства. Перетворення в Західній Україні. Суспільно-політичне життя.
Відбудова народного господарства та культурні перетворення в західних областях України
Тема 11. Суспільно-економічний розвиток України в умовах «відлиги» та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985)
. Хрущовська „відлига”, її особливості в Україні. Спроби лібералізації політичного режиму.
Економічні реформи М.С. Хрущова, їх загальна спрямованість і значення . Заходи щодо удосконалення управління і модернізації промисловості. Спроби подолання кризи в сільському господарстві. Соціальні програми М.С. Хрущова.
Поява дисидентів в Україні. Зародження руху „шестидесятників”, їх роль у національно-культурному житті.
Реформи середини 60-х років, їх згортання. Деформації в структурі економіки України. Наростання екологічної небезпеки. Екстенсивний розвиток сільського господарства. Україна в єдиному народногосподарському комплексі СРСР.
П.Ю. Шелест. Подальше обмеження прав України. В.В. Щербицький .
Соціальний та культурний розвиток республіки .
Політичні репресії 60-70-х років. Посилення реакції в духовному житті.
Розгортання правозахисного і дисидентського руху. Загострення застійних явищ у соціально-економічному та суспільно-політичному розвитку України.
Об’єктивна необхідність перебудови, її мета.
Проведення політичної та економічної реформ. Погіршення економічної ситуації в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки. Викриття злочинів тоталітарного режиму. Національне пробудження українського народу.
Тема 12. Відродження незалежності України. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності.
Народження Народного Руху України. Початок демократизації суспільно-політичного життя, утворення політичних партій і громадських організацій. Прийняття Декларації про державний суверенітет України.
Спроба серпневого (1991 р.) перевороту у Москві та його наслідки для України. Схвалення Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України. Заборона діяльності КПУ.
Загальноукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. і вибори Президента України.
Створення правової бази розвитку України як демократичної держави.
Проблеми реформування економіки на шляхах підприємництва, переходу до ринкових відносин, їх суперечливий характер. Зниження темпів промислового і сільськогосподарського виробництва. Наростання соціальної напруженості. Пошуки шляхів подолання кризи і соціального захисту населення.
Формування багатопартійності в Україні. Прийняття Конституції України. Проблеми реформування політичної системи України.
Основні напрями зовнішньої політики України. Зовнішньополітичні акції України щодо зміщення миру і співробітництва, припинення воєнних конфліктів.
Курс лекцій
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1. Історична спадщина становлення української державності.
План.
Література:
Першим періодом в історії людства був кам’яний вік. Йому належить особливе місце в історії людської цивілізації. Саме в цей період відбулося виділення людини з тваринного світу, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.
Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (стародавній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік), неоліт (новий кам’яний вік), енеоліт (мідно-кам’яний вік), бронзовий вік.
Ранній палеоліт ( від появи людини до 150 тис. років тому).
Перша людина на території України з’явилась майже 1 млн. років тому.
Перші люди ( архантропи ) на думку археологів прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Рештки первісних стоянок людини на території України знайдено біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Житомирщина). Всього відомо 30 стоянок доби р. палеоліту.
Господарство первісних людей було привласнюючим (збиральництво – частково полювання).
Основне знаряддя праці – ручне рубило (довжина 20-25 см, 1,5кг.)
Середній палеоліт (150-35 тис. р. тому).
Найбільше похолодання.
Помітно поліпшується технологія виготовлення ручних знарядь праці. З’являються кам’яні гостроконечники, скребла. На території України знайдено 200 мустьєрських стоянок (Кіїк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, Молодово на Дністрі та ін.). Виготовляють одяг зі шкур тварин, будують наземні житла, добувають вогонь.
Зароджуються релігійні вірування, образотворче мистецтво.
Пізній палеоліт ( 35-11 тис. р. тому)
Центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу – Homo sаpiens. Цю людину називають кроманьйонцем. Місце першої знахідки її кісток – грот Кро-Маньйон (Франція).
На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині та ін.). Відбулися суттєві зрушення у сфері соціальних відносин. На зміну первісному стаду прийшла родова община, плем’я.
Мезоліт ( 10-6 тис. р. тому).
Початок мезоліту хронологічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат м’якшає і стає близьким до сучасного.
Центральною подією розвитку первісної техніки у добу мезоліту було винайдення першої “механічної зброї” дистанційної дії – стріли і лука.
Людина приручила диких тварин (собаку, потім – свиню).
На території України знайдено майже 1000 відомих нині пам’яток мезоліту (Журавська – на Чернігівщині, Мурзак – Коба та Фатьма – Коба – у Криму та ін.)
Неоліт (VI-IV тис. до н.е.).
Науковці виділяють в межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Зах. Волинь, Подністров’я, Закарпаття) – землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся)- мисливсько-риболовецьку.
Характерні риси неолітичної революції:
У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі.
Енеоліт (IV-III тис. до н.е.).
Мідно-кам’яний вік (енеоліт) був перехідним етапом від кам’яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства. Обробка міді розпочалася на Балканах, Подунав’ї (Трансільванія), Закавказзя, звідки мідна руда та вироби потрапили на територію України. Копальні мідної руди з’явилися згодом на Донбасі. Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура(IV-III тис. до н.е.). Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис.км2. В Україні знайдено понад 1000 трипільських пам’яток. На сьогодні немає єдиної думки щодо походження трипільців. Одні переконані що трипільська культура має автохтонне походження, сформувалась на грунті буго-дністровської неолітичної культури (В.Даниленко, В.Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Ниж. Подунав’я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу (І. Черніков).
Трипільська культура багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками є певні досягнення:
Трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася.
У добу неоліту територія України стала ареною протидії та взаємодії трьох потужних етнічних потоків: носіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен, що прийшли з Північно-Західної Європи (культура кулястих амфор) та численних євроазійських скотарських степових племен (середньостогівська, ямна культура).
Скіфо-сарматська доба.
Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці (IX – перша половина VII ст. до н.е.), ”уславлені кобилодойці”. Згадують про них античні автори Гомер, Геродот, Каллімах, Страбон. Ассірійські клинописні джерела згадують про цей народ під іменем ”гамірра”. Вони зайняли значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Більшість вчених вважає що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Вони першими перейшли до кочового скотарства, перші почали виплавляти залізо.
Маючи своїх царів кіммерійці так і не змогли утворити повноцінну державу. У VII ст. до н.е. могутня хвиля скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор’я.
Підкоривши більшість місцевого населення причорноморських степів скіфи у II пол. VII ст. до н.е. утворили політично-консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н.е. За Геродотом територія цього державного утворення розташовувалась у межиріччі Дунаю та Дону. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочовики, населяли степові р-ни на схід від Дніпра та царські скіфи, які кочували узбережжям Азовського моря і степовим Кримом) та осілі племена (елліно-скіфи-калліпіди поблизу м. Ольвія, скіфи-землероби на Лівобережжі, скіфи-орачі на захід від Дніпра). На думку деяких вчених мігруючі племена мали іранське походження, а осілі з їхньою традиційною хліборобською культурою –належали до праслов’янського кореня.
В кінці V ст. до н.е. у скіфів утворилася рабовласницька держава на чолі з царем (“варварська демократія”).
III ст. до н.е. – період занепаду скіфської держави. Під тиском сарматських племен володіння скіфів значно зменшуються, їм вдалося зберегти лише вузьку смугу Ниж. Подніпров’я та Степовий Крим. Нова держава – Мала Скіфія, столиця м. Неаполь. Припинила своє існування Мала Скіфія на поч.ІІІ ст. н.е.
Сармати, що на історичній арені змінили скіфів, як і останні, тривалий час (більш як 600 років) займали широкі простори – від прикаспійських степів до Панонії.
Вони активно впливали на події в античному світі, що поступово відживав, та в ранньослов’янському, що тільки-но народжувався. Тісно контактуючи з землеробськими племенами північнокавказького регіону, зарубинецьким і пізньоскіфським населенням Придніпров’я та Криму, сармати впливали на формування і розвиток їх культур.
Сформувавшись у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. сарматські племена язигів, роксоланів, аорсів, а трохи пізніше й аланів хвилями просувались на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори, згадуючи про них, підкреслювали їх агресивність і войовничість.
Масове переселення сарматських племен на територію Північ. Причорномор’я почалося з кінця ІІ ст. до н.е. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від докласових відносин, а господарство в цілому мало риси їх попередників. У військовій справі вони відрізнялись від скіфів. Римський історик Тацит писав, що “коли вони з’являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору”. В бою користувалися арканами, довшими ніж у скіфів мечами, списами.
Античні міста Північного Причорномор’я.
VIII – кінець VI ст. до н.е. – це період “Великої грецької колонізації”, одним з напрямків якої було освоєння Північ. Причорномор’я. Деякі фахівці вважають (Н. Кравченко, І. Черняков), що це було переселення.
Дошукуючись причин еллінської міграції, вчені сформулювали кілька теорій, які умовно можна поділити:
Родоначальниками грецьких міст–держав у Північ. Причорномор’ї були насамперед вихідці з Мілету та Гераклеї Понтійської. У ІІ пол. VII ст. до н.е. на о. Березань греки заснували м. Борисфеніду – перше еллінське поселення у цьому регіоні. Вони заснували м. Тіра на Дністрі, Ольвію на Бузі, Херсонес біля Севастополя, Пантікапей на місці сучасної Керчі, перетворивши їх на центри торгівлі та ремесла. У 480р. до н.е. з об’єднаних грецьких міст на Таманському і Керченському півостровах створено Боспорське царство з центром у Пантікапеї.
Елліни-колоністи принесли з собою на нові землі традиційну для Стародавньої Греції форму соціально-економічної та політичної організації суспільства – поліс.
Грецькі поліси за своїм політичним устроєм були, як правило, рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу, виконавчу та судову владу.
Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації у Північ. Причорномор’ї поділяють на два періоди:
Війни понтійського царя Мітрідата VI Евпатора проти Риму (89-63 р. до н. е.)стали поворотним моментом у житті міст-держав Північ. Причорномор’я, так як з цього рубежу розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності. Варварська експансія (готів у ІІІ ст. і гунів у IV ст.) завдала смертельного удару грецьким полісам. Вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.
Тисячолітня історія античної цивілізації у Північ. Причорномор’ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий грунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчих традицій на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, активно залучали його до товарно-грошових відносин. По-третє, було зумовлено розгортання процесу урбанізації Причорномор’я. По- четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Побужжя, Подністров’я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації.
У ІІІ ст. н. е. (на початку) з понад Балтики на територію України прийшли готи, підкоривши собі як тубільців, так і сарматське та рештки скіфського населення. Готи засвоїли скіфо-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство, почали своє письменство (переклад Біблії). В IV ст. починається велика міграція народів зі Сходу Україною, особливо її степовою полосою, проходять гуни (IV ст.), болгари (V), aвари (VI), хазaри (VII), угри (IX), печеніги (X-XI), половці (XI-XII) і татари (з XIII ст.).
Слов’яни.
У І тис. на історичну арену стрімко виходять слов’яни – одна з основних гілок давньоєвропейського населення. Про їх походження і місце початкового проживання є кілька версій. Перша з них – дунайська – була висловлена ще Нестором літописцем у середньовічні часи. Друга пов’язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов’яни мешкали на території між Дніпром і Віслою. А за четвертою – між Дніпром і Одером.
Становлення слов’янського етносу – досить тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку кілька етапів. На початковому етапі до рубежу ІІІ-ІІ ст. до н.е. цей процес, розгортався головним чином у межиріччі між Віслою та Одрою, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури ( ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.) починається якісно новий етап формування слов’янського етносу, під час якого центр активної слов’янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.
Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених І-ІІ ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою венеди (венети). Етнонім “слов’яни” вперше вжили візантійські автори Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов’янська історія викладена у творах візантійських хроністів Йордана “Про походження та діяння готів”, або “Гетика” (551р.) і Прокопія Кесарійського “Історія війн” (550-554рр.). Саме “Гетика” і містить надзвичайно важливу інформацію про розпад єдиної венедської ранньослов’янської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йордан сповіщає, що у VIII ст. вже існувало три гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і слов’яни (склавини) (Подунав’я).
Більшість сучасних вчених, які вивчають проблеми етногенезу слов’ян, вважає, що початок формування окремих слов’янських народів, і зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавинів.
Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності
Київської Русі і державності .
План.
1. Утворення Київської Русі (ІХ – ХІІ століття).
2. Історичний розвиток Київської Русі.
3. Галицько-Волинське князівство (ХІІ – ХІV століття). Етапи історичного розвитку.
Література.
Перша спроба пояснити походження Київської Русі була зроблена легендарним літописцем Нестором понад 8 століть тому.
Середньовічні хроністи штучно пов’язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи – скіфами, кельтами, сарматами, аланами.
Норманісти в XVIII ст. (Г. Байєр, Г. Міллер) посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави.
У 20-х рр. XX ст. значна частина науковців світу почала віддавати перевагу “варязькому фактору” у становленні державності русів на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел.
Хозарська гіпотеза, виводила коріння Київської держави з Хозарського халіфату (О. Прицак).
Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури. Паросток державності Київської Русі виріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально – економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства.
До утворення Давньоруської держави у схід. слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань, VI – VIII ст. – період еволюції союзів слов’янських племен у протидержавні утворення – племінні князівства, серед яких виділяються об’єднання дулібів і полян. Аварська навала помітно ослабила дулібів, що піднесло полян. Значною подією у процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва, який завдяки вдалому географічному розташуванні швидко перетворився на політичній центр східних слов’ян. Внаслідок цього у VIII – середині IX ст. у середньому Подніпров’ї сформувалося державне об’єднання – Руська земля.
Важливим етапом у соціально економічному і політичному розвитку давньої Русі – України був період VIII – IX ст. який характеризувався активним процесом феодалізації суспільства, формуванням відповідної соціальної структури, зміцненням державності. Київська Русь досягла значної могутності на середину IX ст. – часи князювання Аскольда, якого чимало дослідників уважають останнім представником династії Кия на київському престолі.
Саме в цей час Русь здійснює ряд успішних походів на Візантію. Чорне море дістає назву “Руського”.
Надзвичайно важливе суспільно-політичне і культурне значення мала перша спроба хрещення Русі і утворення метрополії в Києві. Однак ці поступальні кроки були перервані проязичницькими елементами, спираючись на які у Києві утверджується нова династія Рюриковичів. Візантія розриває укладені з Руссю попередні торгівельні угоди і на якийсь час зупиняє її зовнішньополітичну експансію.
Внутрішня політика нових володарів Київської держави (Олега, Ігоря, Ольги, Святослава) спрямовувалась на поширення влади Київського князя на більшість східнослов’янських племен. Не припинялась при цьому зовнішньополітична діяльність Русі (походи Олега, Ігоря на Візантію, дипломатичні кроки Ольги та ін.).
Найвищої воєнної могутності Русь досягає за часів Святослава, який одержав блискучі воєнні перемоги у Волзькій Болгарії, Хазарії, Болгарії (на Балканах), Візантії, печенізьких степах.
Однак широкий розмах воєнних акцій перших Рюриковичів був надзвичайно виснажливим для населення, швидко вичерпував ресурси і підривав міць новоствореної держави. Зрештою традиційні зв’язки Києва з колонізаційними опорними пунктами в гирлах Дніпра, Дунаю, у Криму неодноразово переривалися й опанувати остаточно узбережжя Чорного моря в цей період не вдалося.
Широка програма реформ, що мала зміцнити давньоруську державу після недалекоглядної політики Святослава, почала здійснюватись при Володимирі Великому (980-1015).
Він поклав край місцевим династіям “Світлих князів” посадивши на їх місце своїх 12 синів. Одночасно було завершено підкорення усіх східнослов’янських племен під владою Києва. Вона поширилась на простори від Ладоги до Таманського півострова і від Закарпаття до приокських земель Поволжжя.
Військова реформа полягає у ліквідації “племінних” військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздавав “мужам лучшим” земельні володіння у прикордонних районах Русі, зобов'язуючи їх до військової служби.
Релігійні реформи 988 р. остаточно утвердили християнство як державну релігію у Київській Русі.
Християнство краще відповідало феодалізованому суспільству, воно сприяло посиленню авторитету великокняжої влади, тісному об’єднанню руських земель навколо Києва, зміцненню його зв’язків з європейським світом, загальнокультурному піднесенню.
Володимир запровадив нове зведення законів усного звичаєвого права, названого літописцем “Уставом земляним”, який надалі ліг в основу “Правди Ярослава” (1016 р.).
Свого найвищого розвитку Київська Русь досягла за часів Ярослава – мудрого (1015-1054). Зріс її міжнародний авторитет, про що свідчать шлюбні зв’язки княжої родини з володарями багатьох держав Європи (Візантія, Німеччина, Франція, Угорщина, Польща, Норвегія тощо.).
Значну увагу Ярослав приділяв безпеці кордонів держави. У 1030-31 рр. він у союзі з Мстиславом відвоював Червенські землі (Перемишль, Червень, Белз та ін. міста). Піклувався про безпеку південних рубежів Русі (“змійові вали” з укріпленими фортецями). Тільки вздовж Росі було збудовано 13 міст і фортець на лівому березі, зокрема це Корсунь, Торческ, Юр’єв (Ярослав).
1036 р. Ярослав розгромив печенігів. Запровадив принцип сеньорату – в престолонаслідуванні (влада найстаршого в роді).
Значні досягнення були у духовному житті.
При цьому було кодифіковано давньоруське право (“Руська правда”).
Князювання Володимира і Ярослава утворили цілісну епоху в розвитку Русі, яка характеризувалась припиненням далеких і виснажливих походів і прагненням до внутрішньої консолідації Київської держави, яка стала однією з наймогутніших у тогочасній Європі.
Отже, визначальними рисами періоду кінця X-середини XI ст. були: завершення формування, території держави, перенесення уваги князівської влади з проблем завоювання земель на проблему їх освоєння на втримання під контролем, злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади, заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним, активна реформаторська діяльність великих князів, запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства, поява кодифікованого права, ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.
Політична роздробленість Київської Русі
(кінець XI – середина XIII ст.).
Остання спроба відновити колишню велич Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113 – 1125 рр.). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого “Уставу” – своєрідного доповнення до “Руської Правди”), подолання сепаратистських тенденцій, об’єднання ¾ території Русі тимчасово стабілізували становище держави.
Після смерті Володимира його сину Мстиславу (1125 – 1132 рр.) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. У цю добу роздробленість набула рис стійкої, прогресуючої тенденції. Так, якщо у XII ст. утворилося 15 князівств (земель) то на поч. XIII ст. їх кількість сягала вже 50.
Причини феодальної роздробленості:
У той же час половці понад 30 раз брали участь у міжусобних князівських війнах.
Феодальна роздробленість – закономірний етап у розвитку суспільства, це загальноєвропейська тенденція.
Політичній устрій Київської Русі.
Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління.
Етапи становлення державності:
Соціально – економічний розвиток.
За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство у східних слов’ян. Становлення феодальних відносин в Давньоруській державі відбувалося у загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньоріальних (вотчинних).
У XII – XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі з одного боку ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники, з іншого активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Це:
Смерди – більша частина селян, що мали приватне господарство, відносно вільні.
Закупи – люди, що перебували у кабалі у феодала.
Рядовичі – селяни, що уклали з феодалом ряд (договір) і визнавали свою залежність від нього.
Челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, передавали у спадщину.
Холопи – люди, які перебували у повній власності феодала.
За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство.
Висновок. Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили першу державу. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі й мужні русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада, Константинополя, Кракова та ін. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди своїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків причорноморських степів. На весь світ уславились вироби давньоруських майстрів, наприклад дорогоцінні золоті речі й більш скромні срібні прикраси.
Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хазарські кагани. Протягом п’ятисот років Давньоруська держава закривала собою європейській світ і Візантію від кочовиків. Вона прийняла на себе страшний удар залізного тарана 150-тисячної татаро-монгольської кінноти Батия, ціною життя сотень тисяч своїх воїнів та мирних жителів послабила його і тим врятувала Європу від спустошення й загибелі.
Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії IX – XIII ст., тому інтерес до неї не згасає серед учених сучасного світу. В Америці, багатьох країнах Європи, слов’янських і навіть неслов’янських. Навіть у загубленій в океані Австралії й екзотичній Японії плідно працюють над проблемами давньоруської історії десятки вчених.
Історія Галицько-Волинського князівства – складова частина історії Русі періоду феодальної роздробленості, що була закономірним етапом розвитку країни.
Феодальний спосіб виробництва при натуральному господарстві, слабкості економічних зв’язків призвів до розпаду території Русі на окремі землі і князівства. Серед них були Галицьке і Волинське, які в кінці ХІІ ст. об’єдналися у складі Галицько-Волинського князівства. В південно-західній частині Русі Галицько-Волинське князівство було безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, продовжувачем її традицій. Досліджуваний період характеризується низкою важливих соціально-економічних явищ. Це насамперед зростання феодальної власності за рахунок розвитку сільського господарства шляхом поневолення мас селянства. Спостерігається також процес відокремлення ремесла від землеробства, зростання міст як осередків ремісничого населення та торгівельного обміну, що охоплює широкі області. Загострюються соціальні відносини, розгортається боротьба поневолених трудящих мас проти експлуататорів.
Характерною рисою цього періоду є боротьба князів проти боярства за зміцнення монархічної влади та за стійке об’єднання галицько-волинських земель в одне князівство. Таке «об’єднання більш значних областей у феодальні королівства» протидіяло процесові роздроблення Русі і було, без сумніву, прогресивним явищам. Велике значення мала також боротьба за єдність дій руських князівств, за їх єднання для відсічі агресії іноземних феодалів.
Територія як Волині, так і Галичини розподілялася на окремі землі, або князівства. Волинь до середини ХІІ ст. утворювала одне Володимирське князівство. Пізніше, внаслідок князівських міжусобиць і спадкових поділів володінь почали виникати менші волості, які з часом перетворилися у князівства.
Галицько-Волинське князівство виникло в результаті об’єднання Галицького князівства з Волинським, яке здійснив Роман Мстиславич у 1199 р. Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об’єднання Волині й Галичини в одному князівстві, яке надалі майже впродовж 150 років відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов’ян. Його подальшу історію слід розглядати в контексті формування трьох центрів консолідації, нових державних формувань, що спиралися на моноетнічний грунт – український на півдні, білоруський на північному заході і російський на північному сході.
Виникненню і піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло:
1. Вдале географічне положення.
2. Необхідність боротьби (спільної) двох князівств проти агресії з боку Польщі, Угорщини, а згодом і монголо-татарського іга.
3. Енергійно об’єдналась політика князів Романа (1199-1205) та Данила (1238-1264).
4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, а це сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.
Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався у кілька етапів.
Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 році після смерті Володимира Ярославича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство.
Утворення об’єднаної Галицько-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець назвав Романа великим князем, «царем на Русі», «самодержцем всея Русі». Оволодівши значною частиною Київської спадщини. Галицько-Волинське князівство на рубежі ХІІ-ХІІІ ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров’я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається у західному напрямку.
Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич.
З часом Роман стає політичною фігурою на Європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін та прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинське князівство втягується у жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася у тодішній Католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобув собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки «доброго порядку» на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогом. Проте галицько-волинському князю не вдалося об’єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.
. Тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.)
Зі смертю Романа розпочинається майже 30-ти річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
– прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права – оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213-1214 рр.);
– безперервні втручання у внутрішні справи західноєвропейських земель сусідніх держав – Угорщини та Польщі, наслідком і проявом якого було проголошення «королем Галичини» та Володимирії Колмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Соломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.);
– наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);
– енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася у 1238 р.
. Галицько-Волинське князівство за правління Данила Галицького (1238 – 1264).
Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. На весні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином.
Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому, залишає управляти свого воєводу Дмитра.
Відчувши реальність постійної загрози із Заходу і Східу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.)
У період монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі.
Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі, де його чекали не тільки значні демографічні втрати, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол Чернігівського княжича Ростислава. Але у 1245 р. Данило одержав перемогу над військами Ростислава.
В тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару.
Активно укріплялися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах із кам’яними стінами і відбувалася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту.
Данило Галицький не зміг реалізувати плани що до створення антиординської коаліції. Скористувавшись скрутним становищем Данила, римський папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи.
У 1253 р. у місті Дорогочині відбувається коронація Данила.
Але не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою. Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати у кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева.
У 1258 р. Орда розпочинає новий масовий наступ на чолі з Бурундаєм. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Кременця, Данилова та ін. міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму, де й помирає Данило у 1264 р., після серйозної хвороби.
. Стабільність та піднесення (1264 – 1323 рр.)
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі було поділено між трьома нащадками князя – Левом, Мстиславом і Шварно.
Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264 – 1301 рр.) Хоча він і був змушений визнати свою залежність від Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки йому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На рубежі XIII – XIVст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева – князя Юрія I (1301 – 1315 рр.). Це був період, коли Золота Орда, яка роздиралася внутрішніми міжусобицями та чварами, поступово втрачала владу над підкореними територіями.
Юрій, як і Данило, прийняв королівський титул. За період його правління стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут.
Наступниками Юрія I стали його сини – Андрій та Лев II (1315 – 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Трагічно для них закінчилась боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.
. Значення Галицько-Волинської держави для українського народу.
Фактично Галицько-Волинська держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об’єднати біля себе більшу частину української етнографічної теорії свого часу, фактично в половині XIV ст. перестала існувати. Але півтора століття її існування не проминули безслідно для дальшої долі українського народу.
У культурі Галицько-Волинської доби ще виразніше, ніж раніше, спостерігається оригінальне поєднання слов’янської спадщини і нових рис, зумовлених зв’язками з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами Сходу. Князівству належить почесне місце в формуванні української культури, в зміцненні її зв’язків з культурами інших народів. Протягом століть у важкі часи панування іноземних держав українські діячі літератури, мистецтва, освіти зверталися до спадщини минулих епох, в тому числі і до доби Галицько-Волинського князівства. Спогад про його колишню велич підтримував дух визвольної боротьби українців.
Державницькі традиції доби Київської Русі і Галицько-Волинського князівства мали велике значення для збереження і зміцнення історичної самосвідомості українського народу.
Отже, розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції збереглися в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, літописах та історичних творах. Спадщина Київської Русі була одним з істотних чинників єднання культур східноєвропейських народів.
Українські землі у складі іноземних держав (ХІV – ХVІ ст.. Україна ХVІ – першій половині ХVІІ ст.)
План:
1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
2. Українські землі у другій третині XV- першій половини XVI століття.
3. Від литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави.
4. Виникнення українського козацтва.
Література:
Паралельно з ослабленням українських державних формацій після навали кочівників у XIII – XIV ст. на Півночі, над Балтикою, оформилась нова державна організація – Литва, яка не тільки об’єднала литовські племена, але й почала наступ на білоруські, а згодом і українські землі.
У середині ХІІІ ст. після утворення литовської держави, литовський князь Міндовг (1230-і рр.) зайняв Чорну Русь (Новгородок) і Полоцьке князівство, що призвело до зіткнення з князем Данилою Галицьким. Але у 1254р. було укладено мир, вони навіть поріднилися. Міжусобна боротьба довела литовську державу до розпаду. Вдруге об’єднав її у 1316р. князь Гедимін (1316 – 1341), здобувши білоруські та українські землі. Він зайняв Менщину (Мінськ), Берестейщину, Волинь, Турово-Пінщину і північну Київщину. Вибрав собі 1323р. столицею Вільно. Гедимін почав себе називати “королем литовським і руським”. Для зміцнення своєї держави Гедимін через подружжя своїх дітей пов’язав родинні зв’язки з українськими і білоруськими князями, сприяв поширенню української культури в Литві. Син Гедиміна – князь Любарт очолював українські сили у битві проти Польщі (к. Казимир ІІІ) і Угорщини (к. Людовіка). Ця битва закінчилася втратою Галичини і Холмщини на користь Польщі (1387р.)
А більшість території Волині приєднується до складу Литовської держави.
В результаті переможної битви на Синіх Водах з татарами (1362р.) великий князь литовський Ольгерд (1345 – 1377) оволодів Київщиною, Переяславщиною і Поділлям, дещо згодом під владою Литви опинилась більша частина Чернігово-Сіверської землі. В результаті цього територія Литовського князівства збільшилась майже вдвічі і за Ольгерда складалася на 90% з українських і білоруських земель.
Руські князі разом із литовськими панами становили провідну верству держави. Руська мова стала державною мовою, українська культура, освіта, право вільно розвивалися і панували в литовській державі. Православна церква була правлячою (10 із 12 синів Ольгерда були православними).
Після Ольгерда внаслідок міжусобної боротьби до влади прийшов його молодший син Ягайло (1377 – 1392), який в зв’язку із зовнішньою загрозою Великому Литовському князівству з боку Німецького ордену і Московського князівства за Чернігово-Сіверські землі змушений був зблизитись з Польщею і одружився з польською королівною Ядвігою і уклав 1385р. в Крево унійний союз з Польщею. Кревська унія поклала початок соціально-культурному і політичному впливові Польщі на Литву. Коронувавшись Польською короною, великий литовський князь Ягайло зобов’язався зробити католицтво державною релігією у Литві, приєднати її до Польщі, а разом з нею українські та білоруські землі. Однак завдяки енергійній діяльності Вітовта (1392 – 1430) племінника Ольгерда, (який тому віддав Литву) підтриманого українськими і білоруськими феодалами, Велике князівство Литовське збереглося як незалежний державний організм і проіснувало до 1569р.
Соціально-політичний устрій українських та білоруських земель тривалий час зберігав в основному свій попередній зміст. Князі з династії Гедиміновичів лише змінили колишніх Рюриковичів й визнали верховну владу над собою великого князя литовського. Саме цим пояснюється порівняно легке утвердження влади Литви над Україною. Для українців литовське панування було набагато меншим злом, ніж тяжке золотоординське ярмо. До цього слід додати, що литовці досить швидко потрапили під вплив більш культурної Русі, яка сприяла розвитку і могутності Литовського князівства.
1413р. у Городні укладено нову литовсько-польську унію, за якою тільки католики могли брати участь у великокнязівській раді. Відвертий наступ української знаті за утвердження свого пріоритетного становища стався після смерті Вітовта (1430). Тривалий час Литовське князівство було ареною жорстокої битви різних політичних груп.
Вході цієї боротьби були відновлені удільні князівства Київське (1440) і Волинське (1445). При цьому Київське князівство охоплювало не тільки Київську землю, а й Переяславщину і Брацлавщину, що фактично було відновлення української державності на короткий час до 1470р. У подальшій боротьбі українських феодалів проти литовського централізму і переваги польських впливів помітну роль відіграли виступи князів Івана Гольшанського, Михайла Олельковича, Федора Більського (1480), а також повстання Михайла Глинського (1508). Однак повсталим не вдалося підняти широкі верстви населення, в тому числі більшість магнатів і православної шляхти, які в цілому інтегрувалися в політико-адміністративну систему литовської держави і не боялися реставрації удільно-князівського ладу.
В І чверті ХVI ст. Чернігівщина і Новгород-Сіверщина остаточно потрапили під владу Великого князівства Московського.
Основою економіки України у XIV – ХVІ ст. були землеробство і традиційні промисли: мисливство, бортництво, рибальство, причому останні переважали у господарській діяльності значної частини населення. Правовою базою у державі був “Литовський статут”, що мав три редакції: 1529р. – Старий, 1566р. – Волинський і 1588р. – Новий, в основу яких було покладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного (“Руська правда”) права.
Цей статут був також головним збірником права на Україні, в тому числі головним джерелом українського права на Гетьманщині; на Правобережжі він діяв аж до 1840р.
Литовський статут узаконював права феодалів на володіння землями й поневолення та закріпачення селян, а також численні привілеї. Так, статут 1566р. остаточно скасував всі обмеження шляхетської земельної власності, закріпив за шляхтою законодавчі права і створив організоване представництво шляхти на загальнодержавних сеймах.
Статутом 1588р. було остаточно закріпачено українське селянство. За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувалися.
2. Боротьба проти Москви і татарської небезпеки, а також Лівонська війна вимагали від Великого Литовського князівства величезних витрат на військові потреби, надзвичайного напруження всіх сил литовської держави. Допомогу їй могла надати Польща, яка головною умовою поставила об’єднання в один державний організм обох країн. Побоюючись втратити своє панівне становище, литовські та українські магнати виступили проти остаточного злиття з Польщею. Натомість шляхта українська і білоруська, прагнучи розширити свої станові привілеї на польський зразок та обмежити владу магнаторії, підтримала ідею об’єднання. Після гострої політичної боротьби завершив свою роботу Люблінський сейм (серпень 1569р.), який об’єднав Литву і Польщу в одну державу – Річ Посполиту з одним спільним сеймом, сенатом і королем. Литва зберігала деякі елементи автономії лише в межах своєї етнічної території й частково Білорусії. Під владою Польщі опинилися майже всі українські землі, які поділялися на воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Підляське, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Берестейське, пізніше – Чернігівське.
Шляхта українська, литовська і польська зрівнялися в правах і отримували право володіння маєтками у межах всієї держави.
Це означало посилення польської експансії, що супроводжувалась зростанням соціального гноблення. Вже в І половині XVI ст. розвиток фільваркової системи, посилений вивіз хліба на ринок, зменшення селянської оранки і збільшення панщини зумовили серйозні зрушення в соціальному житті. Люблінська унія посилила намагання української, литовської шляхти та магнаторії максимально використати свої привілеї, щоб закріпачити селянина. Величезні земельні простори Брацлавщини, Київщини, Лівобережжя опинилися в руках українських, переважно волинських, а також польських магнатів, які створювали тут свої латифундії і намагались утвердити кріпосницькі порядки. Так, на лівому березі Дніпра князь Ієремія Вишневецький володів значною частиною Полтавщини, 56 містечками і селами, 39610 господарствами і 423 млинами.
Утвердження Польщі на українських землях супроводжувалось намаганням польської шляхти і магнаторії денаціоналізувати український народ, змусити його зректися своєї мови і культури. Особлива роль в експансії католицизму на Україні належала єзуїтам (з 1564р.), які стали головним фактором утвердження католицької реакції в Речі Посполитій.
Більшість православних ієрархів прагнучи домогтися рівноправності православ’я з католицизмом в новій державі пішли на визнання зверхності Ватикану. У 1596р. у Бересті було проголошено об’єднання католицької і православної конфесій. Однак унія викликала гострі протести і протидію всіх верств українського населення, в тому числі більшості української знаті і шляхти. В результаті в Речі Посполитій почали функціонувати три церкви: католицька, православна і греко-католицька (уніатська).
Наступ католицизму, обмеження в правах православних, ліквідація традиційних соціальних інститутів призвело до деградації значної частини тогочасної української еліти. Цей процес не обминув і українську шляхту. Однак основна маса українського населення не піддавалась ополяченню й окатоличенню. Активну діяльність на захист православ’я розгорнули і ті нечисленні представники української знаті, які ще залишилися вірними своєму народу. Серед них чільне місце посідає князь Костянтин Острозький, один з найбагатших і найвпливовіших магнатів. З його меценатством пов’язане створення в його резиденції м. Острозі значного культурного осередку, школи, друкарні, діяльність гуртка визначних українських вчених, письменників, які розгорнули боротьбу православ’я проти католицизму та уніатства.
Виникнення українського козацтва.
Термін “козак” згадується вперше у Початковій монгольській хроніці (1240р.) (“одинокий” “схильний до завоювання”). Пізніше цей термін зустрічається у 16 ст. у словнику половецької мови “Кодекс Куменікус” (1303) та в одному додатку до грецького збірника житій святих “Синаксаря”. “Страж” “розбійник”.
Польсько-Литовський хроніст М. Стрийковський вважав (XVIІ ст.), що козаки походять від стародавнього ватажка “Козака”, який боровся з татарами.
Версії, щодо походження:
Чинники, що сприяли появі козацтва:
Необхідність виникнення козацтва зумовлена:
Турки називали козаків буткалами, тобто змішаним народом.
Фактично майже до кінця XVI ст. термін “козацтво” фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.
1572р. універсал Сигізмунда ІІ Августа – встановив козацький реєстр в 300 чол. – “регулярне військо”. Стефан Баторій вписав в реєстр 500 чол., 1590р. – 1 тис., 1625 – 6 тис., 1630 – 8 тис.
Організаційно реєстрове (городське) козацтво 1625р. складалося з 6 полків: Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Корсунський, Переяславський, Чигиринський.
“Ординація війська Запорізького реєстрового” (1638р.)обмежила права козаків.
Поява реєстрового війська поклала початок двом важливим суспільним процесам:
а). утворенню реєстрових збройних формувань;
б). легітимізації козацького стану – юридичному визнанню козацтва.
Основними завданнями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками.
Отже, протягом XV – XVI ст. у суспільстві формується нова соціальна верства – козацтво, яке виникло як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.
Тільки влітку 1587р. козаки здійснили штурм Вани, захопили фортецю Усіану, вели бої під Бендерами.
1606р. запорожці взяли турецьку фортецю Варну, яка вважалась неприступною.
1608р. захопили Перекоп.
1609р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород та ін.
1614р. зруйнували Синор і Трапезунд (Мала Азія)
1615р. з’явилися під мурами Константинополя, спалили портові споруди.
1616р. під проводом П.Сагайдачного здобули і спалили головний невільницький ринок у Криму – Кафу.
1621р. 40 тис. козацьке військо здобуло перемогу під Хотином в союзі з поляками над турками.
1577 – 1578рр. ведуть боротьбу за Молдавський престол.
У XVIІ ст. козаки активно втручаються у внутрішні справи Московської держави. (1604 – 1605рр.; 1607 – 1610рр. і 1618р.).
Отже, на рубежі XVI – XVIІ ст. козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Але через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інших причин, козацтво так і не перетворилося на самостійну силу міжнародного життя.
ІІ. Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з’являється 1551р. у польського історика М.Бєльського (1495 – 1575рр.). у “Всесвітній хроніці”, він повідомляв, що у І половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами.
У різні часи Січ розташовувалася на різних островах – Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.
Заснування першої Запорізької Січі, історики, як правило пов’язують з ім’ям козацького ватажка Д.Вишневецького (Байди) (1516 – 1563). Під його керівництвом протягом 1552 – 1556рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, що стала не тільки гарантом безпеки, а й стала своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртуванням запорізького козацтва.
З часом на Запоріжжі сформувалась нова українська (козацька) державність, що була прообразом справжньої держави. Для Січі були притаманні усі ознаки держави...
Специфічні історичні умови та обставини самого життя запорожців зумовили оригінальний, неповторний імідж козацької державності. Вищим законодавчим, адміністративним і духовним органом Січі була січова рада. Важливою функцією Ради було обрання уряду Січі – військової старшини, а також органів місцевої влади – паланкової, або полкової старшини. Чисельність козацької старшини інколи доходила і більш як 150 чоловік.
Це була своєрідна форма державності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної військової небезпеки. М.Костомаров назвав Січ “християнською козацькою республікою” і це визначення стало класичним... .
Козацька форма державності мала свої особливості:
Запорізька Січ була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку української державності перерости у нову якість.
3. Наприкінці XVI ст. – на поч. XVIІ ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:
І – 1591 – 1596рр.
ІІ - 1625 – 1638рр.
Головна рушійна сила – козацтво.
Причини першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту, енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, зіткнення інтересів шляхетської та козацької верстви, спроби офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К.Косинського (1591 – 1593рр.) це перший великий селянсько-козацький виступ. Повстання охопило Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводство. Серпень 1593р. повстанці терплять поразку під П’яткою на Житомирщині.
Травень 1593р. повстанці почали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К.Косинський. повстанці зазнають поразки. А в 1594 – 1596рр. увесь цей регіон став ареною дій козацьких загонів під проводом Лободи, Шаули та Наливайка. Останній висунув проект улаштування козацтва, що передбачав передачу йому земель між Бугом і Дністром, південніше Брацлава. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Після його придушення вони взяли курс на ліквідацію козацького імунітету. На р. Солониця біля Лубен козаки потерпіли поразку.
Право на власну юрисдикцію визнано було лише за реєстровцями.
Зміцнювалися зв’язки козацтва з православним духовенством. 1620р. за гетьманування П.Скоропадського було задекларовано його позицію включенням всього Запорізького війська до складу Київського братства (40 тис.), відновлено повністю церковну ієрархію. Козаки взяли під свою охорону єрусалимського патріарха Феофана (котрий висвятив київського митрополита Іова Борецького). Що посилило напруженість у міжконфесійних відносинах. Після смерті ревного католика Сигізмунда ІІІ козацтво висловилось рішуче за відродження свободи віросповідання у Речі Посполитій. Королевич Володислав змушений був створити незалежну комісію, яка виробила “Статті для руського народу” затверджені на королівському сеймі 1633р. Цим було легалізовано існування православної церкви та повернуто їй частину маєтностей. Релігійне питання втрачає після цього свою гостроту.
Однак неухильно поглиблювався антагонізм між польсько-шляхетським режимом і козацтвом.
1625р. розпочалося повстання під проводом М.Жмайла. Найбільша битва відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Курукового озера, жодна із сторін не отримала перемоги. За Куруківською угодою козацький реєстр зростав від 3 до 6 тисяч, щорічна плата реєстровців збільшувалась до 60 тисяч злотих. Амністія повсталих Куруківська угода стала компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зовсім не задовольнила інтересів більшості повсталих, вона прискорила остаточний поділ козацтва на дві групи: заможне реєстрове козацтво (поміркована лінія) і нереєстрове (радикальна лінія) яке організаційно оформилось на Січі 1628р.
В березні 1630р. запорожці на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) вирушили з Січі “на волость”. Повстання охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Під Переяславом відбулася битва, яка тривала майже три тижні “Тарасова ніч”.
Козацько-старшинська верхівка знову усунула ватажка від керівництва, уклала компромісну угоду, за якою зберігались основні вимоги Куруківської угоди та збільшувався реєстр до 8 тисяч осіб.
1635 гетьман Іван Сулима на чолі загону січовиків знищив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури Кодаку.
Новим масштабним виступом стало селянсько-козацьке повстання 1637 – 1638рр., яке очолив П.Бут (Павлюк), Д.Гуня, Я. Остряниця.
На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Кнівському повіті (грудень) 1638р. реєстровці змушені були визнати ухвалену сеймом “Ординацію Війська Запорозького реєстрового”. Скасовувалося козацьке самоврядування, реєстр скорочувався до 6 тисяч. Козаки мали право селитися у трьох староствах: Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара.
Повстанці зазнали поразок. Причини цих поразок були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; мало чисельність; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгоджені дії реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.
Отже, перебування українських земель у складі князівства Литовського тривало декілька віків. У XІV ст. (середина) розпочалося м’яке “оксамитове”, але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385р.) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569р.) вони стають складовою частиною Польщі, що призводить до форсованого ополячення та окатоличення українського народу. А це стало підґрунтям виникнення і формування козацтва, як впливового чинника міжнародного життя XVI – XVIІ ст.
Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, її політичні результати.
План.
1. Причини, характер, рушійні сили й періодизація визвольної війни.
2. Військові дії 1648-1653 рр. Формування української держави
3. Укладання українсько-московського договору 1654 р. «Березневі статті».
Література.
1. Після розгрому селянсько-козацьких повстань 1637 – 1638 рр. в Україні протягом десятиліття не було значних народних виступів. Цей період шляхта назвала "золотим спокоєм", він був роками найбільшого піднесення шляхетської Польщі. Всі її сусіди були тією чи іншою мірою ослаблені. Швеція та Німеччина - своєю участю у Тридцятилітній війні, Угорщина перебувала під турецьким гнітом, Росія ще не загоїла своїх ран з часів польсько-шведської інтервенції, Туреччина після невдалої для неї Хотинської компанії зазнавала потрясінь від частих династичних переворотів.
Така міжнародна ситуація сприяла і економічному зміцненню Речі Посполитої. Після 30-літньої війни, яка виснажила Західну Європу, Польща стає одним з головних експортерів хліба. Основний польський порт Гданськ від 1583 до 1648 року у 2,5 рази збільшив відвантаження зерна. Та все ж, незважаючи на піднесення в період так званого "золотого спокою", суспільно-економічний лад Речі Посполитої ховав у собі всі ознаки глибокої кризи.
У січні 1638 року польський уряд прийняв "ординацію Війська Запорізького реєстрового", яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалась виборність старшин, ліквідувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта, Козацький реєстр скорочувався до 6 тисяч осіб.
Ситуація в українських землях ускладнювалась у XVII сторіччі і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалася.
Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII сторіччя суспільний розвиток українського народу, а робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної арени.
Боротьбі, що почалася протягом 1648 – 1676 років, носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.
Перший етап (лютий – вересень 1648 року) – формується ідея автономії для козацького регіону (центральна і південна частина Київського воєводства) в складі Речі Посполитої.
Очолив визвольну боротьбу українського народу Б. Хмельницький – козацький сотник, талановитий полководець і дипломат, непримиримий ворог магнатсько-шляхетської Польщі.
Після опанування 3апорізькою Січчю Хмельницький уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм, який виділив на допомогу повсталим кількатисячний загін кінноти на чолі з перекопським мурзою Тугейбеєм. Залучив на свій бік реєстрових козаків.
19 квітня 1648 року в урочищі Жовті Води було оточене шляхетське військо на чолі з С. Потоцьким.
До повстанців приєдналися реєстрові козаки на чолі з Ф. Деджалієм.
6 травня біля Жовтих Вод відбувся вирішальний бій. Польські війська зазнали поразки. Блискуча перемога відіграла величезну роль у розгортанні визвольної боротьби.
15 травня під Корсунем почалися бої з головними силами коронного війська. Засідка М. Кривоноса в урочищі Горохова Діброва з кінною артилерією проти відступаючих польських військ призвела до повної поразки поляків. М. Потоцький і М. Калиновський потрапили в полон.
Чигирин став гетьманською резиденцією. Тут В. Хмельницький розгорнув величезну роботу по організації та впорядкуванню козацької армії. На осінь 1648 року під Львовом уже налічувалося 35 полків.
На початку червня 1648 року Хмельницький звернувся з листом до російського царя Олексія Михайловича, де порушив питання про підданство цареві.
Другий етап (вересень 1648 – серпень 1649 рр.) завершується процес розроблення політичної, програми, яка вперше в історії української політичної думки перебрала створення незалежної держави в межах усіх етнографічних земель України; усвідомлюється право на територіально-етнічну спадщину Київської Русі (“по тем границам, как владели благочестивьіе великие князи”) .
Під приводом боротьби з магнатами, які порушували перемир'я, Хмельницький вирушив на Волинь (липень), де у вересні під Пилявцями зустрівся з коронним військом (понад 40 тисяч чоловік та 100 тисяч кованих шляхетських возів). Битва почалася 11 вересня, а завершилася 13 повним розгромом польської армії.
Поразка польського війська під Пилявцями стала новим поштовхом для розвитку визвольної боротьби українського народу на західних землях України.
26 вересня козацька армія взяла в облогу м. Львів. Зі Львову було взято контрибуцію у 200 тисяч злотих для сплати татарам, щоб не дати їм можливості грабувати це місто.
Хмельницький рушив до Замостя.
7 листопада королем Речі Посполитої було обрано Яна-Казимира, а через тиждень Хмельницький отримав звістку про рішення сейму прийняти його мирні пропозиції і зняв облогу Замостя й рушив у Придніпров'я.
Отже, укладене перемир'я під Замостям (листопад 1648 року) було наслідком взаємодії складного комплексу чинників. Найголовніші з них – прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України, захист старшинами власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його соратниками ідеї "козацького автономізму", нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.
23 грудня 1648 року Київ радісно зустрічав козацьку армію.
В обстановці зростання міжнародного авторитету повсталої України у лютому 1649 року до Переяслава прибули королівські комісари на чолі з православним магнатом Адамом Кисилем. Всі спроби Кисіля нав'язати Хмельницькому мирні переговори на. основі його заяв під Замостям не мали успіху. Хмельницький рішуче заявив: “Я показав те, про що ніколи не думав, а тепер докажу що надумав. Визволімо з неволі народ руський... Допоможе мені в тому вся чернь по Люблін, по Краків; вона мене не відступить і я її не відступлю. Бо то права рука наша, або ви знищивши хлопів, не вдарили на козаків”.
У травні 1649 року поляки розпочали масовий наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казиміром, Яремою Вишневеньким та литовським гетьманом Янушем Радзивілом.
Липень 1649 року. Облога польської армії під Збаражем.
Третій етап (серпень 1649 – червень 1651 рр.) – крах, внаслідок позиції Кримського ханства, спроб реалізації програми створення незалежної Української держави.
На початку серпня 1649 року Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом. Становище поляків було катастрофічним, але підкуплені татари на чолі з ханом Іслам-Гіреем змусили Хмельницького припинити бій і 8 серпня укласти з польським королем мирний договір (Зборівський трактат).
Головними пунктами його було встановлено:
– 40 тисяч козацького реєстру;
– козацька територія обіймала воєводства Київське, Чернігівське і Брацлавське;
– всі учасники повстання підлягали амністії;
київський митрополит діставав місце у сенаті;
– питання про унію повинен був вирішити найближчий сейм;
– основна маса українських селян повинна була повернутися до свого попереднього стану.
Четвертий етап (червень 1651 – березень 1654 рр.) невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України у межах Речі Посполитої і пошук оптимального варіанту шляхом прийняття протекції московського царя чи турецького султана. Укладення Переяславського договору з Москвою про входження Української держави до складу Московського царства в основному на принципах федерації.
Червень 1651 року – битва біля м. Берестечко. Козацькі війська разом з татарами нараховували 150 тис. Чоловік, Польська армія – 150 тис. Чоловік., сильна артилерія і добре навчена кавалерія. Зрада татар призвела до поразки козаків.
18 вересня 1651 року було укладено Білоцерківський трактат. Чисельність реєстрових козаків знижувалася до 20 тисяч, а козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. Шляхта могла повернутися до своїх маєтків. Білоцерківський договір мав ще більш умовний характер, ніж Зборівський.
У 1652 році (січень) до російського царя послано Івана Іскру.
Сейм не затвердив Білоцерківський договір, що розв’язало руки Хмельницькому. 22 травня 1652 року під Батогом (Поділля) Хмельницький оточив польське військо (20 тис. чоловік) на чолі з М. Калиновським. Сам Калиновський, а також один з кращих воєначальників Польщі Пшіємський та багато інших знатних шляхтичів загинули в бою. Ця битва і перемога в ній Хмельницького порівнюється сучасниками з перемогою Ганнібала над римською армією під Каннами – зразком мужності бійців і таланту полководця.
Нова кам'янецька угода 1653 року була укладена на умовах Зборівського трактату (лише передбачених ним прав і свобод козаків), всі інші аспекти договору ігнорувались. Жванецька компанія виявилась катастрофічною для козаків, завдяки знову ж таки татарам.
1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві вирішив прийняти Україну "під високу руку царя" і розпочати війну з Польщею. 8 січня 1654 року відбулася Переяславська рада. Україна вступила у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона. Його значення:
– договір засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої;
– він служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичного суверенітету Української держави;
– він відкривав перспективу в союзі з Москвою довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об'єднання земель у кордонах національної держави;
– він виступав у свідомості національно-патріотичної еліти наступних поколінь за визнанням П. Орлика "найсильнішим і иайнепереможнішим аргументом і доказом суверенності України",
П'ятий етап (березень 1654 – липень 1657 рр.) – боротьба уряду Б. Хмельницького за возз’єднання західного регіону України з козацькою республікою, спочатку (березень 1654 – травень 1656 рр.) в союзі з Москвою, а пізніше (червень 1656 – липень 1657 рр.) в коаліції із Швецією і Трансільванією та її невдача. Блискучі перемоги селянсько-козацького війська у 1648 році привели до повного розгрому польських збройних сил і ліквідації усієї адміністративно-політичної системи Речі Посполитої в Україні. Одним з найважливіших наслідків визвольної війни було масове покозачення селянства і міщанства. “Усе, що живе піднялося в козацтво” – відзначив Самовидець. Кріпосницькі порядки в Україні були істотно підірвані. 2 У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648 – 1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:
– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;
– незалежність і соборність Української держави;
– генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.
Ці положення лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького.
З початком визвольної війни почала формуватись українська національна державність. Фактично уся вища адміністративно-політична, військова і судова влада належала гетьману, під час воєнних дій вона була необмеженою.
Керувати усіма справами гетьману допомагала генеральна військова старшина, яка крім вирішення військових завдань виконувала функції центрального апарату управління. До неї входили: писар, обозний, два осавули та два судді, хорунжий, бунчужний, підскарбій. Генеральна старшина фактично виконувала функції міністрів на чолі з генеральним писарем.
Уся звільнена територія України поділялася на полки/ сотні, які були адміністративно-територіальними одиницями. У 1648 році було 40 полків.
Межі козацької держави охоплювали землі трьох воєводств -Київського, Брацлавського і Чернігівського (від р. Случ на заході до російського кордону на сході та від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні). Столиця – м. Чигирин. Офіційна назва держави – Військо Запорізьке.
У квітні 1657 року в Чигирині генеральна рада старшин визначила наступником В. Хмельницького на гетьманстві його сина Юрія, що свідчить про намір гетьмана перетворити цю інституцію у монархічну і зробити її спадковою у своєму роді.
Отже, це був період найбільшого політичного і воєнного піднесення України. Без сумніву, останні державотворчі акти Хмельницького могли зміцнити внутрішнє становище української держави, сконсолідувати навколо особи гетьмана усі стани тогочасного суспільства, які діяли розрізне, ставлячи часом понад усе корпоративні інтереси. Смерть Б. Хмельницького перервала консолідаційний процес і не дала скріпитись українській державності, здобутки якої були втрачені його наступниками на гетьманстві.
Україна в другій половині ХVІІ ст.. «Руїна»: її соціально-політична суть і наслідки.
План.
1. Політичне становище Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького.
2.Політика І. Виговського.
3.. Ю. Хмельницький. Переяславська угода 1659 р.
4.Розкол України на Правобережну та Лівобережну. Андрусівський мир 1667 р. П. Дорошенко.
5. Поразка Визвольної війни.1. Політика І. Мазепи.
6.. Полтавська битва та її наслідки.
7. Конституція П. Орлика.
Література:
Грушевський М. Ілюстрована історія України, К., 1990,-с.296-471
Дорошенко Д. Нариси історії України, Львів, 1991,- с.284-495
Яворницький Д. Історія запорізьких козаків, -Т.3.-К., 1991
Гуржій О.У., Ісаєвич Я.Д. та ін. Історія України: нове бачення. – Т.1.-К.,1995,- с.152-260
Крип’якевич І. Історія України, Львів, 1990,- с.183-257
Субтельний О. Україна: Історія. – с.115-182
Син Б. Хмельницького Юрій, якому підводилась важлива політична роль в утвердженні спадкового гетьманства на Україні не був такою яскравою і сильною особистістю, як його батько. Після смерті Б.Хмельницького, який своїм авторитетом і фактично необмеженою владою стримував різні складові нової правлячої верстви, і верхи тогочасного українського суспільства, і нижчі його верстви почали шукати насамперед царської протекції. В результаті влада гетьмана набувала половинчастого характеру і до певної міри зависала в повітрі. Російське самодержавство вміло використовувало відсутність консолідації, розпалювало ворожнечу між окремими верствами суспільства, послаблюючи тим самим новостворену українську державність, крок за кроком поглинаючи Україну, як незалежний політичний організм. У жовтні 1657 р. на козацькій раді було ухвалено передати гетьманську булаву І.Виговському, що означало зміцнення старшинсько-козацької і шляхетської олігархії в українській державі. Цим політичним силам протидіяла група козацької старшини на чолі з полтавським полковником Пушкарем, запорізьким кошовим Барабашем, які спиралися на незадоволені козацькі низи і найбідніші, або декласовані верстви тогочасного українського села (дейнеки, або “люди ніякі”).
Царський уряд удаючи з себе арбітра між обома сторонами, фактично підтримав опозиційних рух проти Виговського, сподіваючись змусити його дати згоду на введення російських гарнізонів в Чернігів, Ніжин, Переяслав тощо, евакуацію козацьких частин з Південної Білорусії і припинення зносин зі Швецією. Ці обставини підштовхнули Виговського до рішучих дій. У травні 1658 р. він розгромив війська Пушкаря і Барабаша під Полтавою. В цій битві загинуло 50 тис. українців. Царські війська відступили за московський кордон. Розрив з Москвою ставав неминучим.
16 вересня 1658 р. у Гадячі було укладено угоду України з Польщею і Литвою, яка дістала назву Гадяцької унії. Згідно з нею Річ Посполита мала перетворитися на федерацію трьох незалежних республік, об’єднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств ставала самостійною державою під назвою Князівства Руського. Найвища законодавча влада в ньому мала належати депутатам від усіх земель України. Виконавча влада зосереджувалася в руках виборного гетьмана, якого затверджував король. Велике князівство Руське одержувало свій судовий трибунал, свої фінанси, монету.
Кількість козацької армії мала становити 30 тис., до неї долучалось 10 тис. регулярного найманого війська. Мала бути скасована унія у всіх 3-х державах, православна церква, зрівняна у правах з римо-католицькою, а у спільному сенаті діставали місця православні митрополит і єпископ. Одним з пунктів угоди було заснування на Україні двох університетів, колегіумів, гімназій та інших шкіл. Вводилась свобода друку і слова навіть у справах релігійних.
Весною 1659 р. 100 тис. російська армія вирушила на Україну. Під Конотопом (29.06.1659) вона була повністю розгромлена українським військом.
Однак використати блискучий успіх Виговський не зміг. Проти нього утворилась сильна промосковська партія, яка добилася його усунення від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663). Нав’язані йому силою нові «Переяславські Статті» суттєво урізали автономію козацької держави.
В середовищі козацтва посилився розбрід, виникло ряд угрупувань з різними політичними орієнтаціями. В такій ситуації почалися воєнні дії між Польщею і Росією, що фактично стало боротьбою двох держав за утвердження свого панування на Україні.
Після жорстоких боїв і нової поразки російських військ під Чудновом козацька Україна поділилась фактично на дві частини Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана. Цей поділ був закріплений Андрусівським перемир’ям (1667р.) між Польщею і Росією, яке викликало загальне обурення на Україні. Саме в цей час надзвичайно складний період української історії (період руїни) на арені суспільно-політичного життя з’являється постать правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665-1676) визначного державного діяча. Він ще раз спробував з’єднати розірване тіло України в єдину державу. У своїх зносинах з царем Дорошенко висував пропозицію утвердження царського протекторату над всією Україною. Тим часом на Лівобережній Україні зростало незадоволення російським пануванням. Лівобережний гетьман Брюховецький, який ревно служив Москві, сподіваючись утримати свою владу, вирішив очолити антиросійський рух. Невдовзі почалося повстання, яке супроводжувалося розгромом російських залог на Лівобережжі. На початку літа 1668 р. Дорошенко вирушив на Лівобережжя і через якийсь час був проголошений гетьманом України обох боків Дніпра.
Знову Україна відновила свою цілісність і державність. Проте ненадовго...
І Росія і Польща занепокоєні зміцненням козацької державності, активно підтримували суперників Дорошенка. Це спонукало Дорошенка до більш тісних відносин з Туреччиною і сподівань з її допомогою відродити державну незалежність України.
Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату, хоча і відмовляється від принесення присяги турецькому султанові. На початку 70-х рр. Дорошенко на боці Туреччини проводить воєнні дії з Польщею на території Поділля. Союз з турками не сприяв популярності гетьмана. У вересні 1676 р. покинутий усіма своїми прихильниками, Дорошенко був змушений зректися влади на користь І.Самойловича, гетьмана Лівобережної України. Падіння гетьманства на Правобережжі стало завершальним актом Української національної революції.
Значення революції в історії України:
привела до витворення національної держави;
формувала національно-державну ідею;
була могутнім імпульсом для розвитку національної свідомості;
сформулювала нову політичну еліту, що захищала національні інтереси;
зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна», й започаткувала зміну назви «Руський народ» на «Український народ»;
істотно збагатила й зміцнила традиції боротьби як проти національно-релігійного, так і соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;
протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни і міщани продовжували користуватися плодами соціально-економічних завоювань у роки революції;
сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (літописи), художньої літератури тощо.
Виснажений тривалими і надзвичайно жорстокими безперервними війнами народ був знесилений, як йому здавалося, у безперспективній боротьбі і будь-що хотів спокою. Як наслідок – Україна крок за кроком втрачала рештки своєї політичної автономії, народ переставав бути господарем на своїй землі. В результаті Бахчисарайського миру, миру Москви з Туреччиною (1681) і укладання «Трактату про вічний мир» між Росією та Польщею (1686) Україна виявилась розділеною між сусідніми державами.
Кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. характеризувався загостренням соціальних суперечностей в Україні, дальшим наступом російського царизму на автономію козацької держави. Згідно з Коломацькими статтями (1687р.) новому гетьману – І.Мазепі довелося погодитись на дальше звуження прерогатив своєї влади і політичних прав України. Було обмежено владу гетьмана у розпорядженні військовими землями, усуненні з посад генеральної старшини, обмежено право Війська Запорізького у справі виборів і скинення гетьмана, відхилено домагання надати гетьманській адміністрації права зносин з іноземними державами, фактично підтверджено обов’язок старшини доглядати за діяльністю гетьмана і доносити на нього.
Соціальна політика Мазепи свідчила про перемогу старшинської олігархії і здачу перед нею позицій гетьманської влади, яка в усьому солідаризувалася з новою українською аристократією. Під час свого перебування у Москві він зажадав від царя дозволу на здійснення перепису козаків з тим, щоб відділити козацький стан від «посполитих» і не допускати переходу селян у козацтво. У 1701 р. гетьманським універсалом офіційно було підтверджено панщинні обов’язки у два дні на тиждень. Однак ця регламентація не стала перешкодою дальшому зростанню класових протиріч.
Уніфікація всіх частин імперії, якої прагнув російський царизм, не залишила в ній місця для автономії України з її традиціями козацького демократизму і прагнення до незалежності.
Ця тенденція посилилася з початком Північної війни, яку почала Росія у 1700 р. прагнучи здобути узбережжя Балтійського моря. Україна виявилась втягнутою у війну, яка була чужою її інтересам і завдавала значних матеріальних і людських втрат. Уніфікафійна політика російського царизму спричинила усвідомлення Мазепою необхідності зміни свого ставлення до російського уряду і його політики щодо України. Гетьман був речником насамперед устремлінь старшинських кіл, які рішуче вимагали захисту інтересів козацького стану, зазіхань з боку російського уряду на політичну автономію України. Керуючись цими загальними інтересами, Мазепа виступив на боці Карла ХІІ.
24 жовтня 1708 р. козацькі полки гетьмана І.Мазепи з’єдналися з військом шведського короля Карла ХІІ біля міста Макошина на правому березі Десни. 2 листопада 1708 р. за наказом Петра І царськими військами було зруйновано резиденцію І.Мазепи – місто Батурин. 14 травня 1709 р. царські війська взяли штурмом і зруйнували Запорізьку Січ.
27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка завершилася поразкою шведів та козацьких полків. Перехід І.Мазепи та сторону шведів був використаний царизмом для повної ліквідації державності України.
Після укладання між Росією та Р.Посполитою «Вічного миру» центр політичного та культурного життя українських земель зосередився на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, росіяни Малоросією. Тривалий час тут зберігалися певні елементи державності, створені в ході Української національної революції 1648 – 1676 рр. – виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо.
Гетьманщина у складі Російської імперії . Остаточна ліквідація української державності.
План
1. Ліквідація російським царизмом української автономії
.2. Зруйнування Запоріжської січі царськими військами.
3. Культурна спадщина українського козацтва.
Література:
Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.
Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.
І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.
Суть імперської політики знайшла чітке висловлення у листі князя Галіцина до канцлера Головкіна «Задля нашої безпеки в Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то сподіваюсь, буде приходити з доносами...».
Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, біля гетьмана перебував російський резидент-наглядач); експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід – з 6790 козаків загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям). Росіяни отримували на Україні великі землеволодіння.
29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.
ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.
1727 – 1734 рр. гетьмування Д.Апостола.
1727 р. – «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).
ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.
Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню
гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Цей орган діяв у відповідності до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».
Терор «Таємної канцелярії».
Україна стала основною базою для постачання російських військ матеріальними та людськими ресурсами під час російсько-турецької війни (1735 – 1739 рр.). Україна втратила 35 тис. осіб і 1,5 млн. крб. збитків.
ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.
1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Як сказав О.Субтельний: «Гетьманщина за Розумовського переживала «золоту осінь» своєї автономії».
V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.
Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.
Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:
1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.
1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.
1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.
1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.
1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».
Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.
Соціально-економічний розвиток українських земель.
Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство.
Старшинське землеволодіння існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній.
У 30-х роках ХVІІІ ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини вже перебували у приватній власності старшини.
Збільшується земельна власність російських поміщиків: О. Меншиков (20 тис. господарств), Г. Потьомкін (42,2 тис. десятин).
З’являється мануфактурне виробництво. Ярмарки. Торги. Базари.
Характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель наприкінці ХVII – XVIII ст. були:
зростання великого феодального землеволодіння;
обезземелення селян, їх закріпачення;
розбудова та відокремлення міст від сіл;
поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури;
збільшення товарності виробництва;
зростання паростків капіталістичного укладу в економіці
формування національного ринку.
Так Україна крок за кроком втрачала свої права, незалежність, свій устрій, церковну автокефалію, навіть своє ім’я, що його офіційно заступило «Малоросія». Хоча , при цьому і збереглася ідея незалежності, суверенності України, ця ідея не згасала і в найтяжчі часи, її успадкували діячі ХІХ ст., вона лягла підвалиною відродження України ХХ ст.
Від кінця 18 ст. До 1917 року українці перебували під владою чужих імперій. Східна Україна входила до Росії, а Західна Україна – до Австрії.
З ліквідацією політичної автономії Східної України наприкінці 18 ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях запровадженням державно-імперської політичної системи з її уніфікаційними методами управління, самодержавно-поліцейською владою. Вся українська територія, що входила до складу Росії, була зрештою поділена на три генерал-губернаторства і 9 губерній: Київську, Подільську, Волинську (Київське генерал-губернаторство); Харківську, Полтавську, Чернігівську (Малоросійське генерал-губернаторство); Катеринославську, Херсонську й Таврійську (Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство).
У губерніях, які поділялись на повіти, а повіти на стани, необмежену владу над усім населенням мали губернатори. Повіти очолювали царські справники, а стани – поліцейські пристави. Губернатори, як правило, були генералами. У 1837 році царський “наказ губернатора” проголосив їх повноважними “хазяями” губерній. Губернські правління перетворилися на виконавські канцелярії розпоряджень губернаторів, а самі губернатори одержали право контролю над діяльністю будь-якої установи та підприємства.
Важливою державною установою була Казенна палата. Вона відала збиранням з населення різноманітних державних податків, які йшли на зміцнення царського режиму. На початку 20 ст. у всіх губерніях заснували охоронні відділення (так звану охранку) для виявлення і покарання політичних противників царського самодержавства.. На українських землях, що були під владою Росії, проживало 8,2 млн. чол. Населення України впродовж 19 ст. зросло втричі, до 23,4 млн. чол.; і це відбувалося не лише за рахунок природного приросту, а й міграції сусідніх етносів.
Російський царизм усілякими пільгами й привілеями заохочував заселення українських земель представниками інших національностей, особливо найбільше заохочувалися росіяни, яким прищеплювалось усвідомлення належності до панівної державної нації та почуття нібито історично-правомірної їх зверхності над людьми інших національностей – фактично в‘язнів царської тюрми народів, як називали тоді Російську імперію ті, хто боровся за її повалення.
Про колонізаторську національну політику царизму свідчить структура міського населення України. Наприкінці 19 ст. українці тут становили не більше третини. Найменше українців проживало у великих містах, в Одесі, наприклад, їх налічувалося не більше 6%, у Києві – 22%. Загалом у промисловості, на транспорті й у торгівлі тоді працювало тут лише трохи більше 9% українців. А серед вчених, митців, медичних працівників, церковних служителів їх було 0,5%.
Українська нація формувалася і розвивалася переважно як селянська. За даними перепису 1897 р. 84% населення України під владою російської імперії становили селяни.
Розвиток сільського господарства в 19 ст. визначала низка тенденцій.
У першій половині 19 ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В під-російських землях воно становило майже 75% усієї землі. Поміщицькі господарства деградували і занепадали, про що свідчить посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, зниження прибутків тощо. Це підтверджує також і зростання заборгованості поміщиків державі, яка у першій половині 19 ст. становила понад 83 млн. крб.
У 1847-1848 рр. царський уряд провів на Правобережжі інвентарну реформу. Вона обмежила панське свавілля і впорядкувала селянські повинності. Царський уряд хотів цим кроком привернути селянство на свій бік у боротьбі з польськими поміщиками, які брали участь у польському визвольному русі.
Перша половина 19 ст. – це час визрівання ринкових відносин в економіці України.
Про це свідчать такі процеси:
Деякі поміщики намагалися запровадити у своїх маєтках поліпшені засоби обробітку земель, застосовувати удосконалені плуги, молотарки та віялки. Значні ділянки земель відводились під посіви технічних культур і буряків, коноплі, тютюну та льону. Це вимагало поліпшеного обробітку землі та застосування добрив. Застосовується вільнонаймана праця.
Перші вільнонаймані сільськогосподарські робітники з‘явилися на Півдні України.
На Україні дуже часто поміщики віддавали свої землі в оренду купцям, міщанам і заможним селянам. Такі господарства ставали високоприбутковими за рахунок використання найманої робочої сили та новітнього реманенту.
У середині 30-х рр. 19 ст. в Україні відбувається промисловий переворот, який приводить до утворення фабрично-заводського виробництва. Мануфактури занепадають. На заводах широко запроваджується машинне обладнання. Провідне місце зайняла цукрова промисловість та інші переробні галузі. У той час в Україні було 160 суконних фабрик. Розвивається військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі промисловості. У 1789 р. заснований ливарний завод у Херсоні, який відливав гармати та ядра для флоту. В Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи.
Кількість промислових підприємств без винокурень в Україні зросла з 200 у 1793 р. до 649 у 1830 р. Збільшується і кількість зайнятих у промисловості робітників та обсяги виробленої продукції.
В основі промислового перевороту лежав технічний переворот, суть якого полягала в заміні ручної праці машинною (паровий двигун та ін.).
Нові машини та технології вимагали якісно нової робочої сили.
Частка вільнонайманої праці продовжує неухильно зростати: якщо у 1825 р. вона становила 25%, то у 1861 р. – вже майже 74%.
Підприємства переважно будуються у містах, а їх власниками вже стають купці, міщани та багаті селяни. Поступово формується спеціалізація районів на виробництві певної промислової продукції.
Вироблену продукцію продавали на ярмарках і базарах.
Мережа транспортних шляхів в Україні була погано розвинута. Основну роль відігравав чумацький промисел.
Найбільшим портом України була Одеса. З 1817 в Одеському порту встановили вільну безмитну торгівлю.
Отже, розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії у першій половині 19 ст. визначали такі тенденції:
Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначаються сумарною дією низки процесів:
Отже, соціально-економічних розвиток українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій в першій половині 19 ст. позначався двома суперечливими, але взаємопов'язаними суспільними явищами, кризи занепаду, проте все ж певного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмували розвиток суспільства, і зародження, становлення та формування у межах феодалізму нових капіталістичних відносин.
Наприкінці 18 - на початку 19 ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. Кардинальні зрушення в історичній науці, літературі, розвитку мови стали своєрідним підґрунтям пробудження у народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності і необхідності відстоювати свої права.
Капіталістична еволюція України у складі Російської імперії, її особливості (друга половина ХІХ ст.)
План
1. Активізація суспільно-політичного руху в другій половині ХІХ століття у Західній Україні.
2. Наддніпрянська Україна. Соціально-економічна модернізація.
3. Активізація революційно-визвольної боротьби.
4. Столипінська аграрна реформа в Україні.
Література :
Нові капіталістичні відносини, що зародились в кінці XVIII – I-й половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного прав, яке стало гальмом дальшого економічного розвитку.
Ще більш поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856рр), яку Росія програла, незважаючи на гігантські людські і матеріальні ресурси імперії, не змогла подолати новітню техніку та технології передових європейських держав Англії та Франції. Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитись над розробкою та впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави.
У світовій практиці відомі 3 типи модернізації: 1)піонерська; 2)органічна; 3) наздоганяюча.
Російська модернізація була модернізацією третього типу. Характерними рисами наздоганяючої модернізації економіки були:
– поява нових прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції “знизу”, а силовій модернізації – “революції згори”,
– вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;
– пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації економічної структури держави;
– збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового набираючого силу укладу та попередніх укладів, що досягли піку свого розвитку та повністю не вичерпали свої можливості;
– порушення однорідності економічного простору, ускладнення політичних та соціальних проблем, зростання соціального напруження в суспільстві.
Принциповою особливістю наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави, що виявляється у встановленні державного контролю за всіма сферами економіки. Наздоганяюча модернізація не створює власну гармонійну економічну модель, а повторює окремі елементи вже визнаних зразків.
З січня 1861 року цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та “Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”. За цими документами селяни ставали особисто вільними.але за поміщиками залишалося право власності на землю. В ході аграрної реформи територія України ділилася на регіони за специфікою проведення:
1. Общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю) ;
2. Подвірне землекористування (Лівобережна Україна);
Велике поміщицьке землеволодіння зберігалося.
Селяни отримали економічні права: купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами, заводити фабрики.
Однак селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.
Внаслідок реформи селяни на півдні і сході втратили до 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20% з метою привернути селян на свою сторону.
220 тис. українських селян взагалі залишились без землі, а близько 100 тис. мали наділ до 1 десятини і 1600 тис. – від однієї до трьох десятин. В цілому ж 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, що було нижче норми середнього прожиткового мінімуму.
Протягом 49 років селяни повинні були виплатити викупні платежі.. На Правобережжі викупну плату зменшили до 20%. Селяни України мали сплатити 382 млн. карбованців викупних платежів, тоді як ринкова вартість цієї землі становила 128 млн. карбованців
Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об’єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків.
Наслідки реформ:
1. Відбулись корінні зміни у розподілі земельної власності;
2. Товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян;
3. Чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;
4. Застосовуються різні методи використання землі: оренду, ведення власного господарства;
5. Підвищується врожайність сільськогосподарських культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.
Серйозні зміни в економічному житті поставили на порядок денний проблему реформування адміністративного управління. У 1864 р було створено виборні органи влади у масштабах губерній та повітів – земські установи. На Лівобережній Україні створено 6 губернських і 60 повітових земських управ. На Правобережжі земське самоврядування було запроваджено у 1911 р. Органи самоврядування у земських управах: губернські земські збори. Виконавчі органи – губернські та повітові земські управи. Вибори відбувалися за майновим цензом по трьох куріях на три роки.
Земства займалися питаннями господарського та культурного характеру, в тому числі будівництвом шляхів місцевого значення, охорони здоров’я, освіти, збирали статистичні дані тощо.
Контроль за діяльністю земств здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які мали право вето на будь-яке рішення земств.
За судовою реформою 1864р. проголошувалася незалежність суду від адміністрації: суддів призначав уряд, і зняти їх з посади міг тільки суд. Запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення. На судові засідання допускались представники преси і публіки. Утверджувалась змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, захист – адвокат (присяжний повірений). Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата (Київська, Одеська, Харківська). Касаційні функції виконував сенат.
Військова реформа (1864-1883 рр.), яка здійснювалась 19 років, мала на меті створити сучасне боєздатне військо. Рекрутчина замінювалася загальн6ою військовою повинністю з 21 року,термін військової служби скорочувався до 6-7 років. Заборонені тілесні покарання тощо. Дворянство, духовенство звільнялось від служби.
У 1864 році почали реформу освіти. За “Положенням про початкові народні училища” запроваджено єдину систему початкової освіти. Створювались класичні чоловічі і жіночі гімназії. Право вступати до університету мали лише випускники класичних гімназій. Випускники реальних училищ мали право вступу до вищої технічної школи. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали. Та все ж освіта,в тому числі університетська, зробилася доступнішою. Для дорослих відкривалися курси по неділях (недільні школи).
1860-1864 рр. було реформовано фінансову систему. Управління грошовим господарством стало централізованим.
1865 р. здійснено реформу цензури. Створено спеціальні органи цензури.
У 1870р проведена міська реформа. В усіх містах України створювались міські думи. Вибори проводились по майновому цензу. Виконавчий орган думи – міська управа на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.
Реформи 60-70 – рр. були обмеженими, непослідовними і половинчастими. Та все ж реформи прискорили перебудову життя Російської імперії на нових капіталістичних засадах. Внаслідок їх відбулися суттєві зміни і в економічному, політичному та культурному розвитку України. Розвивалася промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сільське населення залучалось у промисловість.
Темпи розвитку капіталізму на Україні у пореформений період були надзвичайно високими. Держава відігравала надзвичайно важливу роль у проведенні індустріалізації, оскільки внутрішній ринок імперії був надто вузьким, буржуазія слабкою і не вистачало приватного капіталу для її здійснення. Швидким темпами йшло будівництво залізниць, яке досягло на Україні у 1900 р. 8417 км (у 1865 – 19км). Перша залізниця прокладена у 1866-1871 рр між Одесою та Балтою для вивозу зерна. Це сприяло втягненню різних регіонів у ринковий обіг, зростанню промисловості, рухомості населення, розширенню внутрішнього ринку.
Реформа 1861р. дала сильний поштовх розвитку капіталізму в сільському господарстві, який руйнував становий характер землеволодіння й перетворював землю на товар. З 1863 по 1902р. у ринковий обіг увійшло понад 25 млн. десятин приватновласницької землі, насамперед дворянської. І все ж поміщицьке землеволодіння залишалося суттєвим фактором в аграрних відносинах. Відбулись суттєві соціальні зрушення в українському селі, поглиблення соціальної деформації в середовищі селянства зростання сільської буржуазії з одного боку, і з другого – сільськогосподарського пролетаріату (на 1900р. – близько 1млн чол.).
Для України були характерними два типи капіталістичного розвитку сільського господарства – прусський і американський (південь).
Характерним аспектом бурхливого капіталістичного розвитку України були зрушення у соціальній структурі населення України. Швидко зростав робітничий клас України, який у 1917р. досяг приблизно 3,6 млн. чоловік. Найчисельнішим був сільськогосподарський пролетаріат – 1,2 млн. чоловік, промисловий – 893 тис чоловік. Особливість класової структури селянства України порівняно з іншими регіонами полягала у більш високій питомій вазі середняцьких господарств (30% на 1917 рік порівняно з 20% в Росії) економічно сильним був прошарок заможного селянства, що щорічно нагромаджувало 240 млн. пудів хлібних лишків. В цілому 3 млн. 977 тис селянських дворів на Україні поділялися на 2 млн. 293тис. бідняцьких, 1 млн. 197 тис. середняцьких та 487 тис. заможних господарств. Дедалі більшу політичну і економічну роль відігравала буржуазія. Всеросійський перепис 1897 р зафіксував на Україні 40 650 українців, які жили за рахунок прибутків з капіталів та нерухомого майна, а 203, 7 тис постійно користувалися найманою працею.
Серед українських капіталістів було чимало мільйонерів, таких як Терещенки, Харитоненки, Симиренки, Алчевські, Тутченки та ін. Чимало з них брали участь в українському національному русі, підтримували українську пресу, культурницькі заходи української інтелігенції тощо.
Отже, у II-й половині XIX століття під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни у соціально-економічній сфері. Україна перетворилась на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперський, а й світового значення. У 60-80 роки завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас через низку обставин (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала і свої особливості: у пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії; українська промисловість розвивалася більш швидкими темпами порівняно із загальноімперським темпами розвитку; високий рівень концентрації виробництва; значний вплив іноземного капіталу; структурна та територіальна диспропорційність, побудова промислових об’єктів на принципах незавершеності тощо.
Наслідком буржуазних реформ і завершеного промислового перевороту було ускладнення соціальної структури суспільства: активно тривав процес диференціації серед дворянства і селян, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, і дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.
II. Буржуазні реформи в Росії стали стимулом піднесення суспільного руху. Але хвиля контрреформ, що прокотилася імперією у 80-90-і роки, значно ускладнила ситуацію. Суть контрреформ полягала, як відмічалось в тогочасній офіційній пресі, у “виправленні фатальних помилок 60-х років”. Це “виправлення” виявилося у консервації, згортанні, а подекуди і ліквідації тих позитивних зрушень та змін, які були досягнуті реформами 60-70-х років. Розпочалося відновлення феодальних порядків у всіх сферах життя, тривав наступ реакції.
Визрівало масове невдоволення всіх верств населення.
Суспільна думка цього періоду не тільки висувала чисельні моделі майбутнього суспільного розвитку, а й пропонувала різні шляхи досягнення поставленої мети.
Найвпливовішими політичними силами в Україні у II половині XIX століття були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух.
Народницький рух
У 60-х роках XIX століття формується нова течія революційного руху під назвою народники. До неї входять передова молодь та представники різночинської інтелігенції. Після Валуєвського указу 1863 року частина молодої української інтелігенції (Стефанович, С. Перовська та інші) вступили у російські революційні організації народників. Їм була властива віра в самобутній розвиток Росії, оскільки вона найближча, на їх думку, до соціалістичного суспільства. Основу нового суспільства вони вбачали у сільській общині.
Відомі три етапи народницького руху:
1. (1859-1861рр.) – проходив під гаслом “ходіння в народ”;
2. (1870-і роки) – пропагандистська робота серед населення, масове “ходіння в народ” (з 1874р.);
3. (1880-і роки) – політична боротьба з елементами терору.
Восени 1873 року у Києві виникає народницький рух бунтарського напрямку під назвою “Київська комуна”. Народницькі угруповання існували також і в інших містах (Одеса, Харків, Житомир, Чернігів, Полтава, Миколаїв).
Своєї мети ходінням в народ народники не досягли. Їм не вдалось зрозуміти потреби селян. Розпочалися арешти і на кінець 1874 року “Київська комуна” перестала існувати.
Поступово народники відходять від бунтарсько-анархічних поглядів і переходять на позиції політичної боротьби з самодержавством. Наприкінці 70-х років народницький рух розколовся на дві течії – помірковану і радикальну. Уособленням поміркованої течії став “Чорний переділ” – народницька організація, яка займалась пропагандою і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу. Радикальний напрям представляли у цей час “Народна воля”, яка робила ставку на терор.
У 80-х роках відбувається занепад народницького руху.
Соціал-демократичний рух.
Розчарування частини народників у ставці на революційній потенціал селянства призводить наприкінці XIX століття до поширення ідеології марксизму, що стала базою формування соціал-демократичної течії суспільно-політичного руху. Марксизм у Росії здобув набагато більшу популярність, ніж на Заході. Причиною цього було те, що марксизм певною мірою продовжував ідеї народницького соціалізму і традиційну тактику народників.
Першими пропагандистами нового вчення в українських землях ще на початку 70-х років стали економіст М.Зібер та С.Подолинський. незабаром у 80-90-х роках у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникають нелегальні марксистські гуртки, які займаються агітацією та пропагандою серед робітників.
1897р. – створено “Союз боротьби за визволення робітничого класу” у Києві та Катеринославі, а пізніше і в інших містах.
У 1898р. у Мінську відбувся I з’їзд Російської соціал-демократичної партії. Серед дев’яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) представляли соціал-демократів України.
Ліберальний рух.
Формування ліберального руху в Україні відбувалося на рубежі 70-80-х років, на основі земської ліберальної опозиції.
В основу суспільного розвитку ліберали покладали ідею побудови економіки за законами вільного ринку, конкуренції. Ідеальною формою державного правління ліберали вважали конституційну монархію. В основу своїх форм і методів боротьби вони поклали тактику пошуку компромісу з урядом.
Опорю ліберального руху були земства. Найвпливовішою була група земців Чернігівщини – І. Петрункевич, І. Шраг, О. Ліндфорс.
Ліберальний рух завдяки вузькій соціальній базі так і не зміг перетворитися на потужну опозиційну силу.
Національний рух.
Лібералізація політичного режиму в Російській імперії після смерті Миколи I в 1955 році призвела до активізації українського національного руху. У Петербурзі (1859р.) та Києві (1860-1861рр.) нова генерація українських активістів, здебільшого студентів та колишніх братчиків, організували культурно-освітні товариства, так звані “громади”. Їх метою було сприяння розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості.
Кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. характеризувався піднесенням політичного життя в Росії, формуванням політичних партій та організацій, зростанням їх впливу на суспільний розвиток. Плідна культурницька робота українського громадянства в попередній період сприяла формуванню нової генерації українців, яка прагнула послідовно виборювати всю повноту політичних і національних прав українського народу. З’являються перші спроби творення незалежних українських організацій. У 1891р. повстало “Братерство тарасівців” – об’єднання молодих українських патріотів, які вже не задовольнялись культурницьким українофільством старшого покоління і ставали на шлях національного радикалізму. У 1896р. в Києві було утворено українське таємне товариство “Молода Україна”, – метою якого, за свідченням Київського жандармського управління, була “пропаганда соціалізму і політичного сепаратизму на українській основі”. 1897р. на нелегальному з’їзді представників громад у Києві виникла Всеукраїнська загальна організація.
Поява цієї організації була заключним акордом громадського руху, спробою організаційного згуртування патріотично настроєних національних сил. Її ставка на культурницьку діяльність вже не відповідала ні потребам часу, ні настроям значної частини діячів національного руху, особливо молоді.
Зазначені політичні групи, а також українські студентські громади стали основою, на якій у Харкові в лютому 1900р. виникла перша українська політична партія – “Революційна українська партія”(РУП). До її складу увійшли Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мецієвич, М. Русов. Для початків діяльності РУП був характерним радикально-національний напрям роботи, душею якого був М. Міхновський. Він же підготував прогресивний документ цієї організації брошуру ”Самостійна Україна”. Принципами цього твору були патріотизм, радикалізм та безкомпромісність.
Недоліки: не дає відповіді на питання про основні напрями діяльності, соціальну базу тощо. Однак, цей документ містить низку принципово важливих орієнтирів.
Під впливом загальноросійського соціал-демократичного руху з ІІ-й половини 1902 р. РУП почала пройматися марксисткою ідеологією, що спричинило розкол партії і створення ряду нових політичних партій: Української народної партії(УНР) на чолі з М. Міхновським(1902р.), яка відстоювала ідею нової української державної самостійності; Української соціалістичної партії на чолі з Б. Ярошевським (1903р.). Частина рупівців в 1904р. разом з бундівцями утворили Українську соціал-демократичну партію (“Спілку”), яка увійшла до РСДРП на правах автономної частини меншовицької організації. Більшість рупівців, яка гуртувалась навколо М. Порша, В. Винниченка, Д. Антоновича, С. Петлюри, М. Ткаченка проголосили утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) 1905р. УСДРП прийняла соціал-демократичну програму західноєвропейського зразка, висунула гасло автономії замість самостійної України.
Наростання революційної кризи, інтенсивна діяльність РУП підштовхнули до активності та політичної самоорганізації помірковані кола українського національного руху. У 1904р. із Всеукраїнської загальної організації з ініціативи Е. Чикаленка виділяється група, яка утворює Українську демократичну партію (УДП). З якої виділяється група на чолі з Грінченком, С. Єфремовим та Ф. Матушевичем, яка створює Українську радикальну партію(УРП). У 1905 р. УДП і УРП об’єднуються в одну організацію – УДРП.
Отже, на рубежі ХІХ – ХХ ст. помітно активізується діяльність українського національного руху. Напередодні революції політична палітра охоплювала широкий спектр національно політичних партій. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті, як правило, орієнтувалися на загальноросійські політичні партії консервативного та ліберального напрямків.
УСДРП та УРДП були головними виразниками суспільно-політичних поглядів організованого українського руху.
Збереження поміщицького землеволодіння, самодержавства, станових привілеїв, а також національного гніту, що панували в Російській імперії на початку ХХ ст., залишалися для країни серйозною перешкодою на шляху подальшого прогресу. Становище ускладнювалось ще й економічною кризою початку ХХ ст. та поразкою Росії в російсько-японській війні 1904-1905 рр. Все це призвело до стихійного вибуху народного незадоволення – першої російської революції.
Можливість реального революційного виступу була обумовлена лише завдяки появі та зміцненню наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. широкого кола політичних партій, посиленню їх впливу на маси, втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв’язку з поразкою у російсько-японській війні 1904-1905рр.
Початком революції стала мирна 150 тисячна демонстрація робітників, які намагалися передати цареві петицію про свої потреби 9 січня 1905 р. в Петербурзі, а у відповідь отримали кулі. Загинуло 1200 чоловік і 5 тисяч було поранено, це викликало бурю незадоволення.
У своєму розвитку перша російська революція пройшла кілька фаз (етапів), – яким відповідали кардинальні зміни та зрушення у суспільному житті.
1 фаза – “піднесення”(січень-жовтень 1905 р.);
2 фаза – “кульмінація ”(жовтень-грудень 1905 р.);
3 фаза – “спад ”(січень 1906 р. – червень 1907 р.).
Специфічними особливостями суспільно-політичного життя доби революції були:
– Переплетення та взаємовплив робітничого, селянського і національно-визвольних рухів;
– Виникнення широкомасштабних народних виступів.(Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу близько 2 млн. чоловік Російської імперії, з яких в Україні 120 тисяч. Червневі виступи селян України 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами український селянський рух займав одне з перших місць у Російській імперії. Повстання на броненосці “Потёмкин” (червень 1905 р.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 р.), у Києві на чолі з Б. Жаданівським (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили про поширення революційних настроїв серед солдат і матросів;
– Посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії;
– Суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту 17 жовтня 1905р. меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення. У 1905р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії українська газета “Хлібороб”. Незабаром газети та журнали українською мовою почали виходити у Києві, Катеринославі, Полтаві, Одесі і інших містах. Всього протягом 1905-1907рр. виходило 24 україномовних видання. У 1906р. М. Грушевський перевіз зі Львова до Києва видання “Літературно-наукового вісника”. Вперше вийшло повне видання “Кобзаря” Шевченка. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові та інших містах виникають Культурно – освітні організації – “Просвіти”. До середини 1907р. їх налічувалося 35. “Просвіти” вели активну культурницьку роботу – засновували бібліотеки, читальні видавали українською мовою літературу, проводили літературні і музичні вечори. Учителі багатьох шкіл самовільно переходили на викладання українською мовою. В Київському, Харківському та Одеському університетах запроваджувався курс української літератури.
– Активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо). Під впливом революційних подій у грудні 1905р. з частини Революційної української партії (РУП), що перейшла на марксистську платформу утворюється Українська соціал–демократична робітнича партія (УСДРП). У 1907р. виникає Українська партія соціалістів – революціонерів (УПСР).
З’являється нова альтернативна модель організації влади – Ради робітничих депутатів (протягом грудня – жовтня 1905р. Ради виникли у 50 містах Російської імперії).
Наприкінці 1905р. в Україні існувало майже 80 профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно – Західної залізниці.
Виникають місцеві організації Всеросійської селянської спілки (всього в українських землях було створено 12 повітових і 7 губернських комітетів).
Розгортається кооперативний рух (так, якщо в Київській губернії 1904р. було лише 3 кооперативи, то 1907р. – вже 193);
– Поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу думської трибуни. У І Державній думі від України було обрано 102 депутати, 44 з них об’єдналися в українську парламентську громаду, головою якої обрали адвоката з Чернігова І. Шрага. громада випускала свій орган “Украинский вестник”.
Основну увагу українська громада приділяла національному та аграрному питанням. 8 липня 1906р. I Державну думу було розпущено. Українські депутати не встигли виголосити підготовлену ними декларацію про політичну автономію України, а також законопроект про рідну мову в школі.
У II Державній думі українські депутати знов утворили думську громаду, яка складалася з 47 осіб. В основу її діяльності було покладено програму УРДП. У Декларації української фракції зазначалося, що вона вестиме боротьбу за перебудову Росії у “правову й демократичну державу”, домагатиметься забезпечення кожному народові права на автономію, в тому числі і для українців.
З червня 1907 року царський уряд розпустив II Державну думу і видав новий виборчий закон, згідно з яким 80% населення Російської імперії позбавлялися виборчих прав. Це був державний переворот, який відкрив новий період – період реакції.
Революція 1905-1907 рр. була придушена, однак вона сприяла пробудженню національної свідомості українців, а українські партії набули необхідного досвіду політичної боротьби в умовах революції.
Отже, економічному розвитку українських земель в складе Російської та Австро-Угорської імперій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були притаманні : залежність промислового розвитку від іноземного капіталу; хижацька експлуатація природних ресурсів; орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини, деформування структури промислового потенціалу; перетворення українських земель на ринок збуту й ін.
Наприкінці XIX століття суспільний рух на Україні вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їх програм та активною боротьбою за вплив на маси. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил.
Революція 1905-1907 років в Російській імперії була придушена, однак вона сприяла пробудженню національної свідомості українців.
Україна в роки першої світової війни. (1914-1918рр.)
План.
1. Україна в планах воюючих сторін.
2. Основні воєнні події першої світової війни на території України.
Література:
1. Бойко О. Історія України. –К., 1999-с.273-277.
2. Історія України : Курс лекцій.-К., 1992.-Т.2.-с. 68-78, 115-196.
3. Історія України : Навчальний посібник, -К., 1997.-с.147-243.
4. Полонська-Василенко Н. Історія України. –Т.2.-с. 441-455.
5. Субтельний О. Україна : історія.-К.-1991.-с.296-300.
6. Історія Українського війська.-5-е вид. – К., 1995.-Т.2.
7. Гунчак Т. Україна : перша половина ХХ ст. :Нарис політичної історії.-К., 1993.-с. 63-78.
1. Жодна із війн у світовій історії не обходилась без жертв і розрух. Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення військових дій. Про катастрофічні масштаби цього конфлікту свідчать хоча б окремо взяті статистичні дані: 38 з 59 держав світу, ѕ населення земної кулі, які раніше чи пізніше взяли участь у війні мобілізували 65 млн. солдат, з яких 10 млн. загинуло 20 млн. було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового характеру, але й тотального.
З метою перерозподілу світу оформились два угруповання Четверний (спочатку троїстий) союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) та Антанта ( Англія, Франція, Росія до яких пізніше приєднались Італія, США, Японія та деякі інші держави).
Серед основних суперечностей, що викликали перманенту напругу та конфлікти, були стосунки між Росією та Австро-Угорщиною, Росією та Німеччиною. І вже через своє особливе геополітичне становище Україна з неминучістю потрапляла у сферу першочергових інтересів у ворогуючих коаліцій, ставала одним із епіцентрів майбутнього військового протиборства.
На момент вибуху світової війни українські землі продовжували бути поділеними між двома найбільшими імперіями Російською та Австро-Угорською. І обидві імперії не приховували своїх давніх задумів – територіального розширення, передусім за рахунок українських земель.
На приєднання до себе українських земель Бессарабії й частини Буковини за сприятливого розвитку військового конфлікту сподівалася Румунія. Після вступу у війну Туреччини розроблявся план захоплення Північного Причорномор’я і встановлення турецького контролю за акваторією всього Чорного моря.
Посилена увага до українського питання пояснювалася не лише далекосяжними планами територіальних надбань, але й стратегічними розрахунками на ближчу перспективу – майбутні військові суперники прагнули підірвати потенціал, могутність противної сторони через свідоме провокування у її стані сепаратистських рухів.
Як виявиться врешті-решт, український фактор, українське питання стануть вагомою причиною розвалу в ході війни обох імперій Романових і Габсбургів, приведуть до логічної появи на геополітичній карті світу української держави.
19 липня (1 серпня) 1914 р. державний кордон між Росією і Австро-Угорщиною перетворився на лінію фронту. А розкраяна навпіл Україна мала стати не просто одним із плацдармів кровопролитних спустошливих боїв, але й місцем, де реалізовувались стратегічні напрямки світового конфлікту. І так уже судилося долею, що реалізовувались значною мірою за участю українців, які змушені були стріляти один одного, нищити своїх етнічних братів, їх добро за чужі анексіоністські інтереси. Трагізм ситуації примножувався тим, що питома вага українського «гарматного м’яса» у російській та австрійській арміях була дуже значною. Так, в Росії на 1917 р. з 15,5 млн. чол. мобілізованих на війну, 4,5 млн. складали українці, у австрійців – 250 тис.
На підтримку віденському уряду з перших днів війни висловився «Український січовий союз», заснований ще в 1912 р.
Ним було сформовано вперше в новітній історії українські військові частини – добровільний легіон (полк) Українських січових стрільців, у кількості 2500 вояків, хоча бажаючих було набагато більше (28 тис.).
Спочатку командиром призначено ректора приватної гімназії з Рогатина М. Галущинського, а потім командиром було призначено Г. Коссака.
Політична еліта українства розбилась на 3 основні табори.
Більшість діячів українських партій і організацій виступили на підтримку воєнних зусиль царського уряду «за російську орієнтацію». Лідери Товариства Українських Поступовців (ТУП), ліберали Д. Дорошенко, А. Вязков, А. Ніковський, увійшли до створених повсюдно відділень Всеросійського Союзу земств і міст. Так чинили і інші члени УСДРП та «Спілки». Всеросійський Союз земств і міст створювався з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії. С. Петлюра закликав українців виконати «свій обов’язок громадян Росії».
Значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка займала антивоєнні позиції під гаслами «Геть війну! Хай живе автономія України!».
Виявилася орієнтація і на «німецький штик», вона знаходилась у латентному стані. Розраховувалось на те, що німецький імперіалізм – експлуататор культурний і розумний.
Третій табір політично-активного українства дотримувався своєї власної орієнтації, з опорою на власну націю, на власний народ. Таких поглядів, за оцінкою В. Винниченка, дотримувались переважно соціалістичні течії, однак, до певної міри.
Частина членів УСДРП на чолі з А. Жуком та В. Дорошенком, блокуючись із колишніми «спілчанами» М. Меленевським (Баском) та О. Скоропис-Йолтуховським обрала пронімецьку орієнтацію. Разом з Д. Донцовим, М. Залізняком та іншими діячами українського руху вони створили 14 серпня 1914 р. у Львові «Союз визволення України» (СВУ) як позапартійне об’єднання. СВУ виступав за перемогу у війні кайзерівської Німеччини.
В результаті розгрому Росії СВУ сподівався домогтися державної самостійності України у формі конституційної монархії з демократичним політичним внутрішнім устроєм, однопалатною законодавчою системою, громадянськими мовними і релігійними свободами, самостійною українською церквою.
Союз не виключав можливості залишення у складі Австро-Угорщини частини етнічних українських територій на правах автономного краю (коронного краю).
В аналогічних тонах було витримано і Маніфест Головної Української Ради, утвореної з представників всіх політичних партій Галичини 3 серпня 1914 р.
СВУ самочинно взяв на себе репрезентацію інтересів Великої України перед зарубіжним світом. «Послами» відбули: до Берліна – О. Скоропис-Йолтуховський, Стамбула - М. Меленевський, Софії – М. Ганкевич, Риму - Семенів, Швеції та Норвегії – О. Назарук, Швейцарії – П. Чикаленко.
Робота серед військовополонених українців була одним з найважливіших завдань СВУ. Йому вдалося з часом сконцентрувати значні маси українців у окремих таборах Фрайштадт і Дуна-Сердетель (Австро-Угорщина), біля 30 тис., а також Раштадт, Зальцведель, Вецляр (Німеччина) – більше 50 тис.
До діяльності СВУ явно неприхильно поставились лідери національно-визвольного руху у Великій Україні, зокрема М. Грушевський. Не виправдались і надії на серйозну державну підтримку у країнах Четверного союзу. Уряди Австро-Угорщини і Німеччини зрештою публічно відмежувались від СВУ. Відень схилився до пропольської орієнтації.
Невелика група членів УСДРП на чолі з Л. Юркевичем (Рибалка) з початку імперіалістичної війни зайняла осібну (центристську) позицію, спробували відмежуватись від русофілів із «Украинской жизни», так і від германофілів із СВУ. Вони започаткували у Женеві видання газети «Боротьба», відстоювали ідею «інтернаціонального соціалізму».
2. Початок війни на українських теренах для російської армії був вдалим. Вона зайняла частину Буковини, захопила Східну Галичину, вступила в Карпати. На початку березня 1915 р. було взято фортецю Перемишль («Зрада українців»). Із завойованих територій Галичини і Буковини було створено 4 губернії (Львівська, Перемишльська, Тернопільська, Чернівецька), їх об’єднали у військове генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом О. Бобринським, який заходився «розпеченим залізом» викорінювати «мазепинство», обертати місцеве населення на «настоящих русских».
Почалася масова депортація підозрюваних у будь-яких «гріхах» місцевих жителів. Лише через Київ протягом кількох тижнів «прослідували» на схід понад 12 тис. галичан і інших жителів з прифронтової смуги.
Російський націоналізм святкував свій тріумф у Галичині (Д. Дорошенко). Після падіння Перемишля (взято в полон 117 тис. вояків) російська армія заволоділа значною частиною Карпат і йшла на Краків. Кінцевою метою було заволодіння Угорщиною, відділити її від Австрії.
Але успіхи Росії в 1914 р. та на початку 1915р. надто дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82% старшин – убитих і поранених, і 64% солдатів. Не вистачало рушниць, гармат, набоїв. Так, замість потрібних 7 тис. набоїв на кожну гармату було виготовлено 900 тобто у 18 разів менше.
В результаті контрнаступу австро-німецьких військ, розпочатого між Горлицею та Тарновим 18 квітня 1915 р. більша частина втраченої у 1914 р території вже в травні – червні була повернута, а в липні – вся Галичина, і значна частина Волині перейшла до їх рук. Німецька армія під час контрнаступу вперше застосувала так званий «гураганний вогонь» На російський фронт німці стягнули 200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4. На «гураганний вогонь» – 700 тис. набоїв за кілька годин вона відповідала 5-10 пострілами з кожної гармати.
Ця поразка мала величезне значення для подальшого перебігу війни і для України. Вона викликала деморалізацію в російській армії – перший сигнал майбутньої революції.
Відхід російської армії від Карпат ніс нову катастрофу для населення Галичини. Зокрема було зруйновано і пограбовано ряд українських установ, серед них Наукове товариство ім. Шевченка у Львові і Музей Народного Дому, з якого вивезли найцінніші речі. Відступаючи, російські війська взяли заручниками 700 провідних українських діячів. З ними евакуювались в глиб Росії і тисячі русофілів та тих, хто протягом кількох останніх місяців з різних причин співпрацював з російською адміністрацією, і кому могли інкримінувати анти-австрійські настрої і дії.
Загальна Українська Рада 12 травня 1915р. видала програмну декларацію, якою спробувала декларувати необхідність завоювання незалежності «російською Україною» і запровадження автономії для Східної Галичини та Буковини. Але Рада незабаром саморозпустилася на знак протесту проти схилення офіційного Відня у бік поляків. Надалі інтереси українства відстоювала українська парламентська репрезентація (український клуб віденського парламенту) на чолі з Е. Петрушевичем.
Після відчутних невдач і величезних територіальних втрат саме українських земель у 1915 р. самовпевненість царського уряду дещо згасла.
З осені 1915р. почалася евакуація міст Правобережної України, що стало причиною поширення паніки серед населення. Нечуваний розгром російської армії значно вплинув на внутрішню ситуацію в Росії. Зокрема, знову стала можливою спокійна розмова з російськими політичними діячами. Дійшло до того, що російська поміркована преса почала писати про ганебну політику уряду в Галичині, а П. Мілюков, провідний член Російської конституційно-демократичної партії, з думської трибуни назвав цю політику «Європейським скандалом».
Війна затягувалася. Фронти стояли майже без змін. У травні 1916р. знову на вимогу союзників, російські війська південно-західного фронту під проводом генерала А. Брусилова, завдали австрійцям тяжких поразок і зайняли широку смугу Галичини та Волині. Цей наступ для російського фронту дав небагато.
Два роки війни коштували Російській імперії дуже дорого: убитих було 1,5 млн. чоловік, поранених біля 4 млн., полонених понад 2 млн..
Незважаючи на зріст військового постачання, армія втратила дух.
Йде постійне зростання цін, пересічно у 2 рази.
Поволі економіка почала занепадати. Залізниці не справлялися з перевезеннями, у промислових центрах не вистачало продуктів, знизилась продуктивність праці, бо кваліфікованих робітників замінили жінки, підлітки, військовополонені. Почалися перебої у праці цукроварень, млинів.
У сільському господарстві не вистачало чоловіків, коней, реманенту.
1916-й рік позначився рядом страйків та заворушень, що відбувалися під гаслом «Геть з війною».
Кривава війна, без перспектив, із фронтами які стояли непорушно, втомила всіх. Непопулярний вищій провід викликав незадоволення у Державній Думі, серед війська, у запіллі. Постійна зміна міністрів підривала до них довір’я. Всевладдя при царському дворі Г. Распутіна, людини з темним минулим компрометувало монархію.
Отже: війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 1,5тис. промислових споруд, 40% господарських та житлових будинків. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів’я коней та свиней зменшилася на 60%, овець – на 47%. Не набагато краща була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо в 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. – лише 2849. На 1917р. з 4 млн. селянських господарств 1,8млн. дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків. Зросла залежність господарства від іноземного капіталу. В 1916 - 1917 рр. 74% іноземних вкладів у розвиток кам’яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено у підприємства Донбасу.
Українська Національно-демократична
революція 1917-1920 рр.
План.
1. Лютнева революція в Росії та Україні.
2. Центральна Рада, її соціальна база, програма, діяльність. М. Грушевський, В. Винниченко.
3. Проголошення УНР, її незалежності та радянської влади в Україні.
3.Державний переворот. Падіння Центральної Ради. Основні напрями політики уряду П. Скоропадського.
4. Утворення Західноукраїнської Народної Республіки , злука УНР і ЗУНР.
5. Політика Директорії УНР.
6. Політика радянсько-більшовицького уряду України.
Література:
Лютнева революція звела з історичної арени російське самодержавство. В Росії утворилося переплетіння двох влад. Одну з них уособлював Тимчасовий уряд, сформований з ліберальних депутатів Державної думи. Політичним суперником була Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, обрана революційними робітниками і солдатами. 1 березня Петроградська Рада видала наказ № 1, який запроваджував виборні комітети у військових частинах, що стали всевладними у вирішенні всіх політичних і повсякденних питань в армії.
На місцях владу Тимчасового уряду представляли губернські, повітові і міські комісари, а також виборні об’єднані комітети громадських організацій. Поряд з ними повсюди виникали Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, в яких були представлені соціалістичні партії.
В Україні на звістку про повалення самодержавства розпочався могутній український національний рух 3-4(17) березня 1917р. за ініціативою ТУП було засновано загальноукраїнську громадсько-політичну організацію – Центральну раду, до якої з часом влилися представники численних українських політичних партій, різних гуртків, громад тощо. Головою ЦР було обрано М.Грушевського.
ЦР стала єдиним представницьким органом парламентського типу, навколо якого відбувалось згуртування всіх українців різних ідейних переконань. 19-21.04.1917р. відбувся Український Національний конгрес, який поповнив ЦР. Було створено Виконавчий комітет ради (згодом – Мала Рада) на чолі з М.Грушевським, заступники – С.Єфремов та В.Винниченко, який став своєрідним урядом на Україні. Головною політичною вимогою Конгресу була боротьба за досягнення автономії України у складі федеративної демократичної Росії (на цьому стояла більшість).
Процес національного відродження охопив також армію. Перший український полк був сформований на початку 1917р., а вже на жовтень були створені десятки українських частин (бл.3 млн. чоловік). Ініціатором українського військового руху був М.Міхновський.
18.05. та 10.06.1917р. проходили І і ІІ українські військові з’їзди, які посилили процес творення українських військових частин і виявились могутньою підтримкою політичній діяльності ЦР.
10(23) червня 1917р. ЦР видала свій І Універсал, який фактично проголошував самочинне втілення в життя автономії України – “однині самі будемо творити наше життя”. Було створено уряд – Генеральний секретаріат 15(29) червня на чолі з Винниченком.
Після переговорів з урядовою делегацією Росії і шаленої кампанії тиску ЦР фактично відступила від свого наміру негайно здійснити автономію, про що сповістила у своєму ІІ Універсалі (3(16) липня 1917р.). Тимчасовий уряд визнавав юрисдикцію Генерального секретаріату лише в межах Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської і Полтавської губернії. Це було початком зневіри народних мас у ЦР, від якої чекали більш рішучих кроків у здійсненні автономії і інших питань.
Основними політичними партіями, які діяли на Україні між лютим і жовтнем 1917 р. були: УСДРП – лідери В. Винниченко, Д. Антонович, М. Порш, С. Петлюра; УПСР – лідери М. Ковалевський, М. Грушевський, П. Христюк, В. Залізняк, М. Шраг; УРДП, з червня – УПСФ – лідери С. Єфремов, А. Ніковський, Д. Дорошенко, О. Лотоцький; УПСС – П. Макаренко, М. Андрієвський, І. Луценко – ставила завдання утворення незалежної Української республіки; УПХД, що стояла на позиції українського монархізму.
На Україні після липневих подій сформувалися три основні політичні сили:
1. Сили Тимчасового уряду.
2. Центральна рада.
3. Радикальні елементи Рад на чолі з більшовиками.
Важливою підтримкою національно-визвольної боротьби було утворення вільного козацтва на Україні. На осінь 1917р. нараховувалось 60 тис. козаків.
4-5 липня у Києві відбувся збройний виступ полку ім. Полуботка. Згідно з домовленостями ЦР вводила до складу Ради і Генерального Секретаріату 30% представників національних меншин, а 16.06.1917р. приймає “Статут вищого управління України”. Фактично це була основа конституції. Тимчасовий уряд не затвердив цього документу, а сам 4 серпня 1917 р. видав “Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України.
1. Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду.
2. ЦР позбавлявся законодавчих прав.
3. До ЦР входили не 14, а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин.
4. Українська територія звужувалась до 5 губерній(Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської). ЦР прийняла резолюцію, яка не ухвалювала, але й не відкидала “Інструкцію”, а “брала її до відома”.
25.10 (7 листопада) 1917 р. більшовики повалили владу Тимчасового уряду і проголосили владу Рад на всій території колишньої Російської імперії.
В ході тривалих боїв у Києві (27-29 жовтня 1917р.) урядові війська під натиском більшовиків і окремих українізованих частин були змушені залишити Київ. ЦР не допустила переходу влади до рук більшовиків і через деякий час оголосила себе верховною владою на Україні. У своєму ІІІ Універсалі 7 листопада 1917р. ЦР заявила про: утворення УНР, скасування приватної власності на землю, 8-годинний робочий день, державний контроль над виробництвом. Проголошувалась свобода совісті, слова, друку, зборів профспілок, встановлювались межі Української Республіки, які крім визначених Тимчасовим урядом 5 губерній, поширювались також на Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину, Таврію. Разом з тим лідери ЦР не наважились на проголошення самостійності України. ІІІ Універсал залишив її федеративний зв’язок з Росією.
Федеративний зв’язок України з Росією, який був проголошений ІІІ Універсалом не давав ясності, з якою Росією – більшовицькою, якої ЦР не визнавала, чи Росією Керенського, якої вже не існувало. Така суперечність була результатом утвердження у політичній свідомості переважної більшості українських політичних діячів багатьох поколінь федералістсько-автономістичної концепції, відсутність у них послідовного державницького світогляду. І все ж це була грандіозна програма перебудови всього суспільного життя на Україні, здійснення якої могло перетворити її у демократичну і економічно розвинену країну. Формально ЦР визнали вищим крайовим органом переважна більшість неукраїнських політичних і громадських організацій, партій, в тому числі Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Усі вони сподівалися, що УНР стане стабілізуючим фактором і покладе край анархії, що дедалі більше поширювалась. Однак на місцях фактично не було повновладдя ЦР. У противагу її органам на владу претендували як Ради, так і органи місцевого самоуправління, обрані влітку 1917 р., на основі прямого, таємного і загального виборчого права. В цих умовах більшовицькі організації вели інтенсивну агітацію проти ЦР, намагаючись дискредитувати її в очах робітників і селян звинуваченням в буржуазності і зрештою захопити владу в свої руки.
Наприкінці 1917р. український національний рух ще йшов по висхідній лінії, про що свідчать результати виборів до Всеросійських установчих зборів (листопад 1917р.) в Україні за більшовиків проголосувало лише 10% виборців, а за українські партії – майже 75%. Однак, більшовицькі організації на Україні все більше зміцнювали свої політичні позиції.
Цьому сприяла нерішучість ЦР:
– у справі аграрної політики;
– питанні укладання миру;
– у військовому питанні.
Спроба ЦР ввести норму 40 десятин на кожне господарство, яке мало не підлягати відчуженню в ході соціалізації землі, викликало незадоволення значної частини селянства України.
Водночас більшовики в своєму декреті про землю проголошували скасування земельної власності без всяких обмежень, що сприяло зростанню їх впливу на селі. Під впливом більшовицьких агітаторів на Україні, всупереч закликам Генерального секретаріату берегти національне багатство, розпочалися масові погроми поміщицьких господарств, нищення запасів хліба, худоби, підпали лісів, садів тощо.
Анархія стала повсюдною в армійських частинах, які масово залишали фронт і вертались додому ділити землю. Швидко розкладались українські частини, чому сприяла недолуга воєнна політика ЦР.
Усі спроби приступити до створення дисциплінованих українських формувань без комітетів викликали протидію Генерального секретаріату, який боявся постійної армії як “буржуазної інституції”.
Драматична доля спіткала 1-й Український корпус П.Скоропадського, який в листопадові дні 1917 р. захистив Київ від наступу збільшовиченого 2-го гвардійського корпусу. Завдяки П.Скоропадському Київ було врятовано від більшовиків. Однак, Генеральний секретаріат фактично довів до відставки Скоропадського і розкладу цього зразкового корпусу.
Незважаючи на невдачу на Всеукраїнському з’їзді Рад у Києві (4 грудня 1917 р.), який був скликаний з метою ліквідації ЦР, його більшовицькі учасники (127 осіб) переїхали до Харкова і разом з делегатами І з’їзду Рад Донецько-Криворізького регіону провели І Всеукраїнський з’їзд Рад (11-12 грудня 1917р). З’Їзд проголосив Україну Республікою Рад, анулював всі акти і розпорядження ЦР, яка звинувачувалась в антинародній буржуазній політиці і націоналізмі. Було утворено уряд – “Народний секретаріат”, який розпочав організацію наступу більшовицьких військ на Київ з метою ліквідації ЦР.
Незважаючи на те, що на харківському з’їзді було лише 200 делегатів, які представляли 89 рад ( з понад 300 існуючих в Україні) та військово-революційних комітетів, його рішення дуже швидко були визнані правочинними Радянською Росією.
Своєрідним каталізатором подій наприкінці 1917р. став Маніфест РНК до українського народу з ультимативними вимогами до ЦР, який надійшов до Києва 3 грудня. У цьому документі, з одного боку визнавалася УНР, а з іншого – робилися грубі втручання у її внутрішні справи. Ультиматум містив чотири вимоги до ЦР:
1. відмовитись від дезорганізації фронту (йдеться про утворення Українського фронту);
2. не пропускати через Україну козаче формування з фронту на Дон;
3. пропустити більшовицькі війська на Південний фронт;
4. припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців.
На роздуми відводилося 48 годин, в разі відхилення ультимативних вимог РНК оголошував ЦР “в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні”. Після відхилення ультиматуму, починаючи з 5 грудня 1917 р. ЦР перебувала у стані війни з Раднаркомом Росії.
Відсутність надійних військових частин у розпорядженні УНР, що було результатом згаданої вище позиції лідерів ЦР, призвели до її воєнної і політичної катастрофи.
Вирішальні події розпочалися 25 грудня коли В. Антонов-Овсієнко віддав наказ про наступ 30-тисячному радянському війську проти УНР. Просуваючись прискореними темпами, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкрився шлях на Київ. На початку 1918р. ЦР втрачає позицію за позицією – в середині січня радянську владу було встановлено у Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України.
Нерішучість та непослідовність ЦР призвела до того, що у вирішальний момент 16.01.1918р. у бою під Крутами (станція між Ніжином та Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинула у нерівному бою. Ситуація стала критичною, коли проти Ради повстали робітники столичного “Арсеналу”. І хоча це повстання було придушено (4.02), втримати Київ все ж не вдалося.
Переважаючі сили загонів червоноармійців на чолі з Муравйовим витіснили нечисленні українські частини з Києва. ЦР евакуювалась до Житомира, а невдовзі – до Сарн.
В умовах, коли українське селянство займало вичікувальну позицію, а більшість українізованих частин остаточно розклалася і рушила на село, єдиним порятунком від утвердження більшовизму на Україні було укладання миру з Центральними державами і отримання від них військової і політичної підтримки. Ведення повноправних переговорів і укладання миру потребувало незалежного статусу України. В ході запеклих боїв за Київ ЦР провела ряд заходів, в тому числі радикальний закон про ліквідацію права власності на землю, а 22 січня проголосила своїм ІV Універсалом самостійність і незалежність України. В Брест-Литовську українська делегація (голова В. Голубович) 26 січня 1918р. підписала мир між УНР та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. Центральні держави визнали УНР як самостійну державу, встановили з нею дипломатичні відносини, а також зобов’язались здійснювати взаємний обмін товарами. Для України це означало постачання мільйонів пудів сільськогосподарської продукції Німеччині та її союзникам. Додатковими умовами Берестейського договору були організація збройної допомоги УНР у боротьбі з більшовиками і надання їй мільярдної позики.
Оцінюючи результати Брест-Литовського переговорного процесу, член уряду, міністр УНР М.Ткаченко зазначав: “Умовами угоди досягнуто з нашого боку найбільшого, чого тільки можна було досягти”. Річ у тім, що мирний договір між УНР і країнами німецького блоку було підписано 26 січня 1918р., тобто саме того дня, коли війська М.Муравйова захопили Київ, що суттєво вплинуло на повноваження членів української делегації.
Не знайшовши формули компромісного рішення з більшовиками, німці 18.02.1918р. розпочали широкомасштабний наступ. До них приєднались також українські загони.
Під тиском 450-тисячної армади німецького блоку більшовики змушені були на початку березня залишити Київ. До травня німецько-австрійське військо зайняло майже всю Україну і Крим. Проте для ЦР це була “піррова перемога”. 2 березня 1918р. український уряд повернувся до Києва. Його становище було надзвичайно тяжким. Він не мав реальної сили (за німецькими даними військо УНР нараховувало всього 2 тис. чоловік) щоб протидіяти німцям, які часто поводили себе як окупанти, втручались в управління, самовільно заарештовували, судили і розстрілювали громадян України. Посилилась суперечність між різними політичними групами у ЦР, значною мірою спричинені її аграрним законом. Значна кількість незаможних селян не отримала очікуваної землі. Польські та російські поміщики Волині і Поділля зверталися безпосередньо до австрійського командування з проханням відновлення поміщицького землеволодіння, ліквідації селянських організацій. Заможне селянство Лівобережжя вимагало відновлення приватної власності на землю. Однак ЦР й надалі прагнула проводити “соціалістичний” курс, незважаючи на глибоке розчарування двомісячним соціалістичним експериментом більшовиків. З другого боку, німецьке командування все більше переконувалося, що уряд УНР не в змозі виконати взяті економічні зобов’язання, оскільки практично не мав відповідного адміністративного апарату. ЦР зависає у повітрі, втрачаючи рештки соціальної опори у всіх верствах населення України.
В такій ситуації на авансцену політичного життя України, дедалі активніше виходили консервативні політичні сили. Серед них – Українська народна громада, партія Українських хліборобів-демократів, Союз земельних власників. Ці сили прагнули припинення, “соціалістичних експериментів” ЦР, відновлення усіх прав приватної власності, в тому числі на землю, і утворення міцної державної влади, яка спиралась би на історичну українську традицію. Забезпечивши собі підтримку німецького командування, консервативні лідери скликали Хліборобський Конгрес, який представляв в основному середніх і дрібних земельних власників.
29.04.1918 р. на ньому було проголошено гетьманом України П.Скоропадського. Прихильники гетьмана захопили всі державні установи. ЦР була розігнана німецьким загоном. Скасовувались всі закони ЦР, замість УНР проголошувалась Українська Держава. Закон про тимчасовий державний устрій України віддавав гетьману повноту законодавчої і виконавчої влади, поновлював право приватної власності і оголошував про вибори до Українського сейму.
Гетьманська влада викликала опозицію більшості українських політичних партій, які не погоджуючись з її соціальною політикою, основними принципами державного будівництва, утворили опозиційний центр – Український Національно-державний союз (травень 1918р.). Незважаючи на протидію як українських соціалістів, так і багатьох російських політичних організацій і партій, які вбачали в Українській Державі лише плацдарм для відбудови “єдиної неділимої Росії” гетьманський уряд здійснив ряд важливих державотворчих кроків. За кілька місяців було створено розгалужений державно-адміністративний апарат. Було встановлено дипломатичні відносини на рівні послів з 12 державами. Було введено конвертовану національну валюту, забезпечену в основному українським цукром та іншими природними багатствами України, створено її державний бюджет. За часів Української Держави було засновано 150 нових українських гімназій, відкрито 2 українських університети, засновано Українську Академію наук, Національну Галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську Національну бібліотеку та ін. Розпочалося будівництво постійної армії, створенню якої, однак, протидіяли німці. Здійснювалось поновлення організації козацтва як окремого стану, що мало створити соціальну опору для української держави та її армії. Україні були переданні судна Чорноморського флоту, захоплені німцями.
Однак режим Скоропадського виявився нестабільним з огляду на цілий ряд внутрішніх і зовнішньополітичних причин. Насамперед в очах широких верств населення його компрометувала залежність від німецького командування. Скоропадському ставились у провину численні каральні експедиції проти селян, які часто ініціювалися місцевими поміщиками і німецькими частинами без відома уряду. Українське селянство, яке прагнуло безоплатної передачі поміщицької землі та ліквідації поміщицьких господарств, не могло задовольнитись гетьманськими аграрними законопроектами. Невдовзі Україна сповнилася селянськими повстанськими загонами, як українського політичного спрямування, так і просто анархістськими або більшовизованими. В адміністративному апараті в зв’язку з опозицією більшості української інтелігенції чиновницькі посади були зайняті в основному росіянами з дореволюційного чиновництва, які не приховували свого ворожого ставлення до України. До цього слід додати активну підривну діяльність більшовицьких організацій, лідери яких підштовхували соціалістичних діячів Українського незалежного союзу до організації загального повстання проти Української Держави.
Гетьманат мав не тільки вузьку соціальну базу, але він ще й не відповідав проголошеному П.Скоропадським курсу на розбудову національної державності. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовила таку соціально-економічну політику гетьманського уряду, яка вела не до консолідації суспільства, а до поглиблення розколу. Спроба повернути поміщикам землю, обов’язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків (за участь у страйках ув’язнення до двох років, великі штрафи) сприяли формуванню опозиції, яка досить швидко перейшла до активних дій. У липні – серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху (припинили роботу майже 200 тис. залізничників). У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. Повстанські загони налічували у своїх лавах понад 40 тисяч осіб.
13 листопада на таємному засіданні УНС в Білій Церкві розглядалося питання про збройний виступ проти П.Скоропадського. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – Директорію у складі В.Винниченка (голова), С.Петлюри, Ф.Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Проголошений наступного дня гетьманом курс на федеративний союз з не більшовицькою Росією прискорив розвиток подій. Члени Директорії спішно прибували до Білої Церкви, де була зосереджена їхня головна ударна сила – формування Січових стрільців і переходять до активних бойових дій.
Після розгрому під Мотовилівкою (18.11.1918р.) найбільш боєздатних сил гетьмана питання про владу було вирішене: на початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України.
Основними причинами падіння гетьманату були:
– залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань;
– відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії;
– реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя;
– посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл;
– вузька соціальна база;
– підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;
– наростання соціальної напруги та формування організованої опозиції.
Через півтора місяця Директорія змушена була під ударами збройних формувань радянської Росії залишити українську столицю. З цього моменту для Директорії розпочинається період політичної нестабільності, жорстокої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтримки; нескінченних переїздів (Вінниця – Проскурів – Рівне – Станіслав – Кам’янець-Подільський), періодичних реорганізацій уряду (урядовий кабінет змінював свій склад шість разів і очолювався по черзі В. Чехівським, С. Остапенком, Б. Мартосом, І. Мазепою, В. Пилипенком) та кардинальних змін офіційної політичної лінії. Протягом свого існування Директорія поступово еволюціонізувала до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою. Наприкінці 1920р. Директорія остаточно втрачає контроль над територією України і С. Петлюра емігрує за кордон.
Чому ж Директорії не вдалося надовго втримати владу?
Перед новою владою стояли складні проблеми організації, зміцнення української державності, якій загрожували війська Антанти з півдня, більшовицькі частини з півночі. До цього слід додати швидке формування білогвардійської армії Денікіна, створення польського фронту на північному заході, загроза румунського наступу з-за Дністра. В цих умовах відбувся Трудовий конгрес (23-28.01.1919р.) який до утворення парламенту передав всю законодавчу і верховну владу Директорії. Конгрес затвердив акт об’єднання УНР і ЗУНР, проголошений у Києві 22.01.1919р.
Щодо організації влади в середовищі українських політичних партій існували суперечності. Частина виступала за радянську платформу, союз з більшовиками проти Антанти (В. Винниченко, В. Чехівський, М. Грушевський), частина (С. Петлюра) – за спільні дії з Антантою проти більшовиків. Ці суперечності були вирішені наступом червоних частин, які швидко оволоділи Лівобережжям. Боєздатність військ Директорії виявилася на такому самому рівні, як і рік тому, за ЦР. Армія УНР яка складалась з малодисциплінованих селянських повстанських загонів і налічувала понад 100 тис. чол. швидко розкладалась під впливом більшовицької пропаганди. Цьому сприяли прорадянські тенденції лідерів Директорії, їх невміння і небажання створити дисципліновану постійну українську армію. Під тиском переважаючих сил ворога українські війська, керовані С. Петлюрою, а також уряд УНР 5 лютого 1919р. були змушені залишити Київ. На більшій частині території України було відновлено Радянську владу. Скликаний у Києві 6-10 березня 1919р. ІІІ Всеукраїнській з’їзд Рад прийняв Конституцію УСРР як “незалежної і суверенної держави”. Однак, ця “державність” була фактично прикриттям неподільного панування більшовицької Росії на Україні. Намагання будь-якими засобами викачувати сільськогосподарську продукцію, не допускати переходу до рук селянства більшості поміщицьких господарств, які залишалися у розпорядженні держави, викликали гостре незадоволення українського села політикою Радянської влади в цілому.
Весною – влітку 1919р. воно перейшло до відкритої збройної боротьби з більшовицьким режимом. За офіційними радянськими даними в червні-липні 1919р. було 328 повстань на Україні. Найбільшими з них були повстання Григор’єва і Зеленого, виступ Махно. Наявність значного “внутрішнього” протибільшовицького фронту дало можливість Директорії зміцнити свої позиції. У травні-червні було проведено реорганізацію в українській армії, яка стала регулярною, розпочала наступ.
Отже, приходу до влади Директорії сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика; відсутність моделі державотворення, яка б відповідала реаліям; протистояння політичних лідерів; катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.
4, Перша світова війна та жовтневі події в Росії стали факторами, які кардинально змінили співвідношення міжнародних сил та геополітичне обличчя світу. Західноукраїнські землі до закінчення І світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Напередодні її поразки національно-визвольний рух пригнічених народів посилився. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. 18 жовтня 1918 р. у Львові було створено Українську Національну Раду (УНР), цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше (13.11.1918р.) дістала назву Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
Наміри українських політиків суперечили планам поляків, котрі вели підготовку до утворення Польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918р. українські військові з’єднання 1,5 тис. вояків на чолі із сотником Вітовським, що були в складі Австро-Угорської армії, взяли під контроль Львів, наступного дня – інші міста Галичини.
Керівниками нової влади були Євген Петрушевич (президент Української Національної Ради) та Кость Левицький (голова Державного секретаріату) – діячі поміркованого, ліберально-демократичного спрямування, які прагнули до демократичних реформ із збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини дістали широкі права, їх представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.
Йдучи назустріч загальнонародному прагненню до возз’єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави.
22 січня 1919р. в Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західної області УНР (ЗОУНР) і одержала повну автономію.
Як і УНР, ЗУНР формувалась в надзвичайно несприятливій зовнішній обстановці. З перших днів свого існування вона опинилася в стані війни з Польщею, яка прагнула захопити західноукраїнські землі.
21 листопада після тритижневих боїв, українські війська залишили Львів. Столицю ЗУНР перенесли до Тернополя, а потім до Станіслава. Одночасно йшла організація регулярного війська ЗУНР, яке дістало назву Українська Галицька Армія (УГА), командир генерал М.Омелянович-Павленко.. В 1919р. УГА була проведена блискуча наступальна операція, що ввійшла в історію як Чортківська офензива (7-28.06.1919р.) 25 тис. українських солдатів і офіцерів примусили відступити 100-тисячну польську армію. Проте наприкінці червня українські війська відступили до Збруча де з’єдналися з частинами армії УНР.
16-18.07.1919р. УГА форсувала р. Збруч і Східна Галичина опинилася під польською окупацією.
ЗУНР увійшла до історії як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток.
1919р. увійшов в історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави – УНР. З 6 січня 1919р. держава, що стверджувалася в Україні радянськими політиками, одержала нову назву – УСРР.
Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова стає постійним, його очолює за рекомендацією В. Леніна Х. Раковський і називається уряд вже РНК.
Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919р. коли ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу “диктатури пролетаріату”. Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначав здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття.
У першій половині 1919 р. прискорено йшла інтеграція радянських республік, які намагалися вистояти в жорстоких умовах громадянської війни. 1 червня утворюється “воєнно-політичний союз” формально незалежних України, Латвії, Литви, Білорусії та Російської Федерації з метою мобілізації та централізації сил радянських республік для відстоювання радянської влади.
У 1919-1921 рр. більшовики спробували реалізувати і на Україні програмні положення своєї партійної програми із заміни ринкової економіки комуністичним виробництвом.
Політика “воєнного комунізму” включала:
– проведення повної націоналізації всіх підприємств;
– заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;
– мілітаризація праці;
– широкий централізм;
– введення продовольчої розкладки.
“Воєнний комунізм” – це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. Своєрідним стрижнем політики “воєнного комунізму” була продрозкладка запроваджена 11 січня 1919р. та Декрет про порядок націоналізації підприємств.
За продрозкладкою з селянських господарств збирали 85% їх врожаю. На практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. У 1919р. на українське село було направлено продрозверстку у розмірі 140 млн. пудів.
Проведення політики “воєнного комунізму” на селі означало ще і колективізацію селянських господарств: поміщицькі господарства перетворювались на радгоспи та комуни.
Причини поразки визвольних змагань 1917-1921р.:
1. Недостатній рівень свідомості українського громадянства в цілому.
2. Нерішучість української інтелігенції в питанні будівництва самостійної української держави, надання нею пріоритету соціальним проблемам на шкоду національно-державним.
3. Політична дезорієнтація селянства, яке з потенційного прихильника і учасника визвольної боротьби нерідко ставало її байдужим спостерігачем, виявилось неспроможним оволодіти ідеєю національної незалежності. Це вело до звуження соціальної бази українського руху.
4. Створенню української незалежної держави протидіяли зовнішні фактори. Головним з них була Росія, насамперед більшовицька. Це також неприхильна позиція Антанти, яка орієнтувалася в основному на відбудові єдиної незалежної Росії. Та все ж український визвольний рух незважаючи на поразку не припинився. Він знайшов своє продовження в інших формах боротьби.
Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 р. р.)
План. (частина 1)
1. Україна і утворення СРСР.
2. Політика українізації.
3. Індустріалізація України та колективізація українського села. Голодомор 1932-1933 рр.
Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 р. р.)
План (частина 2)
1. Конституція УРСР 1937 року.
2. Українські землі під владою Польщі, Румунії, Чехословаччини.
Політичне життя, національно-визвольний рух
Література:
За першого періоду – 1917-1922 рр. – велася ще завзята збройна боротьба між політичними утвореннями, які виникли внаслідок волевиявлення українського народу: УНР Українською державою, Директорією УНР і російськими окупантами (більшовиками і білогвардійцями). Цей період збігається у радянському масштабі з періодом так званого “воєнного комунізму”.
Після закінчення громадянської війни на території колишньої Російської імперії виникло 13 держав. П’ять з них, були дійсно самостійними (країни Балтії, Польща і Фінляндія). В усіх інших, у тому числі в Україні, утвердилася радянська форма державності. Україна мала формальний статус самостійної держави, яка виявляла незначну дипломатичну активність на міжнародній арені.
Діяльність української радянської дипломатії на початку 20-х рр. можна умовно поділити на два суттєво відмінні етапи: 1-й (кінець 1920- квітень-травень 1922р.) – рішучий дипломатичний пропив, вихід із ізоляції; 2-й (червень 1922- серпень 1923 р.) – поступове згортання зовнішньополітичної діяльності.
14.02.1921р. Ф.Коком та Ю.Коцюбинським було підписано першу мирну угоду УСРР з Литвою.
18 березня Росія і Україна уклали Ризький мирний договір з Польщею. Незабаром Україна встановила дипломатичні стосунки з Латвією та Естонією. На початку 1922 р. було підписано договір між Україною і Туреччиною, зміст якого відповідав Російсько-турецькому договору, укладеному в березні 1921 р. і мав надзвичайно важливе значення для становлення і активізації зовнішньої торгівлі республіки, адже у ІІ пол. 20-рр. 45% усього обігу зовнішньої торгівлі УСРР припадало на Туреччину.
На цьому етапі плідно йшла розбудова дипломатичних структур. Усією роботою керував наркомат закордонних справ УСРР і який очолював голова РНК України Х. Раковський. Для налагодження ефективного економічного співробітництва було утворено НКЗТ. Наприкінці 1921 р. Україна мала власний експортний фонд, який становив 60 млн. крб. золотом.
У квітні 1921 р. в Берліні було підписано угоду між УСРР і Німеччиною про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами – радянська Україна визнавалася Німеччиною де-факто. А ще через рік – у квітні 1922 р. – під час роботи конференції глав європейських держав, що проходила в Генуї, скориставшись суперечностями, російська делегація, до складу якої входив Х. Раковський, у містечку Рапалло уклала рівноправну угоду між РСФРР та Німеччиною. У листопаді 1922 р. дія цієї угоди була поширена на Україну.
Отже, на початку 20-х рр. Україна вийшла з міжнародної ізоляції. Радянській уряд України уклав 48 власних міжнародних угод. Складалося враження, що УСРР в цей час справді була самостійною і незалежною державою в зовнішніх зносинах, яку Москва підтримувала. Але ця самостійність була формальною, оскільки зовнішньополітичну лінію УСРР визначали рішення Політбюро ЦК КП(б)У, що керувався настановами з Москви. Контролювалася центром. По-друге, “самостійна” зовнішня політика створювала ілюзію справжньої української державності, що давало змогу, з одного боку, нейтралізувати активність учасників національно-визвольного руху, які боролися за відродження незалежної української держави, з іншого – використовувати УСРР, як додатковий інструмент для здійснення про-радянської політики на міжнародній арені.
На жаль, не зважаючи на порівняно інтенсивну діяльність України на міжнародній арені, у 1921-1922 рр., все чіткіше вимальовується тенденція обмеження дипломатичної активності республіки. Під тиском центру на початку квітня 1922 р. УСРР змушена була ліквідувати свою дипломатичну місію у країнах Балтії, лише тимчасово було залишено представництво у Литві, Москва взяла курс на витіснення української дипломатії з міжнародної арени.
Тенденція до обмеження дипломатичної активності української дипломатії у ІІ половині 1922 р. почала переростати у процес ліквідації зовнішньополітичного представництва УСРР. 18.10.1922 р. ЦК КП(б)У приймає постанову “Про згортання апарату НКЗС”, а вже у серпні 1923 р. консулати та дипломатичні служби України були злиті з апаратом союзного НКЗС. Нарешті, 20.09.1923 р. остаточно перестав існувати апарат НКЗС УСРР.
Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х рр. характеризується глибокою кризою, яку визначали:
1. Економічна розруха.
Збитки України після закінчення громадянської війни оцінювалися у 10 млрд. крб. золотом із загальної суми збитків нанесених усім республікам (39 млрд. крб.). виробництво промислової продукції знизилося до 1\10 довоєнного рівня. З 11 тис. підприємств 1921 р. діяло понад 2,5 тис., переважно дрібних. Валовий збір зерна в Україні 1920 р. становив майже 38,5% від рівня 1913 р.
Резолюція V конференції КП(б)У (листопад 1920р.) констатувала: “господарський розпад ніде не досягав такого величезного розміру, як на Україні”.
2. Політична нестабільність, яка була наслідком невдоволення селян продрозверсткою. Примусове здійснення продрозкладки наштовхнулось на збройний опір селянства. Повстанський рух охопив майже всю територію України, особливо Лівобережжя і Південь. Розглядався владою як політичний бандитизм.
За офіційними даними, наприкінці 1920- на початку 1921 рр. тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. На боротьбу з повстанцями було кинуто 2/3 регулярних частин Червоної Армії, які діяли проти Врангеля.
З часом соціальна суть селянського руху поступово змінювалася. Він ставав своєрідною професійною діяльністю декласованих елементів міста і села, які були розбещені війною і політичною нестабільністю суспільства. Боротьба набувала характеру взаємовинищення. Питання про ліквідацію продрозкладки перетворилося з проблеми економічної у політичну з тенденцією переростання у воєнну.
3. Голод 1921- 1923 рр.
В 1921 р. Україна зібрала лише 30% врожаю 1916 р. Епіцентром лиха стала Запорізька губернія.
Особливо важким був 1922 р. Кількість голодуючих в Україні становила 5,6 млн. чоловік, 25% населення УСРР.
1921р. партія більшовиків відмовилася від основних принципів “воєнного комунізму” і перейшла до НЕПу.
Причини її запровадження:
– повна руйнація економіки внаслідок запровадження “воєнного комунізму”;
– велика хвиля антибільшовицьких повстань у країні; головними вимогами повсталих стало усунення більшовиків від влади;
– спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату.
Головною особливістю запровадження НЕПу в Україні було те, що ці реформи пройшли на рік пізніше, ніж у Росії – з 1922р. через голод 1921-1922рр..
Суть Непу вбачалась у зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було вирішити проблеми економічної відсталості країни.
НЕП – це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав:
– заміну на селі продрозкладки продподатком. Селяни продавали державі за низькими цінами частину продукції, а решту мали право продати на ринку;
– відновлення під контролем держави товарно-грошових відносин формування ринку;
– денаціоналізація (приватизація) середніх і дрібних підприємств; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості в результатах праці, кооперування трудящих; “командні висоти” в економіці – важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля – залишалися в руках держави; визнавалися такі форми власності як приватна, орендна, кооперативна;
– введення у промисловості продажу надпланової продукції за ринковими цінами;
– введення стійкої грошової одиниці – червінця замість знецінених радянських грошових знаків.
Головним наслідком НЕПу було швидке відродження економіки. У 1928-1929 рр. в Україні вироблено електроенергії на 138% більше ніж 1913 р., кам’яного вугілля – на 119,3%, сталі – на 117%.
Сільське господарство також виходило з кризи і обсягом валової продукції вже 1927-1928 рр. дещо перевищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господарство помітно відставало від промисловості. Так, в 1927-1928 рр. обсяг промислової продукції, в порівнянні з попереднім роком виріс на 19,5%, а сільськогосподарської – лише на 6%.
НЕП на практиці довів свою життєздатність. Конкуренція між державним сектором (займав 86,4% потужностей), кооперативним (7%) та приватним (5,7%) забезпечила високу ефективність виробництва. Дрібна промисловість майже вся була приватною.
При Непі було досягнуто найвищих темпів розвитку країни за всі 70 років Радянської влади.
Однак НЕП не міг бути довговічним, оскільки базувався на двох несумісних основах: в економіці панували ринкові відносини, а в політиці – адміністративно-командна система, яка звикла підпорядковувати економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко управляти. Тому на початку 1928 р., під час кризи Непу (криза хлібозаготівель) від цієї політики сталінське керівництво відмовилось.
20-рр. ХХ століття – період мирного розвитку, відродження економіки в Україні, мистецького піднесення пов’язаних із запровадженням НЕПу.
Одним з важливих політичних завдань більшовицького режиму була подальша інтеграція радянських республік, які формально залишилися самостійними. 30 грудня 1922 р. 1-й Всесоюзний з’їзд Рад проголосив створення єдиної союзної держави – СРСР, до складу якої увійшли Росія, Україна, Білорусія, Грузія, Вірменія та Азербайджан. Цей новоутвір був фактично модифікацією старої імперської системи, що прикривала колоніальну політику російського центру в нових умовах національного пробудження народів. Утворення СРСР передувала дискусія у партійних колах щодо принципів об’єднання. Леніну і прихильникам більш гнучкої і поміркованої лінії в національній політиці довелося долати прямолінійну сталінську концепцію “автономізації”. Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу СРСР, який умовно можна поділити на кілька етапів:
І етап (червень 1919-грудень 1920) – утворення “воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.
Червень 1919 р. ВЦВК прийняв постанову “Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії” “на час соціалістичної оборонної війни”
ІІ етап (грудень 1920 – грудень 1922) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.
28.12.1920 р. між Росією і Україною було підписано угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. Створюються загально федеральні трести під контролем центру ВРНГ.
Центром керуються 7 наркоматів. З ініціативи української делегації на ІV сесії ВЦВК у жовтні 1922 р. Земельний, Цивільний та ін. кодекси РСФРР поширено було на всі радянські республіки.
ІІІ етап ( грудень 1922 – травень 1925) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності.
Процес ліквідації суверенітету України вступає в свою завершальну стадію, 26.01.1924р. відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію СРСР.
Травень 1925р. – ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв Конституцію УСРР.
Після смерті Леніна 1924р. до влади пришли найбрутальніші форми більшовицького тоталітаризму на чолі з Й. Сталіним. Однак енергія Непу ще тривала.
Продовжувались позитивні зрушення в сільському господарстві. Звільнена від жорстокого адміністрування, бурхливо розвивалася кооперація. Долалась інфляція. Зміцнювалась грошова система. Зв’язок державної промисловості з селянським виробником здійснювався шляхом посилення ролі ринку, товарно-грошових відносин. Зростала мережа бірж, ярмарків, відкривалися банки. Було здійснено грошову реформу, випущено в обіг червінець.
Торговий обіг почав будуватися на основі твердої валюти. За кілька років виробничий потенціал колишньої імперії досяг довоєнного рівня. Пожвавлення спостерігалось в усіх сферах суспільно-політичного і культурного життя.
ІІ. Так, як господарство СРСР в цілому перебувало на до індустріальній стадії розвитку ХІV з’їзд ВКП(б) ( грудень 1925р.) проголосив курс на індустріалізацію. Будучи логічним продовженням плану ГОЄЛРО, офіційний цей курс був спрямований на забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР; зміцнення обороноздатності країни; створення матеріально-технічної бази для модернізації як промисловості, так і с/г; стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.
Важливе місце у здійсненні наміченого курсу на індустріалізацію відводилося Україні. На ІХ з’їзді КП(б)У (грудень 1925р.) вказувалось на принципово важливу роль важкої промисловості республіки для процесу модернізації та реконструкції країни.
В листопаді 1929р. в “Правді” з’явилася стаття Сталіна “Рік великого перелому” в якій був проголошений курс на різке форсування індустріалізації. У 1931р. радянські закупки становили 30% світового експорту машин і обладнання, 1932 р. – майже 50%.
Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були:
1. Перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість.
2. Податки з населення.
3. Внутрішні позики.
4. Випуск паперових грошей, не забезпечених золотом.
5. Форсоване розширення продажу горілки.
6. Збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба.
7. Режим економії.
8. Небаченого рівня досягла експлуатація населення, в’язнів ГУЛАГу.
Процес індустріалізації в Україні крім загальносоюзних тенденцій, мав і свої особливості.
Особливості процесу індустріалізації в Україні:
1. Великі капіталовкладення в промисловість республіки, особливо у початковий період. За роки першої п’ятирічки (1928-1933) на Україну припадало 20% (269,4 млн. крб.) загальносоюзних капіталовкладень.
2. Побудова і реконструкція в Україні на початку індустріалізації великих об’єктів.
3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки (1-а п’ятирічка – з 1500 підприємств на Україну перепадало – 400; 2-а п’ятирічка – з 4500 – 1000; 3-а п’ятирічка – з 3000 – 600).
4. Поява у республіканському промисловому комплексі нових галузей (у харчовій промисловості: маргаринова, молочна, хлібопекарська).
5. Модернізація легкої та харчової промисловості значно відставала від важкої індустрії. Капіталовкладення у важку індустрію в роки першої п’ятирічки становили 67,5% асигнованих коштів, а в легку і харчову – лише 12,5%.
6. Витіснення приватного сектору в економіці України йшло вищими темпами, ніж в СРСР в цілому. 1921 на приватний сектор припадало – 25% виробництва промислової продукції, 1928 р. – 12% (по СРСР 17%).
Модернізація промислового потенціалу України дала змогу республіці випередити за рівнем розвитку індустрії кілька західних країн. Вона посіла 2-е місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-е місце – за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-е місце в світі за видобутком вугілля. Модернізація сприяла посиленню процесу урбанізації.
1925р. – кожен 5-й проживав в місті, 1939р – кожен 3-й. Формується український національний робітничий клас та інтелігенція.
Недоліки:
1. До кінця 1930 р. 40% капіталовкладень у промисловість СРСР було заморожено у незавершених проектах.
2. Привілейоване, домінуюче становище виробництва засобів виробництва.
3. Побудова і реконструкція підприємств монополістів.
4. Диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу республіки.
5. Наростаюча централізація економічного життя (1927-1928 рр.) – важка промисловість України (група “А”) на 89% була у загальносоюзному підпорядкуванні, а група “Б” – на 50%.
6. Повернення до командних методів управління, посилення експлуатації трудящих, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва.
На початку 1933 року країна була поставлена на межу економічної катастрофи. Тому в 1933 р. політика “надіндустріалізації” стрибкоподібного нарощування темпів розвитку промисловості припинилася...
Внаслідок проведення політики індустріалізації УРСР перетворилася в індустріально-аграрну республіку.
ІІІ. Рішення ХУ з’їзду ВКП(б) (1927р.) передбачали повільний, поступовий, добровільний процес кооперації (нагадаймо, що кооперація може бути декількох видів: виробнича, житлова, кредитна, споживча тощо).
Проте практика диктувала швидкі темпи та жорсткі методи. Прискорена модернізація промислового потенціалу країни зіткнулась з трьома проблемами: кошти, сировина і робочі руки для розвитку індустрії. Все це можна було одержати від селянства, що становило більшість населення. В зв’язку з цим відбувається прискорена трансформація кооперації у колективізацію, швидко йде процес згортання кооперації.
У листопаді 1929 р. постановою пленуму ЦК ВКП(б) був офіційно проголошений перехід до суцільної колективізації, про здійснення в найкоротший термін колективізації в Україні.
Щоб зламати опір суцільній колективізації, за постановою пленуму ЦК ВКП(б) “Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації” (від 30.01.1930 р.) в Україні було розкуркулено майже 200 тис. селянських господарств, але бажаних наслідків це не дало.
Розкуркулення і примусова колективізація викликали на Україні стихійний опір селянства. Лише з січня по червень 1930 р. в Україні зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянської влади.
2 березня 1930 року у “Правді” Сталін опублікував статтю “Запаморочення від успіхів”, в якій у “перегинах ” процесу колективізації звинуватив місцеву владу. Це стало поштовхом до масового виходу селян із колгоспів. За 100 днів після публікації статті з колгоспів України вийшло 1594 тис. господарств. Восени 1930 р. у колгоспах залишилося менше 1/3 селянських дворів (переважно незаможники).
Причини голоду в Україні 1932-1933рр.
Західні історики, такі як, Дж. Мейс, Р. Конквест вважають, що цей голод був штучним з метою знищення українського селянства як свідомої національної верстви. Національно-політичний чинник.
Д. Соловей підкреслює “що голод 1932-1933рр. планово підготовлений і здійснений”. Такий підхід є характерним для праць і вітчизняних публіцистів.
Група російських, українських і західних істориків ( В. Данилов, Н. Іваницький, В. Марочко, Н. Верт та інші ) вважають, основні причини голоду зумовлені дією соціально-економічних чинників, насамперед “насильницькою хлібозаготівлею”.
Однак, найбільш обґрунтованою є позиція авторського колективу монографії “Сталінізм на Україні: 20-30-ті рр..” (В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький ) які зійшлися на синтетичній концепції. Цієї ж позиції притримується і В.Савельєв “...саме економіко-політичні чинники стали в кінцевому підсумку причиною голоду”.
Загальна кількість жертв голодомору 1932-1933 рр. в Україні досі не відома. Дані коливаються від 3 до 7 млн. чоловік.
Наслідки суцільної колективізації.
Форсовані темпи і переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків – дезорганізації і деградації аграрного сектора на початку 30-х рр.. його невпинного вповзання у кризу. В 1933 р. Сталін відмовляється від прискорених темпів індустріалізації і від безрозмірної продрозверстки.
У 1935 р. в містах було скасовано введену 1928 р. карткову систему.
Наприкінці 30-х рр.. с/г України вийшло на рівень продуктивності, який існував до початку суцільної колективізації.
Отже, у сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора полягала в “обслуговуванні” процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольства. Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалою деградацією та дезорганізацією аграрного сектору.
Причинами встановлення тоталітарного режиму в СРСР були : відсутність традицій демократії, низький рівень політичної культури населення , поступове зростання партійного та державного апарату , диктатура ВКП (б) в політичній сфері, командно-адміністративна система управління державною економікою.
Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20 – 30-х рр. свідчать такі тенденції на процеси:
Перші кроки до масового терору – це боротьба із “шкідниками”, яка розпочалася в умовах згортання непу. Сигналом до неї стала “Шахтинська справа” (1928 р.) (Харківський центр”).
Після цієї справи розпочалася цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. “Звинувачення” і “викриття” наростали, як снігова лавина. Були сфабриковані такі справи, як : процес над “Спілкою визволення України” (1930 р.); “Українським національним центром”, “Українською військовою організацією”, справа про “контрреволюційну” організацію на селі тощо. Репресії на обійшли і владні структури. Згідно з рішенням ХУІ конференції ВКП(б) і ІІ Всеукраїнської конференції КП(б)У протягом 1929-1930 рр., в Україні була проведена “чистка” в 61 823 установах радянського державного апарату; з 338 тис. осіб, які проходили “чистку” звільнено майже 40 тис. (11%).
Репресії на початку 30-х рр. відповідно до настанов Сталіна застосовувались проти :
У січні 1934 р. столицю України перенесено з Харкова до Києва.
Для знищення тоталітарного режиму важливо не тільки знищити будь яку опозицію, не тільки прищепити суспільству вірус тотального страху, а й створити атмосферу взаємної недовіри, взаємної підозри.
3. Політика українізації.
Відбувались і певні зміни, у підході до національного питання. ХІІ з’їзду РКП(б) (17-25 квітня 1923 р.) поклав початок т.зв.політиці коренізації, яка мала сприяти зростанню в республіках неросійських , місцевих радянських і партійних кадрів , запровадження національних мов у сфері освіти і культури, і навіть армії. На Україні такий процес дістав назву “украінізації”. ЇЇ активні прихильники займали все більше місця в більшовицькій адміністрації України, серед них – О. Шумський, М. Скрипник, В. Чубар, В. Затонський та ін.
Було офіційно засуджено т.зв. тіорію боротьбі двох культур обстоювану секретарем ЦК КП(б)У Л. Лебедем, згідно з якою прогресивна російська пролетарська культура на Україні обов’язково мала перемогти відсталу українську, пов’язану з селом. Вже у 1927 р. українською мовою велося 70% всіх урядових справ. Партійні та радянські чиновники у масових масштабах мали пройти курси української мови. Зросла кількість українців в урядових установах і партії. До 1926-1927 рр. їх частка становила відповідно 54 і 52%. Почалася українізація і в військових частинах, яку підтримали М.Фрунзе і Якір.
В жовтні 1921 р. на Церковному соборі у Київі було утворено Українську Автокефальну Православну Церкву, яку очолив митрополит
В. Липківський. У 1924 р. вона мала вже 30 єпископів, 1500 священників, понад 1100 парафій та мільйони віруючих. Запровадження УАПЦ української мови в богослужінні сприяло піднесенню свідомості сотень тисяч віруючих.
Політика індустріалізації, яка була оголошена партією більшовиків викликала масовий приплив селянського населення до українських міст , що суттєво змінило етнічний склад міського населення і зумовила перевагу українців, які вже не русифікувалися у таких масштабах, як раніше. З посиленням українізації набувала дедалі більшого впливу в суспільному житті націонал-комуністична течія. ЇЇ представники щиро вірили у можливість поєднання доктрин більшовизму з процесами національно-культурного відродження. Найбільш яскравими представниками націонал-комунізму на Україні були М.Хвильовий та О. Шумський. М. Хвильовий виступав з осудом невідповідності теорії і практики більшовиків у національному питанні, а також викриттям партійних бюрократів як носіїв російського шовінізму. Висунуте ним гасло “Геть від Москви” орієнтувало українське національне відродження на культурні здобутки заходу і подолання провінціалізму української культури. Позиція М.Хвильового була підтримана наркомом освіти О. Шумським. В такому ж контексті слід розглядати публікації М. Волобуєва в журналі “Більшовик України” які засуджували колоніальну економічну політику Москви щодо України. Волобуєв доводив, що економіка СРСР не є єдиним однорідним цілим, а складається з різних своєрідних компонентів, одним з яких є Україна.
Період послаблення тоталітарного контролю партії над політичним і економічним життям України був дуже швидко ліквідований партією одночасно з непом.
Успіхи та наслідки українізації:
З метою утримання та посилення своєї влади російські комуністи розпочали політику українізації (на засадах і принципах марксизму). Але , головним наслідком цієї політики стало культурне відродження України, її мови та літератури. Найбільші успіхи були в освіті. З встановленням в СРСР одноосібного правління Сталіна наприкінці 20-х рр. українізація була припинена, хоча офіційних документів про це не існує. Правляча партія повернулася до традиційної для російської політичної еліти, політики русифікації та знищення будь-яких національних особливостей.
Україна в роки Другої світової війни.
Приєднання західноукраїнських земель до СРСР.
.
План
1. Причини, характер та цілі другої світової війни. Україна в планах військово-політичного керівництва фашистської Німеччини.
2. Радянсько-німецький альянс і возз’єднання українських земель у складі Радянського Союзу.
3. Наростання загрози фашистської агресії. Стан обороноздатності СРСР.
Література:
Згідно з Сталінською економічною концепцією під час “соціалістичного будівництва” перевагу було дано індустріалізації, насамперед, великій, видобувній та паливній галузям. З огляду на пріоритетну роль воєнного фактору у сталінській зовнішній політиці інтенсивно розвивалося також машинобудування і хімічна промисловість. Продуктивні можливості економіки України були великі і неухильно зростали, посідаючи найбільшу питому вагу серед інших республік (крім РРСФР).
В 1940 році продукція всієї промисловості України зросла в 7,3 рази порівняно з 1913 р., а крупної – майже у 10 разів. За розвитком великої промисловості республіка посідала друге місце в СРСР після Росії. В Україні було збудовано 25 доменних печей, з них 4 найпотужніші і на той час найбільші в світі. Було введено мартенівські печі та потужні прокатні стани.
Причини, характер та періодизація ІІ світової війни. Людські та матеріальні втрати України у війні.
Питання про причини ІІ світової війни залишається в історичній літературі досить дискусійним та неоднозначним. Але більшість науковців сходяться на таких:
1. Фашистські і мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції та США.
2. Загострення суперечностей між великими державами в результаті глибокої економічної кризи. З якої кожна держава виходила своїм шляхом.
3. До розв’язання воєнного конфлікту призвела політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія і Франція. З іншого боку, це – безпосередня підтримка Німеччини керівництвом СРСР шляхом підписання пакту Ріббентропа–Молотова (серпень 1939 р.)
Характер війни: загарбницький для країн “Антикомінтернівського пакту”, а для країн антигітлерівської коаліції та народів світу вона мала справедливий визвольний характер.
ІІ світова війна поділяється на такі періоди:
І п. – 1.09.1939р. - 22.06.1941р.
ІІ п. – 22.06.1941р. - 19.11.1942р.
ІІІ п. – 19.11.1942р. - 06.06.1944р.
ІV п. – 06.06.1944р. - 08.05.1945р.
V п. – 8.05.1945р. - 02.09.1945р.
У ІІ світовій війні була задіяна 61 держава, на території яких проживало 80% населення Землі, її жертвами стало до 70 млн. чол.
Загальна кількість втрат українців (цивільних і військових) становила 7 млн. чол. (16,7% втрат відносно всього населення України). Повністю або частково знищено 714 міст та 28 тис. сіл, 2 млн. будинків. Без житла залишилося 10 млн. чоловік, було знищено 16 150 промислових підприємств. Матеріальні втрати України становили майже 1,2 трл. крб.
23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад, який доповнювався таємними протоколами, де йшлося про задоволення територіальних апетитів обох держав. Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР трохи не до кордонів 1913 р. Саме територіальний виграш, розподіл сфер впливу, поширення сталінської диктатури на нові території і було основною метою радянсько-німецького пакту. Для Гітлера це був тимчасовий “союз для війни”. Безпосереднім результатом пакту “Ріббентроп-Молотов” був початок 1 вересня 1939 р. агресії Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники Англія і Франція. Так вибухнула 2-а світова війна.
17 вересня 1939 р. сталінський уряд дав наказ військам вступити на територію Західної України та Захід. Білорусії аби, як говорилося у його ноті “взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії”.
21 вересня капітулював польський гарнізон м. Львова. 22 вересня о 14.00 год. частині 2-го кавалерійського корпусу Червоної армії почали входити до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської компанії відбувся парад радянських та німецьких військ.
28 вересня радянсько-німецький політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі, був підтверджений новим договором – про дружбу і кордон, який став державною таємницею. Він також, створив умови для вирішення проблеми Бессарабії і Буковини, споконвічних українських територій. Після пред’явлення ультиматуму про повернення цих земель Румунія у червні 1940 р. задовольнила радянську вимогу.
Повсюдно запроваджувалася українська мова, а також український репертуар в театрах. Збільшилась кількість українських шкіл (до 6,5 тис.) з одночасним скороченням польських. Прерогативою радянської влади було збільшення заробітної плати працівникам освіти та охорони здоров’я. Преса і видавництва переводились на українську мову, пропагувався український фольклор. Це була своєрідна українська культурна революція у західноукраїнському регіоні, здійснена за лічені тижні.
Наростання загрози нацистської агресії. Стан обороноздатності СРСР.
18 грудня 1940 р. генеральним штабом збройних сил Німеччини було остаточно завершено особливе завдання фюрера, розроблено так звану директиву №21 (план “Барбаросса”). Це був план віроломного нападу на Радянський Союз та його розгрому шляхом “блискавичної війни”.
Україна, як одна із найбагатших частин СРСР була предметом особливого інтересу для німців. Давню мету королів і кайзерів про Україну як “німецьку Індію”, тобто багату колонію, “фюрер” підкріпив антибільшовизмом і расистською ідеологією.
В інструктивному додатку до плану “Барбаросса” гранично відверто говорилося щодо характеру війни: “Війна проти Росії – один з найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це ... оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни – розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю”.
Термін нападу умовно призначався на травень 1941 року. Компанія мала тривати від кількох тижнів до кількох місяців і завершитися виходом німецьких військ на лінію “два А” – Архангельськ – Астрахань...
Чому на початковому періоді війни (1941-1942 роки) радянський народ і його армія терпіли невдачі незважаючи на те, що в міжвоєнний період, а це не менше 20 років, народ готувався до можливої війни, всіляко посилював обороноздатність, спираючись на великі потужності воєнно-економічного потенціалу, створеного в роки “побудови соціалізму”?
Причини невдач СРСР у 1941-1942 роках. Незважаючи на наявність новітніх моделей зброї, промисловість продовжувала масове виробництво озброєння застарілих зразків. А деякі найбільш вдалі зразки було взагалі безпідставно знято з виробництва (наприклад, протитанкову 45 мм. гармату, протитанкову рушницю, протитанкову гранату). Взагалі для оборонної промисловості останніх передвоєнних років характерною була загальмованість, некомпетентність в освоєнні найновіших зразків озброєння. У вищих ешелонах влади створилася ілюзія відсутності безпосередньої загрози війни, а відтак необхідність квапитись.
Між тим чисельність армії швидко зростала. З 1939 року по 1941 рік було сформовано 125 дивізій. Хоча за кількісним показником Червоній армії не було рівних у світі, нових моделей танків було тільки 18 %, літаків 9 %.
Відсутність кваліфікованого керівництва у Збройних Силах, за 17 місяців (з травня 1937 року) з армії було усунуто не менше як 44 тис. представників ком. складу (в 1939 – 1940 рр. 13 тис. звільнено). 1/3 цієї кількості репресованих припадає на Київський особливий військовий округ.
Серед вищого командного складу репресовано кожні двоє з трьох. Обезголовлено 70 % полків і 80 % батальйонів. 1800 генералів потрапили до ГУЛАГУ. На початку 1941 року. лише 7 % ком. складу мали вищу освіту, а 37 % взагалі не мали відповідної освіти.
Жахливий стан Червоної армії був, звичайно, відомий потенційному противнику. Гітлерівське командування глузливо називало Червону армію “глиняним колосом без голови”.
У лютому 1941 року у лісових масивах східної частини Польщі, що дістав кодову назву “район Вінтер” почалася концентрація та підготовка “армії вторгнення” . Вона налічувала загалом 5,5 млн. солдатів і офіцерів, 4,3 тис. танків, 5 тис літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Це була найкраща армія того часу. Армію вторгнення було розподілено на три групи армій – “Північ”, “Центр” і “Південь”. Причому на напрямках головних ударів німецькі війська мали 6-8 разову перевагу перед радянськими.
Першими відчули наближення розв’язки прикордонники, які взяли під охорону новий кордон.
З червня 1940 року від численної резидентури закордонного відділу НКВС і головного розвід управління генштабу почали надходити тривожні повідомлення про серйозні наміри нацистського уряду порушити радянсько-німецький договір про ненапад. Одним з перших подав такі розвіддані радянський розвідник – український художник М. Глущенко (агентур. псевдонім “Ярема”).
3 квітня 1941 року така інформація надходила майже з 40 точок земної кулі й мало не щодня. Причому у дев’яти випадках повідомлялися точні дані про напад Німеччини, кількість війська. Наркомат оборони і генштаб мали достатньо надійної інформації про воєнну загрозу.
Всі дані про підготовку агресивної війни Німеччиною радянським керівництвом, при вирішальній ролі Й. Сталіна відкидалися як дезінформація.
17 червня 1941 року Гітлер віддав наказ про напад на СРСР. Рівно о 20.00 21 червня у частини вермахту і люфтваффе надійшли і були негайно розпечатані спеціальні контейнери з інструкціями та директивами.
Увечері 21 червня до Сталіна в спішному порядку прибули нарком оборони С. Тимошенко і начальник генштабу Г. Жуков і посилаючись на новітні дані, зокрема відомості, отримані від перебіжчиків, стали наполягати на приведенні усіх прикордонних округів у повну бойову готовність. Але “вождь” залишався вірним собі навіть у цій обстановці, дав дозвіл на приведення військ у бойову готовність без … права відкривати вогонь по військах противника, якщо вони перейдуть кордон.
Велику війну і велику біду приніс людям світанок 22 червня 1941р. Переоцінка сил і можливостей Червоної армії у сполученні з переоцінкою воєнного потенціалу й агресивних намірів Німеччини, що мали місце серед вищого керівництва країни, позначилися і на настроях населення.
Дуже важливе місце у планах німецького командування відводилось взяттю у найкоротші сроки України з її величезними сировинними ресурсами і родючими землями. Цим самим Гітлер та його кліке намагалися посилити свою воєнну економіку, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР і досягнення світового панування.
Після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР (22.06.41р.).
Мобільні угрупування «Північ», «Центр» і «Південь» німецької армії швидко просувалися на Ленінград, Москву, Київ. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000км., глибина вторгнення на головних напрямках – 400-600км.
Група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Рундштадта була націлена на Україну. В ній нараховувалося 57 дивізій; 9 танкових та моторизованих, близько 1 тис. літаків.
Їм протистояли Південно-Західний фронт (командуючий М. Кирпонос) та Південний фронт (командуючий І. Тюлєнєв).
У смузі Київського особливого військового округу перевага сил була на боці радянських військ (у живій силі в 1,2 рази, у літаках у 2,5 рази, танках – у 5 разів).
З 23 по 30 червня відбулася найбільша танкова битва у районі м. Львова. На південь від Львова наступали союзники Німеччини – угорці на Станіслав та румуни на Могилів-Подільський та Одесу.
За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу – це 3/5 військ, що перебували у західних округах.
Український напрямок для Гітлера був одним із головних, і це чітко виявилось у процесі експансії проти СРСР. 18 серпня він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на столицю України – «безпосереднє стратегічне завдання».
У середині липня 1941р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.
Оборона Києва тривала більше двох місяців (з 7 липня по 26 вересня). Під Уманню було ліквідовано фашистами дві армії. Після чого під Полтавою замкнулись у кільце броньовані німецькі «кліщі». У полон потрапило 660 тис. чол. З яких 60 тис. командирів.
Командуючий фронтом М. Кирпоніс, секретар ЦК КП(б)У М. Бурмистенко та група генералів загинули.
Оборона Одеси тривала 73 дні (з 4.08. по 16.10.1941р.), що мало велике стратегічне і політичне значення, вона приковувала 18 дивізій противника.
У грудні 1941р. під Москвою було розгромлено 38 дивізій фашистів, що зірвало план “Бліцкригу”, створивши умови для контрнаступу радянських військ.
На пропозицію Генерального штабу в березні 1942р. плану операції на весну і початок літа 1942р., головною ідеєю якого була активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім рішучий наступ. Сталін вимагав організації серії наступальних операцій на окремих напрямках. Що в кінцевому результаті загрожувало бідою.
4 липня 1942р. після 8-ми місячної оборони було втрачено м. Севастополь. Ворог втратив 300 тис. чол. А до цього німці захопили Керченський півострів.
Катастрофою завершився початий 12 травня наступ на харківському напрямку (в полон потрапило 240 тис. червоноармійців).
Ці поразки різко змінили ситуацію на користь німців, які оволоділи стратегічною ініціативою, 28.06.42р. ними був розпочатий широкомаштабний наступ. 22.07.42р. після захоплення фашистами м. Свердловська Ворошиловоградської області, вся територія УРСР була остаточно окупована.
Отже, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори були основними причинами трагічних поразок та катастроф на початковому етапі війни.
Плани фашистів що до українських земель у воєнний період – матеріальна база і зручний плацдарм для ведення бойових дій у повоєнний – одне з кращих місць для розгортання німецької колонізації.
2. Фашистський окупаційний режим в Україні у 1941-1944рр.
Територію СРСР Гітлер називав “великим пирогом”, для освоєння якого необхідно, по 1-є, оволодіти ним, по 2-є, управляти, по 3-є, експлуатувати.
“Розділяй і владарюй” класична формула гітлерівців щодо управління.
Окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської Німеччини.
Українську територію нацисти розглядали як “німецький життевий простір”.
20.08.1941р. було утворено рейхскомісаріат “Україна” на чолі з рейхскомісаром Е. Кохом.
До складу генерал-губернаторства, створеного на території Польщі було включено Львівську, Дрогобицьку, Станіславську та Тернопільську області під назвою “дикстрикт Галіціон”.
До складу Румунії під назвою “Трансністія” ввійшли Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, ряд районів Вінничини, Миколаївщини.
Чернівецька, Сумська, Харківська та Луганська області увійшли у “прифронтову зону”.
Встановлення “нового порядку” супроводжувалося вивезенням сировини і матеріалів, людей (2,4 млн.). За розпорядженням міністра східних територій А. Розенберга з України було вивезено понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичні реліквії та колекції.
Рух Опору в Україні у роки II світовій війні.
Масові звірства та поділ українських територій стали причинами розгортання руху Опору.
Партизанський рух на окупованій території пройшов такі етапи розвитку:
1 етап – “зародження і становлення” – до кінця 1942р.
2 етап – “стабілізація” – до середини 1943р.
3 етап – “активних наступальних дій” – до цілковитого розгрому німців.
30.05.42р. було створено центральний штаб партизанського руху.
Строкач Т. А. в 1942-1945рр. – начальник УШПР.
В жовтні 1942р. – створено Українську Повстанську Армію (УПА).
У 1943р. підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів, “Рейкова війна”. Здійснено 19 рейдів, довжиною 52 тис. км.
У період 1941/45рр. у партизанських загонах і з’єднаннях діяло 180 тис. чол., 30% з них загинуло.
На початку 1944р. визволена партизанами територія становила майже 12 тис. км2.
Всього на території України діяло понад 60 партизанських з’єднань, близько 2 тис. загонів та груп комуністичного спрямування.
Для боротьби з партизанським рухом німецьким командуванням було виділено 120 тис. солдатів.
Найбільш відомими партизанськими з’єднаннями були з’єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова. Становлення оунівського партизанського руху почалося в середині 1942р. Головою революційного крила ОУН був С. Бендера. У жовтні 1942р. націоналістичні загони об’єдналися в УПА, яка контролювала частину Волині, Полісся, а згодом і Галичини. З кінця 2943 року її очолив Р. Шухевич. Ця армія нараховувала у 1943-1944рр. 30-40 тис. бійців, у 1944-1945рр. – 20-25 тис. Всього в лавах УПА за роки її існування перебувало до 400 тис. осіб.
21-25 серпня 1943р. відбувся III надзвичайний збір ОУН. Під впливом Р. Шухевича ця організація відійшла від тоталітарних принципів, на яких будувалася, до демократичних.
Так, як радянські партизани вважали своєю батьківщиною СРСР, а оунівці – самостійну Україну, то вони ворогували між собою, що послаблювало Рух Опору і призвело до тисяч людських жертв з обох сторін.
Утворення антигітлерівської коаліції.
Напад фашистської Німеччини на СРСР довів всьому світові небезпеку агресивних планів Гітлера. Велика Британія та США відчули загрозу безпеці власних країн, що різко зросла. До цього діяв британсько-американський договір про спільні дії на Тихому океані.
У. Черчиль заявив, що війна, що йде загрожує інтересам його країни та її колоній, а напад на СРСР визнав помилкою Гітлера. Черчіль дав згоду на надання економічної і політичної допомоги СРСР. Його підтримав президент США Ф. Рузвельт. Після цього починає складатися антигітлерівська коаліція. Коаліція – від лат. “союз” – політичний або військовий союз держав, які домовились про спільні дії
Етапи створення коаліції:
1. Липень 1941р. – Московська конференція та підписання англо – радянської угоди про: а) спільні дії проти Німеччини та союзників; б) військові поставки в СРСР; в) надання кредитів СРСР; г) відмова від сепаратного миру з противником.
2. Серпень 1941р. – офіційна заява уряду США про допомогу СРСР. 9 –14 серпня 1941р. – проведення “Атлантичної хартії”; надання англо – американської допомоги СРСР; відмова від територіальних домагань та інше.
3. З кінця 1941р. – підписання договорів урядами Польщі та Чехословаччини, які знаходились в еміграції. Формування на території СРСР військових частин: чехословацькі загони і з’єднання; французька ескадрилья та авіаполк “Нормандія”; польські, югославські частини. Підтримка організації “Вільна Франція” на чолі з Ш. де Голлем в боротьбі проти фашистів.
4. 1 січня 1942р. – Підписання Декларації об’єднаних націй в Вашингтоні. Її зміст підписали 26 країн. Декларація включала такі положення: а) заборона підписання сепаратного миру; б) необхідність створення в Європі другого фронту. Укладення трьохсторонього договору (СРСР – Велика Британія – США) поширення на СРСР силу договору про ленд – ліз (постачання зерна, м’яса, нафтопродуктів, танків, літаків). Вступ США у війну.
5. 1942р. – підписання англо-радянського договору про спільне ведення війни. Підписання радянсько-американського договору про спільне ведення війни.
6. 1943р. – затягнення питання про відкриття другого фронту в Європі. Введення англо-радянських збройних сил в Іран. Проведення Тегеранської мирної конференції.
Подолавши значні протиріччя, Велика Британія, СРСР і США утворили дійовий військово-політичний союз для боротьби з фашистськими державами – агресорами.
6 червня 1944р. союзники СРСР відкрили другий фронт в Європі.
Звільнення України від німецько-фашистської окупації.
Сталінградська битва (17.07.1942 – 2.02.1943рр.) Під час цієї битви Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн. чол. (1/4 усіх діючих на радянсько-німецькому фронті). Ця битва стала не тільки початком корінного перелому в II світовій війні, а й початком визволення території України.
Першим населеним пунктом визволеним від німецьких військ 18.12.1942р. було с. Півнівка Міловського району Луганської області.
Успішний наступ Червоної армії продовжувався аж до лютого 1943р.
Завдяки операції “Зірка” радянські війська оволоділи Харковом (16 лютого), визволили значну територію Донбасу і Харківщини. Але після 16 лютого стратегічну ініціативу було втрачено, фашисти створили дві ударні групи з семи танкових та моторизованих дивізій вдарили у фланги і тил радянських військ під командуванням Попова. 16 березня м. Харків знову було захоплено фашистами.
З квітня по липень 1943р. на фронтах панувало відносне затишшя.
Влітку 1943р. Німеччина вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ.
Курська битва розпочалася 5.07.1943р. і тривала майже 2 місяці. У ній взяло участь понад 4 млн. солдатів. За 50 днів ворог втратив понад 500 тис. солдатів, 3 тис. гармат, 1.2 тис. танків.
Стратегічна ініціатива остаточно було вирвана з рук фашистів.
Розвиваючи успіх війська Південно-Західного фронту (командир Р. Малиновський) на початку вересня визволили Донецьк (8.09) і вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська.
Війська Південного фронту (Ф. Толбухін) визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя.
Війська Воронезького фронту (м. Ватутін) визволили суми та вийшли до Дніпра в районі Переяслава – Хмельницького.
Наприкінці вересня 1943р. Червона армія вже контролювала 700 км. лівого берега Дніпра. У жовтні почалися завершальні бої по розгрому нацистів на Лівобережжі.20 жовтня 1943р. Воронезький, Степовий, Південно – Західний і Південний фронти були перейменовані на 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти.
У перші дні листопада розпочалися вирішальні бої за м. Київ. Визволити столицю України Сталін вимагав до річниці Жовтневої революції. 6 листопада Київ було взято, але ціною величезних втрат. Лише в районі Букрина загинуло 40 тис. бійців. За подвиги здійснені у ході битви за Дніпро, 2438 воїнам надано звання Героя Радянського Союзу (понад 20% від усіх хто одержав це звання у ході війни).
Перемога у битві за Київ стала завершенням корінного перелому в II Світовій війні.
Досягнення вирішальних перемог на фронтах значною мірою було зумовлено працею трудівників тилу, завершенням перебудови економіки на воєнний лад. У зміцнення обороноздатності СРСР вагомим був внесок евакуйованих з України на Схід 550 великих підприємств 30 галузей промисловості.
Вони становили майже половину всіх потужностей, введених у дію у східних районах СРСР.
У січні 1944р. майже 2,3-мільйонна Червона Армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забезпечене перемогою у січні-лютому під Корсунь-Шевченківськім (німці втратили 55 тис. солдат).
25.03.1944р. війська 2-го Українського фронту вийшли на державний кордон з Румунією.
1-й Український фронт розгромив німецькі війська у районі Тернополя і Кам’янця – Подільського 8 квітня вийшли на кордон з Чехословаччиною.
Квітень – травень 1944р. проведено Кримську операцію, в результаті якої 12.05.1944р. Крим був повністю очищений від гітлерівців.
Влітку 1944р. становище Німеччини значно погіршилось. 6 червня 1944р. американо-англійські війська відкрили 2-й фронт у Європі який відтягнув 60 німецьких дивізій.
В липні на Західній Україні в районі Брод в оточення потрапило 8 німецьких дивізій, серед них була й дивізія СС “Галичина”. До кінця липня їх було знищено.
З 20 по 29 серпня війська 2-го та 3-го Українських фронтів провели Яссо-Кишинівську операцію, в результаті якої було звільнено Молдавію та Ізмаїльську область України.
Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах – с. Лавочне Дрогобицької області – визволили 8 жовтня 1944р. Офіційним днем визволення України вважається 14.10.1944р. коли відбулося офіційне засідання у Києві. Закарпатську Україну остаточно було визволено військовими 4-го Українського фронту 28.10.1944р. 8.05.1945р. капітулювала Німеччина, а 2.09.1945р. – Японія. Друга світова війна закінчилася.
4. Внесок України у перемогу.
9 травня 1945р. – день Перемоги народів колишнього Радянського Союзу над нацистською Німеччиною.
Цей день до сьогодні є одним з найбільших свят в Україні.
Україна стоїть на першому місці по абсолютній кількості загиблих в роки війни і на другому (після Польщі) по процентному співвідношенні між числом загиблих і тими, хто вижив.
Загальна кількість загиблих жителів України – 8 млн. осіб, або 16,7% довоєнного населення України. Всі втрати становлять 14,5 млн. чол.
На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу, та понад 28 тис. сіл України (понад 250 із яких врятовано), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Без даху над головою залишилося 10 млн. осіб. В Україні залишилось лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств.
Прямі матеріальні збитки господарству становили 285 млрд. крб. Ця сума в п’ятеро перевищувала асигнування УРСР протягом усіх 3-ох довоєнних п’ятирічок. Загальна же сума втрат, яких зазнали населення і господарство України, становила 1,2 трлн. крб.
Понад 2 тис. українців стали Героями Радянського Союзу, 32 чоловіки – двічі Героями, а льотчик У. Кожедуб – тричі Героєм.
“Все для фронту, все для перемоги” – це гасло в роки війни визначало зміст життя і діяльності всього населення України.
Вже через тиждень після початку війни всі підприємства було переведено на виконання замовлень фронту. Працювати довелося в прифронтових умовах – під бомбардуваннями і обстрілами.
Перехід народного господарства на воєнний лад вимагав евакуації в тилові райони країни найбільш цінного майна, а також кваліфікованих фахівців, діячів науки і культури. Керувала евакуацією комісія, яку очолював заступник голови РНК УРСР Д. Жила. Всього з України було евакуйоване обладнання більш ніж 550 великих підприємств 30 галузей промисловості (1/3 всіх заводів і фабрик, евакуйованих з районів СРСР, що були охоплені війною).
Харківський танковий завод свою першу продукцію в евакуації випустив вже в грудні 1941р., всього за період війни завод випустив більш ніж 35 тис. танків.
Працювали люди в три зміни. В складних умовах збирався врожай. Темпи збирання врожаю в тилових районах, не зважаючи на те що не полях працювали жінки, діти і старі люди, в два три рази перевищували довоєнні.
Визначальний внесок у перемогу над ворогом внесли вчені України. Група вчених на чолі з Е. Патоном розробила метод дугової автоматичної електрозварки корпусів танків Т – 34. Винайдено нові методи плавки броньової сталі (І. Доброхотов). Вчені модернізували зброю і військову техніку. Інститут клінічної хірургії під керівництвом О, Богомольця розробив ефективні методи лікування інфекційних захворювань.
Відомі поети і письменники України (А, Малишко, П, Тичина, М, Рильський, В, Сюсюра) піднімали патріотичний дух народу.
З 15 фронтів, що діяли в період війни, більше ніж половину очолювали генерали – українці за походженнями (А, Єрьоменко, С, Тимошенко, Р, Малиновський, РФ, Черняховський, П. Рибалко, К. Москаленко).
В тилу німецьких військ, на території України діяли понад 50 тис. партизанів, близь 2 тис. загонів і груп, численні підпільні організації, збройні загони українських націоналістів. Великим був внесок України у створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною.
Україна зробила вагомий внесок у перемогу над ворогом, і нам є чим пишатися.
Визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистської Німеччини. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу. Війна зумовила кардинальні зрушення у суспільному житті України. З одного боку – це не вигойні рани та гігантські збитки, пов’язані з чисельними людськими жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями. З іншого – з війною пов’язані завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості та віри у свої сили народу, концентрація у межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.
Становищ в Україні у повоєнний період (1946-1953 рр.)
План.
1.Перетворення в Західній Україні. Суспільно-політичне життя.
2. Україна на міжнародній арені.
3. Відродження народного господарства.
4. Особливості репресивної політики в післявоєнний період.
Література.
Процес об’єднання українських земель та формування території України вступив у вирішальну фазу вже наприкінці війни. Остаточні контури повоєнних кордонів УРСР сформувалися у процесі українсько-польського, українсько-чехословацького та українсько-румунського територіальних розмежувань. Їх суть полягала у міжнародному юридичному визнанні факту включення протягом 1939 – 1945 рр. Західних областей України до складу СРСР.
Особливо важливим було врегулювання територіального питання з Польщею.
16 серпня 1945 р. – між СРСР і Польською Республікою було укладено договір щодо радянсько-польського держкордону. Він закріплював рішення Кримської та Потсдамської конференцій, відповідно до яких, кордон мав проходити в основному по “лінії Керзона”, з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) 5 – 8 км., а в деяких місцях на 17 км.(Немерів – Ялунка) і 30 км.(район Солонія і м. Крилов).
Остаточно радянсько-польський кордон було розмежовано в 1951р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, майже однаковими за площею. До Львівської обл. увійшли землі в районі м. Кристонополя (Червонограда), а до Польщі відійшла територія довкола Нижніх Устриків Дрогобицької області.
29 червня 1945 р. договір між Чехословаччиною та СРСР було юридично закріплено рішення І з’їзду делегатів Народних комітетів Закарпатської України про з’єднання Закарпатської України з УРСР (від 26.11.1944 р.).
Радянсько-румунський договір від 10.02.1947 р., юридично закріплював право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину в рамках радянсько – румунської угоди від 28.06.1940р.
В результаті всіх цих змін кордонів, відбулось розширення території УРСР до 603,7 тис. км2., а населення збільшилося на 7 млн. чол. Намітились умови для консолідації і розвитку українського народу, піднесення його національної свідомості.
Таким чином, український народ на середину ХХ століття, з деякими територіальними втратами, зміг об’єднатися в своїх етнічних кордонах під владою однієї територіальної держави (останнім актом цього процесу стало включення у 1954 р. Кримської області до складу УРСР).
Зовнішньополітична діяльність УРСР.
27 січня 1944 р. пленум ЦК ВКП(б) розглянув і ухвалив пропозицію РНК СРСР щодо розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин.
28 січня – 1 лютого 1944 р. Х сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський.
4 березня 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного Комісаріату закордонних справ республіки. Його очолює Д. Мануїльський. Україна невдовзі стає одним із засновників і перших членів ООН.
Боротьба за голоси, а значить і вплив в ООН – одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України. Крім того, це робилося з метою заспокоєння міжнародної громадської думки, мобілізації українського народу на завершення війни і відбудови; нейтралізації національного руху який боровся за відродження незалежності України.
6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан – Франциско на установчу конференцію ООН.
На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і соціальної ради, в 1948 – 1949 рр. вона була постійним членом головного органа ООН – Ради безпеки.
Українська дипломатія у 50 – х рр. працювала у 16 міжнародних організаціях, підписала 60 мирних угод і конвенцій.
На міжнародній арені Україна ніколи не відхилилася від позицій, які займав СРСР. Та все ж вихід на міжнародну арену, вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови української державності.
Першочерговим завданням після війни була відбудова зруйнованої у 1941 – 1944 рр. України. Погіршилась демографічна ситуація. Протягом січня 1941 р. – липня 1946 р. населення України зменшилось більш як на 9 млн. чоловік. Тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Матеріальні втрати України дорівнювали 1,2 трильйона карбованців, а за даними УІНРРА 100 мільярдам доларів. Було знищено 714 міст і містечок, 28 тисяч сіл, зруйновано 2 мільйона будинків, внаслідок чого понад 10 млн. людей залишилося бездомними. Київ знищено на 85%, Харків – на 70%, великих знищень зазнали Дніпропетровське, Запоріжжя, Сталіне, Кременчук, Полтава. Втрати в економіці: знищено більше як 16 тис. промислових підприємств і 28 тис. колгоспів та 870 радгоспів. Для виведення республіки з цього катастрофічного стану четвертий п’ятирічний план 1946 – 1950 рр. виділив для України 20,7% загальносоюзних капіталовкладень. Пріоритетним завданням була відбудова важкої промисловості. В 1945 – 1950 рр. на її розвиток було спрямовано 88% капіталовкладень. Значну їх частину було спрямовано у вугільну промисловість.
До кінця 40 – х рр. було відновлено довоєнний рівень промислового виробництва у вартісних показниках. За фізичним обсягом рівня виробництва 1940 р. вдалося досягти лише в середині 50 –х рр.
Капіталовкладення в сільське господарство складали лише 7% загального обсягу асигнувань. Незабаром пущені в дію 2000 промислових підприємств відновлено електроенергетику. Великі труднощі залишилися в с/г, через посуху в 1946 р.; взимку 1946 – 1947 рр. прийшов на Україну голод.
За офіційними радянськими даними, в 1950 р. Україна вже виробила 47,8% всесоюзної продукції чавуну, 30,6 – сталі, 33,2 – прокату, 53 – залізної руди, 30 – вугілля, 38,4 – металургійного устаткування, 71,6 – цукру. Продукція с/г України в 1950 р. – дорівнювала тільки 91% проти стану 1940 р., відповідно легка промисловість лише 79% рівна 1940 р. Промислове виробництво на Україні в 1950 р. перевищило рівень 1940 р. на 15%. Однак це не привело до суттєвого підвищення життєвого рівня народу, оскільки тоталітарний режим традиційно нехтував випуском товарів широкого вжитку.
У серпні 50 – х рр. УРСР відігравала одну з головних ролей у єдиному господарчому механізмі країни. Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР, стало одним з найрозвинутіших районів машинобудування.
У 1957 р. за кількість виробництва чавуну на душу населення України випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на 2 місце у світі, а за виробництвом сталі – третє. Однак паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічності.
По – 1-е, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках – затратах матеріальних і трудових ресурсів тощо.
По – 2-е, диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасиченими її промисловими підприємствами.
По – 3-е, зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо. Першочерговим завданням в таких умовах було прискорення науково – технічного прогресу, здійснення значних структур зрушень у технології, організації та управлінні виробництвом. Крім цього, потрібно було вирішити ще два завдання: нагодувати, одягти людей і зміцнити оборону країни.
Відбудова народного господарства України суттєво відрізняється від відбудовчих процесів країн Заходу. Збитки України від війни, були значно більшими ніж в західних кранах. Поглибив ситуацію голод 1946 – 1947 рр. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги, а в західні країни активно використовували асигнування, що надходило від США відповідно до “плану Маршала ”. Характерними рисами відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактору.
Після визволення України від нацистів на Західній Україні продовжилася радянізація, перервана війною. Як зазначав історик О. Субтельний продовжився процес приведення західних українців у відповідність з радянською системою та їхніми співвітчизниками. З цією метою у Західній Україні швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження влади органів диктатури пролетаріату.
Всі ці процеси і мали створити умови для остаточної інкорпорації (включення до складу) західноукраїнського регіону до СРСР. Був проголошений курс на реконструкцію й розвиток як традиційних для регіону галузей промисловості (нафтовидобувна, газова та інші) так і нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна).
Пройшла докорінна модернізація економічного потенціалу регіону. За роки четвертої п’ятирічки у західних областях України були відбудовані та споруджені понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції промисловості протягом 1946 – 1950 рр. зріс у 3,2 рази.
Процес індустріалізації тут мав свої особливості.
По – 1-е, значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку. Якщо 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7% – загальної кількості підприємств України, то 1949р. вже 12,6% (у важкій промисловості – відповідно 8,1 і 16,8%).
По – 2 – е, суттєві якісні зміни у традиційних галузях західноукраїнських земель. продукція лісової промисловості стала базою для розвитку місцевих галузей – деревообробної, паперової, хімічної.
По –3 – е, поява нових галузей промисловості: машинобудівної та приладобудівної – на Львівщині; взуттєвої та трикотажної – у Прикарпатті; рибопереробної – в Ізмаїльській обл. та ін.
По – 4 – е, відкриття у західноукраїнському регіоні значних родовищ корисних копалин: 1946 – 1949 рр. у Дрогобицькій області розвідані газові родовища, які мали союзне значення. У 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого у ті часи в Європі магістрального газопроводу Дашава – Київ, а 1951 р. газ з Західної України почала отримувати Москва.
Економічна модернізація вимагала значної кількості освічених, кваліфікованих робітників. Тому велика увага приділялась питанням освіти.
У 1950 – 1951 навчальному році у школах західних областей вже працювало понад 60 тис. вчителів (в 6 раз більше ніж у довоєнний період). Початковою освітою було охоплення всіх дітей шкільного віку. Наприкінці 1950 р. тут функціонувало 25 вузів – 1,5 рази більше, ніж у 1940 р. кількість студентів збільшилася у 10 разів.
З 1953 р. навчання у всіх вузах західноукраїнських областей велося переважно російською мовою, що призводило до русифікації населення.
Особливістю політичного життя у Західній Україні було формальне представництво у владних структурах місцевого населення, яке, як правило, висувалося на другорядні посади і могло певною мірою активно впливати на розвиток подій лише на рівні села або району. 1950 р. із 23 тис. членів львівської обласної організації КП(б)У місцеве населення становило лише 10%.
В свою чергу у номенклатурі обкомів партій Західної України, місцеві працівники становили тільки 12,1%. Причина: недовіра КП(б)У.
Радикальні зміни відбулися і у сільському господарстві західноукраїнських земель. Ще 1944 р. було відновлено процес примусової форсованої колективізації. На початку 1946 р. у Західній Україні налічувалося 158 колгоспів, 1950 р. – 7190 (колгоспи за одними джерелами об’єднували 93%, а за іншими 98% селянських господарств).
На початку 50 – х рр. суцільна колективізація у західноукраїнському регіоні була в основному завершена.
Діяльність українських і польських політичних партій, громадянських організацій, наукових, торговельних, промислових товариств і установ було заборонено.
Переважними методами здійснення соціалістичних перетворень стали тиск, терор, масові репресії, депортація населення. З метою остаточного знищення опору нововведенням з боку західноукраїнського населення, сталінський тоталітарний режим повів активну боротьбу проти УГКЦ, яка була одним із важливих чинників суспільно – політичного життя цього регіону.
Соціально-економічний розвиток України в умовах «відлиги» та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.)
План ( частина 1)
1. . Період Хрущовської «відлиги» (1953-1964 рр.).
2. Реформаторська діяльність М.С. Хрущова.
План ( частина ІІ)
1. Період «застою» і кризи радянського суспільства (1964 – 1985 рр.).
2. Дисидентський рух та його особливості.
Література.
1. Бойко О. Історія України – К., 1999.- С. 418 – 439.
2. Історія України: Курс лекція .У 2т. – Т.2. – С. 355 – 403.
3. Історія України /Під ряд. В.А. Смолія . – К.,1997. – С. 326 – 340.
Автораков А. Имперія Кремля. – М.: Минск 1991.
4. Дзьюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація // Вітчизна. – 1990. – №5–7.
Три десятиліття після смерті Сталіна в історії України можна умовно поділити на два періоди, які мали суттєво відмінний історичний зміст.
1-й – це часи «відлиги»,коли була зроблена спроба частково реформувати тоталітарну радянську систему, перетворити її на більш життєздатний суспільний організм.
2-й період став часом політичної та ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду й розкладу тоталітарної системи України, яка в ці часи, здавалася б, назавжди посіла місце найпотужнішої провінції великої імперії, стала ареною всіх цих подій, що запрограмували її розвиток у наступні часи.
У середині 50-х рр. УРСР відігравала одну з головних ролей у єдиному народногосподарському комплексі країни.
Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування. У 1957р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі на третє. Однак, паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічності.
Негативні тенденції, це:
- значне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках-затратах матеріальних і трудових ресурсів, тощо;
- диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасичення її промисловими підприємствами;
- зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості, тощо.
Ці тенденції вимагали негайного прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні, виробництвом. Крім цього, необхідно було вирішити ще два завдання: нагодувати, одягати людей, підняти їх культурний рівень; зміцнити оборону країни.
Головним завданням серед усіх пріоритетів на початку 50-х рр. стало вирішення продовольчої проблеми, яку можна було вирішити тільки шляхом радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Початок реформування поклав вересневий (1953р.) Пленум ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Про пріоритетність вирішення цього завдання свідчить той факт, що за 12років (1953-1964рр.) відбулося 11 Пленумів ЦК КПСР та 14 Пленумів ЦК КПУ з питань с/г.
Завдяки пріоритетності свого розвитку сільське господарство у середині 50-х рр. Вперше за довгі роки стало рентабельним. Валова продукція с/г за 1954 – 1958рр. порівняно з попередньою п'ятирічною зросла на 35,5%.
Піднесення с/г виробництва було зумовлене дією цілої низки факторів:
1. Посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві. В 1952 - 1958рр. – закупівельні ціни на зерно зросли майже у 7 разів, на картоплю – у 8 разів, на продукти тваринництва – 5,5раза.
2. Створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників (зниження податків, тверді суми податків та ін.).
3. Здійснення переходу (хоча і непослідовного) від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів і радгоспів.
4. Зміцнення матеріально-технічної бази с/г. Протягом 1951 – 1960рр. Капіталовкладення в с/г республіки зросло у 6 разів порівняно з 4-ою п'ятирічкою.
5. Поліпшення якісного складу керівників с/г виробництва. В 1953р. серед керівників колгоспів України вищу освіту мали лише 3%, середню спеціальну – 19%, то в 1960р. – 65,5% і ін.
У 1958р. Україною прокотився дощ державних нагород. Це був рік тріумфу та ейфорії. Проте ці успіхи були б ще вагомішими та тривалішими якби офіційна політика була послідовнішою. Так, якщо взяти хоча б один аспект – еволюції державної політики щодо особистих підсобних господарств.
Після смерті Сталіна – певне послаблення податкового пресу, відміна обов'язкових поставок державі, тощо. То вже 1955р., у 2 рази зменшено розміри присадибних ділянок, 1956р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах; ще в 1956р. Хрущов пропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспам, а молоко одержували на трудодні.
У процесі кардинальних змін в економіці в ході реформ невпинно зростав суб'єктивний фактор (вплив Хрущова), що зумовило появу волюнтаристських нереалістичних надпрограм. У галузі аграрної політики чітко визначилися щонайменше три такі програми, свою данину кожній з них віддала й Україна.
1-ша Освоєння цілинних земель. Започатковано на лютнево-березневому (1954р.) Пленумі ЦК КПРС (28 – ЗО млн. га незайманих земель Казахстану і Сибіру). Реалізація цієї програми вичерпувала ресурси з України і суттєво послаблювала с/г республіки. За оцінкою історика-аграрника І. Русинова приріст врожайності зерна по СРСР навіть на 1ц з га, в цей час був би рівнозначним результату освоєння цілини.
2-ою надпрограмою стало постійне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших диво культур.
3-я надпрограма – це грандіозний хрущовський проект у тваринництві. Її суть, за словами Хрущова, полягала в тому, щоб у найближчі роки наздогнати США щодо виробництва м'яса ,масла і молока на душу населення. Ця програма була висунута навесні 1957р.
“Гонка за лідером” вимотувала сили, енергію та ресурси, закінчилась тим, що виробництво продукції тваринництва у республіці 1964р. впало до 92% рівня 1958р.
Починаючи з 1958р. у с/г виробництві почався спад. Якщо у період від 1950 до 1958р. обсяг валової продукції с/г України зріс на 65%, то з 1958 до 1964р. – лише на 3%. Таке саме становище складалося загалом по країні.
Причини спаду:
1. Певна децентралізація командної системи не означала ні її знищення, ні її усунення від управління господарством. Посилений адміністративний тиск на колгоспи.
2. Надпрограми поглинали значну частину матеріальних і людських ресурсів, консервували екстенсивний характер розвитку с/г.
3. Реформи здійснювались непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, в режимі “вперед – стоп – назад”, несучи на собі значний вплив суб'єктивізму.
4. У 1958р. було прийнято рішення про викуп колгоспами техніки МТС, що суттєво вдарило по колгоспних бюджетах (4,2 млрд. крб.).
У лютому 1957р. запроваджуєтся нова система управління, що мала органічно поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік, країв, областей.
Це був територіальний принцип управління через ради народного господарства, що створювались в економічних адміністративних районах.
На територій СРСР було створено 105 таких районів, а в УРСР – 11. Під контроль раднаргоспів України передано понад 10 тис. промислових підприємств, і наприкінці 1957р. їм. були підвладні 97% заводів республіки.
Нова система управління, безумовно мала позитивні наслідки: сприяла поліпшенню розподілу праці та її кооперації у межах економічного регіону, швидше стала формуватися виробнича і соціальна інфраструктура, повніше використовувалися місцеві ресурси та ін. А, також сприяла проведенню Україною, як і ін. республіками чіткішої незалежної економічної політики.
Разом з тим нова система мала серйозні недоліки: неспроможність забезпечити єдність технічної політики, гальмування впровадження нової техніки; фактичне збереження централізованого планування та ін. Ситуацію не врятувало укрупнення в 1962р. раднаргоспів і створення республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР. Централізм як основний принцип діяльності командно-адміністративної системи знову набирав сил. В жовтні 1965р. раднаргоспи були ліквідовані. Перебудова усієї системи управління на початку 50-х рр. була процесом об'єктивно необхідним, але ні наука, ні політика, ні практика виявилися непідготовленими до здійснення такої перебудови. Крім того, територіальний принцип управління, який базувався на децентралізації, одразу вступав в серйозне протиріччя з домінуючим принципом централізму.
Разом з тим, хрущовські реформи створили базу, яка сприяла зростанню добробуту населення СРСР. Так, в Україні 1951-1958рр. прибутки середнього робітника зросли на 230%. У 1957р. було ліквідовано практику державних позик, які забирали 10% заробітків трудящих.
Сума вкладів жителів України в ощадних касах зросла з 2,7 млрд. крб. 1950р. до майже 19,7 млрд. крб. 1960р.
Скорочено і запроваджено п'ятиденний робочий тиждень.
Селяни отримали паспорти, яких не мали з моменту запровадження паспортної системи 1932р.
Значних розмірив набуло і житлове будівництво, лише за 1956 – 1965рр. було введено в дію понад 182 тис. м2 загальної (корисної) площі. Це означало, що 18 млн. осіб отримали житло. У побут багатьох людей увійшла нова техніка – телевізори, магнітофони, пральні машини та ін.
Спроба Хрущова домогтися істотного підвищення життєвого рівня народу в кінцевому результаті закінчилося провалом. Уряд змушений був провести в 1961р. грошову реформу, зменшити асигнування на виробництво предметів споживання.
Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. дедалі більше проявлялися негативні наслідки непродуманого реформаційного експериментування.
Дефіцит товарів, 30% підвищення роздрібних цін на м'ясо та масло, замороження заробітної плати, відмова від обіцяного зниження прибуткового податку тощо – все свідчило про надто низький рівень життя населення.
Отже “відлига” торкнулася лише окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбулися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задумки ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. До того ж межі “відлиги” були занадто вузькими, аби довести реформи до логічного кінця і докорінним чином оздоровити суспільство.
“Економна” економіка.
Слід визнати, що консервативні та реакційні тенденції в ідеологічному і політичному житті не завжди збігалися з розвитком в економічній сфері і нерідко вступали з ним в протиріччя. Протягом майже 20 років (1965 – 1985рр.) в СРСР і Україні спостерігалися спорадичні спроби реформувати економіку, але вони ставали марними саме через традиційний пріоритет політики та ідеології над економікою.
Стаття Е. Лібермана “План, прибуток і премія” стала стрижнем проголошеної у вересні 1965р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть якої полягала у розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими “капіталістичними” показниками, як рентабельність і прибуток.
Реформа розпочалася у січні 1966р. Але, як зазначають дослідники “реформа перетворилась насамперед на численні розмови про реформу”.
В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством – жорстко-командний і буржуазно-директивний метод – замінюється іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних сходинках управління).
З'являється новий культ – “культу сірості” в управлінні державою.
Продовжується відставання у науково-технічній революції. Всі основні показники економічного розвитку республіки зростають. Але це зростання було затухаючим, диспропорційним економічним розвитком.
Середньорічний приріст ВСП в Україні, у 1961/65рр. – 6.9%, 1966/70 – 6.7%, 1971/75 – 5,6%, 1976/80 – 3.4%, 1981/85 – 3.5%. Тільки за 15років (від1965до 1980р.) темпи зростання продуктивності праці в УРСР зменшились більш як удвічі. 1965/85 капіталовкладення в с/г зросли більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції – лише в 1,6 рази.
Крім зазначених причин, дія яких деформувала й уповільнювала розвиток економіки України, почали виявлятися негативні наслідки низки важливих довгострокових тенденцій:
1. Несприятлива демографічна ситуація: зниження приросту населення (з 13,6 на тисячу чол. у 1960р. до 3.4 на тисячу чол. у 1980 р.); міграційні процеси (із сіл у міста); постаріння населення України (співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у народному господарстві у 1960р. становило 1:3,8, у 1985р. - 1:2)
2. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці.
3. Криза в організації праці.
Незважаючи на те що з питань НТР було прийнято 40 постанов ЦК КПРС, а в 1976-1980рр. – майже 200 комплексних програм розвитку народного господарства кардинальних позитивних зрушень не відбулося.
4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу.
Ці тенденції у с/г були притаманні всім республікам СРСР. Проте Україна, мала й особливості власного-економічного розвитку, які ще більш ускладнювали ситуацію в республіці.
1. Деформована структура розміщення продуктивних сил.
Частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищували 29%, тоді як у розвинутих країнах цей показник становить 50-60% і більше.
2. Катастрофічна екологічна ситуація.
Це різке зростання техногенного навантаження на природу , що у 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень.
Питома вага населення республіки зайнятого у галузях із шкідливими для здоров'я умовами праці становить в Україні 53%. і ін.
3. Значна зношеність основних виробничих фондів . 1961р. - 28%, 1985р. - 43%.
За темпами зростання основних виробничих фондів республіка займала в 1986р. 15 місце в СРСР.
4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. 13 місце в СРСР за обсягами промислової продукції і с/г, національного доходу.
У соціальній сфері Україна також поглибились негативні тенденції:
1. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.
2. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення (77 місце в світі).
3. Загострення житлової проблеми (за станом на 1987р. на обліку перебувало більше 2 млн. сімей).
4. Зниження рівня охорони здоров'я.
Суспільне – політичне життя в СРСР, а отже й радянської України у II половині 50-х років – першій половині 60-х рр. характеризувалося частковим відходом від сталінізму, деякою демократизацією життя. Вона пов'язана з перебуванням на посаді першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова.
Кардинальні зміни в – СРСР почалися вже після смерті Сталіна 5 березня 1953р., їх суть полягала у лібералізації всього суспільного життя. В 1953-1955рр. була зроблена спроба перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність “припинення політики культу особи”.
Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Було припинено кампанію проти націоналізму, уповільнено процес русифікації, зростала роль українського фактору у різних сферах суспільного життя. Саме за помилки у проведенні національної політики у роботі з кадрами в червні 1953р. було увільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади. Так, на 1 червня 1954р. у ЦК КПУ українців було 72%, у Верховній Раді УРСР – 75%, а серед відповідальних за великі підприємства – 51%. У 1958р. українці становили 60% членів КПУ.
У 1954р. в зв'язку з помпезним відзначенням 300-річчя возз’єднання України з Росією Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954р. прийняла указ “Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР”.
Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів. В Україні за період з 1953 по 1961рр. було реабілітовано 290967громадян.
Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу реабілітації став XX з'їзд УСПРС, який відбувся 14 - 25 лютого 1956р. 25 лютого 1956р. під час засідання XX з'їзду М.С. Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культові особі Сталіна. Жорсткій критиці була піддана центральна постать тоталітарного режиму, ідол десятків мільйонів людей, символ єдності і могутності радянської системи. Проте ця критика не зачіпала суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи всі вади системи до культу особи. Зокрема стверджувалось те, що культ не змінив “глибоко демократичного, дійсно народного характеру радянського ладу”. Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни у суспільстві. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії.
Недаремно цей час, за влучним висловом російського літератора І. Еренбурга, дістав назву хрущовської “відлиги” або просто – “відлиги”.
Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки з 1953 по 1956рр. в Україні із союзного у республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 18 млрд. крб. до 43,7 млрд. крб. У 1957р. розширено юридичну компетенцію республік – вони отримали право вирішувати питання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено й інші права.
Активізується діяльність української дипломатії на міжнародній арені, наприкінці 1955р. УРСР була вже членом 29 міжнародних організацій. Україна стає більш відкритою для різнобічних контактів з іноземними державами.
Було розпочато процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури. На протязі 1955 – 1956рр. в міністерствах, відомствах та органах управління, на місцях було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату.
Водночас, хрущовське керівництво розширило склад і права місцевих органів влади. В Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950р. до 381,5 тис. 1959р.
Січневою 1957р. постановою ЦК КПРС було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва та ін. Реформи які здійснювались в період Хрущова більшістю істориків оцінюються як такі, що не зачепили основ існуючої при Сталіні системи. Та все ж, незважаючи на те, що командно-адміністративна система залишилася, її головний принцип – централізм зазнав значної трансформації, адже суттю змін, була хоча й обмежена та непослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм.
Процес лібералізації неоднозначно сприймався оточенням Хрущова.
На Пленумі ЦК КПРС в червні 1957р. групою осіб на чолі з Маленковим, Когановичем і Молотовим була вчинена спроба усунути М. Хрущова від влади. Хрущову вдалося відбити цю атаку і ще більше сконцентрувати владу в своїх руках (в 1958р. він стає ще й Головою Ради Міністрів СРСР).
У 1961р. на XXII з'їзд КПРС була прийнята третя програма партії – програма побудови комунізму. В суспільному житті за інерцією продовжували розквітати комуністичний романтизм та соціальна міфологія.
Водночас лібералізація створила ґрунт для поширення інших поглядів та виявів активності – стихійних народних виступів та діяльності інакомислячої інтелігенції.
З’являються перші паростки інакомислення і серед інтелігенції. В Україні дисидентський рух було започатковано ще у середині 50-х рр. У 1958р. в м. Івано-Франківську КДБ викрив групу української молоді, яка створила організацію “Об’єднана партія визволення України”. В 1961р. була репресована група львівських юристів, які збиралися агітувати за конституційний вихід України зі складу СРСР (відповідні статті конституції Союзу і республіки давали таке право). Членів групи (Л. Лук’яненка, І. Кандибу, С. Віруна та ін.) звинуватили у “зраді Батьківщини” і засудили на максимальні строки ув'язнення. Українська робітничо-селянська (УРСС) яка утворилась в 1959р. була однією з перших спроб переходу до організованих мирних форм опозиційної діяльності. 1961р. КДБ “викрив” у Львові підпільну організацію “Український національний центр”, керівника її розстріляли, іншим дали величезні терміни ув'язнення.
Боротьба за незалежність України стала основною метою кількох опозиційних об'єднань, що виникли на початку 60-х рр.: українського національного фронту (УНФ), союзу української молоді Галичини (СУМГ) та ін. У цей період в дисидентському русі активну участь беруть Ю. Бадзьо, І. Гель, М. і Б. Горині, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.
Опозиційна діяльність перших українських дисидентів викликала ряд політичних справ у судах України. Але репресії на початку 60-х рр. не набули масового характеру.
Опозиційному руху цього часу в Україні були притаманні такі ознаки як локальність поширення, нечисленність учасників, організаційна слабкість. Однак вони були факторами і симптомами нестабільності системи.
У період брежнєвського керівництва (1964 - 1982рр.) в суспільно-політичному житті робилось все щоб зберегти існуючий режим, не втратити спадкоємності з владними інститутами попередніх десятиріч. Головними елементами цієї спадкоємності були: ігнорування принципу розподілу влади, збереження декоративного характеру органів народного самоуправління, зміцнення політичного монополізму КПРС.
Курс на “стабілізацію” і закритість існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання у внутрішні справи Чехословаччини 1968р.
Ознаки цього курсу:
1. Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом будівників у радах, обмеження їхньої реальної влади. З одного боку, невпинно зростає кількість народних обранців у владних структурах, а з іншого вибори проходять безальтернативно.
2. Зростання масштабів бюрократичного апарату ,узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою. Управлінській апарат країни у 80-х рр. збільшився до 18 млн. чол.
3. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.
4. Згортання гласності. У 1960р в Україні виходило 3280 газет, а в 1985 – лише 1799. Різко зменшилася кількість місцевих районних газет.
5. Фактичне перетворення КПРС на стержень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.
КПУ у брежнєвській період очолювали два лідери, які оборювали різні моделі розвитку республіки П.Шелест (1963 – 1972рр) – автомізаційну, В. Щербицький (1972-1989рр) – централістську, орієнтовану на центр.
Інтенсивно йшов процес злиття функцій партійного і державного апарату, підміни держави та її органів партією. У 1985р. комуністи становили 68,5% складу народних депутатів ВР УРСР, а в 1987р. – 43,7% складу місцевих Рад республіки. Конституція 1977р. – проголосила КПРС “ядром політичної системи суспільства”. КПРС намагалася домінувати у кожній сфері суспільного життя. Відбувається кількісне зростання партійних лав (з 1964р до 1985р КПУ виросла майже вдвічі).
Курс на стабільність практично сприяв незмінності кадрів. Так політичне життя в країні дедалі більше набуває закритого характеру, наростає відчуження партії від народу, посилюється ідеологічний диктат.
Хрущовська “відлига” 50-х рр. в суспільно-культурному житті країни породила таке явище , як шістдесятництво – рух творчої молоді яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала ядром духовної опозиції режиму в Україні.
Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І. Дзюби “інтернаціоналізм чи русифікація”. Цю працю Б. Антоненко-Давидович назвав референдумом покоління. Провідною постаттю серед молодих поетів був В. Симоненко. У 1962р вийшла його збірка “Тиша й грім” 1964/65 рр. “Вино з троянд”, “Земне тяжіння”, “Подорож в країну навпаки”. Його збірки вийшли також у Мюнхені (1965р., 1973р.) під заголовком “Берег чекань”. Стрімко ввійшла в українську літературу в кінці 50-х рр. Л.Костенко, її збірки: “Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця”. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, .А. Кос-Анатольського, Ю. Мєйтуса, А. Штогаренка, братів Г. і П. Майбород, С. Людкевича та ін. Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами М. Дерегуса, М. Божія, К. Трохименка, О. Шовкуненка, В. Бородія, Т. Яблонської (“Xліб”, “Весна”, “Над Дніпром”, “Ренок” та ін.). Т. Яблонська разом з В. Зарецьким та ін. художниками “шістдесятниками” стала основоположницею і фундатором фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві.
Пік “відлиги” для України припав на кінець 50-х – початок 60-х. років. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничої справи. Книжки українською мовою складали найбільший відсоток від усіх книг опублікованих в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії. В 1957р. – 53%, у 1958р. – 60%, 1960р. – 49%, а в 1965р. – 41% (рівень 1940 р.), далі лише неухильне зниження.
Шістдесятники.
Важливим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Різними стежками здебільшого через переклади, до України потрапляли твори Е. Хемінгуея, А. Камю, А. Сент-Екзюпері, Ф. Кафки та ін.
Одкровенням стало італійське кіно епохи неореалізму. Художники заново відкривали імпресіоністів, Ван-Гога, Модільяні.
Відродився інтерес до власної культури, її багатств.
Поетичні вечори І. Драча, Ліни Костенко, М. Вінграновського та ін. збирали тисячні аудиторії.
Нову хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика.
8 березня 1963р. в Москві відбулася зустріч М. Хрущова з мистецькою інтелігенцією, вона послужила “керівництвом до дії” для маси апаратників усіх рівнів. Почалася чергова кампанія на зразок ідеологічного погрому 40-х – поч. 50-х рр.
Невід'ємною частиною суспільно-культурного життя України у І пол. 60рр. став самвидав, центри – Київ і Львів.
В 1964р. період “мирного” співіснування системи з інакомисленням закінчився. В жовтні 1964р. був усунений з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, до влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі з Л. Брежнєвим і М. Сусловим. Наступає реакція.
Дисиденти.
Дисидентство – морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей. Дисидентський рух складався з трьох основних течій:
1) Правозахисне, або демократичне дисидентство (УГГ);
2) Релігійне дисидентство (Г. Вікс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля);
3) Національне орієнтоване дисиденство (І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл).
Загальний поворот до неосталінізму сприяв певній радикалізації політичних настроїв частини шістдесятників. Громадсько-активна частина шістдесятників, яка залишилась на волі почала чинити опір неосталінізмові.
Друга половина 60-х рр. стала епохою справжнього розвитку самвидаву, в першу чергу політичної публіцистики. З’явились визначні твори, як “Лихо з розуму” В. Чорновола – збірка документів і біографічних відомостей про жертви репресій 1965-66рр., “Собор в риштуваннях” – есе Е. Сверстюка, присвячене морально-етичним проблемам що підіймались у романі “Собор”; антисталінські статті В. Мороза.
Наприкінці 60-х початку 70-х рр. в Україні фактично існував невеликий за кількістю учасників дисидентський рух.
Політична реакція на фоні “розрядки”.
Початок 70-х рр. і наступні 15 років характерні наростанням реакційних тенденцій у суспільно-політичному житті республіки та сфері ідеології. Паралельно розгорнулась шалена ідеологічна боротьба з “українським буржуазним націоналізмом”, яку очолив новий секретар ЦК КПУ з питань ідеології В. Маланчук. У травні 1972 р. було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шалеста, на його місце прийшов В.Щербицький , людина яка найретельніше виконувала всі вказівки Москви.
У 1977р. було прийнято нову конституцію СРСР, Україна також прийняла свою конституцію, яка була копією союзної.
2-га половина 70-х - початок 80-х рр. увійшли в радянську історію як період нечуваної корупції, службових злочинів, безгосподарності тощо.
У листопаді 1976р. в Україні утворилася громадська група сприяння виконанню гельсінських угод. До неї ввійшли відомий письменник М. Руденко “керівник групи”, О.Бердник, правозахисники та колишні політв'язні О.Мишко, Л. Лук’яненко У. Кандиба та ін. - всього 10 чол. УГГ стала об'єктом жахливих переслідувань і репресій. З 37 членів групи протягом 1977 - 1985рр. 23 були засуджені за політичними та кримінальними ст. Шестеро позбавлено радянського громадянства.
Стан освіти та науки.
25 грудня 1958 р. ВР СРСР прийняла Закон “Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”, яким було розпочато роботу щодо реформування школи.
З 1966р. почалося впровадження загальнообов'язкової десятирічної освіти. До 1976р. в УРСР був, в основному здійснений перехід до загальнообов'язкової середньої освіти.
Основним науковим центром залишалася республіканська Академія наук. В складі АН УРСР утворювалися нові спеціалізовані наукові установи, відділи. Більшість з них займалися новими перспективними науковими дослідженнями (інститут напівпровідників, радіотехнічних проблем, проблем міцності, металофізики, геофізики, хімії, високомолекулярних сполук, кібернетики, ядерних досліджень та ін.).3ростала кількість науковців в установах АН. Якщо в 1960р. їх нараховувалося - 3,6 тис., то в 1985р. - 15,3 тис. чол. Кількість працівників з науковими ступенем зросла за той час у 5,5 рази.
Фундаментальні дослідження були зроблені в галузі твердого тіла й низьких температур, надпровідності, фізики напівпровідників, радіофізики, фізики плазм і керованого термоядерного синтезу і ін.
З 1960 р. у розпорядженні вчених фізиків ядерний реактор, з 1966р. – найбільший у Європі лінійний прискорювач електронів. Створені найпотужніші науково-технічні комплекси: міжгалузевий НТК “Інститут електрозварювання ім. Е. Патона”, “Інститут проблем матеріалознавства”, НТК “Інститут кібернетики ім. В. Глушкова”, “Інститут надтвердих матеріалів”.
Протягом 1970-1985 рр. понад 13 тис. наукових розробок учених АН УРСР було впроваджено в життя.
На практиці науково-дослідні установи України все більше інтегрувалися в систему наукових закладів СРСР, а фактично Росії, нерідко перетворюючись в їх периферійні придатки, втрачаючи не тільки національне, але й наукове обличчя.
Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності.
План (частина 1)
1.Україна в період перебудови (1985 – 1991 рр.).
2. Проведення економічних реформ та реформа політичної системи.
3. Відродження національно-визвольних процесів.
4. Проголошення державного суверенітету та утворення незалежної української держави.
План (частина ІІ)
1. Розпад СРСР та утворення Союзу Незалежних Держав (СНД).
2. Політичний розвиток України. Основні державотворчі події.
3. Внутрішньополітична ситуація.
На шляху до економічної незалежності. Становище в соціальній сфері.
4.Етапи соціально-економічних перетворень (2002-2004 рр., 2005 – 2011 рр.).
Література.
1. Конституція України. – К., 1996.
2. Військова доктрина України. Голос України.-1993.-27 жовтня.
3. Бойко О. Історія України. – К., 1997.-с. 499-544.
4. Історія України: нове бачення. У 2т. Під ред. В.А.Смолія.-т.2-К., 1996.-С.429-493.
5. Історія України. Під ред.В.А.Смолія.-К.,1997.-с.368-418.
6. Хто є хто в політиці.-К., 1996.-Випуск 3.-с.378-460.
З початку 1980-их рр. криза в СРСР охопила усі сфери життя. Розладнана економіка хронічно не забезпечувала потреб країни.. Короткочасне зростання промислового виробництва у 50-х – на початку 60-х рр. змінилось нестримним падінням його темпів. На Україні вони були ще більшими, ніж по союзу в цілому. Розладнана економіка призводила до падіння життєвого рівня населення. Спроби піднесення сільськогосподарського виробництва, зростання капіталовкладень у виробництво техніки, добрив не давали належної віддачі з огляду на принципово слабку ефективність радгоспно-колгоспної системи взагалі. СРСР виявився зрештою нездатним забезпечити населення продовольством і щорічно ввозив з-за кордону мільйони тонн зерна за рахунок продажу нафти, газу та інших природних ресурсів, які нещадно експлуатувались радянською економікою і вели до екологічної кризи. В цих умовах Україна вкладала значно більше, ніж отримувала із загальносоюзного бюджету.
В цих умовах партійне керівництво на чолі з М.Горбачовим наважилось на певну перебудову радянської системи. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено про зміну економічної, соціальної та зовнішньої політики і взято курс на “перебудову”, “демократизацію“ і “гласність“.
26 квітня 1986 року стався вибух на Чорнобильській АЕС, що стало катастрофою глобального масштабу. Мільйони людей були піддані згубному впливу радіації. Трагедія Чорнобиля ще раз засвідчила злочинне нехтування режимом долею мільйонів людей, їх здоров’ям і добробутом, показала абсолютну безправність України перед центром. Разом з тим Чорнобильські події не могли не сприяти пробудженню до активних форм протесту широких верств громадськості України.
Критичний політичний і економічний стан та щедрі обіцянки і широка реклама нового курсу, зроблені на заході, не давали режимові змоги вдатися до рішучого придушення опозиції. Чисельність незалежних груп зростає, їх осередки виникають в різних регіонах України. З’являються організації з різними політичними концепціями, програмами культурного відродження, об’єднані критичним ставленням до існуючого режиму: антисталінське товариство “Меморіал”, Спілка Незалежної Української Молоді ( очолена Д. Корчинським), Християнський Демократичний Фронт, товариство “Спадщина”, екологічна організація “Зелений світ” ( на чолі з Ю. Щербаком). У лютому 1989 р. у Києві відбулася установча конференція товариства Української мови ім. Т. Шевченка ( голова Д. Павличко). Рух об’єднував не тільки українців, а і представників інших національностей, став фактично організацією всіх демократичних сил на Україні.
16 липня 1990 р. ВР було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, що стало основою для творення незалежної української держави. Цьому сприяли прийняття Декларації про державний суверенітет Росії (червень 1990 р.), розгубленість депутатів комуністів через відставку Івашка, постійні багатотисячні мітинги, що супроводжували роботу ВР, та шахтарський страйк.
Декларація складалася з десяти розділів, у ній було закріплено всі три види суверенітету – державний, народний і національний.
УРСР у відповідності з Декларацією, не стала незалежною державою. Всі її положення радше стосувалися майбутньої держави України, проте Декларація стала юридичною основою для подальшого просування шляхом незалежності. Новим політичним чинником суверенізації України стали робітничий (страйк шахтарів) та студентський (голодовка й демонстрація) молоді рухи..
Однак КПРС і надалі продовжувала контролювати всі важелі влади в суспільстві. Фактично якихось суттєвих структурних змін режиму не сталося. Поглиблення економічного хаосу який посилювався протидією партійної номенклатури економічним реформам, призвела до критичного стану все суспільне життя. Так, у серпні 1990 р. ВР України прийняла закон про економічну самостійність республіки, у червні 1991 р. вона вирішила встановити свою юрисдикцію над усіма підприємствами України. Однак економіка республіки, як і СРСР у цілому, лишилася не реформованою: субсидії нерентабельним підприємствам складали до 45% державних витрат. Адміністративний метод, старі зв’язки вже не діяли, а до створення нових було далеко. Розпочався спад виробництва, у 1990р. національний дохід скоротився на 4%, а у 1991р.- ще на 13%. Підвищення роздрібних цін 2 квітня 1991р. вдвічі ( у січні 1992р. вони вже перевищували рівень грудня 1990р. у 8 разів, їх зростання щонайменше у 1,5 рази перевищувало зростання доходів), привело до різкого погіршення життєвого рівня населення. Стимулу ж для розвитку економіки “лібералізація “ цін не дала, оскільки проводилась в умовах збереження монополізму на ринку. Консервативні бюрократичні кола фактично наполягали на повернення до старого курсу. 19 серпня 1991р. було зроблено спробу державного перевороту. Було створено т.зв. Державний комітет надзвичайного стану (ДКНС), який повинен був взяти під контроль все життя в країні і зберегти колишній порядок. Завдяки рішучім діям демократичних сил Росії під керівництвом президента Б. Єльцина путч закінчився провалом. Настав крах централістських структур, що інспірували заколот, – була заборонена КПРС, розвивався центральний уряд, поставлено питання про ліквідацію найжахливішого інструменту репресій – КДБ. Демократична революція в Росії створила підґрунтя для дальшої реалізації права на самовизначення в окремих республіках, ряд із них проголошує незалежність. У таких умовах зникла сама рація існування Союзу. 24 серпня 1991р. депутати українського республіканського парламенту майже одночасно прийняли Акт проголошення незалежності України,(“за” – 346, “проти” – 1 ), а також проголосували за демократизацію армії, правоохоронних органів. В Україні заборонялась діяльність КПУ.
Так у своєму розвитку процес горбачовської перебудови пройшов кілька етапів:
1-й етап (квітень 1985 – січень 1987рр.) – визрівання політичного курсу перебудови..
2-й етап (січень 1987 – літо 1988рр.) – усвідомлення основних завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази. На цьому етапі перебудови була сформульована, узгоджена, а згодом і обнародувана стратегічна тріада перебудови : нове політичне мислення, радикальна економічна реформа ( червневий (1987р.) Пленум ЦК КПРС ) , демократизація усієї політичної структури. Йде активне формування соціальної бази перебудови.
3-й етап ( літо 1988 – травень 1989рр.) – зміщення рушійних сил перебудови зверху вниз.
4-й етап ( травень 1989 – лютий 1990рр.) – розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння.
Лютневий (1990р.) Пленум ЦК КПРС голосує за відміну 6-ої статті) Конституції СРСР, яка проголошувала КПРС ядром політичної системи, керівною і спрямовуючою силою. Відкривається новий етап перебудови.
5-й етап (лютий – грудень 1990р.) – поступовий перехід політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас. Наприкінці 1990-го року політична палітра нових партій України була хоч і дуже строкатою, але чітко визначеною: на правому фланзі – Українська християнсько-демократична партія ( УХДП ), Українська народно-демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП), у центрі – Українська селянсько-демократична партія (УСДП), Партія зелених України (ПЗУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), на лівому фланзі – Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ ) та ін.
6-й етап (грудень 1990 – серпень 1991рр.) – кінець перебудови.
Принципові орієнтири перебудови “ плюралізм “, “ демократія “, “ гласність “ спочатку витісняються а потім змінюються в офіційній політиці на “дисципліну”, “порядок” та “стабільність”.
Спостерігається чітко виражене намагання “архітектора перебудови” втриматися у рамках “історичного вибору” та ін.
Стан економіки : 1991р. ВСП був на 11,3% меншим ніж у 1990р.; вироблений НД відповідно зменшився на 11,2%. Падіння розвитку промисловості республіки становило 4,8%, а с/г – 13,2%. Грошові доходи зросли на 87,1% порівняно з1990р. В1991р. промисловість СРСР була відкинута за обсягом виробництва до рівня 1986р., а ВНП відповідав рівню 1985р.
Перебудовчі процеси в Україні збігаючись із загальносоюзними тенденціями суспільних перетворень все ж мали і свої особливості:
– уповільнений темп політичних процесів;
– низький рівень активності населення;
– відсутність відкритого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем;
– перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактору суспільного життя на потужний політичний.
Ці особливості зумовлені структурою економіки республіки; стабільністю українського товарного ринку; порівняно меншою люмпенізацією населення; певним консерватизмом; уповільненістю, зваженістю, що притаманні ментальності українців тощо.
Відразу потому, після 24 серпня 1991р. почалася підготовка до референдуму 1 грудня, що мав підтвердити гаданий Акт. У референдумі взяли участь 84,18% громадян України, з них 90,32% підтвердили Акт про незалежність. Ця безпрецедентна в новій українській історії подія засвідчила, що на Україні завершилося формування свідомої своїх політичних, господарських, та культурних інтересів національної спільноти.
Президентом України був обраний Л. Кравчук (61,6% голосів).
Усвідомлюючи відповідальність за наслідки референдуму, президент та ВР взяли курс на розбудову української державності. На зустрічі 7 – 8 грудня 1991р. глав держав України, Білорусії та Росії у Біловезькій пущі було заявлено про те, що СРСР припиняє своє існування і про створення “Співдружності незалежних держав “, 21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили інші республіки колишнього СРСР (за винятком країн Балтії та Грузії). М.Горбачов змушений був подати у відставку.
Реакція світового співтовариства на результати всеукраїнського референдуму була несподівано дружньою: за грудень 1991р. незалежність України визнали 68 держав.
Впродовж 1992р. Україну визнали ще 64 держави. Міністерство закордонних справ , долаючи різноманітні ускладнення, почало розгортати мережу своїх посольств.
Створення СНД розглядалося Росією як зародок державного утворення, яке повинно було зберегти і по можливості розвинути успадковані від Радянського Союзу зв’язки між колишніми союзними республіками. На противагу цьому Україна вважала СНД міжнародним механізмом, який доповнював і координував процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами.
Формування багатопартійності.
Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії є зв’язуючою ланкою між урядом і народом. Новітня історія багатопартійності в Україні пройшла в своєму розвитку кілька етапів:
І етап “зародження багатопартійності” (середина 1988 – березень 1990р.).
ІІ етап “Вихід багатопартійності на державний рівень” (травень 1990 – серпень 1991рр.).
ІІІ етап “Становлення багатопартійності” (з серпня 1991р.).
Усі партії мають досить різнобарвний політичний спектр, але всі вони належать до трьох класичних політичних напрямів – лівого, правого та центристського. Ліве крило утворюють 7 політичних партій, наймогутніші серед них є КПУ, СПУ та селянська партія України. Праве крило формують 13 партій національного та націоналістичного спрямування, найпомітніші серед них: Народний Рух, УРП, Конгрес українських націоналістів, ХДПУ, УНА, ДПУ. Названі партії лівого і правого крила є найбільш організаційні та ідейно – політично сформовані. Центристами вважають себе 30 партій України, які базують свою діяльність на ідеях соціал-демократії або ж на лібералізму. Центристські сили на сьогодні є ще слабкими. Так, в 1998р., до ВР потрапили лише 4 центристські партії (Партія Зелених України, НДП, Громада, СДПУ(о)).
Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:
1. Мультіпартійність (значна кількість, у 1998р. в Україні налічувалось 52 партії).
2. Нечисельність партійних лав.
3. Невизначеність соціальної бази.
4. Значна частина партій створювалася не на основі консолідації навколо ідеї.
5. Локальність партійного впливу.
6. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій.
7. Поява на політичній арені незареєстрованої “партії влади”.
Отже, процес формування багатопартійної системи в Україні триває, активізується пошук партіями свого політичного обличчя та визначення місця в суспільстві.
У жовтні 1993р. ВР прийняла «Воєнну доктрину України», в якій проголошувалося, що Україна не бачить у сусідніх країнах супротивників, а її Збройні сили призначені винятково для гарантування національної безпеки.
В цілому процес розбудови української армії мав керований і поступальний характер, але у його розгортанні виявилось багато проблем. Це проблеми Чорноморського флоту, конверсії, кадрів, соціального захисту військовослужбовців, раціональної організації військової освіти тощо.
2. Економічний стан держави. На шляху творення національної економіки (1991р. – 1 пол. 1994р.).
Першочерговим завданням творення вітчизняної економіки було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Весною 1992р. в Україні вже були всі ознаки глибокої економічної депресії. Підтвердженням цього є такі факти: в квітні 1992р. обсяг продукції промисловості скоротився на 14,1%, в тому числі виробництво товарів народного споживання впало на 20%, а продовольчих товарів – на 32%.
Нерішучість дій уряду (насамперед з розгортанням процесів приватизації та демонополізації), а також нездатність його внести корективи у хід реформ призвели до масового незадоволення народу і відставки кабінету В.Фокіна восени 1992р.
Новим прем’єр-міністром 13 жовтня 1992р. ВР затвердила Л.Кучму. Уряд Л.Кучми спробував стабілізувати економічне становище посиленням адміністративних методів управління, спираючись на державний сектор, у якому була зосереджена основна частина виробничого потенціалу України. Відбувалась розбудова ринкової інфраструктури, динамічнішими стають процеси роздержавлення.
З жовтня 1992р. розпочався прискорений процес лібералізації економіки, на середину 1993р.індекс адміністративного регулювання впав з 80% до 35% . Інфляційний потенціал, який був накопичений у попередній період став настільки сильним, що уряд мусив на початку 1993р. підняти в 1,8 рази фіксовані ціни. Шляхом адміністративних заходів було досягнуто певне відновлення керованості економікою, що сприяло скороченню спаду виробництва, падіння ВНП в 1 кварталі 1993р.
У вересні 1993р. Л.Кучма пішов у відставку. З цього моменту, за рішенням ВР, вся повнота влади зосереджена в руках президента України Л.Кравчука. Виконуючим обов’язки прем’єр-міністра став голова Донецької міської ради Ю. Звягільський. У жовтні 1993р. після кількох розглядів на засіданнях Кабміну була схвалена «Концепція плану економічного і суспільного розвитку та державного бюджету України на 1994р.», яка формально проголошувала курс на послідовне просування до ринку, визначала пріоритети розвитку економіки та засоби їх досягнення, економічні, правові та адміністративні регулятори економічних процесів.
В грудні 1993р. у схвалених ВР головних напрямах діяльності уряду висувалася ідея поступовості реформ. Почалося згортання засобів економічної лібералізації та відновлення адміністративних методів управління.
До 80% зріс рівень прямого та непрямого регулювання цін. Влітку 1994р. індекс адміністративного регулювання економіки у 2,5 рази перевищив відповідний показник середини 1993р.
Динаміка інфляції в липні 1994р. була найнижчою (2,1%) за 3 попередні роки.
Уповільнено темпи зростання цін на споживчі товари та послуги.
Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки, друга половина 1994 – 1998 рр.
Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лібералізації цін 1992р. основна маса населення опинилася за межею бідності.
Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації: бідні – 64%, багаті – 10%.
У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання.
1. Фінансова стабілізація – послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.
2. Регульована та контрольована державою лібералізація цін.
3. Докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора.
4. Децентралізація управління економікою
5. Лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики.
6. Соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передача через акції у приватне користування населення державного майна.
За чотири роки після проголошення нового реформаційного курсу в економічній сфері відбулися певні зрушення, зародилася низка позитивних тенденцій та процесів:
1. Часткова фінансова і цінова стабілізація. У 1993р. інфляція в Україні становила понад 1000% , в 1994р. – 500%. В 1995р. інфляцію вдалося призупинити, в січні вона становила 21,2%, а вже в травні – 4,6%.
2. Певні структурні зрушення. В першій половині 1998р. недержавний сектор виробив 65,9% промислової продукції.
3. Започаткування процесу повернення капіталу в Україну.
4. Інтенсифікація процесу приватизації (до 1995р.було приватизовано 8 тис. підприємств).
5. Роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підприємств (4 млн. громадян отримали земельні ділянки у приватну власність).
6. Перегляд податкової системи з метою зменшення податкового тиску на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З 1995р. оподаткування прибутків юридичних осіб здійснюється за 30%-ю ставкою. Ставка на ПДВ знизилась до 20%.
Прийняття Конституції України завершило процес становлення політичної системи республіки як єдиного цілісного організму, з більш-менш чіткою визначеністю його структурних елементів, їхнього функціонального призначення. Конституція України – є документом на перспективу, з одного боку вона фіксує та регламентує те, що існує в реаліях (ст.4 стверджує, що в Україні існує єдине громадянство) з іншого-вона є своєрідною юридичною програмою нашої країни, яка визначає та стверджує головні принципи та цілі майбутнього розвитку державотворчого процесу (ст.1. Конституції України акцентує: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава»).
З прийняттям Конституції конституційний процес не закінчується. Так як необхідно провести роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції та зафіксувати їх у системі кодексів. Крім того, з розвитком держави і суспільства виникатиме нагальна потреба у змінах, доповненнях та додатках до існуючого Основного Закону держави. Сьогодні законодавча база України переживає період становлення. Протягом 1990 – 1998рр. Прийнято загалом понад 1200 законодавчих актів. Проте сформована законодавча база в Україні, ще не забезпечує повною мірою потреб держави та суспільства в правовому регулюванні суспільних відносин. За експертними оцінками, для повного правового регулювання процесів, що відбуваються в державі та суспільстві, необхідно прийняти ще майже 1,5 тисячі законів.
Отже, суть конституційного процесу полягає у забезпеченні становлення та розвитку правової системи держави, утвердженні законності та правопорядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення.
У Конституції 1996р. знайшли закріплення принципові положення стосовно захисту прав людини і громадянина, що містяться в основоположних міжнародних документах.
Конституція України закріплює широкий спектр прав та свобод людини і громадянина, що охоплює усі без винятку права і свободи, які прийнято вважати демократичною світовою спільнотою за відповідні гуманістичні стандарти у цій сфері суспільного і державного життя.
До інших основних положень Загальних засад Конституції України належать перш за все ті, що стосуються мовної політики. Вони визначають, що державною мовою в Україні є українська, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин.
Основні напрямки зовнішньої політики України:
– Участь у загальноєвропейському процесі.
– Співробітництво у рамках СНД.
– Співробітництво з державами європейської співдружності та НАТО.
– Активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організацій.
Розглянемо перший напрямок зовнішньої політики України.
Участь у загальноєвропейському процесі. Головний його зміст – недопущення локальних війн, подолання економічного занепаду в СНД, уникнення політичної нестабільності, відмова від закликів переглянути кордони.
Головні документи, на яких він базується:
– Підсумковий документ Гельсінкської наради 1975р.;
– Паризька хартія для нової Європи 1990р.;
– Паризька декларація «Виклик часові змін» 1992р.
Історична для нашої держави подія сталася 9 листопада 1995р., коли Комітет Міністрів Ради Європи юридично затвердив рішення Парламентської асамблеї Ради Європи про вступ України до цієї організації (Україна стала 37 членом РЕ, 38-м – Хорватія, 39-м – Росія і т.д.).
Для України вступ до Ради Європи означає:
– Визнання авторитету України.
– Право входження в усі європейські структури.
– Поглиблення демократичних перетворень (піднесення на вищий рівень питання дотримання прав людини, впровадження інституту спеціальних уповноважень з прав людини на місцях та ін.).
– Участь у виробленні спільної політики.
У 1996р. Україна стала також членом однієї з «молодих» європейських організації – Центральноєвропейської ініціативи, до якої входять 15 держав Центральної та Східної Європи. У травні 1999р. відбувся самміт голів держав цієї організації у Львові. Успіхом України на зовнішньополітичної арені можна вважати участь у роботі такої організації, як Чорноморське економічне співтовариство. У червні 1998р. ця організація набула статусу міжнародної економічної регіональної організації. Особливо слід відзначити співпрацю України з такою престижною міжнародною організацією, як Організація з безпеки і співробітництва в Європі. Делегація України брала участь у роботи 5 сесії парламентської асамблеї цієї організації, яка обговорювала модель загальноєвропейської безпеки на 21 століття. Україна виступила з ініціативою створення без’ядерної зони в Центральній та Східній Європі.
Широко розвивається співпраця України і з членами СНД, як на державному, так і на недержавному рівні. Набувають популярності міжнародні спільні підприємства (СП), які вже зараз відіграють важливу роль в економіці держави.
У співпраці з НАТО Україна має вагомі здобутки. В липні 1997р. під час Мадридського самміту країн-членів НАТО, на якому до складу цієї організації було прийнято Чехію, Польщу та Угорщину було підписано спеціальну Хартію про особливе партнерство між НАТО та Україною. У 1998р. відкрито офіс військового представництва НАТО в Києві. Україна активно співробітничає з ООН, де виступає із закликами не допустити локальних і етнічних воїн; пропонує власні шляхи в урегулюванні міжнаціональних конфліктів, посилає свої миротворчі війська в «гарячі точки», наприклад в Косово. З 1.01.2000р. Україна стала непостійним членом Ради Безпеки ООН.
Співпраця України з іншими міжнародними організаціями, зокрема з Європейським Союзом, асоційованим членом якого наша держава прагне стати, складається не досить успішно. У грудні 1999р. ЕС прийняв декларацію про майбутні відносини з Україною. Документ витримано у доброзичливому тоні, але про прийняття України до цієї організації мови не йде через вкрай повільне проведення Україною економічних реформ. Особливо перспективними для України є зв’язки з країнами Азії та Африки, куди Україна має змогу постачати високотехнологічну продукцію, зброю.
Плани семінарських занять і методичні рекомендації .
Тема 1. Витоки українського народу та його державності.
План.
Вивчення цієї теми слід розпочати зі з’ясування походження слов’янського етносу. Перші письмові згадки про слов’ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н.е. – Плінія, Тацита, Птолемея. На думку багатьох вчених, батьківщина слов’ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Відомо, що внаслідок Великого переселення народів в (ІІ-VІІ ст. н.е.)слов’янський етнос розпадається на три гілки. Визначте їх. Які східнослов’янські племена дали початок українському етносу ?.
Визначте основні етапи утворення державності у східних слов’ян (Антський союз, племінні об’єднання , Київське князівство) та їх хронологічні рамки. Які території заселяли слов’янські племена , згадані у “Повісті минулих літ “?.
Проаналізуйте розвиток господарства, суспільний устрій та побут східних слов’ян. Якими були їх взаємовідносини із сусідніми державами ?.
Переходячи до другого питання , студенти мають з’ясувати історичні обставини, за яких утворилася держава Київська Русь. Яка з теорій походження Київської Русі здається вам більш аргументованою і чому?
Звідки походить назва „Русь”?
Визначте етапи політичного розвитку Київської Русі, основний зміст внутрішньої і зовнішньої політики київських князів. Доведіть, що Х –ХІ ст. стали періодом найбільшого розквиту Київської Русі. З діяльністю яких князів це було пов’язано ?. Оцініть значення запровадження на Русі християнства.
Охарактеризуйте соціально-економічний та політичний устрій Київської держави ( галузі господарства, соціальну структуру, форму правління ,етнічний склад населення). Які вам відомі найбільші досягнення давньоруської культури ?.
З’ясуйте причини роздробленості Київської Русі (ХІІ-ХІІІ ст.) . Зверніть увагу на те, що роздробленість носила не лише феодальний характер, тобто була наслідком еволюції феодальних відносин, але й водночас-політичний, оскільки вона призвела до змін в державному устрої Русі. Як змінилася форма державної влади в цей період ?. Проаналізуйте наслідки роздробленості .
Теми для рефератів та доповідей
Тема 2
. Українські землі в XIV-першій половині XVII ст.
У ХІV ст. українські (руські) землі підпали під владу литовців. Приєднавши більшу частину білоруських та українських земель, Литва перетворилась на Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9\10 території. Студентам слід з’ясувати причини швидкого підпорядкування Литвою українських земель. Необхідно врахувати такі чинники, як ослаблення Золотої Орди внаслідок феодальних усобиць, а також особливості політики литовських князів на приєднаних землях. Як ви розумієте принцип їх правління “Ми старого не змінюємо, нового не запроваджуємо”? Визначте особливості економічного розвитку та соціальної структури населення українських земель у складі Великого князівства Литовського.
В другій половині ХІV ст. посилилось суперництво між Литвою та Польщею за володіння українськими землями. Які причини зумовили зближення цих держав наприкінці ХІV ст. ?
В процесі об’єднання Литва та Польщі історики виділяють два основних етапи : Кревська унія 1385р., яка започаткувала об’єднання Литви і Польщі, і Люблінська унія 1569р., яка завершила їх об’єднання в одну державу – Річ Посполиту.
Розкрийте причини, зміст та наслідки Кревської Унії. Чому частина литовської знаті виступила проти унії. Охарактеризуйте політику литовського князя Вітовта. Зверніть увагу на те , що вона була спрямована на зміцнення політичної самостійності Литви, про що свідчило укладення Городельської унії з Польщею (1413р.). Проте, Вітовту та його наступникам не вдалося відстояти незалежність Великого князівства Литовського.
Студентам необхідно з’ясувати, які зміни у політичному становищі українських земель відбулися в другій половині ХVст.? Коли були ліквідовані удільні українські князівства ?
Переходячи до другого питання, студентам слід визначити причини укладення та зміст Люблінської унії 1569р.. Важливо засвоїти, що об’єднання Литви і Польщі мало важливі наслідки для всього подальшого розвитку українських земель.
Як змінилося політичне становище та адміністративний устрій українських земель у складі Речі Посполитої ?
На відміну від Литви, яка толерантно ставилась до православної церкви, правлячі кола Речі Посполитої взяли курс на знищення національно-культурної самобутності українського народу, його насильницьке окатоличення та ополячення. Студентам необхідно з’ясувати причини утворення православних братств, проаналізувати причини і наслідки Брестської церковної унії 1596р.
На завершення вивчення теми студенти мають зробити висновок про те, наскільки політика Литви та Речі Посполитої відповідала інтересам народних мас, наскільки вона сприяла формуванню українського народу.
Вивчення третього питання доцільно розпочати зі з’ясування часу та причин виникнення козацтва. Перші письмові згадки про українських козаків трапляються у 1492р., але значне зростання чисельності козацтва, перетворення його на самостійну силу припадає на ХVІ ст. Слід звернути увагу на те, що виникнення козацтва було зумовлено як внутрішніми чинниками (соціальний, релігійний гніт, закріпачення селянства), так і зовнішньополітичними (постійна військова небезпека з боку кримського ханства та кочових татарських орд). Яке походження має слово „козак” і що воно означає? Представники яких верств населення поповнювали козацтво? Яким був його етнічний склад? Чому землі, які заселяло козацтво в перші часи свого існування (південні окраїни Київщини, Брацлавщина ,Поділля) називалися Диким полем?
Охарактеризуйте господарські заняття, побут та звичаї козацтва. Для цього студентам рекомендується звернутися до праць В.Голобуцького „Запорозьке козацтво” та Д.Яворницького „Історія запорозьких козаків”(т.1).
Розглядаючи четверте питання, слід визначити час утворення та місце розташування першої Запорозької Січі. Хто був її засновником? Студентам необхідно дати характеристику Запорозької Січі як особливого типу державного утворення за таким планом:
Правова система
За визначенням історика М.Костомарова, Запорізька Січ була „християнською республікою”. На основі аналізу ознак державності та характеру їх прояву студенти мають довести правомірність такої оцінки.
Необхідно звернути увагу на те, що з перетворенням козацтва на самостійну військову силу уряд Речі Посполитої прагнув узяти козаків під свій контроль. Коли і з якою метою було створено реєстрове козацьке військо? Якою була його чисельність та правовий статус?
Розкриваючи це питання, необхідно з’ясувати сутність політики польського уряду щодо українського населення . Чому став можливим соціальний вибух 1648р.? Визначте рушійні сили визвольної боротьби та її мету . Історики вважають що за своїм характером війна була національно-визвольною, релігійною, соціальною. Періодизація національно-визвольної війни належить до дискусійних питань історичної науки (див., наприклад: Історія України . Навчальний посібник під. заг. ред. В.А.Смолія.-К., 1997.- С.81; О.Д.Бойко. Історія України.-К.,2001.-С.153-154; Світлична В.В.Історія України. Навчальний посібник.-К.Львів,2002.-С.83). Що вам відомо про життя Б.Хмельницького ? Як обставини змусили його стати до керівництва козацьким повстанням , яке згодом переросло у грандіозну національно-визвольну війну ? Поясніть, чому кримське ханство стало союзником Б.Хмельницького у війні з Польщею ?
Вивчаючи друге питання, студентам слід простежити напрямок та основні віхи визвольного походу війська Б. Хмельницького у 1648р. (битва на р. Жовті Води, під м. Корсунем та біля м. Пилявці). Поміркуйте , які чинники сприяли військовим успіхам повстанців ? Що змусило гетьмана Б.Хмельницького укласти перемир’я з польським королем Я. Казиміром у листопаді 1648р.? Важливо засвоїти, що на даному етапі метою Б.Хмельницького була автономія для козацького регіону, а не відокремлення від Польщі. Однак, незабаром плани Б.Хмельницького радикально змінилися: вже в лютому 1649р. він вперше висунув ідею створення української суверенної держави . Студенти мають в головних рисах охарактеризувати політичний та адміністративно-територіальний устрій української держави (форма правління, органи влади, збройні сили ). Назвіть основні верстви українського суспільства часів козацько-гетьманської держави.
Незважаючи на укладення під Замостям перемир’я, навесні 1649р. Польща відновила воєнні дії проти України . Що змусило Б.Хмельницького після фактично здобутих перемог під Збаражем (липень 1649р. ) та Зборовим (серпень 1649р.) припинити воєнні дії та розпочати переговори з Яном Казимиром ? Студенти повинні проаналізувати зміст Зборівської угоди (18 серпня 1649р), її позитивні та негативні наслідки . Чому укладений мир був нетривким ?.
Переходячи до третього питання, студентам слід з’ясувати спрямованість зовнішньої політики уряду Б.Хмельницького. З якими державами були встановлені дипломатичні стосунки? Черговий етап україно-польського протистояння закінчився найтяжчою за всю війну поразкою українців під Берестечком у липні 1651р.На яких умовах був укладений Білоцерківський договір ( вересень 1651р.) і якими були його наслідки для України?
Що зумовило переселенський рух українців з Правобережжя у північно-східні українські землі в другій половині ХVІІ ст. Чому цей край отримав назву “ Слобідська Україна”?
Відновленні воєнних дій навесні 1652р. ознаменувалося розгромом 20-тисячного польського війська біля гори Батиг на Поділлі у травні 1652р., внаслідок чого на всій території України відновлюється гетьманська влада. Охарактеризуйте соціально-економічний лад козацької республіки. Основними завоюванням війни на даному етапі стала ліквідація магнатсько-шляхетського землеволодіння та кріпацтва . Провідною формою господарювання стало козацько-селянське дрібне землеволодіння.
Невдачі у зовнішній політиці, ускладнення міжнародного і внутрішнього становища України призвели до втрати здобутків війни . Чергова зрада кримського хана спричинила поразку козацького війська у битві біля м. Жванець восени 1653р., і відновлення польської влади на українських землях.
Переходячи до наступного питання , студентам необхідно з’ясувати, чому сталася зміна зовнішньополітичної орієнтації Б.Хмельницького? Які держави входили до складу нової антипольської коаліції ?Чому плани гетьмана не були реалізовані? Яку оцінку дають історики політичній діяльності Б.Хмельницького?
Подальші процеси у формуванні української державності були пов’язані з представниками козацької еліти, які по різному бачили майбутнє України. У зв’язку з цим можна визначити кілька альтернатив політичного розвитку України в другій половині ХVІІст.: польська, російська, турецька.
Представником першої з цих альтернатив був гетьман І.Виговський .
Охарактеризуйте основні напрямки його державної політики. На яких умовах була укладена Гадяцька угода 1658р. і що вам відомо про її наслідки для України? Що спричинило крах політики І.Виговського?
Розглядаючи п’яте питання, студентам слід з’ясувати причини територіального розколу України на Лівобережжя і Правобережжя. Треба мати на увазі, що політика гетьмана Ю.Хмельницького носила суперечливий характер (з одного боку –Переяславські статті 1659р. з Росією , з іншого – Слободищенський трактат 1660р. з Польщею ) і призвела до тяжких наслідків. Яких політичних орієнтацій дотримувались гетьмани П.Тетеря та І. Брюховецький ?.
Розкриваючи шосте питання, студенти мають визначити, чому 60-і – 70 рр. ХVІІ ст. історики характеризують як період “руїни”? Слід розглянути внутрішню та зовнішню політику гетьмана П.Дорошенка на Правобережжі. На яких умовах Росія та Польща підписали Андрусівське перемир’я 1667р.? Чому П.Дорошенку не вдалося, спираючись на союз з Туреччиною, досягти територіальної єдності України? Прихильниками якої політичної альтернативи були Д.Многогрішний та І.Самойлович? За яких обставин відбулося зречення від влади гетьмана П.Дорошенка ?
Теми для рефератів та доповідей
Тема 3
Козацько-гетьманська держава та її зносини із зовнішнім світом.
План.
1.Гетьманування І.Мазепи . Північна війна і Україна.
2.Особливості територіально-політичного устрою та соціально - економічного розвитку Гетьманщини.
3. Етапи ліквідації української державності.
В межах даної теми студентам потрібно з’ясувати сутність політики Росії та Речі Посполитої щодо українських земель та причини, які обумовили втрату Україною своєї державності.
Розглядаючи перше питання, необхідно охарактеризувати діяльність гетьмана І.Мазепи. Слід звернути увагу на те, що Коломацькі статі 1687 р., укладені між гетьманом і російським урядом, обмежували автономію України. Які цілі переслідувала соціальна політика І.Мазепи? Що вам відомо про його вклад у розвиток української культури, підтримку православної церкви?
Становище України ускладнилося після початку Північної війни (1700-1721рр.). Студентам необхідно з’ясувати причини та мету союзу І.Мазепи зі шведським королем Карлом 12. Які наслідки мав перехід І.Мазепи і частини козацтва на бік шведів? Чому плани гетьмана зазнали невдачі? Якими були наслідки поразки Карла ХІІ та І.Мазепи у Полтавській битві 27 червня 1709р.? Наведіть факти, які свідчать про посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України.
Розкриваючи останнє питання, слід мати на увазі, що у ХVIII ст. відбувався безперервний наступ самодержавства на права України, її автономію. Однак, зі зміною імператорів і міжнародної ситуації колоніальна політика Російської імперії щодо України час від часу пом’якшувалася. У зв’язку з цим деякі історики виділяють кілька етапів цієї політики, що суттєво відрізнялися один від одного (див., наприклад: О.Д.Бойко. Історія України.-К.,2001.-С.186-191). Саме в такому контексті слід розглядати діяльність гетьманів І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола. Хто був останнім гетьманом Лівобережної України у ХVIII ст.?
Назвіть заходи Катерини ІІ по остаточній ліквідації автономного устрою України. Коли і в результаті яких подій відбулося приєднання території Кримського ханства до Російської імперії? Яке значення для України і Росії мало приєднання Криму?
Переходячи до другого питання, студентам слід пригадати, який адміністративно-територіальний устрій сформувався на українських землях під час Національної революції. Визначте національний і соціальний склад населення козацько-гетьманської держави. Охарактеризуйте соціально-економічний розвиток Гетьманщини (зростання феодального, старшинського та церковного землеволодіння, розвиток ремесел і промислів, внутрішньої і зовнішньої торгівлі).
Пригадайте особливості міського самоуправління ( Магдебурзьке право). Які явища в соціально-економічному розвитку України ХVIII ст. Свідчили про зародження капіталістичних відносин?
Тема 4.
Соціально-економічний розвиток українських земель у ХІХ ст.
План.
Перш ніж розглядати питання теми, студенти повинні пригадати адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі іноземних держав. Етнографічні та географічні регіони – Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя, Південь – у ХІХ – на початку ХХ ст. становили собою єдину територіальну цілісність (Наддніпрянську Україну або Наддніпрянщину) у складі Російської імперії. В адміністративно-політичному відношення вони ділилися на губернії на чолі з призначуваними царем губернаторами. Землі Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття перебували під владою Австрійської (пізніше – Австро-Угорської) імперії.
Переходячи до другого питання, треба розкрити причини скасування кріпосного права 1861р. Наведіть факти антикріпосницької боротьби народних мас напередодні селянської реформи. Визначте основні положення законодавчого скасування кріпацтва. Які особливості мала реформа в різних регіонах України? Якими були її соціально-економічні наслідки?
Дайте загальну характеристику реформ адміністративно-політичного управління (судової, земської, міського самоврядування, військової, шкільної, фінансової, цензурної). Яке значення для модернізації та демократизації державного і суспільного життя вони мали?
При висвітленні розвитку українських земель у пореформену добу, слід визначити, насамперед, особливості і перебіг промислового перевороту. Його завершення, на думку істориків, припадає на 60-ті 80- ті рр.. ХІХ ст. Окремо слід зупинитися на соціальних наслідках промислового перевороту
(зміні в структурі населення, зростання міст, розширення внутрішнього ринку).
Треба мати на увазі, що процес розвитку капіталістичних відносин в сільському господарстві відбувався двома шляхами: пруським та американським. Визначте їх відмінності та регіональні особливості. Що вам відомо про спеціалізацію регіонів сільськогосподарського виробництва?
Теми для рефератів та доповідей
Тема 5
Українська національно-демократична революція . Боротьба за державность України.
План.
Перша світова війна спричинила господарську розруху і назрівання революційної кризи в Росії. Студентам слід охарактеризувати соціально-економічну і політичну ситуацію в країні на початку 1917р. Які події свідчили про наближення революції? Визначте характер Лютневої революції 1917р. та її рушійні сили. Які органи влади були утворенні в Петрограді та інших містах? В чому полягала сутність двовладдя? З представників яких політичних партій складався Тимчасовий уряд та Ради робітничих і солдатських депутатів?
Падіння самодержавства, демократизація суспільства сприяли активізації національно-визвольних процесів. Питання про самовизначення України опинилося в центрі політичної боротьби. Важливо підкреслити , що Тимчасовий уряд та есеро-меншовицькі Ради не визнавали за Україною права на власну державність, обстоювали унітарну форму російської держави. Це, зрештою, зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади.
Переходячи до другого питання, слід з’ясувати, коли, за яких обставин була створена Центральна Рада? Охарактеризуйте її соціальну базу, партійний склад, програму. Наведіть факти, які свідчать про розгортання національно-визвольного руху в березні-червні 1917р. і перетворення Центральної Ради на загальноукраїнський політичний орган.
Протягом літа 1917р. Центральна Рада заручилась підтримкою народних мас, більшості Рад різних регіонів України. Тут важливо з’ясувати, якої позиції щодо державного самовизначення України (автономія чи самостійність) дотримувались лідери Центральної Ради в цей період. Після тривалої боротьби, конфліктів і компромісів з Тимчасовим Урядом вона добилася визнання права українського народу на вільний розвиток і автономію. У цьому зв’язку студенти мають уяснити зміст і значення І та ІІ універсалів Центральної Ради.
Петроградське збройне повстання і проголошення влади Рад було розцінене Центральною Радою як узурпація влади найрадикальнішою частиною революційної демократії. Тому однопартійний більшовицький Раднарком на чолі з В.Леніним був визнаний нею тільки як уряд для власне російських земель, а не для країни в цілому і України зокрема. Це зумовило конфліктний характер відносин між більшовицьким урядом у Петрограді і Центральною Радою.
Студенти повинні проаналізувати зміст ІІІ Універсалу Центральної Ради. Чи погоджуєтеся ви з думкою ряду істориків про те, що утворення УНР в складі федеративної Росії було помилкою Центральної Ради? Чи існував альтернативний варіант державного самовизначення України?
Переходячи до четвертого питання, студентам необхідно з’ясувати причини українсько-більшовицької війни наприкінці 1917-на початку 1918р. Чому загострилось протистояння між Центральною Радою і Раднаркомом Росії? Яке рішення ухвалив перший Всеукраїнський з’їзд Рад? Важливо підкреслити, що проголошення радянської влади в Україні дало можливість Раднаркому надіслати війська для боротьби проти Центральної Ради. Чому УНР виявилася неготовою до відбиття наступу більшовицьких військ?
Студенти мають визначити історичне значення ІV Універсалу Центральної Ради. Чому ухвалення цього важливого рішення не врятувало УНР? Що змусило Центральну Раду піти на переговори з країнами четверного союзу? Проаналізуйте зміст Брестського договору між УНР і країнами німецько-австрійського блоку. Варто зауважити, що мирний договір у Бресті був першим актом міжнародного визнання незалежності УНР. До того ж, вірогідною альтернативою Брестському миру було продовження війни з Німеччиною і Австро-Угорщиною і розчленування ними України. Разом з тим, негативними наслідками цього союзу слід вважати німецько-австрійську окупацію України, а також втрату Центральною Радою реальної влади та авторитету серед населення.
Вивчаючи п’яте питання теми, студентам слід з’ясувати причини падіння Центральної Ради і проголошення влади гетьмана П.Скоропадського. Охарактеризуйте основні напрями політики гетьманату. В якій сфері діяльності урядом Скоропадського було досягнуто найбільших успіхів? Які соціальні верстви населення були опорою гетьмана? У чому, на вашу думку, причини падіння гетьманату?
Розглядаючи шосте питання, необхідно уяснити сутність політики Директорії УНР. Загалом Директорія була урядом соціалістичного спрямування, проте її політиці були властиві такі риси як непослідовність, половинчатість. Слід звернути увагу на протиріччя між лідерами Директорії В. Винниченком та С.Петлюрою щодо змісту та напрямків внутрішньої і зовнішньої політики УНР. У чому причини поразки Директорії?
Розкриваючи сьоме питання, студентам потрібно з’ясувати сутність політики більшовицького уряду України після відновлення радянської влади на початку 1919р. Чим була викликана політика „воєнного комунізму” і які вона мала наслідки?
Теми для рефератів та доповідей
Тема 6
Україна у міжвоєнний період (1921-1939 рр.)
План.
Вивчення першого питання студентам слід розпочати зі з’ясування причин переходу від „воєнного комунізму” до нової економічної політики. Наведіть факти які свідчать про економічну, соціальну та політичну кризу в радянській Росії та Україні на початку 20-х рр.. Розкриваючи сутність непу, важливо засвоїти, що він передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством. Разом з тим більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати тимчасові труднощі і досягти кінцевої мети – побудова комунізму. Визначте основні напрямки запровадження непу у сільському господарстві, у промисловості, у галузі торгівлі і фінансів. Чому незважаючи на істотні результати у відбудові господарства, неп не був тривалим? Коли і чому сталінське керівництво відмовилося від НЕПу?
Розглядаючи друге питання, студентам потрібно з’ясувати об’єктивну необхідність індустріалізації, особливості та труднощі її запровадження в Радянському Союзі. Чому віддавалися головні пріоритети в ході індустріалізації? Чим були зумовлені методи форсованої індустріалізації? Зверніть увагу на неоднозначність та суперечливість наслідків індустріалізації як в економічній, так і в соціально-політичній сфері.
Вивчаючи третє питання теми, студентам слід розкрити причини колективізації та її мету. Коли розпочалася і яким методами здійснювалася колективізація українського села? У чому полягала суть кризових явищ у сільськогосподарському виробництві, пов’язаних з насильницькою колективізацією? Що стало причиною голодомору 1932-33рр. і якими були його наслідки? Охарактеризуйте стан сільського господарства після завершення колективізації. Чому, незважаючи на державну підтримку колгоспів, ефективність господарювання залишалася низькою?
Переходячи до наступного питання, необхідно уяснити передумови політики коренізації, запровадженої більшовицьким керівництвом 1923р. Коренізація здійснювалася у двох основних аспектах – українізація та створення необхідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні. Слід мати на увазі, що українізація була тимчасовим відступом більшовиків від уніфікаторського курсу, а тому здійснювалася в певних, дозволених центром рамках. Визначте основні напрямки та результати політики українізації. Чому на початку 30-х рр.. українізацію було зупинено, а її активних учасників репресовано?
Висвітлюючи п’яте питання, студентам потрібно визначити сутність та прояви сталінського тоталітарного режиму в Україні. Цей режим базувався на цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою. Важливою ознакою тоталітарного режиму є масові репресії, які часом виростають до масштабів терору проти власного народу. Охарактеризуйте основні напрямки та наведіть конкретні приклади масових репресій в Україні. На основі аналізу фактичного матеріалу студенти мають зробити висновок про остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.
Тема 7
Формування руху опору на Україні під час ВВВ.
План.
Вивчення теми доцільно розпочати зі з’ясування причин Другої світової війни. Охарактеризуйте політику західноєвропейських держав, США, Японії в другій половині 30-х рр.. У яких країнах були встановлені фашистські режими? Наведіть факти, які свідчать про підготовку цих держав, зокрема Німеччини, до війни за світове панування. Чому спроби створити систему колективної безпеки закінчилися провалом? На яких умовах радянське керівництво уклало з Німеччиною договір про ненапад(пакт „Молотова-Ріббентропа”) і який вплив на початок Другої світової війни він справив? За яких обставин відбулося приєднання Західної України, Північної Буковини та Південної Бессарабії до складу УРСР? Дайте оцінку радянсько-німецькому договору про дружбу і кордони (вересень 1939 р.). Розкрийте сутність політики „радянізації”. Зверніть увагу на неоднозначний, суперечливий характер і наслідки економічних, політичних, культурних перетворень на західноукраїнських землях.
Розкриваючи друге питання, студентам слід мати на увазі, що в українському антифашистському русі опору існувало дві течії: радянській рух опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух опору на чолі з ОУН. Визначте цілі, форми боротьби, лідерів обох напрямків антифашистського руху. Коли і де в умовах війни було проголошено самостійну українську державу?
Вивчаючи третє питання, студенти мають з’ясувати, коли, у ході якої стратегічної операції почалося широкомасштабне визволення України? Що вам відомо про визволення Харківщини? Коли і за яких умов було визволено Київ? Назвіть воєнні операції по визволенню Правобережної України і Криму. Коли було завершено визволення України від окупантів?
На завершення вивчення теми студентам потрібно охарактеризувати вклад українського народу в розгром нацистської Німеччини та її союзників.
2. Партизанський рух України
Тема 8
Особливості культурного розвитку України в повоєнний період
План
Приступаючи до вивчення теми, студентам потрібно пригадати геополітичні наслідки Другої світової війни. Коли завершилося формування сучасної території України? Визначте фактори, завдяки яким стало можливим прийняття України в ООН, чи означало це право на самостійну зовнішньополітичну діяльність?
Переходячи до другого питання, студентам слід охарактеризувати масштаби руйнувань та збитків, завданих економіці України в період війни. Розкрийте особливості відбудови промисловості та сільського господарства. Доведіть, що перетворення в Західній Україні носили характер „радянізації” регіону. Як ставилося населення західноукраїнських областей до цих перетворень і комуністичного режиму в цілому? Дайте характеристику руху опору в повоєнний період.
Вивчаючи третє питання, необхідно уяснити, що розвиток України в 1945-53рр.. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму. Які особливості носила ідеологічна компанія в другій половині 40-х рр.? Що означала „жданівщина” для духовного життя України? Які зміни в суспільно-політичному і духовному житті відбулися після смерті Сталіна? Поясніть значення терміну „відлига” стосовно діяльності М.С.Хрущова. Чому заходи щодо десталінізації не призвели до зміни політичної системи в УРСР? Назвіть відомих вам діячів культури –„шістдесятників”. Що було характерно для їх творчості? Охарактеризуйте основні напрями економічних реформ, проведених в 50-х рр.. Які соціальні програми впроваджувались в цей період за ініціативи М.Хрущова? Визначте причини поразки хрущовських реформ. На завершення вивчення теми студенти мають зробити висновок про те, що перетворення хрущовського періоду носили непослідовний, суперечливий характер, а тому не торкнулися основ командно-адміністративної системи
Тема 9
Україна: національно-державне відродження
План
1. Політичний розвиток України у добу незалежності.
Приступаючи до вивчення теми , студентам слід охарактеризувати основні державотворчі події в Україні (створення правової бази, власних збройних сил, правоохоронних органів, затвердження державної символіки тощо). Надзвичайно важливе значення для розвитку України як демократичної держави мало прийняття нової Конституції. У зв’язку з цим потрібно зупинитися на основних етапах конституційного процесу. Які чинники ускладнювали цей процес (із республік колишнього СРСР Україна прийняла свою конституцію останньою)? Охарактеризуйте основні положення Конституції.
Важливою ознакою демократичної держави є діяльність політичних партій та громадських об’єднань. Охарактеризуйте процес розвитку багатопартійності в Україні. Яка виборча система існує в Україні? З якою метою проводиться реформа політичної системи держави?
Переходячи до другого питання, студентам слід з’ясувати як позитивні, так і негативні чинники, що характеризували економіку України на момент розпаду СРСР. Що зумовило економічну кризу та спад промислового виробництва 1990-94рр.? Визначте основні напрямки та завдання соціально-економічної стратегії, започаткованої 1994р. з ініціативи Президента України Л.Кучми. Які основні результати впровадження цієї стратегії? Охарактеризуйте становище у соціальній сфері, основні завдання та напрями соціальної політики.
Теми для рефератів і доповідей
Завдання для самостійної роботи
|
Тема |
Самостійні для самостійного вивчення |
Кільк.годин |
Літературні джерела №, с. |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ |
|||
|
Тема 1 Вступ до «Історії України». Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності Київської Русі і державності .
|
1. Антична колонізація Північного Причорномор`я. 2. Історична доля півдня України. Кочовики. (конспект, складання таблиці) 3. Історичне значення Київської Русі. 4. . Культура України давньоруського періоду. (висновки, складання довідки) |
6 |
[1,с.5-8 ] [3, с. 13-15] [4, с. 5-7] |
|
Тема 2. Українські землі у складі іноземних держав (ХІV – ХVІ ст.. Україна ХVІ – першій половині ХVІІ ст.)
|
1. Люблінська унія 1569 р. та Брестська церковна унія 1596 р. Виникнення козацтва. 2. Проблема походження козацтва в історичній літературі та причини виникнення українського козацтва. 3. Утворення Запорізької Січі, її зовнішня політика. Д. Вишневецький. |
8 |
[4,с.19- 38] |
|
Тема 3. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, її політичні результати.
|
1. Б. Хмельницький. (скласти історичний портрет) 2. Історичне значення для українського народу національно-визвольної війни. (написати невеличке ессе). .
|
8 |
[2,с. 36- 45] [4,с. 70-82] |
|
Тема 4. Україна в другій половині ХVІІ ст.. «Руїна»: її соціально-політична суть і наслідки. |
І. Виговського. 2. Проаналізувати діяльність Ю. Хмельницького в різні періоди його гетьмування. (скласти історичний портрет за планом, конспект) |
8 |
[1,с. 110-116] [3,с.95-109] [4,с 130-144] |
|
Тема 5. Гетьманщина у складі Російської імперії . Остаточна ліквідація української державності. |
1. Д. Апостол, К. Розумовський. 2.Приєднання до Росії південних регіонів України та Криму. (скласти історичний портрет за планом, конспект) |
8 |
[1,с.161-178 ] [3,с.115-124 ] [4,с. 125-147] |
|
Тема 6. Капіталістична еволюція України у складі Російської імперії, її особливості (друга половина ХІХ ст.) |
|
8 |
[1,с. 185-189 ] [4,с.129-144 ]
|
|
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ В НОВІТНІЙ ПЕРІОД |
|||
|
Тема 7. Україна на початку ХХ ст. Українська Національно-демократична революція 1917-1920 р. р. |
1 1. Причини поразки та історичне значення української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. (визначити причини, зробити висновки |
6 |
[ 1 с. 278-280] [3, с. 206-210] [4, с. 280-282] |
|
Тема 8. Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 р. р.)
|
Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні, масові репресії. (скласти конспект, зробити висновки)
|
6 |
[4,с.293-295] |
|
Тема 9. . Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 р. р.).
|
|
6 |
[1,с.222-226] [3,с.198-103] [4,с.213-217] |
|
Тема10. Становищ в Україні у повоєнний період (1946-1953 рр.) |
|
6
|
[4,с.389-493,501-505] |
|
Тема 11. Соціально-економічний розвиток України в умовах «відлиги» та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.) |
.1. Шістдесятники. Зародження дисидентського руху. 2. Дисидентський рух в Україні (скласти конспект, зробити висновки) |
6 |
[1,с. 270-286] [3,с.248-253] [4,с.253-257] |
|
Тема 12. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності. |
1. Розвиток багатопартійної системи в Україні, формування громадських організацій та об`єднань. 2. Духовне життя суспільства. 3. Незалежна Україна в Сучасному світі, її зовнішня політика. (скласти конспект, зробити висновки) |
6 |
[1,с.292-296] [3,с.258-263] [4,с.263-267] |
|
Всього |
82 |
.
НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЕКТ
(Індивідуальне навчальне завдання)
Індивідуальні завдання оформлюються письмово на аркушах А-4 в друкованій чи рукописній формі з вказівкою використаної літератури і подається на перевірку викладачу не пізніше 15 грудня поточного навчального року. Завдання передбачають більш поглиблене вивчення питань навчального матеріалу. При виконанні завдань студенти повинні визначити основні поняття даного питання, розкрити основні проблеми розвитку історичних процесів та явищ.
ТЕМАТИКА ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ З ДИСЦИПЛІНИ
«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
Запитання для підготовки до іспиту Історія України»
Список рекомендованої літератури
Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001. – 565с.
Борисенко В.И. Курс української історії: З найдавніших часів до 20 століття. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. –6 16с.
Довідник з історії України. – К.: Генеза, 2001. – 1135с.
Єфименко О.Я. Історія України та її народу. – К.: Мистецтво, 1992. – 254с.
Іванченко Р. Історія без міфів. – К.: Укр. письменник, 1996. – 335с.
Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – 2-ге вид., допов. – Львів: Світ, 1998. – 488с.
Історія України: Документи і матеріали / Укладання В.Короля. – К.: Академія, 2002. – 448с.
Історія України: Нове бачення: В 2 т. / За ред. В.А. Смолія. – К.: Вид-во Україна, 1995-1996. – Т.1. – 350 с.; Т.2. – 494 с.
Історія України: Навчальний посібник / За ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – 424 с.
Історія України: Навчальний посібник. – Авт.: Лях Р.Д. та ін. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. – 396 с.
Історія України: Посібник / За ред. Т.Д.Темка, Л.С.Тупчієнко. – К.: Академія, 2002. – 480 с.
Литвин В.М., Мордвинцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Знання – Прес, 2002. – 670 с.
Новітня історія України (1900 – 2000): Підручник / А.В. Слюсаренко, В.І., Гусєв, В.М. Литвин та ін. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк.,2002 . – 719 с.
Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Варавела; Львів: Новий світ, 2002. – 304 с.
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: В 3 т. – К.: Наук. Думка, 1990-1991. – Т.1. – 592с.; Т.2. – 560 с.; Т.3. – 530 с.
Тестові завдання
1.Яка назва давніх слов'ян використовується у давньогрецьких, римських, візантійських та
готських історичних джерелах?
венеди
готи
гуни
скіфи
2. В який час на історичній арені з’являються давні слов’яни?
I-II ст. н. е.
II-IIIст. н. е.
III-IV ст. н. е.
IV-V ст. н. е.
3.Яка територія, на думку більшості вчених, є батьківщиною давніх слов’ян?
Між Віслою і Одером
Між Віслою і Дніпром
По Дунаю
По Дніпру
4. Навала готів стала наслідком розколу венедів на...
антів і склавинів (слов’ян)
полян і древлян
волинян та дулебів
радимичів і тиверців
5.Розпад союзу антів значною мірою пов’язуються з нападом ...
аварів
хазар
печенегів
половців
6. У 5-6 ст. н. е. східні слов’яни були організовані у ...
великі племінні союзи
державу
племена
федерацію
7. Племінний союз сіверян був розташований на землях сучасних областей України:
Сумської і Чернігівської
Луганської
Львівської
Житомирської
8. Київське князівство наприкінці VIII ст. - початку IХ ст. утворили ...
поляни, сіверяни, древляни
уличі, кривічи, радимичі
білі хорвати
волиняни
9. У VI-VII ст. н. е. слов’янська спільнота остаточно розпадається на три гілки ...
східну, західну, південну
північну, південну, західну
південну, північну, західну
східну, південну, північну
10. В якому році в Києві відбувається зміна династії?
882
788
988
688
11. Яка династія почала правити у Києві наприкінці IХ ст.?
Рюриковичів
Романових
Ягеллонів
Фордів
12. Становлення давньоруської держави за часів княжіння Олега відбувалося у постійній
боротьбі з ...
хазарами
половцями
гунами
готами
13. Яке місце займала Візантійська імперія у світі під час утворення Київської Русі?
була центром цивілізації
не впливала на світові події
мала обмежений вплив на процес утворення держави
була периферією світу
14. Світовий торговельний шлях, що сприяв розвитку Київської Русі, мав назву...
із варяг до греків
по Волзі
атлантичний
шовковий
15. Хто перший з Київських князів намагався укласти союзні відносини з Візантією?
Ольга
Олег
Ігор
Святослав
16. У якому році Київська Русь приймає християнство?
988
888
955
799
17. Офіційно християнство - православ’я було прийнято у 988 р. в часи правління ...
Володимира Святославича
Святослава Ігоровича
Ольги
Ярослава Мудрого
18. Розвиток культури, освіти в Київській Русі визначала ...
православна церква
великий князь
держава
віче
19. Єдина централізована держава Київська Русь існувала ...
кінець IХ - 30 р. ХII ст. н. е.
IХ-ХI ст. н. е.
Х - ХII ст. н. е.
Х-ХIII ст. н. е.
20. Першим збірником законів у Київської Русі був:
Руська правда
Устав Володимира Мономаха
"Слово про закон і благодать Іларіона"
"Повість минулих літ" Нестора
21. Основною категорією (більшість населення) Київської Русі були ...
залежні смерди
князі
бояри
ремісники
22. Коли і ким був заснований за легендою Київ?
Наприкінці VI ст. князем Діром
Наприкінці Vст. князем Києм
У VII ст. князем Аскольдом
У VIII ст. князем Трувором
23. Які зовнішні умови вплинули на утворення в добу феодальної роздробленості нових
центрів великих княжінь?
втрата Візантією центра світової торгівлі
активізація хрестових походів
активізація міжнародних зв’язків
напади кочовиків
24. Спроба припинити чвари між князями і об"єднатися для боротьби із зовнішнім ворогом
відбулась на Любецькому з’їзді у ...
1097
1072
1113
1169
25. Хто автор "Повчання", написаного приблизно у 1117 р., був
Володимир Мономах
Ярослав Мудрий
Іларіон
Ольга
26. Коли в давніх літописах вперше з’являється термін "Україна"?
1187
1127
1240
1137
27. У чому сутність "норманської теорії" утворення держави у східних слов’ян?
державу утворили нормани
державу утворили інші зовнішні сили
державу утворили східні слов’яни
державу утворили князі
28. За своїм внутрішнім устроєм Київська Русь була ранньофеодальною державою, а за
формою правління - монархією. Коли Києв почав втрачати центр влади?
1132
1240
1097
1169
29. Назвіть у хронологічній послідовності князів, які здійснювали об’єднання Київської Русі в умовах феодальної роздробленості?
Андрій Боголюбський, Святослав Всеволодович, Роман Мстиславович
Роман Мстиславович, Андрій Богословський
Святослав Всеволодович, Андрій Богословський
Роман Мстиславович
30. Перший похід монголо-татар на Русь відбувся ...
1237-1238
1223-1224
1224-1225
1226-1234
31. Другий похід монголо-татар на Русь відбувся ...
1239-1240
1238-1239
1240-1241
1239-1291
32. Взяття Києва монголо-татарами відбулося у ...
1240
1243
1238
1242
33. Після 1242р. основні землі Київської Русі перебували у васальній залежності від...
Золотої орди
Хазарського каганату
Великого князівства Литовського
Візантії
34. На яку політичну силу намагався спиратися Данило Галицький у боротьбі з монголо-татарами?
Католицьку церкву
Польську державу
Угорське королівство
Тевтонський орден
35. Яка подія поклала початок трансформації литовсько-руської держави у польсько-литовську?
Кревська унія 1385р.
Грюнвальдська битва 1410р.
Люблінська унія 1569р.
Брестська унія 1569р.
36. Наслідком Люблінської унії 1569р. стало...
Об’єднання Великого князівства Литовського та королівства Польського у єдину державу - Річ Посполиту
Об’єднання Литви і Польщі у королівство Польське
утворення угорсько-польського королівства
об’єднання українських і польських земель
37. Після укладання Люблінської унії землі України опинилися у складі:
Польської держави
Литовської держави
Московської держави
Кримського ханства
38. Ким була започаткована Києво-Могилянська колегія...
Петром Могилою
Герасимом Смотрицьким
Петром Сагайдачним
Іовом Борецьким
39. Куликовська битва відбулася...
1380р.
1340р.
1382р.
1362р.
40. Який зміст мала аграрна реформа 1557р. (так звана "волочна поміра") ?
Перетворення селянського землеволодіння на землекористування
ліквідація фільварків
надавала можливість селянам самостійно вести своє господарство
створення фермерських господарств
41. Яка подія поклала початок Руїни православної церкви в Україні?
Брестська унія 1596р.
Люблінська унія 1569р.
Кревська унія 1385р.
Реформація церкви в Західній Європі
42. Яка держава здійснює постійні напади на землі України в ХVI - ХVII ст.?
Кримське ханство
Турецька імперія
Польська держава
Московська держава
43. Запорозьке козацтво формувалось за умов...
Розвитку українського народу
Заходів польської держави
Заходів польських магнатів
Заходів литовської держави
44. Запорізька Січ за формою правління була...
Християнської козацької республіки
Торгівельної факторії
Військового табору
Монархії
45. Під впливом якої держави на землях України утворилось так зване "дике поле"?
Кримського ханства
Туреччини
Польщі
Угорщини
46. У якому році починається відродження православної церкви в Україні після Берестейської
унії?
1620р.
1621р.
1625р.
1627р.
47. Органом вищої влади на Запорізькій Січі був...
гетьман
козацька рада
полковники паланок
козацький суд
48. Місто Суми було засновано...
1655р.
1645р.
1596р.
1629р.
49. Реєстровими називали українських козаків, які ....
Були на службі у польського короля
Були незалежними від польської влади
Були часткою низового війська
Служили турецькому султану
50. Яку ще назву мали запорізькі козаки?
низове козацтво
дніпровське козацтво
азовське козацтво
кубанське козацтво
51. З ім’ям якого гетьмана пов’язується відродження православної церкви в Україні?
П. Сагайдачний
М. Дорошенко
Т. Трясило
І. Острянин
52. Визначтесь у хронологічній послідовності гетьманів, які очолили повстання кінця ХVI ст.
Криштофор Косинський, Северин Наливайко
Северин Наливайко, Криштофор Косинський
Павло Бут, Яків Острянин
Іван Федорович, Марко Жмайло
53. Визначте у хронологічній послідовності гетьманів, які очолили повстання на початку ХVII ст. ...
М. Жмайло, Т. Федорович (Трясило), Павло Бут, Іван Острянин
Т. Федорович, М. Жмайло, Павло Бут, Іван Острянин
Павло Бут, Іван Острянин, Т. Федорович, М. Жмайло
М. Жмайло, Павло Бут, Яків Острянин
54. У який час почалося формування території Слобідської України?
початок ХVII ст.
середина ХVII ст.
кінець ХVII ст.
початок ХIII ст.
55.Які козацькі полки були утворені на землях Слобідської України?
Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський, Острогозький
Полтавський, Глухівський, Харківський
Ізюмський, Глухівський, Сумський, Охтирський
Острогозький, Київський, Уманський
56.Гетьманом України Б.Хмельницького було обрано на Козацькій військовій раді...
30 січня 1648 р.
30 лютого 1649 р.
1 травня 1648 р.
20 січня 1648 р.
57. Першу перемогу козацько-селянське військо одержало у війні 1648-1654 рр. під ...
Жовтими водами
Корсунем
Пилявцями
Зборовом
58. За Зборівським мирним договором 1649 р. козацький реєстр складав ...
40 тис.
60 тис.
20 тис.
10 тис.
59. Коли почалося формування козацької держави в період визвольної війни
після Зборівської угоди з Польщею
після перемоги під Жовтими водами
після взяття Замостя
після битви під Берестечком
60. Коли Б.Хмельницький вперше сформулював основні принципи національно-державної ідеї ...
у 1648р.
у 1649р.
у 1650р.
у 1654р.
61. Визначтесь з основним релігійним гаслом українського народу у визвольній війні
1648-1654 років.
проти унії, проти католицизму, за православ’я
за релігійний плюралізм
за рівність релігій в Україні
за протестантизм
62. Яким був адміністративно-територіальний устрій козацької держави?
поділ на губернії
поділ на полки та сотні
поділ на воєводства
поділ на князівства
63. Повстанські українські загони очолювали у Визвольній війні ...
М. Кривонос, І. Богун, Д. Нечай, М. Небаба
С. Михненко, М. Кривошеїн
П. Бут, А. Мазепа, П. Орлик
Д.Вишневецький, С.Кішка
64. За Білоцерківським мирним договором 1651 р. козацький реєстр складав ...
20 тис.
40 тис.
60 тис.
10 тис.
65. За Білоцерківським договором 1651 р. до Польщі відійшли території ...
Чернігівщини та Брацлавщини
Київщини та Волині
Чернігівщини, Поділля та Волині
Київщини
66. Рушійними силами визвольної війни були...
міщани, духовенство
магнати , селяни
всі верстви населення, крім магнатів
католицьке духовенство, селяни
67. За Зборівським мирним договором 1649 р. під контроль козаків переходили території ...
Київщини, Чернігівщини, Брацлавщини
Київщини та Волині
Чернігівщини
Київщини
68. Березневі статті установлювали реєстр українських козаків ...
60 тис.
40 тис.
50 тис.
30 тис.
69. Приєднання України до Росії у 1654 р. відбулося на умовах...
широкої політичної автономії України
обмеженої політичної автономії
утворення нової системи влади в Україні
як тимчасовий союз
70. Після смерті Б. Хмельницького гетьманом України стає ...
Юрій Хмельницький
І. Виговський
І. Мазепа
Пилип Орлик
71. Згадайте, в яких битвах кримський хан зрадив Б.Хмельницького
Під Жовтими водами та Пилявцями
Під Корсунем
Під Батогом
Під Зборовом, Берестечком, Жванцем
72. Головною загрозою української державності у ХVII ст. було ...
егоїзм старшини, боротьба за владу, боротьба за українські землі між сусідніми державами
загроза з боку Польщі
загроза з боку Кримського ханства
загроза з боку Московської держави
73. На який період припадає доба Руїни ?
50-ті рр. ХVII ст.
60-ті - 70 ті рр. ХVII ст.
кінець ХVII ст.
початок ХVII ст.
74. У якому році Україну в умовах руїни було розколото на два гетьманства?
1663
1624
1661
1658
75. Похід турецької армії на Чигирин відбувся ...
1677-1678
1657-1659
1671-1672
1681-1682
76. У якому році відбулася Хотинська війна?
1621
1620
1619
1622
77. Соціальним ідеалом українського селянства в ХVII ст. був ...
козак
купець
шляхтич
шинкар
78. Пропольської орієнтації в середині ХVII ст. дотримувався:
І. Виговський
П. Дорошенко
Ю. Хмельницький
І.Брюховецький
79. Протурецької орієнтації в сер. ХVII ст. дотримувався ...
П. Дорошенко
І. Виговський
Я. Сомко
І. Мазепа.
80. Коли відбулася Переяславська Рада?
8 січня 1654 р
9 лютого 1652 р.
5 березня 1654 р.
9 травня 1655 р.
81. Остаточно територію України було поділено між Росією, Польщею, Туреччиною у ...
1686 р.
1670 р.
1667 р.
1659 р.
82. На яких умовах Гетьманщина початку ХVIII ст. входила до складу Російської держави?
обмеженої політичної автономії
широкої політичної автономії
повної залежності від Росії
федеративні умови
83. Північна війна відбулася ...
1700-1721
1698-1701
1700-1709
1700
84. Коли відбулась битва під Полтавою між русько-українськими та шведськими військами?
28.06.1709
29.05.1700
02.01.1703
21.02.1708
85. Конституція Пилипа Орлика з'явилася у ...
1710 р.
1709 р.
1705 р.
1801 р.
86. Коли Петро I скасував обрання гетьмана в Україні і призначив наказного гетьмана?
1721
1709
1705
1710
87. Коли в Україні утворилася Перша малоросійська колегія?
1722
1721
1709
1800
88. Столицею гетьманської України в ХVIII ст. було місто ...
Глухів
Полтава
Київ
Чигирин
89. Хто був останнім гетьманом України у ХVIII ст.?
Кирило Розумовський
Іван Мазепа
Петро Скоропадський
Данило Апостол
90. Період правління гетьмана К. Розумовського тривав ...
1750-1764
1764-1769
1727-1734
1721-1722
91. Друга малоросійська академія була утворена ...
1764
1722
1762
1775
92. У якому році вийшов маніфест Катерини II про ліквідацію Запорізької Січі?
1775
1765
1776
1795
93. Втрата політичної автономії України відбулась за умов реформування її адміністративного устрою. Відбулась заміна ...
козацько-полкового адміністративного устрою
заміна намісництв губерніями
губернського адм. устрою намісницьким
створення воєводств
94. У внутрішній політиці І.Мазепа спирався ....
на козацьку старшину і шляхту
міщан
духовенство і селян
магнатів
95. Кримське ханство було приєднано до України-Росії у ...
1783
1785
1785
1775
96. Коли відбулися розділи Речі Посполитої?
1772, 1793, 1795
1778, 1789
1686, 1681
1773, 1794
97. Повстання селян, яке відбулося 1768 р. під назвою "Коліївщина", об'єктивно сприяло ...
возз'єднанню Правобережної України з Лівобережною
вирішенню соціальних питань селян
вирішенню національно-релігійних питань
загостренню соціальних протиріч
98. Яку територію України охопило повстання "Коліївщина"
Слобожанщину
Лівобережну Україну
Правобережні українські землі
Галичину і Північну Буковину
99. основні теорії походження держави у східних слов’ян
норманська, і дніпро-бугська
норманська, природно-історична
норманська, дунайська
норманська, вісло-дніпровська
100. У добу Київської русі розпочалося становлення соціально-економічних відносин
первіснообщинних
рабовласницьких
феодальних
буржуазних
101. визначте основні галузі господарства східних слов’ян
мисливство, торгівля, землеробство
тваринництво, бортництво, землеробство
землеробство, торгівля, тваринництво, ремесло
землеробство, торгівля, мисливство
102. У творах яких авторів вперше зустрічається згадка про давніх слов’ян ...
Аристотель, Платон
Іордан, Тацит
Нестор
М.Грушевський
103. основними елементами механізму політичної влади в давньоруській державі були
княжа старша дружина, князь
князь, боярська рада, віче
віче, князь, княжа молодша дружина
боярська рада, віче, намісники
104. період розквіту Київської русі припадає на
князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого
князювання Святослава
князювання Ольги
князювання Володимира Мономаха
105. період феодальної роздробленості Київської русі
кінець ХI- середина ХIII ст.
IХ-ХVст.
Х-ХIIIст.
IХ-ХIIст.
106. Процес феодальної роздробленості був зумовлений ...
боротьбою князів за владу, монголо-татарською навалою
зростанням великого феодального землеволодіння натуральним виробництвом, великою територією держави та етнічною неоднорідністю населення
зростанням чисельності населення
нездатністю нащадків Володимира Великого і Ярослава Мудрого керувати державою
107. Хто вперше об’єднав Галицьке і Волинське князівства в єдину державу ?
Галицький князь Володимир
Волинський князь Роман Мстиславович
Київський князь Володимир Мономах
Переяславський князь Ярослав
108. У період занепаду Галицько-Волинського князівства....
з середини ХIII ст.
з середини ХIV ст.
з кінця ХIV ст.
з ХV ст.
109. Київська Русь утворилась за таких обставин ...
об’єднанням київським князем Аскольдом Київського і Переяславського князівств
Новгородський князь Олег захопив і об’єднав Київське і Новгородське князівство
Смоленський князь Всеволод об єднав Смоленське, Новгородське і Київське князівство
Чернігівський князь Ігор об єднав Київське і Чернігівське князівства
110. За формою правління Київська Русь була...
ранньофеодальною монархією
князівством
боярською республікою
федерацією
111. Коли і між ким відбулась битва на річці Калка..
у 1205р. між слов’янами і половцями
у 1223р. між монголо-татарами і руськими дружинами
у 912р. між хозарами і дружинами Київських князів Київської Русі
у 1227р. між військами Великого князівства Литовського і Угорщиною
112.Руські землі в 11-14ст. перебували в такій залежності від Золотої Орди..
були самостійними
були автономними
входили до складу Золотої Орди
у васальній залежності
113. Хто був верховним богом слов’ян у дохристиянський період?
Стрибог
Ярило
Велес
Перун
114. Хто і коли об’єднав вдруге Галицьку і Волинську землі...
у 1219р. князь Василь Романович
у 1238р. князь Данило Романович
у 1230р. князь Ярослав Осмомисл
у 1250р. князь Любарт
115. Визначте хронологічні рамки української революції (національно-визвольної війни)
1648-1654рр.
1638-1648рр.
1648-1676рр.
1648-1686рр.
116. Коли відбувся поділ України між Росією та Польщею
1663р.
1657р.
1667р.
1669р.
117. Який період охоплює існування монголо-татарського іга на Русі?
12-14ст.
середина 13-15ст.
13-16ст.
15-17ст.
118. Визначте правовий статус Запорізької Січі за Андрусівським перемир’ям..
самостійний осередок українського козацтва
відійшла під владу Польщі
відійшла під владу Росії
перебувала під владою обох держав
119. Яка подія поклала початок трансформації литовсько-руської держави у
польсько-литовську?
Грюнвальдська битва 1410 р.
Люблінська унія 1569р.
Брестська унія 1596р.
Кревська унія 1385р
120. Наслідком Люблінської унії 1569р. стало..
Об"єднання Великого князівства Литовського та королівства Польського у єдину державу - Річ Посполиту
Об’єднання Литви і Польщі у королівство Польське
Об’єднання українських та польських земель в державу - Річ Посполиту утворення Угорсько-польського королівства
121. Після укладання Люблінської унії землі України опинилися у складі:
Литовської держави
Польської держави
Московської держави
Кримського ханства
122. Визначте документ, який регулював правові відносини у Речі Посполитій і Литві:
Литовський статут
"Руська правда"
Магдебурзьке право
Постанови Сейму
123. Коли українські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського?
в 13 ст.
в 14-15 ст.
в 15-16ст.
в 17ст.
124. Згадайте , коли з’явилися перші письмові згадки про українських козаків....
1392р.
1489р.
1556р.
1420р.
125. Система самоврядування в містах України в Литовсько-Польську добу..
звичаєве право
адміністративне право
магдебурзьке право
великокнязівське право
126. Основні галузі господарств в Українських землях у складі Речі Посполитої..
землеробство, скотарство, ремесло, торгівля
бджільництво, мисливство, землеробство
торгівля, рибальство, мисливство
мисливство, рибальство, ремесло
127. Соціальна структура населення України у складі Великого князівства Литовського..
магнати, ремісники, селяни
козаки, шляхта, селяни
селяни, шляхта, ремісники, магнати, духовенство
пани, селяни, духовенство
128. Церковні братства це
організації міщан створені для захисту православної пастви
об’єднання православного духовенства
організації, створені для захисту католицької церкви
об’єднання католицького духовенства
129. Насильницьке насадження греко-католицької церкви розпочалося...
після Кревської унії 1385р.
після Городельської унії 1413р.
після Люблінської унії 1569р.
після Берестейської унії 1596р.
130. Берестейську унію між православною і католицькою церквами було укладено..
1575р.
1596р.
1612р.
1600р.
131. Хто очолив переможні походи козаків проти турецько-татарської агресії на початку ХVII ст.
Д.Вишневецький
І.Сірко
С.Кішка
П.Сагайдачний
132. Скільки полків було на Слобожанщині...
5
20
15
10
133. Перша Січ на Запоріжжі заснована у ...
1490р.
1495р.
1556р
1600р.
134. Військово-територіальний устрій Запорозької Січі..
поділ на округи
поділ на паланки
поділ на області
поділ на волості
135. Основні напрямки зовнішньої політики Запорозької Січі
боротьба з Російською державою
боротьба проти татаро-турецької агресії
боротьба з Польщею
боротьба з Литвою
136. Хто був засновником м. Суми
К. Розумовський
І.Харитоненко
Г.Сковорода
Г.Кондратьєв
137. П.Сагайдачний очолив сухопутні та морські походи проти ..
Російської держави
Кримського ханства та Туреччини
Польщі
Болгарії
138. Населення Запорозької Січі складалося з ..
всіх верств суспільства
тільки з селян
селян і духовенства
міщан і ремісників
139. Війська якої держави залучив для боротьби з опозицією гетьман І.Виговський..
Польщі
Туреччини
Росії
Кримського ханства
140. Козацько-селянське повстання під проводом С.Наливайка відбулось у ..
1585р.
1589р.
1594-1596рр.
1596-1598рр.
141. Козацько-селянське повстання під проводом К.Косинського відбулося у ..
1540р.
1530р.
1570р.
1591-1593рр.
142. Які були відносини між Україною і Росією в період Визвольної війни..
Росія була на боці Польщі
Росія брала участь у воєнних діях на боці України
Росія оголосила війну Кримському ханству
Росія дотримувалася позитивного нейтралітету
143. До складу якого історико-геграфічного регіону належала територія сучасної Сумської області..
Поділля
Волинь
Слобожанщина
Наддніпрянщина
144. Слобідська Україна входила до складу
Польщі
Росії
Гетьманщини
Литви
145. Коли запроваджено кріпосне право в Україні..
1750р.
1765р.
1797р.
1783р.
146. Яка частина України називалася Гетьманщиною ...
Вся територія України
Слобожанщина
Правобережжя
Територія Київського, Чернігівського, Брацлавського воєводств, з кінця ХVII ст.
тільки Лівобережжя
147. Визначте хто були опришки....
козацькі товариства
ремісничі об’єднання
релігійні братства
народні месники
148. Коли було ліквідовано поділ України на полки і створено губернії...
в другій половині ХVIII ст.
на початку ХI Х ст.
на початку ХVIII ст.
наприкінці ХVII ст.
149.За Білоцерківським договором 1651 р. до Польщі відійшли території...
Чернігівщини та Брацлавщини
Київщини та Волині
Чернігівщини, Поділля та Волині
Київщини
150. Коли Б. Хмельницький вперше сформулював основні принципи національно-державної
ідеї?
1649 р
1648 р
1650 р
1654 р
151. Рушійними силами Визвольної війни 1648-1676 рр були...
всі верстви населення, окрім великої шляхти
козацтво, інтелігенція
магнати, селяни
духовенство, у тому числі і католицьке, селяни
152. Визначте характер війни 1648-1676 рр.
національно-визвольний, релігійний, соціальний, антифеодальний національно-визвольний
релігійний
соціальний, антифеодальний
153. Коли почалося формування козацької держави?
після Зборівської угоди (серпень, 1649)
після перемоги під Жовтими водами (1648 р)
після перемоги під Пилявцями (1648 р.)
після взяття Замостя (1648 р.)
154. Які були відносини між Україною і Росією в період Визвольної війни?
Росія дотримувалась позитивного нейтралітету
Росія проголосила війни Кримському ханству
Росія брала участь у воєнних діях на боці України
Росія була на боці Польщі
155. За Зборівським мирним договором 1649 р. під контроль козаків переходили території:
Київщини, Чернігівщини, Брацлавщини
Київщини та Волині
Чернігівщини
Київщини
156. Документ (1654 р.), який визначав політичний та правовий статус України у складі
Російської держави мав назву...
"Березневі статті"
Переяславська угода
Гадяцький договір
Білоцерківська угода
157. "Березневі статті" установлювали реєстр українських козаків...
60 тис
40 тис
50 тис
30 тис
158. Входження України до складу Російської держави у 1654 р. відбулося за умов...
широкої політичної автономії
обмеженої політичної автономії
утворення нової системи влади в Україні
як тимчасовий союз
159. Коли відбулася загальна Військова Рада в Переяславі і яке рішення вона прийняла?
18 січня 1654 р. - Перехід України під зверхність російського царя.
25 лютого 1653 р. - Угода з Кримським ханом.
30 травня 1653 р. - продовження війни з Польщею.
Перехід України під зверхність турецького султана.
160. Війська якої держави гетьман І.Виговський залучив до боротьби із старшинською
опозицією і повсталим народом:
Кримського ханства
Росії
Турції
Польщі
161. Коли був укладений і між якими державами Гадяцький договір:
у 1658 р. між Україною і Польщею.
у 1657 між Україною і Туреччиною
у 1656 р. між Україною і Швецією
у 1659 р. між Україною і Литвою
162. Згадайте, у яких битвах під час Визвольної війни 1648-1676 рр. Кримський хан зрадив
Б.Хмельницького:
під Зборовом (1649 р.), Берестечком (1651 р.), Жванцем (1653 р.).
під Жовтими водами (1648 р.)
під Корсунем (1648 р.)
під Батогом (1652 р.)
163. Яка територія України згідно "Березневим статтям" 1654 р. відходила під протекторат
Росії:
Брацлавське, Київське, Чернігівське воєводства
Подільське і Брацлавське воєводства
Переяславське, Київське і Чернігівське воєводства
Київське, Чернігівське та Волинське воєводства
164. Переяславські статті Ю.Хмельницького з Росією 1659р. передбачали:
обмеження автономії у складі Росії
повернення України до широкої автономії "Березневих статей" 1654р.
ніякої автономії у складі Росії
самостійний розвиток України
165. Коли відбулась битва під Берестечком...
у 1651р.
у 1652р.
у 1653р.
у 1650р.
166. Згадайте, які рішення і коли прийняв Земський Собор Російської держави..
у січні 1649р. про похід проти Кримського ханства
у серпні 1651р. - розпочати війну проти Речі Посполитої
у жовтні 1653р. - прийняв Військо Запорізьке під протекторат московського царя
у грудні 1654р. про початок війни проти Туреччини
167. Повстання "Коліївщина " очолили ..
Б.Хмельницький
І.Виговський
М.Залізняк
О.Довбуш
168. Визначтесь з основним релігійним гаслом українського народу у Визвольній війні
1648-1676рр.
за рівність релігії в Україні
за протестантизм
проти унії 1596р., проти католицизму, за православ’я
за релігійний плюралізм
169. Центральною подією "Коліївщини" було...
звільнення Правобережжя від магнатів
штурм Уманської фортеці
протистояння повстанців з польським військом
утворення католицьких конфедерацій
170. Визначте правовий статус Запорізької Січі за Андрусівським перемир’ям 1667р.
Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав
відійшла під владу Польщі
відійшла під владу Росії
інша відповідь
171. Коли відбувся розкол України на Правобережну і Лівобережну?
після підписання у жовтні 1660р. Слободищенського трактату мі Ю.Хмельницьким і Польщею
у 1663р.
у 1659р.
у 1661р.
172. Який був статус козацької держави по Зборівському договору 1649р.?
ніякої автономії
автономія у складі Польщі
незалежна козацька держава
конфедеративні зв’язки з Польщею
173. Згідно Зборівському договору 1649р. кількість реєстрових козаків у козацькій державі
складала..
20 тис.
40 тис.
60 тис.
80 тис.
174. У якому документі визначається правовий статус України у складі Російської держави..
Універсали Б.Хмельницького
"Березневі статті"
"Жалувана грамота " російського царя Олексія Михайловича
інша відповідь
175. Вперше в історії України для боротьби з опозицією гетьман І.Виговський залучив
зовнішню військову силу держави..
Польщі
Туреччини
Кримського ханства
Росії
176. Під час якого правління гетьмана України була розв"язана громадянська війна..
Б.Хмельницького
І.Виговського
І.Самійловича
І.Брюховецького
177. Порушення царизмом Переяславської угоди 1654р. відбулася..
у 1655р.
у 1656р.
у 1657р.
у 1658р.
178. Коли була укладена Зборівська угода?
вересень 1648р.
серпень 1649р.
травень 1650р.
червень 1651р.
179. Державно - правовий статус України за Зборівським договором 1649р.
незалежна козацька держава
автономія у складі Речі Посполитої
ніякої автономії
конфедеративні зв’язки з Польщею
180. Білоцерківська угода укладена у ...
вересні 1651р.
червні 1650р.
жовтні 1656р.
грудні 1652р.
181. Статус Української козацької держави за Білоцерківським договором..
конфедеративні зв’язки з Польщею
незалежна Українська держава
вузька автономія у складі Речі Посполитої
ніякої автономії
182. Союзником Б.Хмельницького у Визвольній війні був..
Турецький султан
Кримський хан
Шведський король
Молдавський володар
183. Адміністративно-територіальний устрій козацької держави
поділ на губернії
поділ на волості
поділ на полки і сотні
поділ на воєводства
184. Основною запорукою успішного будівництва Української держави середини 17 ст. стало..
створення національної армії на організаційних принципах запорізького козацтва
допомога з боку православного духовенства
укладення угоди з Росією
наділення селян землею
185. Причиною поразки Б.Хмельницького у битві під Берестечком було..
зрада козацької старшини
зрада татар
епідемія хвороби у війську
нестача боєприпасів
186. Вищий політичний орган держави Б.Хмельницького ..
козацька (старшинська ) Рада
рада Генеральної старшини
"чорна" рада
козацький сейм
187. Коли Запорізька Січ увійшла до складу Російської держави?
у 1670р.
у 1680р.
у 1686р.
у 1700р.
188. Згадайте скільки було полків у Гетьманщині (18ст.)
36
26
10
5
189. Пригадайте, як називалась виконавча влада Гетьманщини?
Генеральна старшина
козацька рада
старшинська рада
таємна рада при гетьманові
190. Згадайте, коли польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій..
у 1667р.
у 1699р.
у 1705р.
у 1686р.
191. Хто був автором проекту першої Конституції України
Б.Хмельницький
І.Виговський
П.Орлик
І.Мазепа
192. Згадайте, коли в останній раз була відновлена Запорізька (Нова Січ)?
у 1750р.
у 1734р.
у 1775р.
у 1721р.
193. Хто був останнім кошовим отаманом Запорізької Січі..
К.Розумовський
І.Сірко
П.Калнишевський
А.Головатий
194. З ім’ям якого гетьмана 18 ст. пов’язана справа повернення Україні її автономії..
І.Скоропадського
Д.Апостола
П.Полуботка
К.Розумовського
195. Коли Києво-Могилянська колегія набули статусу академії?
на початку 17 ст.
на початку 16ст.
на початку 18 ст.
в кінці 18ст.
196. Яку територію України охопило повстання 1768р. "Коліївщина"
Слобожанщина
Лівобережна Україна
Правобережні українські землі
Галичину
197. Визначте, хто були опришки..
козацькі товариства
ремісницькі об’єднання
релігійні братства
народні месники
198. На кінець 18ст українські землі опинилися у складі двох великих імперій..
Російської та Турецької
Російської та Австрійської
Російської та Речі Посполитої
Російської та Кримського ханства
199. За Зборівським мирним договором 1649 р. під контроль козаків переходили території Київщини, Чернігівщини, Брацлавщини
Київщини та Волині
Чернігівщини
Київщини
200. Документ (1654 р.), який визначив політичний та правовий статус України у складі
Російської держави мав назву ...
Березневі статті
Переяславська угода
Гадяцький договір
Білоцерківська угода
Друга атестація
1. Першою організацією, яка заявила про необхідність реформ в Росії та
розробила програму їх здійснення була ...
Північне та Південне товариства декабристів
Кирило-Мефодіївське товариство
ліберальні групи
царський уряд
2. Головною вимогою програми Північного товариства декабристів було ...
запровадження конституційної монархії
запровадження республіканського ладу
утворення парламентської республіки
формування диктатури військових
3. Основною вимогою Південного товариства декабристів було ...
запровадження республіки та демократичних свобод
запровадження конституційної монархії
формування диктатури військових
інша відповідь
4. Коли в Україні виникло Південне товариство декабристів ...
1715р.
1818р.
1820р.
1822р.
5. Основною вимогою Південного товариства декабристів було...
федеративний устрій Росії
формування диктатури військових
запровадження конституційної монархії
запровадження республіки
6. Коли відбулося повстання декабристів Північного товариства...
30 грудня 1825р.
25 січня 1824р.
14 грудня 1825р.
15 березня 1826р.
7. Повстання декабристів Південного товариства відбулося ...
20 листопада 1824р.
1грудня 1825р.
29 грудня 1825р. - 3 січня 1826р.
15 січня 1826р.
8. Т.Г. Шевченко був членом політичної організації ...
Кирило-Мефодіївського товариства
Північного товариства
Південного товариства
Товариства об'єднаних слов'ян
9. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало з ...
1845-1847
1845-1846
1844-1845
1845-1849
10. Яку систему державного устрою пропонувало Кирило-Мефодіївське товариство?
Загальна слов'янська федерація з центром у Києві
Унітарна держава з центром у Петербурзі
Федеративна держава з центром у Москві
Конфедеративний устрій у Росії
11. Хто був головним ідеологом і автором програми Кирило-Мефодіївського товариства...
Т.Г.Шевченко
І. Франко
Л. Українка
М.Костомаров
12. Кримська війна відбулася у ...
1853-1856р.р.
1823-1853р.р.
1854-1855р.р.
1830-1831р.р.
13. Реформи в Росії та Україні почав цар...
Олександр II
Олександр III
Микола I
Микола II
14. Головним змістом реформи 19 лютого 1861р. було ...
звільнення селян від кріпосницької залежності
ускладнення відносин між поміщиками та селянами
перерозподіл землі в країні
інша відповідь
15. В другій половині ХІХ ст. відбулись реформи ...
суду, освіти, земська, військова, фінансова, аграрна
освіти, земська
військова, земельна
фінансова, земельна
16. В якому році були скасовані т.з. викупні платежі, введені аграрною реформою 1861р.?
1905р.
1881р.
1866р.
1864р.
17. Народницька організація "Земля і воля" виникла у ...
1876р.
1877р.
1879р.
1864р.
18. Якими двома шляхами йшла капіталізація сільського господарства Росії і України в другій половині ХIХ ст.
Австрійським та турецьким
Угорським та польським
Російським та польським
Прусським та американським
19. Якої організаційної форми набув національно-визвольний рух в Україні у другій половині ХІХ ст.
громади
просвіти
партії
профспілки
20. Визначте основну програмну ідею народників...
ідея селянського соціалізму
парламентської республіки
конституційної монархії
слов"янської федерації
21. Які промислові центри визначали важливе місце України на загальноросійському ринку?
Донецько-Криворозький, Південно-Західний
Донецько-Криворізький, Західний
Південно-Західний, Південний
Правобережний , Західний
22. Чиї інтереси насамперед відображали революційні народники..
робітників
духовенства
купців
селян
23. Охарактеризуйте стан промисловості Західної України, землі якої знаходилися у складі Австро-Угорщини.
розвинуті окремі галузі
високий рівень розвитку
відсутність промисловості
розвинута важка промисловість
24. Що спричинило масову еміграцію населення Галичини наприкінці XIX - початку XX ст.?
малоземелля і безробіття
національне гноблення
релігійне гноблення
перенаселення
25. Коли в Росії і в Україні завершився промисловий переворот?
80-90 рр. XIX ст.
60-ті роки XIX ст.
40-роки XIX ст.
50-ті роки XIX ст.
26. Процес утворення українських політичних партій активно тривав ...
на початку ХХ ст.
у 80-х роках XIX ст.
у 90-х роках XIX ст.
в середині ХХ ст.
27. Виберіть твердження яке, на вашу думку, найбільш точно з’ясовує економічну роль України у складі Російської держави ...
Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних регіонів імперії
Україна була "внутрішньою колонією", аграрно-сировинним придатком Росії
Україна була найбільше розвинутою в економічному відношенні частиною
Російської держави
Україна була регіоном з відсталою економікою
28. Головні підприємства Донецько-Криворізького басейну належали ...
англійському, французькому, бельгійському капіталу
російському капіталу
українському капіталу
єврейському капіталу
29. Кого з українських підприємців називали "цукровим королем України"...
С.Симиренка
А.Алчевського
В.Бродського
І.Харитоненка
30. Чому в Росії початку ХХ ст. була передова промисловість та відстале сільське господарство?
не було вирішено аграрне питання для більшості селян
не відбулися необхідні політичні зміни
природні умови
нестача орних земель
31. Т.Г.Шевченко був членом політичної організації
Північного товариства
Товариства об’єднаних слов’ян
"Земля і воля"
Кирило-Мефодіївського товариства
32. Хто був автором програми РУП "Самостійна Україна"...
М.Грушевський
І.Франко
Д.Антонович
(ВІРНА) М.Міхновський
33. Перша партія, утворена в Україні на поч. ХХ ст. мала назву...
РУП
УРП
ТУП
НУП
34. Головною ідеєю більшості українських політичних партій на початку ХХ ст. було...
державна самостійність України
автономія України у складі федеративної Росії
кофедеративний союз з Польщею
автономія України в складі Австро-Угорщини
35. Перша партія, яка була утворена на Наддніпрянщині, мала назву ...
УСДРП
УДП
РУП
УНП
36. Які загальноросійські політичні партії діяли в Україні на поч. ХХ ст. ?
РСДРП, соціалісти-революціонери, кадети, октябристи
УДП, УРП, партія реформ і порядку
ТУП, партія демократичного прогресу
УСДРП
37. Промисловий переворот ХІХ ст. в Україні означав...
побудову нових підприємств
перехід від мануфактурного виробництва до фабрично-заводського
розвиток дрібних підприємств
розвиток поміщицьких мануфактур
38. революція 1905-1907рр. в Росії і в Україні за характером була..
буржуазно-демократичною
соціальною
національною
соціалістичною
39. Головним питанням першої буржуазно-демократичної революції 1905-1907рр. було..
аграрне
промислове
національне
релігійне
40. Маніфест 17 жовтня 1905рр. був направлений на трансформацію абсолютистської монархії в ...
обмежену монархію
скасував монархічну владу
зміцнював монархію
нічого не міняв
41. Які нові органи влади з’явились в роки першої буржуазно-демократичної революції?
Ради робітничих депутатів
профспілки
Ради партій
національний конгрес
42. Царський уряд відмовився від головних положень Маніфесту 17 жовтня 1905р...
3 червня 1907р.
3 червня 1906р.
3 червня 1906р.
3 червня 1910р.
43. Вимоги якого характеру обстоювала у Державній Думі українська громада
Надання Україні самостійності
Надання Україні автономії , українізації освіти
Вирішення аграрного питання
Прийняття Конституції України
44. Метою аграрної реформи П. Столипіна було ...
утворення класу селян - власників
утворення системи великого землеволодіння
захист інтересів поміщиків
націоналізація землі
45. Головним засобом формування класу селян-землевласників в умовах аграрної реформи П.Столипіна було..
скасування селянської общини
конфіскація поміщицького землеволодіння
надання кредитів селянам
конфіскація церковного землеволодіння
46. Аграрна реформа П. Столипіна була розпочата ....
1910р.
1914р.
1905р.
1906р.
47. Українська думська громада існувала в період ....
Жовтневої революції 1917р.
Лютневої революції 1917р.
Першої світової війни
Першої російської революції
48. Царський Маніфест 17 жовтня 1905р. ...
наділяв Україну політичною автономією
сприяв пожвавленню національного руху
не мав впливу на ситуацію в Україні
надавав Україні незалежність
49. Перша світова війна відбулась у...
1914-1918р.р.
1914-1917р.р.
1914-1921р.р.
1912-1913р.р.
50. Країни, які брали участь у Першій світовій війні були організовані у ...
Антанту й Троїстий союз
НАТО й Варшавський договір
АСЕАН
Німецький та Російський блоки
51. Столипінська аграрна реформа ....
не мала успіху в Україні
була помилковою
(ВІРНА) мала найбільший успіх в Україні
не проводилась в Україні
52. Українські політичні партії Австро - Угорщини на початку Першої світової війни утворили...
(ВІРНА) Загальну Українську Раду
Союз визволення України
ТУП
Центральну Раду
53. Українські соціалісти на початку Першої світової війни утворили у Львові політичну організацію...
Союз визволення України
Загальну Українську Раду
ТУП
Центральну Раду
54. Друга буржуазно-демократична революція в Росії та Україні відбулась у...
лютому 1917р.
січні 1917р.
березні 1917р.
1905-1907рр.
55. Для початку Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917р. характерним було...
двовладдя
монопольна влада Рад
влада Тимчасового уряду
інша відповідь
56. Доба двовладдя у другій буржуазно-демократичній революції закінчилась і влада перейшла до коаліційного Тимчасового уряду ...
липень 1917р.
березень 1917р.
червень 1917р.
серпень 1917р.
57. У квітні 1917р. була утворена Центральна Рада, головним гаслом якої стає:
політична автономія
незалежність
утворення військового союзу
культурно-національна автономія
58. Яка партія в роки другої буржуазної - революції висунула гасло: " Вся влада Радам"?
РСДРП
соціалісти - революціонери
ТУП
УСДРП
59. Перший Універсал Центральної Ради був проголошений
10 червня 1917р.
15 червня 1917р.
3 липня 1917р.
4 серпня 1917р.
60. Другий Універсал Центральної Ради був проголошений...
3 липня 1917р.
10 червня 1917р.
4 серпня 1917р.
4 листопада 1917р.
61. Прихід більшовиків до влади у жовтні 1917р. став можливим тому, що ...
більшість населення була незадоволена ситуацією, що склалася в країні
допомога іноземних сил забезпечила перемогу
випадкове явище
більшовики уклали союз з іншими політичними силами
62. Головними питаннями Жовтневої революції 1917р. були ...
про владу, про мир, про землю
релігійне
національне
прийняття Конституції
63. Коли відбувся Український національний конгрес....
25 жовтня 1917р.
6 - 8 квітня 1917р.
липня 1917р.
1 жовтня 1917р.
64. Який Універсал Центральної Ради оголосив утворення УНР ?
II Універсал
III Універсал
IV Універсал
V Універсал
65. III Універсал Центральної Ради, прийнятий 7 листопада 1917р., визначив відносини з Росією, як ...
федеративні
конфедеративні
союзні
незалежні
66. Проголошення Української радянської республіки відбулось ....
у Донецьку в жовтні 1917р.
у Харкові в грудні 1917р.
на II з"їзді Рад
у Києві в липні 1917р.
67. Перша світова війна ....
об’єднала українські політичні сили
(ВІРНА) розколола український політичний рух
сприяла утворенню нових політичних партій
сприяла утворенню незалежної України
68. Четвертий Універсал Центральної Ради був прийнятий...
12 січня 1918
10 січня 1917р.
3 липня 1917р.
7 листопада 1917р.
69. Брестський мир між УНР і Австро-Німецького блоку було укладено...
27 січня (9 лютого) 1918р.
3 листопада 1918р.
5 вересня 1918р.
3 травня 1918р.
70. Збройні сили якої держави знаходились в Україні при гетьманові Скоропадському?
німецькі та австрійські війська
польське військо
турецьке військо
американське військо
71. Гетьманат - "Українська держава" був проголошений...
квітень 1918р.
травень 1918р.
січень 1918р.
грудень 1918р.
72. Після втрати влади гетьманом П.Скоропадським до влади в Україні приходить...
Директорія
Ради
Центральна Рада
атамани
73. Акт про об’єднання ЗУНР з УНР був укладений
22 січня 1919р.
22 січня 1918р.
1 грудня 1939р.
3 січня 1919р.
74. Головою української Центральної Ради був...
В.Винниченко
П.Христюк
М.Шраг
(М.Грушевський
75. Українська Центральна Рада створила уряд, який мав назву ...
Народна дума
Кабінет міністрів
Генеральний секретаріат
Народний секретаріат
76. Які органи влади утворилися в Україні після Лютневої революції ....
Ради робітничих депутатів , Директорія
Центральна Рада, Гетьманат
Центральна Рада, Ради, Комісари тимчасового уряду
Центральна Рада, Раднарком України
77. У квітні 1920р. Польща починає війну проти Радянської Росії. Хто був її союзником?
С.Петлюра
Н.Махно
В.Вінниченко
А.Волошин
78. Згідно умов Ризького мирного договору (жовтень 1920р.) до Польщі відійшли землі...
Західна Україна та Західна Білорусія
Західна Україна
Західна Білорусія
Правобережжя
79. "Гетьманат - Українська держава" спирався на Німеччину, а Директорія намагалася знайти підтримку у ...
Франції
Польщі
Росії
США
80. Перший радянський уряд мав назву ...
Кабінет міністрів
Раднарком
Народний секретаріат
Генеральний секретаріат
81. В якій сфері діяльності урядом П.Скоропадського досягнуто найбільших успіхів ..
в аграрній політиці
у зовнішній політиці
у національно-культурному будівництві
у будівництві збройних сил
82. Головним театром закінчення громадянської війни 1918-1920рр. був...
Крим
Західна Україна
Західна Білорусія
Прибалтика
83. Які радянські республіки у грудні 1922р. утворили СРСР?
УСРР, РРФСР, БРСР, ЗФСРР
УСРР, РРФСР, БРСР
РРФСР, БРСР, ЗФСРР
УСРР, ЗФСРР, РРФСР
84. Головною метою НЕПу було..
відновлення товарно-грошових відносин
введення твердої валюти - золотого червінця
вимоги країн Заходу
перехід до планової економіки
85. В якому році Й. Сталін скасував НЕП?
1926р.
1928р.
1927р.
1929р.
86. Західноукраїнську республіку було проголошено ...
у травні 1918р.
у жовтні 1919р.
у листопаді 1918р.
у січні 1919р.
87. Який рівень промислового розвитку мала Західна Україна, напередодні Другої світової війни...
розвинута промисловість
відсутність промисловості
колоніальний стан економіки
розвинута важка промисловість
88. Олексій Стаханов був...
шахтарем
трактористом
комбайнером
машиністом
89. Друга світова війна розпочалася...
1 вересня 1939р.
23 серпня 1939р.
22 червня 1941р.
30 вересня 1939р
90. На скільки зон окупації була поділена Україна у 1942р.?
чотири
дві
три
десять
91. У роки Другої світової війни другий фронт союзники СРСР відкрили ...
червень 1944р.
січень 1941р.
1942р.
1943р.
92. Президентом ЗУНР був...
К.Левицький
М.Грушевський
Є.Петрушевич
А.Волошин
93. Корінний перелом у Другій світовій війні відбувся у ...
1943р.
1942р.
1944р.
1945р.
94. Територія України була повністю звільнена від німецько-фашистської окупації у...
жовтні 1944р.
грудні 1944р.
1943р
1942р.
95. Друга світова війна закінчилась..
2 вересня 1945р.
9 травня 1945р.
1 травня 1945р
6 серпня 1945р.
96. На якому з’їзді КПРС було вперше засуджено культ особи Й. Сталіна...
ХХ з’їзді 1956 р.
ХIХ з’ їзді 1952р.
ХХI з’їзді 1959р.
ХХII з’ їзді 1961р.
97. Засновниками ООН у 1945р від СРСР були такі республіки ...
УРСР, БРСР
РСФСР
УРСР, РСФСР
БРСР, РСФСР
98. Коли був утворений Радянський Союз..
13 листопада 1921р.
30 грудня 1922р.
10 грудня 1922р.
18 червня 1924р.
99. Референдум про незалежність України та обрання Президента було проведено ..
1 грудня 1991р.
24 серпня 1991р.
8 грудня 1991р.
28 червня 1990р.
100. Коли було запроваджено Нову економічну політику ...
березень 1920р.
грудень 1919р.
березень 1921р.
вересень 1923р.
101. Вищим законодавчим органом України є...
Кабінет Міністрів
Рада національної безпеки і оборони
Верховна Рада
Вища рада юстиції
102. Вищим виконавчим органом України є...
Верховна Рада
Генеральна прокуратура України
Кабінет Міністрів
Федерація незалежних профспілок
103. У 1923р. було проголошено ...
нову Конституцію УРСР
курс на індустріалізацію
політику "коренізації"
створення СРСР
104. Політика "воєнного комунізму" проводилась у період....
громадянської війни
Великої Вітчизняної війни
революції 1905 - 1907рр.
20-30-тих рр. ХХ ст.
105. Коли розпочалася індустріалізація УРСР...
1921р.
1927р.
1933р.
1925р.
106. Назвіть представників керівництва України, які виступили проти сталінського плану "автономізації"...
Г.Петровський, М.Скрипник
Х.Раковський, Д.Лебідь
М.Скрипник, Х.Раковський
Д.Мануїльський, Г.Петровський
107. Діяльність гуртка "Руська трійця" мала характер...
революційний
культурно-просвітницький
профспілковий
кооперативний
108. Під владою яких держав перебували західно-українські землі в 1918-1940рр.
Туреччини, Угорщини, Польщі
Польщі, Румунії, Чехословаччини
Угорщини, Румунії, Туреччини
Польщі, Румунії, Угорщини
109. Коли утворилася організація українських націоналістів...
у 1920р.
у 1925р.
у 1929р.
у 1927р.
110. Громадівський рух в Україні носив характер
революційний
релігійний
культурно-просвітницький
кооперативний
111. У складі якої держави опинилися Закарпатська Україна з березня 1939р. ...
Румунії
Угорщини
СРСР
Австрії
112. Радянсько-німецький договір 28 вересня 1939р. це...
договір про економічні стосунки
договір про дружбу і кордони
договір про культурні зв’язки
договір про поділ світу
113. В другій половині 19 ст. в Україні з’явились нові галузі промисловості...
нафтова
харчова
металургійна, добувна , машинобудівна
переробка с/г сировини
114. Автором програми РУП "Самостійна Україна" був..
Д.Антонович
І.Франко
М.Міхновський
М.Грушевський
115. Коли були приєднані Західна Україна, Північна Буковина та Південна Бессарабія до складу УРСР...
у 1938-1939рр.
у 1940-1941рр.
у 1939-1940рр.
у 1937-1938рр.
116. Індустріалізація СРСР почалася з розвитку ...
легкої промисловості
сільського господарства
важкої промисловості
дрібної і кустарної промисловості
117. На який період припадають масові репресії в СРСР та УРСР...
на 20-ті -30-ті рр.
на кінець 30-х - першу половину 40-х рр.
другу половину 30-х років
кінець 40-х років
118. Хто був першим керівником ОУН...
С.Бандера
М.Міхновський
Я.Стецько
Є.Коновалець
119. Столипінська аграрна реформа...
не мала успіху в Україні
була помилковою
мала успіх в Україні
здійснювалася повільно
120. На початку ХХ ст. Західна Україна ...
була більш розвинута ніж Наддніпрянська в економічній, політичній, національно-культурній сферах.
була більш розвинута в економічній, але менше в політичній та національно-культурній сферах.
була менше розвинута в економічній, але більше - в політичній та
національно-культурній сферах
була такою як і Наддніпрянська
121. До складу військово - політичного блоку Антанта входили..
Англія, Німеччина, Бельгія
Росія, Франція, Англія
Франція, Болгарія, Нідерланди
Росія, Франція, Швеція
122. До складу Четвертного союзу входили..
Румунія, Австро-Угорщина, Чехія, Словаччина
Німеччина, Болгарія, Польща, Бельгія
Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія
Болгарія, Румунія, Італія, Словаччина
123. Програмною метою Союзу Визволення України було..
автономія у складі Росії
автономія у складі Австро-Угорщини
утворення самостійної Української держави
федеративний союз слов’янських держав
124. Напередодні і в період Першої світової війни українські землі входили до складу..
Польщі
Австро-Угорщини та Туреччини
Росії та Румунії
Росії та Австро-Угорщини
125. Перша світова війна...
консолідувала українські політичні сили, зміцнила український рух
розколола українські політичні сили
сприяла утворенню нових політичних партій
сприяла утворенню незалежної України
126. Відречення Миколи II від престолу відбулось...
під час першої Російської революції
під час Лютневої революції 1917р.
Жовтневої революції 1917р.
повстання солдатів у 1916р.
127. Двовладдя в період Лютневої революції характеризувалося наявністю...
Тимчасового комітету Четвертої думи та Петроградської Ради робітничих
і солдатських депутатів
Тимчасового уряду та Петроградської Ради робітничих і солдатських
депутатів
Тимчасового уряду та Громадської ради і комітету
Тимчасового уряду та профспілкового комітету
128. Українська Центральна Рада утворила...
народну думу
кабінет міністрів
генеральний секретаріат
народний секретаріат
129. Всеукраїнський національний конгрес основним завданням проголосив досягнення...
незалежності України
національно-територіальної автономії
відсутність української державності
утворення конфедеративного союзу з Росією
130. Більшовицький перевороту Петрограді відбувся...
10 жовтня 1916р.
15 жовтня 1918р.
24-25 жовтня 1917р.
1 листопада 1918р.
131. У чому, на вашу думку, полягала головна причина хлібозаготівельної кризи 1928-1929рр. ....
"куркульський саботаж"
нееквівалентний обмін між містом і селом
низький врожай
низька свідомість селян
132. УНР підписала Брестський мир з ...
Німеччиною та Австро-Угорщиною
Францією
Болгарією
Туреччиною
133. На яких принципах ґрунтувався господарський механізм в умовах форсованої індустріалізації ..
ринкової конкуренції
економічних законів
матеріального заохочення
адміністративно-командного тиску
134. Визначте джерела накопичення коштів на проведення індустріалізації ...
зовнішня допомога
пограбування сільського населення
матеріальне заохочення
кредити інших держав
135. Найбільшою політичною організацією на підвладних Польщі Західноукраїнських землях була...
Українська військова організація (УВО)
Комуністична партія Західної України (КПЗУ)
Організація українських націоналістів (ОУН)
Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО)
136. В яких сферах життя НЕП не забезпечив плюралізму відносин...
політика
економіка
мораль
ідеологія
137. Які країни були союзниками СРСР у війні 1941-1945рр. з Німеччиною
Японія, США, Туреччина
Франція, Фінляндія, Норвегія
США, Франція, Англія
Англія, Канада, Болгарія
138. На кінець 1950 року сільське господарство .....
досягло довоєнного рівня
перевищило довоєнний рівень
не досягло довоєнного рівня
дорівнювало довоєнному рівню
139. Варшавська угода між Директорією УНР і Польщею була укладена...
у квітні 1919р.
у квітні 1920р.
у червні 1919р.
у серпні 1921р.
140. Свої головні цілі ОУН - УПА в післявоєнний період вбачала ...
у створенні незалежної Західноукраїнської народної республіки
у боротьбі проти радянського режиму та створенні незалежної української держави
у створенні автономної Західноукраїнської республіки у складі Польщі
у визнанні світовою громадськістю правомірності своїх дій
141. Хрущовська політика десталінізації суспільно-політичного життя ...
призвела до формування багатопартійності в країні
носила суперечливий і незавершений характер
потерпіла повний крах
погіршила стосунки СРСР з іншими державами
142. Визначте цілі сучасної економічної реформи в Україні ...
побудова нових підприємств
перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки, зміни виробничих відносин
зростання продуктивності праці
випередити за рівнем економічного розвитку США
143. Хто став першим президентом незалежної України?
В.Чорновіл
Л.Лук"яненко
Л.Кучма
Л.Кравчук
144. На окупованій території України фашистська Німеччина дотримувалась політики...
переселення українців до Сибіру
збереження промислового потенціалу
знищення українців, геноцид єврейського народу
надання українському народу права на самовизначення
145. Як називалась масова суспільно-політична організація, що виникла в період перебудови в Україні ...
Організація українських націоналістів
"Громада"
"Народний рух України"
"Просвіта"
146. Основні напрямки політичних реформ М.Горбачова ....
надання республікам СРСР незалежності
продовження політики "холодної війни"
демократизація суспільства, підготовка нового союзного договору
зовнішньополітична ізоляція
147. Визначте хронологічні рамки перебудови розпочатої М.Горбачовим ...
1984 - 1990рр.
1985 - 1990 рр.
1985 - 1991рр.
1986 -1992рр.
148. Велика Вітчизняна війна завершилася...
30 квітня 1945р.
9 травня 1945р.
2 вересня 1945р.
17 травня 1945р.
149. Місто Суми визволене від німецьких окупантів...
30 квітня 1945р.
9 травня 1945р.
2 вересня 1943р.
17травня 1945р.
150. Українець-тричі Герой Радянського Союзу
І.Кожедуб
І.Чернявський
П.Рибалка
С.Ковпак
151. Під час радянсько-німецької війни 1941-1945рр.українські землі були зоною окупації...
Німеччини, Румунії, Словаччини
Німеччини, Румунії, Угорщини
Німеччини, Угорщини, Італії
Німеччини, Угорщини, Польщі
152. Остаточна окупація України німецько-фашистськими військами завершилась
у жовтні 1941р.
у грудні 1941р.
у липні 1942р.
у січні 1943р.
153. У ході якої стратегічної операції радянських військ почалося визволення
українських земель?
Курської
Сталінградської
Московської
Корсунь-Шевченківської
154. Засновниками ООН у 1945 р. від СРСР були такі республіки...
УРСР, БРСР
РСФСР
УРСР, РСФСР
БРСР, РСФСР
155. Формування сучасної території України завершилася:
у 1939 р.
у 1945 р.
у 1944 р.
у 1954 р.
156. Коли була заснована ООН, членом якої стала й Україна?
у 1945 р.
у 1943 р.
у 1934 р.
у 1946 р.
157. Визначте цілі аграрної реформи в Україні на сучасному етапі...
збереження колгоспно-радгоспної системи
проведення націоналізації землі
зміна виробничих відносин, запровадження різних форм власності на землю
розпродаж землі в приватну власність
158. Хто очолював революційно-радикальне крило ОУН ...
А.Мельник
Д.Донцов
Є.Коновалець
С.Бандера
159. Яка з наведених Західноукраїнських організацій, що діяли в 20-ті 30 ті рр., виступали за незалежну Україну ..
УНДО
Радикальна партія
"Просвіта"
КПЗУ
160. Хто очолював повстансько-партизанський рух в Україні в період громадянської війни ...
А.Денікін
Є.Коновалець
Н.Махно
П.Скоропадський
161. Післявоєнна відбудова народного господарства України характеризувалась:
швидкою відбудовою важкої промисловості.
швидкою відбудовою всіх галузей економіки.
швидкою відбудовою сільського господарства.
швидкою відбудовою легкої промисловості.
162. Коли відбулася аварія на Чорнобильській АЕС?
26 квітня 1986 р.
26 червня 1985 р.
1 травня 1986 р.
26 травня 1987 р.
163. Визначте хронологічні рамки перебудови, розпочатої М. Горбачовим:
1985-1991 рр.
1984-1990 рр.
1985-1990 рр.
1997-1992 рр.
164. Процес формування багатопартійності в Україні розпочався
В з 1990 р.
з 1987 р.
з 1988 р.
з 1989 р.
165. Україна стала без’ядерною державою:
за власною ініціативою.
під тиском країн Заходу.
після прийняття резолюції Ради Безпеки ООН.
із-за бажання Росії зосередити весь радянський ядерний потенціал на своїй
території
166. "Акт " проголошення незалежності України Верховна Рада УРСР прийняла:
24 серпня 1991 р.
13 серпня 1990 р.
5 вересня 1991 р.
18 травня 1992 р.
167. Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що вона:
започаткувала мирний процес відновлення незалежності України.
проголосила незалежність України.
проголосила право України на власні збройні сили.
започаткувала без’ядерний статус України.
168. Коли відбувся Український референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України?
1 грудня 1991 р.
16 серпня 1990 р.
24 липня 1991 р.
30 жовтня 1992 р.
169. Нова Конституція України були прийнята Верховною Радою:
5 червня 1995 р.
12 жовтня 1994 р.
21 серпня 1997 р.
28 червня 1996 р.
170. Героїчна битва за Дніпро розгорнулася у:
вересні-жовтні 1943 р.
серпні-вересні 1942 р.
листопаді-грудні 1943 р.
січні-лютому 1944 р.
171. Які з українських земель возз’єдналися з Україною в 1944-1945 рр.
Закарпатська Україна
Полісся
Холмщина
Галичина
172. Хто очолював Українську - Повстанську Армію ..
А.Мельник
Я.Стецько
С.Бандера
Р.Шухевич
173. Що означає слово "дисидент"?
незалежний
повстанець
політичний діяч
інакомислячий
174. Хто з радянських керівників започаткував політику десталінізації та "відлиги"?
Л.Брежнєв
М.Горбачов
М.Хрущов
К.Черненко
175. Яка політика проводилась в західноукраїнських областях, приєднаних до УРСР 1939-1940 рр.
модернізація
стабілізація
радянізація
лібералізація
176. Яке місто було столицею радянської України 1917-1934 рр.?
Київ
Львів
Дніпропетровськ
Харків
177. Які причини зумовили поразку радянських військ у початковий період Великої Вітчизняної війни...
несподіваність нападу
високий професіоналізм німецької армії
неготовність СРСР до війни
стратегічні прорахунки сталінського керівництва, репресії серед військових
178. Визначте хронологічні рамки політики українізації ...
1918-1933рр.
1925-1938 рр.
1918-1923 рр.
1923-1933 рр.
179.Засновниками першої в Західній Україні політичної партії (Русько-Української Радикальної Партії) були ...
М.Драгоманов, С.Подолинський
І.Вагілевич, М.Шашкевич
І.Франко, М.Павлик
К.Левицький, Ю.Бачинський
180. Кріпосне право в Галичині було скасовано ...
в 1861 р.
в 1863 р.
в 1848 р.
в 1846 р.
181. Ідеологом гуртка хлопоманів був...
С.Подолинський
В.Антонович
П.Куліш
М.Костомаров
182. Основними суспільно-політичними течіями в Західній Україні в другій половині ХІХ ст. були ..
марксисти і ліберали
народники і соціал-демократи
анархісти і консерватори
народовці і москофіли
183. Коли була утворена Карпато-українська автономія?
у жовтні 1938 р.
у січні 1937 р.
у червні 1939 р.
у травні 1940 р.
184. Визначте сутність сталінського "плану автономізації":
Радянські республіки входять до складу Російської федерації як автономні.
Радянські республіки входять до складу СРСР як самостійні.
Радянські республіки входять до складу СРСР на принципах конфедерації.
Радянські республіки утворюють військово-політичний союз
185. Яка релігійна організація підтримувала боротьбу ОУН-УПА ?
православна церква
греко-католицька церква
протестантська церква
об’єднана церква
186. Коли засуджено культ особи Й.Сталіна і проголошено курс на демократизацію суспільства?
у 1950р.
у 1952р.
у 1953р.
у 1956р.
187. Членом яких міждержавних організацій є Україна
Європейський союз, ОПЕК
НАТО, СОТ
ООН, СНД, Рада Європи
Рада Європи, НАТО
188. Ідеологами націонал-комунізму в 20-х роках були...
М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра
Д.Дорошенко, С.Єремов, А.Кримський
М.Хвильовий, О.Шумський, М.Волобуєв
М.Міхновський, Д.Донцов, М.Драгоманов
189. В якому році прийнято закон про державну мову?
1989р.
1988р.
1990р.
1991р.
190. Якими засобами діяли українські дисиденти?
протести, звернення на адресу керівників країни
тероризм
заколоти
заклик до збройної боротьби
191. Коли і де відбулася спроба державного перевороту (путчу)
у Вільнюсі 1990р.
у Ленінграді 1991р
у Києві 1991р
у Москві 1991р.
192. Співдружність незалежних держав (СНД) утворилася...
8 грудня 1991р.
5 січня 1992р.
19 липня 1993р.
14 листопада 1994р.
193. Коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України?
у квітні 1988р.
у жовтні 1989р.
у липні 1990р.
у січні 1991р.
194. Коли відбувся розпад СРСР?
у грудні 1991р.
у травні 1992р.
у вересні 1990р.
у січні 1993р.
195. За рахунок яких факторів забезпечувався розвиток економіки СРСР у 70-х-середині 80-х рр.
за рахунок фінансової допомоги США
за рахунок екстенсивних факторів розвитку
за рахунок експорту промислової сировини
за рахунок інтенсивних факторів розвитку
196. Хто з керівників УРСР був усунутий з посади за звинуваченням в "українському націоналізмі".
М.Підгорний
В.Щербицький
(П.Шелест
В.Маланчук
197. У 70-х-80-х роках в УРСР проводилась політика ...
державної підтримки української культури
обмеженої українізації
русифікації та жорсткого централізму
розвиток культур національних меншин
198. Будівництво залізниць в Україні розпочалося ...
в 40-х роках ХІХ ст.
в 60-х роках ХІХ ст.
в 90 -х роках ХІХ ст.
на початку ХХ ст.
199. Визначте наслідки української національно-демократичної
революції 1917-1920рр.
Україна стала незалежною
Україна стала автономною у складі Російської Федерації
боротьба за незалежність України завершилася поразкою і розчленуванням України
Україна стала автономною у складі Польщі
200. Причини голоду 1946-1947рр.
посуха, не врожайність
вивіз с/г за кордон, непомірно високі плани хлібозаготівель
скорочення посівних площ
селянський саботаж