Крадіжка і ст 186 КК Грабіж
Работа добавлена на сайт samzan.net:
76) Об'єктивна сторона складу злочину - чи не найважливіший для практичної діяльності елемент складу злочину. Саме шляхом дослідження об'єктивної сторони робиться висновок про зміст інших елементів складу злочину.
Диспозиції норм Особливої частини КК України, описуючи те чи інше злочинне діяння, здійснюють це шляхом визначення саме об'єктивної сторони складу злочину.
За характеристикою об'єктивною стороною здійснюється відокремлення багатьох подібних між собою злочинів (напр., ст. 185 КК «Крадіжка» і ст. 186 КК «Грабіж»).
Саме виконання об'єктивної сторони складу злочину є підставою для застосування кримінального закону, для притягнення винного до кримінальної відповідальності. Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, стан, знаряддя та засоби вчинення злочину.
Значення об'єктивної сторони складу злочину
Один з елементів підстави кримінальної відповідальності
Один з показників ступеня суспільної небезпеки діяння
Критерій розмежування злочинів, характеристики яких збігаються
Підстава відмежування злочинів від Інших правопорушень
Усі ознаки об'єктивної сторони, які визначаються нормами Особливої частини КК України, поділяють на дві групи:
- обов'язкові
- факультативні.
До обов'язкових належить суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність).
До факультативних - шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідком (у злочинах з матеріальним складом), а також місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину.
77) 77.Суспільно небезпечне (злочинне) діяння. Форми злочинного діяння.
Суспільно небезпечне діяння є обов'язковою, стержньовою ознакою щодо інших ознак об'єктивної сторони. Без суспільно небезпечного діяння нема злочину.
Поняття «діяння» містить у собі дві форми поведінки особи, що вчиняє злочин,- дію та бездіяльність.
Переважна більшість злочинів вчинюється дією. Це, наприклад, такі злочини, як: державна зрада (ст. 111 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), контрабанда (ст. 201 КК), обман покупців та замовників (ст. 225 КК), бандитизм (ст. 257 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) і багато інших злочинів.
Шляхом бездіяльності вчинюються, зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК) тощо.
Ряд злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності
Вчинення злочину шляхом дії означає активну вольову поведінку особи, що вчиняє злочин. Ця дія є суспільно небезпечною, протиправною, вона спричиняє шкоду об'єкту кримінально-правової охорони. Якщо дія особи не є суспільно небезпечною, то діяння не може бути визнано злочинним (ч. 2 ст. 11 КК). Це положення закону повною мірою стосується і вчинення злочину шляхом бездіяльності.
Бездіяльність у кримінальному праві розуміється як суспільно небезпечна вольова пасивна поведінка особи, що полягає у невиконанні того діяння, яке особа повинна була і могла виконати чи попередити настання суспільно небезпечного наслідку.
Бездіяльність має кримінально-правове значення за умови, що вона є протиправною. Обов'язок діяти ґрунтується на правовій нормі і може випливати з: а) закону (наприклад, обов'язок нести військову службу); б) підзаконного акта (наприклад, обов'язок водія зупинити автомашину при червоному світлі світлофора); в) законного наказу чи розпорядження (наприклад, військового начальника); г) характеру сімейних відносин (наприклад, обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей; ґ) характеру професії (наприклад, обов'язок лікаря надавати медичну допомогу).
Свідоме невиконання цих обов'язків за наявності реальної можливості їх виконати тягне за собою кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК.
78) Злочинна дія. Абсолютна більшість злочинів, передбачених чинним КК України, вчиняється шляхом активних дій, під якими розуміється порушення припису норми, який зобов'язує утримуватись від визначеного виду поведінки.
Одна й та сама дія може в різних ситуаціях отримувати різну правову оцінку. Скажімо, ін'єкція морфію в одній ситуації може були позитивною дією, спрямованою на зменшення больового синдрому, а в іншій - злочином, наприклад, втягнення у вживання наркотичних речовин.
Диференціація злочинної дії може бути здійснена за кількома параметрами:
♦ за конструкцією;
♦ за часом;
♦ за способом вчинення.
За конструкцією дія може бути одиничною, складною і складовою.
Одиничну дію створює поведінка, яка характеризується вчиненням одної дії (напр., нанесення удару).
Складну утворюють дві взаємозв'язані дії, які тільки в сукупності можуть бути характеристикою діяння, визначеного диспозицією як об'єктивна сторона складу злочину (напр., ст. 186 ч. 2 КК
Складова дія характеризується ланцюгом із щонайменше трьох взаємозв'язаних дій, які тільки в сукупності можуть утворювати об'єктивну сторону складу злочину.
У часовому аспекті діяння може бути одномоментным і розтягнутим у часі (напр., ст. 393 КК «Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти» та ін.).
Залежно від способу вчинення впливу на об'єкт дії поділяють на фізичні та інформаційні.
Фізичні дії пов'язані із застосуванням фізичної" (мускульної сили) і є єдиними можливими для досягнення злочинного наслідку, вчинення злочину. (напр., ст. 115 КК «Умисне вбивство», ст. 185 КК «Крадіжка», ст. 190 «Умисне знищення або пошкодження майна» та ін).
Інформаційні дії служать для передачі відомостей, інформації. Ці дії можуть і, як правило, найчастіше вчиняються за допомогою мови (вербально). Деякі злочини можуть бути здійснені виключно за допомогою вчинення інформаційних дій (напр., ст. 129 КК «Погроза вбивством», ст. 345 ч. J «Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу», ст. 324 КК «Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» та ін.
Інформаційні дії, як правило, характеризують об'єктивну сторону злочину в організатора, підбурювача, часто у пособника при вчиненні злочинів у співучасті.
Кримінальним кодексом передбачені деякі склади злочинів, які вчиняються за допомогою як фізичних, так і інформаційних дій (шахрайство, вимагання та ін.).
79) Бездіяльність. Якщо дія - це активна людська поведінка щодо забороняючого припису кримінально правової норми, то бездіяльність, навпаки, є пасивним видом поведінки, пов'язаним з невиконанням законодавчого припису діяти активно у визначеній ситуації.
Таким чином, бездіяльність - це пасивна людська поведінка, пов'язана з невиконанням визначених законом дій, які винний міг і повинен був вчинити в конкретній ситуації.
Хоча кількість складів злочинів, які вчиняються шляхом бездіяльності, суттєво менша, ніж тих, які вчиняються шляхом активних дій, саме з цією категорією деліктів пов'язані найтрагічніші злочини останніх десятиліть - Чорнобильська катастрофа, катастрофа пароплава «Адмірал Нахімов» та ін.
Якщо злочинна дія є забороненим видом поведінки для невизначеного кола осіб, фактично для всіх, хто підпадає під категорію «загальний суб'єкт злочину», то бездіяльність може мати місце в поведінці обмеженого кола осіб, які визначаються шляхом встановлення ряду об'єктивних та суб'єктивних ознак, пов'язаних із ситуацією та особою винного. Ці ознаки фіксують обов'язок реалізації особою відповідної поведінки.
Не всяка людина і не в будь-якій ситуації несе обов'язок здійснення відповідної поведінки. Цей обов'язок може визначатись:
♦ законом;
♦ службовим становищем особи;
♦ виконанням відповідних функцій;
♦ виконанням договору;
♦ здійсненням відповідної поведінки;
♦ родинними відносинами.
Злочинна бездіяльність може бути вчинена як одноразово, так і бути розтягнутою у часі, вчинятись неодноразово (повторно або систематично).
У більшості випадків відповідальність за злочинну бездіяльність настає при настанні відповідних суспільно небезпечних наслідків, рідше коли бездіяльність реально ставить суспільні відносини, що прийняті під кримінально-правову охорону, під загрозу заподіяння шкоди. У випадках, коли нормою прямо передбачено шкідливі наслідки бездіяльності, вона сама по собі не може утворювати об'єктивної сторони складу злочину
80) кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
а) на особу був покладений спеціальний обов'язок вчинити активні дії, якими було б відвернено настання суспільно небезпечного наслідку;
б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти заподіянню суспільно небезпечних наслідків.
У деяких випадках злочинна бездіяльність може поєднуватися з активними діями, за допомогою яких суб'єкт ухиляється від виконання обов'язкових для нього дій. У таких випадках має місце акт змішаної поведінки - активні дії тут виступають способом вчинення злочинної бездіяльності. Проте об'єктивну сторону злочину утворить злочинна бездіяльність. Активні ж дії можуть отримати самостійну правову оцінку (кваліфікацію) при наявності в них ознак самостійного злочину.
81) 81.Суспільно небезпечні (злочинні) наслідки. Поняття, значення і види.
Суспільно небезпечні наслідки. Серед ознак злочину одне з основних місць посідає його суспільна небезпечність. її матеріалізація знаходить свій вираз саме в суспільно небезпечних наслідках, які викликає або може викликати злочинне діяння.
Суспільно небезпечні наслідки діяння - це ті зміни в реальній дійсності, які викликає (може викликати) злочин, і визначаються як реальна або ймовірна шкода, що заподіюється в наслідок скоєння злочину прийнятим під охорону кримінальним законом суспільним відносинам.
Суспільно небезпечний наслідок є обов'язковою характеристикою злочинів з матеріальним складом. Відсутність у злочинах цього виду суспільно небезпечних наслідків свідчить про відсутність закінченого складу злочину. Для злочинів з формальним складом і усічених злочинів наслідок не впливає на визначення наявності складу закінченого злочину.
За своєю характеристикою вони можуть бути поділені на дві основні категорії:
♦ матеріальні;
♦ нематеріальні.
Кожний з цих видів має свою внутрішню диференціацію. Приміром, матеріальні можуть виступати у вигляді спричинення фізичної шкоди, майнової шкоди, втраченої вигоди та ін. Нематеріальні -у вигляді політичної, моральної, ідеологічної, управлінської та іншої шкоди.
Описуючи наслідки в нормах Особливої частини КК України, законодавець робить це по-різному. В одних випадках він безпосередньо називає їх (напр., у ст. 115 КК «Умисне вбивство» - протиправне заподіяння смерті; ст. 221 КК «Незаконні дії у разі банкрутства» - завдання великої матеріальної шкоди; ст. 185 КК «Крадіжка» - викрадення чужого майна та ін.). В інших наслідки визначаються шляхом тлумачення кримінально-правової норми (напр., ст. 143 КК «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини», яка передбачає як наслідок злочину вилучення органів або тканин людини та ін.).
Залежно від конструкції складу злочину наслідки можуть бути поділені на основні та додаткові.
Основними слід визнавати ті наслідки, які характеризують шкоду, що заподіюється основному об’єкту злочину, додатковими -додатковому об'єкту злочинного посягання. Звичайно, користуючись відомою схемою подальшого поділу об'єктів злочину по горизонталі, додаткові наслідки, в свою чергу, можуть бути класифіковані на додаткові обов'язкові і додаткові факультативні наслідки.
Залежно від обов'язковості настання наслідки можуть бути також класифіковані на обов'язкові і факультативні.
Обов'язкові наслідки - це ті, настання яких обумовлює наявність самого складу відповідного злочину, ті, які в будь-якому випадку настають при закінченому злочині.
Факультативні - настання яких не є обов'язковим для визначення наявності складу злочину, ті, які можуть і не наставати в кожному конкретному випадку.
82) .Причинний зв’язок між суспільно небезпечними діяннями і наслідками. Поняття і ознаки. Кримінально-правові теорії причинного зв’язку.
Причинний зв'язок. Практика застосування кримінального закону виробила деякі принципи, дотримання яких стало базовим для всієї діяльності у сфері реалізації кримінально-правових правовідносин. Одним з них є застосування кримінального закону в матеріальних складах злочину виключно у випадках наявності прямого причинного зв'язку між діянням та наслідком, який це діяння викликало.
Причинний зв'язок у кримінальному праві — це об’єктивний зв'язок між явищами, коли одне з них (причина) породжує інше (наслідок).
У кримінальному праві як причина завжди виступає суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), а наслідком - злочинна шкода, яку це діяння викликає. Для кримінального права важливим є не будь-який зв'язок між причиною та наслідком, а лише прямий - той, який не переломлювався через інші причини.
Питання про причинний зв'язок виникає виключно при кваліфікації діянь, які утворюють об'єктивну сторону матеріальних складів злочинів. У зв'язку з тим, що настання шкідливих наслідків при вчиненні злочинів з формальним складом і усічених злочинів може розглядатись виключно як обставина, що обтяжує відповідальність, причинний зв'язок є обов'язковою характеристикою тільки матеріальних складів злочину.
У кримінальному праві вчення про причинний зв'язок базується на трьох основних теоріях:
♦ необхідної умови (condicio sine qua non);
♦ адекватної причинності;
♦ необхідного спричинення.
Приміром, теорія «condicio sine qua non» передбачає, що причиною слід вважати будь-який фактор, який так чи інакше вплинув на виникнення наслідку. Це значно розширює коло причин і зрештою може призвести до того, що особі можуть бути інкриміновані фактори, до яких вона об'єктивно не має ніякого відношення і які не охоплювались її свідомістю.
Теорія «адекватної причини» визнає як такі лише «стандартні» причини. У випадках, коли причиною стає щось нестандартне, воно не може розглядатись як причина явища. Це залишає великий простір для суб'єктивізму, а звідси - можливості двозначного тлумачення закону і порушень принципу законності.
Теорія «необхідного спричинення» надає основного значення питанню об'єктивізації причинно-наслідкових зв'язків. Вона визнає за причину лише таке явище, яке не випадково, а об'єктивно, закономірно зумовлює настання наслідку.
Остання найбільш повно відображає підходи, які закладаються в характеристики причинного зв'язку у вітчизняній кримінально-правовій теорії. Вони можуть бути зведені до такого:
♦ діяння передують в часі наслідкам;
♦ діянню внутрішньо притаманним є те, що воно несе в собі неминучість настання наслідків;
♦ у конкретних умовах часу, місця, обстановки це приводить до об'єктивності настання наслідків;
♦ наслідок слідує в часі за діянням;
♦ наслідок породжується саме цим діянням і є його закономірним розвитком, а не результатом дії інших факторів.
Не заглиблюючись у варіанти дії причинно-наслідкових зв'язків, зауважимо, що в принципі можна виділити два основних варіанти:
■S обов'язковий причинний зв'язок;
S необов'язковий причинний зв'язок.
Перший вид має місце тоді, коли у зв'язці «причина - наслідок» не існує третьої проміжної ланки. В такому випадку ми маємо справу з прямим причинним зв'язком.
У теорії кримінального права виділяють такі види обов'язкового причинного зв'язку:
S обов'язковий прямий причинний зв'язок (зв'язок при безпосередньому заподіянні шкоди);
S обов'язковий опосередкований причинний зв'язок (коли для досягнення бажаного наслідку злочинець використовує різноманітні механізми, пристрої, осіб, які не можуть розглядатись як суб'єкти злочину та ін.);
S необхідний причинний зв'язок за наявності особливих умов на боці потерпілого;
V необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії співучасників перебувають у прямому причинному зв'язку зі злочином, який було вчинено винним.
Другий вид, коли в ланцюг втручається проміжна ланка, яка, будучи наслідком першого діяння, виступає як причина для суспільно небезпечного наслідку, передбаченого кримінальним законом. У цьому випадку схема може виглядати таким чином (рис. 14):
|
Злочинне діяння 1 |
Діяння 2 |
Наслідок передбачений КК |
||
Раніше було представлено дві основні схеми причинно - наслідкового зв'язку. Реальне багатогранне життя створює й інші більш складні, багатоланкові схеми.
83.Спосіб, засоби, знаряддя, обстановка, час, місце вчинення злочину. Їх поняття і кримінально правове значення.
Місце, час, обстановка, стан, спосіб, знаряддя вчинення злочину в ряді випадків є важливими характеристиками об'єктивної сторони складу злочину, які визначають наявність чи відсутність самого складу конкретного злочину. Загалом більшість з цих характеристик притаманні будь-якому складу злочину, однак жодним чином це не впливає на кваліфікацію діяння, а може враховуватись при вирішенні питання про вид та розмір покарання. Лише у випадках, коли закон безпосередньо пов'язує питання про наявність чи відсутність складу злочину з наявністю відповідних характеристик, вони набувають обов'язкового (конструктивного) значення.
Місце вчинення злочину - це відповідна територія або інше місце, де вчиняється злочинне діяння і в ряді передбачених законом випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки. В нормах Особливої частини КК України місце визначається як:
♦ територія України (напр., ст. 268 КК);
♦ економічна зона України (напр., ст. 243 КК);
♦ повітряний простір (напр., ст. 282 КК);
♦ мІсцепроживання або місце здійснення людиною виробничої або іншої'діяльності:
♦ інші місця, які законодавець визначає як єдино можливу територію для вчинення конкретних злочинів:
Час вчинення злочину - це відповідний проміжок часу, протягом якого вчиняється злочинне діяння і в ряді випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки.
Визначення часу вчинення злочину має важливе значення для вирішення питання про застосування Кримінального закону.
Обстановка вчинення злочину - це відповідні об'єктивні умови, в яких вчиняється злочин.
Обстановка може визначати вчинення кваліфікованого складу злочину (напр., згадані військові злочини, вчинені в бойовій обстановці) або, навпаки,— визначати привілейований склад злочину — напр., вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).
Стан вчинення злочину - це сукупність суспільно-політичних відносин, обстановка суспільного життя, в якій вчиняється злочинне діяння.
Чинне кримінальне законодавство в нормах Особливої частини, які передбачають відповідальність за злочини проти встановленого порядку несення військової служби, як кваліфікуючу обставину для більшості злочинів, передбачених цим розділом, передбачає їх вчинення в умовах воєнного стану.
Спосіб вчинення злочину - це сукупність відповідних прийомів, методів вчинення злочинного діяння.
Засоби вчинення злочину - предмети матеріального світу, які використовуються при вчиненні злочинного посягання. До цієї групи можуть належати підроблені документи, форма працівника правоохоронних органів, зброя, вибухівка та інші предмети, які використовуються при вчиненні злочину.
При цьому засоби вчинення злочину необхідно відрізняти від предмета злочину, який, як відомо,- це об'єкти зовнішнього світу, через які (шляхом дії на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину.
2. Функции возможности и значение метода монтажа в создании театрализованного представления Выстроить един
3. Теория и практика эксперимента Возникновение и назначение теории планирования эксперимента
4. тематики физики
5. Брачный договор
6. Импрессионизм
7. Спорогенез и гаметогенез у растений
8. .Організаційні форми господарської діяльності в Україні.
9. Аль Джанна Часть 1 Давайте чем говорить детально про Рай сделаем так возьмем тур по Раю
10. Відновлювані та не відновлювані дисахариди
11. Реферат- Предложение товаров на немонополизованных рынках
12. Лекция Балка на упругом основании 2
13. Бухгалтерский учет операций с заемными средствами у организации-заимодателя
14. Оцінка кредитоспроможності позичальника
15. Самарский университет
16. Тревожное состояние больных при различных гинекологических заболеваниях
17. Экстра Строй [2
18. Молодежный центр молодежной политики Иланского района физической культуры и спортаА
19. тематики и программирования ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ Государственное образо
20. В них выделяют слизистую мышечную и наружную оболочки