Тема 4 Політичні партії та громадські організації Політичні партії та їх історичні типи
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Тема 4. Політичні партії та громадські організації
- Політичні партії та їх історичні типи. Партійні системи.
- Місце партій та громадських організацій в політичній системі.
- Види партій за методами: лiбepaльнi та державницькі.
- Види партій за цілями: пpaвi, ліві, центристські та альтернативні.
- Політична модернізація та міждержавна інтеграція.
- Політична партія – це організація професійних політиків, що в інтересах певної суспільної групи бореться за владу, використовуючи власну ідеологію для мобілізації мас, а отримавши владу, реалізує свою програму діяльності.
- Історичні типи партій: а) масонські – таємні політичні організації феодальної аристократії, що втрачає владу і намагається її повернути через відданих людей, яких просуває на керівні посади; б) політичні клуби та салони – відкриті й аморфні об’єднання буржуазної політичної та економічної еліти, яка узгоджує свої інтереси шляхом неформального спілкування; в) масові партії – централізовані (навколо одного «вождя»), жорстко дисципліновані й ідеологізовані об’єднання «верхів» і «низів» суспільства для проведення масових акцій і захоплення влади силовими методами (хоч і з’явились у результаті запровадження загального виборчого права); г) кадрові партії – нечисельні організації професійних політиків, що не мають постійного членства і лідерства і працюють переважно підчас виборчих кампаній.
- У політичній системі партії виражають інтереси держави, тоді як інтереси народу виражають громадські організації, і саме баланс цих інтересів і сил дає найкращий ефект для розвитку країни. А значить взаємодія партій і громадських організацій має відбуватись шляхом чесної конкуренції, а не взаємного знищення чи угодовства та опортунізму (конкуренція, втім, характерна лише для західної політичної системи).
- Види партій за методами: а) лiбepaльнi – базуються на ідеях лібералізму Дж.Лока (1632-1704) про необхідність максимальних свобод для громадян і мінімального державного контролю; б) державницькі – базуються на ідеях етатизму Т.Гобса (1588-1679) про необхідність мінімальних свобод для громадян і максимального державного контролю.
- Види партій за цілями: а) пpaвi – ті, що прийшовши до влади, зменшують прогресивний податок на прибутки і соціальні програми, і цим стимулюють інвестиції, зайнятість та ріст економіки (але водночас збільшують розрив між багатими й бідними, а відтак і злочинність); б) ліві, які збільшують прогресивний податок на прибутки і соціальні програми, і цим зменшують розрив між багатими й бідними, а відтак і злочинність (але цим приводять і до зменшення інвестицій і росту економіки); в) центристські – ті, що не мають послідовної програми діяльності і орієнтовані на утворення коаліцій із правими чи лівими партіями з метою утримати їх від крайнощів; г) альтернативні – ті, що не мають цілісної програми діяльності, а спеціалізуються на вирішенні окремих суспільних проблем (екологічних, пацифістських, гендерних тощо) і орієнтовані на утворення коаліцій із правлячими партіями.
- Партійна система – сукупність партій, що реально борються за владу і приводять своїх представників до державного апарату. Буває одно-, двох- і багатопартійна. Електоральна діяльність партій залежить від особливостей виборчої системи, що застосовується у країні. Зокрема мажоритарна виборча система стимулює об’єднання дрібних партій і перехід фактично до двопартійної системи (а отже й більш послідовну владну діяльність правлячої партії), тоді як пропорційна виборча система заохочує подрібнення політичних сил (і тим – більш точне представництво інтересів різних, в тому числі невеликих суспільних груп).
- Глобалізація – це закономірний процес посилення взаємозалежності усіх країн світу в усіх сферах суспільного життя, в ході якого відбувається розподіл функцій між елементами загальносвітової системи: одні країни виконують інтелектуальні функції (і отримують за це найбільші доходи, адже інтелектуальна праця дорожче коштує), а інші – постачають сировину або дешеву робочу силу (оскільки не зуміли запропонувати щось більш цінне і краще, ніж в інших).
- Глобалізація приводить до все більшої спеціалізації кожної країни у рамках світового розподілу праці, а отже і до зменшення виробничого, наукового, культурного розмаїття: припиняють виробляти або вирощувати ті продукти, які дешевше продукуються в іншій країні, а разом із цим знищуються цілі поселення, звичаї, традиційні технології, жива передача знань і ноу-хау, – а натомість відбувається уніфікація товарів і спрощення методів їх «конвейерного» вироблення, та втрата людських, етнокультурних компонентів суспільного життя. Ось чому проти описаного процесу запекло борються громадські організації «антиглобалістів».
- Політичне закріплення глобалізація отримує у міждержавній інтеграції, тобто у створенні різноманітних, всебічних міждержавних союзів (наприклад, Євросоюз, в якому уже прийнята спільна конституція і обрано Президента, Уряд та Європарламент), в рамках яких згадана спеціалізація країн у рамках світового розподілу праці фіксується уже юридично і супроводжується правовим примусом.
- Політична модернізація – це процес цілеспрямованого реформування політичної системи країни за взірцем якоїсь іншої країни, що вважається зразком досконалості у цій сфері. Вона буває двох видів: (1) органічна – проводиться за ініціативи «знизу» і під проводом гуманітарної еліти, та (2) неорганічна, що проводиться за ініціативи «зверху» і під проводом технократичної еліти.(у наступній темі)