Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ
СТЕФАНЮК СВІТЛАНА КОСТЯНТИНІВНА
УДК 37.142505
ВИХОВАННЯ ГУМАННОСТІ ПІДЛІТКІВ ЗАСОБАМИ
УКРАЇНСЬКОЇ ОБРЯДОВОСТІ
13.00.01 — ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
ХАРКІВ - 1998
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти України.
Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент
Наумов Борис Миколайович,
Харківський державний педагогічний університет
імені Г.С. Сковороди,
професор кафедри педагогіки.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,
академік Академії педагогічних наук України Сухомлинська Ольга Василівна,
Академія педагогічних наук України,
академік-секретар відділення теорії та історії педагогіки;
кандидат педагогічних наук, доцент Кобенко Олександр Андрійович,
Харківський державний університет,
професор кафедри педагогіки.
Провідна установа - Інститут методів і змісту навчання й виховання, відділ проблем національного виховання, Міністерство освіти України, м. Київ.
Захист відбудеться “ 10 “ грудня 1998 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.64.053.04 Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 310168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, аудиторія № 221.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 310168, м. Харків, вул. Блюхера, 2.
Автореферат розіслано “ 29 “ жовтня 1998 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Дмитренко Т.О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. За нинішніх умов відродження української духовності та державності і перехідного періоду до демократичного громадянського суспільства, основаного на багатоукладній ринковій економіці, сьогодення вимагає розв’язання цілого спектра проблем, пов’язаних із розвитком самобутнього індивіда: відповідального, доброчинного і особливо — гуманного. Виховання гуманної, духовно багатої та національно свідомої особистості — одне з основних завдань національної програми “Освіта”. Теорія і практика сучасної освітньої системи свідчать про необхідність ґрунтовних розробок засобів виховання гуманних рис в учня взагалі й у підлітка зокрема.
Відповідно до психолого-педагогічних досліджень, підлітковий період є найсприятливішим у становленні характеру людини і розкритті її як гуманної особистості (Г.Костюк, І.Синиця, І.Кон, В.Моляко, І.Бех). Виховання самобутньої особистості важливе для підліткового віку, коли визначається стиль поведінки індивіда, а також здійснюється вибір його життєвого кредо у процесі переходу до соціальної зрілості. В юнацькі роки шукають свої ідеали, що є основою на все життя. Саме на цьому етапі молодь намагається знайти певний взірець для підтримання своїх прагнень. Ось тому в освіті існує завдання: дати молодій людині гуманний ідеал, допомогти реалізуватися в ньому.
Проаналізована філософська, психолого-педагогічна література, а також ознайомлення з практикою виховної роботи у школі дали змогу виявити ті проблеми, які не сприяють виконанню завдань сучасності у вихованні гуманності підлітка: 1) малопродумана, а часто відсутня практично-оцінкова робота щодо виховання гуманних рис у школяра, підлітка зокрема; не застосовуються в дії знання про гуманні якості: навчально-виховні години сприяють лише осмисленню їх; 2) недієвими й часто декларативними є наявні методи, прийоми й засоби гуманного виховання, як-от: бесіди, диспути, фольклор, художня література, —оскільки вони відірвані від живої практичної діяльності; 3) відсутній комплексний підхід до використання засобів гуманного виховання індивіда, щонайперше підлітка; 4) не обґрунтований і тому нерідко здійснюється хаотично процес виховання гуманності в підлітка; 5) недостатньо зорієнтованими на конкретні засоби, механізми, умови виховання гуманного підлітка є публікації й соціологічно-педагогічні роздуми.
У цих умовах особливого значення набуває створення теоретичних, а відтак — практичних засад і засобів гуманного виховання підростаючого покоління. Одним із напрямів теоретичного осмислення і практичного втілення є визначення ролі етнопедагогічних засобів обрядовості у навчально-виховній діяльності, які мають допомогти педагогові звернути увагу на такі гуманні категорії індивіда, як самосвідомість та людинолюбство. Між тим наявна система, як свідчить аналіз практичної роботи у школі, не сприяє досягненню цієї мети.
Створення ж нової школи нагально вимагає від науки уваги до обрядовості (як складової народної педагогіки), до її засобів як педагогічної умови виховання гуманності підлітка та теоретичного обґрунтування такого виховного процесу. Засоби обрядовості як скарбниця етнопедагогічних надбань у навчально-виховному процесі школи дадуть змогу вдосконалити самосвідомість індивіда, а значить —відкрити здатність розуміти світ, своє місце в ньому, обов’язки в суспільстві і протидіяти еґоїзмові, споживацтву, бездушності, аґресивності. Завдяки всотуванню підлітком обрядово-культурних цінностей з урахуванням його активності можна сформувати характер гуманного самовизначення, а отже — індивіда, здатного до плодоприношення й доброчинства.
На використання обрядово-практичних надбань в умовах навчально-виховного процесу в школі вказували дослідники Л.Граціанська, М.Дмитренко, Г.Дмитренко, З.Сергійчук, Р.Сокульська, Б.Ступарик, К.Щербина. Однак у їхніх працях увага звертається на розвиток пізнавальних інтересів лише молодшого школяра. Виховання старших учнів засобами народних традицій торкається О.Маленецька, але тільки в естетичному плані.
У цілому ж проблема гуманного виховання індивіда засобами української обрядовості ще не стала предметом цілісного спеціального дослідження. Обрядовість не розглядалася як соціально-педагогічна умова виховання гуманного індивіда, зокрема, не проаналізовані засоби української обрядовості та їх взаємодія у вихованні підлітка, до того ж вони не впроваджені в широку практику. У зв’язку з цим виникає необхідність розробки і впровадження у шкільну практику таких педагогічних засобів, які б забезпечили прищеплення учням високих людяних рис. З-поміж інших засобів важливе місце повинна посісти обрядовість. Це й зумовило вибір теми дослідження:
ВИХОВАННЯ ГУМАННОСТІ ПІДЛІТКІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ОБРЯДОВОСТІ
Об’єкт дослідження — процес виховання гуманності підлітка.
Предмет дослідження — засоби української обрядовості як педагогічна умова виховання гуманності підлітка.
Мета — теоретично обгрунтувати й експериментально перевірити можливості використання засобів української обрядовості як умови виховання гуманності підлітка.
Гіпотеза. Успішне виховання гуманності може відбутися завдяки широкому застосуванню засобів української обрядовості в навчально-виховному процесі школи за додержання таких умов:
· комплексне застосування засобів обрядовості (ритуал, пісня, слово-риторика, символіка, ремесла, ігри, прикмети, усна народна творчість, міф, атрибутика, персонаж) як основи прилучення до духовного світу народних традицій;
· врахування творчо-оцінкової діяльності;
· з’ясування та вивчення запитів підлітків як можливості для самовдосконалення та самореалізації;
· встановлення і підтримання позитивно-емоційних контактів.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати стан розробленості проблеми виховання гуманності підлітків у педагогічній науці.
2. Теоретично обгрунтувати засоби української обрядовості як складник етнопедагогіки, а також розкрити їх можливості для виховання гуманності підлітків.
3. Визначити й експериментально перевірити умови використання засобів української обрядовості для виховання гуманності підлітків.
4. Розробити методичні рекомендації для вчителя середньої школи. Методологічними засадами дослідження є положення про єдність природи, людини і суспільства; діяльнісний підхід у процесі виховання особистості, ідеї демократизації, гуманізації та пріоритет акумульованих у народних традиціях загальнолюдських цінностей у процесі виховання гуманної дитини.
Теоретичну основу нашої праці становлять положення Закону України “Про освіту”, Державної національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”), “Концепції національного виховання”, а також праці філософів, педагогів (вітчизняних — Г.Сковороди, О.Духновича, К.Ушинського, І.Франка; зарубіжних — Я.Коменського, Г.Й.Песталоцці), у яких науково обгрунтовано історичну єдність суспільства, людини і природи та необхідність і можливість їх гармонізації за законами справедливості; положення про гармонійну єдність у людині духовного, розумового і фізичного, про олюднення індивіда і погляд на нього як на унікальну цінність, про виховуюче навчання; деякі аспекти теорії традицій у соціально-культурологічних дослідженнях.
Програма дослідження виконувалася в 1989—1998 роках й охоплювала три етапи.
Перший етап (1989—1991 рр.) був присвячений аналізові літератури з філософії, педагогіки, психології, етнографії, народознавства. Було розроблено теоретичні положення, уточнено об’єкт, мету та завдання дослідження, сформульовано гіпотезу.
Другий етап (1991—1992 рр.) був спрямований на планування і здійснення експериментальної роботи, визначення рівнів сформованості та ознак прояву гуманності як важливих показників при діагностуванні характеристик підліткової особистості. На цьому етапі здійснено експериментальну перевірку педагогічних умов виховання гуманності підлітка засобами української обрядовості. При цьому в урочну систему роботи школи було вибірково впроваджено обрядову традицію, а також імпровізацію та театралізацію на її основі.
На третьому етапі виховання гуманності (1992—1998 рр.) проводився аналіз ефективності використання засобів української обрядовості в загальноосвітніх школах. На цьому етапі перевірялася гіпотеза дослідження в різних школах міста Харкова, тривав процес оформлення результатів розробок та впровадження їх у практику школи.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше в педагогічній науці реферована тема піддана монографічному дослідженню, вперше науково обґрунтовано термін “свято-урок” та впроваджено у навчальний процес середньої школи таку форму занять.
Теоретичне значення роботи — у науковому визначенні засобів виховання гуманності підлітків. Доведено об’єктивну потребу у вихованні гуманної людини (зокрема підлітка) з урахуванням національного досвіду виховання і доцільність покладення його в основу одного з напрямів виховного процесу у школі.
Практичне значення дослідження полягає в розробці методичних рекомендацій для використання засобів української обрядовості в системі школи для виховання гуманності підлітків, зокрема: у сформуванні доповнень до програм факультативних курсів, у створенні програми з використання української обрядовості як складової етнопедагогіки для педагогічних вузів, інститутів культури, інститутів післядипломної освіти, а також інститутів перепідготовки освітянських кадрів; у підготовці посібників з методики використання української обрядовості: “Виглянь, сонечко!”, “Зустрічаймо Коляду!”, “Свято-урок”, “Третє народження”.
Особистий внесок автора полягає в дослідженні проблеми виховання гуманності підлітка, обґрунтуванні засобів української обрядовості як педагогічної умови такого виховання, а також у тому, що ним зібрано певний обрядовий матеріал на території Харківської, Рівненської, Хмельницької, Полтавської, Миколаївської областей; узагальнено та обгрунтовано обрядовий матеріал в етнопедагогічному розрізі у методичному посібнику “Формування творчої особистості засобами етнопедагогіки”.
Вірогідність роботи забезпечується методологічним обґрунтуванням вихідних позицій дослідження, що відповідають предметові, меті й завданням дослідження, системним якісним і кількісним аналізом теоретичного й емпіричного матеріалів, результатів експериментальної роботи. Попередні результати досліджень на різних його етапах були обговорені на засіданнях етнопедагогічної лабораторії та кафедри етнопедагогіки в УВК № 116 м. Харкова, ряду методичних об’єднань міста, області; на кафедрі психології Харківського інституту післядипломної освіти, на кафедрі українознавства Харківського інституту удосконалення вчителів; на методичних засіданнях учителів Дзержинського району м. Харкова; на кафедрі педагогіки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сквовороди, в Інституті психології АПН України, а також на республіканських науково-практичних конференціях в Умані (11.1989), в Києві (10.1993; 09.1995; 08.1997), в Харкові (02.1991; 05.1994; 03.1994; 10.1994; 04.1995; 05.1995; 01.1997; 03.1997; 09.1997; 03.1998), в Черкасах (10.1996), у Львові (06.1997), в Сумах (03.1998), у Кіровограді (10.1998), в Луцьку (06.1998), у Рівному (01.1998). Одержаний внаслідок дослідження матеріал спрямований на етнопедагогічне обгрунтування українських обрядових традицій та виявлення в них виховних можливостей. За темою дослідження надруковано 6 посібників, із них 2 наукові видання (одне з наукових —у співавторстві), 4 народознавчі; 39 статей (з них 5 — у фахових виданнях) у журналах “Рідна школа”, “Все для учителя”, “Нова доба”, “Джерело”, “Український світ”, а також в інформаційно-методичному віснику при управлінні освіти Харківської обласної державної адміністрації і в низці публікацій газети для дітей та дорослих “Журавлик”.
Апробація основних положень дослідження здійснювалася у педагогічній практиці автора, під його керівництвом учителями різних навчальних предметів (літератури, мови, історії, географії, природознавства, малювання, музики, праці) та класними керівниками старших класів загальноосвітніх шкіл №№ 116, 132, 108, 40, 35 м. Харкова, а також у районах Харківської області. З метою застосування обрядового матеріалу у навчально-виховний процес були впроваджені орієнтовні моделі уроків під умовними назвами: “урок-свято”, “урок-вистава”, “урок-пара”. Були прочитані лекції з етнопедагогіки для факультативних курсів педуніверситетів м. Харкова, м. Миколаєва, інституту культури м. Миколаєва, Харківської Малої Академії Наук, Харківського інституту удосконалення вчителів; читається курс “Етнопедагогіка” в інституті післядипломної освіти при ХДПУ імені Г.С.Сковороди.
На захист виноситься:
· теоретичне обґрунтування можливостей засобів української обрядовості для виховання гуманності підлітків;
· характеристика обрядовості як одного із засобів етнопедагогіки для виховання гуманності підлітків, систематизація засобів обрядовості;
· умови застосування української обрядовості для виховання гуманності підлітків;
· практичне обґрунтування методичних рекомендацій для вчителя з проблеми використання засобів української обрядовості.
СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ
Мета, зміст, логіка дослідження зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
У вступі обґрунтовано проблему дослідження та її актуальність, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, завдання, теоретичні основи та методи роботи; розкриваються наукова новизна та теоретична значущість одержаних результатів; накреслюються шляхи й умови їх впровадження у практику; формулюються положення, які виносяться на захист.
У першому розділі “Питання виховання гуманності” подається огляд історії гуманізму та ідей щодо розуміння й бачення напрямів його розвитку, шляхів виховання гуманної особистості. У першому параграфі цього розділу розглядаються умови виховання гуманності в трьох періодах: у давнину, в радянську добу, на сучасному етапі. Зокрема, аналіз стану розробленості проблеми у психолого-педагогічній літературі показав, що не одне століття вчені різних країн світу зверталися до питань гуманного виховання, шукаючи на них відповіді, критерії їх розв’язання. Способи розкриття гуманної сутності людини шукали українські філософи доби Відродження та середньовіччя: П. Русин, Ю. Дро го бич, О. Лукаш, - у царині самовираження. Філософи XVI—XVIII століть: Г. Смот рицький, Й. Княгиницький, К. Ставровецький, Є. Плетенецький та багато інших — здійснювали цей пошук, приділяючи увагу творчим задаткам людини. К. Сакович, М. Козачинський, Г. Кониський, П. Могила, І. Вербицький — через зв’язок із духовними надбаннями нації. Ідеї Г. Сковороди, П. Юркевича, М. Драгоманова про важливість цілісності в людині духовного й розумового набули поширення в XIX столітті (С. Подо линський). Позицію творчого самовияву, а також єдності духовного й емоційного сповідували свого часу В. Вернадський, В. Юринець, Д. Донцов, Д. Чижевський. Усі названі мислителі вважали обов’язковою умовою виховання серед ряду інших — можливість самозвіту перед совістю та самореалізації.
За радянської доби до теми гуманності зверталися педагоги-гуманісти: С.Шацький, Є.Мединський, В.Сухомлинський. Серед умов гуманності всі названі українські педагоги-філософи виділяли практично-перетворювальну діяльність, право на свободу вибору, увагу до народознавчих та національних цінностей.
Різнобічне бачення шляхів формування гуманності в сьогоденні виявили А.Бодальов, В.Кабуш, Г.Куцев, О.Сухомлинська, Ж.Тощенко. Вони вимагають реформ у школі, які б сприяли вихованню гуманного індивіда (безвідносно до віку), а також називають хиби у вихованні гуманності: це — відсутність вправ учня в самовияві, обмеженість емоційного спілкування та можливостей діалогу між учителем й учнем, невизнання вчителем унікальності та автономності особистості. Названі тут науковці серед бажаних ними реформ вважають найголовнішою —обґрунтування процесу виховання гуманності і впровадження його результатів у практику.
Для всіх трьох періодів (давнього, радянського, сучасного) виявлено характерні спільні лімітуючі умови виховання гуманності: перетворення колективу у натовп, відчуження від народних традицій, відчуження людини від природи, від себе. У цьому ж параграфі було виявлено показники гуманності та рівні її розвиненості, а також специфіку формування гуманних рис у підлітка.
У другому параграфі першого розділу в результаті аналізу наукової літератури (етнопедагогічної, народознавчої, етнографічної) концентрується увага на різних періодах історії розвитку педагогічної науки, котра неодноразово зверталася до етнопедагогічної мудрості у вихованні дітей. Зокрема це висвітлено у творчій спадщині української національної думки П. Беринди, Й. Борецького, І. Галя товського, І.Гізеля, О. Духновича, Л. та С. Зизаніїв, З. Копистенського, І.Кроковського, Кл.Острозького, Ф. Прокоповича, А. Радивиловського, К. Ушин ського, С. Яворського. Народна педагогіка забезпечила високий науковий злет практиків-гуманістів педагогіки свого часу: П.Білецького-Носенка, С. Калиновського, В.Каразіна, Я. Козельського, І. Котляревського, І. Орлая, І. Тим ківського, — які виступили проти знеосіблення дитини. Пропаґували виховання за типом народного, сімейного Б. Грінченко, В. Короленко, Т. Шевченко. У працях М. Даденкова, С. Кова ліва, М. Корфа, Т. Лубенця, І. Франка, С. Чавдарова теоретично та практично доведено, що народна педагогіка є золотим фондом педагогічної науки.
У зарубіжній літературі гуманісти-просвітники Ф.Дістервеґ, Я.Коменський, Г.Й. Песталоцці у своїх численних працях переконливо доводили, що народна педагогіка є засобом гуманного удосконалення індивіда за допомогою таких її принципів, як-от: самореалізація, свідомість, природовідповідність та народність виховання; високо піднесено роль мови, традицій та спілкування.
На сучасному етапі В. Скуратівський, М. Стельмахович, Є.Сявавко також акцентують увагу на необхідності організації виховної роботи в системі освіти на основі засвоєння українських етнопедагогічних цінностей, традицій, бережливого ставлення до них. Останню думку вміщують у своїх публікаціях А.Бойко, Т.Дем’янюк, П.Ігнатенко, Г.Скрипник, Я.Пилинський, Ю.Руденко, В.Франчук, В.Струманський та ряд інших учених. У їхніх працях наголошено, що етнопедагогіка, може слугувати умовою виховання гуманності.
Аналіз етнографічного матеріалу та етнопедагогічної літератури, здійснений у третьому параграфі цього розділу, показав, що українська обрядовість як діяльнісний етнопедагогічний аспект у системі навчально-виховного народознавчого процесу здатна розв’язувати різноманітні завдання: свідоме застосування вже набутих знань, умінь та навичок, підвищення якості засвоєння знань, зацікавленість у їх поповненні, удосконалення вмінь та навичок, опанування прийомів евристичної роботи у процесі традиційної обрядової взаємодії, активізацію пізнавальної народознавчої діяльності. Завдяки всьому цьому в різновікових колективах певного населеного пункту створюється ситуація успіху, мікроколективи односельців мають змогу організовуватися та групуватися за інтересами. Таким чином, обрядовість як зміст творчого процесу, що визначається біологічною та духовною зрілістю індивіда через ті чи інші обряди річного циклу, може слугувати джерелом формування гуманного світогляду підростаючого покоління. У третьому ж параграфі виділено засоби української обрядовості і вперше в українській педагогіці зроблено теоретичне обґрунтування можливостей їх комплексного застосування. Доведено, що ці засоби — ритуал, пісня, слово-риторика, символіка, ремесла, ігри, прикмети, усна народна творчість, міф, атрибутика, персонаж —на рівні педагогічної новизни можна застосовувати у практиці школи для виховання гуманності підлітків.
У другому розділі “Експериментальна робота з виховання гуманності підлітків засобами української обрядовості” підтверджено, що засоби української обрядовості сприяють досягненню мети дослідження. У навчально-виховному процесі вони виконують багатопланові функції: навчальну, виховну, розвиваючу, організовуючу, комунікативну, самоврядну. Висвітлено процес виховання гуманності в підлітка засобами української обрядовості. Перевірено ефективність умов застосування засобів української обрядовості. Експеримент дав змогу виділити етапи виховання гуманності підлітка, а саме: 1) інформаційний — процес надання допомоги підліткам у збиранні й осмисленні обрядових знань (участь у груповій роботі, у класній та позакласній роботі, індивідуальна пошуково-евристична робота, індивідуальна науково-пізнавальна робота, додаткові заняття в позаурочний час, підготовка рефератів, описів традицій, аналіз інтерв’ювання батьків та населення, проведення усних журналів та конкурсів); 2) діяльнісний — підготовка підлітків-помічників у гуртковій роботі (ведучих обрядових свят-уроків, керівників ремеслознавчих напрямів, співаків-солістів та ансамблів, читців, ораторів тощо); 3) комплексний — створення сприятливих умов на святах-уроках для уточнення та закріплення здобутих знань, опанування гуманних умінь, успішна реалізація засвоєних знань та вмінь на практиці; створення в колективі підлітків атмосфери дружелюбства, чуйності, турботи, взаємоповаги (за яких атмосфера гуманних взаємостосунків є не примусовим навантаженням, а внутрішнім задоволенням); перевірка одержаних результатів, а при необхідності —їх корекція (взаємодопомога, доброзичливість, доброчинство) в іншій діяльності школи — позаурочній, позашкільній (свята-вистави, обрядова діяльність у сім’ї, в родині, міжшкільні зустрічі).
Перший етап експерименту, крім інформаційного, мав ще й діагностичний характер. Формування гуманних рис у підлітків було неможливе без вивчення суб’єктів взаємодії. З цією метою проводилося вивчення стосунків у колективі підлітків (відносини, вчинки, почуття); ставлення їх до вчителя, до однокласників, до оточення, до природи; аналізувалися причини появи девіантної поведінки та байдужості: аґресивності, грубості, різкості, зухвальства, нетолерантності, самовдоволення, пасивності; досліджувалося розуміння дітьми джерел гуманності; з’ясовувався рівень розуміння тих чи інших гуманних рис у підлітків, а також осмислення ними таких понять, як “гуманізм”, “гуманність”, “народна мудрість”, “традиції”, “обрядовість”.
Інформаційне використання засобів обрядовості в системі школи не дало високих результатів, тому на інших етапах формуючого експерименту, крім простого передавання знань про обрядові дії, ми поставили підлітка ще й в умови практичної дієвості деяких обрядових традицій (див. книжку “Свято-урок у школі”), які сприяли гуманній самореалізації підлітка. Так з’явилися перші паростки терпимості, самопошуку, доброчинства, проте поки що з обмеженим колом людей. На другому етапі (в результаті пошукових дій знайдено оптимальний варіант) підлітки були залучені до обрядової діяльності за допомогою методу театралізації через суму засобів, а не той чи інший вибірковий засіб. З’ясувалося, що підлітки не тільки діставали знання про стосунки між людьми, про життя через обрядові дійства, але й були активними учасниками обрядово-гуманної діяльності: вони вправлялися в доброчинстві, яке тривало поки що з обмеженням у часі. На третьому етапі застосування комплексу засобів обрядовості, як і передбачалося, відіграло неабияку позитивну роль у сприйманні та осмисленні гуманних взаємин. І не тільки в осмисленні, але й у застосуванні їх у самостійній практиці. Діалог, взаємодія, творчість, самореалізація є провідними методами обрядової діяльності. Комплексне застосування засобів обрядовості допомогло залучити підлітків до самостійного доброчинства з відчуття власної потреби.
Аналіз рівня сформованості гуманності в підлітків дав змогу в ході формуючого експерименту застосувати різні види включення підлітка в обрядову дію і гармонізації тим самим міжособистісних стосунків:
1) при проведенні уроку;
2) при проведенні уроку — виховної години;
3) при організації уроку з елементами театралізації та драматизації;
4) при проведенні свята-вистави в позаурочний час;
5) при проведенні обрядового уроку (тобто свята на уроці).
Власне аналіз проводився в таких напрямах: порівняння вимірювань у контрольних та експериментальних класах; порівняння рівня сформованості гуманної позиції (за ознаками); міжособистісні стосунки; емоційний стан кожного; гуманне ставлення до життя, природи, однолітків, учителів, батьків, людей узагалі (відповідно до рівнів). Ознаки виявлення гуманності в підлітків на кожному з етапів роботи були такі: з обмеженням певним колом людей чи без такого обмеження, з обмеженням у часі чи без такого обмеження, з відчуття потреби чи з примусу, активно чи пасивно, системність чи епізодичність проявів.
Наші спостереження за стосунками в колективі до 1—3-го етапів мали у відсотках такі результати у відповідних роках експерименту —1-й, 2-й, 3-й етапи, 2-га половина третього етапу:
1 2 3 II пол.
Експериментальні класи
Радість за успіхи іншого 10 15 40 75
Взаєморозуміння 6 15 35 75
Довіра 7 20 45 70
Бачення своїх вчинків 5 10 40 70
Безучасність 90 80 45 45
Заздрість 95 75 40 15
1 2 3 II пол.
Контрольні класи
Радість за успіхи іншого 2 10 25 25
Взаєморозуміння 2 10 10 20
Довіра 4 15 25 20
Бачення своїх вчинків 3 10 25 20
Безучасність 92 90 25 20
Заздрість 90 80 50 75
Порівняння результатів першого — третього етапів виховної роботи показало, що в процесі першого етапу роботи, який проходив на основі інформаційного ознайомлення підлітків з обрядовою народознавчою мудрістю, гуманність, доброчинство лише усвідомлювалися як значуща цінність, а якщо й застосовувалися — то лише щодо батьків та родини; на другому етапі роботи, де ми використовували свято-виставу, за допомогою взаємодії засобів “символіка”, “традиції”, “побут”, “міф”, “персонаж”, “ремесла” підлітки опанували не тільки зміст поняття “доброчинство”, але й умови його застосування, а також робили короткочасні спроби здійснити його (і тепер уже до всіх). На третьому етапі ми побачили свідомий потяг підлітків до доброчинства, прагнення до самовдосконалення. І наприкінці третього етапу роботи знизився вияв неґативних рис, з’явилися такі гуманні риси, як довіра, повага, увага, переживання, взаєморозуміння, обурення негідними вчинками (активність гуманної поведінки) тощо.
Експериментальна робота підтвердила гіпотезу дослідження й довела ефективність засобів української обрядовості та умов їх використання. Обрядовість же у свою чергу визначилися як педагогічна умова виховання гуманності підлітка на рівні новизни. Створене педагогічне підґрунтя, а також етнографічна, фольклорно-музична, ремеслознавча, ораторська діяльність сприяли проявові у підлітків гуманності через такі показники, як гуманні відносини, вчинки та почуття (прояв як активний, так і послідовний). Підтвердженням нашої гіпотези стала динаміка рівнів сформованості гуманності в підлітків, що її виявлено різними методами. Ось ці рівні у відсотках:
в експериментальних класах 0 1 2 3
— низький рівень 89 65 60 35
(неінтенсивне прагнення до гуманних
вчинків і тільки в колі родини);
— середній рівень 10 29 29 55
(активне прагнення до добродійства в
колі родини та у вузькогрупових інтересах і
непослідовне —щодо друзів, без сфор -
мованої системи);
— високий рівень 1 6 11 25
(активне й послідовне прагнення до
добродійства щодо батьків і друзів та
з примусу — щодо всіх, поява початкових
елементів системності);
— найвищий рівень 0 0 0 5
(активне й послідовне прагнення до
добродійства щодо батьків та друзів,
а також щодо широкого кола людей,
первинні здатності спонукати інших
до доброчинства).
в контрольних класах 0 1 2 3
— низький рівень 89 80 85 60
(неінтенсивне прагнення до гуманних
вчинків і тільки в колі родини);
— середній рівень 10 16 10 35
(активне прагнення до добродійства в
колі родини та у вузькогрупових інтересах
і непослідовне —щодо друзів, без сфор-
мованої системи);
— високий рівень 1 4 5 5
(активне й послідовне прагнення до
добродійства щодо батьків і друзів та з
примусу — щодо всіх, поява початкових
елементів системності);
— найвищий рівень 0 0 0 0
(активне й послідовне прагнення до добродійства щодо батьків та друзів, а також щодо широкого кола людей, первинні здатності спонукати інших до доброчинства).
Отже, обрядовість і засоби в її системі — це інтеґральний феномен, що забезпечує самореґуляцію життя кожного індивіда як шляху духовної творчості з проходженням певних етапів самовдосконалення в кожному віковому періоді, а особливо в підлітковому віці —від еґоцентризму до гуманності. Ці засоби містять можливості для відтворення кращих гуманних ідеалів, орієнтирів для запобігання національному та історичному безпам’ятству. Цьому сприяють певні умови застосування засобів обрядовості на уроках.
Як наслідок експериментальної роботи:
1. Підтверджено, що спеціально організована реалізація засобів української обрядовості в навчально-виховній роботі є важливою умовою підвищення ефективності виховання гуманності підлітків (динаміку змін засвідчують рівні вияву гуманності). Увага до засобів української обрядовості (не фраґментарна, а систематична) повною мірою задовольняє властиву підліткам потребу в пізнанні істинних гуманних цінностей та виробленні власної гуманної позиції. Досвід поетапного формування гуманних якостей у підлітків засобами української обрядовості може бути доповненням до шкільних програм із народознавства, краєзнавства, етнопедагогіки (див. методичний посібник “Із національних джерел”. — Харків, 1997).
2. Наголошено на ефективності застосування методичних розробок для виховання гуманності підлітків засобами української обрядовості за умови комплексного їх використання (навчальне видання “Свято-урок”. — К., 1996).
3. Доведено, що засоби української обрядовості стимулюють доброзичливі почуття і водночас скеровують їх у напрямі не тільки на себе, але й на оточення. Установлено також, що творчо-оцінкова гуманна обрядова діяльність може бути основною умовою гуманного самовдосконалення особистості.
4. Встановлено, що такі прийоми обрядовості, як доручення, роль, групові стосунки та групова відповідальність, громадська оцінка, спілкування, обов’язок, створення ситуації успіху, є домінуючими факторами виявлення запитів підлітків: гуманної самореалізації та гуманного самовдосконалення. Увага до запитів підлітка в обрядовій діяльності сприяє розвиткові кращих властивостей характеру: уміння судити в першу чергу себе і уявляти себе на місці інших, уміння оцінити позитивні якості іншого. Отже, увага до запитів та самореалізації підлітка є дуже важливою в навчально-виховному процесі школи, а особливо в поєднанні з щоразовою творчою самовіддачею та щоразовим оновленням дійства. Останнє мусить формувати гуманний світогляд, а отже, сприяти доброті у взаєминах підлітків.
5. Наголошено, що оскільки до особливостей прояву гуманності належить опанування механізму розуміння себе та інших, а цей механізм формує звичку (яка у свою чергу формує вчинки), — то особливостями виявлення гуманності є: самооцінка, звичка, вчинок, — що є основою обрядових дійств. Тому засоби української обрядовості як умова підтримання емоційно-позитивних контактів можуть сприяти здобуттю гуманних навичок, активізації гуманних якостей, пошукові підлітком самого себе в позитивних вчинках, стосунках, вдосконаленню його через колектив і вдосконаленню колективу — через кожного окремого індивіда.
6. Підтверджено, що оскільки функцією обрядової діяльності є формування гуманних вчинків і стосунків між людьми через самонавчання, саморозвиток, самовдосконалення, самореалізацію та самовиховання в самоорганізовуваній комунікативній обрядовій діяльності, — то комплексне використання засобів української обрядовості може сприяти здобуттю гуманно-позитивних результатів та соціалізації індивіда. Отже, робота у школі з використанням засобів української обрядовості є педагогічною умовою виховання гуманності підлітків, їх готовності до гуманної самовіддачі в соціумі.
7. Доведено, що взаємодія засобів обрядовості і їх комплексне застосування стимулювали як творчість, так і гуманний самовияв, самореалізацію, потяг до спілкування на різних рівнях: людина —людина, людина — соціум, людина — природа. У процесі обрядового спілкування розвинулися навички само вдосконалення, як-от: самооцінка, повага до іншого, добродійство.
8. При підбитті підсумків експерименту встановлено, що всі умови на кожному з виховних етапів використання засобів української обрядовості сприяли вихованню гуманності підлітка:
а) перший етап (інформаційний) сприяв радості від пізнання нових способів духовного життя людини. Уроки інформаційно-виховного характеру зумовили зміну поглядів підлітка на природу й стосунки між людьми, підлітки більше повірили в силу слова і доброго вчинку;
б) другий етап (діяльнісний) показав, що можна розв’язати те чи інше завдання різними способами — відповідно до індивідуальних нахилів; успіх від виконання завдання сприяв щастю, а значить, знижував міру кепкування та глуму;
в) на третьому етапі (комплексному) досягалося самостійне виконання завдань, поставлених учителем, з’явилася радість від успіху, що запобігало байдужості, холодності, заздрості; метою останнього етапу було віднаходження оптимального варіанта власного світобачення відповідно до духовного світу дитини, її потенційних задатків, потреб, мотивацій, схильностей. Саме останній рік експерименту був вирішальним у формуванні таких гуманних чинників, як добродійство, доброта, довіра, терпимість, справедливість, співчуття, чуйність, визначення цінності іншого, відповідальність, доброчинність, доброзичливість. Бібліографію до дисертації вміщено у список, обсяг якого становить 750 назв видань. Ілюстративним матеріалом до другого розділу дисертації є “Додатки”, що містять 8 назв.
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження допомогло нам:
1. Визначити важливість понять “гуманізм”, “гуманність” у філософії, психології, педагогіці, етнопедагогіці, в історії цих наук для переосмислення в сучасній педагогічній науці, а також наголосити, що гуманність є найвищою якістю людини, яка поціновується суспільством у мірі його прямування до ідеалу; розкрити процес виховання гуманності в підлітків у системі школи; показати актуальність використання засобів української обрядовості і їхню роль у становленні гуманного підлітка; осмислити необхідність дотримання певних умов при використанні засобів української обрядовості, що є стимулюючим фактором виховання гуманності підлітка за умов дегуманізації сучасного суспільства.
2. Науково обґрунтувати визначення сутності обрядовості, котра окреслилася як система засобів для самореґуляції індивідами їхнього життя в річному циклі духовно-творчого процесу і спрямована на саморозвиток цілісного, гуманного єства; наголосити, що обрядовість є важливим і необхідним соціально-педагогічним чинником боротьби проти формалізму у школі; у методичних рекомендаціях показати, що застосування обрядовості допомагає: зближувати учителя з учнем через систему засобів народної педагогіки, полегшувати процес спілкування через діалог, поглиблювати співробітництво і підвищувати результативність самовизначення особистості через її гуманне самоутвердження.
3. Наголосити, що педагогічно важливим є погляд на засоби української обрядовості як на життєву наочність щодо осмислення гуманних законів буття.
4. Розкрити процес використання обрядовості у школі через комплекс її засобів, які спрямовані на доброчинство не тільки щодо вузького кола людей (родини, друзів), а й щодо дальшого оточення, суспільства, природи. Підтверджено, що обрядовість як педагогічна умова виховання гуманності має в собі основу гуманістичного спрямування: важливість доброзичливості й доброчинства щодо всього живого на землі та турбота про нього.
5. З’ясувати, що застосування засобів української обрядовості є педагогічною умовою для систематичного позитивно-емоційного спілкування, а отже — для виховання толерантності, взаємоповаги, осмислення як себе, так і оточення. Саме тому ці засоби не тільки виховують почуття, але і сприяють проявові у підлітка гуманних рис, стосунків, вчинків з різною мірою їхньої цінності.
6. Визначити педагогічну цінність нашої праці, яка полягає в тому, що ми вперше в педагогіці: висвітлили виховні можливості засобів української обрядовості, розкрили особливості процесу виховання гуманності підлітка на їх основі, визначили оптимальні умови успішного їх використання.
Усе це в цілому дає змогу бачити дисертаційне дослідження як комплексну систему використання засобів української обрядовості для виховання гуманності у старших школярів. Застосування таких засобів у школі сприятиме підвищенню рівня гуманності підлітків.
Дана праця може ефективно прислужитися не тільки для олюднення підлітка, але й для виявлення його задатків. Виконане дослідження, природно, не вичерпує окресленого кола проблем і не дає універсальних рецептів для розв’язання всіх складних педагогічних завдань. Але здобуті в ході експериментальної роботи напрацювання можуть бути особливо корисними й перспективними в таких напрямах подальших розробок, як народознавча валеологія, етнопсихологія, етнопедагогіка, самоврядування в учнівських колективах, профорієнтація школярів тощо.
Основні положення дисертації відбито в публікаціях:
1. Стефанюк С. Реґіональні обряди — засоби етнопедагогіки / Рідний край. Навчальний посібник / За ред. М. Ярмаченка, В. Лозової. —Х., 1994. — С. 244—254.
2. Свято-урок. Навчальне видання / Укл. С. Стефанюк. — К., 1995. — 50 с.
3. Стефанюк С. Виглянь, Сонечко! Народознавче видання. — Х., 1994. — 50 с.
4. Стефанюк С. Треті народження. Народознавче видання. — Х., 1995. — 34 с.
5. Стефанюк С. Зустрічаймо Коляду! Народознавче видання. — Х., 1995. — 36 с.
6. Стефанюк С. І оживають народні традиції // «Рідна школа» № 10. —1994. — С. 13—17.
7. Стефанюк С. Миропольський про народність // Серія “Педагогіка і психологія”. Збірник наукових праць № 3. — 1997. — С. 42—45.
8. Стефанюк С. Організація спецкурсу з етнопедагогіки // Серія “Педагогіка і психологія”. Збірник наукових праць № 4. — 1997. —С. 94—98.
9. Стефанюк С. Деякі аспекти використання етнопедагогіки // Виховання української еліти. Збірник матеріалів наукової конференції № 1. — 1997. — С. 69—71.
10. Стефанюк С. Виховні можливості засобів етнопедагогіки // Виховання української еліти. Збірник матеріалів наукової конференції № 1. — 1997. — С. 81—92.
11. Стефанюк С. Свято-урок “Святий вечір” // “Все для вчителя”. Інформаційно-практичний бюлетень № 1. — Х., 1996. — С. 18.
12. Стефанюк С. Національні витоки багатств гуманної скарбниці // “Нові дні”. Науково-суспільне видання № 10. — Канада, 1996. —С. 10—13.
13. Стефанюк С. Багатства національної гуманної скарбниці // “Нові дні”. Науково-суспільне видання № 11. — Канада, 1996. — С. 34—73.
14. Стефанюк С. Етнопедагогічна концепція Г. Ващенка // “Український світ”. Науково-суспільне видання № 4-6. — К., 1995. — С. 42—43.
15. Стефанюк С. Методичні поради до проведення свята-уроку // “Джерело”. Методичний бюлетень № 1. — Х., 1994. — С. 53—57.
16. Стефанюк С. Орієнтовне свято-урок “Спасівка” // “Джерело”. Методичний бюлетень № 1. — Х., 1994. — С. 57—59.
17. Стефанюк С. Орієнтовне свято-урок “Микола Чудотворець” // “Джерело”. Методичний бюлетень № 1. — Х., 1994. — С. 59—67.
18. Стефанюк С. Найголовніше завдання суспільства // “Вісник”. Інформаційно-методичне видання № 10. — Х., 1995. — С. 139—148.
19. Стефанюк С. Свято-урок “Введення Марії у храм” // “Вісник”. Інформаційно-методичне видання № 9. — Х., 1995. — С. 121—125.
20. Стефанюк С. Ми — слобожани // “Вісник”. Інформаційно-методичне видання № 7. — Х., 1996. — С. 80—88.
21. Стефанюк С. Свято-урок “Нова радість стала” // “Вісник”. Інформаційно-методичне видання № 7. — Х., 1996. — С. 88—94.
22. Стефанюк С. Свято-урок “Зимобор” // “Джерело”. Методичний бюлетень № 16. — Х., 1996. — С. 52—55.
23. Стефанюк С. Механізми розвитку творчої особистості // “Вісник”.
Інформаційно-методичне видання № 5-6. — Х., 1996. — С. 121—131.
24. Стефанюк С. Співець калинового краю // Журавлик. 1994, № 4 — С. 3.
25. Стефанюк С. З чим та чому вареники ліплять? // Журавлик. 1994, № 4. — С. 6.
26. Стефанюк С. Благослови , мати, весну зустрічати! // 1994, № 5. — С. 3.
27. Стефанюк С. Поділися з ближнім // Журавлик. 1994, № 7. —С. 6
28. Стефанюк С. Млинці з нового врожаю. // Журавлик. 1994, № 11. — С. 4.
29. Стефанюк С. Пилипівка. // Журавлик. 1994, № 12. — С. 6.
30. Стефанюк С. Вишивала дівчина... // Журавлик. 1994, № 16. — С. 6.
31. Стефанюк С. Нова радість стала. // Журавлик. 1994, № 15. — С. 6.
32. Стефанюк С. Короваю мій, короваю! // Журавлик. 1995, № 8. — С. 6.
33. Стефанюк С. Ой дай, Боже, весну зачати! // Журавлик. 1995, № 6. — С. 6.
34. Стефанюк С. Як відзначали колись Водохреще // Журавлик. 1995, № 1 . — С. 1.
35. Стефанюк С. Із досвіду роботи 116-ї школи // Журавлик. 1995, № 13 — С. 4.
Стефанюк С. Зимові обряди // “Вісник”. Інформаційно-методичне видання №7. —Х. , 1995. — С.80.
Анотація
Стефанюк С.К. Виховання гуманності підлітків засобами української обрядовості. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - “теорія та історія педагогіки”. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди.
У дисертації висвітлюються основні філософсько-педагогічні
погляди на виховання гуманності, розглядаються засоби його здійснення, умови творчого використання у школі етнопедагогічної вітчизняної спадщини. Важлива увага приділяється також розумінню духовно-емоційної сфери і творчо-оцінкового середовища, в якому відбувається гуманне виховання підлітка. Встановлено, що засоби української обрядовості є нетрадиційними формами гуманного виховання підлітків.
Ключові слова: гуманність, обрядовість, етнопедагогіка.
Аннотация
Стефанюк С.К. Воспитание гуманности подростков средствами украинской обрядовости. Диссертация на сосискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - “теория и история педагогики”. Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды.
В диссертации освещаются основные философско-педагогические взгляды на воспитание гуманности, рассматриваются средства его осуществления, условия творческого использования в школе этнопеда гогического отечественного наследия. Важное внимание уделяется также пониманию духовно-эмоциональной сферы и творческо-оценочной среды, в которой происходит гуманное воспитание подростка. Установлено, что средства украинской обрядовости являются нетрадиционными формами гуманного воспитания подростков.
Ключевые слова: гуманность, обрядовость, этнопедагогика.
Annotation
Stefaniuk S.K. Upbringing humaneness of teenagers by means of Ukrainian customs. The dissertation for getting the scientific degree of Candidate of Pedagogical Sciences. Speciality: 13.00.01 - Theory and History of Pedagogics. Kharkiv State Pedagogical University named after H.S. Skovoroda.
The main philosophical-teachers’ ideas of upbringing humaneness, means of its realizing; main conditions for the creative use of national-teachers’ native treasures are given in this work. Great attention is paid to the spiritual emotional atmosphere and the creative assess of the environment in which the development of humane upbringing of teenagers coming out. It is established, that assess ukrainian customs are non-traditional forms of humane upbringing of teenagers.
Key words: humaneness, customs, national pedagogics.