психологічні погляди Макаренка А

Работа добавлена на сайт samzan.net:

59.2. психологічні погляди Макаренка

А У 1920 р. йому було доручено організувати колонію для малолітніх правопорушників.У 1928—1935 рр. Макаренко керував організованим харківськими чекістами комуною імені Ф. Э. Дзержинського. В 1935 р. Макаренко був переведений|перекладати| до Києва для завідування педагогічною частиною|часткою| трудових колоній НКВД України. У 1936 р. він переїхав до Москви, де займався теоретичною педагогічною діяльністю.

Раптово помер у вагоні приміського поїзда|потягу| на станції Голіцино 1 квітня 1939 року.

Педагогічна система А.С.Макаренка – це складна сукупність ідей і практичних рішень, основними з яких є:

Суть виховання як суспільного явища;
Єдність виховання і життя;
Мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості;
Колектив як метод виховання;
Взаємовідносини колективу і особистості;
Самоуправління у колективі;
Виховання свідомої дисципліни;
Зв’язок навчання з продуктивною працею;
Праця як постійний компонент системи виховання;
Залучення вихованців у різноманітні життєві сфери, виховання господаря життя;
Традиції і їх виховна роль;
Педагогічний колектив і його центр;
Всебічний розвиток особистості;
Роль сім’ї у вихованні дітей.

Основними характеристиками макаренківської педагогіки є діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання, єдність вивчення дитини та її виховання, єдність виховання дітей і організація їхнього життя, поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів, науково організована система всіх впливів, посилення уваги до дитячого колективу. Психологія має бути не основою педагогіки, а продовженням її у процесі реалізації педагогічних закономірностей та ін. Мету виховання А.Макаренко розумів як програму особистості, програму людського характеру («Методи виховання»). Розвиток індивідуальності А.С.Макаренко пов’язував не тільки зі здібностями людини, але і з темпераментом, і з рисами характеру. Мета індивідуального виховання полягає у визначенні перспектив розвитку здібностей людини, формуванні її характеру.[1]

Колективізм як форма виховання

При цьому розвиток індивідуальності проходить в колективі і за рахунок колективу. У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу:

Загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;
Органічний зв’язок з іншими колективами;
Наявність органів координування і управління, відносини відповідальної залежності;

[ 3, с.223 ]

А.С.Макаренко розглядав колектив як динамічне об’єднання, яке у своєму розвитку проходить ряд стадій:

Перша стадія – вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність;
Друга стадія – вимагає педагог і актив. Робота з активом. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності;
Третя стадія – колектив висуває до окремої особистості.

[ 3, с.224 ]

Завідуючи колонією «малолітніх злочинців» у Трибах, А.С.Макаренко організував колектив дітей у різновікові загони для трудової діяльності й навчання.

А. С. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його ознаки (наявність спільної соціально цінної мети; спільна діяльність, спрямована на досягнення цієї мети; відносини відповідальної залежності; наявність самоврядування); визначив стадії його розвитку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу. Згідно з вченням Макаренка, характерними ознаками стилю життя і діяльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу.

Соціальна спадковість

Принцип колективізму перегукується із власне психологічним ідеями соціалізації і соціального впливу на розвиток особистості в її онтогенезі. Розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом.Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

У процесі дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, зміни потреб і прагнень, здатності сприймати об’єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності змінюється взаємодія з оточуючими. За словами видатного педагога виховання є процесом соціальним. У процесі свого життя дитина входить у різні підсистеми і системи, безкінечне число стосунків, кожне з яких обов’язково розвивається, переплітається з іншими стосунками, а також ускладнюється у зв’язку з фізичним та моральним ростом самої дитини. Весь цей хаос створює певні зміни в особистості дитини. Спрямувати і керувати цим розвитком повинен вихователь.

Одним із засобів соціалізації і особистісного розвитку виступала гра.

(это мой реферат, выжимка, шпору из него не делала, потому что ко мне за этим не обращались))))

6. Псих ідеї та поняття в «Повчаннях дітям» Володимира Мономаха

пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1096 р. у кількох неповних частинах. Приблизна дата написання 1117 рік.

Жанр - повчання і одночасно перша в давній українській літературі спроба життєписної розповіді.

«Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів.

Ідеї і теми:

Політична і загально моральна діяльність покликана зберігати цілісність Русі, боротися і попереджати міжусобиці
Місце людини в світі з наголосом на швидкоплинності земного життя та слава (мовляв, обирайте пріоритети, дітки)
Теологізм: звертання до Бога, хвала в тексті + опис низменої природи людини ( Бог милостивий і терплячий, людина на жаль мстива)
Практичні настанови в дусі: мудрих слухатися, старшим підкорюватися і мовчати, з молодшими бесідувати без лукавства
Структура психіки: виділ одиниці, поняття серце, дух, душа. Окремо в контексті низменої природи людини розглядав тіло, розум Серце – головна інстанція, зосереджена духом. Душа – дух, що обернений на серце.
Співвіднесення тіла і душі: Тіло може сперечатися із серцем, якщо тіло перемагає, то людина перед богом повстане без покаяння. Якщо розум, то все гуд –(варіант вольової регуляції за Мономахом?)
Тіло + душа – дивись в діяльності людини - суди за вчинками. Від пороків гине і те і інше.
закликає своїх нащадків до справедливості. Він категорично відкидає думку про необхідність смертної кари, оскільки кожна людина має право на той термін життя, який дарував їй Бог [35. с.123]. Разом з тим Мономах вважає, що Бог не вимагає від людей затворництва, строгого посту та чернецтва, а потрібне лише дотримання трьох добрих справ – покаяння, сліз та милостині. Основою життя людини він вважав працю, як фізичну, так і розумову [89. с.28].
На перше місце в характеристиці людини Мономах ставить грішність та смертність, прагнення за скоєне зло відповідати злом. Засіб до подолання гріховності він вбачав у “добрих ділах”, насамперед у милостині, турботі про вбогих, сиріт, вдовиць та калік

42. Організація та діяльність Соколянського І.

Іван Опанасович Соколянський (1889—1960), вчений педагог особливо у галузі дефектології, досліджував питання і тифлопедагогіки, родом з станиці Донської на Кубані, з козацької родини.1920 — 23 — доц. сурдопедагогіки і психології Київ., з 1923 — доц., а з 1926 — проф. Харківського інститутів нар. освіти. 1925 організував у Харкові школу-клініку для сліпоглухонімих. С. один з організаторів Інституту Педагогіки (з 1926 — його дир.), з 1929 — дир. Інституту Дефектології УРСР. 1934 заарештований, пізніше реабілітований; з 1939 у Москві, працював у Н.-Д. Інституті Дефектології.

Розробив оригінальну методу навчання сліпоглухих дітей
Автор ряду винаходів з сурдо- і тифлотехніки (у тому числі читальної машини для сліпих і глухих).
Розробляв методологію педагогіки, методи викладання і виховання, з акцентом на комплексну підході – така специфічний засіб організації педагогічного процесу (засобами дидактики й методики виховання), яка відповідала б класовим інтересам і завданням.
В руслі цього - питання про взаємозалежність між різними факторами педагогічного процесу. У інших моделях його компоненти розміщувались (за значущістю) у такій послідовності. Авторитаризм: 1) педагог; 2) дитина; 3) зміст освіти й методи навчання. Педоцентризм: 1) дитина; 2) педагог; 3) процес навчання Радянська система змінює акценти: 1) зміст і методика навчання (або матеріал); 2) дитина; 3) педагог
Його ієрархія факторів: 1) педагог (керівник); 2) зміст освіти (оточення); 3) дитина (колектив).
Педагог не як авторитарний деспот, а взірець, освічений, політично і суспільно зрілий представник радянської громади.
відсутність конкретних методик щодо впровадження комплексного навчання в школі (жодна з існуючих на той час не відповідала вимогам комплексної системи) - він вважав найболючішим місцем всього педагогічного процесу.
набула офіційного характеру, бо її автор був одним із наукових керівників системи освіти в Україні, провідником політики партії.

53. Досвідна психологія Новицького

Народився О.Новицький 25 січня 1806 р. На Волині , в родині священика. Початкову освіту здобув під керівництвом свого батька. Після закінчення Волинського духовного училища і семінарії вступив до КДА у 1827. 28 вересня 1834 р., за згодою митрополита Київського Євгенія, він був призначений на посаду ад'юнкта професора філософії в Імператорський Університет Св. Володимира. Працював професором і деканом у різні роки (1838 – 39, 1840 – 41, 1845, 1846 – 50) першого відділення філософського факультету. У 1850 р. звільнений з посади і майже до кінця життя трудився цензором Київського цензурного комітету. Помер філософ 4 червня 1884 р.

В перші роки існування Київського університету особливо плідною була учбова та наукова діяльність О.М. Новицького. Він перший з представників офіціальної університетської психології склав підручник “Руководство к опытной психологии” (1840),
почав викладати свої лекції російською мовою, а не латинською, як це було прийнято в той час.
перед смертю він задумав випуск російського словника психологічних термінів, але не встиг цього зробити. Користуючись головним чином західноєвропейськими джерелами, Новицький не був сліпим послідовником їх ідей.
ваважав, що фізіологія і психологія являють собою дві тісно зв’язані частини антропології, і їх не можна різко відокремлювати одну від одної, як це було прийнято серед психологів-ідеалістів, які твердили, що психологія повинна займатися вивченням тільки духовної, а фізіологія — тільки тілесної сторони нашої природи.
у 1844 р. видає власне “Стисле керівництво з логіки з попереднім нарисом психології”, в якому синтезує власні варіації на прочитані курси з логіки та психології (з теорією пізнавальних сил) відповідно до посібника “Керівництво з логіки” Ф.Фішера. У цій роботі він остаточно формулює ідею залежності гносеології та логіки від психології як “науки про життя людської душі”
Мислення, на думку українського філософа, є одним із найважливіших духовних початків в людині. Існує шість пізнавальних сил – п’ять відчуттів, рефлексія, сила сприйняття, пам'ять, фантазія та розуміння як власне сила мислення. Перші чотири – збирають матеріал пізнання, інші дві – обробляють і застосовують його.
Джерела пізнання – відчуття (пізнання світу тілесного) та самосвідомість (пізнання світу духовного).
Уявлення частково розміщені як у природних розумових образах, так і в штучних знаках, у словах. Вони утримуються і зберігаються пам’яттю. Відповідно до потреби вони збуджуються в спогаді почасти за допомогою тілесних та духовних роздратувань, почасти за допомогою “зіткнення понять”. Спогад актуалізує уявлення, що сприяє подальшому їх перетворенню і залученню до справи за допомогою: а) фантазії – “для забави і звеселяння” та б) розуміння – для використання в житті і науці.
“Мислення взагалі буває двох родів: природне, те, що загальне для всіх людей та відповідає законам, які встановлює сама природа, і штучне, або розвиток пізнання до рівня науки, згідно з відомими правилами”

75. Психологічні погляди Блонського П.

П.П. Блонский родился 27 июня 1884 года в г. Киеве, в семье мелкого чиновника. Образование он получил во второй Киевской классической гимназии и в Киевском университете (окончил классическое отделение историко-филологического факультета). . Познакомился с Г. И. Челпановым, при содействии которого окончательно переехал из Киева в Москву и занялся психологическими исследованиями, став аспирантом Челпанова.

отрицательное отношение к субъективной идеалистической психологии, в «Очерке научной психологии» (1921) он делает серьезную попытку построить материалистическую психологию.
Но определяя психологию как науку о поведении, П.П. Блонский не исключал из нее сознания (нет бихевиоризму с сознанием в черном ящике между стимулом и реакцией
Поведение каждого отдельного человека и любое психическое явление должны изучаться в развитии, генетически, исторически.
подверг резкой критике основной метод идеалистической психологии — метод самонаблюдения, отвод ил ему лишь вспомогательную роль, подчеркивая важное значение наблюдения и эксперимента, а также математической обработки.
изменения во взглядах на предмет психологии произошли в 30-е годы: психику как свойство мозга, заключающееся в отражении объективно существующего мира. .
Память — это свойство мозга, заключающееся в запоминании, сохранении и забывании того, что было в индивидуальном опыте человека. . Исходными толчками к запоминанию могут быть движения, чувства, образы, мысли. Им соответствуют определенные виды памяти: моторная, аффективная, образная и, логическая. раньше всего проявляется моторная, затем аффективная, несколько позже образная и гораздо позже — логическая память.
различные виды памяти, развивающиеся последовательно один за другим, находятся на различных уровнях сознания, относятся к различным ступеням развития сознания. В этом заключается суть генетической теории памяти, выдвинутой П.П. Блонским.Ученый различал следующие генетические ступени памяти: 1) моторную, 2) аффективную, 3) образную (по преимуществу зрительную) и 4) вербальную (логическая) память. Эти ступени он называл еще уровнями памяти, отождествляя их с видами памяти.
Взаимосвязь памяти и мышления: запоминание становится думающим запоминанием, а припоминание — думающим припоминанием
разработка им проблемы припоминания. Он первым из психологов дал ей подробное теоретическое обоснование, избежав при этом отождествления процессов припоминания и воспоминания.
что мышление и речь имеют один и тот же генетический корень, которым является действие, практическая деятельность, труд.
Придавая большое значение влиянию наследственности на человека, определяющую роль в формировании человеческой личности отводил воспитанию. Воспитание — один из факторов развития.
Выступая за комплексное изучение ребенка, он опирался на педологию, рассматривая ее как естественнонаучную дисциплину. .Отход П.П. Блонского от педологии начался в 1928 г. Однако педологией Блонский продолжал заниматься позже, хотя и не в такой мере. Свидетельство этому — переиздание его учебника «Педологии» в 1934 и 1936 гг.
В 1935 г.труд «Очерки детской сексуальности». Она была направлена в первую очередь против фрейдистской теории. высказывания об организации полового воспитания, в котором, по его мнению, огромную роль играют среда, контроль и просветительная работа. Половое созревание, как полагал П.П. Блонский, является существенным, но не основным фактором развития. Параллельно физическому идет интеллектуальное и общественное созревание подростка, отмечал П.П. Блонский.
Поставив целью воспитания всестороннее развитие человеческой личности, П.П. Блонский считал возможным решить ее путем соединения умственного образования с эстетическим, физическим, нравственным, трудовым воспитанием и политехническим обучением.
изучение процессов понимания и усвоения. Для понимания, говорил он, необходимы знания, которые связывались таким образом, чтобы стал понятен смысл целого. Понимать — значит не просто знать, а знать «что к чему». .
П.П. Блонский выступал сторонником «активных методов» обучения, обеспечивающих высокое качествознаний

1. Землетрясением называется сотрясение земной коры вызванное естественными причинами
2. СОЦІАЛЬНОПСИХОЛ ЕКСПЕРТИЗИ Охарактеризуйте людину я
3. тематике в 1 классеУмники и умницы
4. а иное упало между тернием и выросло терние и заглушило его; 14 а упавшее в терние это те которые слушаю
5. Отл Хор Удовл 1 Изготовка к стрельбе из различных
6. X2
7. АТЛАНТ было создано в 1991 году на базе трех магазинов- ИСТОЧНИК ЗНАНИЕ МЫСЛЬ
8. і Жобаларды бас~ару функцияларын ата~ыз
9. ВВЕДЕНИЕ7
10. на тему1
11. 1399 в связи с возобновлением Столетней войны
12. а выражается в национальной валюте котируемая валюта
13. 1 Сущность функции и значение заработной платы В условиях перехода к рыночным отношениям определение по
14. тематика Схеми застосування інтеграла до знаходження геометричних і фізичних величин План Визначення т
15. Основные этапы разработки бизнес-плана инвестиционного проекта
16. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури
17. Утверждаю Первый Прорек
18. тематического маятников и определение ускорения свободного падения
19. 30 25 36 34 190 80 Сухая где.html
20. Лекция Алла~~а иман ~ ~~ 1.

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе