Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Київський національний педагогічний університет
ім.М.П.Драгоманова
Інститут соціальної роботи та управління
Кафедра галузевої психології та психології управління
КУРСОВА РОБОТА
з психології
Тема:”Психологічні особливості міжособистісних конфліктів подружжя”
Виконала:
Студентка 32 групи
Заочного відділення
Інститут психології та соціальної педагогіки
Березянко Тетяна Юрівна
Науковий керівник:
Київ – 2009
Зміст
Вступ ………………………………………………………………………...ст. 3-5
1. Подружній конфлікт як предмет психологічного дослідження ……..ст. 6-22
1.1 Особливості подружніх взаємин на початковій стадії життєвого циклумолодої сім’ї…………………………………………………………ст. 6-15
1.2 Подружній конфлікт у молодій сім’ї………………………………..ст. 15-22
2. Основні напрямки консультативної допомоги сім’ї …………………...ст. 23
Висновки…………………………………………………………………..ст. 24-25
Список використаної літератури………………………………………..ст. 26-28
Додатки…………………………………………………………………....ст. 29-31
Вступ
У даний час Україна переживає складні соціально-економічні зміни, які істотно відбиваються на становищі всіх елементів соціальних структур, зокрема сім’ї. Сім’я є найменшим осередком суспільства, що постійно відчуває на собі безпосередньо чи опосередковано ті зміни, які відбуваються у країні та відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства. Процес формування, становлення та розвитку сучасної української сім’ї проходить у складних і суперечливих умовах, на фоні яких відбувається погіршення фізичного і психічного стану здоров’я людей, зростання міжособистісної ізоляції, агресивності, нездатності розв’язувати проблеми і конфлікти, що виникають на їх життєвому шляху. Сьогодні сім’я стикається з цілою низкою нових проблем, значною мірою втрачає здатність виконувати життєво необхідні функції і стоїть на порозі кризи. З огляду на це, можна говорити, що ситуація з внутрісімейними стосунками поступово погіршується внаслідок збільшення протиріч і конфліктів у суспільстві. Ці обставини можуть мати негативні наслідки не лише для сім’ї, але й для країни загалом.
Актуальність проблеми. Проблема подружніх конфліктів у молодій сім’ї є на сьогодні дуже актуальною, адже дослідження М.І. Алексєєвої, Т.В. Говорун, С.В. Дворняка, В.І. Зацепіна, Т.С. Кириленко, С.В. Ковальова, О.С. Кочаряна, М.М. Обозова дозволяють стверджувати про наявність кризи, в якій опинилась сьогодні українська сім’я як елемент соціальної системи суспільства. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім’ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім’я, особливо на початковій стадії її розвитку, потребує психологічної підтримки та допомоги.
Проблемою сімейних конфліктів займалися багато як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Однак попри досить значний обсяг теоретичної та прикладної розробки даної проблеми, вона і досі викликає гострі дискусії. У літературі немає єдиної думки щодо комплексного підходу до діагностики сімейних взаємин, недостатньо розроблені шляхи попередження та подолання виникнення протиріч у сім’ї. Значної уваги потребує теоретичне та експериментальне дослідження причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім’ї, яка легко піддається впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх негативних чинників.
Очевидна актуальність, недостатня розробленість та перспективність дослідження даної проблеми зумовили вибір теми наших наукових пошуків.
Об’єкт дослідження – психологічні особливості подружніх конфліктів у молодій сім’ї.
Предмет дослідження – причини виникнення подружніх конфліктів у молодій сім’ї.
Мета дослідження – дослідити особливості подружніх конфліктів у молодій сім’ї і розробити тренінгові програму, спрямовану на розвиток вміння налагоджувати ефективні взаємини у сім’ї.
Гіпотеза дослідження: неузгодженість норм та способів поведінки партнерів є однією з причин виникнення конфліктів у сім’ї.
Перевірка гіпотези дослідження та досягнення його мети передбачає розв’язання наступних завдань:
1. Здійснити аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми подружнього конфлікту у молодій сім’ї.
2. Проаналізувати існуючі в теорії і на практиці підходи до діагностики у сімейному консультуванні, а також до надання психологічної допомоги сім’ї.
3. Апробувати розроблений Н. Пезешкіаном при співробітництві Х. Дайденбаха Вісбаденський опитувальника з методу позитивної психотерапії і сімейної психотерапії для дослідження причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім’ї.
4. Зробити кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.
5. Розробити тренінгову програму на тему: «Конструктивне вирішення конфліктів у сімейних взаємостосунках».
6. Розробити рекомендації молодій сім’ї щодо оптимізації подружніх взаємин.
Методологічну і теоретичну основу дослідження склали: науково-психологічні уявлення про особливості сімейних взаємин (М.А. Абалкіна. Т.В. Андрєєва, Ю.А. Бакуліна, І.В. Гребенніков, Т.А. Гурко, Е.Г. Ейдеміллер, Е.С. Калмикова, С.В. Ковальов, М.М. Обозов, Ю.Н. Олійник, Л.Б. Шнейдер, В.В. Юстіцкіс), про причини виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї (Ю.Е. Альошина, Н.В. Грішина, С.В. Ковальов, С. Кратохвіл, Д. Кустар, В.А. Сисенко), психологічні підходи до надання консультативної допомоги сім'ї (Е. Берн, М. Боуен, П. Ватславік, Дж. Галлей, С. Гордон, н. Давідсон, В. Кемплер, С.Мінухін, В. Сатір), засади позитивної психотерапії (Н. Пезешкіан).
Для розв’язання поставлених завдань у дослідженні було використано такі методи:
1. Теоретичні – аналіз, синтез, систематизацію, узагальнення, порівняння, класифікацію матеріалів фахової літератури з окресленої проблематики.
2. Емпіричні – тестування, психологічний експеримент (констатуючий).
Організація і база дослідження. Дослідження проводилося на молодих сім'ях, один чи обоє членів яких є студентами Київського національного педагогічного університету імені Михайла Петровича Драгоманова. Загальна кількість досліджуваних сімей становила 29.
Дослідження проводилося у три етапи.
На першому етапі було здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми подружнього конфлікту у молодій сім’ї.
На другому етапі було проведено опитування 29 молодих подружніх пар за допомогою Вісбаденського опитувальника по методу позитивної психотерапії, розробленого Н. Пезешкіаном. На основі цього нами було здійснено кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.
На третьому етапі дослідження ми розробили тренінгову програму на тему: «Конструктивне вирішення конфліктів у сімейних взаємостосунках» і рекомендації молодій сім’ї щодо оптимізації подружніх взаємин.
Наукова новизна роботи полягає в уточненні сутності феномену сімейного конфлікту; діагностиці причин, які найчастіше зумовлюють виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї; виділенні та описі груп сімей з точки зору рівня їх конфліктності; розробці комплексу тренінгових занять, спрямованого на налагодження ефективної взаємодії між партнерами, а також рекомендацій молодому подружжю щодо гармонізації сімейного життя.
Теоретичне значення дослідження полягає у обґрунтуванні того, що неузгодженість норм і способів поведінки партнерів є однією з причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї.
Практичне значення дослідження визначається розробкою тренінгової програми для молоді і рекомендацій молодому подружжю, що спрямовані на налагодження ефективної взаємодії у молодій сім'ї.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (50 джерел), 2 додатків. Зміст роботи викладено на 54 сторінках комп’ютерного набору тексту.
Розділ 1. Подружній конфлікт як предмет психологічного дослідження
1.1 Особливості подружніх взаємин на початковій стадії життєвого циклу молодої сім’ї
У статті 3 Сімейного кодексу України зазначено, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства [40, с. 4].
Більшість психологів, які досліджують сімейні взаємини, підкреслюють важливість початкового періоду розвитку сім'ї. На цій стадії формується модель майбутніх сімейних стосунків, здійснюється розподіл прав і обов'язків, утворення духовних зв'язків між партнерами. У молодих сім'ях спостерігається підвищена потреба у визнанні, у взаєморозумінні, актуалізуються проблеми психологічної і побутової адаптації. Протягом цього етапу змінюється інтенсивність почуттів партнерів, встановлюється просторова і психологічна дистанція між молодим подружжям і їх генетичними сім’ями. Водночас, дані багатьох досліджень засвідчують, що ефективність психологічної підтримки у молодих сім'ях дуже низька у порівнянні зі шлюбами більш тривалого терміну існування [2, c. 87].
Перші роки спільного життя – це початкова стадія життєвого циклу сім'ї, на якій відбувається формування індивідуальних стереотипів спілкування, узгодження систем цінностей і вироблення загальної світоглядної позиції подружжя. По суті, на цій стадії відбувається взаємне пристосування партнерів, пошук такого типу взаємин, який би задовольняв обох. Ґрунтуючись на узагальненнях теоретичного аналізу, можна стверджувати, що саме вітчизняними фахівцями у галузі психології сім'ї зроблено значний внесок у дослідження особливостей подружніх взаємин на початковій стадії життєвого циклу молодої сім'ї. Зокрема, на думку Калмикової Е.С., перед подружньою парою стоїть завдання формування структури сім'ї, розподілу функцій між чоловіком і дружиною та вироблення спільних сімейних цінностей. Під структурою сім'ї розуміється спосіб забезпечення єдності її членів; розподіл ролей проявляється у тому, які види сімейної діяльності кожен партнер бере на свою відповідальність і які адресує іншому; сімейні цінності представляють собою установки подружніх партнерів з приводу того, для чого існує сім'я, і чого вони можуть досягнути, завдяки своїй сім’ї.
З огляду на це, для сприятливої реалізації взаємної адаптації партнерів необхідна подібність їх уявлень з трьох вказаних параметрів. Ідеальним варіантом є їх збіг. Проте в реальному житті він є неможливим. Тому кожна молода подружня пара тією чи іншою мірою зустрічається з незбігом думок, оцінок, переконань чоловіка і дружини з різноманітних питань.
Спираючись на результати власного дослідження, Т.А. Гурко виділив можливі чинники дестабілізації сімейного життя майбутнього подружжя. Відомо, що тривалість знайомства слід розглядати як один із важливих показників готовності до шлюбу. У ході дослідження автор виявив, що частка пар з коротким періодом дошлюбного знайомства набагато більша серед тих, хто розлучилися, ніж серед тих, хто продовжує жити в шлюбі. Це, на його думку, обумовлено тим, що у сучасному суспільстві сімейні ролі набагато менше регламентовані, ніж у минулому, й успішність шлюбу більшою мірою залежить від особистісної сумісності партнерів. Тому період, протягом якого майбутні подружні партнери дізнаються одне про одного, набуває все більшого значення.
У контексті нашого дослідження привертає увагу підхід Калмикової Е.С. Авторка стверджує, що значна частина молодих пар вступає у шлюб, керуючись мотивами, які лежать поза сімейною сферою (наприклад, бажання піти з батьківського дому, зробити відповідальний самостійний крок тощо). Відсутність адекватної мотивації веде до того, що у таких сім’ях нівелюється завдання самовизначення сім'ї. Йдеться про такі важливі аспекти, як: з’ясування подружніх ролей, внутрісімейного статусу кожного з них, їх спільних цілей. Подібні шлюби розпадаються, як правило, досить швидко [15, с. 84–86].
У відповідності з дослідницькими фактами вітчизняних фахівців, дошлюбна вагітність є чинником «високого ризику» з точки зору успішності майбутнього шлюбу, і, насамперед, у тих випадках, коли подружжя дуже молоде. Скорочується необхідний період зустрічей і підготовки до весілля, молоді можуть виявитися психологічно неготовими до шлюбу. Психологічно найбільш проблемною стає ситуація вагітності після короткочасного знайомства. І навіть, якщо молоді люди створюють внаслідок цих обставин сім’ю, вони, як правило, не можуть забезпечити себе матеріально, що породжує багато труднощів і нерідко веде до виникнення конфліктів.
Зауважимо, що матеріальна залежність від батьків зумовлює виникнення залежності психологічної. Остання проявляється у спробах керуватися установками батьків, а не своїми потребами чи рішеннями, сімейні ритуали ототожнювати зі змістом сімейних взаємин у батьківській сім’ї. Цю залежність підтримує почуття стурбованості батьків, яке спонукає їх постійно контролювати дітей. Таким чином, початкова, наявна до укладення шлюбу установка передбачає і допомогу, і невтручання з боку батьків у життя молодої сім’ї. Зрозуміло, що реалізація такої установки є проблематичною.
Зниження матеріальної та емоційної залежності молодих сімей відбувається внаслідок досягнення самостійності, відповідальності, автономії, тобто зрілості. Особливу увагу дослідники звертають на те, що психологічна зрілість досягається важче, ніж матеріальна. Молоде подружжя часто на має достатнього досвіду застосування спільних рішень. Крім того, при діловому обговоренні конкретних сімейних питань нерідко з’ясовується, що для прийняття рішень молодому подружжю вистачає інформації і розуміння своїх інтересів, але узгоджено діяти чоловік і дружина не можуть, оскільки не прагнуть до взаєморозуміння, намагаються вирішити проблему не спільно, а одне за одного. Також нерідко з’ясовується, що «невміння» знайти рішення спирається на егоцентричне уявлення про сім’ю, небажання відмовитися від власних інтересів [47, c. 164].
У перші роки шлюбу негативну роль можуть відігравати наслідки такого специфічного для дошлюбних взаємин викривлення сприймання, як ідеалізація партнера. М.А. Абалакіна вважає, що існує три точки зору на проблему ідеалізації партнера:
1. Ідеалізація необґрунтовано завищує очікування, які висуваються до партнера і до взаємодії з ним. Усвідомлення того, що реальна людина не відповідає ідеальному образу, приводить до глибокої незадоволеності партнером, собою, стосунками загалом.
2. Другу точку зору можна назвати конструктивною. Вона полягає у тому, що ідеалізація партнера слугує стимулом для розвитку його особистості.
3. Третя точка зору найбільш чітко виражена в роботах А. Маслоу. На його думку, ідеалізація взагалі не властива самоактуалізованим особистостям.
Багатьма вітчизняними психологами зазначається, що початковий період шлюбу характеризується сімейною адаптацією та інтеграцією. За визначенням І.В. Гребеннікова, адаптація – це пристосування партнерів одне до одного і до тих обставин, у яких знаходиться сім'я. Психологічна суть адаптації полягає у взаємоуподібненні партнерів і у взаємному узгодженні думок, почуттів і поведінки. При цьому виділяють такі види адаптації:
1. Матеріально-побутова адаптація полягає в узгодженні прав і обов'язків партнерів у виконанні сімейних справ і у формуванні моделі планування і розподілу сімейного бюджету, який би задовольнив усіх.
2. Морально-психологічна адаптація базується на поєднанні світоглядів, ідеалів, інтересів, ціннісних орієнтацій, а також особистісних особливостей чоловіка і дружини.
3. Інтимно-особистісна адаптація полягає у досягненні партнерами сексуальної відповідності.
Адаптація партнерів здійснюється у двох основних видах співвідношень: рольових і міжособистісних. Базовим для рольових взаємин виступає уявлення про цілі подружнього союзу, у якому виражається мотивація партнерів. Загальна мотивація сімейного союзу включає у себе чотири провідні мотиви: побутовий, морально-психологічний, сімейно-батьківський та інтимно-особистісний. С.В. Ковальов підкреслює, що для того, щоб сім'я була благополучною, ці уявлення мають бути або більш-менш однаковими, або стати такими, оскільки поведінка партнера у його сімейній ролі не повинна суперечити уявленням іншого. Саме узгодження уявлень складає суть взаємодії на стадії первинної рольової адаптації. Міжособистісна адаптація подружжя включає три аспекти:
Наше експериментальне дослідження було спрямоване на визначення причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім’ї і передбачало проведення опитування молодих подружніх пар за допомогою Вісбаденського питальника до методу позитивної психотерапії і сімейної психотерапії, розробленого Н. Пезешкіаном при співробітництві Х. Дайденбаха. Воно проводилося на молодих сім'ях, з яких один чи обоє членів є студентами Київського національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, і було спрямоване на виявлення причин виникнення подружніх конфліктів у молодих сім’ях. Вибірка становила 29 молодих подружніх пар. Однією з найважливіших для нашого дослідження була теза про те, що неузгодженість норм та способів поведінки партнерів є однією з причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім'ї. Зокрема, неузгодженість може виникати через значну різницю у вираженості у партнерів наступних поведінкових норм і правил, виділених Н. Пезешкіаном: акуратності, охайності, пунктуальності, ввічливості, чесності, працелюбності, надійності, ощадливості, покірності, справедливості, вірності, терпіння, розподілу часу, частоти контактів, довіри, надії, ніжності, сексуальності, любові, віри, фантазії, ставлення до власного тіла, до батьків як прикладу, зразка для наслідування.
Відповідно до результатів нашого експериментального дослідження найбільше конфліктів у молодих сім’ях виникає з приводу розподілу часу, справедливості, охайності, ставлення до батьків як прикладу для наслідування. Важливо також відмітити, що 2/3 досліджуваних подружніх пар мають конфліктні взаємини. Загалом, ми виділили такі групи сімей у залежності від кількості сфер емоційного напруження у стосунках між партнерами: неконфліктні, проблемні, конфліктні.
З метою формування у молоді навичок конструктивного розв'язання міжособистісних конфліктів у подружніх взаєминах ми розробили тренінгову програму на тему: «Конструктивне вирішення конфліктів у сімейних взаємостосунках». Вона спрямована на гармонізацію когнітивної, афективної і поведінкової підструктур особистості. Чітка структура та уніфікована етапність розгортання теми кожного заняття сприяє оптимальній організації роботи молоді, підвищенню її активності, готовності приймати і виконувати запропоновані завдання. У процесі реалізації тренінгової програми застосовуються такі основні методи: групова дискусія, рольові ігри психогімнастичні вправи, арттерапія. Психологічний зміст тренінгових занять, цікаві і різноманітні форми роботи, багатий методичний інструментарій викликають у молоді інтерес і бажання їх відвідувати.
Варто зазначити, що з метою попередження виникнення сімейних конфліктів психологи-консультанти часто використовують рекомендації, які мають психологічну основу. З огляду на це, нами були розроблені рекомендації, спрямовані на оптимізацію подружніх взаємин у молодій сім’ї, які включають основні вимоги до подружнього спілкування і конструктивного вирішення конфліктів.
Процес подружньої адаптації тісно пов’язаний з процесом сімейної інтеграції. Інтеграція – це добровільне об'єднання, узгодження позицій, уявлень і думок подружжя стосовно різних аспектів сімейного життя. До них, насамперед, належать: стиль взаємних стосунків, матеріально-побутові проблеми, сімейний бюджет, духовне життя і проведення вільного часу, а також інтимне життя, очікування і народження дитини, взаємини з батьками, ставлення до професійної і суспільної діяльності партнерів [2, c. 85–88].
Соціально-функціональними механізмами інтеграції сім'ї Е.Г. Ейдеміллер та В.В. Юстіцкіс називають сукупність психологічних процесів, які охоплюють членів сім'ї і їх взаємини, ведуть до формування і розвитку просімейних мотивів (мотивів, які обумовлюють позитивне ставлення до сім'ї), які сприяють зняттю негативних, фруструючих переживань, тривоги, стресів і вирішенню внутрішніх і міжособистісних конфліктів. Дія цих механізмів проявляється в тому, як сім'я реагує на труднощі. Якщо в сім'ї вони не діють або порушені, то проблеми виступають як чинник, що руйнує сім'ю. Навпаки, при ефективній дії соціально-функціональних механізмів, ті ж труднощі стають чинником подальшої інтеграції сім'ї [50, c. 61].
Суттєвий вплив на характер взаємин між майбутніми подружніми партнерами здійснюють їх установки та очікування з приводу сімейного життя. Розбіжність установок може викликати серйозні конфлікти, особливо на початковому етапі сімейного життя. Для успішних шлюбів є характерним спільне проведення вільного часу, причому на це орієнтований і чоловік, і дружина. Як наслідок, розходження в намірах нареченого і нареченої щодо організації вільного часу в майбутньому може призвести до серйозних конфліктів [33, c. 492].
Цікавим відгалуженням у цьому аспекті, на наш погляд, є дослідження Г. Навайтіса. Науковець зазначає, що існують суперечливі установки стосовно майбутнього укладу сім'ї молодих партнерів, які сформувалися ще до шлюбу. За даними автора, 17,6% юнаків орієнтуються на псевдотрадиційну модель сім'ї. У ній з традиційної моделі перейнято головування чоловіка, обмеження професійної кар'єри жінки і приписування їй більшості побутових проблем, догляду за дітьми. Втім, така модель не передбачає властивої для традиційної моделі відповідальності чоловіка за матеріальне забезпечення сім'ї. Водночас, 28,4% наречених притримуються псевдоегалітарної моделі сім'ї: вони висловлюються за повну рівність чоловіка та жінки у вирішенні важливих сімейних питань, і разом з тим приписують чоловіку традиційний обов'язок матеріально забезпечувати сім'ю.
Таким чином, вже у дошлюбних установках щодо сім'ї закладена небезпека для її стабільності.Ще одну цікаву точку зору на проблему подружньої сумісності знаходимо у Андрєєвої Т.В. Авторка стверджує, що існує зв’язок між задоволеністю шлюбом у чоловіків та жінок із ступенем схожості уявлень партнерів про розподіл ролей в сім’ї, незалежно від того, кому відводиться реалізація ролі. Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що для високої оцінки чоловіком і жінкою власного шлюбу важливіший не ступінь традиційності їх уявлень про розподіл ролей в сім’ї, а ступінь їх близькості у чоловіка та дружини. Саме схожість впливає на задоволеність шлюбом [2, c. 102].
Відомий російський фахівець у галузі сімейної психології М.М. Обозов наводить дані про розподіл деяких функцій у щасливих і нещасливих шлюбах, співставляючи їх за трьома аспектами: розподіл бюджету у сім'ї, прийняття рішень, організація життя сім'ї. Аналіз результатів експериментальних досліджень показав, що у щасливих шлюбах удвічі частіше розподіл фінансів, прийняття рішень, організація життя відбувається за участю обох партнерів. Заслуговує на увагу підхід Ю.А. Бакуліної до класифікації внутрісімейних ролей, які найбільш повно характеризують сучасну сім’ю. Зокрема, авторка виділила наступні ролі: вихователь, «психотерапевт» (створення і підтримання емоційного клімату в сім’ї), відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї, організатор розваг, господар (господиня), сексуальний партнер, організатор сімейної субкультури. З вище перерахованих ролей до традиційно жіночих відносяться ролі вихователя дітей, господині, «психотерапевта». У дослідженнях Семенова В.Е., Короткіна Т.І., Альошиної Ю.Е., Гозмана Л.Я. було виявлено, що роль відповідального за матеріальне забезпечення сім’ї сприймається як традиційно чоловіча. Заслуговує на увагу те, що зростає частка чоловіків та жінок, які вважають, що матеріально забезпечувати сім’ю повинні обидва партнери [2, c. 92–102].
Вітчизняні фахівці у галузі психології сім’ї вважають, що, коли у молодій сім’ї народжується перша дитина, скорочується час, який партнери приділяють одне одному і своїм розвагам. Крім того, погіршується якість міжособистісного спілкування у сім’ї. Воно ускладнюється різноманітними обов’язками, які пов’язані з дитиною. Її народження змінює ролі партнерів. Подружжю доводиться пристосовуватися до нового способу життя, до психічних і фізичних навантажень, що зростають, обмежень спільного дозвілля. Якщо всі ці завдання потрібно вирішувати швидко, а до них ще додаються невирішені проблеми з попередніх етапів розвитку сім’ї, то сама ситуація, яка потребує швидкої зміни сімейних взаємин, стає стресором. Вказаний сімейний конфлікт ілюструє одну з типових схем кризи молодої сім’ї. Такій кризі властива відсутність одного чинника, який руйнує сім’ю. Побутові труднощі, конфлікти з найближчими родичами, незадоволеність інтимними взаєминами можуть бути вирішені, але їх сукупність перевищує можливості партнерів протистояти стресу. Як справедливо зазначають дослідники, народження дитини надає молодим батькам нові можливості спілкування і співробітництва і звужує ті, які вже були. Це створює передумови як для сприятливого, так і не сприятливого розвитку сім’ї. Реалізація цих передумов залежить від багатьох чинників, серед яких особливо важливим є досвід спілкування партнерів. Якщо вони навчились враховувати інтереси одне одного, розуміти почуття, спільно вирішувати задачі, які виникали перед сім’єю, то народження дитини частіше всього зміцнює сімейні зв’язки. У такому випадку розподіл ролей партнерів не послаблює, а посилює спільність сім’ї [47, c. 165].
Ще одну цікаву точку зору на проблему подружніх взаємин знаходимо у Альошиної Ю.Е., Борисова И.Ю., які виявили, що з появою маленької дитини, задоволеність шлюбом у жінок підвищується, а у чоловіків – погіршується. Вчені пояснюють це тим, що більшу частину часу жінка віддає догляду за дитиною. Відтак, зменшується кількість часу, який дружина приділяє чоловікові, і, як наслідок, збільшується емоційне навантаження на партнерів. Якщо стаж сімейного життя у пари становить 2–7 років, і дитина відвідує дитячий садок, то задоволеність шлюбом у партнерів зростає, тому що з’являється можливість більше уваги приділяти одне одному.
У процесі дослідження А.В. Кононовою проблем молодих матерів було виявлено, що у сім’ях, які базуються на традиційних взаєминах, виконання жінками домашніх обов’язків удвічі перевищує ці ж показники в егалітарній сім’ї. Водночас найбільше задоволені шлюбом жінки у сім’ї з егалітарним розподілом ролей і найменше задоволені дружини у традиційному шлюбі. Таким чином, допомога чоловіка позитивно впливає на задоволеність шлюбом у дружини [2, c. 99–102].
Цікавими для аналізу є дані, отримані В.Н Вишневецькою, які стосуються дослідження психологічних особливостей антиципаціїподружжям розвитку своїх сімейних відносин. Спираючись на ці дані, авторка зробила наступні висновки:
1. Якщо партнери мають позитивні очікування стосовно майбутнього сімейного життя, то конфлікти між ними будуть відбуватися рідко, матимуть ситуативний характер, легко вирішуватимуться, і навпаки.
2. У чоловіків ступінь суб’єктивної ймовірності позитивних очікувань щодо сімейного життя вищий, а негативних очікувань нижчий, ніж у жінок. Відповідно, рівень задоволеності шлюбом у чоловіків вищий, ніж у жінок.
3. Задоволеність шлюбом на початку перших двох десятиліть спільного життя знижується, а потім зростає [7, c. 41].
З огляду на наш дослідницький інтерес, привертає увагу підхід Ю.Н. Олійника. Автор стверджує, що подружня сумісність є вагомим чинником стабільності шлюбу. Він виділив такі рівні сумісності подружжя: психофізіологічний, психологічний, соціально-психологічний і соціокультурний. При обробці експериментальних даних, отриманих у процесі вивчення психологічного рівня сумісності, було встановлено:
1. За умов подібності характерів партнерів у парі жінки більш адекватно оцінюють свого партнера. Це можна пояснити тим, що жінки більше зорієнтовані на емоційно-комунікативний компонент і за рахунок цього більш тонко відчувають почуття, емоційний стан партнера.
2. Психологічна задоволеність чоловіків, які вступають до шлюбу, вища, якщо характери партнерів подібні.
3. У неконфліктних сім'ях психологічна задоволеність одного з партнерів тісно пов'язана з психологічною задоволеністю іншого.
4. Знання характерологічних особливостей подружжя дозволяє прогнозувати розвиток їх подальших стосунків [33, c. 497].
У процесі дослідження Ю.Н. Олійником такого показника соціально-психологічного рівня сумісності, як внутрісімейні цінності, досліджувалися особи, які вступають до шлюбу, благополучні молоді подружжя і пари з конфліктом у сфері сімейних взаємин. Проаналізувавши отримані дані, вчений виявив значні індивідуальні варіації у структурі сімейних цінностей у групі благополучних молодих пар, порівняно з двома іншими вибірками. По суті, це означає, що з накопиченням досвіду сімейного життя відбувається перехід від загальної, деякою мірою ідеально типової структури сімейних цінностей (у тих, хто вступає до шлюбу), до більшої індивідуалізації її у зв'язку вже з реальним укладом сімейного життя. Таким чином, були визначені певні тенденції до зміни ієрархії сімейних цінностей. У жінок такими тенденціями виступають:
1. Недооцінка тими, хто вступає до шлюбу, сексуального спілкування порівняно з благополучними і конфліктними сім'ями.
2. Падіння значущості цінності «зовнішня соціальна активність».
3. Недооцінка тими, хто вступає до шлюбу, цінності народження і виховання дітей порівняно з двома іншими групами.
4. Більш висока оцінка психотерапевтичної ролі сімейних взаємин у конфліктних сім'ях порівняно з двома іншими групами.
Для чоловічих груп характерні наступні тенденції:
1. Більш низька оцінка такої важливої цінності, як «виховання дітей», у тих, хто перебуває у благополучному шлюбі, порівняно з двома іншими групами.
2. Падіння значущості господарсько-побутових взаємин послідовно від тих, хто вступає до шлюбу, до тих, хто перебуває в благополучному шлюбі і конфліктних сімей.
3. Зростання важливості сексуальних стосунків від тих, хто вступає до шлюбу, до конфліктних сімей.
4. Зростання важливості цінності «зовнішня соціальна активність» [24, c. 500].
Заслуговує також на увагу дослідження Ю.Н. Олійником соціокультурного рівня сумісності подружжя, яке він здійснював шляхом аналізу цінностей партнерів. Ним було виявлено наступні особливості:
1. При переході з одного етапу розвитку молодої сім'ї на інший у партнерів відбувається значуща переорієнтація цінностей.
2. Якісно цінності у тих, хто вступає до шлюбу, носять більш альтруїстичний характер, ніж у тих, хто перебуває у шлюбі. В останніх домінують цінності більш егоцентричного характеру.
3. Якщо у тих, хто вступає до шлюбу, основною складовою міжособистісної взаємодії є афективний компонент, то у тих, хто перебуває у шлюбі, – поведінковий і когнітивний.
4. Структура цінностей у чоловіків та жінок не має значущих відмінностей.
Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави для висновку про важливість початкового періоду розвитку сім'ї. У молодих сім'ях формується модель майбутніх сімейних стосунків, здійснюється розподіл прав і обов'язків, утворення духовних зв'язків між партнерами, пошук такого типу ставлень, який би задовольняв їх обох, вироблення на цій основі загальних сімейних цінностей. У партнерів актуалізуються проблеми психологічної і побутової адаптації. У молодих сім'ях спостерігається підвищена потреба у визнанні і взаєморозумінні. Протягом цього етапу змінюється інтенсивність почуттів партнерів, встановлюється просторова і психологічна дистанція між молодим подружжям і їх генетичними сім’ями.
Особливу увагу вітчизняні фахівці звертають на чинники дестабілізації сімейного життя майбутнього подружжя, зокрема такі, як: коротка тривалість дошлюбного знайомства, відсутність спільних інтересів у подружжя, дошлюбна вагітність, значна матеріальна, емоційна і психологічна залежність партнерів від своїх батьків, невиправдана ідеалізація партнера, розбіжність установок подружжя стосовно розподілу сімейних ролей. Більшість вчених зазначають, що існує зв’язок між задоволеністю шлюбом у чоловіків та жінок із ступенем схожості уявлень партнерів про розподіл ролей в сім’ї. Подружня сумісність, на думку фахівців, є важливим чинником стабільності шлюбу. Вона тісно пов’язана з подібністю характерів партнерів, а також збігом їх внутрісімейних цінностей.
1.2 Подружній конфлікт у молодій сім’ї
У психології під конфліктом розуміється зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, позицій, думок, поглядів суб’єктів взаємодії чи опонентів [34, c. 174]. Фахівець у галузі міжособистісних взаємин Москаленко В.В. стверджує, що соціально-психологічний конфлікт – це особливий вид міжособистісної взаємодії, в основі якого лежить об’єктивна суперечність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному рівні ця суперечність виявляється у сильних негативних переживаннях учасників щодо ситуації, опонента, самих себе [26, с. 13].
Як справедливо зазначають дослідники, сутністю подружнього конфлікту є зіткнення суперечливих позицій членів сім’ї. Неблагополучні сімейні пари характеризуються тим, що між партнерами існують постійні сфери, де їх інтереси, потреби, наміри стикаються, породжуючи тривалі і сильні негативні емоційні переживання [41, c. 59].
У ході вивчення проблеми подружнього конфлікту у молодій сім’ї привертає увагу підхід Мягера В.К. та Мішиної Т.М., які вважають, що конфлікт у сім’ї виникає у тому випадку, коли обидва учасники прагнуть оволодіти одним і тим самим об’єктом, зайняти одне і те ж місце чи виключне положення, грати несумісні ролі, досягнути різноспрямованих цілей. Вступаючи у шлюб, люди зустрічаються із значною кількістю відмінностей. При цьому деякі із протиріч в інтересах, цінностях, цілях і потребах молодого подружжя можуть приводити до зовнішнього прояву цих протиріч. Крім того, у суспільній свідомості конфлікт, як правило, асоціюється з тим, чого не має бути у сім’ї. Для нас важливими є висновки вчених про те, що конфлікт містить можливість виходу на новий рівень взаємин, знаходження нових можливостей. Успішні сім’ї відрізняються не відсутністю чи низькою частотою конфліктів, а незначною їх глибиною і безболісністю [2, c. 193].
Ще одну цікаву точку зору на дану проблему знаходимо у Єлізарова А.Н. Автор вказує на те, що конфлікт виконує дві функції: конструктивну і деструктивну. Конструктивна функція конфлікту у сімейних взаєминах полягає у тому, що він може стати потужним джерелом розвитку особистості і групи. У сім’ї завдяки конфлікту можуть з’явитися нові цілі, норми, цінності. Конструктивна функція починає реалізуватися тоді, коли партнери володіють навичками конструктивної поведінки у конфліктній ситуації. У межах своєї конструктивної функції конфлікт:
а) адаптує сім’ю загалом і окремих її членів до нових умов, у яких вони опинились;
б) об’єктивує причину протиріччя і завдяки цьому дозволяє перебороти її;
в) згуртовує членів сім’ї і орієнтує їх на захист своєї єдності;
г) допомагає перебороти внутрішню напругу і позбутися фрустрації;
д) допомагає знайти способи впливу на іншого;
е) допомагає членам сім’ї краще розкрити якості власної особистості і завоювати авторитет у сім’ї.
Деструктивна функція конфлікту полягає у тому, що зростання відчуття його невирішуваності може призводити до зростаючого відчуття психологічного дискомфорту. Інакше кажучи, відбувається зсув мотиву на ціль: конфліктуючі сторони починають забувати про те, що їх метою є конструктивне вирішення ситуації. На рівні внутрісімейного функціонування деструктивна функція конфлікту може проявлятися у порушенні обміну інформацією, системи взаємозв’язків, послаблювати єдність сім’ї, знижувати її здатність протистояти труднощам тощо [11, c. 214]
Проблема подружнього конфлікту досліджувалась С.В. Ковальовим. Вчений, спираючись на дані теоретико-експериметальних досліджень, стверджує, що істинні причини конфлікту важко виявити через певні психологічні моменти, а саме:
1. У будь-якому конфлікті раціональне начало послаблене високою інтенсивністю емоцій.
2. Істинні причини конфлікту можуть бути приховані і психологічно захищені у глибині підсвідомості і проявляються на поверхні лише у вигляді прийнятних формулювань.
3. Причини конфліктів можуть бути прихованими через взаємозв’язок різних галузей сімейного життя, коли порушення в одній сфері зумовлюють конфлікти в інших [17, c. 154].
Фахівець у галузі сімейного консультування Альошина Ю.Е. виділила такі групи приводів звертання в психологічну консультацію, які пов’язані з взаєминами між партнерами у молодій сім’ї:
1. Різного роду конфлікти, взаємне незадоволення, яке пов’язане з розподілом подружніх ролей і обов’язків.
2. Конфлікти, проблеми, зумовлені відмінностями у поглядах на сімейне життя і міжособистісні взаємини.
3. Сексуальні проблеми, взаємне невміння партнерів налагодити нормальні сексуальні стосунки.
4. Хвороба одного з партнерів, проблеми і труднощі, детерміновані необхідністю адаптації сім’ї до хвороби.
5. Проблеми влади і впливу в подружніх взаєминах.
6. Відсутність тепла у взаємостосунках партнерів, дефіцит близькості і довіри, проблеми спілкування [1, c. 96].
Ще одну цікаву точку зору на проблему джерел непорозумінь між подружжям висловлює В.А. Сисенко. На думку дослідника, причини всіх подружніх конфліктів можна згрупувати у три великі групи:
1. Конфлікти на основі несправедливого розподілу праці. Головним у розподілі сімейних обов’язків є саме їх узгодженість, внаслідок чого і традиційна, і егалітарна модель сім’ї можуть бути досить прийнятними для сімейного благополуччя, якщо вони задовольняють обох партнерів. Якщо ж члени сім’ї по-своєму розуміють свої ролі і пред’являють один одному неузгодженні очікування і вимоги, сім’я наперед є конфліктною.
2. Конфлікти на основі незадоволеності певних потреб. Кожен партнер хоче задовольнити власні потреби у шлюбі. Водночас, партнери досить часто не знають справжніх потреб один одного, тому не задовольняють їх.
3. Суперечки через недоліки у вихованні. Багато конфліктів в молодих сім’ях виникають через розбіжності у правилах сімейної поведінки, які партнери винесли з своїх батьківських сімей [42, c. 115].
У відповідності з дослідницькими фактами фахівців, гострота конфліктів, їх частота, сила емоційних вибухів, контроль за власною поведінкою, тактика і стратегія поведінки партнерів у різних конфліктних ситуаціях залежить також від індивідуальних особливостей, темпераменту і характеру. Певні недоліки чи дефекти характеру самі по собі можуть бути джерелами конфліктної ситуації у сім’ї. Так, у дослідженнях Т.М. Трапезнікової і М.А. Іванової було виявлено, що більш конфліктними є м’які, витончені, жіночні чоловіки. Серед жінок менш конфліктні ті, які відрізняються багатою уявою, творчим складом розуму.
Н.В. Грішина вказує на взаємозв’язок конфліктності з деякими особливостями особистості: нестриманістю, імпульсивністю. У дослідженнях А.П. Мусакіної було виявлено, що жінкам дружелюбним, комунікабельним краще і створити сім’ю, і зберегти її. Водночас ці жінки самі частіше бувають задоволені шлюбом. Крім того, чим більше жінка прагне добитися задоволення своїх інтересів, тим більше труднощів виникає при її спілкуванні з чоловіком і дітьми. Разом з тим, чим вищий рівень домінантності жінки, тим менше згоди між партнерами у конфліктних ситуаціях, які обумовлені порушенням рольових очікувань [2, c. 197].
Цікавим відгалуженням в аспекті проблеми подружніх конфліктів, на наш погляд, є дослідження відомого сучасного психолога Кратохвіла С. Він досліджував деякі психологічні риси особистості у зв’язку з тими проблемами, які можуть виникати у сім’ї. Комбінація особистісних особливостей є основою для конфліктів, які повторюються, роблячи їх ніби запрограмованими. У відповідності з цим, психокорекційна робота має бути спрямована на зміну поведінки клієнта, який сам звернувся у консультацію. На відміну від очікувань клієнта, аналіз його особистісних рис і рис партнера спрямований на досягнення розуміння того, що йому слід змінити в собі [21, c. 92].
Д. Кустар зазначає, що нездатність зійтися характерами – це одна з причин, яка найчастіше приводить до розлучення. За даними автора, цю обставину відзначають 44% чоловіків і 46% жінок. На початкових етапах формування сім'ї партнери часто не можуть реально оцінити позитивні і негативні якості партнера, виявляється тенденція до переоцінки один одного. Вони бувають більш альтруїстичними й остерігаються висловлення крайніх негативних оцінок. Однак майже дві третини опитаних подружніх пар вже до вступу у шлюб знали про негативні якості майбутнього партнера, але, незважаючи на це, вони вирішили «перевиховати» партнера чи сподівалися, що за умов сімейного життя ці риси зникнуть [33, c. 506].
Особливу увагу дослідники звертають на те, що важливим соціально-психологічним чинником сімейних конфліктів є характер спілкування. Дослідження внутрішньосімейних стосунків показують, що можна виділити низку особливостей, які впливають на спілкування подружжя. Сімейні взаємини тим кращі, чим більше саморозкриття подружжя у спілкуванні; за наявності великої кількості спільних очікувань і установок; високого рівня невербальної комунікації; постійного підтвердження своєї подібності у сприйнятті подружніх ролей; наявності глибокого взаєморозуміння та ін. Відсутність подібної налагодженої системи міжособистісного спілкування у сім’ї призводить, як правило, до сімейних конфліктів.
З погляду багатьох психологів, різноманітні сімейні труднощі розглядаються як психотравмуючі чинники. У сім’ях, де непорозуміння між партнерами є частим явищем, створюється негативна психологічна атмосфера, яка підсилює руйнівну силу конфлікту [16, c. 143].
У ході опитування американських сімейних консультантів було виявлено таку ієрархію проблем подружніх пар, які зверталися за консультацією: труднощі комунікації, проблеми, пов’язані з дітьми і вихованням, сексуальні проблеми, фінансові труднощі, організація дозвілля, стосунки з батькам, подружня невірність, домашнє господарство. Беручи до уваги ці дані, а також результати власних досліджень, Ковальов С.В. стверджує, що у подружніх взаєминах дуже велику роль відіграє характер міжособистісних комунікацій, навичок і культури спілкування.
Досліджуючи проблеми молодих одружених жінок, Андрєєва Т.В. і Мусакіна А.П. виявили наступну послідовність різних типів проблем сімейного характеру: взаємини з родичами, порушення рольових очікувань, прояв домінування одного з партнерів, розходження у ставленні до грошей, прояви ревнощів, прояв прагнення до автономії, виховання дітей, неузгодженість норм поведінки. Підсумовуючи викладене, можна прослідкувати деяку культуральну специфіку: у пострадянських країнах проблеми стосунків з родичами, порушення рольових очікувань, прояв домінування одним з партнерів виявляються найбільш складними [2, c. 199].
О.С. Сермягіна, А.М. Еткінд, досліджуючи неврозогенну сім’ю, виявили, що для неї властивими є наступні особливості: виражена асиметрія взаємин між подружжям, низька самоповага обох партнерів, емоційне відкидання дружиною чоловіка при його залежності від дружини, переоцінка любові і недооцінка сексу, емоційна залежність обох партнерів від своїх матерів при порівняно низькій оцінці батьківської фігури [39, с. 85]. Подібні дані знаходимо у Альошиної Ю.Е. Так, авторка вказує на існування у багатьох молодих сім’ях надмірної залежності одного з партнерів від батьків, що часто стає причиною виникнення непорозумінь між партнерами. Для того, щоб подолати труднощі у стосунках з родичами, на думку авторки, слід удосконалити взаємини безпосередньо у парі [1, c. 138].
З огляду на наш дослідницький інтерес, стали в нагоді дослідження В.П. Левковича і О.Е. Зуськової. Психологи виділили три основні групи сімей залежно від рівня їх конфліктності:
а) стабільні, які долають сімейні конфлікти;
б) проблемні, які частково долають сімейні конфлікти;
в) нестабільні, які не можуть подолати конфлікти.
Основною причиною виникнення сімейних конфліктів, на думку авторів, є розходження між уявленнями партнерів стосовно потреб одне одного, між уявленнями і очікуваннями одного стосовно іншого. У групі стабільних подружніх пар конфлікти відбуваються переважно у сфері розподілу ролей і, як правило, вирішуються конструктивно. Конфлікти у нестабільних сім’ях пов’язані значною мірою з незадоволеною потребою у захисті «Я-концепції», а також з порушенням норм життя [2, c. 202].
Іншу точку зору знаходимо у В.А. Сисенка. Автор виділяє три категорії відносно неблагополучних сімей: конфліктні, кризові, проблемні. Доперших належать такі, у яких між партнерами існують сфери, де їх інтереси, потреби, наміри постійно приходять у зіткнення, породжуючи негативні емоції. До кризових можна віднести ті сім’ї, де існує протистояння інтересів і потреб партнерів, які носять особливо різкий характер і захоплюють важливі сфери життєдіяльності сім’ї. Проблемні подружні союзи утворені людьми, перед якими виникали особливо важкі життєві ситуації, які можуть нанести важкий удар стабільності шлюбу.
Ще один цікавий підхід до проблеми подружніх конфліктів у молодій сім’ї знаходимо у Егіденса А.П., який виявив, що у процесі спільного життя партнери, як правило, стають більш терпимі одне до одного, погоджуються із незбігом поглядів з багатьох питань. Ці зміни, на думку автора, знижують конфліктність у сім’ї [2, c. 203].
Довірливе спілкування партнерів є запорукою успішних подружніх взаємин. З огляду на це, будь-який конфлікт означає, що партнери просто не можуть нормально домовитися з якогось приводу. Водночас, Альошина Ю.Е. стверджує, що скарги на труднощі спілкування досить рідко звучать у партнерів, які конфліктують. Для них основними проблемами є сварки, відсутність підтримки і допомоги, сексуальні проблеми тощо. Лише в процесі консультування у подружньої пари виникають і формулюються скарги, що безпосередньо пов’язані зі спілкуванням [1, с. 153].
Відомий фахівець у галузі сімейної психотерапії В. Сатір описує чотири типи ригідної, неаутентичної поведінки у спілкуванні, що, на її думку, потребує корекції у процесі надання психотерапевтичної допомоги:
1. Каральне спілкування: переважають нагадування, критика, відмова, звинувачення.
2. Підпорядковане спілкування: превалюють вираження згоди, вибачення і виправдання, прагнення до збереження спокою будь-якою ціною.
3. «Холодне» спілкування: раціональне, ділове, коректне спілкування, в якому відсутні емоційні прояви.
4. Безпредметне спілкування: увага відволікається від початкового предмету розмови, що робить неможливим вирішення проблеми.
Фахівці у галузі сімейного консультування і психотерапії, Альошина Ю.Е., Ейдеміллер Е.Г., Юстіцкіс В.В., Шнейдер Л.Б., стверджують, що у випадку хронічних конфліктів бажаною є допомога сімейного консультанта чи психотерапевта. З огляду на це, сімейними консультантами-психологами розроблені тактики відновлення конструктивного подружнього з’ясування взаємин, які будуються на незвинувачульному спілкуванні. Частина цих технік розрахована на роботу у присутності психолога, інші можуть бути запропоновані на домашнє завдання [2, c. 204].
Для нашого дослідження становить інтерес «5-крокова модель роботи з клієнтом», розроблена Н. Пезешкіаном у межах позитивної психотерапії, яка дозволяє вирішувати подружні конфлікти у молодій сім’ї. Вона передбачає проходження наступних п’яти стадій:
1. На стадії спостереження і дистанціювання подружжя дистанціюється від проблеми, займає позицію спостерігача. Основою цієї стадії є позитивне тлумачення, нетрадиційна інтерпретація конфлікту, яка ініціює альтернативні можливості вирішення і дозволяє сім’ї відчути себе «позитивно».
2. Стадія інвентаризації допомагає подружжю побачити, де беруть початок їхні життєві установки. Партнери визначають, яких способів, правил взаємодії у конфлікті вони дотримуються, бачать відносність власних оцінок.
3. На стадії ситуативного підбадьорювання відбувається з’ясування того, що об’єднує учасників конфлікту, які наявні у подружжя позитивні якості могли б створити можливість для менш конфліктних взаємин. Цей етап сприяє відновленню конструктивних стосунків у парі.
4. Стадія вербалізації. Її мета – конкретне і конструктивне обговорення проблеми партнерами в атмосфері розуміння.
5. Стадія розширення цілей допомагає подружжю усвідомити, що у них є інші можливості взаємодії, крім конфліктних галузей [14, c. 28].
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що у психології під конфліктом розуміється зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, позицій, думок, поглядів суб’єктів взаємодії чи опонентів. Сутністю подружнього конфлікту є зіткнення суперечливих позицій членів сім’ї. Аналіз літератури засвідчує, що існують різні підходи до визначення причин подружніх конфліктів. Гострота конфліктів, їх частота, сила емоційних вибухів, контроль за власною поведінкою, тактика і стратегія поведінки партнерів у різних конфліктних ситуаціях залежить також від індивідуальних особистісних особливостей, темпераменту і характеру подружжя.
Основою сімейних конфліктів, на думку фахівців, є розходження між уявленнями партнерів стосовно потреб одне одного, між уявленнями і очікуваннями одного стосовно іншого. Важливим соціально-психологічним чинником подружніх конфліктів є характер спілкування. Дослідження внутрісімейних стосунків показують, що можна виділити низку особливостей, які впливають на спілкування подружжя. Сімейні взаємини тим кращі, чим більше саморозкриття подружжя у спілкуванні, за наявності великої кількості спільних очікувань і установок, глибокого взаєморозуміння, високого рівня невербальної комунікації, постійного підтвердження своєї подібності у сприйнятті подружніх ролей та ін. Відсутність подібної налагодженої системи міжособистісного спілкування у сім’ї призводить до сімейних конфліктів.
Розділ 2. Основні напрямки консультативної допомоги сім'ї
Сімейне консультування є різновидом сімейної психотерапії, який має свої особливості, межі і об’єм інтервенцій. Воно ставить за мету спільне з консультантом вивчення запиту (проблеми) члена (членів) сім’ї для зміни рольової взаємодії у ній та забезпечення можливостей особистісного росту. Принципова відмінність сімейного консультування від психотерапії полягає у відмові від концепції хвороби, в акценті на аналізі ситуації, аспектів рольової взаємодії у сім’ї, у пошуку особистісного ресурсу суб’єктів консультування й обговоренні способів вирішення ситуації [35, c. 557].
У процесі сімейного консультування і психотерапії відбувається модифікація взаємин між членами сім’ї як системи за допомогою психотерапевтичних та психокорекційних методів і з метою подолання негативної психологічної симптоматики та підвищення функціональності сімейної системи. При цьому психологічні симптоми і проблеми розглядаються як результат неоптимальної, дисфункціональної взаємодії членів сім’ї. Сімейна терапія здебільшого реалізує інтерперсональний підхід до вирішення проблем. Завдання полягає у тому, щоб змінити за допомогою відповідних інтервенцій сімейну систему загалом. Шнейдер Л.Б. зазначає, що цільконсультативної роботи – прагнути до виявлення індивідуальних причин сімейних дисгармоній і сприяти подоланню цих причин у конкретних випадках [5, c. 494].
Загалом, аналіз зарубіжних і вітчизняних теоретичних і конкретно-експериментальних робіт показує, що в основі психотерапевтичної моделі консультативної психологічної допомоги сім’ї лежать декілька передумов науково-методичного і соціально-практичного характеру.
1. Індивідуальний підхід. Об’єктом аналізу і впливу у межах консультативної психологічної допомоги завжди виступає конкретна сім’я з властивими лише їй особливостями розвитку, реагуванням на життєві ситуації, способами вирішення конфліктів тощо.
2. Використання методів психологічного впливу. Психолог-консультант апелює до розуму, емоцій, потреб, мотивів клієнта, при цьому використовуючи різні техніки, які активізують ресурси останнього.
3. Використання потреби у допомозі. Психотерапевтична модель допомоги передбачає роботу з сім’ями і членами сімей, які відчувають труднощі у сімейному спілкуванні, тобто мотивовані на отримання психологічної допомоги і добровільно звертаються у консультацію.
4. Професійний характер допомоги. Психологічна допомога будується на основі професійної підготовки у галузі індивідуального і сімейного консультування, індивідуальної чи групової психотерапії, а також інших галузей психології [38, c. 15]. У межах сімейної психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї. Зупинимось на аналізі найбільш поширених напрямків консультативної психологічної допомоги сім’ї.
1. Психодинамічна модель консультування сім’ї
Професійне психоаналітичне консультування сім’ї – це терапія індивіда, яка завдяки з’ясуванню і корекції досвіду стосунків з батьками допомагає стати йому більш зрілим і разом з тим сприяє подоланню труднощів у його власній сім’ї. Така допомога більше акцентована на особистості, а не на сім’ї [28, c. 17].
Усіма цими властивостями володіє теоретична концепція психологічного консультування сім’ї М. Боуена, основними положеннями якої є:
1. Сім’я – це невелика група людей, які живуть у спільному будинку.
2. Сім’я – це емоційна система, до якої належать всі члени сім’ї. Ця емоційна система представляє собою трансгенераційний феномен, який включає представників усіх попередніх поколінь.
3. Емоційна система сім’ї впливає на дітей, формує їх особистості. Автор виділяє два типи особистості, які формуються під впливом емоційної системи сім’ї: відокремлена, незалежна і залежна, «сплавлена» з сім’єю [6, c. 81].
Важливо зауважити, що положення про диференціацію Я – центральне у боунівській теорії сімейних систем. На думку М. Боуена, процес диференціації особистості збігається з процесом її становлення. Особистість, яка здатна до диференціації, має сильне, цілісне внутрішнє «Я». На противагу їй, особистість, яка нездатна до диференціації, є більш залежною, керується переважно емоціями, а не здоровим глуздом. Проблеми, які виникають у сім’ї, великою мірою залежать від того, до якого типу особистості належить людина. Якщо індивід не володіє здатністю диференціюватися і зустрічає подібного собі, то результатом їхнього шлюбу може бути хибне емоційне відокремлення від батьківських сімей і непродуктивна передача емоційних процесів, які мали місце у попередніх поколіннях, у майбутнє [3, с. 157]. Як правило, родинні зв’язки дуже сильні, вони визначають емоційну систему сім’ї, в якій кожен член займає певну позицію. З’ясування цих позицій у процесі психологічного консультування виявляється досить корисним, оскільки дає можливість психологу прогнозувати модель стосунків, передбачити роль дитини в емоційній системі.
Зауважимо, що стратегія психологічного консультування сім’ї, яка базується на теорії М. Боуена, будується на основі спостережень за емоційними процесами, які проявляються у сім’ї. Під спостереженнями слід розуміти повідомлення інформації психологу, щиру розповідь про себе, а цілеспрямована допомога полягає у рекомендаціях психолога. При цьому консультант має бути об’єктивним спеціалістом, який спонукає членів сім’ї до більш глибокого осмислення їх взаємин і створює умови для розв’язання сімейних проблем. Під час спостереження психологом поводить себе як незалежна, диференційована особистість, виступає у ролі інструктора, а основний контекст його роботи полягає в орієнтуванні на інтелектуальні процеси, пояснення сім’ї механізмів передачі емоційних проблем з покоління в покоління. Саме такий підхід сприяє стабілізації подружніх взаємин і сприяє виникненню диференціації [28, c. 22].
Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що здійснити таке спостереження може лише кваліфікований спеціаліст, який сам повинен бути особистістю, здатною до диференціації. Тобто основне значення у процесі консультування має особистість психолога, а не спеціальні методи чи техніки.
2. Структурна модель роботи з сім'єю
Представники даної моделі, Б. Монталву, Б. Розман, Г. Апонте, М. Вальтерс, С. Грінштейн, намагаються аналізувати структуру сім’ї. Зокрема, С. Мінухін стверджує, що структурна модель сім'ї дає психологу конкретну концептуальну «карту», яка пояснює, що відбувається у сім'ї і пропонує власні стратегії організації процесу сімейної психотерапії.
Основними поняттями структурної моделі є: структура сім'ї, субсистеми сім'ї, межі структури. Для того, щоб сім'я могла функціонувати, вона створює власну структуру, у якій можливо передбачити певну поведінку – способи взаємодії між членами сім'ї, що час від часу повторюються, а також способи регуляції сімейних взаємин. Відповідно, у структуру сім'ї входять набори усвідомлених і неусвідомлених правил, які визначають взаємодію всередині неї.
Прихильники даного підходу виділяють наступні субсистеми сім'ї: подружньої пари, батьків, дітей. Субсистема пари утворюється у момент реєстрації шлюбу. Одночасно починається і процес пристосування, коли відкидаються або приймаються ролі, які подружжя буде виконувати у процесі взаємодії один з одним. Головним критерієм успішного пристосування вважається ступінь незалежності від батьків. Основне завдання пари – відшукати прийнятну для неї компліментарність ролей. Вдалий вибір ролей передбачає узгоджену взаємодію і безболісне пристосування подружжя один до одного.
Субсистема батьків з'являється внаслідок трансформації подружньої пари після народження дитини. Досвід, який був набутий у субсистемі пари, не зникає, а є однією з основних умов функціонування субсистеми батьків. Основне призначення субсистеми дітей, за висловом С. Мінухіна, надати дитині можливість «бути лише дитиною» [11, c. 176].
Необхідно також зауважити, що взаємини між субсистемами і всередині них регулюються за допомогою поняття «межі». У сім'ї можуть існувати такі межі:
1. Чіткі – найбільш бажаний варіант, оскільки вони забезпечують необхідний ступінь підтримки і автономії, тому можлива рівновага між свободою і контролем.
2. Ригідні межі ізолюють членів сім'ї один від одного і навіть від суспільства. У сім'ї з ригідними межами її членам вдається зберігати автономію, але їй важко функціонувати, оскільки не відбувається узгодження і пристосування.
3. Дифузні межі за своєю суттю протилежні ригідним. У таких сім'ях кожен турбується про іншого, постійно пропонує і надає допомогу. За таких умов, коли забагато узгодження і пристосування, незрозумілими залишаються функції субсистем.
З точки зору структурного підходу, ідеальна сім'я наділена такими характеристиками:
1. Не обов'язково, щоб сім'я мала традиційну структуру, основне – сформованість відповідних субсистем і створення меж.
2. У субсистемі пари в ідеальній сім'ї кожний пристосовується, турбується і підтримує унікальність іншого.
3. Досвід незалежності і відповідальності повинен бути у кожного члена подружжя, а набувається він у батьківській сім'ї.
4. Автономія подружньої пари від родини.
5. Почуття захищеності у дітей.
6. Здатність дітей експериментувати з незалежністю і брати на себе ступінь відповідальності, відповідний їх віку.
7. Здатність сім'ї швидко і адекватно реагувати на життєві труднощі.
8. Чітка визначеність меж всередині сім'ї, завдяки чому у дітей успішно розвиваються навички конструктивного спілкування і взаємодії з дорослими членами сім'ї, а також в інших соціальних групах. Таким чином, успіх сімейного життя полягає у здатності змінюватися, вдосконалюватися, перебудовувати структуру сім'ї в залежності від нових обставин і ступеня зрілості членів сім'ї.
З огляду на сказане, основні завдання структурної психологічної допомоги сім'ї полягають у наступному:
1. Створення ефективної ієрархічної структури, у якій батьки є авторитетом для дітей.
2. Створення ефективної батьківської коаліції, у якій батьки підтримують один одного при висуванні вимог до дітей.
3. Розширення субсистеми дітей у субсистему однолітків, спонукання до спілкування поза сім'єю.
4. Створення домірних до віку дітей умов для експериментів з автономією та незалежністю.
5. Відокремлення субсистеми пари від субсистеми батьків [28, c. 55–56].
Важливо зазначити, що у межах даного підходу психологічне консультування сім'ї є процесом чітко структурованим і передбачає три фази:
1. Знайомство з сім’єю. Психолог включається у сім'ю і займає у ній позицію лідера, при цьому зберігаючи автономію від сім'ї, не нав'язуючи власних цінностей, не оцінюючи.
2. Вивчення структури сім’ї, що здійснюється двома способами: через взаємодію її членів у процесі зустріч з психологм і під час безпосереднього обговорення сімейних «законів», рольових меж.
3. Трансформація структури сім’ї. Вона може здійснюватися кількома способами. За умови успішного включення психолога в сім'ю, останній може продемонструвати чіткі межі, більш ефективну структуру і запропонувати перейняти такий стиль спілкування. Інший варіант:психолог з'ясовує, який зв'язок існує між оцінками, висловленими кожним її членом, інтерпретує на цій основі особливості структури даної сім'ї і рекомендує змінити її, удосконалити. При цьому консультант не критикує попередній досвід сім'ї, а заохочує спробувати нові способи взаємодії [11, c. 179].
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що вибираючи такий шлях роботи з сім'єю, психолог повинен бути переконаним, що сім'я здатна змінитися. Тому, як і в попередньому підході, для консультанта не стільки важливим виявляється володіння конкретними техніками і методами роботи, скільки впевненість у можливості росту сім'ї.
3. Поведінкова модель консультування сім’ї
Автори, які працюють у руслі даної парадигми, прагнуть, щоб способи впливу на сім'ю чітко визначались і повторювались. При чому важливим вони вважають не характер взаємодії між психологом і клієнтом, не особистість консультанта, а ті способи впливу, які обирає останній. Ефективність такого впливу оцінюється досить просто. Вважається, що кожна особистість має своєрідну систему схвалення і покарання. Завдання психолога – знайти ключ до неї і відповідним чином впливати на поведінку.
Заслуговує на увагу те, що надаючи консультативну допомогу сім'ї, психолог прагне передусім чітко визначити проблему через ґрунтовний аналіз поведінки. Для цього використовується метод спостереження, фіксація частоти проявів тієї чи іншої поведінки. При цьому всі автори зауважують, що спостереження можна здійснювати повторно, і це ніяким чином не вплине на об'єктивність результатів. Конкретними напрямками консультативної допомоги у межах біхевіорального підходу є:
1. Тренінг батьківських здібностей. Автори даного тренінгу, С. Гордон і Н. Давідсон, стверджують, що основне завдання консультанта – точно визначити проблему і спосіб її подолання. Психолог виконує в основному просвітницькі функції. Його обов'язок – озброїти батьків способами впливу на поведінку дитини. У консультуванні з питань виховання дітей прибічники даної моделі прагнуть допомогти дитині, але об'єктом консультативних впливів є її батьки та їх поведінкові реакції.
2. Корекція спілкування подружжя.
На думку Р. Стюарта, можна виділити вісім етапів у процесі розв’язання сімейних проблем:
а) оцінка шлюбу (за допомогою питальників, інтерв'ю);
б) укладання контракту про психологічну допомогу (вказуються обов'язки подружжя, їх права, планується кількість зустрічей);
в) обговорення прав і обов'язків психолога;
г) укладання шлюбного контракту подружжям, у якому вказуються взаємні очікування;
д) комунікативний етап, який передбачає розвиток здатності щиро і конструктивно спілкуватися;
е) складання нового контракту, оскільки попередній не задовольняє подружжя;
є) контроль за виконанням контракту;
ж) підведення підсумків, аналіз змін, яких вдалось досягнути [28, c. 30–37].
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що біхевіоральна модель консультування сім’ї дає можливість об’єктивно фіксувати зміни поведінки партнерів, однак вона не розглядає такі важливі особливості сімейних відносин, як любов, піклування.
4. Модель комунікативного консультування сім’ї
Один з авторів даної моделі П. Ватславік, вважає, що метою психотерапії є зміна способу розв’язання проблеми через зміну судження про неї. Важливо зауважити, що нове судження пропонують самі клієнти. Вони повинні його прийняти і на цій основі створити нову взаємну комунікацію з новими правилами, що є досить складним завданням. Складність полягає ще й у тому, що сімейні комунікації здебільшого погано усвідомлюються.
На думку П. Ватславіка, дисфункціональна сім'я прагне уникнути змін, які є необхідними у силу зміни певних обставин. Комунікація у сім'ї слабка, неефективна, часто неконґруентна. З огляду на це, метою психологічного консультування у даній моделі є зміна комунікативного стилю у дисфункціональній сім'ї, наближення його до комунікативного стилю здорової сім'ї, що сприятиме конструктивному вирішенню проблем. На щляху до досягнення даної мети необхідно пройти чотири ступені:
1. Описати проблему сім'ї однозначними і зрозумілими термінами.
2. Здійснити аналіз способів розв'язання проблем, які сім'я уже застосовувала для розв'язання проблеми.
3. Чітко і конкретно визначити зміни, які необхідні сім'ї.
4. Випробувати нові комунікативні форми.
Автор стверджує, що допомагаючи сім'ї досягнути поставлених цілей, психолог бере на себе роль учителя і демонстратора різноманітних форм комунікації. Під час зустрічей з сім'єю він прагне зробити предметом обговорення неусвідомлені комунікативні повідомлення. Задля цього консультант використовує парадоксальні техніки, нелогічні зміни вербальних повідомлень, техніку прояснення, демонструє зразки подвійних повідомлень, аналогічні тим, які використовує сім'я, з подальшим їх аналізом [28, c. 67–69].
Ще одну модель комунікативної допомоги сім'ї пропонує В. Сатір, яка вважає, що основне завдання психолога – допомогти сім'ї відмовитися від невдалих комунікацій і сприяти членам сім'ї у вдосконаленні їх як особистостей. Беручи до уваги сказане, у системі психологічного консультування сім'ї В. Сатір виділяє 5 етапів:
1. Етап виявлення причини звернення у психологічну консультацію та типу комунікації у сім'ї.
2. Етап з'ясування необхідності участі психолога у сімейній взаємодії. При цьому сім'я повинна потурбуватися про те, щоб не потрапити у цілковиту залежність від консультанта.
3. Етап незрозумілих комунікацій і суперечливої поведінки. В основному на цьому етапі виражаються емоції, розкриваються потреби, посилюється прагнення до особистісного зростання.
4. Етап практичних дій. Його основна мета – набуття нового досвіду у застосуванні навичок спілкування через практичні заняття, вправляння.
5. Етап нової сімейної ситуації. На цьому етапі можна приступати до нового циклу психологічного консультування [37, с. 163]
Орієнтація на зміну сімейної комунікації передбачає певні методи роботи з сім'єю. Насамперед, психолог повинен встановити контакт з кожним членом сім'ї. Більше уваги приділяється тому, що відбувається у ситуації «тут і тепер». Такі методи як рольова гра, арттерапія сприяють виникненню спонтанної поведінки членів сім’ї, і це великою мірою впливає на створення атмосфери довіри і захищеності. Під час зустрічі з сім’єю психолог демонструє збалансовану, гармонійну комунікацію, а також розкриває перед членами сім’ї суперечливість тієї комунікації, яка притаманна для їхньої сімейної структури.
Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що дана модель консультування передбачає навчання, критерієм ефективності якого є підвищення рівня відкритості сім’ї. Для психолога важливо бути проникливим і мати досвід, а формалізовані процедури – речі другорядні.
5. Модель психологічного консультування сім’ї, яка базується на досвіді
Важливо наголосити, що суть цієї моделі полягає у передачі нового досвіду, який допомагає членам сім’ї стати більш гармонійними, інтегрованими особистостями. Особистісні зміни, у свою чергу, мають змінити стосунки у сім’ї. Новий досвід набувається у процесі психологічного консультування. Другорядним у цій моделі вважається усунення симптомів, адаптація на роботі або у сім’ї, а першочергове значення надається інтеграції особистості [11, c. 245].
Один із перших авторів даної моделі, В. Кемплер, великого значення надавав здатності узагальнювати на теоретичному рівні власний досвід. Це, на його думку, дає можливість передати досвід наступним поколінням. Основними поняттями теорії В. Кемплера є:
1. Поняття психологічної реальності – унікальної комбінації набутого «тут і тепер» знання. Психологічна реальність і сприйняття людиною самої себе часто не збігаються. Основне завдання психолога – зрозуміти відмінності індивідуального сприймання і допомогти це зрозуміти іншим членам сім’ї. Завдання особистості полягає у тому, щоб інтегруватися в сім’ю, тобто прийняти всіх членів.
2. Поняття зустрічі. Мета психологічного консультування сім’ї – це допомогти їй пережити більш успішні зустрічі у міжособистісному та особистісному аспектах [28, c. 41]. Беручи до уваги сказане, варто відзначити, що роль психолога є складною та важливою, оскільки він навчає нового досвіду. Консультант часто виступає у ролі каталізатора, який заохочує до більш відкритої і цілеспрямованої конфронтації, виступає з пропозиціями стосовно альтернатив, дає поради. Цей підхід висуває ряд вимог до його особистості. Психолог повинен бути прикладом для клієнта, задаючи зразок відповідальності за свою поведінку та емоції, зразок спонтанності. Саме це допомагає налагодити особистісний зв’язок з клієнтом і досягнути ефекту у консультативній роботі.
6. Модель трансакційного психологічного консультування сім’ї
У даній моделі перевагу надають групам або парам, уникаючи індивідуальних консультацій з питань сім’ї. В основі такого підходу лежить переконання, що у сім’ї постійно проявляється певна доза патології, яка розподілена між партнерами. Якщо один з них отримує психологічну допомогу, то проблеми іншого можуть загостритися.
Варто відзначити, що при консультуванні сім’ї у даній моделі з’ясовують структуру шлюбу. Вона може бути описана у трьох аспектах:
1. Через формальний контракт, який склали двоє Дорослих;
2. Через контракт про спілкування, який підготовлений під час дошлюбного знайомства, коли один з партнерів займав позицію Дорослого чи Батька, а інший – позицію Дитини;
3. Через таємний контракт, який укладений між двома «дітьми». Кожен з цих контрактів може бути порушений.
Зважаючи на те, що завдання психологічного консультування сім’ї залежить від структури початкового шлюбного контракту, Е. Берн зазначає, що необхідно спробувати зберегти формальний контракт і гарантувати кожному партнеру максимум переваг, які можливі при компромісі у межах контракту про спілкування. У цій системі психологічного консультування сім’ї не ставиться за мету повне вирішення конфліктів. Вважається, що достатньо досягнути нового розуміння їх причин та способу вирішення.
Ще один представник даної моделі, Т. Харріс, вважає, що аналіз взаємин був би корисним до шлюбу. Однак закоханість заважає раціонально планувати майбутнє сім’ї. Тому в проблемному шлюбі єдиним виходом стає створення нової структури взаємин, а для цього необхідно проаналізувати існуючий шлюбний контракт. За допомогою психолога партнери аналізують власні контракти, що позитивно впливає на сім’ю [28, c. 63–65].
7. Стратегічна модель психологічного консультування сім’ї
У цій моделі допомога спрямована не на індивіда, не на внутрішні його проблеми, а на зміну способів взаємодії. У зв’язку з цим потрібно створити для сім’ї можливість вибрати і вивчити альтернативи змін, відчути себе вільною. Важливо наголосити, що шлях до цього – нове формулювання проблем, коли змінюється значення, які приписуються певній поведінці. При зміні значень змінюється і поведінка, а спільна зміна значень і поведінки приводить до зміни сімейних взаємин. Для зміни значень психолог пропонує сім’ї змінити її ритуали, тобто характерні для неї паттерни поведінки.
На думку Дж. Галлея, психологу потрібно правильно зрозуміти проблему сім’ї і поведінку її членів. При цьому мета сім’ї (перебороти симптом) і цілі психолога (зруйнувати модель сімейної комунікації) можуть не збігатися. Автор виділяє такі етапи роботи з сім’єю під час зустрічі:
1. Ангажування, коли у систему психологічного впливу залучаються всі члени сім’ї, які беруть участь у зустрічі. На цій стадії психолог допомагає їм розслабитися, турбується про кожного, підкреслюючи його значущість.
2. Визначення проблеми. Психолог представляє себе, пояснює свою роботу і вислуховує, як кожен розуміє проблему сім’ї
3. Взаємодія. На цій стадії члени сім’ї вже обговорюють проблему між собою, а психолог пасивно спостерігає і водночас впливає на дискусію.
4. Повідомлення очікувань кожного члена сім’ї.
5. Складання плану наступних зустрічей і повідомлення директив сім’ї [11, c. 248–249].
Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що у процесі сімейного консультування і психотерапії відбувається модифікація взаємин між членами сім’ї як системи за допомогою психотерапевтичних та психокорекційних методів з метою подолання негативної психологічної симптоматики, підвищення функціональності сімейної системи. При цьому фахівцями психологічні симптоми і проблеми розглядаються як результат неоптимальної, дисфункціональної взаємодії членів сім’ї. У межах сімейної психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї.
Психодинамічна модель консультування сім’ї спрямована на терапію індивіда, яка, завдяки з’ясуванню і корекції досвіду стосунків з батьками, допомагає стати йому більш зрілим і разом з тим сприяє подоланню труднощів у його власній сім’ї. Така допомога більше акцентована на особистості, а не на сім’ї.
Представники структурної моделі роботи з сім’єю, Б. Монталву, Б. Розман, Г. Апонте, М. Вальтерс, С. Грінштейн, С. Мінухін намагаються аналізувати структуру сім’ї, субсистеми сім'ї, межі структури. У межах даного підходу психологічне консультування сім'ї орієнтоване на трансформацію структури сім’ї.
Надаючи консультативну допомогу у руслі поведінкової парадигми сім'ї, психолог прагне передусім чітко визначити проблему через ґрунтовний аналіз поведінки партнерів. Корекція подружніх взаємин здійснюється за допомогою спеціальних способів впливу, які чітко визначаються і повторюються.
Один з авторів комунікативної моделі консультування сім’ї, П. Ватславік, вважає, що метою психотерапії є зміна способу розв’язання проблеми через зміну судження про неї. Основне завдання психолога – допомогти сім'ї відмовитися від невдалих комунікацій і сприяти членам сім'ї у вдосконаленні їх як особистостей.
Суть моделі психологічного консультування сім’ї, яка базується на досвіді, полягає у передачі нового досвіду, який допомагає членам сім’ї стати більш гармонійними, інтегрованими особистостями. Особистісні зміни, у свою чергу, мають змінити стосунки у сім’ї.
Модель трансакційного психологічного консультування сім’ї спрямована на аналіз структури початкового шлюбного контракту. У цій системі психологічного консультування сім’ї не ставиться за мету повне вирішення конфліктів. Вважається, що достатньо досягнути нового розуміння їх причин і способу вирішення.
У стратегічній модель психологічного консультування сім’ї допомога спрямована на зміну способів взаємодії партнерів. У зв’язку з цим створюється для сім’ї можливість вибрати альтернативи змін, що здійснюється шляхом нового формулювання проблем, коли змінюється значення, які приписуються певній поведінці. При зміні значень змінюється і поведінка, а спільна зміна значень і поведінки приводить до зміни сімейних взаємин.
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що кожна з вище перерахованих моделей психологічного консультування сім’ї розглядає різні аспекти функціонування сім’ї, формування подружніх взаємин і пропонує власні конкретні методи надання допомоги сім’ї.
1. Початковий період розвитку сім'ї є важливим для її подальшого успішного функціонування.
2. Подружній конфлікт – це зіткнення суперечливих позицій членів сім'ї.
3. У випадку значних сімейних труднощів необхідною є допомога сімейного консультанта чи психотерапевта.
4. У межах сімейного консультування і психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї.
Висновки
Проблема подружніх конфліктів у молодій сім’ї є на сьогодні дуже актуальною, адже дослідження М.І. Алексєєвої, Т.В. Говорун, С.В. Дворняка, В.І. Зацепіна, Т.С. Кириленко, С.В. Ковальова, О.С. Кочаряна, М.М. Обозова дозволяють стверджувати про наявність кризи, в якій опинилась сьогодні молода сім’я як елемент соціальної системи суспільства. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення, на малодітну сім’ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім’я, особливо на початковій стадії її розвитку, потребує психологічної підтримки та допомоги.
Проблемою сімейних конфліктів займалися багато як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Методологічну основу наших теоретико-експериментальних пошуків склали дослідження Г.М. Андрєєвої, Ю.Е. Альошиної, Н.В. Грішиної, Е.Г. Ейдеміллера, М.А. Іванової, С.В. Ковальова, С. Кратохвіла, Н. Пезешкіана, В.А. Сисенко, Т.М. Трапезнікової, Л.Б. Шнейдер, В.Р. Юстіцкіса тощо. Попри досить значний обсяг теоретичної та прикладної розробки даної проблеми, вона і досі викликає гострі дискусії. У літературі немає єдиної думки щодо комплексного підходу до діагностики сімейних взаємин, недостатньо розроблені шляхи попередження та подолання виникнення протиріч у сім’ї. Значної уваги потребує теоретичне та експериментальне дослідження причин виникнення подружніх конфліктів у молодій сім’ї, яка легко піддається впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх негативних чинників. Очевидна актуальність, недостатня розробленість та перспективність дослідження даної проблеми зумовили вибір теми наших наукових пошуків.
Відповідно до законодавства, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави для висновку про важливість початкового періоду розвитку сім'ї. У молодих сім'ях формується модель майбутніх сімейних стосунків, здійснюється розподіл прав і обов'язків, утворення духовних зв'язків між партнерами, пошук такого типу ставлень, який би задовольняв їх обох, вироблення на цій основі загальних сімейних цінностей. Особливу увагу фахівці звертають на чинники дестабілізації сімейного життя майбутнього подружжя, зокрема такі, як: коротка тривалість дошлюбного знайомства, відсутність спільних інтересів у подружжя, дошлюбна вагітність, значна матеріальна, емоційна і психологічна залежність партнерів від своїх батьків, невиправдана ідеалізація, розбіжність установок подружжя стосовно розподілу сімейних ролей.
З огляду на це, у молодій сім’ї існує значна ймовірність виникнення подружніх конфліктів. У психології під конфліктом розуміється зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, думок суб’єктів взаємодії чи опонентів. Сутністю подружнього конфлікту є зіткнення суперечливих позицій членів сім’ї. Основою сімейних конфліктів, на думку науковців, є розходження між уявленнями партнерів стосовно потреб одне одного, між уявленнями і очікуваннями одного стосовно іншого. Фахівці у галузі сімейного консультування і психотерапії, Альошина Ю.Е., Ейдеміллер Е.Г., Юстіцкіс В.В., Шнейдер Л.Б., стверджують, що у випадку хронічних конфліктів бажаною є допомога сімейного консультанта чи психотерапевта.
Варто зазначити, що у процесі сімейного консультування і психотерапії відбувається модифікація взаємин між членами сім’ї як системи за допомогою психотерапевтичних та психокорекційних методів. У межах сімейної психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї: психодинамічна, структурна, поведінкова, комунікативна, трансакційна, стратегічна модель консультування сім’ї, а також модель консультування, яка базується на досвіді.
Ґрунтуючись на викладеному, варто зазначити, що ефективність надання консультативної допомоги сім’ї залежить від вдалого вибору діагностичного інструментарію. Аналіз літератури засвідчує, що на сьогодні фахівцями у галузі психологічної діагностики розроблена значна кількість діагностичних схем для дослідження сім'ї, а саме: «модель Мак-Мастерса», описана Н. Епштейном, Б. Бішопом і Л. Балдвіном, «Триосьова класифікація проблемних сімей» В. Танга, Дж. Мак-Дермота, «колова модель» Д. Ольсона, Д. Шпренкле, К. Русселя, модель оцінки сім'ї В.Біверса і М. Войлеро.
Особливу увагу дослідники звертають на конкретні діагностичні методи, які дозволяють психологу здійснити аналіз подружніх взаємин. Серед них значною ефективністю відрізняються наступні: поетапна методика вивчення сім’ї Г.М. Андрєєвої; техніка спрямованої рефлексії конфліктної події В.А. Смєхова; методика діагностики психологічного здоров’я сім’ї, розроблена В.С. Торохтій; методика діагностики міжособистісних взаємин Т.Лірі; Вісбаденський питальник, розроблений Н. Пезешкіаном; кольоровий тест взаємин у сім’ї; методика діагностики міжособистісного сімейного конфлікту, розроблена В.П. Левкович, О.Е. Зуськова; модифікація тесту Роршаха для діагностики порушення сімейного спілкування.
Список використаної літератури
1. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. – М.: Класс, 1999. – 243 с.
2. Андреева Т.В. Психология современной семьи. Монография. – СПб.: Речь, 2005. – 436 с.
3. Бейкер К. Теория семейных систем М. Боуена: [Ст. амер. психолога] // Вопросы психологии. – 1991. – №6. – С. 155–164.
4. Бендлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Семейная терапія и НЛП. – М.: Інститут общегуманитарных исследований. – 243 с.
5. Большой психологический словарь/ Сост. и общ. Ред. Б. Мерещяков, В. Зинченко, СПб. ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2003. – 672 с. (Проэкт «Психологическая энцыклопедия»).
6. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия: Краткий лекционный курс. – СПб.: Речь, 2001. – 144 с.
7. Вишневецкая В.Н. Экспериментальное исследование психологических особеностей антиципации супругами развития своих отношений // Вісник Дніпропетровського університету. – Дніпропетровськ. – 2000. – Вип. 5. – С. 32–41.
8. Волкова А.Н., Трапезникова Т.М. Методические проблемы диагностики супружеских отношений // Вопросы психологии. – 1985. – №5 – С. 110–116.
9. Гребенников И.Ф. Основы семейной жизни. М.: Просвещение, 1991. – 153 с.
10. Джордж Рики, Кристиани Тереза Консультирование: теория и практика / Пер. с англ. А. Шадура. – Изд-во Эксимо, 2002. – 448 с. (Серия «Искусство консультирования»)
11. Елизаров А.Н Основы индивидуального и семейного психологического консультирования. Учебное пособие. – Москва, 2003. – 335 с.
12. Желдак И.М. Искусство быть семьей. Практическое пособие. М., 1998. – 75 с.
13. Кабанов М.М., Личко А.Е., Смирнов В.Н. Методы психологической диагностикии коррекции в клинике. Л., 1983. – 310 с.
14. Калашник Т.И. Метод позитивной психотерапии в груповой и индивидуальной психокорекции. – Одесса – Черкассы – Висбаден, 2000. – 73 с.
15. Калмыкова Е.С. Психологические проблемы первых лет супружеской жизни // Вопросы психологии. – 1983. – №3. – С. 83–89.
16. Ковальова Л. Психологічні аспекти подружніх конфліктів. Матеріали студентської наукової конференції, присвяченої 170 річчю з дня народження Ю. Федьковича (12–13 травня 2004). – Чернівці, 2004. – С. 143–144.
17. Ковалев С.В. Психология современной семьи. М.: Просвещение, 1988. – 185 с.
18. Кошечко Н.В. Тренінг «Молодь вибирає конструктивний конфлікт» // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №7–11.
19. Кравець В.П. Психологія сімейного життя: Навч. пос. Част. I. – Тернопіль, 1995. – 696 с.
20. Кравець В.П. Психологія сімейного життя: Навч. пос. Част. II. – Тернопіль, 1995. – 696 с.
21. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний / Пер. с чесшского. М.: Медицина, 1991. – 275 с.
22. Левкович В., Зуськова О., Методика диагностики супружеских отношений // Вопросы психологии. – 1987. – №4. – С. 128–134.
23. Лисенко О.В. Модификация методики исследования особенностей межличностного восприятия в конфликтной ситуации // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №5. – С. 23–27.
24. Минухин С., Фишман Ч. Техники семейной терапии / Пер. с англ. А.Д. Иорданского. – М.: Независимая фирма «Класс», 1998. – 304 с. (Библиотека психологии и психотерапии).
25. Молода сім’я: проблем та умови її становлення / За ред. проф. А.Й. Капської, – К.: ДЦССМ, 2003. – 184 с.
26. Москаленко В.В. Конфлікт // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – №5. – С. 13–16.
27. Навайтис Г. Парадигмы семейной психодиагностики // Мир психологии. – 2003. – №3. – С. 231–236.
28. Навайтис Г. Семья в психологической консультации. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 1999. – 224 с. (Серия «Библиотека педагога-практика»).
29. Основы психологии: Практикум / Ред.-сост. Л.Д. Столяренко. Изд е 5 е. – Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2004. – 704 с. (Серия «Высшее образование»).
30. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни: тренинг разрешения конфликтов. – СПб.: Речь, 2001. – 288 с.
31. Пезешкиан Н. Торговец и попугай. Восточные истории и психотерапия: Пер. с нем. / Общ. ред. А.В. Брушлинского и А.З. Шапиро, предисл. А.В. Брушлинского, коммент. А.З. Шапиро. – 98 с.
32. Пезешкиан Н. 33 – и одна форма партнерства: Пер. с нем. – М.: Медицина, 1998. – 228 с.: ил.
33. Психология семьи. Хрестоматия: Учебное пособие для факультетов психологии, социологии, економики и журналистики/ Ред. Д.Ф. Райгородский. – Самара: БАХРАК. – М., 2002. –752 с. (Психология семейных отношений).
34. Психология. Словарь/ Под общ. Ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – 2 е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. –174 с.
35. Психотерапевтическая энцыклопедия / за ред. Карвасардского. – СПб. Питер. Ком, 1999. – 752 с. (Серия «Мастера психологии»).
36. Сатир В. Как строить себя и свою семью. – М., 1992. – 96 с.
37. Сатир В. Психотерапия семьи. – СПб.: Речь, 2000. – 283 с. (Психотерапия на практике).
38. Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования/ НИИ общ. и пед. психологии АПН ССР; [А.А. Бодалев и др.]; Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. – М. Педагогика, 1989. – 206 с.
39. Семягина О.С., Эткинд А.М. Применение цветового теста отношений при изучении неврозогенной семьи // Вопросы психологии. – 1991. – №3. – С. 80–85.
40. Сімейний кодекс України. За станом на 19 вересня 2005 року. З додатком за станом на 22 вересня 2005 року // Верховна Рада України: Офіційне видання. – К.: Парламентське видавництво, 2005. – 84 с. (Бібліотека офіційних видань).
41. Сысенко В.А. Супружеские конфликты. – М., 1989. – 132 с.
42. Сысенко В.А. Устойчивость брака. Проблемы, факторы, условия. М.: Мысль, 1981. – 156 с.
43. Смехов В.А. Опыт психологической диагностики и коррекции конфликтного общения в семье // Вопросы психологии. – №4. – 1985. – С. 34.
44. Соколова Е.Т. Модификация теста Роршаха для диагностики нарушений семейного общения // Вопросы психологии. – 1985. – №4. – С. 145–150.
45. Торохтий В.С. Методика диагностики психологического здоровья семьи // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – №9. – С. 30–37.
46. Шерман Р., Фредман Н., Структурированные техники семейной терапии: Руководство /Пер. с англ. А.З. Шапиро. – М.: Независимая фирма «Класс», 1997. – 336 с. (Библиотека психологии и психотерапии).
47. Шнейдер А.Б. Психология семейных отношений: Курс лекций. – М.: Апрель-Пресс, 2000. – 512 с. – (Сер. «Кафедра психологии»).
48. Шнейдер Л.Б. Пособие по психологическому консультированию: Учебное пособие. – М.: Ось 89, 2003. – 272 с.
49. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи СПб.: Питер, 1999. – 656 с. (Сер. «Мастера психологии»).
Додаток А
Дискограма стилю міжособистісної поведінки Т. Лірі
|
Агресивність |
|
|
Дружелюбність |
|
|
16 |
|
|
12 |
|
|
8 |
|
|
4 |
|
|
0 |
|
|
4 |
|
|
8 |
|
|
12 |
|
|
16 |
|
|
Домінування |
|
|
I |
|
|
II |
|
|
III |
|
|
IV |
|
|
V |
|
|
VI |
|
|
VII |
|
|
VIII |
|
|
Підпорядкування |
|
Додаток Б
На наступних сторінках вам пропонуються твердження і висловлювання, які потрібно оцінити. Оцінюючи їх, ви не можете зробити щось «неправильно», тому що кожна людина має право на свою власну думку. Ви можете вибрати будь-яку відповідь з чотирьох варіантів:
1. Якщо ви згідні з якимось твердженням, поставте хрестик зліва (перша колонка), під словом «так».
2. Якщо ви не згідні з якимось твердження, поставте хрестик справа (четверта колонка), над словом «ні».
Може так статися, що вам важко, як повністю підтвердити, так і відкинути якесь висловлювання, оскільки воно може бути для вас правильним чи неправильним лише за певних умов. У цих випадках у вас є дві можливості:
3. Якщо ви схиляєтесь до того, що якесь твердження більше підходить вам, ніж не підходить, то ви можете поставити хрестик ближче до «так» (друга колонка).
4. Якщо ви швидше всього не згідні з якимось твердженням, ніж можете підтвердити його, то поставте хрестик ближче до «ні» (третя колонка).
Будь-ласка, виберіть для кожного висловлювання один варіант відповіді. Оскільки ви не можете відповісти «неправильно», не думайте довго, а швидко відзначайте свої відповіді одна за одною.
Слова «батьки», «батько», «мати» означають, насамперед, ваших батьків. Якщо ж ви росли здебільшого у родичів, в сім’ї опікунів чи прийомних батьків, а також у дитячому будинку, то слова «батьки», «батько», «мати» означають у такому випадку тих вихователів, які відігравали для вас роль батьків (наприклад, бабуся, дядько, сестра, сусід, няня, вихователь дитячого будинку і т.д.)
Будь-ласка, тепер починайте працювати. Ми гарантуємо, що всі ваші відповіді залишаться в таємниці.
а) афективний (емоційна складова взаємин);
б) когнітивний (ступінь їх розуміння);
в) поведінковий.